Продовжуючи розповідь про революційну добу в Україні, слід відразу відзначити, що рік 1918 виявився особливо „щедрим” на карколомні зміни, „плідним” на запропоновані й апробовані варіанти суспільного поступу, моделі державницької організації.
Насправді, саме в цьому році виявили себе, і при тому, досить масштабно, потужно, результативно практично всі альтернативи тогочасного життя, своєрідно сконцентрувалися на стислому часовому відтинку цілі історичні епохи. Якнайнаочніше означене реалізувалося в різноспрямованих і різноякісних зразках державотворення. 1918 рік — це і завершальні місяці існування Української Народної Республіки доби Центральної Ради. Це й повна історія народження, розвитку й загибелі гетьманської Української Держави. Це й відродження під проводом Директорії Української Народної Республіки, непростий, болісний пошук найприйнятнішої, найоптимальнішої моделі національно-державного устрою. Це й створення Західно-Української Народної Республіки, детермінація її курсу на об’єднання з УНР. Це й встановлення на початку року майже на всіх теренах України радянської влади, тріумф Української Соціалістичної Радянської Республіки. Це й вибухи сепаратизму, регіоналістських замірів, унаочнені в спробах утворення Донецько-Криворізької Радянської Республіки, запровадженні Одеського Раднаркому, організації своєрідної федерації — єдиного фронту Південно-східних радянських республік. Це й початок відтворення під керівництвом Тимчасового Робітничо-Селянського уряду Української Соціалістичної Радянської Республіки наприкінці 1918 року. Це й зародження феномена анархістської стихії, яка воліла б взагалі не знати жодної централізованої, національно-державної влади — мова, передусім, про махновщину…
І всі ті різноорієнтовані, часто протилежно спрямовані тенденції й рухи тісно переплелися на одному просторі — України, не давали спокою нації, що піднісшись на могутній хвилі всебічного відродження, зазнала й перших відчутних втрат. Колесо історії, безжально переїжджаючи через живе українське тіло, почало відкраювати від нього органічні частини…
Змалювати в уяві, скільки-небудь наочно відтворити відразу, в цілісності, в синтетичній оцінці тогочасну архіскладну, надсуперечливу мозаїчну картину просто неможливо. І знову найоптимальнішим підходом видається спроба хронологічного слідування за подіями у всій їх взаємозумовленості й взаємодоповнюваності, якомога щирого й об’єктивного аналізу всіх суспільних процесів. У ході ж послідовного з’ясування сутності найважливіших фактів, подій, явищ, суспільних зрушень доцільними й виправданими можуть стати відповідні історіографічні міркування-вкраплення.