Сини змієногої богині

1

У геології – підрозділ геохронологічної шкали, що відповідає часові утворення гірських порід, з яких складається група. В історії Землі виділяють п’ять ер: архейську, протерозойську, палеозойську, мезозойську та кайнозойську.

2

Колон (лат. colonus – хлібороб) – у Римській імперії орендар невеликої ділянки землі у великого землевласника. Крім орендної плати, колон виконував натуральну повинність. Пізніше колони стали закріпачуватися землевласниками.

3

О. Зайвий.

4

Згідно з легендою, поділ одного народу на два – вестготів і остготів – відбувся ось за яких непередбачених обставин. Під час переправи міст через ріку було зруйновано, тож ті, що залишилися на західному березі, з часом стали зватися вестготами, західними готами, а ті, що переправились, остготами, східними готами. Невідомо, яка річка розділила при переселенні німецькі племена. Дехто вважає, що Дніпро, інші – Вісла.

На берегах Дніпра – вони вважали його святою рікою, – розташувалися їхні святилища – «Сяюча святиня готів». У IV ст. столицею найбільшої готської держави за часів короля Ерманаріха було місто Данпрастад – дехто його ототожнює з Києвом.

5

6

Карадаг – гірський масив у східній частині головного пасма Кримських гір на березі Чорного моря, до якого обривається крутим уступом. Являє собою зруйнований вулканічний масив, заввишки до 577 м. Складений лавами і туфами. Поширені оригінальні форми вивітрювання (башти, стовпи, піки), багатий на цінні мінерали – сердолік, агат та ін. На схилах ліси, вище – степова рослинність. Біля схилів – курорт Коктебель. Пам’ятка природи, з 1971 року – заповідник.

Певний час Коктебель називався – з 1944 року – Планерським, нині – селище міського типу Судацького району. Розташований на узбережжі Коктебельської бухти, біля підніжжя вулканічного гірського масиву Карадаг за 20 км від залізничної станції Феодосія.

7

Ямна культура – археологічна культура серед. III – поч. II тис. до н. е.

8

Катакомбна культура – археологічна культура раннього бронзового віку. Її пам’ятки датуються кін. III – поч. II тис. до н. е.

9

Як тут не згадати знаменитий вигук одного з героїв (героїнь) комедії Грибоєдова «Лихо з розуму»: «Нащо знати географію? Скажеш візнику, куди тобі треба, він тебе туди й довезе!..»

10

«Учені в царині географії, – зазначав ще Плутарх, розпочинаючи свої порівняльні життєписи, – позначають невідомі їм землі на самому краю карти, роблячи іноді написи, що за ними – «безводні піщані пустелі, що кишать звірами», або: «непроходиме болото», або: «холодна Скіфія», чи то – «крижане море».

11

Є в науці думка, що Чорне море названо чорним не за колір води, а за розміщення відповідно до сторін світу. Для українців, наприклад, Чорне море – це південь, а ось для греків Чорне море – це північ. А північ називалася «чорною», «темною» (тоді як південь, навпаки, «білим», «світлим»). То й люди, котрі жили на березі чорного, темного (себто північного) моря, теж звалися «чорними», «темними» людьми. (У тюрків, наприклад, слово «чорний» може означати північний). Тоді назва кіммерійців, можливо, й означає північні люди, люди, які живуть на півночі (якщо дивитися із Середземного моря), побіля північного моря. Але це лише одна з гіпотез.

12

Зрубна культура; культура епохи бронзи. Виділена В. О. Городцовим у 1901–1903 рр. Названа за способом поховання у зрубах. Тобто у ямах з дерев’яними конструкціями різного роду. Найбільше пам’яток цієї культури знайдено у басейнах Волги, Дону і Дніпра. В Україні відомі два варіанти: степовий і лісостеповий. Вони локалізуються у басейнах Сіверського Дінця та на Дніпровському Лівобережжі. Датується зрубна культура ХVI–XII ст. до н. е. Питання походження її дискусійне. Відповідно до однієї точки зору, вона не має коренів в Україні і виникла як наслідок міграції зі сходу (Середнього Поволжя). В результаті змішання зрубних племен з місцевим населенням – носіями культури багатопружкової і виникла зрубна культура України. На думку інших дослідників, зрубна культура по всій території поширення формувалася приблизно одночасно на місцевому ґрунті. Єдиного центру її походження не існувало.

13

Іранські мови – група споріднених мов індоєвропейської сім’ї. Генетично наближені до індійських мов (індоарійських), разом з ними і проміжними між цими групами дардськими мовами становлять індоіранську гілку індоєвропейських мов. Поширені в Ірані, Афганістані, а також у Пакистані, Іраку, Туреччині, в Середній Азії й на Кавказі, у Північній та Південній Осетії, частково Вірменії, Азербайджані, Грузії, Дагестані, Узбекистані, Туркменистані, Киргизії, Казахстані.

Розрізняють іранські мови давні – VI–III ст. до н. е., середні – III ст. до н. е. – IX ст. н. е. й нові – з VIII–IX ст. н. е.

До південно-західної підгрупи належать сучасні перська (фарсі), таджицька, дарі, татська та ін., а також мертві мови – давньоперська й середньоперська, талишська (пехлеві); до північно-західної підгрупи – курдська, белуджська, талишська, гілянська та ін. мови; з мертвих – мідійська, авестійська й парфянська. До північно-східної підгрупи входять сучасні осетинська та ягнобська мови, а також мертві – аланська, скіфська, согдійська, хорезмійська мови; до південно-східної підгрупи – сучасні пушту (афганська) мунджанська, памірські мови, а також мертві сакська і бактрійська мови.

Андроновська культура – археологічна культура бронзового віку. Виділена в 20-х роках ХХ століття. Назва походить від с. Андронова поблизу м. Ачинська (Красноярський край). Андроновська культура – умовна назва для частково споріднених між собою культур, поширених на території Казахстану, Західного Сибіру, південного Приуралля. Орієнтовно датується серединою і 2-ю половиною II тисячоліття до н. е. Для андроновської культури характерні поселення з залишками напівземлянкових і наземних жител і могильники з трупопокладеннями, рідше – з трупоспаленнями. В похованнях знайдено крем’яні наконечники стріл, бронзові знаряддя і зброю, мідне й пастове намисто, золоті й мідні сережки тощо. Посуд, як правило, плоскодонний – орнаментовані горщики, банки тощо.

14

Це ще не рекорд на довжину власного імені. В Ассирії був цар, який мав таке ім’я (увага): Ашшуретельшамеуефсітіубаллітсу!

В Україні найдовші прізвища складаються лише з 14–15 літер, а найнайдовше всього лише з 20 – Константинопольський. (Подвійні прізвища мають і до 24–25 літер. А ось із чотирьох частин зафіксоване лише одне – Семенова-Тянь-Шанська-Болдирєва).

Найдовші імена – Аполлінарій, Максиміліан та Дзвенислава. Найкоротші українські прізвища складаються з двох і трьох літер: Юр, Уль, Юнь, Ус, Ге, Ро. Щодо найкоротших імен, то це – Ів, Ор, Ян, Ія.

15

Неогеновий період і неогенова система, – неоген – другий період кайнозойської ери та відклади, що утворилися в той час приблизно 25 мільйонів років тому.

16

«Упанішади» (санскр. таємне знання) – індійські прозові й віршовані, релігійно-філософські трактати; частина ведичної літератури. Виникли приблизно в VII–III ст. до н. е.

17

Дати ім’я у всіх народів вважалося дуже важливим. Ще давні шумери застерігали: те, що «не має імені», не існує. Отже, «назвати по імені», «дати ім’я» означає – спричинити життя.

18

Те саме, що багатобожжя, протилежне монотеїзму – єдинобожжю.

19

Дніпро-Славута – символ долі українського народу, персонаж фольклору, літератури. На думку деяких дослідників, Славута був богом головної річки давніх слов’ян, сином богині Слави, що символізувала військову перевагу. Існує праслов’янське передання про походження Дніпра та Дунаю (назва пов’язується з богинею наших предків Даною) з крові богатирів-богів.

20

У часи своїх мандрів по світу Геракл зазнав усяких пригод: якось забрав він собі у Геріона, якоїсь потвори, волів. Так оповідає міфологія (релігійні перекази) – із приміток Т. Коструби.

21

Океан, на думку греків, це мовби величезна ріка, що обіймає всю землю. Стовпи Геракла – Гібралтар, Гедейра – колонія фракійців у Півд. Іспанії (Гадес фінікійців у Півд. Іспанії (Гадес, Гадір) – примітка Т. Коструби.

22

«Библейская энциклопедия», у якій подаються наукові коментарі до всіх географічних назв та імен Біблії, згадує і Скіфопіль (пізніше з єврейською назвою Бефсан, Бео-Сан, Бет-Шеан), який лежить «за 600 стадій від Єрусалима», і що він був «весьма сильною крепостью как по своему естественному положению, так и по своим искусственным укреплениям, величественные развалины коих сохранились и доныне…» І далі зазначається: «Во времена Спасителя (себто Ісуса Христа. – В. Ч.) Скифополь был главным городом Дикополя (на теренах Палестини. – В. Ч.), или союза 10 городов, населенных большею частью язычниками». Довгий час Скіфопіль перебував у ранзі столиці «Дикополя». Згадувався він і в Біблії (щоправда, чомусь у виданнях лише до 1911 року): «И Манассия не выгнал жителей Бефсана (который есть Скифополь) и зависящих от него городов» – «Книга суддів».

23

Істр – Дунай, Тирас – Дністер, Гіпаніс – Південний Буг, Борисфен – Дніпро, Пантикап, Гіпакірис, Геррос – не означені точно лівобережні ріки, Танаїс – Дон. Пората – Прут, Тіарант – Альт, Арар і Напарис – Яломіта і Серет, Ордесс – Ардиж. Марис – тепер Теїс.

24

Анатолія (в перекладі з грецьк. – схід) – назва у 20-х роках ХХ ст. всієї азіатської частини Туреччини, що на півострові Мала Азія.

25

Самодійські народи – група народів: ненці, енці, нганасани та селькупи, що живуть нині на півночі Росії.

26

З історичного роману автора «Ольвія».

27

До речі, для вирахування коефіцієнту праці рабів, які зрання й дотемна трудилися в царських та храмових господарствах, на різних будівлях, в майстернях, ассирійці придумали таке поняття (щоб оцінити виконану роботу), як – ЛЮДИНОДЕНЬ. Як це, виявляється, близьке нам, адже за часів СРСР у колгоспах теж був схожий термін для колгоспників, кріпаків державної системи – ТРУДОДЕНЬ.

28

Багаті черепи своїх ворогів, переможених ними в поєдинку на очах у царя і після герцю перетворених на чаші, обковували по краях золотом. Варто додати тут і добре відомий з історії факт, що саме так вчинили колись половці, коли вбили на Нижньому Дніпрі київського князя Святослава.