Італійські казки

Той, що виходив тільки вночі

Колись давно жив собі убогий рибалка і мав три дочки на виданні. Один парубок хотів посватати котрусь із них.

Але парубок цей виходив із хати тільки вночі, через те його всі цуралися. Коли він попросив руки найстаршої дочки, та йому відмовила; середульша навіть слухати про нього не схотіла; а наймолодша згодилася вийти за нього заміж.

Весілля справили теж уночі. А коли молодята лишились удвох, чоловік сказав молодій дружині:

— Розповім я тобі свою велику таємницю: мене зачаровано. Тільки вночі я людина, а вдень плазую черепахою. Є лише один спосіб визволитися від чарів — зараз-таки розлучитися з тобою і вирушити в далекі мандри удень черепахою, а вночі людиною. Якщо ти будеш мені вірною і заради нашого кохання перетерпиш усі злигодні, то лихі чари зникнуть, і я назавжди зостанусь людиною.

— Я все перетерплю, — відповіла його молода дружина.

— Гаразд, — сказав чоловік і надів їй на палець персня з діамантом.

— Знай, — додав він на прощання, — що цей перстень в усьому допоможе тобі, якщо ти проситимеш допомоги для доброго діла.

Тільки-но почало сіріти, як чоловік став черепахою. Він повільно, як і кожна черепаха, рушив у важкі й далекі мандри. А молода його дружина подалася до міста шукати роботи.

Іде вона дорогою, а назустріч їй жінка з хлоп’ям, що плаче без угаву.

— Дайте ваше дитя мені на руки, я його вгамую, — сказала молода дружина того, що виходив тільки вночі.

— Ох, аби ви його вгамували, — тяжко зітхнула мати. — Він у мене вдень і вночі плаче.

— Чарівна сило діаманта, — шепнула молода жінка, — зроби так, щоб хлоп’я сміялося, вистрибувало й пританцьовувало.

Вона ще й не доказала, а хлопчик уже засміявся і застрибав, пританцьовуючи.

Прийшла молода дружина того, що виходив тільки вночі, до міста, зайшла до пекарні, та й каже пекаревій жінці:

— Візьміть мене, будь ласка, на роботу, — буду вам доброю помічницею.

Пекарева жінка згодилася, і молода наймичка стала місити місто, примовляючи:

— Чарівна сило діаманта, зроби мою роботу легкою, і хай усі приходять купувати хліб тільки до цієї пекарні, поки я тут працюватиму!

Відтоді всі люди в місті купували хліб тільки в цих пекарів.

А одного разу прийшли до них три гарні юнаки. Як побачили вони красуню-наймичку, так і закохались у неї всі три.

— Даю тобі сто тисяч лір, тільки дозволь прийти поговорити з тобою, — сказав один парубок.

— А я даю двісті тисяч лір, — перехопив другий.

— А я — триста тисяч, — мовив третій.

— Гаразд, приходь завтра вранці, — сказала красуня третьому. — А грошей мені ваших не треба.

На другий день прибігає раненько парубок. Красуня впустила його до пекарні й каже:

— Як ти мене любиш, то заміси оце тісто.

— Залюбки, — радо згодився парубок.

Почав він місити, а тісто ніяк не вимішується. Настав уже день, надійшов вечір, упала ніч, а він ніяк не вирве рук із тіста. Аж як настав ранок, тісто замісилось. То чарівна сила діаманта не давала парубкові його замісити.

— Довгенько ж ти місив тісто, — сказала красуня. — Ні, таких робітників мені не треба, — і вигнала залицяльника геть.

Коли це приходить другий парубок. Вона й каже йому:

— Як ти мене любиш, то заміси оце тісто.

От парубок місив-місив… Уже день минає, минув вечір, настала ніч, а він усе місить. То чарівна сила діаманта не давала йому скінчити роботу. Аж на ранок другого дня тісто, нарешті, замісилося.

— Кепський із тебе робітник, що місив тісто цілу добу. Іди собі геть, — сказала красуня.

Та й вирядила його з пекарні.

Аж тут і третій парубок прийшов. Проситься, щоб красуня впустила його. Вона й цьому:

— Як хочеш, щоб я переконалася, чи з тебе буде роботящий чоловік, — заміси оце тісто.

— Гаразд, — сказав парубок. — Я до цієї роботи звик.

Місив він, місив, місив-місив, а тісто все не замішується й рук не дає з себе вирвати. Вже й день минає, й ніч настала, а він місить. Аж уранці, врешті, замісив.

— Ну та й робітник із тебе, — присоромила його красуня. — Ні, з таким я знатися не хочу.

Та й випровадила парубка з пекарні.

Зійшлися посоромлені парубки й змовилися притягти красуню до суду, — за те, що вона з них, мовляв, насміялася.

А за тих часів стражниками були не тільки чоловіки, а й жінки. От і прийшли до пекарні аж чотири стражниці, щоб заарештувати красуню.

— Чарівна сило діаманта, — шепнула вона, — зроби так, щоб ці жінки пересварилися між собою і скублися цілий день і цілу ніч аж до ранку.

Стражниці як стій зчинили між собою сварку, а згодом дійшло й до бійки.

А суддя чекав-чекав своїх стражниць та й послав наступного ранку стражників, щоб розшукали їх.

Тільки-но підійшли стражники до пекарні, а красуня й шепнула діамантові:

— Зроби так, щоб вони забули, куди й чого їх посилали, і хай грають собі в довгої лози.

Вона ще й не доказала, а стражники понахилялися і ну стрибати один через одного, та все далі та далі від пекарні, а тоді вулицями через усе місто — поки їх не стало й видно.

Саме тоді до пекарні підповзла черепаха. Красуня виглянула у вікно. Тільки-но черепаха її вгледіла, як обернулася на молодого вродливого чоловіка.

Отак діждалася вірна дружина свого коханого, врятувавши його від лихих чарів. Відтоді він уже ніколи не обертався на черепаху, а довіку був доброю, чесною людиною, і добрі люди шанували й любили його.