Тарас Шевченко. Твори у п'яти томах. Том 1

1

Руна — луна.

2

Штернберг, Василь Іванович (1818–1845) — художник, товариш Шевченка по Академії мистецтв. Деякий час Шевченко і Штернберг жили разом на 5-й лінії Васильєвського острова в будинку Аренса, щиро дружили, малювали один на одного портрети-шаржі та різні побутові картинки з свого спільного життя.

3

Гайдамаки — українські повстанці, переважно з селян, що боролися проти гніту польського панства. Особливою силою відзначилися повстання 1733–1734 і 1768 років. Останнє повстання (відоме під назвою Коліївщина, очолене Залізняком та Гонтою) і стало темою Шевченкового твору.

4

Вавілон — одне із славнозвісних міст стародавнього світу, розташоване на берегах Євфрату. Славилося одним із «семи чудес світу» — висячими садами, влаштованими на штучних кам’яних терасах, що підносилися одна над одною біля царського палацу.

5

Все письменні, друкован і… і далі.— Тут Шевченко полемізує з реакційною критикою, яка заперечувала саме існування української мови.

6

Матрьоша, Параша, паркет, шпори — ходові поетичні імена і образи тогочасної романсової поезії. Султан — оздоба з волосу чи з пір’я на парадних головних уборах царської армії.

7

Скутар — передмістя Стамбула, колишньої столиці Туреччини.

8

Т м а, м н а — трилітерні склади в церковнослов’янському букварі; по такому букварю вчився Шевченко в дитячі роки.

О к с і я — надрядковий значок в церковнослов’янських книгах, означає наголос над складом.

9

Щирий батько — Григорович Василь Іванович (1786–1865) — конференц-секретар Академії мистецтв, брав активну участь у викупі Шевченка з кріпацтва, допоміг йому стати пансіонером (стипендіатом) Товариства заохочення художників. Високо цінуючи турботи і допомогу Григоровича, поет присвятив йому поему «Гайдамаки» на згадку про день викупу.

10

Інтродукція — введення, вступ до музичного або словесного твору. Оскільки в поемі був уже ліричний вступ, Шевченко назвав історичний вступ «Інтродукцією».

11

Степан — Стефан Баторій, король Польщі з 1576 до 1586 р.

Ян Собієський — Ян Собеський, король Польщі у 1674–1696 pp.

12

«Nіе роzwaІаm!» (польське «Не дозволяю!») — право вето, яке мав у XVII–XVIII ст. ст. кожен член польського сейму, не згодний з тією чи іншою постановою. Досить було одного вигуку «Nie pozwalam!», щоб постанова не була прийнята. Шляхетська анархія та економічна слабкість країни, як наслідок безнастанних війн, привели її кінець кінцем до занепаду. В 1772–1795 pp. Польща була поділена між трьома державами — царською Росією, Пруссією та Австрією.

13

Понятовський, Станіслав-Август — останній король Польщі (1764–1795). Формально обраний сеймом, а фактично поставлений Катериною II, він був слухняним знаряддям у руках російського царизму. При ньому Польща втратила свою державність.

14

Пулавський і Пац — польські шляхтичі, що очолювали опозицію проти Понятовського, керували повстанням польської шляхти. Повстання було придушене за допомогою царського війська.

15

Герш-ту? (Євр.) — Чи ти чуєш?

16

«Вільшана, або Ольшака — містечко Київської губернії, Звенигородського повіту, між Звенигородкою і Вільшаною по старому шляху Боровиків хутір і корчма, де б то Ярема Байстрюк, а потім Галайда, був у жида наймитом. (Од старих людей)». — Прим. Шевченка.

17

Їмості (польськ.) — милостивій пані, її милості.

18

Л і т а н я (літанія) — католицьке урочисте благальне молитвословіє. Тут вжито в переносному значенні — нецікава для конфедератів розповідь Лейби.

19

Схизма ти. — «Не уніатів ляхи називали схизматами». — Прим. Шевченка.

20

Титар — ктитор, церковний староста.

21

«Му zyjemy, my zyiemy, Polska nie zginela» — «Ми живемо, ми живемо, Польща не загинула» — слова з державного гімну тодішньої Польщі.

22

Свячений — гайдамацький ніж.

23

«Про конфедератів так розказують люди, котрі їх бачили; і яке диво, бо то була все шляхта z honorem, без дисципліни; робить не хочеться, а їсти треба». — Прим. Шевченка.

Z honorem — з гонором, з пихою, з почуттям власної гідності.

24

Чигирин — місто на р. Тясмин, притоці Дніпра. В XVII ст., починаючи від Богдана Хмельницького, був місцем перебування українських гетьманів. У січні 1653 р. в Чигирині відбулася старшинська рада, яка прийняла рішення продовжувати боротьбу проти шляхетської Польщі і добиватися возз’єднання України з Росією.

25

Щедрої гостинець пані.— Селяни, учасники Коліївщини, вірили легенді, нібито Катерина II підтримує селянське повстання і посилає зброю: вози залізної тарані — вози із зброєю — ножами. Згодом повстанці переконалися в облудності цієї легенди, коли царське військо, за вказівкою Катерини II, допомогло польській шляхті придушити рух селянських мас.

26

Головатий — останній суддя Запорозького війська — Павло Головатий (1715–1795). Та, можливо, тут Шевченко має на увазі Антона Головатого, писаря, одного з організаторів Чорноморського козацького війська.

27

Залізняк, Максим — козак-запорожець, один з керівників повстання 1768 р. Організував повстанські загони і привів їх від Чигирина до Умані — міста, що належало тоді польському магнатові Потоцькому. Під Уманню Залізняк з’єднався з загоном другого керівника Коліївщини — Гонти.

28

Гонта, Іван — сотник уманського надвірного козацтва, що служило при шляхетському дворі. На початку повстання став на бік повсталого народу. Під керівництвом Залізняка і Гонти повстанці взяли Умань. Коли повстання було придушене, польська шляхта нещадно розправилася з учасниками повстання. Особливо жорстоко карали полонених у Сербах і Кодні: багатьом з них стинали голови, садили на палі, різали вуха, вирізали ремені зі спини. Гонту після нелюдського катування стратили, порубавши на шматки. Залізняка, як російського підданого, судив царський суд і після жорстокої кари батогами заслав до Сибіру, де він і помер. Сама — Катерина II.

29

Господарі — князі Молдавії та Волощини — князівств роз'єднаної тоді Румунії, що були під владою турецького султана.

30

«Чорний шлях виходив од Дніпра, меж устями річок Сокорівки і Носачівки, і біг через степи запорозькі, через воєводства Київське, Подольське і Волинське — на Червону Русь до Львова; Чорним названий, що по йому татари ходили в Польщу і своїми табунами вибивали траву». — Прим. Шевченка.

31

Конашевич — Петро Сагайдачний — гетьман війська Запорозького в 1614–1622 pp. Уславився походами на Крим і Туреччину.

32

«Павла Наливайка живого спалили в Варшаві, Івана Остряницю і тридцять старшин козацьких після страшної муки розчетвертували і розвезли їх тіла по всій Україні. Зіновій-Богдан і син його Тимофій були поховані в Суботові, коло Чигрина; Чарнецький, коронний гетьман, не доставши Чигрина, од злості спалив їх мертвих (Георгій Кониський)». — Прим. Шевченка. Остряниця, або Острянин Яцько (Яків), — один з керівників антишляхетських повстань на Україні у 1637–1638 роках, був гетьманом Запорозького війська у 1638 році. Коронний гетьман — головнокомандуючий польського війська в XVI–XVIII ст. ст. Георгій Кониський (1717–1795) — епіскоп Білоруський, відомий проповідник і захисник православія. Довгий час йому приписувалося авторство «Истории русов».

33

А диякон… і далі.— Шевченко в поетичній формі передає те, да чув з уст народу. За переказами, духівництво Мотронинецького монастиря освятило ножі на розправу з шляхтою. «Так

про читинське свято розказують старі люди». — Прим, Шевченка.

34

Треті півні—сигнал до повстання під час Коліївщини.

35

Рось і Альта — річки, на берегах яких відбувалися бої повсталих селян з польською шляхтою. Відомі в історії запеклістю і великим пролиттям крові. Битва на Альті дістала назву Тарасової ночі. Сена — річка, на якій стоїть Париж і де сталася свого часу страхітлива різанина на релігійному грунті. «Тарасова і Варфоломеева ночі одна другої варт, на стид римської тіари». — Прим. Шевченка.

Варфоломіївська ніч — винищення католиками гугенотів (протестантів) у Парижі в ніч проти 24. VIII 1572 р. (проти дня св. Варфоломія).

36

А найперша Медведівка небо нагріває.—«Розказують, що Залізняка есаул, не діждавши третіх півнів, запалив Медведівку — містечко між Чигрином і Звенигородкою». — Прим. Шевченка.

37

Домаха — шабля з дамаської, тобто найкращої сталі, такої, яку виготовляли в Дамаску (Сірія).

38

Галайда — бездомний бурлака.

39

А хто винен? Ксьондзи, єзуїти. — До унії козаки з ляхами мирилися, і якби не єзуїти, то, може б, і не різалися; єзуїт Посевін, легат папський, перший начав унію в Україні», — Прим. Шевченка. Легат — уповноважений папи.

40

Керелівка, або Кириловка, — село Звенигородського повіту». — Прим. Шевченка. Нині це с. Шевченкове. Там поет провів свої дитячі роки.

Будища. — «Село Будище, недалеко од Керелівки; в яру озеро, і над озером ліс невеликий; зоветься Гупалівщиною за те, що там Залізняк збивав ляхів з дерева. Льохи, де був захований шляхетський скарб, і досі видно, тільки вже розруйновані». — Прим. Шевченка.

41

Дукачик — дукат — венеціанська золота монета вагою близько 3,5 гр. За часів Коліївщини його оцінювали приблизно в 3–3,5 крб. «Червоний золотий» — так називали його на Україні. «Червонець, що дав Залізняк хлопцеві, і досі єсть у сина того хлопця, котрому був даний, — я сам його бачив». — Прим. Шевченка.

42

«Лисянка — містечко Звенигородського повіту, над річкою Гнилим Тікичем. Тут зійшлися Гонта з Залізняком і розруйнували старосвітський будинок, Богданом нібито, будований». — Прим. Шевченка.

43

Ось копійка… — За деякими відомостями, царська копійка правила за знак належності до гайдамаків

44

Пів-упруга — в даному разі міра часу — четверта частина робочого дня.

45

«Лебедин — дівочий монастир меж Чигрином і Звенигородкою». — Прим. Шевченка. A поблизу нього і село такої ж назви.

46

«Майданівка — село недалеко від Лисянки» — Прим. Шевченка.

47

Чотири віршовані рядки Шевченко взяв з народної пісні про Швачку. Цей епіграф поет додав у виданні 1860 року.

48

Кінні narodowi — «Kawaleria Narodowa»— так звалась польські драгуни; їх тоді було в Умані 3000, і всі були побиті гайдамаками». — Прим. Шевченка.

49

Гонта не вбивав своїх дітей. Навіть синові уманського губернатора Младановичу, якому тоді було 7 років, Гонта зберіг життя. Згодом Младанович виступив зі своїми спогадами про Коліївщину, але про вбивство Гонтою своїх дітей не згадує.

50

Базиліани — ченці, що входили до уніатського ордену св. Василія. В Умані: базиліани мали школу для шляхетських дітей.

51

М і н е ї — Четьї-Мінеї, від слова «читати» і грецького слова «мен» (мін) — місяць: «щомісячна читанка» — збірник життєписів легендарних християнських святих в дванадцяти частинах за порядком місяців.

52

Нема Гонти… — «Зрадою взяли ляхи Гонту і страшно замучили. Привезли його в кайданах в польський лагер недалеко Балти з одрізаним язиком і правою рукою. Б., польський генерал, так велів зробить, потім кати роздягли його, як мати родила, і посадили на гарячі штаби заліза; потім зняли 12 пасм з спини шкури… Гонта повів очима і страшно глянув на Б., той махнув рукою, — і розняли Гонту начетверо, розвезли тіло і поприбивали на середохресних шляхах. Залізняк, почувши, що так страшна ляхи замучили Гонту, заплакав, занедужав та й умер; його гайдамаки поховали в степу над Дністром та й розійшлися». — Прим. Шевченка.

Відомості про катування Гонти наводять польські мемуаристи.

Б. — Браніцький.

53

«Злодій, розбійник, або гайдамака, — такими осталися гайдамаки по Коліївщині. Такими їх називають і досі». — Прим. Шевченка. Така слава за гайдамаками, поширена шляхтою, утвердилася в реакційній історіографії. Проти спроб реакційних істориків називати гайдамаків «розбійниками» спрямована поезія Шевченка «Холодний Яр» (1845).

54

Оксана К…Ко — Оксана Коваленко, дівчина, подруга дитячих літ Шевченка. Про неї згадано в дальших поезіях: N. N. («Мені тринадцятий минало»), «Три літа», «Ми вкупочці колись росли…» та ін.

55

Достеменний син Катрусі.— Поет мав на увазі поводатаря кобзаря — Івася, сина Катерини з однойменної поеми.

56

Справи нема… справи — нема незіпсованого, справного інструменту.

57

Придани — весільні гості від молодої.

58

Куща (церк. — слов.) — шатро, курінь. Тут у значенні рідний дім.

59

Заклать (церк. — слов.) — заколоти, принести в жертву; овен (церк. — слов.) — баран, взагалі вівця.

60

Гамалія — Шевченків Гамалія не історична особа, але в XVII–XVIII ст. ст. серед козацької старшини було кілька Гамалій. Згадуються вони в «Истории русов».

61

Великий Луг— давня назва місцевості, що належала Запорозькій Січі, на лівому березі Дніпра, вкрита лісом, з озерами, лиманами, заростями очерету, де запорожці полювали й рибалили.

62

Босфор — протока, що з’єднує Чорне море з Мармуровим.

63

Яничари — відбірне турецьке військо, що формувалося з християн, взятих у полон ще дітьми і вихованих в дусі мусульман-фанатиків; власне, гвардійці турецького султана.

64

Баша (паша) — титул вищих турецьких військових і цивільних вельмож у султанській Туреччині.

65

Візантія — держава стародавніх греків, Східна Римська імперія. Але тут йдеться не про ті часи, а про столицю султанської Туреччини Стамбул, що до 1453 р. іменувався Константинополем і був столицею Візантії.

66

Хурдига — в’язниця.

67

Дарданелли — протока, що з’єднує Мармурове море з Егейським.

68

Чернець — гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Під його проводом козаки здійснили ряд успішних походів на татарські і турецькі міста-фортеці, які були водночас і невільницькими ринками. Насправді Сагайдачний ченцем не був, він помер 1622 р. від рани, яку дістав у бою під Хотином (1621). Шевченко, як і деякі історики, вважав, що Сагайдачний помер у монастирі.

69

Галата — передмістя Стамбула, яке під час одного з походів спалив Сагайдачний.

70

Тризна — поминки по душі померлого у давніх слов’ян.

71

Рєпніна, Варвара Миколаївна (1808–1891) — дочка князя М. Г. Рєпніна. Під час перебування поета в Яготині між Шевченком і Рєпніною встановилися дружні взаємини. Вона брала участь у поширенні альбома офортів «Живописная Украйна», пізніше — листувалася з поетом, дбала про полегшення його долі під час заслання.

72

Как цветок, процвевший на их болоте. (Прим. Шевченка).

73

Степи мої запродані…— Ці рядки написані під враженням відвідання території колишньої Запорозької Січі, де царський уряд оселив німецьких колоністів, надавши їм численних пільг. Деякі з колоністів стали поміщиками й купцями, жорстоко визискували українських селян. Серед визискувачів були і євреї (купці та землевласники).

74

Півчварта — три з половиною.

75

Коворот — коловорот — ворота, якими колись закривався вихід із села, щоб не вибігала худоба і не псувала посіви.

76

Душі пропиває! — Програвання в карти і пропивання кріпаків було тоді звичайним явищем у побуті кріпосників.

77

Загули кайдани під землею… — Йдеться про закованих у кайдани каторжників, що працювали в копальнях Сибіру.

78

Цар волі, цар, штемпом увінчаний! — Образ засланого царатом до Сибіру на каторгу революціонера. Каторжника тоді таврували, ставили клеймо.

79

На багнищі город мріє…— Петербург, заснований 1703 р. Петром І на березі Фінської затоки, де були болота й непрохідні хащі.

80

Сам — цар Микола І.

81

Твердиня й дзвіниця — Петропавловська фортеця з церквою проти Зимового палацу. Була в’язницею для найнебезпечніших політичних ворогів самодержавства.

82

Первому — вторая. — На пам'ятнику Петру І, збудованому з наказу Катерини II 1782 p., написано двома мовами (російською і латинською): «Петру Первому — Екатерина Вторая».

83

3 заступами на лінію… — на земляні роботи по зведенню оборонних ліній, фортець тощо.

84

Наказним гетьманом! — Розповідь ведеться від імені чернігівського полковника Павла Полуботка, якого 1722 р. після смерті І. Скоропадського призначено наказним (тимчасовим) гетьманом. Полуботко помер у Петропавловській фортеці 1724 р.

85

Загнав, голих і голодних… — Поет говорить про козаків і кріпаків, що будували Петербург. Історичні документи свідчать, що в цих роботах брали участь не тільки трудящі з України, але й чуваші, татари тощо.

86

Багряниця — царський одяг з дорогої тканини багряного, пурпурового кольору.

87

Медвідь. — Поет мав на увазі царя Миколу І.

88

Волхв (ст. — слов.) — чарівник, чародій. З дальших рядків видно, що Шевченко мав тут на увазі видатного російського актора Михайла Семеновича Щепкіна (1788–1863), колишнього кріпака, близького свого друга.

89

Богилова — болиголова, отруйна рослина, бур’ян.

90

Німота — Шевченко мав тут на увазі царську бюрократію, серед якої в той час було багато німців з походження (Бенкендорф, Клейнміхель, Корф тощо).

91

Єретик — Так церква називала людей, що виступали проти окремих положень релігії. Католицька церква оголосила єретиками видатних філософів і вчених Джордано Бруно, Кампанеллу, Галілея за те, що вони боролися за наукове пізнання світу. В Чехії єретиком був оголошений Ян Гус.

92

Шафарик, Павло (1795–1861) — видатний чеський і словацький учений, професор Празького університету, один з основоположників методу порівняльного вивчення слов’янських мов. Своєю науковою роботою значно сприяв зростанню національного руху в слов’янських землях. Для пропаганди ідеї єдності слов’ян велике значення мали його спроби дати порівняльний огляд історії, літератури і етнографії всіх слов’янських народів як відгалужень єдиного народу.

93

Констанцький єретик великий — Ян Гус (1369–1415), великий син чеського народу, видатний діяч реформації, мислитель, ідейний натхненник антифеодального національно-визвольного руху в Чехії. Походив з селянської родини, був професором і ректором Карлового університету в Празі. Спалений у Констанці.

94

Чернець годований сидить. — Шевченко мав на увазі римського папу.

95

Всує (церк. — слов.) — даремно.

96

Розпадуться три корони на гордій тіарі! — Тіара — папська шапка (митра), оточена трьома вміщеними одна над одною коронами, що служили символом влади папи як судді, законодавця і священнослужителя католицького світу.

97

Віфліємська каплиця — назва каплиці в Празі, в якій Ян Гус, починаючи з 1412 p., виступав з проповідями, спрямованими проти римського папи і католицької церкви.

98

Конглав — конклав — збори представників вищого католицького духівництва, які обирали папу.

99

Авіньйон — місто на півдні Франції, де в середні віки тимчасово перебував один із пап, суперник римського папи.

100

Антипапи — папи, що існували одночасно з римським папою, але не визнавалися законними; претенденти на папський престол, між якими постійно точилася боротьба за владу. Так, наприкінці XIV ст. один папа був у Римі, другий — в Авіньйоні. На початку XV ст. собор у Пізі скинув обох пап і обрав третього. Собор у Констанці згодом скинув третього і обрав четвертого.

101

Загелкали гуси… — Мова йде про гуситський рух, про прихильників Гуса, що разом з ним виступали проти римського папи…З орлами летять биться… — Під орлами тут розуміються

прихильники римського папи.

102

Всіх ворон скликати! — Розуміється собор кардиналів у Констанці.

103

Дюки — графи (від франц. due — граф).

104

Герольди — особи, що привселюдно оголошували накази короля чи імператора та сповіщали про початок урочистих церемоній.

105

Цесар — імператор тодішньої Священної Римської імперії Сигізмунд (1368–1437). Вячеслав — його брат, король чеський (Вацлав IV, 1376–1419).

106

Автодафе (португ.) — урочиста церемонія оголошення й виконання вироків середньовічної інквізиції, зокрема спалення засуджених на вогнищі. Тут йдеться про засудження до страти Яна Гуса як єретика.

107

Теdеum laudamus (лат.) — Тебе, боже, хвалимо — католицька молитва.

108

Старий Жижка з Таборова (1360–1421) — Ян Жижка, 1419 р. після спалення Яна Гуса став на чолі повстання чеського народу проти німецького панування над Чехією.

109

Братства — організації, що були в XVI–XVII ст. ст. центрами культурного і почасти політичного життя на Україні. При братствах існували школи, в яких навчалась молодь, переважно з заможних кіл, Тут мова йде про Київську академію при Братському монастирі.

110

Межигірський Спас — церква при монастирі в Межигір’ї, поблизу Києва.

111

У Почаєві святом у… — у Почаєвській лаврі, монастирі на Волині.

112

Чайки — великі козацькі човни.

Тендер — колись острівець, а тепер — коса в гирлі Дунаю

113

Агарянська земля — тут у значенні землі, населеної магометанами.

114

Козака лейстрового… — тобто козака, записаного у спеціальний військовий реєстр.

115

Цареградська башта — в’язниця у Стамбулі, колишньому Цареграді (Константинополі).

116

І на тихому Дунаї новим кошем стали. — Після зруйнування у червні 1775 р. за наказом Катерини II Запорозької Січі значна частина запорожців змушена була втекти Дніпром на територію, що належала Туреччині, де вони організували Задунайську Січ у гирлі Дунаю. 1828 p., коли кошовий Гладкий зі своїми однодумцями повернувся в Росію, Задунайську Січ було ліквідовано.

117

Як цариця по Києву з Нечосом ходила… — Нечос— запорозьке прізвисько князя Г. Потьомкіна, державного діяча, фаворита Катерини II. 1787 р. вони разом подорожували по Україні та Криму. Те, що Катерина «Межигорського Спаса вночі запалила», — легенда.

118

І як степи запорозькі німоті ділила та бахурям і байстрюкам люд закрепостила. — Після ліквідації Січі Катерина II роздала величезні земельні простори на півдні України своїм наближеним особам, зокрема Г. Потьомкіну. Чимало земель перепало німцям з походження, німцям-колоністам. 1783 р. Катерина II видала указ про остаточне закріпачення селян Лівобережної України.

119

Як Кирило з старшинами пудром осипались… — Кирило — Кирило Розумовський, останній гетьман України (1750–1764). Пудром осипались — перейняли закордонну моду носити парики, обсипані пудрою.

120

Містерія (грецьк.) — таїнство. Особливий жанр драматичного твору, що виник у середньовічному театрі (XIV ст.).

121

Суботове (або Суботів) — село і маєток Богдана Хмельницького біля Чигирина. Там він і похований.

122

Юрусь гетьманенко — син Богдана Хмельницького Юрій. Був гетьманом з 1659 по 1663 р. та в 1677–1681 роках.

123

…як він їхав в Москву із Полтави. — Шевченко тут говорить про повернення Петра І з-під Полтави після розгрому шведів 27 червня 1709 р.

124

Чечель, Дмитро — батуринський полковник, прибічник зрадника Мазепи.

125

Чута — назва одного з лісів поблизу Суботова.

126

Радзівілл і Потоцький — польські магнати. Брали участь у польському повстанні 1830–1831 pp. проти царизму. Після придушення повстання жили в еміграції в Парижі. Тут натякається на їх байдужість до визвольної боротьби польського народу. Володіли величезними маєтками в Польщі, Литві і на Україні.

127

Три указа накаркала на одну дорогу… — укази царя Миколи І про побудову залізниці між Петербургом і Москвою.

128

Да шесть тысяч в одной версте душ передушила… — На будуванні залізниці працювали селяни-кріпаки, які тисячами вмирали від нелюдських умов праці, голоду та епідемій.

129

Фон Корф — барон М. А. Корф, царський чиновник, казнокрад, член Державної ради. Керував поліцейською управою за царя Миколи І і одночасно поставляв кріпаків для земляних робіт на будівництві залізниці між Петербургом і Москвою. На цьому добре нажився.

130

Сулу в Ромні загатила тілько старшинами козацьким — Ромен, або Ромни, — місто на Поллтавщині, над річкою Сулою, притокою Дніпра. Тут мова йде про скарання Петром І старшин козацьких — однодумців зрадника Мазепи.

131

Ржавиця — Іржавець — село на Чернігівщині, куди, згідно з переказами, запорожці після зруйнування Січі перенесли образ божої матері.

132

Мучитель — цар Іван IV Грозний (царював у роках 1547–1584), великим князем був проголошений ще 1533 р.

Петруха — цар Петро І (був царем у 1682–1725 pp.)

133

Пчела — «Северная пчела», реакційна газета, що виходила в Петербурзі (1825–1853).

134

Ярчук — за народним повір’ям, собака, що народжується видющим, з вовчими зубами.

135

Тясьма — річка, притока Дніпра. На ній стоїть м. Чигирин, колишня резиденція Богдана Хмельницького.

136

Ясси — місто в Румунії, колишня столиця Молдавського князівства. Тут мається на увазі похід Б. Хмельницького на Ясси, 1652 р. в Яссах старший син Богдана Хмельницького Тиміш одружився з Розандого, дочкою молдавського господаря (князя) Лупула.

Жовті Води. — Мова йде про битву, яка відбулася на річці Жовті Води в травні 1648 р.

Містечко Берестечко. — Під Берестечком у червні 1651 р. сталася битва війська Богдана Хмельницького з польською армією. Зрада татарського хана, тодішнього спільника Хмельницького, дала змогу польській шляхті виграти бій.

137

Де Бальмен, Яков Петрович (1813–1845) — офіцер, художник, родом з Полтавщини, Шевченків приятель. Разом з художником М. Башиловим у 1844 р. ілюстрував переписану латинкою збірку «Wirszy Т. Szewczenka». Живописом і літературою займався як аматор. Загинув на Кавказі під час походу царського війська проти черкесів.

138

Пря (церк. — слов.) — суперечка.

139

Чурек — особливо спечений несолоний хліб у вигляді великого коржа. Сакля — хата, збудована з каменю й глини.

140

Що цар якийсь-то свині пас… — Тут Шевченко використав біблійний образ царя Давида, який забрав собі в наложниці жінку одного із своїх військових начальників (Урія), а його послав на війну, де він і загинув.

141

Гішпани — іспанці, в даному контексті — колонізатори.

142

Ставник — свічник у церкві.

Мірра (церк. — слов.) — пахуча смола, що її використовують під час церковної відправи.

143

Моголи — тут у значенні монголи.

Тамерлан (1336–1405) — перекручена європейська форма прізвиська Тімура, якого араби називали Тімурленг (що означає Тімур-кульгавий), — татаро-монгольський полководець і завойовник.

144

Коллар, Ян (1793–1852) — чеський поет і вчений, син селянина-словака, професор Віденського університету, обстоював ідею об’єднання чехів і словаків, а також інших слов’янських народів.

Ганка, Вацлав (1791–1861) — чеський поет і вчений, професор Празького університету.

Слав’янофіли — представники ідейно-політичної течії в 30—50-х роках XIX ст., що обстоювали ідею об’єднання слов’янських народів у єдину федерацію під зверхністю російського царя. Карл Маркс, а також М. Чернишевський називали теорію слов’янофілів реакційною, такою, яка, по суті, допомагала зміцненню царизму.

145

Брути — історичні особи в Стародавньому Римі. Люцій Юній Брут 510 р. до н. е. очолив повалення з трону царя Тарквінія Гордого, після чого Рим став республікою; Марк Юній Брут — один з організаторів змови і вбивства Юлія Цезаря (44 р. до нашої ери).

Коклес — легендарний римський герой, відомий тим, що 507 р. до н. е. обороняв міст на річці Тібр у Римі від етруського царя Порсени.

146

Синоп, Трапезонд (Трабзон) — турецькі міста на узбережжі Чорного моря, що їх руйнували козацькі гетьмани у відповідь на агресивні, спустошливі походи турків на Україну.

147

Яр у лісі, поблизу Чигирина, де збиралися 1768 р. гайдамаки.

148

Шевченко мав тут на увазі книгу А. Скальковського «Наезды гайдамак на Западную Украйну 1733–1768 гг. (1845), в якій автор ганьбив селянський революційний рух і справді вжив у своїй книзі слово «пятно».

149

Псалми — давні пісні релігійно-філософського змісту, що становлять так зване святе письмо. Авторство їх приписується різним біблійним пророкам. Частина таких пісень пов’язується з ім’ям ізраїльсько-іудейського царя Давида (1055–1015 роки до н. е.). Форму його біблійної поезії Шевченко використав для пропаганди своїх революційно-демократичних ідей.

150

Вскую (церк. — слов.) — чому, чого, доки.

151

Ізраїль — ім’я міфічного родоначальника єврейського народу.

152

Аарон — за біблією, єврейський первосвященик, брат Мойсея.

153

Омети — краї; поли особливого верхнього одягу духовенства, ризи.

154

Єрмон — гора в Палестині.

155

Єдомляне— народ, що жив на півдні, в сусідстві з ізраїльським народом, і часто нападав на нього.

156

Тимпан — стародавній музичний інструмент, різновид литавра.

157

Після 19 грудня.

158

Бендери — місто на правому березі Дністра в сучасній Молдавській РСР.

159

Сакраментовати — причащати перед смертю.

160

Сорокоусти — в православній церкві — молитви по померлих протягом сорока днів після смерті.