Том 10

Л. У.

Дядькове здоров’я нічого собі; після 5 іюля (ст. ст.) він їде в Париж.

Не вспіла я Вам нічого про наші тутешні справи написати! Пождіть трошки, посилатиму рукопись, то вже тоді напишу.

128. ДО ОКСАІІИ, ІСИДОРИ ТА МИКОЛИ КОСАЧІВ

13 липня 1894 р. Софія

Любі мої людкове, Оксаночка, Микось і Дора!

Спасибі вам, що ви мені написали, мені ваші листи були дуже цікаві. Дядина і дядько теж їх читали і були ними дуже довольні. Маусикові картинки сподобались, а найбільше біла миш. Він казав, щоб написати: «много здраве на лелька Дора» (нехай буде здорова тіточка Дора). Маусик був оце недавно трошки слабий, але тепер уже здоровий. Він тепер перестав ходити в платтячках, а вже носить хлоп’ячі матроські костюми і дуже ними хвастає. Ліда йому привезла костюми з Лондона («лондонські дрешки») і воєнну червону шапку з Парижа, а, окрім того, ще в нього єсть турецька шапка, і коли він її надіває, називається «турчин палапук», а коли французьку військову шапку, то зветься «жабські офіцерин», а коли лондонський костюм, то тоді вже він «лондонско момче».

З нього хутко здіймуть портрета, то ви побачите, яке те «лондонско момче». А чому ви пе присилаєте тих фотографій, що Миша поздіймав. Тут всі дуже хотять їх бачити.

Недавно ми з Лідою і з Радою ходили дивитись, як маленьким школярикам і школярочкам роздавали нагороди за те, що вони добре учились. То перше тії діти співали різних болгарських, французьких і німецьких пісень і танцювали кругом (так похоже, як гречку танцюють), потім представляли якусь французьку п’єску, а під копець грали таку музикальну п’єсу, де треба було грати па різних забавках, шуміти дзигою, свистати водяним соловейком, кукати зозулею, бубоніти на дитячому бубні і ще на якихсь дитячих струментах грати, а при тому великі люди пригравали на скрипці і на фортеп’яно. Частий був сміх і потіха! Потім, коли все кончили, то почали роздавати дітям книжки в нагороду і надівати великі вінки на голову, такі великі, що у інших дітей і мордочки не видно було з-під них, бо діти були маленькі, деякі менші від Маусика.

Напишіть мені ще листи, що ви робите і як маєтесь,. Напишіть, чи вивчився Микось плавать, чи ще й досі в нього голова переважує? Треба непремінно, щоб ви прислали того портрета, де є Микось, Дора, Дмитро і кінь»

Я вам потім іще що-небудь напишу, а то тепер жарко писать. Цілую вас всіх.

Ваша сестра Леся

129. ДО М. П. ДРАГОМАИОВА

19

31 липня 1894 р. Владая 18 уЦ 94

Любий дядьку!

«Э! Я на дереве!» або, принаймні, під деревом і на горі. Моя лісова душа заспокоїлась, дерева єсть, чагарі єсть — чого ж іще! Окрім того, я, еп ша qualite de poetesse¹, знаходжу, що Владая похожа па Парнас з різними гіпокренами і кастальсышми потоками. Поток тут дуже славний, він шумить у мене під вікном день і ніч, наче велика ріка. Я вже купалася в ньому вчора і ще не раз скупаюсь, бо вода не дуже холодна і, здається мені, се добре буде. Се добре, бо якби не можна було купатись, то прийшлось би мені хутко втікати з Болгарії, а так я таки, може, дочекаюся Вас тута. Як же Ви доїхали до Парижа? Чи дуже було Вам гаряче? Як мається дядина? Я чогось певна, що вона в Парижі поправиться. Поправляйтесь Ви там, а я буду тут, я думаю, що тут мусять згинути всякі невралгії та інші хвороби, хоч би від самого повітря й води. Тут чогось моя патура перемінилась,л я почала вставати рано (в 7^!/2 г.), раніше Ради і Ліди, і лягати рано (11—12 г.), ходити можу навіть по каміннях вгору, як було колись в Новоград-Волинську, так що, може, буду й справді «на дереве» (бачите, які мої ідеали тута!). Щодо всякої їди, то при Лідиній дотепності і фантазії можна завжди мати обід — improvisation ⁵⁹ і вечерю — impromptu⁶⁰, при тому навіть вино і чорне кофе маємо. Не знаю, як хто, а я не голодна. Правда, се стоїть не мало біганини Ліді і Раді. У Владаї живе якийсь дух ми-ролюбія, бо відколи ми тут, ніхто ні з ким не свариться, тільки один Міка повторяє своє вічне «магар, магарица» ⁶¹, але то в щот не йде. Я все броджу і роздивляюсь на околиці і через те до вчорашнього вечора пера в руках не держала, дарма що обіцяла багато писати у Владаї. Ну, та я ще стримаю свою обіцянку, нехай лиш трохи одійду після Софії,— от нещасні люди ті, що в ній зостались! Тут усе добре, тільки що «беткі» жить не дають, ми з ними ведемо війну завзяту і сподіваємось, що перемога буде наша. Мені подобається, що тут є куди прикласти мої імпровізаторські здібності, і я імпровізую убрання хат

з папороті, зілля і т. п. Ми всі маємо окремі хати в одному домі, і я тому дуже рада, бо та хата, де живо пані Несторова і де ми мали жити, мені зовсім не до сподоби, бо то шматок Софії, та й годі. Бувайте здорові, вибачте за нефілософський лист, філософія десь розлетілась по горам і нетрям, може, через який час вернеться, тоді побачимо.

Цілую Вас, і дядину, і Зорю незнайомого.

Ваша Леся

130. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ

1 серпня J894 р. Владая 20/ѴП

Дорога дядино!

Видно, справді Вам зосталась в пам’яті лілова блузка, коли Ви такі добрі до пеї, що пам’ятаєте її просьбу. Спасибі Вам, що згадали написати «чирюсам» з дороги. Сподіваюсь, що Ваша подоріж була добра до самого Парижа і що Ви там скинули всі софійські слабості. Щодо мене, то я тут дуже добре маюся, і владайське життя іде мені на користь. Ми з Радою ходимо по владайських планинах і маємося в найкращій приязні. Рада, видно, добре пам’ятає Ваші наставленій, бо дуже толерантно і філософськи відноситься до різних дрібпих прикростів і невигод, які, звісно, часами трапляються. Вапя був у нас у Владаї двічі, оце сьогодні недавно пішов у Софію (тепер 9-а година рано), був він у нас з тим знаменитим Ал. Копстан-тиновим,— щось мені сей пан не сподобався, якесь у нього поводіння грубе і не конче приємне. Врешті, бог

з ним.

Пані Несторова і Мінцеси тута, здається, устроїлись добре. Мінцес найняв собі верхового коня і сливе щодня їздить в Софію і робить нам гречність, відправляючи наші листи, возячи нам книжки і т. п. Але со не позбавляє і Вато від порученнів — здумайте собі, віп мусить мепі купувати черевики і при тому старатись не показувати, що він сього терпіть не може! Героїзм, вартий надгороди! Ліда хазяйнує завзято. Хазяйнувати в Владаї річ дужо поетична, бо вимагає багато фантазії, немало її потребувалось і для убрання хат, але ж зате у нас тепер справді нічого собі. Я потрошку увійшла в норму, почала читати, і писати (принаймні листи), і навіть шити, чого вже давно не було. Се, певне, від того, що тут нема такої пекельної спеки, як в Софії, хоч все-таки досить гаряче, от тільки сьогодні холодніше, бо сеї почі дощ ішов.

Шкода, що Вам треба було їхати в Париж, то б ми могли добре провести літо тут вкупі всі. Але вже нічого робить, тепер можна думати хіба про те, чи то ми з Вами ще зобачимось тута. З Олесиного листа до мене мені здається, що вони з мамою неначе заміряються їхати за границю, тоді, либонь, треба буде мені рушати додому, бо вони ранше мого приїзду не рушать — адже ж і я поїхала «на пробу», мовляла Оксана. Але се все дуже непевно, треба ждати дальших листів.

Пересилаю Вам лист мами і Олесі.

Скажіть дядькові, що я тепер і на крилах літаю, і на чотирьох лапах лажу (перше в переносному, а друге навіть в буквальному смислі) — се одне, а друге те, що Ре-нан при всій його історії, критиці і пр. і пр. все-таки піп,

і се йому шкодить. А тепер бувайте здорові всі троє та споминайте мене якими хочете словами. Цілую Вас міцно.

Ваша Леся

Мені, було, трапилась сумна пригода — загубила часи! Але хазяїн, спасибі йому, знайшов їх на ііланині, і я зосталась жива.

131. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

1 серпня 1894 р. Владая

Дорога моя люба Олесю!

Бідні ми, далебі, з тими листами, що вони пропадають. Вибачай, що я нападалась на тебе за неписання, живучи тут, я забула, що листи часом мають звичай пропадать, а через те ніяк не могла зрозуміти, як-то може бути, що від тебе весь час не було ні слова. Але тепер все гаразд. Не журись, дитино моя, все гаразд буде, і твоя доля не загинула, вір мені, не в таку ти годину родилася, щоб твоя доля погибала. Як не тепер, то може трохи пізніше, а ти будеш тут. Не думай, що я пишу сеє пізніше, аби тебе задурити. Я справді не дивлюсь тепер на дядькове здоров’я так розпачливо, як перед виїздом сюди. Дядина пише, що він краще переніс тепер подоріж в Париж, ніж торік (невважаючи на те, що тепер він не кладе льодУ на аорту). Дорога сюди не така вже тяжка і не така вже дорога, мені вона коштувала з усіма тратами, їдою, оста-новкою у Львові і т. п. 15 р. і 50 гульденів К їхала я без жадних інцидентів, на границях мене не обиджали, набридло тільки показувати паспорт, бо на кожній границі його требували і штемпелювали (в Австрії, Сербії і Болгарії). Сподіваюсь, що так само й назад приїду. Варто було б мені тут подовше зостатись, щоб більше користі було для мене (та, може, і для тебе) з мого перебування тут, але я ні на чому пе настоюю і коли треба, тоді готова приїхати. За те, що мені дали можливість поїхати сюди, я тепер готова на всякі уступки і навіть жертви, коли треба.

¹ Скажи мамі, що тепер я маю 180 р. і 45 франків і що сього мені доволі.

Ну, що ж би тобі цікавого написать? Живемо ми тут тихо і мирно і дбаємо більше про хліб насущний, Ліда сідає на дорозі і питає кожну перехожу болгарку: «Стри-но (сестро — так тут жінки говорять одна на другу), имаш ли яица за предаване?» Відповідь: «Нема, лиса ми изъяде, ама майка ми има, прати (пришли) ми тука майка ти-». Приходить майка, яйця купуються, і вечеря готова. Таким способом Ліда завжди достає все, що хоче. Варити тут легко, бо єсть так звана «обща фурня» (себто піч при пекарні, куди кожний може носити приладжений обід і там йому його варять і жарять за 10 сантимів пекарі). Молока єсть багато, масла трошки, а сметани тут чогось зовсім не їдять і не продають. Рада і Ліда завели швейцарський звичай їсти в 12 г. Сніданок — шоколад (плитки) з хлібом. Міка се дуже любить. Міка тут живе в состоянії «первого человека», і Ліда йому все каже: «Міка, ти станелъ големъ дяволъ», на що він відповідав: «ти си дяволъ сама». Воно, се мале, взагалі не дав себе в обиду і від служанок старих як одгризається, так як наша Дора. Пиши мені, що там наші малі роблять. Напиши теж, як здоров’я Марисі, я часто про неї думаю,— чи вже не пухнуть її ноги? І взагалі про всіх і все пиши.

Рада научила мене швейцарських пісень, я і вас научу, як приїду. Рада славна дівчина, шкода, що я не можу привезти її з собою. Бувай здорова, цілую тебе і всіх.

Твоя Леся

З Одесою, сподіваюсь, діло уладиться.

. Кланяйся Паші і Тосі, коли вони у нас. Чи й тьотя Саша приїхала? Нехай простить, що не пишу їй тепер. Поцілуй її за мене.

132. ДО М. І. ПАВЛИКА

1—13

13 серпня 1894 р. Владая 18 ущ 94

Шановний добродію!

Посилаю Вам далі Біблію, вибачайте, що вона посилається в такому неможливому виді, непереписана. Маю надію, що складач її розбере, було б се дуже мило, бо позбавило б мене ненависної для мене роботи — перепису-

'вання. Але'"Ви відпишіть мені, чи справді можливо "се, коли ж ні, то я далі буду переписувати, бо як, не дай боже, прийдеться се робити Вам, то я сього нізащо не хочу. Мусить бути, і так Ви на мене гніваєтесь, що я так' не хутко посилаю Вам рукопись далі, та діло в тім, що я тепер не в місті, а на селі і, при моїй акуратній натурі, тут не завжди можна попасти з листом під оказію. От, наприклад, з сею рукописсю я все не могла попасти, хоч вона вже кілька днів як виправлена для друку. Вибачте, а коли не можна, то вилайте, а я вже надалі якось, може, поправлюсь. Як Ви вже, певне, знаєте, дядько тепер в Парижі, живеться йому там добре серед приятелів, і здоров’я не дуже погане. Бідна дядина все слаба в Парижі, як була й тут, та й не може вона бути здоровою при такому житті з журбою та втомою, яке мусить терпіти. А ще є люди, що вірять в справедливість долі! Бере мене охота дождатись тут до вересня, до повороту наших з Парижа, та не знаю, чи наші домашні справи се дозволять, а то б я сиділа тут хтозна-доки, бо я не знаю, яка родина мені миліша — чи та, що тута, чи та, що маю в Росії. Та вже , як треба буде, то поїду, й не діждавшись. Може, се й краще буде, бо се позбавить дядька прикрості прощання (тепер ми собі казали «до побачення» і старались вірити тому). Об однім я жалую, що не приїхала сюди раніше, але вже що — не вернеш! У всякім разі я завжди буду уважати за дуже щасливий час мою подоріж сюди, я знаю, що вона не минула для мене безслідно. Тільки й досі мені часами здається, що я бачу у сні і Ліду, і Раду, і сі гори болгарські зелені, що у сні я бачила, й дядька з дядиною, що я прокинуся от-от де-небудь на Волині чи в Києві — і все зникне, тільки жаль зостанеться. Але ж ні, се не сон і не жаль по ньому зостанеться, ні. Той настрій, в якому Ви мене бачили, і тепер не зовсім покинув мене — бачте, як се довго! Не можу сказати тепер, коли ми з Вами побачимось, ще буду писати. Фотографії Вам будуть, Рада вже зняла свою, дядина обіцяла свою й Зорину, інші теж, будуть. Бувайте здорові! Як би я хотіла почути кращі новини про Ваше здоров’я.

Леся

P. S. Чи можу я дядькового друга вважати і за свого?

Адреса в Софію, як і перше (ул. Денкоглу), на ймення Ів. Шишманова.

133. ДО М. П. ТА Л. М. ДРАГОМАНОВИХ

18 серпня 1894 р. Владая 18 ущ 94, Владая

Дорогі мої дядьку і дядино!

Спасибі за листи, що Ви так хутенько написали на відповідь нам. Я трошки запізнилась оце і не написала укупі з Радою, але се, може, й краще, що не враз пишемо. Отримала я недавно листа від мами, дає вона мені дозвіл чекати вашого повороту і пише, що буде з дітьми в Києві сама перших місяців два, отже, значить, я там до кінця октября не потрібна. Значить, ми з Вами ще побачимось! Боюся тільки, якби не набриднути Ліді за це літо, все ж ' таки я, певне, завдаю їй клопоту, хоч я і не дуже капризна на літні домівки й комфорти. Броджу я тут і купаюсь ^гаразд, хоч, врешті, вже добродилась до невеличкої пропасниці, але се ще не біда, без сього в мене літо пе буває. Сьогодні оце вже не броджу, а більш сиджу або лежу в своїй хаті і читаю, прочитала новий «Народ», де є кінець «Раю і поступу». «Рай і поступ» мені дуже сподобався — факти все відомі, але зложені докупи зручно і стисло і освічені ідеєю, яка запевне і многим «просвітителям народу» здасться новою, тим просвітителям, що хотять житіями святих підіймати ідеалізм. Я з ними на Україні попробую поговорити ще про царство небесне і прогрес, хоч, певне, толку вийде мало. Я думаю, що слід би, щоб оті черніговські раціоналісти прочитали сю річ і «Заздрих богів» теж, се, певне, було б для них добре, треба, щоб до їх дістались сі книжки; між іншим, цікаво, наскільки їм буде зрозумілою мова і стиль, я гадаю, що для них не буде трудно, бо вони ж, певне, дещо читали. Нашим поліщукам можна про се говорити, але в читанні навряд чи втнуть. Цікаво, як-то галичани читають Берна й яке він на них враження робить. Тільки чудний номер «Народу» вийшов, якось зовсім неполітичний і не газетний, видно, що панове радикали мають поважнішу роботу. Врешті, може, польські номери інакші, там, певне, є що-небудь хоч про їх з’їзд. Я послала Павликові Біблію далі, а Вам хутко пришлю «Раденького» — спасибі пропасниці, вона чогось пробудила в мене охоту до писання і до всякої літератури, а то я, було, що називається «от рук от-билась», сподіваюсь, що пропасниця мине, а літературний настрій зостанеться. Остатні дні я завзято читаю Ренана і все одкриваю Америки для себе, я б Вам про них написала, та нехай краще потім поговоримо, а тепер я краще ляжу та візьму знов-таки Ренана. Про наше життя тут, я думаю, Рада написала докладно. У нас тепер сидить Ваня і розбирав Фотіновські шпаргали.

Бувайте здорові, цілую Вас і Зорю.

Ваша Леся

Прошу Вас, дядино, не забудьте зняти портрета з Зорі,' який-то він тепер. Чому Ви не напишете пару слів Ліді, вона, здається, обижається.

134. ДО М. П. ДРАГОМАНОВА

28 серпня 1894 р. Владая

Любий дядьку!

Хотіла б я Вам написати довгого листа, багато про що маю з Вами поговорити, але ж у нас така скажена спека знову, що аж думки в голові розтають, зовсім як ота свічт ка, що ми сьогодні положили на сонці, а вона й розтала, як сніг. «Ух, ш-ш-ш да живее ⁶² Конісскій!» Приїхали оце до нас старі Амани з Ліною і хотять увечері додому вертати, то треба їм віддати листи, бо тепер, коли Мінцеси вибрались до Софії, ми зосталися без сталих зносин з цивілізованим світом. Якби не така нагла потреба, то ні за що б не сіла я тепер до писання.

Не вірте Вані, що я тепер нічого не пишу, я пишу тільки уночі, а вдень нестає моєї сили до роботи, я тільки лежу над потоком під деревами та читаю або шию, лежачи. Оце прочитала «Les Evangiles» і стала на один сантиметр розумніша. Тільки, здається мені, Ренан даремне так нехтує иеканоиічними євангеліями і всякими апокрифами, се, певне, його католицьке виховання сьому виною. Чи нема у Вас часом у Софії книги Hildenfeld’a «Novum Testamentum extra canonem receptum»?² Я була б цікава переглянути її. Про яку книжку Vernes Ви пишете? Коли про ту маленьку історію, що для дітей, то я знаю, де вона лежить і, приїхавши в Софію (в кіпці сього місяця), знайду її зараз. Його «Precis de l’histoire juive» ⁶³ єсть у мене тут. Не думаю, щоб мама переклала се, а перекладу, певне, я. (Не розберу, куди Ви послали сю книжку, чи в Софію, чи в Ковель)? Ой боже мій, що я ще хотіла Вам писати? Далебі мислі висохли.

Павликові я вже три чверті Біблії послала, а оце пошлю й кінець. Чому він не пише просто мені? Се ж довго переписуватись через Париж. Щось я вже нізвідки листів не маю. Проте все ж мені тут не скучно, а вчора то й зовсім весело було, був тут собор, багато людей, танцювали хоро ⁶⁴ на страшенній спеці на горі, грали, співали, варили страву і самі варились. Цвета вбиралась у тутешню одежу, при тій спссібності і я міряла сей костюм, але мені в ньому погано і занадто багато жовтого шиття, я думаю, Олесі було б гарно, так як Раді. Тільки ж влазити в сей костюм не дай боже всякому хрещеному чоловікові, можна руки викрутити та ще й задушитись вкінці. Та, врешті, про се жарко думати.

Бувайте здорові, цілую Вас, дядину і Зорю. А мани Вам обом кланяються. їх візити нам подвійно приємні, бо, окрім гостей, приїздить ще й страва, а се тут ніколи не вадить.

Бувайте здорові ще раз. Коли Ви думаєте вертатись?

Ваша Леся

135. ДО М. І. ПАВЛИКА

2°

1 вересня 1894 р. Владая ѴТТГ ’ Владая

Шановний друже!

Не смійтесь, що починаю листа на папері такого формату, наче манускрипт учений збираюсь писати, се того, що я тут на селі вибилась з паперу комільфотного і видираю картки з того зшитка, де мої переклади. Врешті, се, може, й справді вийде манускрипт. Треба писати тепер, поки час, а вже з Росії всяк знає, яке листування.

Так оце Ви накладаєте на мене обов’язки — я б сказала, що з Вас егоїстичний друг, але ж я знаю, що пе для

Ja. £s

C^^J>^*~(f'c/ ^ '”^-^t^^t'^e ''^⁶*- _- ^- At^- ~&лЛ

ГЫ>-^Л**-»-,'@Ь. , Я+£&~Ъх^ s£a^A-

y^f / <К^АЛ_ >^^lV^1'^в/’^>

^Ок. . ''jj&X- /U-G- J^9 AsiZ^UKU**-&-*

^АЖлЛо^ОЯ^к 4jUU*-4L*. ^4s0UL-.j yfrjty^+^b., ^tf-1 *^£^L4/lAJUib~b.

s&xJ^te • 'i+XJ-^x^) j &*ґ^алл

Aj&*^SZ#L* ^уГІАя-ЛА ^ _л '&4&*^хік~

Z&Urfi^-ei’ ^ /&iJX-A &*aAA< . K>&jL^Jls)

Автограф листа Jleci Українки до М. Цавлика від 1 вересня (20 серпня) 1894 р.

себе,..,власне, вймагает.е„ Ви моєї роботи. Роботу свою к Вам обіцяю, але ручити можу тільки за себе, за других же не можу, бо страшно мимоволі зламати слово. Адже, напр[иклад], оці переклади Берна, що Ви друкуєте тепер, були взяті моїми товаришами мені б то для помочі (перші картки французького тексту), а поміч скінчилась тим, що загубили мені й самий оригінал, переклад же я зробила сама від початку до кінця. Мораль з сього: «Не надейтеся ни на князя, пи на сыны человеческие...» Так, отже, щодо роботи моїх товаришів для Вас я можу тільки сказати: постараюсь, але не ручу. Моя ж робота від мене залежить, і вона, певне, буде, коли її треба. Не сумуйте, що не можете мені служити,— мені треба дружби, а не служби, для мене досить, коли мої друзі згадують мене добрими словами та вірять мені. Врешті, Вам і Arbeitgeber’y, як другам мого дядька, я ще готова сама на всякі послуги. Для Arbeitgeber’a я павіть зробила одну дуже для мене велику жертву (колись, може, розкажу Вам про се), і хоч вона мені тяжко при йшлась, але я б не взяла її назад, якби й можна, від пього ж мені ніколи не спаде на думку вимагати собі якої б пе було заплати, і Ви знаєте, чому се так. Я рада Вашим звісткам про A[rbeit]g[eber]’a, а надто про фонд. Сподіваюсь, що і з «Хліборобом» діло вигорить. Я маю дати «Народові» 200 p., коли хочете, тепер пришлю їх, а ні, то передам при зобаченні. Ідея святкувати юбілей в Колойиї мені подобається, тільки чи не зададуть Вам за се? Глядіть лиш! Не кличте тільки дядька на юбілей, бо якби він і приїхав, то не гаразд би зробив. Вій, запевне, пише Вам про своє здоров’я, воно далеко не таке, як би слід, надто мені сумно, що йому почала боліти права рука. Але, може, се через те, що там все дощі йдуть, то, може, ся вільгость шкодить, а як погода поправиться, то й здоров’я краще стане. Страх як мені хочеться, щоб вони вже верталися з Пария^а, хоч їм там і добре. Се егоїстичне бажання, але що ж —' така вже я! Коли б мені не своя /родина на Україні та не деякі симпатії і обов’язки, я б тута зосталась на безрік. Але мені в кінці октября або в початку ноября треба звідси рушати, бо далі зоставатись трудно через паспорт — півроку мине 14 ноября, як я за границеіо. Певна річ, я спішитись з виїздом не буду, а тепер то мені й думати про нього не хочеться. Далебі, не знаю, як я знайду силу, щоб виїхати. Ну, якось-то буде!

А тепер от па тім тижні я вертаю з села в Софію і там буду собі писати і гребтись в дядьковій бібліотеці, що віддана мені на мешкання,— кращого помешкання для мене не могли видумать! Здумайте собі — чотири стіни книжок, та ще яких! Врешті, Ви знаете сю бібліотеку. Про Берна для дітей ми з дядьком вже говорили — гаразд, я його перекладатиму. Говорили ми з ним чимало і про всякі інші ветхо- і новозавітні релігійні речі; єсть, бачте, у мене великий план... «Впрочем, ничего, ничего, молча-ние...» Мені ще для сього треба читати й читати, вчитись та вчитись, а там — побачимо. Коли б тільки я зробила все те, що хотіла! Аже ж і я лінтяйка й недбайло, як сливе всі ми, українці. Але чекайте, може, й з нас будуть люди. Тепер тут, у Владаї, я більш того що байдикую або Ренана читаю, тут писати не випадає, бо все треба то над водою сидіти, то в воду йти, то по горах блукати, а там, дивись, то втомишся, то світла, паперу чи ще чого бракує, та отак час і марнується. Але я завжди так проводжу літо і се, може, мене найбільш на світі держить, принаймні дає великий запас на зиму, що завжди для мене тяжка. Врешті, невважаючи на добре життя тут, я чогось гірше маюсь сього літа, ніж торік і позаторік. Я якось хронічно втомлена, немов після тяжкої роботи, і через те не можу ні ходити, ні робити нічого як слід.

Се мені було в Києві дещо таке, що трошки мене підломило фізично й морально і, видно, далось мені дорожче, ніж я думала. Але се нічого, мине. Я все-таки оптимістка тепер, хоч нехай там що. Все ж і з моєю втомою і з моїми хворобами перелізла я через три границі скоріш, ніж ті люди, що їм, здається, нічого не бракує, то ще, значить, можна жити. Мені здається, що я «не своєю силою» стільки всяких світів з’їздила. Ви ж знаєте, що я сливе увесь вік вештаюсь з місця на місце і так навіть вже привикла, що як літо, то вже треба кудись їхати. Тепер як буду вертатись, то поїду по Дунаю вгору, а там чи через Пешт, чи як інше подамся на Буковину (хочу побачити Карпати і людей буковинських), а там через Чернівці до Вас, потім до Львова, а там уже й на Україну (своєю чи не своєю силою, не знаю). Якби мені нікого й нічого не було в Австрії, то я б черкнула додому аж через Цареград та ще б і турків побачила, але се не випадає ще й через те, що сумно самій иосеред Туреччини вештатись, все-таки то варварська сторона, що не кажи. От чого б я дуже хотіла, то се, якби можна, забрати Раду з собою в гості до нас, та страшно її брати, коли б ще чого прикрого не сталось. Воно, бідненьке, скучає тут серед сеї болгарщини (жінки тут, а надто дівчата, таки справді прескучний народ). Бути в Болгарії жінкою.— се не дуже-то цікава доля, я б принаймні ке хотіла. Коли я кажу, що зосталась би тут на безрік, то Ви ж знаете, які тому причини, а так, незалежно від сього, я нізащо не хотіла б тут жити. В Росії хоч біда й лихо, та хоч людей добрих багато і товариство тебе за людину, а не за мавпу вважає, а тут, хто не має доброї сім’ї, як-от Ліда, то чисто хоч об стіну головою бийся. Та, врешті, в Галичині теж трошки до сього подібне життя (я говорю про життя жінок, наскільки про нього чула). Жінкою тут погано бути, а дівчиною ще гірше, якби тут почати так жити, як живуть всі мої знайомі дівчата, то можна б стати притчею во язицех. Я вже й так два скандали зробила: пішла сама з Радою в театр (дві дівчини самі!), а потім ще й на вибори ходила дйвй-тись, аж у самий виборчий двір залізла — сим я вже й Ліду і її чоловіка перелякала! Я вже не споминаю про те, що я й тут не покинула звичайки «просторікувати», а се, певне, тутешнім панам і паничам зовсім скандальним здається. Так от я хотіла б показати Раді наші товариські звичаї та й взагалі нас всіх, та що ж: рада душа в рай, та гріхи не пускають. Рада просила написати Вам, що вона Вас не забула і що пам’ятає, як Ви ходили з нею по Женеві і було казали на її просьбу купити їй. petit pain ^{: «Добре, Радочко, куплю, коли захочеш», а вона відповіла: «Я уже похотіла, купуйте». Ой боже мій! Ну, як не сором мені писати такі листи? Простіть, кінчаю. Руконись посилаю, вона вже цілий тиждень лежить готова, та ні з ким було відправити — тут сторона дика. Через тиждень буду в Софії і тоді відправка листів буде від мене залежати. Бувайте здорові, друже мій! Сподіваюсь, що Ви подужали.

- Л. У.

P. S. Як не сором було Франкові писати свій «поклик»?!

136. ДО ОКСАНИ, ІСИДОРИ ТА МИКОЛИ КОСАЧІВ

З вересня 1894 р. Владая 22 августа 1894 г. Владая

Милі мої люди, Оксаночка, Микось і Дроздик!

Спасибі вам за листи, я ними дуже зрадувалась. Я дуже рада, що Микось вивчився плавати, а то ж було зовсім бог зна що, як голова переважувала! Тільки се мені чудно, що вона вже не [...]тепер, певне, немае дома, то я того їй не пишу. Я хутко буду знов у Софії, то звідти напишу. Тут ще тепло зовсім, а тільки увечері досить холодно і дерева вже почали жовтіти, тут гори, і через те тут холодніше, бо дужо високо. Скажіть Дорі (прочитайте їй), що Міку називаю [...]. Іще Міка їздив раз на возі, запряжепому буйволами. Тут єсть багато буйволів і один осел чорний, він дуже бридко кричить і мене лякає. А буйволи зовсім ніяк не кричать, тільки стогнуть. Кажуть, що десь тут, в горах, є ведмеді, тільки ми їх не бачили, [...]. Боїться, він [...] раз, як буду писать письмо, то вам напишу сю казку, тепер у мене більш нема бума-ги, а се довго треба писать. Пишіть мені знов, а я вам одпишу скоро. Тепер я одписую на другий день, ваші листи я тільки вчора получила, сюди листи дуже довго йдуть [...].

137. ДО М. П. ТА Л. М. ДРАГОМАНОВИХ

З вересня 1894 р. Владая 22.VIII (1894 г.), Владая

Дорогі мої дядьку і дядино!

Вчора приніс Ваня Вашого листа до Ради, і з нього я довідалась про роковини Вашого одруження. Поздоровляю Вас, хоч пізненько, і бажаю діждати золотого весілля. Хутко, дядьку, справлятимуть люди інші Ваші роковини, тоді, сподіваюсь, буде видно, що на Україні живуть не самі вороги Ваші, а я і раніше знала, що там більше є прихильних Вам людей (поміж молоддю), ніж ворожих. Правда, у пас треба догго ждати, щоб стало видно, хто який і що думає,— тому виною наша інертність і лінивство, а, окрім того, ще й обставини, з якими далеко не всякий вміє боротись, але ж, запевно, вічно так не буде. Що ж до мене, то я хочу бути Вашою ученицею і заслужити собі право зватись так, а коли на мене впаде частина тих прикрощів та інкримінацій, які дістаються Вам, то я об тім не буду журитись нітрохи. Шкода тільки, що товаришів у мене трохи мало, ну, та все ж не буду одна в полі. Врешті і один в полі єсть коли не воїн,, то все ж робітник, а се, може, більш стоїть, ніж воїнське званіє!

- Однак годі говорити — поживем, побачим!

Вашою ученицею, дядино моя, теж нелегко бути, але ж я думаю, що ті довгі вечори (до 2-ї години ночі), які ми проводили з Вами в Софії, не минуть для мене даремне. Мені здається, що я мушу вернутись в Росію ліпшою, ніж виїхала з неї, бо коли ні, то пожалься, боже, тієї залізниці, що везла мене сюди. Бачте, яка з мене утилітаристка! Писала мені мама, що після 20-го авг[уста], себто тепер, поїде в Київ наймати домівку для дітей, щоб там вони вчились, однак я досі пе знаю, хто, власне, з дітей, крім Олесі, поїде в Київ. На мій побут тута їх справи не мають впливу, і я можу бути до кінця октября, а там треба вже буде їхати, бо інакше треба відновляти паспорт, а се, може, трудно буде. На сім тижні ми рушаємо в Софію, шкода трохи кидати Владаю, бо погода ще зовсім добра, але почасти й ліпше, бо там я могтиму щось робити, а тута ми з Радою навіть з пера й чорнила вибились, не говорячи вже про гроші. З Софії напишу Вам, а звідси вже навряд, бо вже хутко почнеться шарварок вибирання.

Я забула Вам написати, що моя пропасниця вже дав-по минула, а Ви, може, думаєте, що я слаба. Я зовсім здорова, тільки все утомляюсь так же часто, як було в Софії, але се ще не біда.

Бувайте здорові! Та коли б Ви скоріш вертались! Цілую Вас і Зорю. Що з Вашою рукою, дядьку?

Ваша Леся

138. ДО М. П. ДРАГОМАНОВА

15 вересня 1894 р. Софія З.ЇХ, Софія

Любий дядьку!

Щось то Ви вже знов обоє відцурались від пас. Чи не послати Вам в Париж лілової блузки про спогад про мене і про мої просьби писати? Але ні, я знаю, що, певне,

Вам просто ніколи, се я так собі пишу, я навіть не хоть ла б, щоб Ви втомлялись, тікшучи листи. Як буде час і не будете втомлені, то і напишете. Ну, перебрались ми з Владаї і вже навіть потроху вивели Вашу домівку з хаотичного стану, хоч і не зовсім ще. На столі у себе я знайшла Берна «Histoire sainte» *, тільки без Ваших заміток, думаю завтра почати її перекладати, а примітки Ви поробите потім, як приїдете. Тільки я думаю сю річ перекладати ліберальніше, ніж ту статтю про Біблію, бо для селян і дітей наших такий стиль навряд чи буде зрозумілий, коли його перекладати близько; коли читати по-французьки, то виходить нібито легко і просто, а колиг почать перекладати по-нашому (я пробувала), то виходить важко і дуже книжно. Та вже побачимо. Чи вже вийшла друга частина сеї книжки, де мав трактуватись про християнство? Я думаю, що, може, перекладу першу частину, поки буду тута, але, напевне не скажу, бо щось я тут не великою робітницею себе показую, аж сором! Коли за сих два місяці не надолужу трьохмісячного байдикування, то вже не знаю, що і думати про себе. «Искам да се скрие!» Навіть листи одвикла писати, себто звела їх до minimum. Тільки практичні лекції болгарської мови посуваються добре, дякуючи Міці; я навіть у салоні М-me Белчевої одважилась щось плести по-болгар-ськи з її гостями, що не знали ні по-руськи, ні по-фран-цузьки. І, здумайте собі, вже на мені починає відбуватись чудний феномен — коли хочу сказати що по-польськи, виходить по-болгарськи! Чим се об’яснить? Якби ж я так вже знала по-болг[арськи], а так ледь бреду все-таки! От ще потурчуся і побусурманюся тута. Тим часом я вже звикла говорити на чотирьох мовах, і, чого доброго, Рада мене вивчить говорити добре по-французькй. Рада все говорить, з якою б охотою поїхала б вона зо мною в Росію, та й справді, як би се було добре, коли б можна було як-небудь се врядити. Чи Ви б її пустили? Мені здається, що вона привикла до мене дуже. Я взагалі не знаю, як я тепер могтиму виїхати від Вас. Краще не думати про се тим часом. Я от думаю, коли б Ви вже скоріш приїздили, а то вже мені здається, що Ви там цілий рік сидите. «Стига толкоз» ⁶⁵,— каже Вам Рада і я теж.

Простіть, що такий се лист якийсь... У мене ще й мислі в хаосі, ще неприбрані. Рада, певне, Вам багато різних повин пише, а мені якось нічого нового не трапилось, тільки що у Владаї на прощання зо сходів полетіла, впрочім, без жадних наслідків. З Росії жадних новин, і від мами жадних листів.

Бувайте здорові та до побачення скоріш!

Ваша Леся

139. ДО М. І. ПАВЛИКА

5

17 вересня 1894 р. Софія ^ІХ Софія

Шановний друже!

Посилаю Вам належні гроші (200) , тепер вже всі. Розпоряджуйте ними, як там треба Вам.

Чому не пишете, чи отримали переклад мій до кінця? Я вже його давно послала. Берна «Histoire sainte» я почала було перекладати, та залишила, бо дядько пише, що віп сам заміряється зложити таку книжку. Я гадаю, що се буде краще, ніж переклад, більш приступне для наших селян і дітей.

Буду^ перекладати для Вас L’evangile того ж Берна з Encyclopedie. Постараюсь хутко написати і другу річ, що я колись Вам згадувала про неї. Тим часом бувайте здорові! Спішуся дуже на пошту.

Пізніше більше напишу.

Л. К.

140. ДО Є. І. ДРАГОМАИОВОЇ

18 вересня 1894 р. Софія б.IX 1894, Софія

Милая бабушка!

Я знаю, що Ви повинні дуже сердитись на мене, що я Вам не написала нічого з-за границі. Але ж я, поки дядько був тут, якось не хотіла писати листів, а потім ми з Лідою і Радою поїхали на літо в село, а звідти не дуже легко було посилать письма, бо все треба було просить чужих людей одправляти їх. Тепер ми знов вернулись в Софію і так-сяк прибрали квартиру, що була за-* пилена і розкидана страх як. Неділі через дві, певне, вернуться наші з Парижа. Я при них пробуду ще тижнів

зо три туг. Вони нам часто пишуть звідти, там їм добре, багато знакомих приїжджають часто одвідувать їх. Там із ними і Зоря живе, йому в школу тільки 28 сентября треба буде вернутись. Дядькове здоров’я нічого собі, тільки все-таки часом болить у грудях. Як він був тут, то здоров’я його було досить добре, він міг голосно говорить, небагато лежав, чимало писав і не пропускав лекцій. Тільки лихорадка маленька його безпокоїла і кашель, але се прошло в Парижі. Ми нгдісмось, що він приїде, ще поправившись більше. Людмила Михайлівна була боль-на перед виїздом, найбільш через те, що дуже втомилась зборами в дорогу, та й тутешнім хазяйством, а тут його не легко вести, бо служанки тут якісь такі, що їм все треба по сто раз повторять, та й то ще не зроблять нічого. Людмила Мих[айлівна] казала, що вона була б дуже рада, якби хто-небудь з наших жінок поїхав служити до неї сюди,— та тільки хто ж поїде так далеко? Тут нашим багато єсть неудобного, дома погано построєні, на зиму половина комнат зачиняються, бо холодні дуже. Ліда на зиму перебереться жить в другий дом, до сусідки, тут же зараз на сій самій вулиці, гак що буде близько до своїх. Іначе, якби тут осталась, то прийшлось би жить в двох кімнатах всього, а се невигідно, бо Міка не може ні бігать, ні гратись в такій тісній квартирі без того, щоб не мішать Вані заніматься.

Добре нам було на селі, ми багато гуляли по горах і купались, тільки часом було так жарко, що жить не можна. Се літо було страх яке гаряче в Болгарії. Тепер не так жарко, але тепло і ясно. Всі кажуть, що я і Рада дуже поправились на селі. Рада така, як і я, тонка і досить висока, а Ліда пижча, тільки кругленька. Міка похож більше на Вашо, ніж на Ліду. Вій гарпепький і швидкий хлопчик, тільки болгарча завзяте, пі по-якому не хоче говорить, тільки ио-болгарськи. Дядько і Людмила' Михайлівна] дуже похожі, як па портретах тих, що остатні були зняті. Впрочем, я Вам що потім багато розкажу й напишу про них, а тепер мені треба кончать, бо ще єсть інша деяка робота, а вже пізно. Скажіть Лизаветі, що дядько споминав про неї, як вони колись малими грались, і що він всіх пам’ятає, хто був тоді у Вас, і Параску, і

Кулипу, і інших. Бувайте здорові, милая бабушка! Ліда і Рада кланяються вам.

Цілую Вас Ваша внучка Леся

P. S. Людм[ила] Мих[айлівна] просила, щоб Ви прислали ⁴дарственную з а п и с ь її матері на її хутір.

141. ДО 0. П. КОСАЧ (сестри)

10

22 вересня 1894 р, Софія ^LX ^

Люба Олесю!

Вчора отримала ваші листи і переслала твого листа в Париж, бо наших ще нема досі, може, через тиждень приїдуть (а хто зна, може, й пізніше), вони ще пе писали, коли іменно. Я думаю, що ви вже досі в Кисні, але ж сього листа пошлю в Колодяжие, бо писать кому-иебудь в Київ з передачею не хочеться. Ти просиш приїхати до вашого виїзду, але я не можу сього зробити, бо обіцяла нашим пождати їх тут і тепер можу їх засмутити, а може, й образити, коли не стримаю слова. Та й самій мені було б жаль, що я їх так мало бачила. Я думаю, що виїду звідси коло 20-го октября і запевне буду дома під час набору, бо я б не хотіла, щоб бідний Дроздик зоставався дома сам. Добре се, що ви всі троє рушаєте вчитись. Мені так лежить на серці ваша наука. Тільки коли б ти, моє маленьке, не гіереутомилось, стараючись поглинути за два роки усі греки і латини та що й закон божий. Погана медицина, коли приходиться самій лічитись, як-от, напр[иклад], мені.

Ти хоч гуляй та їж більше, ніж торік. Я, здається, трохи глупий режим їди тримала під час першої половини нашої зими в Києві. Ну, та вже мама, певне, кращий триматиме.

Ие знаю я, чи буду зимою з вами в Києві. Приїду, може, тільки побачитись з вами. Не хотіла б я, щоб мама скучала без вас у Колодяжному (мені скучати легше — я привикла) та розстроювала гірше свої, вя^е й так розстроєні, нерви. Тільки знов і без Дори їй буде недобре — біда се, коли треба переполовинювать дітей. Але що ж, нам всім не можна завжди бути вкупі. Невже прийде до того, що ми з тобою не будемо бачитись сливе по цілих роках, як тепер з Мишею?

Який се жаль! Тільки що ти дійшла таких літ, що можеш товаришем бути, а тут уже приходиться думать про розлуку. Але знаєш: gdybym тіаїа dwanascie siostr, wszystkich Ьут wykierowala па profesorow \ якби то від мене залежало.

Напиши мені з Києва, де ви оселитесь і яка ваша хата. Я тепер навчилась, як можна убрати гарно навіть зовсім негарну хату. Привезу вам кілька таких речей, що напевне вам сподобаються, бо воно і цікаво і гарно. Куклу Амалії постараюсь купить, якщо буде така в тих сторонах, де я приїздитиму. Ельза куплена у Відні, а я ж там не буду. Та, може, спинюсь в Пешті, там, кажуть, гарні магазини єсть. Побачу.

Що ти маєш мені такого цікавого розказать? ,Чи не можна б про те написать, а то довго ждати? Мама писала мені, через що Слав[инський] не поїхав за границю. Курйозна якась історія. Напиши, як здоров’я Галі. Чом не пишеш про Марисю, як вона тепер? Кланяйся від мене в Києві їїїурі і Анні Ів[анівні] та всім, хто мене згадує не злими путями, а хто ніяк не згадує, тому «не амінь».

Завтра тут будуть вибори і сподівана велика «геруль-тия» (гвалт, бійка), напишу, що цікавого буде. Ліда, певне, побіжить дивитись, вона дуже цікава, хоч і не дуже смілива.

А Рада збирається нікуди не виходити весь день.

Бувай здорова! Ще хочу мамі листа написати, то не пишу далі, а тут кінчаю. Цілую тебе, Оксану і Микося.

Твоя Леся

142. ДО М. П. ДРАГОМАИОВА 22 вересня 1894 р. Софія

Любий дядьку!

Сподіваюсь, що Ви не гніваєтесь на мене, що я не написала Вам осібного поздоровлення на день Ваших роковин. Все одно ніяким стилем не скажеш того, як я

¹ Якби мала дванадцять сестер, усіх би виховала на професорів (полъсък.),— Ред.

Вас. люблю і палко бажаю Вам всього доброго, то вже краще й не квапитись писати тії lettres de style ^l.

Оце пересилаю Вам лист Олесі (вчора прийшов) і щось неначе лист від Дори, ся дитина стала тепер настоя-щою літераткою, мені ціле посланіє продиктувала. Що-то теє маленьке буде робити цілу зиму само! Скучатиме, бідне. Пишуть мені наші, щоб я приїздила глядіти Дору на час призиву військового, коли папи не буде дома (мама буде з старшими в Києві), отже, треба буде до поября бути дома, так що між 20 і 25 октября треба буде рушати, бо по дорозі ще трохи спинюся в Галичині. Все ж тижнів три ще побудемо з Вами. А на той рік я вже Вам «вишлю меншу сестру на заставу». Воно славне дівча, ся Олеся, і, сподіваюсь, будуть з нього люди кращі, ніж з пас, старших, дуже вже воно завзяте, а сього, власне, тепер і треба. їм було б добре удвох з Радою жити.

Ну, коли ж Ви вже приїдете? Вам, певне, ще не обридло се питання в моїх листах, бо Ви ніяк ие відповідаєте на нього. А я й листа довгого не хочу писати, досадно писати, коли можна говорити. Врешті, у нас нічого нового, як тільки новоріт Велики і одхід Мілки, що заслабла горлом. Завтра, певне, буде щось нового, бо то ж вибори

і всі кажуть: «Буде драка!» Побачимо.

До побачення! З Парижа Ви мусите собі краще здоров’я привезти, і собі, і дядині. Цілую Вас всіх трьох.

Леся

P. S. Посилаю обіцяну жидівську притчу, поганенько написана, але ж вона і не була гарна.

143. ДО М. П. ДРАГОМАНОВА 29 вересня 1894 р. Софія 29.ІХ

Дорогий дядьку!

Простіть, що я не зараз зібралась відповісти на Ваш лист. Я хотіла перше подумати над ним добре, він завдав роботи моїй голові, дарма, що такий коротенький. Найбільше правди є в тих Ваших словах, де Ви говорите про авторство, що хапає кленовий листочок, не питаючи, звідки він і до чого. Правда і те, що мій переклад поганий. Євангеліє я стараюсь краще і точніше перекладати, хоч се і дуже трудно, бо, на мою думку, Берн досить тяжко пише, а окрім того, я не звикла перекладать небелетри-стики. За тісність і бідність мови я приймаю вину цілком на себе (так що кажіть краще не «ви», а «ти»), се у мене мова вийшла така через реакцію против новітньої галицько-української] мови наукової, так пересипаної неологізмами і чужими словами та зворотами, мені се так чогось збридло, що я навіть впала в другу крайність, і Ви можете мене за се лаяти, але других вилайте вже краще ие за бідність мови, а за її багатство (часто легко здобуте). «Знатних іностранців» я запевне перекладати буду, я і раніш їх не цуралась,— тільки не можу обіцяти, що на сьому скінчу всі мої заходи, бо моя така натура, що я мушу від часу до часу щось писати і не можу навіть добре собі самій об’яснить, навіщо я часом пишу, одно тільки можу сказати, і прошу Вас вірити сьому, що я роблю се не для «помпадурства у Львові». Я довго думала над сею Вашою фразою і примірювала її до себе, але, здається мені, вона до мене не прийшлась. Кажу Вам по щирості, що все моє досьогочасне писання я вважала за роботу, в той час як писала його, і тільки через те давала його на люди; може бути, що ся робота пропала марне, звісно, се мені жаль і ніяке «помпадурство» мене не потішить, коли се так,— ну, що ж, приймемось з другого кінця, може, таки що-небудь вийде, в 23 роки ще можна починати спочатку. Погано було те, що досі ніхто зо мною не говорив так, як Ви, критика моїх знайомих і рідних оберталась більше на мову, стиль і т. п., а нідто не хотів чи не міг взяти діла в корінь. Я Вам, здається, казала колись, що дивуюсь, як у мене не розвилась манія грандіоза,— де ж, з 10 літ попасти в поети! Я справді думаю так, ало разом з тим думаю, що вона таки не розвилась.

Досить сього філософствування. Не сердьтесь за «Еѵап-giles», я його кінчу, і до «Народу» воно тричі буде готове. Я не знала, що його треба в «Ж[иття] і сл[ово]», а думала, що воно піде в «Нар[од]», коли скінчиться Біблія, і через те не спішила. Верна я покинула, «Histoire sainte» давно. «Раденького» через те не посилала, що думаю --краще його вкупі поправляти, я ним недовольна, якось

виходить fade \ певне, не вмію я таких речей писати, а до того мені сей genre ⁶⁶ чогось хірургію нагадує. Врешті, побачимо, може, се ще не так погано, як мені здається. Ну, до побачення! Цілую Вас і Zogo, бажаю йому «в науках преіспъянія».

Ваша Леся

144. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ

29 вересня 1894 р. Софія 29/ІХ, Софія

Люба дядино!

Тільки що отримала Вашого листа і зараз відповідаю. Далебі, здається мені, нічого Вам журитись так Лідиним переходом на іншу домівку,— так і для Вас і для неї ви-годніше буде. Адже Ліді сидіти цілу зиму в двох кімнатах, певне, не дуже вигодно було. А потім, два різні господарства вкупі, се завжди веде за собою дрібні неприємності; знаєте, не дарма наші лдоди кажуть, що погано, коли «дві господині біля однієї печі». Ви не нарікайте на мене і Раду, чом ми Вам не написали раніше про сю справу, ми не писали через те, що се дуже недавно рішено, досить багато часу зайняли переговори з п. Бел-чевою та з хазяїном. Потім же я думала, що Рада Вам писала про се. Я ніяк не думала, що Вам ся звістка буде так прикра. Простіть, мені здається, що у Вас (і у Ради теж трошки) єсть наклін бачити речі в темнішому світлі, ніж вони єсть. Не журіться приїздом и Софію і роботою по приїзді — ми з Радою постараємось зробити половину сеї роботи ще до приїзду, та й потім будем помагати скрізь, де зуміємо. Я ж тепер вже не така розварена, як була при Вас.

Владая, купання і виноград вернули мені силу, витрачену за сей рік, і я можу Вам на ділі показати, що не боюся роботи. Звісно, клопоту. Вам трохи буде, але що ж, без сього не можна. Добре, що Ліда так недалеко вибирається, через се легше буде перенести речі і можна буде робити се помалу, без великої заметні. Головне, діло в тім, щоб Ви себе не розстроювали даремне і не думали

про ті прикрості, яких, може, ще зовсім і не буде. Хто його знає, чи у мене так багато оптимізму од природи, чи тут яка інша причина, але справді я в сьому факті Лі-диного переходу бачу тільки переміну до кращого, бо ні Ви, ні Ліда не в стані дбати про дві сім’ї, а розділятись на два хазяйства при одній кухні і спільних служницях неможливо. Дуже б я хотіла, щоб мій оптимізм передався Вам. Не варт так журитись про сі властиве дрібні речі. Для дядька неспокою жадного не буде, бо всяке прибирання в хаті і стирання порохів (се ж найлютіша річ!) буде скінчено раніш його приїзду. А щодо його лікарств, і молока, і іншого всього, то се ж і ми з Радого можемо наглянути, коли Вам не буде часу. Врешті, при помочі Великої у нас господарство тепер іде ліпше.

Раджу Вам тим часом не думати про сі речі, а коли Ви хочете поспішити приїздом в Софію, то зробіть се краще ради мене, а не ради Вахлих господарських клопотів. Не дивіться так сумно на повертання до нас, а то я ще знайду причину до образи, та й втечу в Росію, не діждавшись Вас, от і буде штукд!

Цілую Вас міцно і прошу не журитись, коли Вам що-небудь значать слова Вашої Лесі.

145. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

7 оісовтпя 1894 р, Софія 25 сент[ября]

Дорога мамочко!

Не послала я досі листа Радиного, бо не знала, де ви і куди вам писати. Папа радить писати па його ймення, але ж у нього маса проектів подорожів — і в Київ, і на призив, так що, я думаю, лист тільки може завалятись в. Колодяжному, і Раді буде прикро.

Що се нового папа хоче робить з Дорого? Чого її везуть в Київ? Чи вона там всю зиму останеться? Напишіть ясніше. Коли треба, я до початку нризиву приїду глядіти Дору. Нащо її тягти в Київ?

Наші ще не приїхали, будуть па сім тижні. Ціл^о тебе і всю колонію учену.

Твоя Леся

146. ДО М. І. ПАВЛИКА

9 жовтня 1894 р. Софія 18j^-94, Софія

«Бажання Ваше увзглядняю і вірші нехотя пишу» (так починається одна пародія), себто пишу для Вас переклад (через те так пізно, що досі я не була вдома). Признаюсь Вам, що німецькі вірші мені не подобаються по формі, важкі вони і занадто німецькі, а знаєте, як дядько каже: «Коли вірші не дуже добрі, то вони погані». Краще їх нігде не друкувати, тим більше що і переклад «не дуже добрий» (він не може бути добрим, принаймні у мене). Я переклад зробила для Вашої, власне, потіхи і прочитання — правда ж, се досить уже безкорисно? Німецькі вірші, здається, Вас трошки засмутили і настроїли на поважний лад, у мене ж, як бачите, отримався інший ефект! А може, се й незалежно від них якийсь такий сливе дитячий настрій у мене сьогодні (вже аж Рада з мене сміялась). Я сього вечора тричі сміялась до сліз і тепер навіть не можу пригадати над чим... Се рідко буває... Позавтрьому наші приїдуть з Парижа. Я вже за ними скучила, пора, давно пора їм вертатись. Боюсь, коли б не прийшлось мені виїхати звідси раніш, ніж я думала,— коли се (наші домашні діла) випаде так, то я буду в Галичині між 10 і 15 ок-тября ст. ст. Але сподіваюсь, що того не треба буде і тоді я виїду 1 ноября ст. ст. Ну, та ще побачим, як там буде. Сьогодні мені щось не думається про виїзд.

Ой доленько, вже друга година ночі, а завтра треба рано вставати! Бувайте здорові, та нехай Вас не скандалізують оці дурниці, що я сьогодні понаписувала. Не все ж, справді, журитися. Вдармо лихом об землю, хай вороги плачуть. От як!

Л. У.

P. S. Обіцяну рукопись не хочу виправляти без дядька, пізніше трохи пришлю або вже привезу. А Ви мепе за се не лайте, а то ще візьму та й розсерджусь.

Посилаю Радии портрет, він недавно тільки зроблений. Так не будете лаять?

147. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

31 грудня 1894, 2 січня 1895 р. Софія 18 94

Люба Олесю!

Давно вже збираюсь писати до тебе, та все ніяк не виберу часу. Тепер у мене чимало роботи, все помагаю Раді шити різні дарунки на свята, а окрім того Рада з своїми товаришками хотять врядити на свята живі картини, то я їм шию костюми, бо вони не знають, як такі речі робляться. Рада не має часу довго займатись сими речами, бо учиться і ходить щодня на який-иебудь урок або має урок історії у дядька. Я теж мато дещо до читання й до писання, але пізніш Ради лягаю спати (аж поки дядько не ляже, а се часом буває досить-таки пізно), то більше маю часу для роботи. Дядько тепер їздить на лекції, але па сьому тижні вже перестане, бо зайдуть різдвяні вакації. Ми тому раді, бо він у тому училищі тільки простуджується раз у раз, так воно хороше построєне (як, впрочім, сливе всі болгарські доми). Тепер дядько все кашляє, але остатні дні менше, ніж перед тижнем. Врешті, взагалі йому зимою завжди трудніше, ніж літом, та все ж сю зиму ліпше, ніж минулу було. Головно, що не так він сумує, ми (я та ще один його знайомий) не даємо йому скучать. Єсть, правда, інші причини, що дражнять йому нерви раз у раз, але того вже не поправити... Про се все писати трудно, бо прийшлось би дуже багато роз’яснять, нехай вже на словах колись. Ти, може й справедливо кажеш, що я по так пишу листи, як слід,— се мені й мама завжди казала, але ж тут не одно неуміння причиною. Напр[иклад], мепі дуже розбиває настрій те, що мої листи так довго йдуть до вас, страх як се заважає думкам. От іще хотіла б я знати, де ви маєте бути на свята, чи в Києві, чи в Колод[яжному]? Ти пишеш, що до вас приїдуть хлопці на свята, куди се, власне, до вас?

268

■ j

І як приїде Миша, сам чи з Шурою? Добре вам буде на свята! І пащо се оці три дурні границі лежать межи нашими двома родинами! А як би могло бути славно нам жити. Рада все думає про те, як би їй поїхати в Росію, певне, вона собі зовсім іншою представляє Росію, ніж вона справді є. Рада подає тобі совіт, щоб ти для сковзалки купила собі шнуровані черевики, а не на резинах, бо шнуровані міцніше держать ногу і вона через те не вивертається. У Ради тепер patinage ⁶⁷ — злоба дня: вона вже досковзалась до того, що раз на льоду провалилась, однак все-таки не кається. Сьогодні йде дощ, і, значить, adieux patinage! ⁶⁸ Зовсім кисла зима сього року в Болгарії, се неприємно, бо, здається, для дядька ліпше мороз, ніж отака пакость з туманом і дощем.

Ну, стій, коли вже ти хочеш подробиць, то я тобі опишу день у нас, се, здається, ліпший спосіб. Ранком, раніше всіх, встає дядько і виходить в столову писать і нить молоко, поки його хату прибирають (се роблять чогось дуже довго, бо взагалі болгари скорості не люблять, як і наші поліщуки), потім встаємо я і Рада, по більшій часті в один час, потім дядина (вона лягає завжди в 2 г. ночі), тоді всі йдемо в столову пити каву (дядина п’є чай), і дядько нас вітає: «А! Здрастуйте, жаби!» (Жаба — слово не «уничижительное», а «ласкательное», я часом буваю удостоєна епітета «жабенятко новоградволинське»).

Коли Рада встає раніш пас, то не пускає нас в столову, бо учить там свої уроки музики, відколи настала зима, то фортеп’яио стоїть там. Грає вона різні етюди, більш-менш маркітні (як то звичайно) і твердить напам’ять 1-шу сонату Бетховена. У Ради учителька музики якась чуднувата і до того гнітить її своєю «системою Ле-шетицького», що, певне, врешті зовсім одіб’є хіть до музики.

В 10-ій год[ині] приїздить звощик з фаетоном (тут звощики куди ліпші київських), і дядько їде на лекцію, а Рада йде на урок музики або сідає вчити уроки на після обіду. В 12 г. дядько вертається, іде з годину відпочити. За той час, як його нема дома, дядина старається, щоб скінчили прибирать і провітрювать хати, але се пе завжди удається. Взагалі дядина страх як томиться над

своїм cassetete chinois \ як я називаю її господарство. Помогти ж їй трудно, бо вона не дає, та й дядько привик, що вона все впоряджає, і через те не вірить в роботу інших. В 1-й год. ми обідаєм, за обідом, коли дядько мається ліпше, багато розмов, анекдотів, а часом і спорів. По обіді, коли ми п’ємо «турско» кофе, дядько йде спати і спить години 1 2 — 2. Рада тим часом знов іде на урок літератури або німецької мови. В 5-й або 6-й год. ми всі п’ємо чай, а дядько молоко, я часом іду з своїм чаєм до дядька в хату і там розмовляємо, або він собі пише, а я читаю його книжки та розглядаю усякі єгипетські морди (Maspero² і т. п.). Коло того часу приходить Ліда, часом з нею Ваия, Міка до нас по ходить, відколи зима стала, розповідають різні софійські новини, при чім Ліда гаря-читься і лає болгарську політику, болгарських] політиків, Ваня при тому посміхується і примовляє: «Гайде-гай-де, Лідочка, с твоей демагогией!» А Ліда ще гірш забирає: «Non-non, c’est un sale pays que 9a! N’est ce pas, papa?..» ³ Різні такі дебати часом кінчаються дуже бурно. Взагалі у Ліди досить імпетуозний характер, се в неї вже так з дитячих літ.

21. Перебився мій лист двічі, і вже таке з нього вийшло, що я й сама не розберу, отже, не суди з властивою тобі суворістю присуду,— врешті, можеш сказати: ет!

Чого це ти на себе кожний раз видумуєш якісь небилиці? То ти зле, то заздрісне, бог зна що! Ще хто готов повірити, що се правда. Самоаналіз річ добра, але не слід його обертати в «самоедство», бо се «в большом количе-стве вещь нестерпимая», я се знаю з власного досвіду.

Я теж помічаю по твоїх листах, що ти трохи змінилась, але, мені здається, зовсім не в гіршому напрямку. Що найліпше, се те, що ти почала товариське життя, я рада за тебе.

Цікава б я побачити сю наймолодшу молочну путь. Чи стріваєш ти коли Галю Рубісову? Вона, здається, порядна дівчина.

Ну, бувай здорова! Та вже, певне, сей лист прийде на свята, то можна сказати: «Святий вечір, добрий вечір! Усім добрим людям». Цілую тебе, маму і всіх.

Твоя Леся

¹ Китайською головоломкою (франц.),— Ред.

² Масперо (франц.).— Ред.

³ Ні-ні, це огидна країна! Чи пе так, тату? (франц.).— Ред.

Посилаю вам Rhapsodie Bulgare ^!, вона досить трудна, попросіть перше М[иколу] Віталійовича] заграть, а потім пробуй ти сама, може, вивчиш, се досить гарна річ, основана на народних піснях.

[Чи] вислала мама ті ноти, що я її просила (Чай-ковського романси) .

148. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

1

1 січня 1895 р. Софія Ів^Эб, София

Честита ти Нова година!

Бажаю тобі всякого поспіху на всіх полях, на науковому і на людовому!

Твоя Леся

149. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ Початок 1895 р. Софія

Милая бабушка!

Поздоровляю Вас з празниками і бажаю Вам всього найкращого. Ви вже хоч ради празника простіть мене за те, що я була не дуже-то акуратна в переписці з •Вами.

Сей місяць у нас було чимало роботи, перше з бібліотекою дядька, що ми приводили в порядок, а послі з усяким шиттям. Я шила собі плаття зимне, що мені дядина привезла з Парижа, а потім різні костюми для живих картин, що ми з Радою хочем устроїть на різдво. Я хочу постаратись, щоб Рада не скучала на свята і щоб згадувала той рік, коли я була з нею. Бідна дівчина не дуже-то весело живе серед сих болгар. Як же там у вас, у Радячі? Певне, будуть на різдво всякі вечори та спектаклі?

Напишіть мені, пожалуйста, де Антоніда Семеновпа? Чи вона в Гадячі? Перед моїм виїздом вопа писала мені, що поїде з сестрами жити в Полтаву. Дайте, прошу Вас* її адрес, а то я дуже винувата перед нею, що не зібралась в свою пору написати до неї, а тепер от вже й не знаю куди. Чи давно Вам писав дядя Саша? Як там вони всі поживають? Я давно нічого не чула про них. У нас тепер все досить гаразд, бо дядькові трошки лучче, а то тижнів два тому назад він було простудився. Коли він слабий гірше, то всі в домі самі не свої і тоді якось ні писать, ні робить нічого пе хочеться, та от тепер, слава богу, лучче. Може, як-небудь ся зима краще пройде, ніж прошла. Не сердіться на пас, милая бабушка, і пишіть скоріше, як Ви поживаєте і як Ваше здоров’я. Мій по-клоп всім гадяцьким знакомим.

Цілую Вас міцпо!

Ваша внучка Леся.

150. ДО А. С. МАКАРОВОЇ

11

23 січня 1895 р. Софія 18 ■у 95

Оце які Ви, справді, дорога моя Антоніна Семеновна? Ну, виппа я перед Вами, се так, та нащо ж уже наводити на мене таке, чого у мене і в мислях не було? Тепер же я Вам по правді розкажу, чому я не писала до Вас: перед виїздом з дому було мені не до писання, бо і часу не було, та й мене самої -все одно що не було, так мої думки в різні сторони порозбігалися. А приїхавши сюди, я з місяць нікому не писала, навіть до мами з примусом писала. Стільки було нового, розмов, розпитуваннів, що ми розходились по своїх кімнатах тільки пізньою ніччю, коли вже люди не пишуть, а сплять. Ну, а потім я вже раз почала писати Вам листа, та згадала, що Ви вже, може, у Полтаві (як Ви писали мені), то й спинилася. До бабушки, як Вам відомо, я тож не дуже-то писала. А от тепер довідалась про Вас, то й пишу, не гаючись (сюди листи довгенько йдуть, то й Ваш я недавно одержала). Оце ж і вся причина мого иеписання, як бачите, зовсім проста. Тепер що ж Вам інтересного найперше написати? Скажу Вам, що, певне, на світі таки нема того, що люди щастям звуть (се, впрочім, не дуже ново!). От як я тут, здається, й могла б щасливою буть, так не

ВИХОДИТЬ. Як я подивлюся на дядькове здоров’я, то й думати про щастя не хочеться. Дуже в нього на грудях розпухло (ото все та аорта роздимається), давить воно йому то на горло, то на легкі, і кашляє він, і болить йому в грудях, зовсім погано. Оце літом було лучче, як вернувся з Парижа, а тепер знов погано. Та ще ся проклята зима софійська з дощами та з вітрами. Здумайте собі, що ми ще санпої дороги не бачили, а від Нового року до водохреща все дощі йшли. От сторона! Та й взагалі тутешня сторона ие дуже мені до сподоби, дикості ще багато. Коли б Ви знали, які тут речі робляться в «вьіс-ших сферах» (та і в нижчих теж)! Куди там середні віки! І люди в цій Софії чудні — збор з усього світу, як зберуться до наших гості, то одразу на чотирьох мовах говорять. Сама Софія має вид звичайного, сказать би, нашого губернського міста, тільки що княжесышй дво-рець замість губернаторського дому та міністерства замість усяких «присутствій». Була я тут і в їхньому парламенті («народно собрание»), сподівалась щось дуже цікавого побачити чи почути. Ну, спершу воно й цікаво, як князь з великим парадом приїздив одкривати «собрание», говорив річ, а потім в перший раз мені вдивовижу була вся парламентська процедура, та тільки як я те все постигла, то так скучно стало, що я й ходити покинула. Більш там воду товкли, ніж діло робили. Та ще й те, що мені, як людині чужій, їхні справи мало відомі, то й мало інтересні. Та ще там в парламенті голос погано розходиться, то половину слів не чутно. А то, Ви ие думайте, я б усе второпала, бо я вже тепер по-болгарськи трохи тямлю. От і в театрі болгарському була, то все розібрала. Була драма з часів болгарського повстання проти турків. Доволі інтересна. ІЦе ж ми з Радою були у самій настоящій Болгарії (тут не настояща!) — у Філіппополі. Се дуже гарний город, в турецькому стилі побудований, з мечетями та мінаретами, і люди там такі восточні — болгари, турки, греки, цигани. Таке все чудне, вулички тісні, турецькі доми без вікон на вулицю, через що всі вулиці здаються сліпими, турецькі базари завалені виноградом та всякою садовиною. А кругом гори Родопські та Балканські, надзвичайно гарні. І от чудно, річка в Філіппополі, Мариця, так похожа на Псьол, що я аж пожалувала, чом з нами дядька нема, щоб він на неї подивився. Коли б мені, їдучи додому, попасти на

Дунай та поїхати через Балкани, та вже не знаю, чи се випаде.

Вам, може, й скучно читати про такі турецькі враження, та коли ж тут все таке. Написала б я Вам більше про наших, та Ви про них з листів до бабушки читали, а щодо інших речей, то, може, й інтересно воно, та про нього в листах скучно писати. Дасть біг, не остатній рік на світі живем, ще колись побачимось, то поговоримо. А тепер у мене до Вас просьба: напишіть, коли знаєте, чим скінчилась історія тих людей,— забула я, з якого вони села, чи не з Красної Луки часом? — що то торік одно одного різали, щоб «у царство небесне увести», як вони казали, і чи не вияснилось ще що-небудь в сьому ділі, наприклад], які там вони «святі книги» читали? Все те мене дуже інтересує, бо я чула, бувши в Гадячі, про сю справу і багато про неї думала.

Коли Ви мені про се не забудете написати, то я буду Вам дуже вдячна.

Не дбайте Ви про те, як Ви пишете листи, пишете Ви їх вже ж не гірше, ніж я, а вже найкраще чоловік пише тоді, коли не думає про своє писання. Я до листів літературної критики не прикладаю, то мені можна писати без усякого страху. Що то вже [за] переписка, коли до неї треба «со страхом божим и верою приступати»!

Не журіться Ви так дуже гадяцькими правами — подивились би Ви тут! Свинства ще скрізь на світі чимало. А коли в Гадячі є ще такі добрі, щирі люди, як Ви, то ще, значить, і там можна жити. Бувайте здорові!

Цілую Вас міцно і прошу пересердитись, бо з Вашого листа я бачу, що все-таки ще сердитесь на мене.

Ваша Л. Косач

P. S. Краще не показуйте бабушці сього листа, а так хіба дещо перекажіть, та не кажіть про дядька всього.

151. ДО М. І. ПАВЛИКА

ц_23

23 січня 1895 р. Софія 18 *—|— 95

Шановний друже!

Ви не бійтесь, не з тим я листи починаю, щоб напастись на Вас за неписання до мене, Вам гам, відай, «циганські діти не милі», то куди вже там листи розписувати. Може, Вам не так-то цікаво і чужі листи читати, але вже вибачайте, діло маю. Оце я написала листа до товаришів (прочитайте його) та й не знаю, як послати, бо не маю ні одної певної адреси, я б послала його братові у Дорпат, та він недавно з одної халепки викрутився, то коли б у другу не попав. Друкувати сього листа пе варт/бо се ж ие «універсал до люду вкраїнського», а простий товариський лист. Шкода, що не можу підписати свого ймення, але сподіваюсь, що по почерку пізнають. Звернутий він до тих молодих людей, що приймали участь в юбілеї (себто радикалів укр[аїнських], чи, як їх звуть, драгоманівців). Я просила б Вас переслати його до A. G., а він щоб пустив його в Києві між тими товаришами, яких він стрівав у мене, надто під конець мого пробування там. Тільки не так званій «Літературній громадці», там занадто різношерстий народ, і мене з ним більш спогади зв’язують (найліпше дати тому, що перекладав на укр[аїнську] укупі зо мною один адрес па юбілей, окрім того, переслав би його в Чернігів (там він знає мого товариша) і в Дорпат, нехай би мої товариші читали його в своїх компаніях, може, що з того вийде, щонайменше «вив’яжеться дискусія», як у Вас говорять. Дядько дивиться на сей заход скептично і друкувати листа не радить (я й сама тої думки), ну, та все ж таки послати можна, каже він. На сім тижні пришлю я Вам, н а п е в н е, одну свою роботку — «Волинські образ-ки», коли вона Вам невлад буде, то дайте її в «Життя і слово», хоч я й не думаю, щоб вона туди пасувала. Ви не сердіться, що я не прислала Вам тієї роботи, що обіцяла літом, се не через недбальство, я її писала, але вона не так вийшла як би я хотіла, видно, мені такі речі не вдаються. Жаль буде, коли мої образки запізно прийдуть до «Народу», врешті, Ви їх тоді де-небудь приткнете (в «Житті і слові» чи деінде). До Нового року я не мала часу писати, багато було хатньої роботи і люди вештались, а вже ввечері, коли найліпше писати, я була втомлена і зоставалось тільки лягати й читати. Ви ж ие забувайте, що я тут учуся, отже, більше читаю й слухаю, ніж пишу. Біда наших українських писателів у тому, що вони більш пишуть, ніж читають, а як і читають, то все більш своє, не хотілось би з них приклад брати. Шкода мені, що не можна більше помагати дядькові в роботі, та все ж я помагаю йому, скільки він дозволяє. Він оце, бідний, кашляє все міцно, тільки сьогодні мовби трохи не так, а то ж, було, аж по ночах не спить; ще та біда, що тут і лікарів добрих нема. Нема гірше, як дурний лікар, часом більше пошкодить словами (знаєте, ота лікарська щирість, як у Нотнагеля!), ніж поможе рецептами. А тут ще й зима у нас гнила, на водохреща дощ ішов, та й тепер невідь що таке, вітер такий, що голову зриває. Не смійтесь — у нас питання про погоду дуже важне! Журять дядька Ваші галицькі справи, та й я була така люта, прочитавши про штуку Д[анилови]ча з «Хліборобом», що якби моя воля, то я б сього пана не то з партії вигнала, а загнала б там, де вже й перець не росте. «Да, жестокие, сударь мой, иравы»,— скажеш тільки, слухаючи про галицькі справи. У нас хоч і лінивство, і недбальство, і страх, та все ж хоч етика ліпше. Сі панове не знають, яку шкоду вони роблять всій справі своєю безличністю. Ну, та нехай їм біс! Бувайте здорові, мій бідний друже. Рада Вам кланяється.

152. ДО М. І. ПАВЛИКА

21-3

З лютого 1895 р. Софія 18 95

Шановний друже!

Посилаю Вам обіцяну роботу, властиве, початок її. Коли Вам такі речі годяться, то я згодом ще надішлю два-три подібні нариси, що мають іти під тою ж йазвою («Волинські образки»), на сей раз буде одного. Се справжні образки з натури, сливе дописи, тільки що мені не подобається форма кореспонденційна, то я собі їх писатиму в напівбелетристичній формі, так мені самій цікавіше, а я впевнилась, що тільки те цікаво для читача, що було цікавим для пишучого. Правда ж? Певне, через те мої публіцистичні проби виходять погано, що мені їх не конче цікаво писати. Отримали ми фотографії. Два види на Псьол гарні, але двір дядьків міг би ліпше вийти, коли б його з іншого пункту зняти. Але, звісно, і так се було приємно. Дядько тепер показує всім гостям «свою

батьківщину» і розказує про неї, згадуючи свої подорожі по лій та гостювання...

Не можу Вам нічого порадити щодо книг, та й ніяк тепер уже — Ваш лист прийшов у той час, як ми сиділи вкупі з дядьком, і я не могла не дати йому сього листа, то от вже тепер мені трудно бути в Вашій юбілейній конспірації проти нього. A propos, яне хочу, щоб він знав, що Чайльд виписаний по моїй раді, прошу не видати мене, якщо дядько питатиме. Врешті, от моя рада: може, вийшли які нові твори по історії та етнографії України, то з них виберіть що_: небудь. Добре було б, якби достали добру і детальну карту (мапу) Полтавщини (видання генерального штабу, наприклад), а то й взагалі українських губерній; скільки раз дядько при мені жалував, що нема у нього такої карти нового видання. Врешті, пе знаю, чи се годиться і чи не дуже буде видно тут мою участь.

Рада буду, коли мій лист до товаришів послужить. хоч па що-небудь. Ви кажете: галичани його не варті; мені здавалось, що я там не дуже-то прислужилась га-личанам-інтелігентам взагалі, а радикальній партії по-частно, та се й не було моєю метою — прислужування їм. Мені душа горить, що справа гине, а ваших гіа-нів-радикалів, окрім двох-трьох людей, я ні за що вважаю, у compris ⁶⁹ і «золоту голову», задля них я і мізинним пальцем не ворухнула б. Правди у них нема ні на гріш, я в них не вірю.

Людмила Михайлівна обіцяє Вам свого портрета, як тільки матиме. Ліда теж; Ліди Ви не бійтесь, вона зовсім не страшна, тільки що швидка і гаряча дуже. Написала б Вам про неї і про всіх більше, але вже й так ледве розумію, що пишу, за поспіхом — сьогодні особливо багато маю роботи з писанням. Бувайте здорові! Вірте, що я завжди готова помагати Вам, чим можу.

P. S. Посилаю 20 гульденів, половина на «Народ», половина на «Поступ». Для «Поступу» збираюсь писать брошуру, не знаю, як вийде, ще треба багато читати.

153. ДО М. І. ПАВЛИКА

12 лютого 1895 р. Софія 18- іі_ії 95

Шановний друже!

Nie mila ksi^dzu ofiara — idz, ciel§, do domu^T,

He треба «Народові» моїх грошей, дайте їх на «Поступ» — «толкоз ми по добре»⁷⁰. Щодо членства, то я ще сього не зважила, у всякім разі, я надіюсь бути фактично його членом, коли не формально. Я не знаю й так, чи не завдадуть мені прикрощів добрі люди на повороті додому. Врешті, ще побачимо. Ви розумієте, що я не «страха ради» роздумую, а ради практичних причин, я б не хотіла в’язати собі руки більш, ніж вони вже зв’язані, у мене тепер думка росте і вже й так переросла ту рамку, в якій можна робити що-небудь одкрито в Росії. О, якби я була певна в своєму таланті!.. Ну, та що про се говорити?

Про комісіонера дядько Вам писав. Хату дядькову можна ширити, хоч дядько не зовсім її признає, але, на мою думку, то ще не багато значить, що ганок змінений. Не дуже палягайте на дядька з роботою, бо він і так робить не тільки «все, що може» (от зопсували хороше речення добрі люди!), але й більше, ніж може, треба пам’ятати, що він тепер погано мається, відколи його вчепився той кашель. Коли б Ви знали, яка се тяжка річ і для нього, і для всіх, оті приступи кашлю. Тепер мовби трошечки легше, а то днів два тому назад був такий напад, що сливе ділу годину тривав. Звісно, це його мучить дуже, і яка ж тут уже сила до роботи? А тут люди шарпають з усіх боків, і французи, і лондонці, і німці, і Ви — треба ж на всіх поспіти. Фольклорні болгарські праці сьогодні посилаю Вам * — читайте. Постараюсь познаходити і російські праці і пришлю Вам їх заголовки, а як буде можна, то й самі книжки.

Дуже б хотіла я написати якскоріше свою брошурку, але не можу обіцяти дужо скоро, бо треба ще прочитати дві товстющі німецькі книги та одну англійську — со ж не жарти! Не хотілось би, щоб на моїй книжці стояв невидимкою епіграф: «Бігла через місточок, вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку, тільки ж я пила й їла»...

Ох, галицькі справи, галицькі справи! Que le diable m’emporte, si j’y comprends quelque chose! ⁷¹ Далебі, інший раз думаєш: «Ей, взяти б віника, замахнути разів два-три, вимести всю барвінщипу, романчуччину і багато іншого в придачу, то принаймні чисто було б!» Показував мені дядько лист Ок[уневського], хоч убийте, нічого не розумію. Але навіщо я вам пишу про се, як воно і так Вам обридло?

Що б Вам про наших написати? Ліда і Рада оце недавно скінчили бальовий сезон, а то таки чимало танцювали, раз навіть у свого князя на вечорі, з Радою і дядина їздила. Тягли вони й мене, але я зоставалась дома, бо одно, що не випадало кидати дядька самого, а друго, що я нічого не розумію в таких розривках, як і взагалі не люблю великого товариства. Раз тільки була я з Радою у її знайомих швейцарців на маленькій вечірці (Рада страх любить танцювати, як і слід в 17 літ), та й то потім вимкнулась і пролежала піввечора в темній хаті. Видно, для сього треба іншої натури.

Стараюсь, щоб Рада ходила в концерти і взагалі не дуже засиджувалась дома, бо воно ще таке молоде, а кругом так багато сумного, то нехай би собі погуляло, коли може. Ліді було трапилась прикрість, хлопчик її було прибив собі руку і лежав три дні слабий, тепор вже поправивсь. При Лідиній експансивній і нервовій натурі такі випадки їй дорого коштують, вона занадто піддасться кожному враженню. Для неї, по-моєму, велика шкода, що вона не пішла на ширшу дорогу, а зачинилась у сім’ї сливе виключно,— на дрібницях розтратить свою вдачу. Врешті, се, може, розумування старої дівчини in spe ², краще тих родинних справ не чіпати. Тільки не знаю, мені чогось шкода тих жінок, що приносять такі великі (і хто знає, наскільки потрібні) жертви. Я, здається, не могла б так офірувати себе, мого альтруїзму на се не стало б.

Здається, годі філософствувать, бо вже нема часу. Сподіваюсь, що Ваше здоров’я поправиться і що з ним не так вже погано, як Вам здається, може, то так, часове погіршення. Мені якби не анемія, то зовсім добре було б, ну, та, врешті, і так нічого собі — як не може бути зовсім добре, то нехай буде хоч не погано. Бувайте здорові!

Л. R.

154. ДО А. G. МАКАРОВОЇ

Друга половина лютого 1895 р. Софія

Дорога Антоиіна Семеновна!

Спасибі за Ваш лист, що так хутко і подробно Ви написали все, що я Вас питала. Дуже прошу, коли що почуєте про подобні справи, пишіть мені. Я хотіла б, щоб люди про се знали, хоч воно і сумно. Сумна правда не стане веселішою від того, коли її сховаєш. З гірким жалем читала я про Вашу журбу, і за що, справді, Вам отаке лихо? Не одважуюсь нав’язувати Вам мої радщ щоб потім не жалували на мене, тільки скажу Вам, що коли я була у Харківщині, в Сумському уїзді, у тієї баби, що то лічить людей гарячими ваннами, то у неї було немало слабих, таких, як Ваш брат, і вони дуже добре піддавались ліченню. Там навіть були люди з мокрим лишаєм (lupus ¹) або з чимсь подібним до нього, і вилічувались так, що сливе сліду не зоставалось від тих страшних ран, що перше покривали все лице, немов якою маскою. У неї лічитись не дорого, бо вона ціни не назначає, а всякий дає їй, скільки може. Живуть хворі на хуторах у сільських хатах, без великих вигод, се правда, але все ж при догляді. Я платила хазяйці своїй рубля в день (за хату і все «содержаиіє», т[о] є[сть] їду, вапни і пр.), але, здається, можна й дешевше. Лічить вона тільки літом, починаючи з мая. Врешті, Ви, коли інтересуєтесь, то розпитайтесь у старої Рудчспчихи про сю бабу (я забула бабине ім’я!), її племінпик їздив лічиться, але в нього була чахотка, то, звісно, тут уже ніхто не поможе. Одно, за що можу ручатись, що ся баба не мошенниця, вона не вірить ні в які шептання, виливання і т. п., а лічення її дуже схоже до лічення грязевими ваннами в Криму, тільки що там ванни гріються на сонці, а в неї піч служить сонцем. Скука у неї диявольська, але чого чоловік не витерпить, як знає, що се треба! Ви все-таки розпитайтесь про неї і попросіть бабушку запитать дядю Сашу, що він чув у Харкові про її лічення від тамошніх лікарів, я знаю, що над нею була комісія і врешті їй позволено лікарювати.

Мені хочеться вірити, що 'Ваші діла ще поправляться, так воно часом здається, що вже нема виходу, а воно, дивись, і знайдеться зовсім несподівано.

Спасибі Вам, дорога моя, за прихильність до дядька, якби я Вас зовсім не знала, то вже за одно се любила б. Шкода тільки, що Ваші милі бажання, певне, даремні, бо нема надії, щоб дядько міг вернутись у свій край, принаймні поки діла йдуть так, як тепер, а йдуть вони далеко не ідеально.

Напишіть мені, чому іменно не до сподоби Вам Франко? Се мене інтересує.

Прошу, не ідеалізуйте мене так дуже, бо ще, може, колись прийдеться лаяти, то вже- буде ніяково.

Бувайте здорові, бажаю Вам кращої долі.

Л. К.

Ваш отзив про «Брюса» дуже утішив мене, все-таки варто жити, коли так!

155. ДО М. І. ПАВЛИКА

41—23 _г

23 лютого 1895 р. Софія 18——95

Шановний друже!

З нетерпеливістю чекаю другої половини «Щароду]», де будуть наші адреси. Дядько був надзвичайно зворушений, читаючи про ювілейну справу. Та справді не міг він не бачити, що його ювілей був чимось іншим для нас усіх, ніж звичайні ювілеї з гречними промовами. Се справді було свято свідомої себе України. Шкода тільки, що завчасу не сповістили європейських вчених, товаришів дядька, їх привіти були б приємні для дядька і корисні для справи. Тут є і моя вина, що пе догадалась та не дорадила кому слід,— ну, що вже — мудрий лях по шкоді! Хоч, може, й тепер ще можна поправити, замітки в чужих газетах. Дядина просить Вас послати ювілейний номер в Париж (а М. Dr. Holstein, Avenue de Vagrat, 29 ⁷²) та Кузьмі (Geneve, 11 route de Caroline, Imprimerie Ukraine ²) і нам ще одно число, бо тут люди просять читати, а нам свого не хочеться пускати з рук.

Бувайте здорові і бийте лихом об землю!

Л. К.

156. ДО М. І. ПАВЛИКА

14

26 лютого 1895 р. Софія 18 -уу 95

Шановний друже!

Дивно, як се вийшло! Якраз і я було написала до Вас листа та й спалила його, щось він мені дуже недоладним здався,—- видно, то вже така пошесть була на невдалі листи. І причина якраз та сама: такий лист вийшов «вішальний» (хоч вішайся) ; погано було в нас, дядькові погіршало (та й тепер все погано), мені ніхто листів не писав з дому (і тепер так), ваші галицькі справи засмутили мене, а надто дурне плутання людей з Барв[ін-ським] не то засмутило, а просто розлютило до. крайнього ступня, я навіть ие думала, що маю в собі стільки злості, аж Рада дивувалась на мене, дивлячись, що я зовсім сама не своя. Ну, все оце не перемінилось, але вже так я взяла себе в руки, роздумалась і прийшла до можливості писати більш-менш по-людськи. Лист A. G. не здається мені таким-то вже лихим, головне те, що він збирається (коли ж би то «гріхи пустили»!) їхати до Вас, запевне, тоді ліпше розбере справи і поміч ліпшу дасть. Не думаю, щоб у нього був замір ображати Вас чим, се щось па нього не схоже, Ви, певне, гостріше прийняли справу, ніж вона ссть. Знаєте, в листах, та ще при такому непевному листуванні, як Ваше з ним, трудно часом як слід розповитись без ионорозуміннів. Я чомусь думаю, що «Щарод]» не загине. І взагалі вірю в нашу справу, що вона таки буде жити й рости, певважаючи на Д[ани-лови]чів е tutti quanti*. В ній є велике зерно життя — прихильність селян, хоч би й малого числа їх на пертий раз. Сподіваюсь, що будуть і товариші ліпші, а то невже ж таки рішити, що «нема в світі правди, як тільки в бозі та в мені»? Все ж таки у вас можна б, якби люди та енергія, робити і жити, а от у нас!.. Знаєте, я все ж таки трошки оптимістка, чи то скоріш прогресистка, і думаю, що світ іде не до гіршого, а до кращого, тільки коли б він скоріше йшов, а то стільки сили й людей даремнісінько гине. А у нас, на Україні, ще багато мусить загинути марне (чи, може, так буде здаватись, що марне?), поки що-небудь людське вийде. І я і всі мої товариші, певне, роковані на марну згубу, та й нехай би, якби ж з того просвіток був комусь... Від нового панд маємо добрі дарунки: «Оставьте бессмысленные мечта-пия!» — от вам і «весь сказ». Так-так, помаленьку рухається колесо прогресу. Я згадала, як мій малий брат колись, їдучи осінньою розкислою дорогою, усе по перестаючи тримався за люшню, сидячи сам па возі, і иомои щось підпирав; коли ж я спитала його: «Чого ти, Мм-косю, воза тягнеш?» — «Та то я помагаю коням везти, а то ми зав’язнемо». Отак і я тепер готова «помагати», аби не зав’язнути.

Посилаю Вам оце до «Иарода» виписку з одного листа з Полтавщини про одно діло* тяжко вражаюче. Як я його прочитала, то й сама стала на увесь день немов божевільна, тільки вже запевне моя манія не була religiosa!⁷³ Там, у Полтавськім, у Гадяцькім, Ромеп-ськім і других повітах розпросторилась m а п і а г е 1 і-giosa³ (люди світла шукають!), і до чого доводить та спотворена віра! Якраз позаторік, коли я була там, трапилась біля Гадяча в селі оця страшна пригода, але тоді ще не відомі були її подробиці, відомо тільки було, що один чоловік, начитавшись якихсь книг, зарізав свого брата, аби «увести його в царство небесне», а потім хотів і всю свою родину порізати, та люди не дали. Було слідство (я вже тоді не була в тому місті), чоловіка того посадили в шпиталь для божевільних, і завелось діло. Оце тепер згадала я про се діло і просила одну знайому людину, що живе на місці, розпитати і мені написати, як воно все те було, власне. Ось що вона мені передає зо слів родички тих нещасних людей:

«їх було чимало: батько, мати, старший брат (жонатий і мав п’ятеро діток), менший брат (недавно оженивсь). Люди вони багаті. Старший брат хлібороб був, а менший у школі вчивсь, і усього діла було у його, що книжки читав. Був він на вид блідий, немов замучений, мало здоровний. А старший дуже крігікий був чоловік. З сторони вони були, як і усі люди: і в хаті так було, як у людеія, і у церкву ходили, і причастя приймали (тільки люди казали, що вони, одходячи, випльовували те причастя). Усі вони молились якось по-своєму (не знаю як) у коморі, де не було ікон. Тільки одна із їх сім’ї (жінка меншого брата) не держалась їх віри. Чоловік принуждав її прийнять їх віру і бив її за те, що вона не хотіла сього. Обидва брати жили із жінкою старшого брата, а друга жінка плакала у волості, що її даром покрили, що вона дівчина. Перед великодніми святами вони говіли у страсну неділю, і все було як слід. Понесли паски святити, тільки тих пасок не їли, а після обідні пішли у комору богу молитись по-своєму. Трохи згодом повиходили із комори і пішли в хату. Потім брати пороздягались дочиста і стали бігать голі по огороду із свічками засвіченими. Повроблялись у грязь, у навіз і повходили в хату. Тоді повдягались такі нечисті, як і прийшли, позасовували двері, позавішували вікна і посідали. Менший почав шити чобіт. А старший каже: «Лучче заріж мене».— «Ще не прийшло времня»,— од-казав менший і став ходити по хаті. Бігла кішка, він її піймав за ноги і вдарив нею матір по виду. Мати засміялась. Жінка його злякалась і думає: «Як би його втекти?» А він глянув па пеї і каже: «Як утечеш, так заріжу», немов знав, що вона подумала. Тоді взяв шило і став штрикать куди попало старшого брата, а той його. І ніхто з них ні кричав од муки, ні стогнав. Так вони довго штрикали один другого. Потім менший узяв великий-великий ніж і став рубати голову старшому. А вони усі сміються (і жінка старшого!). А менша невістка зомліла. На дрібні шматочки порубав голову (а той і не застогнав ні разу!), тоді розрізав йому живіт, кишки ви.-пали... Менша невістка одійшла та й вискочила з хати. Батько тоді каже: «Синку, що ти робиш?» А він: «Мовчи». Прибігли люди; а двері знов засунуті. Виломили двері. Менший брат не дававсь, насилу десять чоловік його звалили (а який хворий був!). Зразу одвезли у остроґ, а потім одіслали у Полтаву на освіДительство-ваніє і усіх домашніх. Через місяць, чи що, вони усі, як є, вернулися додому. Самі розказують, що вони були тоді як дерев’яні, і ніхто з їх не зна, що вони робили. Як вернулися, то мати і менший брат раз у раз у чобіт дують, так як у самовар. Мати і тоді, як те все діялось, дула у чобіт. А як убийцю везли у острог, то він казав, що таке зробиться ще у двох мужиків, тільки не скоро. Він знов узяв до себе свою жінку, котра утекла тоді у друге село до братів. Живуть тепер, як і допреж сього случая».. Ось що розказувала їх двоюрідна сестра, а вона тоді ходила до їх дуже часто. Які книги вони читали, того не зна. Фершал, що робив «вскрытшз», казав, що все це було зроблено «в религиозном экстазе», чи то пак у «религиозном аффекте». Аналогічний випадок був у той же час у Роменському повіті. Кажуть, що такі урочисті дні, як великдень, та читання житія святих і євангелія привели їх у екстаз і вони робили, самі не знаючи що. Кажуть, що книг у них ніяких особливих не було, окрім тих житій, що вони накупили у «офеней», та по ярмарках; секти у них не було ніби ніякої, а так якесь безпам’ятство. їх і не судили, вони всі вернулися додому. Таких «религиозных помепіательств» розвелось дуже багато. Один хлопець, років двадцяти, усе виспівує псалми, тричі плює — одганяє нечистого — перед тим, як хреститься. Одна жінка казала про себе, що вона Єва, зривала із себе сорочку і ходила голісінька, соромні речі говорила і кожну мить кричала: «Давайте мені яблуко! Де Адамове яблуко!..» Жінка ся неписьменна була. Торік привозили таких божевільних у больницю щотижня по двоє, а то й більше...

От Вам і мальованщина, або і ще гірше. Шкода, що про такі діла трудно як слід довідатись, бо вони все якось скрито розбираються, певно, щоб не дуже лякати людей!.. Добре, якби люди, що близько бачать такі події, не мовчали про них, бо такі ж «епідемії» гірші від усякої холери, а ради їм не хотять давати.

І за що стільки людей гине?

Бувайте здорові! Правду кажучи, і сей лист, такий, що саме б у піч годився... Та нехай же люди знають, що робиться в нашому світі. А Ви все-таки не дуже журіться, може, воно все колись краще буде.

Даремне Ви противитесь фольклору, наука як наука, і не вона в тому винна, що на світі партачів багато. За що не візьмись по-партацькому, то все вийде негідне. Згадайте соціологів і Будзиновського.

Дуже мені до сподоби п. Крушельницька на портреті і Ваша мати, хотіла б я їх бачити насправжки. Чи буде в маю п. Крушельницька у Львові? Я, може, тоді їхатиму додому, хоч взагалі не знаю, як я виїду!..

157. ДО М. І. ПАВЛИКА

17

1 березня 1895 р. Софія ^ТГ ^

Шановний друже!

Посилаю Вам спис творів, що Ви просили, дядько сам його дав і сказав мені, що дошукуватись тут у бібліотеці його всіх творів російських] — даремна праця! Бо він і сам не знає вже, де вони були друковані, і чи єсть вони у нього, чи ні. Прийшлось би хіба скрині з старими шпаргалами розрити, та й то хто зна, чи не задарма. Він уважає, що досить списати важніші праці, лишивши на боці рецензії, замітки і т. п. Він рішуче застерігає, щоб і не пробувати говорити про його російські остатні праці під псевдонімом, бо тим можна накликати халепу велику на добрих людей. Що ж зробите! Колись, може, прийде слушний час, коли виявиться все. Врешті, про ті праці і так ті, кому треба знати, знають. Від себе скажу, що готова і далі помагати Вам в чому треба для Вашої праці.

Дядькове здоров’я все пе добре, кашель, і їсти трудно. Здається, за остатні два теплі, зовсім весняні дні йому стало краще, але сьогодні, па лихо, знов ударила зима і знов йому погано. Будем все ж надіятись на ліпше.

Ну, бувайте здорові! Ніколи —* зараз у мене англійська лекція (від певного часу ми з Радою учимось у одної англічанки)⁷⁴, а я ще маю багато роботи різної, Спасибі за лист Щйколаю] II, хоч я вже його бачила раніш.

158. ДО І. Я. ФРАНКА

18

2 березня 1895 р. Софія 18 -jj- 95, Софія

Вельмишановний добродію!

Давно годилось би мені самій написати до Вас, та все якось «за недосужностию времени и за разными околичностями» не виходило. Після таких великих і так мало заслужених компліментів, які я мала від Вас з поводу мого перекладу, я уважаю його за пе конче добрий, але ліпше не можу зробити,— мені випадало б сказати: давайте скоріш не то що «Торквемаду», а хоч і самих «Miserables» ¹. Але я, наперекір натурі всіх поетів, дуже обачна і через те попрошу Вас перше прислати мені, коли можна, «Торквемаду» (будьте певні, що я Вам його «не зажилю»), бо я щось забула, як він мені здавався, коли я його читала, нехай я побачу, який він і чи втну я перекласти його. Певна річ, що коли б я взялась перекладати, то, звичайно, віршами, інакше се б значило зложити зброю долі перед В. Гюго та ще й після того, як уже було пробувано свої сили на ньому. Може бути, що я одважусь на сей переклад, тільки по буду займатись ним у Софії, а хіба дома, бо тут у мопс багато є роботи, надто з читанням таких речей, які в Росії трудно здобути або й зовсім неможливо. Додому думаю вертатись в початку мая (запевне, через Галичину), коли не затримає тут яка-небудь force supreme ².

Прислала б я вам до «Ж[иття] і сл[ова]» дещо з віршів, та боюсь, що з них менше користі, ніж з моїх перекладів, через те, певне, ліпше буде, коли я скоріше скінчу переклад Берна. Журить мене все-таки сей переклад Берна, дерев’яний він такий (і переклад, і сам Берн, с[еб]т[о] його стиль — протестантський). Певне, друга частина вийде ще гірше, бо я стратила душевну рівновагу, а тут уже, знаєте, не до стилю. У нас тепер погано жити, бо дядькове здоров’я значно погіршало, а се кладе тінь на всіх і на все...

Бувайте здорові! Бажаю Вам всякого поспіху на науковому полі. Ользі Федорівні моє вітання; сподіваюсь на повороті застати її в ліпшому здоров’ї, ніж було навесні. Цілую всіх Ваших «драбів» і гречну дівчинку Ганнусю, то мені мила дитина!

Зостаюсь з поважанням

Л. Косач

159. ДО М. І. ПАВЛИКА

З березня 1895 р. Софія

Шановний друже!

Вибачайте, забула Вам вчора послати фотографію, дуже спішилася з листом. Посилаю тепер. Дядько не пам’ятає, чи єсть у Вас така фотографія, чи ні, та все іншої у нього нема, і здійматись він не збирається. Врешті, ся добра і на нього похожа.

Бувайте здорові! Більше не писатиму, боюсь обриднути такими частими і довгими листами.

Л. К.

160. ДО 6. І. ДРАГОМАНОВОЇ

9 березня 1895 р. Софія 25 февр[аля] 1895, Софія

Милая бабушка!

Знов я запізнилась з листом до Вас! Спочатку все ждала, коли Рада писатиме, а вона так і не зібралась, правда що їй трудно писать по-руськи. А то ще й шарварок такий був першу половину января, то живі картини, тощо, все ж то я костюми шила і возилась чимало, а потім уже завжди буває так, що коли не зберешся зараз одписать, то так воно зо дня на день і відкладається. Та в нас і не дуже-то добре було, дядько простуджувався, та й тепер йому часом недобре буває через кашель. Коли б уже сей весняний час проходив, а то тут уже цілу зиму все якась дурна весна була, то дощ (і навіть з громом!), то знов сніг і вітер, от аби люди простуджувались. Тепер Ліда простудилась і не виходить з хати, впрочем у неї нема нічого серйозного, так собі кашель і горло болить. Кажуть, тут март завжди поганий буває, та, може, сей рік не буде такий, бо рано тепло почалось. За всю зиму я, може, раз десять надівала тепле пальто, а то все в літньому. Для мене воно добре, але не для всіх так. Рада уже давно не катається на коньках, бо льоду вже й званія нема. Ми з нею тепер учимось по-англійськи у одної англічанки, і Рада все ще ніяк не може наломити язик до сеї мови. Мені воно не так трудно дається, бо все ж таки я торік училась кілька місяців, тільки що роботи все ж багато, бо я беру на себе великі уроки,— стидно ж таким старим, як я, дитячі уроки брать! Зайнята я тепер немало всяким читанням та писанням, що навіть шити ніколи, як що й треба, добре, що з літа пошила все потрібне.

Недавно в Галичині справляли дядьковий 30-літній ювілей, і оце вчора получив він ті подарки, що йому дарували земляки, дуя^е гарні речі, особенно з Полтавщини все таке красиве і славно зроблене. В Галичині на ювілей зібралось багато народу і говорилось багато щирих речей, шкода тільки, що сам дядько не міг там бути.

Людм[ила] Мих[айлівна] недавно Вам писала, то я пе маю чогось нового написати, нехай трохи згодом напишу ще. Слово даю, що писатиму частіше. Цілую Вас міцно і прошу, пишіть до нас.

Ваша внучка Леся

161. ДО М. І. ПАВЛИКА

27

11, 12 березня 1895 р. Софія 18 -ц- 95

Шановний друже!

Дуже я рада, що мої листи Вам влад. Не думайте ж і Ви довго над тим, що Вам мені писати, а про що мовчати. Я не боюся гіркої правди, бо я ж і зроду не надіялася, що моє життя буде вічно поміж квітками плинути, а перед очима все тільки хороші декорації пересуватимуться. Якщо кого треба щадитц то хіба дядька, а: мої плечі ще витримають і не таку вагу.. Правду кажучи, потіха Ваша не велика щодо гадяцьких справ, — тим-то й ба, що якби, avec si on mettraifc Paris dans une bouteille⁷⁵. Поки ще там не попівська освісга' і т. п., а тим часом люди- собі горло ріжуть, шукаючи правди. Кривава ж вона, таяшравда! Та що вже!..

Ваша «сумно-радісна» звістка^ була для мене просто радісною. В добрий час! Коли люди так домагаються газети, то, мусить же, вона їм потрібна, а коли так, то нехай і підтримують її, чей же, навіть і у бідних галичан знайдуться гроші на таку маленьку газетку, у всякім разі, слід се випробувати.

Робота Ваша, не у гнів Ок[уневському], видно, таки дуже потрібна, та й, здається мені, Ви з Окуиевським ніяк не заступаєте один одному дороги, нехай він собі лізе помалу до тієї мети, до якої інші будуть летіти* що ж робити, коли не у всіх є крила. Шкода, що «Народна воля» мусить- перенестись у Львів,. їй якось більше годилось би на землі бути. Але я розумію, що інакше трудно. «Громадський голос» — назва¹ добра, хоч і дуже голосна. Я врешті стільки начиталась тепер голосних слів, що і собі, здається, почну писати такими ж.

16 стор. «Народу» ми отримали, чекаємо далі. Гроші і рукописі Кобринській пошлю, не гаючись. Що там вийде з другого випуску її «Бібліотеки», якщо буде те саме, що і з першим, то пожалься, боже, грошей! Вона (Кобрин-ська),,. певне, сердиться на мене за те, що я ухилялася від бібліотеки сеї, але щось я не маю серця до сього видання, надто після того, як побачила його,— і така се вже вузенька річечка, сі жіночі видання. Коли ж кому і так судилось не глибоко та не широко плавати, то не хочеться позбавляти себе остатньої волі. Я гадаю, що англічанки не такими річками виплили в море. Цікава б я бачити Вашу англічанку, та вже, певне, не побачу, бо я, може, аж вкупі з дядьком вирушу з Софії, як він їхатиме в Париж. Може, ми з Вами у Відні зустрі-иемось, бо туди, може, мій батько приїде до наших, 'іо і я вже туди попаду. Се ще, врешті, побачим, як там буде. Я думаю, що легше буде роз’їхатись з середини дороги різно, ніж просто виїхати звідси самій, не знаю навіть сама, чого мені так здається. Багато честі для мене зватись правою рукою дядька, добре було б, якби мене можна було йазвати одним пальцем на його руці, а то шке велика претензія. Більш в і н мені потрібен, ніж я йому, се певне. Взагалі не ідеалізуйте мене, я насправжки кажу, що я сього боюся, я вже раз падала з п’єдесталу, вробленого помимо волі моєї (хто поставив, той і звалив!), удруге сього не хотіла б. А по сім слові бувайте здорові,

Л. «.

28. Здається, я писала Вам, що посилки Ваші отримали ми. Хороші речі — галицькі роботи на дереві, але надто дорогий дарунок—се «Рідний край», і як гарно зроблені фотографії! Тільки до нього бракує віньєтки, про яку писано в «Народі», чи то вона єсть отой полтавський адрес, про який Ви пишете? Гаразд було б, якби Ви послали нам спис речей, посланих через Шенкера (дядько просив Вас об тому), бо шкода, коли що затратиться, тож люди старалися, ^нехай же не дарма!

Цікаво мені, нащо Вам так було треба мене, та вже треба і Вам, і мені потерпіти. Либонь, ніщо не згине за той час, що я пробуду тута. Тут до мене всі привикли і не виганяють, то, може, і справді єсть якась користь з мого пробування. Хто зна, коли я вдруге побачуся з ними!

162. ДО М. І. ПАВЛИКА

26 березня 1895 р. Софія

Шановний друже!

Певне, Ви досі лаетѳ мене, що я не посилаю французького] перекладу, але се дядько вапізнив, конче хтів

10* 291 сам перекласти і не дав мені навіть його в руки (лист Ваш до мене він отримав, коли мене не було дома). Поки ж він зібрався, то минуло два дні. Він тепер погано себе почуває, вдень ще так-сяк, а вночі ціле горе. Ще, на лихо, він якось обернув день в ніч, вночі сливе не СІШТЬ, а вдень увесь час в якомусь напівсонному стані. Дядина, звісно, з ніг валиться, я вдень помагаю їй чим можу, помагала б і вночі (я мйку страх пізно лягати, коли, треба), але дядько не дає, що з ним зробиш? Надолужаю роботою, переписала для друку дядькову брошуру для штундарів («Неволя веры в теперешней России») — переробка «Віра й гр[омадські] справи», написала й сама дещо про штундовий рух, так от дядько ніяк не скінчить переглядати, а то б я послала досі Вам сю замітку. Нехай згодом. Ваші новини про «Громадський] голос» вразили мене. Що за безчельність у сього Будз [иновського] і К°! Можуть бути певні, що від A[rbeit] G[eber-a] вони нічого не дістануть — дурень би він був. Я не маю жадного довір’я до сього співробітника «Діла», ci-devant¹ співробітника «москвофільського]» журналу. Наскільки знаю його особисто, то се чоловік безпринципний, хоч і педант (бувають же й такі!), у мене зосталось по ньому досить прикре враження.

Інших не знаю, але такий голова... Все оце погано і сумно. Але чого Ви кажете, що без цих панів Ви згубите грунт в Галичині? Я не зовсім се розумію.

Чи мають вони вплив на селян з своїм польським марксизмом? Врешті скажу знов: que le diable m’emporte, si j’il comprends quelque chose!

Ну, та що вже, біс біду перебуде, одна мине, друга буде! Хутко знов писатиму.

Бувайте здорові. Завжди готова на поміч Вам.

P. S. Твердість слухати все зостається, тільки як би се від дядька приховувати? Дядина дуже зажурена Вашими новинами.

Більш тижня я не писала до Вас, і самій вже мені якось чудно.

163. ДО М. І. ПАВЛИКА

31 березня 1895 р_. Софія

Шановний друже!

Отримала вчора Ваш лист і хтіла, щоб сьогодні пішла моя відповідь, але, на мого досаду, запізнилась. Діло в тім, що у дядини вже е інфлюенца і вона злягла, отож я і Рада мусимо тепера глядіти слабих і взагалі всього, а се в Болгарії не така-то легка річ. Хоч все оце і прикро, але я чогось-то зовсім навіть «не трачу гумору», відай парадокс «чим гірше, тим ліпше» має до певної міри свою рацію. Дядькові, здається, трошечки краще, врешті, се як,до години. Коли б тільки ота інфлюенца... Ну, та цур їй, якось-то буде! Більш нічого не видумаєш тут. Дядина перейшла в мою хату, а я тим часом на перепутті пишу до Вас, з перервами, і, певне, вийде мало толку. Хоч я все продовжаю не розуміти сих безконечних варіацій з «Громадським голосом», про які Ви мені пишете, однак постараюсь виразити деякі думки з поводу сього всього. Не розумію я: 1) чому галицькі соціал-демократи мають стояти конче під польською фірмою. І як се мириться з «державністю» Будзиновського, з українською самостійністю і т. п.? 2) Що се за погрози, що коли їм не дадуть грошей, то тоді і вони перейдуть до польської соціал-демократії,— де тут ідея і серйозне відношення, не кажу вже до своєї, але й до чужої справи? На місці польської соціал-демократії я б і сама не хтіла таких козаків охотного полку під своєю корогвою водити! 3) Чому тепер так неминуче потрібні гроші A. G. на «Громадський голос», коли в остатньому листі Ви писали, що «молоді» хотять самі видавати його, і, «розуміється, на галицькі гроші!»? І чи вже всі радикали вкупі не в стані скластись на 50 Гульденів]? 4) Чому Франко, Яросевич і Данилович противні кандидатури Трильовського? Що ж вони замість того хотять?

Тепер щодо грошей, даних Яросевичеві, скажу, що і я не в праві розпоряджувати ними, бо я не відпоручник взагалі A. G.; у мене було одно всього діло, і я його справила, а більш нічого не було доручено мені. Про гроші Яросевича було сказано: нехай їх стребують у Яросевича конечне і нехай повернуть на в и б о р и. Отже, він повинен їх дати без балачки всякої. Окрім того, є 1000 р. (напевне знаю) на вибори. Остановка* отже, не в грошах, а в згоді і солідарності між самими радикалами. Що ж і хто тут може порадити?

Я не взялась би адвокатствувати за «Громадський голос» перед Яросевичем чи A. G., бо признаюсь, що не маю довір’я до Будзиновського з його товаришами, я їх знаю тільки V по тих звістках, які маю від Вас в остатній час, і звістки сі не збільшують моєї віри в серйозність сих людей. Може, я в них помиляюсь — хотіла б так думати,— але діло стоїть так.

Коли б «Громадський голос» видавали Ви або інша людина певна, то, вірте, я обома руками готова була б йому допомагати, я к-о т тепер помагатиму «Народові», а так скажу тільки: побачимо, що ще з того буде. Запевне я буду рада змінити своє недовір’я на симпатію, але ж се не робиться навмисне.

Бувайте здорові і простіть за такий лист, я його цілий день писала, то воно й видно.

Л. К.

164. ДО В. М. КРОХМАЛЯ

З квітня 1895 р. Софія 22/И 95, Софія

Желание Щиколая] В[асильевича] я, конечно, испол-ню со всей готовностыо, да мне и раньше было известно об его желании.

Так как дядя едва ли скоро соберется написать о сво-ем здоровье при его теперешнем состоянии, то я беру на себя ответить за него. Здоровье его довольно плохо, осо-бенно в последнее время: опухоль на груди сильно уве-личилась, давит, мешает єсть (в последнее время он ест только жидкую пищу), вследствие этой опухоли, по мне-нию доктора, происходит и кашель, который с Нового года не прекращается и который, в свою очередь, раздражает аорту. Разными паллиативами удается по временам уменшить кашель, но не прекратить. Упадок сил большой, ра-ботать почти нет возможности, чтение лекций приоста-новлено, м[ожет] б[ыть], впрочем, возможно будет возоб-новить их с наступлением более ПОСТОЯННОЙ ПОГОДЫ. По ночам боль в груди и бессонное или полусонное состоя-ние. Днем немного лучше, но от слабости почти не может сидеть. Из комнаты почти не выходит. Состояние духа угнетенное.

Есть надежда, что к лету будет лучше, т[ак] к[ак] ле~ том всегда бывало улучшение; тогда он, как и в прошлом году, поедет в Париж полечиться. Дальнейших планов ликаких, да и какие там планы?.. Материальные средства не велики {профессорское жалованье и никакого посто-роннего заработка), сами по себе они были бы достаточ-кы, но при больших расходах на леченье и воспитание детеД их хватает в обрез. Обеспеченности никакой, как и всегда бывало.

Обо воем этом я, хотя и обещала, по написать Щико-лаю] В[асильевичу] не могла, т[ак] к[ак] письма могли быть адресованы только к родственникам, а им я не могла сообщать таких печальных известий. Разумеется, я надеюсь, что о настоящем сообщении им не будет из-вестно.

Угнетенное состояние духа немало увеличивается от сознания печального положення дел на Украине. Пас-сивность укр[аинцев], отсутствие энергичпых заявлений и активной работы со стороны укр[аинцев] (по крайней мере ничего другого не видно из укр[аинской] почати в Галиции) сиособно действительно приводить в отчаяние и не только больных людей. Professions de foi в виде адре-сов юбилейных произвели, конечно, отрадное впечатле-ние, но вслед за тем настало еще более напряженное ожидание подтверждения выраженных там обещаний или намерений.

Впрочем, об втом Вьі можете узнать от Павлика, т[ак] к[ак] у него есть письма на эту тему наверное.

Йскренние приветствия Н[иколаю] В[асильевичу] и всем известным и неизвестным друзьям.

л. к*

165. ДО М. І. ПАВЛИКА

27

8, 9 квітня 1895 р. Софія. ^ТіТ ^

Шановний друже!

Ваші листи до мене й до дядька ми отримали, я одпо-відаю на обидва. Згоджуюсь з Вами, що нам слід би мати свою газету популярну, але щоб перевести сю думку на практику, треба бути на Україні і довідатись про обставини, можливі співробітники etc.— історія не

проста. Я зостаюсь при моїй думці про «Громадський голос», себто що дати на нього гроші то все одно, що кинути їх у піч, сі пайове, очевидно, хотять чужими руками жар загрібати, та ще щоб ті руки їм же платили. Комбінації, щоб Охр[імович] брав плату і передавав її Б[удзиповському] (а хто ж має писати?!), я абсолютно пе розумію, для сього треба іншої голови, ніж моя. Все у сих «молодих» таке нещире і louche ¹ для мене. Дядько уважає, що Вам нема жадної рації давати гроші ворожим до Вас людям, та ще таким, що починають просто з мошенства. На мою ж думку, якщо вони такі мудрі, що все вони ліпше Вас мають знати й робити і Ви б то їм ~ тільки гальмуєте справу, то нехай вони собі самі заводять зв’язки з Україною чи там з ким вони хотять, а то що ж се, справді, як їм треба, то Павлик іди сюди, а як інша фантазія візьме, то йди геть. У Вас же і без них роботи багато. Не бійтесь, що вони підуть до поляків, а як і підуть, то довго не вживуться, адже й поляки задарма грошей не платитимуть.

Дядько уважає, що Вам нема чого ображатись за контроль A. G. (я ж певна, що він се не по своїй волі видумав, а може, вкладчики натиснули його, у нього теж справа не легка!), бо, як каже дядько, гаразд було б, якби хто й на Ваші власні гроші наложив опіку, щоб Ви їх усяким Б[удзиповським] в позичку не давали. Не судіть A. G. за чіпляння до рахунків, йому солоно приходиться з збиранням грошей, того він так ними й доро-житься. Ей, «якби мені стільки грошей, як у того пана!» — скажу я словами пісні... Але ж, окрім пера, у мене, певне, ніколи нічого вільного не буде в руках, ну, та вже сподіваюсь, що воно буде у мене завжди вільне (тільки не тоді, як писатиме листи в Росію!). Я тепер дуже лиха і від злості по ночах пишу поему (натуру тяжко одмі-нити), може, Ви її хутко побачите, якщо з неї вийде яке-небудь пуття,— се буде новий для мене genre. Окрім того, треба ще багато писати, та се вже як видужає дядина, а то тепер трудно. Дядина вже приходить до здоров’я, та ще кілька днів, певне, се протягнеться, дядько, здається, умиие інфлуенци, та вже ж тільки її бракує до цілої біди. Я тепер сплю в другій хаті близько його, то чую, як йому погано вночі. Я й рада й не рада,

що дядина видужує, бо для неї ся хвороба все ж якийсь відпочинок, а там знов почнеться вставання по ночах, втома і т. п., якби вона згодилась, щоб я, поки тут, була на її місці, та вона ж нізащо не хоче.

Якби се все було в давніші часи, то я б уже в листах Лазаря співала, але тепер я, певне, навіки одвикну кис-иути, минула зима повернула щось в моїй натурі, но знаю, чи на добре, чи на зле се вийшло.

Вертаюся до справ: будьте ласкаві, пошліть замітку про «Беседу» в редакцію сеї часописі (краще з цілим №, ніж в відбитці). Щодо відбитки, то ие знаю, уважайте самі.

28. Ие вспіла вчора дописати листа, і нитка моєї думки перервалась. Я думала вночі багато про ті ваші справи — ні, очевидно, треба мати іншу голову, щоб розуміти поступування тих «молодих», се щось нове для мене. Поміж думками все мені бринів вірш з «Атта Троля»: «Andre Vogel, andre Lieder, Sie gefielen mir vielleicht, Wenn ich andre Ohren hatte...» ⁷⁶

Я вірю тільки, що наш рух не загине між селянами і що вже пізно полякам їсти нас. Вся оця заколота, певне, перейде собі за лаштунками, а на сцені її не буде й видно. Напишіть, що буде з грошима на вибори?

Дивує мене, що «молоді» викинули звістку про юбілей

з «Громадського голосу», з якої причини?

Ну, бувайте здорові, друже, бажаю Вам веселих свят. Рада Вам кланяється.

166. ДО М. І. ПАВЛИКА

19 квітня 1895 р. Софія

Шановний друже!

Більш тижня я не писала до Вас, і самій вже мені якось чудно. Кажучи правду, я тільки до Вас пишу з охотою, в Росію пцсати для мене мука, я вже одвикла тримати свою думку в кайданах, а після новітніх подій інакше писати листів в Росію не можна, як замовчуючи про добру половину того, що варте писання. Сором і жаль за мою країну просто гризе мене (се не фраза, вірте), і я не думала, що в душі моїй в такий великий запас злості. Я не знаю, що буду робити, вернувшись в Росію, сама думка про се тюремне життя сушить моє серце. Не знаю, як хто, а я не можу терпіти мовчки під’яремного життя. Недарма ж я вивчилась по-англійськи, далебі, читаючи твори великих письмовців англійських] XVII ст., думасш: чом я не живу хоч у ті часи, що з того XIX в., коли ми так ганебно пропадаєм та ще й мовчки?

Ну, як же Ваші справи? Мені чудно, яке становисько зайняли «молоді» супротив дядька. Як се, справді, у нас викидають людей геть, мов шкарлупку з оріха, з’ївши зерно. Дикі у нас люди і жорстокі, хто знає, що треба зробить, щоб сі «жестокіє нрави» пом’якшали... Врешті що ж вийшло з «Громадським] г[олосом]» і чим скінчились Ваші переговори з A. G.? Що з грошима на вибори? Коли почнеться у вас виборча агітація, я хтіла б се знати для того, щоб не приїхати у Львів у глухий час, коли там ні Вас, ні інших не буде. Я на прощання хотіла б побачити людей закордонних і приглянутись ближче плутанині політичній в Гал[ичині], та, може, ще знайшлось би що зробити, нехай би сей рік на чужині не минув даремне. Рік на чужині... Боже мій, для нас тепер скрізь чужина, навіть і в рідній землі. Не з тим почуттям я вертатимусь додому, з яким вертаються інші вільні люди. Знаєте, як у тій думі: «Ой неволе, неволе бусурменська, розлучила ти мужа з жоною, матір з дочкою...»

Розлука тяжка та стрівання не легше. Ну, нічого, будем битись, а там побачимо.

Робота моя була дуже перервана всякою бідою, але тепер я знов маю час. Дядина вже видужала від інфлю-енци і вернулась на своє місце. Я лінувалась цілі свята і сливе нічого не робила, чогось було апатія найшла, може, через дощ невсипущий, що вже з тиждень ллє. Тепер знов status quo вернувся, і я вже більш не писатиму одного листа по два дні.

Бувайте здорові

P. S. Тут пройшла чутка, що Франко отримав професуру,— се правда?

Посилка Ваша прийшла, але ще не отримана, не було часу за нею на гору поїхати.

167. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

8 травня 1895 р. Софія 18 jy 95

Дорогий мій Олег!

Ти, роже, й сердишся, що я тобі не одписала зосібна на твій милий лист, але тоді у нас так якось негаразд було, що зовсім не було охоти писати листи. Воно й тепер не бог зна як поліпшало, та все ж дядькове здоров’я стало поправлятись (як завжди на літо), то й в хаті посвітлішало. Наші вже починають думати про літні подорожі, дядько й дядина мають їхати в перших числах іюля в Париж, Ліда з Мікою в Швейцарію (може, виїде ще в початку іюня), Рада поїде теж з нею, Ваня хоче трохи по Німеччині повештатись, а потім і собі в Швейцарію їхати. А я вже додому, не знаю ще, не зважила чи вкупі з усіма вирушу, чи раніше. Чогось мовби роз’їздитись з півдороги легше, ніж кидати на місці.

Ей, чом то людей не можна так ділити, як кефірів?! Так було б добре. Я щось не розібрала в твоєму остатньому листі фрази про Болгарію — ти маєш поїхати тепер чи коли? Ах, друже мій, якби ти знала, які у мене •тепер смішні плани, нехай колись розкажу, то будеш сміятися довго! Діло в тім, що ти, може, не сама поїдеш учитись за границю, а... «Ничего, ничеш, молчание»!

У нас, окрім новин, написаних в листі до мами, злоба дня Лідина і Радина участь в хорі, що має бути на вечорі у княгині. Рада раз у раз заводить побіч мене, в салоні, щось досить невиразне, що має означати 2-у партію chorea des religieuses ¹ або першу Les etoiles ². Ліда вже раз співала на такому вечорі, зовсім expromtu, два романси і дві укрЕаїнські] пісні з чималим поспіхом. На сей раз в хорі співатиме і Ваня, і се велике чудо, бо Ваня тепер «старий професор» і залишив усякі неповажні речі і тільки з Мікою забуває про свою поважність. Врешті, Міка теж поважний, читає абсолютно кожний клаптик паперу, який попаде йому в руки, і веде з малою служанкою Заркою учені змагання про те, як треба читати слово Paris (Revue de Paris ³, н[а]пр[иклад]) — чи Павіс, чи ГІа-

, ¹ Танець віруючих жінок (франц.)*— Ред.

² Зірки (франц.).— Ред.

³ Паризький журнал (франц.).— Ред.

ві. Тепер Міка по цілих днях у нас, бо Лідини служанки порозходились, Ліда сама на хазяйстві і не має часу глядіти Міки. Врешті, такого young gentleman ⁷⁷ завжди приємно мати при собі.

Ми з Радою сей тиждень шиємо різні речі, бо наша англічанка не ходить до нас сей тиждень теж через служанку (се тут на Юрія була така пошесть, що всі служанки або одправлялись, або хоч на тиждень празникува-ти пішли), ми, користуючись вільним часом, взялись до шиття деяких потрібних речей. По-англійськи я вже бреду, навіть писала до Шури листа по-англ[ійськи]! Учу тепер граматику (зложену для англічан) і пишу compositions ⁷⁸ переклади (не з учебпиків, а так з якої книжки) і листи до фіктивних або справжніх friends ⁷⁹.

А тут і кінець, бо треба листи одправлять, нема часу. Addio, carina mia І⁸⁰ Цілую тебе і «мерлушек-крошечек».

Твоя Леся

168. ДО М. І. ПАВЛИКА

30—12

12 травня 1895 р. Софія 18 jу_у 95

Шановний друже!

Я оце до Вас з питаннями вдаюся. Не розібрала я Вашої фрази в листі до дядька про час початку виборчої справи, чи почнеться в початку іюня, чи в кінці його? Чи і Вас я не застану у Львові, як приїду пізніше? А потім така думка, чи не поїхати б і мені трошки по Галичині та Буковині, щоб побачити і край, і передвиборчу справу? Чи се не випадає? Як уважаєте? У всякім разі, я хтіла б відбігти в Чернівці по дорозі звідси до Львова і, може, на Угорщину, хочеться й мені бачити сей нещасливий край. Чи не маєте Ви там яких знайомих на Буковині, щоб помогли мені хоч по місті роздивитись і дали б пораду про всякі шляхи та дороги? Дуже мені буде прикро, як я проїду через Галичину так, як і торік, сливе нікого ие бачивши, се навіть погано буде.

Тому, прошу Вас дуже, напишіть мені, не гаючись, докладнішу відповідь. Я знаю, що під час агітації і Вам будуть циганські діти не милі, не тільки я, отже, слід би приїхати раніше, але дядько, видимо, не хтів би, щоб я раніше рушала, і доказує мені, що воно ще й цікавіше буде в’їхати в агітацію. Дядько ж сам раніше перших чисел іюля ст. ст. не може вибратись в Париж. Мені теж знайшлась би робота до скінчення за сі два місяці, але ж ради кількох тижнів лишніх не варто розбивати моїх замірів. Врешті, прошу у Вас поради.

Робота у мене остатніми часами йшла не шпарко, бо такі були справи, що було «не до солі». Поему скінчила, але виходить так, що їй ще полежати треба, врешті, я ще Вам її покажу. Брошуру, може, й кінчу тута, а якщо пі, то вже будемо з Росії пересилатись. Хутко надішлю Вам ще один «образок». Читала я Вашу статтю проти Турб[ацького], перша половина дуже добра, а друга нам, мені і дядькові, ие сподобалась, вона виходить занадто особиста, а сій статті не годилось придавати характер самооборони, бо при напружених відиосипах у Вас з «молодими» й «старими» се могло ще більше пошкодити, дядько, власне, такої думки про се. Боже, що за нова комедія у Ок[уневського]? Ота угода з «москвофілами»! От уже країна несподіванок, ваша Галичина! Мені страх прикра була звістка про се. Ну, та, може, хутко буду говорити з Вами про се, то нема що писати. То будьте ж ласкаві, напишіть скоріш, аби я знала, як мені збиратись.

Бувайте здорові! Сподіваюсь, що Ви пе спересердя пе пишете до мене?

Л. Я.

P. S. Дядькове здоров’я поліпшало трохи, він почав лекції знову.

169. ДО М. І. ПАВЛИКА

9_21

21 травня 1895 р. Софія 18 у- 95

Шановний друже!

Замість обіцяного «Волинського образка» оце посилаю Вам дві патріотичні штуки, те може ще почекати, а се, як зостаріється, то хоч викинь. Як бачте, новий для мене genre! Ну що ж, будемо пробувати ще й таку струну. Коли 'Вам «Пророчий сон» не до сподоби (дядько каже, що він нічого собі), то відішліть його редакторові «Буковини» дк пам’ятку від мене, я все одно винна йому гречність, то нехай буде се — faute de mieux! ¹ Вам, може, чудно, що я взяла такий поверховий тон, але ж говорити грунтовно на такі теми се значило б стріляти з гармат по горобцях, до того ж було воно сто раз говорено і далеко розумніше, ’ніж би я могла се зробити. Воно б можна й зовсім нічого не писати, але ж ’дуже вже розсердили мене сі безпардонні панове, тим більше що вони мені ще вдома обридли. Як треба буде, то я їм і надалі не спущу. Еге, a propos безпардонних, просив дядько, щоб Ви йому прислали остатню «Правду», там, де є про «Пора-бощеиный народ». Та й я вже давно не бачила сього створіння, а воно від часу до часу слід би.

Щодо відповіді Вашої [Турбацькому], то, може, й Ваша правда, <Ва&, може, зблизька видніше, очевидно, я ніколи не зрозумію як слід психології ваших людей, чому вони тоді тільки ^беруться за -розум, як їх вилаяти по-батьківському,—того, може, що ще молоді? Andre Vogel, andre Lieder... ^hCe правда, що у Вас є самокритика, але вона подібна до оамоуниження (се часто йде поруч з самообороною), а се мені болить,— не тільки через те ви робите Вашу теперішню роботу, що її нікому робить, а таки через те, що Ви до неї здатні. Не повірю я, щоб безриб’я робило рака рибою. Самоаналіз така тонка і хибка річ, що, на мою думку, її не варто починати дри-людно. Та, звісно, всякому своя воля.

Переходжу до наших подорожів. Може бути, що я і хутко виїду, може, за тижнів півтора, бо мені батько писав, що ліпше б, якби я тепер їхадд додому задля деяких невиразних причин. Але, певна річ, я хотіла б їхати з усіма разом, не хочеться кидати в хаті порожнє місце по собі, так би собі роз’їхались ми на три дороги,— та певніше, що так воно й буде — дядько й дядина в Париж, Рада і Ліда в Женеву, а я на Україну (а знаєте, таки є щось в сьому слові!..) Окрім сентиментальних причин єсть і другі, реальні, хотілось би понаписувати дещо. Та біда моя, вірші пе дають діла робити, сливе всі вечори на них трачу. Що робити, c’est plus fort que moi *. Ось я покину Вам їх цілу в’язку, однаково їх не везти в Росію, та й робіть з ними що хочете.

Шкода, що у вас такі дикі звичаї, а то б черкнула я по селах! Та вже бог з ним, про галицькі кримінали щось погана слава йде, а моя анемія та туберкульоз теж не жарт$; тим більше що діла нема, а тільки цікавість.

Не придумаю й я, як «видирати» гроші у Фр[анка], взагалі коли йде про видирання, то я без поради. Я рада Вашій кандидатурі, то був би крайній скаид&л — залишати Косів москвофілам. Окуневськото абсолютно пе розумію, певне, дурна стала! Ну, бувайте здорові, ще писатиму. Пишіть і Ви.

Л. К.

170. ДО М. І. ПАВЛИКА

22

З червня 1895 р. Софія 18 у-95

Шановний друже!

Нехай сей лист добирається до Вас, як сам хоче, а я не чекатиму четвертої адреси. Досі не писала і через адреси, і через брак часу, і через те, що в моїх справах не було певності. Тепер status quo⁸¹ вернувся: я їду в іюлі. вкупі з усіма до Відня, раджу і Вам приїхати, щоб побачитись з дядьком та й з дядиною і Радою. Батько написав мені, що я зле його зрозуміла і що нема потреби нагле кидати дядька і гнатись в Росію, а що ліпше поїхати до Відня і навіть там порадитися з лікарями про мою анемію і різні лиха, та, може, вони мене пошлють куди на ліки так на місяць, на півтора. Сам він гадає, що мені не вадило б поїхати з Лідою в Швейцарію, я й сама те знаю, та, відай, «марного гроша» не стане...

Чи так, чи інакше, а в Відні я буду в початку іюля ст. ст. Тепер же одважусь зробити Вам одну велику прикрість — послати на Ваше ймення свої зимові речі, бо волочитись мені з ними, може, по цілій Європі (або хоч і тільки до Відня), не випадає. Попрошу Вас приховати їх у себе до мого приїзду, a cela va sans dire ^!, що я Вам зверну те, іцо, може, прийдеться заплатити при одержанні. Напишіть, чи се Вам не дуже прикро, то я, отримавши Ваш лист, одішлю речі в той же день.

Спасибі за адресу Крушельницької, я напишу до неї, спитаю, чи застану її в Відні в початку іюля, а разом з тим це буде приключка до початку листування.

Ви мені наказуєте непремінно заїхати до Львова, бо інакше не простили би мені. А я не знаю, чи прощати Вам сю фразу. За кого Ви мене приймаєте, пане добродію? Видно, що Ви звикли мати діло з усякими «наймолодшими». Дозвольте намилити Вам голову за се. Я, богу дякувати, ще не забула, що значать слова: інтерес громадський, слово честі, дружба etc. От Вам як! Так уже прощаю Вам на сей раз, спогадавши, що Ви ж мене так гречно в свою хату закликаєте. Як буду у Львові, скористаю з Ваших запросин, хоч і страшно, що се може «скомпрометувати Вас перед публічною опінією», я трошки знаю, які у Вас люди спритні на вигадки. Але мені се дарма, je m’en fiche ² (вибачайте!), а Ви собі потім як хочете.

До Яросевички тея^ хтіла б заїхати, але то вже но можу обіцяти,— постараюсь. Де се Боричів, скажіть? Може, се й сором задавати таке питання, але згляньтесь на моє неуцтво. Про Колессу я написала матері і передам її відповідь, як тільки отримаю. Сама не можу рішати, бо, не бувши цілий рік дома, не знаю обставин. Якби була сама дома, то запросила б до себе, а так нехай мати запрошує. Вірші його вишлю завтра (сьогодні свято). З віршів мені подобаються «простіші», як «Наймит», «Хлібороб», «Світ за очі», а другі якісь прозаїчні і розтягнені, хоч взагалі у п. К[олесси] принаймні форма ліпша, ніж у других галицьких поетів (вони, нівроку їм, «размером пренебрегают и рифму презирают») ; чому у наших поетів нема середини між дитячою пісенькою і політичним або філософським трактатом?.. Ей, багато ще нам треба!

Читала я оце новели Лукіяновича — «ganz schauder-hafte Geschichten aus dem rulhenischen Leben» ³. Невя^е,

¹ Це само собою зрозуміло (франц.).— Ред.

² Плювати мені на це (франц.).— Ред.

³ «Зовсім страхітливі історії з рутепського життя» (нім.).—

боже мій, галицька шляхта така дика? Як же люди живуть в Галичині? Треба признати, що Лукіянович і стиль собі виробив якраз для таких тем, читаєш так, немов будяки їси, абсолютно не вміє писати. Читала і «Нашу долю» (кн. 2) — так собі, передня стаття цікава по фактах деяких; Ганни Барвінок оповідання — просто чортів-щина_: «Слівце» п. Кобринської пес plus ultra ⁸² безтактності, ну, та се в Галичині в моді, може, се у мене дурний смак.

Однак годі, бувайте здорові, мій друже!

171. ДО М. І. ПАВЛИКА

27

S червня 1895 р. Софія 18 у 95

Шановний друже!

Отримали ми «Народ» (1 і 2 наклади) і «духом со-крушились, зачем читать учились»... Ні, справді, хіба ж це стаття, оте, що Лукіянович намазав? Ваші оборонні речі, як Ви знаєте, зробили на мене недобре враження (але не в тій часті, де про соц[іал]-де-м[о кратію] польську), ну, а се вже просто «из рук вон» — в доказах туман і плутанина, а ясно тільки те, що він хоче втоптати Вас в болото. Я не бачу жадної конечності друкувати самому проти себе таку пакость. C’est un peu trop fort⁸³, так не довго й до самосожиганія дійти. Я думаю, що така лайка між радикалами може досягти тільки того, що мужики заплутаються в лабіринті ваших чвар, а «воріженьки навтішаються». Шкода, що я не була при Вас, я думаю, що, може, мені вдалося б відрадити Вас від друкування таких штук. Ну, та що, тепер вже не поможеш. А от одна маленька просьба: у «Сні патріота» є стрічка: «...свого кардинала» (звідки взялись сі точки, не розумію, може, там було: «мусим мати свого кардинала», то се значило, що зачеркнуті слова треба надрукувати), се має вид чудний і навіть підозреппий, отже, я б хотіла, щоб у ближчому числі Ви спростували помилку так: мусим мати свого кардинала.

Іще одно: прикро вдарили нас у Вашій примітці до статті Лук[іяновича] слова про те, що Драгоманов «смертельно хорий», я бачила, що дядька се засмутило, навіщо писати, а надто друкувати такі речі, хоч би* вони й були справедливі? Власне, з такими хорими треба бути обережніш, вони такі вражливі. Вам, може, й прикро, що я встряваю з моїми увагами; але простіть, я хочу як ліпше для Вас і для дядька; дядько, прочитавши сі слова, сказав мені: «Оце вже Павлик мене ховає...» Се мені було гірко.

Боже мій, мені здається, що я божеволію, читаючи писання ваших «молодих», а надто їх вимоги в Ваших листах. Як може тепер Лукіянович е tutti quanti хотіти бути постійпими співробітниками «Народу» поруч з Вами? Властиве, їм з самого початку не було чого збивати колотнечу з Вами (і Вам не треба було виносити всього в друк), але як се вже сталось*, то тепер не можна йти поруч, як ні в чім не бувало, без жадних дальших розмов. Адже се все одно, якби я тепер пішла в «Буковину» чи в «Правду» співробітницею, хоч я й не сварилась з сими людьми так, як Лукіяновичі з Вами. Ет, годі вже, як не можу про що ліпше говорити, то ліпше мовчати. Бувайте здорові і не давайтесь справді отак на наругу, а то куди ж се заведе? Ви не знаєте, як се мені досадно, коли Ви самі себе б’єте.

172. ДО П. А. КОСАЧА

25 червня 1895 р. Софія

Любий папа!

Не знаю, чи получив ти нашу телеграму о смерті дядька. Він умер несподівано од розриву аорти 8 іюня надвечір. На другий день були похорони. Тепер ні в кого ще нема ніяких планів, як бути далі Людмилі Михайлівні з дітьми. Найлучче, якби ти міг приїхати, а коли сього ніяк не можна, то хоч пиши частіше. В ділах по іменію Людмили. Михайлівни і таке інше тільки ти можеш дати раду. Як ти думаєш про поворіт Людмили Михайлівни в Росію?

Пишіть частіше, тепер для. нас се дорого дуже.

Твоя Леся

Передай як-небудь мамі і напиши, як вона се прийме. Ми всі немов без голови. Прости, я більш не можу писать, нехай потім. За моє здоров’я не бійтесь, з нас піхто не заболів.

Бабушку приготовте до сеї звістки. Сповістіть Ваню і Сашу. Нам тяжко писать ці сповіщення, поможіть нам.

173. ДО М. І. ПЛВЛИКЛ 15-липня 1895 р. Софія 3(15) IVII.1'895

Шановний друже!

Не гнівайтесь, що не зараз одписала і що взагалі досі не писала, не було коли, та й тяжка рука до листів тепер, хоч іншого всього вона пише багато... Ну, до справ: «Прогрес» — ніхто не знає, якої партії, віп вже на моїх очах зміняв свій напрямок тричі, наші кажуть, що то пе треба доходити, якої партії, коли не поставлено в заголовку. Заголовок його: «ГІр[огресс]. Литературно-полити-ческий вестник», і годі (вих[одиті>] двічі на тиждень). В «Болгарськім] прегледі», окрім Хартій свободи, нічого не друкувалось, а в Збірнику тільки те, що е в відбитках. Фр[анкові] матеріали пішлю сими днями. «Жите Христово» я ще не переклала, та в мене ще нема .його по-французвки, як дістану, то постараюсь його перекласти на селі, коли буде час, і привезу у Львів сама, як їхатиму додому в кінці іюля (після 20-го); треба поспішити, то, *може, застану брата вдома, а сього б я хотіла для мпо-гих причин. Для сього варто б поїхати й раніше, та одно те, що маю тут роботу (для Вас), а друге, що не можу покинути наших самих на той час, поки Іван буде в Австрії (до 20-го іюля ст. ст.), ми з ним все-таки мовби трохи додаємо куражу іншим, а як вони остануться самі, то сумно буде, дядина досі .в великому смутку, зовсім нещасна. Про Ваш проект переселення у Львів ми думали й, думаємо, та навряд чи що з того буде, бо для Зорі, певне, тяжко буде переходити з французької шкільної системи на австрійську (мова, програма і т. ін.), а.для Ради, як для дівчини, се навряд чи ліпше від Болгарії. Я не трачу надії, що могтиму закликати згодом Раду на Україну на рік — на два, се було б для неї дуже корисно.

Врешті, тут рішати може дядина. Я знаю, що дядько відносився крайнє скептично до галицького шкільного виховання. Скоріш, що дядина житиме в Женеві, але се ще, звісно, не відомо. Хутко приїде сюди Зоря, ми зважили, що ліпше взяти його на літо, а там далі буде видно, що робити, в Парижі він, певне, не буде, коли виясниться фінансове питання. Я знаю, що поки живі мої батько й мати та A[rbeit] g[eber], то дядина з дітьми не загине, і я робитиму все, що треба, поки голова й руки служать. Папери дядькові дядина повезе з собою або дасть на схов у певні руки. Ваша думка про переселення не така вже єретична, але це дуже складне питання, а ми всі тепер думаємо тупо.

Щоб не забути, прошу п. Колессу, як буде у нас (коли він ще не виїхав), переказати моєму братові, щоб старався достати з Петербурга] з публічної бібліотеки статті дядька в «С[анкт-Петербургских] ведомостях», «Неделе» (про Шевченка) і «Вестн[ике] Евр[опы]» за 70-ті роки, нехай би люди, не гаючись, брались до сього. Переказую се через те тепер, що, може, не побачусь з братом до зими, коли запізнюсь з виїздом.

Листи я переписую, сподіваюсь, що перепишу всі, вже є готові дядькові до киян і киян до нього, всі його листи до Ногайського] і частина — Кон[иського] до нього. Думаю, що знайдеться час і для Jesus *, коли статкуватиму.

Не дивуйтесь, що мій лист такий діловий, мов протокол, се єдиний спосіб тепер писати листи, а то є риск не дописати ніяк.

У п’ятницю (7—19) ми будемо вже на селі, але ви адресуйте листи в Софію.

Бувайте здорові, друже, вірте, що спільне лихо ще більш привернуло мене до Вас, буду старатись доказати се. Рада Вам кланяється дуже і всі інші.

Лист запізнивсь через Івана, що не давав хутко спра-вок про «Преглед» і т. іп.

В Sprachenrechte² заложені виписки про віротерпимість, дайте Колессі. З «Р[усских] відомостей]» нема у нас нічого.

Люба моя мамочко!

Позавчора отримала твій лист, але не могла зараз відповісти. Для мене тепер, скажу правду, писати листи ціла каторга. Окрім того, часу зовсім не було: ми вибираємось оце на село, то все треба збирати та вкладати (туди треба так, щоб і мебель свою брати), дядина бідна тепер ледве що може займатись сама речами, то вже ми з Радою і вкладаємо і бігаємо по справунках, так що вчора не було пі хвилини вільної. Ми хочемо якнайскоріше вибратись на село — те саме, де ми торік з Лідою були,— бо тут і гаряче і вже занадто тяжко, треба всім, а надто дядині, змінити повітря. Коли не маєш права вмерти, то треба мати силу для роботи,- а зостаючись тут, її можна зовсім стратити. Хутко приїде сюди Зоря, то й йому ліпше побути на селі. Дядина таки виписала його сюди, так ліпше, хоч там його знайомі запрошували в Англію па канікули, не гаразд йому зоставатись тепер між чужими, та й дядині се буде якась потіха. У Париж він не вертатиметься, бо по різних причинах не приходиться держати його далі у Гольдшт[ейнів], а зовсім у чужих помістить теж недобре. Здається, дядина скоріш усього зробить так, що поїде в Женеву жити або пошле туди Зорю, щоб не тратив часу учення, там ліпше виховувати дітей, ніж тут, звісно, коли стане засобів для того, а коли ні, то прийдеться тут їм всім зоставатись, хоч для Зорі се й погано знов наладжуватись на болгарщину. Щодо повороту в Росію, то, звісно, вони всі хотіли того, якби пе певні умови, що заставляють задумуватись. Про се пе можна говорити серйозно доти, доки не буде тих справок, про які ти пишеш. А я так би хотіла, щоб хоч Раду можна було привезти до нас, от хоч би на рік,— се було б дуже добре для неї. Потім, звичайно, їм треба устроїтись усім вкупі, чи то в Женеві, чи то у нас. Ах, про все те треба ще розважати та рішати, а тут так трудно думати швидко. Жестока річ життя — не дає навіть опам’ятатись людям, все жене вперед і ставить свої питання. Ти пе знаєш, скільки вже дрібних, але тяжких питань прийшлось нам рішати за сей нещасний час. Колись я вам усе те розкажу, а писати — ліпше й не починати.

Баня вже поїхав у Прагу, до 20-го вернеться, а тоді я вже поїду додому, бо, може, мені ліпше вернутись, тут я не дуже потрібна буду, а може, навпаки заважатиму, бо дядина, якщо на сю зиму зостанеться тута (се, певне, так і буде), то здасть половину своєї домівки в найом, а тоді я буду ие дуже до ладу. Та й так уже нора мені до вас, багато треба розпитати й розказати, а писать про те тяжко. Напиши, чи побачусь я а Мишею* коли приїду в кінці іюля. Се була б для мене велика, потіха. Раніше приїхати не можу. Я так люблю тепер всіх наших тута, надто тепер, і до того так мені їх жаль, що не знаю, як і розлучуся з ними, але що! Я бачу тепер* що я більше можу витерпіти, ніж думала перше. Так, мамочка, минув той час, коли я писала «вітальні» листи, тепер буде все інакше. Ми з Радою навіть не плачемо і не скаржимось, але я не знаю, як ліпше, чи так, як ми, чи так, як дядина й Ліда. Бідна Лідочка зовсім розхитала свої нерви, вдалась в безсонниці (я тепер з нею сплю, то бачу!),, а дядина, то вже й не казати. Врешті, окрім нервів, вони всі здорові, як і я. У мене надія таки на те село, може, там вони трохи поправляться. Гострий період минув, але ж тепер то й видно наслідки.

Ти мене простиш, що я не пишу нічого, як воно, власне, сталося і як було потім, я не можу про се писати. Скажу тільки, що сталось то дуже швидко, в кілька ми-нут, і він був без пам’яті, так що не мучився, але перед тим останніх місяіців два... Хто знає, може, ми егоїсти, що хотіли затримать його при житті. Він поліг на полі честі, в останній день читав свою останню лекцію... Ну, годі! Ліпше скінчити!

Бувай здорова і,, коли можна, не давайся тузі так страшенно. Власне, ми повинні тепер мати владу над собою. Він научив мене, як ЛЮДИ: терплять лихо і борються з долею!..

Ну, бувай здорова! Чому не пишете, як мається Олеся? Цілую всіх, пишіть все-таки, коли можете. Всі наші тобі кланяються і цілують.

Твоя Леся

Пишіть на той же адрес, в село передадуть.

Шановний друже!

Ваш лист я отримала вже тута, так що він — анахронізм. Ми тут вже від 8-го (ст. ст.). Ви думаете, що нам так вже було мило сидіти в Софії,— але що ж, коли не можна було зібратись раніше, адже сюди треба було везти все з собою, починаючи від ліжка і кінчаючи ниткою,— тут же «страна предикая» і нема нічого. Треба було ждати, поки пришлють вози за нашими речами і т. п. І то вже дякуючи Рддиній і моїй енергії, що ми виїхали в суботу, а дядина все казала, що не вспіємо і що нема чого спішитись. Але мені так збридла Софія, особливо після вбивства Стамб[олова], з усіма її варварствами та atro-cites \ що мені вона стала гірше тюрми. Тільки скажу Вам, що я тепер, власне, почуваю реакцію після великого напруження сили (моральної і фізичної) за останні часи в Софії, а що я не хочу їй піддаватись, то вона мені ще тяжче приходиться. Надто вночі межи 2-ою і 4-ою годинами] на мене нападає щось немов овечий вертіж, я чогось кручусь і витягаюсь так, що аж кістки тріщать, а на ранок встаю, мов побита. Воно пусте і потім проходить, надто коли піду та викупаюсь в холодній воді, а все ж нащо воно? Я боюсь піддаватись тій апатії, що часом напливає на мене, мов якась темна хвиля, бо одно те, що треба ж таки про роботу думати (я все переписую листи), а друге (і головне), що наші лякаються, як тільки бачать на моєму лиці кислу міну, мені ж не випадає тривожити їх, бо я не для того тут зосталась. Один тільки день, зараз по приїзді, я піддалась собі, але вже більш того не будз, буду «держать ухо востро», аж поки не виїду. Знаєте, як би я хотіла тепер? Виїхавши звідси, не їхати додому, а забратись так на місяць, на два у яку-небудь таку трущобу, де б і ні душі знайомої не було і навіть де не пишуть і не отримують листів, та там би засісти або краще залягти та й закам’яніти, а потім вже вернутись на світ та й за роботу. Але се пусті мрії і я знаю, що мені не буде «інтервалу» і дома буде те саме, що й тут, а може, й гірше. Ну, та одно мене потішає, що от же і я до чогось послужу людям у такому великому горі.

Нашим, здається, трохи поліпшало тута — зміна повітря і окола, досить гарне місце гірське, все то якось бавить їх і заспокоює. Тільки от сьогодні у дядини зуби болять, та, може, то хутко мине. Тут зовсім не гаряче, бо завжди можна знайти затінок і дощі перепадають; ми з Радою вчора, вертаючись з купелю, таки добре промокли, попавши під зливу, але то було скоріш смішно, ніж прикро. Жити тут нічого собі, хоч комфорт мінімальний (се досадно тільки ради Л[юдмили] М[ихайлівни], а для нас дарма!). Вода шумить депь і ніч (гірський поток), дерева, квітки навколо, ніхто нових камепиць не будує, ніхто «ле-е-дя-а-но» не кричить диким голосом, піхто не розказує про одрізані руки Стамболова, а вже се багато значить. Для дядини теж добре, що вона виїхала з своєї домівки. Рада багато ходить, квітки збирає, хоч разом з тим і шиє і господарює. Ліда, бідна, теж по ночах мучиться, так як і я, але вдень нічого собі. Зате Міка зовсім, як риба в воді, зовсім здичавів хлопець, приходить в хату тільки їсти, спати і лаятись, коли що йому не до сподоби станеться, загорів, почервонів, зовсім гайдук зробився. Іван наш тепер в Празі, і се добре, що він поїхав.

Зоря таки приїде сюди, бо по многим причинам йому не випадає зоставатись у Гольдшт[ейнів], устроювать же його в інших трудно поза очі. Тільки ще не хутко приїде, бо прокляті французи пізно ферії починають, десь аж в кінці іюля.

Я просила Георгова вислати Вам в коректі некр[олог] «Прегляду», сподіваючись, що він се зробить. Я б його Вам переклала, та довго се буде, бо тут пошта всього двічі на тиждень ходить, то се загайне діло. Але все-таки пишіть, як що Вам треба в Софії, то можна вмисне туди поїхати. А знаєте, Ваш лист так був згорнутий, що мені найперше кинулись в вічі слова: «Єй-богу, не хочу Вас і знати й бачити — во віки віков». Я не на жарт злякалась, за що така напасть! Я й не знала, що Ви такі лихі! Ну, бувайте здорові!

Присилайте адресу Лук’яиовича.

Мені щоночі сниться дядько, немов я шукаю для нього книжки в бібліотеці його...

Шановний друже!

Чудна річ: з контори ПІенкера пишуть мені, що мають завернути мої речі зі Львова знов до Софії, бо адресат не явився получити їх,— чому се так? Не розумію. Я думаю, ви просто забули про них. Дуже прошу, полу-чіть і потримайте у себе до мого приїзду (я приїду тижнів через півтора, або й того мепше). Простіть за клопіт, але ж досадно мені буде платити подвійно за провіз сих дурних речей, тим більше, що і грошей обмаль. Дуже боюся, що речі вже звернуто в Софію, тоді хоч кидай їх!

У нас лихо за лихом. Батько писав мені, що вмерла моя баба (мати моєї матері), а що вже там робиться з моєю бідною матір’ю — бог знає. Чекаю повороту Івана з Праги, щоб рушити додому, пора вже. Тут вже можна й без мене, жаль мені матері, я хотіла б при пій бути. Наші тут добре, та не дуже — у Ліди зуби болять (у дядини перестали), у Ради щось пропасниця (не дуже велика) — простудилась на сіножаті. Я, як і перш, здорова, хоч по ночах і буває вертіж, та то дурниці, я не звертаю уваги. Листи Кон[иського] і Барв[інського] переписані і дядькові до них, зостались тільки Борковськ[ого], хутко перепишу всі. Свого не роблю нічого — дурна дуже. Простіть, що не помагаю «Нар[одові]», я б примусила себе писати, та знаю, що з того нічого не вийде. Треба пождать. Лист Вартового мене не очарував — риторично і холоднувато. Але лист Хв[анька Кримського] пройняв до живого серця, до сліз — я дуже б хотіла пізнати сього щирого хлопця. Так, наша молодіж любила його... Чи не можна прислати нам лист Хв[анька] в оригіналі, подивитись — Ви, здається, з пропусками надрукували?

Друже мій, туга така тяжка, а як подумаю, що, може, років за два я не кожну хвилину буду думати про нього, то ще тяжче стане... Ну, до побачення.

Чи Родж[ер] Вільямс у Вас, чи послали з ким?

Високоповажний добродію!

Вибачайте, що посилаю Вам остатній лист мого дядька не в оригіналі, а в копії,— родина Др[агоманова] хоче заховати його вкупі з іншими остатніми писаннями як реліквію. Врешті, коли конечне хочете мати оригінал, то оберніться до моєї дядини (JI. Драгоманова, ул. Ден-коглу, Софія), може, вона не відмовить Вам.

Лист сей зоставався так довго непосланим не з моєї вини: я не знала Вашої адреси (лист не був приготований до посилки, був без конверта) і мусила чекати, поки д. Павлик здобуде її, а се сталось тільки педавно.

Не можу не додати, що в дядьковім листі далеко не виражений той смуток, в який увели його сперечки в рад[икальній] партії, можна мовити, вони долили отрути в остатні хвилі його життя, що й так вже були невимовно тяжкі. Листи з Галичини, а надто остатній № «Нар[оду]» були справжнім лихом для нас всіх, що бачили дядько-вий стан здоров’я. Та що про се говорити! Я не знаю навіть, чи Вам цікаво се.

З правдивою повагою

Л. Косач

178. ДО М. І. ПАВ ЛИК А 19 серпня 1895 р. Броди 19.VIII.1895 (н. ст.)

«Голова-то в жене єсть, та коли б ще розум до неї!» Отак і я. Тепер пригадую, що завезла з собою чужі книжки у скрині, що дядько мій брав колись у п. Франка і казав мені вложити до скрині, коли вона одправлялась. Тепер я одправляю їх п. Франкові на адресу редакції «Життя і слова», ул. Глибока, ч. 7 (іншої не знаю), повідо-міть, будь ласка, його про се, нехай їх получить. Посилаю з Бродів, бо глупо було б везти ще дальше.

«При сей верной оказии» засилаю Вам своє щире вітання і Вашій мамі поклон.

Л. К.

Шановний друже!

Приїхала я додому так, що і про італьянця не згадала ні разу. Тільки се дурний поїзд — приходить до нас у З г. ночі,— отже, раджу кожному, хто їхатиме зі Львова, виїздити звечора, то буде тут удень. Цікаво було б отримати скоріш мої речі, бо там є дещо конечне потрібне, як напр., тепла одежа. Я певна, що се не завдасть жадного клопоту везучому.

Говорила я мамі про видання 1-го т., вона тієї думки, що треба видавати по-російськи і взагалі на тій мові, на якій писано одразу. 1 т. має значення більш історичне, ніж практичне, отже, історичні документи слід видавати в первотворі.

У нас застала всіх при доброму здоров’ї. Сама ж досі не можу одійти від втоми, просто чогось уморена, як та собака. У Києві, певне, буду в кінці сього місяця, а то і раніше. Прошу прислати мені просто бібліографію, то я вже й ходитиму по бібліотеках. Діла Л[юдмили] Михайлівни], певне, устрояться непогано, та інакше й дивно було б! Напишіть, чи отримав Ф[ранко] посилку? А тепер бувайте здорові і поклоніться від мене Вашій матері.

Пишіть мені все-таки: сон — мара, а бог єдиний — віра! Бувайте здорові!

А що од п. Озар[кевичевої] — ні вітру, ні хвилі? Чудні Ваші люди!

180. ДО М. І. ПАВЛИКА

80 серпня 1895 р. Колодяжне 18(30) .VIII.1895

Шановний друже!

Будьте ласкаві, напишіть, що з моїми речами? Я згадала, що там є одна річ (грудка землі з дядькової могили/) , д у ж е дорога для мене, і через те хочу знати долю мого кошика. Напишіть, коли можна, зараз (Ковель, Л. Косач). На сім бувайте здорові, ніколи писать, наші от-от їдуть в Київ, тижнів через два їду я.

1 вересня 1895 р. Колодяжне 20.VIII

Дорога дядино!

Chaque femme qui se respecte n’ecrit jamais une lettre le jour qu’elle a promis *. Отак і я, замість 18-го вечором, пишу 20-го рано, та, може, се і краще, нащо два листи в один день! Провели ми з Дорого наших в Київ, а сьогодні проведемо папу во Мглин, Гадяч і пр[очії] «не столь от-даленные места». Так що тижнів на два зостанемось удвох «найстарша і найменша» на хазяйстві. Будемо варити варення, солити огірки, збирати масло і сир для києвляп, перекрашувати підлоги у старому домі, шити зимне плаття — значить роботи буде доволі па три тижні, а то і на місяць, поки приїде мені на зміну мама, а я тоді одправ-люсь в Київ в учащуюся колонію. Я казала мамі, що можу тут зоставатись хоч і до різдва, а вона щоб була в Києві, але вона не хоче так, та й Олеся каже, що мама дуже томиться в Києві, бо завдає собі багато клопоту і біганини, часом і не дуже потрібної. Щодо мене, то, як се не дивно, мені, може, і приємніше було б зоставатись тут — я тепер нелюдимкою стала,— та зате тут без бібліотеки трудно жити, бо треба ж щось робити. Тим часом я витягла деякі свої старі папірці і думаю зробити з них щось нове. Побачимо!

Одно мені шкода, що, пе поїхавши тепер в Київ, я знов пропускаю случай побачитись з Мишею. Він ждав мене тут в початку авг[уста] і, не діждавшись, 5-го виїхав, а тепер вже ніколи йому заїздити сюди, хіба що в Києві днів на два спиниться. Остається сказати — tant pis!²

Взагалі ж я не жалую, що оставалась у Вас так довго і помагала Вам, чим могла, у трудні часи, шкода тільки, що помочі з мене небагато!

Що то Ви там робите, чи вже в Софії? Як буде з Зо-гом? Папа хутко (може завтра) вишле Вам гроші (частину), він сподівається запевнити Вам 800 р. щороку. Вибачайте, що я досі ие вислала Вам чаю і позичених грошей, сьогодні поїду до міста і зроблю се, а то увесь сей тиждень нікому було сим зайнятись за зборами в Київ, до того ж я, одвикши од многолюдства, просто голову губила серед дитячого гвалту (у нас ще були у гостях малий Лисенко і кузен Шимановський). Усі ці народи, троє хлопців і троє дівчат різного зросту, бігали, кричали, сварились, мирились, плакали, сміялись, по 3-чі на день купались (причому кожний раз розшукували простині), їли грушки і яблука в розмірах, ограничених тільки власним апетитом, невважаючи на грізно наступаючу холеру.

Наконець, коли се все забралось в Київ, то се було ціле велике переселення народів (8 душ їхало!). Можете здумати, що після такого переселення я вже не могла в той самий день писати письма... Окрім того, я всі ті дні була страх погано настроєна і могла тільки такі листи писать, що од них повіситись можна, Вам же я не хотіла

б такого писати. Vous savez que j’ai du courage quand il le faut! ¹ Сього я научилась у Вашій хаті. Цілую міцно Вас і всіх моїх сестер і братів (по-українськи нема слова кузен). Поклоніться дорогій могилі, як будете там.

Ваша Леся

Ліді, Раді і іншим писатиму сими днями по мірі настрою і часу. Всім знакомим щирі вітання. Жду від Ради довгого листа.

182. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ-ШИШМАНОВОЇ та І. Д. ШИШМАНОВА

21

2 вересня 1895 р. Колодяокне Колодяжно, 18 уц]95

Дорогі мої мечки Ліда і Ваня!

Щось-то Ваші обіщані посланія не ідуть! Воно-то давно сказано: обіцянка цяцянка, а дурневі радість! Отак і я думкою багатіла, аж поки не сіла та сама не написала. Чи получила ти, Лідочка, мою carte з Бродів? Уже ж і обридли мені тоді сі Броди! Та й ціла дорога була якась скучна і сумна (для більшої радості дощ ішов, не перестаючи, від Пешта до Львова). Тут, проти звичаю, дощ не йшов іще як слід ні разу, що не. помішало мені ухопи

ти раз лихорадку, добре, що незадовго. Тепер у нас, люди кажуть, жарко, а мепі в жерстяному платті тільки добре,— ей, в Софію б тих людей!

А я часто вгадую Софію, і не тільки з поводу жари, щоночі вона мені сниться. Справді, ви мені тепер друга рідна родина, і мені в думку ле іде, що я, може, дужо надовго виїхала од вас. Чудно сказать, мені скучно навіть за болгарською мовою! А така вона вдавалась негар-монічна! Мама і досі не хоче признавать в ній гармонії. Мені аж смішно, що :ніхто те штт одразу розібрати ні одної цитати з Мішших ршмет і Wrtz-ів А знаєте, що я і досі замість польської мови говорю болгарською, ну що як воно так і зостанеться?

Ну, однак, ти, Ліда, терпіть не :можеш таких листів без фактів. Та що ж, усі «.факти» наші я списала вже Людмилі Мих[айлівні].

Ай, кінець! Папа їде в город, перше в холерну комісію (холера кругом наступає), а потім в Луцьк, Київ і т. д. Ми з Дорою остаємась самі як — я« пальці, сказала б, та щось не зграбно,— як вуха.

Передайте, з ласки вашої, мій довг Людмилі Михайлівні з вичетом чотирьох frs, позичених у вас. Пишіть, таки справді пишіть бідному пустиннику! Цілую Вас і Міку! Бувайте здорові

Ваша Леся

183. ДО М. І. ПАВЛГІКА

21

2 вересня 1895 р. Колодяжне 18ууц95

Шановний друже!

Не получаючи квитанції, гадаю, що речі мої не вислані. Нітрохи не нарікаю на се, бо вже тут уладилась так, що можу чекати, мені головно цікаво було те.,, щоб знайти їх в певному місці, а не де-небудь в Венгрії. Посилати їх трудно, бо тут нам прийшлось би, може, їхати за ними ^о границі, а се на варт, у всякім разі, посилати поштою чи багажем — дорого. Чи не знайдеться хто, іцоб довіз їх до Радзивилова, а там би здав багажем

(перевізши вже через границю російську), якщо се буде не дуже хутко, то вже нічого. Дуже прошу вибачити мені, що вже вдруге завдаю Вам такий клопіт,-— ну, що будете з дурною» робити! Сподіваюсь* що більш сього 110 буде.

Спасибі за бібліографію; з поводу неї раджу не споминати усіх статей з періодичних видань, так — пам’ятаєте? — я і раніше радила. Може, потрібні матеріали, про які пишете, здобудуть Вам мої знайомі, але найбільша надія на И. С. Ж., шкода тільки, що віп не в стані зайнятись сим зараз, прийдеться кілька тижнів пождати.

П[ані] 0з[аркевичевій] не беру за зле, що не приїхала,— ие таке я велике цабе, щоб ради' мене вмисне приїздити, та й діла, властиве, не було, так тільки годилось би хоч «чорте-бісе» відповісти,, та господь з< нею! І Вй не дуже вражайтесь — чи то ж у вас там таке буває? Досі мороз поза шкурою пробігає, як згадаю ті «мемуари», що читала у Вас, аж сняться часами! Иі, щодо галицьких звичаїв, то старий італьянець має рацію з своїм «bisogna amazzar tutti!»⁸⁴. Нічого іншого не видумаєш, здається, і я гадаю, що без двох-трьох трагедій се стояче болото не зворухнеться.

Цікава я, яке враження на гал[ицьких] людей роблять такі оповідання, як, наприклад, про моє сотрудництво з Ставиським (so einfach!!!⁸⁵). Я оце задумую писати дещицю, то коли надрукую (не зараз) — ото витріщать очі ваші панночки та й паничі, не раз прийдеться згадати покійного Огоновського з його: «Авжеж, коли вона пе думала йти за нього заміж, то не повинна була казати, що його любить!!» «Ой, мало, серденько, одного Гоголя, багато ще смішного на світі»,— мовляла одна полтавська поміщиця. Може, Вам що сказати про своє життя? Живу якраз в противність птицям небесним, все «в житниці собираю» і про хліб насущний, а більше про сир і масло стараюсь, также не чекаючи собі такого убрання, як лілії польові, шию немало собі і іншим; вечорами писатиму, як зостанусь сама_г— батько завтра їде*, і я зостаюсь на хазяйстві з семиліткою сестрою. Чи признатись, що я рада зоставатись отак, як пущ у стрісі? Коли б тільки? не снилось таке, як сі ночі... А половина серця й душі зосталась за Дунаєм... Пиішть про своє здоров’я і глядіть його. Бувайте здорові.

Моє вітання Вашій мамі, коли ще не забула мене.

184. ДО М. І. ПАВЛИКА

25—6

в вересня 1895 р. Колодяжне 18 уц|_95

Шан[овний] друже!

Отримала я Вашу записку, що Ви послали мої речі залізницею, і більше нічого, ні оповістки з залізниці, ні квитанції від Вас, а без квитанції не знаю, як виправлю їх. Чи Ви їх послали самі, чи через яку контору? Коли самі, то пришліть квитанцію, якщо вона у Вас. От чиста біда напрасна отой мені кошик!

Бувайте здорові, спішуся з листом. Пишіть, як маєтесь.

185. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

29

10 вересня 1895 р. Колодяжне ¹⁸ VIII⁹⁵

Дорога Олесю!

Ну, як же, чи поздоровляти, чи не поздоровляти з «по-ступлением» в пансіон? Напиши, як то тобі здалася «школа». Я-бо ще думаю, що я не так хутко буду в Києві (поки-то ви наладите ваші діла!), то ще будем писати листи. Чи все я вам послала, що треба? Повой не послала, бо папа пе схотів узяти його. Напиши мені, будь ласка, як робити пастилу з яблук, то я зроблю її чимало (бо жиди вже дали одсипу корець дуже добрих яблук). Также напиши рецепти повидел яблук і слив, спосіб маринування слив і грушок, і то не гаючись, бо грушки вже лежать в погреби (все надзвичайно раптово поспіває цей рік), а сливки от-от будуть трусити. Спитайся у мами, чи треба увесь сир ховати для нас, чи можна частину продати, бо його дуже багато оддушується, уже знов зібралось стільки, як я в Київ послала.

Прости, що лист такий сухий, «хозяйственный». Що ж робить, перший раз в житті беру на себе роль євангельської Мафри, тоді як перше скоріш наближалась до Марії, отже, й мова у мене відповідна новій ролі.

Бувай здорова так, як моя Дора. Більш не пишу, бо ніколи. Цілую тебе, і маму, і всіх. Знайомим кланяюся.

Твоя Леся

186. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ 10 вересня 1895 р. Колодяжне 29.VIII

Люба моя дядино!

Ще досі не було мені відповіді ні па один лист, писаний в Софію, а все ще «перші» листи. Аж сумно, як подумаєш, скільки-то часу тії листи ідуть. Ваш лист до мами вже не застав її дома, але папа повіз їй його, і вона, думаю, досі вже відписала Вам, якщо був їй час за київським клопотом. їй, бачите, прийшлось устроювати нову квартиру (торішня оказалась тіснуватою), окрім того, вона рішила сей рік посилати дітей в пансіонат підготовлятись до гімназії — се давнє бажання папи, та, здається, інакше не можна, бо нестає коштів на приватне учення трьох дітей різних літ. В пансіоні заняття починаються 1-го сент[ября], отже, мама, певне, ще потім побуде з тиждень в Києві, а потім приїде сюди, а я одправ-люсь в Київ. Якби не цікава праця в Києві, то я б з дорогою душею зосталась тут довше, бо там, я знаю, почнуться усякі властиві Києву «канітелі», а тепер у мене якась відраза до них. Справжню роботу, хоч би і тяжку, я б узяла, а сі переливання з пустого в порожнє, та ще з моєю способностю до ілюзій і нічим не оправданих надій... ліпше вже в Колодяжному сметану з глечиків у мас-ницю переливати, то принаймні можна бути певною, що хоч масло буде! Я боюся, що мамі недоОре буде зоставатись тут самій — не всі ж таку натуру мають, як я. Папа казав, що, може, краще було б, щоб ми всі зимою в Києві були, а він в Ковелі, а в Колодяжпому, щоб хто-небудь з служащих управлявся, та мені такий план не до смаку, бо про торішнє «управлення» такого способу роз-назують мені люди не дуже добрі речі. Та й бачу я сама, що воно недобре одбилось на хазяйстві. Звичайно, і така хазяйка, як наприклад я, не велика користь, та все ж таки ліпше, ніж зовсім чужа. Я «по мере сил» стараюсь, хоч часто сміюсь сама над собою, що так всерйоз беру свою роль «господині». Нічого й казати, що багато забувається, губиться або і просто «в голову не приходить», та все ж таки якось бреде. Дуже добре мені з Дорою, що в неї такий нетрудний характер, ніколи вона не скучав, зранку іде гратися з дітьми надворі до заходу сонця, потім я її заганяю в хату (сама ніколи не приходить), починає співати, розказувати мені якісь безконечні анекдоти з київського життя і представляти сцени з театру українського, потім, вичерпавши останні невибігані сили,

і 1 лягає спати в 9 або 9 у і спить до 8 §“ рано. Ніколи

ще не показувала капризів або «явного непоелушания» (що, нігде правдиІдіти, случалося при мамі). Шкода тільки, що через роботу і Дору не можна ходити часто в ліс, а з Дорою теж трудно, бо вона томиться і без дітей їй в лісі скучно, мені ж знов в компанії (та ще крикливій) нецікаво, оставляти ж її саму, так, щоб не питати від часу до часу, де вона, я не можу і не повинна. А так би часом хотілось побродити самій по лісі, по тих місцях, де стільки споминів літає поміж деревами... Я вся тепер у спогадах. Сьогодні, риючись між покинутими Олесею нотами, я знр/йтила баркаролу Чайковського (дядько любив сю п’єсу і двічі казав мені грати її для нього), я сіла грати її, се другий раз після довгого перериву, але перший раз з мого грання зовсім нічого не вийшло. Я грала, і здавалось мені, що він сидить десь за мною і слухає... Недавно у нас з Дорою були гості, дуже славні люди, вони так розпитувались про дядька і про все, що його касається, немов би знали його особисто, а Вашими портретами були очаровані просто. Се мене дуже привернуло до їх, хоч раніш вони були мені далекі знайомі.

Ви питаєте, чи приїздила Глафіра Помпеївна в Га-дяч? Приїздила і «отравляла остатні дні бабушці», як каже мама, та й справді, по маминих словах, се жадна, черства і крайнє несимпатична жінка. З бабушкиною спадщиною невідомо ще, як буде, здається з боку Ів[ана] Петров[ича] будуть деякі «закавики». Врешті, мама писатиме Вам про се, і ліпше розкаже, ніж я. Бабушці до кіпця ніхто нічого не казав про її втрату, і се єдине, чому можна порадуватись у всіх наших нещастях. Кузина Ліда, каже мама, доволі симпатична дівчина, але при матері гірша, ніж без неї. Брат Ваш згадував про Вас усякими добрими словами і, видимо, не сердиться на Вас ні за що, а про доверенность то він казав, що то бабушка предложила Вам зробити її на його ім’я, не спитавшись його, а йому б то се навіть було б «неудобно». Значить — все к лучшему!

Нагадайте там Ліді і Вані їх обіцянку писати до мене, вже, слава богу, хутко місяць, як я од вас виїхала, а од них «ни полслова» — се не по правді.

Або, коли для них се така тяжка обуза писати до мене, то нехай так і скажуть, то я, пригадавши приказку: «с глаз долой, из сердца вон», уже й не чіплятимусь.

А тепер бувайте здорові та пишіть частіше про всіх і про все, а я, з свого боку, старатимусь, особливо, коли Ви самі будете мені помагати поправляти недостатки в моїх листах, вказуючи на них. Цілую щиро Вас і весь cousinage.

Ваша Леся

187. ДО А. М. ДРАГОМАІІОВОЇ

10 вересня 1895 р. Колодяжне 29.ѴІИ

Радочко, люба моя сестричко!

Було б гріх не одписати скоро на такий милий і цікавий лист, як твій, отже, я одписую, хоч і не так, як би ти того заслужувала,— бо коротко! Хочу завтра рано послати на пошту, через те сіла писати до вас таки сього вечора, отже тепер 11 ч. і 10 мин., а я — horribile dictu ⁸⁶ — хочу вже спати!! ІІо різним причинам вийшло так, що сих два дні я варила сама обідати для себе, для Дори і для двох служащих, що обідають з нами. Ся непривична робота (між іншим, я робила для Дори les oeufs a la nei-ge — en ton souvenir ²) плюс біганина в погріб і льодник, трусіння яблук, неминуче, як фатум, збирання сметани, шиття і шукання Дори по всіх усюдах avant chaque re-pas ⁸⁷ так утомили мене, що, може, воно вже і не гріх лягти спати у 12 ч., а не в 2, як то було в Софії. Так, Рю-рик, ти не пізнала б тут своєї софійської білоручки, соні і «піа-піа», одно тільки, що зосталось, се tete de linotte ¹ (скажи це M-lles Ammann avec bien de saluts de ma part ?) 1, здається, зосталось навіки... Сю зиму я хочу постаратись показати і тут, і в Києві, що і я, як захочу, можу до чого-небудь здатись, одно тільки страшно, коли б зо мною не вийшло так, як з тою зозулею, що хвасталась море запалить. Non, та petite cherie, je те sens trop bete pour ecrire ce soir! Bonne nuit! Salue bien de ma part tous les мечки et dis a mon cousin Zog que, par exemple, il n’est pas tres gentil envers moi! II sait deja pourquoi³.

Твоя сестра Леся

Кланяйся од мене М-me Белчевій, і М-lie Койчу, і всім знакомим, коли побачиш; скажи M-Ие Койчу, що я все збираюсь їм написати і таки скоро зберусь, от таки справді!

188. ДО М. П. КОСАЧА (брата Миколи)

4

16 вересня 1895 р. Колодяоюне ^ЇХ ^

Любий Микосю!

Спасибі тобі за листа, пиши ще, коли тобі буде час. Напиши, як тобі сподобалася школа, які там учителі, хлопці, чи легше там учитись, ніж дома, чи трудніше. То мені якось дуже чудно, що ви ходите до школи, і навіть трошки смішно!

У нас тепер дуже холодно, дощ іде день і ніч і до того вітер здоровий, так що Дору не можна пускать гулять, бо у неї нема калош та й черевиків добрих. Дора все ж таки не дуже скучає, бо все знаходить чим-небудь гратись дома. У нас вчора були Левицький і Короткевич і казали, що холера в уєзді уменшається, може, того, що холодніше стало. їКиди-садовиики вже найняли двох хлопців

¹ Легковажна людина (франц.).— Ред.

² Паннам Амман з багатьма привітами від мене (франц.).—

Ред.

³ Ні, моя люба маленька, почуваю себе занадто дурною, щоб писати цього вечора! Добраніч! Привітай від мене гарненько всіх «мечок» і скажи моєму кузенові Зогові, що він нечемний. Він уже знає чому! (франц.).— Ред _в в села глядіти садка, бо у жидів в середу кучки заходять. Наші хлопці все тягають у жидів грушки, і через те по-стоянно сварка в саду.

Я тобі другий раз більше напишу, а тепер ніколи, треба чесати Дору, дати їй чаю (тепер 9 ч. рано) і йти до різної роботи, а Кароль хоче скоріш в город їхати. Бувай здоров, цілую тебе, маму, Олесю і Оксану, кланяюсь дівчатам. А ти кланяйся від мене Лисенкам і Стари-цьким.

Твоя Леся

189. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

11

23 вересня 1895 р. Колодяжне 18 - 95

Люба мамочко!

Посилаю тобі обидва листи від дядини, що вчора долучила. Який справді жаль, що вона не може зараз забратися в Росію! Але, наскільки я знаю, то таки сього року не можна, певне, їй нікуди вибратись, бо є такі справи, що без неї вони там ніколи не будуть зроблені. Та і з папиної переписки поки що нема ще жодного скутку...

Ну, як же ваші подорожі? Папа писав мені (від

5 сент[ября]), що їде в Гадяч, то ти, може, вже не їдеш? Мені чогось здається, що тобі ліпше туди не їхати, тільки утомишся та ще гірше зажуришся.

Дора все частіше й частіше питає: коли мама приїде? Або: коли будуть Микосеві іменини? Або знов до мене: «Чи ти б поїхала в Київ от зараз, якби тобі сказали?» Впрочім, все-таки вона не нудиться, я їй кличу дівчат гратися, купую кольоровий папір і гарус для її «роботок» і т. і.

От вибралась я писати листа вдень і бачу, що се не практично, ніяк не дають писати! Ховала молоко, збирала сметану; видавала на обід, а лист лежав тим часом. А тут ще дівчата принесли рижки, знов кидай листа. Ну, такий же він і вийде.

Ми з Дорою вже налили грушки, півбарилка, а хутко досиплемо повний. Варили, (чи пекли) пастилу, та щось не вдалась, сьогодні другу зробимо. Сьогодні хочу і райські яблучка варити, та не знаю, чи буде час, бо вже не дуже рано. Сливок ще не варили, бо ще одсипу з них не брали. Масла і сиру зібралось багато — хоч і в Київ везти. А що, чи вам ще стало того, що папа привіз? Може б, зібрати дещо такого до їди та й послати машиною? Чи вже не варто?

Напиши мені коли-небудь, не спішившись, про весь наш шкільний лад і т. і. Дивує мене Людя, їй-богу, я не можу зрозуміти, такої психології, щоб вибирати чоловіка собі так, як шапку або черевики. Се вже щось не по нашій культурі! «Остаточно!».. У нас все гаразд, холери не чутно, у селі тільки Сорокова жінка і Федосьчина Ксеня слабі, так мов на тиф, але й то вже проходить.

Олесі і дітям писатиму хутко, а тепер бувайте здорові усі. Тебе, мамочко, міцно цілую і кажу: до побачення!

Твоя Леся

Миша писав мені з Дерпта вже.

190. ДО О. Ф. ФРАНКО

З

15 жовтня 1895 р. Колодяжне 18 95, Колодяжыѳ

Дорога і шановна Ольго Федоровна!

Сором мені озиватись до Вас «по делу», не писавши до Вас цілий вік, але Ви вже по земляцтву простіть. Діло в тім, що я, їдучи додому з-за границі, одбилась від частини своїх вещей (чи, краще сказать, вона від мене одбилась). Вони прийшли у Львів, коли мене вже там не було, і їх мав вислати мені Щавлик] через кого-небудь їдучого зі Львова в Росію, але, не знайшовши нікого такого, Щавлик] послав їх просто «залізницею», як він мені писав остатній раз. На тому діло й стало: нема ні вещей, ні квитанції для отримання їх, ні чутки про них. Я ще раз питала П[авли]ка і просила вислати квитанцію або хоч якесь роз’яснення, що могло статися з. моїм кошиком, але ні слуху, ні вісті! Може бути, що мої листи не дохо^-дять до нього. Тепер я одважуюсь просити Вас хорошень-ко довідатись від П[авли]ка, як, власне (через контору, поштою,, чи товаром?) послав він мої речі, чому не посилає квитанції і де я можу хоч довідатись, чи їх не продано на якій границі. Там нема нічого особливого, але є одна річ особисто для мене дуже дорога, хоч на неї, певне, ніхто не звернув уваги — грудка землі, загорнена п шиту золотом хусточку. Нехай хто хоче назове це сентиментальністю, але мене болить, що нема при мені сеї речі...

Вибачте мені, з ласки своєї, що завдаю Вам сей клопіт, я Вам, може, колись чим стану в пригоді.

Дуже мені було шкода, що я не застала Вас у Львові. Чи поправилось Ваше здоров’я за літо? Щодо мене, то не такі тепер для нас часи, щоб поправлятись, подвійна жалоба видна скрізь і у всьому, та що, треба і се нести.

Мама з трьома моїми Geschwister ⁸⁸ тепер у Києві, вони там ходять до шкіл (може, завтра приїде сюди), а я з Дорою от уже 1¹/2 місяця тут сиджу, господарюю (у нас економки нема тепер), вожуся з тифозними на селі, роблю, що можу, не пишу нічого, бо чогось по цілих днях голова морочиться — певно, з анемії,— врешті, треба попробувать. Попросіть пана Франка, щоб прислав мені обіцяну livraison de la Grande Encyclopedic ⁸⁹, а я, як буду в Києві (може хутко), попробую перекладати «Торквемаду» для нього.

Бажаю Вам з родиною усього найкращого.

Ваша Л. Косач

191. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ

9 листопада 1895 р. Київ Киев, Назарьевская, № 21,

28/Х 1895

Люба моя, дорога дядино!

З Лідиного листа бачу, що Ви таки отримали мої листи і, може, вже не дуже сердитесь на мене. Вірте, що я ніколи не мовчатиму по злій волі, а хіба, може, час буде зайнятий так, що я незчуюсь, як він уплине, або що-небудь таке надзвичайне станеться. За нас Ви будьте спокійні, тепер уже і в Колодяжному не страшно, епідемії кінчились. Я виїхала звідти і зоставила своїх боль-них поправлятись, вони вже почали при мені очунювати (іначе я й не поїхала б!). Тут мені роботи чимало, бо для моїх занятій історією (Ви знаєте?) ирийшлось учить ла-

тинь, іменно учить наново, бо хоч я її колись і знала, та забула «основательно». А тепер от і сокрушаюсь над усяким «Magna charta» ¹ та «Depensio pro populo Anglica-по» ², нічого не поробиш. От, дякуючи Раді і всім вам, мені тепер уроки мої нічого не стоять, бо виходить, що я настільки тямлю по-французьки, що можу других учить (звісно, починаючих!). А софійська англійська наука оказалась настільки солідною, що тепер я в потребі можу й без словаря читати такі речі, як Carlysle etc. ³. Та чи тільки се завдячую я софійському життю?

Об однім тільки жалую, що я ще раніше не поїхала до вас... Як тепер Рада, чи буде вчитись по-англійськи? Вона хоч би сама пробувала читати книжки — жаль забувати. Чому-то вже Рада мені давно не пише, мені вже скучно без її листів? Я рада за Зорку, що він добре устроєний в Женеві, я чогось думаю, що там йому буде ліпше, ніж в Парижі, обстановка буде більш учебна,, а се багато значить. Наш Микось, відколи став ходити у школу, перестав лінуватись і учиться дуже порядочно, так же, як і Оксана. Взагалі напрямок наших дітей мені подобається — такий він собі робочий! Жити мені з ними легко, клопоту багато нема, великі вже вони. З Олесею ми в добрих відносинах, мені часом здається, що вона старається загладить передо мною своє торішнє небра-терське поводіння. Я думаю, що з неї таки будуть люди. Одно страшно, коли б вона собі здоров’я не розстроїла надмірною наукою. Впрочім, сього року вона виносли-віш, ніж торік. Мені тут всі говорять, що я поправилась, а мама каже, що я зовсім швах, і се певніше, бо я ніяк не виходжу з головокруженій і приступів страшного суму, надто по вечорам. Стараюсь не піддаватись, та не завжди вдається. От і тепер пишу Вам з головокруженієм (воно й видно по дурному листі!), врешті, се, може, того, що вже нерано, а у мене софійська привичка пізно лягати.

Як же там у вас справи? Чи не дуже наскучають Вам Шаци? А головно, хотіла б я почути, що Ви хоч трохи не так журитесь. Я тут як зустріну яку жінку в траурі, то мені аж серце стискається, спогадуючи про Вас, і Раду, і Ліду. До Вас тепер тільки мене бракує... А знаєте

¹ «Велика карта» (лат.) — Ред.

² «Міркування про англійський народ» (лат.).— Ред.

³ Карлейль і т. д. (англ.).— Ред.

що? Найліпше, якби Ви до нас їхали! Бувайте здорові, писала б ще, та вже пізно, а завтра ніколи. Цілую міцно Вас і Раденятко.

Ваша Леся

Ліді листа посилаю не заказним — на пробу, чи дійде.

192. ДО А. М. ДРАГОМАИОВОЇ

9 листопада 1S95 р. Київ 1895

Дорогая мечка! (Або мамалиджка, як хочеш).

Де ж твоє письмо і адрес Поливки, обіщані мені? Та-ка-то правда в світі. Не пишу тобі більше, бо спішу, та, може, тобі і не інтересно, бо Ліда вже списала «про-странно». З богом!

Леся

193. ДО А. 10. КРИМСЬКОГО 19 листопада 1895 р. Київ

Шановний добродію!

Або краще, незнайомий дорогий товаришу! Не здивуйте, що я, непрошена, озиваюсь до Вас. Я давно бажала написати до Вас, та через пошту не випадало, а оказії досі не траплялось. Мені хотілось висловити Вам, як глибоко пройняв нас (мене і мою дядину Драгомапову) той щирий, повний глибокої туги лист, що Ви писали Пав-ликові, довідавшись про смерть мого дядька. Справді, багато було тоді листів співчуття, щирих, хороших листів, але такого, як Ваш, ие було, се, власпе, наче рідпий сип писав про втрату коханого батька. Вже хутко півроку мине з того часу, як дядина просила П[авли]ка вислати їй автограф, здається, він і тепер у неї. Ми читали той лист в Болгарії, але враження від нього живе у мене досі. Сім’я дядькова плакала ревне, читаючи, проте казала, що такі листи потішають, наскільки се можливо, у такій тузі. Се були страшні часи, товаришу, здавалось, що уже все минає, що треба тільки ще дещо покінчати, поховати та й самим геть із сього світу! Де у кого се почуття зосталось і до сього дня. Кінчати треба, але ж як ще багато кінчати!

Наприклад, видання творів дядькових — скільки ще часу уплине, поки воно буде доведено до пуття. Мені розказували про Ваші заходи коло достачання коштів для видання (ще раз не можу втриматись, щоб не подякувати Вам за се!), але де ще ті твори, ще треба їх зібрати по старих журналах і т. і. Я думала, що могтиму робити се тут, у Києві, але, на біду, тепер тут громадська (публічна]) бібліотека замішана, а, крім того, мені ще не прислано бібліографії зі Львова.

Та ради сього вже можна б і на північ поїхати. Та, певне, знайшлись би й на півночі товариші, що помогли б у роботі. Я чула, що той, хто давав гроші, хотів, аби твори були конче в українському перекладі, але, на мою думку (так думає і вся наша родина), се було б не науково і не практично, бо, перш усього, се затяжна річ, перекладання усіх газетних статей, а но-друге, матеріали (а се, власне, матеріали до біографії передовсім) завжди друкуються в тій мові, в якій їх написано. Тут дехто подавав думку, що, може б, вдалося, надрукувати 1 т. (най-раніших творів) тут, в Росії. Воно навряд, але чому б не спробувати? Може б, Ви порадились там, у Москві, з Вашим меценатом про се? Воно б краще, якби ми могли провадити се діло зовсім самі, без помочі галицьких рук, бо... ну, та вже на сей раз, нехай обійдеться без пояснення причин. І взагалі, якби ми могли і за кордоном по-слугуватись «своїми», а не «чужими руками», то було б найкраще. Хотілось би з Вами докладніше поговорити на сю тему, та нехай, може, колись потім. Я то ще не знаю, чи й до мислі Вам оце листування зо мною. У всякім разі, товаришу, вірте моїй найщирішій повазі і прихильності до Вас.

Я. Косич

(Леся Українка — якщо, може, Вам се більше відоме ймення).

№. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ 21 грудня 1895 р. Київ

Дорога моя дядино!

Вчора отримали ми з Кол[одяжного] Ваші листи, хотіла я вчора ж таки відповідати, та одложила на сьогодні,

бо лихі звістки про тиф у одної дівчини, нашої сусідки в Кол[одяжному] (Клавдія Пиріг, Хведошина Ладя, померла від тифу), так мене засмутили, що я не хотіла в такому настрої писати Вам, аби не додавати Вам смутку. Дужа я рада за Зорю, що йому добре ведеться в Женеві, я певна була, що йому там краще буде, ніж в Парижі, уже і то добре, що нема навколо нього тієї blague parisienne *, бо, правду кажучи, усі оті «еп voulez-vous des homards» ⁹⁰ і т. гі. бриніли не дуже-то натурально в устах малого хлопчика.

Пише мені Ліда, що Ви, не маючи від нас листів, завжди бог зна що думаєте і журитесь. Але, боже мій, невже Ви можете думати, що я можу зо злої волі не писати Вам? Простіше всього думати, що з Росії листи ідуть довго і непевними дорогами, як воно дійсно і єсть, або що я не виберу часу написати, та й більше нічого. Читаючи Ваші і Лідині докори, мені хотілось повіситись,— не доводьте мене до сеї сумної катастрофи, а то позбавите світ многих геніальних творів, що мають вродитись колись під моїм пером.

Я потроху починаю знов писати, уже кінчаю різні виписки і приступаю до самої роботи. Але Ви не бійтесь, що я дуже переутомлююсь, бо се така робота, що її не можна раз у раз робити, часом через недостачу книжок, а то й так просто, через непривичку до такої іменно роботи.

Щодо мого здоров’я, то воно іде tant bien que mal⁹¹, так як і в Софії, тільки нога настільки поправилась після Болгарії (може, сьому причиною владайське купання), що я в хаті сливе завжди ходжу без палки, а беру її тільки на вулицю, і через те гублю її постояішо і шукаю, так як Ви, було, очків шукаєте.

Воду залізну все збираюсь пить, та ніяк не зберусь, то не хочеться, то грошей нема, то «так якось».

Чому не пишете, чи є фотографія дядькової хати? Я Вас дуже прошу, як тільки єсть, пришліть мені, як нема лишньої, то замовте для мене, а я поверну кошти. Мені дуже тяжко часом, що я не можу глянути на ту хату, що була для мене школою і храмом. Як я розумію Вас, що Ви не хочете розлучатися з Вашою хатою, тільки ж я думаю, що, може, де в чому переміна місця була б ліпше для Вас, а надто для Ради, та боюсь я писать на сю тему, щоб не уподобитись Вашим услужливим друзям в Парижі. А тільки я ніяк не можу привикнути до думки (і не хочу привикати), що ми з Вами розсталися надовго. Ну, скінчу тут, бо ще хочу Ліді і Раді написати, поки є час, а то завтра ніколи буде, відкладати ж на довше не хочеться. Цілую Вас міцно.

Ваша Леся

Воно одразу було видно, що М-me Шац — пані «сім з оком»,— не для Вас се квартирантка! Мені дуже шкода, що се бідне хлоп’я, М-г Шац, має таку «загонисту» жінку...

Олеся просить пробачення, що не пише тепер, їй справді дуже ніколи, завтра піде в концерт, то треба подвійний урок учить — на завтра і на післязавтра.

Мама, певне, на сім тижні приїде сюди, і який час ми всі будемо вкупі, а по різдві я поїду до папи в Кол[о-дяжне]. Діти наші маються добре і вчаться не згірше.

195. ДО Л. М. ДРАГОМАІЮВОЇ-ШИШМАНОВОЇ

80 січня 1896 р. Київ

Люба моя Лідочко!

Зовсім даремне ти нарікаєш на нас, нібито ми Вам не пишем, бо ми з мамою писали на свята, і то вже давно, так що відповідь була за Вами. Я, власне, збиралась писати тобі листа з запитанням, що б то могло значити, що ніхто з вас не пише. Аж тут отримала твоє посланіє з Ковля вчора, 17-го. Неправильність нашої кореспонденції треба на добру половину відносити до безтолковості наших (і ваших) пошт, mais c’est un mal sans гегпёсіѳ ^!... Одвикни ти, ради бога, од таких драматичних виразів, як, наприклад, «насильно мил не будешь» і т. п., адже ти сама сьому не віриш, я думаю! Та і що говорить! бсть у вашій сім’ї хтось такий, що тільки один-одним лист написав мені за весь час, та й то я жестоких слів не говорю...

Питаєш, як ми проводили свята. Утомительно і... скучнувато. Гості були зрання до вечора, й часом такі, яких ми по цілих століттях не бачимо. Йолки для дітей ми не робили, досить було і так заметні. Після Нового року (з котрим я забула тебе поздоровить, ну, та я і без Нового року бажаю тобі всього найкращого) приїздив Миша і пробув у нас до 16-го, та за гостями і всякою біганиною я його мало бачила. Дуже мені хочеться поїхати до нього в Дерпт весною, та се ще вилами на воді писано — більш того, що не поїду.

Навряд щоб мама поїхала до Вас, се ж не то що мені: забралась та й гайда! А окрім того, я думаю, що мамі було б дуже тяжко в Софії, і замість розваги Людмилі Михайлівні вона привезла б, може, новий смуток. Хоч, звісно, для многих питаннів було б краще, якби вона чи хто з нас міг приїхати. А чому б тобі не зібратись до нас? Далебі, се гріх, що ти досі не зібралась, «від бога гріх, а від людей сором!» Коли люди пішки йдуть навколо світу, як-уже їм дуже хочеться, то невже ж у тебе не стане охоти машиною їхати? A propos, моя рада Алеко К.: звідси можпа устроїть подорож в Азію невеликим коштом... Твоя розповідь про сей план кругосвітньої подорожі дуже мене насмішила (особенно епізод з гімназистами, прокладаючими по карті маршрут!), n’en deplaise а M-r К.!¹ А сей пан, видно, продовжує служить вічною причиною незгоди між тобою і Ванею...

Попроси Раду, щоб перш усього написала мені, а потім прислала б що-небудь з своїх рисунків, мене дуже інтересує її малювання. От славно буде, коли вона вивчиться настояще малювати!

Ну, які ж тобі факти написать? Що Олеся виграла коня, се ти вже знаєш, клопоту з ним було багато, і тепер наші стали на тому, щоб сього Буцефала одправити в Колодяжне і там учить до верхової їзди; сьогодні приїхав з Кол[одяжного] чоловік, щоб забирати коня. Друга новина, що на тім тижні буде весілля Люді С{тарицької] таки з тим паничем, що то мама писала,— треба сподіватись, що в їх menage ² ніколи не треба буде видумувати пороху, то, може, все обійдеться гаразд. Ми з Оле-сею вже отримали запрошення в дружки, і «по долгу дружбы» треба іти, хоч мені і не хочеться зовсім.

Твій «друг детства», Орися А[нтонович}, тепер дуже слаба, уже три місяці як лежить з гострим ревматизмом і щось ніяк не поправляється, хоч лічать її доволі інтенсивно. Мати її теж дуже слаба. Я була у них вчора, вони розпитували про тебе і про всіх вас, та за лікарями і масажистками ніколи було і говорити. Як будеш, Лідочка, посилати гравюри, то краще пошли заказною бандероллю або в письмі заказному, а то, знаєш, наші пгошти...

От іще одну повину забула: наш Микось уже поступає в гімназію, вчора і сьогодні держав екзамен і завтра ще держатиме. Поступає в 1-й клас, значить ще 772 літ муситиме лямку тягти... Мені се досить прикро, та що вже зробиш? Папа уже поїхав у Кол[одяжне], рука його сливе зовсім оправилась. Мама і Дора хутко теж

¹ Хай не гнівається пан К.! (франц.).—Ред.

² Подружжі (франц.).— Ред.

ішїздять, а я зостанусь тут на хазяйстві. Ну, бувай здорова, і не сварись, я буду писать, хоч не коичо 1-ю числа, а так, коли прийдеться. Цілую тебе і всю родииу. Чому дядина і Рада не пишуть?

Твоя Леся

196. ДОЛ. М. ДРАГОМАНОВОЇ

10 лютого 1896 р. Київ

Дорога моя дядино!

Просто ніж мені в серці Ваші докори! Ну, що я зроблю, коли мої листи не доходять? Я писала і Вам, і Раді, і Ліді, і, очевидно, Ви нічого сього не долучали. Прошлий лист я хотіла послати заказним, та не вибрала часу піти на пошту, послала для скорості простим, а вій і пропав. Тепер ні за що не посилатиму простим, бо се ж просто страх що таке. Після Ваших докірливих фраз я по можу писати спокійно, бо у мені все тремтить од жалю і нетерплячки, щоб лист скоріш дійшов. Через подібні причини не пишу і Щавликові], бо один жаль виходить з такого листування.

От і ми на свята турбувались, не маючи од Вас одповіді, але я завжди маю в думці той резон, що листи, певно, пропадають, а Ви іменно про нього завжди забуваєте. Як треба глибоко не вірити в людину, щоб думати ніби вона, пробувши ціле життя вірною певній сім’ї і любові, зненацька закинула б гадку про ту сім’ю, пі з того пі з сього! А Ви думаєте так про мене... Простіть за гострий тон, але ж, далебі, незаслужеиі докори доводять мене до «невменяемости», інакше, вірте, я б не стала говорити Вам прикростей. Я, власне, повинна б скоріш Вам дякувати за те, що Ви, уважаючи мене такою нікчемною людиною, все-таки пишете до мене.

Спасибі Зорі, що зібрався написати до мене, я хутко писатиму йому, але не сьогодні, бо не стане часу, ще треба дещо зробити. У мене щораз більше набирається роботи, а роблю я її досцть помалу, бо на свята і зовсім нічого не можна було робити, спочатку катастрофа з папою (вивихнув було собі руку й два тижні пробув у пов’язці), а потім візити безконечні, приїзд Миші і т. п. вибили мене з колії; насилу прийшло життя в нормальний стан, як тут знов Людине весілля, мамине нездоров’я, походи на Хрещатик знов перекинули все догори дном. Мама у нас загостювалась досі, збирається їхать на сьому тижні, та не знаю, чи збереться. Я вже маю зостатись тут до весни. Перше я була тим недовольна, а тепер, здається, воно краще, бо робота моя в Києві ітиме краще, ніж би ішла в Колод[яжному]. Для Вас було б інтересно знати про мою робіоту краще, але се дуже довго і для самого автора скучно розписувать свої літ[ературні] плани, нехай колись потім. У нас усе гаразд, перше мама була слаба, але недовго, тепер вже здорова і в сю хвилину вона в театрі з Оксаною. Микось уже тиждень як почав ходить у гімназію, страшенно боявсь екзаменів, але витримав їх добре і прийнятий у 1-й клас посеред року. Я недовольна сим, бо терпіть не можу гімназію (як Ви знаєте), та вже нічого не поробиш. Напишіть, будьте ласкаві, чи отримала M-Не Койчу мого листа, і спитайте її чому вона мені не пише? Коли Ліда не отримала мого листа, то повторіть їй мою просьбу прислати мені обіцяні гравюри в заказ-ному листі, і то скоріше. А найбільше прошу, щоб Ви, коли случиться Вам не отримувати од мене листів, думали б усе, що хочете, тільки не те, ніби я не хочу Вам писати, се саме прошу передать і Ліді. А тепер бувайте здорові, моя люба, дорога, бідна моя дядино! Я завжди була і буду та сама Ваша і дядькова Леся, яку Ви знали в Софії.

197. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ

7 березня 1896 р. Київ 24.11.1896, Київ

Люба моя дядино!

Не відкладаючи в довгий ящик, пишу Вам в той же день, як отримала Вашого листа. Простіть, коли я Вас вразила яким необдуманим виразом, я ніколи не зробила б навмисне жадної прикрості Вам. У мене тепер час так розхватаний, що справді путнього листа неможливо написать, часом і сама не знаю, що пишу.

Відколи мама поїхала в Колодяжне, мені прибавилось клопоту по хазяйству, але зате при ній більше гостей ходило, так що, властиве, на одно виходить. Тепер ще у нас

столовник, наш квартирант, то приходиться ще в кухню ходить, підганять і помагать дещо кухарці, так що до обіду усяка інша робота іде уривками. До того маю ранком один урок (це, впрочім, не довго буде — тільки до 1-го марта), а по обіді треба самій то урок свій учить, то написати дещо, то прочитати, то, наконець, побігти (це останнє робиться рідко, в крайній потребі, бо нога щось капризує), отже, і виходить, що часто початі вже листи лежать тижнями нескінчені. Оце мама поїхала, вже більш тижня тому назад, а я тільки вчора послала їй листа; се все пишу Вам не для того, щоб оправдуватись (qui s’ex-. cuse s’accuse!), а просто так, щоб дати поняття про моє життя, бо на листи до Вас повинен бути час.

Життя моє іде якось нерівно, то тихо, то шпарко. В самі останні дні мені була така прикрість, що просто я і сказати Вам не можу, та воно і не варто казать, бо це не обходить ні нашу сім’ю, ні знайомих Вам людей, а тільки мене саму. Кажу Вам, що якби мною правив один тільки вузький егоїзм, то я повинна була б остатись у Вас і закрити очі на все інше, ну, та для цього треба мати девіз apres nous le deluge! ⁹² Але це девіз, недостойний учениці великого учителя. Вже краще девіз: fais que tu dev-ras, advienne que pourra ².

У пас усе іде собі середньо. Микось учиться так собі, Оксана і Олеся завзято, часом уже і занадто завзято, в «чаянии» осінніх екзаменів. Здоров’я моє так собі, я прийнялась за желізну воду, ну, та до літа, може, знов гаразд буде, тим більше, що і тепер нічого особенного нема, а так собі, як бувало в Софії. Інфлюенца тим часом минає нас, хоч по Києві ходить.

Як прикро було читати про Ваші пертурбації! Ніхто з наших, окрім мене, ие може постигнуть всю прелесть перебирання на іншу домівку в Софії т. і.., бо «Wer den Dichter will verstehen, muss in Dichters Lande gehen» ⁹³.

Ой, кінчаю! Чую, що ученик мій збирається вже в путь, а він мусить однести листа сього на пору, щоб од-правити його рекомендованим, інакше я віднині листів не посилаю в Болг[арію].

Скажіть Ліді і Раді, що я їм от-от-от напишу, «да поразит меня гнев олимпийцев», коли не напишу хутко! Тепер ті самі олімпійці свідками, що не маю часу (це видно по почерку, Ви вже простіть). Зорі лист теж буде, якби його не по-французьки писать, то було б скоріше, але і так буде невдовзі. Мікиного листа мама мені чомусь не прислала, але я його стребую і з відповіддю не забарюсь. Жаль, що часу нема, а то «излила» б я цілий поток негодованія на Ваню, а тепер скажу тільки «грозна меч-ко!»...

Шатцу я, здається, хутко сама листа напишу. C’est abominable, sa conduite!! ⁹⁴

Бувайте здорові, бережіть себе, не вдавайтесь в таку тяжку тугу. Боже мій, якби я була з Вами!

Цілую Вас і всіх міцно.

Ваша Леся

198. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

4

16 березня 1896 р. Київ 18 jyj-96

Люба мамочко!

Отримала я твою записку. 0[льзі] А[нтонівні] передала зараз твоє рішення про гроші. І. В. просив написати тобі, що пані, котра тобі дала той білет, що то ради нього у банк треба було їздити, требує його назад, бо їй потрібні гроші, то якби ти могла вернути їй сей білет, зроби се скоріше. До нас приїхав Петро Васильович, а в четвер — 7-го — виїздить до вас у Колодяжне, так що, певне, 8-го, у п’ятницю, буде у вас, добре, якби Ви коні вислали. Він нам усім сподобався, не можна й рівняти до Іларіона Васильовича! З поводу сього візиту приходили до нас і Приходьки; він ще гірше лемішкуватий став, а вона пристарілась і споганіла дуже. Брата вони якось оригінально вітають, якби на мене, то я б плюнула і йе заходила б до них більше. От уже HeimkehrL ⁹⁵ Наум[енків] вечір нібито був, та вийшов один сором. Наум[енко] се пречував і не зважився викликати тебе.

Галичанка не тільки не співала, але й на вечорі не була, бо як хор чогось розстроївся, то її не вважали потрібним запросити, одним словом — ет! Більше жодних вечорів пе було, бо не витанцьовувалось. Концертів усяких множество, та я щось на них не ходжу. У нас тепер тьотя Саша, приїхала на три дні для побачення з Петром Васильовичем. Діти учаться добре, у Микося по латині «4», по іншому «4» і «4+»,се1а va, n’est се pas? ⁹⁶ Більше, «слава богу, нічого нового». Блузку я собі одну перешила, а другу, коли хочеш, нову пошию, отримавши гроші. Тим часом бувай здорова, цілую тебе, папу і До-рочку.

Твоя Леся

Ми хутко писатимем Дроздикові, тепер щось ніколи, тим часом спасибі йому за лист.

Чи багато уліт наулічено?

199. ДО А. М. ДРАГОМАНОВОЇ

17 березня 1896 р. Київ 5/ІІ1 1896

Chere petite Radinette!⁹⁷

Прости, що лист буде короткий, труднувато писать, а тут якраз три листи прийшлось написать сидячи, воно не легко. Та все-таки не хочу, щоб ти сердилась на мене, то й пишу. Жалко, що ти не можеш мені прислать рисунків,— жди ще того Шаца з Парижа! Спитай Ліду, чому вона мені гравюр не посилає?

Добре це, що ти іскуствами стала як слід заиіматись, вже приїдеш до мене, то задаси шику! А знаєш, їдь ти замість Женеви у Київ на зиму! Справді ліпше буде. От подумайте ви про це серйозно, воно не так трудно. А то і на літо можна б до нас, та тільки маму, поки вона в Софії, кидать не приходиться, хоч би і ненадовго.

Ну скільки ж перемін в Софії з тих пор, як я виїхала — страх, і все якісь неподобні. Шкода все-таки Одена, що так несподівано загинув, де ж тепер його сім’я?

Ми живем, як і перше; тепер у нас в гостях одна тьотя і муж другої тьоті, що недавно з Сибіру вернувся (ми ще

його досі ніколи не бачили), тепер Олеся водить їх по городу, Київ показує, а я мушу дома сидіти і в утішеніе собі письма строчу, та жаль, щось, видко, другим з них потіхи мало. Je пе suis assez bien portante pour etre spiri-tuelle *, ти вже прости. Кланяйся від мене всім софійським друзям.

Тебе і маму цілую міцно-міцно і прошу споминати добрими словами навіть тоді, коли цього не заслужує твоя сестра Леся.

200. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ-ШИШМАНОВОЇ 9 червня 1896 р. Колодяжпе 28/V 1896, Колодяжпе

Люба моя Лідочко!

Моя «единственная старшая кузина»!

Тільки що получила твого листа і от зараз пишу, щоб знов не уподоблятись... самій собі! Як бачиш, твій лист застав мене вже в Колодяжному, отже, твого порученія не можу зробити зараз, напишу про нього мамі, може, лист мій зловить її в Києві, на перепутті з Гадяча додому, а може, у мами і тут де є така бумага, тільки я сама не знайду. Мама в Гадяч поїхала на коротко: устроїти ограду на бабушкиній могилі і покінчити з орендами, папа теж поїхав з нею. Ми, здається, нікуди сього літа не поїдемо, хоч мені і хотілось би, і треба поїхати в Полтавщину, та ще не знаю, як там буде. Твоя boule vaga-bonde² просиділа, слава богу, зиму в Києві, нікуди не рипаючись, потім так же само просидить літо в Колодяжному, ну, а далі вже хто його [знає], як буде, далі, може, і на корабель au long cours ³ попаду, різне буває. Не дай тобі боже, якщо ти посмієш не явитись до нас на той рік, до своєї єдинственної (от уже іменно єдин-ственної!) тітки! От іще мені той дом, я вже провиджу з нього силу клопоту для тебе, ще сгане на перешкоді твоєму приїзду в Росію. Построй там принаймні і для мене яку-небудь коморку на случай, коли я приїду до тебе на перепутті з кругосвітнього плаванія. Ти знаєш, се у мене idee fixe — попасти в подоріжжя навколо світу,

¹ Я не так добре почуваю себе, щоб бути дотепною (франц.).—

Ред.

² Колобок (франц.).— Ред.

³ Далекого плавання (франц.).— Ред.

що поробиш — страсть!- Однак це все пустяки я пишу. А от одна просьба: там у Києві деякі дами просили мене узнать, що то за общество єсть у Лондоні покровитель-ства бідним дітям. Мета сього общества, наскільки я знаю, помагати бідним дітям не милостинею, а тим, щоб, узнавши адрес, сім’ю і т. д. кожної такої дитини, подавати їй систематичну і корінну поміч. Деталі сього діла мені, зовсім не відомі. Може, тобі, при помочі лондонських знакомих, не трудно буде довідатись про се, а коли тобі не хочеться з сим возитись, то, може, ти мені даси які адреси в Лондон, а я вже постараюсь сама довідатись.

Ну, як же там твоя робота? Хоч би ти мені прислала які з твоїх articles \ мені дуже цікаво, як ти справляєшся з своєю роллю журналістки. От, чом не поїхала в Москву на коронацію, там би знайшла своїх колег-жур-налісток (consoeurs², чи як їх назвати?), впрочем тебе при твоїй «страсти к зрелищам», папевне, задавили б на Ходинському полі! Слава богу, що тебе там не було! В Києві усі оці торжества вийшли пес plus ultra скучні, окрім самої звичайної ілюмінації і надзвичайної давки, на Крещатику нічогісінько не було. Взагалі під кінець в Києві було поганенько: жара несамовита, кругом тільки і розмови, що про екзамени... бр-р-р! Олеся і Оксаночка, впрочем, добре справилися з тими екзаменами, Оксана вже тепер гімназистка 4-го класу, а Олеся — може, і восени їй доля попанує — буде гімназисткою 7-го кл. Микось перейшов без екзамену і прохолоджується тут уже з перших чисел мая. Боюсь, що він страшопно забуде все за літо! Як там Зоря і його наука? Чи переслали йому мого листа? Чи пе думаєте вже і Міку запрягти на зиму у шкільну науку? Не добре робить Рада, що занедбала малювання, се таке діло, що його і забути недовго. При сьому я згадала про Шаца — проклятий він чоловік! Не думала я, що він на таку путь піде, та що вже cosi fan’ tutti!..³ Жалко мені бідну Мінцес, і звідки на неї така біда? Я од душі бажаю їй поправитись. Чому ти не пишеш нічого про m-me Белчеву, чи вона в Софії, чи, може, за границю виїхала? Що роблять

¹ Статей (франц.).— Ред.

² Посестри (франц.).— Ред.

³ Так роблять усі (італ.) — Ред'.

Койчу, чи вже перестала Ел. Г. боятись червеного Рака (а може, вже і самого Рака нема на світі?)?

Кланялись тобі твої «друзья детства», т. є. поклонились би, коли б у них шия або спина могла гнутись, але вони горді, привикли ще за часів Перуна^ щоб їм люди кланялись, а не вони людям. Знаєш, хто се такі? Баби камінні в ботанічному саду в Києві! Чи тобі нічого не нагадує їх ім’я? А я так рада була бачити їх! Мені згадалось, як ми з тобою Стрибогів і Даждьбогів представляли і багато-багато такого дитячого, милого. І серед усіх тих картин проходить енергічна світла постать дорогого, незабутнього дядька. Ай, Лідочко, невже правда, що хутко рік, як його вже нема? Часами мені мріється, що він десь є, там «за границею»... Все-таки ми і тепер похожі всі на обломки розбитого корабля... Одно тільки: не бачить він того, що діється і в вашій і в нашій стороні, добре тому_г хто не бачить сього всього!

Бачила я тут одного молодого болгарина, «подающего надії», але хто його знає, як він справдить ті надії в Болгарії. Я йому навіть сказала, що хотіла б побачити його років через три в Болгарії, він спочатку не зовсім зрозумів мене, а потім, здається, трошки обрааився. Ти його побачиш в Софії, то можеш розпитати про мене і про нас всіх. Клісурський, певне_у досі теж дома; я чула, що він був у Петербурзі сей рік. Ну, пора вже кінчать, нема часу, я, знаєш, тепер пишу драму! (Excusez du peu! *), се вже не те, що мете! Чому не пише мені дядина і Рада? На Ваню я вже махнула рукою, хіба, може, тоді получу од нього листа, як рак свисне! Се тільки ти у мене статкуєш як слід моїй «бедненькой, толстенькой Лидочке».

Цілую тебе і мечки, малката і голямата²; бувай здорова!

Твоя Леся,

201. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ-ШИШМАНОВОЇ

З серпня 1896 р. Колодяоюне 22/VII

Дорога моя Лідочка! Моя единственная старшая кузина!

Коли ти подумаєш по сих листах, що у мене в голові «не всі дома», то нема нічого дивного, бо я тільки недав-

¹ Тільки і всьою! (франц.).— Ред.

² Ведмедів, малих і великих (болг.).— Ред.

по вернулась із «сумасшедшого дома», куди їздила в гості до дяді Саші. Сашко кланяється всім вам і каже, що якби ти відновила з ним переписку, то він був би рад, але я думаю, що се «не витанцюється» у вас, для сього треба перше відновити знакомство, т. є. приїхати тобі в Росію і побачити всіх на свої очі, а то традиції вже занадто давні. Ти не нарікай на маму, що вона вам рідко пише, се зовсім не через те, що вона вас забула, а скоріш через те, що занадто живо пам’ятає всіх і все, пишучи до вас, вона завжди розстроїться і плаче, і журиться так, що бог з нею і з таким писанням. Вона без сліз не може бачить портрета дядька... Слава богу, тепер у неї якось трохи луччі нерви стали, а то зимою часто трудно бувало і їй, і нам з нею — дорого обійшовся той рік... Не диво теж, що я пишу частіш других, так і слід, бо раз — я з вами краще знакома, а друге — частіше всіх тепер держу перо в руках (держу його часом по цілих ночах, хоч се і не значить, щоб воно так уже багато написало).

Boules vagabonds усі в зборі, окрім найстаршої, т. є. папи, але і він, певне, завтра буде вже тут. До сеп-тября пробудемо тут, а там знов у Київ, я, впрочем, може, ще тут забарюся і довше. Ну, бувай здорова і не вважай сього листа за настоящий, але так тільки, тим часом. Цілую тебе, і Міусольца, і Ваню. Кланяйся там Цвєті.

Твоя Леся

Коли не можна прислать гравюр по пошті, то знайди оказію восени, пришли через якого болгарина, питаю-щогося наукою в Росії.

202. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ

З серпня 1896 р. Колодяжне 22.VIІ

Дорога моя дядино!

Не вспіла почати Вам листа, як уже прийшлось кидати, то шити треба було, то приїхали гості; перше одні, а потім другі, а врешті приїхав Миша. Говорили ми, базікали довго, врешті порішили, що треба ж колись і спати іти, отож всі розійшлися, пішла і я в свій ермітаж, але, поки спать, хочу таки написати пару слів до Вас, щоб не задавнювати листа. Дуже я тронута тим, що Владая заставила всіх думати часто про мене. Взагалі, я не знаю, що тому причиною, а, здається, про мене у вас, і навіть серед софійських знайомих, зостались кращі спогади, ніж я заслужила. Дивно тільки, чому Владая не нагадує нікого Раді, щоб їй згадати часом: «От десь там у Росії живе тая Леся, що ми з нею два літа прожили у Владаї,— чи не написать би їй хоч два слова dans mes heures perdues?» ¹

Чому Ви не пишете нічого з приводу наших запросин Ради в Росію до нас? Ми зовсім серйозно питали про се, і дуже нам жаль, що Ви не звертаєте на се уваги. Невже справді нам не суджено бачити кого з ваших хоч у гостях у себе?

Наші хутко писатимуть Вам. Папа тепер у Полтавщині, певне, приїхавши, напише Вам про Ваші справи щодо землі... Ох, вибачайте за такий дурацький лист, але завтра, знаю, що і такого не напишу за Мишею та за чужими людьми, уже і сьогодні жуки в голові гудуть од «галде-ния».

Цілую міцно Вас і Раду і mon petit grand cousin ² Зорю. Хочу ще до Ліди обізватись, хоч я і безтолкова, а все-таки люблю Вас усіх дуже.

Ваша Леся

Про бюст мама хоче Вам написати сама.

203. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ

11 вересня 1896 р. Колодяжне

Дорога моя дядино!

Дуже мене зажурила звістка про Ваш бронхіт. Сподіваюсь, що досі він уже минув і що Ви не їздили більше у Владаю, бо там хоч і свіже повітря, та все-таки різке для людини, що тільки що перенесла бронхіт. Простіть за такі pattes de mouche ³, краще писати не можу — одвикла писати лежачи, а колись добре вміла. Певне, по симпатії до Вас і я залягла. Нічого особенного у мене нема, нога fait des caprices ⁴, як завжди, та доктор совітував полежати з тиждень, щоб дати їй зовсім успокоїтись. Я, властиво,

¹ Загублені для мене години (франц.).— Ред.

² Мого малого великого кузена (франц.).— Ред.

⁸ Каракулі (франц.).— Ред.

⁴ Капризує (франц.).— Ред.

можу ходить, а тільки сидіть довго не можу і лежати боком, а тільки на спині, а мені заважає [це] спать як слід, бо я привикла спать іменно боком. Причини сьому я не можу знайти, хіба, може, те, що я багато сиділа за письменним столом останнього часу, а може, і те, що самі кості в суставі трошки перемінились, то давленіє н& місце, вражене туберкульозом, погіршало. Я не придаю сьому серйозного значення, бо вже се третій приступ за сей рік і, певне, пройде так же скоро, як і ті два, ну, а коли ні, то пошукаємо яких радикальніших способів, ніж просте лежання, чи то, як виражається мій доктор, «нравствен-ная повязка». Сія історія поплутала мої плани, і я тепер не знаю, як мені зробити, чи оставатись тут, у Колодяж-ному, до октября, як я думала раніш, чи їхати в Київ, се буде залежать від того, на чому остановиться моя нога,— коли перестане боліти, то зостанусь, а коли потребує радикальних способів, то, може, поїду в Київ, хоч і то ще не знаю, бо коли прийдеться, иапр[иклад], наложити пов’язку (не моральну, а матеріальну), то, може, краще лежати тут, ніж займати місце в тісній і без того київській квартирі. Правда, скучнувато тут буде, але се вже «по-сторонние соображения и к делу не относятся». А скоріш усього, що се фальшива тривога, і я завтра або післязавтра плюну на всі нравственні иов’язки, встану і займусь своїми ділами, як ні в чім не бувало.

Мама і Олеся вже в Києві, я, здається, писала про се Раді. 2-го сент[ября] у Олесі перший екзамен по зак[ону] божому, головний камінь преткновенія, коли вона одоліє його, то вже можна думати, що все гаразд буде. Мама возиться з ремонтом квартири, клопоту немало, бо треба переклеювать, перекрашувать, перебивать і т. д.— утомиться вона, певне, дуже, та що ж робитьі Микось і Оксана поїдуть 3-го сент[ября] в Київ, може, і я з ними, не знаю. Чи не досить уже сього базграння? Боюсь, що Ви утомите собі очі таким листом, а то б, може, ще писала. Краще було б одложити писання до ліпших часів, та хочеться обізватись до Вас, я входжу тепер в положення людей, даремне ждучих листів. Бувайте здорові, люба, дорога дядино, і не бійтесь за мене — не першина, викручусь! Цілую Вас і всіх. Ліді писатиму от-от.

Ваша Леся

’204. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

13 вересня 1896 р. Колодяоісне 18 96

[Люба] мамочко! Не знаю, що написав [тобі пап] а цро мене, може, що-небудь [таке], що засмутило тебе, а я не [пос]піла тоді написати сама, та, правду кажучи, і неприятно було писать, бо положення моє було справді непевне. Тепер воно зовсім-таки поправилось, і я можу ізложить тобі все... sine ira et studio ¹. Ти знаєш, уже при тобі моя нога боліла, на другий день після вашого виїзду вопа стала боліти гірше, на третій ще гірше, надто коли, посидівши який час, я вставала, щоб іти, то вже мусила просить кого-иебудь, щоб поміг, бо нога боліла дуже різко і страшно було подумать наступити на неї. Тоді я поїхала до Левицького, не застала його дома, але на др[угий] день він сам приїхав подивитись мою [ногу] і найшов, що біль її не від ут[оми] мускулів, а таки від самого суста[ва ц]е, від пораженого місця. Спочат[ку] [він] радив накласти яку нерухому пов’язку, але я не згодилась на таке спішне рішення, і тоді він згодився на компроміс: накласти, як він каже, «нравственную повязку», с[еб]то лягти на тиждень в ліжко і старатись як можна менше ворушити ногою, а потім уже, коли з сього не вийде ніякого поліпшення, наложити «матеріальну пов’язку», тут чи в Києві, де вже там ліпше буде. Три дні я вже лежу, встаючи тільки рано для того, щоб умитись, одітись і перейти з ліжка на диван (у Лілиній хаті), а увечері з дивана на ліжко.

[Нога зовсім] заспокоїлась, уночі [не болить], сливе не заважає, тільки [все-та]ки лежати треба більше на спині, а то на боку починає [бо] літи. Властиве, я могла б і встати, і ходити, та все хочу витримати іскус до кінця, бо трохи боюсь рецидиву, а про пов’язку противно і думать. Ет, обійдеться і без неї! Тим більше, що вона ні до чого. Левицький каже, що треба б осягти «сращения», але я думаю, що його перш усього дуже трудно, а може, й неможливо осягти, а друге — що воно ні од’ яких рецидивів не гарантірує, як се я знаю з прикладу інших людей. Найкраще було б, якби можна було зробити яку радикальну хірургічну операцію і покінчити раз назавжди,

так чи інакше, з сею історією. Хірурги кажуть, що сього н[е можна], значить, зостається status quo, отжо, [нічого] більше про се говорити! Я тіль[ки] нодоиольпа, що нога на сей раз по[казує] свої штуки ще з літа, ergo ¹ зимою б[уде] труднувато, бо не на свіжі сили прийдеться стрівати усякі пасажі, ну, та якось-то буде, може, буде ліпше, ніж думається,-— speriamo!² Розписалась я про глупісті, не в міру, та знаю, що воно тебе інтересує. Не бійся, мамочко, властиве, не було нічого надзвичайного, те ж, що й при тобі, трошечки сильніше, от і все. З дітьми в Київ я не думаю їхать, тим більше, що не знаю, як бути з Дорою,— папа поїде в роз’їзди, і вона,, значить, була б зовсім сама. Драму свою я кончила, тепер виправляю. Другу роботу ще ні. Діти будуть в Києві в суботу. Як Лілині екзамени? Пишіть, на б^га! Сподіваюсь, гаразд? Твої хазяйські розпорядки справляє Оксаночка, звичайно так-сяк; як встану, то вже ліпше попорядкую, а тепер прости! Бувай здорова!¹ Цілую тебо і Лілю. Твоя Леся

205. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

5

17 вересня 1896 р. Колодяжне 18 j^-96

Люба моя Лілечко!

Ніяк я не візьму в толк з маминих листів, чи витримала ти зак[он] б[ожий], а про історію теж іщо нічого не знаю, і дуже се мені прикро. Отже, ие пишу «по-здравлений», основуючись на приказці: «Не кажи «гоц», поки не перескочиш». Чи хутко ж буде вже тес «гоц»? Як твоя вакансія в гімназію etc., etc.? У вівторок ти мусиш мені написати листа, інакше «мы с вами незнако-мьі», а тепер попроси написати виразно маму або кого

з дітей. Мама передає мені поклон від Гамб[арова]— ergo, він приїхав? Напиши, який він має вид після літа, я досі не можу собі представити його інакшим, як він був в остатні дні перед виїздом. Він би не зле зробив, якби написав мені пару слів. Як діла твого хом’ячка? Кланяйся їй, як побачиш. Що Наталка? Чи найшла Ок-

' ¹ Отже (лат.).— Ред.

² Сподіваймося (італ.).— Ред.

сана собі уроки чи роботу? Ледача дівчина не пише мені — бог їй суддяї Як там їх «житейские осложне-ния»?

Ни не бачила ти часом Френкеля — от іще хто нехай би «объяснил своє поведение»! ..Ну, як же тобі показався Київ т е п е р — се n’est pas gai, hein? ⁹⁸ — невже і тут можна сказати: «бывает хуже!»? Ах, що се за проклята яма сей город, і чого нас туди тягне? Се просто якийсь психоз і більш нічого. Летіти на огонь — я розумію, але летіти самохіть в «пашенну яму» — се щось непевне. А все-таки, а все-таки... «ничего, ничего, молчание!».

Ну, скажи мені, чи бракує тобі мене в Києві хоч трошки? Ми сей рік все одна другу щупальцями торкали, з сього занятія вийшло, здається, більше користі мені, ніж тобі, бо ти, здасться, не знайшла нічого ні нового, ні цікавого. Мені чогось часами чулося, що я тебе чимсь глухо роздражнюю, не то, щоб ти виражала мені се чимсь прикрим, а так я «всередині чувствовала». Чи правда се? Коли можеш і коли хочеш, скажи, а притім скажи і причину, може, се матиме які корисні для нас обох наслідки. Се правда, що ми з Мишею винні перед тобою і, може, перед всіма вами, надто я. Мій егоїзм бессознательный, але великий, je m’en apergois⁹⁹, поможи мені скинути се ярмо, не бійся, що, може, при сій операції як-небудь не дуже-то ніжно повернеш шию,— чей же, не зломиться! Тільки цінуючи мою моральну подобу, май на увазі: «Mens sana in corpore sano!» Я знаю се краще ніж хто. Май сеє на увазі, але не забувай, що ти ж критик, і через те не дуже вдавайся в філантропію. Знай теж, що не завжди через егоїзм я немов віддалялась від тебе, я просто «щадила» тебе, і тут я, може, добре робила,— ІІ n’est jamais trop tard de connaitre la souffrance ¹⁰⁰.

Ти не хочеш бути поетом-суб’єктивістом, писателем-«кровописцем» — нащо ж розтроюджувати тобі серце і розгвинчувати перви пе вчитаними, а живими типами До-стоєвського? Для вас, мої дорогі сестри і брати, я хотіла б бути енергічною, міцною, з ясним, хоч і поважним, поглядом, з сильними руками, здатними до постоянної і путньої роботи, з нормальним серцем і здоровою душею — тоді мені нічого було б ховати од вас і вам було б па що подивитись, а тепер... суди сама! Бувай здорова, бажаю тобі всякого поспіху і цілую міцно.

Твоя сестра Леся

Хууко буде у вас пані Йорон, передай через неї мого кошичка, що Миша привіз, може, він мені буде потрібний.

Чи приходять італьяичики? Як шкода, що їх мати весною так довго роздумувала. Але я сподіваюсь, що і тепер не пізно, і, приїхавши, я приложу всі старання, щоб наладити діло, інакше се буде гріх на моїй совісті вічно. Коли можна, передай се їх матері і об’ясни, що в село я не м о гл а їх взяти.

206. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

12

24 вересня 1896 р. Колодяжпе 18 96

Люба Лілечко!

Твій лист, посланий через п. Лісовського, я отримала, а той, що йшов по пошті, іде і досі або, може, перетворився в яке інше вещество. Як бачиш, система пошти при помочі «розпоротих зайців» була б найкращою, та де ж тих зайців стільки набрати?..

Ну, тепер кажу «гоц!», бо смішно було б думати, що ти можеш не витримати арифметики, коли вже іпші митарства перейшла благополучно і навіть «со славой».

Поздравляю тебе з зеленою сукпею і бажаю, щоб вона була тобі до лиця, хоч і сумніваюсь, щоб се було так. Значить, буде сього року економія на учителях і на трамваї! Madonna ti guardera mia gentillissima sorella! ¹⁰¹

Френкелю * моє найщиріше повіншування, невважаю-чи на те, що... а вгірочім, бог йому суддя, йому було, певне, «не до солі» (a propos, що там його «Сіль»?), отже, й не до листів, окрім того, я винна перед ним, бо не прислала йому жадних книжок, коли він просив, а писала тільки усякі дурниці, і вони-то, певне, одбили у нього охоту від кореспонденції зо мною — врешті, СѲ річ така, що до неї мені «не привыкать стать». Гамба* рову передай, що я дуже і дуже рада, що він буде у нас,

і що сподіваюсь сей рік не менше, а, може, й більше, його експлуатірувать, впрочем, се, головно, для його власної душі спасенія — відомо всякому, хто не кальвініст, що ся річ нікому даром не дається,— але тепер я лишаю його абсолютно в спокої, аж до покінчення екзаменів («по-желаний» не шлю жадних,-^ ти знаєш мій предрассудок на сей щот!) і не сподіваюсь і не прошу ніяких листів, уступаю своє невелике право на його увагу величній музі Уранії. Я б дуже інтересувалась, щоб п. Колесса заїхав до мене хоч на день, передай се мамі, і якщо вона не знаходить нічого против, нехай запросить його у Колодяжне від мого імені — се ж не бог зна який крюк. Запевни його як-небудь, що се для нього цілком безпечно і в українському, і в «галичанському» смислі (в «галичанському» більш ніж безпечно, але ти йому сього не кажи). Так чи інакше, напиши, що вийде з моїми запросинами, я б хотіла се знати хутко.

Скажи мамі, що я можу «повременить» з приїздом у Київ, скільки їй се буде треба. Сама я розщитувала приїхать у Київ 29-го сього місяця (через 2 тижні від сього дня)_ѵ, але тепер через скарлатину не можна везти Дорочку, а тут зоставляти саму па октябрь (призив-ний місяць) не випадає. Папа хотів би, щоб я зосталась тут з Дорою до иоября, а потім або забрала б її в Київ, або мама приїхала б сюди, або він сам був би з нею. Як бачиш, мій приїзд «лежить у богів на колінах». Властиве, тепер з мене чи тут, чи в Києві користь невелика,

бо я вже сама собі обридла з сею ногою; оце недавно подумала, що вона вже трохи поправилась., і сіла за писання aufrichtig¹⁰² (не лежачи), а вона, проклята, так віддячила мені уночі і на другий день, що цур їй! Тепер знов краще, л?а дарма! Я вже їй не вірю, «elle пе -m’m-sbire bas de la gonfiance» ², як говорить один мій знайомий швейцарець. Немало злить мене і «викарная боль» (славненький термін?) в другій нозі — das ist ja schon iiberfliissig ¹⁰³. Ну, та все це не нове, можна й кінчать.

Дора дуже жалує, що не можна їхати в Київ,— вона вже почала скучать трошки. Я не маю часу скучать — пишу дуже -багато, хоч все по більшій часті (як звичайно) «не к делу». Міцно цілую тебе і всіх наших. Fare thee well! ²

Твоя Леся

О tempora, о mores!!!¹⁰⁴ Се відноситься до Старицьких...

207. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

18

ЗО вересня 1896 р. Колодяжпе 18 96

Люба мамочко!

Збиралась я ще вчора писати до тебе, та наші так заспішились до міста, що вже не було коли. Врешті, досі мусив отриматись мій лист до Лілі, то там видно, що ми, у всякім разі, «живі», якщо і не всі здорові, та, впро-чем, і то, можна сказать, здорові, бо я з своєю ногою «не щитаюся». Нога остатнього часу поправилась, але так, що від першого натрудження знов своє починає,— та чорт з нею, не стоїть писать, бо се вже іменно «наша пісня гарна й нова!»... По хазяйству не ходжу, та нема там так коло чого й ходить, варення варять Катерина і Дора, а я тільки дивлюсь, щоб не переварилось. Дроз-дик, як завжди, статкує, завів цілий куклинець і шпортається в ньому цілий день, бо надворі почались «дощі» (vous savez bien се que c’est, n’est ce pas?¹⁰⁵). Ha «Чесного' хреста» Дора їздила в церкву, схопилась для того в 7 г., потім їй там стало дуже скучно, але вона вже не признавалась, тільки увечері, лягаючи спатв (теж у

7 г.!), сказала мені: «І нащо то так довго правлять у церкві? Що там такого багацько читати?..» Зараз видно, що дитина вихована в «благочестивом семействе»; треба сподіватись, що колись на екзаменах переважить і хрещену матір. Але ж і хрещена мати! Ну, після сього кажи, що нема «долі», «случаю» і т. п.; ні-ні, тут з самим законом причинності не справишся! «Есть многое на свете, друг Горацио...»

Дуже було мені цікаво прочитати твою розповідь про «Світову річ», я дещо догадалася з коротеньких газетних звісток, але, звісно, деталі тут багато значать. Добре, що ти їм так твердо і рішуче дала наотмаш,— справді ж, «всему есть предел», навіть і «нахрапу»! По-моему, при сій історії і Лисенко та Старицький пописалися не як друзі і приятелі, а як... mais passons le mot!..¹⁰⁶ А Стари-цькому ся історія з твоєю «Світовою річчю» не проститься від мене (коли вже ти так все прощаєш) ні в сей жизні, ні в будущей — шкода, що йому не цікава моя думка, а то б я її сказала і знайшла б відповідний стиль. За остатні роки у мене взагалі «всепрощення» уменшилось, дасть біг, і ще поменшає... Для наших драм, твоїх, моїх і Славинського, ми вже, певне, устроїмо «Theatre ІіЬге» ¹⁰⁷, а тим часом якось-то буде, а може, буде й так, що як виставимо свої драми «на императорской сцене», то будуть тоді наші «генії» перед нами на задніх лапках скакати — «прийде коза до воза». Finalmente vederemo! ? Як же там твоя «Отрута»? Впоряджена? Боюсь відповіді: «Я тут нічого ие пишу...» А я пишу багато, і прозу, й вірші, і щось середнє між тим і другим; недавно написала чималий вірш «Поет під час облоги», мусить бути, вийшло непогано, бо навіть папа похвалив і порадив послати до друку. Уоііа!¹⁰⁸. Ну, бувай здорова, хочу ще Уксускові написати. Цілую міцно тебе і наших учащих-ся, а Гамбарову кланяюсь. А що, дуже він «потерпає»? Бідний! «Попався, жучку, в панську ручку»! Ну, та, може, «бог не видасть»... До побачення!

Твоя Леся

P. S. Почала було Дора сама листа сорочити, та щось не вийшло нічого, окрім Чорного моря, то вона й рішила: «Ти напиши, ти скоріше пишеш!» Воно таки лінькувате трошки!

Леся

208. ДО Л. М. ДРАГОМАІІОВОЇ-ШИШМАНОВОЇ

2 жовтня 1896 р. Колодяжне 20/ІХ, Колодяжне

Милая Лідочко! Chere boule fixe! ¹⁰⁹

Спасибі тобі за твою «статтю», таку милу, і таку інтересну,-¹ як завжди, впрочем. Ну, можна вже тебе з новосел ьєм поздоровити?

Скажи Вані, що коли він не слухатиме добрих людей і не перестане бути таким rongeur de vieux bouquins ¹¹⁰, то я явлюсь у Софію und wenn er ist nicht willig so brauch ich Gewalt!¹¹¹ Зроблю грандіозне autodafe ¹¹² і навіть «Ленору» не пощаджу * — страшний господь Адонай у гніві своєму, і пророки його не знають милосердя! І нехай пам’ятає, що в літературній продукції la quantite est souvent l’ennemi de la qualite ¹¹³.

Ось йому моє сестринське наставлеиіє, і «да пребудег мир в доме вашем».

Тобі ж наставленіє зовсім інше: робота обертає людину

із boule ¹¹⁴ в baton ¹¹⁵, тобі треба зайняти середнє становище між сими двома крайностями, я думаю, що ти себе роботою все-таки не убиваєш, значить, даю тобі своє благосло-веніє навіки нерушимоє.

Мій докторальний тон нехай тебе не дивує, з тих пор, як я скінчила свою драму, я виросла якраз на два цалі вгору (cela се comprend! ¹¹⁶) і дивлюсь на всіх згори вниз. От, Лідочка, снився мені «вещий сон», аж навіть тобі розкажу. Перечитувала я вчора в сотий раз свою драму і медитувала над нею до пізньоїЧірепізньої ночі, врешті, настав час, коли і поетові і музі захотілося спать, і ми розійшлись: одна — на Парнас, а друга — па своє ліжко. Ну... сниться мені, що іде моя драма на сцені і головну роль граю я сама (que Dieu m’en preserve!¹¹⁷), іде акт, іде антракт — 1-й, 2-й, 3-й, 4-й,— в публіці нічого не чуть, врешті, фінал, на сцені чогось темніє, а занавісі не спускають, я врешті — хоч се мені по ролі не полагає-ться — питаю: «Чому не спускають завіси?» Хтось відповідав саркастичним тоном: «Бо нема перед ким!» Я дивлюсь: у партері — «аравійська пустиня», порожні ложі чорно позіхають, на галерею у мене не стало одваги поглянути. Моя драма провалилась avec... un silence sono-ге!.. ¹¹⁸ І я в розпачі кричу: «Свисток, все царство за свисток!» Розумієш — уже не аплодисмент, а хоч свисток!.. Але і сей розпачливий поклик зостається гласом вопіющо-го в пустині... Раптом я згадую, як Шіллер провалився перший раз, читаючи свого «Фіеско» противним швабським акцентом,— промінь надії блиснув — і я прокинулась! Ах, се був тільки сон!.. Лідочко, ти умієш пізнавать вдачу по почерках, знаєш хіромантію, може, ти онейро-мантію знаєш? «Скажи мне, кудесник, любимец богов, что сбудется в жизни со мною?..» Тим часом се може служить доказом того, чим зайняті мої мислі. Ну, прости, що займаю тебе такими дурницями, так уже до слова прийшлось. Зарилась і я тепер в папери, мало що не так, як Ваня,— розумій, що се гіпербола! — отож і сни мої, і мислі тепер дуже односторонні. Часом мої мислі заводять мене у такий лабіринт, з якого міг би мене вивести тільки один чоловік, але його вже нема, і сеє нема я чую тепер більш ніж коли. Часто так уночі сидиш серед того хаосу думок і думаєш: «07 хочби галюцинація з’явилась!» Я б їй повірила так, як перше люди вірили в дива... І чого се люди так бояться галюцинацій і божевілля? А я часто дорого дала б за них...

Спасибі тобі тим часом за обіцянку приїхати до нас літом, тільки ж гляди, не збреши, бо се вже буде ні на що не похоже! Дора, як почула, що Міка (a propos² — предлагаю тост за Мікгіну повну емансипацію! Vive I’independance!!!¹¹⁹) (Ще дойде ли и големата мечка? ¹²⁰) * нриїде тільки літом, сказала: «Ах, якби отак — раз-два-три! — і вже зима пройшла!» І я зовсім прилучилась до її наївного бажання. Мені все здається, що і дядина могла б з вами приїхати, та боюсь про се говорити і намагатись, бо, може, їй се неприятно. Скажу по правді, проводить літо в Гадячі я рада хіба тільки через те, що так більше шансів побачити вас, а взагалі мене чогось туди не тягне, так немов страшно побачити там якийсь neant V я ж там була остатній раз іще при бабушці і до сеї пори не можу собі здумати Гадяча без неї...

Вчора якось случайио я розгорнула Musset¹²¹, попала на «Lettre a Lamartine» ³... Ти пам’ятаєш, як він там говорить: «Qu’est — се done qu’oublier, si се n’est pas mourir! Ah, e’est que mourir, e’est survivre a soi-meme. L’ame remonte au ciel, quand on perd ce qu’on aime. II ne reste de nous qu’un cadavre vivant. Le desespoir l’habite, et le neant I’attend...» ⁴ Тут знов лабіринт і знов безвихідний... Иу, от знов треба просить у тебе пробачення за такий modus scribendi¹²². А краще ти вже раз назавжди прийми на увагу, що од мене нема чого сподіватись толкових листів, бо як же безтолкова може писать толково, «ведь это ясно, как простая гамма!»

Ну, тепер новості: Олеся поступила в 7-й клас гімназії, і Оксана вже почала ходить. Бідній Олесі в перспективі предстоїть ще немало екзаменів! Мама ремон-тирувала київську квартиру і на тім тижні має приїхать сюди очищать дом для орендатора, що має перебратись хутко сюди — щоб йому ні дна ні покришки! Ти, певне, спитаєш: «Чого ж усе мама, а не ти? Того, мій друже, що мені ледве удалось оце недавно викрутитись від bandage fixe ¹²³ із моєю ногою, і я вже боюсь іскушать судьбу, через те сиджу як можна більше і «большою частию» лежу на кроваті, як той Гоголевий Поприщин.

Папа завів уже де з ким переговори про землю твоєї мами і хутко сам напише вам про все.

«Болыпе иѳт что писать, как только кланяюся Вам всем низким поклоном, и целую в сахарные уста, и желаю Вам всего, что Вы себе от господа бога желаете».

Твоя неизменная кузина Леся

Нехай Рада не сердиться, що я її не поздоровила з іменинами, я скажу вже просто: «Ах, матушечки, и поза-была!» Все одно я її і так поздоровляю, без іменин.

Ради бога, не забудь: чий се романс «Posa la mano sul mio cor»?¹ Ім’я автора і названіе романсу!!

209. ДО Л. М. ДРАГОМАИОВОЇ

10 жовтня 1896 р. Колодяжпе

Дорога моя дядино!

Не відписала Вам зараз, бо не було способу відправити листа в той день, окрім того, думала, що Ви досі прочитали мій лист, писаний до Ліди, і з нього довідались, що я вже поправилась. Нога моя перестала боліти, тільки лежання ради неї трошки збільшило мою анемію, і вона мені нагадує про себе особливо від ранку до З—4-ї години пополудні, врешті Ви знаєте, що я взагалі «утромрачная». Се вже пусте, от почну приймати який-небудь арсенік, Roncegno або Levico і поправлюсь. Головно, що йога заспокоїлась, а то я боялась серйозного рецидиву, бо таки, нігде правди діти, приходилось круто.

Може, і Ваша правда, що мені сей клімат не іде, та що ж робити, не в Каїрі ж мені літо проводити, а треба вже там, де вся сім’я. Посилання на лимани та в Крим дорого обходились, і, властиве, користь із їх була дуже середня, а часом і ніякої... В Гадячі теж свої невигоди, і жить там самій скучно. Хай буде так, як може бути, і не варт об сім багато думати.

З листа до Ліди Ви бачили, чим я зайнята в сі часи,— правду кажучи, мене се далеко більше інтересує, ніж всі оці анемії, туберкули і т. п. скука, та тільки ж розмовляти про се в листах не так цікаво, як на словах.

Сьогодні ждем маму з Києва, повинна привезти нам багато новостів громадсько-хатніх. Я побуду з нею день — два та й поїду в Київ, бо не випадає нашим «учащимся» довго самим зоставатись, а мама все-таки, певне, тут затримається, поки скінчить переборку тощо. Та вже я і засиділась трохи, при «трудности передвижения» сільське життя не має і половини своєї принади, бо приходиться сидіть більше самій у порожньому домі — папа мало бував дома і Дора так само unrl das ist nicht immer er-gotzlich ¹²⁴. Тепер, правда, і я буваю багато надворі, бо почалось «бабине літо», ясно, і тепло, і ие дуже мокро, та дощі не заставлять себе довго ждати. Дора зовсім хати відцуралась, тільки увечері приходить. Можна було б і малювать тепер, та, щадя свою ногу, ие хочу нахилятись над роботою, нехай вже зберу силу на Київ та відновлю там свої уроки.

Ну, як же там Рада з своїм конкурсом? Мене се дуже інтересує. Я розумію, що вона ие має тепер часу мені писати, але як витримає екзамен, то тоді я пред’являю свої права — Dieu et mon droit¹²⁵.

Дуже шкода бідного Матова — і чого се так раптово? Шкода мені і Ваню, бо хто знає, чи не більш варто жалувати живих, ніж мертвих? Ваня добре б зробив, якби на весну зібрався до нас в Росію, хоч би так, pour changer ³, а то Пешт, Вена alles das nach Lenorenstoff riecht¹²⁶.

Чи перебрались уже Ваня і Ліда в свій дом?

Кланяйтесь від мене тим добрим знакомим, що Вас одвідують, я їх часто згадую добрими словами. Нагадайте, будьте ласкаві, m-me Белчевій і m-Пе Койчу, що вони винні мені свої портрети і що я также ие прощаю долж-никам своїм і сама не прошу прощати мені довги мої.

Бувайте здорові, цілую Вас міцно.

Ваша Леся

Писала б Вам більше, та папа хутко їде до міста, треба кінчать, до того ж пишу вдень і мені перебивають, а я сього терпіть не можу. Цілую всіх. Л.

18 листопада 1896 р. Київ Київ, 6/ХІ

Дорога моя дядино!

Користуюсь оказією і посилаю сее «не любо, не слу* шай» через границю, просячи далі відправити поштою до Вас. А Вас прошу довідатись адреси «La Reforme» або якої іншої французької газети чи журналу радикального чи соціалістичного напрямку (такої, щоб була не f r а п -co-russe¹) і послати туди, не гаючись, оцю штуку, Попросіть від мене Ліду переглянути се, чи нема там чого надто варварського. Але відправити я вже попрошу Вас самих, а то Ліда за різними справами може забути про сю дрібницю. Спізнилась я трохи з посилкою сею, та коли ж часи у нас тепер пес plus ultra ² подлі, приходиться вертатись до спартаковського способу листування. «Да, были хуже времена, но не было подлей». А все-таки мені хочеться, щоб з Росії дійшов хоч один протест проти такої профанації поезії і хисту, якої допустилися французи сей рік у Версалі... «Молчание знак согласия»,— так думали, певне, ті студенти рос [ійські], що послали протест проти поздравления їх з коронацією від бельгійських студентів. Не знаю, чи ви читали сей протест? Він був надрукований в «La Reforme» і передрукований в «Житі і слові».

Простіть, що тут кінчу, дуже багато треба сьогодні писати, ще не знаю, чи вспію переписать до виїзду закордонного добродія.

Чому мені Рада не пише? Передайте, будьте ласкаві, Ліді мою записку. Пишу Вам хутко поштою. Цілую Вас міцно.

Ваша Леся

211. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОМПИШМАНОВОЇ

19 листопада 1896 р. Київ 7/ХІ—1896

Люба моя Лідочко!

Отримала я посилку з Болгарії, спасибі тобі за неї, та мушу сказати, що там не все, про що я просила. Там, наприклад], нема листів Бакуніна і «Воспоминаний» Деб[о-

¹ Франко-російська (франц.).— Ред.

² Надзвичайно (лат.).— Ред.

горія]-Мокр[ієвича], а также «Tyrannicide» *. Оцим остатнім я дуже інтєресуюсь і повторяю, що я, коли треба, перешлю сю книжечку назад, переписавши і переклавши. Коли нема способу передати просто з Болгарії, то, будь ласкава, пошли Павликові, а він легко може передати мені таку маленьку річ, як «Tyrannicide». Взагалі, коли б наші болгари більше думали про нас, то добре зробили б, а певне, що привезений ними крам не брався б даром, тільки «за приличное вознаграждение». Може бути, що тих, посланих мною, грошей не стало на покупку усіх списаних книжок, то я тобі при случаї дішлю, та тільки дай знати, а тепер, якби три спогадані книжки можна було послати, то я була б дуже тобі вдячна.

Прости за таку записку виключно утилітарного напрямку, але, далебі, ніколи і вгору глянути. Просто спішу, як чорт.

Бувай здорова! Цілую тебе і твоїх.

Твоя Леся

212. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ

19 грудня 1896 р. Київ 7/ХП

Люба моя дядино!

Запевне, Ви сердитесь на мене, що я Вам довго не писала, та як довідаєтесь причини, то, знаю, перестанете сердитись. Діло в тім, що я була слаба і не знала, що

зо мною буде, думала, може, операцію зроблять або пов’язку наложать, а вийшло щось зовсім інше: положили мене в «абсолютний покой» і роблять вприскування йодоформу. Се процедура довга і неприятна, та нічого робить, не викрутишся від неї, бо нога за остатній час все одно зовсім не хотіла мені служить, а до того ще і вночі спати не давала. Після першого вприскування вона суток з 5 ще дужче боліла, зато тепер утихла і сливе не болить, як не зачіпати. Може, справді, з сих впорскуваннів буде толк, як обіцяють лікарі. Вони кажуть, що сей спосіб часом зовсім вилічує туберкульоз костей, а в кождім разі значно поправляє стан хворого сустава. Радикальніше було б, каже хірург, зробить операцію, та той же хірург згодився на консиліумі, що мій організм тепер, можна думати, сього не видержить. Отож зима піде на впорскування, весна, літо і осінь на купання в морі і поправку, а там, коли не вилічусь радикально, то скажу робить операцію cofite que coute ¹²⁷ — обридло вже возиться. Ну, та, може, обійдеться без сього, скоріш навіть, що обійдеться. Так от бачите, яка історія! Поки нога боліла, поки збирались та радились лікарі, поки пройшли перші дні після вприскування, не хотілось мені писати до Вас, бо настрій був такий, що я б тільки сум на Вас нагнала, тепер усе більш-менш уляглось, до того ж, не хочу пропустить «оказію», і я одва-жуюсь писати. До всіх моїх бід за остатні часи прилучились іще громадські біди: у Києві було багато обисків та арестів, поліція забралась навіть в самий університет і там обшукала лабораторію і навіть кабінет одного професора. Після сього почали хапати студентів, між іншими ухопили одного нашого доброго знайомого, і се навело на нас великий смуток, та не минув він і тепер, бо товариш і досі ще сидить, а по городі і досі ганяють «летучие отряды». Се вже третій погром за сей рік!.. Докладніше прочитайте про се в «Житті і слові».

Будьте ласкаві, перешліть мої вірші Франкові (Касте-лівка, 11, в ред[акцію] «Ж[иття] і сл[ова]»), якщо він їх прийме, то хай непремінно друкує за моїм підписом — j’y tiens beaucoup ¹²⁸. Чи отримали Ви petit poeme en prose? ¹²⁹ І що з того вийшло? Як бачите, я не складаю своєї остатньої зброї. Взагалі я тепер дуже лиха і недобра, і гірш усього, що не хочу подобрішати, бо не варт!.. Окрім моєї історії, у нас дома все гаразд, наші учаться хто добре, хто так собі, але щоб зовсім погано, то ніхто. Тижнів через два їх розпустять. Тепер у нас уже і Дора почала учитись — одним словом, ціла школа!

Дуже мені хочеться побачити Ваше і Радине малювання, чи написав папа, як його треба посилати сюди?

Напишу Вам єдину не смутну новину і почну її з початку. В Києві єсть Літературно-артистичне товариство, мама там членом ще з минулої зими, а я вибрана оце недавно, тижнів три тому назад, так в тому товаристві були прилюдні читання по-російськи і по-українськи, по-укр[а-їпськи] читали Старицький, мама і Людя Старицька. Потім був визначений конкурс літературний і здійнято і рішено в принципі питання про подачу українських] творів, а на днях уже вибрано жюрі для російських] і українських] творів, і теє жюрі — Науменко, Старицький і Ковалевський. Далебі, я сього ніяк не сподівалась! Тепер, невважаючи ні на що, писатиму оповідання на конкурс, хоч, напевне, провалюсь.

А тепер кінчу, бо все-таки лежачи трудно довго писать. Бувайте эдорові, цілую міцно вас і Раду. Ліді писатиму хутко, тим часом передайте їй, Вані і Міцікато мій привіт.

Ваша Леся

213. ДО І. Я. ФРАНКА

Січень 1897 р. Київ

Шановний добродію!

Мені передано, що Ви хотіли б, аби стаття була взята назад. Не від мене залежить вимагати її друкування, але по власній волі я її назад не візьму. Всяку полеміку прошу направляти на мене, бо приймаю цілком на себе відповідальність за думки, виражені «по долгу совести и чести»...

З правдивим поважанням Н. С. Ж.

214. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ-ШИШМАНОВОЇ 13 лютого 1897 р. Київ

Любая Лідочко!

Маєш, як завжди, право лаять мене, але знаю, що не зробиш сього: та faiblesse est та force ¹³⁰. На мене останній місяць напало taedium litterarum¹³¹, і я як єсть нікому не їшсала, навіть думати про се не хотіла, і про се нічого жалувать, бо коли я пишу в такім стані душі, то все одно толку мало. Мама недавно писала вам, певне, про мене, але я боюсь, що там картина мого життя вийшла занадто темною. Треба все-таки пам’ятать, що «бывает хуже», а мама про се забуває. Мені буває найгірше кожних перших три дні після вприскування, а потім більш-менш нормальний стан здоров’я (тільки лежання одоліває!). Тільки самий остатній сеанс дався мені взнаки: мені вприснули втроє більшу порцію, ніж звичайно, і тут було вже так, що навряд чи «бывает хуже», я думала, що здурію, та і, певне, здуріла б, якби не морфій! Цур йому! Katzonjam-mer ¹ після сього експерименту не пройшов ще і досі, хоч се вже нічого, рівняючи до того, що було. Сьогодні мусив прийти знов доктор із своїм шприцем, та чомусь не прийшов, певне, вже завтра буде.

От і всі мої новини. Література моя ледве дише, «leuchtet kaum und flackert matt» ².

Люди приходять, приносять книжки, розказують сплет-ні. Таким способом я знаю, що на світі не все так тихо, як у моїй хаті. A propos, у нас на різдво був самий модний чоловік, «устроитель земледельческих артелей» п. Левит-ський, чоловік інтересний енергією і отсутствием всякого, нам так рідного, гамлетизму. Його віра в своє діло заражає просто, тим більше, що ся віра основується на фактах. Я посилаю Вані «Артельпый договор» Левитського (по сьому типу устроєно 85 артелей в Катеринославській губ.) з просьбою показати його всім, хто інтересується такими ділами, і прислати мені або просто Лев[итському] (Елисаветград, Екатеринославской губ.) відомості про економічний стан в Болгарії і про кооперативну справу в ній. Впрочім, прислать, певне, трудно, отже, просимо указать бібліографію, хоч би і неповну. Може б, се згодився зробити, наприклад], п. Мінцес, яко спеціаліст. З сього була б користь і для нас і для вас.

У нас всі здорові, тільки в Оксани трошки болить горло, але то хутко пройде.

Мама недавно устроювала вечір в пам’ять Иадсоиа в Литерат[урном] общ[естве], вечір удався, хоч потім було не без «брани» в газетах.

Написала б тобі ще що більше, та якось я остатній талант епістолярний згубила.

Бувай здорова! Велике спасибі за Мечка-та³ 8а прислані картини, вони мені багато нагадали.

Міццікато постараюсь написать.

Цілую міцно всіх boules immobiles ⁴.

__Ваша Леся

¹ Похмілля (нім.),— Ред.

² Ледве світить і слабо блимає (нім.),— Ред.

⁸ Ведмедеві (болг.).-Ред.

⁴ Нерухомі колобки (франц.).—Ред,

215. ДО Л. М. ТА А. М. ДРАГОМАНОВИХ

15 лютого 1897 р. Київ

Любі мої дядино і Радочко!

Простіть, що пишу обом разом і що лист буде недовгий, не такий, якого ви заслужуєте за Ваші більш ніж милі листи. За остатній час я запустила кореспонденцію і тепер маю багато листів написать за сьогоднішній вечір і за завтрашній ранок, а завтра вполудні мені, певне, знов зроблять вприскування і тоді adieu, amis, au plus bel ave-nir ¹³². Задержка вийшла через те, що остатнє вприскування прийшлось дуже тяжко, я насилу прийшла в себе і вже більш не дам робить експериментів вроді тройних доз йодоформу і т. п. «форсированных» прийомів. Краще пролежати лишній місяць *, ніж робить такі «проби», від яких рискуєш зробитись морфіністкою. Ну, та се вже діло минуле і, сподіваюсь, не вернеться. Тепер моя нога в «нормальному» стані, т. є. болить, але честь знає, спати дає без морфію, позволяє писать і навіть скучні книжки читать. «Скучні» книжки — се економічні, за які я тепер взялась, невважаючи на те, що моя поетична натура, очевидно, не для сього створена. Але «в наш матерьялистический век, когда и т. д..» інакше не можна... Наші всі маються добре, Оксана була слаба, та вже тепер пройшло, певне, завтра в гімназію піде. Мама теж давно оправилась після інфлуенци. Олеся проявляє енергію у всьому, окрім кореспонденції, так що всі просьби писать за себе і за мене зостаються «втуне», тим часом так я була б рада, коли б хто взяв на себе бюлетені про моє здоров’я, а я сама могла б писати про інтересніші для мене речі. Микось і Дора наукою себе не обтяжують, і гордість їх тройками («средними от-метками») не ображається. Мама дуже журиться мною, і я рада, що «Лит[ературное] общ[ество]» хоч трохи одбиває її від сумних думок. А в обществі життя іде шумно, часом не без принциніальних баталій різних елементів, що придає багато живості йому і заставляє мене жалувати що я не можу бути активним членом.

Папа в Колодяжному, але, може, хутко приїде сюди.

Ви добре зробили, що написали просто мені сюди, так скоріше. Скажіть, чи отримали Ви мого листа з віршами і грішми? Картину ми отримали, велике спасибі за неї! Копія зовсім гарна; простіть, ніхто не хоче вірить, що се Ваша робота! Запрошую Раду на літо до себе в Крим малювати марини. Ну, бувайте здорові! Цілую міцно Вас. Прошу кланятись прихильним до мене людям.

Ваша Леся

Прошу, не журіться мною дуже. До мая полежу, а там, може, і мине назавжди ся чортовичина з ногою.

Пришліть, будьте ласкаві, французький переклад з Шевченка, що я бачила у Вас в «Magazine Internationale» \ присланий колись Гольдшт[ейном]. Запізнилась з од правкою.

216. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ

26 березня, 3 квітня 1897 р. Київ 16/111

Дорога моя дядино!

Тільки що прочитала Вашого листа і от зараз пишу Вам, бо як не напишу зараз, то знов яка-небудь халепа помішає, а тим часом я знаю, що Вам прикро ждати.

Здоров’я моє краще, ніж було перед початком лічення, та не так добре, як тоді, коли я була у Вас; окрім того, мої нерви починають виходити з повиновенія, так що пе-давно довели мене до припадку безпам’ятства з бредом, в сьому, впрочем, була винувата не стільки слабість, як лихий настрій, але запевне одно другому помагало. Впро-чем, се, може, і наслідок впливу йодоформу. Настрій же був тяжкий внаслідок многих прикростів, що закінчились настоящим ударом грому: несподівано умерла Галя (дочка Ник[олая] Васильовича]), моя товаришка і посестра. Вона весь свій вік слабувала нервами, поки врешті істерія довела її до самогубства,— вона кинулась під поїзд. Інші думають, що се нещасний випадок, але я думаю, що ні, бо вона не раз намірялась стратити себе. Після неї зосталось двоє малих хлопчиків. Се страшна втрата для всіх пас, а про Ник[олая] Васильовича] і говорити нічого, можна тільки дивуватись його енергії, з якою він переносить своє горе.

Я просто злякалась, прочитавши початок Вашого листа, де говориться про Лідин дифтерит,— хто б міг такого сподіватись. Велике щастя, що все добре скінчилось і що Міку встерегли. Се дуже недобре, як де в домі багато малих дітей, як тепер у Шишманових, завжди дитячі сла^ бості не переводяться.

Наші всі здорові, тільки Олеся трошки горло простуди^ ла на Шевченковому вечорі, що був недавно в Літературному обществі. Се перші прилюдні роковини в Києві після многих років; удався вечір добре і шумно. Незабаром в Обществі будуть поминки по Кулішеві, і мама буде там читать реферат, через те вона тепер ходить і все кулішів-ські матеріали збирає. Мама тепер вже трохи заспокоїлась про мене і починає вірить в моє лічення, тільки мій нервовий припадок налякав її, та він хутко минув і ніяких лихих наслідків не зоставив. Листів вона тепер мало пише, бо і часу їй бракує.

Література моя не дуже процвітає, так собі через пень колоду. Чула я, що в «Przedswit’i» ¹³³ написано «довольно возмутительно» про дядька і його адептів. Якби я була публіцистом, то варто б вилаять! Чи Ви читали про те, як

з Галичини вигнали руського кореспондента Водовозова за телеграму про вибори? От іще звичаї!

Жалко мені про Радині екзамени, та я думаю, що діло не пропало і що кидати школу не варто. Нехай Рада згадає того павука, що я писала про нього в «Роберті Брюсі», і бере з нього приклад. Може б, вона тепер, забувшись трр-хи про свою [нрзб.], написала б мені листа, а я б їй спасй-

бі сказала. Нехай вона не ображається, що я їй пишу мало і погано,— вона сама бачить, яке моє писання. Уже як встану, то всі долги заплачу. Так само прошу Міку вибачить, що не писала йому «отговор» ² на його листочок, якби я тепер написала своїм почерком та своєю болгарщи-ною, то він би все одно не розібрав, дарма що він таки дуже розумний.

Чому не пишете, як мається Зоря? Наші діти учаться гаразд, може, Микось і Оксана перейдуть без екзаменів.

22. Листа перебили, а тепер вже не пишеться. Я здорова, нічого вже не робиться.

Бувайте здорові. Цілую всіх Вас міцно.

Ваша Леся

217. ДО О. П. та П. А. КОСАЧІВ

15 травня 1897 р. Київ 3 мая, субота

Любі мої папа і мама!

Оце тільки що пішов од пас Микосевий учитель, і я берусь писати. Пишу іще карандашем, щоб не нахилятись над столом, але вже сидячи в кріслі, не лежачи. Ходить я ще, звичайно, зовсім не можу, навіть підвестись без сторонньої помочі нічого й думать, мені здається, що моє плаття сто пудів важить. Так що мене Ліля і Марися удвох иідводять і зараз саджають тут же, коло кушетки, в крісло. Нога не болить особливо, а тільки в обох ногах прикре почуття, ніби жили мають лопнуть. Але в сей раз все-таки мені ліпше, ніж колись було після пов’язок: перш усього я не почала з обмороку, як тоді, і не треба мені згинать ногу руками, навіть, здається, як тільки я привикну стоять, я могтиму добре ходить, і се, певне, буде скоро, так, може, через тижнів два. Ну, але, звичайно, «по ділам ходить» довго не прийдеться, та й діл тепер у мене нема щось ніяких. На костилях теж не буду ходить, се непотрібно буде. Упасти не можу, бо вже ж се в моєму інтересі — стерегтись різних випадків, не дуже ггриятио починати знов лежню — цур їй!

Ліля видержала екзамен по геометрії добре, письменний і усний, тільки сьогодні дуже довго держали її в гімназії; як вона каже: «Я тепер знаю, що не завжди добре бути «слособною» ученицею — довше питають». Микось уже помирився з своїм учителем і сьогодні вже не заявляв мені претензій. Ми з Микосем уже прийнялись серйозно за гіовтореніє язиків, і Микось береться без ліні — видно, екзамен не жарти. У нас усе гаразд, тільки дуже порожньо і скучнувато. Впрочем, хутко могтиму грать на фортепіано, тоді не буде так скучно. Новин особливих нема. В Літературному] общ[естві] обсуждали вопрос об издании «Ежегодника» на трьох мовах: українській], російській] і польській, та ще, здається, не зовсім обсу-дили.

Мамочко, будь ласкава, знайди мої письма, що я просила тебе сховать, як виїздила з Колод[яжного], і сховай їх так, щоб москалі не доступились (я боюсь і так, що, може, вопи були в шкафу). Се чималий пакунок у газетному папері, зав’язаний шнуркрм з написом «Лесині листи». Я безпокоюсь, чи цілі вони.

Спасибі, папа, за цікаві звістки.

Бувайте здорові, мої дорогі, і не бійтесь за нас, нічого не сталось, усе гаразд. Цілую Уксуса і Дроздика.

Ваша Леся

218. ДО О. А. ТЕСЛЕНКО-ПРИХОДЬКО

¹⁷

29 травня 1897 р. Київ 18-у 97

Дорога тіточко!

Я дуже рада з того, що ми таки з Вами поїдемо в Крим, се іменно так буде, як я хотіла. Отже, я сьогодні все думала про свої діла і бачу, що навряд чи могтиму виїхать раніше 1-го іюня. Бачите, треба виучиться ходить, а то я ще по улиці не можу ходить, та і в хаті без посторонньої помочі не можу, хоч з кожним днем все кращає моя похода. Думаю, що тижнів через ІУ2—2 ходитиму добре. До того ж часу пошиється і моя амуніція і, значить, ніщо більш не помішає. Коли папа не поїде, то ми з Вами поїдем удвох, а для сього я прошу Вас приїхать в Київ між 25 мая і 1-м іюня, щоб уже не пізніш першого виїхать. Поїдемо ми з Вами на Одесу, там зостановимось днів на 2—3, бо того требують мої справи, а потім морем поїдемо в Ялту

і звідти вже направимо дальші походи, щоб знайти яку добру і красиву дачу па просторіні між Ялтою і Алупкою. В інших містах я не хочу, бо нігде більш нема зелені над морем, а в Криму на голому піску без садів добре жить тільки тарантулам, а не людям. Врешті, я рішила буть капризною сього літа і жить не там, де случиться, а де сподобається. А щодо ціни, то де не живи в Криму, чи в лісі, чи на піску, все одно дешево не вийде. От все, що я можу сказать тепер про наше подоріжжя, деталі можна обсудить тільки на місці.

Се перший раз, що я їду на лічення з охотою, сама не знаю чого, але на мене напала охота поїхати куди-небудь у чужий край. Сплю і бачу усякі мандрівки. Певне, се реакція після «абсолютного покоя». А Київ обрид! Господи боже, як обрид!.. Тут все кругом екзамени, екзамени безконечні... Ліля держить добре, тільки зморилась дуже, а кончить тільки 31-го мая. Микосеві остався тільки заїко#] бож[ий] та ще повірка арифметики, і се вже поздоров, боже, дурного учителя, що ні з того ні з сього видумав, ніби Микось списав свою задачу у другого ученика. Оксана екз[аменів] не держала — без них перейде, вона і Дора давно вже в Колодяжному, от і Мик[ось] поїхав би скоро, якби не та дурна повірка. Я вже рада, що Микось по всім трьом язикам видержав, а то, признаться, обридло вже мені товкти з ним «склонения» та «спряження» за зиму і за весну, а найбільш тепер, перед екзаменами. На той рік ще гречеський буде — удовольствие!

Де Ліля буде літом, вона ще не знає, може, трохи в Колод[яжному], а трохи в Гадячі, а може, ще й в Києві, як прийдеться. А всі інші перше поїдуть (в початку іюня) в Колод[яжне], а потім в Гадяч.

Здоров’я моє краще, та я ще боюсь хвастать.

Бувайте здорові! Ні, до свіданія.

Всіх Вас міцно цілую.

Ваша Леся

219. ДО П. А. КОСАЧА ТА СЕСТРИ ОКСАНИ

21

.2 червня 1897 р. Київ 18 -у- 97

Любий папа! Я було написала тьоті Єлі письмо, та поки його зібрались одправити мені, то й загубили, а тепер ти пишеш, що тьотя бля буде 23-го у тебе, то вже в Ригу пізно, значить, писать. Я не пойму, яку ти телеграму їй посилав — про що? Досадно, коли вона ради мене які-не-будь свої діла покидала, бо я, певне, раніш 1-го іюня не виїду. Мама каже, що треба ждати, поки я совершен-н о добре ходитиму, а я тепер ходжу ще погано, хоч уже з палкою, без людської помочі, до 1-го я, певне, буду вже зовсім як слід ходити, та коли-бо оте шиття не затримало. Ти нишеш, що нічого спішити з виїздом, воно-то правда, що ніхто в шию не жене, але мені тут обридло, бо жарко, а приходиться в хаті сидіть, навіть в ботанічний сад ходить не можна, а на вулиці стоять якось чудно. До того йдуть дощі, сад більш того що закритий, та й круті в ньому дороги для мене.

Як же ти думаєш, чи поїдеш зо мною? Положим, удвох з тіткою їхати мені не страшно. Я дуже рада, що вона таки їде справді зо мною і що мама добре до сього відноситься, навіть видимо рада такому виходу, що я не сама там житиму. Точно визначить тепер дня виїзду не можу (коло 1-го), як буде все готове, напишу, тут же лист не довго йде. Здоров’я моє все поправляється, скоріш ніж думала, внизу ноги вже менше болять і не так напухають, та от ще місяця нема, як я встала, а вже ходжу просто з палкою, як ранше. По... «ничего, ничего, молчание». Побачимо ще, як там далі буде. Все моє манаття уже шиється, може, й не дуже забарить мене. Багато мені різні люди про Крим розказують, та іначе не можна, як самій вибирать, де іменно жить.

Гроші, «фонд кримський», ніхто не зачіпає, лежать сховані.

Ну, ще напишу кілька слів Оксані. Бувай здоров. Цілую тебе і тьотю блю з Юрком, коли вони там.

Твоя Леся

Дорога Оксаночка. Листи твої ми получили — спасибі, пані. Здорово ти хазяйнуєш, як я бачу, і добре, що забула про екзамени,— цур їм. Ліля сьогодні видержала русскую історію, а ще треба географію, єст[ественну] історію і педагогіку. Од Лілі осталось три фунти м’яса, а решта — кості і мозок. Скажи Дорі, що Мотя була в Боярці у Язе^-вих і тільки сьогодні вернулась додому. Льоля вже давно виїхала, а Бор[ецьк]ий з Сашею поїхали в Вену. З Києва вже багато людей пороз’їздилось, і добре їм. Тут щодня йде дощ, і все-таки парно, що аж дихать не можна. Ка-роль приїхав і спить цілий день як єсть. Єсть іще багацько що писать, та нехай другим разом, а то я втомилась і треба лягти. До свиданія, иашотко. Цілую міцно тебе, а Дору, коли вловиш, то поцілуй

од Лесі

Люба мамочко! Листа твого отримали ми тільки сьогодні, бо нам його принесли тільки сьогодні, а в Ялті він був отриманий ще позавчора, та ми не одразу догадались дати записку поштальйонові, щоб отримав нам листа, от і день лишній минув. Мого листа звідси ти мусила досі отримати. Сього пишу теж в Колодяжне, думаю ще там застати тебе, і в Гадяч тепер же пишу «открытку», бо «за,крыток» не стало, а зараз не можна їх купити, хіба завтра. Тут щодня ходить комісіонер до Ялти, та він іде рано, а вертається увечері; сьогодні я його проспала.

Боюсь, що знов недовольна моїми листами, та коли ж, далебі, я не вмію писати лішпе при всіх стараннях. До того ж моя лінь ще досі не зовсім минула, і листа написати — для мене чимала робота. От тільки два остатні дні я вже «прожилася», не хочу спати вдень і лежу меншу половину дня, і то більше на березі, край моря, ніж у себе в хаті. Тепер тут зовсім не гаряче (справді), повітря олімпійське, перше дощі перепадали щодня, але остатніх три дні небо чисте і море синє. Жити тут не так скучно, як в Євпаторії, може, того, що я тепер не сама, що людей тут більше, місце краще і фортепіано єсть. Ну, та все-таки веселість не велика буде потім. Тепер у мене ще всі почуття і думки під сурдиною грають, ледве прокидаються. Жалко мені, що Ліда і Рада без мене приїдуть, се починає мене гризти. Треба, щоб вони сюди приїхали, бо мені не слід би рано втікати звідси,— я чую, як весь мій організм на іншу гаму строїться під впливом сього повітря і моря, все більш і більш мною опановує idee fixe, що коли б я років три прожила в доброму кліматі, то була б як люди чвг хоч коло людей... Впрочем, се знов «мысли далекие»... «Убраннє» моє я трошки вже описувала, додам тепер, що тут зовсім нема пороху, якось аж чудно, зато чимало павуків, мокриць якихсь гігантських (наша служанка зве їх «мокру-тами» і, на потіху нам, каже: «Не бойтесь, их здесь мно-го»), сколопендр, москітів і т. п. Спочатку вони нас лякали, і ми навіть на ніч вуха ватою від них затикали, але тепер відносимось до них філософськи, і все гаразд обходиться. Видно, справедливо казав той філософ: «Ти, сину, нікого не зачіпай, то й тебе ніхто не займатиме»..* Сама я тут живу, наче якась «животная травоядная», встаю у 8-й г. рано, чотири рази на день їм — не лічачи вишень, що споживаються в протягу цілого дня,-— в полудні купаюсь (в морі, і все 18°), варю «турско кафе»*, читаю ІІан-сена, лежу під деревами, над морем, в хаті, де попаде; трошки гуляю межи виноградом (там гарні дороги) і лягаю спати між 10 і 11 г., тітка часом лягає ще раніше і вкривається — horribile dictu — теплим одіялом. Нога моя ніяких тривожних признаків не обнаружує, на неї, як завжди, море має добрий вплив, тільки ходжу я все-таки дуже мало.

Ну, тут кінчаю, щось не пишеться. Лілю прошу вибачити, що й на сей раз не пишу, далебі, не розумію, що се. за настрій у мене. Всіх міцно цілую.

Твоя Леся

221. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

18 у| 97, Ялта, Чукурлар

2 липня 1897 р. Ялта

Дорогий Ліцику! Ні, таки напишу тепер, хоч небагато, бо се крайнє свинство з мого боку і, крім того, лихий приклад для тебе. Бачиш ти, коли б листи самі писались, а ми б тільки думали, було б чудово, а то треба сісти в неприємну (саму прикру!) позу і скребти помалу-помалу в той час, коли думка так швидко летить... Шкода, що ти не могла поїхати зо мною, якраз от тепер і не гаряче, сливе так, як в Колодяжному, тільки без вільгості. Чи довго ти думаєш пробути в Києві? Мама пише, що ти їдеш туди. Чи єсть яка переміна в справах, чи все на тому пункті, як було при мені. Що каже папа?

Я — така свиня! — досі ие писала Оксані С. і через те не маю жодної звістки з Києва, і досадно се мені, і все-таки нічого ие можу з собою зробити — більш одного листа в день не сила написати. Сьогодні напишу 1 V2 і ляжу. Зовсім мене Сак зіпсував. ГІрийдеться сказати а 1а Ніц-ше: «Мата, ich werde dumm!..» ¹ Та нехай же він з великого ума зійшов, а я ж з якого?.. Не думай, що я тобі не хочу писать, ні, я просто писать не хочу...

«Внешнюю среду» я вже, як могла, описала, а «внутрен-шою» краще не чіпати поки що, добре, що вона мене не чіпає. Я тепер просто бачу море і дишу, і поки що з мене досить сього. Я все ще втомлена... Ну, се робиться скучно, сама бачу.

Коли будеш в Києві, кланяйся там a Michael і pour Michael¹. Як-то вони там маються?

Через тиждень я буду розумніша (я се вже пречуваю), тоді напишу більше і краще, а тепер прийми се за добрий замір і бери приклад з доброї волі моєї, а ие з її наслідків. «Да благословит бог твои пуговицы, милая».

Твоя Леся

Віра казала, що за щось сердита на тебе і збиралася лаять. Чи вже вилаяла?

222. ДО П. А. КОСАЧА ЗО

12 липня 1897 р. Ялта 13 у| 97, Ялта, Чукурлар

Любий папа!

Я не писала тобі окроме через те, що все одно ти, напевне, читав мої листи до мами, а трудно було б написати щось нового в двох листах, разом написаних. Тьотя бля, здається, написала тобі про наші матеріальні обставини. Я скажу, що у мене єсть тепер 70 р. (рівно), і мені мусить стати їх щонайменше ще на місяць. Мені дуже не-приятно, що на нодоріж і на перше устройство я стратила так багато, але тепер життя ввійшло в колію, і «розуму купувати» вже не треба, отже, гроші будуть тратитись з більшою економією. Скоро повинні приїхать Миша і Шу-ра, а якщо вони не приїдуть, то я найму собі з 14 іюля одну хату з платою 20—25 p., а коли вийде так, що можна буде зостатись на осінь, то може, переїду звідси в Алупку (там осінню нема тих вітрів, що бувають тут в той сезон), і хоч там буде дорожче, ніж тут, та все-таки я думаю, так як і тьотя, що за 150 р. я можу й там прожити IV2 місяця, т. є. від 15 августа до 1 октября. Я знаю, що осінній сезон прийшлось би поскучать, бо вже я жила б сама, але я згоджуюсь з Сапєжком, що се було б добре ДЛЯ МОГО здоров’я. Ось 2^і/2 тижні, як я в Криму, і вже бачу, що поправилась, за остатній час навітЬ уже не втомляюсь так невиносимо (іменно н е в и н о с и м о!), як в перші дні тутешнього пробування і як то було увесь час в Києві. Я не думаю, що я тут вилічусь,— коли б се було можливо при помочі тільки Криму, то се вже досі случи-лось би, але я певна, що я тут наберусь сили і крові на той случай, коли прийдеться їх трохи виточить пррі помочі Сапєжка чи кого іншого. Врешті, може, і сей 5-й акт драми чи комедії одсунеться на довший час, якщо моя нога підправиться тут настільки, що не буде мені робити таких різких скандалів, як торік. Тим часом вона все-таки ще нагадує про себе, але вже не пухне і коли й болить, то сьому єсть вавжди виразна причина: спіткнусь, натруджу абощо. Запевне стараюсь сього не робити, але ж часом не встережешся. Рано тепер ще говорить, що я думаю робить зимою, у мене єсть багато планів, та всі вони ще в хаотичному стані. Запевне ні одного з них я не почну приводить в життя без твоєї згоди і поради, але написати про них ще буде час. Скажу тільки одно, що мені не хотілось би бути сю зиму в Києві, се мені було б в о м н о -гих отношениях вредно. Згодом напишу більше, тепер занадто жарко — в тіні 25°, на сонці 50°,— ну, яке ж тут писання?! Хотіла ще написать Оксаночці, та нехай вже простить — до іншого pasy. Цілую міцно тебе, Оксану і Юрка.

Твоя Леся

223. ДО О. П. КОСАЧ (матері) ТА О. П. КОСАЧ (сестри)

6

18 липня 1897 р. Ялта 1£ ■уЦ' 97. Ялта, Чукурлар

Любі мої мамочко і Ліля.

Пишу вам обом разом, думаючи, що ви вже обидві в Гадячі. Мій лист мусить прийти якраз на ваші іменини, отже, вкупі з ним прийміть мої поздоровлення і бажання всього найкращого, а яке воно, власне, оте «найкраще», се вже віддаю на вашу волю.

Либонь досі вже всі црелімінарії з’їзду скінчились і життя увійшло в свою колію — ви купаєтесь, їсте голубів і т. іи., як того вимагають гадяцькі традиції. Шкода, що ти, мамочко, так боїшся того Псла, се тобі мусить дуже затроювати спокій, але ж, здається, ті нещасні випадки, про які ти пишеш, були ще весною, коли розлив ие ущух, а тепер навряд щоб так було небезпечно. Я більше думаю про те, як ви там з їдою та з тіснотою вправитесь, та й то, врешті, річ, при добрій волі, не страшна.

Не вспіла похвалити вам олімпійське повітря Чукур-ла*ра, як тут почалася спекота євпаторійська. 27° в затінку, в морі 20°. Для «саламандри» воно якраз температура, ну, а для сибірсько-ризьких звичайок не дуже-то... Сьогодні вже трохи вітер, море дуже грає, так що ввійти в нього і не думай, а можна тільки лягти з самого берега і ждати, щоб хвиля лизнула, а підлізь трохи далі, то так телепне, що й не стямишся, як уже повен рот води. Зате не так гаряче, і в тьоті Єлі вже голова перестала боліти. Я її запевняла, що в неї просто від жари болить голова, але вона все сторонніх причин шукала і, за не знаю чиї гріхи, напилася касторки і саліцилового натру, тепер приписує сьому своє виздоровления, soit¹. Я — в своїй стихії і почуваю себе добре, тільки все-таки ще способна від пустя-ків втомлятись до плачу, через те за границі нашої «колонії» не вилажу. Але вже я ие лежу 20 годин на сутки і сплю нормально, тільки 8 годин (а не 16, як перше). Писати довго ие можу, але написати листа для мене вже не подвиг, а зовсім звичайна річ. Тепер пишу двом одного листа більш для скорочення часу, а не роботи, бо інакше не встигну сьогодні відправити. Була у мене Пашкевичів-на з своєю товаришкою, то не випадало при них засісти писатд, а тепер мушу спішитись. Пашкевичівпа писала тобі, Лілечко, і заходила в Києві на нашу квартиру в надії застати тебе, щоб в компанії з тобою податись у Крим. Теперішня її товаришка якась невдала, ходити не може багато і від шуму морського у неї робиться «качка серд-ца», як вона виражається... Мені дивно, як тут у мене не робиться «качка сердца» від сих різних персиків, абрикосів, динь etc., etc. Я думаю, що тільки «турско кофе» підтримує рівновагу в моєму організмі. A propos, чи будете ви нашим болгарам «турско кофе» варити? їм його дуже бракуватиме. Скажіть їм, що вони конче мусять побути тут у мене, адже з Севастополя до Ялти путь невелика,

а їхати via ¹ Бахмач — Севастополь — Константинополь — Софія все одно вийде, що Волочиськ в» Пешт — Белград — Софія.

Бувайте здорові. Цілую міцно вас обох і «всіх родичів гарбузових». Сподіваюсь, що Ліда і Рада, опинившись серед свого роду, згадають і мене, «отсутствующую», і хоч напишуть мені. Ще раз бувайте здорові. Ваша Леся

P. S. Мамочко, не турбуйся за мене, грошей у мене ще 67 р. Я з сим проживу ще з місяць, так я думаю, а 3 тижні вже напевне. Як там Оксана Старицька з своїм весіллям? Невже «все має свій кінець»?

224. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

21 ,

2 серпня 1897 р. Ялта ЧукурларДВ уд 97

Люба мамочко!

Твого листа я отримала тільки сьогодні, отже, йшов він 5 днів. Я вже передала його Миші, бо Миша приїхав сюди в суботу (19-го) з Шурою і Анною Іванівною. їхали вони щось дуже довго, дякуючи дніпровським пароходам і катеринославським поїздам, так що подоріжжя велось 5 суток. От, а ви ще все мені радили на Катеринослав їхать!.. Тітка виїхала звідси 9 іюля, так що я 10 днів була сама і щодня ждала приїзду гостей, аж поки покинула ждати, тоді іменно вони й приїхали. Помістились ми в двох хатах дуже добре і просторо, так що, здається, ніхто нікому не заважає.

Сії дні море було так розбушувалось від часу виїзду тьоті Єлі, що тільки сьогодні встановилось, а то треба було на бережку лежати і ждати, поки піна од хвилі набіжить і обмиє, а в одкрите море не можна було плисти, бо хвиля могла б розбити. Мені врешті обридло таке купання, і вже я так була рада плаванню вчора ввечері і сьогодні рано. Папа даремне боїться, щоб я плавала, плавать же куди легше, ніж стоять під натиском води, якщо тільки море не дуже стурбоване.

Тільки що була у мене панна Пашкевичівна, їде вже завтра в Київ, находившись по Чатир-Дагу, Ай-Петрі і т. д. Запрошувала я було її зараз по її приїзді жити зо мною до приїзду Миші, та її товаришка, теж учителька київська, «зацеремонилась» і не схотіла буть у мене, отож обидві панни гнітились в Ялті на дуже поганенькій дачі. Я все, радію, що я не в Ялті, а за Ялтою, бо от, наприклад, мій новин знайомий панич Мержинський (направлений до мбне Тучапським) все плаче, що і моря йому не видко, і порохи його засипають, і москіти заїдають, і купання брудне, і т. п. Дивно, справді, чого-то чахоточиих не виганяють з Ялти, а гнітять там «тюд надзором врачей».

Писала вже мені, нарешті, Оксана С т е ш е н к о в а, ну, справді, все має свій кінець! Здається, справді Оксані годиться вишити пару туфель чи там що інше Нов-у за те, що «соединил сердца». Я хотіла б їй відповісти, та вже щось не розберу, де її ловити з листом. Теж не розберу, як же се Ваня їде — хіба не вкупі з Лідою, а якось окро-ме,— в Казань? Чи вже парешті Ліда і Рада в Гадячі? Добре було б, якби Рада з Лілею приїхали до мене з ав-густа в Крим, а там би й Ліда над’їхала, то Пуцик вернувся б до 1 сентября в Київ, а Ліда з Радою могли б чи то назад в Київ, чи то далі на болгарські сторони мандрувати. Хіба так не гаразд би було? Я, вгірочем, про се напишу ще і кузинам, і Лілі, тільки не сьогодні, а завтра чи позавтрьому, бо гаряче два листи разом писати. Ліли-ного листа я отримала і з відповіддю не загаюсь. Бувай здорова, цілую міцно тебе, і всій родині щире вітання. Чи папа вже в Гадячі?

Твоя Леся

225. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ

17 серпня 1897 р. Ялта

Люба моя дядино!

Як-то Ви там, моя дорога, зостались самі? Так мені жалко, що Ви не приїхали в Росію. Я ще не бачила Шиш-манових і Ради і не знаю, чи мені до них їхати звідси в Київ, чи вони сюди до мене заїдуть, вертаючись. І хочеться мені з ними побути, і боюсь я нашої осені до смерті. У мене тепер «ідіосинкразія» до дощу, туману і вільгості. Єсть у мене один замір... та, здається, ще рано говорити про нього. Не кажи гоп, поки не вискочиш. Якщо можна буде, то пробуду тут до октября, а там — не знаю. Тепер мені добре, здоров’я значно проти зими поправилось, і не скучно тут на морі: зо мною тепер Миша, Шура і Анна Івановна. Зажили ми з ними дуже добре і хоч не шумно, та, проте, не скучно. Раніш була зо мною тьотя бля, потім вона 9 іюня виїхала знов до своєї Риги, я тут 10 днів пожила сама, а там над’їхали наші. Не знаю, як привикатиму потім жити сама, так мене розбалували родичі своїм товариством. Жити тут куди краще, ніж було в бвпато-рії, і краєвид краще, і не так гаряче, купання трошечки гірше, але далеко не погане. Поправилась я чимало та ще не радикально, ще там сидить щось у тій нозі, видно, колись прийдеться вирізать його — нічого інакше ие буде.

От я згадала, а Ви будьте ласкаві не забудьте: напишіть мені імення і отчество мані Токмакової, про яку Ви колись споминали добрим словом, я хотіла б се знати власне, поки я тут у Криму. Ще напишіть, яка доля спостигла статтю про Пирогова, що при мені писалась. Та ще одна просьба: як будете писати П[авли]кові, то запевніть його, що я ніколи нічого прикрого про нього не думала і не писала, бачите, мені передавали, що він за щось на мене ображений, а я хоч не почуваюся до вини проти нього, то все ж мені се дуже неприємно. Я написала б йому про се сама, та не знаю його адреси. Знаю, що роль посредника дуже скучна, та, певне ж, Ви по своїй добрості не відмовите взяти на себе сю роль.

Писала б я Вам ще, та спішуся. Миша, Шура і Анна Івановна щиро вітають Вас і цілують. Анна Івановна часто згадує і говорить зо мною про Вас, інтересується Вашим життям і всім, що Вас обходить. Бувайте здорові! Поцілуйте за мене Зорю, хай простить, що я йому тепер не пишу, я хутко втомляюсь і взагалі стала лінива.

Ваша Леся

220. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

Серпень 1897 р. Ялта

Милая моя Лілія!

Все я збиралась тобі «основательиого» листа написать, та й знов півлисточка пишу. З приїздом наших триб життя розмаїтніше став, і листів якось ніколи писать. З 15 авг[уста] почнеться у мене сезон писання, бо тоді знов сама буду. Біда, що все-таки я ще не зовсім склеїлась, от папі написала та вже й трохи втомилась. Ну, як же ти, чи приїдеш сюди з Радою? З папиного листа виходить, що в Крим уже ніхто не збирається, а вже я повинна в кінці авг[уста] їхать додому. Се буде дуже досадно, коли ти і Рада не будете тут, тепер тут дуже добре і гарно, знов олімпійське повітря, після 5 днів вітру море як дзеркало, і їздити по ньому се просто втіха, варта богів. Винограду вже багато і всякої іншої снєді, так що за Гадячем плакать не прийдеться. Врешті, ти, здасться ніколи за Гадячем не плачеш. Добре ще й тим, якби ти приїхала, що, може, інакше нам довго не прийдеться бачитись, якщо буде «утвержден» один з тих проектів, які я оце посилаю папі,— він, запевне, розкаже тобі їх. Жаль мені, що треба жить на чужині, але ж трудно інакше набрати сили для неминучого кровопускання. В Києві, я знаю, я розтрачу дуже швидко все, що тут здобула. Тим часом тут далеко не скучно, поки зо мною Миша і Шура, гуляємо, їздимо човном, їздимо в екіпажі, розмовляємо, споримось, дивимось на море, купаємось etc.— ледве часу стає. Коли б іще вас з Радою сюди, то вже було б все гаразд.

Мені цікаво, як ви з Радою зійшлись і взагалі, яке враження зробили на тебе новознайомі родичі.

Вибачай, кінчаю.

Цілую тебе міцно, не сердись.

Твоя Леся

227. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

14

26 серпня 1897 р. Ялта 18 yjy| 97

Дорогий Ліцику!

Пишу перед виїздом наших і, звичайно, спішуся. Різні «житейские» речі напишу звичайним листом, а тепер мдю діло. Будь ласкава, будь посредником при знакомстві Ту-чапського з Лідою, коли він тебе про се попросить, і уст-рой так, щоб, коли він буде говорити з нею про те, як передати мені належні речі etc., то щоб сього ніхто не чув, і внуши Ліді, щоб вона теж про се нікому не говорила, аби ніхто собі даремне крові не псував. Може бути, що се все буде не потрібне, а не потрібне буде тоді, якщо я напишу, що буду в Києві восени сама, се ж, як тобі відомо, залежить від такої чи іншої резолюції наших. Резолюції сієї я чекаю зо дня на день, і все «пет козы с орехами»... Я хотіла б заїхати на якийсь час в Київ, щоб добути з тобою і зо всіма вами, та боюсь, що там я і застряну, бо як почнуться всякі «обсуждения», то се вже довга казка. Бути ж мені знов цілу зиму в Києві страшно — і за ногу страшно, і за нерви, бо вони ще досі не можуть оговтатись після зимових «многообразных» експериментів. Видно, я старіюсь, що так мене зломило за одну невдалу зиму... Ну, та про се потім. Тобі я можу нё говорить про те, як обертатись з листами,— ти ліпше мене «усьо знаєш». Прости, коли задаю клопоту, я знаю, що ти не відмовиш помогти мені. Як побачиш К[ривинюка], то кланяйся і передай листочка, що от зараз напишу.

Цілую тебе міцно!

Твоя Леся

228. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

ЗО

11 вересня 1897 р. Ялта ^ УЇП ^

Любий, дорогий Ліцику!

Я стільки годувала тебе завтраками, що вже мені аж сором перед тобою, але от сьогодні напав на мене писальний настрій, і я найперше напишу тобі. Вчора я отримала мамину телеграму, отже, знаю, що сентябрь лишуся тут, а як далі буду, зважу тоді, як отримаю листа. Тепер я живу не сама, найшла собі компанію — слухачку московських фершальських курсів,— так буде дешевше, а невигоди поки що нема, т. є. нема через те, що моя товаришка (розумій се слово в практичному значенні) мало буває дома, от сьогодні поїхала з Горним клубом на Байдари, а то раз у раз ходить в Ялту, часом по двічі на день. Вона нічого собі дівчина, та все-таки зовсім чужа, а я не люблю, як хтось чужий стримить повсякчас у мене перед очима. Житиму так тільки до 17 сентября, щонайдалі до 1 октября, а там, коли зостанусь надалі, житиму сама де-небудь в Ялті, бо вже «сезон» скінчиться і ціни будуть людяніші, притім, купатись все одно в октябрі не можна буде, то я могтиму десь далі від набережної оселитись і не буду бачити ніякої пакості, що розводять в Ялті різні сов-раси. Тут одна сусідка радить мені в Ялті одну хатку в 15 p., та я ще не бачила хатки, а се діло треба добре розжувати. Якось не віриться мені самій, що се я хочу «заточить» себе у татарському краю на довший час, а по-на-стоящому слід би. Стрівала я тут багато людей, що прожили рік-два і поправились навіть при туберкульозі в легких, то, може ж, і я коли ие поправлюсь, так хоч крові трохи наберусь.

Хотіла я, як ти знаєш, їхати в Болгарію, та папа пише, що проти сього єсть багато уважительных причин, для мене ж головна причина, що він сам проти сього... Ergo не буть мені за кордоном, і я прошу тебе, передай про се тому, кому се цікаво знати, нехай, мовляв, «статків-маєтків не збуває»... Сумно се, та мені ж не привикать до сумного. Кажуть, тут легко знайти уроки тощо, добре було б, якби мені вдалось устроїтись хоч наполовину на свої гроші. Vederemo! ¹³⁴ Тим часом не роблю, як і перше, сливе нічого, от тільки половину «КарііаГу» ¹³⁵ «проштудирувала» («читати» його не можна), і, знаєш, чим далі читаю, тим більше розчаровуюсь; я не бачу тієї «строгой системы», про яку говорять фанатики сеї книжки, бачу багато фактів, чимало дотепних гіпотез і ще більше просто дотепів, але багато зостається для мене темного, невиясненого, недоговореного і в науковій теорії, і в практичних виводах з неї. Ні, видно, се novum evange-lium ³ все-таки потребує більше безпосередньої віри, ніж її у мене єсть. Врешті, се, може, зарані так говорити, прочитавши тільки 7г 1-го тома. Добре бути такою натурою, як моя «товаришка», їй всього 20 літ, але вона вже зложила собі певні категоричні мірки і рамки і вірить в них без критики. Се навіть часом мене дражнить. Наприклад, у неї в голові неможливий сумбур щодо «областных во-просов», вона зовсім не в стані розрізнити поняття «шовінізм і національне самопізнання», «автономія і сепаратизм», «політична солідарність і централізм», гірше всього, що вона не розуміє сього раз назавжди і що такий незломний «гвіздок» є, здається, в головах більшості росіян з «центральних губерній». Коли сього гвіздка навіть автор «Alliance» ¹³⁶ часто не зміг зломити, то куди вже мені!.. Ся панночка сама родом з Орла, знає добре Івана Петровича і його сім’ю, каже, що Глафіра Помпеївна справді неможлива жінка (значить, воно й збоку так здається), а що Ліда (старша дочка Івана Петровича) нічого собі дівчина, тільки страх пуста і зовсім під впливом матері, сини ж обидва абсолютно безпринципні і пустопорожні. Подумати, що се все носить фамілію Драгоманових! Сам же Іван Петрович зробив на неї враження «очень добродушного»... Хитрий він!

Мені було цікаво читати, що мама признала за мною «описательський» талан з поводу наших болгар. Мені хотілось би знати, якими вони здались тобі. Напиши, як прийняли Ліду ті кияни, що знали її дитиною? Мені хотілось би глянути, як поводяться ті «забутливі люди» з нащадками того, кого вони так хочуть забути і все-таки не можуть. Чи привезла мені Ліда «БайТаню» і «Rapso-die»? ² Коли ні — «так стидно ж їй»!

Чи бачила ти Галю і Віру? Мама писала, що вони мали бути в Києві в кінці августа. Маргарита знов забастувала писати мені, зостається на потіху тільки приказка: «Pas de nouvelles — bonnes nouvelles» ¹³⁷. Взагалі сім’я дуже одби-ває людей від їх давніх друзів, т. є. не то щоб вони забували чи переставали любити своїх друзів, але їм якось нема часу і настрою виявити се так активно, як перше. Може, іменно через те люди бояться «зостатись», що справді можна почувати себе якось в квадраті одиноким (себто непотрібним), коли навколо всі давні друзі позамуровуються в своїх родинних твердинях. Я, слава богу, ще не зовсім у такому стані, але можу його розуміти. Напиши мені, кого і як ти застала в Києві: Michael, Хомячка, Гам-барова, може, Френкеля? Де Оксана Старицька? Одним словом, як буде час і настрій, лиши про все, що згадаєш і що подумаєш, мені все буде інтересно. Оксану і Микося я не укоряю за те, що вони мені не пишуть, а сама їм не пишу, бо думаю, що в таких літах переписка тільки угні-тає совість, а приємності завдає мало. Здоров’я моє нічого собі, а сама я тепер барви terra cota ¹³⁸, хутко вже буду terra di sienna¹³⁹. Може бути, що хутко писатиму знову, але не обіцяю нічого, так буде краще.

Бувай здорова, «душа звезды моей!» Всіх цілую.

Твоя Леся

Чи бачила Міку, Шуру і Апну Іванівну? Що вони про своє пробування тут казали? Чи показували вони тобі фо-тографії тутешніх видів? Жаль, що вони мало були!!

229. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

4

16 вересня 1897 р. Ялта 18 97

Люба мамочко!

Спасибі тобі за телеграму! Справді, се для мене весела звістка, бо я вже починала думати, чи не пов’яла вже моя «Блакитна троянда» де-небудь на чужині, але ще, видно, моя доля не зовсім загинула. Може, ся моя безумна дитина і на сцену попаде сього року, тільки я не побачу її... Се, може, й краще — не так страшно. А не побачу того, що Ваші листи ще більше зміцнили мій замір зостатись тут надовше, а може, й на всю зиму, попробувати ще, що з того буде. Жаль мені дуже, що не побачу Шишманових (Раду сподіваюсь бачити тут), та що ж, коли справді, видно, ні гора до Магомета, ні Магомет до гори не може прийти; хто з нас в сій справі гора, а хто Магомет, зоставляю на розсуд Ліді. Твоя правда, що їздити «туди та сюди» (себто вертатись після побачення знову у Крим) не випадає, а їхати на дощ і осінь просто страшно після такого теплого літа. Тепер тут у морі 18°, один день пройшов дощ, один день віяв північний вітер, а сьогодні люди купаються і ходять, як і перше, по-літньому. Сьогодні їхала я човном у Ялту і зовсім не думала, що надворі сентябрь; оце увечері знов трохи вітер, та все-таки всі п’ють чаї надворі і вікна у всіх одчинені. Чудне з’явисько тільки для непривичної людини, що тут на осінь гори починають зеленіти, бо сонце вже не так їх випалює. Винограду тепер

тут видимо-невидимо, бо саме тепер «ріжуть», от і в нав в Чукурларі сьогодні була велика різня.

Добре було б, якби ти справді могла приїхати сюди в октябрі, та боюсь я, що тебе оте будування затримає: се страшенна річ — «недвижима» власність, вона не тільки сама нерухома, але й людей позбавляє вільного руху, як тільки вони з нею зв’яжуться.

Прости, що зараз тут кінчу, якось не вдалось написати раніше — то се, то те заважало, а тепер уже пізненько і спати пора, одправити ж хочеться конечне завтра рано, бо ти, певне, ждеш мого листа, як я ждала твого. Бувай здорова, люба, дорога мамочко! Міцно цілую тебе і весь наш клан.

Твоя Леся

230. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

23

5 жовтня 1897 р. Ялта Ялта, Чукѵрлар, ^у^-97

Люба мамочко!

Не можу згадати, давно чи недавно я тобі писала, але здається, що давно. Та до мого тутешнього життя підходить прислів’я: «Pas de nouvelles — bonnes nouvelles». Єдина nouvelle се та, що я знов живу сама — моя товаришка по мешканню виїхала вчора. Я зважила пробути тут в Чукурларі до 1 октября, а там вибиратись в Ялту, де ще не знайшла собі домівки, та се завжди є час зробити, бо на кожній вулиці в кожному будинку єсть багато хаток окремих для «локаторів» — тут же люди «сезоном» живуть, а сезон першого октября кінчається, і, значить, хатки спорожніють... (Ах! Я чаєм листа залила! Вибачай за неохайність!) Великий мені жаль, що я не побачила Ліду і її родину, та, видно, сього доля не хотіла. Якщо Ліда ще у вас, то скажи їй, що я прошу вибачення, бо не пишу їй тепер —■ боюсь розминутись з листом, а напишу згодом в Софію. Як же вийшло з Радою? Біда з тими «ганками»! Смішно було мені читати про скуток шукання болгар на Волзі. Звісно, моя думка не авторитетна,— я й не претендую на се,— але мені ся «болгарська» теорія завжди здавалась міфом... Не менше, ні, ще більше смішна мені звістка про раут — monstre ¹ літній, остатні часи над-

ходять! Або, може, вертаються перші часи, коли лев і ягня та інші їм подібні антагоністи мирно лежали під одним кущиком, от тільки коли б знов який «древній змій» не попсував справи.

Ми будемо мати theatre ІіЬге? ¹⁴⁰ Дай боже! Та коли се буде? Коли б не прийшлось моїй «Троянді» прийняти раду Горація: «Novem annos prematur»... ² Тільки ж «Троянда» за такий довгий час може зов’янути і засохнути.

Сергій Бердяев (не можу відчепитись від спогаду про непевний жарт Старицького з поводу сього прізвиська!) не на жарт починає рятувати рідний край: якось я тут читала в «Revue Rleue» ¹⁴¹ його article ¹⁴², що починається словами: «Voulez-vous savoir pourquoi j’aime ma pat-гіе?» ⁵ — далі йдуть «сенсації» a la m-me de Курдюкоф. Все-таки слід прочитати — се було в іюньській чи іюль-ській книжці «Revue Bleue». Якщо він в своєму новому українському журналі ще й гонорар платитиме своїм бідним confreres-compatriotes ¹⁴³, то вже справді він стане якимсь patriae defensor¹⁴⁴ (чи пак salvator¹⁴⁵). Думаю, що треба врешті щось написати тобі про себе, а то знов вийшло «взгляд и нечто» замість листа,— і не знаю що: слава богу, нічого нового!.. Тут все ще сонце, тепло, хоч море гомонить несамовито, наче хоче послухати меце і затопити Крим — се було б дуже дотепно іменно тепер, поки я тут... Ах, от, щоб не забути, хоч се зовсім виходить тут ех abrupto ¹⁴⁶: на бога, пришли в тутешню народну читальню «Кобзаря», люди просять дуже, на таку адресу: Ялта, Народная библиотека, Почтовая ул., Сергею Васильевичу Стаханову. Се справді слід зробити.

Пиши мені тим часом poste restante ¹⁴⁷, а 1-го або 2-го я подам нову адресу. Бувай здорова. Дуже міцно цілую тебе і всіх, «хто в тому дому, у веселому».

Твоя Леся

Люба мамочко.

Починаю одразу з діла ¹⁴⁸, щоб не забути: будь ласка, пришли мені мою «гусеницу», сіре плаття і синю шерстяну блузку, з тих, в яких я лежала зимою, я в ній перероблю рукава, і буде мені зовсім хороша блуза, сіру блузу не варт присилати, бо вона вицвіла. Не знаю теж, чи варт посилати тепле пальто і смушевий «гарнітур», люди кажуть, що тут рідко буває 8° морозу, а то не більше 5°, і не довгий час триває холод, я думаю, що, купивши тут осінню куртку, могтиму ходити в ній цілу зиму, як ходила в Софії, де теж бувало по 5° морозу, а часом і більше. В Софії тепле пальто висіло у мене даремне і тільки пороху набиралось. Ще думаю справити собі сукню (плеоназм!), так зв, taylor dress \ з кавказького сукна (воно страх дешеве і тепле, а притім гарне, похоже на англійські матерії) і шапку теж кавказьку справлю, таку, як у Лілі і Оксани, тут їх масу продають. Крім того, маю вже фланелеву блузу і легку шерстяну сукню («в хмарах»), отже, матиму що надіти на всі demi-saison і quatre saison *, з яких складається тутешня осінь і зима.

Писала мені Оксана Ст[арицька], що ти збираєшся до мене, якщо ти справді хутко думаєш приїхати, то не варт посилати моїх речей поштою, але коли ще не зараз їдеш, то таки пришли, бо в октябрі «гусеница» потрібна людині навіть і в Криму,— вночі тепер не гаряче, і коли б мені не плахта, то було б мені й холодно. Вдень тут тепло, часто громові бурі набігають, море таке чудово гарне, як ніколи літом не бувало, дощ тут ніколи не йде цілий день, а більше вночі або ранком. Нема що казати, сторона ця хоч людьми зневажена, та богом не забута, коли б тільки не була така чужа... Тут, в Чукурларі вся Москва зібралась, кого не спитай: звідки ви? — зараз відповість: «Из

Москвы». Я досі не стріла пікого земляків. Що воно за 8нак?

Писала мені Оксана Ст[арицька], що Маня має грати головну роль в моїй драмі.... Я боюсь, що вона придушить Ореста, сівши біля нього на поруччі крісла. Як ти думаєш? Подаю свій авторський голос за участь Лілі і Оксани Ст[арицької] в моїй драмі. «Пиши мені», як стоїть діло з сею постановкою, все ж таки la vanite d’auteur ¹⁴⁹ і мені не чужа... Міцно цілую тебе! До побачення.

Твоя Леся

Мій новий адрес; Ялта. Екатерининская ул., дача Лещинского (выше переулка).

232. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

4 листопада 1897 р. Ялта Ялта, Екатерининская ул.,

д[ача] Лещинского, кв. № 9

23 18^97

Люба мамочко!

От уже, здається, два тижні, як я не писала тобі, і сама не знаю, як се так вийшло, се все той нещасний замір написати «основательного» листа! Та от і знов пишу неосновательного. Твої листи, посланий через Пашку і писаний вкупі з Радою і откритку з Гадяча я отримала, посилку теж отримала — велике спасибі за неї, вона послужила до великих реформ у моєму туалеті. При помочі срібного гапту вийшла дуже елегантна блуза з пес plus ultra не елегантної «лежальної» блузи, таки справді! Мої ученики аж я^ахнулись, як я її вчора наділа. Запевне, рукава в ній тепер модні — вузенькі — і лікті цілі. Чорну кофточку ношу дома з чорною спідницею. Сіра сукня п’а pas de chance ² — я догляділась, що в ній міль рукава поїла... Якось треба се направити. За фланелевий ліф теж спасибі, я забула про нього написати, а мені він потрібний. Дроздика міцно подякуй за брошку, справді, дуже цікава брошка, варта кримської відплати. Шкода все-таки, що ти не послала гусениці, вони тут, як оказується, досить дорогі, рублів 8 коштує зовсім поганенька, я ще не купила жадної, не зібралась, і свята заважали, оце їх було справжніх та імпровізованих чотири дні наряд, аж обридло. Сьогодні кінчаю одно «яредприємство»: довгу блузу, une robe de chambre *, давню свою мрію. Ти побачиш, яка се хороша річ вийшла, я в ній маю просто величний вигляд; бачиш ти, інакше як negligee ¹⁵⁰ не можу тепер довго писати, а вечори тепер безконечні, отже, треба щось робити, ти ж знаєш, що я й на самоті не люблю бути занадто negligee. До того ж, мені треба одежу, варту мого писательського стану. Ся фраза єсть безпосередній скуток тієї телеграми, яку я вчора отримала з Літературного товариства після прочитання моїх «Струн»,— «у кумушки с похвал вскружилась голова»! Подякуй від мене Лисенків, Старицьких і товариство за сей милий мені вираз уваги далекому, в горах загублепому авторові.

A parte, si e’est comme $a¹⁵¹, то чому ж мені жетона не дають?

Тепер дозволь тобі дати раду: якщо будеш їхати сюди до Нового року, то бери таки добре теплу одежу, бо на морі тепер «різно буває», взагалі тепер сезон для подорожі в Крим поганий, тепер ще як-небудь, а в де-кабрі, кажуть, гірше буває. Я б радила тобі їхати не на Одесу, а на Севастополь, та звідти все-таки не кіньми, а морем, бо по горах їздити зимою теж не випадає, на пароході все ж можна сховатись од вітру в каюту, а. в горах, як повіє з «ущелья», то вже нічого не порадиш. Жити тут непогано, бо увечері можна сидіти дома, а вдень, поки сонце гріє, то дуже тепло, я от учора без пальто гуляла опівдня, а ввечері і пальто не було занадто. Море часом досить тихе (та все-таки не Stille¹⁵²), а часом усю набережну вулицю як дощем заливає до самих магазинів, а само таке темне тоді, лихе... таке, як ти боїшся. Я ж його щось ніколи не боюсь, і, далебі, я певна, що воно куди добріше від людей: як втопить, то вже втопить, а довго не мучить, принаймні хто сам до нього не лізе, воно того не зачіпає. Я могтиму сказати про нього, як Гейне казав: «Wir waren einander gut» ¹⁵³. От що, не забудь привезти мені Гейне і Байрона, як будеш їхати. Чи стребувала ти з Ідзиковського ті томи

Байрона, що він мав виписати весною? Я б дуже хотіла, щоб ти привезла мені мого кинджала, та, певне, ти сього ие схочеш, то мені не випадає намагатись.

Дуже сумно мені те, що ти пишеш про Гамба'рова... Привітай його від мене, як побачиш, конечне, скажи, що я часто згадую його, а що я йому ие пишу, то се, певне, його не дивує. Чхенкелі (чи як се пишеться?) справді бачив мене на пароході — я проводжала ту курсистку, що жила зо мною,— мені було приємно бачити, коли не київську, то хоч quasi київську людину. Я все-таки тут не абсолютно самотня, єсть дві-три людини, з якими я часом бачусь, і вони відносяться до мене симпатично, тільки, звісно, у кожного з нас свій окромий шлях. Писала мені якось Маргарита і заклинала їхати до неї жити на зиму, але сей лист прийшов тоді, коли я вже так-сяк в Ялті врядилась, а крім того, єсть причини різні, по яким я не могла прийняти її запрошення. Розписувати про них пема чого, бо головне те, що я в Одесу на зиму не поїхала. Все-таки лист її мені був більш ніж приємний.

Пора кінчать сей лист (не знаю, чи основательпий)

і йти гуляти, поки сонце гріє. Посилаю тут свою фотографію. Приймаючи на увагу, що се робота одної «люби-тельницы», можна сказати, що робота дуже гарна. Здоров’я моє краще, таки справді, і ходить я стала ліпше, щоб не наврочити. Цілую тебе міцно! Пиши про все.

Твоя Леся

P. S. Чом Ліля не пише мені, я скучаю за її листами!

233. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

7^ листопада 1897 р. Ялта Ялта, Екат[ерининская] ул.,

д[ача] Лещинск[ого], кв. № 9,

26

18 ЗС 97

Люба мамочко!

Недавно писала тобі і знов пишу, се вже revanche ¹ за довге мовчання. Прости, на сей раз лист буде «діловий». Напиши, в якому «положений шш состоянии» постановка моєї драми, хто, де і коли має ставить її? Папа писав мені якось, що «ролі розписані для акторів», ти писала, що Старицький хоче врядити постановку в Літературному товаристві. Що з сього всього вийшло? Якщо будуть ставить, то я думаю внести одну поправку: чи не краще випустити зовсім сцену Люби з Крицышм в 1-му акті? Бо так, як вона написана «про людське око», вона не має смислу, або, ще гірше, має глупий смисл, вертати ж їй первісну редакцію, може, «для початку» поки що не слід. До того ж дехто з моїх критиків був тої думки, що сцена ся взагалі зайва. Коли ти думаєш інакше, то я пришлю тобі первісний текст. Запевне, ти будеш на репетиціях, отже, прошу тебе, вмов головну актрису, хто б вона не була, щоб вона не передавала куті меду, себто щоб не впадала занадто в істерику, сього елемента і так не мало там у мене, а коли його підкреслити, то вийде вже зовсім несамовитий характер, до яких моя героїня все-таки не належить. В останніх двох діях як можна менше сліз, надто в п’ятій, мені здається, що в такому стані люди вже не плачуть, хоч би й хотіли.,

Знаю я, що всі такі ради на просторіні не багато значать, та все ж, може, до чогось придадуться.

Тепер ще про драму. Один мій новий знайомий, що був тут літом у Криму,— я писала тобі про нього в свій час,— Сергій Костянтинович Мержинський, дуже заінтересований моєю «Трояндою», яку я йому читала, написав мені на сих днях з Мінська, де він постійно живе, що туди має приїхати Кропивницький з трупою і що я добре б зробила, коли б послала йому, Мержинському, свою драму, а він би дав Кропивницькому для постанови і наглянув, щоб мої умови, які я поставлю, були достатньо виконані. На се я ще нічого не відповідала, бо одно, що у мене тут єсть тільки черновка, сама переписувать я не можу, україпського переписувача знайти тут не легко, друге ж те, що я не энаіо, яка тепер трупа у Кронив-ницького, чи не партацька часом, третє, що-я не знаю, які умови матеріальні треба ставити і в якій формі. Я дуже прошу тебе, наведи справки про Кронивницького, зваж сама, чи варто розпочинати се діло, а коли варто, то напиши мені, які умови звичайно бувають між автором і антрепренером, а «Троянду» (перенисану чи цензуро-валу?)] пошли на адресу Сергія Костянтиновича Мер-жинського ¹⁵⁴, в Мінськ, в Контроль Либаво-Роменской железной дороги, умови ж моральні і матеріальні я пошлю від себе,. Кропивницький буде в Мінську в початку ноября. Ну, от і всі діла. Ні, ще одна увага: мені все-таки хотілось би, для слави козацької, дебютирувать в Києві, але ж я не знаю, наскільки серйозний там замір ставити «Троянду», а коли серйозно, то все-таки, коли, власне, се має бути? Все се має такий вид, наче я набиваюся з своїм «детищем», правда ж, так? А факт тим часом той, що я страшенно боюсь сеї постановки, і в Києві більше ніж де, malgres tout!..¹ Все-таки зверни увагу на мій «діловий» лист і відпиши мені скоріше, бо слід же мені щось відповісти людині, що так дбає про розповсюдження (от іще слово!)' моєї слави—а врешті* може, й неслави,— хто знає...

Жаль мені, що я не можу ще раз умити свою дитину перед тим, як пускати її на позорище, боюсь, що в ній виявиться багато промахів при репетиціях. Ет, що вже про се говорити, все одно не поможе! Часами у мене з’являється якесь дуже скептичне і суворе відношення до сеї драми, і мені здається тоді, що в ній більше промахів, ніж чого доброго. Дуже се гірка думка, а приходить вона мені все частіше й частіше...

Врешті, годі! Се погана авторська звичайка — отак безконечно базікати все про одно. A propos драм, читала я сьогодні в «Русской мысли» рецензію на «Ваву» і «Па-шеньку» — панійські драми, щось-то вони мені не конечне... «Пашенька» могла б бути доброю драмою, та, коли рецензент правду каже, то пані паколотила там всього чимало, а докупи не звела, і виходить, що діло не в тім, що Пашенька міщанка, а її чоловік князь, а в тім, що вони обоє дурні або принаймні, і то безперечно, Пашенька дурна і скажена, а від сього, звісно, княже-ський титул не рятує: «Quand on est bete, e’est pour toujours» ²,— давно відома правда.

Позавтрьому тут в театрі Гарін і Станюкович мають читати прилюдно свої «уліти», піду послухаю, які-то літературні вечори «у здешнего государя» бувають, воно ж, до речі, й розривка буде. Не знаю тільки, де вони публіки наберуть, бо «сезон» скінчився, саврасна Москва роз’їхалась, а лишились тільки проприєтери ялтинські (з них «взятки гладки»), та де-не-де такий «залітний гість на чужині», як я. Мені добре ходить, бо я живу напроти театру, а хто забрався, наприклад, так, як Надсон, у гори або яри, то вже сидітиме увечері тихо і не рипатиметься. Тут-бо тепер так: ранком всі, от і я теж, Ходять по-літньому, в пелеринках і часом під зонтиками, а ввечері напинають тепле хто що має. Ранок сьогодні був чудовий і море розкішне: синє, рожеве, зелене, опалове, яке хочеш, а тепер чудова місячна, тільки дуже холодна ніч, і я не одважуюсь піти подивитись на море, хоч воно, певне, цікаве, таке, як учора. Ну, се все зайва мова, вибачай, тут якось ще більш привикаєш писати безтолкові листи. Добраніч! Міцно цілую тебе і людоньків наших. Кому варто, тому кланяйся від мене, т. є. тому, хто мене добрим словом згадає.

Твоя Леся

234. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

2

14 листопада 1897 р. Ялта

Люба Лілічко!

Написала я тобі вчора листа, але пощаджу тебе від нього. Вчора я отримала звістку про Миколу Васильовича, тоді знайшла в «Києвлянині» коротке оповіщення від 3 октября... Напиши, як се сталось, я сього не знаю. Тепер вже можна не мовчати.

Хутко отримаю гроші за урок, тоді пришлю на твоє ймення вінок Миколі Васильовичу. Коли тобі самій ніколи або тяжко буде віднести його, то попроси Павла Лукича зробити се, він, певпе, ие відмовить, по-това-риськи.

Якби був який-небудь толк з мого приїзду в Київ, я приїхала б зараз, але з мене тепер нікому і нічому користі не буде.

Напиши, як діло пана Михайла? Та, на бога, не мовчи! Веселих тем все одно трудно діждатись.

Хай вибачить мама, що не відповідаю на її останній лист, нехай трохи згодом. Тепер голова дуже болить і морочиться.

Бувай здорова. Цілую тебе міцно і руку стискаю.

Твоя Леся

P.-S. Що сталось з моїм торішнім перекладом? Фатальна робота!

235. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ

18 листопада 1897 р. Ялта 6.ХІ

Ялта, Екатеришшская ул., д[ача] Лещинского, кв. 12

Люба моя дядино!

Не буду вже і вибачення просить, бо все одно я його не варта. Я вже раз починала писати Вам листа, але початок порвала і стала ждать слушного часу, себто, коли здоров’я і настрій поправляться трохи, а то противно було писать ереміади. Тут, було, раптом упала зима, було до —3°, се вже для Криму багато, нога мені почала боліти, а тут ще прилучились моральні злидні, що довели було мене до справжнього «умопомрачения», отже, писать, правду кажучи, не ставало одваги. Тепер, принаймні, зима зникла, а се вже дає можливість жити. На горах сніг розтав, море знов засиніло, дами знов попа-дівали demi-saison, у хаті в мене вітер не гуляє (між іншим ще і через те, що я перебралась в кращу хату), я примусила себе взятись за роботу вечорами — се у мене remede supreme ¹, а вдень стараюсь як можна більше бути на вулиці, ну, от воно якось і живеться.

З поворотом «весни» нога моя знов поправилась і бігає досить швидко, тільки я не можу нічого тяжкого надівати, і на гору, хоч би і невеличку, йти мені дуже трудно, зараз задихаюсь — се все наслідок довгого лежання. За сей тиждень зими я зовсім допевнилась, що київська зима була б мені дуже трудна, бо там уже тепер —8°, отже, в легкій одежі і не думай гуляти, а серед ноября весни там не сподівайся! Отож в Київ мені нема воріття, аж поки справжня весна не прийде. Страшенно тшушу що? можу приїхати до Вас,— Софія мені була б? далеко меншкда> чужиною, ніж Ялта, чужіше від неї трудно собі здумати місце. З усіх причин, через які я не* могла приїхати до Вас, я сама признаю тільки од-щу_г а власне ту, що мені було б нелегко відбути тепер таку далеку подоріж, бо сила у мене тепер не та, що була два роки тому назад і, певне* ще прийдеться довго ждати, поки вона вернеться. Що ж, почекаємо! Досадно тільки, що мушу тратить на чекання той час і ті літа, які люди звичайно вживають на роботу...

От ще одна, правда неважна,, причина мого мовчання: я хотіла, раніш, ніж писать Вам, побачити Токмакову. Довго я не могла зібратись, нарешті зібралась до неї в Олеїз (се верст 12 від Ялти) — і не застала її дома, застала тільки її чоловіка, але сей російський landlord¹⁵⁵ зробив на мене не саме краще враження. П[ані] Т[ок-мако]ва обіцяла в, листі бути у мене, «на днях», я навіть по її> просьбі визначила. їй години,, коли вона може застали мене * сиділа в ті години дома, але «дні» минули, а п.. Т [окмако] волі мені не прийшлось бачити. Чіому — не знаю. Може landlady¹⁵⁶ просто забула про мене...

Тепер маю Вам написати про одне* діло, наперед думаючи, що з> сього нічого не вийде. Одна панна* курсист-ка-фельдщериця, просила мене, спитати кого з живших в Женеві або Парижі', чи не можна б їй устроїтись за очі (а ркіогі, ще не приїжджаючи) в якій сім’ї руській чи французькій, себто, щоб вона (панна.),, могла просто з Росії приїхати на готову квартиру і в відому їй по листах обстановку, щоб тільки та обстановка була сімейна,, а не пансіонна і не готельна., Панна ся молода дівчина (20 л.), великороска_г на курси попала, здається, більше згарячу, ніж «по призванню», виховання досить дворянського і має в натурі певну дозу російської «безалаберности», впрочім, добродушна, з добрими замірами; хоче походити за границею в університет і «присмотреться к жизни»... Не бідна, але далеко ие щедра. Ми з нею місяць жили тут в, одній хаті, і вищесказане єсть результат моїх безпосередніх спостережень над нею. Я їй казала одразу, що мені трохи ніяково, морочити Вам голову такою невиразною* просьбою.: помістити в сім’ю Ваших «друзей» sob сім не відому Вам особу (окрім Вас, мені нікого просить).. Вота. відповіла: «Ваша тьотя, певне, не відмовить Вам, коли Ви її попросите, бо сказано: «Les amis des nos amis soot nos amis»¹⁵⁷. Я поставила три objections ¹⁵⁸: І) ми з нею не друзі, а тільки знайомі; 2) Ви можете не признавати сеї приказки; 3) Вашим знайомим прийшлось би уважити сю панну яко Гашіе de Гашіе de notre amie...³ Але все-таки я обіцяла написати Вам. Я думаю, практичний вихід такий: спитайте, будьте ласкаві, кого з Ваших паризьких чи женевських] знайомих, чи хотіли б вони взагалі прийняти до себе en pension⁴ молоду росіянку, якщо вони в принципі нічого не мають против, то дати їх адресу сій панні і нехай вона списується з ними сама про всякі матеріальні і моральні умови життя. Я просила б Вас все-таки, коли Ви берете на себе спитати яких Ваіпшх знайомих, спитати їх скоріше і, не гаючись, відповісти мені про такий чи інший скуток Вашого запитання. Я знаю, що я не заслужила скорої відповіді від Вас, але сподіваюсь, що Ви мені готові простить «не тільки сім раз, а і 77» — по-євангельськи.

Ся панна, певне, і так мене лає там у Москві, що я затягла її справу так довго!

А тепер бувайте здорові, іду спать, пізно вернулась з уроку і порядком втомилась. Завтра пишу Раді, а може, і Ліді, коли буде час і голова служитиме.

Як Ваші діла? Як наші шанси побачитись з Вами на Україні?

Цілую Вас міцно-міцно і прошу... ні, я знаю, що Ви вже і так неіресердились.

Ваша Леся

236. ДО А. М. ДРАГОМАНОВОЇ

19 листопада 1897 р. Ялта 7/ХІ

Cher petit Radis! ¹⁵⁹

Ми з тобою на рівних правах, і мені не так стидно перед тобою, як перед твоєю мамою за моє мовчання. Та знаєш, мені досі так досадно за нашу літню розлуку («а счастье было так близко, так возможно!»)\ що аж писать противно... Ну, з чого починать? За той час, як я в Криму, я перемінила 4 квартири: перше жила трошки дальше від моря, в двох кімнатах з тьотею, а потім з Мишею, Шурою і Ан[ною] Ів[анівною], далі перебралась блия^че до моря, жила сама, а потім з одною курсисткою, тільки се було не дуже приятно, бо ми з нею були мало знакомі, а гірше всього, що вона вночі спала неспокійно і лякала мене. З октября я вибралась із Чукурлара в Ялту і поселилась сама, без компанії, недалеко од моря, в оригінальному дворі, оригінальний він тим, що в ньому єсть toute une menagerie ¹⁶⁰: баран, журавлі, пава, попугаї, коти, собаки et une menagerie qui fait la part de la menagerie ¹⁶¹. Перший місяць я жила au rez de chaussee ¹⁶², за стіною у мене була сусідка, що співала по вечорам циганські романси з акомпанементом гітари, а ранком сварилась з своєю служанкою так, що врешті я мусила її «сократить». З ноября стало холодно au rez de chaussee, і я перейшла au premier¹⁶³, тут маю хатку кращу і вид з вікна ширше, до того, двері одчиняються в коридор, а не просто в сад, як внизу. Дома тут строяться по-софій-ському, т. е. не розщитуючи на холод. Слава богу, тепер знов потепліло, а то я вже була захопила лихорадку, чого терпіть не можу.

Щоб перебить скуку і поправить фінанси, я знайшла собі урок: учу двох «Микосів» філологічним наукам в розмірі 1-го і 2-го класу гімназії і шукаю ще занятій, та щось вони не знаходяться. Положим, може, се і краще,

бо часом я і з одним уроком з трудом справляюсь, як інший день поганий вийде. Минула зима дуже втомила мене і розвила наклонность до нервної лихорадки і голо-вокруженій. Тепер я багато поправилась, а в початку літа мені самій на себе було противно дивиться.

Стараюсь не утомлятись, їм багацько, сплю довго, гуляю часа 2—3 в день, одним словом, всіма силами стараюсь поправитись, бо мені обридло моє інвалідство. Через своє дурне здоров’я мопі мало прийшлось робить екскурсій в се літо, а се тут дуже інтересно, бо єсть багато міст, які стоїть побачити. Правда, я багато їздила по морю і на веслах, і під парусом, а се краще всяких екскурсій на конях. Тепер приходиться сидіти в Ялті і нікуди не рипатись, бо і на морі, і на горах холод і вітри. Єсть у мене план поїхати на різдво на кілька днів в Одесу до своєї товаришки Маргарити, та, здається, прийдеться від нього відказатись, бо сезон тепер поганий для морських promenades *. Розказують, що торік перед різд-вом один пароход їхав 4 дні з Ялти в Севастополь (се 5 ч. їзди), ніяк не міг знайти дороги в тумані... C’est pas gai!.. quoique, d’autre part, une sensation forte ¹⁶⁴. Провести «святий вечор», а може, і стрінути Новий рік en ріеіпе mer, dans la brume...¹⁶⁵ Може, се все-таки веселіше, ніж провести святки тут.

Замічаєш, як погано написаний сей лист (des vraies pattes de mouche ¹⁶⁶), я не знаю, що сталось з моїм почерком, тільки він часами зовсім мене не слухається.

Вчора ввечері я писала convenablement¹⁶⁷, а сьогодні просто аж самій стидно. Не знаю, чи і розбереш таку мазню.

Папа мені писав, що, може, ви всі на той рік приїдете до нас. Чи правда? От буде славно! Я до літа поправлюсь і вже не поїду в Крим, а буду з вами жить де-небудь в Гадячі або на Волині — j’ai bien merite cela ¹⁶⁸.

Бувай здорова, треба іти гулять, по дорозі кину лирта в ящик. Цілую тебе міцно. Пиши мені. Я скучаю.

Твоя Леся

Як твоє рисувапня? Чи ходиш в школу?

Кланяйся всім, хто мене пе забув.

22 листопада 1897 р. Ялта 8/ХІ. 1898,

Ялта,. Екатерининская ул.,. д[ача] Лещинского, кв. 12

Бедненькая моя толстенькая Лидочка!

lie думай, що я хотіла prendre та revanche ¹⁶⁹ і через те мовчала, «это случилось по случаю, случившемуся со-вершенно случайно» — joli pleonasme, quoi!¹⁷⁰ — просто так, не писалось. За се ти не маєш права сердитись, боти знаєш.

Папа жалувався мені в листі, що з вас ніхто не писав по виїзді з Росії,-— що се значить?

Писали мені наші, ніби Л[юдмила] Мих[айлівна] хотіла прислати Зорю в Росію,— як і коли се мало статись і через що? Напиши мені про сі діла, бо, може, твоїй мамі неприятно говорить про се — вона чогось не любить сеї теми. Напиши теж, чи Л[юдмила] Михайлівна] знає про смерть Н. В. Ковалевського, певне, знає, коли не через Росію, то через Галичину, де ся звістка мусила голосно обізватись. Я нічого не писала Л. М. з поводу сього, бо для мене се дуже тяжка тема, і я не хотіла бути такою messagere de la mort¹⁷¹ для других, якою була для мене мимоволі тьотя Єля. Вона мені написала про со ex abrupto⁴, як про річ мені відому, і се мене просто мало з ума не звело. Се моя^е служити міркою, наскільки у мене менше тепер сили відпору, ніж було в Софії. Мені здавалось, що там я не тратила фізичної і моральної енергії навіть в найтяжчі часи, а тут я дійшла до такого стану, що лягала в городських скверах, сливе на вулиці, від нападів морочення голови... чистий скандал! Впрочем, так чи інакше я все-таки і тут справилась з собою і думаю, що надалі буду поводитись tout a fait comme il faut¹⁷², а то стоїть тільки дать волю своїм нервам, то так і не оглянешся, як попадеш в неврастеніки чи істерички — цур йому! Changeons de theme ¹⁷³.

Чому Ваша милость не іэула ласкава привезти мені Бай-Ганю? Здається, я виразно об тім просила? A propos, що аа скандали там у вас були з поводу похорон Кон-ст[антино]ва? По нашим газетам якось не мошна було толку добратись. Здається, діло про се убійство стало в Софії такою ж cause celebre \ як діла Белчева і Стамбу-лова,— сторонка все-таки у вас! Бухнуть в людину з-за йутка, положить на місці, самому дременуть в гори, і слід простиг,— Гaffaire cTun instant!..²

Що там Ваня в Києві «наворожив» — наші всі очаровані ним, просто без ума від нього! Міка теж a fait une forte impression ¹⁷⁴ своїми очима і своєю серйозністю. Про тебе і Раду не буду нічого писать, щоб не портить вас.

10/ХІ., Мені перебила писання одна неприємність. У мене були тут одні знайомі, що здавались мені милими і навіть інтересними людьми, позавчора сі «милі, інтересні люди» m’ont fait avaler une fameuse grenouille!¹⁷⁵

Леся

238. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

10

22 листопада 1897 р. Ялта 18^|97,

Ялта, Екатерининская, дача Лезцинского, кв. № 12

Люба мамочко!

Остатні листи наші розминулись, а після них ми з тобою ще не писали одна одній, отже, відповідаю на твій остатній лист. Давно б відповіла, та з листа до Лілі ти, може, знаєш, що я справді не в стані була писати. Оксана Старицька писала мені про деякі сумні звістки з-за кордону — я сього сподівалась... Тепер наші «брати» побачать, що значили для них ті «дрібнесенькі датки», яких вони не вміли шанувати. Врешті, я сьому не радуюсь, далеко від того... Але се все виходить зовсім не

«відповідь», вибачай. Theatre libre мене радує, може, з нього будуть люди. За драму свою все-таки боюсь ¹⁷⁶. Виберіть там Ореста в pendant¹ Мані, такого, щоб міг, як Атлас, «цілий світ» стримати. Циклопа я не жалую, так йому й треба, «прийшла і на тура бура». «Літературна громадка» річ добра, та я скажу, як Летіція Бонапарте про імператорство свого сина: «Pourvu que ga dure»², проте бажаю щастя і енергії. Я б радила перекласти Maurice Vernes «Precis d’histoire du peu-ple d’Israel»³ (статті з енциклопедичного словаря, що я колись перекладала, єсть extraits ⁴ з сього твору), ся книжка може служити оберігаючим ліком проти толстов-щйни і подібного сумбуризму, до того ж стиль у ній не трудний, не вимагає від перекладача белетристичного талану, як, наприклад, переклади з Тена або Ренана, через те ся книжка може бути перекладена колективно. Хороша теж книжка Seignobos «Histoire de la civilisation d’ Europe en XIX si eel e» ⁵ (нове видання, недавно перекладене на російську мову), але її переклад, здається, вийшов у Галичині (зроблений, правда, по давнішому, гіршому виданню). Обидві книжки не дуже великі, по одному тому, не монографічні, а скоріш мають характер компендіуму, мені здається, що для нашої убогої наукової літератури такі книжки, може, навіть потрібніші, ніж талановиті, але повні partis pris⁶ монографії Тена. Спинюся поки що з дальшими радами,

бо — entre nous soit difc! ⁷ — хоч би «уліта» сі книжки вивезла, то й то була б доброю робітницею. Подякуй від мене сих нових (може, й незнайомих?) товаришів за честь, яку вони мені зробили, запрошуючи мене до гурту і не цураючись моєї малокомпетентної ради; вернувшись «на тихі води», сподіваюсь застати молодий гурт в розцвіті сили й енергії, тоді й сама з охотою поможу їм і словом, і ділом, а тепер, поки що, не робітниця з мене...

Тепер вернімось «з форуму додому». Писати про себе? Про ногу?! Ox-x-xL Дещо я вже писала папі і тобі. Сьогодні я писала папі про свою нову домівку: тут же, тільки на другому етажі. Зимою тут люди au rez-de-chaussee не живуть і мають рацію, бо тут садки зелені всю зиму і через те в нижніх етажах завжди затінок, що влітку дуже добре, але зимою розпроваджуе вільгость. При помочі невеличкої «воєнної хитрості» з мого боку моя господиня віддала мені і сю хату за 15 p., хоч я сама бачу, що згідно з тутешніми звичаями вона варта 20 р. В ній два вікна — одно на схід, друге на захід, з подвійними, але не заклеєними рамами (когда кто хочет, то запаковується й тут, але, по-моєму, се без потреби), ліжко на пружинах, канапка, велике крісло (і не продерте!), два столи, шафа, комода, умивальник, «такий, як на вокзалі», і ширма. Двері виходять на великий скляний ганок, якого половина належить мені, а половина моїй сусідці, ревель-ській пані з двома дітьми, Ларисою (15 літ) і Вітею (10 літ). Мої сусіди люди досить спокійні і хоч мають дуже погане фортепіано і жадної музикальної кебети, та зате грають мало і лягають спати у 9-й г., спасибі їм! їм я от що: рано п’ю каву (чай скасувала), навіть з сметанкою, а не з молоком; між першою і другою годиною обідаю, годині в 4-й або 5-й п’ю молоко або какао (коли не лінуюсь варити), увечері п’ю чай і вечеряю шинкою, яйцями або тим, що принесу з обіду, до кави і чаю завжди маю масло; молоко носять мені по бутилці (37г склянки) щодня. Як бачиш, я тут не постую. Дуже рада, що врешті пе бачу перед собою осоружних судків, а обідаю по-людськи, за порядно накритим столом, де мені подають не quasi домашню, а справді домашню страву.

Нога моя ходить ліпше —- у себе в хаті я знов починаю часто губити палку,— тільки часом щось на неї находить, але рідко і ненадовго. На гору мені не приходиться ходити, ходжу все більше берегом моря, се добре, бо чомусь я тепер не можу злізти навіть на невеличку пригору без задишки. В легкому убранні ходжу добре (наскільки взагалі сей вираз до моєї походи стосується), але важкого нічого не можу носити, знаю, се з того, що раз, ідучи на ванну—се три шаги звідси! — наділа лйшню спідницю і хустку під пальто (пальто — коротка кофта без вати) — і ледве долізла додому! ¹⁷⁷ Се дивно, бо взагалі почуваюся нічого собі і не втомляюсь так, як літом. На моє щастя, тепер тепло — я навіть позавчора ходила в одній сукні, і не я одна. Вітри тільки тут бувають неприємні, не дуже холодні, але такі сильні, що я таки справді часом од них валюся. Зате нема ні снігу, ні ожеледі, ні «мраки» — коли дощ, то вже дощ (як з відра!), а коли сонце, то сонце! От і весь мій бюлетень, та вже й спати пора.

Папа писав, що Зоря їде в Київ, певне, досі вже, там. Напиши мені про нього, та, може, й він буде добрий — напише. Що то Микосеві не ведеться? Ну, нехай арифметика, але закон божий! А, фе! Як здоров’я Оксаночки і Дроздика? Як взагалі поживають «людкове»?

Не гаразд Ліля робить, що мені не пише, я дуже чекаю на її лист. Врешті, може, їй через що ніколи або не до листів, то беру свої слова назад. Завтра, найпізніш по-завтрьому, вишлю посилку. Бувай здорова і не кори мене за листи, їй-богу, краще писати не вмію!

Цілую тебе міцно-міцної

Твоя Леся

, 239. ДО О. П, КОСАЧ (сестри)

24 листопада 1897 р. Ялта Ялта, Екатер [ининская],

д[ача] Лещинск[ого], кв. № 12,

Люба Лілечко!

Сьогодні я вислала вінок на твоє ймення через транспортну контору «Надежда», оце посилаю квитанцію. То

бі посилку принесуть в хату, нікуди не треба йти полут чать, ти тільки покажи квитанцію агентові і кажи при собі розкрити ящик, чи не поломили чого. Коли б часом довго не доставляли посилки, тоді справся в контрі «На-дежда», вона єсть десь на Крещатику (де власне, не знаю), але се, певне, не буде потрібно, бо, наприклад, я отримала від Миші посилку через сю контору у свій час і як слід. Причепи до вінка ленти — друкарі мені їх трохи зоисували, та що вже робить! — я їх поклала особне, щоб не дуже пом’ялись, збери теж і зелень, лаври etc. і зроби з неї букет або що тобі здасться ліпше і віднеси вкупі з вінком ¹⁷⁸.

Прости* коли я тобі завдаю клопіт, і коли сей клопіт занадто великий, то зроби так, як я писала в минулому листі, попроси Павла Лукича або кого іншого з товаришів,- хто має час. Хотіла я раніш посилку сю справити, але перше ждала грошей, а потім два дні пішло на роботу. Се, як бачиш, перша річ, на яку пішли мої перші зароблені гроші... Не сподівалась я сього!

Великий жаль, що ти мені не пишеш,— але що маю робити? На таких просторах дорікати не годиться, треба a priori думати, що, певне, ж єсть поважні причини, коли ти не могла обізватись навіть на такий лист, який був мій остатній. «Нема вчинків без причин». Може, причина та, що ти на мене сердишся, але за що? Здається, нічого такого між нами не було, а якщо воно, по-твоєму, було, то вилай мене добре, та все-таки ие мовчи. Може, тобі ие до писання просто, тоді вже — що ж, тоді вже не пиши, бог з тобою. Коли боїшся, що веселих тем нема, то не бійся, я їх і не жду, а мені здається, що ми з тобою не тільки не чужі, а навіть більш ніж рідні, і слід би нам знати одна про другу і веселе і сутіне, що кому трапляється. Мені за сей час нічого веселого не> трапилось, коли не лічити веселого сонця і моря, а була, окрім туги, ще одна колосальна пакость з боку одних «інтелігентних», та ще й «исторических» людей; така пакость, яку можна «простить, но не забыть», я так їм і сказала. Врешті, се вже, слава богу, «одійшло в історію». Я знов згадала, що приїхала сюди, аби поправитись a tout pris і почала знов їсти за двох, невваяшочи — хочеться чи не хочеться — гуляти над морем і заставлять себе лягати спати не пізніше HV2 (а не в 2, в 3 і пізніше, як було всі дні після 1 ноября). Не можна, гріх бути інвалідом, коли так багато роботи і так мало людей, треба перестати ним бути, коли не можеш зараз, то через рік, через два, через три, а все-таки треба вийти в люди! І я вийду або під ножем пропаду, а так не зостанусь.

Ну, бувай здорова! Коли писатимеш, то й я писатиму більше, а тим часом міцно тебе цілую.

Твоя Леся

Розпишись на квитанції «Косич», а не «Косач», хай вже буде так, як вони перебрехали, а то ще причепляться!

240. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

28 листопада 1897 р. Ялта Екатерин[ипская],

д[ача] Лещитісі^ого], кв. 12, Ялта,

18—97

Милая моя Лілія!

Спасибі тобі, велике спасибі за твого великого листа. Мало в ньому веселого, та все ж він розважив мене, він був живим голосом серед пустки... Значить, як я думала, так і було, Микола Васильович не міг далі жити без Галі, а склероз і т. п. тільки вираз сього в видимій формі. Мені здається, що його трудне життя привело його до тії границі, коли умерти, навіть самовільно, вже не егоїзм, а право, і зректись сього права міг тільки такий герой, як він. Мені не трудно дати собі слово помагати тобі осягти тої мети, яку ти собі положила, бо я давно дала велике слово за себе і за товаришів (отже, й за тебе) в іншій стороні, на іншій могилі. Для того, щоб дотримати слова і помогти його тримати іншим, я пропадала цілу зиму в Києві і тепер пропадатиму в Ялті в надії, що, може, з сього «пропадання» вийде життя. Не скрию від тебе, що бувають у мене хвилини розпачу, коли мені здається, що все даремне, що я от-от упаду на дорозі і важкий хрест задавить мене, але се хвилини тільки, взагалі ж я думаю, що хоч сама не житиму, та завжди буду в силі помагати жити іншим, хто тільки схоче моєї помочі.

З твого листа глянула на мене така жива, молода, гаряча душа, що, далебі, яснішим здався світ навколо і не такою страшною прийдешність. Я думаю, що ми ніколи ке розійдемось різно, завжди будемо рідними не тільки: по крові, але й по духу,— а чи кожна людина має таких: рідних? Коли б ми тепер були вкупі, багато з того, що я тепер кажу, не треба було б казати, воно було б видно так, само. Я помогла б тобі плакати, як торік, не допитуючись, не вимовляючи зайвих слів. Недарма я часом порівнюю себе з плющем, есть в мені щось смуткове, через те, може, люди в журбі горнуться до мене, через те, може, й чуже горе ніколи не здається мені пустим, не вартим уваги. У нас з тобою е спільна риса: почуття товариства і братерства не тільки до своїх, але й до чужих, не знаю, що заложило його в нас, виховання чи природа, тільки в нас воно дуже розвите, у Комарових, як видно, його нема, коли вони його так грубо не розуміють в інших. Признаться, я навіть не сподівалась від них сього, надто в такій формі і розмірі.

Здається, Маргарита розвитіше своїх сестер в сьому напрямку, але у неї якось все інше горе тепер під глухою сурдиною, дуже вже захопила її сім’я, чисто хатні інтереси. Якось я писала мамі, що Маргарита запрошувала мене до себе на зиму. Я не могла прийняти сього запрошення найперше через те, що Одеса все-таки не Крим, а друге, признаюсь, я боялась, що, живучи довго вкупі, ми могли б дійти до якого конфлікту не так з самою Маргаритою, як з її чоловіком, а се мені було б неприємно, бо Маргариту я дуже люблю «раз назавжди». Чоловік її при мені (літом) якось виразився дуже скептично про Миколу Васильовича, і тільки якась чисто механічна причина не дала йому вислухати до кінця моєї різкої відповіді. Якби ми довго жили вкупі, то, певне, такі причини не завжди б рятували нас від різких розмов, надто коли б розмова пішла на вищезгадану тему. Ще при житті Миколи Васильовича кожний посміх, кожне легковажне слово по його адресу дуже вражали мене, гірше, ніж коли б вони були направлені просто проти мене, тепер же, я думаю, се було б мені просто нестерпимо. Спогад про дядька зливається у мене в одно з спогадом про його найкращого, найвірнішого, найблагороднішого друга, отже, нехай ніхто не важиться при мені зачіпати їх пам’ять зневажливим словом!

Добре се, що дядина з Радою і Зорею врешті вибереться з Софії. Шкода, що Зорі прийдеться ще одно переучування витримать, але він хлопець дотепний, дасть біг, справиться і акліматизується. Рада писала мені просто проймаючі листи про свої українські враження, їй просто конечне слід переселитись до нас, тим більше що

і дядько сього хотів, не раз казав; «Візьміть мою Раду до себе, як мене не буде, не дайте їй пропасти в сій дичині...» їй в Софії жити зовсім погано, я се знаю, в сьому, ніде правди діти, немало винна Ліда. Впрочем, Ліду мені тепер шкода, тепер вона справді буде там, як Мару-, ся Богу славка, одірвана од роду-племені, невесело се! Мені здається, що Рада ще й через те здалась тобі «меншою», що їй трудно виражати свої думки на слов’янських мовах і приходиться вдаватись до простіших, немов дитячих виразів, хоч, безперечно, в ній таки єсть трохи сього. Вона нагадує мені молоде деревце, що розцвіло на невластивому грунті, в невластиву пору,— elle se sent partout depaysee се її власний вираз. Коли Рада і Зоря житимуть при нас, ми з тобою мусимо їм помагати всім, чим можна, я певна, що ти думаєш про се так, як і я.

Що се з нашим Микосем? Чи се «молодий шум», чи що таке? Не подобається мені той «гандель», сі «прода-жі» та «лотереї» зводяться на експлуатацію менших і дурніших товаришів; Микось міг би розуміти, що подібний trafique[ur] ¹⁷⁹ зовсім не в традиціях нашої сім’ї. Написала б я йому свою думку про його «триб життя», та він прийме се за звичайну, банальну «нотацію» і не зверне уваги, зостається сподіватись, що хутко сам до розуму прийде. Попроси тільки його від мене, щоб він віднісся по-товариськи до Зорі і не показував би йому (одразу принаймні) найгірших сторін життя і розвитку російських гімназистів, бо се може злякати або збити з пантелику бідного collegien de Geneve³. Треба, щоб дядина не жалкувалась на товариство Зориного кузена. Микось уже досить великий, щоб розуміти такі речі і відноситись до них серйозно. Не вадить теж подумати про те, що Зоря (ровесник Микосевий) був далеко не s остатніх учеників і в Парижі, і в Женеві, а там не думаю, щоб було легше вчитись, нія^ в Києві.

Оксаночці, слава богу, ніяких «внушеній» не треба* от тільки нащо-то бути зеленою? Може, для того, що сѳ барва французької академії? Так до академії ще не зараз вступати, можна ще не зеленіти! Але без жартів, що се в нею? Чи й досі не вдавались ні до якого лікаря чи лікарки? Коли так буде, далі, та, пом’яни моє слово, я не пущу Оксану в гімназію на той рік, так і скажи їй, а як я се зроблю, то вже моє діло.

Од тьоті блі остатніми часами я часто отримую листи. Не тішить мене, що в неї права рука «мліє» — що сѳ таке? Чи не дідівська спадщина? П[етро] Васильович збирається ніби одвідати мене тут — от би славно було! Тьотя Саша і мені не писала.

Михайла Васильовича мені безконечно шкода, а товаришам його коли б хто плюнув межи очі, то заробив би спасеніє душі, бо не можна ж так надуживати «правом кожної людини бути свинею». Жаль, що я не побачу йолго перед висилкою і не поможу тобі в виряджанні. На днях маю надію знов трохи розжитись на гроші, тоді пошлю їх тобі в щот торішнього довгу, ти маєш добрість не нагадувати, а тобі, либонь, тепер потрібні гроші.

Я дуже рада за Хом’ячка. От уже хто заслужив свою удачу, так се вона. Елементарна справедливість вимагала, щоб її прийняли в інститут. Як будеш їй писати, то привітай від мене і подякуй за пам’ять, своїми ж бажаннями я не хочу псувати їй кар’єри, тим-то й мовчу, «щоб не підслухали заздрі боги».

Скажи Нестору Георгійовичу* як побачиш, що, й не бачивши, мені легко його простить, бо я, властиве, ніколи й не сердилась на нього. Якщо він справді хоче написать до мене та не зважається, то нехай зважиться і конечне напише, інакше я ображусь,— я не привикла, щоб мене боялись, і не хочу привикать. Взагалі я чим була, тим зосталась, не змінилась ні в гірший, ні в кращий бік, отже, хто не боявся мене перше, той може й тепер не боятись.

Трагічна річ сі «молоді подружжя»: les deux formats unis par la meme chame...¹⁸⁰ Холод проймає, як подумаю про те... Краще вже бути вічно одинокою та тішитись хоч тією думкою, що нікому світ не зав’язаний моїми руками. Тільки я скажу тобі, що каяття не єсть fatalite ² кожного подружжя. Попроси коли-небудь у Ради той лист, що дядько писав їй з Парижа в тридцятилітні роковини його шлюбу з Людмилою Михайлівною, і спитай теж коли-небудь Людмилу Михайлівну, як би вона розпорядила своїм життям, коли б їй його вернули назад. Вона, певне, скаже тобі те, що казала мені, і ти побачиш, що можна носити спільні кайдани, і важкі кайдани, і все-таки бути не двома каторжниками, а двома друзями.

Буде славно, якщо Левицький буде в Гадячі, я була б рада бачити його там! Граф Паскевич пе fera jamais sa carriere avec ses scrupules arrieres¹⁸¹. Кланяйся Полон-ському і подякуй від мене за його приписку до листа Сте-шенків. Я б йому самому написала, та він тепер носиться върху бездны, де його й ловити з листом? Скажи йому на потіху, що я «подаю надежды» колись зайнятись юриспруденцією і, може, як той Солон (чи то Лікург?), писатиму віршовані закопи. Поклонись і подякуй за пам’ять пані Борецькій. Я дужо рада за Сату — мав щастя хлопець! Приємно теж, що Сікорському «косвенным образом» носа втерли віденські лікарі.

Льоня Бор[ецький], далебі, мені подобається, з нього вийде якийсь реформатор! Чи вчиться Афеньєва малювання? Конечне слід би, скажи їй се від мене. Щодо того, де ти будеш на той рік, то ще побачимо, може, я тебе ще й не пущу в Колодяжне, як дам волю свому егоїзму, а може, й сама проживу в якій-небудь норці. Vedre-шо¹⁸². Одно безперечно, що тобі поправитись треба, і поправитись не абияк, а щоб на весь курс стало заряду. Медицина тебе пе з’їсть, скоріш подавиться, занадто жирно для неї буде, коли така страва лізтиме їй в рот сама.

Не знаю, звідки ти взяла, ніби в тебе нерви «кана-тячі»,— се для мене новина!

У мене до тебе просьба: певне, Афанасьев видасть свій курс публічних лекцій, тоді, будь ласка, пришли мені їх сюди.

Чи записують у вас в VIII класі уроки історії? Вони згодились би для Оксаночки, коли справді дотепно зложені, вона могла б прочитати їх і раніше VIII класу, а то засохне на «Іловайці».

Чи ти читала нове видаппя — Сеньобос, «Історія цивілізації Європи XIX в.»? Конечне прочитай. Чи бачиш ти «Новое слово»? Я його тут раз у раз читаю: партійне воно, та все-таки цікаве. Взагалі на періодичну літературу я тут не голодна, тут городська читальня нічого со

бі і (що дуже важно) дуже близько ходити до неї.

Що се бреше Бердяев? Кого се я з його знайомих бачила і кому читала вірші? Се або qui pro quo *, або містифікація. Пишу я тепер взагалі мало, так, деякі дрібниці, хотіла тобі дещо прислати тепер, та нехай вже іншим разом, а то вже починає шия й голова боліть від власної «графії». Чудовий вираз — «графія!». Не знаю, чи хвалилась я вам, який столик мені Миша прислав, дякуючи йому, я можу тепер писати з комфортом, одсовуватись на креслі, інакше подібні колосальні листи були б неможливі. Аже ж се справжня стаття. Я почала писать в 6-й годині, а тепер вже, слава богу, 10-а, пора і честь знать.

Я здається, нічого не написала про моє zdrowie і ро-wodzenie, та з листів до мами і папи ти се знаєш. Zdrowie остатніми часами «неважно», впрочем пога тримається в нормі, і то добре, а так щодо нервів, то не можу похвалитись. Powodzenie jak przy obowi^zku...¹⁸³ Погода тут добра, спасибі їй, я щодня швендяю над морем «словно овца беспредельная», і се немало розважає мене. Врешті, нічого цікавого зокола, приходиться, отже, більше «себя собою наполняя и из себя собой сияя...».

Ти, певне, зостанешся незадоволена моїм листом, хоч він і довгий, але така вже доля моїх листів, що ними ніколи ніхто не задоволений, а менше всього сам автор.

Забула одну річ: напиши Шурі, чи можна брати участь стороннім людям, не членам, в конкурсі Київського літературного общества? Вона мене про се питала, а я не знаю. Відповідай просто їй, скоріш буде. Г срок конкурсу напиши, коли знаєш.

Бувай здорова, моя Лілія, моя люба, дорога сестро і товаришко! Цілую тебе міцно і щиро багато раз. ,

Твоя Леся

14 грудня 1897 р. Ялта 2.ХІІ.1897,

Ялта, Екатер[инипская] ул[ица], д[ача] Лещинск[ого], кв. 12

Люба мамочко! Що то за знак, що ти так страшенно давно мені не писала, навіть не відповідала на мого остатнього листа, посланого ще десь 12-го ноября? Чи не розсердилась ти за що на мене? Так, далебі, я не знаю, чим могла я вразити тебе, здається, в листах моїх нічого такого не було. Та хоч би й так, то все-таки недобре мовчати, краще вже вилаяти. На таких просторах трудно догадуватись, отже, краще вже виразно домовляти, що на серці лежить. Може бути, що тобі який клопіт заважав, тоді вже прости за моє допоминання, але ж ти мене так розбалувала листами за літо, що тепер таке довге мовчання мені тяжко терпіти. Ти, може, скажеш: «Тяжко-тяжко, а небійсь сама теж мовчала від 12-го». Я тобі скажу по правді, що в мене не було одваги писати, бо так погано жилося в той час, що й описувати було б сумно, а брехати сором. Прости, що пишу post factum ^l, але інакше я не могла б. Коли я писала остатнього листа Лілі, я вже була слаба, та думала, що все хутко скінчиться, і вважала, що не варт про нього й писать; скінчилось, правда, але не дуже хутко. В початку ноября напала було на мене екзема, тижнів через два вона вже розпросторилась по всьому тілу, окрім лиця, грудей й пальців на руках. Слабість се дуже бридка і дошкульна, поки вона не минула, я не могла спати по ночах до 4-ї— 5-ї, вибивало се мене з сили страшенно і розстроювало нерви не можна сказати як. Запевне, я вдалась до лікаря, спочатку ліки не помагали нічого, але потім він знайшов такі, яких було треба, і загоєння пішло так шпарко, що тепер нема вже ні одної мокрої виразки, висипка загинула і тільки ледве червонясті сліди лишились. Лікар сам дивується, що се так хутко скінчилось, бо відомо, що екзема уперта і затяжна і триває часом цілі роки, а при моєму хорошому організмі сього можна було боятись. Правда, курувалась я дуже завзято і навіть не забувала пить лікарство! «All is well, that ends—well» (все добре, що добре кінчиться),— каже Шекспір і я за ним. Ся минула халепа навчила мене цінити мій звичайний стан здоров’я, а раніш я думала, що він нічого не вартий. Тепер я «плачу недоїмки», т. є. сплю не менше 9-ти годин на добу au grand scandale ¹⁸⁴ моїх сусідів, що схвачуються в 7 ^х/2 рано.

Взагалі я розширила свої права на сон, на їду і на валяння без всякого діла або швендяння без жадної мети si bon me semble ¹⁸⁵. Швендяти часто приходить охота, бо навіть в туманні дні у нас буває не менше 7° тепла, а то й 14° і більше,— дякуючи такій температурі я могла часто брати ванни, що, певне, багато прискорило мою поправку. Grace a Dieu a Dieu e’est fini et n’en parlons plus! ³.

242. ДО І. Я. ФРАНКА

19 грудня 1897 p. Ялта Ялта. Екатѳринииская ул.,

д[ача] Лещипского, кв. № 12 (така моя адреса на зиму і весну),

Високоповажаний добродію!

Вибачайте, що не хутко відповідаю на Вашого ласкавого листа, але ж я його одібрала тільки сьогодні (7 де-кабря ст. ст.): кружну путь він мав — через Київ на Ялту!

Даремне гадаєте, що наш публіцистичний контроверс мав такий фатальний вплив на мої відносини до Вас. Я завжди вміла відрізняти публіцистику від приватних справ. Отже, редакція «Літ[ературного] вісн[ика]» пе зробила помилки, попросивши Вас сповістити мепе про заснування сього журналу, бо навряд чи хто інший з її членів був би мені симпатичніший від Вас.

В нашому контроверсі (pour en finir ⁴) вразило мене особисто тільки слово «недобросовісно», я навіть хтіла у свій час проти нього протестувати, але той час пройшов мені в таких тяжких фізичних обставинах, що було якось не до протестів навіть. Тепер я думаю, що с© й краще, бо слово по слову ми могли б ще й справді посваритись — ми обоє поети, gens irritabilis ¹, як відомо, я дуже рада, що сього не сталось.

Я сама хотіла було написати до Вас з поводу чутки про скасування «Життя і слова», але не знала Вашої адреси, тільки що збиралась допитуватись її по людях, як прийшов Ваш лист.

Невважаючи на радісну звістку про заснування нового «Вісника», мені все-таки жаль «Ж[иття] і сл[ова]», було в ньому дещо таке і дехто такий, якого вже в «Віснику» не буде...

Звістка про скасування «Ж[иття] і сл[ова]» була мені сумна не тільки з загальних, але й з особистих причин: зникало поле для моєї праці! Правда, ще раніше тії звістки я якось не знала, чи одкрите се поле для мене після того, як... etc. До «Зорі», якою вона була остатні роки, я не мала симпатії, отже, «так зостала я ошукана, немов птах над моря водами»... Тепер же я маю тільки подякувати за честь, яку зробили мені Ви і Ваша, чи то пак наша, редакція, запрошуючи мене до роботи, та й взятись до тієї роботи так завзято, як тільки дозволить мені мов зрадливе здоров’я.

Для початку посилаю вірші: не здивуйте з їх монотонності — адже я тут «на засланні», а вкупі зо мною і моя муза!

Щиро вітаю Вас і Ольгу Федоровиу.

Завжди прихильна до Вас

Леся Українка

243. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

25, 26 грудня 1897 р. Ялта Ялта, Екат[ерининская],

д[ача] Лещиігск[ого], кв. № 12,

13 1812 97

Люба мамочко!

Як се часто буває, листи наші розминулись. Нема що й казати, як я рада була твоєму «довжелезному» листові, але ж на такий лист теж «коли відписувать, то від-

писувать», от я і прозбиралась мало не тиждень. «Ділові справи» здаю тепер цілком на твої руки, бо щось я ніяк ие можу тепер орієнтуватись у тих «трупах», «перельотах» etc., хоч мій сусід Руденко і просвіщає мене щодо сього в самих широких розмірах, бо він завзятий український театрал. З його слів тільки здається мені, що у Кропивницького нема ані примадонни, ані «примадона» і єсть* тільки «чесні, коректні робітники»... Та й то ще, може, справді, їм моя п’єса не сподобається, яко написана «не в тому характері», що «Вій», «Пропаща грамота» et toute la boutique du diable ¹⁸⁶. От, значиться, і пиши драми «нового напрямку». Де тепер Зарницька? Ти писала якось, що посилаєш їй «Троянду»,— чи се все одно, що послати Мирославському? Боюсь, Москва занадто привикла до «хохлацких коленцев», то їй, може, без «ко-ленцев» і не врозумительно буде. Здається, я щодо моєї драматургії можу сказати: «Spi6wak jestem, niestety!

Spiewac nie mam komu!..» ² Щодо поезії було б невдячно казати се після недавнього вибуху de та petite gloriole ¹⁸⁷. Господи боже мій! Про мене читають люди «реферати»... Подякуй Людю за те, що вона так щиро і некористолюб-но старається для заснування моєї слави, впрочем, я думаю написать їй сама.

«Примадонда»! Дотепний, але мало потішаючий Witz...¹⁸⁸, І чого іменно я маю дебютувати в офіцерському клубі? Якось се трохи несподівано. Боюсь, що мені буде спорчений вихід в Києві, та вже нічого не поробиш. А може, врешті, воно і нічого собі вийде, щоб дуже добре, то не сподіваюсь. Справді великий курйоз, що ти читала про Кольцова! A propos, його українські вірші, здається, дуже погані? Як ти там їх читала? Скажи, як ти читала мій переклад з Ади Негрі? Аже то був не віршований, а підстрочний переклад. Чи ти його сама звіршувала? Якби я завчасу знала, я прислала б якийсь настоящий переклад.

Тепер про закордонну літературу. Дуже приємні були мені прислані новини, бо смутно якось було зоставатись без журналу. Проте, читаючи лист Франка, я не могла не надумати: «Прийшла коза до воза». Тим часом я відповіла йому в дуже гречному тоні, без жадних натяків на «козу», і послала два вірші. Властиве, я рада такому закінченню нашого «конфлікту», бо толку з нього не було жадного, а Франка, яко писателя і діяча, я ніколи не переставала поважати. Хоч в його листі до мене нема ніякого формального перепрошування, але я його вважаю за перший крок до згоди. Трохи «неприродний» склад нової редакції, і навряд чи він довго протримається в згоді, але дай йому боже! Ти добре зробила, що дала мого «Співця» в юбілейний збірник, якби я була дома, то й сама б його дала. Тільки, здається, я його колись посилала самому Франкові. Вороний казав, що Франко загубив той транспорт матеріалів, але якщо Франко тепер се знайде і помістить у «Віснику», то може вийти ніяково. Але навряд щоб знайшов.

Мені здається, що на Зорин розвиток мало фатальний вплив життя в «безалаберній» і безтолковій сім’ї Гольд-штейнів, що невідомо чим привабили до себе дядька, кажу, «невідомо чим», бо з розповідів самого дядька ця родина, а надто сама пані Гольштейн, здавалась мені зовсім не вартою уваги і симпатії. Але ідея тримання Зорі там належала, нігде правди діти, власне, дядькові, а не Людмилі Михайлівні. Взагалі в вихованні їх дітей було багато такого, до чого вони відносились без симпатії і навіть з жалем, але якось вкупі з тим пасивно, вважаючи се неминучим прокляттям свого ненормального вигнанського життя. Я думаю, що у Зорі се все може ще вивітритись і забутись, а оте бришкання проти книжок і науки здається мені більше гаменячим шиком, ніж справжньою вдачею. «C’est rien que pour embeter les col-legiens» \ ходяче mot de chic¹⁸⁹ паризьких і женевських школярів, вони його вживають при всякій вірній і невірній оказії, чи річ іде про verbes irreguliers ¹⁹⁰, чи про «Антігону» Софокла —- все одно! Єсть одна дуже негарна квітка паризької культури, зветься вона 1 а blague parisienne⁴, отоя^, Зоря, по жвавості своєї натури, перейняв її хутко і в широкім розмірі, алб, я думаю, він має час забути про неї. Починати йому з 43 помилок на сторінку не першина, може, се й зноровило його до «літер» взагалі — було йому так, коли він перейшов з болгарської школи до французької... Якось-то наломиться. Треба буде літом помогти йому, я все-таки знаю і російську, і французьку викладову мову, то зроблю се, може, краще, ніж людина, знаюча тільки одну з сих мов.

Про мій проект подорожі до Одеси я не писала через те, що він стояв і досі стоїть дуже невиразно передо мною. Поїхати, скажу правду, я хотіла б —■ перспектива страшенної нудоти в Ялті на свята лякає не тільки мене, але - навіть моїх немногих знайомих за мене, їм, бачиш ти, «вчуже» сумно. Та все це залежить від погоди, від стану здоров’я і т. п. причин. Я не придаю великого значення «святам», але давно замітила, що під час них буває ще скучніше, ніж в будні (себто коли взагалі не нудно), бо роботи стає менше, а вид людей в праз-никовому настрої наводить ие то сум, пе то заздрощі. Врешті, невважаючи на се, може, й тут прийдеться про-святкувати. Якщо поїду, то виїду звідси 21 декабря, а сюди вернусь 4 января, не пізніше. Мій погляд на теперішню Маргариту не такий різкий, як твій, але є в ньому подібні елементи, тебе вони можуть тільки сердить, мене ж скоріше смутить. Але все-таки Маргарита — людина, до мене дуже прихильна, інакше що, властиве, могло б заставити її, при її лінощах до писання, запрошувати мене до себе трьома листами і всіма можливими аргументами? Після дуже, виключно тяжко проведеного часу за сі остатні півтора місяця (коли не лічити остатніх уже порядніших півтора тижня) мене, може, пе так буде шокірувать і буржуазна хатність: занадто вже про-летаріатськи-одиноко провела я сей час, для якого відповідний термін буде хіба — Hundesleben ¹ (і термін, як навмисне, пролетаріатський!)... Врешті, годі, се тема не для листів, а скоріш для усних розмов, бо дуже вона складна.

Пакость, яку зробили мені «історичні» люди, справді велика пакость, тільки нема в ній нічого «історичного» (люди сі «видов» на мене не мали), а вся вона з початку до кінця чисто бабська —от не люблю сього терміна, але тут ніякий інший не підходить. Позволь мені не писати про неї більше — бридко! Мені здається, ти несправедлива до Тучапського, я певна, що я для нього не «паршива вівця», інакше, вір мені, не бачив би він від мене ні шерстини, впрочем, і так не багато він від мене мав. Не знаю, нащо був потрібний йому мій адрес, бо листа від нього я не мала.

Мушу сказати, що «свої люди» часом поступають мало чим краще від «істбричних». Наприклад, мої сусіди, свідомі українці, дуже гречно приймали мене у себе, пан господар навіть все на путь істини наставляв, до мене ж все «ніяк не могли зібратись», хоч живем ми буквально в п’яти шагах. Ну та се буває, що й близько, та зібратись трудно, але ось коли добродієві треба було моєї помочі для надписування заграничного листа (подумаєш — грамота!), то миттю зібрався, знов же, коли я якось чотири дні не виходила з хати через інфлуенцу (і мої сусіди се добре знали), то «свої люди» не поінтересувались навіть через служанку — коли самі вже боялись зарази,— чи не пропала там часом «молода українська сила». Рятували ж сю «молоду українську силу» тільки німці, кацапи та ляхи, і, спасибі їм, добре ряітували. Все оце дурниця й дрібниця, але пишу тобі про неї ради ілюстрації моєї думки, що, мовляв, «не знаєш, де знайдеш, де загубиш», і що між людьми всякої категорії є свині і навіть «посвині», виражаючись a la bulgare *. Та, слава богу, мені тепер нічиєї помочі не треба — здоров’я до мене вернулось, і я сама собі дам раду.

У нас оці два дні — зима. Дуже чудно і навіть якось смішно дивитись, як на лаврах та кипарисах лежать білі нлаточки снігу, так і здається, що се хтось понакладав на них вати, граючи «в зиму». Не менше смішно і те, що над морем, незамерзлим і ясним, люди їздять по набережній на санках та ще й нащось-то з дзвінками, певне, для більшого сміху. їздити, властиве, зовсім нема по чому, бо снігу того ледве притрушено, але тут, так само як в Софії, люди чіпляються до кожної приключки, щоб показати санки і хоч хвостик якого-небудь поганенького хутра,— «man zeigt am wenigsten was man ist» ¹⁹¹. Надворі не холодно, так, може, 2° морозу, або й того не буде, але ялтинські хати «дачного» типу показалися перед нами всіма дуже зрадливо —- ніхто не може здійняти в себе в хаті температури вище 13° (pas trop, n’est се pas?¹), у мене і в моєї найближчої сусідки зрання буває 10°, у одної пані на сусідній дачі всього 7°, кажуть, буває у людей і гірше. Крайові люди потішають нас, що се буде недовго, що з половини января знов вернеться весна,— справді, вона б зробила добре, якби вернулась! Ми тут до неї вже привикли за цілий иоябрь.

Однак мій лист!.. Пора його й скінчити. До свят ще напишу. Цілую міцно тебе і всіх Geschwister. Та не дуже мною журися: по правді кажу (інакше мовчала б), що я тепер вже здорова і нога мені не болить, а все інше колись, може, «приложиться». Кланяйся моїм «цінителям і ревнителям».

Твоя Леся

14-го. Сьогодні рано отримала другий твій лист, де ти пишеш, що будеш у мене до свят, чи се напевне? Бо коли я і в Одесу не поїду (се само собою тепер розуміється), і тебе на свята не діждусь, то буде кепський інтерес...

244. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

27 грудня 1897 р. Ялта Ялта, Екат[ерининская],

д[ача] Лещинск[ого], кв. № 12,

Люба Лілечко! Написала я вчора мамі довгий лист, а сьогодні, роздумавши, хотіла б написати вже другий, та не знаю, де її шукати з листом. Будь ласка, передай їй, коли вона в Умані, щоб вона, їдучи до мене на свята, боронь боже, не їхала кіньми з Севастополя до Ялти, тепер там на шляху завали, заноси і всяке нещастя. Краще вже переждати який день в Севастополі, та потім за 5 г[один] доїхати в Ялту в теплій каюті, ніж їхати не менше цілого дня (а певніше, днів два) мальпостом через усяке лихо. Впрочем, взагалі тепер сезон самий поганий і для подорожів, і, коли хочеш, для пробу-

¹ Чи де ж не надто? (франц.).— Ред. 14 Лес і Українка, т. 10 417

вання в Криму ♦. Я, властиве, жалую, що задумала було той план подорожі в Одесу: очевидно, нічого з того не буде, і мені прийдеться одурити Маргаритине сподівання. Я боюсь, що мама через те хоче спішити з виїздом до мене, щоб утримати мене від сеї прикрої для неї подорожі, але скажи їй, що втримувать мене не треба, я сама не поїду. Звичайно, я була б несказанно рада побачити маму на свята, але ж я не хочу і не маю права вимагати жертв, отже, не раджу їй їхать через ті самі причини, через які сама не поїду в Одесу. У нас почалась якась чортяча зима, з вітром, снігом, морозом і вкупі ту-» манами на морі «непрозоримиж Вночі завірюха часто переходить в шторм, і хоч я живу не над самим морем, але добре чую, як стріляє буря, як гуде сирена в пристані і пароходи перекликаються крізь туман якимись сумними свистками. Запевне завтра се все може перемінитись до кращого, але може й до гіршого, бо декабрь має тут лиху славу. Коли б діло було тільки в штормах, то ще дарма, але туман — то значить риск проплутати хто зна скільки днів по морю, поки попадеш — та ще й чи попадеш? — в Одесу. Додати до сього «цілковитий брак» теплого пальта і ту обставину, що я тільки вчора вперше вийшла з хати після інфлюенци,— то, здається, і по-французькому code penal¹ можна мене оправдати за недотримання слова.

Щодо тої «перспективи страшенної нудоти на свята і пролетаріатської самотині», про яку я писала мамі в остатньому листі, то все це я, «по здравому размышлению» на дозвіллі вважаю за малодушіє, про яке і згадувати сором, і прошу дивитись на нього, як на хвильовий настрій, не вартий серйозної уваги. Скучати чи не скучати се в великій мірі залежить від волі самої людини, і коли вона дуже дає собі в сьому волю, то, значить, сама й винна, коли їй погано.

Чи правда, що ти будеш на свята в Одесі? Марг[ари-та] пише про се як про щось певпе, а ти, пам’ятаю, писала зовсім щось іншого. Коли обставини не перемінились, то я б на твоїм місці но поїхала б нікуди.

Сподіваюсь, що мій лист застане тебе ще в Києві. Вибачай, що я так запізнилася з грішми,— то все клята

* У мене в хаті сього ранку було +8°, а тепер аж +9°!І «Благословенний іог»...

¹ Карний кодекс (франц.).— Ред.

інфлюенца винна: вхопила мене якраз в той день, як я отримала свої гроші, так що другого дня я вже не могла піти на пошту, а посилати тут не дуже-то єсть кого...

Прошу писати мепі па свята і других до того заохочувать, бо хоч я і ие дуже буду скучать, «тем не менее, однако же, все-таки»... Цілую тебе міцно.

Твоя Леся

245. ДО JI. М. ДРЛГОМЛИОВОЇ

2 січня 1898 р. Ялта 21/ХІІ. Ялта, Екатер[ипинская] ул.,

д[ача] Лещипского, кв. № 12.

Дорога моя дядино!

Прошу Вас передати панні Фесчевій мого листа. Досадно, що я ие зуміла написати їй по-болгарськи, пу, та, може, якось розбере по-російськи.

От уже три тижні, як я отримала од Вас листа і тільки сьогодні зібралась відповісти. Діло в тім, що я весь сей час прожила поганенько: спершу слабувала, а потім набралось багато роботи, бо хоч я тут живу сама і сливе нікуди не ходжу, та все-таки обідраною ходить не випадає, до того ж і холодно стало, то прийшлось дещо пошити. Не люблю я страх сеї роботи, та дуже тут дорого беруть за шиття, не по моїх фінансах,— отож і взялась я за голку, а не маючи власної машини, мусила ходить до матері мого ученика шити, робота ж у чужій хаті чогось не іде так хутко, як у своїй. Обридла мені ся процедура так, що я, користуючись неділею, дала собі спокій на один день і взялась до листів,— їй-бо і пе мало треба написать.

Що зробилось з Болгарією, що там такі морози? У нас тут було дуже вітряно і холодно минулого тижня, так що ми всі, було, запищали, але все-таки морозу нижче 3° не було, і слава богу, бо тут хати ще гірші софійських і прийшлось би хіба загинути, якби було — 16°. У мене хатка по температурі така, як була у вас у Софії, як тільки холодно надворі, то вже в мене вище 12° не мозрна нагріти, але [я] до сього хутко привикла і не журюсь. Ет, якби тільки і журби, що кримська зима! Тут ось учора був зовсім весняний день, і море і небо такі веселі — напрочуд!

Тільки вже мені трохи обридло це самотнє життя, надто се погано під час слабості. Лежиш собі, дивишся в стелю, слухаєш вистріли бурі на морі та свист вітру межи кипарисами, а в хаті так тихо, а ніч така довга... Хотіла втекти на свята до Одеси, та сей проект не вигорів: поганий тепер сезон для їзди. Обіцяла мама приїхати до мене на святки, та не знаю, чи можна їй буде: світ не близький і дома клопоту багато. Пищать мені все-таки не приходиться, бо ся зима краща, ніж минула, а якось же і тоді жилось. Не журіться, що я собі збавлю здоров’я занятіями, щось же треба робить, щоб був час зайнятий, ну, і лишні гроші тут не вадять.

Я рада, що Зоря тепер у нас: тепер є певна надія, що і Ви хутко приїдете. І славно ми з Вами літом заживемо в Гадячі! Жаль, що я тепер не в Києві, а то могла б зайнятись з Зорею, може, краще, ніж київські студенти, що погано знають французьку мову. Коли буде треба і Зоря матиме охоту, то будемо літом з ним учитись.

Т[окмакову] я ще не бачила, вона писала мені якось, що була слаба, а після того було холодно для роз’їздів. Може, святами побачу її. Святами ще напишу Вам, а тепер поки що бувайте здорові. Міцно цілую Вас, моя дорога дядино. Добре було б тепер бути з Вами, а не тут у сій чужій-чужій Ялті...

Ваша Леся

Поцілуйте за мене Раду і Ліду і насваріть там на їх, чом вони мені не пишуть!!

ПРИМІТКИ

Епістолярна спадщина Лесі Українки в зібранні творів у 12-ти томах складав 10-й (1876—1897), 11-й (1898—4902) і 12-й (1903— 1913) томи. Це найповніше на сьогодні зібрання лиетів поетеси. Історія збирання і публікації їх сягає 1911 року, коли (ще за ?киття^чЛесі Українки) М. Павлик опублікував у виданні «Переписна Михайла Драгоманова з Михайлом Павлнком», т. 8 (Чернівці, 1911, с. 212, 221—222, 237—238) три листи Лесі Українки. Це була єдина публікація її листів до Великої Жовтневої соціалістичної революції.

Після Жовтневої революції центром збирання епістолярію Лесі Українки став Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. З’являлися час від часу публікації її листів у різних виданнях: Кримський А. Розвідки, статті та замітки. I—XXVII. К., 1928, с. 365—367 (лист до А. Кримського); журнали «Червоний шлях», 1923, кн. 4-5, 6-7, 8 (8 листів до матері, один до батька, 2 до брата Михайла); «Україна», 1924, кн. 1-2, с. 168—170 (листи до М. М. Коцюбинського); «Україна», 1926, кн. 2-3, с. 181 (лист до М. П. Стари-цького); глухівський альманах «Вперед», 1928 (3 листи 1911— 1913 pp. до Ф. П. Петруненка) тощо.

Другим центром зосередження листування Лесі Українки до 1939 року був Львів, де в фондах Національного музею і бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка частково збереглися листи Лесі Українки до М. Павлика, І. Франка, В. Глатюка, Василя Лукича та іи. Окремі публікації листів з’явилися в цей час і в Галичині: в журналі «Літературно-науковий вісник» (1925, кіі. 10) —

6 листів до 1-І. Кибальчич-Козловської, в журналі «Нові шляхи» (1930, кн. 2, 6, 7) М. Д. Деркач опублікувала деякі листи до М. Павлика, 1938 року В. Сімович здійснив публікацію листів Лесі Українки до О. Маковея,

По обидва боки тодішнього кордону залишалися численні листи Лесі Українки, що зберігалися у приватних осіб. Десятки її листів як сімейні реліквії берегли родичі О. Кобилянської в Чернівцях, у професора Ф. Колесси зберігалися листи поетеси до нього, є відомості, що близько 100 листів зберігалося в академіка А. ІО. Кримського.

Значну кількість листів Лесі Українки зібрала її сестра Ольга Петрівна Косач-Кривинюк, в якої зосереджувалися не лише автографи, але й копії листів із закордонних архівів. Ольга Косач-Кривинюк у 30-ті роки готувала на основі листів біографічну працю «Хронологія життя і творчості Лесі Українки». У зібранні О. Косач-Кривинюк збереглися копії листів Лесі Українки до М. П. Драгоманова та його родини, зроблені нею з копій письменника Гліба Лазаревського (копії ним знято з автографів Лесі Українки, що зберігалися у Варшаві). Зараз понад 50 копій листів до М. ТІ. Дра-гоманова і його родини зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 2, N° 1548). Відома дослідниця життя і творчості Лесі Українки М. Д. Деркач зберегла копії 28 листів (1888—1894 pp.) до М. Драгоманова (ф. 2, № 1200—1227).

Разом із копіями О. П. Косач-Кривинюк та М. Д. Деркач до війни було зібрано 230 листів, з яких лише близько ЗО було опубліковано.

Сьогодні епістолярна спадщина Лесі Українки складає понад 750 листів, і можливості виявлення їх ще далеко не вичерпані.

Наявна епістолярна спадщина Лесі Українки — це листи до осіб, що складали найближче родинне (мати, батько, брати, сестри, родина М. П. Драгоманова, тітка Олена Антонівна Тесленко-При-ходько) та літературне оточення (І. Я. Франко, М. І. Павлик,

О. ІО. Кобилянська, В. С. Стефаник, Надія Кибальчич, О. С. Маковей, М. М. Коцюбинський, Б. Д. Грінченко, X. О. Алчевська, М. П. Стари-цький, В. М. Гнатюк, Ф. М. Колесса, А. Ю. Кримський та інші, російські письменники і критики — В. О. Поссе, Є. М. Чириков; громадські діячі — В. Г. Крижанівська-Тучапська, учителька народних шкіл А. С. Макарова; етнографічна комісія та бібліотека Наукового товариства імені Шевченка у Львові, багато інших осіб і установ).

Зараз відомо понад сорок адресатів Лесі Українки, листи до яких зібрані частково. Так, із листування з М. М. Коцюбинським виявлено лише 3 листи, значно більше листів було до тітки О. А. Тес-ленко-Приходько (відбувала заслання в Сибіру). Активно листувалася Леся Українка з редактором російського прогресивного журналу «Жизнь» В. О. Поссе, з критиком П. М. Ге. Уже під час підготовки цього видання в журналі «Вопросьі литературы (1975, № 1) опубліковано ще три її листи до В. О. Поссе.

Відомо, що Леся Українка листувалася з соціал-демократом П. Л. Тучапсышм, із пропагандистом марксизму С. К. Мержин-ським, з товаришкою дитячих і юнацьких років Марією (Манею) Биковською (в одруженні Бєляєвою), з учителем гімназії Сергієм Френкелем. Писала Леся Українка листи до «Русского театрального общества» в Москву, до редакції журналів «Вестиик Европы», «Мир божий», «Русская мьісль», в які вона після закриття журналу «Жизнь» слала свої статті. Не тільки листи, а й деякі статті до цих видань ще не розшукані. Ширшим, безперечно, було й листування із М. Ф. Комаровим і його дочками, подругами Лесі Українки, Галиною та Маргариток). Мабуть, назавжди втрачено значну частину листів до брата Михайла і його дружини О. Є. Судовщико-вої (письменниці Грицька Григореика). Мусять буги листи Лесі Українки до російського письменника Г. О. Мачтета, до австрійської прогресивної письменниці Марії-Євгенії Делле-Граціє, про яку вона мала намір написати статтю. Тривають розшуки листів Лесі Українки до Антона Ляхоцького, Клпмента Квітки та ін.

За останні десятиріччя дослідниками здійснено чимало цінних публікацій листів Лесі Українки з науковими коментарями, пояс-иеннями, примітками. Ці публікації підготовлені на основі автографів, зосереджених у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР у фопдах Лесі Українки (ф. 2), І. Франка (ф. 3), О. Кобиляиської (ф. 14), М. Павлика (ф. 101). Найголовніші із публікацій повоєнних років: «Леся Українка. Збірник. До 75-річчя з дня народження» (Львів, 1946, с. 45—58) — листи до Ф. М. Колесси 1908—1913 pp.; «Радянське літературознавство», 1948, N° 9, с. 128—150 — до І. Я. Франка, О. П. Косач (матері), А. 10. Кримського; Украинка Л. Собр. соч. в 3-х томах, т. 3. М., 1950; Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 1. К., 1'954 (до І. Я. Франка, до О. ІО. Кобиляиської); вип. 2, 1956 (до родини Драгомапових); Українка Л. Твори в 5-ти т., т. 5. Листи 1881—1913. К., 1956 (у томі надруковано 405 листів до 28 адресатів, більшість листів надруковано вперше); Леся Українка. Публікації, статті, дослідження. Вип. 3. К., 1960, с. 9—109 (до Є. І. Драго-манової, О. П. Косач (матері), Г. Хоткевича, М. Павлика та ін.); Украинка Л. Собр. соч. в 4-х т., т. 4. М., 1957 (частину листів у перекладі російською мовою, в уривках, надруковано вперте); «Літературна Україна», 1965, 5 квітня (до М. Аркаса); «Вітчизна», 1964, № 11, с. 174—176 (шість листів до В. Гнатюка); «Радянське літературознавство», 1965, № 6, с. 80—86 (до Б. Грінченка і А. Кримського); Українка J1. Твори в 10-ти т., тт. 9, 10. К., 1965 (тут па-друковано 395 вибраних із попередніх публікацій листів Лссі Українки до 40 адресатів).

Листи Лесі Українки є цінним джерелом для вивчення її біографії, творчості, літературно-естетичних і політичних поглядів, для висвітлення участі письменниці у революційно-визвольному русі. її листи — це першоджерело для вивчення передової суспіль-но-політичиої думки на Україні в її нерозривних взаємозв’язках із російською літературою, російською революційною думкою в спільній боротьбі проти самодержавства.

Зібрання творів у 12-ти томах є найповнішою» публікацією епістолярію Лесі Українки. Чимало листів підготовлено до друку вперше, розширено і доповнено науковий коментар, уточнено датування окремих листів тощо. Так, у цьому томі подано перші чотири дитячі листи Лесі Українки та лист до матері, написаний чороз кілька днів після складної хірургічної операції в 1883 р. Ці листи не були досі відомі. Понад 90 листів із цього тому хоча і були відомі, але в зібрання творів Лесі Українки включаються вперше.

Листування серед інших видів творчості займає осібне місце в спадщині Лесі Українки. Через листування Леся Українка підтримувала зв’язки не тільки з рідними, знайомими, друзями, а з цілим літературним і мистецьким світом. В окремі дні вона писала до десяти листів і, незважаючи на це, як сама зазначала, залишалася «в довгу» у своїх кореспондентів. Кожен лист доносить до нас думки, почуття, настрої, які велика поетеса переживала в конкретний момент. Усі во#и глибокі, щирі, безпосередні.

Як уже відзначали дослідники, незмірно поглибленим постав би образ письменниці, численні літературно-громадські події, про які йдеться в листах, при вивченні і публікації двостороннього листування. На жаль, листи до Лесі Українки майже не збереглися.

Треба ще мати на увазі ту обставину, що, перебуваючи під таємним наглядом поліції, Леся Українка висловлювала думку, що вона бажав краще не зберігати листів, ніж мати потім всілякі ускладнення й неприємності. Після звільнення з-під арешту в 1907 р. Леся Українка в листі до матері від 24 січня 1907 р. з приводу обшуку писала: «Добре, що мої уліти (так жартівливо Леся Українка називала рукописи творів.— Ред.) всі дома зостались, а листів сливе не було, бо я взагалі не бачу потреби збирати архів — без нього далеко приємніше жити, а то от, наприклад, ти нащось замкнула у вертіко пару одкриток Галайди (Г. Хоткевича.— Ред.) до мене, то їх все одно забрали, куди не слід. Положим, картки самі пустячні, як взагалі буває, але я не люблю, щоб і конверти

з моїх листів діставались у чужі руки». Ця заява Лесі Українки дав підставу думати, що вона взагалі не зберігала листів: будучи майже весь час у далеких подорожах і роз’їздах, часто змінювала місце проживання, свідомо не хотіла возити їх із собою. Автори приміток до п’ятого тому (Українка J1. Твори в 5-ти т. К., 1956, с. 675) зауважують, що незважаючи па такі обставини, Леся Українка старанно зберігала автографи своїх творів, особливо пошкоджених або забракованих цензурою, зашіси народних пісень і дум, важливіші книги з своєї бібліотеки, інколи пересилаючи їх при переїздах на збереження до Наукового товариства імені Шевченка у Львові чи до сестри О. П. Косач-Кривинюк.

Десятий том зібрання творів Лесі Українки у 12-ти томах охоплює майже всі відомі сьогодні листи Лесі Українки за 1876—1897 роки, автографи або авторитетні копії яких зберігаються у відділі рукописів Іпституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР чи в інших сховищах Радянського Союзу.

Том складається із текстів листів, приміток до них та покажчика імен і назв.

Тексти листів подапо за сучасним правописом із максимальним збереженням лексичних та морфологічних особливостей оригіналу. Винятки становлять лексеми, написання яких самою Лесею Українкою не усталено (наприклад: тілько — тільки, скілько — скільки). У таких випадках написання слів уніфіковано відповідно до сучасних норм. Пунктуація відповідає сучасним нормам. Абзаци Леся Українка іноді виділяла з допомогою тире. Ми позначаємо їх сучасними засобами.

Авторські скорочення розкриваються у квадратних дужках. Непрочитані слова, а також пошкоджені місця автографів зазначено квадратними дужками із трьома крапками.

Назви творів, журналів, а також цитати з творів, які Леся Українка наводить то в лапках, то без лапок, подаються в лапках відповідно до сучасних правописних норм. Авторські підкреслення друкуються розрядкою.

Листи в кожному томі розташовано в хронологічному порядку, за редакційною нумерацією. У кожному наступному томі нумерація листів осібна.

Авторські дати в точній транскрипції їх подаються на тому місці, де їх поставлено в листі. Як правило, Леся Українка ставила дати на почіатку листа вгорі з правого боку. Лише в окремих випадках дата стоїть посередині або з лівого боку і зовсім рідко — в кінці листа. Багато листів не датовано взагалі. У тих випадках, коли листи не датовані, дату встановлено на підставі аналізу різ-

них фактів і змісту листа. До кожного листа зліва вгорі над текстом ііодано редакторську дату (число, місяць, рік) та зазначено місце написання листа. Всі редакторські дати подано за новим стилем. Упорядники застерігають про можливі неточності, оскільки Леся Українка датувала свої листи і аа старим, і за новим стилем,

11—23

іноді давала подвійне датування (скалимо: 18—ц—95), часом зовсім не вказувала дати, через що цілу низку дат зазначено з точністю др пори року, до певного місяця тощо.

Переклади інтомовпих слів подаються у підрядкових посиланнях.

У підрядкових посиланнях, позначених зірочками, подано по-_в ясненпя та різні уточнення, зроблені самою Лесею Українкою.

Закреслені в тексті листів слова не відновлюються, очевидні описки і пропуски літер виправлено без застережень. Окремі листи подаються з незначними скороченнями переважно інтимного характеру. Ці скорочення позначено трьома крапками в квадратних дужках.

Примітка до кожного листа (під порядковим номером листа в тексті) подається в кінці тому і містить таку інформацію: дата і місце публікації листа, за яким джерелом друкувться в даному виданні (першодрук, автограф, копія автографа), місце і фонд зберігання автографа, обгрунтування, в разі потреби, датування. Далі в примітці до першого листа кожного нового адресата дається характеристика всього листування з даною особою, характеризується сам адресат. Комептуються місця і вислови, що можуть викликати неясність у читача (вказано на джерела більшості цитат, використаних у листі, наведена короткі довідки про згадуваних осіб, розкрито зміст подій, про які йде мова, наведено точні бібліографічні дані творів, які згадуються в листах часто описово і недо-сить точно). Наприкінці примітки до окремих листів подано (або зазначено) дописки, якщо такі є, інших осіб, зроблені після тексту Лесі Українки.

У алфавітному покажчику пряма цифра вказує на сторінку тексту, набрана курсивом — сторінку приміток.

При коментуванні листів і складанні приміток упорядники використовували як досвід, так і фактаж, зібраний упорядниками і. авторами приміток попередніх видань — М. С. Грудшіцькою, М. Д. Деркач, В. С. Курашовою, А. Й. Ряппо та іншими.

1876

1. ДО ДРАГОМАНОВИХ. Початок літа 1876 р. Новоград-Волипський

Друкується вперше за рукописною копією, зробленою сестрою Лесі Українки Ольгою Петрівною Косач-Кривинюк. Копія зберігається в матеріалах дослідниці життя і творчості Лесі Українки М.' Д. Деркач у Львові. Автограф не зберігся.

Це, очевидно, перший написаний майбутньою письменницею лист. Про нього є згадка сестри Лесі Українки Ольги: «А на початку 6-го року життя вчилася писати навмисне для того, щоб написати першого в житті листа до своїх любих дядька та дядини

Драгоманових» (див.: Спогади про Лесю Українку, К., 1971, с. 42). У спогадах сестри Ольги сказано, іцо в цьому листі була дописка матері, яка пояснювала підпис «Леся» як відмову дочки від свого попереднього імені «Лося».

Датується за змістом листа на підставі згадки про ужачі яйця та спогадами сестри Ольги.

У січні 1876 р. Леся Українка з братом Михайлом жили у Києві в родині Драгоманових. 1 лютого 1876 p. М. П. Драгоманоз емігрував за кордон — спочатку у Відень, а потім у Женеву.

Драгоманови — Михайло Петрович (1841—1895), український публіцист, учений і громадський діяч буржуазно-демократичного, потім буржуазно-ліберального напряму, рідний брат ма-*тері Лесі Українки; Людм:ила Михайлівна (1842—1918), дружина М. П. Драгоманова, дядина Лесі Українки, та Лідія Михайлівна (1866—1937), дочка JI. М. і М. П. Драгоманових, двоюрідна сестра Лесі Українки.

~...гімиастику вже зпяли...-~ мотузяну гімнастичну драбину, на якій маленька Леся любила виконувати різні вправи.

Папа —батько Лесі Українки Петро Антонович Косач (1841—1909). Здобував освіту у чернігівській гімназії, де його вчителем словесності був Л. І. Глібов, у Петербурзькому університеті, який змушений був «залишити» за участь в «студенческнх беспо-рядках». Завершував освіту на юридичному факультеті Київського університету, де близько зійшовся з М. П. Драгомановим, М. В. Ли-сенком, М. П. Старицьким та інтими відомими пізніше вченими, письменниками, громадськими діячами. 1864 р. вступає на службу в Київську палату карного суду, захищає дисертацію на ступінь «кандидата законоведеиня», в 1866 р. призначається головою ново-град-волинського (звягельського) з’їзду мирових посередників (див.: Леся Українка. Документи і матеріали. К., 1971, с. 130—139). ГІ. А. Косач відзначався прогресивними поглядами, був гуманною людиною,що виявлялося в підтримці селян у їхніх земельних тяж-бах із поміщиками, у співчутті і допомозі діячам революційно-демократичного руху, за що був «запідозрений у політичній небла-гонадійності» (див.: Деятели революционного движения в России. Био-библиографический словарь, т. 2, вып. 2. М., 1930, с. 657). П. А. Косач не раз подавав матеріальну підтримку прогресивним українським виданням, перебував у дружніх взаєминах із

І. Я. Франком.

1868 р. П. А. Косач одружився з Ольгою Петрівною Драгома-новою. їхні діти: Михайло, Лариса, Ольга, Оксана, Микола, Ісидора Косачі. Сестра Лесі Українки Ольга, характеризуючи взаємини Лесі Українки і батька, пите: «Хто шапує Лесину пам’ять, той повинен віддавати належну пошану і пам’ять її иайщирішого, найкращого приятеля-друга, пам’яті її батька, що за все її життя не поклав і марної стеблини поперек Лесиної. дороги, а навпаки, як тільки міг і вмів, промітав тую дорогу для неї» (див.: Спогади про Лесю Українку, с. 29—36).

Вишинська Надія Григорівна — новоградволинська приятелька родини Косачів, мати Н. І. Гроздової (див. прим, до листа ЗО). Докладніших відомостей немає.

Бабушка — Драгоманова Єлизавета Іванівна (1821—1895), бабуся Лесі Українки. Дочка дрібного полтавського дворянина Івана Цяцьки, в 1838 р. одружилася із Петром Якимовичем Драгома-ііовим (1802—1860), братом відомого декабриста Якова Драгомаиова (1803—1840). їхні діти: Михайло, Іван, Варвара, Ольга (мати Лесі Українки), Олена, Олександр Драгоманови.

У родині Драгоманових жили глибокі культурні традиції, в ній плекалася любов до передової російської і української літератури, народної творчості, етнографії.

Є. І. Драгомаиова вела листування із дітьми ї онуками, яке, слід вважати, збереглося лише частково. У відділі рукописів (ф. 2, №№ 31—52) Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР ¹⁹² зберігається 22 листи Лесі Українки до Є. І. Драгоманової.

Мама — Ольга Петрівна Косач (1819—1930), мати Лесі Українки., Під прибраним ім’ям Олоїш Пчілки виступала як письменниця, етнограф, публіцист, громадський діяч, видавець і журналіст. У суспільно-політичних питаннях стояла на ліберально-буржуазних позиціях.

Олена Пчілка підтримувала творчі і дружні зв’язки з М. Лисеи-ком, М. Старицьким, І. Франком, Г. Мачтетом і багатьма іншими діячами культури.

В радянський час Олена Пчілка працювала в Академії наук,

з 1925 р. член-кореспоидент АИ УРСР. Крім художніх творів, залишила спогади про М. Драгомаиова, М. Лисенка, написала «Автобіографію», вперше вміщену у вид.: Пчілка О. Оповідання, Харків, 1930.

2. ДО ДРАГОМАНОВИХ. Кінець 1876 ЇІовоград-Волиисьпий

Друкується вперше за рукописною копією, зробленою сестрою Лесі Українки — Ольгою. Копія зберігається у приватному архіві.

Датується за змістом попереднього листа на підставі згадки про «гімнастику».

Мене перезвали на Лесю.— Як згадує сестра Ольга, «Лесю до 5-ти років звали Лосею, а тоді вона перейменувалася на Лесю, бо їй не подобалося ім’я Лося» (див.: Спогади про Лесю Українку, с. 42).

Миша (ще жартівливе: Мака) — Михайло Петрович Косач (1869—1903), старший брат Лесі Українки. «До початку 13-го року Лесиного життя,— згадує сестра Ольга,— воші однак були у всьому нерозлучні: разом бавились, разом читали, разом вчилися, разом розважалися. За таку нерозлучність їх двох жартом називали одним спільним ім’ям «Мишолосіс» (дип.: Спогади про Лесю Українку, с. 42). Як і Леся Українка, М. Косач належав до літературного гуртка «Плеяда молодих українських літераторів». Закінчив Холм-ську класичну гімназію, вчився на природничому факультеті Київського університету, останні два роки навчався на природничому факультеті Дерптського (тепер Тартуського) університету, після закінчення якого був залишений на посаді приват-доцента. Брав активну участь у студентських політичних гуртках Дерптського (Тартуського) університету. У 1902 p. М. П. Косач перейшов на роботу в Харківський університет на посаду професора фізики. Виступав у літературі під псевдонімом «Михайло Обачний».

Літературна діяльність М. Косача (Обачного) почалася з перекладів українською мовою творів М. В. Гоголя. Він високо цінував талант Лесі Українки, популяризував її твори. Так, за його ініціативою 1900 р. в Дерпті у час перебування там Лесі Українки було організовано виступ поетеси на студентській вечірці, де молодь із захопленням сприйняла її поезії (див.: Спогади про Лесю Українку, с. 174—178).

.1877

3. ДО ДРАГОМАНОВИХ. 24 лютого 1877 р. Новоград-Волипський

Друкується вперше за рукописною коцієїр, зробленою сеезгрого Лесі Українки Ольгою. Копія зберігається у матеріалах М. Д. Деркач у Львові.

Датується за змістом листа на підставі згадки про день народження Лесі Українки.

Дякую Вам за саванарипів.— До дня народження Лесі Українки М. П. Драгомаиов надіслав із Женеви в подарунок книжку з малюнками про .життя малих савоярів (від Савойя-* південно-східна область Франції).

4. ДО ДРАГОМАНОВИХ. Друга половина 1877 р. Новоград-Волипський

Друкується вперше за рукописною копією, зробленою сестрою Лесі Українки Ольгою. Копія зберігається у матеріалах М. Д. Деркач у Львові.

Датується за змістом листа на підставі згадки про драгоманця («Чи вміє ваш драгоманець говорити...»).

Я не знаю, чи вміє ваш драгоманець говори т и.—- 27 березня (8 квітня) 1877 р. у Драгоманових народилася дочка Аріадна (Рада), тобто «драгоманцем» Леся в листі називає свою маленьку двоюрідну сестру Раду.

1881

5. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ. 14 січня 1881 р. Луцьк

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 31).

Лист до Є. І. Драгоманової послано з міста Луцька, де від літа 1879 року до весни 1882 року жила з родиною Леся Українка. Одночасно в той самий конверт було вкладено листи до Є. І. Драгоманової від П. А. Косача і Михайла Косача.

Ліля (ще: Лілія, Лілея, Олеся, Зірка та жартівливе Ліцик, Пуц, Пуцик, Олег) — Ольга Петрівна Косач, в одруженні Косач-Кривинюк (1877—1945), молодша сестра Лесі Україщш. Здобула вищу освіту, закінчила Жіночий медичний інститут у Петербурзі. За учаеть у студентських протиурядових виступах двічі була заарештована (1903 р. в Петербурзі, 1907 p.—в Києві разом із Лесею Українкою). Перебуваючи поза Києвом, Леся Українка через сестру Ольгу здійснювала конспіративні зв’язки з київськими соціал-демократами. Як лікар Ольга чимало допомагала сестрі лікарськими порадами.

Наприкінці 1904 року О. П. Косач одружилася з Михайлом Васильовичем Кривинюком, тоді студентом Празького політехнічного інституту, певний час жила в Празі. У 1906—1908 pp. брала активну участь у громадському житті Києва. У 1910—1922 pp.

О. П. Косач працює лікарем у Лоцманській Кам’янці на Катери-пославщині* 3 1924 р. на педагогічній роботі в Києві. У 1926 р. переїздить з 'сім’єю в Могилів-Подільський, займається педагогічною діяльністю. 1929 р. переходить до Київської Наукової медичної бібліотеки бібліографом. О. П. Косач зібрала і опублікувала збірник «Українські народні взори з Київщини, Полтавщини і Катерино-славщини». У молоді роки у львівському журналі «Зоря» друкувала переклади творів А. Доде, Жорж Сапд, Ч. Діккоиса, Е. Ожешко під псевдонімом «Олеся Зірка». Була видавцем літератури дтія дітей.

Починаючи з 30-х років, О. П. Косач-Кривишок стає одним з біографів своєї видатної сестри, збирає і систематизує величезний фактичний матеріал, чимало рукописів Лесі Українки, переважно листів. Протягом цілого життя Лесю Українку і О. П. Косач єднала ніжна і глибока дружба. Ольга зростала під благотворним впливом сестри, яка навчала її іноземних мов, викладала їй літературу. 19—20-річною дівчиною саме для сестри Ольги Лося Українка "в 1890—1891 pp. написала підручник «Стародавня історія східних народів».

Ольга Косач — автор низки спогадів про сестру: «З моїх споминів», «З дитячих років Лесі Українки», «Перебування Лосі Українки в Луцьку» та «Нотатки до біографії Лесі Українки». До 70-х роковин народження поетеси О. П. Косач-Кривишок па замовлення газети «Комсомолець України» написала мемуарний нарис «Полум’яне серце» («Комсомолець України», 1941, 25 лютого). Всі ці матеріали О. Косач-Кривинюк вміщено у збірнику «Спогади про Лесю Українку», с. 29—78. До окремих листів Лесі Українки

О. Косач-Кривинюк написала короткі коментарі, які зберігаються при автографах листів у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Окремі коментарі О. П, Косач-Кривинюк подаємо у примітках до відповідних листів.

Колодяжпе — село поблизу Ковеля на Волині. В Колодяжному Косачі весною 1879 р. придбали садибу і ділянку землі, У центрі садиби стояв головний будинок, а в глибині 1890 р. для •творчої праці Лесі Українки було збудовано «Лосин білий домик». Тут вона працювала, приймала гостей, відпочивала. У Колодяжному з 1882 до 1907 р. Леся Українка проживала постійно разом із родиною або перебувала в окремі місяці, переважно літні.

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції у головному будинку в садибі Косачів працювала хата-читальня. За постановою уряду в с. Колодяжному на місці колишньої родинної садиби Косачів створено літературно-меморіальний музей Лесі Українки. На території музею-садиби в 1958 р. за проектом скульптора В. І. Сколоздри встановлено пам’ятник Лесі Українці.

6. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ. 14 грудня 1881 р. Луцьк

Вперше надруковано у вид.: Українка Л. Твори в 5-ти т., т. 5. К., 1956, с. 5 (Далі посилання на це видання подається за формою: Твори в 5-ти т., т. 5).

Подається за автографом (ф. 2, N° 32),

Ми учимось дом а...— Мати Лесі Українки згадує: «Коли діти підросли, і їм довелось спізнатись із шкільною наукою, і ми стали думати про те, що для науки дітей доведеться на якийсь час переїхати до Києва. На зиму р. 1882—3 ми й переїхали сюди — я з дітьми; чоловік лишився на службі в Ковелі. Жили ми тоді в Києві дві зими (81—2, 82—3 pp.), на літо виїжджаючи до Коло-дяжного.

У Києві ми оселилися на тихій Стрілецькій вулиці. До нас ходили вчителі, запрошувані для науки до дітей, репетитори-сту-денти. Леся переходила той курс, що й Михайло. На уроки музики Лесі приходила до нас Ольга Олександрівна Лисенкова. Вона дуже добра була вчителька, могла, надати своїм учням доброго і знання, і смаку музичного.

Що ж до курсу гімназичного, то Леся разом з Михайлом учила й класичні мови — грецьку з латинською, навіть тоді ж на Стрілецькій вулиці переклала одну пісшо Овідія» (Спогади про Лесю Українку, с. 86—87).

Дядя Г р и ш а — Г. А. Косач (1843 — ?), дядько Лесі Українки по батькові. Був доброю, веселою, благородної вдачі людиною, за що його любила Леся Українка. Брат Михайло і сестра Ольга також любили спілкуватися з «дядею Гришею», закоханим у всіляке майстрування, агрономію і мистецтво. Пізніше Леся Українка не раз їздила до нього в гості у м. Полонне на Волині. Про його сина Дмитра докладніших відомостей немає.

...Як ми виїхали в Луцьк...— З початку жовтня 1881 р. Леся Українка з матір’ю, братом Михайлом та сестрою Ольгою жила в Києві. У першій половині грудня вона з матір’ю на кілька днів приїздила до Луцька відвідати батька. У цей час і написано нею даний лист.

Шура (ще: Рашель, Річі) — Олександра Євгенівна Судовщи-кова-Косач (1867—1924), дочка політичного засланця, подруга Лесі Українки, згодом дружина брата Михайла. Діяльний учасник «Плеяди», виступала в літературі під псевдонімами «Грицько Григо-ренко», «Александрович» як письменниця демократичного напряму. Збірка її творів «Наші люди на селі» вийшла друком 1898 р. в Юр’єві (Тарту) трьома випусками. О. Є. Судовщиковій Леся Українка присвятила вірш «Шлю до тебе малий сей листочок...».

1883 -

7. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ. 11 березня 1883 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 5—6.

Подається за автографом (ф. 2, № 33).

Датується за змістом на підставі згадки про Шевченкові роковини.

...І досі болить рука лів а...— На початку 1881 року Леся Українка дуже застудилася. Невдовзі у неї почала боліти права нога, а в жовтні 1882 р. з’явилася невелика пухлина на кисті лівої руки. Почалася, як пізніше говорила поетеса, «тридцятилітня війна» з туберкульозом, хоча в цей час лікарі діагностували то ревматизм, то «недокрівну золотуху». Тільки влітку 1880 року гадя-цький земський лікар Борткевич (польський засланець, учасник повстання 1863 р.) правильно поставив діагноз — туберкульоз кісток — і порадив хірургічне втручання. 23 жовтня 1883 р. професор Рінек у клініці Київського університету зробив Лесі Українці операцію на лівій руці.

Тамара (ще: Марочка, Марця, Марусечка, Тамарця,— так спочатку називали в сім’ї молодшу сестру Лесі Українки Оксану Петрівну Косач-Шимаиовську (1882—1978); жартівливе прозвисько «Уксус».

Старицький Михайло Петрович (1840—1904) — видатний український письменник — гіоот, прозаїк, драматург, театральний і культурно-громадський діяч демократичного напряму. Родина Косачів перебувала у дружніх зв’язках з родиною М. П. Старп-цького. У нього па квартирі часто влаштовувалися літературні вечори, в яких брала участь Леся Українка. Про один з них іде мова в листі до Є. І. Драгоманової.

Мама їздила в Харків на «Різдвяну ніч» д и -в и т ь с я.— Йдеться про прем’єру «Різдвяної ночі», поставлену оперним товариством А. Б. Гальчинського 8 лютого 1883 р. в Харкові. Оперета «Різдвяна піч (Тема з Гоголя). Текст, вірші М. Ста-рицького. Музика М. Лисенка» була виоршо поставлоиа 1874 р. в Києві.

...Н а м перед п р а з и и к а м и прислали із Ж о п о в найдеться про подарунки дітям Косачів, надіслані до різдвяних свят родиною Драгоманових.

Я перше училась грат ь...— Хвора, а потім і прооперована рука позбавила Лесю Українку можлевості стати піаністкою. Про це вона з гіркотою писала пізніше в грудні 1890 р. до М. Драгоманова: «Мені часом здається, що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт...».

8. ДО О. П. КОСАЧ (матері.) 26 жовтня 1883 р. Київ

Друкується вперше за рукописною копією, зробленою сестрою Лесі Українки Ольгою. Копія зберігається у приватному архіві.

Це перший відомий нам лист Лосі Українки до матері. Детальний зміст його був відомий із «Нотаток до біографії Лосі Українки» Ольги Косач-Кривштюк (див.: Спогади про Лесю Українку, с. 55— 56). Повну копію тексту, виготовлену сестрою Ольгою для біографічної праці про Лесю Українку, пощастило розшукати серед матеріалів М. Д. Деркач.

Датується за названими «Нотатками...» на підставі згадки сестри Лесі Українки Ольги: «На четвертий день після операції Леся продиктувала няні листа до мами. Цього листа мама переслала Драгомановим у Женеву». Саме цим пояснюється те, що лист Лесі Українки опинився в паперах М. Драгоманова у Варшаві.

Марія М и х а й л і в н а — М. М. Косач, дружина дядька Лесі Українки Григорія Антоновича Косача.

Катря Трегубова — дочка Єлисея Кипріяиовнча Трегубова (1849-1920), відомого українського громадського діяча і педагога.

А и н а І в а н і в н а — Г. І. Судовщикова, дружина Є. О. Судов-щикова (1830—1869), викладача гімназії, де вчилися М. П. Драго-манов і мати Лесі Українки Олена Пчілка. За політичну діяльність

був засланий до Костроми, де і помер. З 20 по 27 серпня 1883 р. Леся Українка жила в Києві у Г. І. Судовщикової, з дочкою якої щиро заприятелювала.

Житецька — очевидно, Варвара Житецька, дружина відомого дослідника української літератури, мови П. І\ Житецького (1837—

1911). Житецькі приятелювали з Косачами.

О л я М а х н о — київська знайома Лесі Українки. Докладніших відомостей немає.

1884

9. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ. 14 травня 1884 р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 6—7.

Подається за автографом (ф. 2, № 36).

Датується эа вказівкою в листі на «Тамаріші іменитій». За церковним календарем день святої Тамари припадає па 1 (ст. ст.), або 13 (н. ст.) травня. Лист написано невдовзі після великодніх свят, які в 1884 р. випали на 20 квітня. У першій публікації лист датовано 16 квітня або 2 травня, що заперечується змістом.

Стоянови — Віра й Марія, старші дочки однієї родини, що наймала помешкання у Є. І. Драгоманової в Гадячі, з ними влітку

1882 р, заприятелювала Леся Українка.

10. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ. 9 червня 1884 р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид.: Твори, в 5-ти т., т. 5, с. 7.

У листі є дописка матері Лесі Українки, Олени Пчілкн: «Милая маменька! Давно уже Лесичка написала это письмо, да так оно и лежало, пока вот теперь пишу и я.

У нас все гаразд. Много зашімаюсь дівчатками, в огороде и цветнике. Ваши растения мы посадили на самому нервому месте, и они все прекрасно растут.

Завтра ожидаем из Києва Мишу. Не знаю только, как прошел его последний экзамен».

Подається за автографом (ф. 2, № 35).

Датується за вказівкою в листі на день народження сестри Ольги — 7 червня.

...М ою руку можна буде розв’язать скор о,— Після зробленої в Києві 23 жовтня (ст. ст.) 1883 р. операції.

...Я к у вас пройшли свят а.— Тобто «зелені свята» і церковно-релігійне свято «тройці».

11. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ. Середина червня 1884 р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 3. К., 1960, с. 9.

Подається за автографом (ф. 2, № 34).

Датується за вказівкою в попередньому листі: «Завтра ожидаем , из Києва Мишу» і в цьому листі: «Недавно приїхав до нас Миша» та «Вишень іще нема».

П о ч а ї в — місто на Волині. В листі, очевидно, йде мова про поїздку в Почаївську лавру. При Почаївському монастирі, заснова-

її ому ще в XIII ст., було розгорнуто в 1618 р. першу друкарню К. Транквіліона-Ставровецького, тут склався визначний осередок українського граверства XVIII ст.

12. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ. Листопад 1884 р. Колодяжпе

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. З, с. 10.

Подається за автографом (ф. 2, № 50).

Датується на підставі згадки про четвертні оцінки та про те, що випав сніг.

Хлопчик трошки иідріс...— Мається на увазі молодший брат Лесі Українки Микола (він же, за жартівливими про-звиськами Косачів,— Кох, Кохіпя, Кохота, Миколичка, Микось, Микулька, Кукота, Кухота) Петрович Косач (1884—1937).

1885

13. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ. Лютий 1885 р. Колодяжпе

Вперше надруковано у вид.: Лося Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. З, с. 10—11.

Подається за автографом (ф. 2, № 38).

Датується на підставі згадки про подарунки, надіслані до різдвяних свят та Нового року.

14. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ. 22 жовтня 1885 р. Колодяжпе

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 7—8.

Друкується за автографом (ф. 2, № 37).

Рік встановлено на підставі згадки про лікування на курорті Друскеніки.

З Друскенік ми вже давно верпулися...— тобто з курорту Друскеніки (тепер місто Друскіпінкай в Литовській PGP), де Леся Українка від 15 червня до 1 серпня 1885 р. лікувала соляними ваннами хвору ногу.

Марися — приятелька Лосиної состри Ольги. Докладніших відомостей немає.

...На чесного Хрост а...— Тобто 27 вересня.

...З дядьком Саше ю...— тобто з Олександром Петровичем Драгомановим, молодшим братом матері, дядьком Лесі Українки, за фахом — лікарем-психіатром. Працював у психіатричній лікарні у Харкові, пізніше — в Творках під Варшавою, куди до нього -1896 р. приїздила Леся Українка.

1888

15. ДО ДРАГОМАНОВИХ. 25 березня 1888 р. Колодяжпе

Цим листом починається систематичне листування сімнадцятирічної Лесі Українки із дядьком — М. П. Драгомановим та його родиною. Автографи листів Лесі Українки до Драгоманових до Великої Вітчизняної війни зберігалися серед паперів М. Драгоманова у Варшаві. Український письменник Гліб Лазаревський зняв з них копії і після вересня 1939 р. привіз їх в СРСР. З копій Г. Лазаревського ^ля біографічної праці «Хронологія життя і творчості Лесі Українки» зробила копії Ольга Петрівна Косач-Кривишок. Примірник О. П. Косач-Кривинюк являє собою зшиток, на 99 сторінках якого передруковано на машинці 60 лисгів до Драгоманових, всі вони під одним помером (ф. 2, № 1548) зберігаються у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. До цього зберігалися у домашньому архіві М. Д. Деркач.

Лесю Українку з М. П. Драгоманозим, рідним братом її матері, в’язала глибока дружба. її захоплювала боротьба М. Драгоманова проти царизму та націоналістично-клерикальної реакції. В його особі Леся Українка мала ерудованого консультанта з питань історії, світової літератури, науки.

Змушений жити в еміграції, М. Драгоманов виявляв увагу до Лесі Українки, талант якої високо цінував, листувався з нею. У 1894 р. Леся поїхала в Софію до М. Драгоманова і залишилася там до червня 1895 р. Тоді як М. Драгомапов еволюціонував у бік буржуазного лібералізму, Леся Українка формувала власний революційно-демократичний свії огляд, пов’язавши свою творчість і громадську діяльність з ідеями наукового соціалізму. Листи до М. Драгоманова за 1888—1895 pp. є документами і свідченнями її ідейного зростання.

Автографи листів Лесі Українки до М. Драгоманова, очевидно, пазавжди втрачені. Збереглися тільки копії копій, зроблені з «рукопису» Г. Лазаревського Ольгою Косач-Кривишок. Ці копії зберігаються у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 2, № 1200-1227).

Друкується вперше за машипоїшсною копією (ф. 2, № 1548).

Датується за змістом листа на підставі повідомлення про мамку для найменшої сестри Ісидори (народилася 21 березня 1888 р.) та роботу над перекладом «Одіссеї» Гомера (1888). У рукописах (ф. 2, № 889) зберігається переклад третьої і початок четвертої пісні цього твору.

Пишу до вас, як обіцялась...— Перший лист був написаний Лесею Українкою 24 березня під диктовку хворої матері, у ньому вона обіцяла написати «завтра» про стан материного здоров’я.

...Французький переклад драми Толе того «В л а с т ь т ь м ы»...— До 1888 року у Парижі французькою мовою було здійснено три видання драми «Власть тьмьі»: La puissance des tcnebres. Drame en 5 actes. Trad, avec 1’autorisation de l’auteur par E. Halperine-Kaminsky. Paris, Perrin, 1887, VIII, 243 p.; La puissance des tenebres. Drame en 5 acles. Trad, par Neyroud. Paris, Savine, 1887, 239 p.; La puissance des loncbros. Trad, par I. Pavlovsky et 0. Mete-nier. Paris, Tresse et Stock, 1888, 152 p.; idem 2 ed 1888, 156 p. Очевидно, мова йде про одне з двох перших видань, надіслане М. Дра-гомановим Лесі Українці.

Ліда —Лідія Михайлівна Драгоманова-Шишманова (1866— 1937), старша дочка М. П. Драгоманова, двоюрідна сестра Лесі Українки. їх єднали не лише родинні почуття, а й спільні наукові та громадські інтереси. Зокрема, Лідія Михайлівна через знайомих болгар, що їхали до Києва, передавала Лесі заборонену в Росії революційну літературу, а від неї одержувала рукописи революційних віршів для публікації в закордонних виданнях. Дружні стосунки між Лесею Українкою і Лідією Драгомановою засвідчені їхнім широким листуванням, з якого збереглися, на жаль, тільки листи Лесі Українки. Під час перебування в Болгарії в 1894—1895 роках Леся Українка зиму й два літа прожила разом з Лідією Драгомаиовою-Шишмановою.

Радачка (ще: Рада, Рюрик) — Аріадна Михайлівна Драгома-нова-Труш (1877—1954) — молодша дочка М. П. Драгомаиова, двоюрідна сестра Лесі Українки.

Зоря (ще: Зорка, Zogo) — Світозар Михайлович Драгоманов (1884—1958), сип М. ГІ. Драгомаиова, двоюрідний брат Лесі Українки. Дітей М. П. Драгомаиова Раду і Зорю Лося Українка з ніжністю і жартома називала ще спільним ім’ям «Радозоріє».

16. ДО М. П. КОСАЧА. Травень 1888 р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 8—9.

Подається за автографом (ф. 2, № 77).

Датується на підставі згадки про хрущів (травень) та драму Л. М. Толстого «Власть тьмьі», яку Леся Українка читала в 1888 p., про що свідчить попередній лист.

Л ю б и т і в — село па Волині поблизу Колодяжпого, тепер Ковельського району Волинської області.

Воскресенські — знайомі Косачів у с. Колодяжне. Докладніших відомостей немає.

18. ДО М. П. КОСАЧА. Початок жовтня 1888 р. Колодяжне

Вперше надруковано у наукових записках Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР «Радянське літературознавство», 1938, № 2-3, с. 119-120.

Подається за автографом (ф. 2, № 93).

Датується за змістом листа на підставі згадки про подорож до Акермана, яка відбулася в 1888 р.

...«Г е н і ї» тії з а т р и м а л и...— Леся Українка говорить про свою поезію «Завітання» (див.: т. 1, с. 84).

' / Описувати своє подоріжж я...— Йдеться про екскурсію Лесі Українки до Акермана (липі Білгород-Дпістровський) влітку 1888 р. Враження від побаченого і пережитого лягли в основу поезії «Ой високо сонце в яснім небі стало...» з циклу «Подорож⁴ до моря».

Галя — Ганна Миколаївна Ковалевська, в одруженні Деген дочка Миколи Васильовича Ковалевського та Марії Павлівни Во-ронцової-Ковалевської (див. примітку до листа 32).

Ганна Ковалевська і Леся Українка були щирими друзями.

...Твій иереклад...— Як свідчить Олена Пчілка, першими літературними спробами М. П. Косача були переклади з Гоголя («Пропаща грамота», «Зачароване місце»).

...Кінчила своє безголов’я, «С а м с о п а»...— Йдеться про завершення роботи над поемою «Самсои» (надрукована в журналі «Зоря», 1892, № 2).

«З о р я» — український літературно-громадський журнал ліберально-буржуазного напряму. Видавався у Львові в 1880—1897 рр.

...Пишу «Одіссею»...— До нас дійшов автограф (ф. 2, № 889) перекладу третьої та початку четвертої пісні цього твору Гомера.

«О н а х о х о т а л а» — вірш у прозі О. Є. Судовщикової-Косач (Гржцько Григоренко).

1889

19. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ. Початок січня 1889 р. Колодяжпе

Друкується вперте за автографом (ф. 2, № 49).

Датується за змістом листа на підставі згадки про перебування на Хаджибейському лимані (влітку 1888 р.) та плани побувати у «харківської баби».

...З лиман у...— У липні—серпні 1888 р. Леся Українка лікувалася на Хаджибейському лимані біля Одеси.

Тепер оце на свят а...— Йдеться про різдвяні свята.

...До баби харківської...— Лесі Українці радили з’їздити на лікування до Параски Назарівни Богуш (1826—1907), яка жила на хуторі Косівщина недалеко від міста Сум (тодішня Харківщина). «Харківська баба» лікувала способами народної медицини. В травні 1889 р. Леся Українка з матір’ю їздила до неї на водолікування. Свої враження цього періоду Леся Українка передала в оповіданні «Весняні співи».

...Землю, що ми з мамою хотіли купить у Буди щ а х...— Ще 1887 р. Олена Пчілка просила свою матір — Є, І. Драгоманову — найняти чи купити якесь помешкання в селі Монастирські Будища (недалеко від Гадяча на Полтавщині) пад Пслом, щоб Леся Українка з лікувальною метою могла купатися. Але до купівлі землі в Будищах не дійшло.

...П обачили б нашу Дор у — Тобто Ісидору Петрівну Косач-Борисову (иародилась 1888 p.), наймолодшу сестру Лесі Українки. Нині мешкає у СПІА.

20. ДО П. А. та О. П. КОСАЧІВ.

Близько 20 березня 1889 р. Колодяжпе

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 111).

Датується за змістом листа яа підставі згадки про хворобу батька.

Арестов — луцький знайомий родини Косачів. Докладніших відомостей немає.

21. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ. 24 червня 1889 р. Колодяжпе

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 12.

Подається за автографом (ф. 2, № 39).

Датується за змістом листа на підставі вказівки про виїзд до Одеси на лікування та на підставі листа О. П. Косач (матері) до

6. І. Драгоманової від 12(24) червня 1889 р. (див.: Леся Українка. Документи і матеріали, с. 48—49), відправленого, очевидно, в одному конверті з листом Лесі Українки.

Ми в середу їдем о...— Середа була. 26 червня.

...Д ядю Сашу і тьотю Олександру Василівн у...⁵— Тобто Олександра Петровича Драгоманова, материного брата, і його дружину, в яких у Харкові по дорозі в Суми гостювали Олена Пчілка і Леся Українка.

22. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 8 липня 1889 р. Одеса

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 13—14.

Подається за автографом (ф. 2, № 129).

Рік встановлено за змістом листа.

Негри — так жартівливо прозвала Лося Українка своїх молодших сестер і брата Миколу.

...І г р е к о с и мене не обижают ь.— Тобто родина греків Діалегмено, у якої Леся Українка наймала помешкання під час, лікування на Хаджибейському лимані в Одесі.

Пані Приходько — Броніслава Іванівна Теслеико-ІІри-ходько, родичка Лесиної тітки Олени Антонівни Тесленко-Приходь-ко (Косач).

У л і т и — літературні задуми, твори, що зріють і пишуться дуже поволі, жартівливе назвисько від прислів’я: «Улита одот, когда-то будет».

...Від кна-кон...—У ранньому дитинстві брат Лосі Українки Микола називав усе тонке і довге, в тому числі брата Михайла, котрий був високий і тонкий, «Кна-кна». Леся Українка жартома називала так усіх хлопців, найчастіше студентів.

...В плеяд н ому збірник у...— Йдеться про альманах, який готувала «Плеяда» — літературний гурток, який ще називали Плеяда молодих письменників, частіше — «Література», «Літературна громадка». Сюди входили Леся Українка, її брат Михайло,

О. Є. Судовщикова, В. Самійленко, Віталій Боровик, Одарка Рома-нова, Євген Тимченко, Маргарита Комарова, а також літературна молодь з інших міст (в основному студентська молодь, що навчалася в Києві) — Чернігова, Одеси, Житомира. Оскільки засідання гуртка переважно відбувалися на квартирах Старицьких, Косачів, Лисенків, у них брали участь і старші письменники та культурні діячі — Михайло Старнцькпн, Олена Пчілка, Микола Лиоенко та інші. Діяльність членів «Плеяди» була спрямована па розвиток української культури, збагачення української літератури оригінальними творами та перекладами з російської та західноєвропейської літератур. На засіданнях «Плеяди» обговорювалися художні твори, відбувалися літературні конкурси, народжувалися видавничі плани, намічалися видання літературних збірників. У листі Лесі Українки йдеться про чернігівський збірник, який через цензурну заборону так і не побачив світу. Роки активної діяльності літературного гуртка «Плеяда» — 1888—1893; пізпіше «Плеяда» розпалась, плани видань здебільшого лишилися нездійсненими.

Про улітячу справ у...— Тобто про літературні справи.

Гретхен — так називала Леся Українка Маргариту Михайлівну Комарову-Сидоренко (1870—1929), дочку відомого українського бібліографа, критика і фольклориста М. Ф. Комарова (1844—*

1913). Лесю Українку з Маргариток) Комаровою впродовж усього життя зв’язувала глибока і щира дружба. На похорон Лесі Українки Маргарита Комарова надіслала вінок із написом: «Лесі від її Гретхен».

...Сподіваюсь бачити кна-япу і П у ц а...— Тобто брата Михайла і сестру Ольгу.

«П р о м е т е й» — очевидно, твір Джорджа Байрояа (переклад Евріпідового «Прохметея»).

23. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 18 липня 1889 р. Одеса

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 13—14.

Подається за автографом (ф. 2, № 130).

Рік встановлено за змістом на підставі згадки про перебування на Хаджибейському лимані.

...У и о н е д і л о к...— Лист писано в четвер.

Пашкевич Прасковія Олександрівна (1855—1933) —сестра гімназійного товариша М. II. Косача, учителька. Разом із Лесею Українкою лікувалася на Хаджибейському лимані в 1889 р.

Дроздишка поздоров ля ю...— Тобто наймолодшу сестру Лесі Українки Ісидору. Леся присвоїла їй кілька жартівливих прозвищ: Біла Гусь, Гуся, Гусінька, Дроздик, Дроздоньо, Патя та ін.

«Matrosenlied» (матроська пісня) — твір німецького композитора Роберта Шумана (1810—і 856).

24. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 18 серпня 1889 р. Одеса

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 16—17.

Подається за автографом (ф. 2, № 131).

Рік встановлено за змістом на підставі згадки про Броні-славу Приходько, з якою Леся Українка перебувала в Одесі в 1889 р.

«Perles de la poesie franc aise conlemporaine», Leipzig — Amsterdam — антологія французької поезії, що видавалася у 80-х роках XIX ст. (кілька видань). Цю книжку Лесі Українці подарував М. П. Драгоманов.

«Р a u V г е s gens» («Бідні люди») — поема В. Гюго, яку Леся Українка переклала і згодом надрукувала в журналі «Народ» (1891, № 10—12).

Мюссе Альфред де (1810—1857) — французький поет-ро-мантик.

«Перший вінок» — український літературно-художній альманах, у якому було вміщено твори українських письменниць. Виданий 1887 р. у Львові. Тут було надруковано вірші Лесі Українки: «Любка», «На зеленому горбочку», «Літо краснеє минуло» та поему «Русалка».

25. ДО М. П. КОСАЧА. Вересень 1889 р. Нолодялсне

Вперше надруковано у наукових записках Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР «Радянське літературознавство», 1938, №№ 2-3, с. 121-122.

Подається за автографом.

Датується за змістом на підставі опису осені і згадки про наступну поїздку до Одеси, яку Леся Українка зробила в жовтні 1889 р.

Збпраюсь потроху в Одесу.— Вологіш клімат Волині шкодив здоров’ю Лесі Українки; в жовтні 1889 р. вона вдруге їде лікуватися в Одесу.

«Ж аль»~ оповідання Лесі Українки, написане експромтом па конкурсі «Плеяди» на задану тему. Спочатку мало назву «Канапка». Пізніше Леся Українка розгорнула його ширше і дала назву «Жаль» (вперше надруковане 1894 р. в журналі «Зоря», № 9—12).

. ...К азку для дитячого журнал у...— Леся Українка мала намір написати твір «Чотири казки зеленого шуму». В архіві письменниці зберігся автограф, що являє .собою детальний план цього твору (ф. 2, № 842),—задум, очевидно, лишився нездійсненим.

Як там маються «Історичні к а р т и н к и»? — «Плеяда» планувала науково-популярні брошури для освіти народу. Зокрема, задумано було видати серію книжечок з історії України. Леся Українка хотіла написати брошуру про визвольну війну українського народу 1648—1654 pp. під проводом Б. Хмельницького. В архіві письменниці зберігся уривок твору (ф. 2, № 859), у якому розповідається про Запорізьку Січ.

Там уже й Гей и е знов буду писат ь...— тобто перекладати поезії з «Книги иісеїть» Г. Гойне.

Рашевські — Єлизавета Олександрівна та Іван Федорович, знайомі Косачів, походженням із Чернігівщини. Само у Рашовських, як згадує Олена Пчілка, вона вперше познайомилася із П. Косачем. У Рашевських, які жили в Києві на Тарасівській, 7, у березні 1889 р. жила Леся Українка.

...Про чернігівські сорочки.,.— Очевидно, Рашевські обіцяли подарувати Косачам чернігівські вишиванки, але не поспішали виконувати свою обіцянку.

„ Пашкевичева кна-кна — Феофан Олександрович Паш-кевич (1870—1941), тоді студент, пізніше лікар, брат ГІ. О. Паш-кевич (див. примітку до листа 23).

«Ой чи живі, чи здорові всі родичі гарбу-з о в і?» — рядки із поезії «Пісня про гарбуза (Рослинний епос по народній темі)» українського письменника Володимира Степановича Александрова (1825—1893). «Пісня про гарбуза» була надрукована в журналі «Зоря», 1889, № 15-16, с. 249—250, і цього ж року вийшла окремою книжечкою у Харкові.

«К у ш е т к а» — па це слово був оголошений конкурс під час одного засідання «Плеяди», і всі твори учасників гуртка мали назву «Кушетка» (у Лесі Українки: «Кушетка» — «Канапка» — оповідання «Жаль»).

Р е в і з м — слово, штучно створене від французького гёѵе (мрія), тобто мрійність.

...Н емоловський каза в...— Очевидно, мається па увазі Михайло Немоловський, український громадський діяч ліберальпо-буржуазного, пізніше, в роки Великої Жовтневої соціалістичної революції і громадянської війни, буржуазно-націоналістичного напряму.

...К ороленко має житьу Кисв і.— Мова йде про Володимира Галактіоиовича Короленка (1858—1921). Чутка про переїзд письменника до Києва не справдилась.

Мачтет Григорій Олександрович (1852—1901) — російський письменник, близький знайомий родини Косачів. 1876—1884 pp. був на засланні в Архангельській губернії та в Сибіру. Автор революційної нісні «Последнее прости» («Замучен тяжелой иеволей...», 1876), однієї з улюблених пісень В. І. Леніна. На пропозицію Мач-тета Леся Українка експромтом створила поезію російською мовою «Impromptu» («Когда цветет никотиана...»).

...Т арасівська вулиц я...— тобто київські студенти, які переважно селилися в приватних будинках на Тарасівській вулиці поблизу Київського університету.

«Ч ари» — очевидно, літературний твір когось із членів « Плеяди»,

26. ДО M. П. КОСАЧА. Середина листопада 1889 р. Одеса

Вперше надруковано у наукових записках Інституту літератури ім. Т. F. Шевченка АН УРСР «Радянське літературознавство». 1938, N° 2-3, с. 123-125.

Подається за автографом (ф. 2, № 75).

Датується за змістом листа на підставі згадки про навчання М. Косача на другому курсі та на підставі листа Олени Пчілки до М. Косача від 3, жовтня 1889 р. (ф. 28, N° 415).

Смутна новина — очевидно, звістка про заборону цензурою збірника, підготовленого до друку «Плеядою».

До Мані ще напишу...— Мова йде про Марію Михайлівну Биковську-Бєляєву, подругу Лесі Українки з дитячих років. Пізніше М. М. Биковська-Бєляєва (1871 — померла в 30-х роках на еміграції в Югославії) працювала учителькою в одному із сіл біля Луцька. У квітні 1891 р. у неї гостювала Леся Українка, враження цієї поїздки відбито в образку «Школа».

Скажи п. Максимов і...— Максимові Антоновичу Славин-ському (1868—1945). Леся Українка вперше зустрілася з М. А. Сла-винським 1886 p., коли останній приїздив до свого товариша, дорож-ного майстра на станції Любитівка — Пильчикова, який і познайомив М. Славинського з родиною Косачів. Пізніше з М. А. Славин-ським (виступав під псевдонімами «Лавинська», «Соловінська», «Стависький») Леся Українка зустрічалася на зібраннях «Плеяди», разом з ним переклала «Книгу пісень» Г. Гейне. Славинському належать численні переклади із зарубіжних літератур.

Після Жовтневої революції 1917 р. Славинський опинився в таборі буржуазно-націоналістичної еміграції у Празі.

«В е r g і d у 11 е» — поезія Г. Гейне «Гірська ідилія» із «Книги пісень».

Косівщипа — село, тепер Сумського району Сумської області.

Тьотя Саша — Олександра Антонівна Косач (1847 — ?), по одруженні — Шимановська, сестра П. А. Косача, тітка Лесі Українки. У родині Косачів і серед друзів Лесі Українки «тьотя Саша» користувалася загальною любов'ю і повагою. Ще в дитячі літа Лесі Українки тьотя Саша давала їй уроки музики, навчала революційних пісень. Після арешту влітку 1880 р. чоловіка вона з двома синами жила в родині Косачів.

Дав би то бог, щоб я вам від одеситів що-небудь вимантачила.— Тобто взяла в одеських учасників «Плеяди» художні твори для збірника»

«Н о ч ыо» — оповідання В. Г. Короленка.

...Н а нашій груп і...— Йдеться, очевидно, про групове фото 1889 p., на якому М. II. Косач читає книжку. Леся Українка плете вінок, а М. М. Комарова гаптує. Фото зберігається в музеї Лесі Українки в Києві.

...«М а я т н и к»... можна так залишит ь...— М. Косач запитував Лесю Українку, як перекласти слово «маятник» у реченні з оповідання В. Г. Короленка «Ночью»: «На стене стучал маятник».

Голїмський Неон — тоді студент природничого відділення фізико-математичиого факультету Новоросійського університету в Одесі. Докладніших відомостей помає.

Кірія —паниа (по-грецьки). Так Лося Українка називає дочку власника дачі на Хаджибейському лимані, в якого жила влітку

1889 р. Дівчину звали Вікторія.

27. ДО М. П. КОСАЧА. 8—10 грудня 1889 р. Колодяжне

Вперше надруковано у наукових записках Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР «Радянське літературознавство», 1938, № 2-3, с. 125-130.

Подається за автографом (ф. 2, № 92).

Рік встановлено за змістом листа па підставі батькових листів до Михайла Косача.

«Життя і філософські думки П і н г в і п а» — твір французького дитячого письменника кінця XIX ст. П. Ж. Етце-ля, що виступав у літературі під псевдонімом «Ж. Сталь» (1814— 1886). Леся Українка помилково вважала автором оповідання «Життя і філософські думки Пінґвіна» фрацузьку письменницю

А.-Л.-Ж. Сталь. В архіві поетеси є уривок згаданого в листі перекладу (ф. 2, № 910).

«Гуллівера» я перекладала...— Мова йде про відомий роман англійського письменника Джонатана Свіфта (1667—1745) «Мандри до різних далеких країн світу Лемгоеля Гуллівера, спочатку лікаря, а потім капітана кількох кораблів». Переклад Лесі Українки нам не відомий.

...Як тільки виправлю свою уліту...— мається на увазі оповідання «Жаль» — перший великий прозовий твір Лесі Українки.

...7 пісень «Atta Troll’ а»...— Переклад поеми Г. Гейне «Атта Троль» Леся Українка завершила і опублікувала в «Літературно-науковому віснику», 1900, кн. 1, с. 102—112, кн. 2, с. 209-228.

«Літературно-науковий вісник» — український художній, науковий і публіцистичний журнал. За ідейним спрямуванням журналу його історія поділяється на три періоди: 1) демократичний (1898—1906, Львів), 2) буржуазно-ліберальний (1907—

1914), буржуазно-націоналістичний (1917—1919, Київ —Львів); 3) буржу азно-націоналістичний, профашистський (1922—1939, Львів), з 1933 р. виходив під назвою «Вісник».

Самійленко Володимир Іванович (літературний псевдонім — В. Сивенький; 1864—1925) — український письменник. Перекладав твори А. Дайте, Ж.-Б. Мольєра, М. Гоголя.

Гаршин Всеволод Михайлович (1855—1888) — російський письменник, майстер соціально-психологічиого оповідання,

«К р а с н ы й іц в е т о к» — популярне в той час серед прогресивної інтелігенції оповідання Гаршияа, у якому червона квітка символізує свободу. Відомостей про переклад цього оповідання Лесею Українкою немає.

Бур же Поль (1852—1935) — французький письменник.

Леопарді Джакомо (1798—1837) — італійський поет. Під впливом руху карбонаріїв писав патріотичні поезії, у яких оспівував національно-визвольну боротьбу, та сатиричні твори, спрямовані проти духівництва, монархічного устрою. Після поразки карбонаріїв творчість поета набрала песимістичного змісту. Ці дві сторони в творчості Леопарді пізніше відзначала Леся Українка в статті «Два направлення в иовейшей итальянской лите-ратуре».

Бомарше П’єр-Огюст Карон де (1732—1799) — видатний французький просвітитель-драматург і публіцист. Його твори сповнені соціального змісту («Весілля Фігаро», «Севільський цирульник», «Злочинна мати»),

Петрарка Фрапческо (1304—1374) — великий італійський поет, один з пайвидатніших представників гуманізму епохи Відродження.

Шенье Аидре (1762—1794) — французький поет і публіцист часів французької буржуазної революції XVIII ст.

Леконт де Ліль Шарль-Марі-Рене (1818—1894) — французький поет, один із головних представників літературної групи «Парнас», попередпиків декадентів.

Сталь Анна-Луїза-Жермена де (1766—1817) — французька письменниця-романтик.

Сирокомля Владислав— під таким псевдонімом виступав Людвіг Кондратович (1823—1862), польський поет демократичного напряму.

Коиопніцька Марія (1842—1910) — визначна польська поетеса-демократка. В 1902 р. Леся Українка написала про її творчість статтю для журналу «Мир божий» (не була надрукована) і переклала російською мовою чотири її поезії: «Я тоскую», «Ах зачем!», «Цвѳты», «В Вероне». Статтю Лесі Українки про творчість М. Конопиіцької ще не виявлено.

«Мир божий» — російський щомісячний літературний і науково-популярний журнал. Виходив у Петербурзі 1892—1906 рр; В середині 90-х років вів боротьбу з народництвом з позицій легального марксизму. Основні літературно-художні твори відзначалися реалізмом і демократизмом. Журнал був популярним у середовищі демократичної інтелігенції.

Н а де он Семеп Якович (1862—1887) — російський поет, у ранніх творах якого відчутний вплив революційно-демократичної поезії М. Некрасова.

Мордовець (Мордовцев) Данило Лукич (1830—1905) — український та російський письменник, історик. У деяких творах прагнув затушувати суспільні суперечності.

«Н и в а» — російський щотижневий ілюстрований журнал «для сімейного читання». Виходив у 1870—1918 pp. у Петербурзі. Журнал об’єднував письменників різних напрямів; події суспільно-політичного життя висвітлював у «благонамеренному» дусі.

Л осятинський Микола Никифорович (1863—?) — учасник революційно-демократичного руху 80—90-х років, член молодіжної організації «Подільська дружина» (1881—1882). У 1886—1889 pp. студент математичпого відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету в Одесі. Виключений з університету за революційну діяльність; жив і працював у Полтаві, пізніше — у Пермі.

Заболотний Данило Кирилович' (1866—1929) — видатний учений епідеміолог, академік, президент АН УРСР. Після закінчеи-ня_л Новоросійського університету (травень 1889 р.) працював у Одесі.

А'у е р б а х Бертольд (1812—1882) — німецький письменник. У «Шварцвальдських сільських оповіданнях» (4 томи, 1843—1854) ідеалізував патріархальний побут.

«П а п т о о п» — «Пантеон литературы», російський журнал, виходив у Петербурзі в 1885—1899 pp. «Діалоги» Джакомо Леопарді, про які йдеться в листі, були опубліковані в російському перекладі в третьому томі журналу за 1888 рік.

Г о л ь д о н і Карло (1707—1793) — видатний італійський драматург, творець реалістичної драми в епоху просвітительства в Італії.

...В и д а т*ь «L і е d е г» і «А 11 a Troll» Г е й н е...— До цих слів в автографі листа зроблено примітку іншою рукою (можливо, М. Косача): «Власне, се було б найкращо — видать перше з Гейне, що переклали Леся та Слав[ииськіій], бо се вже навіть готове (і гарне)».

Жорж Занд (Санд, справжнє ім’я та ирізвищо — Аврора Дюдеван, 1804—1876) — французька письменниця, викривала соціальні вади капіталістичного суспільства, в низці романів порушила т. зв. «жіноче» питання.

Ти просиш проекту, що вам перекладат и.— Члени «Плеяди» виношували плани видання «Бібліотеки світової літератури», в якій мали виходити в перекладі українською мовою кращі зразки російської і зарубіжної літератур. У «Плеяді» при підтримці М. Старицького і М. Лисенка безпосередньою організаційною роботою у створенні «Бібліотеки світової літератури» займалися М. Косач і Леся Українка.

Гарт Френсіс-Брет (1839—1902) — американський письмеп-иик-реаліст.

Є ж Теодор Томаш — псевдонім Зигнунда Мілковського (1824—

1915), польського прогресивного письменника, автора історичних романів із життя Польщі, учасника угорської революції 1848 р. та польського повстання 1863 року.

Залеський Юзеф Богдан (1802—1886) — польський поет, представник «української школи» в польській літературі.

- Красіцький Ігнаци (1735—1801) — польський письмепник-просвітитель, автор героїко-комічиих поем.

⁷К р а ш е в с ь к и й Юзеф-Ігнаци (1812—1887) — відомий польський прогресивний письменник, автор історичних романів і повістей з життя Польщі та України.

К ростовський (псевдонім; справжнє ім’я — ГІадія Дмитрівна Хвощинська, в одруженні Зайончковська, 1824—1889) — російська письменниця.

Л е с а ж Ален-Рене (1668—1747) — французький письменник.

У реалістичних творах подав сатиричні картини звичаїв абсолютистської Франції.

Лонгфелло Генрі-Уодсуорт (1807—1882) — видатний американський поет, автор поеми «Пісня про Гайявату» (українською мовою перекладали Панас Мирний, О. Олесь).

Млльчевський Антон (1793—1826) — польський поет, представник «української школи» в польській літературі.

Мур Томас (1779—1852) — англійський лоет-романтик, опозиційно настроєний до правлячих кіл.

Немцевйч Юліан Урсин (1757—1841) — польський поет і політичний діяч, автар антикрілосницьких творів.

Ожешко Еліза (1842—1910)—видатна польська письменниця.

Прус Болеслав (псевдонім Олександра Гловацького; 1847—»

1912) — польський письменник і публіцист.

Сенкевпч Генрік (1846—1916) — польський письменник, автор численних історичних романів. Лауреат Нобелівської премії 1905 р.

Словацький Юліуш (1809—1849) — великий польський поот-демократ.

Т е н н іс о н Альфред (1809—1892) — англійський поет-роман-тик консервативного напряму.

Коппе Франсуа (1842—1908) — французький поет.

Гоїье Теофіль (1811—1872) — французький письменник. До революції 1848 p.— романтик. Пізніше обстоював принципи теорії «мистецтва для мистецтва». Українською мовою окремі вірші Готьє в різний час перекладали П. Грабовський, В. Щурат, М. Те-рещенко.

1890

28. ДО М. П. ДРАГОМАИОВА. 5 січня 1890 р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 24—26.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1201).

Л і д и к (ще Маусик, Міка, Міцікаго) — Дмитро Шишмапов (1889—1944), син Лідії та Івана Шишмаиових, небіж Лесі Українки.

...Елегі'Ю Musset...— Переклад елегії де Мюссе, очевидно, Леся Українка не зробила.

...Д иференціали Serre t...— видатного французького математика Жозефа-Альфреда Серре (1819—1885).

...К у р с и закрит і...— О. Є. Судовщикова вчилася на істо-рико-філософському факультеті Вищих жіночих курсів у Петербурзі.

«Э т н о г р а ф и ч е с к о е обозрение» — науковий журнал етнографічного відділу «Імператорського товариства любителів природознавства і етнографії» при Московському університеті, виходив у 1889—1916 pp.

Гюйо Жан-Марі (1854—1888) — французький буржуазний фі-лософ-позитивіст, працював над проблемами естетики і моралі. Виступав проти теорії «мистецтва для мистецтва».

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації. Статті. Дослідження, вип. З, с. 11.

^v Подається за автографом (ф. 2, № 48). Автограф у двох місцях надірваний. Відчитані упорядником місця взято в квадратні дужки, утрачений текст відзначено крапками в квадратних дужках.

Іщенко Василь (1883—?) — різьбяр-самоук. Докладніших .відомостей немає.

ЗО. ДО О, П. КОСАЧ (матері). 15 лютого 1890 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 26—27.

Подається за автографом (ф. 2, № 132).

Датується за змістом листа на підставі повідомлення про повернення з Одеси і вітання з Новим роком.

Павловський — київський лікар, у якого лікувалася Леся Українка. Докладніших відомостей немає.

...Живу у Сікорських...—' В будинку Сікорської Василиси Федосіївни на вулиці Тарасівській, № 18. За родииними переказами, цей будинок наприкінці 60-х років Сікорські купили у Косачів (збереглося фото цього будинку). Тут у 1880—1800 pp. у сім’ї Сікор-ських жили М. Косач і Леся Українка. У будинку № 18 на Тарасівській вона бувала і в наступні роки. В. Ф. Сікорську відвідували Косачі, Лисенки, Старицькі, іноді відбувалися зібрання «ГІлояди», збиралася молодь, що захоплювалася музикою, літературою, тоат-ром,— гімназисти і студенти, друзі «голоти», як любовно називала Леся Українка молодших сипів і внуків В. Ф. Сікорської. Із перебуванням у родині Сікорських зв’язані найкращі спомини Лесі Українки.

Наталка — Наталя Іванівна Вишинська-Гроздова (1875— 1946), внучка В. Ф. Сікорської. Збереглася «метрична виписка», яка засвідчує, крім іншого, давні і дружні зв’язки батьків Лесі Українки і Н. І. Вишинської. У середині 70-х років II. А. Косач працював головою новоградволштського з’їзду мирових суддів, а секретарем був Іван Романович Вишипськнн. Із документа видно, що хрещеною матір’ю Наталки була Олена Пчілка. Наталка втратила матір, коли їй було сім років. Олена Пчілка і Леся Українка турбувалися про освіту Наталки. О. Г1. Косач навчала її французької і німецької мов, Леся Українка читала їй книжки, вчила вишивати і грати. До війни в Н. І. Вишинської зберігалося фото, на якому була зображена Леся^ Українка, що зіперлася на фортепіано, а за грою — Наталка. У відділі рукописів Інституту літератури зберігається переписаний нею для Лесі Українки примірник перекладу «Блакитної троянди» російською мовою (ф. 2, № 816). (Коментар подала правнучка Н. І. Вишинської-Гроздової С. С. Харламова).

Рожанський - студент.,, товариш М. П. Косача. Докладніших відомостей немає.

Фундуклеївський яр — тепер вулиця Леніна в Києві. Назву «Фундуклеївський» було дано на честь київського цивільного губернатора (1839—1852) Івана Івановича Фундуклея (1804—1880).

«Біла» —член «Плеяди» Віталій Гаврилович Боровик (1864—?), навчався в той час на природничому факультеті університету, після закінчення¹ працював з М. М. Коцюбинським у загоні по боротьбі з філоксерою, на початку 90-х років був активним членом ліберально-буржуазного «Братства тарасівців». У 20-х роках В. Боровик працював у Одесі, брав участь у науковому опрацюванні лексичних матеріалів для словника української мови. Леся Українка любила переказувати його вірш антицарського спрямування:

У стайні великій під яслами з сіном Осел каплоухий стоїть

І, встюбивши морду в пахучее сіно,

Він ухами клапа і спить.

І сниться йому, що в північній країні',

Нева де до моря біжить,

Осел такий самий, як він, тільки старший,

На троні московськім сидить.

«S о n a t е р a t h e t і q u е» — «Патетична соната» великого німецького композитора Людвіга ваи Бетховена (1770—1827).

31. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 21 лютого 1890 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 28.

Подається за автографом (ф. 2, № 133).

Датується за змістом листа на підставі згадки про лікування у київських лікарів Рінека і Павловського.

Маршинська - Аполлінарій Маршинсышй (1865—1929), український громадський діяч, економіст і педагог ліберально-буржуазного, а згодом буржуазно-націоналістичного напряму. Член «Плеяди», організатор Української громади в Дерпті (тепер Тарту, Естонської PGP), на зборах якої під час гостювання у свого брата М. П. Косача виступала Леся Українка. Знайомий І. Франка, М. Павлика, Н. Кобринської. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції опинився в таборі буржуазно-націоналістичної еміграції в Празі.

Антонович к а — Варвара Іванівна Антонович, дружина українського буржуазного історика, професора Київського університету Володимира Боніфатійовича Антоновича (1834—1908).

«Чорноморці» — оперета в 3-х картинах. Музика М. Ли-сенка. По Кухаренку скомпонував М. Старицький.

Кухаренко Яків Герасимович (1800—1862) — український письменник, етнограф. Відомий як автор п’єси «Чорноморський побит» (1836), за якою 1878 p. М. Старицький написав ліб-ретто оперети «Чорноморці».

Л ю д я — Людмила Михайлівна Старицька-Черняхівська (1863—1941) — українська письменниця ліберально-буржуазного напряму, дочка М. П. Старицького.

«Світова річ»— комедія в 5-ти діях Олени Пчілки з життя інтелігенції.

Заньковецька покинула Садовськог о...— Чутки, нібито Марія Заньковецька порвала з трупою М. Садовського з тим, щоб піти на «імператорську сцену», не відповідали дійсності.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 28—30.

Подається за автографом (ф. 2, № 134).

Датується за змістом листа па' підставі згадки про концерт «в пользу чорногорців», який відбувся 19 лютого (3 березня) 1890 р.

...Н а ш с о u s і п...— Іван Дмитрович Шишманов (1862—1928), болгарський вчений і культурний діяч, професор Софійського університету, чоловік Лідії Драгоманової.

Лоті П’єр (псевдонім Жіольєна Віо; 1850—1923)—.французький письменник.

«Молочний путь» — так звався демократичний гурток молоді, що збирався у Ковалевських. Докладніші відомості див. у «Спогадах про Миколу Ковалевського» Лесі Українки у восьмому томі нашого видання.

...М а т и її в м е р л а...— Відома революціонерка Марія Павлівна Ковалевська (Воронцова; 1849—1889) трагічно загинула.

1889 р. в сибірському засланні: вона разом з товаришками отруїлась на знак протесту проти знущаяня над Надією Сигидою та іншим:і в’язнями («Карійська трагедія»; див.: Деятели революційного движения в России. Био-библиографичсский словарь, т. 2, вьіп. 2. столб. 596—598).

Ковалевеькнй Микола Васильович (1841—1897) — український громадський і політичний діяч роволюційно-домократичиого напряму, перебував у дружніх стосунках із Косачами, М. Драгома-новим, М. Павликом, І. Франком, матеріально підтримував революційно-демократичні видання «Народ» та «Хлібороб». За політичну діяльність був засланий на три роки в Мінусіпськ. З М. В. Ковалев® ським Лесю Українку зв’язували громадські справи.

Дитячі роковини — дитячий ранок з нагоди Шевченко-вих роковин.

Синявський— очевидно, Антін Степанович Сипявськпй (1876—?), український, громадський діяч і педагог, член одеської Громади, директор комерційної школи в Катеринославі.

Мала Мощаниця — село, тепер Здолбупівського району Ровенської області.

К о р е й в о Б.— київський книгар і видавець.

Ш one н Фредерик Фрапцішек (1810—1849) — воликий польський композитор і піаніст.

Р о с с і н і Джоаккіїїо-Аитоніо (1792—1868) — видатний італійський композитор.

С є р о в а Валентина Семеиівна (1842 — ?) — композитор-ди-летант, мати видатного російського художника Сєрова Валентина Олександровича (1865—1911), дружина відомого російського композитора і музикознавця Сєрова Олександра Миколайовича (1820—1871). Йдеться про інтродукцію до опери «Урієль Акоста».

Гайдн Йозеф (1732—1809)—великий австрійський композитор.

Мендельсон-Бартольді Якоб-Людвіг Феліи (1809— 1847). — видатний німецький композитор, тут ідеться про його концертну увертюру «Сон літньої ночі».

«На крыльях м о и х п е с н о п е и и й» — пісня на слова Г. Гейне.

Вагнер Ріхард (1813—1883) — великий німецький композитор, диригент, письменник.

Чи не збираються представлять «Кармелю-к а»? — Йдеться про п’єсу Олено Пчілки «Кармелгой», написану нею для домашнього театру Косачів.

Тальберг Зигизмунд (1812—1871) — австрійський піаніст, композитор.

33. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 4 березня 1890 р. Київ

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 135) з незначними скороченнями,

Датується за змістом листа на підставі згадки про концерт «в пользу чорногорців», який відбувся 19 лютого (3 березня)

1890 р. в Києві.

Медведєв Петро Михайлович (1837—1906) — російський антрепренер, режисер, театральний діяч.

К о м а р о в Павло Федорович — брат М. Ф. Комарова.

Циганков — одеський знайомий Лесі Українки. Докладніших відомостей немає.

...Н а Несторовському засіданн і...— тобто на засіданні Історичного товариства Нестора-літописця (1873—1917).

...В Софі ю...— М. П. Драгоманову.

Так оце ми з тобою і в Московщину поїде,-м о!..— Йдеться про намір їхати до Москви на лікування, а можливо, і для хірургічної операції. Про це Леся Українка говорить і в листі до брата (див. лист 35).

*, Зея (ще: Зеїчка, Зеїсок) — родинне жартівливе прозвище Лесі Українки. Постало від назви кукурудзи в ілюстрованому каталозі рослин: «Зея японіка». Леся Українка нагадувала родині цю тоненьку, високу і ясну рослину.

34. ДО М. П. КОСАЧА. Квітень 1890 р. Колодяжне

Вперше надруковано в журналі «Червоний шлях», 1923, № 8, с. 246-249.

Автограф не зберігся. Подається за першодруком.

Весною 1890 р. Леся Українка була два місяці прикута до ліжка «липкими кайданами» у Колодяжному, куди вона повернулася з Києва 22 (10) березня, але знаходила силу волі для жартів, про що свідчить цей віршований лист до брата. Датується на підставі пертих рядків листа.

«Ч с р в о іпі й шлях»-— український громадсько-політичний і літературно-мистецький журнал. Виходив у Харкові в 1923— 1933 pp.

«Н о ч і» поезія Альфреда де-Мюссе.

«Дзвінок» — український двотижневий ілюстрований журнал для дітей та юнацтва ліберально-буржуазного напряму. Виходив у Львові 1890—1914 pp. як орган Руського товариства педагогічного.

«Музи с п і в о д а й н і» — вислів із пародії В. Самійлепка па вірші галицьких поетів. Гумористичний вірш, вислови з якого любили вживати в родині Косачів, В. Самійлеико написав експромтом на прохання членів «Плеяди»:

Бажання ваше узглядияю І вірші нехотя пишу..

О що ж я тут співати маю У легко скриленім віршу?..

...Усе то теми дуже файні,

Але вже годі мі співать,

Позаяк музи співодайні

Ие хтять натхненням мя вспирать.

«Н е ч і м н е є» — під такою назвою М. Косач мав паписати оповідання. Нечімпо — урочищо з глибоким озером, яко відвідала Леся Українка, знаходиться за 25 кілометрів від сола Колодяжпо-го. Тепер — урочище «Лісова пісня».

Ж і р о н д и с т и — політична партія часів французької буржуазної революції кінця XVIII ст., яка представляла інтереси великої торговельно-промислової буржуазії. Прийшовши до влади 1792 p., жірондисти виступали проти дальшого поглиблення революції, а восени 1793 р. стали на шлях контрреволюції.

Корде Шарлотта (1768—1793) — агент контрреволюційного жірондистсько-роялістського центру. 13 липня 1793 р. лід час французької революції вбила Марата. За вироком революційного трибуналу страчена на гільйотині. Буржуазна історіографія підносила Шарлотту Корде як героїню. Леся Українка в листі, як і в діалозі «Три хвилини», іде за буржуазною історіографією.

35. ДО М. П. КОСАЧА. ЗО травня 1890 р. Нолодяжне

Вперше надруковано в журналі «Червоний шлях», 1923, № 8, с. 241.

Автограф не відомий.

Подається за першодруком.

...Б е р у с я здіймати «с і з і ф о в и й камінь» д о г о -• ри!..—За грецькою міфологією, Сізіф був засуджений Зевсом до тяжкої кари — піднімати на гору великий камінь, який щоразу скочувався назад. «Сізіфова праця», «підіймати сізіфовий камінь» — вирази, що означають безконечну, тяжку і бозцлідиу роботу. Леся Українка цим висловом підкреслила свою рішучість боротися проти темряви і деспотизму навіть тоді, коли здається, що мало надій на перемогу.

...Ц и т а т? у з мого нового безнадійно-надійного вірш а...— Леся Українка цитує варіант свого вірша «Contra spem spero», дещо відмінний від того, що був надруко-вапий у збірці «На крилах пісень» (1893). Автограф цього варіанта зберігається в архіві поетеси (ф. 2, N° 11).

«Б у к о в и н а» — українська газета ліберально-буржуазного напряму. Видавалася у Чернівцях в 1885—1910 pp., 1913—1918 pp.-* під назвою «Нова Буковина» у Відні. Заснована і редагована у 1885—1888 pp. Ю. Федьковичем. Часто змінювала напрям залежно від того, хто її редагував. У різні роки редакторами газети були ТО. Федькович, Павло Кирчів (1888), С. Дашкевич (1888—1894),

О. М^ковей (1894—1897), Д. Лукіянович, В. Щурат та ін.

«Бібліотека для мол о д і ж і» (повна назва — «Ілюстрована бібліотека для молодіжі міщан і селян») — щомісячне видання чернівецького товариства «Руська бесіда». Видавалася з 1885 до 1895 р. За 11 років вийшло 120 книжечок. Пізніше продовжувала виходити під назвою «Ластівка» (1894—1896), в 1911 р. була відновлена під назвою «Читальня». У «Бібліотеці для молодіжі» Леся Українка в 1890 р. опублікувала вірші «Веснянка» (№ 4) і «Поле» (№ 2).

...Ч и скінчені «L е s nuits» і «L u с і е»...— Йдеться про переклади творів «Ночі» і «Люсі» французького поета-романтп-ка Альфреда де Мюссе (1810—1857), які, очевидно, хотіла зробити Леся Українка. Ці твори вона проектувала для «Бібліотеки світової літератури». Переклади, очевидно, залишилися нездійсненими. . _ -

...Переписала Гейне...— переклади поезій Гейие для майбутньої збірки. (Вийшла друком під назвою «Книга пісень» Генріха Гейне. Переклад Лесі Українки і Максима Стависького. Передмова Олени Пчілки, Львів, 1892).

З ю п я — члеп «Плеяди» студонт Василь Дмитрович Завілен-ський, пізніше іпженор-хімік. Листувався з Лесею Українкою, описував їй умови життя і праці заводських робітників.

36. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 26 червня 1890 р. Колодяжпе

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації. Статті. Дослідження, с. 17—18.

Подається за автографом (ф. 2, № 263).

Левицький Орест Іванович (1849—1922) — український історик і публіцист ліберально-буржуазного напряму, секретар Київської археологічної комісії, співробітник журналу «Киевская старина».

Ten Іполіт (1828—1893) — французький буржуазний філософ, історик, теоретик мистецтва і літератури.

37. ДО М. П. ДРАГОМАНОВА. 18 грудня 1890 р. Луцьк

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 31—33.

Автограф не відомий. Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1200).

Гриневецький Іван (1862—1929) — студент Віденського університету, потім лікар, аматор-композитор. На прохання М. Драї-гоманова надіслав Лесі Українці листа з описом умов лікування у віденських клініках.

Мельгуиов Юлій Миколайович (1846—1893) — російський піаніст, музикознавець і фольклорист.

«Ж и в а я с т а р и н а» (1890—1916) — журнал Російського географічного товариства. Відіграв прогресивну роль у розвитку етнографії.

...П ереклад ведичних гімні в...— Леся Українка в цей час писала підручник «Стародавня історія східних народів» для молодшої сестри Ольги. Твори із найдавнішої індійської збірки обрядових гімнів Рігведи вона ввела у підручник як ілюстративний матеріал. Працюючи над перекладами цих гімнів на українську мову, вона зверталася до інших перекладів Рігведи, зокрема до німецького і французького.

...В «Історії» Menard⁷ а.— Мова йде про книжку французького письменника та історика Луї Менара* (1822—1901) «Історія стародавніх народів Сходу».

...При новій ред акції...—У 1890 р. редакцію журналу «Зоря» очолив Василь Лукич (літературний псевдонім Володимира Лукича Левицького; 1856—1938) —український культурно-освітній діяч і літературознавець ліберальноЧзуржуазного напряму.

«Н а р о д» — український громадсько-політичний журнал революційно-демократичного напряму. Видавався у Львові і Коломиї 1890—1895 pp. під редагуванням М. Павлика та І. Франка. Незабаром Леся Українка стала активно співробітничати в цьому журналі, надрукувала в ньому ряд своїх революційних віршів: «Пророчий соп патріота», «Мати-повільницт>, «Ворогам», «Невільничі пісні» та ін.

Гейне мій завтра поїде вже до друк у...— тобто рукопис перекладу збірки «Книга пісень» Генріха Гейне.

1891

38. ДО М. І. ПАВЛИКА. 14 лютого 1891 р. Відень

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 33—34.

Подається за автографом (ф. 101, № 306).

Рік встановлено за змістом па підставі згадки про перебування в Відні. Листи з Відня Леся Українка датувала за новіїм стилем.

Па в лик Михайло Іванович (1853—1915) — український письменник, публіцист, громадський діяч революційно-демократичного напряму. Спільно з І. Франком видавав і редагував низку революційно-демократичних видань, серед них органи радикальної партії — журнали «Народ» і «Хлібороб»), входив разом із І. Франком в редакційний комітет прогресивної газети «Праця», що видавалася в 1878—1892 pp. польською мовою для робітників Галичини. М. І. Павлик перебував у тісних зв’язках з російською революційною еміграцією, брав участь у транспортуванні закордонних революційних видань у Росію. Знайомство Лесі Українки з М. І. Пав-лйком відбулося 1891 р. у Львові. Леся Українка викликала глибоку повагу і захоплення у М. Павлика, про що він писав у листі до М. П. Драгоманова: «Леся так просто ошоломила мопс своїм образованєм та тонким розумом. Я думав, що вона тільки в крузі своїх поезій, аж воно далеко пе так. На свій вік це геніальна жінка. Тим більший жаль, що, бідна, не живе, а мучиться... Ми говорили з нею дуже довго, і в кожнім її слові я бачив розум та глибоке розуміння поезії, освіти й людського життя» (Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом ІІавликом. Т. 6. Чернівці, 1910, с. 121). Відтоді між Лесею Українкою і Михайлом Павликом зав’язалося листування. Всього збереглося 74 листи поетеси до М. Павлика. Листування виразно розділяється на два періоди: 1891— 1895 pp. (38 листів) та 1898—1907 pp. (36 листів).

...Пані Франковій...— дружині І. Я. Франка Ользі Федорівні (1864—1941).

Більрот Теодор (1829—1894) — професор медицини Віденського університету, відомий хірург, до якого поетеса їздила на консультацію,

«Січовик и» — члени студентського товариства «Січ», що склалося із студентів-українців, які навчалися у Відні в 1866— 1867 pp. У різні роки до віденської «Січі» належали І. Пулюй,

О. Терлецький та ін.

«Д і л о» — газета ліберально-буржуазного напряму, згодом буржуазно-націоналістична. Виходила у Львові з 1880 до 1939 р.

...«К ацапських» газе т...—* Так Леся Українка називає газети москвофільського напряму в Галичині.

39. ДО М. П. КОСАЧА. 25 лютого 1891 р. Відень

Вперше надруковано скорочено в перекладі російською мовою у вид.: Українка Л. Собр. соч. в 3-х т., т. 3. М., 1950 с. 157—163.

Повний текст листа за автографом вперше опубліковано у вид.: Українка Л. Твори в 10-ти т., т. 9, К., 1965, с. 47—56.

Подається за автографом (ф. 2, № 76).

Вибори — вибори до австрійського парламенту.

...Справа з «угодою»...—В 1890 р. лідери народовців — української націоналістично-клерикальної партії — О. Барвіи-ський, Ю. Романчук, А. Вахиянии з участю О. Кониського та В. Антоновича разом з верхівкою польської шляхти та буржуазії уклали угоду з австрійським урядом, за якою за дрібні подачки (надання народовцям кількох місць у парламенті, відкриття української гімназії тощо) зобов’язалися підтримувати його зовнішню і внутрішню політику. Ця «угода» була скерована на те, щоб ізолювати народні маси Галичини від російських революційних впливів, відвернути їх від соціальної боротьби. Угодовців підтримував, матеріально субсидував Ватікан, який плекав плани про відрив України від Росії. Свою зрадницьку політику лідери народовців проголосили «новою ерою». Леся Українка активно включилася в боротьбу проти «новоерівців», приєднавшись до І. Франка і М. Пав-лика, які оголосили війну цим цісарсько-ватіканським лакеям.

Москвофіли — суспільно-політична течія, що виникла в середині XIX ст. серед галицької інтелігенції. Москвофіли стояли на монархічних позиціях, у своїй діяльності орієнтувалися на політику російського царизму, відкидали українську мову, обстоювали так зване «язичіє». В. І. Ленін писав, що москвофілів у Росії підтримувала «найреакційніша партія, Пурішкевичі і К°, партія кріпосників, очолювана царизмом. Ця «партія» — царизм, Пурішкевичі і т. д.— інтригувала давно і в Галичині і у Вірменії та ін., не шкодуючи мільйонів на підкупи «москвофілів», не спиняючись ні перед яким злочином заради високої мети «возз’єднання» (Повне зібр. творів. Пер. з 5-го рос. вид., т. 26, с. 257—258). «Тверді» послідовні москвофіли.

Романчук Юліан (1842—1932) — буржуазний націоналіст, один із лідерів народовців. Довгий час був депутатом у галицькому сеймі та членом віденського парламенту, виступав як запеклий ворог революційно-демократичного руху.

Радикальна партія — «Русько-українська радикальна партія», заснована в 1890 р. за участю І. Франка та М. Павлика. На першому з’їзді в жовтні 1890 р. було прийнято програму-міні-мум і програму-максимум. Програму-максимум написали І. Фрап-ко та Євген Левицький, використавши деякі марксистські положення: «У справах суспільно-економічних партія змагає до переміни способу продукції згідно зі здобутками наукового соціалізму, то є, хоче колективного устрою праці і колективної власності средств продукційних» (див.: «Народ», 1890, № 20). Одночаспо програма Русько-української радикальної партії містила окремі народницькі положення, зокрема накреслювала низку аграрних реформ із метою «запобігти скорій пролетаризації селян». У програмі були ви-хмоги ліквідації залишків панщини, феодальних привілеїв, вимоги повної політичної волі для трудящих. Програму радикальної парти підписали І. Франко, М. Павлик, С. Данилович, Є. Левицький, Р. Яросевич. У статті «ІІова українська партія» І. Франко зазначав, що за програмою радикальна партія «майже ідентична з со-ціал-демократичиими партіями» («Kurjor Lwowski», 1890, № 289; цит. за кн.: Кирилюк G. Вічпий революціонер. К., 1966, с. 106). Органами радикальної партії були часописи «Народ» і «Хлібороб». У 1890—1892 pp. редактором «Народу» був І. Франко. У першій половині 1981 р. відбулося його знайомство з Лесею Українкою.

...Ц іла «Січ» належить до радикалі в...— Тут Леся Українка помилилася. Згодом вона сама переконалася в тому, що лише частина членів студентського товариства «Січ» була причетна до демократичного руху.

...Немов пап Т в а р д о в с ь к и й,— За старовинною польською легендою, пай Твардовський продав душу чортові, ало коли той ніс його до пекла — перехрестився, і чорт випустив його з лабет. З того часу Твардовський висить між небом і землею.

, «Usque tandem, Catilina...» — Леся Українка тут переказує початок промови Марка Туллія Ціцерона, виголошеної в сенаті проти Катіліни: «Quousque tandem, Catilina, abutere

patientia nostra?» («Доки будеш, Катіліно, випробовувати наше терпіння?»).

...Н а п р я м о к... який був у російських народників, а власне, антидоетичний і антпартистич-н и й...— Ця думка Лесі Українки є хибною.

«Л о е нт р і н» — опера Ріхарда Вагнера.

Нижанківський Остап Йосипович (1862—1919) — український композитор і громадський діяч.

Вахнянин Аиатоль (Наталь) Климонтоиич (184.1—1008) —■ український композитор, письменник, один з лідерів партії народовців.

«Drang und S t u r т» — «Sturm und Drang» («Буря і натиск»).— Так звалася прогресивна течія в німецькій літературі другої половини XVIII ст.

...R evenons a nos mouton s... (повернемось до наших баранів) — вислів судді з французького фарсу XV ст. «Адвокат Патлен», який вживається як крилатий вираз, що означає: «Повернімося до предмета нашої розмови».

Россі Ернесто (1827—1896) — видатний італійський трагік. Виступав у багатьох країнах, неодноразово грав на сцепі російських театрів.

...Б у л и на «Ж и д і в ц і» і на «П р о р о ц і»...— па операх «Жидівка» Ж. Галеві (1799—1862) та «Пророк» Д. Мейєрбера (1791-1864).

M-me J u die (мадам Жюдік) — псевдонім Анни-Марії-Луїзи Дам’єн (1850—1911), прославленої артистки паризьких театрів

Буфф, Вар’єте та ін. Гастролювала у Відні в час перебування там Лесі Українки.

...Моя баронеса...— персонаж із оповідання Лесі Українки «Жаль».

«Das V і е r t е G е b о t» («Четверта заповідь» — драма австрійського драматурга Людвіга Анценгрубера (1839—1889). У своїй статті «Новейшая общественная драма» Леся Українка позитивно оцінює творчість Л. Анценгрубера, відзначаючи в ній такі риси, як народність, відображення класового антагонізму між буржуазією і ремісниками.

40. ДО М. І. ПАВЛИКА. З березня 1891 р. Відень

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 41—42.

Подається за автографом (ф. 101, № 307).

Гладилович Дом’ип (184G—1892) — галицький діяч ліберально-буржуазного напряму, одии із засновників народовської газети «Діло», на той час голова Товариства імені Шевченка, займався виданням збірки «Книга пісень».

...П овість, про яку Ви писали в остатньому лист і...— Мова йде про «Царівну» О. Ю. Кобилянської.

«Другий вінок» — жіночий альманах, для якого Олена Пчілка та Наталія Кобринська готували матеріали. Видання не було здійснене.

Кобринська Наталія Іванівна (1855—1920) — українська письменниця, громадська діячка демократичного напряму.

«С и б і р» — точніше «Сибір і каторга», публіцистично-викривальна книга американського журналіста і мандрівника Джорджа Кеннана (1845—1924) про становище політичних засланців у царській Росії. Перекладена в 1890—1891 pp. більшістю європейських мов, книга справила на передову громадськість надзвичайне враження. Російський царський уряд безуспішно намагався послабити його всілякими офіційними спростуваннями.

41. ДО О. П. КОСАЧ (сестри). 4 березня 1891 р. Відень

Вперше надруковано скорочено в перекладі російською мовою у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. З, с. 163—165.

Повний текст листа за автографом мовою оригіналу опубліковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 47—48.

Подається за автографом (ф. 2, № 264).

19

У всіх попередніх виданнях авторську дату: «Середа, -д » прочитано неправильно як 19 березня. її слід розуміти: «19 лютого за ст. ст.; З березня за н. ст.». Але в 1891 р. в цей день був вівторок. Отже, Леся Українка писала листа в середу 20 лютого (4 березня) 1891 р. Цю дату засвідчує і згадка в листі: «...Вчора... п’єса була цікава і гарна: «Отелло» Верді...» Єдина постановка опери «Отелло» була у вівторок 3 березня (и. ст.) 1891 р.

...Сама п’єса дуже бридка, і скучна...-— Леся Українка говорить, власне, про бездарну постановку іноземної театраль-иої трупи, хибне трактування епохи і образів у трагедії О. Тол-стого.

...JI псячих народних пісен ь...— «Лисами» Леся Українка жартома звала галичан.

42. ДО М. І. ПАВЛИКА. .76 березня 1891 р. Відень

Вперте надруковано у вид.: Твори в 5-тн т., т. 5, с. 43—44.

Подається за автографом (ф. 101, № 308).

Рік встановлено па підставі вказівки, що лист написано з Відня.

...П рислати «Л о р о л о ї»...— тобто повість О. Кобиляпської «Царівна», яка в поршому варіанті мала назву «Лоролоя».

...Видно правдивий натуралізм.— Тут Леся Українка термін «натуралізм» вживає в значенні «реалізм».

Наталка, О р я д и н — герої повісті О. Кобиляпської «Царівна».

...Посилаючи переклади до д р у к у...— тобто рукопис збірки «Книга пісень» Г. Гейне, що вийшла в 1892 р. у Львові.

43. ДО М. П. ДРАГОМАИОВА. 17 березня 1801 р. Відень

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 44—47.

Автограф не зберігся. Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1202).

Успенський Гліб Іванович (1843—1902) — видатний російський письменник, революціонер-демократ. Українською мовою твори Г. Успенського перекладав І. Франко.

«Д е н ь» — щоденна слов’янофільська газета, що виходила 1861—1865 pp. в Москві.

«Н о в о с т и» — щоденна газета ліберально-буржуазного напряму. Виходила в Петербурзі (1872—1906). З 1875 р. називалася «Новости и Биржевая газета». Першими редакторами газети були П. В. Новицький та О. С. Афанасьєв-Чужбииський. У різний час в газеті працювали чи були авторами Д. Н. Мамін-Спбіряк, Д. Л. Мордовцев, В. І. Немирович-Дапчоїіко, В. В. Стасов, В. В. Ве-рещагін, М. G. Лєсков. Газета захищала інтереси великої промислової буржуазії, виступала за право окремих національностей, що входили до складу Росії, на духовну самостійність.

' Ар а б а ж и п Костянтин Іванович (1866—1929) — російський і український літературознавець, письменник. Займався дослідженням слов’янських літератур. Був у дружніх зв’язках із М. Павли-ком, М. Драгомановим, І. Франком, Лесею Українкою.

44. ДО ВАСИЛЯ ЛУКИЧА. 20 березня 1891 р. Львів

Вперше надруковано у вид.: Твори в 10-ти т., т. 9, с. 64.

Подається за авгографом (ф. 2, № 1502).

...IIевие, є де-небудь ще мій переклад поеми Віктора Гюго...— переклад поеми В. Гюго «Les pauvres gens» («Бідні люди») так і не був надрукований у журпалі «Зоря» через протидію народовців. Леся Українка передала свій переклад під назвою «Сірома» в журнал «Народ», де він і був надрукований (1891, № 10-42).

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т* 5, с. 49-—50.

Подається за автографом (ф. 2, № 78).

У попередньому виданні з посиланням на зміст лист датується кінцем березня 1891 р. Зміст дає змогу точніше визначити дату. Леся Українка зазначає: «...Апарат ношу четвертий тиждень». Як відомо, «апарат» Леся Українка наділа на хвору ногу 20 лютого (4 березня).

...Д ві львівські академічн і.— Тобто два львівських студенти. Академіками в Галичині називали студентів університету.

...Статті «москалів».— Тобто статті москвофілів, які вирішили норзати зі своєю партією.

«Червона Русь» — москвофільська газета, що виходила у Львові в 1880—1891 pp.

«К а ц а п и» — тобто москвофіли.

«Правд а» — літературно-науковий і політичний журнал. Виходив у Львові (з перервами) 1867—1897 pp. Орган народовців. У ранній період — ліберально-буржуазного напряму. З кінця 80-х років став трибуною українського буржуазного націоналізму.

Поступовці — польські соціалісти.

Станьчики — польські консерватори.

«Письма пишут только аптекаря» — слова Попри-щина з оповідання М. Гоголя «Записки божевільного».

46. ДО О. Ф. ФРАНКО. 21 травня 1891 р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 50—51. Подається за автографом (ф. З, № 1612).

Рік встановлено за змістом на підставі інформації про наступний приїзд на Україну І. Я. Франка з дружиною та дітьми. Сім’я

І. Я. Франка виїхала в Колодяжне на запросини П. А. Косача ЗО (18) травня 1891 р.

Радивилів (Радзивилів) — тепер Червоноармійськ, місто Ровенської області, райцентр.

47. ДО М; І, ПАВЛИКА» 22 червня 1891 р. Євпаторія

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 51—52. Подається за автографом (ф. 101, № 309).

Рік встановлено за змістом.

48. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 5 липня 1891 р. Євпаторія

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти. т., т. 5, с. 52—53. Подається за автографом (ф. 2, Я® 137).

Рік встановлено за змістом.

49. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 9 липня 1891 р. Євпаторія

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т, 5, с. 53—54, Подається за автографом (ф. 2, № 138),

Рік встановлено за змістом.

...З акордонні брат и»...— сини І. Франка Андрій, Тарас і Петро, які гостювали в с. Колодяжному у Косачів.

50. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 12—15 липня 1891 р. Євпаторія

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 54—55.

Подається за автографом (ф. 2, № 136).

Датується за змістом на підставі згадки про М. П. Косача, який перебував в Євпаторії з Лесею Українкою 8—22 липня 1891 p., та про пароплав, що відходив із Євпаторії на Одесу дйічі па тиждень — у середу і в поділю. Отже, цей лист міг бути відправлений або в середу 12 липня (ЗО червня), або в неділю 15 (3) липпя

1891 р.

...«л егкоскрилений шматок» нещасливої «Місячної легенди»... —Леся Українка вживає спародійований В. Самійленком вислів із графоманеьких віршів.

Колесси — Філарет Михайлович (1871—1947), видатний український радянський фольклорист, музикознавець, академік АН УРСР; Олександр Михайлович (1867—1945), український мовознавець і літературознавець. Деякі праці О. Колесси 20—40-х років позначені буржуазно-націоналістичними тенденціями. Точно не відомо, кого з Колесс мала на увазі Леся Українка.

...А в «Буковинський альманах» можна дати і «С а м с о н а»...— Поема Лесі Українки «Самсон» була надрукована в журналі «Зоря», 1892, № 10, с. 186—189.

...Один зовсім на смерть осудив, а другий не прибере місця, де посадити! — Оповідання Лесі Українки «Жаль» М. Павлик не радив друкувати, а І. Франко був захоплений цим твором і просив дозволу в листі до Олени Пчілки видати його окремою книжкою в «Літературно-науковій бібліотеці». Вперше оповідання «Жаль» було надруковано 1894 р. в журналі «Зоря», № 9—12.

51. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 19 липня 1891 р. Євпаторія

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. З, с. 18—19.

Подається за автографом (ф. 2, № 139).

Рік встановлено за змістом на підставі вказівки про перебування в Євпаторії і згадки про цей лист у наступному.

...С торона дуже забоборичен а...— Вислів іронічного звучання утворено Лесею Українкою від прізвища популярного серед буржуазної публіки письменника II. Д. Боборикіна (1836—

1921) — побутописця російської буржуазії.

52. ДО О. П. КОСАЧ (сестри). 23 липня 1891 р. Євпаторія

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 265).

Рік встановлено за змістом.

Буковинський календар — «Буковинський православний календар на звичайний рік 1891», почав видаватися чернівецьким товариством «Руська бесіда» з 1874 р. під назвою «Православний руський календар». Виходив щорічно до 1918 р. «Буковин-ськйй календар» відіграв певну роль у поширенні літератури і культури серед населення Буковини. Літературна частіша календаря на 1891 рік видаиа окремо лід назвою: «Буковинський альманах на рік 1891». Тут вміщена поезія Лесі Українки «У сні» («Соловейковий спів на весні»),

53. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 26 липня 1891 р. Євпаторія

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації. Статті. Дослідження, вип. З, с. 20—21.

Подається за автографом (ф. 2, № 140),

«Лис» просто як живий...— Йдеться про фото, яке, очевидно, не збереглося. З опису видно, що на ньому були зображені сестра Оксана, брат Микола і один із синів І. Я. Франка («лис»).

Верзилов Аркадій Васильович (1867—1930)—иа той час студент Київського університету, знайомий Лесі Українки і М. Косача, був домашнім учителем сестри Ольги.

...Мушу надівати апарат частіше...— йдеться про спеціальний пристрій для хворої ноги, виготовлений у Відні під час лікування Лесі Українки взимку 1891 р.

...П у ц і в. К р а с [о'в с ь к и х].— Тобто дітей Красовських, знайомих Косачів. З Красовсышми Леся Українка лікувалася в Євпаторії влітку 1891 р. Докладніших відомостей немає.

Анюта - очевидно, власниця будинку, в якої Леся Українка наймала помешкання.

54. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 28 липня 1891 р. Євпаторія

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 55—56. ⁷

Подається за автографом (ф. 2, № 141).

Рік встановлено за змістом листа на підставі вказівки про перебування дружини І. Я. Франка у Косачів.

...Б ідна тьотя Саша овдовіл а...— У Олександри Антонівни Косач помер чоловік — Б. О. Шимановський.

...«D oux poetes»yMeHe нема при соб і...— Йдеться про перекладений Лесею Українкою вірш Віктора Гюго «Лагідні поети, співайте!» (вперше надрукований у журналі «Рідний край», 1906, № 18, с. 7).

«Рідний край» — український громадський і літературпо-науковий журнал ліберально-буржуазного напряму. Виходив у Полтаві 1905—1907 pp., у Києві 1908—1914 pp., у Гадячі 1915— 1916 pp.

55. ДО М. П. ДРАГОМАИОВА. 28 липня 1891 р. Євпаторія

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 56—58.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1203). Автограф ие зберігся.

56. ДО М. J. ПАВЛИКА. 28 липня 1891 р. Євпаторія

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 58—60.

Подається за автографом (ф. 101, № 310).

,..С таття про 3-го ма я...— Йдеться про статтю М. Пав-лика «На чужім празнику» («Народ», 1891, № 10—12), спрямовану проти галицьких угодовців і польських буржуазно-шляхетських кіл.

Зоїльські заміри — недоброзичливі, прискіпливі, уїдливі заміри. Вислів пов’язаний з іменем давньогрецького філософа і ритора IV ст. до н. е. Зоїла, відомого як розвінчувача авторитетів. Ім’я Зоїла стало називним.

...М і ж двома критичними бігунам и...— Маються на увазі І. Франко та М. ІІавлик, які дали діаметрально протилежні оцілки оповіданню Лесі Українки «Жаль».

57. ДО М. І. ПАВЛИКА. 24 серпня 1891 р. Шабо

Вперто надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 64—65. Подається за автографом (ф. 101, № 311).

Куренда — розпорядження по церковній єпархії. Леся Українка з сарказмом говорить про вороже ставлення до М. Павлика та

І. Франка з боку клерикальних і буржуазно-націоналістичних діячів Галичини.

58. ДО О. П. КОСАЧ (матері), 81 серпня 1891 р. Шабо

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації. Статті. Дослідження, вип. З, с. 21—22.

Подається за автографом (ф. 2, № 142).

Рік встановлено за змістом на підставі вказівки про перебування в Шабо.

Пані Комарова — Любов Болеславівна, уроджена Грабов-ська (1854—1924), дружина М. Ф. Комарова.

Цитра — струнний щипковий музичний інструмент у вигляді скрипки з фігурними обрисами і грифом з металевими ладами.

Галин Мартирій (1858—?) — український лікар хірург. Писав розвідки з хірургії українською, російською та німецькою мовами. Автор «Російсько-українського медичного словника» та «Медичною латинсько-українського словника».

Люба —Любов Михайлівна Комарова (1875—1937), молодша дочка М. Ф, Комарова, приятелька Лесі Українки.

59. ДО М. П. ДРАГОМАНОВА. З вересня 1891 р. Шабо

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 60—64 •

Подається за автографом (ф. 2, № 1204).

«Науковий метод в етнографії» — стаття М. Драгоманова, спрямована проти брошури О. Кониського «Етнографія слов’янщини. Написав О. Стодольський» («Товариш», Львів, 1888, № 1).

«Ч у д а ц ь к і думки» (Листи на увагу мудрим людям через редакцію «Народу») — праця М. Драгомапова, у якій віп пропагує передову російську літературу. Друкувалася в журналі «Народ»,

1891, № 7-14, 17, 18, 20-24.

Шматок «Є зекіїл а» тепер п о с и л а ю...— Йдеться про уривок перекладу Біблії (з книги пророка бзекіїла). Текст перекладу не знайдено,

«Боротьба» — роман, надрукований у львівському журналі «Правда» за 1890—1891 pp. без підпису. Автор — Олександр Якович Кониський (1836—1900) — український письменник, громадський діяч і педагог ліберально-буржуазного напряму.

...Сміються з того «Чорного м о р я»...—Йдеться про повість І. Нечуя-Левицького «Над Чорним морем», де письменник відступив від принципів реалізму, виявив національну обхмеженість, що і викликало різкий осуд Лесі Українки. Пізніше М. Драгомаков у рецензії «Над Чорним морем». Повість Івана Левицького. Видана у Львові в 1891 р.» («Народ», 1891, № 22, с. 302—304), критикуючи цей твір, наводить слова з листа Лесі Українки («Бога ради, пе судіть нас по романах Нечуя...») без вказівки на автора як думку прогресивної української молоді.

Чайченко Василь — псевдонім Б. Д. Грінченка.

60. ДО П. А. КОСАЧА. 18 вересня 1891 р. Шабо

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5,^- с. 65—66.

Подається за автографом (ф. 2, № 112).

Датується за змістом на підставі вказівки: «8-го (післязавтра)».

...В новому дом і...— Мова йде про Лесин «білий домик», закінчений 1891 р. (див. примітку до листа 5 про с. Колодяжне), в якому Леся Українка почала жити після повернення з Шабо.

61. ДО М. І. ПАВЛИКА. 13 жовтня 1891 р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 66—68.

Подається за автографом (ф. 101, N° 312).

Останнє число я отримала те, до мій переклад...—Мрва йде про.№ 10—12 журналу «Народ», у якому надруковано переклад поеми В. Гюго «Бідні люди» під назвою «Сірома».

...Т у т і окрім писання б живе діло і милі для мене люди...— У Колодяжному та в околишніх селах — Любитові, Скулині — Леся. Українка мала багато знайомих і друзів із селян, від яких, записувала народні пісні й легенди, читала їм художню і політичну літературу, всіляко допомагала їм. Це було те «живе діло», про яке вона пише М. Павликові (див. про це спогади Варвари Дмитрук «Молодість Лесі» та нарис В. Покаль-чука «Слідами Лесі Українку» у кн,: «Спогади про Лесю Українку»).

...А би-сьте мені написали адресу п. Колес-V и...— Мова йде, очевидно, про Олександра Михайловича. Колессу.

«Академічне братство» — студентське товариство, засноване 1882 р. у Львові. Ставило собі за мету бути осередком наукового і громадського життя українських студентів.

Тепер мене люди зачинають хвалит п...— І. Франко в статті «Говоримо на вовка — скажімо і за вовка» («Зоря»,, 1891, № 18) характеризує Лесю Українку як талановитого, роботящого поета. -

...Ж ін очого журналу, що то писав п. Ф^> ан. Ko...— У листі до Олени Пчілки від ЗО вересня 1891 p. І. Франко писав: «Пані Олеся Озаркевич (Бажанська) під впливом дискусій стрийського жіночого віча задумала розпочати з Новим рокомг видання раз у місяць невеличкої жіночої часописі. Вона, певно, швидко удасться до Вас з просьбою запомагати її видання Вашою цінною працею літературною. Я не сумніваюся, що Ви не відмовите їй своєї запомоги і заохоти» (див.: Франко /. Твори в 20-тп т., т. 20. К., Держлітвидав України, 1956, с. 431). Журнал, що мав зватися «Рівність», не виходив.

62. ДО М. І. ПАВЛИ КЛ, 2, 6 листопада 1891 р. Колодяжне

Вперше надруковано скорочено у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, ' с. 68—69.

Подається за автографом (ф. 104, № 313).

Рік встановлено ва змістом.

...В аша звістка про дядьк а...— Тобто про тяжку хворобу М. Драгомаиова.

.Я знаходжу ідею ж іночої е а а е ти дуже д о б -рою.—В колах демократичних українських літераторів виникла думка про. видання постійного друкованого органу, у якому б висвітлювався жіночий рух. В журналі «Народ» обговорювалося питання, що видавати — альманах чи газету. М. ІІавлик та І. Франка стояли за газету як засіб ширшого впливу па маси читачів. 8 приводу цього І. Франко у статті «Альманах чи газота?» ппсав: «Газета має те, що групує людей, громадить їх постійно допколп спільної роботи, будить і піддержує почуття товарисько..,» («Народ», 1894, № 22, с, 304). Леся Українка поділяла цю думку І. Франка і М. Пав-лика.

63. ДО М. І. ПАВЛИКА. 17 грудня 1891 р. Колодлжпо

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 69—71.

Подається за автографом (ф. 101, N° 314). В автографі відсутній середній аркуш, с. 3—4.

Датується за поштовим штемпелем на конверті.

...М аю Вам подати одну сторінку з історії переселення на Сибі р...-~ Ця кореспонденція Лесі Українки повністю надрукована під назвою «Про перосолонців у Росії» в журналі «Народ», 1892, № 1, с. 15. В пій Лося Українка наводить лист невідомого кореспондента, у якому дотально описано жахливі поневіряння, на які царизм прирікав соллп-поросо-ленців.

Читала я дядькову рецензі ю.— Йдеться про рецензію М. Драгомаиова на повість І, Нечуя-Левицького «Над Чорним морем» (див. прим, до листа 60).

...Me пінеподобається... тау країн ська допис ь...— Леся Українка має на увазі статтю М. В. Ковалевського «Русино-український націоналізм і радикали», падруковану в журналі «Народ» (1891, № 20—23) і підписану псевдонімом «Україпоць». Полемізуючи з статтею Алексєева «Что такое украшюфпльство?» («Русское богатство», 1881, № 2), М. В. Ковалевський висловлював думки, які викликали осуд Лесі Українки. Підтримуючи журнал «Народ», схвалюючи його напрям, Леся Українка завжди висловлювалась проти друкування в ньому матеріалів, які йшли врозріз з його політичною лінією.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 71—74.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1205, 1548).

...М оя знайома дівчин а...— Мова йде про Варвару Йосипівну Дмитрук (1872—1964), селянку з Колодяжного, яка ще дівчи-ною-підлітком здружилася з Лесею Українкою, доглядала її під час хвороби, співала їй народні пісні.

«В і т р о г .о н и » — тут: жартівлива пазва композиції коломийок, яку ввів композитор Остап Нижанківський.

Ваня — зять М. Драгоманова Іван Шишманов.

...Ш укала в болгарському «Сборнику» ліричних п і с е п ь...— Мова йде про болгарське періодичне видання «Сборник за народни умотворения, наука и книжіша, издаван от Министерството па народиото просвещеиие», що виходило в той час у Софії.

Велика хартія — Велика хартія вольиостей, яка була дана королем Англії в 1215 p.; обмежувала владу короля па користь феодалів, вважається конституційною основою прав англійців.

65. ДО М. І. ПАВЛИКА. Перша половина січня 1892 р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 74.

Подається за автографом (ф. 101, № 315).

Датується за змістом.

«Р и д а н н я» — цикл віршів Лесі Українки, надрукований у журналі «Народ», 1891, № 7. До нього увійшли поезії: «Сторононько рідна...», «Україно, плачу слізьми над тобою...», «Всі наші сльози тугою палкою...» У збірці «На крилах пісень» (1893) цикл має назву «Сльози-перли».

...В і р ш і і весняний «Народ» пішли ііо світі широкім гуляти...— Журнал «Народ», як і інші революційно-демократичні українські видання, перевозилися через кордон і розповсюджувалися на Наддніпрянській Україні нелегально. Свої примірники цих видань Леся Українка передавала для читання іншим.

66. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ-ШИШМАНОВОЇ та І. Д. ШИІПМАНОВА.

15 березня 1892 р. Колодяжне

Друкується вперше за рукописною копією (ф. 2, N° 1548).

67. ДО М. П. ДРАГОМАНОВА. 15 березня 1S92 р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 74—77.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1208).

Тема Ваша («Брюс») припала мені до серця...— М. Драгоманов у листі до Лесі Українки радив взяти героєм поетичного твору Роберта Брюса, одного з ватажків селянських повстань у Шотландії проти англійських феодалів-завойовників (1296—1314). Леся Українка взялася до вивчення історичних матеріалів і влітку 1893 р. закінчила поему «Роберт Брюс, король шотландський». '

...М оя одна повіст ь...— «Жаль».

...Д в і мої п о е м к и...— «Самсон» і «Місячна легенда».

...Н е в ж е б то наша поезія «о т ц в е л а, не усневши р а с ц в е с т ь»? — Перефразування слів із поезії М. Некрасова «Тройка»: «...Отцветешь, по успевшн расцвесть».

«Не налагай оков на в д о х н о в е н ь е!» — з вірша G. Надсона.

Кримський Агатангел Юхимович (1871—1942) — письменник, учений-орієпталіст, дійсний члоп Акадомії наук УРСР, тоді був іюетом-гіочатківцем.

Мітра —давнє іидо-іраисько божоство світла і добра, пізніше — божество сонця. Тут йдеться про альбом малюнків, що розкривали культові сценки, пов’язані з вшануванням Мітри.

68. ДО І. Я. ФРАНКА. 2 травня 1892 р. Колодяжне

Вперше надруковано в перекладі російською мовою у вид.: Украинка Л. Собр. соч. в 3-х т_м т. З, с. 155—166.

Подається за автографом (ф. З, № 1612),

...Зладила до друку свої в і р‘ш і.—Йдоться про збірку «На крилах пісень». Вийшла друком у Львові при сприянні

І. Франка 1893 року.

...Н аше видання Гейн е...— переклад «Книги пісоиь» Генріха Гейне.

«З вершин і н и з и н» — збірка поезій І. Франка, що вийшла у Львові 1887 р.

«На новий шлях» — збірка поезій Уляни Кравченко (Юлії Шнайдер), вийшла у Львові 1891 р.

Огоновський Омелян Михайлович (1833—1894) — історик української літератури буржуазно-націоналістичного напряму, один із ідеологів народовського табору, професор Львівського університету. Леся Українка негативно ставилася до Огоновсысого, в публіцистиці виступала проти його реакційних засад. Збірку «На крилах пісень» вона частинами надсилала Огоновському, оскільки він тоді писав історію української літоратури, що друкувалася в журналі «Зоря».

...В а ш о г о видання Гейн о...— Йдеться про видання перекладів І. Франка «Вибір поезій Генріха Гейне», Львів, 1892. Будь-які переклади українською мовою на території Російської імперії тоді заборонялися. Тому й це видання не можна було , переслати на Наддніпрянську Україну.

69. ДО М. І. ПАВЛИКА. 2 травня 1892 р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 78—79.

Подається за автографом (ф. 101, № 316).

...К оли б вже та газета скоріше виходил а...— Мова йде про видання жіночої газети, яку за підтримкою І. Франка та М. Павлика мали видавати О. Ф. Франко та Олеся Озаркевич (див. прим, до листа 59),

...Віче, що то в Стрию було...—У листі до Лесі Українки М. Павлик згадував про загальне жіноче віче у Львові 10 квітня

1892 p., яке носило інтернаціональний характер; у ньому взяли участь польки, українки, єврейки (див.: Перше загальне жіноче віче у Львові.— «Народ», 1892, № 9).

70. ДО І. Я. ФРАНКА. 26 травня 1892 р. Колодяжне

Вперше надруковано скорочено в перекладі російською мовою у вид.: Украинка Л. Сѳбр. соч. в'3-х т., т. З, с. 166—167.

Подається за автографом (ф. З, № 1612).

...С пасибі за Вашу по мі ч...— І. Франко відредагував та здійснив коректуру збірки Лесі Українки «На крилах пісень».

Скаля му зичн а...— До циклу поезій «Сім струн» Леся Українка мала намір подати ноти (гаму).

«А quoi penses tu?» —«А Г a v е п і г» («Про що ти думаєш?» — «Про прийдешпість»).—Ці слова з роману Віктора Гюго «93-й рік» Леся Українка взяла епіграфом до своєї поезії «Коли втомлюся я життям щоденним...».

71. ДО М. П. та Л. М. ДРАГОМАНОВИХ,

ЗО серпня 1892 р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т.’ 5, с. 80—82.

Подається за-рукописною копією (ф. 2, № 1207). Автограф не відомий.

К а у ч Еміль (1841—1910) — теолог, автор історико-критичних праць із стародавньої релігії. Можливо, Леся Українка має на увазі його книжку «Святе письмо давнього завіту».

В а м б е р і Арміиій (1832—1913) — мандрівник, професор Будапештського університету.

Пржевальський Микола Михайлович (1839—1888) — видатний російський мандрівник і географ, дослідник Центральної Азії.

Феністерре — мис на північно-західному узбережжі Іспанії.

...Щ о значить слово «А t h п а с Ь» у С о г п і 1Г а? — В листі від ЗО вересня ст. ст. 1892 p. М. Драгоманов віДОовів Лесі Українці: «Що таке «Athnach», я, не маючи СогпіЯѴа, не можу тобі сказати. Скоріше всього це просто бібліографічне скорочення» («Червоний шлях», 1923, № 4-5, с. 189-^-190).

72. ДО М. П. ДРАГОМАНОВА. 27 жовтня 1892 р. Колодяоісне

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-тп т., т. 5, с. 83—84.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1208).

Вашу «Віру» ми о т р її м а л и...— статтю М. Драгоманова «Віра в громадські справи», надруковану в журналі «Хлібороб»,

1892, № 15, 16.

«Ш вейцарська спілка» — брошура М. Драгоманова «Шістсот років ^Швейцарської спілки. 1291—1891, Львів, 1892.

Б а р в і н с ь кіий Олександр Григорович (1847—1927) — ідеолог буржуазного націоналізму :та клерикалізму в Галичині, один з натхненників «нової ери». О. Барвіпський разом з іншими кдерика-лами постійно цькував М. Драгоманова. Леся Українка говорить у листі про його «Ілюстровану історію Русі від найдавніших до нинішніх часів після руських і чужих істориків...» (Львів, 1890).

«Хлібороб» — літературно-політичний журнал революційно-демократичного напряму, виходив у Львові та Коломиї за редакцією М. Павлика з 1891 до 1895 р.

...Посилаю Вам переклад, що Ви хотіли...— М. Дра-гдманов у цей час працював над критичним оглядом релігійних течій і доручав Лесі Українці добирати й перекладати для нього деякі матеріали.

І с а і я — біблійний пророк, якому приписується авторство однієї з книг. Біблії. За легендою, Ісаія сміливо виступав супроти царів, за що був підданий мученицькій смерті.

73. ДО М. П. ДРАГОМАНОВА. 22 грудня 1892 р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 84—86.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1209). Автограф не відомий.

«Шотландська л е г о п д а» — пізніша назва — «Роборт Брюс, король шотландський».

...В моїй л е г е н д і...—Тобто в поемі «Роберт Брюс, король шотландський».

Тітка Саша з д в омі а х л о п ц я м и...— Тобто Олександра Антонівна Косач-Шпмановська з синами Антоном і Павлом.

...Д ва чужі хлопчик и...— Петро й Микола, діти Карташевських, відомої на Волині родини, з якою дружили Косачі. У цей час Марія Миколаївна Карташевська з двома синами гостювала у Косачів у Колодяжному.

Анна Іванівна — Судовщикова, мати Олександри Судов-щнкової.

Кулаковський Юліан Андрійович (1855—1919) — професор Київського університету, автор праць з римської історії і літератури.

1893

74. ДО JI. М. ДРАГОМАНОВОЇ. 22 січня 1893 р. Колодяжне

Вперте надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 154—156.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1548). Автограф не відомий.

Д у м а до з. неділі почати учитись малюваи-н я...<— Леся. Українка брала уроки малювання, у художника Зозулі, який приїздив з Ковеля.

«L е с t u г е s h і s t о г і q u е s» — мабуть, кпижка французького політичного діяча і історика Франсуа-П’єра-Гійома Гізо (1787—* 1874) «Lea e;tudes historiques» («Історичні етюди»),

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 87—88.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1210). Автограф Fie відомий.

...М о же, він після сього більше злості набере-т ь с я.— М. Драгомаиов у листі до Лесі Українки радив перекладачам поезії Гейне —Лесі Українці та М. Славинському — більше уваги звернути на відтворення гейпівського сарказму.

За Терновського я ще й раніше просила М и ш у...—Очевидно, йдеться про якусь працю з історії української церкви російського історика, професора Київської духовної академії, співробітника журналу «Киевская старипа», автора праць із історії грецької та української церкви Пилипа Терновського (1838—1884) чи його брата, професора Казанської духовної академії, співробітника Київської комісії для розбору стародавніх актів, дослідника історії української церкви Сергія Терновського (1848—

1916).

...Дуже його багато скрізь видно поміж народовця м и...—Леся Українка не зрозуміла тактики І. Франка. В боротьбі з народовцями та їхніми реакційними ідеями він використовував як трибуну їхні друковані органи — газету «Діло» та ін.

...М учу тітчиних «хлопців» над німеччиио ю...—> Леся Українка давала уроки синам тітки Олександри (тьоті Са-ші) — Антону (Тосі) і Павлові (Паші) Шимановським.

76. ДО М. П. ДРАГОМАИОВА. Травень 1893 р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 89—91.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1216).

Датується за змістом.

...К інця листів Вартового не дочитал а.— Йдеться про виступи українського письменника Бориса Дмитровича Гріп-ченка (псевдонім — II. Вартовий, 1863—1910) у газеті «Буковина»

1892—1893 pp. («Листи з України Наддніпрянської»),

«ГІ о с р е д н и к» — російське прогресивне видавництво, засноване 1885 р. в Петербурзі, що видавало книжки для народу.

Дуже мені прикро, що дехто з наших позасилав свої переклади до «Правд и»...— Леся Українка непримиренно ставилася до клерикально-націоналістичної львівської «Правди» і була проти того, щоб члени «Плеяди» друкувалися в ній.

Тут вона мав па увазі В. Самійлепка та І. Стешенка.

Стешенко Іван Матвійович (1873—1918) — український письменник і літературознавець ліберально-буржуазного напряму. Після Жовтневої революції ошшився в таборі націоналістичної контрреволюції.

Не сподівалась я від Франка таких речей хвалебних...—Йдеться про статтю І. Франка «Наше літературне життя в 1892 р. (Листи до редактора «Зорі»)», надруковану в журналі «Зоря», 1893, № 1, у якій є позитивний відзив про Б. Грінчепка і його творчість. Перед цим І. Франко у статті «Говоримо на вовка — скажімо й за вовка» («Зоря», 1891, № 18) різко

критикував Б. Гріяченка за думки про українську мову і літературу, висловлені ним у статті «Галицькі вірші» («Правда», 1891, № 8, 9).

«На розпутті» — повість Б. Грінчеика.

«Поміж ворогами» — повість І. Нечуя-Левицького.

...Н і мені, и і Вам не шлють моєї книжк и...— Йдеться про збірку поезій «На крилах пісень», яка вийшла друком у Львові в березні 1893 року.

«Schone VViegemoiner Leiden!» («Прекрасна колиска моїх страждань!») — початок п’ятої поезії Г. Гейпе з циклу «Lie-den».

П о л о її н е — старовинне місто п топорішпій Хмельницькій області. У Полопному не раз бувала Лося Українка в свого дядька Григорія Антоновича Косача.

Безбородьків хутір — так називався хутір поблизу Яготипа.

Львівська А'к адемія наук — У 1893 р. внаслідок реорганізації Товариства імені Шевченка (засноване 1873 р.) виникло Наукове товариство імені Шевченка у Львові — наукове товариство буржуазно-ліберального напряму. Леся Українка говорить в листі, хцоV громадські діячі і наукові сили Києва дивляться па Наукове товариство імені Шевченка як на Академію наук.

77. ДО О. С. МАКОВЕЯ. 9 червня’ 1893 р. Колодлщпе

Вперше надруковано у вид.: Сімович В. Листування Лесі Українки з Й. Маковеєм. Львів, 1938, с. 20—22.

Подається за автографом (ф. 2, № 953).

М а к о в е й Осип Степанович (1867—1925) — український письменник, критик, журналіст, культурно-громадський діяч демократичного напряму. Брав участь у редагуванні журналу «Зоря» (1894—1895), редагував газету «Буковина» (1895—1897, 1901) і (разом із І. Франком та В. Гнатюком) журнал «Літературно-науковий вісник». Автор наукових розвідок про П. Куліша, 10. Федько-вича, І. Франка, О. Кобиляиську та іп.

Листування Лесі Українки з О. Маковоєм обмежується 1893 — початком 1894 року. За цей час Лося Українка написала шість листів. Відомі ще дві записки до цього самого адресата 1901 та 1903 років, подані в наступних томах.

Ініціатором листування був О. Маковей, який надіслав поетесі дві рецензії на збірку «На крилах пісень» — власну, надруковану без підпису в українському додатку до офіційної «Cazety Lwow-skiej» — «Народній часописі», № 60 від 16(28) березня 1893 p., та рецензію І. Верхратського, надруковану за підписом «Подоляк» у львівській газеті народовців «Діло», 1893, 22—23 квітня (4—5 травня), № 88-89.

У травні 1894 р. Леся Українка їде на цілий рік у Софію до родини Драї оманових. О. Маковей із 1 квітня 1895 року редагує в Чернівцях газету «Буковина», починає видавати ілюстрований популярний додаток до неї «Неділя». На програмові статті в «Буковині» Леся Українка відповіла гостро публіцистичною статтею «Безпардонний патріотизм» («Народ», 1895, 1 травня, N° 9, с. 131—132) та віршовапим памфлетом «Пророчий сон патріота» з «посвятою шановному редакторові «Буковини».

Листування між Лесею Українкою і О. Маковеем припинилося з принципових причин.

С і м о в и ч Василь Іванович (1880—1943) — філолог, мовознавець ліберально-буржуазного напряму, у 1939—1941 pp. професор Львівського університету ім. І. Я. Франка. Автор спогадів «Леся Українка на Буковині» (Див.: Спогади про Лесю Українку. К., «Дніпро», 1971, с. 187—210).

Вашої рецензії в «Зорі» я ще не ч и т а л а...— Рецензія О. Маковея на збірку «На крилах пісень» за підписом «О. М-ей» була надрукована в 12-му номері журналу «Зоря» за 1893 рік від 15(27) червня, с. 238—240.

...Я не згідна з тим, щоб для зрозуміння чиїх-небудь віршів треба знати життєпис автора.— У цьому і в наступних листах Леся Українка заперечує значення автобіографічних моментів для з’ясування характеру творчості, на чому була, власне, побудована рецензія О. Маковея, який писав: «Кажуть, що брак здоров’я у авторки...; хормй організм має, видно, великий а невідрадний вплив на душу поетки...; чоловік... рад би найти... розраду між людьми..., а тут не може— здоров’я нема...; хто не знає життя авторки, тому, може, й не буде добре зрозуміла та сумка нута у її поезіях і той може навіть підозрівати її правдивість...; вітаємо нову робітницю на ниві народній і з серця бажаємо їй, щоб не мала причини нарікати так тяжко на свою долю у віршах».

І Ви, і д. Верхратський признаєте у мене порядну форму вірші в...— О. Маковей у рецензії в «Народній часописі» писав: «Ліричні пісні Л. Українки визначаються прекрасною формою». І. Верхратський (Подоляк) так само відзначав художній рівень поезії Лесі Українки.

Верхратський Іван Григорович (1846—1919) — український педагог, вчений-природознавець, філолог.

78. ДО ДРАГОМАНОВИХ. Весна 1893 р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 156—157.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1548).

'79. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 17 червня 1893 р. Київ

Вперше падруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. З, с. 22—23.

Подається за авюграфом (ф. 2, № 143).

Рік встановлено за змістом.

Т о с я — Антін Шимаиовський, син Олександри Антонівни Косач.

...З встановилися у Голот и...— тобто у будинку Сікор-ських на Тарасівській, 18 (див. примітку до листа 95).

Дядько — Григорій Антонович Косач, жпв у ГІолонному.

Паша — Павло Шимановський, син Олександри Антонівни Косач.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 126—127.

Подається за автографом (ф. 2, № 144).

Рік встановлено за змістом.

М а н я — Марія Михайлівна Старицька (1865—1930) — українська драматична актриса, режисер і педагог. Дочка М. П. Стари-цького.

Він зложив музику на три пісн і...— Лесі Українці належать переклади двох поезій із Г. Гейне: «Коли настав чудовий май...», «Чого так поблідли ті рожі ясні...»

81. ДО М. П. ДРАГОМАНОВА. 5 липня 1893 р. Гадяч

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 93—95.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1211). Автограф не відомий.

«Дрібна жіноча бібліотека» — видання книжок нід загальною назвою «Жіноча бібліотека», організоване Н. Кобрин-ською. Вийшло кілька книжок цієї серії.

...В аші відповід і.— Полемічні виступи М. Драгоманова «Листи на Наддніпрянську Україну» («Народ», 1893, № 15—22). Є відповіддю на виступи Б. Гріиченка (П. Вартового) у газоті «Буковина» (1892—1893) *— «Листи.з України Наддніпрянської». М. Дра-гоманов виступав з прогресивних позицій.

«Profession de foi молодих у кр аїнців» — під таким заголовком у львівській «Правді» (1893, № 4) була надрукована програма так званого «Братства тарасівців», прихильників аполітичного культурництва, які закликали до просвітянської роботи «в межах, дозволених урядом». Цю програму різко критикував М. Драгоманов у статті «Слівце з поводу «Profession de foi молодих українців» («Народ», 1893, № 23 і 24).

...Ко л и доля їх закине її а півні ч.— Леся Українка говорить про заслання революційної української інтолігонції у Сибір. Тяжкі умови, в яких царизм тримав засланців, по могли зламати справжніх борців, вони виростали ідейно, як П. Грабов-ський, про творчість і долю якого поетеса знала і якого глибоко шанувала.

«Б е з в и г л я д н і с т ь соціальної демократії» — брошура А. Шеффле, переклад якої було надруковано у львівській «Правді» (1892, I—II, IV, X, XII). У цій брошурі Шеффле з позицій німецьких опортуністів «критикував» марксистське вчення.

Шеффле Альберт Еберхард Фрідріх (1831—1903) — німецький і австрійський економіст, соціолог і державний діяч. У своїй економічній теорії Шеффле підкреслював етико-вольову природу економічного життя і шукав для неї раціональну етико-аптрополо-гічну основу. Шеффле називав соціалізмом будь-яке втручання держави в економіку, закликав до співробітництва між пролетаріатом та буржуазією. Соціалізм Шеффле був, за висловом Ф. Енгельса, «всього тільки феодальна реакція» на розвиток капіталізму (Маркс К. і Енгельс Ф. Тв., вид. 2-е, т. 35, с. 140).

«Erfurter Programm»— Ерфуртська програма німецької соціал-демократичної партії, прийпята на з’їзді в місті Ерфурті (розташоване на річці Гері на південному заході НДР) в жовтні

1891 p., діяла до 1921 р. Була кроком уперед порівняно з Готською програмою 1875 p., що містила ряд опортуністичних помилок (перехід до соціалізму через виборні робітничі товариства за допомогою держави, нечітке формулювання про диктатуру пролетаріату, заперечення революційних можливостей тощо). К. Маркс у праці «Кришка Готської програми» (свого часу була прихована опортуністами від партійних мас і опублікована щойно 1891 р. перед з’їздом в Ерфурті) піддав її нищівній критиці. Ерфуртська програма визнавала неминучість заміни капіталізму соціалізмом, підкреслювала необхідність політичної боротьби і провідну роль партії, вимагала демократичних свобод тощо. Але одночасно Ерфуртська програма містила деякі поступки опортунізмові (не було пункту про диктатуру пролетаріату, ігнорувалося аграрне питання тощо),, за що її різко критикував Ф. Енгельс.

82. ДО М. П. ДРАГОМАИОВА. 29 серпня 1893 р. Одеса

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 98—97.

Подається за рукописною копією (ф. 2, «N*2 1212). Автограф не відомий.

Гомрулер— борець за самоврядування Ірландії в межах Британської імперії (англ. home rule — самоврядування, автономія). Програма боротьби за створення автономної Ірландської держави була висунута у 70-х роках XIX ст. ліберально-буржуазною течією ірландського національного руху і підтримана широкими масами ірландського народу. З 1875 до 1890 р. цю боротьбу очолю? вав Чарлз Парнелл (1846—1891).

...Б а чити одного свого і Вашого старого д р у -г а...— Йдеться про М. В. Ковалевського.

...У свого «молодого старого» друга...— в гостині у Маргарити Комарової (див. примітку до листа 22).

«Народна воля» — товариство, що об’єднувало прихильників радикалів. Засноване в Коломиї 1893 р.

«Варшавский дневник»-урядова газета, виходила у Варшаві двома мовами — російською і польською.

Мальованці — сектанти, послідовники Кіндрата Мальованого, релігійний фанатизм яких відзначався жорстокістю, бузувірством.

83. ДО М. І. ПАВЛИКА. 29 серпня 1893 р. Одеса

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 98—99.

Подається за автографом (ф. 101, № 317).

«П о с т у п» — радикальне товариство, засноване 1894 р. у Львові при журналі «Народ» для видашія популярної літератури для народу. Головою товариства був М. Павлик.

...С таття в енциклопедичному словар і...— Мова йде про- статтю К. Арабажина «Галицко-русское литературно-обще-ственное движение», надруковану в сьомому томі «Энциклопедиче-ского словаря» Брокгауза і Єфропа.

Вперше надруковано у вид.: Сімович В. Листування Лесі Українки з Й. Маковеем, с. 22—25.

Подається за автографом (ф. 2, № 955).

Датується на підставі напису, зробленого О. Маковеем на листі: «Одержав 19/9 1893». Аналіз штемпелів на конвертах показує, щр листи до Лыюва доходили за три — чотири дні.

'Беднарськи й Кароль — довголітній управитель друкарні Наукового товариства імені Шевченка, де побачили світ перші збірки поезій Лесі Українки: переклади «Кпиш пісень Г. Гейне» (1892) та «На крилах пісень» (1893).

...П ослав свого листа чогось у Л у б н и...— В автографі листа первісно стояло «Ромни», авторка тут виправила на Лубни, але в наступних рядках залишила: «Знов пошле відповідь у Ромни» (див. текст листа).

«Просвіта» — культурно-освітня громадська організація на Західній Україні (1868—1939). Заснована народовцями з метою поширення освіти серед народу. На початку 90-х років «Просвіти» на Галичині мали ліберально-буржуазннн культурницький напрям.

...С в о є ї і ч у ж о ї п р а ц і.— Тобто праці М. Славииського, спільно з яким Леся Українка підготувала збірку перекладів поезій Г. Гейне «Книга пісень».

85. ДО ДРАГОМАНОВИХ.

Кінець верес7ія— початок жовтня 1893 р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип, 2, с. 157.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1548, с. 10). Автограф не відомий.

Датується за змістом листа.

Цариброд — місто на північний захід від Софії. До 1919 р. Цариброд належав до Болгарії, потім перейшов до Югославії.

86. ДО О. G. МАКОВЕЯ. 7 жовтил 1893 р. Колодяоісне

Вперше надруковано у вид.: Сімович В. Листування Лосі Українки з Й. Маковеем, с. 25—27.

Подається за автографом (ф. 2, ,Y° 954).

Чи то його треба відсилати до Станіславова? — Тобто до редактора львівської «Зорі» Володимира Левицького (псевдонім — «Василь Лукич»), який у цей час працював у Станіславі нотарем, у Львові була лише технічна редакція, очолював її Василь Тисовсышй, який не вирішував питань, пов’язаних із прийняттям рукопису до друку.

...Д о нас не доходить ніяка українська книжка, видана в Галичин і...— В Емському указі 1876 р. на першому місці стояло: «Не допускать ввоза в пределы импории, без особого на то разрешения Главного управлення по делам печати, ка-ких бы то ни было книг и брошюр, издаваемых за границею на малорусском наречин». Леся Українка вказує на тільне виконання охоронцями режиму цієї заборони. Вона що довго після виходу друком збірки «На крилах пісень» не могла одержати цілий примірник. Друзі і знайомі надсилали їй в листах зі Львова окремі аркуші. Пізніше збірка поетеси була офіційно заборонена (див.: Леся Українка. Документи і матеріали. К, 1971, с. 97).

...К азала про се декому з радикалі в...— У 1891 році Леся Українка була у Львові проїздом до Відня.

Що то за популярна часопись, в якій Ви сотруд-н и к о м? — О. Маковей співробітничав у цей час в «Народній часописі» — додатку до офіційного видання «Gazeta Lwowska».

З огляду на реакційний напрям видання Леся Українка відмовилася від співробітництва в ньому, до якого неодноразово запрошував її О. Маковей.

87. ДО Є₄ І. ДРАГОМАНОВОЇ. 9—15 дковтпя 1893 р. Колодяжне

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 40).

До дяді Миші...— Тобто до М. Драгоманова в Софію.

Антоніна Семенів на — А. С. Макарова (1868—?)—га-дяцька учителька, з якою приятелювала Леся Українка. Збереглося п’ять листів поетеси до А. С. Макарової за 1894—1895 pp. А. С. Макарова залишила спогади про Лесю Українку, які під назвою «Із спогадів» надруковано у збірнику «Спогади про Лесю Українку», вид. 2-е, с. 156—159.

88. ДО М. П. ДРАГОМАНОВА. 15 жовтня 1893 р. Колодяжпе

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5. с. 102—104.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1213).

Листування моє з освіченими людьми за кордо н о м...— З конспіративних міркувань Леся Українка імен не називає, очевидно, йдеться про І. Франка та М. ГІавлика.

...Я таки буду на той рік за море м.— Леся Українка висловлює твердий намір 1894 року поїхати в Болгарію до свого дядька М. П. Драгоманова. Ця поїздка відбулася. Леся Українка більше року жила в Софії у Драгоманових. Прямо про це вона не говорить із конспіративних міркувань.

89. ДО 1. Я. ФРАНКА. 23 жовтня 1893 р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації. Статті. Дослідження, вип. 1, К., 1954, с. 40^41.

Подається за автографом (ф. З, № 1612).

...В и д а в а т и новий журна л...— Йдеться про журнал «Шитє і слово» (1894—1897), що виходив за редакцією І. Я. Франка у Львові. Видавцем була О. Ф. Франко.

...П ри моїх купальських пісня х...— Записи купальських обрядових пісень, зроблених Лесею Українкою в селах Ковельського повіту; були надруковані в журналі «Жите і слово», 1894, № 1, під назвою «Купала на Волині».

...М аю записані мотив п...— Публікація купальських пісень була здійснена без нот. Леся Українка надіслала нотні записи до журналу «Жите і слово», але редакція, хоч і. обіцяла двічі в примітці видати мелодії окремим аркушем, такої публікації не зробила. Кілька нотних записів цих мелодій* збереглося в архіві І, Франка (ф. З, N° 1977).

Описання хати волинської...— Рукопис Лесі Українки не зберігся.

...З айнята тепер одним більшим оповідання м...— .Леся Українка працювала над оповіданням «Одинак» (див. лист Лесі Українки до матері від 28 січня 1894 p.). Оповідання «Одинак» готувалося для збірника «Плеядп», який через цензурні заборони світу не побачив. Оповідання надруковане не було.

...П ереспіви гімнів з Рігвед и...— Ці переспіви у журналі «Житє і слово» надруковані не були. їх опубліковано значно пізніше в кн.: Стародавня історія східних народів. Катеринослав, 1918, с. 17—25.

90. ДО ДРАГОМАНОВИХ. ЗО жовтил 1803 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т_м т. 5, с. 105—100.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1214). Автограф не відомий.

Стрілецький переулок, № 9.— Тепер Стрілецька вулиця, № 15.

Клісурський Герасим Петрович (1872—1941) — лікар, походженням з Габрова, медичну освіту здобував у Києві та Парижі. Під час навчанпя в Києві познайомився з Косачами.

...Його лист в Одесі н р о гг а в...— Лося Українка в такий спосіб інформує про поліційний нагляд за її кореспонденцією.

...Новий журнал...— «Житє і слово».

...Свої легенди болгарські...— Лідія Михайлівна Дра-гоманова-Шишманова збирала болгарський фольклор, іпторес до якого виявляла також Леся Українка.

91. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 5 листопада 1893 р. Київ

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 151).

Ймовірно, що лист писано 24 жовтня 1893 р. (ст. ст.). Щоправда, 24 жовтня (ст. ст.) 1893 р. була неділя, а ие субота. Леся Українка приїхала до Києва 16(28) жовтня. Зміст листа иов’язапий 8 першими днями перебування її в Києві.

Б о р е ц ь к і — власники квартири в Києві, в якій взимку

1893—1894 pp. жила Леся Українка.

⁴ На «Л і т [е р а т у р у]»...— тобто на зібрання членів «Плеяди».

Кононенко Мусій Стеїіаноппч (літературний псевдонім М. Школиченко, 1864—1922) - український письменник. У творчості періоду Великої Жовтневої соціалістичної революції виявив буржуазно-націоналістичні тенденції.

С п і л л і о т т і Микола Мкхайлозич — домашній учитель Леси-ної сестри Ольги, грек за походженням, вчився у Київському університеті.

Науме нко Володимир Павлович (1852—1919) — український публіцист і літературознавець буржуазно-націоналістичного напряму.

Варвара — куховарка власниці помешкання, яко наймала Леся Українка з сестрою Ольгою взимку 1893—1894 року.

Барська — Григорович-Барська Надія Василівна, учителька, власниця будинку на Стрілецькій вулиці, в якому жила Леся Українка.

Бялковська — студентка консерваторії, давала уроки музики сестрі Лесі Українки Ользі.

Ольга Антонівна —О. А. Липська (1863—1900), друга дружина М. В. Лисенка, з якою Леся Українка приятелювала. За свідченням Галини Лисеико, вірш Лесі Українки «Забута тінь» навіяний розмовою поетеси з її матір'ю Ольгою Антонівною (див.: Лисенко Г. З давнини.— У кн.: Спогади про Лесю Українку, вид. 2-е, с. 288-292).

92. ДО О. С. МАКОВЕЯ. 12 листопада 1893 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Сімович В. Листування Лесі Українки з Й. Маковеєм, с. 27—29.

Подається за автографом (ф. 2, № 956).

...Н ад Вашою заміткою в «Зор і»...— Йдеться про статтю О. Маковея «Нема грошей» («Зоря», 1892, 12 грудня, № 23, с. 457—460). В ній автор кидає гнівні звинувачення галицькій суспільності, яка ие підтримувала матеріально українських видань. Як результат — періодичні українські видання ледве животіли.

Щодо з’їзду літ[ераторів]...— У статті «Нема грошей»

О. Маковей пропонував такий з’їзд провести на початку літа 1894 р. «А може, подобаєсь така гадка: в р. 1894 буде у Львові вистава крайова, як можна сподіватись, дуже величава. Чи не з’їхатись би тоді нашим письменникам, українським і галицьким, у Львові та обговррити справу видавництва і всього, що з тим в’яже ся?>> («Зоря», 1892, № 23, с. 460). На цю думку пристали українські письменники з Галичини та Наддніпрянщини (див.: Листування Ів. Франка і М. Драгоманова. К., 1930, с. 46), справою організації з’їзду займалося Наукове товариство імені Шевченка, яке вирішило приурочити відкриття його до початку роботи загальних зборів товариства — 29 червня 1894 року. Дехто з наддніпрянських письменників мав запрошення прибути на з’їзд і надіслати до 18 травня 1894 р. тексти рефератів на теми, що мали стати предметом обговорення: стан літератури, літературна критика, видавництва, періодичні видання, театр, псевдоніми, справа літературної мови і т. д.

Підготовка велася мляво, ще в квітні 1894 р. львівські письменники не мали запрошень на з’їзд, його відклали на осінь (див.: «Зоря» 1894, 27 червня, с. 288). У «Зорі» від 27 жовтня 1894 р. читаємо гірку замітку О. Маковея, що «з картоплею в яму треба було на сей рік закопати проект про з’їзд літератів...». Поза родину Косачів і Старицьких (М. Старицький на цей час збирався із своєю трупою до Львова) зацікавлення з’їздом на Наддніпрянщині не поширилося. Є підстави гадати, що від’їзц Лесі Українки в Софію до родини Драгоманових па початку червня 1894 р. планувався з наміром побувати у Львові па з’їзді, а потім їхати далі.

...В ернутись не до своєї хат и...— Тобто потрапити до в’язниці. Леся Українка говорить про цілком реальну загрозу. Як свідчать архівні документи, царські жандарми «заглядали» в листування поетеси. Саме з цього листа було зроблено виписку для департаменту поліції, на якій вищим жандармським чином накладено резолюцію: «Собрать сведеиия о Косаче, имеютея ли данные

о Маковее, Сообщить генералу Новицкому для сведения, 10.ХІ»

(детальніше див. у вид.: Леся Українка. Документи і матеріали. 1871—1970, с. 99-103).

...«А би-сьмо вже раз всі однаково писал и»...— У згаданій вище статті в «Зорі» (с. 460) О. Маковей писав: «Тоді можна би також умовитись, як нам писати, щоб уже всі ми однаково писали».

...В остатні часи частіше перелітають такі камінці, ніж слова іцирої поради.— Леся Українка говорить тут про мовну дискусію 1891—1892 pp., викликану статтею Б. Грінченка «Галицькі вірші» («Правда», 1891, т. 3—4, вип. 8—10, с. 103—111, 150—158, 200—206). Дискусія набрала досить гострого характеру. У пій взяли участь: І. Франко (Авторові статті «Галицькі вірші».— «Зоря», 1891, с. 356—358); І. Кокорудз (Причинки до спору язикового.—«Зоря», 1891, с. 471—472); І. Всрхрат-ський (Лосун) (В справі язиковій, і декотрі замітки про книжки для українського люду.— «Зоря», 1892, с. 137, 157, 173, 433, 454, 472). Із Східної України полеміку вели: А. Кримський (Хванько) (Наша язикова скрута та спосіб зарадити лихові.— «Зоря», 1891, с. 472— 476); Б. Гріиченко (В. Чайчегіко) (Додаток до замітки «Галицькі вірші».— «Зоря», 1891, с. 476—477; Кілька слів про нашу літературну мову.—«Зоря», 1892, с. 297, 310). Лося Українка, як свідчить лист, обстоювала єдність української літературної мови.

Про фольклористичне в и д а и іпі п. Ф р а н к а...— Тобто про журнал «Житє і слово» (1894—1897), що виходив у Львові за редакцією І. Франка.

Чи вийшов уже збірник пані Кобринської? — Леся Українка запитує про видання «Наша доля, збірник праць ріжних авторів» (Стрий, 1893), що вийшов як перша книжка задуманої Н. Кобринською «Жіночої бібліотеки». Друга книжка альманаху вийшла у Львові 1895 р.

93. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ. 19 листопада 1893 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 108.

Подається за автографом (ф. 2, № 41).

94. ДО М. П. ДРАГОМАНОВА. 24 листопада 1893 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 109—110.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1215).

«Р о б е р т а Б р то с а» можна послати до «X л і б о р о -б а»...— Поема Лесі Українки була одночасно надрукована в журналах «Хлібороб» і «Дзвінок».

...Д ля «Дзвінка» я ще кінчаю іншу поем у...— Йдеться про поему «Давня казка».

...Не мостити помосту в пеклі.— Тут Леся Українка надає іронічного звучання перефразованому крилатому вислову «Пекло вимощене добрими намірами».

...М ого листа з чортам и...— Леся Українка, виконуючи прохання М. Драгоманова прислати йому записи повір’їв про чортів, надіслала три записи, зроблені в Колодяжпому та Ми роп Іллі:

1. «Кажуть, що комарі — чортівські слугп і ту кров, що випивають, несуть чортові». 2. «Земля, що в чоловіка під нігтями, то чортова земля». 3. «Розплата з чортом душами родичів» (детальніше див.: ф. 107, № 1).

Вперше надруковано скорочено в російському перекладі у вид.: Украинка Л. Собр. соч., т. З, с. 167—170.

Мовою оригіналу повністю вперше надруковану у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 110—113.

Подається за автографом (ф. 2, № 79).

...Переписала твою «Хмару»...— Йдеться про оповідання М. Косача, надруковане, в журналі «Житє і слово», 1894, т. 1.

...У нас була двічі література, велика й мале н ь к а.— Йдеться про збори письменників старшого покоління і молодіжного літературного гуртка «Плеяда».

Я скінчила «Давню к а з к у»...— В автографі «Давньої казки» дата: Київ, 12/ХІ 1893.

Липський Костянтин Антонович — брат дружини М. В. Ли-сеика Ольги Антонівни.

«L і 11 е r а е V і г о r u m о b s с u r о r u т» — власне «Epistolae obscurorum virorum» («Листи темних людей»), видатний твір німецької гуманістичної літератури початку XVI ст., памфлет, скерований проти католицизму і папства. Вийшов анонімно, авторами були Ульріх фон Гуттен, К. Рубіан та інші гуманісти.

Справа Циклопа з Орфее м...— Циклопом у «Плеяді» звали О. Я. Кониського; Орфей — М. В. Лисенко.

Тучапський Павло Лукич (1869—1922) — активний учасник марксистських гуртків у Києві, пізніше член соціал-демокра-тичиої робітничої партії. 1898 року був обраний делегатом від київського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» на Пертий з’їзд РСДРП, неодноразово підлягав арешту. Через нього Леся Українка в ці часи тримала зв’язки з соціал-демократичними організаціями. Після 1905 р. П. Тучапський відійшов від революційного руху.

Дух різдва — персонаж із оповідання Ч. Діккенса «Різдвяна пісня в прозі».

Голоту не всю бачила...— Йдеться про відвідини сім’ї

В. Ф. Сікорської. Голота — Сікорські: Андрій Григорович (1869—>

1922), ровесник і товариш М. Косача по. Київському університету, пізніше лікар-психіатр; Григорій Григорович (1871—1939), тоді студент Київського університету, пізніше лікар-терапевт; Василь Григорович (? — 1928), тоді студент Київського університету/пізніше агроном-селекціонер; Олександр Григорович (помер у віці 20 років), тоді гімназист, приятель А. В. Луначарського, в якого Василь Сі-корський був репетитором (є підстави стверджувати, що Леся Українка в будинку Сікорських зустрічалася і познайомилася з А. В. Луначареьким). У родиці Н. І. Вишинської-Гроздової збереглося фото, на якому А. В. Луначарський сфотографований разом із «Голотою» — Андрієм, Григорієм і Олексієм Сікорськими. Фот;о не публікувалося. (Коментар подала С. С. Харламова).

...К а тон гриз римляна м...— Катон Старший, державшій діяч стародавнього Риму, повсякчас закликаючи зруйнувати Карфаген (місто-держава на півночі Африки, протистояв Риму), кожну свою промову в сенаті закінчував словами: «А втім, я думаю, Карфаген повинен бути зруйнований!»

.«Тарас Бульба» все оркеструвться...,--Робота над створенням клавіра опери «Тарас Бульба» тривала близько десяти років.

Г а л я — Г. М. Догей-Ковалевська, близька товаришка Лесі Українки, жила в Дерпті, де її чоловік Євген Деген закінчував університет.

96. ДО О, С. МАКОВЕЯ. 24 грудня 1893 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 113—114.

ЇІодаеться за автографом (ф. 2, № 957).

Свій переклад «Атта Т р о л я»...— Переклад поеми Г. Гейне «Атта Тролі.» вперше було надруковано у «Літературно-науковому віснику» лито в 1900 p., № 1 і 2.

...В і с т і про редакції «Зорі» і «Д з в і п к а».— Йдеться про наміри редакцій журналів «Зоря» і «Дзвінок» ширше залучати до співробітництва письменників із Східної України. Після того, як у 1890 р. редакцію «Зорі» очолив В. Лукич (В. Л. Левицький), коло авторів журналу значно розширилося за рахунок прогресивних українських та російських письменників. 1893 р. виникла думка, починаючи з 1894 p., більшість матеріалів для «Дзвінка» готувати в Києві. Українські письменники, зокрема й Леся Українка, мали взяги активну участь у редагуванні «Дзвінка» і відредаговані та упорядковані матеріали відсилати до Львова в готовому вигляді.

97. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 24 грудня 1893 р. Київ

Вперше, надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вид. З, с. 24—25.

Подається за автографом (ф. 2, № 147).

«И с к у с с т в о и ж її з н ь» — київська газета того часу «Жизнь и искусство».

Сумна пригод а... з Славинськи м.— На студентському вечорі М. Славинський, будучи розпорядником, звелів вивести двох студентів, представників «золотої молоді», які бешкетували. Через кілька днів при виході з університету вони напали на Славинського і побили його.

Романова Одарка Іванівна — українська письменниця.

...Ч оповік ї ї в ж е тут...— Євген Дегегт, російський критик, автор статей про західноєвропейських письменників у «Літературно-науковому віснику». Загинув під час російсько-японської війни 1904-1905 pp.

98. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 25 грудня 1893 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 114—115.

Подається за автографом (ф. 2, № 148)«

99. ДО М. М. КОЦЮБИНСЬКОГО. 25 грудня 1893 р. Київ

Вперше надруковано в журналі «Україна», 1924, кн. *1-2, с. 168-169. .

Подається за автографом, який зберігається в фондах Літературно-меморіального музею М. М. Коцюбинського в Чернігові (інв. № А-2277).

Товариство педагогічне у Львові — громадська освітньо-видавнича організація в Галичині і на Західній Волині (1881—1939) з центром у місті Львові. Мала кілька пазв: до 1912 p.— Руське товариство педагогічне, потім — Українське педагогічне товариство, а з 1926 p.— «Рідна школа». Товариство займалось виданням книжок для дітей, освітньої літератури, організовувало приватні школи та гімназії, „дитячі садки, курси для неписьвденпих. Очолювалось переважно буржуазно-націоналістичиими діячами.

100. ДО О. П. КОСАЧ- (матері). 27 грудня 1893 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т_м т. 5, с. 116—118. Подається за автографом (ф. 2, № 149).

Грюнфельд Альфред (1852 — ?) — піаніст, учень Празької консерваторії, з 1897 р. професор Віденської консерваторії. Леся Українка слухала його концерти у Києві і у Відні.

Микола В а с и л ь о в п ч — М. В. Ковалевський.

101. ДО О. П. КОСАЧ (матері). ЗО грудня 1893 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 118—119.

Подається за автографом (ф. 2, № 150). Автограф листа попсований, не відчитаний текст взято в квадратні дужки.

...Ч исті «майські іди» се різдв о...— У стародавніх римлян «ідами» звалися окремі дні місяця (5 або 13). Під час березневих ід було вбито Юлія Цезаря, і з того часу ця дата набула у римлян фатального значення, а вираз став крилатим.

...Листи з передмовою...— Йдеться про переклад передмови Г. Гейне до поеми «Атта Троль», який Леся Українка здійснила ще на початку лютого 1893 р. і разом з перекладом поеми надіслала для друку О. Маковею. Поема в той час світу не побачила, а чистовий автограф було загублено. За чорновим автографом Леся Українка ионовила переклад передмови і послала його

І. Франку, який і опублікував її в журналі «Літературно-науковий вісник» (1900, № 1).

1894

102. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ. З січня 1894 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 119—120. Подається за автографом (ф. 2, № 42). Автограф дещо пошкоджений.

103. ДО П. А, КОСАЧА. Середина січня 1894 р. Київ

вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 121. Подається за автографом (ф. 2, № 113).

Датується за змістом.

Матковський — студент, давав уроки математики сестрі Лесі Українки Ользі. Докладніших відомостей немає.

104. ДО О. П. КОСАЧ (матері), 15 січня 1894 р. Київ

Вперше надруковио у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. З, с. 25—27.

Подається за автографом (ф. 2, № 152).

С а н я — Олександра Федорівна Хорунжинська-Ігнатович, сестра О. Ф. Франко.

105. ДО М. П. ДРАГОМАНОВА. 17 січня 1894 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 121—123.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1217). Автограф не відомий.

Encyclopedio я теж отримала і два шматки її віддала для переклад у...— У Великій французькій енциклопедії були статті французького вченого Моріса Верна про Біблію. М. Драго мано в порадив Лесі Українці перекласти статтю М. Верна «Біблія, або Старий завіт».

В е р н Моріс Луї — французький реформіст, богослов і відомий публіцист, професор Паризького університету. Леся Українка переклала популярні в той час праці Верна «Євангеліє» та «Історія і релігія жидів». Обидва переклади були опубліковані І. Франком у журналі «Жите і слово» (1895, т. З, кн. 1, с. 121—130, кн. 2, с. 286— 295; т. 4, кн. 1, с. 68—80, кн. 5, с. 202—216).

Часом бачу того правдивого псевдонім а...— Тобто О. Я. Кониського, який мав багато псевдонімів.

Від циклопічної будови...— Тобто від групи О. Кониського.

Мальованців я Вам пошлю...— Тобто статтю І. О. Сі-корського про секту мальованців та її засновника Кіндрата Мальованого.

...З автра свят о.— 6 січня старого стилю (за церковним календарем день богоявлення, Йордан) належало до семи табельних днів, у які в царській Росії поштові операції не провадилися.

Сікорський Іван Олексійович — відомий у той час нрофе-сор-невропатолог, лікував Лесю Українку,

106. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 19 січня 1894 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 123—124. Подається за автографом (ф. 2, № 153),

107. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 23 січня 1894 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с, 124—125. Подається за автографом (ф. 2, № 154)*

108. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 28 січня 1894 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження. Вип. З, с. 27—28.

Подається за автографом (ф. 2, № 155).

Лиси щось таке крутять з тим «Дзвінко м»...— Львівський дитячий журнал «Дзвінок» із 1894 р. мав готуватися до друку в Києві. Але галицькі народовські видавці — тут «лиси» — відступились від попередніх намірів, і переговори закінчилися безрезультатно.

ї в «фейлетоні» своєму занадто вже «розмахав с я».— Леся Українка говорить про фейлетон О. Маковея . в першому номері «Зорі» за 1894 рік.

109. ДО О. С. МАКОВЕЯ. 28 січня 1894 р, Київ

Вперше надруковано у вид.: Сімович В. Листування Лесі Українки з И. Маковеєм, с. 32—34.

Друкується за автографом (ф. 2, № 958).

...Я бажаю Вам незмінної ласки нашого патрона Аполло...—У стародавніх греків Аполлон — всевідаючий бог, вісник волі богів, володів даром поезії, співу, музики. У Гомера Аполлон на бепкеті богів виступає в супроводі муз (у Лесі Українки— «милих товаришок»). Аполлон — покровитель мистецтв і муз.

...Побачити Вашу книжку...— Мова йде про иідготов-лювану в той час збірку «Поезії Осипа Маковея». Побачила світ на початку 1895 р. у Львові (на обкладинці дата —1894).

...«Дзвінок» на три чверті складався в у країн* ських творі в...— тобто з творів письменників Наддніпрянської України. Ідеологи народовства твердили, що мова письменників із Наддніпрянщини буцімто незрозуміла галицькій дітвори Леся Українка стверджує протилежну думку.

«Л ис Микит а» — поема-казка І. Франка.

Не ставте нас на одпу лінію з Рябошап-ками...— у 1893 році в Києві з’явилася збірка графоманських віршів «Розбита бандура» крамаря Павла Тарасовича Рябошашш, відомого ще під псевдонімом «П. Сич». Гостро критичну рецепзію на неї подала «Зоря», 1894, № 24, с. 476—477*

110. ДО О. II. КОСАЧ (матері). 1 лютого 1894 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. З, с. 29—30.

Подається за автографом (ф. 2, № 157).

Соловцов Микола Миколайович (справжнє прізвище — Фе-доров, 1857—1902) — російський актор, режисер і театральний діяч, організатор Київського російського драматичного театру (театр «Соловцов»).

111. ДО О. П. КОСАЧ (матері). З лютого 1894 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 127.

Подається за автографом (ф. 2, № 157). Автограф пошкоджений: лист з правого боку в двох місцях надірваний.

М е з е р — київський фотограф. Докладніших відомостей немає.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 127—128. Подається за автографом (ф. 2, № 43).

113. ДО А. С. МАКАРОВОЇ. 4 лютого 1894 р. Київ

Вперше надруковано у газеті «Більшовик Полтавщини», 1941, 25 тотого.

Подається за автографом (ф. 2, № 455).

А. С. Макарова залишила такий коментар до листа (зберігається при автографі листа Лосі Українки): «4) Отвот на моо письмо, в котором я писала о своем душошюм тижолом состоянии вслед-ствие неудовлетворенности работой в школо, новозможности оставить семью (после смерти матери на моих руках очутилась семья, состоящая из 6 человек), полного отсутствия людей (особенно среди учительства), которые разделяли бы мои взгляды.

2) Бера Стоянова — молодая народная учительиица, моя бывшая ученица».

114. ДО О. П. КОСАЧ (маторі). 0 лютого 1891 р. І(иїо

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 130—131.

Подається за автографом (ф 2, № 158).

Муне Сюллі Жан (1841—1910) — видатний французький актор, послідовник класицистичних традицій Театру французької комедії. Виступав у трагедіях Софокла, Кориеля, Расіна, Шекспіра, в драмах Гюго та сучасних йому драматургів. У 1894 і 1899 pp. гастролював у Росії, зокрема виступав у Києві.

115, ДО М. П. ДРАГОМАИОВА. 9 лютого 1894 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 131—133.

Подається за рукописною копією (початок листа — ф, 2, № 1548, с. 10а,, 106, 10с, закінчення — ф. 2, № 1218).

...Мене в космополітизмі при сій справі уко-р яли...—Щоб скомпрометувати Лесю Українку і усунути від редагування журналу «Дзвінок», галицькі народовці, а також О. Кони-ський і В. Антонович звинувачували її у відсутності патріотизму.

Циклопові барани — літературне і культурницьке оточення О. Кониського.

...Ультрамонтанство «Правди»...— Леся Українка мав на увазі пропаганду в цьому журналі войовничої уніатської політики,

,..В ін має певний вплив і тут, і за кордоном (за кордоном, може, більш матеріальний)Йдеться про О. Кониського, який субсидував реакційний друкований орган народовців журнал «Правда».

Він нам з’ ї в о д н о г о д у ж е талановитого поет а...— Йдеться про В. Самійленка. Тут — иерсбільшсішя, Леся Українка має на увазі деякі вірші поета, у яких він відступив від властивого його творчості демократизму.

Тепер їдять одного зовсім молоде II ьког о...— Леся Українка має на увазі І. М. Стешенка.

Наш добрий друг...— Вислів вжито іронічно, Мова йде про В. Антоновича, який неприхильно ставився до Лесі Українки і її товаришів.

Ламе Флері Жюль-Ремон (1797—1878) — французький письменник, автор популярних історичних книжок, значна частина яких була перекладена російською мовою (История всеобщая в рассказах для детей. Спб., 1858-1860; История открытия Америки—кілька видань та ін.).

116. ДО А. G. МАКАРОВОЇ. 28 лютого 1894 р. Київ

Вперше надруковано в газеті «Більшовик Полтавщини», 1941, 25 лютого.

Подається за автографом (ф. 2, № 456),

А. С. Макарова подає до листа свій коментар (зберігається при автографі листа):

«1) Б а б у ш к а — Елизавета Ивановна Драгоманова, мать ни-сателя М. П. Драгоманова и Олены Пчилки — матери Л. Украинки. Я близко была знакома с нею и состояла ее «секретарем», т. е. писала письма (под ее диктовку) ее детям, в особенности М[ихаилу] Петр[овичу] (французский адрес в Швейцарию), М[ихаила] Петровича] она очень любила, гордилась ям, страстно хотела, чтобы он вернулся на родину, чтобы просил царя об амнистии. На эти моль-бы ее он всегда отвечал, что не чувствует пикакой вины за собою и никогда не будет просить помилозания. И ато заставляло меня преклоняться перед величием его души.

2) Измученная страшной нуждой и непосильной работой-* с утра до поздней ночи школа и частіше уроки, школа и частные уроки, а ночью работа на семью — мытье бслья, шитье — так как мне нужно было на 16 рублей жалования содержать семью в 6 че-ловек, я просила Л. Украинку похлопотать перед Н. М. Шульжен-ко — бывшим попечителем Киевского учебиого округа о предостав-лении мне места учительницы на 25 рублей жалованья. Отказ Л. Украинки исполнить мою просьбу еще больше увеличил моє беспредельное уважение к ней за ее прямоту и честность. Шуль-женко был ее родственником».

Алчевська Христина Данилівна (1841—1920) — український педагог, активний організатор недільних шкіл на Україні; разом з учителями Харківської жіночої недільної школи склала тритомний покажчик «Что читать народу?» (1888—1906), позитивно оцінений прогресивною громадськістю Росії і України.

117. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ. 28 лютого 1894 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с, 134.

Подається за автографом (ф. 2, № 44).

118. ДО О. Г. БАРВІНСЬКОГО. 13 березня 1894 р. Київ

Вперше надруковано в журналі «Жовтень», 1960, № 12, с. 110-111.

Подається за автографом, що зберігається у відділі рукописів

Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефапика АН УРСР (ф. О. Барвінського, спр. 158, № 2637).

Лист писано до О. Г. Барвінського як голови Наукового товариства імені Шевченка, якому підлягало Руське педагогічне товариство, що видавало журнал для дітей «Дзвінок».

У журналі переважали художні твори письменників із Наддніпрянської України, у зв’язку з цим виникла думка про те, щоб добиратй і редагувати літературно-художні матеріали в Києві. Леся Українка бачила в цьому можливість піднести ідейно-художній рівень «Дзвінка», звільнити його від клерикально-поміркованого духу, якого надавав йому родактор Володимир Шухевич (1850—

1915) та видавоць О. Барвіпськпй. До складу київської редакції «Дзвінка» увійшли Леся Українка, М. П. Старицький, М. Лисонко та ія. Від імені редколегії М. Старицький писав на початку 1894 р. в листі, підписаному також Лесею Українкою:

«Високоповажний добродію!

' Допіро тільки маю змогу вислати Вам увесь надібок на перше число «Дзвінка», треба було обрахувати це діло добре, запросити

і педагогів, і мудреців, аби «Дзвінок», а надто перші числа, вийшли з усіх сторін догідними.

Формат і візерунок Вам висилаю (щохвилини жду від художників], коли па сьогодні він спізниться, то другою поштою вишлю), на всякім разі майте на увазі, що формат мас бути такий, як зложити «Дзвінок» вдвоє, посеродипі. Тут уже бажано, щоб стрічечки були переділені надвоє, тобто щоб друк ішов па сторінці у дві шпальти (коротшу стрічку легше дитииі читати), тільки зверніть увагу, щоб при тому друк був стисліший (тобто щоб більше містилось на аркуші). Або ще й так: речі для меншого віку дітей набирати таким шрифтом, як друкувався «Дзвінок», а для більшого віку — дрібнішим.

Отож ми Вам, шановний добродію, і засилаємо на все це число (конечно в 2 аркуші) весь надібок з лихвою. Наколи б він не вмістився у 2 аркуші, то ми в 2-х розправах — «Галілсй» і «Про воду» — зробили розділи иа два числа, знати, їх можна надрукувати тільки в половині, а коли влізе який, то і цілком. «Зоря натхнення» (посилається половина, яка і мусить бути вся надрукована, а друга половина пришлеться на друго число) конем пе па два числа.

Тут маєте надібок і для дітей від 8—10 літ («Про що дзвонив дзвінок», «Розповідок чаїнок», «Байки», «Буланко», «Роберт», «Дещо звідусюди») і від 10—14 («Зоря натхнення», «Про воду», «Галілей»), хоч й ці останні ми складали так, щоби і малі діти, при тлумаченні батьків, могли легко зрозуміти... Все ж перевага виходить за меншим віком.

n Другі числа будуть, має ся розуміти, зложені як краще, бо більше часу, а тут хапанина була.

Досі ие маю від Вас, шановний пане, відповіді і на і терший мій лист, чи згода на наш проспект і на наш напрямок? І чи ви оповістили або оповістить маєте о новім зрості і о нових силах «Дзвінка»? Як тільки відберу від Вас одповідь, що згода, то зараз же Вам вишлю ЗО рубл. иа січень, і таку ж суму ви матимете щомісяця за подвоїиня «Дзвінка», пока передплата пе окупить сама (себто підбільшиться па 100 ир.).

Наразі же не згода, то просимо всі Вас стаповчо, аби сього на-

' \

дібку, який Вам засилаю, Ви не давали ні на «Дзвінок», ні нікуди. Всі автори бажають і грошима, і працею піднести угору новіш-но «Дзвінок».

Коли перше число вийде, то Ви, крім всього, вишлете ще до Києва на чие-небудь ймення (краще кількох) примірників з 50— задля реклами.

Прошу уклінно і я, і все товариство редакційне, відповісти мені найскоріше — з першою поштою. Маємо два чудових художники], які з великою охотою будуть давати малюнки.

Віншуємо Вас з святами і зичимо всього найкращого...

З великою повагою, і шанобою, і прихилом — назавсіди.

Редакція: Мих. Старицьпий, Мик. Лисепко, Людмила Стари-цька, Леся Українка (див.: Леся Українка, Документи і'матеріали,

в. 105-106).

119. ДО М. П. ДРАГОМАИОВА. ЗО березня 1894 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 136—137.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1219). Автограф не відомий.

120. ДО М. П. ДРАГОМАИОВА. 17 квітня 1894 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с, 137—143.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1220). Автограф не відомий.

...З гадайте свого старого друг а...— М. В. Ковалев-ського.

«Заздрі боги» — популярна брошура М. Драгомаиова «Оповідання про заздрих богів» (Коломия, 1894).

«Про рай і поступ»—стаття М. Драгомаиова («Народ», 1894, №№ 6—12; окреме видання: Коломия, 1894).

»..Я п и с а л а... від імені товариств а...— див. лист 118.

Ферула (з латинської) — різка; переносно — суворе поводження.

«Все купл ю»,— сказало злаго»...— слова з поезії О. G. Пушкіна «Золото і булат».

Ви недовольні, що я послала до «Ж иття і слова» такий нецікавий матеріал...— Йдеться про записи народних купальських пісень («Купала на Волині».—«Житє і слово», 1894, кн. 2 і 3). М. Драгоманоз вважав, що ці пісні не варто друкувати, І. Фрапко був протилежної думки.

«Як ліра грає п о г а н е н ь к о — ї ї покинути шви-д е н ь к о...» — слова з байки Олени Іїчілки «Дві уваги й дві слави».

Сердешний — псевдонім І. М. Степіеика.

121. ДО в. І. ДРАГОМАНОВОЇ. Перед 29 квітня 1894 р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. З, с. 12.

Подається за автографом (ф. 2, № 51).

Датується за змістом: 1894 р. Великдень був 17—19 квітня (29 квітня — 1 травня).

122. ДО М. П. СТАРИЦЬКОГО. 4 травня 1894 р. Ііолодяжив

Вперше надруковано п жури. «Україна», 1926, кп. 2-3, с. 181.

Подається за автографом (Центральна наукова бібліотека АН УРСР, відділ рукописів, X, 13).

...В сей в е с о л и й дон ь...— Леся Українка вітає М. И. Ста-рицького з ювілеєм (тридцятиріччям його літературної діяльності),

123. ДО М. П. ДРАГОМАНОВА. S травня 1894 р. Колодяжне

Вперше надруковано у пид.: Твори п 5-ти т., т. 5, с. 142—143.

Подається за рукописного копією (ф. 2, № 1221).

«Забележки» («Забележки іѵьрху слашшскито ролигнозии и етически легенди. І. Божисто правосудно», Софин, 1892, кп. 1) наукова праця «Уваги до слов’янських релігійних і моральних легенд. І. Боже правосуддя», надіслана Лесі Українці. М. Драгома-новам із Болгарії.

Ренан Ернест (1823—1892) — французький буржуазний історик, філософ-еклектик, автор праць «Історія походження християнства» та «Життя Ісуса Христа», написаних з ідеалістичних позицій. М. Драгоманов рекомендував Лосі Українці книжку «Життя Ісуса Христа» як зразок антирелігійної літератури. Однак книжка Ропака Лесю Українку не задовольнила. Після уважного прочитання праці Ренана вона писала Л. М. Драгомаиовій 1 серпня (20 липня) 1894 p.: «Скажіть дядькові... що Ренан, при всій його історії, критиці і up.

і пр., все-таки пін, і се йому шкодить».

Тіртей — старогрецький поет другої половини VII ст. до н. ѳ. В своїх елегіях осуджував користолюбство, чвари, закликав до єдності і нрославляв спартанську старовину,

Арістофан (близько 445—385 до н. е.) — старогрецький комедіограф, автор понад 40 комедій, в яких критикував афінськах державних діячів, показував розклад суспільної моралі.

Ліо б е нь к и й — Олександр Гиатович Лотоцький (1870— 1939) —український письменник, публіцист і громадський діяч буржуазно-націоналістичного напряму.

124_t ДО А. G. МАКАРОВОЇ. 14 травня 1804, р. КолоОяжпе

Вперше надруковано у газеті «Більшовик Полтавщини», 1941, 25 леотого.

Подається за автографом (ф. 2, № 457),

125. ДО 6. І» ДРАГОМАНОВОЇ. 7 червня 1894 р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид,: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 145.

Подається за автографом (ф. 2, № 52).

...З автра буду за границе ю.— Леся Українка повідомляє про від’їзд в Софію до дядька — М. її. Драгоманова.

126. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 14 червня 189-1 р. Софія

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 145).

2 2

Авторська дата «18yj 93» явно хибна, треба читати: «18yj94»,

У 1893 р. Леся Українка в Софії не була. Лист написано відразу по приїзді з Росії в Болгарію.

Щодо тих quasi революцій болгарськи х...— тобто мнимих революцій. Приїзд Лесі Українки 1894 р. до Болгарії збігся з бурхливими подіями політичного життя країни — відставкою уряду Стефана Стамболова і приходом до влади так званої .«Народної партії» на чолі з К. Стойловим. Насправді тоді на зміну однієї буржуазної диктатури прийшла друга. Таким чином, Леся Українка мимоволі була свідком розгнузданого терору, політичної реакції, насильства, політичних вбивств, фальсифікації результатів виборів тощо. Державний переворот і зміна уряду затримали приїзд Лесі Українки до Болгарії. Події 1894 р. буржуазна преса висвітлювала часом як революційні заворушення, це заперечує Леся Укра-, і'нка.

127. ДО М. І. ПАВЛИКА. 9 липня 1894 р. Софія

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 145—147.

Подається за автографом (ф. 101, № 318). _

Спасибі Вам за «Брюс а»...— М. Павлик надіслав Лесі Українці її поему «Роберт Брюс, король шотландський. Шотландська легенда», видану 1894 р. в Коломії.

Моє діло триматись точно того, що казав мені Arbeitgebeг...— Проїздом у Болгарію Леея Українка була у Львові і передала М. І. Павликові зібрані серед громадськості М. Ковалевсышм (Arbeitgeber’oM) гроші на видання журналу «Народ». В листі мова йде про ці кошти.

Щодо дарунків...— тобто подарунків до ювілею М, Драгоманова (30-річчя літературно-наукової діяльності).

...О дну статтю напів’юмористичн У».— Мова йде про намір написати сатиру (під заголовком «Раденький») на поетів, які виступали під здрібніло-пестливими псевдонімами: «Сердешний», «Раденький» і под.

...П ереклад статті про Біб лі ю.~ Леся Українка переклала статтю Моріса Верна «Біблія, або Старий завіт», у якій Зроблено спробу критичного аналізу Біблії. Цей переклад друкувався у журналі «Народ», 1894, № 11-12, 13-14, 10, 17, 18, та вийшов окремим виданням: Берн М. Біблія, або Книги Старого завіту. «Літературно-наукова бібліотека», ч. 60—61. Львів, Накладом Українсько-руської видавничої спілки, 1908.

128. ДО ОКСАНИ, ІСИДОРИ ТА МИКОЛИ КОСАЧІВ.

13 липня 1894 р. Софія

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 437).

■ Автограф не датовано. Датується за каталогом Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР.

129. ДО М. П. ДРАГОМАНОВА. 31 липня 1894 р. Владая

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 147—148. Подається за рукописною копією (ф. 2, 3\° 1222). Автограф не відомий.

Владая — село під Софією в Болгарії, розташоване біля підніжжя гори Вітоті. Тепер злилося з столицею. На той час єдине курортне місце, де проводила літо софійська інтелігенція. Як стало 'відомо останнім часом (див.: «Літературна Україна», 1962, 22 червня), будинок, у якому жила Леся Українка у Владаї, зберігся до наших днів. Bin розташований перед Владайським потоком і вважався колись найбільшим і найкращим у цілій Софійській околії.

У* Владаї Леся Українка перебувала разом із своїми двоюрідними сестрами Дріадпою та Лідією Драгомапоштми та чоловіком останньої — Іваном Дмитроничом Шипгмаповим. Цілими днями Леся Українка гуляла и навколишніх лісах та іга узбіччях ІЗітоші, эбирала квіти и папороть, купалася у ІЗладайському потоці, навіть спостерігала військові маневри поблизу села.

У Владаї Леся Українка зустрілася з представниками передової болгарської інтелігенції, про яких вона часто згадує в своїх листах.

«ЭІ Я на д е р е в е!» — Леся Українка нагадує про випадок

з свого дитинства: малою вона залізла на дерево і звідти так обізвалась до свого дядька, який приїхав відвідати Косачів.

Пані Несторова — софійська знайома Драгоманових.

130. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ. 1 серпня 1894 р. ВлаОая

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 158—159.

-Подається за машинописною копією (ф. 2, № 1548). Автограф не відомий.

Ваня- І. Д. Шишманов.

Константинов Алеко (1863—1897) — болгарський письмен-ник-демократ, автор книги «Бай-Гаию», у якій викривається хижацтво болгарської буржуазії. Вбитий агентами болгарської реакції.

Мінцес Б.—професор Софійського університету, знайомий Драгоманових. Викладав німецьку мову, містив статті на економічні іеми в журналі «Б'ьлгарски прсглсд». Виступав з дрібнобуржуазних позицій.

131. ДО О. П. КОСАЧ (сестри). 1 серпня 1894 р. Владая Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 266),

132. ДО М. І. ПАВЛИКА. 13 серпня 1894 р. Владая

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження. Вип. З, с. 74—75.

Подається за автографом (ф. 101, № 319).

Посилаю Вам далі Б і б л і ю...— частину перекладу книги Моріса Берна «Біблія, або Старий завіт» (див. прим, до листа 128).

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 148—149. Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1223). Автограф не відомий.

...П рочитала новий «Народ», де є кінець «Раю

і поступу».—Йдеться про № 11—12 журналу за 1894 рік.

...X утко пришлю «Раденьког о»...— Цей твір Лесі Українки не відомий.

134. ДО М. П. ДРАГОМАНОВА. 28 серпня 1894 р. Владая

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 149—150.

Подається за автографом (ф. 2, № 1224).

А мани з JI і н о ю — софійські знайомі Драгоманових. Докладніших відомостей немає.

Собор — народні гуляння, пов’язані з релігійним святом ус-піння пресвятої оогородиці (28 серпня, у минулому сторіччі — 27 серпня). У цей день у Владаї на церковному подвір’ї влаштовувався традиційний ярмарок із розвагами та обрядовими стравами. Леся Українка з цікавістю спостерігала селянські народні танці (хоро), виконавці яких зодягалися в мальовниче національне вбрання, і навіть сама одягала такий костюм.

135. ДО М. І. ПАВЛИКА. 1 вересня 1894 р. Владая

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 151—153.

Подається за автографом (ф. 101, № 320).

Так оце Ви накладаєте на мене о б о в’ я з к и...— М. Павлик просив Лесю Українку, щоб вона підтримувала журнал «Народ» своїм співробітництвом та залучала до участі в ньому прогресивних українских письменників.

Не кличте тільки дядька на юбілей...— Леся Українка оберігала хворого М. Драгоманова від хвилювань.

...Н а тім т и ж н і...— Цей лист писано в суботу.

Про Верна для дітей...— Йдеться про «Біблію для дітей» Моріса Верна, яку Леся Українка збиралась перекладати. Цей намір не здійснився.

Як не сором було Франкові писати'свій «поклик»! — Леся Українка вважала невдалим звернення до передплатників, надруковане на обкладинці журналу «Жите і слово»,

1894, кн. 4.

136. ДО ОКСАНИ, ІСИДОРИ ТА МИКОЛИ КОСАЧІВ.

З вересня 1894 р. Владая

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 438). Автограф пошкоджений: лист перерваний навпіл, нижньої частини аркушів нема. Втрачені місця відзначено трьома крапками в квадратних дужках.

Друкується вперше за рукописною копією (ф. 2, № 1225). Автограф не відомий.

На сім тяжи і...— Цей лист писано в понеділок.

138. ДО М. Л. ДГАГОМАНОВА. 15 вересня 1894 р. Софія

Друкується впорімо на рукописною копією (ф. 2, № 1548, с. 13—-14). Автограф по відомий.

Белчева Мара (18(»8—1037) — болгарська поотеса, з якою Леся Українка познайомилася у Владаї (див.: Рочпик на българ-ската литература, т. 1. Софии, 1070, с. 83—84).

139. До М. І. ПАВЛИКА. 17 вересня 1894 р. Софія

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 153.

Подається за автографом (ф. 101, № 321).

140. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ. 18 вересня 1894 р. Софія

Вперше надруковано у вид.: Лося Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. З, с. 12—14.

Подається за автографом (ф. 2, № 45),

Лизавета, Параска, К у л и и а — гадицькі нппйомі М. Драгоманова. Докладніших відомостей немає.

141. ДО О. П. КОСАЧ (сестри). 22 вересня 1894 р. Софія

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 154—155. Подається за автографом (ф. 2, № 267).

142. ДО М. П. ДРАГОМАНОВА. 22 вересня 1894 р. Софія Друкується вперше за рукописною копією (ф. 2, № 1220).

143. ДО М. П. ДРАГОМАНОВА. 29 вересня 1894 р. Софія

Друкується впершо за рукописною копією (ф. 2, Я® 1548, с. 15— 16). Автограф не відомий.

Велика — хатня робітниця Драгоманових.

144. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ. 29 вересня 1894 р. Софія

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 159—160.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1548, с. 17—18).

145. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 7 жовтня 1894 р. Софія

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 140). Рік встановлено за змістом цього і попереднього листів,

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 455.

Подається за автографом (ф. 101, № 322).

«Бажання Ваші увзглядняю...» — так починається пародія В. Самійленка на вірші деяких галицьких поетів (див. примітку до листа 34).

...Пишу для Вас переклад...—На другому аркуші цього листа написано вірш-переклад не відомого нам автора «В небі ми жодного доброго батька не маєм...», на третьому аркуші — поезія Лесі Українки: «Коли вже зачепили ці питання» (див. перший том нашого видання, с. 231).

1895

147. ДО О. П. КОСАЧ (сестри), 31 грудня 1894, 2 січгія 1895 р. Софія

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 268).

...П о м а г а ю.., шити різні дарунки на свят а.»—; На різдвяні свята і святкування ювілею 30-річної літературної і наукової праці М. Драгомаиова, яке розпочалось 16 грудня 1894 р. у Львові.

148. ДО О. П. КОСАЧ (сестри), 1 січня 1895 р. Софія

Друкується виерше за автографом (ф. 2, № 269),

149. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ, Початок 1895 р. Софія

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 156.

Подається за автографом (ф. 2, № 46).

Датується за змістом.

150. ДО А. С. МАКАРОВОЇ, 23 січня 1895 р. Софія

Вперше надруковано в газеті «Більшовик Полтавщини», 1941, 25 лютого.

Подається за автографом (ф. 2, № 458).

Філіппополь (тепер Пловдив) — старовинне болгарське місто на річці Мариці, адміністративний центр Пловдивського округу в Південній Болгарії. До Філіппополя Леся Українка їздила разом із Аріадною Драгомановою наприкіпці літа чи ранньої осені

1894 р.

151* ДО М. І. ПАВ ЛИКА. 23 січня 1895 р. Софія

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 158—159.

. Подається за автографом (ф. 101, № 323).

Оце я написала листа до товариші в...— «Лист до товаришів» (див. восьмий том цього видання) був иосланий одночасно з листом до Павлика. Свого часу не друкувався. Це публіцистичний твір,, в якому Леся Українка закликає демократичну українську молодь ширше включатися у революційний рух, підтримувати співробітництвом і матеріально демократичну пресу, зокрема журнал «Народ» як орган, де можлива пропаганда революційних ідей, «одкрита розмова про паші громадські питання».

...П р и ш л ю я В а м... «Волинські о б р а з к и»...— Із задуманої серії нарисів «Волинські образки» Леся Українка написала один — «Школа» («Народ», 1895, № 3-4, с. 34—37).

^в ...Л і к а р с ь к а щирі с'т ь, як у IT о т и а г е л я!...— Віденський- лікар Нотнаголь передбачив за чотири роки наперед наглу смерть М. Драгоманона під розриву аорти, чим затьмарив останні роки його життя.

Данилович Сонорнії (1801—1942) — адвокат у Коломиї, один з лідерів галицької радикальної партії. В листах до Лосі Українки М. Пав лик скаржився на непослідовність С. Даниловича, який спочатку домагався бути видавцем журналу «Хлібороб», а потім відмовився.

152. ДО М. І. ПАВЛИКА. З лютого 1895 р. Софія

Вперше надруковано у вид.: Твори п 5-ти т., т. 5, с. 1G0—101.

Подається за автоірафом (ф. 101, № 324).

...В Вашій ю б і л е й и і й к о п с п і р а ц і їм.-— У л исті до Лесі Українки М. Павлик запитував, які книги хотів би мати М. Драгоманов, щоб подарувати їх йому в час ювілею,

«Золота г о л о в а» — Северин Данилович (див. примітку до листа 151).

Для «Поступу» збираюсь писать брошуру...— Йдеться про популярну книжку для народного читання про Джопа Мільтона (1608—1674), видатного англійського поета, публіциста, виразника ідей англійської буржуазної революції XVII ст. Брошура залишилась незакінченою.

153. ДО М. І. ПАВЛИКА. 12 лютого 1SV5 р. Софія

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с, 101—102.

Подається за автографом (ф. 101, № 325).

...Чи и е завдадуть мені прикрості» добрі люди на повороті додом у.— Леся Українка мав иа увазі можливий арешт її царськими властями иа австро-російському кордоні.

...П р о ч и т а т и дві товстющі німецькі книги та одну англійську...— В архіві поетеси збереглася німецька книжка: Stern A. Milton und seine Zeit, Leipzig, 1877 (ф. 2, № 1345), та виписки з англійського видання листів Олівера Кромвеля (ф. 2, № 28). Ці книжки Леся Українка студіювала, готуючись писати книжку про Джона Мільтона.

...В имести всю б а р в і н щ и и у, р о м а п ч у ч ч и и у і багато іншого...— тобто очистити галицьку громадськість від буржуазно-націоналістичної реакції, очолюваної в Галичині О. Бар-вінським і Ю. Ромапчуком.

Окуневський Теофіл Іполитович (1858—1937) — західноукраїнський громадський діяч ліберально-буржуазного напряму, адвокат, посол до австрійського парламенту.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 162—103,

Подається за автографом (ф, 2, № 459).

Лист не датовано. Дата встановлена за змістом наступного листа.

...Все, що я Вас питала.*~На прохаяия Лесі Українки

А. Макарова надіслала їй записану бід селян розповідь про випадок релігійного бузувірства, що стався в Гадяцькому повіті, де фанатики різали і калічили один одного, щоб «увійти в царство небесне»* Цей матеріал Леся Українка використала в статті «Релігійний дур на Україні (Із Полтавщини)» («Народ», 1895, № 3-4)*

З гірким жалем читала я про Вашу журбу,..—» тобто про тяжку хворобу брата А, Макарової.

У старої Р у д ч е н ч и х матері Панаса Мирного Тетяни Іванівни Рудченко (?—1910).

155.. ДО М, І, ПАВЛИКА, 23 лютого 1895 р. Софія

Вперше надруковано у вид,: Переписка Михайла Драгомаиова з Михайлом Павликом, т, 8, с. 212*

Подається за першодруком,

Н о 1 s t е і п — очевидно, В. Гольдштейн, співробітник газети «Вольное слово», редактором якої в 1883 р. був М. П. Драгоманов. співробітник газети «Вольное слово», редактором якої в 1883 р. був М. П. Драгоманов.

К у з ьм а Антон Михайлович Ляхоцький (1853—1918), дру* кар, один із засновників (разом з М< П, Драгомановдм, С. А. Подо-линсьхшм та іншими) вільної української друкарні в Женеві. Друкував окремі твори В. І. Леніпа.

156, ДО М. І, ПАВЛИКА.; 26 лютого 1895 р. Софія

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т, 5, с. 163—166*

Подається за автографом (ф. 101, № 326),

,..«Н[арод]» не загине — М. Павлик писав Лесі Українці про фінансові труднощі, пов’язані з виданням журналу. У кінці 1895 р. журнал припинив існування.

Від нового пана маємо добрі дарунки...— 17 січня 1895 р. російський цар Микола II виголосив промову перед делегаціями земств, в якій висловився проти будь-яких ліберальних реформ і погрожував розправами над учасниками визвольного руху.

...В и п и с к у з одного л и с т а...— опис релігійного бузувірства фанатиків, надісланий Лесі Українці А. Макаровою (див. прим, до листа 154).

Будзиновськйй Вячеслав (1868—1935) — український публіцист, письменник, один із редакторів львівської газети «Громадський голос», органу Українсько-руської радикальної партії. В окремих працях В. Будзиновського виявлялися буржуазно-націоналістичні тенденції.

Крушельницька Соломія Амвросіївна (1373—1952) — видатна українська співачка, з 1951 р. заслужений діяч мистецтв УРСР, з великим успіхом виступала у кращих театрах Європи, Америки. С. Крушелышцьку зв’язувала творча дружба з діячами української культури — І. Франком, М. Лисеиком, М. Павликом, О. Ко-билянською та багатьма іншими.

157. ДО М. І. ПАВЛИКА. 1 березня 1805 р. Софія

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-тп т., т. 5, с. 167.

Подається за автографом (ф. 101, № 327).

Посилаю Вам спис т в о р і п...— Йдеться про бібліографію праць М. Драгоманова, що її складав М. Павлик. Бібліографія надрукована у вид.: Михайло Потроїшч Драгомаиов, його юбілей, смерть, автобіографія і сппс творів. Гладив і видап М. Павлик. Львів, 1896.

...П р о й ого російські остатні праці під псевдонімом...—Усі праці М. Драгоманова, публіковані иіслд його еміграції 1876 p., в Росії друкувалися під псевдонімами і криптонімами. Розкриття цих псевдонімів і криптонімів ставило б під удар редакторів та видавців.

Спасибі за лист Н [и к о л а го] II...— М ова йде про «Открытое письмо Николаю II», написане у відповідь па урядову промову Миколи II 17 січня 1895 р. (див. примітку до попереднього листа). У листі висловлювався протест проти доопотипму, говорилось, що у багатьох людей погрозлива промова цари «нагострить рішучість боротися з ненависним ладом всякими насобамн». Цей лист спочатку поширювався в Росії нелегально у гектографованому вигляді, а потім був опублікований за кордоном, зокрема у журналі «Народ», 1895, № 3-4, с. 42—43. У примітці до цієї публікації сказано: «Се письмо перепечатано у Лондоні 7 февраля 1895 р. «Союзом книгоношей». «Союз книгоношей» — новоосноване товариство для перевозки у Росію всяких заборонених там видань усіх напрямків і [на] всіх мовах. Центральне бюро товариства складають: В. Вой-нич, Ліліан Войнич (англічанка) і С. Штейн. Адрес центрального бюро: Wojnich, III, The Grove, Hammersmith, London, W. Рекомендуємо товаришам се товариство — преважпо для політичної свободи у Росії».

158. ДО І. Я. ФРАНКА. 2 березня 1805 р. Софія

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 1, с. 42—43.

Подається за автографом (ф. З, № 1610, с. 121—124).

... З поводу мого переклад у...— Йдеться про переклад твору В. Гюго «Les pauvres gens» («Сірома»).

...Д авайте скоріше не то що «Торквемад у»...— І. Франко запропонував Лесі Українці перекласти драму В. Гюго «Торквемадо». Поетеса згодилась, але здійснити переклад тоді не змогла.

Цілую всіх Ваших «драбів» і гречну дівчинку Г а н н у с ю...— дітей І. Франка.

159. ДО М. І. ПАВЛИКА. З березня 1805 р. Софія

Друкується вперше за автографом (ф. 101, № 328).

Датується за змістом на підставі згадки про попередній лист.

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. З, с. 15—16.

Подається за автограф

В Галичині на		багато на-
р.о д у...— Святкування 30-річчя літературно-наукової діяльності М. Драгомаиова відбулося у Львові 16 грудня 1894 р.

161,, ДО М. І. ПАВЛИКА. 11, 12 березня 1895 р. Софія

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 168—169,

Подається за автографом (ф. 101, № 330).

...«Сумно-радісна» з в і с т к а...—Повідомлення М. Пав-лика в листі до Лесі Українки від 6 березня 1895 р. про те, що «Хлібороб» припиняє своє існування і що багато читачів із селян та інтелігенції домагаються, аби було організовано радикальний орган на заміну «Хлібороба».

Цікава б я бачити Вашу аиглічанк У».— Мова йде про Етель-Ліліан Войнич (1864—1960), автора роману «Овод», активну діячку «Союзу книгонош». У 1895 р. Войнич була у Львові, зустрічалася з М. Павликом і І. Франком, щоб домовитися з ними про транспортування в Росію і на Україну революційних видань. У листі до Лесі Українки 6 березня 1895 p. М. Павлик писав: «У мене оце була англічанка, одна з видних діятельок у користь свободи в Росії». Характеризуючи її, він відзначав, що їй властиві «громадські інтереси, широка освіта, простота і незвичайна людяність». З листа М. Павлика до М. Драгомаиова від 23 лютого 1895 р. видно, що він розповідав Л. Войнич про Лесю Українку у зв’язку з обговоренням кандидатур можливих перевізників нелегальної літератури в Росію. «Англічанка із Лондона,— нишѳ М. Павлик,— що була у мене для діла, говорить і по-російськи і бере участь у російському революційному русі, людина надзвичайно образована і людяна. Про діло, для котрого вона приїздила, розкажу Лесі (бо писати не можна), і для того і іншого мені конче треба поговорити з Лесею, як буде вертати у Росію». Пізніше при публікації листування з М. Драгомановим М. Павлик зробив до цього місця в листі примітку: «Се була перевозка в Росію всякої забороненої літератури» (див.: Перегшска Михайла Драгомаиова з Михайлом Павликом, т. 8, с. 204). Можливо, Леся Українка зустрічалася з Ліліан Войнич, перебуваючи в 1902—1903 pp. в Сан-Ремо (див.: «Огонек», 1956, № 15). За вірогідність цього промовляє і вірш Лесі Українки «До Lady L. W.», написаний після повернення з Сан-Ремо.

«Рідний к р а й» — альбом листівок українских типів і краєвидів, подарований М. П. Драгоманову до 30-річчя його літературно-наукової діяльності. До альбому було додано віньєтку з міським краєвидом, обрамленим українським рушником з записаними на ньому назвами иайвідоміших праць ювіляра та вітальним адресом, якому передували віршовані рядки:

Рідного краю невеличка частина,

Що дійде до Тебе від прихильників щирих, Хай Твою думку на далекій чужині .Частіш приверта до країв, Тобі милих.

и чу; Тобі

Ш е н к е р — власник багажної контори у Львові з відділеннями у Софії та інших містах.

162. ДО М. І. ПАВЛИКА. 26 березня 1895 р. Софія

Вперше надруковано у вид.: Перениска Михайла Драгоманова з Мих'айлом Павлнком, т. 8, с. 221—222.

Подається за першодруком.

Датується за листом М. Драгоманова до М. Павлика, відправленим із Софії 14 березня 1895 р. в одному конверті з листом Лесі Українки.

163. ДО М. І. ПАВЛИКА. 31 березня 1895 р. Софія

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 170—171.

Подається за авюграфом (ф. 101, N° 329).

Яросевич Роман (1862—1938) — громадсько-культурний діяч демократичного напряму, лікар.

Трильовський Іїи р и л о (1862—1938) — член радикальної партії Галичини, один із організаторів товариства «Січ», згодом — буржуазний націоналіст.

І64. ДО В. М. КРОХМАЛЯ. З квітня 1895 р. Софія

Вперше надруковано в скороченому вигляді у вид.: Перениска Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом. Т. 8. Чернівці, 1911, с. 228—229.

Датуючи лист 22 лютого 1895 p., М. І. Павлик подає примітку: «Так виразно в моїй копії з 1895 p.; не находячи оригіналу, не знаю, чи й там так, але повинно бути «III» (марта)». Павлик, очевидно, мав на увазі перебування адресата у Львові, але й інші дані (загострення хвороби М. II. Драгоманова наприкінці борозня за ст. ст.) стверджують, що в копії 1896 р. місяць було зазначено неправильно.

Подається повністю (вперше) за автографом (ф. 2, № 1544).

Адресат встановлено за власноручним написом М. Павлика иа , конверті: «Лист до Крохмаля для Коваловського».

Крохмаль (Второв, Загорський, Фомін, Z) Віктор Миколайович (1873—1933) — соціал-демократ, меншовик. В середині 90-х років входив до київських соціал-демократичних гуртків, у 1898 році був висланий в Уфу, де відіграв активну роль у місцевій со-ціал-демократичній групі. З 1901 р.— агент «Искры», працював у Києві, у 1902 р. був заарештований і ув’язнений в Лук’япівській тюрмі, з якої, разом з групою іскрівців, 31 серпня 1902 р. втік за кордон. Там входив до «Закордонної ліги російської соціал-демократії». Брав участь у II з’їзді РСДРП як делегат У фінського комітету, іскрівець меншості. В кінці 1904 р. був кооптований до ЦК РСДРП від меншовиків. У лютому 1905 року був знову заарештований. Після Лютневої революції 1917 року родагував меншовицьку «Рабочую газету». Після Великої Жовтневої соціалістичної революції працював у різних установах Лоніпграда.

Так как дядя едвали скоро собѳрѳтся н а -писать о своем здоровьє...— Майже одночасно з Лесею Українкою М. П. Драгоманов послав лист до В. М. Крохмаля (М, І. Павлик датує його: «Коло 4 апр. и. ст. 4895»), в якому, між іншим, писав і про своє здоров’я: «О моем здоровье гнусно писать, так оно скверно...» Як видно з відповіді М. І. Павлика від 14 квітня 4895 року, листи Лесі Українки і М. П. Драгомаиова не застали

В. М. Крохмаля у Львові: «Відповідь Вашу і Лесину A. G. переказав одним добрим знакомим, бо той христянин, що був, як істинний росіянин, не хотів задержатися лишній день і здав справу на мене» (див.: Переписка Михайла Драгомаиова з Михайлом Павликом. Т. 8. Чернівці, 1911, с. 227, 233). Отже, дата 3 квітня (22 березня за ст. ст.) 1895 р. не викликає сумнівів.

165. ДО М. І. ПАВЛИКА. 8, 9 квітня 1895 р. Софія

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 471—172,

Подається за автографом (ф. 101, № 331).

...Ч у жими руками жар загрібат и...— Леся Українка має на увазі інтриги, до яких вдавалися Вячеслав Будзинов-ський і Володимир Охрімович, які вважали себе соціал-демократами, а виявляли буржуазно-націоналістичну тенденційність. Усу-* нувши М. Павлика від редагування «Громадського голосу», вони надали цій газеті більш поміркованого напряму, ніж передбачалось, і в той же час вимагали від нього на утримання газети гро-шей, які М. Павлику передавав М. Ковалевський на видання демократичної преси. Леся Українка застерігала М. Павлика, щоб він не довіряв цим людям.

«Б е с е д а» — оглядова стаття Лесі Українки «Беседа» — часопис баптистів» (надрукована в журналі «Народ», 1895, № 5, під криптонімом «II. С. Ж.»).

166. ДО М. І. ПАВЛИКА. 19 квітня 1895 р. Софія

Вперше надруковано у вид.: Переписка Михайла Драгомаиова в Михайлом Павликом, т. 8, с. 237.

Подається за першодруком.

Датується за листом М. Драгомаиова до М. Павлика від 7 квітня (в Болгарії користувалися старим стилем). Як твердить М. Павлик, разом з листом Драгомаиова було вкладено лист від Лесі Українки (див.: Переписка Михайла Драгомаиова з Михайлом Павликом, т. 8, с. 236).

...П і с л я новітніх п о д і й...— Леся Українка має на увазі згадувану промову царя Миколи II (див. прим, до листа 156).

...Щ о Франк о отримав професур у...— На початку 1895 p. І. Фраико підняв клопотащш про затвердження його приват-доцентом при Львівському університеті. Йому було дозволено прочитати пробну лекцію на тему «Наймичка» Т. Шевченка, яка викликала великий інтерес у професорів і студентів, присутніх у залі. Але^ українські націоналісти М. Грушевський, О. Барвін-ський, митрополит G. Сембратович спільпо з представниками цісарської влади і польської шляхти домоглися того, що І. Франка не допустили до викладання в університеті.

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 270).

...Н а Ю р і я...— 6 травня.

168. ДО М. І. ПАВЛИКА. 12 травня 1895 р. Софія

Вдерше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 172—173.

Подається за автографом (ф. 101, № 332).

Брошуру, може, й кінчу тут а...— про Джона Міль-тона.

Читала я Вашу статт го...— Йдеться про статтю М. Пав-лика «Соціал-демократична «нова ера» («ІІарод», 1895, № 3-4).

Турбацький Лев (1876—1900) — український публіцист і критик демократичного напряму, співробітник радикальних видапь 90-х років,

169. ДО М. І, ПАВЛИКА, 21 травня 1895 р. Софія

Вперше надруковано у вид,.: Твори и 5-ти т., т. 5, о. 173—174.

Подається за автографом (ф. 101, № 333).

...Дві патріотичні штуки,„— Тобто вірш «Пророчий сон патріота» та статтю «Безпардонний» патріотизм» (надруковано в журналі «Народ», 1895, № 9, під криптонімом «И. С. Ж.»). Обидва твори скеровані проти Ватікану та його прислужників — клерикалів і націоналістів з галицьких угодовських партій. Написані вони у відповідь на статті, надруковані в «Буковині» (1895, № 27—32),— «Наші національно-політичні відносини» та «Про своїх людей».

¹ У цих відверто реакційних статтях плазування перед Ватіканом поєднувалося з крайнім націоналізмом, із закликами «нищити без пардону» революційні впливи, зокрема впливи передової російської культури. «Безпардонність» цих виступів «Буковини» викликала різку одповідь Лесі Українки, змусила її написати гостросатирич-ний твір.

«П о р $ б о щ е н н ы й народ» — брошура, видана у Львові 1895 р. редакцією журналу «Житє і слово» без зазначення автора В брошурі наводяться факти переслідування царизмом української культури.

Щодо відповіді Ваш о ї...— Мова йде про статтю М. Павлика «По поводу відносин між руською радикальною і польською соціал-демократичною партією (Відповідь Турбацькому)» («Народ»,

1895, № 6).

Ось я покину Вам їх цілу в’язку...— Йдеться про цикл поезій, написаних в Болгарії: «Божа іскра», «Мати-певільпи-ця», «І все-таки до тебе думка лине...», «Slavus-sclavus», «Ворогам», «Північні думи», «Товаришам». Під назвою «Невільничі пісні» цикл надруковано в журналі «Народ», 1895, № 15—16.

170, ДО М, І. ПАВЛИКА. З червня 1895 р. Софія

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 175—176. Подається за автографом (ф. 101, № 334).

...Ч етвертої адрес и.— Запрошуючи Лесю Українку до

себе в гостину, М. Павлик у кількох листах до неї подавав не однакові адреси в зв’язку з переходом на іншу квартиру.

Яросевичка — знайома Лесі Українки. Дружина лікаря Романа Яросевича, родом з Одеси. Докладніших відомостей немає.

Про Колессу я.написал а...— У листі 24 травня (н. ст.)

1895 p. М. Павлик просив Лесю Українку прийняти у своїй родині в Києві О. Колессу, який мав намір відвідати Наддніпрянську Україну, щоб «пізнати Росію, між іншим, і село українське». Мати відповіла Лесі Українці згодою.

Лукіянович Денис Якович (1873—1965) — український письменник і літературознавець. У радянський час працював викладачем Львівського державного університету ім. І. Я. Франка, написав ряд розвідок з історії української літератури. Леся Українка говорить про його збірку «Новели» (Львів, 1895).

...П ередня стаття цікава по факта х...— У другій книжці альманаху «Наша доля» вміщено передмову Н. Кобринської «Стремління жіночого руху».

Ганна Барвінок (Олександра Михайлівна Білозерська-Куліш; 1828—1911) — українська письменниця, авторка оповідань, присвячених родинно-нобутовим взаєминам, особистій трагедії жін-ки-селянки. Соціальні питання в її творчості займали другорядне місце; значна частина творів позначена релігійними мотивами, сентиментальністю. У другій книжці альманаху «Наша доля» надруковано її оповідання «Забісована дівчина Настуся (Оповідання, вийняте з народних уст)».

«Слівце» п. Кобринської...*~ Мається на увазі «Слівце про перший випуск «Жіночої долі» Н. Кобринської, надруковане у другій книжці альманаху «Наша доля».

171. ДО М. І. ПАВЛИКА. 8 червня 1895 р. Софія

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 176—177.

Подається за автографом (ф. 101, № 335).

...О те, що Лукіянович намаза в...— Йдеться про статтю Д. Лукіяновича «В обороні молодих» («Народ», 1895, № 9). Д. Лукіянович займав тоді праві позиції у радикальній партії і в цій статті виступав проти демократичної лінії, що її проводили в журналі «Народ» і в радикальній партії М. Павлик та І. Франко,

...З ачеркнуті слов а...— Очевидно, в автографі вірша «Пророчий сон патріота» слова «мусим мати» було закреслено, а потім відновлено авторкою, а редактор (М. Павлик) прийняв знак відновлення за три крапки (...). Автограф вірша не відомий.

172. ДО П. А. КОСАЧА. 25 червня 1895 р. Софія

Вперше надруковано в журналі «Червоний шлях», 1923, №4-5, с. 200.

Подається за автографом (ф. 2, № 114),

Датується за поштовим штемпелем.

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. З, с. 75—77.

Подається за автографом (ф. 101, № 336).

«Български преглед»— громадський і літературно-науковий журнал, орган товариста «Обіций труд». Виходив у Софії 1893—1900 pp. До складу його редакції входив І. Шишманов, а в перші роки його існування — видатний болгарський письменник і громадський діяч Іван Міичов Вазов. Журнал об’єднував навколо себе професорів та викладачів Софійського університету.

«Житє Христово» — точніше «Життя Ісуса» («La vie de Jesus»), книжка французького історика релігії Ронана.

«С а н к т -11 о т е р б у р г с к н о в о д о м о с т и» (1728—1917) — одна з найстаріших офіційних газет у Росії,

«Н е д е л я» — щоденна літературно-політична газета (1866— 1901). Видавалася в Петербурзі.

«В е с т н ик Европы»- російський історико-політичний та літературний журнал ліберально-буржуазного напряму. Виходив у Петербурзі (1866—1918).

«Р у с с к и е в е д о м о с т и» *— російська газета ліберально-буржуазного напряму, виходила в Москві з 1863 р.

174, ДО 0₄ П. КОСАЧ (матері). 19 липня 1895 р. Софія

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. З, с. 31—32.

...Д ядина бідна тепе р...~ Лист написано невдовзі після смерті М. П. Драгомаиова, що сталася 20 червнй І895 р.

175. ДО М. І. ПАВЛИКА. 24 липня 1895 р. Владая

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. З, с. 77—79.

Подається за автографом (ф. 101, № 337).

Стамболов (Стамбулов) Степан (1854—1895) — голова (з 1884 р.) Народних зборів Болгарії, з 1887 р. голова уряду, У 1895 р. па нього було вчипопо замах.

176. ДО М. І. ПАВЛИКА. З серпня 1895 р. Владая

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. З, с. 80.

Подається за автографом (ф. 101, № 338). Наприкінці листа записано вірш Лесі Українки «Раді на незабудь» (див. пертий том цього видання, с. 235—236).

Барвінський Володимир Григорович (1850—1883) — український письменник і громадський діяч буржуазно-націоналістичного напряму.

Борковський Олександр (1841—1921) — редактор і співробітник народовських видань: газети «Діло», журналу «Зоря».

Вартовий — під цим псевдонімом друкував публіцистичні

виступи Б. Д. Грінченко. Згаданий «Лнст» надруковано в журналі «Народ», 1895, № 12, с. 201—202.

...Л ист Хв[анька Кримськог о]...— Лист з йриводу смерті М. Драгоманова, надрукований у журналі «Народ», 1895, № 12, с. 201—202. Цей лист А. Ю. Кримського викликав у Лесі Українки зацікавлення особою автора, 19 листопада 1895 р. вона ввернулася до нього листовно (див. лист 193).

177. ДО Д. Я. ЛУКІЯНОВИЧА. Початок серпня 1895 р. Владая

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 454).

Датується за змістом листа 175 і цього листа на підставі згадки про адресу Лукіяновича.

178. ДО М. І. ПАВЛИКА. 19 серпня 1895 р. Броди

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 178.

Подається за автографом (ф. 101, № 341).

Броди — прикордонна австрійська станція,_/ колишня митниця на кордоні між Росією і Австрією. Тепер — районний центр Львівської області.

179. ДО М. І. ПАВЛИКА. 21 серпня 1895 р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. З, с. 81.

Подається за автографом (ф. 101, № 339).

В кінці листа дописка Олени Пчілки: «Прошу Вас звістить скоріше, яка доля постигла речі Лесі,— чи прийшли вони і чи взяв їх хто сюди. Ол. П.».

Говорила я мамі про видання...— Очевидно, про підготовку до видання творів М. П. Драгоманова.

Озаркевич (Бажанська) Олеся — родичка Н. Кобринської, мала намір видавати жіночий часопис і запрошувала до участі в ньому Олену Пчілку і Лесю Українку. Намір її не здійснився.

180. ДО М. І. ПАВЛИКА. ЗО серпня 1895 р. Колодяжпе

Друкується вперше за автографом (ф. 101, № 340).

181. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ. 1 вересня 1895 р. Колодяжне

Друкується вперше за рукописного копією (ф. 2, № 1548).

Малий Лисенко — очевидно, Остап Миколайович (1885—^ 1968), син М. В. Лисенка, український радянський музикознавець.

182. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ-ШИШМАНОВОЇ та І. Д. ШИШМАНОВА,

2 вересня 1895 р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 160—161.

Подається за фотокопією автографа (ф. 2, № 1550), який зберігається в рукописних фондах Болгарської Академії наук (архів І. Д. Шишмаиова).

183. ДО М. І. ПАВЛИКА. 2 вересня 1895 р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип, З, с. 82—83.

Подається за автографом (ф. 101, № 342).

Н. G. Ж.— криптоиім, яким Леся Українка підписувала деякі свої твори. За усною традицією, розшифровувався як «Наша спілка жіноча», за іншою версією — як «Наша славна жирондистка» (дцв.: Кирилюк в. Леся Українка — мислителька.— У зб.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження. К., 1973* с. 19).

184. ДО М. І. ПАВЛИКА. в вересня 1895 р. Колодяоісне

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 178.

Подається за автографом (ф. 101, N° 343).

185. ДО О. П. КОСАЧ (сестри). 10 вересня 1895 р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с.' 178—179,

Подається за автографом (ф. 2, № 271),

186. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ. 10 вересня 1895 р. Колодяоісне

. Друкується вперше за рукописною копією (ф. 2, № 1548). Автограф не відомий.

...Г ості, дуже славні люди...— Левицькии Модест Пилипович (1366—1932) — український письмеиник ліберально-буржуазного напряму, приятель родини Косачів. Працював у Ковелі повітовим лікарем. Короткевич Микола Дмитрович — ковельський повітовий лікар. Докладніших відомостей немає.

Глафіра Помпеїв на — дружина І. П. Драгоманова.

Бабушці до кінця ніхто нічого не казав...— в. І. Драгоманова, бабуся Лесі Українки, померла 23 червня 1895 p., за три дні після смерті М. П. Драгомапова, так і не довідавшись про смерть сина.

Брат В a nr...— Мається на увазі брат Л. М. Драгоманової (уродженої Кучинської) Петро Михайлович Кучинський.

187. ДО А. М. ДРАГОМАНОВОЇ. 10 вересня 1895 р. Колодяоісне

Друкується вперше за рукописною копією (ф. 2, № 1548). Автограф не відомий.

К о й ч у — болгарська знайома Драгоманових. Докладніших відомостей немає.

188. ДО М. П. КОСАЧА (брата Миколи),

16 вересня 1895 р. Колодяоісне

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 73),

. Кароль — К. Русилович, народний майстор-тосляр з села Колодяжного, будував будинок Косачів у Зеленому гаю.

189. ДО О_ь П. КОСАЧ (матері). 23 вересня 1895 р. Колодяжне

Друкується вперше за автографом (ф, 2, № 160),

Друкується вперте за автографом (ф. З, № 1613, с. 161—164),

191. ДО Л. м. ДРАГОМАНОВОЇ. 9 листопада 1895 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 161—164.

Подається за фотокопією автографа (ф. 2, № 1549), який зберігається у рукописному фонді Болгарської Академії наук (архів І. Д. Шишманова).

...М оїх занятій історіє ю...— Леся Українка тоді працювала над політичною брошурою «Державний лад»,

...G офійська англійська н а у ка...—* В Софії Леся Українка вивчала англійську і французьку мови.

Ш а ц и — софійські знайомі Драгоманових. Докладніших відомостей немає.

192. ДО А. М. ДРАГОМАНОВОЇ. 9 листопада 1895 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 164.

Подається за фотокопією автографа (ф* 2, № 1548)«

Датується за попереднім листом — лист до А. М. Драгомапової-було вкладено в той самий конверт, що й лист до JI. М. Драгоманової.

Поливка їржі (Юрій, 1858—1933) — чеський вчений фольклорист; очевидно, мова йде саме про нього.

193. ДО А. 10. КРИМСЬКОГО. 19 листопада 1895 р. Київ

Вперше падруковано у вид,: Кримський А. Розвідки, статті та замітки. К., 1928, с. 365—367.

Подається за першодруком. Автограф не відомий.

194. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ. 21 грудня 1895 р. Київ

Друкується вперше за рукописною копією (ф. 2, № 1548). Автограф не відомий.

1896

195. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ-ШИШМАНОВОЇ. ЗО січня '1896 р. Київ

Друкується вперше за рукописною копією (ф. 2, № 1548). Датується за змістом листа.

...Н а тім т и ж н і...— Лист писано у четвер.

196. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ. 10 лютого 1896 р. Київ Друкується вперше за рукописпою копією (ф. 2, № 1548).

Вперте надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 164—166.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1548).

...Один урок...—Леся Українка в цей час вивчала англійську мову- і брала уроки в Копсйкіпої (докладніших відомостей немає).

198 ДО О. П. КОСАЧ (матері). 16 березня 1896 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Лося Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 100—107.

Подається за автографом (ф. 2, № 161).

І. В.— Іларіон Васильович Тесленко-ГІриходько, брат чоловіка Лесиної тітки Олени Антонівни Косач (Тесленко-Приходько),

Петро Васильович — П. В. Тесленко-Приходько, чоловік Олени Антонівни Косач (тьоті Єлі). Одружилися вони на початку 1&84 p., перебуваючи на засланні в Сибіру.

\

199. ДО А. М. ДРАГОМАНОВОЇ. 17 березня 1896 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 166—167.

Подається за машинописною копією (ф. 2, № 1548).

...І скуствами стала як слід запіматис ь...-* Аріадна Драгоманова почала вчитися малювання у художній школі в Софії.

...У нас в гостях одна тьотя...— Олександра Антонівна Косач-Іїїимановська.

...М у ж д р у г ої тьот і...— П. В. Тесленко-Приходько.

200. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ-ШИШМАИОВОЇ.

9 червня 1896 р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 167—169.

Подається за машинописною копією (ф. 2, № 1548).

... Boule vagabond о...— Леся Українка часто виїздила в різні місця на лікування. За це Лідія Драгоманова жартома називала її notre chere boule vagabonde (паш дорогий колобок).

...Н а Ходинському пол і,..— Під час коронації Миколи II в Москві 1896 р. на Ходинському полі мало відбутися масове гуляння. Через злочинну недбалість міських властей, які не забезпечили порядку, сталася велика давка, загинуло близько двох тисяч чоловік і кілька десятків тисяч було покалічено.

...П и ш у драм у...— Мається на увазі «Блакитна троянда».

201. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ-ШИШМЛІЮВОЇс

З серпня 1896 р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 171.

Подається за машинописною копією (ф. 2, № 1548). Автограф не відомий.

...І зсумасшедшего дом а...— Леся Українка гостювала у свого дядька Олександра Петровича Драгоманова, який у цей час був лікарем психіатричного санаторію в містечку Творки поблизу Варшави. Тут виник сюжет оповідання Лесі Українки «Місто смутку».

Сашко — син О. П. Драгоманова.

202. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ. З серпня 1896 р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 170.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1548). Автограф иѳ відомий.

203. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ. 11 вересня 1896 р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид.: Лося Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 172—173.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1548).

Датується за змістом цього та інших листів. У першій публікації лист помилково датовано ЗО липня.

204. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 13 вересня 1896 р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т, 5, с. 179—180,

Подається за автографом (ф. 2, № 162).

Діти будуть в Києві в субот у,— Цей лист писано в неділю.

205. ДО О. П. КОСАЧ (сестри). 17 вересня 1896 р. Колодяэісне

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т, 5, с. 180—181.

Подається за автографом (ф. 2, № 272).

У вівторок ти мусиш мені написат и...— Цей лист писано в четвер.

Гамбаров (Гамбарашвілі) ЬІестор Георгійович (1871— 1966) — тоді студент Київського університету, який жив дві зими на квартирі у Косачів (Назар'ївська, 21). Народився поблизу містечка Горі в Грузії. Спочатку вчився у Московському університеті, звідки був виключений за участь у студентському русі. Навчання закінчував у Києві. З Лесею Українкою його зв’язували щирі товариські взаємини. Вони обговорювали різні політичні події, разом читали революційну літературу, допомагали одие одному у навчанні: Леся Українка навчала Гамбарова французької мови, а він ЇЇ грузинської (див.: Гамбарашвілі II. Мої спогади про Лесю Українку.-^- У кн.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 489—498). Через Гамбарашвілі поетеса познайомилася із передовою грузинською молоддю, зокрема із студентом історпко-філоло-гічного факультету Київського університету Шіо Читадзе, який у 1900—1905 pp. виявив себе як відданий справі революції діяч, талановитий педагог. Перебуваючи у Тбілісі в 1905 p., поетеса часто зустрічалася з Читадзе і його дружиною українкою Устиною Кири-лівною Щербань, разом з ними переживала революційні події (див.

листи Лесі Українки до матері з Тбілісі 6 лютого та 22 березня 1905 р. у 12-му томі цього видання та книжки: Бабышкин О. Леся Украинка в Грузин. Тбнлиси, 1953; Сіхарулідзе Ш.₃ Мепаришвілі Л. Шіо Читадзе. К., 1962).

Як діла твого хом’ячка? ~ Жартівливе прізвисько подруги О. П. Косач — А. П. Хом’якової. У радянський час стала відомим професором медицини.

Френкель Сергій — студент Київського університету, знайомий <Лесі Українки, учасник літературного гуртка «Плеяда».

Ну, як же тобі показався Киї в...— У Києві в зв’язку з піднесенням визвольного руху відбулися численні арешти революційних діячів.

Чи приходять і т а л ь я и ч и к її? - Брати-італійці Еміліо (11 років) і Чечіліо (9 років), що співали під вікнами під акомпанемент гітари. Леся Українка запрошувала їх до себе і говорила з ними по-італійськи (див.: Гамбараиівілі Н. Мої спогадй про Лесю Українку.— У кн.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 490—491).

206. ДО О. II. КОСАЧ (ссстри). 24 вересня 189G р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. і81—183.

Подається за автографом (ф. 2, № 273).

...П ри помочі «розпоротих зайці в»...— Листувапня способом передачі листів через знайомих з конспіративних міркувань.

...Й ого експлуатіруват ь...— Леся Українка має на увазі спільні заняття з Н. Гамбарашвілі для вивчення мов (див. прим, до листа 205).

...«Лежить у богів на колін ах»...—Вислів цей часто зустрічається у творах Гомера, в «Іліаді» та «Одіссеї». Вживається в значенні: «Ще не відомо, як воно буде».

207. ДО О. П. КОСАЧ (матері). ЗО вересня 1806 р. Колодяоісне

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 183—184.

Подається за автографом (ф. 2, № 163).

На «Чесного хрест а»... — 27 вересня.

«Есть м н о г о е на с в е т о, друг Г о р а ц и о...» — слова Гамлета з однойменної трагедії Шекспіра.

«Theatre 1 і b г е» («Вільний театр») — паризький театр Апдре Антуана, де ставились невизнані п’єси та п’єси, що не підлягали цензурі.

208. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ-ШИІПМАНОВОЇ.

' 2 жовтня 1896 р. Колодяжне

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 173—176.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1548),

«Л е н о р а» — балада німецького поета Бюргера, написана за фольклорними мотивами. Іван Шишмаиои у цей час писав дослідження' про сюжет «Ленори» у світовій літературі; Леся Українка жартувала з його захоплення цією темою.

...G в о ю драм у...— «Блакитну троянду».

«Свисток, все царство за с в и с т о к!» — перефразування слів Річарда III з однойменної драми Шекспіра; «Коня, пів-царства за коня!».

...Читаючи свого «Ф і є с к о»...--Мова йде про драму Шіллера «Змова Фіеско в Генуї».

...Тільки один чоловік...— М. Драгоманов.

...О чищать дом для орендатор а...— П. А. Косач зму, шений був здати колодяжнянську садибу в оренду ротмістру Яр-чевському, який зайняв головний будинок, а Косачі перебралися у так званий «сіренький домик», перебудований із сільської хати.

...Н е поздоровила з іменинам и...— з днем пам’яті Аріадни, що відзначається 1 жовтня.

«Fosa la mano sul mio cor» («Поклади руку мені на серце»),— Цей романс згадується в одному з варіантів драми Лесі Українки «Блакитна троянда».

209. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ. 10 жовтня 1896 р. Колодяэісне

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 176—178.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1548),

Датується на підставі помітки в копії: 28/ІХ 96.

210. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ. 18 листопада 1896 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Українка Л. Иеопубліковані твори. Львів, 1947, с. 139.

Подається за машинописною копією (ф. 2, № 934).

«La Rеf оr m е» — французька прогресивпа газета.

...П ослати туди, не гаючись, оцю штук у.— З листом Леся Українка послала свою статтю, написану французькою мовою, «La V о і х d’une prisonniere russe» («Голос однієї російської ув’язненої»).

«Да, были хуже Бремена, но не было под-л е й» (точніше: «Бывали хуже времена, но не было подлей») — цитата з поеми М. О. Некрасова «Современпики».

...П ротест проти такої профанації поезії і хист у...— Мова йде про французьких буржуазних поетів і артистів, які вітали російського царя Миколу II, коли той восени 1896 р. приїхав у Париж для закріплення російсько-французького урядового союзу.

...Протест проти поздравл енія їх з коронаціє ю...—Студенти лісової школи в Hanoi (Бельгія) у 1893 р. надіслали студентам Петербурзького лісового інституту поздоровлення у зв’язку з коронацією Миколи II. Це поздоровлення обурило російських студентів, і у відповідь на нього вони надіслали лист-протест до віденської соціал-демократи чи ої газети «Arbeiter Zei-tung», де він і був опублікований (можливо, і в «La Reforme»). В перекладі українською мовою його надрукував також І. Франко в журналі «Житє і слово» (1896, кн. 1, с. 57—58, стаття «Вісті з Росії»).

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 179—180.

Б а к у н і н Михайло Олександрович (1814—1876) — російський дрібнобуржуазний революціонер, ідеолог анархізму.

Дебогорій-Мокрісвич Володимир Карпович (1848— *1926) —діяч народницького руху 70-х років на Україні. У 1879 р. й(йго заарештовано і засуджено до п’ятнадцятії років каторжних робіт, через рік він утік за кордон, де займався виданням народницької літератури. З 1894 р. жив у Болгарії, бував у Драгоманових, зустрічався там з Лесею Укриїикою.

«Tyrannicide» — скорочена пазва книжки М. Драгоманова «Le tyrannicide en Russie et Taction de l’Europe Occidental», Par M. Dragomanov, Geneve, 1881 («Тираноборство в Росії і поведінка Західної Європи». Женева, 1881.— франц.).

212. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ. 19 грудня 1896 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-тн т., т. 5, с. 185—186.

Подається за машинописною копією (ф. 2, № 1548).

Датується за першодруком.

...Кабінет одного професор а.— Йдеться про професора хімії М. А. Бунге (1842—1915).

...П очали хапати студенті в...— Мова йде про арешти учасників революційного студентського руху, членів Союзної ради київських об’єднаних студентських організацій і земляцтв, проведені київським губернським жандармським управлінням у 1896 р.

...Н ашого доброго знайом о г о...— Михайла Васильовича Кривинюка, тоді студента Київського університету, пізніше чоловіка сестри Лесі Українки Ольги. Притягався до суду в справі про Союзну раду київських об’єднаних студентських організацій і земляцтв та за зберігання і розповсюдження протиурядових видань, був висланий в Архангельську губернію на два роки.

«Л е т у ч и е о т р я д ы» — загони поліції і жандармерії, що під час нічних наскоків хапали людей і без суду та слідства вивозили їх на вислання адміністративним порядком.

...В «Житі і слові».—У статті «Вісті з Росії» («Житє і слово», 1896, т. 6, с. 469—473).

...Перешліть мої вірші Ф р а п к о в і...—Вірші: «На вічну пам’ять листочкові...», «Слово, чому ти не твердая криця?..», «Fiat пох!», «О, знаю я, багато ще промчить...», «Грішниця», «Хвилини розпачу». З конспіративних міркувань Леся Українка послала їх для друку І. Франкові через Болгарію, використавши «оказію». Вірші були надруковані у журналі «Житє і слово», 1897, т. 6, с. 13—16; 354-362.

Чи отримали Ви petit poeme en prose? — Стаття «Голос однієї російської, ув’язненої» має іронічну посвяту: «Маленька поема в прозі, присвячена поетам і артистам, що мали честь привітати імператорське російське подружжя у Версалі».

Літературно-артистичне товариство — добровільне товариство митців і літераторів, що існувало в Києві у 1895— 1916 pp. Товариство мало відділи: літературний, музичний і художній. Влаштовувало літературні бесіди й літературно-музичні вечори, літературні, музичні, образотворчі конкурси, художпі виставки, ювілеї видатних діячів культури, проводило виховну роботу серед мистецької молоді тощо.

...Писатиму оповідання на конкурс...—Леся Українка написала оповідання «Голосні струни», премійоване на першому літературному конкурсі Київського літературно-артистичного товариства в 1897 р.

1897

213. ДО І, Я. ФРАНКА. Січень 1897 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т, 5, с. 186.

Подається за рукописною копією (ф. З, № 1626, с. 63). Автограф пе відомий.

Датується на підставі історико-літературних даних про полеміку між Лесею Українкою та І. Франком на початку 1897 p., викликану статтею І. Франка «З кінцем року» («Житє і слово»,

1896, № 6, с. 401-407).

...Аби стаття була взята иазад.— Полемічна стаття Лесі Українки «Не так тії вороги, як добрії люди» («Житє і слово»,

1897, т. 6, с. 244—250), спрямована проти помилкових тверджень Г. Франка про недоцільність участі українців Желябова, Кибаль-чича та інших революційних народників у російському революційному русі. На хибність цих поглядів І. Франка вказував В. І. Ленін (див.: Ленинский сборник, т. ЗО, с. 11—12). Сам І. Я. Франко пізніше назвав полемічні виступи власні і Лесі Українки документами «епізоду непорозуміння між своїми» (див.: Франко /. Молода Україна. Львів, 1910, с. 96).

214. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ-ттПМАНОВОЇ. 13 лютого 1897 р. Київ

Вперте надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 182—183.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1548). Автограф не відомий.

Датується за першою публікацією.

Левитський Микола Васильович (1859—1936) — український громадський діяч ліберально-буржуазного напряму. Висував проекти створення ремісничих, землеробських та інших артілей. У 90-х роках XIX ст. організував серед селян на Херсонщині землеробські кооперативи-артілі, що швидко розпалися. У радянський період працював у різних кооперативних установах України. Аити-марксистські погляди М. Левитського піддав критиці В. І. Ленін.

...В Катеринославській губ...— очевидно, помилково; треба в Херсонській.

...В ечір в па м’ять Надсон а...— Вечір з нагоди 10-річчя з дня смерті російського поета С. Я. Надсона відбувся в Літературно-артистичному товаристві в Києві 2 лютого 1897 р. Учасники вечора читали і слухали твори С. Я. Надсона російською мовою, а також у перекладах українською (переклади М. Старицького та Лесі Українки), польською, французькою та грузинською мовами.

Леся Українка через хворобу иа вечорі ие була, її переклад вірша «Про любов твою, друже, я марив не раз...» було прочитано Оленою Пчілкою.

215. ДО Л. М. та -А. М. ДРАГОМАНОВИХ. 15 лютого 1807 р. Київ

Вперше надруковано у пид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 187.

Подається за машинописною копією (ф. 2, № 1548). Автограф не рідомий.

Датується за першою публікацією.

«Скуч и і» к и и ж к и — с о економічні, за які я тепер взялас ь...— Леся Українка в цей час вивчала марксистські праці в питань тюлітико-екопомічного розвитку суспільства.

216. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ. 26 березня, 3 квітня 1807 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 185—186.

Подається за машинописною копією (ф. 2, № 1548).

...У мерла Гал я...— Ганна Миколаївна Дегеп, дочка М. В. Ко-валевського. Покінчила самогубством, кинувшись під поїзд.

Водовозов Василь Васильович (Ші4—1933) — російський публіцист, працював у «Вестиику Европы». З 18% р. жив у Києві. Після 1917 р. білоемігрант.

217. ДО О. П. та П. А. КОСАЧІВ. 15 травня 1897 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 188.

Подається за автографом (ф. 2, № 99).

...В опрос об издании «Ежегодник а»...— Налагодити випуск періодичного видання Київському літературно-артистичному товариству не пощастило. Лише 1901 р. вийшов «Сборник Киевского литературно-артистическото общества» російською мовою з повідомленням редакції, що «малорусский отдел «Сборника» вый-дет или отдельным приложением к настояіцему «Сборпику», или войдет в следующий». Останнє видання не було здійснено.

...Щ об москалі не д о с т у п и л п с ь...— Тобто щоб листи не потрапили до рук жандармів і поліції, що робили обшуки, шукаючи доказів про революційну діяльність людей, які були під негласним наглядом поліції. До таких людей належала і Леся Українка.

218. ДО О. А. ТЕСЛЕНКО-ПРИХОДЬКО. 29' травня 1897 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 189.

Подається за автографом (ф. 2, № 463).

Тесленко-Приходько Олена Аитопівпа (тьотя Єля; 1§45 — ?) — тітка Лесі Українки, активпий діяч народницького революційного руху 70-х років. Жила спочатку в Києві, завідувала тут створеним за її ініціативою притулком для дітей робітників, а з 1878 p.— в Петербурзі, де вчилася на акушерських курсах і працювала в лікарпі. В 1879 р. її заарештовано і заслано спочатку в Олоиецьку губернію, а з 1881 р. відправлено етаном у Сибір (див.: Деятели революционпого движепия в Россіш. Био-библиографиче-

ский словарь. Т. 2. Вып. 2. М., 1930, с. 658—659). У 1881 р. в Києві опублікована окремим виданням «поема-билиця» О. А. Тесленко-Приходько «Ганна» (під псевдонімом «Ластівка»).

219. ДО П. А. КОСАЧА ТА СЕСТРИ ОКСАНИ,

2 червня 1897 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 190.

Подається за автографом (ф. 2, № 115).

Я з е в и — домовласники, у яких Косачі наймали в Києві квартиру (Назар’ївська, 21).

220. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 2 липня 1897 р. Ялта

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 191—192.

Подається за автографом (ф. 2, № 164).

Напсен Фритьоф (1861—1930) — визначний норвезький мандрівник, дослідник Північного полюса, автор книги «Удвох біля 86 градуса», яка в той час з’явилася друком у Росії.

221. ДО О. П. КОСАЧ (сестри). 2 липня 1897 р. Ялта

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 274).

222, ДО П. А. КОСАЧА. 12 липня 1897 р. Ялта

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 192—193.

Подається за автографом (ф. 2, № 116).

G а п є ж к о Кирило Михайлович (1857—1928) — київський хірург, у якого лікувалася Леся Українка.

...В о ми о ги х отпошепиях вредн о.— У Києві посилились обшуки і арешти революційних діячів. Леся Українка натякає на те, що їй слід перебути цей час поза, Києвом.

223. ДО О* П. КОСАЧ (матері) ТА О. П. КОСАЧ (сестри),

18 липня 1897 р, Ялта

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 193—194.

Подається за автографом (ф. 2, № 165),

...На Ваші іменини...—11 липня (ст. ст.) за церковним календарем день пам’яті київської княгині Ольги.

Для «саламандри» воно якраз...— За легендою, саламандра — це дух, що жив у вогні і уособлював вогняну стихію. Леся Українка говорить про себе, що вона добре переносить спеку.

...Для сибірсько-ризьких звичайок...— Це про тітку Олену Антонівну Косач (Тесленко-Приходько), яка тривалий час жила на засланні в Сибіру, а постійно проживала в Ризі.

224. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 2 серпня 1897 р. Ялта

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 194—195.

Подається за автографом (ф. 2, № 166).

Мержинський Сергій Костянтинович (1870—1901) — активний член соціал-демократичних гуртків, один з перших пропаган-дистїв марксизму в Києві та Мінську, був направлений до Лесі Українки, очевидно, з якимось дорученням від соціал-демократич-ного гуртка. За спогадами його партійних товаришів, він був гаряче відданий ідеям наукового соціалізму, цілком захоплений служінням народові, його революційній справі (див.: Тучапский П. Л. Из пережитого. Одесса, 1923; Крыэісановская-Тучапская В. Г. Из моих воспоминаний.— «Каторга и ссылка», 1930, № 6, с. 43).

С. Мержинський сприяв глибшому ознайомленню Лесі Українки з соціал-демократичним рухом, із марксистською літературою, зокрема з «Капіталом» К. Маркса, допоміг їй налагодити співробітництво з петербурзьким журналом «Жизиь», у якому вона виступала з рядом літературно-критичних статей, позначених гострою актуальністю та соціалістичною ідейністю. Образ Меряшиського надихнув Лесю Українку на створення ряду ліричних поезій та драматичної поеми «Одержима».

225. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ. 17 серпня 1897 р. Ялта

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 187—188.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1548). Автограф не відомий.

Датується за першодруком.

226. ДО О. П. КОСАЧ (сестри). Серпень 1897 р. Ялта

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 195—196.

Подається за автографом (ф. 2, № 276).

Датується за змістом на підставі вказівки на 15 серпня. Верхня частина автографа з датою відірвана.

227, ДО О. П. КОСАЧ (сестри). 26 серпня 1897 р. Ялта

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 196.

' Подається за автографом (ф. 2, № 275).

Пишу перед виїздом наших...-В Криму з Лесею Українкою відпочивали брат Михайло та його дружина з матір’ю. Через них поетеса передала цей лист.

...П осредником при знакомстві Тучапського з Л і д о ю...— У березні 1897 р. в Києві відбулася конференція представників місцевих соціал-демократичних груп і петербурзького «Союзу боротьби за визволення робітничого класу», на якій було прийнято рішення скликати з’їзд партії і налагодити видання нелегальної загальпоросійської соціал-демократичної «Рабочей газеты». Одним з редакторів нової газети став П. Л. Тучапський. Перший номер вийшов 22 серпня (3 вересня) 1897 p., тобто через тиждень після того, як Леся Українка написала сестрі цього листа. Можливо, Лесі Українці було відомо про підготовку видаппя газети і саме про перший номер «Рабочей газеты» тут іде мова. Безсумнівно, йдеться про якесь конспіративне доручення від Київських соціал-демократів, що його мав передати Лідією Драгомановою П. Л. Тучапський. Питання не досліджено.

...Як обертатись з листами ...— Тобто як дотримуватися конспірації в листуванні.

228. ДО О П. КОСАЧ (сестри). 11 вересня 1897 р. Ялта

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 196—197.

Подається за автографом (ф. 2, № 277).

...Половину «Kapital’y» «прошту дирув а л а»...— За порадою С. Мержинського, Леся Українка в Криму взялася до вивчення «Капіталу» К. Маркса. Як видно з листа, їй спочатку важко було осягнути всю систему ідей і висновків цього геніального твору, в чому вона щиро зізнається сестрі. Але її літературно-критичні і публіцистичні праці 1899—1901 pp. свідчать, що далі вона поглиблено вивчала цей твір і сприйняла деякі його положення (див.: Додаток до перекладу орошури Дікштейна «Хто з чого жиє»).

«Alliance» — брошура М. О. Бакуніна.

229. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 16 вересня 1897 р. Ялта

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т, 5, с. 199.

Подається за автографом (ф. 2, № 167).

...В есела звістк а...— Леся Українка радіє з того, що цеп-зура дозволила до постановки її драму «Блакитна троянда». Про це П. А. Косач повідомив листом ЗІ серпня (12 вересня) 1897 р. дружину, а О. П. Косач, в свою чергу,— Лесю Українку.

...Оте будування затрима6...— Мати Лесі Українки в цей час була зайнята будуванням дачі на хуторі Зелений Гай за півтора кілометра від Гадяча.

230. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 5 жовтня 1897jp. Ялта

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 199—201.

Подається за автографом (ф. 2, № 168).

Б е р д я є в Сергій Олександрович (1860—1914) — поет і журналіст ліберально-буржуазного напряму, перекладач, відомий ще під псевдонімом «Обухівець». Писав російською та українською мовами.

...А 1а ш-me de Курдюк о ф.— Леся Українка іронічно порівнює твердження С. Бердяєва із безглуздими висловами героїні гумористичної поеми російського поета Івана Петровича Мятлева «Сенсации и замечания госпожи Курдюковой за границею, дан л’зтранже».

Стаханов Сергій Васильович — у той час завідувач народної бібліотеки в Ялті. Докладніших відомостей немає.

231. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 13 жовтня 1897 р. Ялта

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 201—202,

Подається за автографом (ф. 2, № 169).

О р е с т — герой п’єси Лесі Україпки «Блакитна троянда».

232. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 4 листопада 1897 р, Ялта

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 202—203,

Подається за автографом (ф. 2, № 170).

...Т елеграми, яку я вчора отримал а.,.— Конкурсна комісія Київського літературно-артистичного товариства лоздоро-вила Лѳсю Українку з нагородженням її золотим жетоном за оповідання «Голосні струни».

...«У кумушки с похвал вскружилась голо-в а»...— дещо перефразовані слова з байки І. А. Крилова «Ворона і лисиця»: «Вещуньина с похвал вскружилась голова».

...Як Гейне казав: «Wir waren einander gut» («Ми були добрі один до одного») — цитата з вірша Г. Гейне І8 цйклу «Нові поезії».

Ідзиковський Владислав Леоновим —* київський книгопродавець і видавець, власник киижково-нотиої крамниці.

...М о г о кинджал а...— подарунок Н. Гамбарашвілі.

233. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 7 листопада 1807 р. Ялта

Вперше надруковано в журналі «Червоний шлях», 1923, № 6-7, с. 188-189.

Подається за автографом (ф. 2, № 171).

...Вертати ж їй первісну редакцію, може, «для поч атку»... пе елі д.— У цій сцені в порвісній редакції більше говорилося про участь героїні «Блакитної троянди» Любові Гощиіі-ської у революційних гуртках.

«Р у с с к а я м ы с л ь» — пауковий, літературний і політичний щомісячний журнал помірковано-ліберального напряму. Виходив у Москві 1880—1918 pp.

«В а в а» — комедія С. А. Кетлер, переробка повісті Гі де Мо-пассана «Іветта».

«П а ш е н ь к а» — драма Н. Л. Персіянинової; негативну рецензію на згадані п’єси надруковано в десятій книжці «Русской мысли» за 1897 рік.

Гарін і Станюкович —М. Г. Гарін (1852—1906) і К. М. Станюкович (1843—1903) — російські демократичні письменники. .

...Саврасна Москва роз’їхалась...— Йдеться про буржуазну публіку, яка приїздила в Крим розважатися.

...Т ак, як Надсо п...— Хворий па туберкульоз, російський поет жив у 1886—1887 pp. у горах біля Ялти. Леся Українка, перебуваючи в Криму, відвідувала будинок, де жив Надсвн, присвятила його пам’яті вірш «Надсонова домівка в Ялті» та переклала на українську мову його вірш «Про любов твою, друже, я марив не раз...».

234. ДО О. П. КОСАЧ (сестри). 14 листопада 1897 р. Ялта

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 206.

Подається за автографом (ф. 2, № 278).

...Звістку про Миколу В а с и л ь о в и ч а...— про смерть М. В. Ковалевського, що сталася 3 (15) жовтпя 1897 р.

«К и е в л я п и н» — реакційно-монархічна газета (1864—1919). Видавалась в Києві на кошти царського уряду.

...Павла Лукича...— Тучапського.

...Я к діло пана Михайла? — Йдеться про М. В. Криви-нюка, який відбував тоді ув’язношія у Лук’янівській в’язниці.

Вперше надруковано у вид.: Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 188—190.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1548), Автограф не відомий.

236ї ДО А. М. ДРАГОМАНОВОЇ. 19 листопада 1897 р. Ялта

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 190—192.

Подається за машинописною копією (ф. 2, № 1548), Автограф не відомий.

...Учу двох «Микосів»...— Двох хлопчиків, ровесників Лесиного брата Миколи.

Маргарита — М. М. Комарова-Сидореико.

237, ДО Л, М, ДРАГОМАНОВОЇ-ШИШМАНОВОЇз 20, 22 листопада 1897 р. Ялта

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 192.

Подається за машинописною копією (ф. 2, № 1548), Автограф не відомий.

Б е л ч е в А.— міністр фінансів в уряді Стамболова. 1895 р. загинув у результаті замаху.

238.. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 22 листопада 1897 р. Ялта

Вперше надруковано скорочено в перекладі російською мовою у вид.: Собр. соч., т. З, с. 175.

Подається за автографом (ф. 2, № 172).

...С умні звістки з-за кордон у...— Звістки про те, що журнали «Житє і слово» і «Зоря» припинили існування.

...Ті «дрібнесенькі датки»...— Йдеться про кошти, які збирав М. Ковалевський на видання прогресивної української преси в Галичині. Галицькі видавці часто використовували ці кошти не за призначенням.

Theatre libre мене раду є...— Йдеться про театральну трупу М. Старицького, яка планувала постановку драми «Блакитна троянда».

...В pendant Мані.— Йдеться про Марію Старицьку, яка мала грати роль Любові Гощинської.

Атлас (або Атлант)—за грецькою міфологією, титан, який на своїх плечах тримав небозвід.

...Проти толстовщини і подібного сумбуриз-м у...— Леся Українка має на увазі богошукання та теорію непротивлення злу Л. Толстого, які вона гостро засуджувала.

Сеньобос Шарль (1854—1942), французький історик ліберального напряму, професор Сорбонни. Його книжка «Історія європейської цивілізації в XIX ст.» зацікавила Лесю Українку широким фактичним матеріалом.

«У л і т а» тут мабуть, «Літературна громадка»^

Тепер вернімось «з форуму д од ому» — латинська приповідка, що означає: «Залишмо розмови про громадські справи, перейдімо до справ буденних».

239. ДО О. П. КОСАЧ (сестри). 24 листопада 1897 р. Ялта

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т* 5, с. 209—210. Подається за автографом (ф. 2, № 279).

«Н а д е ж д а» — петербурзько транспортне товариство, яке мало філії в інших містах.

На л е п т а х я написала фраз у...— «Нема його, і мов людей не стало».

240. ДО О. П. КОСАЧ (сестри). 28 листопада 1897 р. Ялта

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 282—287,

Подається за автографом (ф. 2, № 280).

...Н а іншій могил і.— На могилі М. Л. Драгоманова.

Я помогла б тобі плакат и...— Сестра Лесі Україпки тяжко переживала арешт свого нареченого Михайла Васильовича Кривинюка, якого в цей час мали відправити із Лук’янівської в’язниці на заслання.

...Не так з самою М арга ритою, як з її чоло-в і к о м...— У липні 1893 p. М. М. Комарова одружилася з Михайлом Дмитровичем Сидоренком (1859—1927), асистентом, а згодом професором мінералогії Одеського університету.

Петро Васильович — чоловік Олени Аптоиівни (тітки Лесі Українки) П. В. Тесленко-Приходько.

Полонський Ілля Борисович — київський знайомий Коса-» чів, юрист. Докладніших відомостей немає.

С о л о н — політичний діяч і ноет давніх Афін. Працював у галузі законодавства, свої міркування на теми моралі і законності інколи викладав у віршах («Повчання афінянам», «Повчання самому собі»).

Л і ку р г — легендарний законодавець Спартп (давня Греція), якому приписують складання законів, що визначали устрій спартанської держави.

...З а с о х н е и а «І л о в а й ц і».— Леся Українка має на увазі офіційно прийнятий у той час у школах підручник з історії Росії Д. І. Іловайського (1832—1920), історика дворянсько-монархічного напряму. В підручниках Іловайського історія Росії зводиться до діяльності царів і полководців. Дбаючи про навчання своїх сестер, Леся Українка рекомендувала їм широку літературу, що виходила за межі шкільних програм, сама давала їм уроки, підготовлені на основі грунтовних джерел.

«Н о в о е слово» — щомісячний науково-літературний і політичний журнал, що видавався в Петербурзі в 1894—1897 pp., спочатку ліберальними народниками, а потім (з весии 1897 р.) — «легальними марксистами». Революційні марксисти використали сторінки журналу для пропаганди своїх поглядів і боротьби з на^ родництвом. У лсурпалі публікували окремі праці В. І. Ленін, Г. В. Плеханов. Із праць В. І. Леніна тут надруковано: «До характеристики економічного романтизму», «З приводу однієї газетної вамітки». У журналі співробітничав Максим Горький.

...Напиши Ш урі...—Мова йде про О, Судовщикову-Косач (Грицько Григоренко).

241. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 14 грудня 1897 р. Ялта

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. З, с. 34—35.

Подається за автографом (ф. 2, № 473),

Кінець листа не зберігся.

242. ДО І. Я. ФРАНКА. 19 грудня 1897 р. Ялта

Вперше надруковано в російському перекладі у вид.: Собр. соч., т. З, с. 177-178.

Подається за автографом (ф. З, № 1626, с. 211—213)

...Публіцистичний контроверс...— Йдеться про полеміку, що відбулася між Лесею Українкою та І. Франком з приводу його статті «З кінцем року» (див. прим, до листа 213).

...Заснування нового «Вісника»...—Мова йде про «Літературно-науковий вісник», який почав виходити з 1898 р.

...Дещо таке і дехто такий, якого вже в «Віснику» не буд е...— Тут Леся Українка має на увазі, що в «Літературно-науковому віснику» не буде імені і праць М. П. Драгоманова.

Для початку посилаю в і р ш і...—Леся Українка надіслала для «Літературно-наукового вісника» вірші «Східна мелодія», «Мрії» (надруковані в другій книжці журналу 1898 p.).

243. ДО О. П. КОСАЧ (матері). 25, 26 грудня 1897 р. Ялта

Вперше надруковано у вид.: Творп в 5-ти т., т. 5, с. 211—214.

Подається за автографом (ф. 2, № 174).

«Ділові справи» — переговори з трупою М. Кропивни-цького про постановку драми «Блакитна троянда».

Р у д е н к о Іоїл Мефодійович — український актор-комік, антрепренер (трупи М. Старицького), організатор аматорського театру в Чернігові.

Зарницька (Азгуріді) Єфросинія Пилипівна (1867—1936) — відома українська драматична артистка, грала в трупі М. Кропив-ницького та іп.

Мирославський (Винников) Костянтин Павлович (? — 1907) — український актор, антрепрепер, писав короткі російські водевілі, вистави яких ішли як додаток до українських п’єс-

Spiewak jestem niestety! Spiewac nie mam ko-mu! («Я співець, на жаль! Співати не маю кому!») — цитата з твору А. Міцкевича «Конрад Валенрод».

...Д ала мого «Співця» в юбілей ний збірни к...—» Мова йде про збірник «Привіт д-ру Івану Франку в 25-літній ювілей літературної його діяльності складають українсько-руські письменники» (Львів, 1898). Тут вперше надруковані дві поезії Лесі Українки — «Поет під час облоги» (в листі названо «Співець») і «Товаришці на спомин», що я для нього не «паршива вівця»...— Йдеться про участь Лесі Українки в соціал-демократичному робітничому русі. П. Л. Тучапський та інші зв’язківці передавали їй конспіративні доручення від соціал-демократичних гуртків, які вона виконувала.

244, ДО О. П, КОСАЧ (сестри), 27 ерудпя 1807 р. Ялта

Друкується впершо за автографом (ф, 2, № 251),

245» ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ» Я січня 1808 р. Ялта

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 194—195.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1548). Автограф не відомий.

Академічне братство 117, 462 Александров Володимир Степанович 441 Алексввв 121, 463 Алчевська Христина Данилівна

221, 484

Алчевська Христина Олексіївна 424

Амалія 201, 262 Аман Ліна 250, 490 Амани 250, 251, 324, 490 Антонович Варвара Іванівна (Ан~ тойовичка) 49, 51, 334, 448 Антонович Володимир Боніфаті-йович 219, 229, 448, 454, 483,

484

Антонович Ірина Володимирівна (Орися) 200, 334 Антуан Андре 507 Анценгрубер Людвіг 456 Анюта 99, 460

Арабажин Костянтин Іванович 85, 457, 472

Арендовський — див.: Риндовсь-

кий (Арендовський), лікар Арестов 27, 438 Арістофан 235, 487 Аркас Микола Миколайович 425 Ауербах Бертольд 40, 445 Афанасьвв, лікар 408 Афаиасьев (Чужбинський) Олександр Степанович 457 Афеньева 408

Бабишкін Олег Кіндратович 507 Вайрон Джордж-Ноел-Гордон 39, 41, 166, 185, 388, 389, 440

Склав В. І. Мазний.

Бакуиін Михайло Олександрович 358, 382, 509, 514 Бальзак Оноре де 39, 42 Барвінок Ганна (Олександра Михайлівна Білозерська-Куліш)

305, 500

Барвінський Володимир Григорович 313, 501 Барвінський Олександр Григорович 140, 153, 223, 279, 282, 454, 466, 484, 485, 493, 498 Барські — див.: Григоровичі-Бар-ські

Беднарський Кароль (Карл) 167, 473

Белчев А. 399, 516 Белчева Мара 258, 265, 324, 341, 357, 491 Беранже П’єр-Жан 41, 177 Бердяев Сергій Олександрович (Обухівець) 385, 409, 514 Берне Роберт 41

Бетховен Людвіг ван 49, 52, 269,

448

«Беседа» 297, 498

Биковська (Беляева) Марія Михайлівна (Мапя) 36, 37, 40, 52,

424, 442

«Бібліотека світової літератури» (всесвітні твори, «Мировая ли-тература») 39, 187, 196, 204, 205,

445, 452 Більрот Теодор 67, 453 «Більшовик Полтавщини» 483,484,

487, 492

Боборикін Петро Дмитрович

459

Богуш Параска Назарівна (баба харківська) 26, 280, 281, 438

Болгарська Академія наук 502,

504

Бомарше П’ер-Опост-Карои 39, 42,

Бонапарте Летіція 400 Борецька 408 Борецький Л. 178, 370 Борецький Леонід 408 Борецький Олексапдр (Саша) 370,

408

Борецькі 176, 200, 475 Борковсышй Олександр 313, 501 Боровик Віталій Гаврилович (Біла) 48—50, 439, 447, 448 Борткевич, лікар 433 Братство тарасівців 448, 471 Брокгауз 472 Брюс Роберт 464, 465 Будзиновський Вячеслав 286, 292-294, 296, 494, 498 «Буковина» («Нова Буковина»)

59, 115, 149, 302, 306, 451, 468,

469, 471, 499 «Буковинський альманах на рік ⁴1891» 95, 459, 460 «Буковинський православний календар на звичайний рік 1891» (Православний руський календар) 97, 459, 460 Бунге Микола Андрійович 360,

509

Бурже Поль 39, 41, 444 Бюргер Готфрід Август 507 Бялковська 178, 199, 206, 476 «Български преглед» 307, 308, 312,

489, 501

Вагнер Ріхард 52, 72, 76, 450, 455 Вазов Іван Мінчов 501 Вамбері Арміній 138, 466 Варвара («калужская») 177, 178,

195, 201, 210, 475 «Варшавский дневник» 163, 472 Вахнянин Наталь (Анатоль) Кли-ментович 72, 454, 455 Велика 263, 266, 491 Верді Джузеппе 80, 456 Верещагін Василь Васильович 457 Верзилов Аркадій Васильович 99,

158, 186, 211, 460 Берн Моріс 220, 227, 228, 249, 250,

253, 254, 258, 259, 263, 264, 287, 400, 481, 488-490 Верхратський Іван Григорович

(Лосун, Подоляк) 155, 469, 470,

477

«Вестник Европы» 308, 424, 501, 511

Вишинська Надія Григорівна 9,

428

Вишинський Іван Романович 156, 447

Вільна українська друкарпя в Жопеві 282, 494 Вілыімс Роджор 313 «Вітчизна» 425 Вітя 401

Водовозов Василь Васильович 366, 511

Войнич В. М. 495 Войпич Етель-Ліліан 290, 495, 496 Володимир Святославич, великий князь київський 185 «Волмтоо слово» 494 Вольтор (Франсуа-Марі Аруо) 39, 43

«Вопросы литоратурьт» 424 Вороний Микола Кіндратович 414 Воскросенські 21, 437 «Вперед», альманах 423

Гайдн Йозеф 52, 449 Галеві (Алеві, Леві) Жак-Фроман-таль 455 Галин 108, 461 Галя 161

Гальчинський А. Б. 433 Гальчинського А. Б. 433 Гамбарашвілі (Гамбаров) Иестор Георгійович 337, 347, 350, 352, 382, 389, 407, 506, 507, 515 Ганзельт 52

Гарін М. (Михайловський Микола Георгійович) 391, 515 Гарт Френсіс-Брет 41, 445 Гаршин Всеволод Михайлович 39,

41, 443, 444 Ге П. М. 424

Гейне Гепріх 34—86, 38, 40, 41, 45,

53, 56,59,60,65, 132, 133,135,136,

139, 147, 150, 158, 167, 181, 186— 188, 196, 200, 204, 205, 220, 388, 441-443, 445, 449, 452, 453,

457, 465, 468, 469, 471, 473, 479, 480, 515 Георгов 312

Гете Йоганн-Вольфганг 39, 41, 220 Гізо Франсуа-П’ер Гійом 467

Гладилович Дем’ян 77, 82, 456 Глібов Леонід Іванович 428 Гнатюк Володимир Михайлович 423-425, 469 Гоголь Микола Васильович 41,

102, 319, 355, 429, 433., 437,

455

Голімський Неон 37, 44#

Гольдоні Карло 40, 41, 445 Гольдштейн В. 282, 365, 404 Гольдштейн, пані 414 Гольдштейни 309, 312, 414 Гомер 20, 25, 38, 436, 438, 482, 507 Гончаров Іван Олександрович 41 Горацій (Квінт Горацій Флакк) 385

«Гориый клуб» 380 Ґорький Максим (Олексій Максимович Пешков) 518 отье Теофіль 42, 446 рабовський Павло Арсенович

446, 471

Григореико Грицько — див.: Су-довщикова-Косач Олександра Євгенівна Григорович-Барська Надія Василівна 177, 475 Григоровичі-Барські 211 Гриневецький Іван 62, 72, 86, 130,

140, 452

Грінченко Борис Дмитрович (Вартовий, Чайченко) 113, 150, 151,

159, 162, 176, 183, 313, 424, 425, 462, 468, 469, 471, 477, 501, 502 Гроздова (Вишинська) Наталя Іванівна 48, 51, 52, 156, 186, 347, 428, 447, 478 Громада, Одеса 449 «Громадський голос» 290, 292—294, 296—298, 494, 498 Грудницька Марія Семенівна 427 Грушевський Михайло Сергійович 498

Грюнфельд Альфред 195, 480 Гуттен Ульріх фон 478 Гюго Віктор-Марі 32, 34, 38, 40, 41, 45, 54, 87, 133, 169, 177, 187, 287, 440, 457, 460, 462, 466, 483, 495 Гюйо Жан-Марі 46, 446

Данилович Северин («Золота голова») 276, 277, 282, 293, 455, 493 Данте Алігіері 37, 98, 443 Дашкевич С. 451

_щ Дебогорій-Мокріевич Володимир Карпович 358, 359, 509 Деген Євген 190, 199, 201, 206, 479 Деген Ганна Миколаївна 25, 51,

53, 175, 188, 190, 199, 201, 204,

206, 223, 262, 365, 404, 437, 479,

511

Деген Юрій Євгенович 188, 199 Делле Гриців Марія-Євгенія 424 Деркач Марія Дем’янівна 423, 424,

427, 430, 433, 436 «День» 84, 457

«Дзвінок» 57, 129, 173, 182, 188,

191, 192, 202, 208, 209, 212, 218,

223, 224, 228, 231, 450, 477, 479,

482, 483, 485, 486 Діалегмено 30, 31 Діалегмено Вікторія (кірія) 37, 443

Діалегмено, родина 29, 439 Діккенс Чарлз 40, 41, 186, 191, 431, 478 Дікштейн Шимон Р. 514 «Діло» 68, 70, 107, 292, 454, 456,

468, 469, 501 Дмитрук Варвара Йосипівна 123,

462, 464 До де Альфонс 41, 431 Достоввський Федір Михайлович

41, 348

Драгоманов Іван Петрович 307, 322, 382, 429, 503,

Драгоманов Михайло Петрович (дядько) 24, 44, 53, 62, 67, 78, 82, 90, 100, 105, 109, 117-119, 121,

123, 126, 128, 129, 134, 136, 137,

139, 142, 146, 147, 149, 158, 161, 171, 175, 182, 199, 201, 202, 211, 213, 217, 225, 226, 229, 233, 237—

243, 245, 246, 248-250, 253, 254, 256, 257, 259, 260, 262, 263, 266— 279, 281, 282, 286, 288—296,

298—303, 306, 308, 312—315, 322,

329, 330, 336, 342, 343, 354, 366,

405—407, 414, 423, 424, 427—430, 433, 435—437, 440, 446, 449, 450, 452, 453, 457, 460—464, 466—468, 471, 472, 474, 476, 477, 481, 483,

484, 486—498, 501—503, 508, 509,

517, 518

Драгоманов Олександр Олександрович (Сашко) 343, 506 Драгоманов Олександр Петрович (дядько Саша) 19, 28, 47, 272,

281, 307, 343, 429, 435, 439, Ш

Драгоманов Петро Якимович 428 Драгоманов Світозар Михайлович (Зог, Зоря, Zogo, cousin) 21, 66,

86, 114, 128, 131, 138, 139, 141,

402, 405, 406, 414, 420, 437

Драгоманов Яків Якимович 429, Драгомаиова Варвара Петрівна

429

Драгомаиова Глафіра Помпеївиа

322, 382, 503 Драгомаиова Єлизавета Іванівна (бабуся) 9, 11-19, 26-28, 46, 47, 62, 157-159, 161, 170, 181, 198, 204, 211, 213, 221, 222, 225, 231,

503

Драгомаиова Лідія Іванівна 323, 382, 449

Драгомаиова (Кучииська) Людмила Михайлівна (дядипа, меч-ка голяма) 63, 103, 114, 125,

395, 398, 405-407, 414, 419, 427, 428, 466, 467, 487, 489, 491, 501— 506, 508, 509, 511, 513, 516, 519 Драгомаиова Олександра Василівна 28, 47, 439 Драгомаиова Олена Петрівна 429 Драгомаиова-Труш Аріадна Михайлівна (Рада, Рюрик, драго-манець, cousine) 10, 21, 66, 114,

128, 131, 138, 139, 144, 146, 149,

164, 173, 235, 238, 239, 242, 244,

245, 247-251, 255-263, 265-271, 273, 276, 279, 282, 286, 288, 289,

293, 297, 299, 300, 302, 303, 307— 313, 317, 323, 324, 328, 329, 332,

505, 507, 509, 510, 513, 516 Драгомаиови 9, 10, 20, 86, 155, 168,

175, 314, 329, 382, 424, 425, 427-430, 433, 435, 436, 469, 470, 473, 474, 489-491, 503, 509 «Другий війок» 78, 82, 456

Евріпід 440 Едіп 278 Ел. Г. 342

Еміліо (італьяичик) 349, 507 Енгельс Фрідріх 471, 472 «Этнографическое обозрение» 46, 64, 446

6ж Теодор Томат (Зигмунд Міл-ковський) 41, 445 Єфрои 472

Желябов Андрій Іванович 510 . Житецька Варвара 14, 434 Житецький Павло Гнатович 434 Житецькі 434

490, 499, 508, 509, 510, 516 «Живая старина» 64, 452 «Живнь» 424, 513

«Жизиь и искусство» («Искусство и жизпь») 189, 479 «Жіпоча бібліотека» («Дрібна жіноча бібліотека») 159, 290, 471,

477

«Жовтень» 484 Жовю 211

Жюдік (Анна-Марія-Луїза Да-м’ен) 76, 455

Заболотний Данило Кирилович 40, 445

Завілейсышй Василь Дмитрович (Зюня) 60, 452 Закордонна ліга російської соціал-демократії 497 Залеський Юзеф Богдан 41, 445 Занд (Санд) Жорж (Аврора Дю-деван) 40, 41, 81, 431, 445 Заньковецька (Асадовська) Марія Костянтинівна 50, 448 Зарка 299

Зарницька (Азгуріді) Єфросинія Пилипівна 413, 518 Зірка Олеся — див.: Косач-Криви-шок Ольга Петрівна Зозуля 467

Зоїл 8 Амфіполя 104, 461 Золя Еміль 41, 72 «Зоря» 38, 45, 50, 64, 78, 86, 87,

105, 113, 115, 151, 153, 167, 169, 179, 184, 188, 231, 412, 431, 437, 441_f 453, 457, 459, 462, 465, 468-

470, 473, 476, 477, 479, 482, 501,

516

Ідзиковсышй Владислав Леонович

388, 515

«Иллюстрированный сборник Ки-евского литературно-артисти-ческого общества», К., 1909 511 Іловайський Дмитро Іванович 408,

517

«Ілюстрована бібліотека для моло-діжі міщан і селян» («Бібліотека для молодіжі», «Ластівка», «Читальня») 59, 451, 452 Імператорське товариство аматорів природознавства та етнографії 446 «Іскра» 497

Історичне товариство Нестора-лі-тописця 53, 450 Іщенко Василь 47, 447

Йорон 349

К. 334

Калішевсышй Яків Степанович 53 Каменський 212 Кандиба 102

Карлейль Томас (?) 328 Карташевська Марія Миколаївна 467

Карташевський Микола Миколайович 467 Карташевський Петро Миколайович 467 Карташевські 467 Катіліна Луцій Сергій 71, 455 Катон Марк Порцій (Катон Старший) 187, 478 «Каторга и ссылка» 513 Кауч Еміль 137, 466 Квітка Климент Васильович 424 Кеннан Джордж 78, 456 Кетлер С. А. 515 Кибальчич Микола Іванович 510 Кибальчич-Козловська Надія Костянтинівна 423, 424 Київська археологічна комісія 452 Київська малювальна школа 213, 222

Київське літературно-артистичне товариство 360, 363, 364, 366,

367, 388, 390, 409, 509-511, 514 Кирилюк Євген Прохорович 455, 503

Кирчів Павло 451 «Киевлянин» 392, 515 «Киевская старина» 452 Клісурсышй Герасим Петрович

175, 203, 342, 475 Кобилянська Ольга Юліанівна 24, 80, 81, 91, 423-425, 456, 457, 469, 495

Кобринська Наталія Іванівна 78,

151, 152, 159, 181, 209, 290, 305, 448, 456, 471, 477, 500, 502 Ковалевська Галя — див.: Деген Ганна Миколаївна Ковалевська (Воронцова) Марія Павлівна 51, 437, 449 Ковалевський Микола Васильович (І. Макарович, Українець, Аг-beitgeber, A. G.) 51, 121, 162, 177,

Ковалевські 449 Койчу 324, 336, 357, 503 Койчу, родина 342 Кокорудз Ілля 477

Колесса Олександр Михайлович 304, 308, 350, 459, 462, 500 Колесса Філарет Михайлович 117,

423, 424, 425, 459 Колесси 95, 459

Кольцов Олексій Васильович 413 Комароб Михайло Федорович 424, 439, 450, 461 Комаров Павло Федорович 53, 450

Комарова Віра Михайлівна 382 Комарова Галина Михайлівна 382, 424

Комарова Любов Михайлівна 108, 461

Комарова (Грабовська) Любов Болеславівна (пані Комарова)

418, 424, 439, 443, 472, 516, 517 Комарови 32, 405 «Комсомолець України» 431 Кониський Олександр Якович (О. Стодольський, Циклон) 113, 183, 186, 202, 218, 250, 308, 313,

400, 454, 461, 462, 478, 481, 483,

Кононенко Мусій Степанович (М. Школиченко) 176, 475 Конопніцька Марія 39, 43, 444 Констаптинов Алеко 245, 334, 399, 489

Копейкіна 505 Коппе Фрапсуа 42, 446 Корде Шарлотта 451 Корейво Б. 52, 449 Кори ель ІІ’єр 483 Корнілль 139, 466 Короленко Володимир Галактіо-нович 35, 37, 38, 40, 41, 52, 441—

443

Короткевич Микола Дмитрович 324, 503

Косач Григорій Антонович (дядя _чГриша) 11, 156, 157, 432, 433, 469, 470

Косач Дмитро Григорович (Мить-ка) 11, 243, 432 Косач Ісидора Петрівна — див.: Косач-Борисова Ісидора Петрівна Косач Марія Михайлівна 14, 16, 433

Косач Микола Петрович (Кахота, Кахоточка, Кох, Кохіпя, Кукота, Кухота, Миколичка, Микось, Микулько, хлопчик) 17—19, 21,

29, 31, 34, 54, 62, 66, 94, 98, 143,

460, 488, 490, 503, 516 Косач Михайло Петрович (Обачний, Мака, Миша, кпа-кпа) 9,

11, 13-19, 21, 22, 24, 30-32, 34, 35, 37, 45-55, 58, 62-64, 68, 85, 87, 92—97, 99, 100, 103, 104, 109,

458—460, 468, 476, 478, 513 Косач Оксана Петрівна — див.: Шимановська Оксана Петрівна

Косач Ольга Петрівна, сестра — див.: Косач — Кривишок Ольга Петрівна Косач Петро Аптопович (папа) 9, 11—16, 18, 20, 22, 27, 28, ЗО, 44, 48—50, 52-55, 61, 62, 80, 88, 92,

93, 95, 97, 109, 114, 124, 127, 145,

149, 157, 172, 178, 188-190, 194—

430, 432, 438, 441-443, 458, 480, 500, 508, 511, 512, 514 Косач (Драгоманова) Ольга Пет-рівпа (Олена Пчілка, мама) 9—

87, 89, 90, 92-94, 96-98, 100, 105, 108-110, 115, 118, 119, 124, 128,

129, 131, 133, 137, 138, 142, 145,

152, 156—158, 162, 168, 170, 171, 173-176, 182, 184-187, 189, 191,

193, 196, 198-201, 203, 205, 207, 209, 210-213, 216, 221, 222, 225— 227, 233, 237, 245, 249, 251, 257, 259, 261—263, 266, 268, 270—272, 299, 304, 307-310, 313, 315, 316,

518, 320—323, 325, 327, 328, 332-334, 336—338, 340, 343—347, 350,

351, 355, 357, 360-364, 366, 367, 369—376, 380, 382-384, 386, 387, 389, 393, 399, 405, 409, 410, 412, 417, 418, 420, 423-425, 428, 429, 432—442, 447—450, 452, 456,458— 462, 470, 475, 479-484, 486-487, 491, 500-503, 505-507, 511, 512, 514—516_у 518

Косач-Борисова Ісидора Петрівна (Біла Гусь, Гусіиька, Гуся, Дора, Дроздик, Дроздоиьо, Патик, Патя, мала) 20, 27, 32, 34, 54, 62, 94, 98, 124, 143, 146—149, 175,

206, 217, 238, 242, 243, 247, 256, 261, 263, 266, 316, 318, 321—325,

327, 334, 339, 347, 350-352, 354,

357, 360, 364, 368-370, 387, 402,

428, 436, 438, 440, 488, 490

Косач-Кривишок Ольга Петрівна (Олеся Зірка, Зірка, Лілея, Лілія, Ліля, Ліцик, Олег, Олеся, Пуц, ІТуцик) 11—16, 18, 19, 21, 25—27, ЗО, 33, 40, 49, 52, 54,

62, 64, 79, 92-94, 97, 98, 108, 115, 143, 146, 148, 152, 156—158,

424, 426—436, 440, 452, 456, 459, 460, 475> 480, 489, 491, 492, 499, 503, 506, 507, 509, 512-515, 517, 519

Косачі, родина 424, 428, 431, 433— 435, 438, 439, 441, 442, 447, 449,

450, 459, 460. 467, 475, 476, 489,

503,, 506, 508, 512, 517

Коцюбинський Михайло Михайлович 192, 423, 424, 447, 479 Кравченко Уляна (Юлія Юліївна Шнайдер) 465 Красіцький Ігнаци 41, 445 Красовська 93 Красовські 99, 460 Крашевський Юзеф-Ігнаци 41, 445 Крестовський (Надія Дмитрівна Хвощинська-Зайончковська) 41, 445

Кривишок Михайло Васильович 360, 380, 392, 407, 431, 509, 515, 517

Крижанівська-Тучапська Віра Григорівна 424, 513 Крилов Іван Андрійович 515 Кримський Агатангел Юхимович (Хванько) 130, 313, 329, 423—

425, 465, 477, 502, 504 Кромвель О лівер 493 Кропивницький Марко Лукич 390,

391, 413, 518 Крохмаль Віктор Миколайович (Второв, Загорсышй, Фомін, X)

294, 497, 498 Крушельницька Соломія Амвросі-ївна 286, 304, 494, 495 Кузьма — див.: Ляхоцький Антон Михайлович Кулаковський Юліан Андрійович

144, 467 Кулина 261, 491

Куліш Пантелеймон Олександрович 366, 469 Курашова Варвара Степанівна 427 Кухаренко Яків Герасимович 448 Кучинсышй Петро Михайлович

323, 503

Лазаревський Глїб 424, 436 Ламартін Альфонс де 355 Ламе Флері Жюль-Ремон 220, 484 Лариса 401

Ластівка Є.— див.: Тесленко-При-ходько Олена Антонівна Левитський Микола Васильович 363, 510 Левицышй Євген 454, 455 Левицький Модест Пилипович 324, 346, 408, 503 Левицький Орест Іванович 62, 452 Леконт де Ліль Шарль-Марі-Рене 39, 43, 444

Ленін Володимир Ілліч 442, 454,

494, 510, 517 Леопарді Джакомо 39—44, 65, 444, 445

Лєрмонтов Михайло Юрійович 42 Лесаж Ален-Рене 41, 445 Лешетицький 269 Лесков Микола Семенович 457 Лизавета 260, 491 Липський Костянтин Антонович

185, 490, 216,4/5 Лисенки 176, 207, 325, 388, 439, 441 Лисенко Галипа Миколаївна 476 Лисенко Мар’яна Миколаївна (Муся) 216 Лисенко Микола Віталійович (Ор-фей) 48-50, 52, 53, 72, 108, 152,

502

Лисенко Ольга Олександрівна 432 Лисенко Остап Миколайович 317,

502

Лисенко (Липська) Ольга Антонівна 178, 212, 216, 338, 476, 478 Лікург 408, 517 Лісовський П. 349 «Літературна Україна» 425, 489 «Літературно-наукова бібліотека» 459, 488

«Літературно-науковий вісник» («Вісник») 411, 412, 414, 423, 443,

469, 479, 480, 518 Ліщинський, власник дачі 387,

389, 393, 398, 399, 402, 404, 410— 412, 417, 419 Лонгфелло Генрі-Уодсуорт 41, 446 _х Лосятинський Микола Никифоро-вич 39, 444 Лоті П’єр (Жюльєп Віо) 50, 449 Лотоцький Олександр Гнатович (Любенький) 235, 487 Лукич Василь (Володимир Лукич Левицький) 87, 423, 453, 457,473, 479

Лукіянович Денис Якович 304— 306, 312, 314, 451, 500, 502 Луначарський Анатолій Васильович 478

Любенький — див.: Лотоцький

Олександр Гнатович Ляхоцький Аіттон Михайлович (Кузьма) 282, 424, 494

Мазепа Іван Степанович 46 Макаров, брат А. С. Макарової

216, 280, 493 Макарова Антоніна Семенівна 171, 499, 214, 221, 232, 235-237, 271,

272, 280, 284, 424, 474, 482, 483,

484, 487, 492, 494 Макаропич І.— див.: Ковалевський Микола Васильович Маковей Осип Степанович (О. М-ой) 153, 165, 168, 179, 188,

200, 206, 208, 239, 423, 424, 451,

469, 470, 473, 474, 476, 477, 479,

480,482

Мальований Кіндрат 203, 472, 481

Мальчевськии Антон 42, 446 Мамін-Сибіряк Дмитро Наркисо-вич 457 Марат Жан-Поль 451 Марися 19, 21, 247, 262, 367, 435 Маркс Карл 471, 472, 513, 514 Маршипський Аиолліпарій (Мар-шипська) 49, 448 Масіїеро Гастоп 270 Матковський, учитель 199, 213, 478

Матов Д. 357

Махно Ольга (Оля) 14, 434 Мачтет Григорій Олександрович

35, 42, 424, 429, 441, 442 Машицькі 171

Медведєв Петро Михайлович 53,

450

Мезер Ф. де, фотограф 212, 482 Мейврбер Д. 455

Мельгуиов Юлій Миколайович 63, 452

Менар Луї 64, 453 Мендельсон-Бартольді Якоб-Люд-віг Феліп 52, 61, 449 Мепаришвілі Л. 507 Мержинський Сергій Костянтинович 377, 390, 391, 424, 512, 513, 514

Микола II (Микола Олександрович Романов) 282, 287, 494, 494,

495, 498, 505, 508 Мирний Панас (Панас Якович Рудчопко) 446, 494 Мирославський (Винников) Костянтин Павлович 413, 518 Мілка 263

Мільтоп Джои 493, 499 527

Мінцес Б. 245, 363, 489 Мінцес (m-me) 341 Міицеси 245, 250 «Мир божий» 424, 444 Міцкевич Адам Бериард 42, 518 Мічрі, домовласник 91, 100 «Молочний путь» 50, 51, 186, 270, 449

Мольєр Жан-Батіст 38, 42, 443 Мопассан Аирі-Реие-Альбер-Гі де

39, 515

Мордовець (Мордовцев) Данило Лукич 39, 444, 457 Мотя 370

Муие-Сюллі (Жан-Сюллі Муне)

216, 483 Мур Томас 42, 446 Мюссе Альфред де 32,42, 45,56, 59, 177, 355, 440, 446, 450, 452 Мятлев Іван Петрович 514

«Надежда» 402, 517 Надсон Семен Якович 39, 43, 363,

392, 444., 465, 510, 515 Нансен Фритьоф 372, 512 Наполеон І (Наполеон Бонапарт) 400

«Народ» 64, 68, 71, 77, 78, 80, 82,

84, 86—88, 95, 104, 107, 111, 113,

115, 116, 119, 127, 133, 219, 239, 240, 249, 253, 264, 275, 277, 278, 281—283, 290, 291, 294, 305, 306, 313, 314, 440, 449, 453—455, 457, 461-464, 466, 469, 471, 472, 486,

488, 490, 493—495, 498—500, 502 «Народна воля», Коломия 163, 164,

290, 472

«Народна партія», Болгарія 488 «Народна часопись» 180, 189, 469,

470, 474

Наукове товариство імені Шевченка у Львові (Академія паук, Товариство імені Шевченка)

153, 167, 423, 424, 426, 456, 469, 473, 476, 485 Науменко Володимир Павлович 177, 210, 338, 361, 475 Національний музей у Львові 423 «Наша доля, эбірник праць різних авторів» («Жіноча доля»), Стрий, 1893 —Львів, 1895 206,

209, 305, 477, 500 Негрі Ада 413 «Неділя» 469

Некрасов Микола Олексійович 39,

43, 444, 465, 508 Немоловський Михайло 35, 441 Немирович-Данченко Володимир Іванович 457 Несторова 244, 245, 489 Нечуй-Левицький Іван Семенович

113, 151, 183, 462, 463, 469 «Неделя» 308, 501 Немцевич Юліан Урсин 42, 446 Нижанківський Остап Йосипович

72, 455, 464 Никита 205, 206, 216 «Нива» 39, 444 Ніцше Фрідріх 372 Новицька Ольга Іванівна 200 Новицький, генерал 377, 476 Новицький П. В. 457 «Нові шляхи», журнал 423 «Новое слово» 408, 517 «Новости» («Новости и Биржевая газета») 85, 457 Нотнагель, лікар 276, 493

Обачний Михайло — див.: Косач Михайло Петрович «Общий труд», товариство, Болгарія 501

Овідій (Публій Овідій Назон) 432 «Огонек» 496

Огоновський Омелян Михайлович

132, 218, 319, 465 Оден 339

Ожешко (Павловська) Еліза 42,

431, 446

Озаркевич (Бажанська) Олеся

133, 315, 319, 462, 465, 502 Окуневський Теофіл Іполитович

279, 290, 301, 303, 493 Олесь (Кандиба) Олександр Іванович 446 Остроградський Орест 186 Охріліоїшч Володимир 296, 498

ГІаг,лик Катерина 286, 314, 315, 320 Павлик Михайло Іванович 67, 77,

80, 84, 86, 90, 103, 106, 115, 118,

305-307, 311, 313-315, 318, 320, 326, 329, 335, 359, 378, 423-425, 448, 449, 453-467, 472, 474, 488—

503

Павловський, лікар 47, 48, 447, 445

Палій (Гурко) Семен Пилипович 46

«Пантеон литературы» 40, 445 Параска 260, 491 «Парнас» 444

Парнелл Чарлз-Стюарт 472 Паскевич, граф 408 Пашкёвич Параска Олександрівна

31, 440, 441 Пашкевич Феофан Олександрович

35, 40, 48, 51, 441 Пашкевичівна 375, 376 Персіянинова Н. JI. 515 «Перший вінок» 32, 440 Петрарка Фр&кческо 39, 40, 42,

444

Ііетрунеїтко Федір Петрович 423 ГІильчиков 442 Пиріг Клавдія 331 Пиріг Ксенія 326

Пиріг Федосія (Федора) 320, 331

Пирогов Микола Іванович 378 Писарев Дмитро Іванович 71 Плеханов Георгій Валентинович 517

«Плеяда молодих українських літераторів» (Література, Літературна громадка, Маленька література, Уліта) 30, 35, 48—50, 53,

54, 57, 59, 85, 89, 150, 151, 172,

176, 184, 185, 191, 492, 202, 203,

224, 275, 400, 429, 432, 439, 441, 442, 445, 447, 448, 450, 452, 468, 475, 478, 507, 516 «Подільська дружина» 445 Подолинський Сергій Андрійович 494

Покальчук Володимир 462 Покровський Олександр 181 Поливка їржі 329, 504 Полонський Ілля Борисович 408,

517

«Посредник» 150, 468 Поссе Володимир Олександрович

23, 424

«Поступ», товариство 164, 472, 202,

244, 277, 278, 472, 493 «Правда» 88, 407, 413, 115, 116, 150,

159, 161-163, 180, 218, 235, 302,

306, 458, 462, 468, 469, 471, 477, 483 «Праця» 453

Пржевальський Микола Михайлович 138, 466 «Привіт д-ру Івану Франку в 25-літній ювілей літературної його діяльності складають українсько-руські письменники», Львів, 1898 414, 518 Приходьки 338 «Прогресс» 307 «Просвіти» 167, 229, 473 ІІрус Болослав (Олександр Гло-вацький) 42, 446 Пулюй Іван Павлович 454 Пурішкевичі 454

Пушкін Олександр Сергійович 42, 486

Пчілка Олепа — див.: Косач (Дра-гомаиоиа) Ольга Петрівна

«Рабочая газета» 497, 513 «Радянсько літературознавство»

425, 437, 440, 442, 443 Расіп Жан 483

Рашевська Віра Іванівпа 186 Рашевська Єлизавета Олександрівна 51, 186, 441 Рашевський 51

Рашевський Іван Федорович 441 Рашевські 34, 441 Рак червоний 342 Ренап Ериест 233, 234, 245, 250,

254, 400, 487, 501 «Речник на българскага литера-тура» 491 Риидовський (Арендовський), лікар 190 «Рівність» 463 Рігведа 174, 452, 475 «Рідна школа» (Руське товариство педагогічне, Українське педагогічне товариство) 192, 450, 480і

485

Рінек, лікар 47, 48, 433, 448 Родзевич 98 Родзевичі 98 Рожапський 48, 51, 447 Ромапова Дарія (Одарка) Іванівна 190, 439, 479 Романчук Юліан 69, 70, 279, 454, 493

Російське географічне товариство

452

Россі Ернесто 76, 455 Россіні Джоаккіно-Антоніо 52, 449 Рубіан К. 478 Рубісова Галина 270 Руденко Іоїл Мефодійович 413,

518

Рудченко (Гординська) Тетяна Іванівна 280, 494 Рудченки 171

Русилович Кароль (Карл) 325,

370, 503

«Русская мыслъ» 391, 424, 515 «Русские ведомости» 308, 501 «Русское богатство» 463 «Русское театральное общество» 424

Руссо Жан-Жак 39, 43 «Руська бесіда» 452, 459 Руське товариство педагогічне — див.: «Рідна школа» Русько-українська радикальна партія 69, 70, 84, 85, 119, 171,

240, 276, 277, 314, 454, 455, 493, 494, 497, 499, 500 Рябошапка Павло Тарасович (П. Сич) 210, 482 Ряппо Анфіса Йосипівна 427 Садовський (Тобілевич) Микола Карпович 50, 448 Салтиков-Щедрін Михайло Євгра-фович 42 Самійленко Володимир Іванович (В. Сивенький) 38, 53, 201, 218,

235, 439, 443, 450, 459, 468, 483, 492

«Санкт-Петербургские водомости»

308, 501

Сапежко Кирило Михайлович 373,

512

«Сборник за народни умотворе-ния, наука и книжина, издавай от Министерството иа народ-ното просвещение» 126, 149, 159,

307, 464

Свіфт Джонатан 38, 42, 45, 443 Сембратович Сильвестр 498 Сенкевич Генрік (Літвос) 42, 446 Сеньобос Шарль 400, 408, 516 Сервантес де Сааведра Мігель 39,

Сердешний — див.: Стетенко Іван Матвійович

Серре Жозеф-Альфред 46, 446 Серов Валентин Олександрович 449

Сєров Олександр Миколайович 449 Сврова Валентина Семенівна 52, 449

Сигида (Малаксіано) Надія Костянтинівна 449 Сидоренко Михайло Дмитрович 405, 517

Синявський Антін Степанович 51, 449

Сирокомля Владислав (Людвіг

Кондратович) 39, 43, 444 Сікорська Василина Федосіївна 447, 478

Сікорсышй Андрій Григорович

186, 478

Сікорський Василь Григорович

186, 478

Сікорський Григорій Григорович

478

Сікорський Іван Олексійович 196, 203, 220, 408, 481 Сікорський Олександр Григорович

478

Сікорський Олексій 478 Сікорські (Голота) 48, 156, 177,

186, 447, 470, 478 Сімович Василь Іванович 423, 469,

470, 473, 476, 482 Сіхарулідзе ПІ. 507 «Січ» 69, 75, 77, 86, 88, 454, 455, 497

Сколоздра Володимир Іванович 431

Скотт Вальтер 39, 43 Славинський Максим Антонович (Лавинська, М. С., пан Максим, Пілад, Соловінська, Стависышй)

36, 38, 49, 50, 55, 60, 89, 147, 158, 177, 185, 186, 190, 196, 200, 204,

217, 220, 262, 319, 352, 442, 445,

447, 452, 468, 473, 479 Сливчаиська Інпа 200 Словацький Юліуш 42, 446 Снарська 53

Соловцов (Федоров) Микола Миколайович 212, 482 Солон 408, 517 Сорокова 326 Софокл 414, 483

Союз боротьби за визволення ро-530

бітничого класу, Київ 478; Петербург 513 «Союз книгонош» 495, 496 Союзна рада київських об’єднаних студентських організацій і зем-ляцтв 509 Спілліотті Микола Михайлович

177, 189, 199, 206, 210, 212, 475 Сталь Анна-Луїза-Жермен де 38, 3Q 4Я 443 444 Сталь Ж. (П’ер-Жюль Етцель) 443

Стамболов (Стамбулов) Стефан 311, 312, 399, 488, 501, 516 Станюкович Костянтин Михайлович 391, 515 Старицька Марія Михайлівна 158, . 387, 400, 471, 516 Старицька Оксана Михайлівна — див.: Стешенко (Старицька)

Оксана Михайлівна Старицька-Черняхі вська Людмила Михайлівна (Людя) 49, 158, 168,

487, 510, 516, 518 Старицькі 158, 177, 189, 325, 351, 388, 433, 439, 447, 476 Стасов Володихмир Васильович 457 Стаханов Сергій Васильович 385, 514

Стефаник Василь Семенович 424 Стешенки 408

Стешенко Іван Матвійович (Сер^ денший) 176, 177, 218, 231, 235, 468, 484, 486 Стешенко (Старицька) Оксана Михайлівна 189, 212, 372, 376, 377, 382, 386, 387, 399 Стойлов К. 488 Стоянова Віра 215, 434, 483 Стоянова Марія 434 Стоянови 15, 16, 18, 19, 171, 434 Судовщиков Євген Олександрович 433

Судовщикова Ганна Іваиівпа 14,

25, 47, 143, 145, 168, 171, 172, 262,

376, 378, 383, 396, 433, 434, 467,

513

Судовищикова-Косач Олександра Євгенівна (Александрович, Гри-цько Григоренко, Рашель, Річі, Шура) 12, 14, 25, 32, 34, 37, 46, 47, 61, 137, 145, 159, 163, 168, 170-172, 175, 182, 185, 187, 202,

513, 518 Сусідчепко 198

Тальберг Зигизмунд 52, 450 Тардан Єлизавета Іванівна 107,

114.

Ten І політ 62, 400, 452 Теннісон Альфред 42, 197, 446 Терещопко Микола Івапович 446 Терлоцький Остап Степанович 454 Терновський Пилип 147, 149, 468 Терновський Сергій 147, 149, 468 Тесленко-Приходько Броніслава Іваиівпа (пані Броніслава, пані Приходько) ЗО—33, 439, 440 Тесленко-Приходько Іларіон Васильович 338, 505 Тесленко-Приходько (Косач) Олена Антонівна (Є. Ластівка, тьотя Єля) 368-370, 372, 373,

375, 376, 378, 396, 398, 407, 424, 439, 505, 511, 512, 517 Тесленко-Приходько Петро Васильович 338, 339, 407, 505, 517 Тесленко-Приходько Юрій Петрович 370, 374 Тимченко Євген Костянтинович 439

Тисовський Василь 473 Тіртей 235, 487

Товариство імені Шевченка — див.: Наукове товариство імені Шевченка Товариство педагогічне у Львові — див.: «Рідпа школа» Товариство покровительства бідним дітям у Лондоні 341 «Товариш» 461 Токмйков 394 Токмакова 378, 394, 420 Толстой Лев Миколайович 20, 21,

42, 84, 212, 216, 436, 437,

516

Толстой Олексій Костянтинович

76, 457

Транквіліон-Ставровецький Кирило 485 Трегубов Єлисей Купріянович 433 Трегубова Катерина Єлисеївна 433

Трегубови 48, 51, 53 Трильовський Кирило 293, 497 Тулуб Олександр Олександрович (Тулубець) 158 Турбацький Лев ЗОЇ, 302, 499 Тургенєв Іван Сергійович 25, 40,

42

Тучапський Павло Лукич 186, 377, 379, 392, 403, 416, 424, 426, 478,, 513, 515, 519

«Україна» 423, 479, 487 Українська громада, Дерпт 448 Українсько-руська видавнича спілка 488 Успенський Гліб Іванович 84, 457

Федькович Юрій Адальбертович 75, 451, 469 Фесчева 419

Філаретова Катерина Йосипівна 80(?), 351 (?)

Флобер Гюстав 42 Фотінов 250 Франки 68, 78, 82, 87 Франко Андрій Іванович 459 Франко Ганна Іванівна (Ганнуся) 288, 495

Франко Іван Якович 68, 82, 84, 90,

458, 465, 474, 481, 504 Франко Петро Іванович 459 Франко Тарас Іванович 459 Френкель Сергій Григорович 348, 349, 382, 424, 507 Фундуклей Іван Іванович 447

Харламова Світлана Семенівна

447, 478 Хільденфельд 250 «Хлібороб» 140, 172, 182, 192, 240, 253, 276, 449, 453, 455, 456, 466,

467, 477, 493, 496 Хмельницький Богдан (Зиновій) Михайлович 441 ^х Хом’якова А. П. 347, 382, 407, 507 Хорунжинська Марія Федорівна (Маня) 200 Хоруижинська-Ігнатович Олександра Федорівна (Саня) 199, 481

Хоткевич Гнат Мартинович (Га-лайда) 425, 426

Цввта 251, 343 Циганков 53, 450 Ціцерон Марк Туллій 455 Цяцька Іван 428

Чайковський Петро Ілліч 271^322 Чайльд 241, 277 «Червона Русь» 88, 458 «Червоний шлях» 306, 423, 450,

451, 466, 500, 515 Чернишевський Микола Гаврилович 71

Чечіліо (італьянчик) 349, 507 Чириков Євген Миколайович 424 Читадзе (Щербань) Устипа Кири-лівна 506 Читадзе Шіо Олексійович 506, 507 Чхенкелі 389

Шакая, домовласник 91, 100 Шац (m-me) 332 Шац (ш-г) 332, 338, 339, 341 Шаци 328, 504

Шевченко Тарас Григорович 13,

47, 75, 152, 308, 365, 366, 385, 432_f

449, 498

Шекспір Вільям 21, 42, 183, 410,

483, 507, 508 Шембер 74 Шенкер 291, 313, 497 Шеньє Андре 39, 42, 444 Шеффле Альберт Еберхард Фрід-ріх 471

Шимановська (Косач) Оксана Петрівна (Марочка, Марусечка, Марця, Тамара, Тамарця, Ук-сус) 13-19, 27, 34, 54, 62, 94, 98^

468, 470, 505 Шимановський Антои Борисович (Тося) 143, 148, 156, 157, 198,

201, 202, 204-207, 212, 213, 247, 317, 467, 468, 470 Шимановський Борис Опанасович

460

Шимановський Павло Борисович (Паша) 143, 157, 205, 208, 247, 317, 387, 467, 468, 470 Шишманов Дмитро Іванович (Зог, Лід, Лідик, Лідянко, Маусик, Міка, Міусольц, Міцціккато, Zo-go) 44, 46, 50, 65, 66, 124, 127,

377, 399, 446, 449, 464, 489, 501, 502, 504, 507

Шпшманови 127, 366, 377, 383, 502

Шіллер Йоганн-Фрідріх 39, 42, 71, 354, 508

ІІІопен Фредерик Франціпгек 52,

449

Штейн G. 495

ПІульжепко Микола М. 221, 484 Шумаи Роберт 32, 440 Шухович Володимир Осипович

4.85

Щурат Василь Григорович 446,

451

Юлій Цезар Гай 480

Язева Ольга (Льоля) 370 Язеви 370, 512

Яросевич Роман 293, 294, 455, 497, 500

Яросевичка 304, 500 Ярчовський 355, 508

«Arbeiter Zeitung» 508 «Gazeta Lwowska» 469, 474 Halperine-Kaminsky E. 436 Holstein 282, 494 «Kurjer Lwowski» 455 «La Reforme» 358, 508 «Magazine internationale» 365 Metenier O. 436 Neyroud 436 «Przedswit» 366 Pavlovsky I. 436 «Revue de Paris» 299 «Revue Bleu» 385 Stern A. 493

«Theatre libre» 352, 399, 507

СПИСОК ІЛЮСТРАЦІЙ

Оксана Косач і Ю. Тесленко-Приходько. Фото. 1903 128—129

Ольга та Микола Косачі. Фото 900-х років ... 128—129

Леся Українка з тіткою О. А. Косач-Шимановською.

Фото. 1906 ............... 128—129

М. Коцюбинський, Леся Українка, Г. Хоткевич,

В. Стефаник, Олена Пчілка (О. П. Косач), М. Старицький, В. І. Самійленко. Фото. 1903 . . . , 128—129

Автограф листа Лесі Українки до М. Павлика від

1 вересня (20 серпня) 1894 р. 252

ЗМІСТ

1876

1. До Драгоманових. Початок літа 1876 р. Новоград-

4888

80. До О. П. Косач (матері). 21 червня 1893 р. Гадяч 157 471

84. До О. С. Маковея. 15—16 вересня 1893 р. Колодяжне 165 473

85. До Драгоманових, Кінець вересня, — початок жовтня

1893 р. Колодяжне . . ..........* 168 473

86. До О. С. Маковея. 7 жовтня 1893 р. Колодяжне . « 168 473

87. До 6. І. Драгоманової. 9—15 жовтня 1893 р. Колодяоісне .........* _t........ 170 473

88. До М, П. Драгоманова. 15 жовтня 1893 р. Колодяоісне 171 474

124. До А. С. Макарової. 14 травня 1894 р. Колодяжне 235 487

125. До Є. І. Драгоманової. 7 червня 1894 р. Колодяоюне 237 487

126. До О. П. Косач (матері)« 14 червня 1894 р. Софія 237 487

127. До М. І. Павлика. 9 липня 1894 р. Софія .... 239 488

128. До Оксани, їсидори та Миколи Косачів. 13 липня

1894 р. Софія................ 242 488

146. До М. І. Павлика. 9 оюовтня 1894 р. Софія .... 267 492

1895

147. До О. П. Косач (сестри). 31 грудня 1894, 2 січня

1895 р. Софія................ 268 492

148. До О П. Косач (сестри). 1 січня 1895 р. Софія . . . 271 492

149. До Є. І. Драгомапової. Початок 1895 р. Софія . . , 271 492

150. До А. С. Макарової. 23 січня 1895 р. Софія .... 272 492

151. До М. І. Павлика. 23 січня 1895 р. Софія..... 274 492

152. До М. І. Павлика. З лютого 1895 р. Софія ..... 277 493

53. До М. L Павлика. 12 лютого 1895 р. Софія ...» 279 493

54. До А. С. Макарової. Друга половина лютого 1895 р.

68. До М. І. Павлика. 12 травня 1895 р. Софія .... 300 499

69. До М. І. Павлика. 21 травня 1895 р. Софія . . , . . 301 499

70. До М. І. Павлика. З червня 1895 р. Софія..... 303 499

71. До М. І. Павлика. 8 червня 1895 р. Софія..... 305 500

72. До П. А. Косача. 25 червня 1895 р. Софія .... 306 500

73. До М. І. Павлика. 15 липня 1895 р. Софія .... 307 501

74. До О. П. Косач (матері). 19 липня 1895 р. Софія . . 309 501

75. До М. І. Павлика. 24 липня 1895 р. Владая . . . 311 501

76. До М. І. Павлика. З серпня 1895 р. Владая .... 313 501 .77. До Д. Я. Лукіяновича. Початок серпня 1895 р. Владая 314 502

78. До М, І. Павлика. 19 серпня 1895 р. Броди .... 314 502

79. До М. І. Павлика. 21 серпня 1895 р. Колодяоісне . . 315 502

80. До М. І. Павлика. ЗО серпня 1895 р. Колодяжне . . 315 502

81. До Л. М. Драгоманової. 1 вересня 1895 р. Колодяжне 316 502

82. До Л. ,М. Драгоманової-Шишманової та І. Д. Шишма-*

200. До JI. М. Драгоманової-Шишмапової. 9 червня 1896 р.

Колодяоюне................. 340 505

201. До JI. М. Драгоманової-Шишмапової. 8 серпня 1896 р.

Колодяоюне................. 342 505

202. До JI. М. Драгамонової. З серпня 1896 р. Колодяоюне . 343 506

203. До JI. М. Драгомонової. 11 вересня 1896 р. Колодяоюне . 344 506

204. До О. П. Косач (матері). 13 вересня 1896 р. Колодяоюне . 346 506

205. До О. П. Косач (сестри). 17 вересня 1896р. Колодяоюне . 347 506

206. До О. П. Косач (сестри). 24 вересня 1896 р. Колодяоюне 349 507

207. До О. П, Косач (матері).50 вересня 1896 р. Колодяоюне . 351 507

208. До JI. М. Драгоманової-Шишманової. 2 оюовтня 1896 р.

Колодяоюне ............. 353 507

209. До JL М. Драгоманової. 10 оюовтня 1896 р. Колодяоюне . 356 508

210. До JI. М. Драгоманової. 18 листопада 1896 р. Київ . . 356 508

211. До JI. М. Драгоманової-Шишманової. 19 листопада

1896 р. Київ ............ 358 509

212. До JI. М. Драгоманової. 19 грудня 1896 р. Київ . . . 359 509

1897

243. До І. Я. Франка. Січень 1897 р. Київ ..... 362 510

214. До JI. М. Драгоманової-Шишманової. 13 лютого

1897 р. Київ .......... 362 510

215. До JI. М. та А. М. Драгоманових. 15 лютого 1897 Київ . 364 511

216. До JI. М. Драгоманової. 26 березня, 3 ківтня

1897 р. Київ................. 365 511

217. До О. П. та П. А. Косачів. 15 травня 1897 р. Київ . . 367 511

218. До О. А. Тесленко-Приходько. 29 травня 1897 р. Київ . 368 511

219. До П. А. Косача та сестри Оксапи. 2 червня

1897 р. Київ . . . _в . . , , _{4 #} 369 512

220. До О. П. Косач (матері). 2 липня 1897 р. Ялта , .371 512

Академия наук Украинской ССР

СОБРАНИЕ СОЧИНЕНИЙ В ДВЕНАДЦАТИ ТОМАХ

ТОМ 10

ПИСЬМА

(1876-1897)

(На украинском яэыке)

Редактор В. І, Мазний Художній редактор P. К. Пахолюк Оформлення художника В. М. Дозорця Технічний редактор Б. М. Кричевська Коректори В. П. Семешок, Н. 0. Луцька

Інформ. бланк і 706 Здано до складання 07.03.78. Підписано до друку 06.09.78. Зам.. 8—682. Вид. № 558, Тираш 100 000.

Папір № 1, 84ХЮ8/з2. Друк.-фіз. арк. 17+2 вкл. Умовно-друк. арк. 28,77, Облік.-вид. арк. 29,84, Ціна 3 крб. 40 коп.

Видавництво «Наукова думка»

Київ, Репіна, 3.

Головпе підприомство республіканського виробничого об’єднання «Полігрпфшшга» Держкомішдапу УРСР.

202057, Киїб-57, Довжсшт, З*