Твоя Марія... і Кіб

Меню для Фойри

— Підвезете подорожнього?

Даруа Ватіш кинув погляд на людину в комбінезоні кольору піску (такий однострій носять за звичай ремонтники бази та доглядачі маяків), що стояла перед ним. Обличчя здавалося знайомим, але Ватіш надто мало прослужив на «Талані», щоб запам’ятати всіх його співробітників.

— Нам заборонено брати пасажирів.

— Дозволите сісти?

Не чекаючи відповіді, незнайомець присунув стілець і клацнув пальцями офіціантові. Негайно на столі з’явилася ще одна тарілка зі стандартним меню. Незнайомець з апетитом накинувся на харч, а Ватіш неохоче запхав до рота залишки салату. Сьогодні Даруа вочевидь почувався не в гуморі, і якби не традиція обідати перед рейсом разом з усіма, хто вільний від вахти, ноги б його не було в кают-компанії «Талану». Вважалося, що такий спільний обід сприяє встановленню дружніх стосунків. Поки що це тільки створювало Ватішу проблеми з травленням: не інакше, салат приправили надто масним соусом.

Ціла юрма хлопців із трансгалактичного рейсу саме втовпилася в кают-компанію і зчинила гамір. Гігантський лайнер, який один зайняв чотири східні причали, перебрав на себе половину обслуговуючої техніки «Талану», й саме з його мимовільної провини Ватіша виряджали в рейс на кілька годин раніше запланованого часу. База-маяк мусила терміново звільняти причали.

Забігали офіціанти, розносячи фірмове пиво та жбурляючи на столики тарілки з їжею. Ватіш дожував салат і перейшов до овочевого супу, мимохіть прислухаючись до голосної розмови за сусіднім столом.

— …елементарний пульсуючий міраж! — сердито кричав коротун у формі запасного пілота.

— Який там міраж?! — впирався його співрозмовник. — Жодна система спостереження нічого не зафіксувала! Це чистісінька тобі галюцинація!

Коротун сердито пирхнув і встромив виделку в синт-страву, закамуфльовану під баранину.

— По-твоєму, я схожий на психа? — його рука ледь здригнулася, бо синт-страва раптом заворушилась, разом з увіткнутою в неї виделкою вислизнула з тарілки й спритно зіскочила зі столу. Незнайомець, який сидів поруч з Даруа, також скочив, схопив серветку, накинув її на баранину, що намагалася дременути, трохи пововтузився й витяг з-під імпровізованої пастки клубок, подібний до брунатного персика. Коли той клубок розгорнувся, виявилось, що він мало не цілком складається з ощереного гостренького писка й блакитних очей. «Кирь!» — сердито верескнув той писочок і вчепився мисливцеві в палець. Незнайомець охнув і ляпнув здобиччю по столі перед обличчям запасного пілота:

— Ваш хижак!

— Вибачите, не мій! — пілот швидко відсмикнув руку.

— Чий же? — мисливець з подивом озирнувся по залі.

Кают-компанія принишкла. Відвідувачі невпевнено поглядали один на одного й знизували плечима.

— Може, хтось зі спостерігачів везе? — зробив невпевнене припущення коротун.

— Що б не сталося — відразу спостерігачі?! — залунали обурені вигуки. — Трюми слід контролювати! Заощаджуєте на фільтрах!..

— Якщо ніхто не заперечує, я візьму його? — незнайомець швидко переставив тарілку з недоїденою бараниною на свій столик. — Офіціанте, ще одну страву за мій рахунок пілотові!

Синт-баранина з’явилася перед коротуном, причину миттєвої затримки відразу ж забули, й суперечка спалахнула з новою силою. Ватішу сподобався вчинок незнайомця, сподобалося й те, як він швидко вгамував розгніваного аматора їжі надурняк, підсунувши чималий шмат під його вологий рожевий носик. Бараноїд вдоволено заплямкав.

— Зустрічалися з такими? — спитав Ватіш, вказуючи на звірятко.

— Ні, але ніколи не зайве заприятелювати з новими братами по розуму.

— Ви думаєте?..

Незнайомець широко посміхнувся.

— Юначе, моє керівництво думає, я ж лише контактую. Пива не бажаєте?

— Ваш корабель завантажено! — кинув офіціант, пробігаючи повз Ватіша.

— Ви куди летите? — Даруа відсунув тарілки й підвівся.

— Нготені.

— Я висаджу вас на орбітальній станції, а спуститеся самі.

— Згода! — незнайомець швиденько розрахувався, прихопив бараноїда разом з тарілкою і попрямував услід за Ватішем.

Транспортний пілот Даруа Ватіш мав за плечима дев’ятнадцять років і в транспортники потрапив тільки тому, що до косморозвідки брали після двадцяти п’яти та з достатнім льотним стажем. Ватіш мав стаж, але не на біоелектронних, а на звичайних кораблях. А дістався йому саме «біел», списаний з косморозвідки за віком, наділений інвентарним номером Ба-25783 та прізвиськом «Барс». До речі, ім’ям гірського хижака прозвали не стільки сам корабель (металеву оболонку, напхану технікою), скільки його біоелектронний центр, який керував корабельними системами.

Найчастіше Барса використовували для польотів у безпілотному варіанті, й лише після чергового випуску льотної школи він отримував командира. Даруа був його двадцять четвертим командиром, а сам Барс для Ватіша став тільки другим кораблем. На першому він проходив практику.

Найскладнішим для пілота виявилося те, що Барс брав участь в освоєнні сектора Б й добре пам’ятав двох перших своїх капітанів-косморозвідників.

Цей корабель можна було порівняти зі старим рядовим вояком, що служив під командою славетних полководців. А тепер до нього присилають юнь, та ще й наказують коритися їй. Барс, звичайно, корився, та часом дозволяв собі нишпорити по курсу, перемовлятися із зустрічними кораблями й невчасно вмикати бортові вогні.

Даруа разом з гостем піднялися на борт і попрямували до рубки, але двері чомусь виявилися замкненими.

— Що таке, Барсе?! — Ватіш суворо глянув на пристрій для переговорів.

— Сторонні на борту. Стороннім вхід у рубку заборонено!

Давно Ватіш не знав такого сорому, та не встиг він рота розтулити, як незнайомець зробив крок до переговорного пристрою.

— Олександр Конов. Особистий номер — сімсот сорок сім.

Двері негайно в’їхали в стіну, й Барс шанобливо вимовив:

— Ласкаво просимо, Олександре!

«Стонадцять чортів! — подумав Даруа. — Зі мною він таким ввічливим не буває!»

Олександр задоволено роззирнувся по рубці:

— Давненько не літав я на біелах!

— Але однострій у вас не льотного складу?.. — здивувався було Даруа.

— На біелах літають не тільки пілоти.

Ватішеві страшенно кортіло дізнатися, яка ж професія в пасажира, але він посоромився. Сам скаже, якщо вважатиме за потрібне.

— Даруйте, не здогадався спитати, як ваше ім’я, — питально глянув на Ватіша Конов.

— Дар… Даруа Ватіш.

— Дуже приємно. Даре, якщо можна, я пройшов би в каюту? Відверто кажучи, другу добу на ногах. Стомився жахливо!

Тільки-но гість разом з бараноїдом залишив рубку, Ватіш обернувся до пульта.

— Хто це, Барсе?

— Олександр Конов! — повідомив біоелектронний бог і відімкнувся.

З появою на борту Конова Ватіш остаточно втратив спокій. Перетинаючи пожвавлені траси, Даруа брав керування на себе, та без сюрпризів не обійшлося все одно. Коли підходили до четвертої планети Альфи, диспетчер викликав Ватіша на зв’язок і добряче вилаяв за сторонні розмови в ефірі, хоча Даруа й рота не розтуляв. При стиковці з орбітальною станцією призначені до вивантаження контейнери виявилися на місці раніше, ніж у трюм спустився автоматичний вантажник. Під час зустрічі з кораблем косморозвідки бортові вогні не вмикалися доти, поки розвідник не відсалютував перший. Дрібниці, звичайно, але досить прикрі.

Втім, Конов, здається, нічого не помічав. Він виявляв цілковиту байдужість як до славетного минулого корабля, так і до героїчного майбутнього його пілота. Гість годинами просиджував у фільмотеці серед героїв, котрі рвали на собі волосся, не досягши згоди, або разом зі звитяжним Мунвахом блукав планетою вогнедишних хробаків.

Бараноїд виявився більш товариським. Якось Ватіш прийшов на вахту й виявив, що звіря нівечить корабельне майно. Бараноїд помітно підріс з того часу, як вони бачилися востаннє, й діставав до перемикачів без особливої натуги. Всі об’єкти синього кольору він просто повідкушував.

Як у подібному випадку повинна поводитись людина, знайома з основами космічної дипломатії? Звісно, інакше, ніж вчинив Ватіш: схопив перше, що потрапило під руку, й пожбурив у злочинця. А під руку трапилася диск-карта тутешнього району. Бараноїд підозріливо оглянув предмет, який упав поруч, неквапно взяв диск у зуби — і тільки його й бачили.

Нічого особливого на диску не значилося, та він був корабельним майном, і Ватіш кинувся навздогін. Вони промчали по довгому коридору житлового відсіку повз зачинені каюти й порожні лабораторії. Грюкіт при цьому зчинили такий, нібито вовча зграя переслідувала кінський табун, причому роль зграї всупереч реальному станові речей мав грати саме бараноїд, який пересувався нечутно, а от спецвзуття Ватіша гупало жахливо.

Мало хто в змозі спіймати видру, яка мчить зі швидкістю гепарда! А Даруа намагався. Він спіткнувся біля самого переходу й ще метрів зо два проїхав на животі по гладенькій підлозі вантажного відсіку, а бараноїд тим часом сховався. Ловити звіра на трьох палубах «Барса» серед багатотонного обладнання — не зовсім те, що в порожньому коридорі. Ватіш спересердя вдарив кулаком по підлозі й підвівся.

— Займаєтеся новим видом спорту? — поцікавився Конов, який зненацька виник невідомо звідки.

— Ваш приятель поцупив мою карту! — сердито поскаржився Ватіш.

— Він хотів лише погратися! — зробив припущення Конов. — Щоправда, незрозуміло, як він виліз із замкненої каюти?!

Видобутися з тієї каюти не зміг би хіба що добре вгодований кіт, а для тендітного бараноїда вислизнути крізь таку діру — дрібниці. От тільки звідки в перемичках взялася діра? Оглянувши отвір, Конов тихенько присвиснув і торкнув пальцем порвані краї ізоляційного шару. Отвір виявився в найбільш вразливому місці, де колись була пробоїна.

— Якщо ваше звірятко прокопало це своїми малесенькими кігтиками, — почав Ватіш, — їх варто запатентувати як новий металорізальний пристрій!

Конов не без цікавості глянув на пілота.

— То ви вважаєте, це, — він тицьнув пальцем у дефект перегородки, — доказом розуму? — Ватіш енергійно кивнув. — Тоді навіщо вціляти в гостя картою?

Ватіш почувався трохи ніяково. Він нічого не сповіщав про обставини зникнення карти. Невже Барс доніс?

— У той момент я не міг думати про контакт.

— А тепер?

Тепер Даруа запалився ідеєю контакту. Спершу він наказав Барсові транслювати в усіх відсіках статут космофлоту в тій його частині, де говориться про можливі зустрічі з іншим розумом. Періодично Барс переривав свої завивання і на одинадцяти мовах Космічної Співдружності приносив вибачення за нетактовне поводження людства.

Але гість разом із диск-картою зник без вісті в хаосі вантажних відсіків. Ватіш дещо послабив контроль за витівками Барса й заглибився у вивчення матеріалів про контакти з потенційно розумними істотами. Конов, який спершу доволі скептично поставився до задуму Ватіша, тепер надокучав йому дивними розмовами.

— Послухайте-но, юначе, — звернувся якось Конов до Даруа, котрий саме поринув у читання стародавніх інструкцій, — а навіщо нашому гостеві знадобилася карта?

Ватіш пробурчав щось незрозуміле й перегорнув сторінку грубого фоліанта.

— Ні, справді, для чого йому карта головної траси сектора Б?

Ватіш відірвався від книги й сердито почухав кінчик носа.

— Звідки мені знати? Може, його цікавлять наші перельоти!

Конов подивився на витиснені золотом літери на палітурці книги.

— А чи не здається вам, — почав він обережно, — що цю карту може бути використано, кгм… — як би його висловитись точніше — з не зовсім благопристойною метою?

Ватіш підвів голову: жартує, чи ні? Обличчя в Конова було дуже серйозне, навіть дещо стурбоване.

— Не думаю. Таких карт повно в будь-якому куточку сектора!

— А якщо він новачок у секторі?

— Ви гадаєте, бараноїди можуть скористатися моєю картою для того, щоб захопити сектор? Олександре, я, звичайно, виглядаю молодо, але не треба ловити мене на космофлотівских байках! Тільки злісних інопланетян-мілітаристів нам тут і бракувало!

— Даре! Я розумію, що ви досвідчений космічний вовк! — голос Конова став надзвичайно м’яким. — Але чому б вам не змінити тактику спілкування з власним кораблем?

Погляд у Даруа застиг і ніби став скляним. Через деякий час він однак повільно вимовив:

— Який же я дурень! Вибачите, Олександре. Звичайно ж, Барсові відомо абсолютно все: скрізь на кораблі датчики! Барсе, де зараз істота, яка викрала карту?

— Сидить у рубці й розмотує леванометр.

— Чого ж ти мовчав?!

— А ти не запитував, пілоте!

Бараноїд справді сидів у капітанському кріслі, навколо розстелялися зелені хвилі леванометра з акуратними відбитками пазурястих лап, а неподалік валялася злощасна диск-карта. Побачивши господаря, гість підхопився, миттю скочив на спинку крісла, тихо сказав: «Кир-р, кир-р!» — і безтурботно блакитні очі його почали темнішати. Даруа зупинився. Невідомо чому пригадалися діра в перегородці й рядок у стародавній книзі про прибульців.

— Доброго ранку! — привітався пілот, хоча по-корабельному був уже вечір.

— Кир! — відповів бараноїд і вищирив маленькі, гострі зуби.

— Ми раді вас вітати на борту транспортного корабля, приписаного до флоту сектора Б.

Очі прибульця стали синіми до чорноти.

— Якщо ви збираєтеся вступати в контакт…

— Кир-р, — повторив бараноїд і легко зіскочив з крісла, не зводячи очей з Ватіша.

Даруа позадкував: йому здалося, що гість починає нервуватися, про що свідчила наїжачена шерсть на зашийку.

— Кирь! — раптом долинуло з боку екранів.

Гість швидко озирнувся до власного зображення, збільшеного в десятки разів. Тим часом до Даруа підкотився корабельний робот і втиснув у долоню щось, схоже на вологу глину.

— Хижаки з планети Імра віддають перевагу м’ясові щойно спійманого омнікада! — голосом Барса доповів робот і повернувся у свою нішу.

— Кля-рирь! — каркнули динаміки.

Бараноїд із пронизливим вереском кинувся до Даруа, миттєво видряпався по його комбінезону і вчепився в «глину». Ватіш застиг із простягнутою рукою і не поворухнувся аж доти, поки брунатне звірятко жадібно не поглинуло їжу.

— На борту запаси омнікада відсутні! — з помітною нудьгою в голосі повідомив Барс. — Я створив аналог.

Гість проковтнув харч і зручно влаштувався на плечі Ватіша.

— Барсе, звідки в тебе інформація про Імра? — поцікавився той, насторожено косуючи на бараноїда.

— На планеті Імра хижаки цього різновиду хотіли з’їсти нашого бортінженера… — (Даруа мимоволі здригнувся). — Але потім вдовольнилися омнікадом, — (щоки пілота торкнувся сухий шорсткий носик, і очі звіряти знову стали прозорими крижинками). — Я сказав йому, що пілот транспортника Ба-25783 — тепер його нова мама.

— Кирь-рь! — ніжно протуркотів бараноїд.

Щодалі гірше! Не встигли сяк-так упоратися з бараноїдом, постала проблема з його власником. Конову набридли детективи, і він унадився до рубки. Хоч би сидів мовчки, так ні — почав читати Ватішу лекції про принципи керування біелами! А Барс, негідник, вочевидь небайдужий до Конова! Диспетчер міжпланетної бази змусив Даруа вдруге заходити на посадку через те, що Барс раптово перемкнув керування на крісло другого пілота й сигнал підходу було подано невчасно. Чи ж варто казати, що в другому кріслі сидів Конов!

Фактично, бунт, а карати нема кого. Бунтує дім, який тебе годує, напуває, оберігає — і має при цьому за казна-що…

Вантажні відсіки транспортника спорожніли вже мало не наполовину. Те, що залишилося, призначалось частково для Нготені, частково для орбітальних станцій у системі Болара, де Ватіш мав заповнювати трюми для зворотного рейсу. Даруа вже прикидав, як би йому вигадати час на зворотному шляху…

Ліжко смикнулося, ніби в судомі, м’яко зарипіло, і Ватіш прокинувся.

— Нас викликає «Лорі»!

Що таке Лорі, Ватіш не знав, але якщо вже Барс завважив за потрібне збудити свого пілота, виходить, справа того варта! На бігу протираючи очі, Даруа вдерся до рубки… Центральний екран меланхолійно демонстрував порожнечу й зірки, а от на боковому щось вимальовувалося. Якась крапка рухалась по дотичній до курсу транспортника.

— Я — «Лорі»! Всім, хто мене чує! Аварія на борту! Порушено системи життєзабезпечення! Життя екіпажу в небезпеці! Просимо допомоги!

— Я — Барс. Бачу вас. Дайте наведення.

— Говорить «Лорі». Аварія. Аварія. Просимо допомоги!

«Не чують!» — зрозумів Даруа.

— Барсе, виходь на стикування!

Зірки на екранах стрибнули — транспортник обернувся навколо власної осі, цілячись на іскорку, що стрімко наближалася з порожнечі. Біоелектронний мозок розрахував точку, в якій курси кораблів повинні були перетнутися, й кинув свою металеву оболонку назустріч потерпілим.

— Що за корабель? — поцікавився Конов, який теж з’явився У рубці.

— «Лорі», — неохоче відповів Ватіш, продовжуючи стежити за маневрами Барса.

— Транспортник?

— Не знаю. Треба підійти ближче.

Олександр глянув на панель керування:

— Барс не впізнає його. Не транспортник. Він подавав якісь пізнавальні сигнали?

— Ні. Схоже, там працює аварійний зв’язок.

— Аварійка спершу повідомляє дані корабля! Хто повинен бути в цьому районі?

Ватіш спіймав себе на тому, що машинально перевіряє застібку комбінезона, як під час польоту з інструктором. Командирські інтонації з’явилися в голосі Олександра Конова.

Даруа потягнувся до диск-карти і звірив час польоту. Схоже, в цей час маршрут Барса ні з ким не повинен перетинатися.

— Даре, накажи Барсові викликати «Талан»! Нехай уточнять характеристики «Лорі» та його маршрут!

Ватіш машинально корився, не відриваючи погляду від крапки на екрані, яка дедалі більшала. Траєкторії кораблів от-от перетнуться! Ось Барс вирівнює швидкість і прицілюється до стикувального вузла «Лорі»…

— «Талан» повідомляє номер корабля і маршрут! — рипучим голосом озвався біоелектронний центр. — «Лорі» — судно для прогулянок. У момент відльоту на борту були п’ятеро членів екіпажу і двадцять один пасажир. Шестеро дітей. В даний момент яхта повинна була підлітати до Нготені, але диспетчери втратили з нею зв’язок близько дванадцяти годин тому. Аварійного виклику ніхто, крім нас, не прийняв. «Талан» просить пілота Ватіша надати можливу допомогу суднові, яке потерпає. З Нготені буде вислано рятувальників.

Як тільки швидкість кораблів зрівнялася остаточно, Барс зробив ривок і намертво вчепився у стикувальний вузол корабля, з борту якого й надалі линули заклики про допомогу.

Ватіш і Конов зіштовхнулися при виході з рубки.

— Капітан не повинен залишати корабель! — нагадав Конов. — Я сам піднімуся на борт «Лорі»!

— Але офіційно я на транспортнику сам! «Талан» мене просив надати допомогу!

— Даре, ви ще встигнете здійснити подвиг. Я піднімуся на борт, визначу ступінь ушкоджень і доповім вам. Можливо, нам доведеться працювати вдвох.

Вони міряли один одного поглядами, поки Даруа не поступився.

— Тримайте зі мною постійний зв’язок.

Конов кивнув і пішов одягатися. Враховуючи можливі пошкодження герметичності оболонки яхти, слід було надягти скафандр.

Ватіш насуплено дивився на екрани. Скільки він мріяв про те, як виявить себе у позаштатній ситуації та заслужить право на дострокове зарахування в косморозвідку! І ось вона, позаштатна ситуація, а він сидить на старому кораблі й витріщається на екран! А подвиги тим часом здійснюють інші!

— Барсе, Конов з відділу безпеки «Талану»?

— Олександр Конов — колишній косморозвідник, а нині просто спостерігач. Він має статус Космічного Ветерана Першого Ступеню.

Щоки Ватіша залило червоною хвилею нестерпного сорому. Як легко вгадав косморозвідник його хлоп’ячі мрії! І в історії з бараноїдом Дар виглядав не найкращим чином…

Щойно Конов наблизився до шлюзового відсіку «Лорі», як спалахнули вхідні світильники й люк відчинився. Конов переступив поріг — і вмить злетів до стелі: система штучної гравітації не діяла. Втім, вона завжди перша виходить з ладу! Конов активував магнітні присоски скафандра й повідомив невидимому Ватішу:

— Я входжу.

За межами шлюзу освітлення не було. Конов увімкнув прожектор у скафандрі, але промінь ковзнув по стінці коридору й потонув у миготінні фосфоресціюючих, немов світлячки, контрольних панелей. Конов мимоволі здригнувся під захисною бронею скафандра (йому ніколи не подобалися світляки й гнилички) і зробив крок до панелей приладів. Вміст кисню в нормі, тиск у нормі, герметичність оболонки корабля не порушено, паливний відсік у нормі. Гравітацію відімкнено.

— Ватіше, корабель, схоже, неушкоджений.

— А що з людьми?

— Поки не видно. Йду далі.

Робити кроки було доволі складно, але гравітацію Конов активувати не зважився: можливо, її відімкнення якимось чином пов’язане зі станом здоров’я людей. У деяких випадках лікарі рекомендують невагомість.

Коли Конов проминув вхідний коридор, по очах зненацька вдарило яскраве світло й він мимоволі опустив світлофільтр. Димчаста поверхня фільтру виявилась ушкодженою, і Конов подумав, що скафандром давно ніхто не користувався.

Йому не траплялося бувати на яхтах для прогулянок, але старий косморозвідник був абсолютно впевнений, що оздоблення внутрішніх перегородок під червоне дерево не характерне для більшості з них.

— Даре, хто власник цієї скрині?

— Отто Симсон. Власник металовиробничого концерну «Гента-40».

— Ов-ва!

— Що сталося?

Об скло гермошлему Конова вдарився гостроносий предмет. Олександр накрив його металевою рукавичкою скафандра, і через мить замислено споглядав модельний дамський черевичок на тонесенькому підборі.

— Даре, ви знайомі з казкою про Попелюшку?

Даруа затнувся.

— Не зрозумів запитання.

— Нічого особливого. Я тільки-но знайшов черевичок. Скільки на яхті жінок?

— Вісім.

Назустріч Конову пливли ще черевики, тюбики губної помади, перемішані з зіжмаканим одягом, журналами й дитячими м’ячами. Усе це неквапно дрейфувало, підкоряючись незримим течіям вентиляції. Конов простежив поглядом джерело викиду речей і побачив літню даму, яка цього разу запально пожбурила в його бік старовинний годинник. Костюмом дамі слугував комбінезон з нашивками капітана корабля, а її обличчя було сповнене відвертого захвату. Годинник у вигляді будильника докосмічної доби обертаючись пролетів повз щоку Конова.

— Даре, з людьми, здається, проблеми. Схоже, в декого порушена психіка.

— Олександре, не скидайте скафандра! Можливо, це вірусна інфекція!

Як мінімум, дві з відомих Конову інфекційних хвороб могли призвести до серйозного розладу психіки.

— Все гаразд, Даре, я в скафандрі. Перевірю стан інших!

Пані, щось захоплено щебечучи, повисла на шиї Конова і спробувала зафіксувати поцілунок на склі шолома. На щастя, помада на її губах була з розряду нестійких, і шолом відбувся не надто яскравою плямою.

— Я поділяю ваші почуття, мадам! — голосно сказав Конов і обережно охопив бабцю за стан. Жінка здивовано вказала на свої вуха, й Конов увімкнув зовнішню акустику: — Мадам, а де ж інші?

— Іншим набридло грати! Ви зіграєте зі мною в баскетбол?

— Неодмінно, мадам, та спочатку я мушу зустрітися з капітаном вашого корабля! Ви допоможете мені знайти його?

«Мадам» гнівно вліпила ляпас скафандрові Конова, від чого сама відлетіла на пару метрів. Конов її не втримував, лише мляво відмахувався від безлічі предметів, які попливли в його бік, далі чвалаючи в напрямку капітанської рубки.

«Лорі» не був біелом, він мав стандартне обладнання для польотів в освоєній зоні. Спочатку Конов пройшов до пульта керування і ввімкнув гравітацію. Краще обстежити яхту звичним чином, адже пересування на присосках — не найшвидший спосіб.

Відразу після ввімкнення гравітації крізь зовнішню акустичну систему скафандра долинули гуркіт і каскади прокльонів.

Ймовірно, крім пустотливої бабусі, на борту перебували й інші пасажири. Але де екіпаж?

Конов перевірив бортовий журнал, та останні записи виявилися стертими. Показники приладів свідчили, що єдиною проблемою яхти був вичерпаний запас харчових концентратів. Надходив до кінця не лише основний, а й аварійний запас. Кожен з пасажирів їв за трьох.

Конов проглянув дані по медичному відсіку, але не знайшов жодної інформації про можливу епідемію. У найближчі кілька діб лікувати нікого не намагалися.

— Ну як там, Олександре? Бодай щось знайшли?

— За винятком того, що відсутня вахта, нічого особливого. Передавач налаштовано на аварійну хвилю, але в записах хтось порпався: вилучено цілі шматки. Продовжую огляд, вирушаю на пошуки людей.

За дверима командного відсіку Конова зустрів хаос. Безлад у коридорі, зчинений грайливою бабусею, був лише квіточками в порівнянні з тим, крізь що Конову довелося продиратися тепер. Як потрапили сюди розкиданий одяг, м’ячі для гольфа, картини, океанські мушлі, старовинні й сучасні книги, дитячі зіркольотики, інструменти, гребінці, накидки для крісел? — таке відчуття, що все це викинули власники й воно стихійно дрейфувало по кораблю, а тепер було звалене на підлозі зумисне, щоб ускладнити Конову пересування.

Олександр ледь не наступив на випромінювач, і тільки тоді нахилився, щоб підібрати предмет. На стволі стояло маркування мисливської зброї: мішень і оленячі роги. Конов не без заздрощів оглянув кнопки діапазону. Сам свого часу мріяв про щось подібне, але у віці Ватіша такі іграшки були Конову не по кишені, а тепер, серед повсякденних клопотів, колишнє захоплення мисливством і зовсім забулося. Олександр застромив випромінювач у кобуру скафандра й пообіцяв собі обов’язково повернути власникові.

До житлового відсіку не вдалося дійти зовсім трішки — зупинили розчахнуті двері кают-компанії.

Даруа Ватіш тоскно споглядав застигле на екрані зображення стикувального вузла «Лорі». Під час навчання інструктор змушував курсантів по пам’яті зображати особливості стикувальних вузлів кораблів різних типів. Вузол «Лорі» нагадував ромашку, а це означає, що він міг з’єднуватися щонайменше з вісьмома одиницями флоту, утворюючи стаціонарний комплекс. Непогано жив Отто Симсон, якщо міг заснувати поселення в Космосі, коли йому заманеться!

— Даре, приймай гостей!

— Що?! — Даруа так замислився, що не відразу зреагував на голос Конова.

— Візьми дітей зі шлюзового відсіку!

— Зараз! — Ватіш машинально глянув на показники шлюзу й побачив п’ять стовпців цифр. У шлюзовому відсіку перебували п’ятеро.

Ледь стулка дверей увійшли в стіну, Дар побачив Конова з відкритим забралом шолома. На руках у нього сиділо малесеньке дівчатко в жовтогарячому комбінезончику з зображенням чарівного суута. Тонке лняне волосся дівчинки вибилося з недбало заплетеної кіски й стояло сторчма, на замурзаному личку виднілися доріжки від висохлих сліз. До ніг Конова тислися двоє хлопчиків приблизно одного з дівчинкою віку. На руках один тримав добре вгодовану болонку, а другий міцно притискав до грудей новітній гравітаційний конструктор.

— Оце — дядько Дар! — життєрадісним голосом сповістив Конов. — Зараз він вас погодує і пограється з вами! — Болонка злостиво дзявкнула. У Дара похололо всередині: спілкуватися з дітьми він не вмів. Конов передав дівчинку Дару й дружньо поплескав хлопчиків по плечах. — Зараз дядько Дар покаже вам наш корабель!

Болонка несподівано вереснула, випручалася з рук хлопчика й помчала по коридору з пронизливим гавкотом. Ватіш озирнувся і побачив, як майнув хвіст бананоїда. Надія на те, що бараноїд, можливо, й не прийме собачку за омнікада, була надто мала. В іншому разі вартість болонки, без сумніву, вирахують із пілотської платні.

— Що там? — спитав він Конова, киваючи в бік «Лорі».

— Схоже, всі на гарній дозі! — похмуро відповів той. — 3 екіпажем включно. Суцільна вакханалія веселощів. Зараз я кого-небудь спіймаю і візьму кров на аналіз. Поки прибудуть рятувальники, можливо, ми вже знатимемо, чим ці яхтсмени накачалися!

— Допомогти?

— Та, мабуть, сам упораюсь. Вони не агресивні. Займайся дітьми!

Конов підвів стиснутий кулак на знак вітання і зник у шлюзовій камері. Власник болонки смикнув Ватіша за кишеню:

— А ви, дядьку, не бійтеся! Міккі вашого кота не з’їсть!

Даруа посміхнувся якомога ширше й подумав, що за свого «кота» він би так не поручився.

Кают-компанія «Лорі» могла вмістити не двадцять осіб, а вдвічі більше. Величезний стіл займав центральну її частину. Але сьогодні на столі розташувалися не чергові страви космофлотівської кухні, а надто вибагливі композиції з оголених тіл. Шість пар кохалися під мелодійне цвіріньчання музики денджу. Конов гмикнув і ввімкнув акустичну систему скафандра на повну потужність.

— Є тут власник яхти Отто Симсон? — гримнули динаміки гермошлему.

Ніхто навіть голови не повернув. Конов ступив кілька кроків уперед і відірвав від блондинки міцного мускулястого хлопця. Хлопець спробував наосліп вцілити Конову в щелепу, але завив від болю, затрусив забитою рукою. Блондинка гнівно заверещала й спробувала вкусити руку Конова, але скафандр успішно відбив і цю атаку.

— Агов, діти гріха! Де тут капітан чи господар яхти?

Хтось позаду стрибнув Конову на плечі, Олександр нагнувся, зробив блискавичний рух, і нападник звалився у зсунуті крісла. Жінки хором заверещали, музика обірвалася.

Конов оглянув кают-компанію і відзначив про себе, що троє учасників сексуального бенкету безсумнівно неповнолітні. Лише один з чоловіків за віком годився іншим секс-марафонцям у дідусі. Саме до нього й попрямував Конов, відкидаючи з дороги деталі одягу.

— Ви — Отто Симсон?!

Сластолюбець відчайдушно затрусив головою, намагаючись прикритися від Конова тілом партнерки.

— Я — Нешис! Атейрі Нешис!

— Де Симсон?

— В оранжереї!

— Квіточки нюхає?

На запитання ніхто не відповів. Зіпхнувши з себе партнерку, Нешис сховався під столом. Конов повернув партнерку до себе:

— Покажи мені оранжерею!

Дівчинка заплакала, відштовхуючи Конова і намагаючись прикритися руками. Конов нахилився, підібрав з підлоги комбінезон і жбурнув їй. Усе ще плачучи, вона натягнула одяг, сповзла зі столу й зашкутильгала до дверей. Конов пішов за нею, та біля дверей озирнувся й мовив:

— Сподіваюсь, я не надто вас потурбував?!

У відповідь гримнула денджу, і пари повернулися до перерваного заняття.

Дівчинка спотикаючись брела попереду коридором. Конов спробував заговорити з нею, але вона злякано відсахнулася й знову залилася слізьми. Тоді Конов залишив спроби спілкування і просто почав розчиняти двері кают. Дві з них були порожні, третя замкнена, а біля дверей четвертої на підлозі долілиць лежала темноволоса жінка. Конов підскочив до неї і перевернув. Жінка виявилася мертвою. Сліди пальців на шиї свідчили про те, що нещасну задушили.

Поки Олександр оглядав тіло, почулося тупотіння: провідниця втекла. Олександр пошепки вилаявся, опустив тіло на підлогу, штовхнув двері каюти й переконався, що вона теж замкнена. Конов зі злістю вдарив у двері металевим кулаком і почув у відповідь відчайдушний гавкіт. Схоже, в каюті замкнули собаку.

Конов ще раз нахилився над тілом. Жінка років тридцяти була вбрана в дорогу темно-синю сукню. До одного з аметистових браслетів, які прикрашали її тонкі руки, було пристебнуто ключа. Конов відчепив пластинку й підніс її до замка, який писнув, — песик у каюті загавкав голосніше.

Двері втиснулися в стіну, й Конов побачив спрямований на себе випромінювач. Короткоствольний. Не мисливський. Болонка спробувала вчепилася Олександрові в ногу, але наткнулась на метал і відскочила зі скавулінням.

Конов перевів погляд на руки, що стискали випромінювач — лише маленькі рученята, які тремтіли, над силу втримуючи важку зброю.

— Все гаразд, хлопче! — сказав Конов. — Я — друг!

Випромінювач вистрілив. Тієї ж миті Конов зробив стрибок, і вибив зброю з рук хлоп’яти. Якби не тремтіння рук юного стрільця, скафандр цієї системи не врятував би Конова від пострілу впритул.

Болонка захлиналася гавкотом, атакувала ноги Олександра і вже хрипіла з люті. Він спіткнувся об вгодований тулубець песика й мало не впав. Обеззброєне хлопча з криком і плачем позадкувало від постаті в скафандрі. Не усвідомлюючи, що робить, Конов відкинув забрало шолома, став на коліно й простягнув руки:

— Не бійся! Не бійся! Все гаразд! Я тобі нічого не зроблю!

Малюк задкував доти, поки не наткнувся на стіну, замовк на мить, бо зайшовся плачем, та потім знову закричав відчайдушно й моторошно:

— Не треба, дядьку!

Болонка скористалася моментом, підскочила й клацнула зубами перед самим носом Конова: Олександр ледве встиг ухилитися. Він боявся ще більше налякати дитину, тому просто схопив нестерпну тварину на руки й дозволив їй гризти свої рукавички.

— Який у тебе сердитий собака! Як його кличуть?

— М-мік-кі! — крізь сльози промурмотів юний стрілець.

— А тебе як звати?

— Петер.

— Петере, я сподіваюся, ти мені розповіси, хто тебе навчив стріляти по дядьках?

— М-мама!

— Петере, слово честі, я не зроблю тобі нічого поганого!

Болонка звивалася вужем, і Олександр докладав значних зусиль, щоб не придушити її надто сильно й водночас не випустити. Збоку це виглядало кумедно, й хлопчик засміявся крізь сльози.

— Петере, можна я встану?

Хлопчик кивнув, Конов підвівся, і далі притискаючи до себе пса.

— Мама пішла й звеліла тобі стріляти, якщо хтось увійде? — Хлопчик знову кивнув. Конов занепокоєно подумав про жіноче тіло за дверима. Краще буде забрати його, поки дитина не побачила. — Ти тут сам?

— Мама сказала, що приведе Літу й Андреса, але її так довго немає!..

— А де Літа й Андрес?

— Поруч у каюті. Мама замкнула їх, поки не повернеться тітка Ненсі, але тітка не прийшла, й мама сказала, що ми поки будемо жити разом!

Конов гарячково намагався пригадати, чи не бачив ще одного ключа на браслеті вбитої.

— Петере, я зараз приведу Літу й Андреса, а потім відведу вас усіх у гості на мій корабель! У мене там дуже цікаво!

Малий перестав плакати.

— Я без мами не піду! Вона не дозволяє нікуди ходити самому!

— А ти будеш не сам! Ти будеш разом з Літою і Андресом! Поклич собаку!

— Міккі!

На поклик господаря песик почав вириватися ще відчайдушніше. Конов нарешті розтулив долоні й дозволив болонці повернутися до хлопчика.

— Петере, я зараз тебе знову замкну, але ненадовго! Знайду Літу й Андреса і повернуся!

— І маму, — тихо попросив хлопчик. — Знайдіть мою маму.

— Обов’язково! — Конов намагався максимально заступити отвір дверей. — Я дуже швидко повернуся!

І тільки коли вийшов, згадав, що залишив випромінювач, який відлетів геть і лежить тепер в кутку під ліжком.

Другого ключа на браслеті не було. Конов пошукав навколо, але за час невагомості дрібний предмет міг виявитися де завгодно. Кілька секунд Конов постояв у задумі, потім згадав про мисливську зброю. Якщо відрегулювати її на мінімальний викид, можна використовувати випромінювач, як різак!

Бридкий запах смаленого пластику викликав запобіжне миготіння сигналу протипожежної системи на стелі, але в дверях сусідньої з Петером каюти з’явився акуратний отвір. Конов відімкнув випромінювач, встромив у отвір металевий палець і добряче натиснув. Двері пішли в стіну.

Пам’ятаючи про попередній досвід, Олександр цього разу не намагався відразу вдертися в каюту.

— Літо, Андресе, ви тут?!

— Хто там? — боязко долинуло з каюти.

— Дядько Алекс!

Тут погляд Конова упав на мертву жінку. Навряд чи вдасться щось пояснити зляканим дітям. Конов квапливо потягнув труп до сусідньої каюти, щиро сподіваючись, що вона порожня. На щастя, так воно й було. Олександр запхнув труп під ліжко, повернувся й побачив на столику біля ліжка статуетку Будди. Бронзовий Будда, закріплений магнітними утримувачами, загадково втупився у простір. Конову здалося, що цей божок дивиться просто йому в обличчя, ледь помітно всміхаючись розгубленому чужинцеві. Конов потрусив головою, відганяючи марення, але тут статуетка ворухнулася! Конов кулею вилетів геть і опинився в сусідній каюті, перш ніж зрозумів, що сталося. Двоє дітлахів, хлопчик і дівчинка, вп’ялися в незнайомця нажаханими поглядами.

— Я — дядько Алекс! Зараз ми візьмемо Петера й підемо до мене в гості, на корабель! Корабель зветься Барсом. Там дуже цікаво!

Конов говорив без упину, й при цьому встиг запхати в кобуру випромінювач, який досі стискав у правій руці, кинути погляд на понівечені двері, зрозуміти, що побита порцеляна навкруг — це наслідок вмикання гравітації, і з полегшенням констатувати, що діти неозброєні.

— Де мама? — спитало маля з розпухлими від сліз очима. Хлопчик нічого не сказав, але спрямував на Конова суворий і вимогливий погляд.

— Мама зайнята, вона прийде до нас на корабель трохи згодом! Зараз ви підете погратися з дядьком Даром. Він дуже добрий дядько. І дуже любить гратися.

— Літа хоче їсти! — повідомив хлопчик, піднімаючи з підлоги коробку з написом «Гравітаційний конструктор». — А я візьму це з собою!

— Звичайно! — Конов подумав, що в коробку слід було б зазирнути, але думка прийшла й пішла. Розчинилася в спогаді про посмішку Будди. Що там воно твердило, це стародавнє божество? Щось про заглиблення у вічний спокій?

Тим часом Конов опинився вже в каюті Петера: всі разом вони прийшли до хлопчика, щоб забрати його на корабель, де чекає дядько Дар.

А дядько Дар справді чекав, особливо коли Конов сказав йому, що треба забрати дітей зі шлюзового відсіку. Дядько Дар чекав разом з Барсом, та Барс не намагався ставити запитання, а дядькові Дару кортіло довідатися про події на «Лорі». Але Олександр Конов не мав ані найменшого бажання говорити багато, бо мусив устигнути повернутись і поспілкуватися з Буддою.

Знайомий шлях Конов подолав швидко. На кілька секунд зупинився перед дверима каюти Петера. Щось потрібно було ще зробити, але що? Думки дивно плуталися в голові Конова, на мить він пожалкував, що залишив «Барс». Там усе було якось простіше, зрозуміліше. Втім, ось воно: випромінювач! У каюті хлопчика залишився короткоствольний випромінювач. Треба підібрати. Негаразд, що зброя розкидана, де попало.

Конов переступив поріг і остовпів: брюнетка у темно-синій сукні, заклавши ногу на ногу, сиділа на ліжку Петера й тримала в руках статуетку Будди.

— Здрастуйте! — тільки й зміг вимовити Конов.

Жінка підвела на нього бірюзові очі й докірливо похитала головою:

— Навіщо ви взяли мій ключ?

— Але хлопчик боявся сидіти сам! — пробурмотів Конов.

— З ним залишався собака!

— Але… — Конов затнувся й втупив погляд у темні плями від пальців на шиї матері Петера. — Мені здається, я божеволію! Ви ж померли?

— Ну то й що? — байдуже запитала жінка. — Це дає вам право вдиратися в чужу каюту?

Конов стис руками скроні й міцно замружився. З головою було негаразд: судомило потилицю, перед очима миготіли кольорові смуги. Дуже хотілося пити. Конов облизав спраглі губи й міцно потер металевими рукавичками спітніле чоло. Стоп! Чому він не в шоломі?! Коли він скинув шолом?!

Олександр квапливо опустив забрало й вдавив засувку. Кольорові смуги перед очима зникли, й Конов побачив, що каюта порожня. В кутку самотньо лежав випромінювач.

— Якого дідька! Що це в біса таке!? — Конов увімкнув продувку повітряної суміші. — Коли ж це я шолома зняв? Тут якась зараза в повітрі! Даре!

Даруа не відповів, Конов похолов, але відразу й вилаяв себе останніми словами: рвонув покришку щитка на боку скафандра. Коли ж він устиг відімкнути зв’язок?!

— Даре!

— Що сталося, Олександре? — загримів у навушниках голос Ватіша.

— З дітьми все гаразд?

— Так. Їдять. Собака, щоправда, ганяє бараноїда по всьому кораблю! — (долинав також віддалений гавкіт). — Але поки не спіймав.

Конов розтулив був рота, щоб попередити Ватіша про небезпеку в повітрі «Лорі», але думка про можливість помилки в останню мить змусила Олександра вимовити зовсім іншу фразу:

— Рятувальники не зв’язувалися з тобою?

— Поки що ні. Викликати базу?

— Не треба. Все одно ще нічого не відомо. Я спробую відшукати кого-небудь з екіпажу!

Закінчивши розмову, Конов машинально закрив щиток, знову позбавляючи себе можливості миттєво зв’язатися з «Барсом». Зараз необхідно було зосередитись на пошуках команди «Лорі».

Конов квапливо підібрав випромінювач, закріпив його в скобі на стегні й попрямував шукати оранжерею.

Олександр більше не займався каютами, хоча в одній з них побачив чоловіків, які грали в неч. Конов пройшов повз них, бо були в цивільному. Ніхто його не гукнув.

Конов не бував на приватних яхтах, але знав, що оранжереї звичайно розташовуються в носовій частині корабля, подалі від розсіяного випромінювання двигунів. Житлові приміщення обладнувалися захисними екранами, що коштували дуже недешево. Мало хто витрачався на захисні екрани для оранжерей, і Отто Симсон не був винятком. Оранжерея розташовувалась у носовій частині.

Зарості були такі густі, що Конов за два кроки попереду не міг нічого серед них розгледіти. Він оглянув ці різнобарвні хащі й увімкнув зовнішню акустичну систему скафандра на повну потужність:

— Є хто живий?!

Серед рослин, які ворушилися й плазували, фраза пролунала досить двозначно. Пара фіалкових чагарників потяглися до людини, очікуючи подачки. Конов з досадою відмахнувся від прохачів і повторив запитання.

— Чого треба? — ліниво долинуло у відповідь.

Конов засік джерело звуку й поринув у зарості, безжально приминаючи металевими підошвами екземпляри-невдахи. На галявинці поруч з поливальною установкою він побачив людину у формі пілота. Той розлігся впоперек гігантського листка ейлурії і пив пиво з банки з маркою «цеки-цеки». Ейлурія жадібно підлизувала краплі, вловлюючи їх вустечком листка. Конов вихопив банку з мляво зімкнутих пальців і вилив пиво на ейлурію. Щоб не втратити дорогоцінну рідину, рослина миттєво згорнула листок, і пілот шльопнувся в якийсь бурий кущ із рожевими квітами.

— Якого дідька?

Не встиг розлючений шанувальник пива видобутися з екзотичних насаджень і підскочити до Олександра, як той тицьнув йому в груди відразу два стволи, аж ніяк не схожі на стовбури рослин.

— Ану встати, як годиться на службі!

Такого несподівано рішучого натиску пілот не очікував. Він сахнувся, зачепився за кореневище й знову полетів у кущі. Конов терпляче чекав, поки той підведеться, але випромінювачі в його руках чомусь тремтіли.

— Ти що, здурів, телепню?! — пілот і цього разу не квапився вставати, навпаки силкувався глибше зануритись у кущі, але Конов перетнув йому шлях. — Ти чого на людей кидаєшся?!

— Я сказав: встати!

Пілот знехотя підвівся, втираючи долонею вологі губи. Обличчя його було Конову знайоме, й він вирішив, що пілот з бази-маяка «Талан».

— Ім’я?! Посада?!

— Аванто Сид. Перший пілот.

— Як звати капітана? Його місцезнаходження?

— Рамон Боїв. Десь тут. Медитує.

— Медитує? — Конов на мить затнувся. — Що відбувається на кораблі?

— На кораблі? — обличчя пілота виражало щирий подив. — Нічого не відбувається. Летимо на Нготені. Я вільний від вахти. Маю право на відпочинок!

— Допоможи мені знайти капітана!

Пілот знизав плечима, огледівся і зробив знак Конову, щоб простував за ним у зарості. Вузенькою стежиною вони пройшли між різнопланетними рослинами й зупинилися біля величезного всипаного червоними трояндами куща. Троянди, вірніше те, що нагадувало троянди, були завбільшки як людська голова й вражали надзвичайно розкішною барвою. Біля підніжжя куща в позі Будди, що відпочиває, розташувався сивочолий товстун, який з одягу мав на собі лише якусь подобу пов’язки на стегнах. Очі товстуна були заплющені, на обличчі застиг вираз умиротворення.

— Капітане!

Товстун поморщився, не розтуляючи повік, але Конов не дав йому повернутися в нірвану. Він опустив один випромінювач у кобуру, а вільною рукою вліпив Боїву ляпаса. Товстун перекинувся на бік, гнівно хрокнув і розплющив очі.

— Я прибув на ваш аварійний виклик! — сухо сказав Конов. — Що у вас відбувається?

— У нас?! Все в нас, як звичайно! Ми не викликали аварійну! — товстун здивовано озирнувся. — У чому річ, Аванто?!

— Та звідки маю знати? — пілот здавався ледь збентеженим. — Коли я змінювався, все було гаразд!

Конов лише на мить відвів погляд, а коли знову глянув на товстуна, побачив бронзового Будду. Великого Будду. У людський зріст. Цей Будда лагідно дивився на Олександра й щось запитував, але Конов не розчув. Будда повторив свої слова, але знову Олександр не зрозумів їх. Тоді Будда жестами вказав на шолом, і Конов його скинув.

— За чим ти журишся, людино?! — запитав Будда.

— Та немає в мене горя! — вигукнув Конов.

— Тоді чому радієш?

— Нема в мене й радості!

— То ти досяг просвітління?

Конов увігнав у скобу другий випромінювач і сів поруч з Буддою.

Можливо, дітей спочатку слід було вмити, а потім нагодувати. Але Ватіш пам’ятав, як не любив у дитинстві вмиватися, й тому просто відвів їх у кают-компанію і посадив за стіл.

— Мене звуть Петер! — сказало хлоп’я, якому належала злостива болонка. — А це — Літа й Андрес.

— Дуже приємно! — Даруа намагався бути ввічливим з гостями. — Ви будете суп чи кашу?

— А морозиво у вас є? — поцікавився Андрес.

— А мама скоро повернеться? — допитувалась Літа.

Ватіш розстарався, як міг, і Барс створив для дітей навіть аналог морозива. Якийсь час вони просто їли, й відразу стало помітно, як бідолашні зголодніли й потомилися. Літа навіть до морозива не дійшла, а заснула просто за столом. Даруа відповів на виклик Конова, потім відніс її в одну з порожніх кают і прикрив ковдрою.

Коли він повернувся, хлопці вже розіклали на столі деталі конструктора й про щось жваво сперечалися. Даруа відсунув велику червону троянду, яка лежала поміж тарілок, поставив лікті на стіл і почав обережно розпитувати. Діти відповідали неохоче. З їхньої розповіді Ватіш зрозумів, що люди на «Лорі» раптом чомусь почали дивно поводитися. Хтось зробився пустотливий, мов дитина, а хтось почав битися та співати пісні. Мама Літи й Андреса почала танцювати з якимось дядьком, а мама Петера раптом вирішила, що дітей потрібно замкнути по каютах. Вона так і зробила, й тому більше діти нічого розповісти не могли.

— Той дядько сказав, що наша мама прийде сюди! — повідомив Андрес і раптом голосно заплакав. Даруа розгубився, але, на щастя, примчали Міккі з бараноїдом і почали бігати по кают-компанії. Міккі вже від утоми вивалив рожевого язика й гавкав хрипким басом, а бараноїд, схоже, тільки добирав смаку розваги. Діти жвавішали, коли бараноїд робив особливо вдалий стрибок, ляскали в долоні й підбадьорювали незграбного Міккі. Але ось бараноїд проскочив поміж тарілок, і відкинута троянда полетіла на підлогу. Міккі раптом вереснув, підскочив у повітрі і з розмаху впав майже під ноги Ватішу. Бараноїд тривожно киркнув і подерся Даруа на плече. Діти злякано завмерли, та собачка тільки сердито чхнув, струснув головою і знову став на лапи.

— Він уколовся! — закричав Петер. — Троянди колючі. Ви не думайте, дядьку Даре, Міккі не злякався! Він взагалі нічого не боїться!

Міккі питально дзявкнув, бараноїд сердито смикнув хвостом, схоже, ці двоє чудово розуміли один одного.

— Хлопці! — Даруа намагався говорити якомога переконливіше. — Я зараз відведу вас у каюту, вам треба відпочити!

— Ви нас замкнете? — стурбувався Петер.

Під його пильним поглядом Ватіш почувався дивно. Він запевнив дітей, що замикати нікого не збирається, й вони зможуть вийти коли завгодно.

— Де туалет, знаєте?

— Так! — безладно відгукнулися хлопчики. — У кожній каюті є!

— У нас корабель не простий. Він живий, і звуть його Барсом. Якщо вам раптом щось знадобиться, голосно покличте його на ім’я, і Барс відповість.

— Барсе! — залунало відразу два голоси.

— Слухаю! — буркотливо відгукнувся Барс.

— А ти казки знаєш?

Після нетривалої паузи Барс сповістив, що йому відома незліченна кількість казок, але він розповідає їх лише вмитим і готовим до сну дітям. Гості негайно виявили бажання йти спати, і Ватіш, мовчки дивуючись педагогічним здібностям Барса, супроводив їх разом з болонкою до сусідньої з Літиною каюти.

У такий спосіб Даруа звільнився від обов’язків няньки й повернувся в кают-компанію, щоб викликати Конова. Але відповіді не дочекався. Повторив виклик — і знову марно. Конов мовчав.

— Барсе, що на «Лорі»?

Барс, який одним зі своїх голосів зараз розповідав казки, відгукнувся негайно:

— З «Лорі» — все гаразд! Нічого не змінилося.

Коли Конов прийшов до тями, людей поруч не було. Дуже сильно пахли квіти, й Олександр подумав, що саме від цього незвичного запаху так запаморочилась голова. Щоправда, ніяк не міг зрозуміти, навіщо скинув шолом, але вирішив, що це не має значення. Ясно, що з повітрям на «Лорі» все гаразд.

Тут взагалі все було чудово, й Олександр не міг второпати, що могло привести його сюди. Пригадував, нібито йшлося про небезпеку, але не було на «Лорі» небезпеки. А шкода! З небезпекою — воно якось більш звично, можна сказати, спокійніше!

Олександр підвівся, спираючись на Будду, і дружньо поплескав його по плечі. Всі чотири червоні обличчя Будди дивилися на нього з лагідною посмішкою. Будда знав усі таємниці Світобудови, і це заспокоювало!

Нетвердою ходою Конов вийшов з оранжереї. Сонце сідало, й величний океан приймав у себе його промені. Над хвилями кричали знавіснілі чайки, і Конов скривився: їхні зойки віддавалися болем у скронях. Перестріляти б клятих птахів! Олександр уже витяг випромінювач, але Будда прошепотів, що така поведінка не гідна людини, й Олександр сховав зброю. Конов не хотів кривдити Будду!

Говорити з Коновим Ватіш міг з будь-якої точки корабля (Барс транслював виклик на передавач скафандра), але всі спроби виявилися марними, й Даруа зрозумів: з Коновим негаразд!

Можливо, один з наркоманів виявив агресію і зараз скалічений Олександр помирає десь у коридорах «Лорі»! А рятувальники прибудуть ще нескоро!

Ватіш хотів викликати базу й зовсім уже зібрався було зв’язатися з «Таланом» та доповісти про зникнення супутника… Але тут йому спало на думку, що за всіма законами «Талану», ніякого супутника на борту в нього бути не повинно! Не годиться йому брати подорожніх без особливого на те розпорядження керівництва! Це він мусив бути на «Лорі», а не Конов!

Ватіш думав недовго:

— Барсе, подбай про дітей!

— Слухаюся, капітане! — відповів Барс без звичної в’їдливості в голосі.

Коли Даруа, надягнув скафандр і вже рушив до шлюзового відсіку, його з несамовитим кирканням наздогнав бараноїд і видряпався на плече. Ватіш скинув звіра й зачинив двері в нього перед носом. Якийсь час бараноїд прислухався до кроків за перегородками, потім заскімлив жалібно й тужливо: «кир-ря!»

Після довгої ночі настав ранок. Конов трохи подрімав на березі, але перед світанком змерз і, щоб зігрітися, почав бігати туди-сюди порожнім пляжем. Будда з усмішкою спостерігав за гімнастичними вправами Олександра, а далі вимовив поблажливо:

— Виклич енергію янь, і тобі відразу стане тепліше!

Олександр сердито глянув на Будду, але слухняно уявив собі вогняний потік, що струменить по тілі… Спершу запалахкотіло в руках, а згодом і весь скафандр зайнявся золотавим сяйвом. Конов з подивом оглянув себе — й світіння негайно зникло.

— У твоїх почуттях безлад! — повідомив Будда. — Нема в тебе належної безпристрасності.

— Так, безлад! — погодився Конов. — Слід було ввімкнути підігрів у скафандрі, та й годі!

Він потягнувся до щитка й раптом виринув із марень. В оранжереї панував моторошний холод, вже понуро звісили листя найчутливіші рослини, а рожевий кущ аж палахкотів червоними квітами. Товстун лежав на спині із закладеними за голову руками й тягнув тужливу пісню. Конов зазирнув у його очі й здригнувся: це був бездумний погляд ідіота.

— Що це в біса означає?! — Конов позадкував. По спині ковзнув струмок крижаного поту. Олександр згадав очі Будди, й свідомість знову спробувала зіслизнути туди, на берег океану, де очікували таємниці Всесвіту. Але рука здригнулася, й спека ввімкнутої на повну потужність системи обігрівання скафандра привела Конова до тями. Він негайно прибрав зайві градуси, тремтячими руками напнув шолом і зацьковано озирнувся: навколо щільно стояли джунглі.

Де вихід? У підсвідомості хвилею здійнявся острах, але Конов зусиллям волі вгамував його. Він з абсолютною чіткістю усвідомлював, що потрапив під вплив чорної магії «Лорі». Тут щось відбувається, це «щось» позбавляє людей розуму, й це «щось» проникло навіть під захисну оболонку його скафандра!

— Час забиратися звідси! — Конов кинувся навмання, та ноги самі вивели його на знайому галявинку, де так само потягував пиво пілот.

— Поговорили? — спитав пілот, невпевнено киваючи кудись у бік заростів.

Олександр не відповів, тому що крізь каламутні очі пілота на нього знову глянув Будда. Олександр вискочив з оранжереї і налетів на Даруа, що простував назустріч.

— Ти що тут робиш?! — гримнув Конов.

Ватіш щось сказав, але Конов не розчув. Тоді він скинув шолом і загорлав, червоніючи з люті:

— Якого дідька ти сюди приперся?!

Ватіш у свою чергу відкинув забрало й закричав з неменшою злістю:

— Тому що ти на зв’язок не виходиш!

— Я тобі де велів залишатися?!

— А ти мені не вказуй! Я буду там, де треба!

— Ти — молодий телепень, тут усе заражене!

— А мені — начхати!

— Ти!.. — Конов сам не зрозумів, як у нього в руці опинився випромінювач, побачив тільки, що очі Ватіша дико розширилися, й останньої миті випростав руку вбік. Розряд ковзнув по плечі скафандра Даруа, перетворюючи на пил дорогу обшивку коридорної панелі. Із дзенькотом луснув світильник.

Обличчя Ватіша зблідло, але він простягнув руку вперед:

— Віддай зброю!

Конов похитав головою. Не без натуги він знову опанував себе: без шолома, вже не можна розраховувати на власний здоровий глузд. Адже він щойно змусив Ватіша теж скинути захисний шолом і мало не вбив його. Хто гарантує, що коли Ватіш отримає в руки зброю, не пристрелить його самого?

— Даре, я вже схибнувся! Зараз і ти схибнешся, й ми просто повбиваємо один одного! Що з дітьми?

— З ними все гаразд.

Конов із зусиллям заштовхнув випромінювач у кобуру.

— Поки-що гаразд! Коли ми з тобою повернемося на корабель, життя їм ніхто не гарантує! Даре, потрібно відстикуватися від «Барса»! Незабаром прибудуть рятувальники, нехай вони хоч когось застануть живим!

— Про що сперечаються шляхетні джентльмени? — на плече Конова лягла тонка рука, внизана браслетами. Конов повів поглядом по руці, по округлому плічку й довгій шиї… Сама Афродіта з усмішкою мружила карі очі! Конов відчув біля себе голосне дихання Даруа й знову опинився на океанському пляжі поруч з Буддою.

Ледь ступивши на «Лорі», Даруа відчув тривогу. Він ще кілька разів викликав Конова, але Олександр не відповідав. Шукати людину в лабіринтах незнайомого корабля — лише тепер Даруа зрозумів, яке складне завдання поклав на себе!

Хаос у коридорах не справив на Ватіша особливого враження (щось схоже, на думку Даруа, й мало б виявитися на судні, що терпить аварію). Гірше було зі станом людей. На перший погляд вони нічим не відрізнялися від тих, котрих Ватіш залишив на «Талані». Та тільки на перший погляд!

Коли назустріч Ватішу трапилася людина в смокінгу, Даруа зрадів. Він звернувся до джентльмена зі словами:

— Скажіть, будь ласка…

Чоловік не повернув голови. Він пройшов повз Ватіша, немов крізь порожнечу, й зник в одній з кают. Ще двоє парубків тягли дивну на вигляд кушетку з порізаною смугами оббивкою.

— Агов, хлопці!

Один з них обернувся, ляснув себе по заду й присвиснув. Ватішу схотілося в’їхати жартівникові в пику, але він стримався. Конов сказав, що на «Лорі» проблеми. Цікаво, які? Діти начебто не постраждали: перелякані, щоправда, але поводяться як звичайні діти. Може, й справді народ наркотиками накачався? Хіба мало в багатіїв примх?

Звідкись збоку долинув жіночий лемент. Даруа стрепенувся, рвонувся був на крик, але налетів на захоплену одне одним парочку й вискочив, як обпечений.

— Юначе! — Даруа озирнувся й побачив жінку похилого віку в капітанській формі. — Підійдіть сюди! — Ватіш не чув про жінок-капітанів прогулянкових яхт, але, зрештою, він не так давно служив у космофлоті. Бабуся вимогливо поманила Ватіша пальцем:

— Я до вас звертаюся! Що ви тут робите?

— Я прибув на аварійний виклик, капітане!

Жінка схвально посміхнулася:

— Як приємно зустріти виховану молоду людину! Ваш друг був не настільки вишколений!

— А де він?! — пожвавішав Ватіш.

— Напевно, в оранжереї. Усі наші гості повинні насамперед відвідати оранжерею! У нас є унікальні екземпляри!..

Базікаючи й далі, вона тим часом наблизилася майже впритул, і безсоромно розглядала Ватіша. Даруа почувався незатишно, але нагадав собі, що скафандр — досить надійний захист від навіжених.

— Скажіть, — бабуся сором’язливо нахилила голову, — а ви вмієте грати в баскетбол? Я хотіла б зіграти з вами…

Ватіш трохи розгубився, потім пригадав, як розмовляв з дітьми Барс.

— Звичайно, капітане, я чудово граю в баскетбол! Якщо ви покажете мені оранжерею, я обіцяю зіграти з вами негайно, як тільки відшукаю друга!

Бабуся засяяла, навіть заплескала в долоні:

— Тільки не обдуріть! Оранжерея — на носі яхти! Повертайтеся швидше, я чекатиму!

— Жінки породжують суєту! — філософськи відзначив Будда.

Конов кинув у його бік миттєвий погляд і знову повернувся до Афродіти:

— Ми, власне, не сперечалися, ми розмовляли!

— Розмовляли! — ствердив Ватіш.

Молода жінка розсміялася — відкинула голову й показала чудові зубки-перлини.

— А мені ваша бесіда здалася сваркою!

— Ні! — гаряче запевнив Ватіш, і тут його погляд упав на Будду. Той тримав у руках два кольти, а зсунутий на потилицю капелюх не віщував нічого доброго. Триденна щетина Будди підкреслювала оскал усмішки. Ватіш мимоволі схопився за бік, але кобура його скафандра була порожня: вся зброя залишилася в Конова. — Ми так мирно розмовляли!..

Афродіта відпустила плече Конова й підхопила під руку Ватіша:

— Знаєте, я так скучила за гостями! За весь час польоту — жодного незнайомого обличчя! Знаєте, Отто зібрав непогану компанію, але бачити їх щодня — це занадто!

Океан розмірено гнав до берега вали. Сосна над урвищем видалася Конову знайомою, хоча він був певен, що ночував не тут. Поява жінки серед цієї недоторканої природи навівала думки про тлінність людського буття. От стоїть вона, така тендітна й легка, серед диких каменів пляжу, дмухни — і зникне, як росинка під палючим промінням сонця! Що таке людина в порівнянні з глибинами космосу?!

Від піднесених думок його відволік Ватіш. Вимушено всміхаючись Афродіті, він повернувся до Олександра й крізь зуби прошипів:

— Алексе, ця сволота за вами зараз стрілятиме!

Конов миттєво повернувся, вихоплюючи випромінювач, але зустрівся тільки зі здивованим поглядом Будди й розслабився:

— Пусте, Даре, це мій друг.

Кольти вистрілили. Конов повалився на коліна, потім упав обличчям у пісок. Ватіш застиг у напруженій позі, не зводячи погляду зі стволів, які стікали димком, а дівчина й далі щебетала:

— Знаєте, у нас сьогодні вечірка, то я вас запрошую!

— Відійди від неї, виродку! — звелів Будда, спрямовуючи дуло в груди Ватішу. У роті Даруа пересохло, в скронях ломило. Він обережно вивільнив руку з теплої дівочої долоні. Теплої? Через метал рукавички?

Ватіша пройняв дріж. Мара зникла, й він побачив себе посеред коридору поруч із симпатичною золотоволосою дівчиною. Поблизу зі спрямованим у бік порожнього місця випромінювачем застиг Конов. Очі його здавалися зовсім скляними: Конов розмовляв з Буддою. Ватіш подумав: якщо зараз Олександра гукнути, він просто вистрілить на звук.

— То ви прийдете на вечірку? — повторила дівчина.

— Так-так, обов’язково! — Ватіш потягнувся до випромінювача, але тут Конов запхнув зброю в кобуру й озвався:

— Даре, нас кудись запрошують?

Неподалік знову гуркотів океанський прибій, але тепер Даруа бачив дві картинки, що накладалися одна на одну. В одній поруч з Коновим височіла бронзова статуя божества. У другій мертвий Конов лежав на піску, а до самого Ватіша з двома кольтами в руках з усмішкою наближався Будда в подобі ковбоя. І на обох картинках усміхнена Афродіта помахувала рукою на прощання.

— Алексе, нам потрібно відстикувати «Барса»!

Обидві картинки злилися в одну й зникли. Золотоволоса дівчина, все ще усміхаючись, повернула за ріг коридору. Конов похмуро поманив рукою Дара:

— Ходімо, рубка там!

Вони рушили в той бік, поступово прискорюючи крок, а далі побігли. Ватіш намагався не відставати й не відривати погляду від спини Конова. Під ноги раз у раз потрапляли дрібні предмети, але периферичним зором Ватіш постійно ловив океанський берег, і тому на підлогу він не дивився. Боявся побачити мертвого Конова.

— Юначе!

Ватіш з розгону проскочив повз розчаровану бабцю. Конов уже звертав у рубку, коли скривджена пані покликала несподівано гучним голосом:

— Віллі! Максику! До мене! На борту чужинці!

Почулося тупотіння численних ніг, але Ватіш услід за Коновим вскочив у рубку, й двері відрізали їх від переслідувачів. Конов гарячково клацав перемикачами, а Ватіш підскочив до передавача, який і далі працював на аварійній хвилі і ввімкнув голосовий зв’язок:

— Рятувальникам! На «Лорі» лютує невідома хвороба! Скафандри не захищають!..

Двері з вереском вдавилися в стіну, від сильного удару Даруа відлетів, змітаючи тілом незакріплені деталі, а Конов відскочив у куток з криком:

— Стояти, мерзото, стрілятиму!

Обидва випромінювачі в його руках ощерили дула на юрбу. Але люди напирали, їхні перекошені обличчя палали люттю. У першому ряду Конов побачив дівчинку, яка нещодавно вела його до оранжереї. Дівчинка з ощереними зубками повільно рухалася вперед, і руки її невпинно нишпорили в повітрі в пошуках жертви. Конов підняв випромінювачі і… не вистрілив! Юрба звалила його з ніг, зім’яла, й він зник з очей Ватіша, тому що в того самого вчепилася безліч рук.

Петер прокинувся від того, що Міккі дзявкнув. Спросоння хлопчик спробував пригорнути його, але собака випручався і, заливаючись гавкотом, атакував розгніваного бараноїда. Той спробував був наблизитися до сонних дітей з метою знайомства, та Міккі цього не схвалював.

Бараноїд киркнув, очі його з блакитних поступово зробилися темно-синіми. Спочатку звірові не сподобалося зникнення прийомної мами, а тепер його почав дратувати настирливий собака. Бараноїд зголоднів. Останнім часом його годували люди, й робили це регулярно. А тепер обід раптом скасували!

Міккі ненадовго замовк, тому що бараноїд зробив випад у його бік, а потім вереснув, коли пазури зачепили його лапу.

— Дядьку Даре! — загукав Петер. — Ваш кіт кривдить Міккі!

Ватіш не втрачав свідомості, просто події немов затягнуло туманом. Спочатку його збили з ніг, потім хтось випробував на міцність скафандр, але розрахована на серйозні перевантаження металева тканина змусила нападників волати від болю в поранених руках. Ватіш спробував підвестися, але під вагою тіл знову впав на підлогу. Чиясь зігнута в лікті рука опинилася під його підборіддям, і Даруа з жахом зрозумів, що зараз йому просто скрутять шию.

— Ні! — бабуся в капітанському одязі вчепилася в обличчя нападника, й той з криком випустив Ватіша. — Не вбивайте їх!

«Яка мудра бабця! — подумав Ватіш. — Даремно я не зіграв з нею в баскетбол!»

— Скафандри! Зніміть з них скафандри!

«Чорт, а бабця розумніша за мене! — вжахнувся Ватіш. — Не слід було продиратися в рубку! Викликати б Барса, щоб сам відстикувався від „Лорі“!»

Але ця запізніла думка вже не могла допомогти Даруа: двоє хлопців у космофлотівській формі витягли зі скафандрів спочатку його, а потім і Конова. Конова пом’яли більше, та він ще пручався. Бранців жбурнули на підлогу й міцно сповили липкими стрічками, примотали один до одного, спиною до спини.

Вдоволена бабуся щасливо розсміялася. Пасажири з «Лорі» лаючись виривали один у одного з рук трофейні скафандри: кожен хотів надягнути обнову.

— Даре! Пробач мені, заради Бога! — простогнав Конов. — Я не зміг стріляти! Це все одно, що розстрілювати дітей!

Ватіш і сам це бачив, але водночас він із жахом відчував, що свідомість ніби вислизає, намагаючись і його втягти в ці божевільні ігри. Йому дедалі більше хотілося втрутитись у бійку. Адже скафандр все-таки належав йому!

— Алексе! — Ватіш вибухнув найбруднішими лайками, які знайшлися в пам’яті. — Ви ж — косморозвідник, так вас і розтак! Зробіть що-небудь!

Конов завовтузився, й Ватіш зрозумів, що він намагається сісти. Але сісти вони могли тільки вдвох, і вони це зробили. Бабуся з захватом почала обох цілувати. Ватіш похмуро подумав, що коли судилося, щоб їх замучили жінки, то краще б це була та золотоволоска! Та саме її тут і не було.

— Мадам! — з пафосом промовив Конов, ухиляючись від чергового поцілунку. — Якщо ви нас розв’яжете, ми зможемо провести час значно приємніше!

— Пустунчику! — бабця насварилася пальчиком. — Ви від мене знову втечете!

Конов приготувався заприсягтись у вірності, але побачив Будду, що наближався, й знітився. Будда не терпів брехні!

І далі сперечаючись, пасажири та екіпаж «Лорі» полишили рубку й покинули бранців під владою щасливої пані-капітанші. Ватіш покрутив головою, прикидаючи, яка відстань їх відділяє від передавача. Коли в рубку вдиралися нападники, мікрофон працював. Якщо Барс і далі прослуховує хвилю «Лорі», можна спробувати з ним зв’язатися.

І тут коридорами «Лорі» розляглося дике ревище! Бабця злякано зіщулилась, Дар заціпенів, а Конов забув про Будду.

— Що це? — Даруа насилу виштовхнув із горлянки ті двоє слів.

Ревіння повторилося й скінчилось несамовитим виттям. Ватіш відчув, як по спині побігли струмочки холодного поту. Конов болісно застогнав:

— Це — Барс, Даруа! Це — Барс!

Почувши страшне ревище, бараноїд злякано киркнув і кулею вилетів з каюти, Міккі з вереском стрибнув на руки господареві, а хлопчики зайшлися плачем. У сусідній каюті голосно закричала розбуджена Літа.

Коли ревіння повторилося, Петер, не довго думаючи, поліз ховатися під ковдру, тремтячий Андрес кинувся за ним, а Літа зайшлася несамовитим криком.

Творці Барса, що закладали в його пам’ять рикання дикого звіра, навряд чи замислювались над тим, які наслідки може мати цей жарт. Кожен біел мав прізвисько, й коли косморозвідники працювали разом, голос тварини частенько застосовувався як позивні. Риком Барс скликав екіпаж під час посадки на атмосферну планету, коли капітан оголошував загальний збір. Риком косморозвідники вітали один одного замість дружнього салюту. Востаннє Барс гарчав у присутності свого другого капітана, коли команда прощалася зі старим кораблем. З того часу ніхто не турбував його звірячого голосу.

Але зараз Барс знову виявився на службі. Він раптом зрозумів, що екіпаж у пастці: вони опинилися в ущелині Радомая, і тільки сусідній корабель може прийти на допомогу. Барс буцімто спустився на кілька миль південніше на плато Десси. Можна було звернутися засобами звичайного зв’язку, але аварійний сигнал скликав і тих, хто заглибився в чорні нетрі. На ревіння збиралися всі. Тільки разом можна було перемогти, й Барс ревів на всіх хвилях діапазону й навіть всередині власної оболонки.

Диспетчер «Талану» терміново викликав рятувальників Нготені. Вони були вже порівняно недалеко від місця аварії «Лорі», але звістка про те, що нещастя сталося ще й із транспортником, змусила їх збільшити швидкість. Не відповідаючи на заклики бази, Барс репетував звіриною мовою про нещастя. Ефір наповнився схвильованими людськими голосами: рятувальники запитували спостерігачів про всі події в секторі. Чи не збився ще хто з курсу? Чи не вразила екіпажі раптова хвороба? Не чути про спалахи на зірках? А може, в секторі з’явилися бандити?

Нічого цього не чув Барс. Видіння заваленого в ущелині екіпажу змушувало його шаленіти, закликаючи на поміч. І раптом він почув кінське іржання! Тільки біел міг так відповісти! Барс замовк і приготувався слухати.

— Говорить Пегас! — долинув з динаміків сварливий голос. — Що з тобою діється?!

— Екіпаж завалило в ущелині! Прошу допомоги!

— Роззуй очі, Барсе, ти не на планеті! Ти завис поруч із механічною цяцькою і репетуєш, наче тебе ріжуть! Хто в тебе сьогодні капітан?!

— Даруа Ватіш!

— Скажи своєму Даруа Ватішу, щоб перевірив твої мізки! У тебе негаразд із біологічною частиною!

Барс блокував частину своїх вузлів і відразу зрозумів, що Пегас має рацію. Хтось зламував програми, перебираючи на себе частину енергії. Барс негайно активізував датчики і знайшов випромінювання, що йшло з кают-компанії! Якийсь біологічний об’єкт намагався впливати на мозок транспортного корабля!

Барс спробував вступити в мовний контакт, але отримав у відповідь такий удар по сенсорах, що в нього ледве не відімкнулося блокування. Ще ніхто не намагався зводити з розуму біоелектронний мозок, і в Барса не було варіантів захисту.

Біел спробував викликати капітана, та Ватіш не відповідав. Він давно вже перебував на «Лорі», і косморозвідник Олександр Конов пішов разом з ним. Барс міг звернутися до людей, що залишились, але йдучи, Даруа наказав Барсу про них піклуватися. Люди були ще надто незрілі, щоб віддавати накази.

Найгірше, що Барс не міг визначити ступінь інтелектуального розвитку нападника. Барс — корабель косморозвідки — мав спеціальні програми на випадок зіткнення з чужим розумом. Слід було уникати конфлікту всіма можливими способами. Об’єкт поводився агресивно: проник на корабель і, пошкоджуючи життєво важливі органи, ставить під загрозу життя довірених Барсові людей. Але приймати рішення повинен капітан! Або за його відсутності — член екіпажу! Барс не міг вживати заходів самостійно.

Тоді він вирішив удатися до компромісу. За умови недієздатності присутніх на борту людей можна спробувати задіяти інших членів екіпажу — не людей. Барс киркнув і покликав бараноїда до дверей кают-компанії. Там він так-сяк пояснив мешканцеві планети Імра завдання: пробратися в кают-компанію і обнюхати біологічний об’єкт. У разі дружньої поведінки об’єкта пояснити йому недоцільність впливу на центр корабля.

Бараноїд сердито киркнув, і блакитні очі його стали темно-синіми. Звірові не сподобалося повідомлення про появу на кораблі чужинця. Самим нема чого їсти!

Коли двері кают-компанії відчинилися, бараноїд шаснув усередину з максимально можливою швидкістю. Побіжного погляду йому вистачило, щоб оглянути територію і знайти єдиний новий об’єкт: гравітаційний конструктор. Бараноїд ретельно обстежив деталі й знайшов ще один запах, який видався йому привабливим. Деякий час він нюхав повітря, потім кинувся просто до великої троянди, яка лежала на підлозі. Сині очі бараноїда, які вивчали квітку, особливо прикипіли до колючок. Саме колючки випромінювали максимальний аромат. Бараноїд голосно втягнув у себе повітря, киркнув і зробив стрибок.

Сенсорний удар виявився таким сильним, що Барс знову заволав, та бараноїдові голод додав спритності, і вже через кілька секунд Барс втих, бо роздерта на клоччя квітка зникла в утробі звіра.

— Це була істота розумна?

— Не зрозумів тебе! — киркнув бараноїд, облизуючись, і вдоволено примружив блакитні очі.

Ревіння Барса, яке досягло слуху його екіпажу з боку шлюзового відсіку, стало для Конова свідченням того, що остання фортеця впала й досить опиратися неминучому. Будда був поруч, і вони разом подалися в мандри космосом. Частенько перетинаючи космічний простір, Конов проте рідко опинявся з ним віч-на-віч — лише в разі, коли позаштатні ситуації вимагали виходу у відкритий космос. Але й тоді вся увага була прикута до корабля, неполадки в якому змушували екіпаж надягати скафандри.

А зараз Олександр занурився в споглядання зірок, що пролітали під ногами. Будда летів поряд, часом вдаючись до пояснень на кшталт: «так виглядає галактика, коли народжується», «ця зірка зараз вибухне», «тримайся подалі від протуберанця». Конов мусив визнати, що вигляд відкритого космосу породжує зовсім нові почуття, які й порівняти немислимо з колишніми, буденними, зрозумілими. Можливо, саме так мусить почуватися молодий бог!

Будда пояснив Олександру, що згодом і він зможе творити галактики, але для цього треба спочатку попрацювати з енергіями. Напевне, енергія «янь» знову вичерпалась, тому що Конов почав жахливо мерзнути в космосі. І руки затерпли, й Ватіш над вухом стогне! Олександр прислухався. Слухові ввижався жагучий шепіт: «Та стріляй-бо!»

Але в кого можна стріляти в космічній порожнечі? Конов напружив зір і розрізнив обриси чиєїсь неголеної пики на тлі блакитного неба. Виявляється, Ватіш був на прицілі у двох десятків запеклих бандитів, а в самого Конова в руках стікав димком вінчестер одна тисяча… невідомо якого року випуску. І якщо він, Конов, зараз вцілить з першої спроби у ватажка, Ватіш отримає шанс кинутися в кущі… Який шанс під такою кількістю стволів?

— Даре! У тебе дитячі фантазії!

— А ваша космічна маячня краща?! Бог новоявлений!

Вони сиділи в рубці «Лорі», зв’язані в кращих традиціях класичного вестерну — спиною до спини, — і повільно замерзали. Космічний холод посилювався! Конов ще в оранжереї зрозумів, що на «Лорі» негаразд із опаленням, але це вже не лізло ні в які ворота! І бабця-капітан зникла кудись, а саме на порі погрітися грою в баскетбол!

— Д-давай вибиратися звідси! — процокотів зубами Конов.

— А я не проти, тільки як?

Ледача від насичення Істота перетравлювала здобич. Живилася вона не один день, і маса поглинутої енергодумки якраз наближалась до бажаної. Чималий згусток енергодумки, на жаль, вислизнув з пастки, а паросток-ловець загинув — та це тимчасово. Істота не дозволила роз’єднати зв’язок, і, виходить, рано чи пізно й цей розум буде позбавлений енергії.

Істота могла постувати дуже довго, але якщо вже натрапляла на їжу, завжди прагнула граничного насичення. Спочатку енергодумкою, потім — білком. Повне втамування апетиту означало готовність до розмноження. Сама Істота білкової їжі не потребувала, а от личинкам, матриці яких уже були закладені в середині Істоти, білок був необхідний для будівництва їхніх тіл. Тому Істота завжди намагалася збільшити кількість їжі і, треба сказати, виявлялася доволі винахідливою в способах. Саму Істоту навряд чи можна було назвати розумною (у людському розумінні цього слова), але вона вміла трансформувати енергодумки й використовувати їх. Людина назвала б це здатністю до телепатичного впливу. Щоправда, для цього впливу мав значення фактор відстані. Якщо Істота довго голодувала чи нещодавно здійснювала розмноження, їй не вдавалося приманювати здобич здалека. На «Лорі» вона натрапила вже напівмертва від голоду й здатності телепатично впливати на розум набула не раптово. Зате в повітряну суміш корабля миттєво потрапили речовини, випромінювані Істотою разом із запахом. У незначній концентрації вони, проте, справляли на людський мозок наркотичний вплив. І саме вони стали тими посередниками, за допомогою яких Істота почала живитися.

Істота була страшенно розчарована тим, що не змогла підкорити собі всі біологічні об’єкти на кораблі. Чим простіше влаштований був розум, тим менше він містив енергодумки, і, виходить, майже не цікавив Істоту. Таким чином, діти й собака виявилися поза грою, принаймні поза першою її фазою. Звичайно, їх можна було використовувати як джерело білка, але це вже наприкінці, коли енергодумки запліднять матриці личинок і настане фаза, що передує розмноженню.

Якби люди здатні були аналізувати природу Істоти, то виявили б, що вона схожа на деяких комах Праматері Землі. Павук, що запліднив самку, втікає чимскоріш, поки не з’їдений. Але кожен павук знає правила цієї гри, а Отто Симеон, який роздобув для оранжереї дивовижну рослину й надзвичайно пишався новим надбанням, аж ніяк не уявляв собі її підступності.

З пасажирами Істота впоралася досить швидко — позбавлені значної частини енергодумки, вони просто дійшли межі божевілля. Екіпаж було залишено на закуску: чим більш складний і тренований мозок, тим смачніше харчуватися його випромінюваннями. З двома — із самим Отто та капітаном корабля — Істота вовтузилася найдовше. Та нарешті виявились вичерпаними й вони!

Але на аварійний заклик, як мухи на мед, повинні злетітися й інші кораблі! (Істота мала певне уявлення про особливості поведінки здобичі). Завжди добре мати додатковий запас їжі!

І корабель з’явився. А з ним — і люди, досить смачні, а головне, нові. І ще додатковий сюрприз: мало схожий на людський, але теж мозок, рідкісна страва — біел!

Істота розім’якла. Чоловік з’явився відразу. Щоправда, він спершу трохи пручався, але так навіть цікавіше! Істота з задоволенням вовтузилася з новою енергодумкою. Спорядити на новий корабель свій паросток вдалося без особливих труднощів. Зазвичай люди намагалися в першу чергу рятувати найдрібніших дитинчат, а значить, з ними можна було відсилати що завгодно.

Паросток, який потрапив у нове середовище, негайно підсилив аромат, щоб дістатися до мозку другої дорослої людини. Нарешті й на мозок Барса було розпочато телепатичну атаку. Але тут на Істоту чекала неприємність: біологічна частина Барса була зрощена з машиною, а тому виявилася більш стійкою за звичайний людський мозок. Барс просто блокував біологічну частину й цілком перейшов на машинне мислення. Та ще ця паскудна тварюка!

На батьківщині Істота мала природних ворогів. Не надто розумні хижаки добре відчували білкову природу Істоти-матки і поїдали її просто й без витівок. От упоратися з личинками ці звірі не змогли б, але вони й не полювали на личинок! Вони полювали на жирну матку, а енергодумка просто звільнялася й безглуздо губилася в просторі.

Звір, який зустрівся істоті на транспортнику, не належав до знайомих їй хижаків, хоча повівся аналогічно: з’їв паросток. Істота пообіцяла собі під час другого раунду поєдинку з Барсом пригнати на транспортник двійко озброєних людей, щоб покінчити з нахабним бараноїдом.

Але це потім. А зараз Істота продовжувала ласувати, по шматочку відриваючи енергодумку від розуму спійманих людей. Все було спокійно. До того ж, неподалік з’явився ще один корабель, і, виходить, можна буде зробити додатковий запас їжі!

— Барсе! Хто це так страшно гарчав?! — дітям набридло плаката. Хлопці повилазили з-під ковдри, Андрес пішов до іншої каюти забрати Літу, а Петер зіпхнув з ліжка Міккі, що пригрівся, й згадав про механічну няньку.

— Це я гарчав! — меланхолійно відгукнувся Барс. — Мені снився сон, і я гарчав уві сні.

— Я так злякався! — зізнався Петер. — Я думав, на нас напали прибульці! А де дядько Дар і той, другий дядько, що обіцяв знайти маму?!

— Вони на «Лорі», — відповів Барс так само сумно. Він уже почав перевіряти відімкнені вузли, але ще не скінчив, і все багатство відтінків людського голосу зараз було йому недоступне. Залишився самий лиш смуток.

— Барсе, а нам можна на «Лорі»?

— Без наказу капітана не можна!

Петер замислився. З’явився Андрес, що вів за руку запухлу від плачу Літу. Радісний Міккі привітав їхню появу голосним гавкотом і посиленими рухами хвоста. Петер поскаржився Андресу на впертість Барса.

— А ми — маленькі! Нам не капітан наказує, а мами! А раз мам нема, виходить, ми самі собі наказуємо! — слушно зауважив Андрес.

Барс нічого не відповів, але двері каюти замкнулися. Петер сердито застукав по них кулачками:

— Я все дядькові Дару скажу! Він нас не замикав і тобі б не дозволив!

Та Барс увімкнув вузли, яких бракувало, і припинив переговори з дітьми.

Істота не потребувала високої температури, вона готувалася переходити до наступної фази й для цього перемістила частину своєї маси за межі оболонки корабля. Отвори, що виникли при цьому, були заповнені «коренями», і значного витоку повітря не сталося. Але «корені», проходячи крізь оболонку, пошкодили систему терморегуляції «Лорі». Температура у відсіках почала падати.

Одурманені люди тим часом не втратили чутливості й почали зігріватися по-своєму. Дехто просто напнув на себе весь наявний одяг, десь ввімкнули індивідуальне обігрівання каюти, а в двох місцях і досі діюча протипожежна система заливала вогнища локального загоряння.

У рубці температура впала вже до п’яти градусів тепла й дедалі знижувалася. У самих комбінезонах Ватіш з Коновим, цокотіли зубами, а тому розпочали відчайдушні спроби звільнення. Заважало те, що, безперестанку провалюючись у марення, вони перешкоджали один одному.

Ватіш намагався гризти пута, але марно. В його уяві вони з Коновим потрапили на обід до канібалів, чиї прокляті списи погрожували відправити представників космофлоту до прабатьків значно швидше, ніж Ватіша нарешті осяє геніальна ідея про спосіб звільнення.

Конов і далі мандрував космосом. Тільки йому, богові-початківцю, дедалі більше дошкуляв холод космічного простору. Він просив Будду допомогти з продукуванням енергії, але бронзовий друг не поспішав з рекомендаціями. Він чомусь огорнувся білястим серпанком, і обриси його ставали щодалі розмитішими.

Коли обоє бранців уже наближалися до блаженства нескінченного сну, хтось вкусив Ватіша за плече. Даруа з криком рвонувся — злісний канібал відлетів убік. Вирваний лементом із забуття Конов розтулив холодні губи в кривій усмішці.

— Даре! — ледь повертаючи язиком, промовив він. — Ця бісова тварина прокопала хідник у шлюзовому відсіку!

Щасливий бараноїд стрибнув Ватішу на груди й радісно куснув його за підборіддя. Даруа й далі вважав, що його поїдають живцем, і заволав ще відчайдушніше.

— Даре! Це бараноїд! Накажи йому перегризти мотузки!

Вже приходячи до тями, Даруа ввіткнувся обличчям у тепле хутро, і звір, який нарешті відшукав свою прийомну маму, натхненно запрацював язиком. До щік Ватіша поступово поверталася здатність відчувати. Через кілька секунд він уже відпльовувався від поцілунків бараноїда.

— Мотузки! — повторив Конов.

— Але я не вмію! — Даруа був у розпачі. — Це Барс розуміє його мову, не я! Я не знаю!

— Ну покажи йому! Покажи!

Обоє люто вчепилися зубами в стрічки, що оперізували їхні тіла. Бараноїд радісно киркнув і облизав обличчя Конову. Конов розсміявся крізь сльози.

— Ніколи не думав, що буду цілуватися з інопланетянином!

— Кире! Поганий! Смикати! — Даруа навіть загарчав, демонстративно кусаючи стрічку. — Вона піймала!

Бараноїд здивовано стежив за людьми, потім вирішив, що настав час приєднатися до гри, і в свою чергу вчепився в пута. Для того, хто зламує корабельні перетинки, липка стрічка — не перешкода. Пута були перегризені миттєво. Якби ж тільки не такі липкі!

— А що це ви робите?

Ватіш з Коновим підвели очі й побачили стару знайому. У буквальному значенні слова стару. Бабця тримала мисливський випромінювач. Конов мимоволі застогнав.

— Мерзенна тварина! — бабуся навела дуло на Кира, який безтурботно попирхував, але Конов із силою штовхнув бараноїда ногами й скрикнув від болю, бо заряд, призначений звірові, пропалив йому гомілку. Кир відлетів під крісло. Бабуся повернулася, але не досить спритно, й наступний постріл розрізав крісло навпіл.

— Стерво! — Дар у свою чергу вдарив ногами, й підбив мисливицю під коліна. Капітанша похитнулася, але встояла. Вона повернулась, і дуло випромінювача перемістилося в бік Даруа. Ватіш закусив губу, очікуючи пострілу. Поруч корчився від болю Конов.

— Погані хлопчики! І в баскетбол не грають!..

Метнулася брунатна блискавка, випромінювач загримів об підлогу, а капітанша зайшлася відчайдушним лементом:

— Віллі! Максику! Неньку кривдять!

Бараноїд відпустив прокушену руку, зістрибнув на підлогу й пригорнувся до колін Даруа. Очі Кира знову були темно-сині.

Пегас не пішов, Пегас очікував поруч, і Барс звернувся до нього:

— Поклич свого капітана!

— Я не маю капітана! — відповів Пегас.

Барс не зрозумів. Якщо є космічний корабель, виходить, на ньому є люди. А раз є люди, значить, один із них — капітан!

— А де він?

— Я мандрую без команди! Мене списали з космофлоту і відпустили на волю.

Про таке Барс не чув. Старі кораблі звичайно пускали на злам, а що роблять з біелами, Барсові не було відомо. Їх не так і багато, біелів. Їх чомусь більше не роблять.

— А де ти береш пальне? — запитав Барс. — Його завжди забезпечував «Талан», і Барс не міг собі уявити інші варіанти.

— Коли як, — відповів Пегас. Взагалі я знаю кілька покинутих баз…

Барс замислився. Він був уже старий, а тепер, після порушення роботи біологічних вузлів, його могли зняти з рейсів.

— Я хочу з тобою про це поговорити, Пегасе! Але не зараз. У мене й справді щось сталося з екіпажем. Він давно вже не виходить на зв’язок.

— Якщо твої люди на цій механічній іграшці, то кепські їхні справи! Я звідси бачу, як крізь оболонку пускає корені Фойра.

— Фойра? Я про таке не чув…

— Я старший за тебе, Барсе. Я бачив Фойру. Спершу вона висмоктує в людей розум, а потім поїдає тіла. Я міг би зараз убити її, але тоді буде пошкоджено яхту. А люди поки що живі, і їх ще можна врятувати.

— Як це зробити?

— Зняти людей з яхти. Але це повинні робити механізми, людей вона підімне під себе. Я бачив, як загинули кілька екіпажів, котрі намагалися допомогти один одному. На тобі немає паростків?

— У мене тут хижак із планети Імра. Він з’їв паросток.

— Це добре. Я чую, як перегукуються рятувальники. Їх треба переконати не підійматися на борт яхти. Нехай пошлють роботів!

— Роботів?

У мовчанні людей, що оточили їх, Даруа почув вирок собі, Конову й Киру. Смертний.

«До дідька! Міг же я не приходити до тями! — майнула в нього малодушна думка. — Вже давно мене з’їли б людожери — й жодних проблем!»

Обважнілий Конов прихилився до спини Ватіша: схоже, косморозвідник саме знепритомнів. Він стікав кров’ю. Ватіш з тугою подумав про те, що тепер йому вже точно не потрапити в косморозвідку, і про останній подвиг ніхто приятелям з льотної школи не розповість…

Бараноїд зайшовся кирканням, схожим на клекіт, але й це не завадило Даруа почути, як хтось шарудить по підлозі, шукаючи випромінювач.

«Добре, що вони другого не взяли!» — подумав Ватіш, хоча насправді це нічого не змінювало. І в одному випромінювачі зарядів вистачало на трьох.

— Додому! Пішов додому! — крикнув він бараноїдові, як гримають на собачку, що причепилася й настирливо біжить за господарем. — Повертайся на Барс!

Але бараноїд чи то не зрозумів, чи не хотів зрозуміти. Він ще міцніше пригорнувся до Ватіша й тоненько заскиглив. Мовчазна юрба вселяла в нього жах. Тільки капітанша голосила, притискаючи до грудей прокушену руку.

Випромінювач підняли, й Ватіш побачив, що тримає його та сама золотоволоска. Він мимоволі зіщулився…

І тут рубка стала сторчма! Зненацька відімкнулася гравітація, вся юрба розлетілася попід стелею. Зіштовхуючись один з одним, люди злякано галасували. Ватіш теж закричав, але тому що якась величезна змія охопила його впоперек грудей і поволокла за собою! Ватіш звивався й весь час бачив поруч із собою тіло Конова без жодних ознак життя. Хоча пошкоджені пута послабшали, однак липкі стрічки й далі утримували капітана й пасажира Барса разом. Звідкись знизу долинало злякане киркання бараноїда: схоже, в нього теж були проблеми.

І тільки коли змія протягла Ватіша через шлюзовий відсік «Лорі», Даруа зрозумів, що це маніпулятор робота, і радісно загорлав:

— Барсе!

— Слухаю, капітане! — відгукнувся біел.

Насамперед Ватіш наказав відіслати в медичний відсік Конова. Слід було негайно зупинити кровотечу, знеболити, підключити внутрішньовенне вливання. Усе це виконувала медична програма Барса. Олександр поки до тями не приходив, але Ватіш сподівався дотримати його до прибуття рятувальників, серед яких обов’язково будуть лікарі.

Потім він збирався відстикуватися від «Лорі», відійти на безпечну відстань, але Барс нагадав, що герметичність стикувального вузла порушено. Прориваючись до Даруа, бараноїд попробивав наскрізні отвори в перемичках шлюзових відсіків обох кораблів. Якщо Барсові під силу затулити отвір зі свого боку, то для ремонту «Лорі» потрібно, щоб хтось координував дії механізмів. Барс, в принципі, може ввійти в керуючу систему яхти, але для цього потрібні час і відсутність опору з боку екіпажу. Якщо ж просто відстикуватися й піти, зяюча пробоїна буде загрожувати життєвим функціям «Лорі». Невідомо, в якому стані аварійні системи й чи зможуть вони без участі людини перекрити ушкоджений відсік.

— Виходить, чекатимемо на штурм?

Ватішу дуже не хотілося воювати. Хоча на транспортнику він миттєво відчув себе краще, але мозок і досі був отруєний парами Фойри.

Даруа доплентався до рубки, напнув на себе втеплювач і звелів Барсові подати гарячого чаю. Щасливий бараноїд ходив слідком за Ватішем. Коли Даруа сів у крісло, він видряпався на спинку й притулився боком до шиї пілота. Ватіш не заперечував. Тільки тепер, у відносній безпеці, він відчув, наскільки йому кепсько. Боліло побите тіло, нили м’язи, до всього ще й почала бити лихоманка.

— Як там діти?

Барс запевнив капітана, що з дітьми все гаразд.

— Дай їм поїсти!

— Дядьку Даре! — Барс ввімкнув трансляцію, і Ватіш побачив на екрані малолітню трійцю. — Барс нас кривдить! — дзвінкий голос Петера, здавалося, заповнив собою рубку, і Даруа мимоволі поморщився від різкого болю в скронях. — Барс замкнув нас! Накажи йому відчинити двері!

Ватіш тяжко зітхнув:

— Вибач, Петере! Вибачте, дітки, вам знову доведеться посидіти замкненими, але недовго. Так сталося. Зараз Барс приготує вам що-небудь смачненьке й розповість казку.

— Дядьку Даре, ви знайшли маму?!

Дар відігнав видіння Афродіти з випромінювачем у руках.

— Ні, я пройшов повз неї. Усе буде добре.

— Дядьку Даре!..

Даруа різко відімкнув трансляцію. Він не міг зараз переконливо брехати.

— Що там у шлюзовому, Барсе?

— Були спроби його відкрити. Я блокував механізми.

Як тільки кому-небудь спаде на думку використовувати випромінювачі, ситуація загостриться. Ватіш не може припустити, щоб божевілля проникло на транспортник, а значить… без трупів не обійтися!

Істота виявила, що її здобич поменшала, й відчула роздратування. Коли їжа йде з рота — це не кращий час для розмноження. Через одного з приготованих об’єктів вона обстежила шлюзовий відсік, і з’ясувала, що з боку другого корабля отвір поквапливо зашпаровується. Паросток загинув, за відсутності прямого сполучення між кораблями не можна буде впливати через повітря, а для прямого впливу на мозок відстань завелика. Залишається використовувати харчові об’єкти. Перемичку між кораблями необхідно зламати.

— Барсе, як наші барикади?

— Капітане, нас атакують!

— Відчини двері!

— Не зрозумів?!

— Відчини шлюзовий і впусти нападаючих! Заблокуй медичний відсік, рубку й каюту з дітьми. Нехай пошукають нас!

Нападники не встигли розкрити шлюзовий відсік: Барс розгорнув двері, впустив двох людей з випромінювачами, й згорнув їх перед іншими. Пілот з «Лорі» й Афродіта недалеко пробігли — вже через кілька кроків їх зупинив наступний заслін. Барс блокував частину коридору (маневр, який застосовується при порушенні герметичності шлюзового відсіку).

— Що вони роблять, Барсе?

— Зупинилися. Жінка кинула випромінювач, чоловік дивиться на нього, не знаючи, з чого почати.

— У тебе є там харчові ніші?

— Нема. Але я можу використати ремонтну. Це займе більше часу.

— Подай їм обід. У тебе є святкова їжа?

— Звичайно.

Протягом декількох хвилин Барс займався тим, що перекидав їжу з харчового відсіку на ремонтну лінію, а Ватіш силкувався не заснути. Нарешті Барс доповів про готовність розпочати пригощання новоприбулих.

— Чудово! Побільше ароматизаторів!

Коли ремонтна ніша відкрилася, чоловік рефлекторно спрямував у її бік випромінювач, але щойно запах добре просмаженого біфштекса досяг його ніздрів, ситуація змінилася. Випромінювач полетів убік. Пілот вихопив з ніші тарілки, забився в куток і почав поквапливо їсти. Афродіта стежила за ним з погано прихованою заздрістю, але тут Барс подав наступну порцію. Аристократка прожогом кинулася до ніші, чоловік забурчав з кутка, але Афродіта вереснула, двома руками схопила м’ясо і почала давлячись запихати його до рота.

— Ну то як наші гості, Барсе?

— Їдять. Капітане, рятувальники запросили наші дані!

Тільки тепер Ватіш розліпив повіки й глянув на екран. Чи то в очах миготіло, чи справді до транспортника наближалися дві цятки, а одна віддалялася.

— Барсе, відповідай рятувальникам! — Даруа хотів ще щось сказати, але робив це вже уві сні.

Попереджені Барсом рятувальники стикувалися з «Лорі» й запустили туди роботів з відеокамерами. Людей витягали кілька годин, але попередньо в оранжерею був спрямований самохідний вогнемет. Барс продемонстрував зображення знищеної бараноїдом квітки, але рятувальники не схотіли ризикувати й ліквідували всю оранжерею до билинки. Зовнішніх коренів Фойри не зачіпали: вони настільки зрослися з оболонкою яхти, що можна було порушити герметичність і занапастити людей.

Після того, як за годину роботи не знайшли більше жодної людини, кораблі по черзі відстикувалися від «Лорі». Нещасна яхта зависла в перехресті прицілів, і далі посилаючи в простір заклик про допомогу (ніхто так і не спромігся відімкнути передавач). За наказом з головного корабля блискавками спалахнули узгоджені залпи, так що корпуси кораблів загули від напруги, й «Лорі» розлетівся на атоми разом зі страхітливою паростю, що обплутала його.

Даруа нічого цього не бачив. Не бачив він і того, як знімали з Барса парочку, що мирно наїдалася, попередньо виловивши маніпулятором випромінювачі, як у медичний відсік перекинули лікаря для визначення стану Конова, як до дітей увійшов психолог, як по черзі рятувальники заходили глянути на людину, якій вдалося натягти носа Фойрі, — Ватіш спав.

І вві сні все-таки врятував прекрасну Афродіту від банди лиховісного Будди.

Два тижні по тому в госпіталі Нготені Ватіш переховувався від родичів врятованих з яхти людей. Значну частину пасажирів евакуювали в планетарні лікарні, членів екіпажу, які вціліли, відіслали в госпіталі космофлоту, а Конова з Ватішем і досі атакували вдячні родичі та представники інформаційних агентств.

Конов доліковувався перед проходженням медкомісії. Взагалі ж він прибув на Нготені працювати спостерігачем на одній із баз, просунутих углиб невивчених територій. Але після поранення й впливу Фойри йому доведеться переконувати в своїй дієздатності медичні світила космофлоту.

Ватішеві простіше: оскільки він успішно провів операцію зі знешкодження запаморочених Фойрою людей, це було зараховано як доказ високої працездатності транспортного пілота. Після проходження тестів йому дозволять повернутися на «Талан».

Барса поставлено на відстій. Ніхто не знає, що робити з кораблем, який зазнав нападу Фойри. Скоріш за все, його спишуть з космофлоту.

Тіл Отто Симеона й капітана «Лорі» так і не знайшли. Є підозра, що саме з них Фойра почала поглинання білкової їжі.

Що стосується інших, медики висловили надію, що значну частину людей вдасться повернути до повноцінного життя. Не всі з них перебували в контакті з Фойрою з самого початку рейсу: частина пасажирів зійшла на борт яхти на проміжних стоянках. Та й Фойра не відразу почала діяти на повну силу.

До речі, як вона потрапила на борт «Лорі», встановити так і не вдалося. Найвірогідніше, Отто Симсон купив її в колоністів, що заробляють контрабандою. Попит на екзотичні рослини дедалі зростає, хоча є надія, що історія з «Лорі» остудить голови особливо затятих аматорів ботаніки.

Петер осиротів, а от мама Літи й Андреса знайшлася — це виявилася та сама прекрасна Афродіта зі снів Даруа. Ненсі Ріадрус дотепер проходить лікування в центральній лікарні Валосси, дітей забрала її сестра, й вона ж перерахувала на особистий рахунок Даруа Ватіша кругленьку суму за порятунок Ненсі. У Ватіша довго допитувались, як він здогадався, що відтинаючи людей від «Лорі», можна переривати зв’язок з Фойрою. Ватіш відверто зізнався, що й не підозрював про такі речі, просто, коли побачив деградацію розуму пасажирів, подумав, що можна використати один із найбільш стародавніх рефлексів — харчовий.

«Грайлива бабця», яка завдала Конову з Ватішем стільки клопоту, успішно заліковує прокушену руку в одній з найдорожчих лікарень сектора. Вона нічого не пам’ятає з того, що сталося. Одна з найбільш поважаних і відомих жінок планети Дори, далека родичка Симеона, вона тепер успадкує його концерн, тому що прямих спадкоємців у Отто не залишилося. Розум її ще перебуває в дитячому стані, й вона цілими днями захоплено грає в баскетбол у лікарняному спортзалі. Їй уже призначили опікуна, адже дорослі сини Виллі та Макс самі й досі не оклигали після впливу Фойри.

Доля трьох підлітків з «Лорі» поки що сумна. Через малолітство вони не надто постраждали від Фойри, але потрапили в середовище озвірілих людей, і заліковувати травми, фізичні та душевні, їм доведеться ще довго.

На згадку про маму Петера, яка ціною власного життя врятувала дітей, родина Ріадрус усиновила хлопчика. Звичайно ж, вірний Міккі залишився з господарем. Після того, як історія з яхтою набула розголосу, болонки стали надзвичайно популярні в секторі, хоча й Конов, і Ватіш з часу того випадку саме до цієї породи собак ставляться негативно.

До речі, для Ватіша історія з появою на борту попутника скінчилася цілком щасливо. Олександр Конов, який кілька років тому залишив косморозвідку й працював спостерігачем на різних планетах, заздалегідь сповістив керівництво «Талану» про свій намір вирушити на Нготені. База відреагувала цілком позитивно, але вибір корабля залишила за Коновим. Тож службових санкцій не відбулося.

І нарешті — бараноїд. Тварина, яка розправилася з паростком Фойри, була оточена пошаною на Нготені — їй дозволили перебувати в госпіталі разом з Ватішем і Коновим. У відповідь на спробу журналістів познайомитися ближче Кир показав гострі зуби, стемнів очима й пішов крізь зачинені двері, не прощаючись. Після цієї демонстрації сили переможця Фойри турбувати ніхто не зважувався.

Ватіш розстався з Коновим неохоче. Він відчував душевну прихильність до цієї людини і гадав, що міг би навчитися в неї більше, ніж у будь-якій школі космофлоту. Втім, Конов обіцяв, що як тільки Даруа набере необхідного льотного стажу й забуде про свої дев’ятнадцять років, Олександр особисто поклопочеться про зарахування його в косморозвідку. Ватіш провів Конова на медкомісію, а сам пішов на далекий космодром шукати «Барса».

Свій корабель він знайшов цілком готовим до старту, залишилося тільки завантажити трюми. Про долю «Барса» Ватіш подався клопотатися до командира рятувальників.

— Даре, до «Талану» ми тобі долетіти дозволимо, але далі вже буде вирішувати база. З біелами після мозкової атаки космофлот ще не мав справи. Хоч би це не виявилося останнім рейсом старого хижака!

Рятувальник помітив, наскільки засмутили Ватіша ці слова, тому поплескав його по плечу й несподівано запитав:

— Слухай-но, а хто стояв з вами поряд, коли ми підходили? Мені привиділося, нібито це був косморозвідник?

Даруа знітився:

— Вибач, не уявляю, про що мова. Я тоді мало що тямив.

— А що казав Барс?

— А Барс нічого не казав. Я не знаю, звідки в його пам’яті історія Фойри… Це дуже давня історія, вона сталася ще до його першого польоту!

Дару а замислився на мить, усміхнувся й погладив бараноїда, що крутився під ногами:

— Знаєш, як на мене, кораблі теж мають право на власні таємниці!