Камень, его же небрегоша зижду-

щии, сей бысть, во главу угла: от

господа бысть сей, и есть дивен во

очесех наших.

Псалом 117, стих 27

«Кругом неправда і неволя,

Народ замучений мовчить.

І на апостольськім престолі

Чернець годований сидить [94].

Людською кровію шинкує

І рай у найми оддає!

Небесний царю! суд твій всує [95],

І всує царствіє твоє.

Розбойники, людоїди

Правду побороли,

Осміяли твою славу,

І силу, і волю.

Земля плаче у кайданах,

Як за дітьми мати.

Нема кому розкувати,

Одностайне стати

За євангеліє правди,

За темнії люде!

Нема кому! боже! боже!

Чи то ж і не буде?

Ні, настане час великий

Небесної кари.

Розпадуться три корони

На гордій тіарі! [96]

Розпадуться! Благослови

На месть і на муки,

Благослови мої, боже,

Нетвердії руки!»


Отак у келії правдивий

Іван Гус думав розірвать

Окови адові!.. і диво,

Святеє диво показать

Очам незрящим. «Поборюсь…

За мене бог!.. да совершиться!»

І в Віфліємськую каплицю [97]

Пішов молиться добрий Гус.


«Во ім’я господа Христа,

За нас розп’ятого на древі,

І всіх апостолів святих,

Петра і Павла особливе,

Ми розрішаємо гріхи

Святою буллою сією

Рабині божій…»

«Отій самій,

Що водили по улицях

В Празі позавчора;

Отій самій, що хилялась

По шинках, по станях,

По чернечих переходах,

По келіях п'яна!

Ота сама заробила

Та буллу купила —

Тепер свята!.. Боже! боже!

Великая сило!

Великая славо! зглянься на людей!

Одпочинь од кари у світлому раї!

За що пропадають? за що ти караєш

Своїх і покорних, і добрих дітей?

За що закрив їх добрі очі

І вольний розум окував

Кайданами лихої ночі!..

Прозріте, люди, день настав!

Розправте руки, змийте луду,

Прокиньтесь, чехи, будьте люди,

А не посмішище ченцям!

Розбойники, кати в тіарах

Все потопили, все взяли,

Мов у Московії татаре,

І нам, сліпим, передали

Свої догмати!.. кров, пожари,

Всі зла на світі, войни, чвари,

Пекельних мук безкраїй ряд…

І повен Рим байстрят!

От їх догмати і їх слава.

То явна слава… А тепер

Отим положено конглавом [98]:

Хто без святої булли вмер,—

У пекло просто; хто ж заплатить —

За буллу вдвоє, ріж хоч брата,

Окроме папи і ченця,

І в рай іди! Конець концям!

У злодія вже злодій краде,

Та ще й у церкві. Гади! гади!

Чи напилися ви, чи ні

Людської крові?.. Не мені,

Великий господи, простому,

Судить великіє діла

Твоєї волі. Люта зла

Не дієш без вини нікому.

Молюся, господи, помилуй,

Спаси ти нас, святая сило,

Язви язик мій за хули

Та язви мира ізціли.

Не дай знущатися лукавим

І над твоєю вічно-славой,

Й над нами, простими людьми!..»


І плакав Гус, молитву дія,

І тяжко плакав. Люд мовчав

І дивувався: що він діє,

На кого руку підійма!


«Дивіться, люде: осьде булла,

Що я читав…» — і показав

Перед народом. Всі здрогнули:

Іван Гус буллу розідрав!!

Із Віфліємської каплиці

Аж до всесвітньої столиці

Луна, гогочучи, неслась.

Ченці ховаються… Мов кара,

Луна в конглаві оддалась,—

І похилилася тіара!


Зашипіли, мов гадюки,

Ченці в Ватікані,

Шепочеться Авіньйона [99]

З римськими ченцями.

Шепочуться антипапи [100],

Аж стіни трясуться

Од шепоту. Кардинали,

Як гадюки, в’ються

Круг тіари. Та нищечком,

Мов коти, гризуться

За мишеня… Та й як паки?

Однієї шкури

Така сила… а м’ясива!!!

Аж здригнули мури,

Як згадали, що у Празі

Загелкали гуси [101]

Та з орлами летять биться…

Конглав схаменувся,

Зібрав раду. Положили

Одностайне стати

Против Гуса. І в Констанці

Всіх ворон скликати! [102]

Та стерегти якомога

І зверху, і здолу,

Щоб не втекла сіра птаха

На слав’янське поле.


Як та галич поле крила —

Ченці повалили

До Констанця; степи, шляхи,

Мов сарана, вкрили

Барони, герцоги і дюки [103],

Псарі, герольди [104], шинкарі,

І трубадури (кобзарі),

І шляхом військо, мов гадюки.

За герцогинями — німота;

Хто з соколами на руках,

Хто пішки, верхи на ослах —

Так аж кишить! все на охоту,

Мов гад у ірій, поспіша!

О чеху! де твоя душа??

Дивись, що сили повалило —

Мов сарацина воювать

Або великого А т т і л у!

У Празі глухо гомонять

І цесаря, і Вячеслава [105],

І той собор тисячоглавий

Уголос лають! Не хотять

Пускать в Констанц Івана Гуса!

«Жив бог! жива душа моя!

Брати, я смерті не боюся!

Я докажу отим зміям,

Я вирву їх несите жало!..»

І чехи Гуса провожали,

Мов діти батька…


Задзвонили у Констанці

Рано в усі дзвони.

Збиралися кардинали,

Гладкі та червоні,

Мов бугаї в загороду,

І прелатів лава.

І три папи, і баронство,

І вінчані глави;

Зібралися, мов Іуди

На суд нечестивий

Против Христа. Свари, гомін,

То реве, то виє,

Як та орда у таборі

Або жиди в школі…

І — всім разом заціпило!..


Мов кедр серед поля

Ливанського, — у кайданах

Став Гус перед ними!

І окинув нечестивих

Орліми очима.

Затрусились, побіліли,

Мовчки озирали

Мученика. «Чого мене —

Чи на прю позвали?

Чи дивиться на кайдани??»

«Мовчи, чеше смілий…» —

Гадюкою зашипіли,

Звіром заревіли.

«Ти єретик! ти єретик!..

Ти сієш розколи!

Усобища розвіваєш,

Святійшої волі —

Не приймаєш!..» — «Одно слово!»

«Ти богом проклятий!

Ти єретик! ти єретик!..—

Ревіли прелати.—

Ти усобник!..» — «Одно слово».

«Ти всіми проклятий!..»

Подивився Гус на папи

Та й вийшов з палати!..

«Побороли! побороли!» —

Мов обеленіли.

«Автодафе! автодафе!..» [106]

Гуртом заревіли.


І цілу ніч бенкетовали

Ченці, барони… всі пили

І, п’яні, Гуса проклинали,

Аж поки дзвони загули.

І світ настав… Ідуть молиться

Ченці за Гуса. З-за гори

Червоне сонце аж горить.

І сонце хоче подивиться,

Що будуть з праведним творить?!


Задзвонили в усі дзвони,

І повели Гуса

На Голгофу у кайданах.

І не стрепенувся…

Перед огнем; став на йому

І молитву діє:

«О господи милосердий,

Що я заподіяв

Оцим людям? твоїм людям!

За що мене судять!

За що мене розпинають?

Люди, добрі люди!

Молітеся!.. неповинні

І з вами те буде!

Молітеся! люті звірі

Прийшли в овніх шкурах

І пазури розпустили…

Ні гори, ні мури

Не сховають. Розіллється

Червонеє море

Крові! крові з дітей ваших.

О горе! о горе!

Онде вони! в ясних ризах,

їх лютії очі…

Уже крові…» — «Пали! пали!..»

«Крові! крові хочуть!

Крові вашої!..» — і димом

Праведного вкрило.

«Молітеся! молітеся!

Господи, помилуй,

Прости ти їм, бо не знають…»

Та й не чути стало!

Мов собаки, коло огню

Кругом ченці стали.

Боялися, щоб не виліз

Гадиною з жару

Та не повис на короні

Або на тіарі.


Погас огонь, дунув вітер

І попіл розвіяв.

І бачили на тіарі

Червоного змія

Прості люде. Пішли ченці

Й Теdеum [107] співали,

Розійшлися по трапезах

І трапезували

І день і ніч, аж попухли.

Малою сім’єю

Зійшлись чехи, взяли землі

З-під костра і з нею

Пішли в Прагу. Отак Гуса


Ченці осудили,

Запалили… та божого

Слова не спалили.

Не вгадали, що вилетить

Орел із-за хмари

Замість гуся і розклює

Високу тіару.

Байдуже їм, розлетілись,

Мов тії ворони,

З кровавого того свята.


Ченці і барони

Розвернулись у будинках

І гадки не мають —

Бенкетують, та інколи

Теdeum співають.

Все зробили… Постривайте!

Он над головою

Старий Жижка з Таборова [108]

Махнув булавою.

10 октября 1845,

с. Марьинское

Загрузка...