То хто ж "Вона" така (Юлія Тимошенко)?

СПРАВЖНІЙ ДІДЬКО, ЗАХОВАНИЙ В ДЕТАЛЯХ

Отже, передусім зважмо на те, що з огляду на убогий стан українського села ми вимушені відкинути як малоймовірний фактор безмежної любові Юлії Тимошенко до домашніх тварин. Адже любов передбачає дбайливу турботу, а не знищення, як це чинив щодо АПК очолюваний нею уряд.

Неприязнь до всіляких «рогатих чудовиськ» мусила б бути притаманною Юлії Тимошенко ще з часів «помаранчевої революції». Пригадуєте, який вереск зчинили майбутні завсідники сцени Майдану, коли Янукович сказав: «Я верю, что сильных и здоровых людей намного больше, чем этих козлов, которые нам мешают жить!»? (На жаль, Федорович не персоналізував, кого ж саме тоді він мав на увазі? Але час довів, що дехто з тих осіб, які під час нашої «помаранчевої революції» зі сцени Майдану не злазили, гідні такого прізвиська). І ось тобі на! Виявляється, що саме одна-єдина голова якогось козла удостоїлась честі прикрашати домашні пенати Юлії Тимошенко?!

«Рогаті чудовиська» також ваблять і найдавнішого та чи не єдиного істинного соратника лідера партії «Батьківщина» Олександра Турчинова. У контексті нашого дослідження цей пан нам цікавий ось чим: із творів Олександра Валентиновича випливає висновок, що він є одержимим кар’єризмом. Зрештою, цієї манії він і не соромиться, і не приховує. «З одного боку, я розумів, що відрізняюся від свині не лише тим, що ношу піджак і краватку. Але з іншого, мене тягнуло «до корита», - вже у зрілому віці писав цей соратник Тимошенко.

А якось по молодості комісару комсомольського оперативного загону Турчинову довелось мати справу із кількома однолітками, які були напідпитку. Він зі страху так на них рявкнув, що хлопці злякались того командирського голосу - і передумали його бити. В одній зі своїх книг цю банальну ситуацію Турчинов велично назвав «Бой со страхом»!

Також відомо, що він до гикавки боїться випасти із владної обойми, а несамовита боротьба за «корито влади» стала для нього ледь не єдиним сенсом життя. Краще за самого Турчинова про його головну фобію не скаже ніхто. Тому автор процитує цього екс-голову СБУ:

- «Преодолевая свой страх - мы продлеваєм свою жизнь»;

- «Страх охоплював мене кожен раз, коли наді мною згущувалися хмари. Усе стискалося у мені всередині від одної лише думки, що зі мною можуть вчинити несправедливо, зняти з посади, не просунути. Ця постійна невпевненість і перманентний стрес, які підігрівалися думками про те, що моя доля цілком знаходиться в руках божевільних лідерів, несправедливих начальників, жадібних чиновників і лінивих партнерів, доводили мене до стану душевної кризи»; - «Страх, з яким я боровся все життя, змусив мене до роздумів над його природою. Я зрозумів, що страх - це віра у невідворотність зла».

Ми не випадково загострили увагу на слові «страх». Адже з точки зору психології ці фрагменти вказують на те, що людина пережила якусь душевну травму, природа якої має давнє коріння. Оскільки це важливо, то спробую пояснити дану думку. Суть її полягає в тім, що людям, які виросли у повноцінних сім'ях, тобто зростали під опікою батька й матері, вкрай важко зрозуміти логіку вчинків та мотивацію поведінки тих людей, душам котрих хтось із батьків завдав страшної рани, покинувши сім’ю, коли ті були ще дітлахами! Жахіття поступового усвідомлення, що тебе відцурались, зрадили, проміняли на інших, згодом переростає в образу на весь білий світ, яка часто спонукає дитину до агресивного самоствердження, яке, в свою чергу, часом набуває патологічних, з точки зору психології, форм. Навіть ставши дорослими, вони одержимо продовжують доводити усім, а своїм біологічним батькам - передусім: «Бачите, як ви помилились? Я найкращий! Я унікальний! Я… Я… Я…».

Суспільна мораль, норми етики, культура спілкування, честь, совість, милосердя, людяність тощо, усі ці імперативи (які, власне, й характеризують людину як довершений вінець Божого промислу) багато хто з покинутих дітей вважає зайвими атавізмами, які лишень заважають їм жити й досягати мети. Приміром, Дмитро Видрін, який дуже добре знає лідера БЮТ, якось написав про неї таке: «Изысканная вульгарность и утонченная пошлость Юлии Владимировны - это действительно абсолютное оружие, которое сложно парировать любыми рациональными аргументами и проектами».

Юлія Тимошенко та Олександр Турчинов якраз і є найгіршими «зразками» покинутих дітей. Їхні дитячі образи, заздрощі, невпевненість, злоба, бажання помсти тощо сплелись у їхніх душах в клубок важких комплексів, підвалинами яких є різноманітні страхи, які вони приховують від свого оточення за маскою обману, вдягнувши яку ще в дитинстві, дуже важко зняти навіть у статечному віці. Психологи з цього приводу кажуть, що людина, яка постійно обманює, з часом втрачає здатність відокремлювати правду від брехні.

По собі знаю, що дітям, які виросли у неповних сім'ях, притаманні й позитивні риси, як то уперта воля чи нездоланне прагнення будь-що досягати поставленої мети… Проте виборцям варто памятати, що особистостям на кшталт Турчинова і Тимошенко можна співчувати, але вкрай небезпечно і завідомо нерозумно допускати їх до влади доти, допоки вони не продемонструють добровільного зречення чи компромісів у питаннях влади вже здобутої, або ж такої, якою легко оволодіти, та не доведуть великодушність власного людського єства й психологічну незалежність від надсильного наркотику, яким, безсумнівно, є влада.

Автор добре знається на цих проблемах (особливо в частині самоствердження та відречення від влади над людьми). У мене дещо схожа житейська історія, з тією лише різницею, що мені, так би мовити, «пощастило» - я взагалі не пам’ятаю свого батька, який нашу сім’ю не покинув, а «просто» загинув. Відтак, до повноліття моїм вихованням займались виняткових чеснот люди: мама (робітниця цукрозаводу), дідусь (колишній коваль колгоспної кузні) та сусідська сім'я шкільних учителів. Зрештою, зростати у традиційно доброзичливому колективістському середовищі села - все-таки психологічно комфортніше, аніж у індивідуалістичному місті.

Користуючись нагодою, пропоную вашій увазі іще кілька штрихів до портрету Турчинова. Отже, загальновідомо, що в часи комсомольської молодості Олександру Турчинову доводилось відвідувати із специфічною, скажемо так, метою зібрання баптистів. Згодом, у першій половині 90-х, в пошуках порятунку від страхів чи гріхів (?), які терзали душу цього стукача, він «принял крещение по православному обряду (!), поскольку в детстве крещен не был (родители, типичные советские интеллигенты, были далеки от всего этого), побрызгали меня водой» (саме такими зневажливими словами колишній викладач марксизму-ленінізму описав одне з найвеличніших Таїнств Православ’я!).

Так от, невдовзі Турчинов бозна-чому покинув лоно Православної Церкви. А ще подейкують, що він разом з Павлом Лазаренком шукав зиск від релігії навіть у «церкві» «Слово жизни», яку очолювана авторитетним сектознавцем Олександром Дворкіним Російська асоціація центрів вивчення релігії і сект зараховує до «найбільш відомих тоталітарних сект зі значним числом ознак таких» та вважає її «деструктивним культом псевдохристиянського харизматичного спрямування з окультним ухилом, який здійснює сильний вплив на психіку адептів». (Більше читайте тут:

http://cripo.com.ua/?sect_id=2$ amp;aid=8549, http://cripo.com.ua/?sect_id=2 amp;aid=8647, ^{http://www.anticekta.ru/Sects/Neop/Novosib-Neop.htm, http://www.mgarsky-monastery.org/kolokol.php?id=1021}).

Повертаючись до основної теми нашого дослідження, зазначимо: очевидним видається те, що перманентний переляк печаткою позначився на єстві й поведінці Олександра Турчинова. Фактично він поклоняється усім проявам страху. Відтак, сміємо припустити, що Турчинов володіє енциклопедичними знаннями про цей емоційний стан. Йому точно відомо, що термін «панічний страх» пов'язаний із античним богом Паном, який народився із козлячими ногами, бородою і рогами, а також відомо те, що як володар стихійних сил природи бог Пан викликав у людей панічний страх.

Геродот у своїй «Історії» ототожнював бога Пана з єгипетським богом Мендесом і зараховував його до числа найдревніших богів. А Гомер, вважаючи його покровителем природи, називав бога Пана козлоногим і дворогим та складав про нього гімни. До наших днів збереглися скульптури «Пан навчає Данфіса» і «Пан, Ерос та Афродіта»:

До речі, центром культу богині Афродіти від античних часів і донині є острів Кіпр. Саме там, за недивним збігом обставин, із часів хазяйнування в Україні корпорації ЄЕСУ її власниця - Юлія Тимошенко - тримає офшорну компанію, яка станом на сьогодні є найбільшою на тому острові (про цей факт 3 січня 2010 року в Моршині розповів президент Віктор Ющенко). А от якщо уважно роздивитись скульптури богині Афродіти і фото Юлії Тимошенко, то можна знайти розгадку таємниці кардинальної зміни іміджу останньої. А полягає вона в тім, що Володимирівні, напевне, закортіло стати схожою на ту богиню. Шляхом перегляду викладених нижче знімків скульптур Афродіти та зроблених у різні часи фотографій Юлії Тимошенко поміркуйте самі щодо вірності цього припущення.

Але ще раз повернімося від неантичної «богині» до пана Турчинова, який при Тимошенко відіграє роль такого собі страхопуда. Згадаймо, що він так само, як і бог Пан, намагається викликати у людей безпідставний страх, а його манера спілкування та зовнішність доволі-таки схожі на ті, що їх легенди приписують богу Пану. Часом здається, що задля того, «щоб усі боялись і не насміхались», він буквально мавпує те «рогате чудовисько».

Ваш автор, як один із організаторів акції «Україна без Кучми», давно знайомий з Тимошенко і Турчиновим. Принаймні, мені добре відомо, що найбільшим секретом успішності їхньої політики є те, що вони досконало навчились провокувати, продукувати і експлуатувати різноманітні страхи. Проте, це окрема тема, яка потребує ґрунтовних пояснень. А от незаперечним є той факт, що Олександр Валентинович вважає себе письменником. Свій «найвидатніший», можна навіть сказати автобіографічний і, сподіваюсь, «віщий» твір Турчинов назвав «Иллюзия страха». До написання тієї книжки Турчинова спонукало, за його ж словами, «желание избавиться от ненужного, парализующего, неоправданного страха». Цей прозаїк витратив силу-силенну грошей на екранізацію свого «шедевру». Так от, постером (тобто рекламним плакатом) для фільму пан Турчинов обрав зображення якогось «рогатого чудовиська», яке присутнє й у самому фільмі! Помилуйтесь:

Тому безсумнівним видається, що Турчинов цілком усвідомлює тотожність образу«рогатого чудовиська» і емоційного стану, який люди зазвичай називають лаконічним словом «страх» і уособленням якого є козлоподібне двороге божество Пан.

Візьмемо до уваги також і те, що й самому Турчинову окультизм зовсім не чужий. Принаймні «журналисту Вахтангу Кипиани удалось разыскать пару раритетных газет, изданных нынешним борцом с “сатанизмом” Турчиновым в июле-августе 1990 года. Это “Травник”… и “Сталкер” - бульварная газетенка о всяких потусторонних “чудесах”»

(джерело: http://cripo.com.ua/?sect_id=2$ amp;aid=8549 (Ч.1),

http://cripo.com.ua/?sect_id=2 amp;aid=8647 (Ч.2)).

З урахуванням вищевикладеного, очевидним є, що пан Турчинов добре знається і на усіх проявах страху, і в окультизмі він добряче тямить. Безсумнівно, що він також знає як те, що ранні християни вважали бога Пана бісом, так і те, що обряди поклоніння цьому бісу та використання його зображень є невід ємною складовою окультизму, усі прояви якого Християнська Церква вважає справою гріховною. Проте, як бачимо, «побожних християн» Турчинова і Тимошенко ці церковні застороги аніскілечки не бентежать. Перший - бісу поклоняється й використав його задля реклами власного твору. А друга - біса у вигляді «рогатого чудовиська» перед очима на столі робочого кабінету тримає. І схоже на те, що «пастор» Олександр Валентинович, який, безперечно, бував у домі Юлії Володимирівни, жодним чином не заперечив проти такого гріховного співіснування її і того біса.

Втім, дорогі мої єдиновірці та співвітчизники нехристиянських віросповідань, автор усвідомлює, що досліджувану нами тему дійсно непросто осмислити. Надто багато залишається запитань. В якому віці й у якому православному храмі міста Дніпропетровська була хрещена Юлія Григян/Тєлєгіна (Тимошенко)? Хто саме є її духовним наставником? Для кого саме із 46 мільйонів українців ця п’ятдесятилітня жінка є хресною матір’ю? Чому начебто побожна Юлія Тимошенко ніколи (наголошую на цьому!) не носить хрестика (переглянувши в мережі Інтернет кілька сотень її фото, ви можете переконатись у цьому й самі)? На жаль, ці питання (як і багато інших) залишаються без відповіді з боку Тимошенко.