Українська Повстанська Армія 1942-1952

***

"...Зникнули захід, південь і схід і в нашу країну нахлинула північ. Збилися докупи білі села й розорані лягли широкі межі, де цвіли чабрик і жовта дівина. Місто сумує згарищами високих димарів і в ньому гомонить чужинецький сміх. У провулках чаїться сторожке око шпига і слабість продажних сердець плює зневагою на наші святощі. Клекотять пільними шляхами ковані вози в піщані землі і в тайгу, де лютує вічна хуга. Мужицький піт всякає в люто зриті залізом скиби й земля родить хліб, що від нього п'яніють зайди. Мре з голоду в безверхій хаті дитина і мати краде по чужих городах лободу. Назорі вистукують кулі кінець дням і скриплять у вихорі високі шибениці. На свіжих ранах від західніх вандалів карбуються нові близни і жах ходить країною, як хазяїн. Заорані лягли в зневазі високі могили й очима мертв'яка нудьгують побиті хулою вікна церков. Чорне гайвороння кружляє полями як метелиця, а дальною пустелею зловіщо виють пси.

Та владно шумить ліс, лякаючи ворогів. Цвітуть синявою і золотом розгорнені прапори й горять на них три вогняні літери, як три пройдені роки: УПА. Знову ходять країною сірі стежі й шукають серця ворога. Наш молодий сміх котиться степами й оживають села. Знову пахне чорна ріля, робзита копитами коня і синя мла дрожить від його іржання. Селянські мозолі затискаються на гладкому дереві рушниць і ліс здригається від молодецького покрику. Малі діти вбирають у свої очі синяву неба й золото осінніх лісів і переказують як молитву: "Я дух одвічної стихії..." На високих костирях палають жертвою святі вогні й країною ходить єдино клич: Народ у боротьбі!.. Зринають на обрій сірі стежі й горить на їхніх шапках золотий Тризуб. Мають на вітрі їхні прапори й кидають синяву й золото на північ і на схід, на південь і на захід".

(З підпільних писань)

1. ПЕРЕХІД УПА ЧЕРЕЗ ФРОНТИ

Наближення большевицьких армій поставило Українську Повстанську Армію перед важливе і надзвичайно важке завдання: перейти німецько-большевицькі фронти й опинитися в большевицькому запіллі, залишаючись на українських землях. Розбита, відступаюча німецька армія не становила вже великої небезпеки для українських повстанців, тимбільше, що мадярські, а також інші чужонаціональні складові частини німецької армії, бачучи цілковиту прогру, взагалі не входили в бої з українськими повстанськими відділами, а мадярське військове командування підписало навіть таємний договір з УПА про взаїмний ненапад. За те большевицькі армії, що посувалися величезними масами, становили аж надто серйозну небезпеку для УПА.

Першими зустрілись з большевицькою армією частини УПА-Південь та частини загону Енея, які вже при тій зустрічі вписали на листу своїх боєвих перемог неабиякий осяг: в бою з автоколоною большевицьких панцирних частин на шосі Корець-Рівне в дні 20 березня 1944 р. зліквідували вони головнокомандуючого І-го фронту Червоної Армії ген. Ватутіна та кількох його штабовиків. Та скоро після цього саме тим частинам - відділам північного крила групи "УПА-Південь", що під тиском фронтів перейшли в південно-східню частину Волині, - прийшлося перейти хресний вогонь боєвої зустрічі УПА з Червоною Армією, вірніше - з "заградітєльними отрядами НКВД", які як складова частина фронтових військ ішли все позаду властивих військ Червоної Армії для того, щоб винищувати дезертирів Ч.А. та розбиті й розпорошені частини німецької армії. "Заградітєльниє отряди НКВД", подібно як німецькі "ес-еси", складалися з добірного, найзавзятішого й найжорстокішого большевицького елементу.

В квітні 1944 р. большевики згуртували на відтинку Шепетівка-Рівне-Збараж великі сили своїх військ і в безустанних боях з поодинокими відділами УПА замкнули в "кітлі" Гурбенських лісів більшість відділів північної частини УПА-Північ під командуванням к-ра Ясеня, а саме: курінь Сторчана, курінь Мамая, курінь Дика, курінь Докса, курінь Довбенка, курінь Бувалого, курінь Андрія-Шума, курінь Залізняка та сотню Ваньки, разом около 5.000 бійців УПА. В наступ проти тих частин УПА кинуло большевицьке командування 5 бригад НКВД, силою 30.000 бійців з гарматами, танками і літаками.

В днях 22 і 23 квітня 1944 р. розгорілись бої у селах. Антонівка, Забари, Андрушівка, Обгів і другі. Перед переважаючими силами ворога, відділи УПА відступили в ліс по лінії: Майданські Гори - Гурби - Мости - Святе - Мощаниця - Обгів. Тим часом появилися большевицькі військові з'єднання теж з другої сторони, в наслідок чого повстанські відділи в Гурбенських лісах опинилися в "мішку".

В ніч з 23-24 квітня 1944 р. пробувало командування окружених частин УПА зробити прорив на зади ворога, та це виявилось неможливим і треба було приймати бій.

Опис головного бою під Гурбами знаходимо в журналі Крайового Осередку Пропаганди ОУН "На зміну", ч. 8. за липень 1950 р.:

"В год. 3-тій 24. квітня наші відділи почали займати становища, копати окопи, вкопувати гармати. Курінь Сторчана зайняв північно-східній відтинок оборони Мости - Будки - Хнівка - Гурби, на якому сподівалися найбільшого удару. Відтинок Гурби - Майдан зайняв відділ к-ра Мамая. Відтинок Обгін - Мощаниця - Свято зайняв відділ к-ра Докса. Відтинок, що лучив Сторчана і Докса зайняв відділ к-ра Яструба з куреня Дика. Відділ к-ра Залізняка зайняв другу запасну лінію відтинка Сторчана.

Крім цих відділів в лісі були ще курені Довбенка і Бувалого, що відпочивали після вчорашніх боїв, сотні Андрія Ванька, а також чота Чорногори. Ці відділи розміщено в західніх частинах лісу для зв'язку між відділами Докса і Мамая.

В лісі зібралася велика кількість свіжо зголошених до УПА мужчин, а також населення довколишніх сіл, яке прибуло сюди шукати захисту від большевиків. Всіх свіжозголошених, цивільне населення і табори вислано в глиб лісу.

О год. 4-ій большевики почали обстрілювати відтинок Сторчана з гармат і мінометів. По кількахвилиннім барабаннім вогні артпідготови вони кинулись до атаки.

Повстанці на становищах мовчали. Міцно стиснувши у руках зброю, вони всю свою увагу зосередили на ворогові, який з диким криком зблизився вже на 150-200 метрів.

Вогонь! - скомандував к-р Сторчан.

Заклекотіли повстанчі кулемети, несучи смерть ворогам: затахкали міномети, загреміли наші чотири гармати, проріджуючи ворожі лави відсколками заліза і вогнем. Большевики не видержали повстанського обстрілу. Вони панічно втекли. Та мало кому з них пощастило вирватися зпід влучних повстанських куль. Між іншими згинув тут один большевицький полковник, герой фінського фронту.

Після короткої перерви большевики при допомозі танків повели другу атаку, - вже на всіх відтинках повстанчої оборони. Відділ к-ра Яструба не видержав шаленого тиску ворога і відступив. За ним відступив відділ Залізняка і таким чином курінь Сторчана попав в оточення. Большевики почали безперервно атакувати оточений курінь. Але всі ці атаки повстанці відбили і перейшли в протинаступ. Три сотні, забравши гармати, прорвалися з большевицького оточення, а біля 60 повстанців з к-ром Сторчаном большевики окружили.

Розгорілась страшна, нерівна боротьба між 60-ти повстанцями та безчисленними бандами большевиків. Геройсько боронились повстанці до год. 11-ої. Врешті не стало набоїв. Хто не згинув від ворожої кулі, той останнім набоєм стрілявся сам. Ніхто не здавався живим. Всі згинули по-геройськи. Згинули тут: к-р Сторчан, сотенний Вулка, заступник сотенного Ігор, чотовий Хмеленко, чотовий Корнієць і інші.

За цей час поставлено другу оборонну лінію. На південний відтинок перекинуто відділ Андрія Шума, який зайняв Гурбенську гору і по-геройськи держав її до вечора. Аж вечором большевикам вдалося при допомозі танків викинути Андрія Шума із становища на горі. Інші відтинки скріплено куренями Довбенка і Бувалого.

Завзятий бій на всіх відтинках тривав до ночі. Всі большевицькі атаки з намаганням знищити наші відділи заломились об геройську повстанчу оборону.

Під прикриттям ночі, звівши кілька стрічних боїв з большевицькими заставами, наші відділи вирвались з ворожого оточення.

В боях під Гурбами згинуло 80 повстанців, в тому 60 безсмертних сторчанівців. Большевицькі втрати начислюються понад 800 вбитими і багато ранених".

Біля сто ранених бійців УПА та понад 200 ще не озброєних новозголошених до УПА, які попали в большевицький полон, большевики в варварський спосіб закатували на смерть.

Та на цьому наступ большевиків на відділи УПА не закінчився. Вже чергового дня, 25. 4. 1944 р. частина відділів, що прорвалися з окруження під Гурбами попадає в бій з переслідуючими большевиками, в якому впав командир куреня Мамай, родом з Полтавщини, відомий з побідних боїв з німецьким окупантом та з большевицькими партизанськими загонами на східніх, осередніх та північних українських землях.

Вирвавшись з кітла гурбенських лісів частина відділів УПА відступила на Сурожські ліси, а головні сили взяли напрям на Полісся. У Бущі прийшло знов до великого бою з сильними большевицькими заставами, в якому повстанським відділам вдалось розбити большевиків і вийти на шосу Рівне-Київ.

29. квітня приходить знов до великого бою б. села Залізниця на Крем'янеччині, який коштував большевикам 240 бійців вбитими. Тоді ж в бою біля с. Березина загинув популярний командир УПА Буревій, уродженець Вінниччини.

Два тижні пізніше, 13. травня 1944 в бою в с. Кордишеві на Остріжчині загинув командир Кропива, начальник штабу групи УПА-Південь, член Краєвого Проводу ОУН, відомий з боїв проти гітлерівських і сталінських окупантів.

Важких ударів довелось зазнати й південній частині УПА-Південь. В великому бою з большевиками в Кам'янець-Подільщині на початку червня 1944 р. загинув з великою кількістю повстанців курінний к-р Довбуш, герой Кам'янець-Подільщини і Вінниччини, а в бою на Вінниччині 10. червня 1944 р. загинув геройською смертю командир групи УПА-Південь полк. Батько (Омелян Грабець).

Двомісячні великі бої частин УПА-Південь, в яких большевики наступали цілими дивізіями з усіми родами зброї до важких гармат, танків і літаків включно, забрали надзвичайно багато жертв. Втрати в людях повстанських відділів були так великі, що Головне Командування рішило розформувати УПА-південь, включаючи уцілілі частини УПА-Південь до УПА-Захід, а в деяких випадках до УПА-Північ. На Житомирщині, Вінниччині й Кам'янець-Подільщині залишилось лиш кілька окремих відділів у лісистих околицях, як от Холодний Яр, Турчинецький та Сатанівський ліси тощо.

Трагічна доля групи УПА-Південь заставила Головне Командування УПА змінити тактику переходу фронтів. Показалось, що великі бої з Червоною Армією, силами кількох чи кільканадцяти куренів, забирають надто багато жертв. Тому літом 1944 р. всі частини, УПА дістають наказ розчленуватись на відділи не більше як по дві сотні і перейти в Карпати, або в більші масиви лісів, а в районах менших лісів розчленуватися на чоти, а то й рої.

Ця тактика виправдала себе вповні. Не стрічаючи на свому шляху великих скупчень повстанських сил, Червона Армія не входила звичайно в бої з малими відділами, бо для неї, в погоні за втікаючими масами німецьких військ, було важним забезпечити собі шляхи перемаршу й постачання. Завдяки цьому, наприклад в районі Коломия-Косів-Надвірна аж до весни 1945 р. проіснувала т. зв. упівська республіка, де повстанських з'єднань ніхто не чіпав.

В бої з, арміями попали після цього лише сотні "Вовки", сотня Громового і сотня Голуба з Військової Округи "Буг" УПА-Захід в південній Холмщині, коли фронт нагло рушився і надзвичайно скорим темпом пересунувся на південний захід. Згадані сотні попали наприкінці липня 1944 р. біля с. Набруж в бій з німцями, втративши в ньому понад 50 бійців вбитими, а чергового дня сотня Громового попала знов біля с. Щип'ятин у бій з большевиками і втратила понад 30 вбитими. Решта частин УПА-Захід, як теж УПА-Північ проходили фронти розчленовано, виминаючи зудари з арміями.

Зміна тактики дозволила групам УПА-Захід та УПА-Північ перейти фронти та продістатися в большевицьке запілля без більших втрат. А в запіллі повстанські сили стрінулись в бою вже не з Червоною Армією, а з властивим органом большевицького поневолювання - спецвідцілами МВД-МГБ.

Особливий характер мали прифронтові дії та перехід через фронти південних частин УПА-Захід. Цю особливість зумовила з одної сторони - велика пригожість терену для партизанських дій (Карпатські гори з масивами лісів), і з другої - гнучкість фронтів на цьому відтинку.

Завдяки цьому, більші бої відділів УПА з обома окупантами в районі воєнних фронтів, які довели УПА-Південь до катастрофи і в зв'язку з цим були в групі УПА-Північ та північним частинам групи УПА-Захід Головним Командуванням заборонені, для південних частин УПА-Захід, що діяли в районі Карпат, стали "хлібом-насушним".

Лявіна большевицьких армій наблизилась до терену дій УПА-Захід в лютому 1944 р. Було вже очевидним, що німецька армія не в силі більше спинити большевицьку лявіну, яка скоро заллє й Західню Україну, та перекотиться за Карпати. Тож командування УПА кладе тепер Головний натиск на підготову до майбутньої, важкої боротьби проти червоного окупанта: на магазинування зброї, амуніції: харчів та на будову спеціяльних підземних сховищ-криївок.

З метою придбання потрібних запасів зброї й амуніції відділи УПА організують і переводять в гірському терені засідки й роззброювання німецьких, мадярських та чужонаціональних частин німецької армії. Роззброювання останніх приходило звичайно без боїв, бо бельгійці, французи, голляндці, чи еспанці, які служили в німецькій армії, бачили неминучу програну Німеччини й не мали найменшої охоти кривавитись в боях ще й з українськими партизанами. Зате з німецькими частинами і досить часто теж з мадярами доводилось таки зводити бої.

Джерелом для стягання харчевих запасів були не зліквідовані ще "лігеншафти", переважно на Підгір'ю, та німецькі магазини. Відділи УПА переводять наскоки на них, перевозять сконфісковані харчі в ліси й замагазиновують їх у спеціяльних підземних сховах.

Попри це не залишає УПА поза своєю увагою й оборони українського населення перед німецькими та большевицькими грабіжницькими бандами.

Випадовою базою південної частини УПА-Захід стає Чорний Ліс, великий лісовий масив Карпатських гір в Станиславівщині. Цю базу постановила УПА задержати в своїх руках і на час переходу фронтів, щоб покористуватись ним для перекинення в большевицьке запілля військових таборів. Тому то саме в Чорному Лісі й за Чорний Ліс розгортаються в час переходу фронтів більші бої УПА то з німцями, то з большевиками.

З самими фронтовими діями ті бої не мають нічого спільного. Кощндування УПА стало на становищі, що в українському інтересі лежить якнайбільше виснаження обох окупантів України й тому відділи УПА не встрявали ніколи в фронтові дії й не перешкоджували доставі потрібних для них боєприпасів так по одній, як і по другій стороні.

Зберігаючи повну незалежність своєї діяльности УПА відкидає теж пропозиції так німецького, як і большевицького військових командувань включитися в фронтові дії по стороні пропонуючих сил. Лист большевицького командирса фронтових частин, що в квітні 1944 наблизились були клином до Чорного Лісу, заадресований до командування УПА, в якому, побіч великих похвал та признань для УПА за її протинімецьку боротьбу, пропонувалось вислати до його штабу в Лисці в дні 11. квітня окремого відпоручника для обговорення координації боєвих дій проти спільного ворога, залишився без відповіді так само, як і переданий через станиславівського крайсгавптмана лист німецького командування з пропозцією достатньої достави німецької зброї для УПА, якщо УПА декляративно і фактично стане німецьким союзником в боротьбі проти спільного ворога. Дієвою відповіддю УПА на обидві пропозиції було: для большевиків - висилка з Чорного Лісу через фронт в большевицьке запілля одного куреня УПА, який у Витькові, Надвірянського р-ну, розгромив загін НКВД та місцевої червоної польської міліції, що вже в перших днях большевицької окупації почали дошкульно даватись взнаки українському населенню; а для німців - розгром в останніх днях березня в Коломийщині німецької грабіжницької групи, зложеної з частин гестапа, шупо, зондердінсту та гренцшуцу, силою ок. 1.500 люда і роззброєння в половині березня 1944 р. мадярського куреня в Товмаччині і трьох мадярських сотень у Коломийщині.

Боротьбу в обороні населення в р-ні Карпатів на захід від фронтової лінії доводиться частинам УПА від квітня 1944 р. вести не лиш проти німців і мадярів, але й проти большевицьких грабіжницьких банд. В перших днях квітня большевики осягнули лінію Станиславів-Лисець-Богородчани-Росільна, вбиваючись клином з Коломиї на Ворохту та Ясіння. Протинаступ німецьких та мадярських військ відкинув большевиків на схід і на північ до лінії Східньої Товмаччини й попри Коломию на Кути. Та своє перше висунення на захід використали большевики для висилки в Карпати на захід більших загонів червоних партизан. Відділ Шукаєва силою понад дві тисячі партизан проривається з Коломийщини аж у Майданські Ліси між Сколем і Туркою; ще більші сили большевиків прориваються до Чорного Лісу.

До Чорного Лісу прорвалися большевицькі загони саме в мент, коли частини боєвих відділів УПА використовуючи догідну рухливість фронту, перейшла з Чорного Лісу в большевицьке запілля, а друга частина вирушила в погоню за загоном Шукаєва. Невелика залога УПА в Чорному Лісі ввійшла в перші бої з червоними 23 квітня, та під напором переважаючих сил знаменито озброєного ворога мусіла відступити в райони Грабівка і Майдан. До кривавих боїв приходить 27 і 29 квітня в с. Грабівка і 1 та 7 травня в с. Майдан. В усіх чотирьох боях відділи УПА видержали большевицький наступ і відкинули ворога до Чорного Лісу.

Тимчасом повернулись заалярмовані боєві відділи УПА і згідно з виготовленим пляном замкнули большевиків перстнем в Чорному Лісі, відтинаючи їм доступ до сіл.

В ході цієї акції один курінь УПА зліквідував в перших днях травня в с. Мислові сотню німецької шуцполіції, що прибула туди для стягання контингенту.

Замкнені в лісі большевики, засуджені на голодову смерть, пробують прорватися скаженими наступами в різних напрямках, та всі їхні спроби були криваво зломані.

В останніх днях травня довідалось командування УПА про заплянований німцями одно тижневий "айнзац" 7-ої панцирної дивізії для прочищення Чорного Лісу. З огляду на це командування УПА стягає свої відділи з цієї частини перстня, що лежала на шляху наступу німців, евакуюючи теж цивільне населення загрожених сіл. 31. травня Німецький наступ справді почався. Після дводенних боїв з німцями большевики кинулися в скажений наступ на становшца УПА на відтинку Грабівка-Гринівка, щоб тут прорвати окруження і втекти в гори. Та заатаковані частини УПА, займаючи дуже догідні для себе позиції, в короткому, але незвичайно запеклому бою розторощили большевиків. Червоні, залишивши на полі бою велике число вбитих та весь свій табор з боєприпасами, розбіглись одинцем по лісі.

Акція прочищування терену від большевицьких недобитків тривала ще кілька тижнів. В половині червня Чорний Ліс був уже знов виключним тереном побуту відділів УПА. В Коломийщині попали в руки УПА й ті недобитки червоних партизан, що прорвалися з Чорного Лісу через німецькі становища.

Тимчасом німці, заохочені розгромом большевицьких партизан, вирушили на села стягати контингенти та переводити примусовий набір молоді до війська. Не дивлячись на те, що ліквідація червоних партизан була не закінчена, командування УПА кидає частину повстанських відділів у бій проти німців. До зудару приходить 5. травня в с. Болохів. Німці, зазнавши болючого удару, залишають свої грабіжницькі пляни.

Після ліквідації червоних партизан в Чорному Лісі, вимашеровує кілька куренів УПА в погоню за кількатисячним відділом Шукаєва, що, одержавши підкріплення десантним шляхом, став пострахом Скільщини, Турчанщини й Самбірщіни, тероризуючи й грабуючи цивільне українське населення. Маршрутою Грабівка - Цинява - Лоп'янка - Велдіж - Мізунь - Кальна - Слобода - Болехівка - Бряза - Кам'янка перейшли боєві частини УПА Долинщину і Скільщину, маршуючи днем для підкріплення настроїв населення і в половині липня зустрілись з большевицьким загоном в Турчанщині. В районі сіл Риків-Завадка-Росохач оглушуючим ударом розторощено осередок большевицьких банд. Громлені вдень і вночі в безнастанних боях, большевицькі партизани кинулись в паніці до втечі на захід, залишаючи велике число вбитих, свою зброю й табори. В погоні за ними наткнулись відділи УПА на мадярську фронтову частину, яку оточено 24. 7. в с. Туря і роззброєно, а кілька днів пізніше на німців. З німцями прийшло до великого бою 27 липня в районі с. Жданна при ужитті по обох сторонах важкої зброї. Несподіваним союзником УПА в цьому бою стало большевицьке летунство, яке вважаючи мабуть відціли УПА загоном Шукаєва, збомбило й обстріляло скорострільним вогнем німців. Німецьку частину було розбито зовсім.

Рештки загону Шукаєва замкнено в трикутнику сіл Смільна-Заколоть-Сторонна й знищено майже зовсім.

Ліквідація большевицьких партизан та повне опанування Чорного Лісу, Майданських лісів та ще деяких лісистих масивів Карпат дало змогу південним частинам УПА-Захід без розчленувань перетривати в них перехід фронтів за Карпати й без замітніших втрат опинитись в большевицькому запіллі.

2. ПОВОРОТ БОЛЬШЕВИКІВ

В другій половині 1944 р. вже всі українські землі опинилися знов під большевицькою окупацією.

На українські землі поверталися большевики з позою визволителя. Про свою допомогу "братньому українському народові" в його боротьбі проти німецького наїздника трубіли большевики при кожній нагоді: на мітінгах, улаштовуваних в кожній оселі, по радіо, в пресі, на афішах, приправляючи при тому свою пропаганду обіцянками господарських та політичних полекш та всяких інших благ. Доцінюючи силу національних почувань українського народу Москва дала наказ своїм українським пахолкам гречухам та корнійчукам засурмити в національну нуту, переконуючи українське населення, що цеж большевицька Москва помогла оце Україні здобути самостійність і соборність.

А дійсність була така, якої мож було від большевиків сподіватися; привернення каторжної праці, нужда і голод - в господарській ділянці, русифікація й винищування всього самостійниького елементу - в політичній, і поворот до большевицького примітивізму - в культурній.

Першим "благом" большевицьких "визволителів" був - примусовий загальний набір до війська. В армію забирано всіх, хто тільки міг носити кріс. Мобілізованих не висилано на ніякі, хоча б кількатижневі вишколи, а відразу висилано на фронт і то звичайно так, що тільки перша лава наступаючих мала кріси; друга і третя лава повинні були забирати зброю в тих, що впали і з нею наступати на німецькі становища. Ясно, що при такій практиці годі говорити про нормальну мобілізацію; це було плянове винищування війною українського населення. На села поверталися важко ранені червоноармійці, якими ніхто не піклувався. Тому то на західньо-українських селах, як тільки появлялися большевики, все чоловіче населения ховалось по криївках та лісах, щоб уникнути мобілізації.

Не дивлячись на величезне воєнне спустошення українських земель, большевики негайно після свого вмаршу наложили на українські села контингенти хліба і м'яса, незмірно високі, і стягали їх з жорстокою безоглядністю.

Про розміри грабунку українського населення такими контингентами свідчить хоча б факт, що протягом одного року, з дванадцяти районів Львівської области (Лопатин, Радехів, Сокаль, Мости Великі, Рава Руська, Немирів, Магерів, Жовква, Куликів, Кам'янка, Буська, Яричів, Ново-Милятин) було стягнено: 83.655 цт. зерна, 153.413 цт. картоплі, 44.500 цт. паші, 18.496 цт. м'яса. ("На чатах", ч. 1).

На східньо-українських землях ті контингенти були тимбільш дошкульнї, ще із-за браку рук до праці та тяглової сили весною 1944 р. було оброблено дуже малий відсоток землі привернених усюди колгоспів. Щоб вирівняти визначений контингент, большевики стягнули зі села майже весь урожай так, що колгоспним магазинам не залишилось зерна навіть на т. зв. посівний фонд. Весь харч колгоспника становила та жменька картоплі та буряків, що вродились на присадибній землі. У висліді цього зимою 1944-45 й, головне, навесну 1945 р. в східніх та осередніх областях України почав лютувати голод, що забрав велику кількість жертв.

В західній Україні большевики заводили колгоспи багато обережніше. Вони знали ненависть українського селянина до колгоспу, а побут большевиків на західньоукраїнських землях в 1939-41 рр. був закоротким для того, щоб зломати спротив західньо-українського селянства проти колгоспів так, як це зробили вони в 1930-тих роках в східній Україні. Замість колгоспів стали большевики по свому повороті пропагувати на західньо-українських землях "гром-госпи", "громадські-господарства", що їх метою мала бути спільна праця кількох, чи кільканадцятьох окремих одноосібних господарств. Очевидно, як це скоро виявилось, це мало бути тільки тимчасово, щоб так приучувати селян до колгоспу.

І визначенням контннгенту, і ще більше, відомими большевицькими мегодами пропаганди й терору введено в усій Україні фактичний стан панщизняних робіт. Кинувши клич: "Від зорі до зорі на колгоспнім лані", большевики заставили все сільське населення працювати по 17-18 годин денно. До роботи гнано теж старців і дітей.

Із-за браку тяглової сили змушувано дуже часто жінок та дітей впрягатися замість коней до плугів та жниварок.

В лісистих околицях введено "лісові норми": На село накладають обов'язок нарубати наприклад, продовж одного місяця та відвезти 1.000-1.200 кубометрів дерева. До цієї праці зганяють людей зі сіл, віддалених нераз від даного лісу 50-100 км. Про зарплату за цю каторжну працю не треба й говорити.

На східньо-українських землях, де лісів майже немає, наложено подібні "норми" при відбудові міст, фабрик, шляхів.

На властителів індивідуальних господарств, крім контингентів здачі хліба і м'яса, наложено ще грошові податки. Пересічний галицький селянин, що має 2-3 гектари землі, повинен заплатити 2.000-3.000 карбованців податку річно.

В квітні і травні 1945 р. розписали большевики нову "Четверту Воєнну Позику", перейменовану опісля на "Позику Перемоги". Кожний селянин мусів "добровільно" підписати позику щонайменше на 100 карбованців; тих, що відмовлялися, арештовано й звільнювано щойно по підписанні позики.

Обіцяючи в пропаганді всякі блага населенню, большевики на ділі не подбали навіть про підставове покращання санітарних відносин. Постійне недоживлювання, нужда, брак мешкань і, до всего того, перемарш маси забруджених большевицьких військ причинились до великого поширення пошесних недуг, зокрема плямистого й черевного тифу. В 1944-45 рр. тиф шалів головно в Карпатах, на Підгір'ю й Буковині; не оминули його й східньо-українські землі та Волинь. Большевицька влада не робила ніяких серйозних заходів для поборювання пошесних недуг в Україні, навпаки, є підстави припускати, що большевики пляново поширювали ті недуги по українських селах.

В нелекшому положенні від селян опинилось по приході большевиків і міське робітництво. Не міняючи й так нужденної заробітньої платні робітника, визначеної за 8 годин денної праці, большевики запровадили як стан фактичний - обов'язуючий кожного робітника 12-годинний день праці, при чому після праці обов'язково ще йти на мітінги, агітацїйні лекції, лекції для вивчення марксизму-ленінізму та історії ВКП(б), тощо. На добавок - від грудня 1944 р. запроваджено нову інституцію "недільників", тобто "добровільну", безплатну працю в неділю, при відбудові міст, фабрик, шляхів. За невихід до праці, або спізнення карається примусовими роботами в концтаборах або до 3 роки тюрми.

Незавидним стало й положення інтелігенції. Правда, большевицька партія і большевицька влада підкреслюють завжди "велику, почесну ролю трудової інтелігенції в побудові соціялістичного суспільства" та демонструють упривілейоване становище інтелігенцїї визначенням вищої ставки заробітньої платні (наприклад: зарплата звичайного робітника в 1945 р. 500-1.000 карб., зарплата університетського професора 2.000-3.000 карб.). Та при тому большевицька влада вимагає від кожного інтелігента не тільки його фахової праці, але й "особливого вияву совєтського патріотизму" у виді організування різних мітінгів, докладів, пропагандивних промов та різіних інших агіт-праць. Західньо-українську інтелігенцію взялись большевики зараз по свойому приході заставляти до "роз'яснювальної кампанії" проти УПА, ОУН та УГВР, метою якої мало бути представлювання цих формацій українського підпілля як німецько-нацистівських агентур. Так напр. в грудні 1944 р. зорганізували большевики у Львові спеціяльний "з'їзд інтелігенції ЗУЗ", а в січні 1945 р. великий учительський з'їзд, на яких виступали з доповідями представники партії та уряду УССР - Гречуха, Хрущов, Коротченко, Тичина, Рильський, Остап Вишня, Мануїльський та інші. Головною доповіддю на великому учительському з'їзді була доповідь Мануїльського на тему: "Українсько-німецькі націоналісти - пси Гітлера", (за що на тому 7 з'їзді нагороджено його титулом доктора "гоноріс кавза" львівського університету). З доповідями проти УПА, ОУН та УГВР заставлено на тих з'їздах виступати й представників західньо-української інгелігенції - проф. Барвінського, академіка М. Возняка, проф. Ф. Колессу, проф. І. Крип'якевича, стягаючи отак найбільших учених до ролі політруків.

В політичній площині поведено гострий курс русифікації. Адміністраційний апарат не тільки в східній Україні, але й західній, де між автохтонним населенням не було досі ніодного росіянина, обсаджено спровадженими зі сходу русскими. Це видно насамперед у Львові, де російська мова стала нагло панівною. Росіянами обсаджено керівні пости геж в усіх інших містах і містечках західньої України. Наприклад: в Радехівському районі, Львівської области, на 118 урядовців в 1945 р. було 79 русских, 2-ох жидів і кількох поляків, - при чому керівні пости зайняли москалі. ("На Чатах", ч. 1). Російську мову введено як викладову на університетах та вищих школах у Львові, в Станиславові та в Чернівцях. На львівський та чернівецький університети спроваджено велику кількість російських студентів, які стали ядром студентського комсомолу та енкаведівських сексотів.

Усі ділянки культурного життя перемінено в засіб політики. До всіх шкіл і на всі курси введено як основний, обов'язковий предмет навчання - марксизм-ленінізм та історію ВКП(б) й російську мову. Всю історію обов'язково викладати під кутом звеличування "великого русского народу", який все створив, все видумав, всім народам помагав творити свою національну культуру. Театр, кіно, красне письменство зробили большевики засобом пропаганди російського патріотизму, звеличування минулого Росії та виправдування російського імперіялізму. Обов'язковим репертуаром західньо-українських кін та театрів, як вже перед тим східньо-українських, стали фільми: "Петро Великий", "Суворов", "Цар Іван Грозний", виславлюючі Москву драми Корнійчука: "В степах України", "Богдан Хмельницький" та переклади, або й в оригілалі, в російській мові, різні патріотично-російські драми.

Нищівний удар нанесли большевики скоро й українським церквам, православній, що відродилась була за німецької окупації, на Наддніпрянщині та греко-католицькій в Галичині, в Карпатській Україні та на Буковині. Православну церкву просто підпорядковано московському "патріярхові", а фактично "Церковній Раді при МВД". Невигідних московським окупантам православних священиків виарештовано ніби то "за співпрацю з німцями", а на їх місце настановлено співробітників МВД.

Греко-католицької церкви в перших місяцях не рухано. В листопаді 1944 р. на спеціяльну вимогу їздила до Москви делегація греко-католицького духовенства з ігуменом Климентієм Шептицьким на чолі. Делегації було поставлено в Москві вимогу "доказів дійсної співпраці греко-католицької церкви зі совєтським урядом". Стан вичікування протривав приблизно пів року.

В квітні 1945 р. в "Радянській Україні" та львівській "Вільній Україні" появилася величезна стаття Росовича п. з.: "З хрестом чи ножем", з гострими нападами проти греко-каголицької церкви, її духовенства і зокрема на її вищу гієрархію від покійного Митрополита Андрея Шептицького починаючи. Кілька днів після появи тієї статті, 12 квітня 1945 р. сильні відділи НКВД окружили забудовання катедри св. Юра у Львові, перевели дуже основну ревізію, а після цього заарештовано Митрополита Йосифа Сліпого, єпископів Микиту Будку і Степана Чарнецького та низку співробітників святоюрської консисторії, між ними й о. Гавриїла Костельника і о. Кладочного. 27 червня 1946 р. заарештовано перемиського єпископа Йосафата Коциловського, єпископа-помічника Лакоту, о. ректора Кузича, о. Решетила та о. канцлера Грицеляка. А в Станиславові заарештовано єпископів Григорія Хомишина, Івана Лятишевського та багаго інших священиків. По кількох днях переслухань звільнено о. Г. Костельника та о. Кладочного, а всіх інших відставлено на схід, де опісля відбувся над ними суд, засуджуючи всіх (понад сто осіб) за "протинародню" роботу на довголітню тюрму.

В травні 1945 р. появилася в большевицькій пресі відозва "Ініціятивної групи по по з'єдиненню греко-католицької церкви з православною з підписами: о, д-р Гавриїл Федорович Костельник, о. д-р Михайло Іванович Мельник і о. Андрій Андрієвич Пельвецький, в якій писалось:

"...Оцим повідомляємо Вас, Всечесні Отці, що з дозволу Державної Влади зав'язалась "Ініціятивна група по воз'єднанні греко-католицької церкви з православною церквою", з осідком У Львові. її метою є вивести нашу церкву з безвладдя та безвластя, в якому вона опинилася. Державна влада признаватиме тільки зарядження нашої "lніціятивної групи", а ніякої іншої адміністраційної влади в греко-католицькій церкві не буде признавати.

...Самозрозуміло, що наша "Ініціятивна група" стоїть і стоятиме на становищі щирого патріотизму до УССР і всього Радянського Союзу, бо це диктат здорового розуму і українського серця.

...Наші однодумці священики повинні якнайскоріше вступити в члени "Ініціятивної групи" у своєму власному інтересі, бо для них буде потрібна наша посвідка. Вступати в члени "Ініціятивної групи" можуть також і дяки".

При піддержці большевицької окупаційної влади "Ініціятивна група" розвинула дуже активну діяльність для притягнення нових членів. В Посланію "Екзарха України" Іоанна з датою 4 грудня 1945 р. читаємо:

"...Волі Божій угодно було, щоб у Великій Вітчизняній війні перемогу здобув не фашизм, любий Ватиканові, а Радянська країна, що і наша Православна Церква торжествує і радіє.

...Імена о. д-ра Г. Ф. Костельника, о. д-ра М. І. Мельника і о. д-ра А. А. Пельвецького увійдуть в історію, як імена поборників селянської правди і Христової істини.

4. грудня 1945 р. м. Київ, Іоанн, Митрополит Київський і Галицький".

Для ілюстрації того, як виглядала "допомога" большевицьких чинників "Ініціятивній групі" в переводженні греко-католицьких священиків на православ'я, подамо кілька фактів.

"Дня 23. 5. 46 р. в с. Добряни, р-н Щирець, група большевицьких бандитів з с. Дорифельд напала на дім о. Леоніда Щирби. Виваживши двері, родину священика загнали до пивниці, а його самого застрілили. о. Щирба не хотів перейти на православіє".

"Дня 3. 6. 46 р. о 22-гій год. приїхало автом до с. Запитів, р-н Новий Яричів, 7-ох большевиків зі сторони Львова. Зайшли до о. Купицького Осипа, літ 43, під претекстом провірки документів. Матір священика, служницю і ще одну жінку вкинули до пивниці, а священика почали в нелюдський спосіб катувати. Порізали його ножами, а відтак двома пострілами в голову смертельно його поранили. Конаючого священика залишили і, зграбувавши дім, від'їхали в напрямі Львова".

("На Чатах, р.1, ч. 1)

На початку 1946 р. "Ініціятивна група" начисляла вже 1.000 членів і в днях 8-10 березня 1946 р. відбувся у Львові "Собор", який м. і. прийняв такі постанови:

"Собор греко-католицького духовенства, скликаний "Ініціятивною групою по воз'єднанню греко-католицької церкви з православною церквою", що відбувся 8-9-10 березня у Львові, в катедрі св. Юра, вирішив ліквідувати Берестейську унію з 1596 р., відорватися від Риму і воз'єднатися з нашою батьківською православною церквою. "...В умовах, коли ввесь український народ, завдяки героїчним перемогам братських, об'єднаних в СССР, волелюбних народів дійсно народньої Червоної Армії, від Тиси через Карпати і від Сяну до Дону і від Пінських болот до Чорного Моря з'єдинився в одній Великій Соборній Українській Державі, закликаємо Вас всіх, священиків і вірних, щоб Ви послухали нашого голосу і прийняли наше вирішення: від нинішнього дня ми належимо до св. Православної Церкви, яка є Церквою наших батьків, історичною Церквою усього українського народу і всіх найближчих нам по крові народів, а Господь Бог напевне поблагословить наше велике діло, Амінь".

"За дорученням Собору, на якому було присутніх 216 делегатів-священиків від усіх трьох наших єпархій і всіх деканатів.

Провід Собору: Мітрофорний протоєрей Гавриїл (д-р Костельник); Єпископ Дрогобицький Михаїл (Мельник); Єпископ Станиславівський Антоній (Пельвецький)".

Вслід за тими постановами прийшло до кожного священика візвання адміністраційної влади, виказатись посвідкою переходу на православіє, або негайно передати ключі церкви й опустити дану місцевість. Усі священики, які цьому не повинувались, були негайно заарешговані й вивезені на схід.

Так перестала існувати легально в західній Україні греко-католицька Церква.

Побіч усіх згаданих засобів винищування українського народу й української культури, завели большевики знов теж свої випробувані методи терору: безупинні труси, арешти, вивози, грабіж, вбивства, вищення "куркульських" господарств, прилюдні катування підозрілих в націоналізмі, тощо. Для характеристики розмірів тих московсько-большевицьких звірств наведемо кілька статистичних зведень, опублікованих в 1948 р. в підпільному краєвому виданні "Бюро Інформації УГВР" ч. 2. серпень 1948.:

"В 12-ти районах Львівської области: Лопатинському, Радехівському, Сокальському, Великомостівському, Рава-Руському, Немирівському, Магерівському, Чортківському, Куликівському, Яричівському, Каліянка-Бузькому, Ново-Милятинському, - в часі від 17. 7. 44 р. - 17. 7. 47 р. большевицькі злочинці заслали на Сибір - 2.123 осіб, в тому числі 624 чол., переважно стариків, 898 жінок і 601 дітей; вивезли на примусові роботи в Донбас - 649 осіб, вбили 1.817 осіб, в тому числі 120 стариків, 90 жінок, 68 малих дітей; арештували - 3.479 осіб; спалили - 2.706 господарств; ограбили і здемолювали - 2.650 госп.; ограбили і здемолювали - 40 церков; знищили - 136 бібліотек.

При тому - в подане число арештованих не входять особи, що були арештовані на короткий час, а тільки ті, що отримали судові вироки чи перебували в тюрмі довше. Особи арештовані і після короткого часу звільнені, становлять у кожному районі західніх областей України 50-70 процент усього дорослого населення, особи притримані і поліційно переслухані 75-100 процент.

...В районі Краковець, Львівської области (15 сіл) в часі 20.7.44 р. - 20.7.47 р.:

Насильно змобілізували до Ч. А. - 1.488 осіб, з того загинули - 394; стали інвалідами - 190, повернулися здоровими - 762.

...В концтаборі МВД в с. Берегомет (район Вижниця, Чернівецької области) весною 1945 р. емведівські опричники знищили голодною смертю 200 політв'язнів..."

В такій ситуації - єдиним оборонцем українською населення перед московсько-большевицькими звірами стала Українська Повстанська Армія.

3. В БОЯХ ЗІ СПЕЦ-ВІДДІЛАМИ МВД-МГБ (1944-45 рр.)

Проти відділів УПА, що пройшовши фронти опинилися в запіллі Червоної Армії, кинули большевики спец-відділи МВД-МГБ. Ті спец-відділи були призначені для тероризування цивільного населення, грабежей і погромів. Бої Української Повстанської Армії з цими "каратєльними отрядами" перейменованого НКВД відтягали їх від першого завдання, від масових вивозів, погромів і грабежей, і приносили тим велику полекшу українському цивільному населенню. Перейнявши опісля ініціятиву в свої руки, УПА організує засідки, наскоки й відплатні акції проти МВД-МГБ і цим міцно підриває охоту большевицьких банд до сваволі і знущань.

В першому етапі, від літа 1944 р. до весни 1945 р. ішло прото, щоб встоятись проти наступу емведівських орд, зберегги поодинокі відділи від знищення, опанувати терен і вивчити нового ворога та нові методи боротьби з ним.

Для ілюстрації тодішньої сигуації і пристосованої до неї тактики відділів УПА наведемо опис переходів сотні, а опісля куреня "Сіроманці", що входила в склад групи УПА-Південь, а після боїв у гурбенських лісах була прилучена до УПА-Захід:

"...В дуже тяжке положення потрапили "Сіроманці" біля Нового Яричева. Довкола ворог скупчував великі сили. Підходили танки і гармати, силкуючись здушити маленьку горстку українських повстанців. Сонце ніби злякалось і сховалося за темні хмари. Дув різкий вітер і накрапав дощ. Надходив вечір. Вийти з кільця не було кудою. Що робити? Як вийти зі страшного лиха? Вояцтво напружено дивилося на Яструба. Дивилося так, немов там, в нього був рятунок від смерті. Яструб мовчав. Довго мовчав, потім заклав руки в кишені і відповів легкою усмішкою.

- Друже командир, - не витримав якийсь стрілець, - що? Будемо вмірати?

У Яструба зажевріли очі і відбивали в глибині щось заховане і таємниче. Він після короткої павзи звернувся до вояцтва:

- Вмерти леко. Але жити тяжче. Ось тут то заковика... Ми мусимо жити. Жити на зло ворогам і на добро Україні...

Потому він скликав командирів і дав наказ сховати всі покищо непотрібні речі і приготовитись до вимаршу. У нього вже був вирішений точний плян. Як тільки впали сутінки, відділ тихцем подався за командиром. Нишком і обережно підкрався до річки Полтви. Дув пронизливий вітер. Полтва дихала їдким холодом. Стрільці пішли у воду й річкою пробиралися з ворожого кільця.

Путь була важка. Глибока вода часом доходила до шиї, а нерідко можна було сховатися і з головою. Попереду йшов командир Яструб. Вода була пронизливо холодна.

Аж над ранок вивів командир своє вояцтво з кільця смерти. Але становище знову погіршало. Недалеко ворожі війська. Тоді Яструб серед білого дня виводить відділ на головне львівсько-золочівське шосе і прямує кілька кілометрів, потім звертає в ліс. ...Після відпочинку відділ вирушає далі в рейд і розташовується в Угнівськім лісі.

Був день 30. вересня 1944 р. Яструб уже не сотенний, а курінний. До "Сіроманців" прилучаються ще два відділи на чолі з командиром Вороном і Чорним. Ліс загомонів. Зажив веселим повстанським життям. Лунав сміх...

Була 10-та година дня. Розвідка донесла, що довкола підходять великі сили ворога. Сонце погасло. Над лісом купчились чорні хмари. Повстанці займали бойові позиції. На лівому крилі озвалися автомати і заклекотів кулемет.

- Починається війна, - якось спокійно і ніби байдуже сказав Яструб і всміхнувся. - що ж, будемо воювати, - і потер руками, - ох, і сверблять у мене долоні. Хочу воювати. Я тим шміракам ніколи не забуду Полтви.

Яструб проворною ходою пробирається до передових позицій. Промов він великих ніколи не виголошував. Перед боєм він завжди говорив:

- Хлопці, триматись, метко стріляти!

І вояцтво розуміло командира: триматись, значить перемогти.

Над лісом просичала міна і тріснула недалеко табору. За нею друга, третя... Ліс стрепенувся, заклекотів, загув божевільним тріскотом і стріляниною. Сполохане птацтво закружляло вгорі. Ворог ішов в рішучий наступ. Повстанці ставили твердий опір. Кільканадцять разів червоні кидалися в атаку й під сильним ударом відлітали назад, залишаючи десятки трупів. Десь серед дня ворог дістав нове підкріплення. Ліве крило повстанців було загрожене. В цей час з'являється там Яструб. Бійці рвонулися вперед, грудьми своїми захищаючи командира, і ворог був відбитий. В середину лісу врізується танк. Яструб бере "фавст-патрону". Земля здригнулась, дерева захитались... Продіравлений танк закам'янів на місці. В цей час підбігає до командира зв'язковий:

- Гранатометчики поранені!

Яструб сам стає біля гранатомета. Його гранати цільно б'ють по ворожих загрозливих танках...

Бій не вгавав весь день. Командир Яструб завжди з'являвся у небезпечних і загрозливих місцях. Двадцять два рази ішов ворог у наступ і двадцять два рази зазнавав поразки. До пізної ночі клекотів завзятий бій. Нарешті стрілянина вгамувалася. Скривавлений ворог підбирав трупи. Понад триста сімдесять убитих і багато ранених мав ворог. Повсанці втратили лише дев'ятнадцять забитими і кілька ранених.

Розлючений невдачею ворог стягав нові сили й оточував ліс. Але завдяки гнучкій тактиці командира Яструба повстанці прикриваючись темною ніччю, вийшли з угнівського лісу, забравши зі собою забитих і ранених друзів.

На ранок відділ розташувався в лісі біля села П'ятин. Над вечір ворог знову стягнув сили. Командир Яструб посміхнувся:

- Треба якусь штуку викусить!

І "викусив". Він вночі тихенько повів повстанців з лісу в дальший рейд. Вранці ворог почав кільцевий насгуп на те місце, де були "Сіроманці", зчинилась стрілянина. Кілька годин большевики билися між собою, нарешті очунялись і бралися за голову, дивлячись на наслідки свого безглуздого бою, в якому чимало втратили своїх бійців. А тим часом "Сіроманці" були вже далеко.

І бігли дні за днями...

...Закінчувався сорок-четвертий рік. Московські орди шаліли... То тут, то там здіймалися червоні загони і в небо били чорні стовпи диму... Чути брязхіт зброї і брудну лайку чужинців, хрипкий крик жінок і плач дітей... Із станцій відходять довгі ешелони, напаковані нашими людьми... Що це? Пекло на землі?

Яструб не знаходив собі місця.

- Мушу воювати! - говорив він. І в нього назрів плян - розгромити ще одно кубло червоних тиранів у м. Стрілиська Нові. І як упала ніч, "Сіроманці" вирушили з лісу.

З поля летів різкий вітер. Сіроманці йшли тихо й обережно, з темних сутінків почали зарисовуватися силуети будівель. Біля Стрілиськ спинилися. Скрізь перетяли терефонічне сполучення, крім того, що йшло зі Стрілиськ до Ходорова. В цьому Яструб мав свої розрахунки: зі Стрілиськ будуть просити помочі з Ходорова, яку буде можна розбити в дорозі. В цей напрям вислав на засідку одну чоту, а з рештою стрільців пішов на штурм у місто.

За кілька хвилин тріснула тиша. Містечко заклекотіло шаленими звуками бою. Командир Яструб мов буревій мчав вперед. Стрільці силкувалися своїми грудьми заслонити командира від ворожих куль. Та він раптом став, похитнувся та повалився на землю.

До нього кинулися два стрільці.

- Друже командир, що з вами?

Яструб ворухнувся. Його очі запалали вогнем бою і враз згасли.

- Друже командир!

Але він уже не озвався. Лежав на грудях. Одна руха спралася на землю, а друга була простягнута вперед і, здавалося, показувала й кликала:

- Вперед! На бій!

І на той клич командира, як ще ніколи, бурхливим потоком рванупися "Сіроманці" вперед. Громове "слава!" переплелося з гуркотом невгамованого і жорстокого бою - помсти. Ніяка сила не могла стримати завзятих повстанців".

("На Чатах", ч. 1. 1947)

Так ось, мов уривки якоїсь фантастичної повісти, виглядають сторінки історії тодішньої боротьби відділів УПА: прориви з окруження, засідки, наскоки. Безустанна небезпека та безжалісна боротьба на життя і смерть додавали бійцям і командирам УПА мужности, видержливости й помисловости в вишукуванні способів виходу з найскрутніших положень...

(Командир куреня "Сіроманців" Яструб, наддніпрянець, колишній майор Червоної Армії, літ 38, був після смерти постановою УГВР з 30. травня 1945 р. відзначений як перший старшина УПА найвищим орденом хоробрости - Золотим Хрестом Бойової Заслуги 1 кляси.)

Постановивши собі за ціль - за всяку ціну зліквідувати зовсім Українську Повстанську Армію та взагалі українську протибольшевицьку збройну боротьбу до моменту закінчення німецько-большевицької війни - большевики, а точніше НКВД (по новому: МВД - Міністерство Внутренніх Дєл і МГБ - Міністерство Государствєнной Безапасності) кинули до акції проти УПА всі свої сили, застосовуючи два роди облав:

1. Великі облави, в яких брало участь одночасно кілька чи кільканадцять тисяч бійців НКВД, а часом і ЧА. Такою облавою охоплювано більший масив лісів, або один чи два райони, замикаючи даний терен кільцем і "прочісуючи" його крок за кроком. Керувало цими акціями обласне МГБ, або прислані з Києва спеціяльні командири.

Тактика великої облави схематично така:

На кілька днів перед властивою акцією заходять в терен менші відділи НКВД, звичайно силою одної сотні, щоб спровокувати сутичку з відділами УПА і, ствердивши місце перебування відділу УПА, відступають. Після цього большевики підтягають артилерію, танки, а то й літаки, і починають з усіх сторін концентричний наступ. В одному місці творять вони завжди "мішок", наступаючи від його сторони дуже слабими силами, щоб заманити повстанські відділи: відступати в пригоговану на них пастку. Акція триває звичайно один тиждень, поки частини НКВД не "прочешуть" основно, крок-за-кроком, весь окружений терен.

2. Малі облави переводить силами пересічно одної сотні районне НКВД після цього, як околиця була "прочесана" великою облавою. Метою малих облав було переслідувати далі розпорошені частини УПА, вишукувати по селах ранених бійців УПА та підпільників і тероризувати цивільне населення.

Великі акції перевело НКВД в тому часі такі:

Акція на Чорний Ліс в днях 1-7 листопада 1944 р. в Станиславівщині і безпосередньо після неї на Болехівський Ліс в днях 10-15 листопада 1944 р. В акції взяли участь дві повні дивізії НКВД.

Акція в грудні 1944 р. на Миколаївщину, Бібреччину, Ходорівщину й Рогатинщину. В цій акції, одній з найбільших, взяло участь понад двадцять тисяч бійців НКВД. Спеціялісти від винищування криївок провірювали кожну п'ядь землі, в хатах розвалювали печі, зривали долівки, зі стоділ викидали все збіжжя, розкидали стіжки сіна й соломи. Цивільне населення дуже часто й дітей та дівчат тортуровано, щоб видобути від них якінебудь інформації про місце перебування повстанців, їх кількість, про їх криївки, магазини, шпиталі тощо.

Цю акцію попередила "мала акція", переведена на початку грудня 1944 р. спецвідділом Київського МГБ на терені районів: Миколаїв, Стрілиська, Бібрка. На акцію, що її метою було викрити і зліквідувати друкарню УПА, приїхав спецвідділ прямо з Києва, маючи в свому складі велике число спеціяльно вишколених старшин, та розпоряджаючи знаменитим технічним вивінуванням. В боях з відділами УПА спецчастина була розбита й майже зовсім знищена.

В січні і лютому 1945 р. силами по 10.000 бійців перевело НКВД велику облаву в районах: Бібрки у Львівщині; Галич, Войнилів і Бурштин у Станиславівщині; Підгайці в Тернопільщині та Мединичі в Дрогобиччині. Під час тих акцій відвідав терени, охоплені ними, хоронений постійно трьома сотнями вибраних енкаведистів "сам" Микита Хрущов. Особливо докладно переводжено облави в районах Галич і Войнилів, звідки вони перенеслися в лютому в р-ни Бурштин і Букачівці.

В другій половині березня і в квітні 1945 переведено великі облави в районах: Бережани, Підгайці, Козова, Перемишляни і Рогатин на Поділлі.

7 квітня 1945 р. почалася найбільша облава НКВД, в якій взяло участь 40.000 енкаведистів під командою п'ятьох генералів. Тереном цієї акції було Підкарпаття і Карпати на відтинку від Стрия аж по річку Прут на Буковині. Акція тривала аж до кінця травня 1945 р. Большевики примінили в ній всі прийоми партизанської війни. В облавах брали участь цілі відділи досвідчених большевицьких партизан, як от ославлені "Червона Мітла" і "Рубаха", спеціялісти від викривання криївок, магазинів і бункрів, та спеціяльно вишколені відділи московських комсомольців т. зв. "сталінські діти". Все це був елемент звивний, відважний і надзвичайно жорстокий.

Подібні великі облави перевело в той час НКВД й на терені Волинь: в липні 1944 р. на Остріжчині, в серпні 1944 р. на Пустомитські ліси (Рівенщина), в січні 1945 р. на Крем'янеччині, в лютому 1945 р. на Рівенщині, в квітні 1945 р. в р-ні Коростень; а в травні 1945 р. на Чернігівські ліси.

З безлічі боїв, що їх звели зі спец-віділами МВД-МГБ частини УПА в першому році большевицької окупації згадаємо важніші:

В околиці сіл Весючин, Довге і Конюшки, Рогатинського р-ну, відділи УПА звели в серпні 1944-р. бій з частинами МВД. Бій тривав цілу добу. Відділи зайняли добрі позиції і кулеметним вогнем скосили понад 200 наступаючих большевиків.

В серпні 1944 р. відділ УПА здобув районне містечко Букачівці біля Галича. В руки українських повстанців попали працівники большевицької адміністрації та МВД.

В околиці сіл Гута, Пороги й Манява р-н Надвірна, відділ УПА звів в жовтні 1944 р. кілька боїв з большевицькими частинами, які нараховували до 1.200 люда.

В р-ні Підгайці в днях 1-6 листопада 1944 р. відділи УПА звели ряд боїв з большевиками, що наступали силою двох дивізій. Українські повстанці розбили зовсім два ворожі баталіони. Здобули багато зброї, м. ін. 15 кулеметів "Максима".

В листопаді 1944 р. відділи УПА захопили в днях 8-20 жовтня 1944 Перегінсько і Рожнітів. Всі большевицькі уряди було зліквідовано.

В грудні 1944 р. в великому цілоденному бою в лісах на північ від Рогатина большевики йшли величезними силами 8 разів в наступ на становища українських повстанців, але за кожним разом були відбиті з великими для них втратами. В тому бою впало понад 250 большевиків, між ними їхній командуючий генерал Фйодоров. Замішання, яке тоді повстало серед військ НКВД повстанці використали і зручним маневром вирвались з окруження. Втрати УПА виносили 37 бійців вбитими, між ними курінний командир куреня "Сіроманці" к-р. Максим.

На третій день Різдвяних свят 1945 р. біля с. Горожанка Велика большевики окружили одну сотню куреня "Зубри". Після цілоденного запеклого бою повстанцям вдалося прорватися з окруження, при чому під час прориву, впродовж одної години впало 20 повстанців. Большевики втратили 304 бійців вбитими і 30 раненими; знищено повстанцями 11 автомашин, одну танкетку і один танк, в якому їхав оглядати бій майор НКВД зі своєю дружиною.

6 січня 1945 р. курінь к-ра Різуна зліквідував т. зв. вилазний пункт большевиків у Рипниці б. Калуша. При тому згинуло 120 енкаведистів.

На Різдво 1945 р. большевики заатакували з трьох сторін село в Сяніччині, до якого загостила на свята сотня "Сурма". Щоб не виставляти село на знищення сотня відступила по півгодинній перестрілці в ліс, на гору Стрілець Великий. При відступі згинув чотовий Квітка, ройовий Коник, а трьох повстанців було ранених. Одержавши підмогу, большевики силою ок. 600 люда почали наступати з усіх сторін на гору, де зайняли становюце повстанці. В цільному вогні повстанчих кулеметів їхні наступи заломалися і, втративши ок. 60 люда вбитими і раненими, большевики відступили.

21 січня 1945 р. дві чоти УПА з відділу "Бурлаки" перевели наскок на рай-центр Голубічок Великий біля Тернополя. Гранатами було знищено приміщення МГБ, воєнкомату і наросвіту, не вдалось здобути приміщення МВД. В бою згинуло 10 большевиків, а 10 було ранених; повстанці втратили одного вбитого, а трьох бійців було ранених.

20 січня 1945 р. "Березівська" сотня із куреня "Карпатський" під командуванням к-ра Юрка зробила засідку на шляху Космач-Яблонів на большевиків, що приготовлялись до наступу на Брустури. Повстанська сотня розтягнулась на 600 метрів, впустила в середину поміж себе 9 вантажних автомашин з большевиками і цільним, гураганним вогнем скорострілів та гранатами знищила 5 автомашин. Понад сто большевиків разом зі своїм командиром, майором МГБ, впало вбитими; повстанці втратили трьох вбитими і кількох раненими.

Сотня "Трембіта" з куреня "Карпатський" в той сам час зробила засідку на шляху Космач-Прокурава. В кілька годиннім бою повстанці втратили двох вбитими, але за те большевиків згинуло тоді 38.

Під кінець січня 1945 р. в с. Корчівка, р-н Журавно відділи УПА вступили в бій з відділом НКВД. Та на допомогу большевикам прийшло несподівано кілька танків і 5 літаків і повстанці мусіли відступити поспішно в ліси, втративши при тому 36 вбитими.

30 січня 1945 р. сильні відціли большевиків почали наступ на Космач, де вже другий місяць таборували та переводили перевишкіл два курені УПА: "Гайдамаки" та "Гуцульський" і під час того зірвали були 6 мостів на залізничних і шосейних шляхах до Коломиї. Під прикриттям ночі большевики підсунулись зі сторони Яблонова, Мелу, Полянці, Прокурави, Річки і Жаб'я: і ранком почали концентричний наступ. В полудне сотня "Чорногора" з куреня "Гуцульський" під переважаючою силою окупанта відступила в ліс. Сотня "Сурма" попала в оточення, але запасна сотня ім. Богуна прийшла їй на допомогу й уможливила вийти з окруження. Бій тривав до вечора, а вночі повстанці відступили на Кливу, а далі вглиб карпатських лісів. Большевики втратили 140 вбитих і багато ранених, повстанські втрати - 14 вбитими і 17 раненими. В руки повстанців дістались 3 кулемети, 4 кулеметні пістолі і 4 кріси-автомати.

3 лютого 1945 р. курінь "Гайдамаки" заатакували ранком квартири большевицьких частин під Кливою, знищивши при тому 30 енкаведистів. Третя сотня цього куреня, сотня ім. Гонти звела бій з большевицькою групою, що йшла на поміч заатакованим зі сторони Завою. Повстанці втратили в цьому бою двох вбитими та трьох раненими.

В лютому 1945 р. спецвідділи НКВД силою око 30.000 бійців забльокували одночасно 70 сіл в околиці міста Броди, щоб змусити повстанців вийти за харчами з лісів і при тому знищити їх. В тих околицях оперував тоді курінь "Дружинники". Розділившись на сотні, а то й на рої, курінь звівши низку менших сутичок, зумів вийти з окруження, а коли большевики пересунулись на Золочів і Радехів, повернувся знов у Брідщину.

16 лютого 1945 р. в с. Гербуртів, Рогатинщина, прийшло до великого цілоденного бою відділів УПА з залогами НКВД трьох районів. Рогатин, Бурштин, Букачівці. Большевиків розгромлено зовсім. На полі бою нараховано 69 большевицьких трупів. Здобуто багато зброї й амуніції. Власні втрати 6 вбитих і 8 ранених.

20 люгого 1945 р. большевики заатакували курінь "Перемога", що числив 360 бійців під комадуванням к-ра Недобигого, під Сеньківським б. Гриняви на границі Галичини й Буковини. В цілоденному бою повстанці відбили кільканадцять скажених наступів ворога, який намагався скинути за всяку ціну повстанців з гір. Вночі, похоронивши 8-ох своїх вбитих друзів та забравши ранених повстанці перейшли в іншу околицю. Большевиків впало 104, а 90 ранених наповнили шпиталі в Кутах і Вижниці.

21 березня 1945 р. сильний відділ большевиків, що приїхав 200 вантажними автами зі Тісної, заатакував біля с. Струбовиська (на Лемківщині) сотню Веселого. Сотня мала тоді лише 85 бійців, бо друга половина сотні лежала хвора на плямистий тиф. Повстанці пробували зі своїх гірських становищ розбити большевиків, які запалили село і мордували цивільне населення, але, заатаковані з кількох сторін переважаючими силами ворогів, мусіли після кількагодинного бою відступити, втративши при 'тому 14 вбитими. По стороні большевиків загинув большевицький капітан та його 86 бійців. Серед цивільного населення большевики замордували тоді 33 особи.

21 березня 1945 р. большевики окружили в лісі біля с. Верини, (р-н Куликів, обл. Львів) першу сотню куреня "Галайда" під командуванням к-ра Перемоги. В сотні будо тоді 167 повстанців. Ранком почали большевики наступ на ліс зі сіл: Верини, Воля Жовтанецька, Зіболки, Передриміхи Малі та Білий Ліс. В облаві взяла участь повна дивізія НКВД силою 6.000 бійців. Після цілоденного бою, в якому впало 40 повстанців, а 17 було ранених, між ними й к-р Перемога, повстаицям вдалося прорватися з огочення і ніччю перейти в ліси за шосе Кам'янка Бузька - Мости Великі. Большевики втратили 40 вбитими і раненими, між вбитими були 2 полковники, 3 майори і 1 майор лікар.

22 березня 1945 р. в селі Голинь (Калущина) сапери повстанської сотні "Летуни" вимінували залізничий шлях і висадили в повітря великий дволокомотивний поїзд із 1.500 большевиками, яких командування НКВД стягнуло для підкріплення великих облав проти УПА. Большевики втратили в наслідок цього 1.200 бійців НКВД вбитими і раненими.

В першій половині квітня 1945 большевики заатакували великими силами в лісі "Запуст" біля Богородчан чотири сотні УПА. В важких боях з ворогом впало 50 повстанців, між ними курінний к-р Благий та сотенний Вершник.

6 квітня 1945 р. відділ УПА звів бій зі спецвідділом НКВД "Мітла" в Ростівці, Підволочиський р-н, в якому згинуло 10 большевиків і 2 постанців.

7 квітня 1945 р. відділ УПА разом з районовою боївкою ОУН наскочив на станицю стрибків у Вижарові, р-н Бірки Великі. Станицю стрибків разом із трьома стрибками знищено, та зліквідовано райпрокурора і двох сексотів - завідуючого млином та сторожа гуральні.

14 квітня 1945 р. 3 батальйони большевиків робили облаву на села Братишів і Нижнів, Станиславівської области. Відділи УПА звели з ними успішний бій, в якому впало ок. 60 большевиків, між ними й командир баталіону капітан НКВД.

В днях 5-20 квітня повстанські відділи з Холодного Яру перевели акцію в районі Знам'янки проти комісій для стягнення грабіжницького "додаткового" контингенту. В трьох селах зліквідовано контингенгові комісії, а награблений хліб повернуго голодуючим колгоспникам.

8 квітня 1945 р. большевики окружили в лісі під Кам'янкою Струмиловою сотню "Пролом", що нею командував к-р Черник. Зручно маневруючи сотня вийшла з окруження без більших втрат.

12 квітня 1945 р. сотня "Тигри" під командуванням к-ра Ромка зробила наскок на большевицьку заставу в с. Барані Перетоки, на північ від Сокаля, завдавши ворогові болючий удар.

Вночі з 26 на 27 квітня 1945 р. сотні УПА: "Галайда І" під командою к-ра Перемоги, "Перебийніс" під командою сот. Шумського, "Тигри" з к-ром Ромком , "Пролом" з к-ром Черником, "Кочовики" з к-ром Шпилем та бойова група СБ під проводом Клея виконали наскок на містечко Радехів, де большевики зорганізували були збірний концтабір для політ-в'язнів, призначених до вивозу на схід. Повстанці знищили гранатами будинки МВД-МГБ, захопили концтабір і, зліквідувавши большевицьку залогу, звільнили понад 200 політв'язнів. Після цього повстанські відділи відступили з міста і зайняли становище, окопавшись, на горі між селами Тишица і Воля Радвенська. По дорозі відділ "Кочовики" наткнувся на групу большевиків і цільним вогнем скорострілів зліквідував 15 енкаведистів, 28 квітня большевики стягнули підкріплення і великими силами пішли з усіх сторін в наступ на становища повстанців. Повстанці відбили всі наступи, а коли вже добре стемніло, міцним ударом в одне місце прорвали ворожий перстень і перейшли в дальші ліси. Цілоденний наступ ворога коштував його ок. 200 енкаведистів вбитими і понад 100 раненими.

29 квітня 1945 р. відбувся бій між одним із з'єднань УПА та спецвідділами військ НКВД, які, силою ок. двох тисяч бійців, готувалися до наступу на українське населения Крем'янеччини. В бою брали участь танкові частини НКВД. Большевики втратили понад 200 вбитими, в тому 1 майор, 2 капітанів і лейтенантів.

На початку травня 1945 р. на шляху Черкаси-Канів відділи УПА з Холодного Яру розбили сотню большевиків.

Бої УПА з відділами МВД-МГБ наносили болючі удари окупантові, розбиваючи насамперед поширений не тільки в СССР міт про всемогутність НКВД, чи по новому МВД-МГБ, та про неможливість збройної боротьби в СССР. Та при тому годі заперечувати, що в цій важкій, нерівній боротьбі приходилось і Українській Повстанській Армії складати великі жертви крови. І так, у цьому першому періоді боротьби -УПА зі спецвідділами НКВД, до закінчення німецько-большевицької війни, загинули такі визначніші командири УПА:

30. липня 1944 р. на Остріжчині, окружений большевицькими частинами, б'ючись до останнього набою, загинув шеф штабу УПА-Північ Ген. Гончаренко (Ступницький), кол. полковник армії УНР, визначний військовий і громадський діяч. Разом з ним загинув к-р Лемко, визначний член ОУН, провідник генеральної Округи ОУН на Осередньо-Східніх Українських Землях.

8 серпня 1944 р. загинув майор Макаренко, шеф штабу Воєнної Округи УПА-Північ.

В серпні 1944 р. біля Гаїв Вижних у Дрогобиччині загинув в бою командант запілля УПА Павленко (Ростислав Волошин), визначний член ОУН, член УГВР.

24 вересня 1944 р. в бою з большевиками над Дністром у Товмаччині загинув к-р Вар-Заревич, окружний провідник ОУН Товмаччини.

В вересні 1944 р. в бою в Болехівщині впав лікар УПА-Захід др. Дон.

В жовтні 1944 р. впав в бою з большевиками в Равщині сотник Вадим (Степан Новицький), військовий інспектор Військового Штабу УПА-Захід, довголітній співробітник ГВШ.

15 жовтня 1944 р. попали несподівано на большевицьку засідку на Яворинах у Скільщині і загинули в бою: майор Поль-Польовий, Командант старшинської школи УПА, його ад'ютант поручник Ткачук, командир розвідки Ждан, командир жандармерії Вуйко та духовник старшинської школи о. др. Рафаїл.

1 листопада 1944 р. в боях у Чорному Лісі в Станиславівщині загинули провідні члени ОУН: Павло (Василь Турковський), Скалюк (Тимко Галів), Чорнобіль (Мирон Голояд) та курінний к-р УПА пор. Гамалія.

В листопаді 1944 р. під час боїв у лісах б. Красної, р-н Калуш, загинув курінний командир сотник Ярема (Остап Линда), викладач старшинської школи УПА, та член штабу ВО ІV сотник Козак.

В грудні 1944 р. у надзвичайно запеклому бою з десятикратною большевицькою перевагою загинув командир куреня "Сіроманців" Максим разом з 37 бійцями і підстаршинами УПА.

В Перемищині впав в бою к-р Остап (Микола Дутка), провідник перемиської обласної ОУН.

23 грудня 1944 р. в бою з МВД в селі Юшковичі б. Ходорова загинули провідні члени українського підпілля: член УГВР Шугай (Позичанюк), Орел (Борис Вільшинський) та Модест (Кость Цмоць).

29 грудня 1944 р. в бою з большевиками в с. Васловінці, Садгірського р-ну впав к-р Боєвір (Кіндзірський Мирослав) Окружний Провідник Чернівеччини, піонер революційного руху на Буковині, улюбленець повстанців та населення зеленої Буковини.

В Золочівщині згинув в грудні 1944 р. в бою командир 1-ої сотні Старшинської Школи поручник Коник.

В великих боях зі спецвідділами МВД-МГБ, що розгорілись з початком 1945 р. загинули: в січні - командир сотні "Полтавці" сотник Максим, к-р Терешко, надрайоновий Провідник ОУН на Кореччині, в лютому - в бою у лісі Червоний Бір командири Крилач і Борис з 25 козаками УПА-Північ та курінний командир Ярок з 20 козаками.

12 лютого 1945 р. в бою на Оржівськім Хуторі, Клеванського району, Рівенської области, впав Клим Савур-Охрім (Данило Клячківський), командир УПА-Північ та Провідник ОУН на Північно-Західніх Українських Землях.

В березні 1945 р. впали в бою командири УПА-Північ: Мітла, член проводу ПЗУЗ - 24.3. на Суховерському хуторі, Клеванського р-ну, а 12.3. біля с. Кобивля, Будзинівського р-ну командир сотні "Орли" Код.

У боях на Гуцульщині загинули: в січні - командир куреня сотн. Степовий, родом з ОСУЗ, кол. старшина ЧА, визначний військовий теоретик, викладач Старшинської Школи УПА та Черник, командир сотні "Дружинники". А в квітні 1944 р. - командир куреня сотн. Лісовий, родом з ОСУЗ, пор. Чмелик, інструктор 1-ої Старшинської Школи в Карпатах і лікар УПА др. Юрій Липа, член УГВР, відомий публіцист і письменник.

В бою з військами МВД в лісі "Запуст" біля Богородчан в першій половині квітня 1945 р. впали: командир куреня Благий та командир сотні Вершник з 50 повстанцями.

7 квітня 1945 р. в бою б. Брині, Галицького р-ну загинув командир Тактичного Відтинка УПА ВО ІV хор. Колчак.

В Тернопільщині, в бою б. с. Вишки, Козівського р-ну, 27 березня 1945 р. впав Борис (Зенон Голубак), провідник ОУН Кам'янець-Подільщини, та Сич, командир сотні "Чорноморці".

7 травня 1945 р. в бою б. с. Сосулівка, Чортківського р-ну, впав курінний УПА Крук.

14 травня 1945 р. в бою в Сухій Волі б. Ярослава загинув пор. Емір-Кора, к-р УПА до спеціяльних доручень.

На Буковині впали в боях: 13 січня 1945 р. в с. Стара Козова, Сторожинецького р-ну Роман (Василинюк Микола), районовий Провідник ОУН Старожинеччини; в лютому 1945 в с. Лашківка, Кіцманського р-ну, Гонта, районовий Провідник ОУН Кіцманеччини; в березні 1945 р. на Станівських полях Вишковецького р-ну, Жук (Гараміта Іван), районовий провідник Старочинеччини; 23 квітня 1945 р. в с. Кисилиці, Путилівського р-ну сотенний УПА Боярин (Карапка Дмитро), 4 травня 1945 р. в с. Драчинці, Бишковецького р-ну, Аскольд (Купченко Евген), надрайоновий провідник ОУН Чернівеччини.

Ця, очевидно неповна листа втрат командирів УПА в боях зі спецвідділами МБД-МГБ за час закінчення німецько-большевицької війни свідчить про те, що загальні втрати УПА були великі. Та визначеної собі мети - зліквідувати Українську Повстанську Армію ще перед закінченням другої світової війни, - не осягнули большевики в ніякій мірі. Після року найбільших зусиль большевицького МВД-МГБ Українська Повстанська Армія існувала і діяла далі і своєю збройною боротьбою доказувала світові, що український нарід прийняв большевиків не як визволителів, а як таких самих наїздників, якими були німці.

4. ВІДПОВІДЬ УПА НА БОЛЬШЕВИЦЬКІ "ЗВЕРНЕННЯ"

Збройна боротьба українського народу в рядах Української Повстанської Армії проти червоної Москви наносила важкий удар авторитетові большевицького режиму. Зайнявши нові простори в війні з Німеччиною, нові країни середньої та південної Европи і готуючись до перекинення "пожару світової революції" до країв західнього світу, Москва потребувала авреолі визволителя і носія свободи та нової соціяльної справедливости, щоб нею одурманити маси працюючого люду тих країн і без зайвих зусиль затягти їх до свого московського імперіялістичного воза. Їм треба було телеграм вдячности від населення територій СССР, що перебували під німецькою окупацією, голосних виявів радости з визволення й повернення їх до щасливої сім'ї народів СССР, до радісного життя в "батьківщині пролетаріяту". Запекла, безкомпромісова збройна боротьба українців, отже народу, який за довгі роки свого попереднього побуту в кордонах СССР мав змогу пізнати якслід правдиву вартість і правдиве обличчя большевизму, боротьба, в якій вперто ставлено червону Москву нарівні з брунатною Німеччиною, розкривала єхидну забріханість большевицької пропаганди, зривала з большевицької Москви маску визволення й носія свободи та показувала її у правдивому світлі як жорстокого окупанта, безоглядного поневолювача й новітнього носія московського імперіялізму.

Тому то, коли большевикам не вдалося осягнути визначену ціль - зліквідувати революційно-збройний спротив українського народу силою і після цього представити його в своїй пропаганді як "десперантські відрухи роспорошених решток гітлерівських банд", - вони беруться до нового способу: до підступної пропаганди. З одної сторони, - НКВД та партійні большевицькі чинники заставляють весь свій апарат до відповідної пропаганди проти українських націоналістів і в користь червоної Москви, з другої ж, - уряд УССР звертається офіційно зі своїми "зверненнями" до українських повстанців, запевняючи їм повну амнестію та закликаючи іх "вийти з лісу" і "стати до творчої праці, для своєї звільненої батьківщини".

В інструкціях Волинського облкому КП(б)У від 3 жовтня 1944 р. подано:

"4. Ввважати за основний напрямок масово політичної роботи на селі в найближчому часі - широке роз'яснювання населенню того, що суверенність нашої держави завойована українським народом тільки під керівництвом большевицької партії, тільки за активною допомогою великого братнього російського народу... Потрібно невпинно роз'яснювати, що дійсно вільна й незалежна Україна є тепер і може бути лише в братній сімі'ї народів могучого Радянського Союзу.

Невпинно нагадувати про те, що симони петлюри, коновальці закликали на Україну німецьких імперіялістів для того, щоб поневолити український нарід, віддаючи на поталу німецьким панам і капіталістам. Про те що всякі бандери, мельники... оунівці підтримували й підтримують німецьких фашистів, допомагали й допомагають заклятим ворогам України - німцям душити і нищити український народ.

В масово-політичній роботі необхідно викривати і провокаційність і брехливість гасла українсько-німецьких націоналістів "За вільну і незалежну Україну". Необхідно роз'яснювати населенню конституцію Радянської України, що український нарід під керівництвом большевицької партії вже завоював свою волю і суверенні права, об'єднав свої землі в єдину велику і суверенну державу, а українсько-німецькі націоналісти: бандери, мельники і оунівці, - ведуть боротьбу з українським народом не за "вільну і незалежну Україну", а за Україну куркулів і капіталістів, за поневолення України німецькими фашистами, за перетворення українського народу в німецьких рабів.

У висвітленні історії України треба рішуче викривати спроби націоналістичної фальсифікації історії, широко популяризувати справжніх героїв українського народу, як от: Богдана Хмельницького, Богуна, Кривоноса, Семена Палія, Устима Кармелюка, Пархоменка, Щорса, Ковпака, Олега Кошового і других героїв нашого народу, плямуючи і викриваючи зрадницьку і антинародню діяльність Мазепи, Дорошенка і інших запроданців.

14. Пленум облкому КП(б)У звертає увагу партійних організацій на те, що масово політична робота серед на: селення повинна бути скерована на розклад націоналістичних банд, на виховання населення в ненависті до німецько-українських бандитів і на залучення всього населення до активної і рішучої боротьби з бандитами".

(Передрук за органом УГВР "Самостійність", ч. 1. 1946 ст. 20-21.)

Одночасно з цим уряд УССР вже в вересні 1944 р. видав офіційне звернення до всіх бійців УПА з запевненням повної амнестії для них, якщо вони покинуть ряди УПА. Совєтський уряд, мовляв, не бажає даремного проливу крови і дарує всім вину й кару, якщо вони до такого то дня зголосяться до Ч.А., зате безпощадно розправиться з усіма тими, хто й далі боротиметься проти СССР.

В грудні 1944 р. видано нове звернення такого ж самого змісту, подаючи ще один "останній" реченець для добровільного "виходу з лісу". У травні 1945 р. з приводу закінчення німецько-большевицької війни - видано третє звернення, а в липні 1945 р. четверте, визначаючи як "останній" реченець - 20. липня 1945 р. В третьому й четвертому зверненні з особливим притиском підкреслено погрози, мовляв - якщо УПА до визначеного реченця не скапітулює, то проти неї кине уряд УССР всю ту страшну силу, яка розторощила німецькі армії та здобула Берлін.

П'яте звернення Нарком НКВС-УССР видав в половині листопада 1945 р.

Названі "звернення" разом з відповідним розпорядком Наркома державної безпеки (МГБ) УССР ген. Рясного до всіх органів МГБ і МВД розповсюджували большевики масово, при помочі преси, афішів, розкидуваних з літаків летючок, по радіо. Щоб доказати свою доброзичливість та зміну політики, про що вони запевняли, большевики звільнили зі заслання й привезли домів великий процент українців, вивезених зі Західньо-Українських Земель за першої большевицької окупації.

Для того, щоб надати вигляд успішности своїх звернень, большевики застосували такий спосіб: вибравши якийсь район, НКВД окружувало його своїми військами, зганяло мужеське населення і заставляло його підписувати відповідно уложену заяву про вихід з УПА та засудження українського революційно-визвольного руху. Фотознімки таких заяв з підписами публіковано опісля в пресі як доказ, скільки то українських повстанців здалося.

Були випадки, що "з лісу" й справді виходило багато людей і здавалося на ласку НКВД; тільки ж, це були не українські повстанці, а дезертири Червоної Армії, які в останніх місяцях війни відлучились від ЧА і в лісах вижидали кінця війни. Таких збирало НКВД разом і фільмувало їх з відповідною режисеровкою капітулювання й опісля висвітлювано по всіх місцевостях "заражених" українськими повстанцями.

Відповіддю Української Повстанської Армії на всі ці запевнення помилування й ласки зі сторони червоної Москви був - перехід до зачіпних дій.

Ілюстрацію цього знаходимо в крайовому виданні з 1946 р. "У боротьбі за волю...":

"Минув двадцятий і на Гуцульщині. Тихо тут зі "зголошенням". Ще тихіше, ніж деінде. Бо ж тут довкруги гори - царство неповірних.

Але не сплять, сталінські хроби з пропаганди, у них же ж "тьохніка, у них кіно. Нема зголгошених з повинною, так вони їх в кіно показують.

27 липня районне містечко Яблонів має атракцію. В кіно йде фільм про добровільну здачу бандерівців з "повинною". Бундючно чуються і гордо глядять по залі енкаведисти. Майже переможцями чуються. Бо на екрані вже кінець "бандьорі". Виходить його військо з лісів та лугів і спішить з поклоном совєтській власті. Горді й щасливі сьогодні сталінські партійці, як ще ніколи. Нарешті мине найбільша небезпека совєтського союзу. Нарешті скрутять голову тим небезпечним сівачам революції. Ох, яка геніяльна політика нашої партії - хваляться між собою. Жодною зброєю не звоювали ми їх, а давай, взялись за хитрість, за пропаганду, і пішло. Глядіть ось, граждани, пильно на екран. Нескінченим рядом ідуть "бандьори", складають зброю і кленуть та присягають знищити своїх командирів.

А "граждани", - жителі містечка, глядять на екран, а в душі іншу думку гадають. Чи ж би направду так жалко усе мало скінчитися? Ні, не може бути. Ті, що вчора так славно боролись, сьогодні наплювали б самі на себе? Ті, що досі нігде нікому голови не схилили, що всі окупації видержали з піднесеним прапором Самостійної, Соборної, Вільної, мали б тепер впасти, мали б зрадити?... Серце мало не розірветься, - ні, ні, вірити не хоче! Таж тут довкруги кожний ліс, кожне дерево шумить таємничо безконечні золоті лгенди про тих лицарів-героїв, що встали наче з казки на оборону і визволення народу та сповняють раз-у-раз чуда-діла, неперевершені подвиги, яким рівних не було й немає в світі.

Де ж ти, козацька славо? Де ж ви, хлопці повстанці? Де ж ви, невгнуті революціонери?

А на екрані, на срібному полотні, йдуть чорні тіні з похиленими головами... й росте гора зброї...

Здасться серце розірветься з жалю, і сорому, і болю... Невже ж?

А Ворог гад повзе, і шепче, і сичить - ось гляньте тільки на екран, тут вам факти!... Та втім:

Трррах!.. Тарррах!.. Таррррах!... - грають грізно серії кулеметів. Не у фільмі, а справді. Десь близько, от тут, у містечку.

Рррах! - гахнула і стрясла всіми шибами граната.

Зникла одразу вся маска недавнього тріюмфу чекістів. Паніка, пересполох, втікають, - "бандьори" у місті! Пропало кіно!

Це сотня УПА під командуванням друга Мороза прийшла в гості у райцентр, щоб продемонструвати свойого двадцятого. Підійшли під муровані будівлі НКГБ і сипнули по тім лігві кривавого гада з кулеметів і гранат.

Ось маєте, гади і брехуни, нашу відповідь, нашого правдивого двадцятого!"

Таку відповідь дали тоді відділи УПА майже по всіх місцевостях терену свого діяння. Ось кілька прикладів:

10 червня 1945 р. сотня Чорноти перевела ніччю наступ на районовий центр Галич. Обстріляно будинки МВД та МГБ, при чому одного енкаведиста вбито, а двох поранено. Тої самої ночі вдарено на станицю стрибків в селі Залуква біля Галича; 4 стрибків згинуло, решта розбіглась. Повстанці здобули 3 кріси й один ППШ.

В червні 1945 р. на шляху Козятин-Бердичів повстанські відділи на протязі одного тижня тричі здержали поїзди з репатріянтами, зірвавши рейки. Большевицьку охорону зліквідовано, або розігнано, а репатріянтів, що їх большевики везли на Сибір, розпущено.

12 липня 1945 р. перша чота сотні Вихра під командою чот. Холодного вдарила на райцентер Солотвина. Обстріляно приміщення МВД та МГБ, кількох енкаведистів поранено.

17 липня 1945 р. на шляху Бахмач-Конотоп повстанці задержали поїзд поворотців з Німеччини. Під час перестрілки повстанців з конвоєм поворотці розбіглися.

18. липня 1945 р. сотня ім. Богуна зорганізувала засідку на большевицьких пограничників на шляху Кривотули-Гостів. На засідку попало 49 большевиків. Після короткого бою вони розбіглися, залишаючи 18 вбитих і 6 важко ранених.

21 липня 1945 р. відділ УПА виконав наскок на районовий центр Глубічок Великий в Тернопільській області. Знищено будинок воєнкомату і перервано телефонічну сполуку Тернопіль-Львів і Тернопіль-Броди. При тому вбито 8 енкаведистів.

3 серпня 1945 р. відділ УПА зробив засідку між Верхнею і Гуменовим на відділ НКВД, який приїхав з Войнилова до с. Верхні з метою виселювання. Кулеметним вогнем вбито 10 большевиків, а 9 стрибків та одного енкаведиста зловлено живими.

5 листопада 1945 р. курінь "Смертоносці" під командою хор. Чорного виконав наскок на рай-центр Отинію б. Станиславова. В завзятому бою розбито і знищено приміщення НКВД, тюрму, з якої звільнено всіх в'язнів, воєнкомат, залізничну станцію та раймолочарню. В бою згинуло понад 40 большевиків.

22 жовтня 1945 р. більші з'єднання військ УПА під командою к-ра Прута перевели успішний наступ на місто Бірча, в якому кватирувало тоді понад п'ятьсот большевицько-польських вояків, озброєних легкою і тяжкою зброєю. Бій в місті тривав ок. 4 години. Поляки втратили понад 150 вояків вбитими, ок. 200 раненими та 7 полоненими. Здобуто 7 кулеметів, умундурування та багато амуніції.

Тої самої ночі відділ УПА під командою хор. Громенка перевів наступ на другий бандитський осередок - волосний центр Кузьмину, де кватирувало 350 вояків польської залоги. У висліді акції вбито 90 польських грабіжників і понад 100 поранено; повстанці втратили 4 вбитими і 9 раненими, між ними к-р Громенко і к-р Барон. Здобуто кілька кулеметів, більше число крісів та амуніцію.

Другою формою відповіді Української Повстанської Армії на большевицькі заклики до капітуляції, відповддю насамлеред в площині пропаганди, були рейди відділів УПА.

Поширенням української підпільної літератури між населенням займалася організаційна сітка ОУН. Але самої пропаганди при помочі ширення підпільної літератури було замало. Для підкріплення авторитету революційно-збройної боротьби треба було задемонструвати сили підпільного руху. Те завдання й мали сповнити рейди відділів УПА по селах України: збройні відділи УПА заходили до сіл, скликали вечором все населення на свій мітинг і з'ясовували на ньому положення окупованої червоною Москвою України та вияснювали цілі й завдання української революційно-збройної боротьби.

Крім цього, завданням рейдів було:

а) Відвертати увагу большевиків від осередків УПА, провокуючи большевиків до погоні за рейдуючими відділами.

б) Зв'язувати й шахувати большевицькі сили в районних центрах, не дозволяючи їм виїздити на погромні акції в терен.

в) Нищити до дорозі малі большевицькі відділи, большевицьку адміністрацію та залоги станиць НКВД і сексотів.

г) Не дати зіштовхнути себе виключно до оборони й держати ініціятиву в своїх руках.

Рейди, як тактику боротьби з окупантом, практикувала УПА вже за німецької окупації. Так, наприклад, в другій половині жовтня 1943 р. перевело шість сотень УПА загону к-ра Енея (з групи УПА-Північ, Воєнна Округа "Заграва") великий рейд на осередньо-українські землі, переходячи через Житомирщину, Кам'янець-Подільщину й Київщину аж до Дніпра. За большевицької окупації рейди набирають окремого значення й командування УПА застосовує їх в широких розмірах.

На Волині й у Галичині рейди відбуваються постійно. Перші рейди за большевицької окупації пройшли вздовж Прип'яті відділами УПА-Північ в часі, коли на ЗахідньоУкраїнських Землях стояли ще фронти. Вони відбувалися в умовинах безперервних боїв з відділами НКВД, а то й ЧА. Літом і осінню 1944 р. відділи УПА-Північ перевели 12 рейдів на східньо-українські землі, в Житомирщину, Вінниччину й сусідні райони. Останній більший рейд на Осередньо-Східні Українські Землі досягнув Слобожанських лісів, звідкіля після великих боїв з військами НКВД завернув на захід.

Від 10 листопада до 20 грудня 1944 р., як відповідь на друге звернення уряду УССР, переводив буковинський відділ УПА під командою пор. Перебийноса перший пропагандивнйй рейд по гірській частині Буковини. Відділ пройшов через райони: Вижниця, Вашківці, Чернівці і Сторожинець. Повстанці організували по селах мітинги та роздавали населенню підпільну літературу, м. ін. листівки місцевого видання "українці Буковини!"

В тому ж часі по придністрянських селах Буковини переводив пропагандивний рейд відділ УПА "Сірі Вовки" під командуванням к-ра Бистрого. В с. Опут відділ знищив 5 большевицьких розвідувачів. В бою в Топорівському лісі 29 листопада відділ розбив погоню НКВД, знищивши між багатьома іншими й командира погоні, начальника черновецького обласного НКВД Морозова.

В днях 22-27 грудня 1944 рейдував по причеремошських селах р-нів Вижниця і Вашківці відділ УПА під ком. к-ра Лісового. Під час рейдів, які відбувалися вдень, відділ УПА розгромив банду большевицьких "істребітелів" у с. Ванилів і Вережанка.

Від 23 грудня 1944 р. до 8 січня 1945 р. буковинський відділ УПА "Авангард" під ком. к-ра Павленка рейдував по селах таких районів північної Бесарабії: Новоселецький, Хотинський, Кольменецький і Сокирянський.

З початком весни 1945 р., в квітні, три сотні куреня "Холодноярці" під командуванням к-рів: Града, Глухого й Грізного, вирушає з Жовківщини в рейд по теренах північно-західнього Закарпаття. Рейд на Закарпаття повторено в червні 1945 р.

В часі від 24 квітня до 30 червня 1945 р. відділ УПА "Крути" під командуванням к-ра Ч. відбув військово-пропагандивний рейд по північній частині правобережної України, доходячи в околицях Києва до Дніпра та до долішньої течії Прип'яті. За 70 днів відділ пройшов 900 км дороги та побував в 17 районах, а саме: в Житомирській області - Олевське, Емільчане, Білокоровичі, Гараші, Коростень, Чоповичі, Малин, Радомишль; у Київській області - Бородянка, Іваньків, Димер, Чорнобиль, Хабне і Новошепеличі; в Поліській області - Ельськ, і знову в Житомирській області - Овруч і Словечна. За цей час відділ мав 11 збройних сутичок з ворогом, в тому числі три більші бої, в яких знищено 28 енкаведистів та здобуто один кулемет, 10 автоматів, 8 пістоль, 28 крісів і багато амуніції. 2 травня на залізничному шляху Житомир-Коростень відділ натрапив на засідку баталіону НКВД, про яку однак був вчас повідомлений, і розгромив большевиків. 17 травня в с. Рихти, Димерського р-ну, відділ знищив двох лейтнантів НКВД, а одного старшину НКВД взяв в полон. 24 травня біля с. Дев'ятки, Чорнобильського р-ну, відділ розбив наступ енкаведистів, в якому впало 17 большевиків, між ними 4-ох старшин, начальник станиці НКВД і начальник міліції Іванківського р-ну. По стороні повстанців впало в цьому бою 6 бійців. 6 червня в Димерському р-ні відділ щасливо вирвався з ворожого оточення. Відділ виконав велику пропагандивну роботу. Населення скрізь виявляло прихильність до революційно-збройної боротьби та сердечно вітало повстанців.

Від 7-15 червня 1945 р. рейдував в районі Кременчука повстанський відділ УПА з Холодного Яру, доходячи до околиць міста. Спецвідділ НКВД силою ок. 130 люда пробував оточити повстанців, одначе в кривавому бою був розбитий.

В днях 6 червня - 30 червня 1945 р. сотня УПА під командуванням к-ра Ч. провела військово-пропагандивний рейд по Станиславівщині, відвідавши 16 місцевостей, а саме: Узінь, Буківка, Колінки, Семиківці, Олешів, Вікняни, Долина, Копирчинці, Корнів, Раковець, Підвербці, Петрів, Ісаків, Дашівці, Кутиська, Братишів. На кожному мітінгу було присутніх 300-600 осіб.

В часі від 6-13 серпня 1945 р. відділ УПА під командою сот. М. відбув пропагандивно-боєвий рейд по р-ну Жаб'є. 9 серпня відділ вночі обстріляв зі скорострілів приміщення райцентру Жаб'є та станиці стрибків в селах Голови і Краснопілля. Большевики були так заскочені нападом, що навіть не пробували відстрілюватись. Майор НКВД, як опісля виявилось, тікаючи в переполоху до пивниці, так вдарився головою до муру, що до трьох днів помер.

В днях від 3-16 вересня 1945 р. відділ УПА рейдував на Вінниччині, поширюючи масово підпільну літературу.

В часі 20 жовтня до 10 листопада 1945 р. відділ УПА "Сурма" під ком. к-ра Білого влаштував рейд по прикарпатських і гірських селах Буковини, пройшовши понад 300 км.

В часі від 3 жовтня - 8 листопада відділ УПА під команцуванням к-ра Е. перевів пропагандивний рейд по чотирьох районах Кам'янець-Подільської области, а саме: Смотрич, Дунаїв, Ярмолинці і Сатанів. Рейд був незаконспірований, відділ посувався днями на підводах і конях. Пропагандивну роботу живим і друкованим словом проведено вдало в 11 селах і виконано чотири більші акції: в с. Нігин, Смотрицького р-ну, у с. Тинна, Смотрицького р-ну, в с. Куяви, Ярмолинецького р-ну і в с. Липівка, Сатанівського р-ну. В селі Куяви вбито 3 енкаведистів. Під час рейду відділ звів два бої. 4 листопада на шляху між с. Нігин і Балинівка розбив заставу з ок. 20 енкаведистів. 7 листопада під час переходу відділу з Турчинецького лісу до Сатанівського, повстанців заатакували дві сотні НКВД та 8 літаків, але відділові пощастило виминути більших жертв скорим переходом в ліси.

Весною 1946 р. відбулись рейди по Пинській та Берестейській областях.

Пропагандивні рейди відділів УПА по різних територіях України осінню 1945 р. мали особливе значення з огляду на те, що на 10 лютого 1946 р. було заповіджено вибори до т. зв. Верховної Ради СССР. Вибори в СССР, як відомо є не справжніми виборами, - бо і список кандидатів єдиної листи, і вислід голосування визначає провід компартії наперед, вже далеко перед виборами, - а окремою, масово агітаційно-пропагандивною акцією для втовкмачування населенню фраз про "найбільш поступову конституцію в світі найщасливішої під сонцем країни". Така акція була знаменитою нагодою для українського революційно-визвольного руху для своєрідньої дискусії: на своїх мітінгах, улаштовуваних по селах, віддіди УПА подавали властиву інтерпретацію та справжню вартість большевицької конституції і большевицьких "законів" взагалі.

Перед самими виборами большевики заквартирували в кожному селі окремі гарнізони військ НКВД, - наприклад: в Жидачівському районі, Дрогобицької области було заквартирувало ок. 600 енкаведистів, у Стрийському р-ні, Дрогобицької области - 5253 енкаведистів, у Перемишлянському й Поморянському р-нах, Львівської области - понад 3200 енкаведистів, - які терором зганяли людей до виборчої урни. Та це було якраз ілюстрацією большевицького глуму, з підставових понять свободи і підкріплення аргументів пропаганди УПА.

А безліч зударів відділів УПА з залогами НКВД в день виборів пригадували всім, що в Україні й далі не "щасливе й радісне життя", але - жорстока боротьба поневоленого народу, що змагає до свободи, проти московського окупанта.

В одному зі звітів командирів рейдуючих відділів УПА читаємо:

"Замітне є, що коли большевикам з трудом приходиться організувати свої мітінги, коли їм треба аж посилати енкаведистів від хати до хати, щоб настягати кільканадцять стариків чи дітей, то нашим відділам вистарчить лише оголосити, а збігається зразу все населення і радо слухає вільного слова, не зважаючи на те, які це може мати наслідки. Можна собі уявити, яке враження робить на маси совєтських громадян, стероризованих большевицьким режимом і звиклих уважати большевиків непобідною силою, коли вони чують слова правди про совєтський рай. Не диво отже, що все населення, так на східніх, як і на західніх землях радо слухає, а в дальшому щиро помагає українським революціонерам-повстанцям".

5. ЗА ПОШИРЕННЯ ПРОТИБОЛЬШЕВИЦЬКОЇ БОРОТЬБИ

В поширюванні протибольшевицького фронту Українська Повстанська Армія не ограничується до української території. Навпаки, від перших днів повороту большевицької окупації - УПА звертає належну увагу на приєднання до тієї боротьби сусідніх народів, зокрема ново-поневолених Москвою. Ідею спільного фронту поневолених народів, піднесену за часів німецької окупації й особливо підкреслену на скликаній в Україні 1943 р. з ініціятиви УПА І-iй Конференції Поневолених Народів Східньої Европи й Азії, ширила УПА тепер на нових теренах московсько-большевицького поневолення. З тією метою організує Командування УПА спеціяльні військово-пропагандивні рейди УПА на території сусідніх народів.

На схід, до країн давнішого московського поневолення, понесли ті ідеї в 1944 р. чужонаціональні відділи УПА. Ми згадували вже в першій частині нашої праці, що під кінець німецької окупації України в рядах УПА було до 20 тисяч чужонаціональних бійців, переважно кавказьких, закавказьких та азійських народів. Коли воєнні фронти пересунулись на захід і південь поза територією України, Командування УПА дало всім, так сказати б - "національним меншинам" в УПА до вибору: 1. залишитися й надалі в рядах УПА на українських землях, або 2. формувати спеціяльні територіяльно-національні відділи й зі зброєю в руках пробиватись до своєї батьківщини. Зрозуміло, що переходу в рідні сторони бажав майже кожен і вже літом та осінню 1944 р. поодинокі збройні частини кримських татар, калмиків, чеченців, грузинів, азербайджанців та інших вирушають в великі рейди на схід. Про їхні рейди та про їх дальшу боротьбу сьогодні, ізза браку документарного матеріялу, говорити ще завчасно. Можливе, що деякі з тих відділів, як от відділ кримських татар, калмиків та чеченців, попавши на батьківщині в непередбачені умовини безоглядного виселювания большевиками цілого народу, були цілком винищені в боях з НКВД. Та багато з них зовсім певно дійшли таки в рідні сторони і, підсилюючи місцеві повстанські сили, підкріпили їх вісткою, що в боротьбі проти московського наїзника ті народи не самітні. Восени 1944 р. відбувають відділи УПА перші рейди на Білорусь. Зовсім інакше відношення українських повстанців до місцевого населения, як було відношення большевицьких партизан, що грасували по Білорусі за часів Німецької окупації, з'єднювала УПА симпатії всього білоруеького народу. Щоб не допустити до переходів відділів УПА на Білорусь, большевики обставили сильно відділами НКВД Дніпро-Бужський канал. Та це не спинило українських повстанців і рейди УПА на Білорусь відбуваються від того часу постійно.

В половині квітня 1945 р. вирушають відділи УПА в рейди в Польщу, на Білорусь і на Литву. Сотня к-ра Куліша дійшла була тоді аж до передмість Варшави, користуючись по дорозі піддержкою й симпатіями польського населения.

Літом 1945 р, рейдує курінь "Підкарпатський" під командою к-ра Прута по Словаччині. Курінь вирушає з Самбірщини і через Лемківщину переходить 22 серпня 1945 р. польсько-словацький кордон. Розділившись на менші відділи, курінь переходить через села районів Межиляборці, Стропків, Гіральтовці, Пряшів, Сабінів, Бардіїв, Гуменне й повертається до Галичини в половині вересня 1945 р.

Видаваний у Братіславі словацький часопис "Час" ч. 124 з вересня 1945 р. писав про це:

"Словацька суспільність була в цих днях занепокоєна діяльністю організованих банд на терені східньої Словаччини. Щоб поінформувати наш загал про дійсний стан речей, ми вислали до Кошиць окремого звітодарця, а цей засягнув докладних відомостей у відділі інформації в Кошицях і Пряшеві.

...До села Суха в стропківському повіті прийшов озброєний відділ, що числив око 250 люда. Цей відділ розтаборився в селі, а кругом розставив стійки. Мешканцям села поручено варити для них харчі й випрати білля...

Відділ досить добре озброєний. Ці бандити були в Польщі, згл. в Україні переслідувані, а більші їх відділи розпорошені. Не мали іншого виходу, як перейти словацький кордон і шукати хвилевого схоронища в наших горах. Йде тут про дві групи: 1) членів Власової армії, що пристали були до німців, щоб воювати проти СССР, і 2) т. зв. бандерівців, що мають в програмі боротись за самостійність України.

Зі села Суха відійшли бандити до польського кордону. Останній раз бачили їх в селі Прикра. Вони одіті в німецькі, мадярські та словацькі військові уніформи. Народня безпека зловила двох членів тих банд... Член бандерівців, Микола П. з околиць Станиславова зізнав, що на сході держави є два або три відділи цих банд, величиною око 1.200 люда. Невеликий відділ з'явився був аж у Сланських горах.

Банди з'явились були аж у повіті Гуменне. Звідси перейшла одна з них, величиною око 50 люда зі Сланських гір в повіт Спіска Нова Весь. З цього відділу вдалось було 14-го вересня 1945 р. зловити 5 люда, що сидять тепер в тюрмі Народньої Безпеки в Кошицях.

Народня Безпека поробила всі заходи, щоб унешкідливити ті банди. Має докладні дані про їх побут і є в зв'язку з військовим командуванням. При цій нагоді треба спростувати пропаганду, яка твердить, що військове командування зарядило мобілізацію кількох річників до боротьби з тими бандитами. Це не є згідне з правдою, бо потреби такого кроку немає.

До східньої Словаччини прийшли совєтські військові відділи, щоб помогли ліквідувати ті банди".

В протилежність до совєтської преси в СССР, яка дбайливо вимиває подавання вісток про визвольну боротьбу поневолених народів в СССР, словацька преса досить широко писала про рейди УПА, не скриваючи при тому наявних симпатій населення Словаччини до українських повстанців і голошених ними кличів.

Наприклад, словацька газета "Демократ" з датою 20 вересня 1945 р. писала:

"Останніми тижнями з'явилися у північно-східній частині Словаччини озброєні групи... До цього часу не було випадків, щоб ці групи допускалися насильства над життям чи майном громадян".

Останнє ствердження словацької газети було, очевидно, явною обороною рейдуючих частин УПА перед большевицькими інсинуаціями, які повторяла преса словацької ком-партії, ("Виходословенска Правда" і чеська "Руде Право"), нібито "банди бандерівців" граблять та вбивають словацьке населення.

Таких виявів симпатій словацького населення до УПА було більше. Та цих симпатій якраз боялася Москва, що приготовляла саме тоді, переведений дещо пізніше, комуністичний пуч в Чехословаччині. Бо підсилення проти большевицьких настроїв в Чехословаччині підривали можливість перевести підготовлюваний комуністичний пуч "легально" й "демократичними" засобами, як цього собі в даній міжнародній ситуації дуже бажала Москва. Тому то Москва постійно накидає Чехословаччині свою військову допомогу в поборюванні відділів УПА. В січні 1954 р. між НКВД СССР і урядовими чинниками Чехословаччини було підписано такий таємний договір:

Договір сформульовано так, наче б то його запропонувала чехословацька влада для можливости переходу чехословацьких військ в погоні за відділами УПА на територію СССР. Та з наведеної вище статті в словацькому "Часі" виходить недвозначно, що в дійсності йшло про щось протилежне, - про свободу переходу большевицьких військ НКВД на терен Чехословаччини, і що це практикувало НКВД вже три місяці до підписання договору. Договір з 1 січня 1946 р. мав бути тільки "залегалізуванням" большевицької інтервенції на терені ЧСР в майбутньому.

Та ні цей договір, ні фактичне перебрання большевиками переслідування рейдуючих відділів УПА на тереиі ЧСР не спинили рейдів УПА на Словаччину. І вже в квітні 1946 р. відділи УПА вирушають в новий рейд на Словаччину, цим разом під командуванням к-ра Мирона. Вони пройшли такими повітами: Гуменне, Брапов, Стропків, Межиляборці, Пряшів, Сабінов, Гірильтовці, де повстанці побували на передмістях самого міста, і підійшли аж до Кошиць. У зв'язку з цим рейдом на Словаччині було проголошено воєнний стан, а з Праги вислано для боротьби з відділами УПА окремі військові частини, з якими українські повстанці мали лише дві невеликі сутички. Словацьке населення і цим разом ставилось до рейдуючих частин дуже прихильно, а словацька поліція і навіть чеське військо виминали зустрічі з українськими повстанцями. Під час цього рейду відділи УПА відвідали 106 сіл, в тому числі 11 більших осередків, перевели 11 великих мітінгів з населенням, 40 гутірок, 69 розмов з представниками інтелігенції і взяли участь у 8 Богослуженнях. На одному з Богослужень в словацькій церкві на Великдень на всіх присутніх велике враження зробила пісня "Боже Великий, Творче Всесильний..." Розповсюджено багато літератури, поштою розіслано окремим особам, організаціям, установам та редакціям.

Про цей другий великий рейд УПА на Словаччину писала словацька преса знов широко і вже навіть в партійно-комуністичній пресі Словаччини стрічаємо серіозніший підхід до "історії т. зв. бандерівців". Братиславська газета "Бойовнік" з датою 1 червня 1946 р. писала:

Про пізніші рейди відділів УПА, про рейди в Прусію 1947 і 48 рр. рейди в Західню Німеччину 1947 р., рейд в Румунію 1949 р.. згадаємо при розгляді даного періоду.

6. БОЛЬШЕВИКИ СКИДАЮТЬ МАСКУ

Большевицькі хитрощі з амнестіею та зверненням до бійців УПА закінчилися так само невдачею, як і великі облави. Удавання "зміни курсу в СССР в національному питанні" та злагіднення большевицького режиму не помогло обманути українських повстанців і спонукати до капітуляції. Українці аж надто добре пізнали вже московських большевиків із усіми їх єхидними підступами. І тому, відповіддю українських повстанців на большевицьку амнестію та п'ятикратні звернення "уряду УССР" було, як ми бачили, - посилення збройної боротьби та поширення протибольшевицької пропаганди на території новопоневолених сусідів.

Додатковим ударом для большевиків було те, що бійці Червоної Армії, серед яких масово поширювано літературу УПА, піддавались освідомлюючій протибольшевицькій пропаганді і ставили тихий, але очевидний спротив, коли їх посилано в бій, проти УПА. Так, наприклад, коли по закінченні німецько-большевицької війни в бій проти УПА було вислано "ІV-ту Армію Українського фронту ЧА", вона відмовилася вести боротьбу з українськими повстанцями, частини ЧА займали позиції з очевидним припізненням, вночі "не бачили" повстанців і дозволяли без будь-яких боїв переходити відділам УПА, що виривались з окруження, поміж застави перстеня ЧА і щойно ранком здобували порожній ліс, - так що командування ЧА на вимогу НКВД поспішно стягнуло ті частини ЧА і перекинуло їх на Далекий Схід. (У краєвих матеріялах українського підпілля занотовано багато зударів з того часу бійців ЧА з представниками НКВД, які розгравались на очах населення).

Тому то НКВД скидає з себе маску і вводить у боротьбі з УПА та українським підпіллям всі свої методи безоглядного, дикого терору, до подробиць розпрацьованого теоретично та випробуваного московськими катами за чверть стсоліття їхніх терористичних оргій.

Основні акції НКВД проти українського руху спротиву це: 1. Творення випадових баз; 2. Перепис населення; 3. Бльокада; 4. Родинна і маєткова відповідальність; 5. Публичні катування; 6. Агентура й провокація.

Три перші методи це, так сказати б, підготова, вступ; три останні - властиві засоби терору.

Творення випадових баз НКВД починається вже весною 1945 р.: в різних місцевостях, звичайно кругом лісових масивів, де, на думку НКВД могли перебувати відділи УПА, закладають большевики оподалік осель уфортифіковані "випадові точки" НКВД з залогою 100-200 енкаведистів. Зброю й амуніцію для "точок" доставлювано ніччю; назовні залога випадових точок, яка ходила в цивільному одіжі, виступала як робітники-фахівці, які, нібито, обсліджують ліси для вирубу й вивозу дерева.

Завданням випадових точок було:

- вести безперервне обсліджування лісу й довколишніх сіл;

- контролювати шляхи зі сіл до лісу й не допускати довозу харчів до повстанських відділів;

- непокоїти малими акціями повстанців у лісі;

- облавами й наскоками тероризувати населення.

Поліквідовані залоги випадових точок замінює НКВД новими і збільшує кількість таких точок в травні 1945р.

Перепис населення переводили большевики в січні й лютому 1945 р. нібито як нормально практиковану в усіх країнах світу конскрипцію. Та спосіб переводження того перепису свідчив про те, що большевики вжили його в цьому випадку як засіб виловлювання "чужого" елементу, тобто членів українського підпілля, які в зв'язку з боротьбою мусіли перебувати від часу до часу в несвоїй околиці. Реєстрація була з правила пов'язана з облавами; крім цього характеристичне, що до реєстрації було зобов'язане тільки населення у віці понад 14 літ.

Після цих двох приходить зимою 1945-46 рр. третій "вступний" засіб: бльокада "заражених" повстанцями територій. В часі 10-20 січня 1946 р. по всіх селах західньої України заквартировуються постійні гарнізони військ НКВД силою 25-100 бійців на село і 2.000-5.000 на район. Поліквідовані "випадові точки" вже не поповнюється новими залогами, а на їх місце твориться в кожному районовому центрі "оперативні відділи НКВД", силою 100-300 чоловіка. Так, напр., в р-ні Сколе, Дрогобицької области, заквартирувало в місцевостях: Сколе - 700 енкаведистів і танкова частина; Бубнище - 25, Воля Довголуцька - 20, Гірне - 15, Кам'янка - 25, Корчин - 30, Крушельниця - 43, Луковиця Горішня - 20, Луб'янці - 25, Монастирець - 20, Межиброди - 60, Нинів Гор. - 20, Нинів Дол. - Побук - 20. Підгородці - 90, Розгірче - 30, Стинава Нижна - 25, Стинава Вижна - 20, Семигинів - 25, Сукіль - 25, Синевідсько Вижне - 220, Синевідсько Нижне - 30, Сопіт - 30, Танява - 60, Труханів - 40, Улично - 125, Хромогорб - 70, Ямельниця - 30.

В такий спосіб розташовано, напр., в Рівенській області: р-н Дубно - 7.000 чоловіка, р-н Млинів - 2.000, р-н Верба - бл. 2.000, р-н Козин - 1.500, р-н Радивилів 1.500.

Так забльоковано цілковито області: Станиславівську, Дрогобицьку, Львівську, Тернопільську, Рівенську, Волинську, Черновецьку, частинно Закарпатську і Кам'янець-Подільську.

Одночасно з приходом гарнізонів проголошено в кожній місцевості "вийнятковий стан". Всему населенню було заборонено виходити вночі без окремого письмового дозволу зі своїх хат. Хто порушив це зарядження був негайно арештований, а дуже часто й розстріляний на місці. Кожний мешканець мусів ночувати в своїм приміщенні; слеціяльні відділи НКВД провіряли, чи це доручення здійснюване. Вечорами і ніччю вікон не вільно було заслонювати, бо інакше енкаведисти кидали до хати ручні гранати. Кожну хату і кожне подвір'я піддавано дуже докладним обшукам за зброєю та криївками. Все доросле населення піддано переслуханням, під час яких дуже часто переслухуваних тортуровано.

Головною ціллю бльокади було - не допустити на провесні зі сіл до лісу ніяких харчів і голодом змусити повстанців вийти з лісу.

На всю родину членів УПА наложило НКВД родинну і маєткову відповідальність. Якщо большевики довідаються, що хтось є в УПА, то негайно всю його рідню арештують і вивозять на Сибір, а їх майно конфіскують. (Тому то навіть у випадку смерти членів УПА подається правдиві прізвища їх лише тоді, коли вони вже відомі НКВД, або коли погибший не мав уже близької рідні в СССР). Для підкреслення цього засобу санкцій НКВД здержалось від приготованого вже на 1945 р. масового вивозу українського населення, його переведено в 1947 р. і то не в таких розмірах, як це переведено було в інших країнах як от Литві, Латвії, Естонії, Білорусі.

Зі зловленими членами УПА поводились большевики надзвичайно жорстоко, по-варварськи. Навіть важко хворих і ранених бійців УПА, а також мед-сестер Українського Червоного Хреста больщевики по-звірськи закатовували, а трупів вішали на придорожних стовпах, або кидали на вулицю, забороняючи населенню через кілька днів їх хоронити і змушуючи населення переїздити через них фірами. Та садизм НКВД і цим не задовольнявся: в 1945 р. заводять большевики в Україні середньовічню московську практику - прилюдне катування. На приготовану площу з підвищенням зганяє НКВД населення даної місцевости і, забезпечившись сильними заставами військ НКВД, приводить на підвищення зловлених, звичайно, важко ранених бійців УПА і на очах усіх переводить варварське катування. Були випадки, що люди, яких примушувано дивитись на ці нелюдські оргії московських звірів, божеволіли.

Для деморалізації всего населення большевики, застосовуючи терор, всякого рода шантаж та підкупство, розбудовують в кожній місцевості сітку сексотів, тобто донощиків.

З найгіршого місцевого елементу, зі звільнених від судової відповідальности кримінальних злочинців, а також з морально заломаних одиниць організує НКВД "істребітєльниє отряди", звані загально - стрибки. Відділи "стрибків" стали скоро найбільшою небезпекою для УПА, для українського підпілля і для українського населення взагалі. Стрибки знали добре мову місцевого населення, місцеві відносини, людей, їхні псевда, зв'язки, криївки тощо і тому їм вдавалися часто найпідліші провокації. Вони теж найбільше знушалися над населенням під час погромних акцій, розстрілювали безбороних людей, грабили майно своїх сусідів. Особливо болючі удари наносили українським повстанцям морально заломані одиниці, які здались большевикам і перейшли в стрибки, як от Барановський, третій брат сумної слави Романа і Ярослава, в Долинщині, або Юрченко в Сокальщині. На щастя, таких одиниць було надзвичайно мало.

Улюбленим методом НКВД стає провокація, застосовувана в найрізнородніших формах.

Одного із таких гидких форм большевицької провокації є - підроблювання заяв. Якщо в їхні руки попадав живим котрийсь чільніший командир УПА, НКВД закатовувало його потайки, в своїх казармах, в той же час опублікувало нібито ними написану "покаянну заяву". Так зробили вони з к-ром ВО Турів - Рудим, з визначним к-ром УПА пор. 3міюкою, сином полк. Дмитра Вітовського, та ще деякими, які в бою, звичайно загазовані попадали в їхні руки ще живими.

Другим нікчемним родом большевицької провокації є - підшивання відділів НКВД під українських повстанців. Цей рід провокації вживав вже під час своїх рейдів за німецької окупації ославлений "герой СССР" Колпак, до чого він у своїх споминах відверто признається. Переодягнувшись за українських повстанців енкаведисти заходять до села, щоб нав'язати зв'язок з місцевим підпіллям, довідатись від населення про "сусідній" відділ УПА, або зібрати харч для УПА, а тоді вимордовують всіх, хто виявив хоча б найменші симпатії до УПА. Або знов, - вдаючи відділ УПА, енкаведисти граблять і знущаються над людьми, щоб так викликати ненависть населення до УПА.

Не менш ганебним способом, що його вживають большевики в боротьбі з УПА є організування скритого морду. В липні 1946 р. на Волині роздало НКВД сексотам отруту з дорученням всипати її до харчів, призначених для УПА. Весною 1946 р. в Станиславівській області, довідавшись про те, що УПА скуповує на чорному ринку протитифозні застрики, НКВД кинуло на чорний ринок спеціяльно спрепаровані затроєні застрики, від яких хворий по кількох годинах умирав серед страшних мук. Лікарі УПА викрили цей варварський підступ НКВД досить скоро, все ж таки до того часу від таких затроєних застриків померло кільканадцять повстанців.

З метою поширення тифу серед українських повстанців, большевики звільнили весною 1946 р. більшу кількість хворих на тиф воєнних полонених, доручаючи їм заходити на нічліги до підлісних хат і залишати там тифозні воші.

А в боях з відділами УПА московське НКВД залюбки вживає розривних куль, глузуючи з міжнародньої заборони вживання того роду зброї.

Немає сумніву, що безоглядне стосування большевиками всіх перфідних методів терору наносило болючі удари Українській Повстанській Армії та українському підпіллю і створювало надзвичайно важкі умовини дій. Та УПА не капітулює. Пристосовуіочись до нових обставин, з огляду на бльокади в 1945-46 р. приходить розчлевувания куренів УПА на відділи й підвідділи, - УПА продовжує свою збройну боротьбу.

Для удокументовання цього наводимо реєстр дій УПА в 1946 р.

7. З РЕЄСТРУ ДІЙ УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ В 1946 р.

(За органом УГВР "Самостійність")

1946 рік - це третій рік партизанської збройної боротьби УПА проти московсько-большевицьких окупантів України. 1946 рік завершує п'ятий рік повстанської збройної боротьби українського народу за своє національне визволення, що її він провадив спочатку проти німецьких, а тепер провадить проти большевицьких загарбників. Той факт, що УПА в умовах величезної технічної і кількісної переваги Ч.А., військ НКВД, в умовах ніде в світі нечуваного большевицького терору не тільки до нині втрималася, а й безперервно перебуває у наступі, безперервно турбує і непокоїть ворога та не дозволяє йому закріпитися на окупованій території, - свідчить не тільки про майстерність повстанської бойової тактики УПА, про величезну бойову-моральну вартість її бійців і командирів та про широку підтримку й допомогу їй у її діях від всього українського народу, а й також про невгнуту волю, українського народу за всяких, навіть найневигідніших, умов і не зважаючи на всякі, навіть найбільші, жертви не перестати безпосередньо боротися проти окупантів, аж до завершення боротьби побудовою Української Самостійної Соборної Держави.

З огляду на те, що большевицькі окупанти найзлочиннішими й ніде не практикованими засобами прямують до цілковитого знищення українського народу, з огляду на велику перевагу сил, що її осягнув ворог у 1946 р. у зв'язку з ліквідацією воєнних фронтів, з огляду на те, що український народ вважає себе в стані безперервної війни з большевицько-московськими окупантами, що 1918-20 рр. насильно поневолили Україну, - УПА вважає доцільним у боротьбі з большевиками вживати всіх тих засобів, які найефективніше вможливлюють їй виконати завдання оборонця народу від фізичного знищешія, і виразника його волі до самостійного державного життя.

При цьому треба зазначити, що й у 1946 р., як і завжди до цього часу, УПА веде наступальну боротьбу лише проти військ і працівників НКВД та активних членів большевицької партії. Проти Ч.А., зважаючи на те, що в ній перебувають мільйони працюючих, ворожі большевицькому режимові і яких большевики лише силою загнали в лави армії, УПА боролась лише тоді, коли сама була атакована. Ніде й ніколи не виступала УПА проти мирних членів радянської суспільности незалежно від їх національної приналежности.

У зв'язку з повищим, коли йдеться про тактичні прийоми УПА, то вони в 1946 р. були такі: 1) несподівані бойові напади на більші і менші енкаведівські з'єднання, 2) турбуючі наскоки на ворожі адміністративні центри, 3) бойові засідки більшими, а часто меншими, а то й цілком малими власними бойовими групами на частини НКВД, їхніх верховодів, постачання і т.п., 4) нищення ворожих комунікаційних споруд і засобів зв'язку (залізничних станцій, шляхів, пускання під укіс транспортів НКВД, зривання телеграфічних ліній і т.п.), 5) саботажеві акції (нищення копалень, нафтових шибів, збіжевих магазинів, промислових підприємств, що працюють на армію, адміністративних установ тощо). УПА виходить із того заложення, що багатства українських земель, здобутки праці українських працюючих - власність українського народу і московсько-большевицькі окупанти не мають права грабувати Україну, щоб збільшувати свою війсьісову міць. Здобуті харчові і інші продукти, оскільки вони не потрібні для УПА, з засади роздається населенню, 6) безпосередня оборона українського населення від сталінських окупантів (звільнювання арештованих і вивожених, розбивання тюрем, протидії ворожим терористичним і грабіжницьким нападам на українські села, протидії економічному грабункові українського населення активною підтримкою українського селянства в його бойкоті т. зв. держпоставок, відбирання та повертання власникам награбованого ворогом контингенту, нищення заготівельних пунктів та документів проведеної заготівлі, через нищення ворожого апарату для грабежу селян, убивання енкаведистів та найдокучливіших насланих партійців, тощо), 7) замахи на найворожіших українському народові офіцерів НКВД, партійців, енкаведівських провокаторів, агентів НКВД. Цей прийом УПА почала застосовувати особливо 1946 р.

Крім бойових дій, УПА бере жваву участь в ідейно-політичній боротьбі українського народу. Вона видає і кольпортує самостійницько-революційну літературу, провадить публічні збори і гутірки з населенням, підтримує його в важких хвилинах, наснажує до революційної боротьби, провадить пропагандивну роботу серед Ч.А. і поневолених народів СССР, відбуває далекі пропагандивні рейди.

Обмежуючись рямцями цієї статті, ми наведемо реєстр (неповний) боїв УПА.

1. 1. 46 р. в с. Онишківці (р-н Шумськ, Терноп. обл.) українські повстанці розбили магазин місцевого гарнізону і забрали з нього зброю - 1 кулемет "Максим", 2 кулемети "Дехтярьова", амуніцію тощо.

1. 1. 46 р. вд (відділ) УПА Сурма під ком. к-ра Б. розгромив станицю "стрибків" у с. Дебеславці (р-н Коломия, Станисл. обл.).

2. 1. 46 р. вд Сивуля звів півторагодинний бій з великими большевицькими силами на горі Клим біля с. Пороги (р-н Солотвина, Станисл. обл.). У бою вбито 28 енкаведистів і 24 поранено між важко пораненими капітан НКВД. Повстанські втрати - 3 вбиті, 2 поранені.

4. 1. 46 р. частини вд Наддніпрянці, Непоборні і Жубри під ком. к-ра Г. зробили наскок на м. Розділ (р-н Миколаїв, Дрогоб. обл.). Здобуто багаго взуття.

На початку січня 1946 р. пвд (підвідділ) Бистриця зробив наскок на райцентр Долина (Станисл. обл.). Здобуто 18 крісів, та іншу зброю, а також багато потрібних харчів. о год. 3-ій ранку, коли пвд відступав, його настигла погоня з більших сил військ НКВД, з якими підвідділ звів півгодинний бій і, не понісши жодних утрат, відступив.

5. 1. 46 р. вд Дзвони звів бій із бандою з 50 енкаведистів під с. Сулятичі (р-н Журавно, Дрогоб. обл.). Ворога було розбито і він, залишивши 10 вбитих, панічно відступив; вд утрат не мав.

5. 1. 46 р. один повстанець убив на залізничій станції в с. Задвір'я (р-н Глиняни, Львівська обл.) двох енкаведистів, капітана і рядового.

6. 1. 46 р. в с. Повергів (р-н Комарно, Дрогоб. обл.) українські повстанці прогнали із села квартируючих енкаведистів. Останні втратили одного вбитим.

6. 1. 46 р. в с. Угольна (р-н Стрий, Дрогоб. обл.) ройовий УПА Б. разом із кількома стрільцями взяли в полон 8 червоноармійців, що квартирували в цьому селі. Після встановлення, що вони - дійсно червоноармійці, і після пропагандивної гутірки з ними їх було звільнено.

6. 1, 46 р. 80 пограничників НКВД заквартирували в с. Грабівка (р-н Перегінсько, Станисл. обл.), куди мав зійти на Свят-Вечір вд Підкарпатський. К-р вд вирішив прогнати большевиків із села. Бравурним наступом повстанці на голову розбили ворога, який, залишивши 12 убитих і 7 важко поранених, панічно втік. Між убитими - ст. лейтенант НКВД і 4 підстаршин.

8. 1. 46 р. вд Рисі зробив засідку на шляху Журавно-Калуш (Станисл. обл.) б. с. Манастирець на авто зі штабом військової частини з Моршина (р-н Стрий, Дрогоб. обл.), яка заквартирувала як гарнізони у селах цього терену. Повстанці звели з большевиками 45-хвилинний бій, в наслідок якого вбито 4 енкаведисти і політінструктора воєнкомату Журавельського р-ну та п'ять важко поранених, які внедовзі повмирали, між ними один майор і один капітан і два працівники Журавенського райпарткому. Здобуто кулемет та іншу зброю. Автомашину спалено, власних утрат не було.

9. 1. 46 р. в с. Женів (р-н Глиняни, Львівської обл.) українські повстанці вбили із засідки 3 енкаведистів.

9. 1. 46 р. вд Сурма зліквідував в с. Химчин (р-н Косів, Станисл. обл.) 3 партійців - капітана, нач. райвоєнкомату Косівського р-ну та лейтенанта і сержанта, праціників цього ж воєнкомату.

11. 1. 46 р. через село Забару в напрямі с. Стіжок (р-н Шумськ, Терноп. обл.) переїжджали 50 енкаведистів. Передня стежа іх числом 6 чоловік стрінулися з 3 українськими повстанцями. Між ними зчинився рукопашний бій, в якому вбито старшого лєйтенанта НКВД і трьох рядових поранено. Повстанці, зауважили, що з-заду наближається більша ворожа сила, почали відступати. Дорогою звели ще бій і долучилися до вд, що квартирував на хуторі Антоновець. Вд зробив на енкаведистів засідку в Любомирському лісі на Кам'яній горі, в наслідок якої вбито 8 енкаведистів і 3 забрано до полону. Інші розбіглися.

11. 1. 46 р. в с. Гринівка (р-н Богородчани, Станисл. обл.) заквартирували 32 енкаведистів. На них наскочив вд Чорні Чорти, який вмілим маневром підсунувся на двадцять метрів до квартири енкаведистів і звідти сипнув на них густим кулеметним вогнем. Від пострілів загорілася хата. Енкаведисти пробували рятуватися втечею, але дарма. Вони всі були знищені. В торбі вбитого заступника начальника рай-НКВД знайдено важливі поліційні документи. Вд утрат не мав.

11. 1. 46 р. вд ім. Богуна зробив наскок на станицю "стрибків" у с. Брустури (р-н Жаб'є, Станисл. обл.). 5 "стрибків" забрано в полон, два ранено, одного вбито. Здобуто зброю.

12. 1. 46 р. вд ім. Колодзінського наскочив на станицю "стрибків" в с. Княждвір Горішний (р-н Печеніжин, Станисл. обл.). По півгодинній перестрілці станицю здобуто і "стрибків" роззброєно. Здобуто 22 кріси, 2 СВТ, 1 кулемет "Дехтярьова", 10 гранат, 2000 амуніції і мундури. Власних втрат не було.

12. 1. 46 р. пвд УПА під ком. к-ра Г. таборував у лісі б. с. Небилів (р-н Перегінсько, Станисл. обл.). Табір оточили енкаведисти. Пвд, втративши одного стрільця, пробився. Ворог мав 5 убитих і кілька поранених.

14. 1. 46 р. вд ім. Колодзінського, рейдуючи по Печеніжинському р-ні (Станісл. обл.), стрінувся з бандою енкаведистів. 5 з них убито, а решта в паніці втекла.

14. 1. 46 р. вд Летуни звів бій у с. Облазниця (р-н Жидачів, Дрогоб. обл.). Це був уже другий бій вд цього дня; перший він звів був у лісі між сс. Облазниця - Нове Село, де Ворога було змушено відступити. Після бою в селі, звідки спанікований ворог був змушений знов відступити, вд заквартирував у с. Крехів (цього ж р-ну). за цей час ворогові прийшла чимала допомога і він по слідах на снігу почав підступати до с. Крехів. Вд зустрів ворога сильним вогнем, після чого почав відступати через с. Ізидорівку та Сулятичі у напрямі Болехівських лісів. Ворог гнався за вд автомашинами, але вд щасливо відступив. За ввесь день ворог мав 6 вбитих і 20 ранених. Вд вийшов без втрат.

15. 1. 46 р. пвд УПА під ком. к-ра Г. натрапив б. с. Лани (р-н Бібрка, Львів. обл.) на большевицьку банду силою 30 енкаведистів. По короткій перестрілці енкаведисти втекли в напрямі сепа. В цей час із села вийшли інші енкаведисти, які вели кілька українських родин, призначених на вивіз, та пограбовану в селі худобу. Конвоїрів роззброєно, а арештованих визволено, худобу віддано власникам.

15. 1. 46 р. вд Дзвони звів півторагодинний бій б. с. Бубнище (р-н Болехів, Станисл. обл.). Ворог силою понад 200 бандитів повів проти повстанців завзятий наступ, та кожний раз мусів відступати. Залишивши 20 вбитих, він відступив. Вд, що не зазнав жодних утрат, зійшов до села, де спокійно повечеряв і відійшов до лісу.

16. 1. 46 р. велика банда енкаведистів наскочила на табір пвд УПА під ком. к-ра Г. б. сс. Лани - Серники (р-н Бібрка, Львів. обл.). Табір було атаковано з двох боків, одначе, по 20-хвилинвому бою ворог мусів відступати. Втрати ворога - 6 убитими, 8 раненими.

17. 1. 46 р. в с. Серники (р-н Бібрка) енкаведисти оточили хату, де саме був к-р Г. із стр. Луною. В перестрілці к-р Г. убив капітана воєнкомату Зайцева, важко поранив іншого енкаведиста і сам щасливо вирвався з хати. Важко поранений стрілець Луна, щоб не попасти живим в руки ворога, розірвався гранатою.

17. 1. 46 р. в с. Задвіря (р-н Глиняни, Львів. обл.) боївка к-ра Ч., проходячи селом, наткнулася на ворожу заставу. Повстанці, поранивши 6 енкаведистів, без утрат відступили.

19. 1.46 р. стрільці вд Сивуля, дуб і Магнет, о год. 15,30 виконали замах на ст. лейтенанта НКВД і одного сталінського вислужника в с. Манява (р-н Солотвина, Станисл. обл.) - такі ж замахи виконано в цьому ж селі на капітана НКВД і 28. 1. на лейтенанта НКВД.

19. 1. 46 р. вд Лебеді квартирував у с. Дем'я (р-н Жидачів, Дрогоб. обл.). Банда з 300 енкаведистів по сліду зайшла на заставу вд. Застава сипнула на напасників вогнем і, вбивши 5 з них, відступила до ядра вд. Енкаведисти побігли за заставою. Їх привітав вогонь усього вд. Було зведено півгодинний бій, у якому ворог, утративши 15 вбитими, відступив. У повстанців - один убитий.

19. 1. 46 р. стежа вд Летуни вбила б. с. Корчівна (р-н Журавно, Дрогоб. обл.) 3 енкаведистів і одного поранила.

19. 1. 46 р. українські повстанці під ком. к-ра Ч. зробили засідку на енкаведистів у с. Полоничі (р-н Глиняни, Львів. обл.). Убито 2 енкаведистів, 1 поранено.

20. 1. 46 р. вд Дзвони квартирував у ліcі між сс. Болехів - Кадовбна (р-н Долина Станисл. обл.), куди за слідом підійшов до нього відділ із 400 енкаведівських бандитів. Заалярмований стійками вд ударив по ворогові сильним вогнем та почав відступати до Чорного Лісу. Ворог уперто переслідував його. Щойно звівши з ворогом бій, у якому цей утратив близько 10 убитими і багато пораненими, повстанці змогли відв'язатися. У повстанців геройською смертю загинув віст. Зимний, стрільці Дуб і Стріла.

Разом з вд Дзвони бився вд Летуни, що також кватирував у цьому лісі під час відступу чотовий Г., із вд Летуни, що вже вирвався був із своїм пвд з ворожого оточення, зауваживши, що стиснені ворожими силами інші пвд-и не мають можливости відступити, повернувся і повів бравурний протинаступ, який уможливив вільний відступ обом повстанським відділам. Тут зокрема відзначився стр. Грушка, який своїм тілом заступив перед вогнем ворожого кулемета чотового Г., сам загинув геройською смерпо.

20. 1. 46 р. ворог заатакував вд Рисі в його таборі в Болехівських Лісах (р-н Долина), куди зайшов по слідах. Вд прийняв бій, що тривав півгодини. Ворог, побачивши бойову перемогу вд, був змушений відступати. Але небаром, отримавши велику допомогу, заатакував вд із крила. Вд витримав і цей наступ та, з утратою 2 стрільців убитими, відступив у напрямі с. Кадовбна.

20. 1. 46 р. українські повстанці розігнали енкаведівську заставу в с. Полтва (р-н Глиняни, Львів. обл.), вбивши при цьому 3 бандитів.

21. 1. 46 р. пвд УПА під ком. к-ра В. підмінував вузькоколійку на лінії Перегінсько - Кам'янець б. присілку Гриньків, а потім звів бій з охороною її. В бою вбито 3 енкаведисти і 3 поранено.

23. 1. 46 р. б. с. Гринівка (р-н Богородчани, Станисл. обл.) енкаведівський спецвідділ силою 250 бандитів оточив пвд Лебеді і Сірі. Прийшло до завзятого рукопашного бою. Енкаведисти, бачачи свою перемогу кричали: "Бандьора сдайсь. Нічево тєбе не будет. Палучішь дакумєнти". Повстанці відповідали: "Бийте сталінську голоту. Вперед, друзі Слава Україні!" І гарячим вогвем, бравурно пробились крізь вороже кільце. Ворог утратив 27 убитими і 20 раненими. Втрати повстанців - 13 убитих і 6 ранених.

27. 1. 46 р. під час облави на Молодятинський ліс (ро-н Печеніжин, Стависл. обл.) велика банда енкаведистів наблизилася до табору вд ім. Колодзінського. На повідомлення стійкового к-р дав наказ відступити, залишаючи в таборі 2 кулеметчиків: Стрибуна й Веселого. Вони мали кулеметним вогнем спровокувати ворога та втягнути його в засідку. Обстрілявши ворога густим вогнем, кулеметчики відступили, а банда большевиків вдерлася до залишеного табору. Тоді її заатакували з двох боків повстанці. Енкаведисти мали 13 убитих. і 17 ранених, решта їх у паніці втекла. Вд утрат не мав.

28. 1. 46 р. під час заготівлі харчів в с. Росільна (р-н Солотвива, Станисл. обл.) зав'язалася перестрілка між стежею вд Рисі та енкаведівським гарнізоном. У повстанців геройською смертю загинув бунч. Ярема, який бувши поранений дострілився. У ворога було 2 убитих і 1 поранений.

30. 1. 46 р. відділ НКВД силою коло 300 бандитів наскочив на табір вд Сурмачі в лісі б. сс. Ілів - Бориничі (р-н Нові Стріличі, Дрогоб. обл.). Після завзятого півторагодинного бою, під час якого вд відбив три завзяті ворожі наступи, вд щасливо відступив. Ворожі втрати - 40 убитими і невідома кількість пораненими; втрати вд - 1 вбитим.

30. 1. 46 р. відділ НКВД силою около 300 бандитів насхочив на табір вд Опришки, що квартирував на горі Липа (р-н Вигода, Станисл. обл.). З огляду на значно переважаючі сили к-р вд постановив відступити. Щоб уможливити вд відступ, один рій вд зайняв бойові становища. він впродовж повних двох годин потрапив утримати поле бою, а опісля долучився до вд.

31. 1. 46 р. стежа вд Хорти вбила в с. Поляниця (р-н Болехів, Станисл. обл.) капітана НКВД і 1 рядового енкаведиста.

31. 1. 46 р. на хуторі Довжок б. с. Башковці (р-н Шумськ, Терноп. , обл.) вд УПА під ком. к-ра Г. звів бій із більшою бандою енкаведистів. У енкаведистів було кілька вбитих, 4 ранених і 2 попало в повстанський полон. Повстанці втрат не мали. Цього самого дня на цей же хутір приїхало дві машини енкаведистів, які звели новий бій з повстанцями, в наслідок якого в большевиків було 2 вбитих.

В січні 1946 р. в м. Пінськ (БССР) українські повстанці підклали міну під приміщення клюбу, де відбувалось партійне засідання. Всі партійці вилетіли в повітря.

1. 2. 46 р. боївка вд "Підкарпатський" під ком. к-ра М. зробила наскок на шпиталь в обл. центрі Станиславів, щоб здобути медикаменти й хірургічне приладдя для повстанської шпитальки. Забрано ліки й приладдя на сутму 100 000 карб.

1. 2. 46 р. рій вд Дзвони наткнувся між сс. Гутиське і Рибне (р-н Станиславів) на енкаведівську групу силою 50 бандитів. У сутичці ворог утратив 3 убитими, а повстанський рій щасливо відступив.

17. 2. 46 р. в с. Слобода Банилівська (р-н Башківці, Черновецька обл.) повстанці роззброїли станицю "стрибків".

3. 2. 46 р. ворог більшими силами наскочив на постій вд "Підкарпатський". Застава вд, підпустивши ворога на віддаль 50 м., вдарила по ньому сильним вогнем. Ворог утратив 6 убитими і стільки ж пораненими, а вд, утративши 1 стрільця вбитим, відступив.

6. 2. 46 р. в с. Драчинці (р-н Вашківці, Чернівецька обл.) повстанці зліквідували зненавидженого начальника "стрибків".

6. 2. 4б р. українські повстанці зробили наскок на гарнізон в с. Полоничі (р-н Глиняни, Львів. обл.). У бою вбито 9 енквведистів.

8. 2. 46 р. українські повстанці зробили наскок на гарнізон в с. Полтва (р-н Глиняни). Тут було вбито 16 енкаведистів, між убитими 1 капітан, 1 ст. лейтенант і 2 сержанти. У повстанців втрат не було.

7. 2. 46 р. 200 бандитів військ НКВД наскочило на постій вд Смертоносці в Чорному Лісі (Станиславівського р-ну). Вд прийняв ворога сильним кулеметним вогнем. Після півгодинного завзятого бою прорвався з оточення. Ворог мав 12 вбитих і поранених. Повстанці втратили 4 вбитими.

9. 2. 46 р. пвд Летуни наскочив на енкаведівський гарнізон в с. Дисків (р-н Журавно, Дрогоб. обл.). Вбито начальника гарнізону і кількох енкаведистів, кількох поранено.

9. 2. 46 р. вд Журавлі провів короткий турбувальний наскок на райцентр Перегінсько (Станислав. обл.).

9. 2. 46 р. пвд. Летуни наскочив на гарнізон в с. Туря Велика (р-н Долина, Станислав. обл.). Своїм наскоком уможливив втечу багатьом арештованим перед "виборами" селянам.

Вночі з 9. на 10. 2. 46 пвд Рисі наскочив на гарнізон у с. Петранка (р-н Перегінсько). Між енкаведистами зчинилася паніка, одні тікали до льохів та інших сховків, другі в білизні вискакували до стрілецьких ровів і відстрілювалися. Бій тривав півгодини. Ворожі втрати - 1 вбитий, 2 поранених, пвд. втрат не мав.

Вночі з 9 на 10. 2. 46 р. українські повстанці під ком. к-ра Б. висадили в повітря залізничну станцію в. с. Колоденце (р-н Куликів, Львів. обл.). Одночасно знищено на залізниці всі телефонні сполучення. Цієї ж ночі знищено телефонні стовпи і дроти на терені всього Куликівського, Жовківського і інших р-нів.

10. 2. 46 р. боївка вд. Дзвони наскочила на енкаведівський гарнізон в с. Посіч (р-н Станиславів). Вбито 4 енкаведистів і двох важко поранено.

12. 2. 46 р. в лісі б. с. Боратин (р-н Броди, Львівська обл.) банда енкаведистів наскочила на українських повстанців, але, втративши 5 убитими, відступила.

12. 2. 46 р. між с. Горохолина і Грабовець (р-н Богородчани, Станиславівська обл.) стрільці вд Смертоносці під ком. к-ра Ч. убили 7 енкаведистів і 8 поранили. Цього самого дня вони знищили в с. Назавізів 4 енкаведистів.

12. 2. 46 р. понад 500 чоловік військ НКВД наскочило на постій вд Підкарпатський, заходячи його зразу з трьох боків в сс. Майдани, Цосіч і Загвіздя (р-н Лисець, Станисл. обл.). Почався нерівний бій, що тривав дві години і проходив із змімнним щастям. Обидві сторони провели ряд наступів і протинаступів. Вкінці вд відступив. Ворог мав 36 убитих і 13 поранених, утрати вд. - 8 вбитими і 3 пораненими.

12. 2. 46 р. в с. Калинівці (р-н Вашківці, Чернівецької обл.) повстанці знищили активних агентів НКВД - голову сlльради Лукащука Костя і його заступника Харину Івана.

14. 2. 46 р. на постій вд. Летуни в лісі б. с. Туря Велика (р-н Долина. Станислав. обл.) за слідом по снігу натрапив більший відділ військ НКВД. Повстанці підпустили ворога на найближчу віддаль і тоді сипнули по ньому вогнем. В час, коли пвд. під ком. к-ра. Г. прийняв фронтальний бій, другий пвд. обійшов ворога з його лівого крила та заатакував з боку. Ворог панічно відступив. Одначе, незадовго ворогові прийшла чимала підмога з двома танками. Вд. почав відступ. Ворог пішов за вд. у погоню. Під час відступу вд. мусів відбивати багаторазові ворожі атаки. Вкінці вд. розчленувався на пвд і щасливо відступив на намічене місце.

15. 2. 46 р. енкаведівський спецвідділ силою 500 чоловік, переслідуючи відділ Підкарпатський, вступив із ним у бій між сс. Завій і Майданик (р-н Лисець, Станисл. обл.). Ворог наступав з усіх боків. Вд, підпустивши його на віддаль 50 м., ударив по ньому вогнем з 22 кулеметів, ворог, залишивши вбитих і ранених, відступив. Ворожі втрати - 18 вбитими і 3 пораненими.

18. 2. 46 р. українські повстанці під ком. к-ра Р. роззброїли станицю "стрибків" в с. Добряни (р-н Рудки, Дрогоб. обл.).

19. 2. 46 р. група енкаведистів наткнулася на заставу вд. Сірі б. с. Дубівці (р-н Єзупіль, Станисл. обл.). Від повстанського вогню загинули 2 енкаведисти, 1 був поранений, а решга панічно втекла.

24. 2. 46 р. в с. Городище (р-н Нові Стрілища, Дрогоб. обл.) у хату, в якій кватирував стр. Залізняк і один підпільник з цього села, несподівано ввійшли 2 енкаведисти. Не маючи часу стріляти, повстанці скочили на них голіруч, роззброїли і, по провірці, зліквідували.

22. 2. 46 р. енкаведисги, йдучи за слідами вд. Сивуля, натрапили на його заставу б с. Бухтівець (р-н Надвірна, Станисл. обл.). Убито 2 бандитів і 3 поранено. Енкаведисти відступили.

22. 2. 46 р. у с. Гута Полонична (р-н Бузьк, Львівська обл.) 3 повстанці вбили 3 енкаведистів, між ними начальника райНКВД з Бузька.

22. 2. 46 р. в с. Воля Велика (р-н Миколаїв, Дрогоб. обл.) повстанці вбили лейтенанта НКВД і рядового енкаведиста.

23. 2. 46 р. в с. Бучина (р-н Підкамінь, Львів. обл.) банда енкаведистів оточила хату, в якій кватирували 3 повстанці. Вони вбивши 4 напасників, без утрат відступили.

25. 2. 46 р. велика банда енкаведистів наскочила на місце квартирування вд. ім. Колодзінського в лісі б. с. Слобода Рунгурська (р-н Печеніжнн, Станисл. обл.). По півгодинному бою енкаведисти, втративши 3 убитими і 1 пораненими, мусіли відступити.

26. 2. 46 р. стежа вд. ім. Колодзінського вбила в с. Раківчик (р-н Коршів Станислав. обл.) 1 ст. лейтенанта НКВД і 2 рядових енкаведистів.

25. 2. 46 р. в с. Одаї (р-н Тисьмениця, Станисл. обл.) кілька стрільців вд. Смертоносці під ком. к-ра К. убили 4 енкаведисти і взяли 2-х в полон. Між убитими ст. лейтенант.

25. 2. 46 р. пвд. Смертоносці зробили засідку на шляху Отинія - Станиславів б. с. Кривотули. На засідку наїхала автомашина з двома енкаведистами, що везли продовольство. Енкаведистів вбито, автомашину спалено, забрано цукор, консерви, тютюн тощо.

26. 2. 46 р. енкаведівська банда гналася по слідах за вд. Опришки. Командир вд. зробив на них засідку під горою Совба (р-н Рожнітів, Станислав. обл.), в наслідок якої ворог, утративши 19 вбитими, в паніці розбігся.

28. 2. 46 р. українські повстанці знищили станицю "стрибків" в с. Желехів (р-н Милятин, Львівської обл.).

28. 2. 46 р. в с. Ваньковичі (р-н Рудки, Дрогоб. обл.) українські повстанці вбили участкового НКВД.

1. 3. 46 р. в с Попівці (р-н Підкамінь, Львів, обл.) під час облави енкаведисти захопили кількох повстанців. Ці ж, вбивши 1 енкаведиста, без утрат відступили.

7. 3. 46 р. в с. Бринці Церковні (р-н Нові Стрілища, Дрогоб. обл.) на хату де квартирував стрілець УПА Блакитний, наскочили 15 енкаведистів, Блакитний 2 енкаведистів убив, 1 поранив, і сам щасливо відступив.

10. 3. 46 р. на постій вд. ім. Колодзінського б. с. Слобідка Лісна (р-н Коршів, Станисл. обл.) наткнулася банда військ НКВД. Після короткого бою енкаведисти, втративши 3 убитими, втекли.

13. 3. 46 р. стрільці з вд. Дзвони зробили засідку на енкаведистів на шляху Гутиська-Майдан (р-н Станиславів). На засідку набрели 8 майданських гарнізонників, що верталися з грабунку в с. Гутиська. Із них 3 убито, 2 поранено, 1 взято в полон живого. Здобуто зброю.

14. 3. 46 р. під час облави на ліси між сс. Гута-Пороги-Кричка (р-н Солотвина, Станисл. обл.) велика банда енкаведистів наскочила з двох боків на табір вд. Сивуля. З огляду, що сили ворога набагато переважали, вд. був змушений відступити. Большевики почали тивалу погоню, та вд. зручно маневром зумів під вечір від ворога відв'язатися. Ворожі втрати - 5 вбитих, 7 ранених, - втрати вд. - 2 вбитими.

19. 3. 46 р. війська НКВД провадили чергову генеральну облаву на ліси б. с. Манява (р-н Солотвина, Станислав. обл.). Своїм завданням вони поставили віднайти відділ Сивуля, що тут квартирував. Для кращих розшуків енкаведисти поділилися на двадцять відділів, кожний в силі 40-50 осіб. О год. 15-тій вони найшли на вд. Вд., по короткому бою відступив. Енкаведисти почали погоню. Незадовго вд. вийшов на ворожу заставу і звів з нею бій. Цього самого дня він найшов ще на третю ворожу заставу і знову був змушений прийняти бій. Безперервно маневруючи між ворожими силами, вд. зумів вийти з терену ворожих операцій. Вд. утратив 5 убитими, завдавши одночасно дошкульних утрат ворогові.

23. 3. 46 р. вд. Рисі, маршуючи лісом уздовж дороги Красна - Грабівка (р-н Перегінсько, Станислав. обл.), звів зустрічний бій з великою бандою військ НКВД. Після 40-хвилинного бою енкаведисти, залишивши вбитими лейтенанта НКВД і одного рядового енкаведиста та двох поранених, панічно відступили.

23. 3. 46 р. стрільці вд. Дзвони зробили засідку на шляху Посіч - Лисець (р-н Лисець, Станислав. обл.). На засідку зайшла група енкаведистів, два з них убито, одного поранено. Здобуто 2 ППШ і 1 кріс.

5. 3. 46 р. вд. Дністер під ком. к-ра Ю. квартирував у с. Кутиська (р-н Товмач, Станислав. обл.). О год. 21-ій у село прийшли большевики, щоб робити тут облаву. Повстанці вдарили по них сильним вогнем. Большевики, залишивши 3 вбитих і 1 пораненого, втекли.

28. 3. 46 р. боївка вд. Летун наскочила на станицю "стрибків" у с. Корчівка (р-н Журавно, Дрогоб. обл.). Станиця була віддалена 100 м. від постою місцевого енкаведівського гарнізону. Все ж повстанці зуміли "стрибків" роззброїти і розігнати, не допускаючи до заалярмування гарнізону. Здобуто 17 крісів.

31. 3. 46 р. боївка вд. Летуни наскочила на станицю "стрибків" у с. Баличі Подорожні (р-н Стрий, Дрогоб. обл.), Під час наскоку важко поранено участкового енкаведиста, "стрибків" роззброєно і розігнано.

31. 3. 46 р. війська НКВД з райцентру Ланчин (Станиславів.обл.) робили генеральну облаву на ліси б. райцентру по правому березі Прута. Вони наткнулися на вд ім. Колодзінського. По півгодинному завзятому бою, ворог, утративши 4 вбитими і 6 раненими, панічно розбігся.

2. 4. 46 р. пвд. Дзвони під ком. к-ра М. зробив наскок на станицю "стрибків" у с. Паників (р-н Станиславів). Станицю цілком знищено і спалено. Вбито 5 енкаведистів, 4 поранено, 2 забрано в полон. Здобуто 4 ППШ, 4 кріси, 2 кулемети.

2. 4. 46 р. стрільці вд. Гуцули зробили засідку на енкаведистів у с. Зелена (р-н Надвірна, Станислав. обл.). Із засідки знищено таксівку, якою їхали 4 офіцери НКВД. Таксівка їхала під охороною панцирника і вантажного авта, повного енкаведистів.

4. 4. 46 р. в райцентрі Куликів (Львівська обл.) повстанці виконали вдалий замах на шефа енкаведівської розвідки Костюка і особливо озвірілого енкаведиста Каптана.

4-10. 4. 46 р. українські повстанці роззброїли станиці "стрибків" у таких селах Лопатинського р-ну (Львів. обл.): Хмільно, Куликів, Кустин, Руденко, Звидче, Волиця Барилова, Барилів, Миколаїв, Сморжів, Щуровичі.

5. 4. 46 р. боївка вд Дзвони провела наскок на большевицьке "підсібне хазяйство" в м. Станиславів. Здобуто худобу і коні.

8. 4. 46 р. стрільці вд. Дзвони зробили засідху на шляху Галич-Станиславів б. с. Крилос. На засідку попало вантажне авто з 4 енкаведистами. В перестрілці 3 з них убито, 1 поранено, здобуто зброю, автомашину спалено.

В дні 8-15. 4. 46 р. під час генеральної облави на села, поля і ліси Лопатинського й сусідних р-нів (Львів. обл.), яку провадили 1 000 енкаведистів зі Львова з участю "депутата" Грушевського (l-й секретар обкому партії), в с. Немилів (р-н Радехів) заскочені 3 повстанці вбили в бою 6 енкаведистів, 6 поранили й самі загинули. В с. Руденко (цього ж р-ну) 5 повстанців вбили 7 енкаведистів, 9 поранили, самі згинули. В с. Стеремільче (р-н Лопатин) група повстанців убила 11 енкаведистів і кільканадцять поранила. Таких сутичок було більше. За цих кілька днів ворог втратив 58 убитими і 82 пораненими.

9. 4. 46 р. вд. Опришки під ком. к-ра Д. звів бій з енхаведистами під горою Біла Ростока (недалеко с. Кропивник, р-н Вигода, Станисл. обл.). Ворог мав 32 убитих і поранених, повстанці - 5 убитих і поранених.

9. 4. 46 р. в с. Незнанів (р-н Кам'янка Бузька, Львів. обл.) боївка повстанців вийшла на большевицьку заставу. В наслідок бою вбито 1 енкаведиста та важко поранено лейтенанта НКВД. Повстанці втрат не мали.

10. 4. 46 р. закінчилася бльокада Чорного Лісу (Станисл. р-н). Вона тривала усю зиму. Навкола лісу в усіх селах квартирували великі сили військ НКВД, всі виходи з лісу стежки, проходи були безперервно обставлені ворожими заставами. В самому лісі постійно квартирували понад 5 000 енкаведистів, які безперервно розшукували за слідами по снігу, провадили обсервації, засідки, прочіски. Замккені в цей час у лісі вд. УПА Підкарпатський, Дзвони, Смертоносці доказували чудес у зручному маневруванні, яке єдине могло їх урятувати. Через перервання всіх зовнішніх зв'язків та неможливість вільно порушуватися у відділах відчувався крайній брак харчів. Та все ж таки в численних зведених тут сутичках і боях стрільці і командири доказували чудес геройства і посвяти, у виснажливому безконечному маневруванню чудес витривалости.

11. 4. 46 р. група українських повстанців наступали на большевицьку засідку в с. Ясенів (р-н Заболотці, Львів. обл.). Повстанці вигнали большевиків з їхніх становищ, і, вбивши 2 і 2 поранивши, примусили панічно тікати.

12. 4. 46 р. в с. Щитець (р-н Любешів, Волинь. обл.) українські повстанці вбили із засідки агента НКВД - голову місцевої сільради та большевицького представника р-ну, 2 сталінських бандитів взято з полон. Здобуто 4 кріси.

13. 4. 46 р. боївка вд. Сивуля зробила наскок на станицю "стрибків" у селі Молодьків (р-н Солотвин, Станисл. обл.). Убито "оперуполномоченого" НКВД і райначальника "стрибків". "Стрибків" роззброєно і розігнано. Здобуто зброю.

13. 4. 46 р. повстанці розбили збіжений большевицький магазин у с. Товсте (р-н Грималів, Терноп. обл.). Забрано три вагони збіжжя, яке роздано бідній людності.

14. 4. 46 р. вд. Дністер зробив наскок на станицю "стрибків" в с. Петрів (р-н Обертин, Станисл. обл.). "Стрибків" роззброєно і розlгнано; здобуто зброю.

16. 4. 46 р. українські повстанці, зробили засідку на шляху Татаринів-Підзвіринець (р-н Комарно, Дрогоб. обл.), звільнено кілька родин, яких большевики вивозили.

16. 4. 46 р. українські повстанці влаштували засідку б. с. Поступель (р-н Ратно, Волин. обл.), з якої вбито 2 сталінських вислужників із с. Борки.

16. 4. 46 р. поветанці спалили радгосп та зруйнували сільраду в с. Лукавець (р-н Вижниця, Чернів. обл.).

17. 4. 46 р. в с. Нижній Лукавець (р-н Вижниця) спалено 2 радгоспи. Цього ж самого дня в с. Мариничі (цього ж р-ну) повстанці зліквідували енкаведиста Мельніцького Юрія.

17. 4. 46 р. банда большевиків наскочила на вд. УПА. що квартирував на хуторі Обсіч б. с. Войчевичі (Рівен. обл.). У завзятому бою вбито одного енкаведиста і важко поранено "уполномоченого" НКВД - комалдира цієї большевицької банди.

18. 4. 46 р. в с. Гаї Дітковецькі (р-н Підкамінь, Львів. обл.), повстанці вбили голову райвиконкому і 3 донощики НКВД.

20. 4. 46 р. в лісі між сс. Дальнич, Виховні, Новий Став (р-н Жовква, Львів. обл.) енкаведисти заскочили в криївці повстанців Думу, Орла і Крука. Повстанці, вискочивши з криївки, прийняли бій, в наслідок якого впало 8 большевиків і 4 були поранені. У повстанців упав д. Дума, інші щасливо відступили.

20. 4. 46 р. на дорозі Татаринів - Підзвіринець (р-н Комарно, Дрог. обл.) повстанці звели зустрічний бій зі сталінськими посіпаками. Ворогові вбито команданта і 4 рядових посіпак. Повстанці втрат не мали.

22. 4. 46 р. 9 с Свобода Банилвська (р-н Важківці, Чернів. обл.), група повстанців звела зустрічний бій із бандою енкаведистів. Повстанці втрат не мали.

22 4. 46 р. в с. Броди (р-н Ратно, Волин. обл.) повстанці роззброїли станицю "стрибків". Здобуто 2 кулемети і іншу зброю.

24. 4. 46 р. пвд. Стріла під ком. к-ра Я. зробив засідку на шляху Завій - Грабівка (р-н Перегінсько, Станиславів. обл.). На засідку попало 25 енкаведистів, що верталися з грабунку. На ворога відкрито вогонь із 4 кулеметів. Ворог утратив 6 убитими і 4 пораненими. Між убитими ст. лейтенант НКВД. Здобуто 1 ППС, і 1 автоматичну десятизарядку, 1 пістолю, 4 кріси.

26. 4. 46 р. в лісах Любашівського р-ну (Волин. обл.) повстанці звели бій з бандою енкаведистів. У большевиків було убито 1 ст. лейтснента, сержанта і багато рядових (большевики возили їх п'ятьма фірами). Повстанці відступили, втративши 1 вбитого.

29. 4. 46 р. повстанці роззброїли станицю "стрибків" в с. Кадлубиська (р-н Заболотці, Львів. обл.).

30. 4. 46 р. в с. Стара Жидва (р-н Сторожинець, Чернів, обл.) повстанці зліквідували 1 сталінського вислужника, Дутнака Миколу, і роззброїли 2 "стрибків".

30. 4. 46 р. вд. Сивуля разом з боївкою СБ роззброїли станиці "стрибків" у сс. Жураки, Манява, Кричка, Яблінка (р-н Солотвина, Станисл. обл.). Здобуто багато зброї.

В місяці квітні повстанці знищили майже всі радгоспи на терені Сторожинецького р-ну (Чернів. обл.).

В квітні 1946 р. віддли УПА відбули великий рейд на Словаччину. Повстанці відвідали 106 сіл у повітах Межиляборці, Бранов, Гуменне, Гіральтовці (.це були аж на передмістях міста), Стропків, Бардіїв, Пряшів, Сабінов, Михайловці, на півдні дійшли аж під Кошиці. Під час рейду влашговано 11 пропагандивних зборів і 40 гутірок із населенням. По селах і містечках поширено багато революційної літератури словацькою і чеською мовами. Проведено ряд розмов зі словацькою інтелігенцією, студентською молоддю, представниками словацького підпілля, армії і т. п. Слід підкреслити надзвичайно сердечне прийняття, яке скрізь улаштовувало нашим стрільцям словацьке населення - селяни, інтелігенція, а навіть міліцисти і словацькі вояки. Боїв під час рейдів не зведено було, бо, хоч уряд кинув проти рейдуючих відділів дивізії словацької армії, словацькі вояки не хотіли воювати з УПА. Вони, оперуючи по Словаччині, пильно уникали бойових зустрічей з українськими повстанцями. Тому поза одною засідкою в день 16. 4., що її уладили спеціяльно прислані чеські колишні червоні партизани, які по перших повстанських пострілах розбіглися, відділи на свому шляху більших перешкод не мали. Відбутий рейд широким відгомоном відбився по всій ЧСР і надзвичайно спричинився до зміцнення щирої дружби між українським та словацьким народами.

1. 5. 46 р. пвд. Месники зробили засідку на шляху між сс. Тязів - Павелче (р-н Станиславів). На засідку наїхало авто з енкаведистами. Вбито 4 енкаведисти, між ними ст. лейтенанта і сержанта.

1. 5. 46 р. боївка вд. Летуни роззброїла "стрибків" із станиці в с. Журавенко (р-н Журавно, Дрогоб. обл.). Дорогою до села повстанці мали зустрічний бій з бандою енкаведистів, що однак, під сильним повстанським могнем відступила.

1. 5. 46 р. повстанці зробили засідку на енкаведистів, які постійно турбували людність с. Бергомет (р-н Вижниця, Чернигів. обл.). Вбито ст. лейтенента, і рядового енкаведиста і одного поранено.

1. 5. 46 р. вд. Гуцули провів наскок на станицю "Стрибків" у с. Кутиська (р-н Товмач, Станиславів. обл.). "Стрибків" роззброєно і розігнано. Здобуто 20 крісів, 1 жулемет і 8 000 штук набоїв.

2. 5. 46 р. повстанці зробили засідку на енкаведистів у Сторожинецькоиу лісі (Чернів. обл.). Убито 1 лейтенанта і 9 рядових енкаведистів, автомашину спалено.

2. 5. 46 р. повстанці роззброїли станицю "стрибків" у с. Зарва-Обертин, Станислав. обл.).

3. 5. 46 р. пвд Месники зробили засідку на енкаведистів б. залізничної станції Тязів (р-н Галич, Станислав. обл.). На засідку наїхали 4 особові авта. Вогнем повстанців були вбиті ген.-полк. Москаленко, 1 полковник і 2 майори НКВД.

3. 5. 46 р. пвд Дністер розігнав енкаведистів у с. Петрів (р-н Обертин, Станислав. обл.).

3. 5. 46 р. в с. Митниця (р-н Козин, Рівенської обл.) повстанці роззброїли станицю "стрибків". Вертаючись, мали зустрічний бій з большевиками, з якого вийшли без утрат.

4. 5. 46 р. в с. Лукавець Нижний на хуторі Панцела (р-н Вижниця, Чернів. обл.) повстанці із засідки вбили секретаря райвиконкому Довбенка.

4. 5. 46 р. в зустрічному бою в с. Добряни (р-н Городок, Львів. обл.) повстанці вбили ст. сержанта та двох рядових енкаведистів.

4. 5. 46 р. на постій вд. Смертоносці в лісі між сс. Хоростків і Медуха (р-н Єзупіль, Станисл. обл.), вийшла група енкаведистів. Повстанська застава підпустила їх на близьку віддаль, сипнула вогнем, 5 убила, а інші втекли.

5. 5. 46 р. вд. Смертоносці зробили наскок на станицю "стрибків" у с. Бишів (р-н Єзупіль). Ця станиця складалася з самих затятих сталінських вислужників. У бою вбито їх 12, між ними начальника і 1 енкаведиста з р-ну. Здобуто зброю.

7. 5. 46 р. вд. Сурма провів ліквідаційну акцію на станицю "стрибків" у с. Космач (р-н Яблонів, Станислав. обл.). Здобуто 2 кулемети, 19 крісів, 1.150 штук набоїв.

7. 5. 46 р. в с. Зарваниця (р-н Золочів, Львів. обл.) кілька повстанців наткнулося на большевицьку засідку. У перестрілці вбито 2 енкаведисти, повстанці відступили без утрат.

7. 5. 46 р. вдень повстанці виконали замах на 2 енкаведистів на ринку в місті Рогатин (Станислав. обл.). Вбито інспектора НКВД, другий енкаведист, поранений, утік.

8. 5. 46 р. в с. Сверж (р-н Перемишляни, Львів. обл.), повстанці знищили 30-тоновий большевицький танк.

8. 5. 46 р. на передмісті м. Комарно - Литовка (Дрогоб. оол.), повстанці вбили участкового НКВД Сороніка.

9. 5. 46 р. боївка вд Смертоносці зробила засідку на районового начальника "стрибків" - лейтенанта НКВД, що приїхав у с. Петрів (р-н Товмач, Станислав. обл.), з якої вбито його і ще 2 енкаведистів.

9. 5. 46 р. пвд. Летуни мав зустрічний бій із большевиками б. с. Чортіж (р-н Журавно, Дрогоб. обл.). Під сильним повстанським вогнем ворог панічно розбігся.

9. 5. 46 р. пвд. Летуни зробили наскок на большевицький гарнізон у с. Сихів (р-н Стрий, Дрогоб. обл.). Захоплено в полон 5 енкаведистів, між ними 3 підстаршини. Здобуто зброю і військове майно. Пвд. втрат не мав.

10. 5. 46 р. вд. Гуцули роззброїв станицю "стрибків" у с. Волосів (р-н Ланчин, Станислав. обл.), 12. 5. - в с. Майдан Горішний, 14. 5. - в с. Добротів, 16. 5. - в сс. Перерісль і Тарновиця Лісна.

10. 5. 46 р. боївка вд Летуни під ком. к-ра Л. зробила засідку на шляху Сихів - Лотатники (р-н Стрий, Дрогоб. обл.). Зловлено в полон 2 енкаведисти. У той момент на 3 підводах над'їхала група енкаведистів. Енкаведисти зразу розгорнулися у розстрільну та повели наступ. Боївка відступила в напрямі Угольна-Бережниця. Командир Ч. відійшов наперед, щоб провірити дорогу. В той час над'їхала ворожа автомашина, з якої ворог зразу відкрив вогонь. На допомогу командирові надбігла боївка, що криловим вогнем змусила ворога відступити. Ворог мав 2 поранених, повстанці спалили автомашину.

11. 5. 46 р. ворог наскочив на табір вд Рисі в лісі б. с. Петранка (р-н Перегінсько, Станислав. обл.). Вд звів геройський півгодинний бій, у якому загинув командир вд Гонта, ройовий Чорний і стрілець Скиба. У ворога було 10 вбитих і багато поранених.

12. 5. 46 р. боївка вд Смертоносці зробила наскок на станицю "стрибків" у с. Одаї (р-н Тисьмениця, Станислав. обл.). "Стрибків" розброєно і розігнано. Здобуто зброю.

12. 5. 46 р. пвд ім. Хмельницького під ком. к-ра В. знищив вовожий літак у с. Верецьке (Закарпатська обл.). Ворог мав 1 вбитого й одного пораненого. Цього ж дня пвд наткнувся на ворожу засідку. Після короткої перестрілки ворог панічно розбігся.

13. 5. 46 р. боївка вд Летуни знищила радгосп у с. Махнівець (р-н Жидачів, Дрогоб. обл.).

13. 5. 46 р. повстанці наскочили на станицю "стрибків" у с. Елеонорівка (р-н Грималів, Терноп. обл.). "Стрибків" роззброєно і розігнано. Здобуто кулемет і іншу зброю.

13. 5. 46 р. 120 енкаведистів із Топорова (р-н Лопатин, Львів. обл.), заскочили в Топорівських лісах кількох повстанців. У геройському бою вони всі загинули, вбиваючи ст. лейтенанта НКВД і 3 енкаведистів та кількох ранячи.

13. 5. 46 р. на большевицьку засідку в лісі б. с. Чехи (р-н Заболотці, Львів. обл.), наткнулася група повстанців. Бравурним наступом повстанці примусили енкаведистів панічно втікати.

13. 5. 46 р. в с. Рогізно (Садагури, Чернів. обл.), група повстанців наткнулася на ворожу засідку. В перестрілці повстанці поранили 1 енкаведиста.

14. 5. 46 р. пвд. Летуни зліквідували станицю "стрибків" у с. Козари (р-н Букачівці, Станиславівської обл.). Здобуто зброю. Одночасно знищено місцеву молочарню, де здобуто молочні продукти, а також зруйновано сільраду, в якій спалено всі документи. Вбито 3 агентів НКВД.

14. 5. 46 р. боївка вд Летуни провела ліквідаційну акцію на станицю "стрибків" у с. Вишнів (р-н Букачівці). "Стрибків" розігнано. Забрано зброю.

14. 5. 46 р. Купновичі (р-н Рудки, Дрогоб. обл.), повстанці зліквідували нач. "стрибків".

14. 5. 46 р. в с. Літовища (р-н Підкамінь, Львів. обл.), повстанці мали сутичку з енкаведистами, в наслідок якої 1 енкаведиста вбили і 2 важко поранили.

14. 5. 46 р. в с. Щубранець (р-н Садогури, Чернів. обл.), група повстанців зустрілася із "стрибками". В наслідок бою 3 "стрибків" поранено.

15. 5. 46 р. вд УПА зробив засідку на шляху Колки-Бухче (Волин. обл.). Із засідки вбито 4 енкаведистів, між ними ст. лейтенанта.

16. 5. 46 р. банда енкаведистів оточила табір повстанців у лісі б. с. Зазулі (р-н Золочів, Львів. обл.). У бою повстанці вбили 4 енкаведистів і без власних утрат відступили.

17. 5. 46 р. в с. Угерці (р-н Рудки, Дрогоб. обл.), повстанці розігнали банду енкаведистів, що під маскою УПА грабувала українське населення. Енкаведисти втратили 1 вбитим.

21. 5. 46 р. в с. Родатичі (р-н Городок, Львів. обл.), повстанці роззброїли станицю "стрибків".

21. 5. 46 р. в с. Рудків (р-н Козин, Рівен. обл.), повстанці роззброїли станицю "стрибків". Під час акції вбито 4 рядових енкаведистів і участкового НКВД.

22. 5. 46 р. повстанці роззброїли станицю "стрибків" у с. Хильчиці (р-н Золочів, Львів. обл.).

23. 5. 46 р. в с. Гаї Старобродські (р-н Броди, Львів. обл.), повстанці роззброїли станицю "стрибків". Здобуто 30 крісів. 2 автомати і 1 кулемет.

26. 5. 46 р. боївка вд. Летуни зліквідувала в с. Тисів (р-н Болехів, Станислав. обл.), лейтенанта НКВД, а в с. Бряза (цього ж р-ну) начальника гарнізону.

26. 5. 46 р. вд Сурма провів ліквідаційні акції на станиці "стрибків" в сс. Іспас, Кривобороди, Трач, (р-н Коломия) і в с. Микитинці (р-н Косів, Станислав. обл.). Здобуто багато зброї.

27. 5. 46 р. пвд. Летуни звів бій з енкаведівською охороною вузькоколійки б. м. Долина (Станисл. обл.). Убито 3 енкаведистів, а решта втекла. Здобуто кулемет, 3 ППШ тощо.

27. 5. 46 р. в с. Блозів (р-н Рудки, Дрогоб. обл.), група повстанців натрапила на большевицьку засідку. Після короткого, але завзятого бою большевики, залишивши 1 вбитого і 1 пораненого, панічно втекли.

27. 5. 46 р. в с. Бобівці (р-н Сторожинець, Чернів. обл.), повстанці зліквідувапи участкового НКВД.

В м. травні повстанці розброїли станицю "стрибків" у с. Длудин (р-н Мажирічі, Рівен. обл.). Здобуто 1 кулємет, 1 автомат і кріси.

У травні 1946 р. повстанці роззброїли станицю "стрибків" у с. Крилів (р-н Корець, Рівен. обл.). Вбито 2 енкаведистів. Здобуто 1 кулемет, 1 ППС, 1 ППШ, 2 МП, 20 крісів, 80 гранат тощо.

У тварні 1946 р. повстанці зробили наскок на м. Межирічі (Рівен. обл.). Забрано міську друкарню.

У травні 1946 р. повстанці знищили на шляху Корець-Рівне 9 ворожих автомашин, при чому вбито 1 капітана НКВД, 3 лейтенантів. Здобуто 2 ППШ, 4 кріси, 6 пістолів. Одночасно затримано транспорт із 150 коней. Їх зреквіровано для повстанців.

В травні в с. Анівка (р-н Корець) повстанці розброїли станицю "стрибків". Здобуто зброю. Убито 1 енкаведівського лейтенанта і 1 рядового енкаведиста. В травні в с. Янівці (р-н Межирічя) повстанці під час засідки взяли в полон капітана НКВД.

1. 6. 46. р. боївха вд Сурма зліквідувала станицю "стрибків" в с. Текуча (р-н Ябловів, Станисл. обл.).

4. 6. 46 р. боївка вд Сурма в райцентрі Яблонів зліквідувала районового резидента НКВД та 1 енкаведиста.

4. 6. 46 р. в с. Ракобовти (р-н Бузьк, Львів. обл.), повстанці роззброїли станицю "стрибків".

6. 6. 46 р. пвд ім. Богуна наскочив на станицю "стрибків" в с. Бростури (р-н Косів, Станиславів. обл.). "Стрибків" розігнано, здобуого зброю. Одночасно знищено кіноапарат, що мав висвітлювати на селі большевицький пропагандивний фільм.

6. 6. 46 р. повстанці вбили в с. Чехи (р-н Заболотні, Львів. обл.), обласного керівника енкагабівської агентури Нахвостача Павла.

7. 6. 46 р. пвд Дністер під. ком. к-ра Ю. наскочив на станицю "стрибків" у с. Річка (р-н Косів, Станисл. обл.). "Стрибків" після короткого бою розігнано. Здобуто кулемет і іншу зброю.

9. 6. 46 р. повстанці розбили станицю "стрибків" у с. Зеленів (р-н Вашківці, Чернів. обл.). Здобуто зброю.

10. 6. 46 р. боївка вд Сурма зробила засідку на шляху Космач - Яблонів (Станисл. обл.). Із засідки вбито 1 капітана НКВД, 1 ст. лейтенанта і 1 рядового енкаведиста. Здобуто кулемет, 1 автомат і 1 пістоль. У похідній торбі одного з офіцерів були важливі поліційні документи.

17. 6. 46 р. під час наскоку 150 большевицьких бандитів на один рій вд Сурма б. с. Полипи (р-н Коломия, Станисл. обл.), від рою, що відступив, відлучилися 4 стрільці. Вони були змушені прийняти нерівний бій. Б'ючись по-геройськи, вони вбили 16 большевиків і самі загинули.

18. 6. 46 р. в день на ринку в м. Миколаїв (Дрогоб. обл.), повстанці виконали замах на відомого енкаведиста.

18. 6. 46 р. в с. Товмач (р-н Куликів, Львів. обл.), енкаведисти обскочили хату, де були к-р Л. і 2 стрільці. В наслідок бою повстанці вбили лейтенанта і 2 рядових енкаведистів і без утрат відступили.

24. 6. 46 р. вд Гуцули під ком. к-ра Т. знищили вузькоколійку на шляху Рафайлова - Надвірна (Санисл. обл.). Убито 5 енкаведистів із охорони колійки, здобуто 2 кулемети, кріси, амуніцію тощо.

30. 6. 46 р. в с. Ясенів (р-н Заболотці, Львів. Обл.), кілька повстанців найшли на засідку НКВД. У бою повстанці вбили енкаведівсьхого сержанта та важко поранили нач. райнкгб.

3. 7. 46 р. пвд УПА зробив засідку на шляху Надвірна-Станиславів недалеко м. Надвірна. На засідку наїхали 4 ворожі автомашини з транспортом харчів. Повстанці вбили 4 енкаведистів, здобули багато консерв і солонини, а автомашини спалили. Большевицький гарнізон в м. Надвірна, зачувши стрілянину, всю ніч провів у суворій поготівлі. Навколо міста були виставлені сильні застави, що безперервно освічували терен ракетами. Ранком артилерія обстріляла з гармат ліси Манявського Скиту, Городище, Гвоздецьку гору.

5. 7. 46 р. на табір вд ім. Хмельницького, що квартирував у лісі біля с. Плавє (р-н Славсько, Дрогоб. обл.), з двох боків наскочили большевики. Вд. утративши 1 вбитим, прорвався з оточення і відв'язався від ворога, завдаючи йому втрат 7 вбитими, між ними і командир банди, і кількома пораненими.

6. 7. 46 р. вд Булава під ком. к-ра К. на шляху свого просування мав коротку перестрілку з ворогом б. с. Коростенко (р-н Хирів Дрогобицької обл.). Пізніше, о год. 4,20 б. с. Рудавка заднє забезпечення запримітило, що ворог приховано і дуже обережно підсувається до вд. Вд підпустив його на віддаль 25 м і відкрив по ньому вогонь, вбиваючи 3 енкаведистів, з к-ром погранзастави з с. Ялове, та 1 ранячи. Під час дальшого маршу чути було гуркіт авт та поодинокі постріли, що вказувало на те, що ворог проводить бльокаду лісу. О год. 6,15 перша чота відкрила вогонь по ворогові, що підступив ззаду. Ворожий наступ затримано. Почався запеклий бій. Ворог зчинив сильний вереск. Большевицькі офіцери криком заохочували бійців до наступу. На допомогу першій чоті прийшла друга. З гучним "Слава" повстанці рушили в протинаступ. Вд помаршував далі. Цього ж самого дня вд мав ще 3 короткі але запеклі бої. У цих боях ворог утратив 55 убитими, з ними 1 полковник, 3 майори і кілька молодших старшин, і щось із 70 поранених.

7. 7. 46 р. вд УПА, вертаючись із мітингу, проведеного з населенням с. Камінна (р-н Ланчин, Станисл. обл.), б. с. Волосів потрапив у большевицьку засідку. Притиснений повстанськими кулеметами ворог відступив, залишивши 4 убитих.

7. 7. 46 р. на полях б. с. Кути (р-н Олесько, Львів. обл.), пвд повстанців мав сутичку з енкаведистами, що втративши 1 вбитим і 1 пораненим, панічно відступили.

8. 7. 46 р. в с. Рудавка (р-н Хирів, Дрогоб. обл.), на постій повстанців наскочила банда ениаведистів силою 40 чоловіка. Повстанці звели бій, у якому загинули 2 енкаведисти з 1 полковником.

8. 7. 46 р. вд Залізні зробив засідку на шляху Надвірна - Отинія (Станисл. обл.), на енкавидівську панцерку, що мала вертатись з с. Виноград. Коли о год. 13,30 панцерка над'їхала, по ній сипнули сильним кулеметним вогнем, і пошкоджена панцерка стала. Большевики мали 6 убитих, між ними нач. райНКВД з Отинії Шевчук, капітан НКВД, ст. сержант та знаний агент з с Виноград.

10. 7. 46 р. у зустрічному бою з енкаведистами в с. Гливки (р-н Ланчин, Станисл. обл.), стрільці вд Залізні вбили 4 енкаведистів.

10. 7. 46 р. під час вечері в с. Вільшаник (р-н Самбір, Дрогоб. обл.), вд Басейн був заскочений бандою енкаведистів. Після короткого, але завзятого бою большевихи, втративши 6 убитими, панічно втекли.

10. 7 46 р. вд Сірі переловив на шляху Водники-Семиківці (р-н Єзупіль, Станисл. обл.), 3 автомашини, що везли контингентове збіжжя. Автомашини розбито, збіжжя роздано селянам, шоферів відпущено.

11. 7. 46 р. на заставу вд УПА в с. Кривотули Старі (р-н Отинія, Станисл. обл.), найшла банда енкаведистів, що вибралася грабувати село. Від вогню повстанських кулеметів бандити, залишивши на бойовищі 8 убитих, розбіглися.

15. 7. 46 р. в сутичці з групою енкаведистів б, м. Галич (Станислав. обл.). Стрільці вд Сірі убили енкаведівського ст. лейтенанта й 1 рядового енкаведиста.

15. 7. 46 р. в лісі б. с. Кругів (р-н Олесько, Львів. обл.), під час облави банда енкаведистів найшла на постій вд Сіроманці. Зав'язався бій, у якому повстанці вбили 5 енкаведистів і з утратою 1 убитим відступили.

15. 7. 46 р. в лісі б. с. Пітрич (р-н Галич) большевики наскочили на табір вд Сірі. У завзятому бою повстанці вбили 7 бандитів і 9 поранили.

18. 7. 46 р. група повстанців мала сутичку з енкаведистами в с. Чехи (р-н Заболотці, Львів. обл.). Повстанці вбили секретаря комсомолу.

19. 7. 46 р. в с. Острівець (р-н Олесько, Львів. обл.), повстанці знищили участкового НКВД і 2 енкаведівських агентів.

20. 7. 46 р. пвд Басейн зробив засідку б. с. Черхава (р-н Самбір, Дрогоб. обл.), куди мала вертатися банда енкаведистів із с. Сприня. Незабаром над'їхали 2 підводи енкаведистів. По них відкрито вогонь. Зав'язався бій. Большевики мали 5 убитих, між ними ст. лейтенанта, та 1 пораненого. Здобуто зброю.

21. 7. 46 р. вд ім. Хмельницького наскочив на станицю "стрибків" у с. Гнила (р-н Бориня, Дрогоб. обл.). Станицю спалено, вбито участкового НКВД.

27. 7. 46 р. боївка вд ім. Хмельницького роззброїла "стрибків" (т. зв. дружинники) в с. Латірна (Закарпатська обл.), і провела пропагандивну гутірку з селянами.

29. 7. 46 р. вд Залізні зробили наскок на спиртзавод в м. Товмач (Станислав. обл.). Спиртзавод зруйновано.

8. НА ЗАКЕРЗОННІ

Окрему сторінку історії УПА становить боротьба Української Повстанської Армії в обороні українського населення т. зв. Закерзоння, - Холмщини, Посяння і Лемківщини, - перед терором польсько-большевицьких банд та перед злочинним, безоглядним виселюванням всього українського населення тих теренів з його прадідної землі.

Непримиримо ворожа постава поляків супроти українського населення, так замітна на Волині і в Галичині, набрала особливо гострих форм на Холмщині, Посянню та Лемківщині. Польське підпілля, однаково прокомуністичне як і протикомуністичне, спираючись на місцеве польське населення, починає вже 1942 р. застосовувати на цих теренах супроти українців варварський, кривавий терор. Від куль польських бандитів на Холмщині загинули в 1942 р. та в першій половині 1943 р. такі українські діячі, як полк. Я. Войнаровський, др. М. Струтинський, др. Павлюк, о. С. Захарчук, о. С. Малеша, учитель Шавала, та багато інших. Наближення німецько-большевицького фронту роззухвалює польських "повстанців" до тої міри, що на переломі 1943-44 рр. їхня "Армія Крайова", "Армія Людова" та "Баталіони Хлопське" переходять до відвертого масового винищування українських сіл.

Зимою 1943-44 польське підпілля, головно АК ("Армія Крайова") опановує всю Грубешівщину, Білгорайщину та Томашівщину, а весною 1944 теж райони Белзця й Чесанова. Весь свідомий національно й активний український елемент на тих теренах польське підпілля "засуджує" на кару смерти і, як тільки це йому вдається, винищує фізично, вбиваючи при тому теж їхніх жінок і дітей, а від решти українського населення вимагає заяв льояльности та піддержки польського повстанського руху.

Наближення фронту до польських етнографічних кордонів використовують большевики пропагандивно для створення польського "Комітету Народового" під керівництвом Ванди Васілєвської, як зав'язку польського уряду. У зв'язку з цією подією "міністер закордонних справ УССР" (тоді ще "народній комісар") Корнійчук виступає з офіційною вимогою прилучення Підляшшя, Холмщини, Засяння та Лемківщини до совєтської України. Але, якщо ця вимога Корнійчука й була щирою, то вона могла мати хіба тільки пропагандивне значення, бо ж про долю українських земель в тому випадку рішав не "уряд УССР", а тільки Москва. Між Московою ж і кандидатами на майбутній червоний уряд Польщі було вже 1944 р. складено умову про прийняття лінії Керзона як польсько-українського кордону, отже про залишення українських теренів Підляшшя, Холмщини, Посяння та Лемківщини під польською окупацією. Більше того: як доповнення до тієї умовини було додано постанову про "добровільне" виселення з тих теренів всього українського населення. Одержавши схвалення такої розв'язки справи українсько-польського державного кордону зі сторони західніх альянтів під час альянтської конференції на Криму в лютому 1945 р., Москва підписала й опублікувала офіційно договір з Польщею 16 серпня 1945 р. про встановлення лінії Керзона українсько-польським кордоном та про передбачене "добровільне" виселення приблизно одного мільйона українців з "Закерзоння", тобто Підляшшя, Холмщини, Посяння і Лемківщини.

Вістка про цей договір, укладений - як це ми зазначили - фактично ще 1944 р., додала полякам ще більшої охоти до протиукраїнських оргій на Закерзонню, що їх по приході большевиків продовжують офіційні чинники червоної польщі - польський уряд, польська армія, "Міліція Обивательська" (МО) та "Ужонд Безпєченьства Публічнего" (УБП). Польський терор беззастережно піддержує московське НКВД, щоб могти вказувати на нього і давати переслідуваним українцям єхидну "пораду": Тікайте перед польськими бандитами в Україну, переселюйтесь до УССР.

Керівництво революційно-визвольної боротьби українського народу розуміло, що українсько-польська боротьба лежить лише в інтересі Москви і тому робить все можливе, щоб її ліквідувати. По всіх теренах Закерзоння було масово поширено між польським населенням таке звернення:

Поляки ! Віковий Західній Сусіде !

"Спільна недоля, - московський та німецько-австрійський імперіялізми, - била вже нераз на протязі історії обидва сусідні народи. В цій імперіялістичній війні спільна доля спіткала нас уже з самого початку цієї війни. Як німецький, так і большевицький імперіялізми пішли відразу на знищення українського й польського народів. А тепер, коли кровожадний імперіялізм Кремля заливає та плюндрує наші й Ваші землі, обидва народи стогнуть спільно під важким большевицьким ярмом.

І якраз тепер, коли імперіялістична війна зближається до свого кінця, коли на горизонті вже яскраво зарисовується антиобольшевицький конфлікт, коли ідеєю національних революцій, що спалахнуть при кінці цієї війни, живуть усі поневолені народи, коли неминучий і близький уже розвал тюрми народів - СССР, деяка частина польського суспільства, а передусім на прикордонних польсько-українських землях, не розуміючи ваги сучасного епохального моменту, запрягли себе до імперіялістичного воза Кремля, накладає важкі кайдани рідному народові, тай нам, українцям, не дає жити. Де ж тут політичний розум у тих туполобих польських псевдополітиків, вірних слуг кровожадного Кремля? Їхній цілковитий політичний анальфабетизм, у загальному нічим неоправдана політична ненависть до українського народу, веде до згубних наслідків цілий польський нарід у сучасному, та може привести до катастрофальних наслідків у майбутньому.

Зв'язувати долю свого народу в такий епохальний час з тими, що ще вчора (а навіть і сьогодні) масово нищили польський нарід, з тими, що на їх руках не позасихала ще кров невинних польських жертв Катина, переповнених поляками в червні 1941 р. "Бригідок", "Замарстинова", "Лонцкого" та інших тюрем і далеких лагерів, коли то (червень-липень 1941 р.) помордовано десятки тисяч у нічому невинних українців та поляків; служити й прославляти ще й після цього катів свого народу, здібні хіба виродки, зрадники польського народу, за яких вже мусить зараз соромитися. Бо хоч як кремлівські сатрапи відпираються від цього, але жадна людина не сумнівається тепер у тому, що це діло кремлівських катів.

Поляки! Погляньте в недавне минуле. Пригадайте большевицьку окупацію 1939-41 років! Пригадайте собі ще пропам'ятну зиму 1940 року, коли у худоб'ячих вагонах при 20 і більше ступенях морозу масово вивожено поляків у далекий Казахстан, на Сибір, та інші табори СССР! А хто ж як не сучасні Ваші "визволителі" мають на своєму чорному сумлінні тисячі дітей, матерей та стариків, що позамерзали тоді в час транспорту в вагонах, десятки тисяч здорових, сильних, що опісля згинули з голоду й нелюдської праці, в далекому пустинному Казахстані та Сибіру? А хто, як не вони "визволителі", знищили опісля генерала Сікорського, що виступав за звільнення поляків з тюрем і таборів СССР, що знав прекрасно про умови поляків у Казахстані, що не міг дарувати большевикам Катина?! Спитайте очевидців і тих "білих круків", яким пощастило повернутись звідти, вони з сльозами на очах розкажуть Вам про ті звірячі облави, про кількатисячкілометрову їзду та про "щасливе-заможне" життя під сонцем сталінської конституції. Спитайте їх, кого туди висилали - магнатів, може чи шляхтичів? Повивозили туди, як самі добре знаєте, це передусім польських селян та трудову польську інтелігенцію. І в наявності всього того, зграя зрадників та запроданців польського народу служить конаючій Москві?! За допомогою тих же поляків НКВД проводить звірячі облави на польські села, гонить молодь гинути на фронтах за цілковите поневолення власного народу, за імперіялістичні інтереси Кремля!

Поляки! Пригляньтеся ближче до сучасної польської Міліції Обивательської та деяких урядовців адмінїстрації! Їхнє знущання над мирним українським населенням, безкарне грабування наших сіл, арешти та нелюдські тортури арештованих, тісна співпраця з ворогами, з НКВД, прибирає жахливих форм. Місцеве українство видержувало дотепер з надмірною терпеливістю у пасивній самообороні всі дотеперішні дошкульні удари розбещеної польської міліції. Та на жаль, наше терпеливе очікування інтерпретують собі як нашу слабість. Цим провокують вони нас до відплатних акцій, до непотрібного проливу крови, з чого, очевидно, скористає наш спільний ворог.

Тому ще раз апелюємо до тих поляків, яким дорога доля польського народу!

Опам'ятайте їх, бо вони не знають, що роблять!

Хай припинять всі протиукраїнські акції, хай покинуть вислужницьку роботу ворожому НКВД! Хай глянуть тверезими очима на сучасну дійсність. Хай послухають голосу польських народніх мас, що за цей короткий час большевицької окупації розшифрували всі замасковані ходи кремлівських імперіялістів!

Поляки! Ваші народні маси скажуть Вам, чи бажають вони собі цього "раю" та "щастя", що принесли їм кремлівські царі із своїм "визволенням". Нарід скаже Вам зараз одверто, якої польської держави він собі бажає.

Поляки! Знайте, що таку Україну, як зараз Ваша Польща, маємо ми вже 26 років. Були в нас теж знатні комуністи - українці. Та спитайте тепер нового кремлівського царя - де вони зараз?! Українським селянам теж роздавали поміщицькі та церковні землі у власність, та спитайте зараз наших "щасливих" та "заможних" колгоспників, скільки у них власної землі! Мають її тепер стільки, що й хатини нема де поставити. Гірше панщини закріпостили большевики все селянство. Тому вважайте, щоб не проклинали Вас колись Ваші діти, як ми нераз дорікаємо тепер деяким нашим батькам, що, збаламучені, дозволили здвигнути на своїх власних плечах оцю криваву прокляту владу.

Зближається кінець цієї імперіялістичної проклятої війни, а разом з цим щораз більше назрівають уже революційні повстанчі рухи в усіх окупованих большевиками країнах. Горить повстанням Україна, Кавказ, Білорусь, уся Прибалтія, Балкани, включається уже в протибольшевицький фронт боротьби і польський нарід. Своєю окупаційною політикою захоплюють зараз большевики всі заражені дотепер їхньою брехливою пропагандою народи Европи та самі включають ці ж народи у спільний революційний повстанський фронт. Цей протибольшевицький фронт міцніє з кожним днем.

Вже близький час, коли кожний нарід на своїй власній землі заживе своїм самостійним державним життям.

Хай живе згода, порозуміння та співпраця українського й польського народів у боротьбі з московським імперіялізмом!

За самостійні держави всіх поневолених народів! Свобода народам і людині!

Лютий, 1945 р.

Українські повстанці

Крім цієї відозви було видано в польській мові та масово поширювано між поляками багато інших, подібних змістом відозв, летючок та брошур, в яких представлялось спільну большевицьку небезпеку та закликалось поляків до опам'ятання й заперестання терору супроти українського населення.

Але, ограничуватись до політично-пропагандивної роботи було неможливо, бо польський терор шалів у неймовірно великих розмірах. Весною 1945 р. польські банди пограбили та спалили багато українських сіл на Закерзонню, вимордували при тому: 300 українців, - чоловіків, жінок і дітей, - в селі Павлокома, понад 200 осіб у селах Сівчина та Березці, 250 осіб у с. Малковичі, біля 200 осіб у Пискоровичах і стільки ж у Курилівці, понад 200 осіб у Люблинці, 130 осіб у Рахові, 135 у Гораниці, 115 У Скоповій, 30 у Кобильниці та сотки осіб по інших українських селах. В такій ситуації в обороні українського населення мусіла заговорити й зброя, щоб польські грабіжники й убивці могли зрозуміти, що писані на їх адресу звернення українців це справді холодний відклик до політичного глузду, а не вияв безсилля й безпомічности. Місцеві сили українського революційного підпілля були однак заслабі, щоб змірятись з польськими бандами. Ще за німецької окупації для підкріплення їм приходить (в квітні 1944 р.) з Волині на Холмщину два курені УПА із загону полк. Острожського і сотня "Вовки" під командуванням Ягоди-Черника, а з Карпат на Посяння сотня УПА з куреня "Сіроманці" під командуванням Яструба. На латинський Великдень 1944 р. частини УПА несподіваним нічним наскоком розгромлюють великий загін польської АК в с. Посадів і серед сутичок з іншими відділами викидають АК з пояса лісів між Томашовом і Бугом. Розгромлені поляки припиняють свої бандитські напади на українські села, де під керівництвом прибувших старшин УПА організуються Самооборонні Кущеві Відділи та місцеві відділи УПА. Та наближення фронту заставляє відділи УПА, згідно з інструкцією Головного Командування повертатись у лісові масиви Карпат та Волині. До Чорного Лісу в Карпати рейдує з Закерзоння і одинадцять Закерзонських сотень УПА під командуванням Рена, - три сотні куреня Рена, три сотні куреня Евгена та сотні: Байди, Громенка, Нечая, Остапа і Чорного.

Відсутність відділів УПА на Закерзонні заохочує поляків до відновлення терору проти українського населення. Користаючи з відходу УПА поляки закріплюють свою владу, розташовують по селах загони МО, а по містечках ВП (Войска Польскего), а большевики обсаджують украсько-польський кордон своїми погранвійськами та оперативними групами МВД. Польське підпілля висилає своїх людей до МО, УБП та ВП і вже разом з польськими "урядовими" бандами переводить весною 1945 р. згадані масакри українських сіл.

Вже осінню 1944 р. пробують повернутися на Холмщину сотня "Тигри" під комаидуванням Голуба і курінь Юрченка, але зараз після переходу Бугу попадають в оточення погранвійськ НКВД, з якого тільки сотні Голуба пощастило вирватись без більших втрат. Курінь Юрченка втратив більше як третину вбитими, решта розпорошилась; сам Юрченко попав живим у полон...

Щойно на провесні 1945 р. проривається на Холмщину зі своїм відділом к-р Ягода-Черник, а в травні 1945 р. відділи: "Кочовики" під командуванням Штиля, "Галайда ІІ", під командуванням Куліша, а після його смерти в бою з МВД в селі Сурмачівка на Ярославщині, під командуванням Ворона і відділ під командуванням Шумського.

На Посяння повертається згаданих 11 сотень УПА Закерзоння та три відділи ВО Маківка. До їхнього повороту, весною 1945 р. пройшла і по Лемківщині й у Перемищині така хвиля польського терору, як на Холмщині. З ініціятиви та під опікою польських комуністичних властей організуються відомі зі своїх звірств у відношенні до українського населення польські банди в польських селах: Волутянки, Климківка, Любатів, Дошно, Глубоке, Войтушова Довге. Під час погромницьких нападів тих банд замордовано: в с. Синява - 22 особи, в с. Вороблик - 15 осіб, в с. Босько - 10 осіб, в с. Одрехова - 6 осіб, в селі Вислічок - 5 осіб та велика кількість по інших селах. При пізніших зударах УПА з тими бандами було стверджено шляхом утотожнювання вбитих та переслухування полонених, що членами банд були теж члени польської МО, тобто державної поліції, а командирами банд дуже часто члени УВП - польського Уряду Публічної Безпеки. Характеристичне теж, що з бандами тісно співпрацювала АК, якої командантом на Сяніччину став літом 1945 р. пор. Коссаковскі, недавній повітовий шеф УБП в Сяноці.

Все це доказує, що урядові чинники червоної Польщі, польське підпілля та польське шумовиння тісно співпрацювали в тероризуванні всього українського населення Закерзоння. Тож коли заклики УПА на адресу поляків до опам'ятання не дали бажаних успіхів, УПА видає іншого рода звернення до поляків:

ПОЛЯКАМ !

Ліського й Сивіцького повітів - до загального відома.

Останнім часом здаввлося, що українсько-польські взаємини на цьому терені вже на добрій дорозі, що вже польське суспільство цього терену при допомозі чесних поляків-патріотів вплинула на поведінку розбещеної дотепер сучасної адміністрації, а головно "Міліції Обивательської" (МО); здавалось, що вже й тут, на місце сталінських агентів, прийшли до голосу поляки, яким дороге майбутнє їхнього народу.

Та, на жаль, воно не так!

Після короткої перерви, по наших відплатних акціях під Середнім Селом 7. 2. , у Завадці 5. 3., у Станковій 6. 3., та в Пашівському Лісі 5. 3. 1945 р., непоправні бандити з "Міліції Обивательської", вірні слуги кровожадного Кремля почали знову продовжувати грабіж і палення наших сіл: Березка 23. 3 і 10. 4., Бібрка 5. 4., а дня 13. 4. вандальським актом у Волі Матіяшовій (Ліський повіт) припечатали свою неминучу загибіль.

Тому ПОВІДОМЛЯЄМО все польське суспільство, що за вандалізм, який поповнили бандити з польської "Міліції Обивательської" дня 13. 4. У Волі Матіяшовій над раненим молодим українцем, жителем цього ж села (людину легко ранену в ногу, масакрували ці обер-бандити прикладами крісів й недобитого закопали в землю живцем) - за цей обер-бандитизм, за всі попередні та вище наведені грабіжницько-бандитські акції, проведені над українським населенням, оголошуємо "Міліції Обивательській" (МО)

ВІДПЛАТНУ АКЦІЮ

Цю акію переводитимемо масово і в залежності від потреби будемо стосувати всякі форми відплати (засідки, індивідуальний терор і інші). Постараємося карати тільки винних, та зазначуємо, що куля не розбирає, і що спеціяльних слідств теж вести не будемо, бо відповідалыпсть за ці звірства падає на цілу організацію, під маркою якої діють ці банди, а, передусім, на ті станиці "Міліції Обивательської", що за їх почином і на їхньому терені ці бандитські акції провадяться.

Будемо справедливі та при цьому консеквентні, чого можете бути певні. Тільки ще раз робимо застереження, що коли в часі наших відплатних акцій впали б випадково невинні, то хай польське суспільство не винує в цьому нас, тільки своїх бандитів-провокаторів.

Ми ж дня 9. 4. 1945 р. мали в Прелуках у своїх руках команданта станиці "Міліції Обивательської" з Волі Міхової і пустили його, бо був невинний. Спитайте його, спитайте міліциста з Гічви, Жолнярчика, спитайте команданта Міліції з Тарнави, спитайте поляків солдатів зі Станкової, Завадки, Безмігової і т. д. Спитайте нарешті всіх чесних поляків на терені Ліського й Сяніцького повітів, як поводяться з чесними поляками Українські Повстанці?

Тому закликаємо все польське суспільство цього терену на боротьбу з бандитами - агентами Москви, покидьками польського народу, з тими, що, будуючи 17-ту Радянську Республіку, дискредитують на міжнародньому форумі визвольну боротьбу польського народу і тим самим виключають польський нарід з могутнього протибольшевицького фронту і стоять на перешкоді упорядкування українсько-польських добросусідських взаємин.

14 квітня 1945 р.

Українські повстанці

Подібна змістом відозва була поширена в травні 1945 р. теж між поляками Перемиського, Ярославського, Любачівського, Томашівського, Грубешівського й сусідніх повітів, в якій м.і., українські повстанці писали:

"Ми свідомі того, що боротьба поміж українцями і поляками недоцільна і шкідлива для обох народів, бо це вода на млин нашого спільного ворога - Москви. Ми далі стоїмо на становищі співпраці з польським населенням і його революційними елементами та поєднання спільної боротьби проти кремлівських поневолювачів, при умові, що дитам. Тому оголошуємо, що за мордування українців, й поляки відповідять у нашу сторону тим самим. Але невинної крови українського народу ми не простимо бан-грабіж майна, палення сіл та інші акти терору, звернені проти українського населення, ми будемо проводити оборонні та караючі акції як проти, міліції, так і проти цивільних банд. Ці акції будемо проводити залежно від бандитських акцій з боку покидьків польського суспільства й застосуватимемо всякі форми відплати. Постараємося карати тільки винних, та застерігаємо, що в деяких випадках кулям тяжко вибирати, бо обставини на це не дозволяють. Відповідальність за все це падає на цілу організацію, під маркою якої діють усі банди та, передусім, на ті станиці поліції, що за їх почином і на їхньому терені ті бандитські протиукраїнські акції проводяться".

Вслід за повідомленням пішли заповіджені відплатні акції. Впродовж одного місяця, від 15 квітня до 15 травня 1945 р. відділи УПА розгромили понад 20 станиць польської міліції (Грозьова, Риботичі, Тисова, Вільшани, Жапалів, Старе Село, Брусно, Тирява, Сальна і ін.), спалено польські села Борівницю й В'язовницю та покарано мешканців того села за багатократну участь у мордуванні українців по сусідніх селах; обстріляно гарнізони ВП в Конюші, Берендьовичах. А одночасно майже в кожному мішаному селі переведено збори польського населення, на яких представники УПА давали український погляд на витворену ситуацію.

Усе це мало успіх. Польський терор притих, МО перестала грабувати по українських селах, а з польською антибольшевицькою підпільною організацією ВІН ("Вольносць і нєподлєглосць") заключено навіть договір про спільні акції проти большевиків. УПА опанувала ситуацію до тої міри, що від половини травня до серпня 1945 р. існувала на всьому Закерзонні т. зв. українська повстанська республіка, в якій ворог осмілювався появлятись на селах лише в асисті більших військових відділів.

Про цю "повстанську республіку" пише в своїх споминах Хрін, один із тодішніх командирів УПА на Закерзонні:

"В терені зорганізовано систему постачання. Встановлено постійні приділи харчування. Навіть проїзджі - кіньми, підводами чи роверами - повстанці отримували на приділові картки з магазинів харчі й інші предмети щоденного вжитку. Постали наші малі фабрики, що виробляли: тютюн з етикетками УПА, цигарки, пасту, мило й шкіру. Селяни виварювали сіль, робили мазила до обуви, зброї й возів. Працювали швальні білизни, мундирів, взуття, робітні скарпеток, панчіх, рукавиць, шаликів, светерів, бандажів, рушників тощо... Скрізь відбувалися військові вишколи, не тільки молоді, але й усієї мужви... Відбуваються санітарні вишколи дівчат... Працюють кузні й слюсарі, де направляють зброю, доробляють потрібні частини. Проводиться збірка всієї зброї й амуніції. Ведеться облік українського й польського населення. Вся мужва, спосібна носити зброю - зареєстрована. По селах відбуваються пописи хорів та театральних гуртків".

(С. Хрін: "Крізь сміх заліза", стор. 127-123)

Це закінчило добровільну "репатріяцію". Зимою 1944-45 і на провесні 1945 р. деяка кількість українського населення Закерзоння виїхала до СССР справді добровільно. Виїжджали тоді насамперед мешканці знищених фронговими діями сіл дуклянського поясу, мешканці холмських сіл, окружених польською більшістю, та члени й симпатики КПЗУ (Комуністичної Партії Західньої України) і москвофіли. УПА повела роз'яснювальну акцію проти масового виїзду, стаючи на становищі, що репатріяції польського напливового елементу, головно членів колишнього окупаційного апарату, з західньо-українських земель, не можна ніяк порівнювати з виселюванням українського населення Закерзоння з його прадідної землі.

До мешканців Лемківщини було видано таку відозву:

УКРАЇНЦІ ЛЕМКІВЩИНИ

На наших очах діється нечуване в культурному світі безправ'я. 45-мільйоновому Українському Народові відбирається право жити на власній, землі самостійним державним життям. Проти волі вікових власників західніх областей українських земель, кровожадна Москва торгує цією землею і життями соток тисяч українців.

Викидають Вас, дорогі Брати і Сестри, підступом і силою. Облесними обіцянками й кривавим терором.

Одним і другим керує справна рука НКВД. Ви ж самі переконані, що ті "приятелі" з переселенчих комісій, які зараз після нападу польської банди приїздять у Ваше село вихвалювати колгоспний рай, записати Вас на виїзд, самі ці банди організують і на Вас у села посилають. До цього часу ці "опікуни" - НКВДисти стріляли наших братів і сестер, грабували і палили наші оселі, ловили на облавах чоловіків у червону армію, гонили їх на фронт, а тепер, "по-приятельськи" намовляють Вас до переселення, щоб опісля, коли вже вирвуть Вас з рідного грунту, заморити голодом і важкою, надлюдською працею в колгоспах і фабриках.

За наказом Сталіна виганяють Вас з рідних хат, виривають власне поле і хліб та роблять з Вас бездомних бурлак і заставляють іти туди, де Сталін кине шматок хліба. Від Вас віднімуть усе найдорожче - Ваших дітей, віддадуть їх до захистів "Дєтяссел" і виховають з них яничар-енкаведистів, ворогів рідного народу.

Що така доля Вас чекає, про це найкраще говорять Вам сьогодні ті, що ще восени минулого року поїхали до того раю, а зараз полишали там жінок, дітей, рідних і все майно та втекли сюди назад, щоб тут, на рідній землі, загинути і того пекла більше на очі не бачити. Питайте їх! Вони розкажуть Вам всю правду. Ви мали також нагоду на власні очі бачити й говорити з тими, щасливцями захвалюваного колгоспного раю - червоноармійцями.

Погляньте, як опікуються інвалідами-червоноармійцями та їхніми родинами! Чи ж переселенці можуть сподіватися кращої опіки?

Там замість терору грабіжницьких польських банд, стрінете куди страшніший терор НКВД. Замість чепурної, скромної хижі - брудні бараки, голод, холод, стахановщину, норми й злидні. Чи ж варто міняти один терор на другий?

Прочитайте в польській пресі, як важко приходиться полякам зараз відбирати від німців і чехів готові загосподаровані, обсіяні, з живим і мертвим інвентарем прадавні свої землі, що й сьогодні не обсаджені та не замешкані ще поляками.

Чи сміли б Ви кидати на поталу рідну землю Прадідів Ваших, яку Ви віками обороняли і не зреклись та не покинули навіть перед страшними татарськими нападами і в часі довговікової неволі, але мужньо й по-геройськи зложили голови в її обороні?!

Тут кожний камінь, кожний предмет чи дерево, чи придорожній хрест, кожна могила шепче до Вас мовою століть - віків. Розказує про славу, бої та геройство - завзятих предків. І зараз Ви те все мали б кидати?... Мали б кидати всі святощі, розкішні, співучі потоки-ріки, оспівану в рідних піснях і переказах красу гір і лісів шумливих, красу - леліяну змалку в Ваших душах! Чи ж Вам не жаль? Чи остогидли Вам прадідні хижі - з кладовищем навколо святої церковці, що Вас хрестила, вінчала й прощала востаннє труни Ваших налближчих?

Ні, Ви ніколи не погодитесь і не покинете прадідної землі, щоб зажити життям бездомних собак, без віри, моралі, любови і без надії.

Бо Ви захочете колись зложити свої кості побіч Батьхів своїх і Дідів Ваших у рідну, Святу землю, а не безбатченками десь, у чужих землях, під чужим тином.

Українці Лемківщини! Ми віримо Вам, ми знаємо, що Ви не дасьте себе обдурити! Нікуди не виїжджайте! Не стягайте на себе прокляття сучасних і майбутніх поколінь! Бороніть рідну землю й рідні хати! Не шукайте щастя, спокою там, де його немає!

Умирайте там, де родились Ви і Ваші предки.

Творіть самооборону й захищайте рідні оселі від ворожих банд! Краще згинути, а не кидати рідної землі, бо тут і на шибениці буде Вас Бог благословити, а майбутні покоління збережуть на віки пам'ять про Вашу геройську боротьбу.

Ми віримо, що Ви не покинете Рідної Землі!

Вересень, 1945 р.

Українські повстанці

Одночасно, через окремих підпільних курієрів УПА всім закордонним представництвам у Варшаві було вручено такий меморіял, написаний в англійській, французькій та німецькій мовах:

Воля народам ! Воля людині ! Смерть тиранії !

ДО ЦІЛОГО КУЛЬТУРНОГО СВІТУ!

Відкритий лист українців, замешкалих за лінією Керзона

"Ми, - Народи Об'єднаних Націй сповнені рішучости знову утвердити віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи, в рівноправність чоловіків і жінок і в рівність прав великих і малих націй, та створити умови, при яких може додержуватися справедливість і повага до зобов'язань, що виходять із договорів і інших джерел міжнароднього права та сприяти соціяльному прогресові й поліпшенню умов життя при більшій свободі, і з цією метою проявляти терпеливість і жити разом у мирі, один з одним, як добрі сусіди, вирішили об'єднати наші зусилля для здійснення цих цілей". (Витяг із статуту міжнародньої Організації Об'єднаних Націй ухваленого на конференції в Сан-Франціско).

Ми, українці, мешканці української етнографічної території, положеної в горах Карпатах на захід від ріки Сяну, далі на північ над рікою Сяном і Солокією та на захід від ріки Буг, - території, яка рішенням Кримської Конференції осталась у рамах відновленої Польської Держави, звертаємось цією дорогою до амбасад і урядів Великої Британії, Споучених Штатів Америки, Франції, Швеції, Швайцарії, Туреччини та всіх інших Европейських і Позаевропейських Держав, звертаємось також особисто до Пана Президента Трумена, до Пана Прем'єра Етлі і їх Міністрів Закордонних Справ, які опрацьовували, ухвалювали і підписували статут Об'єднаних Націй, - звертаємось далі до всіх Голів і Достойників Християнських Церков, до Міжнароднього Червоного Хреста, до всіх Політичних і Гуманітарних Поступових Організацій у всіх краях і до сумління Цілого Прогресивного Людства з оцим відкритим листом в справі страшного безправ'я і насильства, яке чинять над нами, під керівництвом большевиків, військо і органи теперішнього польського уряду.

На основі рішення Кримської Конференції, згадана територія на північ і захід від лінії Керзона, має залишитися у рамках відновленої Польської Держави. Згідно з цим, українському населенню, яке в числі приблизно одного мільйона живе від найдавніших віків історії на цих теренах, мають прислуговувати всі конституційні й громадські права в польській державі.

Однак, теперішній польський уряд, виконуючи сліпо волю і вказівки совєтських властей, від яких він є залежний, не погодився на те, щоб признати українцям якінебудь людські й громадські права, але вирішив насильно виселити ціле українське населення з його дотеперішніх, батьківських відвічних осель.

Тутешнє українське населення не хотіло і не хоче під жодною умовою покинути свої землі і своїх дотеперішніх осель. Діється це з різних зрозумілих людських причин, але найголовніше тому, що в рамках Совєтського Союзу, куди нас хочуть вивозити і де мешкає вся решта Українського, понад 40-мільйонового народу, наш народ не має забезпечених жодних національно-політичних, релігійних ні соціяльних людських прав.

Український нарід терпить у рамках Совєтського Союзу нечуваний національно-політичний і соціяльний гніт. Совєтський режим, у якому доводиться жити українському і другим народам - це режим тотальної диктатури і тиранії, в якому наших братів позбавлено всіх людських прав.

Тому з цілого приблизно мільйона українців, які мешкають за лінією Керзона, майже ніхто не хотів і не хоче від'їжджати добровільно до Совєтського Союзу. Ціле українське населення цих теренів висловилось майже однодушно за те, що не хоче виїжджати, але хоче остатися на своїх дотеперішніх місцях, у своїх батьківських оселях і хоче користати з належних йому громадських прав.

Однак теперішній польський уряд, під натиском Москви, яка боїться залишити українців поза межами своїх безпосередніх нелюдських винародовлюючих експериментів, вирішив викинути українське населення насильно з його осель.

Офіційно ж в урядових договорах проголошено, що це є добровільие переселення.

Ми, українці, отже, дотримуємось цієї урядової постанови про добровільне переселення. Однак, представники польського й большевицького урядів намагаються перевести не добровільне переселення, а примусове виселення. Большевицько-польські переселенчі комісії проголошували впродовж цілого минулого року щораз нові реченці виїзду та провадили в цій цілі широку пропаганду, але майже ніхто з українців не хотів виїжджати. Тоді представники польського й большевицького урядів почали організувати з-поміж польського населення озброєні банди й наказувати їм нападати на українські села, щоб у цей спосіб змусити терором до виїзду.

Наслідком цього упродовж останнього року, а головно на весні 1945 р. нападали на українські села чиспенні польські озброєні банди, яким явно помагапа урядова, державна міліція й інші урядові чинники. Ці озброєні банди, разом з міліцією і частинами війська, спалили впродовж минупого року на цих теренах кількадесять українських сіл, а багато більше пограбували і понищили. Діялись при тому страшні злочини масових мордів і вбивств. У деяких селах вбили банди й державна міліція по сто, двісті й більше людей впродовж одного дня. Били до крови, тортурували і вбивали також жінок, старих і дітей. Живих людей, часто навіть немовлят, кидали прямо в огонь.

Патронували тій людоїдській терористичній акції частини большевицьких прикордонних військ НКВД, які переходили часто в різних місцях новоутворений кордон між Польщею і УССР, стаціонували на цьому боці та помагали всіляким польським терористичним бандам ламати опір і оборону українського населення перед терором і виселенням.

Однак і цей довготривалий терор організованих банд державної міліції не зламав волі українського населення залишитись на своїй землі.

Під натиском нечуваного терору записався на виїзд тільки невеликий процент людей. Але й ті, які записувались, робили це під примусом. Виїжджати однак не хотіли, тікали й ховалися. А ті, яких таки вивезли, повертали часто вже по короткому часі через кордон, до своїх рідних осель, якщо їм вдалося втекти з концентраційних таборів, до яких большевики вивозять звідси українське населення.

Українське населення, доведене до крайности, зорганізувало власними силами загальну збройну самооборону проти цих польсько-большевицьких банд. Ціле населення стало солідарно до рішучої оборони. Збройні частини Української Повстанчої Арми (УПА) й самооборони відбивали з успіхом у багатьох випадках напади банд і міліції.

Також серед польсьхого народу відозвались з часом розумні голоси, які засуджували терористичні протиукраїнські напади, як ганебні й шкідливі для інтересів польського народу.

При допомозі завзятої збройної самооборони українського населення і, з другої сторони, під впливом усвідомленої акції розумвіших патріотичних кіл польської суспільности, вдалося по довшому часі у місяцях травні і червні 1945 р. зліквідувати в більшості випадків терористичні напади банд і криваву польсько-українську боротьбу.

Залишки терористичних банд діяли і діють досі тільки в тих не дуже численних місцевостях, де польське населення підлягає впливам урядового комуністично-большевицького табору. У великій більшості прикордонних українсько-польських теренів запанував влітку 1945 р. повний спокій. Мирне населення, як польське, так і українське, приступило перший раз за довгий час до нормальних польових робіт у взаємній сусідській згоді. З кожним днем наладнувались кращі відносини на цих теренах. На місце дотеперішньої боротьби, яка принесла шкоду обом народам, народжувалась приязнь і співпраця, які могли принести обом сторонам в майбутньому поважні користи. З сього ходу справ раділи всі чесні і розумні люди.

Але теперішній польський уряд, підлягаючи зовсім впливам і директивам червоної московської імперіялістичної політики, затривожився, що порозуміння та співпраця польських та українських національних чинників може вплинути дуже поважно на зміцнення визвольного протибольшевицького фронту поневолених народів СССР, які борються за своє визволення і державну приналежність. Тому в тих урядових большевицьких колах вирішили за всяку ціну виселити всіх українців, щоб тим розділити й порізнити обидва народи, бо це потрібне сьогодні імперіялістичній політиці Москви.

Коли не вдалася спроба перевести виселення українців при допомозі терору міліції й організованих цивільних банд, польський уряд кинув у місяці вересні 1945 р. великі частини війська до акції насильного виселення українців. В той спосіб розпочалася з початком вересня нова хвиля терору проти українського населення, тим разом уже зовсім явна, незамаскована заслоною невідповідальних банд, бо переводили цю акцію військові частини. Треба зазначити, що командирами цих частин польського війська є майже виключно большевицькі офіцери в польських мундирах. Військо те оточує ночами українські села, на взір сумної пам'яті гітлерівських душогубів в часі недавньої німецької окупації, і примушує опісля населення до виїзду.

Тому, що українці не хочуть ніде добровільно виїздити, вояки цього польського війська, за наказом згори, грабують усе майно, страшать масовими розстрілами, часто б'ють, гвалтують жінок, стріляють невинних жителів, силою викидають з хат та чинять всілякі інші насильства й злочини.

В місті Перемишлі арештували єпископа української греко-кат. Церкви, Коциловського, за прикладом і взірцем большевиків, які арештували у Львові й вивезли на Сибір митрополита греко-католицької Церкви, Йосифа Сліпого, та всіх єпископів і багато священиків, а греко-католицькі Церкви віддали православній Церкві, яка тепер не є взагалі вільною релігійною організацією, а замаскованою інституцією большевицької поліції (НКВД-НКГВ). Заразом з єпископом Коциловськиім арешгували також багато інших інтелігентів, щоб примусити терором також українську інтелігенцію виїхати до совєтського червоного "раю", якого всі наші люди бояться і ненавидять цілою душею, бо знають не з теорії комунізму, книжок і пропаганди, а зі страшного досвіду, який перейшов український народ, перебуваючи більше 25-ти років під большевицькою владою, що Совєтський Союз - це одна велика тюрма народів і система безконечних концентраційних таборів, розстрілів та інших найстрашніших форм терору, властивих усім тоталітарним диктаторським режимам, доведеним до максимальних форм звиродніння.

Діються всі ті безправства й злочини над нашим народом в той час, коли всьому світові проголошено засади Атлянтійської Хартії, чотири величні свободи президента Рузвелта, статут нової міжнародньої Організації Об'єднаних Націй, названий міністром Стеттніюсом "світлою інституцією нового вільного світу", коли Президент Трумен проголошує початок Золотого Віку Свободи Людства, а найвизначніші державні мужі Великої Британії проголошують ті самі величні засади й запевняють своїм словом і честю, що будуть стояти твердо на стороні права й справедливости в світі.

Тим часом у відношенні до Українського народу, як цілості, і до нас, мешканців, положених за лінією Керзона, зламано явно й потоптано не тільки зобов'язання, наложені статутом нової міжнародньої Організації Об'єднаних Націй, але знищено навіть найскромніші засади християнської моралі й примітивної людської гуманности. Нам відмовляють навіть того права, яке має забезпечене в культурних дехократичних країнах світу кожна звірина й кожна жива істота.

Нас викидають насильно з наших хат і сіл, б'ють до крови й до смерти жінок, дітей і старих, кидають у вогонь живих людей, навіть немовлят, відірваних від грудей матерів, арештовують наших священиків і єпископів, грабують наше майно, стягають з бідних сільських жінок останню подерту сорочку, змушують виїжджати проти нашої волі до Совєтського Союзу на поневіряння і загибіль. У нас є багато сіл, які цілими місяцями перебувають з усім своїм мізерним добром, з жінками й дітьми, у вогких лісах, де в землі, в дебрах і водах змушені ховатися від дикого нелюдського терору, як у час нападів середньовічних кочових орд.

А роблять всі оті страшні гітлерівсько-неронівські злочини саме ті, які кричать облудно в усьому світі про свою "прогресивність", "соціяльний поступ", "світову революцію", що намагаються грати ролю "спасителів" людства від усього лиха й злиднів.

Ми, українці, жителі теренів, положених за лінією Керзона, боремося разом з цілим українським народом всіма силами проти цих насильств, не жалуючи трудів і крови, глибоко переконані втому, що наші безсмертні жертви в цій жорстокій боротьбі вийдуть на добре й користь усього людства, загроженого небезпекою тотальної тиранії, тим разом мальованої на червоно.

Одночасно звертаємося оцмм відкритим листом до Всього Культурного Світу в надії, що всі свободолюбиві народи й усі культурні, гуманні люди, до яких дійде наш голос, відізвуться на нього та підтримають героїчну боротьбу нашого народу проти варварського, людоїдського знищення, яким грозять нам большевицькі й польсько-большевицькі тирани.

В першу чергу звертаємо наш голос до тих представників великих західніх демократичних потуг, які проголосили й підписали наведений у витягах, на початку цього листа, статут Організації Об'єднаних Націй, в якому урочисто обіцяють вони боронити права народів і права людини.

Звертаємось до них з протестом, скаргою та гарячим апелем, щоб допомогли вони своїми силами перевести в життя проголошені від них великі засади людської Свободи й Справедливості.

В місяці жовтні, 1945 р.

Представники всіх верств

українського населення за лінією Керзона

В липні й серпні 1945 р. пересунулась через терен Закерзоння хвиля червоноармійських частин, що повертались з фронтів. Згідно з дорученням УГВР, Головного Командування УПА та Проводу ОУН, частини УПА та боївки українського підпілля виминають усяких зударів з червоноармійськими частинами і замість цього поширюють між ними масово летючки: "До офіцерів войска польскєго" , "До жолнєжи войска польскєго", "Бійці і командири Червоної Армії, переможці гітлерівської Німеччини" (остання російською мовою) і ін. Зрозуміло, що роз'яснювальна пропаганда УПА й українського підпілля знаходила належний відгомін і серед польського вояцтва.

Та большевицькі верховоди Москви й Варшави, зустрівшись з відмовою українського населення Закерзоння від добровільного виїзду з прадідних земель, рішили перейти до безоглядного, примусового виселення всіх українців. Для підготови тієї акції, польський уряд висилає осінню 1945 р. на українські терени Закерзоння військові частини, завданням яких було - прочистити терен від УПА.

Настрої, які панували тоді на цих теренах, характеризує допис польського майора Е.Г. "Коли кінець бандам" в польсько-комуністичному тижневику "Нове Горизонти", видаваному в Перемишлі, з дати 4. серпня 1946 р.:

"Військова частина 2. полк. Попки прибула до Перемишля під кінець 1945 р... Багато завдань має вона, але найважніше й основне - боротьба з бандитами. Що ж, коли військо стрічає тут великі перешкоди і то, на жаль, зі сторони, з якої треба б сподіватися якраз чогось протилежного. Тією перешкодою є брак співпраці місцевого громадянства з військом".

Автор описує далі наскок УПА на Орхівці під Перемишлем, в якому, на його думку, брало участь 500 повстанців, і пише далі:

"Отже ж це не шпилька! Десь ці люди мали зброю, десь діяв їх штаб, десь вони збиралися, якимись дорогами ішли до цілі наскоку. Мусів їх хтось стрічати, бачити, знати про них. А чи хтось про це повідомив вчас? Ні! І коли прийшов з трудом зібраний відділ війська, то, на жаль, ніхто не подав йому якоїсь конкретної допомоги, не потрапив, чи не хотів показати якихсь слідів...

Чому так діється, що до тепер, не зважаючи на переселення так великої кількости українців, - бандити дістають допомогу в багатьох селах, одержують провідників, постачальників, розвідчиків, шпигунів, зв'язкових, курієрів?

Чому такої допомоги не одержує (польське) військо від своїх земляків, від громадян, яких боронить? Гірше того: Чому так багато чесних поляків толерують, коли найгірші українські націоналісти підшиваються під польське громадянство? Чому не зголошують про знаних їм бандерівців? Терор українських фашистів є злим виправданням пасивности".

Акція польського війська не дала бажаних вислідів. Тоді польська влада стягає регулярні частини ВП, заступає їх спецвідцілами ВП, зложеними з комуністичного шумовиння і при їх допомозі починає 1. вересня 1945 р. переводити безоглядне примусове виселення. Збройні спецвідділи ВП окружують вибране село, силою викидають українське населення з хати і під дулами скорострілів відставляють їх до кордону, або до залізничних стацій. При тому важко побивано людей, а майно граблено.

УПА стає негайно в обороні українського населення. Акції відділів УПА були спрямовані на нищення й пошкодження шляхів комунікації, - зривання мостів, залізничих рейок, нишення залізничих стацій, - та на ліквідування переселенських комісій. Ось кілька прикладів тієї акції:

18. серпня 1945 р. у с. Ляхова зліквідовано відділ ВП, зложений з 20 бійців.

26. серпня 1945 р. на шляху біля Баряжа зліквідовано переселенчу комісію в складі 4-ох осіб.

1. вересня 1945 р. на шосі Белз-Баряж зліквідовано відділ МО, 19 польських поліцистів, разом з їхнім командантом.

15. вересня 1945 р. знищено міст на шосі Корониця - Будомир.

15. вересня 1945 р. розгромлено станицю ВП в Новій Греблі.

18. вересня 1945 р. пошкоджено міст на шосі Любачів - Рава.

19. вересня 1945 р. знищено міст біля Верхрати.

20. вересня 1945 р. знищено мости на шосі Чесанів - Брусно і Горнець - Брусно, залізничний міст на шляху Олешичі - Суховоля і два мости біля с. Тимці.

22. вересня 1945 р. перервано рейки на шляху Любачів - Ярослав і Олешичі - Нова Гребля.

25. вересня 1945 р. в с. Млинках зліквідовано трьох членів переселенчої комісії - полковника ВП і двох його співробітників.

5. жовтня 1945 р. відділи УПА зайняли залізничні стації Кристинопіль і Сокаль-Забуже. Стації і всі вагони, призначені на вивіз населения, знищено, а людей відіслано домів. На Бузі висаджено два мости, а в Кристинополі зліквідовано станицю польської міліції.

Мости знищено далі: 7. жовтня біля с. Загір'я, 12. листопада біля Жапалова, 21. листопада у Сухорові.

Більші акції проти ВП та МО переведено: 15. вересня 1945 - акція на містечко Олешичі; 28. вересня акція на станицю МО в Войтковій; 22. жовтня акція на Кузьмину і Вірчу; 28. жовтня на Ліщавку.

26. грудня 1945 р. відділи УПА обстріляли з гранатометів місто Перемишль.

Про розміри та значення цих акцій УПА говорить найкраще передана в "Нових Горизонтах" ч. 2. з датою 13. січня 1946 р. відповідь червоного маршалка Польщі Ролі-Жимєрського на інтерпеляцію посла Гловача, в якій він, признаючи, що закроєна на повне виселення українського населения Закерзоння акція останніх місяців 1945 р. піднесла відсоток виселених ледве до 65%, виправдував невдачу акціями "банд": "В часі акції ті банди, щоб перешкодити репатріяції населення, підняли боротьбу, знищуючи мости й залізничні рейки, а також спалюючи села. Дійшло до завзятих сутичок, у яких військо осягнуло дуже поважні висліди. Здобуття великої кількости зброї свідчить про серйозність тих боїв. Здобуто 31 машинових і 312 звичайних крісів, 179 автоматів, 110 пістолів і 1.768 гранат, велику кількість самоходів, возів, коней і корів".

А червоний прем'єр Осубка-Моравскі доповнив ці статистичні дані на сесії Краєвої Ради Народової: "У боях з бандами органи МО (Міліції Обивательської) понесли в 1945 р. такі страти: 1.411 міліціонерів убитих, 1.410 ранених і 940 полонених бандитами".

З початком 1946 р. дії УПА на Закерзонні кріпшають. Ось дещо з їх реєстру:

15. 2. 46 р. банда ВП напала на присілки с. Ваставне Храпи і Пискорі (Ярославщина) і зразу кинулася грабувати й арештувати українське населення. На польських бандитів зробив наскок вд Месники - 1. Сильним вогнем повстанцям пощастило виперти ворога із становищ, що він встиг був зайняти, та ввійти в село. Під час бою ворогові наспіла допомога силою 400 чоловік ВП, що квартирувало в с. Радава. Прибулі почали обстрілювати повстанців з важких кулеметів і гармат. Повстанці, утративши 3 убитими, відступили.

5. 3. 46 р. повстанці розігнали конвой із 70 вояків ВП, що вели на вивіз переселенців із сс. Тирява і Сільна і Самушова до Сянока. Селяни повернулися додому.

8. 3. 46 р. вд УПА провів бойову акцію на м. Любича (пов. Томашів), де в той час квартирувало щось із 900 чол. ВП. Повстанці, поділившись на три групи, виконали такі завдання: 1-ша група перетяла телефонічні сполучення, здобула залізничну станцію, звільнила велику групу переселенців, що перебували під ворожим конвоєм, спалила 80 вагонів; 2-га наскочила на головний військовий штаб, цілком знищила його приміщення, спалила урядові документи; 3-тя - вимінувала міст на лінії Рава Руська - Любачів та обстріляла густим вогнем сс. Тенетиська, Князі, де стаціонували Більші ворожі з'єднання. Ворожі втрати - 55 убитими, між ними 1 підполковник, 1 капітан, 4 поручники, 7 осіб переселенчої комісії, близько 70 поранених.

12. 3. 46 р. на залізничному шляху Олешичі - Нова Гребля повстанці пустили під укіс поїзд, яким їхало ВП з Ярослава до Томашова переселювати українців.

14. 3. 46 р. повстанці зробили на шляху Милків - Старе Село (пов. Любачів) засідку на банду ВП, що верталася, пограбувавши с. Милків. Ворог, утративши 16 убитими та 8 пораненими й залишивши частину пограбованого майна, панічно втік.

14. 3. 46 р. повстанці зробили засідку на шляху Ярослав - Любачів між присілками Бахурі - Томси. На засідку наїхало 2 автомашини пограничників; залоги їх зліквідовано. Ворог мав 17 убитих, між ними 1 майор енкаведист, 1 капітан, 2 поручники.

17. 3. 46 р. ВП заатакувало пвд УПА, що квартирував у с. Фельбах (пов. Любачів). Пвд відступив до лісу, де прийняв бій, в якому ворог утратив 17 убитими й багато пораненими. Пвд мав 1 убитого і 1 пораненого.

21. 3. 46 р. банда ВП напала на с. Улюч (Перемищина) та з місця почала його грабувати. В селі в цей час квартирували 2 відділи УПА, які зустріли бандитів вогнем. Убито 3 грабіжників і 1 поручника артилерії взято в полон. Повстанці перейшли до оточения ворога. Бандити зауважили це та почали панічно тікати в бік с. Добра Та тут чекала на них засідка, що вбила ще 5 бандитів.

25. 3. 46 р. пвд УПА знищив із засідки при гостинці Любачів - Горинець 8 бандитів ВП. Здобуто транспорт харчів.

28. 3. 46 р. вд Месники - 1 провів наскок на станицю (міліція обивательська) в с. Залусся (пов. Ярослав), де перебувало близько сотні польсько-большевицьких бандитів. Станицю цілком знищено і зруйновано. Ворог утратив 16 убитими. Відділ утрат не мав.

28. 3. 46 р. повстанці наскочили на станицю МО в с. Нове Брусно (пов. Любачів) і без власних утрат знищили 11 бандитів.

28. 3. 46 р. вд Месники - 2 наскочив на станицю МО в с. Лівча (пов. Любачів). Станицю знищено в бою, вбито 31 міліціянтів. Власні втрати 2 легко поранені.

28. 3. 46 р. повстанці наскочили на МО в с. Горинець (пов. Любачів) де перебували 22 польсько-большевицьких бандитів, між ними 7 енкаведистів. Після короткого бою ворог панічно відступив залишивши 13 убитих і 1 пораненого. Повстанці втрат не мали.

2. 4. 46 р. вд УПА зробив засідку на ВП з Бірчі, що постійно грабувало с. Тростянець. На засідку найшла група грабіжників, з якої у завзятому бою 14 убито й 16 поранено. У повстанців втрат не було.

15. 4. 46 р. пвд УПА зробив засідку б. с. Молодич (пов. Ярослав) на ВП, що попереднього дня палило українські хати у цьому селі. Із засідки знищено 10 бандитів, здобуто кулемет "Максим", кулемет МГ і іншу зброю.

16. 4. 46 р. повстанці зробили засідку на ВП на шляху Угнів - Річиця (пов. Томашів); знищено 12 бандитів.

16. 4. 46 р. повстанці без власних втрат знищили із засідки на шляху Угнів - Белз 12 польсько-большевицьких бандитів, між ними 1 поручник і 1 лейтенант НКВД.

18. 4. 46 р. 60 бандитів УБП (Ужонд Безпєченства Публічнего) напали на с. Конюша (пов. Перемишль), де заскочили 8 повстанців. Повстанців оточено. Вони боронилися до останнього набоя, і жоден не пішов в полон. У завзятому бою впали всі, крім важко поранених, з яких один зразу ж помер, а другого бандити замучили в Перемиській тюрмі. Не зважаючи на нелюдські тортури, він не тільки не зрадив жодних підпільних таємниць, а, скатований, плював опричникам у вічі.

22. 4. 46 р. вд УПА під командою к-ра Ш. провів бойову акцію на залізничну станцію в Угневі. В місті в цей час стаціонувало щось із 400 чоловік, ВП, крім цього на станції було близько 100 чоловік ВП. Повстанці підсунулися під самі ворожі стійки та бравурним наступом зайняли станцію і кілька прилеглих будинків, де стаціонувало ВП. Вояки ВП, більшість у самій білизні, панічно втекли. Повстанці спалили станційний будинок, будинки, де квартирувало ВП, і вагони на станції. Ворог мав щось 30 вбитих і кількадесять поранених. Здобуто багато зброї й амуніції. Повстанці мали 11 легкоранених.

24. 4. 46 р. вд Вовки зробили засідку на шосе Грубешів - Баряж на автоколону ВП. Із 18 авт ані одно не втекло від повстанців. Під час, коли після переможного бою з залогою цих авт, вбивши деяких з неї й деяких роззброївши, повстанці докінчували палити автомашини, над'їхало ще одне авто і танкетка, повні енкаведистів. Після завзятого бою повстанці розігнали енкаведистів і знищили танкетку. Ворог утратив 51 убитими. Здобуто зброю й амуніцію. Знишено 19 автомашин і танкетку. Повстанці втратили 1 убитого.

25. 4. 46 р. відділи УПА провели відплатну акцію на польське бандитське село В'язовницю (пов. Ярослав), де в цей час квартирувало 140 міліціянтів, 120 "штурмівки", 50 енкаведистів, 250 чоловік бандитської "самооборони", крім великого числа цивільних озброєних бандитів. Відділи повстанців під охороною власного сильного вогню вдерлися в село, де було зведено запеклі вуличні бої. У наслідок ворог був цілковито розгромлений, спалено 2/3 бандитського села. Знищено щось із 500 бандитів. Повстанці втратипи 8 убитими і 13 пораненими.

27. 4. 46 р. повстанці звільнили 8 фір переселенців із с. Команча (Лемківщина). Конвоїрів розігнано.

28. 4. 46 р. в лісі б. с. Шмітків (Грубешівщина), заскочені польсько-большевицькими бандами, пострілялися у безвихідній ситуації 11 повстанців з ройовим Дібровою. Два важко поранені, що попали в полон хоч зазнали недлюдських тортур, не зрадили жодних військових таємниць.

В квітні 1946 р. під містечком Плазів (Любачівщина) повстанці висадили в повітря поїзд оперативного відділу НКВД. Убито капітана НКВД і багато інших старшин і рядових енкаведистів.

5. 5. 46 р. повстанці наскочили на 300 бандитів ВП, що виселювали с. Хоробрів (Грубешівщина). Ворога цілком розгромлено. Він утратив 15 убитими, 5 попало в полон, яких звільнено. Здобуто багато зброї. Повстанці втрат не мали.

7. 5. 46 р. ВП найшло на табір цивільного населення в лісі б. с. Люблинець (Любачівщина). Повстанці, що також квартирували в цьому селі, стали в обороні мирної людности. Вони звели бій з ВП, в якому без власних втрат, знищили 16 польських бандитів та багато поранили. Ворог панічно втік.

9. 5. 46 р. групка українських повстанців та кілька місцевих селян прогнали сотню ВП, що грабувала с. Полянки (пов. Лісько).

12. 5. 46 р. вд УПА убив з засідки біля м. Балигород (пов. Лісько) 10 солдатів ВП і багато поранив.

12. 5. 46 р. повстанці на шляху Угнів - Корчів підмінували поїзд, в якому їхали енкаведисти. Було вбито щось 50 енкаведистів та знищено кілька везених гарматок і скорострілів. Крім цього в бою знищено ще трьох енкаведистів.

13. 5. 46 р. повстанці під ком. к-ра М. зробили засідку б. с. Габківці (пов. Лісько). На засідку наїхало авто з большевицькою переселенчою комісією. Авто спалено і знищено 19 польсько-большевицьких бандитів. Між ними 2 майорів і 2 поручників.

13. 5. 46 р. відділ УПА звів бій з сотнею військ НКВД і частиною кіннотників НКВД в Долгобичівському лісі (Грубешівщина). Ворога оточено і розгромлено. Він мав близько 30 убитих і багато ранених.

15. 5. 46 р. повстанці звільнили переселюваних селян із села Добра (Бірчавщина).

15. 5. 46 р. ВП спалило 41 господарсто в с. Ветлина (пов. Лісько). Вбито 1 селянина, масово пограбовано людей, пограбовано церкву. Вертаючись із села, звідки прогнала його місцева боївка, між селами Крива і Довжиця наскочило воно на засідку вд УПА під ком. к-ра М. Повстанці вбили понад 30 бандитів, понад 20 були поранені.

18. 5. 46 р. повстанці знищили із засідки на шляху Радава - Воля Гордянська (пов. Ярослав) 19 польсько-большевицьких бандитів, між ними 1 поручника і 1 капітана.

28. 5. 46 р. повстанці із засідки на шляху Гребенне - Потоки (пов. Томашів) знищили 10 енкаведистів і 10 поранили.

Вночі з 27. 5. 46 р. відділи УПА і військові частини польського підпілля провели спільний наскок на м. Грубешів. Здобуто міцно укріплені бльоки будинків НКВД і знищено їх. В бою з енкаведистами багато їх убито. Здобуто і знищено будинок УБП, а членів УБП повбивано або роззброєно, інші розбіглися; знищено приміщення пошти і інші урядові будинки. Звільнено в'язнів. Ворожі втрати вбитими понад 30 чоловік УБП і ВП, 1 майор НКВД, кілька працівників ППР, багато еикаведистів (числа годі було встановити, трупи НКВД вивозили критими автами вночі) та багато поранених. Здобуто різні документи. Втрати українських повстанців 1 вбитий, польських відділів - 4 вбитими і 3 пораненими.

28. 5. 46 р. частині відступаючих зі Грубешова вд УПА довелося вести бій у Метелинському лісі з великою бандою енкаведистів і ВП, що квартирувало недалеко лісу й тепер, опам'ятавшись, кинулося переслідувати відступаючих повстанців. У завзятому бою було вбито 32 енкаведистів і 6 чоловік ВП. У повстанців - 3 убиті, 5 ранених.

28. 5. 46 р. вд УПА звів великий бій з бандою ВП б. с. Воля Крецівська (Перемищина). У бою брали участь 2 ворожі літаки. В наслідок бою ворога було розбито. Він утратив б. 40 убитими і багато пораненими. Декількох вояків ВП полонено. Їх після пропагандивної гутірки звільнено.

29. 5. р. вд УПА заатакували ВП на постої б. с. Купна. Ворога розбито і переслідувано аж під Бірчу. Він утратив 15 убитими, між ними 1 поручник. У повстанців 1 убитий.

29. 5. 46 р. після наскоку на Грубешів ворогові наспіла сильна військова допомога з Холму, Люблина та Замостя. Одна з таких груп КБВ (Корпус безпєченства вевнентшнего) з Люблина зустрінулася з вд українських повстанців б. с. Діброва, а пізніше б. колонії Вишнів. В обох випадках з ворогом було зведено короткі запеклі бої, в яких він панічно залишив бойовище. Втрат ворога в першому бою не устійнено, в другому - близько 10 чоловік убитими. Повстанці втратили 2 убитими.

11. 6. 46 р. вд УПА звів бій з великою бандою ВП в околиці сіл Розпуття - Завадка (Лемківщина). В бою ворог утратив понад 10 убитими, повстанці - 7 убитими.

14. 6. 46 р. вд УПА взяв у полон 78 вояків з підстаршинської школи ВП. Після роззброєння їх, по кількагодинній гутірці, звільнено.

27. 6. 46 р. велика банда наскочила на табір підстаршинської школи УПА в лісі б. сс. Конюша - Корманичі (Перемищина). У завзятому бою було знищено (за даними ворога) 34 польсько-большевицьких бандитів. Між ними знищено 2 поручників і 3 підпоручників, багато взято в полон. Здобуто багато зброї.

Вночі з 5-6. 7. 46 р. повстанці зробили наскок на станицю МО (Міліція Обивательська) в с. Гладишів (пов. Горлиці). Спалено станицю і будинок волости. Знищено командпнта МО та його заступника. Міліціянтів роззброєно і після пропагандивної гутірки звільнено. Здобуто архів і зброю.

12. 6. 46 р. вд УПА звів бій з бандою ВП в долині між селами Ясенів - Поруби (Перемищина). Ворог залишив на бойовищі 6 убитих та 17 поранених.

24. 6. 46 р. відділи УПА звели великий бій з польсько-большевицькими бандитами в с. Явірник (Бірчанщина). Ворога розбито. Він мав 51 вбитих і 83 поранених. Втрати повстанців - вбитих і 16 поранених.

24. 7. 46 р. вд УПА зробив засідку на банду ВП в лісі б. с. Березовиць (пов. Сянік). Було вбито 8 бандитів, крім цього ворог мав 7 важко поранених, що померли в лічниці. Здобуто зброю, амуніцію і багато харчів.

(За органом УГВР "Самостійність", 1946 р.)

Характер і форми цих боїв схоплює опис наступу на Грубешів, (поданий в краєвій літературі і передрукований в органі ЗЧ ОУН "Визвольна Політика" ч. 1-2, січень-лютий 1947 р. та в журналі "До Зброї" ч. 7-8, листопад-грудень 1946 р.), що його нижче подаємо:

ЗВІТ З АКЦІЇ НА МІСТО ГРУБЕШІВ

переведеної в ночі з 27 на 28 травня 1946 р.

На конференції представників УПА з пердставниками "ВІН"-у ("Вольносць і нєподлєглосць") дня 18. 5. 46 р. представники ВІН-у запроєктували спільну акцію на м. Грубешів, в цілі знищення тих ворожих інституцій, які шкодять обом народам та тероризують польське і українське населення і підпільні організації, й в цілі надання нашій співпраці конкретного характеру. Встановлено, що акція має відбутися з 27. на 28. 5. 1946 р. В акції в місті мали взяти участь відділи УПА, розвідку, застави і теренових провідників мав дати "ВІН". Представники "ВІН"-у настоювали головно на знищенні НКВД. Обіцяли взяти участь в акції в силі одної сотні Усталено збірний пункт і розпізнавальні знаки. Представники "ВІН"-у передали плян Грубешова з означенням ворожих об'єктів і подали стан ворожих сил.

1. НКВД - 150 люда квартирує в двох бльоках домів, обдротовані і підготовані окопи. Стійки від вулиці і від городів поза дротами. (Ці дані різнилися від наших даних про 250 НКВД-истів, які ми дістали на підставі зізнання НКВД-иста, зловленого в бою з УПА дня 14. 5. 1946.

2. УБП (Ужонд Безпєченства Публічнего - прим. Редакції) коло 60 осіб. Будинок мурований, обдротований від вулиці має мурований паркан - висота 2 метри.

3. МО (Міліція Обивательська - прим. Редакції) - до 60 осіб - 2 малі будинки.

4. Штурмівка - до 20 осіб.

5. Охорона команданта міста (штурмівка) - до 40 осіб.

6. Виселенча комісія - 12 осіб (з пістолями).

7. ВП (Войско Польське - прим. Редакції) - за містом в кошарах - до 300 осіб.

8. Дім ППР (Польська Партія Робітнича - прим. Редакції).

Представники "ВІН"-у ствердили, що ВП участи в бої не візьме. Всі дані об'єкти були розположені в одній частині міста, дуже близько себе, що дуже ускладнювало оперування поодиноких груп.

Наша підготова

На відправі з к-диром В. дня 24. 5. постановлено акцію перевести. Акцію ускладнювало те, що наша розвідка донеспа, що "ВіН" голосно про цю акцію говорить, що багато польського населення знає про акцію і про замовлену на 24. 5. збірку членів АК. Це все грозило, що наші пляни ворог розшифрує.

На підставі вирішено, що на збірному, вихідному до акції пункті буде д. Пет. Дун. і спільно обговорить з представниками "ВіН"-у плян акції. - Д. Пет. відповідає за організування безпеки перед акцією. За переведення акцій відповідає д. Пр. Назначено збірний пункт відділів на день 25. 5., і боєві розпізнавальні знаки. Постановлено, щоб взяли участь в акції кращі вояки, добре одіті, належно пропагандивно підготовані, щоб гідно репрезентували наші збройні сили перед сусідами.

Дня 25. 5. 46. на збірному пункті зібралися відділи і б. СБ. (боївка Служби Безпеки - прим. Редакції). К-дир Б. перевів перегляд і спільно відсвятковано свято 23. травня. Ніччю перемаршовано на збірний пункт 6 км. від Грубешова, де мали бути відділи "ВіН"-у. Стріча з їхньою стежою мала бути на мості на р. Гучва, але там нікого не було. Розложено відділи в боєво-охоронному характері. Приготонано кулеметні гнізда. В лісі відділів, "ВіН"-у не було. Їх представник приїхав 27. 5. рано і сказав, що відділи є в дальших лісах, прийдуть вечером, а в 12 год. приїдуть к-дири "ВіН"-у для обговорення пляну наступу.

Стріча з сусідами і обговорення плану акції

Представники "ВіН"-у, офіцери, приїхали фірою на означений час. Представилися: Вк., довудца обводу, к-дир їхньго війська, кап. Вр. до усталення пляну, пор. М. - к-дир оперування в місті, пор. С. - к-дир застав поза містом. Всі вищі, як середнього росту. Вк. і Вр. вбрані в цивільне убрання, скромно. Пор. М. і Сьлєпи в військових уніформах, убрані скромно. Всі озброєні в пістолі, кап. Вр. - ППС, і М. - КБН.

Привітання відбулися в приязній атмосфері, взаємно частували себе тютюном. Скликано командирів поодиноких груп, постелено коци і розпочато укладання оперативного пляну. Представники "ВіН"-у представили теренові умовини і розклад ворога. Укладання оперативного пляну передали нашим представникам, кажучи, що не знають нищівної сили торпед і можливости іхнього поцілу. Заявили, що на себе беруть обезпечення поза містом, будуть брати участь в акції, самі хочуть нищити УБП, роззброїти МО, знищити ППР, і дадуть провідників по всіх інших опірних пунктах ворога. Гарантували, що ВП не візьме участи в бою в жоднім випадку, а буде сидіти тихо. Проєктів було багато, представники "ВіН"-у займали становище більш пасивне. Врешті укладено поверховий плян акції. К-дир Пр. з к-дирами відділів УПА встановили подрібний плян акції на НКВД, розміщення застав і інших бойових груп, і передано це до дискусії, що й прийнято. На УБП призначено ще одно технічне звено з торпедами.

Підвідділи УПА в силі:

120 осіб плюс 2 технічні торпедні звена плюс 30 люда резерви - наступ на НКВД, 15 люда, боївка Я. - обстріл з крила. К-дир наступу - Пр.

Воєва група "ВіН" - 25 люда плюс наше техн. торпедве звено на УБП. - К-дир пор. М.

МО роззброїть "ВіН" сам.

Виселенча комісія - 20 люда - б. СБ., к-дир О. (наші).

Приватні мешкання урядовців з УБП - 10 з "ВіН"-у, 2 наших.

Знищення пошти і застави, щоб нас не окружило НКВД - боївка Х.

Застава на холмськім мості - б. СБ.

Відділ к-дира Б. - забезпечення від ВП.

Застава в метеленському лісі і спалення мосту в Вербковичах - "ВіН" в числі 25 люда.

Застава від Холма - на роздоріжжі Грубешів - Холм - Городно - 25 люда "ВіН".

Черничин - застава від Сокаля - "ВіН" - 20 люда.

Дрібніші застави - "ВіН".

Подано боєві клички і боєві завдання поодиноких груп. Встановлено час наступу. Починає мала група, яка атакує НКВД. Враховано всякі евентуальності. З нашої сторони - к-дир акції Пр., з польської сторони - кап. Вк.

Представники "ВіН"-у від'їхали. З к-дирами поодиноких груп зроблено відправку і точно пояснено плян акції, розміщення ворога і завдання поодиноких груп. Опісля це саме зроблено з роєвими. Перед вечером зроблено збірку з усіма боєвими групами, повідомлено про акцію і назначено завдання поодиноких груп. Передано плян Грубешева кожному з к-дирів, і він познайомлював свою групу зокрема. Перед заходом сонця прибули відділи "ВіН"-у, зайшли на поляну, де була наша збірка, і дістали команду "свобідно". Посідали і курили. Веселі, убрані в військові уніформи ВП, або шиті з дреліху. Виглядали репрсзентативно. Наші відділи вже також мали "свобідно", і між стрільцями нашими і "ВіН"-у почалася розмова, пізнавали себе, оповідали про минулі стрічі - коли ми ще були ворогами. Варта підмітила, що зверхній вигляд відділів "ВіН"-у був більше репрезентативний, як наших. З польським відділом прибув політ. реф. з Варшави - П. О.

Кілька хвилин спочинку, останні накази. Відділи "ВіН"-у як розпізнавальні знаки насадили на рукави приготовані попередньо червоно-білі опаски. Наші стрільці зробили опаски з хустинок (білі). Відійшли. Перед Грубешовом остання розвідка - в місті спокій, ніхто нічого не сподівається.

Проведення акції

Всі боєві групи увійшли непомітно в місто. Ворожі варти погано пильнували і ніхто нічого не сподівався, в місті Зловлено 5 вояків МО і придержано (група Вовки І.). Відділи прийшли на призначене місце багато пізніше, як було передбачено (12,5 год.). До того провідннк "ВіН"-у, який проводив на означене місце групу "Вовки І", помимо кількакратного пояснення, де мав завести, завів її в таке місце, де грозив сильний обстріл ворога і своїх. (Ця група мала почати наступ). Група хотіла перейти з гори на призначене місце, але це було неможливо, зайняла більш вигідне місце, початок год.1,30.

НКВД: група УПА з півдня підсунулася під самі дроти, а деякі і в окопи НКВД. Поставлено торпедник на становищі. Наші становища були розложені півколом довкруги НКВД. Друга група, два рої, була з півночі (не згідно з пляном). Один рій, як охорона торпед, перед штабом НКВД, другий на становищах, на яких мав бути Яс. Перша торпеда вдарила в будинок, де було військо НКВД. Друга група, два рої, була з півночі міста. Будинки НКВД вкрив пил з розірваних торпедою мурів. Другу торпеду пустив стрілець В. і бунчужний - "Вовки ІІІ". - Також цільна. Ще пущено 4 торпеди, з цього дві цільні. Частина НКВД вибігла на становище з південної сторони і відкрила воронь з двох "Максимів" і іншої зброї, але їх зразу знищено перехресним кулеметним всгнем гранатами і "гарлачем". Вкінці стріляв лише один "Максим", але його становище було призначене на обстріл другої, східньої частини терену, і через погане поле обстрілу, не робив жодної шкоди нашим відділам. Північна група лише завважила, як деякі НКВД-исти втікали на схід, у місто. Другий рій, з відділу Зом. (кулеметчик С.) обстрілював втікачів з будинку УБП, два впало, три повернулися назад. Незабаром НКВД почало пускати ракети з міста. Як ми довідалися опісля, в місті було коло 20 авт ЧА, які верталися десь з Німеччини. Бій тривав коло 1,30 год. Як почало світати, дано знак до відступу.

УБП: з гуком першої торпеди група М. з б. СБ. В. почала наступ на будинок УБП. Заатаковані втікли нагору, де їх нищено кулеметним огнем, решта втекла з камениці, інших знищено в середині. Будинок здобуто наступом. Випущено в'язнів, а будинок із актами спалено. АК-івці билися дуже добре. МО - не розроблено, Виселенчої Комісії не знищено, тому, що там була сильна охорона з кулеметами, і вона не дала доступити до будинку, а розвідка "ВіН"-у донесла неправдиві відомості (з пістолями).

Приміщення ППР знищено, забрано документи, зліквідовано кілька працівників, які там були.

Знищено пошту. З нашої огорони був ранений інструктор - "Вовки ІІ", - Б., 2 з "ВіН"-у, один з б. СБ О. вбитий під час перестрілки з переселенчою комісією.

На знак ракети почато відступ. На холмському мості вбила група "Вовки І" - майора НКВД (пізнано по пагонах) та 3-ох вояків з ВП. Вони ранили роєвого П. Тут же танкетка заатакувала відступаючу групу пор. М. Був з нашої сторони вбитий В., підреф. СБ. зі сторони "ВіН"-у - чотири вбиті, три ранені. Задня частина "ВіН"-у розбіглася і одинцем пізніше пробилася додому.

Втрати ворога: УБП і ВП - понад 30 осіб.

Розброєно 5 МО. Вбито кілька працівників ППР.

НКВД: здемольовано торпедами майже цілі приміщення НКВД - жертв не устійнено. Розвалено будинки в двох місцях і частину бараку. Вбитих забрано ніччю, а не знати, що було в тих частинах будинку, які знищено.

Бій в Теребінському лісі

Найперше відступив відділ "Вовки І", опісля відступили інші відділи і б. СБ. На збірному пункті лишився ще д. Пр., д. Дун. і Г., бо не вернула ще б. СБ. Я. Коли Я., перейшов шосу в метеленському ліску, над'їхало кілька авт НКВД і ВП з Грубешова (Ворог уже вспів спам'ятатися і зорганізуватися) і обстріляли відділи. В тім місці не було доцільно приймати бою, і дано наказ до відступу в напрямі теребінського лісу, 2 км. від ліску ворог вже був на віддалі цільного стрілу і почав обстрілювати відсгупаючу розсгрільну. Відстрілюючись відступлено аж до території лісу. В часі відступу двох наших ранено - одного легко, другого тяжче. На краю лісу швидко привернено боєвий порядок і прийнято оборону. Наспіла ворожа танкетка. Наступ відбито, скоростріли на танкетці знищено. Тут також був відділ "Вовки І". В бою було три вбитих і 3 ранених, в тім к-дир Пр. Ворог заліг, обстрілював наші становища і не наступав. Відділи почали відв'язуватися. На кінець лишився ще відділ "Вовки" ІІ і ІІІ". Вони відступили коло 200 м. в ліс і залягли. За якийсь час зі сторони лісу, в напрямі нашої розстрільної, почав зближатися ворог, який хотів нас окружити. Ворога підпущено на близьку віддаль і прийнято гураганним вогнем. Ворог почав панічно втікати. Наші відділи відв'язалися в іншому напрямі. Бій тривав від 4,20 до 6,30.

Втрати ворога: 32 НКВД і 6 ВП вбиті (подали з "ВіН"-у). Наші втрати: 3 вбиті, 5 ранених.

29. 5. коло 8 год. ворог дістав підкріплення з Люблина, Холма та Замостя, і почав погоню за відділами, але не попав на сліди. Група Я., під командуванням Дум. і І., відступила в метеленський ліс. Під лісом почав хтось стріляти. д. І. вислав 4-ох боєвиків в розвідку на колонію, щоб розпитати, що діється довкола. Ворог був уже на краю ліса, і, коли стрільці вийшли на поле, почав по них вогонь. Тут згинуло 2-ох, в тім д. Горинь. Група відступила до лісу коло діброви, де получилася з частиною відділу Д. По обіді подано, що зближається ворог КБВ (з Люблина). Розложено розстрільну. Підпущено ворога на близьку віддаль. На наказ к-дира Д. ворога прийнято гураганним вогнем. Ворог почав панічно втікати. Відділ відв'язався. Як почало смеркати, відділ почав відступати в південний терен. Коло колонії Вишнів завважено, що в нашу сторону зближається ворог. Частина відділу залягла, частина ще стояла. Д-ий почав перекликатись з ВП, питаючи хто є з ВП. Відповіли, що КБВ "з Люблина" - "А то хто?". - "Войско Варевжа, пор. Дунайскі". Ворог не сподівався підступу, машерував дальше. Коли ворог підійшов на близьку віддаль, прийнято його гураганним вогнем. Ворог панічно втік, лишаючи 10 вбитих. Наші відділи відв'язалися.

Втрати ворога: (Перший бій не провірено). Другий бій - 10 вбитих.

На окрему згадку заслуговують три наступи на Бірчу, особливо ж третій наступ, переведений з'єднаннями УПА під командуванням полк. Коника 6-7. січня 1946 р., та бої відділів к-рів Хрена й Мирона з гарнізонами погранвійськ в березні 1946 р. Місто Бірчу перемінила була польська МО в свою випадову базу проти українського населення, оточивши місто з усіх сторін укріпленими бункрами, випосаженими тяжкою зброєю. В місті перебувало тоді 1.500 бійців ВП, МО та НКВД. Повстанці знищили сім ворожих бункрів, ввійшли в місто і нищать різні ворожі приміщення. Ворог втратив 70 вбитими і понад 150 раненими, по стороні повстанців впало 23 бійців, між ними й командир полк. Коник і сотенний Орський, а 22 було ранених.

Б боях з погран-військами ВП відділи Хрена й Мирона розбили в днях 28-31. березня 1946 р. всі гарнізони ВП на польсько-словацькому кордоні, понад 150 ворожих вояків взяли в полон; велика кількість польських вояків втекла на Словаччину, де їх роззброєно й інтерновано.

20. березня 1946 р. курінь Хрена та курінь Мирона спільно перевели наступ на Яселко, де зібрались були відділи погранвійськ та МО з Радошиць, Лупкова та Команчі. Ворога окружено й цілковито розгромлено. В бою вбито 24-ох вояків ВП, трьох ранено, а 79-ох, в тому 12 старшин і 32 підстаршин взято живими в полон. В архіві знайдено докладну характеристику кожного члена ВП; на підставі цих даних 20-ох полонених звільнено, решту, які вславились паленням і мордуванням українського населення, розстріляно. Здобуто 2 міномети і 120 стрілен до міномета, 8 кулеметів, 15 крісів-снайперів, 64 кріси, 40 автоматів, 10.000 штук амуніції, 20 пістоль, 37 пар коней, пограблених в селян та велику кількість білля, взуття й уніформів.

22. березня 1946 р. відділ Дідика перевів акцію на Команчу, але залога ВП силою 80 люда при появі УПА втекла до Лупкова. Повстанці зищили приміщення МО та ВП та залізничу стацію з 40 вагонами, призначеними для вивозу виселенців.

23. березня 1943 р. втекла теж при появі УПА залога Радошиць.

26. і 27. березня 1946 р. повстанці заатакували Лупків. Згрупованим у Лупкові погранзаставам ВП, силою 250 люда, вдалось аднак прорватись і втекти на Словаччину, де Їх інтерновано.

26. березня 1946 р. відділи Хрена і Мирона розгромили в Височавах, Кожушному і Щавнім відділ ВП, силою 180 люда. В бою вбито 31 ворога, понад 40 ранено і 31 вояків та 2 старшин взято в полон. Здобуто 6 кулеметів, 1 гранатомет, 25 крісів, 7 ППС та багато муніції й білля.

30. березня 1946 р. відділи Хрена й Мирона звели веллкий бій - з 32-им полком ВП в селах Середнє Велике і Лукове. В запеклому бою ворог втратив 31 вбитими й кількадесять раненими. Ворогові не вдалось окружити повстанців, які при появі літаків відступили в ліси.

Про всі ті дії писала, очевидно зі своїм підходом і в своєму насвітленні, польська преса, як от: "Дзєннік Жешовскі" з вересня 1946 р. (помістив інтерв'ю з ген. Роткевичем, командуючим військ, що боролись проти УПА. на Закерзонні); "Польска Збройна", 8. VІІІ. 1946 р. ("Конєц Дам'яна"); "Нове Горизонти", 25. VІІІ. 46. ("Посилені наскоки бандерівців"); "Дзєннік Польскі", 25. VІІІ. 46 р. ("Язва бандитизму в Горлицькому повіті"); "Глос Люду", 28. VІІІ. 1946 р. ("Ржешуф бореться з бандитизмом"); "Ржечпосполіта", 3. ІХ. 46 р. ("Про що мріє УПА"); "Дзеннік Ржешовскі", 2. ІХ. 46 р. ("Знищення радіовисильні УПА"); "Дзєннік Ржешовскі" , 12. ІХ. 46 р. ("Як розбито грізну банду Семена"); "Пшекруй", 15-21. ІХ. 46 р. (довгий репортаж: "По слідах бандерівців"); "Трибуна Роботніча", ч. 22, 1946 р. ("200 забитих - кількасот поранених. Акція військових відділів проти бандерівців"); "Нове Горизонти" 13. Х. 46 р. ("Успіхи в боротьбі з бандерівцями").

Ствердивши неуспіх акції примусового виселення, польський уряд проголошує 15. червня 1946 р. акцію "репатріяція" українців з Закерзоння закінченою і визначає решту населення, яка залишилася на 3акерзонні, польською.

Але, як скоро виявилось, це був лише тактичний маневр. Ворогові йшло про перегруповання сил та випрацювання й підгоговку нової тактики.

В березні 1947 р. на Закерзоння приїхав заступник Жимєрского, міністер Свєрчевскі, комуністичний герой еспанської війни, щоб на місці запізнатись з положенням і випрацювати новий плян дій проти УПА. Та 28. березня 1947 р. на шасі між Балигородом і Тісною відділ УПА під командуванням Хрена розбив охоронний відділ Свєрчевского і зліквідував його самого. (Свєрчевскому улаштовано в Варшаві державний похорон з участю офіційних представників всіх комуністичних держав).

Місяць після цього, 28. травня 1947 р. підписано в Варшаві польсько-чесько-московський договір про спільні військові дії Польщі, Чехословачини й СССР проти УПА. Ті дії пов'язано з новою акцією примусового виселення понад чверть мільйона українців, які ще залишились на Закерзонні.

Згідно з цим договором большевики кинули з Львівської воєнної округи одну панцерну дивізію та спеціяльні протипартизанські загони й забльокували погранвійськами українсько-польський кордон, чехи вислали одну гірську бригаду, а поляки моторизований корпус, зложений з трьох дивізій, та відділи КБП (Корпус Безпеченьства Публічнего, - польська намістка спец-відділів НКВД). Всі три військові з'єднання комуністичних держав мали в диспозиції всі роди зброї: артилерію, танки, літаки та панцерні вози. Офензивою керував сам червоний маршал Польщі Роля-Жимєрскі при допомозі ген. Моссора як командира військ і Радкевича, міністра польської поліції.

Акція була спрямована головно проти Лемківщини й Перемищини, що їх відрізано від польських теренів сильною смугою польських поліційних частин. Розташувавшись в терені, польські війська приступили до повного виселювання всього не лише українського, але и польського населення з терену дій. Українське населення відтранспортовувано під сильною військовою ескортою на "Зємє одзискане", в південну Прусію і на Шлеськ, а Польське населення вглиб Польщі.

Після місяця тієї акції вся Лемківщина, Перемищина й Ярославщина обернулась в безлюдну пустелю: цивільне населення цих теренів було виселено до одної душі. Всякі харчеві магазіини зліквідовано. Після цього приступлено до великих акцій на ліси. Відділи УПА ставили подивугідний спротив ворогові.

Та їхнє положення стало надзвичайно важким не лише із-за величезного насичення терену ворожими військами, але ще більше із-за повного обезлюднення терену, що надзвичайно ускладнило проблему прохарчування, тим, більше, що в новій ситуації відділи УПА були змушені до безустанних перемаршів.

Крім цього, повне виселення українського населення позбавило збройну боротьбу УПА на цих теренах основної цілі. Тому, Командування УПА дає доручення застановити дальшу збройну бортььбу на Закерзонні. Деякі відділи одержують завдання іти в рейди на захід, решта - повинна перейти на терени УССР.

Всі відділи на Закерзонню розчленовуються на менші підвідділи і серед надлюдських зусиль, в безнастанних боях з величезною перевагою ворога, видержуючи голод і труди далеких маршів, прориваються з ворожого перстня і переходять - одні в рейди на захід, а інші, безпосередньо або через Словаччину, до УССР.

Так заgінчилася геройська боротьба УПА на Закерзонні, якою не тільки вкрито славою українську зброю, але, насамперед, створено надзвичайно важливий історично-політичний документ боротьби українського, автохтонного населення Закерзоння проти злочинного, насильного виселювання його з його прабатьківської землі.

9. НОВІ ФОРМИ БОРОТЬБИ

Велика військова акція трьох комуністичних держав - Польщі, СССР та Чехословаччини, - проти УПА весною і літом 1947 р. довела до перервання дій УПА тільки на терені Закерзоння. На теренах УССР боротьба ведеться далі.

Само-собою, що нова ситуація, яка створилась на українських землях після закінчення другої світової війни, мусіла вплинути й на структуру і форми боротьби українського підпілля. Нова політична ситуація заставляла керівництво української революційно-збройної боротьби брати до уваги довгий період, який мусить пройти між другою й третьою світовими війнами, а факт, що большевики могли тепер скупчувати на одному відтинкові окупованої території цілі армії НКВД й ЧА, робив недоцільним оперування великими повстанськими загонами. Крім цього немаловажною справою стала й проблема прохарчування. Бльокада сіл, що її застосувало НКВД, не давала змоги правильному функціонуванні постачання для великих повстанських частин, а пороблені під час переходу фронтів по лісах харчеві магазини УПА, (які в час енкаведівських бльокад стали замкненим в лісах відділам УПА в так великій пригоді), вичерпувались тим більше, що під час великих облав 1945-46 рр. багато тих магазинів попало в руки НКВД.

Думку про конечність перебудови форм революційнозбройної боротьби висловив Провід ОУН вже в своїй Деклярації з приводу закінчення другої світової війни в травні 1945 р., а Українська Головна Визвольна Рада говорить про це як про найближче завдання у своїй відозві з листопада 1946 р., визнаючи однак при тому позитивними наслідки пересунення реалізації тієї перебудови аж на зиму 1946-47 р.:

"Впродовж останніх двох років (1945-46) - говориться в цій відозві - УПА звела з енкаведівськими загонами і кинутими проти неї частинами Червоної Армії кількасот більших боїв і незліченну кількість менших боїв і дрібних сутичок, провела цілу низку саботажних акцій, знищила кілька тисяч найзапекліших ворогів українського народу зпоміж партії, НКВД, большевицької адміністрації. Революційне підпілля провело величезну протибольшевицьку політично-виховну й організаторську роботу серед українських мас. В наслідок революційно-визвольної боротьби українського народу большевицькі окупанти фактично не панують над величезною територією України і не можуть тут успішно здійснювати своїх терористичних і грабункових заходів".

В дусі нових потреб згідно з дорученням УГВР та Головного Командування УПА, приходить (згадуване вже в одному з попередніх розділів) розчленування відділів УПА на оперативно самостійні підвідділи величиною 11-50 люда. Частина бійців УПА переходить в склад СКБ - Самооборонвих Кущевих Відділів - для скріплення збройного підпілля.

Про цей перехід до нових форм боротьби говориться в органі УГВР "Бюро Інформації УГВР, випуск ч. 2":

"Закінчення 2-ої світової війни дозволило московсько-большевицьким окупантам України кинути всі свої сили на боротьбу з українським повстанським і підпільним визвольно-революційним рухом. Мир, що настав у світі, створив московсько-большевицьким імперіялістам догідні умови для зміцнення їхнього становища в середині СССР, яке зараз після війни було серйозно захитане посиленим спротивом нещадно гноблених і експлуатованих працюючих мас та національно-визвольними змаганнями поневолених народів, зокрема ж визвольною боротьбою українського народу та народу Прибалтики. Супроти всього населення, а особливо супроти українського населення на території дій УПА і революційного підпілля, большевицькі кати застосували нечуваний терор. Вони кинули на українські землі численні банди МГБ, МВД, партії, озброєної адміністрації, і дали їм повну свободу у здушуванні визвольної боротьби українського народу, хоч би навіть найбільш звірськими і жорстокими методами.

Такий стан вимагав з боку українського визвольно-революційного руху зміни тактики. Йшлося про те, щоб, враховуючи існуючі в Україні обставини, а теж сили, що ними розпоряджався визвольний рух, знайти такі форми і методи боротьби, які забезпечували б визвольно-революційний рух перед розгромом з боку окупанта та дозволили б йому далі успішно розгортати свої дії. З цих причин УПА і революційні кадри перейшли з повстанських форм масової збройної боротьби в глибоке підпіля. Суцільні віділи УПА продовжують ще діяти тільки в тих районах, де для цього були догідні природно-географічі умови, (головним чином у підкарпатських областях). Головним завданням підпілля стала організаторська і широка політично-пропагандивна робота. Її метою є повалення большевицького панування в Україні і побудова на українських етнографічних землях Української Самостійної Соборної Держави.

Перейшовши в глибоке підпілля, український визвольно-революційний рух, проте, своїх збройних акцій не припинив; змінився тільки їхній харахтер. Це вже не великі бої сотень і куренів -УПА, а постійні, дрібні сутички з ворогом розчленованих, але тісно організаційно-пов'язаних та керованих одним центром повстанських і підпільних груп. З-за кожного рога в селі чи місті, на кожній стежці, в полі чи в лісі, днем і ніччю шле большевицькому окупантові невидна рука українського повстанця і підпільника революціонера караючу кулю за кривди народу, за топтання його прав, за мільйони закатованих, запроторених у тюрми чи концтабори українських патріотів, за грабіж українського населення і знущання над ним, за намагання національно розкладати український народ і деморалізувати його, в обороні позицій українського революційно-визвольного самостійницького руху в Україні. Своїми збройними діями УПА і революційне підпілля, з одного боку, утруднюють московсько-большевицьким окупантам їхні протинародні злочинні пляни, не дозволяють їм закріпитись в Україні, завдають втрат у людях. З другого боку, цими діями вони скріплюють українські народні маси в їхньому опорі большевицьким гнобителям та втримують їх у постійній готовості до остаточної розправи з окупантом в ім'я побудови незалежної української держави".

Перехід до нових форм боротьби привів до поновного затіснення організаційних зв'язків всіх трьох формацій - УПА-ОУН-УГВР, - у зв'язку з чим при всіх звідомленнях про активну боротьбу українського народу на Рідних Землях від 1947 р., говориться завжди про "бойові дії УПА і збройного підпілля".

Восени 1948 р. Головне Командування УПА переводить розчленування й переставлення на підпільно-збройні форми боротьби теж деяких відділів УПА в районі Карпат і Підкарпаття.

Про технічну сторінку нових форм боротьби ми говоритимемо ширше в розділі про організаційну структуру УПА; для ілюстрації цих форм ми наводимо в наступному розділі уривок з реєстру боєвих дій УПА і збройного підпілля за перших два місяці 1949 р., отже після повного переведення збройної боротьби на нові форми; на цьому ж місці ограничимось до статистичного зіставлення дій УПА і збройного підпілля за роки 1947 і 1948.

В 1947 р. на терених восьми областей УССР занотовано 906 різного рода збройних і збройно-політичних акцій УПА та українського збройного підпілля, - збройних сутичок і боїв з відділами МВД, МГБ, озброєних партійців та большевицької окупаційної адміністрації, акцій для знищення ворожих адміністративних і господарських пунктів, засобів транспорту, що служать цілям грабунку українського народу, та всяких засобів большевицької пропаганди, як кіно, клюби тощо. За місяцями ці акції розподіляються так: січень 1947 р. - 26 акцій; лютий - 22; березень - З6; квітень - 90; травень - 107; червень - 111; липень - 91; серпень - 129; вересень 68; жовтень - 66; листопад - 89; грудень - 71. В поодиноких областях було: Волинська область - З5 акцій; Дрогобицька - 200; Львівська - 119; Рівенська - 26; Станиславівська - 285; Тернопільська - 204; Черновецька - 31; Закарпатська - 6 акцій.

У висліді цих акцій загинуло 1.018 большевиків, переважно провідних членів НКВД (в січні - 65. лютий - 41; березень - 47; квітень - 119; травень - 123; червень - 169; липень - 141; серпень - 140; вересень - 57; жовтень - 27; листопад - 36; грудень - 53), а 368 було важко поранених (січень - 19; лютий - 21; березень - 10; квітень - 25; травень - 37; червень - 46; липень - 79; серпень - 43; вересень - 28; жовтень - 8; листопад - 27; грудень - 15).

По стороні УПА і збройного підпіля впало в тому часі 325 люда, з того 116 в зачіпних акціях і 209 в оборонних (січень - 21; лютий - 12; березень - 12; квітень - 36; травень - 44; червень 41; липень - 33; серпень - 38; вересень - 23; жовтень - 19; листопад - 14; грдень - 32). У висліді облав НКВД на ліси та поодинокі села большевикам вдалося розкрити в 1947 р. 103 бункри УПА та криївки підпільників. У дванадцяти випадках залогам бункрів пощастило прорватися пробоєм крізь вороже кільце, в 91 випадку окружені (разом 209 люда) боронились до останнього і, вистрілявши всі набої, останньою гранатою розірвали себе, щоб не попасти живими в руки ворога.

Ці статистичні дані за 1947 рік відносяться тільки до теренів УССР і не охоплюють дії УПА на Закерзонні, що про них була мова в попередньому розділі. На Закерзонні не було теж потреби переходити зимою 1946-47 рр. на нові форми боротьби.

В 1948 р. на терені УССР мало місце 1.422 акцій УПА та збройного підпілля, а саме: січень - 104 акції; лютий - 92; березень - 85; квітень - 138; травень - 96; червень - 101; липень - 137; серпень - 237; вересень - 156; жовтень - 89; листопад - 99; грудень - 88. За областями: Волинська область - 42 акції; Дрогобицька -387; Кам'янець-Подільська - 8; Київська - 2; Львівська - 274; Рівенська - 67; Станиславівська - 344; Тернопільська - 282; Чернигівська - 2; Черновецька - 12; Берестейська - 2.

Втрати большевиків в 1948 р. виносили 910 вбитими, (січень - 87, лютий - 168, березень - 119, квітень - 75, травень - 68, червень - 46, липень - 63, серпень - 98, вересень - 58, жовтень - 48, листопад - 49, грудень - 31), та 330 раненими, (січень - 32; лютий - 23; березень - 69; квітень - 26 травень - 41; червень - 21; липень - 19; серпень - 31; вересень - 29; жовтень - 11; листопад - 14; грудень - 14).

УПА та українське збройне підпілля втратило за 1948 р. 347 вбитими, в тому 122 бійців УПА та 225 членів ОУН, (січень - 43; лютий - 55; березень - 42; квітень - 32; травень - 15; червень - 18; липень - 19; серпень -17; вересень - 25; жовтень - 19; листопад - 21; грудень - 41).

У висліді безупинних облав в 1948 р. НКВД вдалося викрити 94 криївки підпільників та повстанців. Лише в 7-ох випадках всім підпільникам вдалося прорватися; в 87-ох випадках окружені величезною перевагою ворога підпільники, згл. повстанці разом 191 чоловік, обороняючись до останнього набою, в безвихідному положенні порозривали себе гранатами. Большевикам вдалося в 1948 р. теж відшукати одну підпільну друкарню ОУН (на Волині) та одно із підпільних бюр Відділу Пропаганди й Інформації УГВР (в Болехівщині). Та в обох випадках працівники підпілля гранатами запалили криївки так, що в руки НКВД не дісталися ні будьякі документи, ні живі працівники ОУН чи УГВР.

В літі 1948 р. відділи УПА перевели масові акції проти колгоспів на терені Волинської области. Спалено колгоспи в наступних селах: Первісся і Городище, ро-н Луківці; Доротище, ро-н Ковель; Гупали і Запілля, р-н Любомиль; Потапи, р-н Головно; Дубечко і Кримко, ро-н Заболоття; Ратно, Бузаки, Хотишево, Чорче, Височно і Прохід, р-н Ратно; Синово, Замшани і Мізове, ро-н Стара Вижівка; Тоболи і Ворокомич, р-н Камінь-Коширський. Большевицьку, наслану адмініистрацію колгоспів зліквідовано.

В травні-червні 1948 р. переведено подібну акцію в Львівській області, спаливши колгоспи в селах: Черниця, р-н Підкаміиь; Гаї Старобрідські, р-н Броди; Кадлубиська, р-н Заболотці; Паликорови, р-н Підкамінь; в Паликоровах вбито під час тієї акції підполк. МГБ з Києва та місцевого районового начальника МГБ. Літом 1948 спалено колгоспи в тій же області: в м. Сокаль і в селах: Боб'ятин, Волиця, Зубків, Більковичі, Ксаверівка, Спасів, Перв'ятичі, Тартаків і Шарпанці.

В вересні 1948 р. спалено колгоспи в Чернівецькій області в селах: Головчинці, Козярі, Сухівці, Шильпаки і Глиниці Малі.

Більші бої УПА з МВД-МГБ в 1948 р. мали місце:

7. січня 1948 р. біля хуторів Весела Гора, р-н Підгайці, Тернопільська область, зустрілась більша група повстанців з відділом МВД і вступили з ним в бій. На допомогу большевикам прийшли відділи МВД з довколишніх сіл. Повстанці зайняли становища в долині біля села Курдибаба, де були залишені фронтові окопи і відбивши п'ятикратний наступ большевиків, відступили ніччю в ліси. Большевики втратили в бою 45 вбитими, по стороні повстанців впало 14.

16. лютого повстанці звели бій з відділом МВД в Романові, р-н Бібрки, Львівської области, в якому згинуло 7 большевиків.

7. березня 1948 р. пвд. УПА під командою хор. Романа звів бій з відділами МВД, що робили облаву на ліс між селами Лаврів, Нанчілка і Тиха, р-н Стрілки, Дрогобицька область. В кількагодинному бою большевики втратили 19 вбитими, повстанців впало 2.

4. червня 1948 р. пвд. УПА під ком. Летуна звів бій з відділом МВД, в якому 9 большевиків було вбитими і 4 важко раненими.

9. липня 1948 р. пвд. УПА під ком. Гамалії звів бій з відділом МГБ, що переводив облаву. В бою згинуло 8 большевиків.

Бої менших відділів УПА охоплені наведеною статистикою.

Для характеристики дій УПА після переходу на нові форми боротьби, подаємо за "Бюром lнформації УГВР" ч. 7., реєстр дій за січень-лютий 1949 р., а далі докладний опис деяких акцій з пізніших місяців того ж року.

10. ІЗ ЗБРОЙНИХ ДІЙ УПА І ЗБРОЙНОГО ПІДПІЛЛЯ НА УКР. ЗЕМЛЯХ ПІД МОСКОВСЬКО-БОЛЬШЕВИЦЬКОЮ ОКУПАЦІЄЮ

(Часткове зведення за час від січня до червня 1949 р.)

В 1949 році збройна боротьба УПА і збройного підпілля на Українських Землях в СССР проти московсько-большевицьких окупантів з непослабною силою триває далі. Увійшовши в період післявоєнного миру, український визвольно-революційний рух в СССР поставив перед собою такі завдання: 1. Втримати і далі розбудувати на Українських Землях під московсько-большевицькою окупацією свою організацію, яка в умовах емгебівського і емведівського терору може існувати і діяти тільки у формі збройного підпілля; 2. Втримати і далі розбудувати серед українського народу свої ідейні та моральні позиції шляхом поширювання визвольних, самостійницьких ідей та включування в активну протибольшевицьку боротьбу якнайширших мас українського народу шляхом виховування народу в дусі революційної боротьби; 3. Ширити ідею протибольшевицької визвольної революції в усьому СССР; 4. Активною боротьбою маніфестувати перед усіма волелюбними народами світу самостійницькі прагнення українського народу. Таким чином ведеться підготова до остаточного повалення в Україні в догідний момент московсько-большевицького панування, до відокремлення України від Росії, до, побудови незалежної української держави із справедливим суспільно-економічним та політичним ладом (безклясове суспільство та демократія). Закликаючи до боротьби з московсько-большевицькими гнобителями всі інші народи СССР, український визвольний рух змагає до перебудови СССР на засаді вільних національних держрв усіх підсовєтських народів, до найтіснішої співпраці цих народів після визволення на засадах повної рівноправности; без упривілейованого становища російського народу.

Всі ці завдання українське підпілля ось уже сьомий рік в умовах московсько-большевицької окупації послідовно й успішно здійснює.

В українській визвольно-революційній боротьбі останніх років збройні дії УПА і збройного підпілля мають таке призначення: в першу чергу в умовах большевицької поліційної системи за допомогою тих дій україський визвольний рух в СССР зберігає своє організоване існування та забезпечує собі умови для активної політичної протибольшевицької роботи. Далі, своїми збройними діями УПА і збройне підпілля: а) карають большевицьких гайдуків за їх знущання над народом та таким чином деякою мірою хоронять населення України від ворожого терору і безпощадного грабунку; б) знищують значне число ворогів-окупантів та їхніх вислужників, зривають різні пляни і через те не дозволяють московсько-большевицьким загарбникам міцно закріпитися в Україні; в) революціонізують народи і працюючі маси в усьому СССР.

УПА і збройне підпілля широко підтримуються мільйонними масами українського народу. За прикладом і під керівництвом підпілля українські народні маси ставлять московсько-большевицьким загарбникам завзятий, в багатьох випадках просто героїчний спротив.

Визвольною боротьбою українського народу, діями УПА і збройного підпілля керує УГВР. Всі підпільні клітини і повстанські групи між собою тісно пов'язані і підпорядковані одним територіяльним проводам.

В 1949 році в підкарпатських областях, які являють собою особливо догідний терен для партизанки, продовжують ще існувати та діяти відділи УПА. Літом 1949 р. один з таких відділів відбув пропагандивно-політичний рейд поза межі СССР, на територію Румунії. Рейд пройшов успішно.

Нижче подаємо часткове зведення збройних дій УПА і збройного підпілля за першу половину 1949 р. Неповне зведення таких дій за другу половину 1948 р. було опубліковане у Випуску № 6 БІ УГВР (за місяць лютий 1950 р.).

* * *

1. 1. 1949 р. в с. Поруби (р-н Немирів, Львів. обл.) підпільники зліквідували начальника стрибків.

2. 1. 1949 р. в с. Новинни (р-н Немирів, Львів. обл.) підпільники знищили клюб.

В м. січні 1949 р. повстанці спалили колгосп в с. Свитазів (р-н Сокаль, Львів. обл.).

4. 1. 1949 р. в лісі б. с. Бірче (р-н Комарно, Дрогоб. обл.) була сутичка між повстанцями й емведистами.

4. 1. 1949 р. в с. Довжанка (р-н Козлів, Терноп. обл.) підпільники здемолювали приміщення сільради й клюб.

4. 1. 49 р. б. с. Янківці (р-н Вел. Глубічок, Терноп. обл.) група повстанців звела бій з відділом емведистів. Ворог втратив трьох убитими і трьох раненими. По боці повстанців був 1 убитий.

5. 1. 49 р. на Осмолоді (р-н Перегінсько, Станисл. обл.) повстанці роззброїли 2-ох стрибків і пустили під укіс вузьколінійну залізничку.

6. 1. 1949 р. в с. Бунів (р-н Краковець, Львів. обл.) була сутичка між групою повстанців і відділом пограничників. Повстанці вбили двох пограничників та одного поранили. Самі втрат не мали.

6. 1. 49 р. в с. Марківка (р-н Печеніжин, Станисл. обл.) 10 емгебистів зробили засідку біля однієї хати. Туди переходили в той час підпільники. Зустрівшись, обидві сторони вхопили за зброю, але як одним, так і другим затялись автомати. Підпільники почали стріляти по емведистах з пістолів. Коли забракло набоїв, підпільники почали кидати до емведистів дровами, що були під шопою. Емведисти думаючи, шо це гранати, втекли до хати. Після цього підпільники відступили.

6. 1. 49 р. в с. Порозів (р-н Здовбунів, Рівен. обл.) група повстанців зробила наскок на станицю стрибків, під час якого застрілили трьох стрибків.

7. 1. 49 р. в с. Уїздці (р-н Мізоч, Рівен. обл.) відділ емведистів наскочив на криївку підпільників. Зав'язалась перестрілка. Побачивши своє безвихідне положення, підпільники серед співу революцігіних пісень та з окликами "За Україну! За її волю!" відібрали собі життя.

7. 1. 49 р. в с. Воскресінці (р-н Коломия, Станисл. обл.) емведисти наскочили на хату, де квартирувало двох підпільників. Підпільники кинули між ворога гранати. Зав'язався бій, під час якого загинув 1 підпільник, що поранений дострілився.

7. 1. 49 р. на дорозі б. с. Чортория (р-н Микулинці, Терноп. обл.) підпільники обстріляли емведистів, що над'їхали саньми. Зав'язався бій. Тому, що підпільників було тільки двох, емведисти їх окружили. У безвихідному положенні підпільники відбивалися, доки вистачало набоїв. Останніми набоями пострілялися.

7. 1. 49 р. в с. Маняві (р-н Солотвина, Станисл. обл.) була сутичка між групою підпільників і відділом емведистів.

7. 1. 49 р. в с. Лисовичі (р-н Стрий, Дрогоб. обл.) повстанці звели бій з відділом МВД. В бою загинув один повстанець. По боці емведистів був убитий капітан МВД і один емведист ранений.

8. 1. 49 р. в с. Баличі (р-н Мостиська, Дрогоб. обл.) емведисти наскочили на хату, де тоді перебував один підпільник. Оточений підпільник довгий час відбивався; врешті у безвихідному положенні дострілився.

8. 1. 49 р. в с. Дорогів (р-н Галич, Станисл. обл.) повстанці звели бій з відділом озброєної районової адміністрації. Від повстанських куль згинули три особи. Повстанці здобули 2 рушниці, 1 автомат і 3 пістолі.

8 1. 49 р. в с. Ясеновець (р-н Рожнітів. Станисл. обл.) була перестрілка між групою підпільників і відділом МВД.

9. 1. 49 р. на дорозі б с. Рунгури (р-н Печеніжин, Станисл. обл.) була сутичка між підпільниками й відділом емведистів.

9. 1. 49 р. в с. Кальна (р-н Болехів, Станисл. обл.) підпільники мали перестрілку з емведистами.

9. 1. 49 р. в с. Острів (р-н Галич, Станисл. обл.) група підпільників звела бій з відділом МВД.

10. 1. 49 р. в с. Судковичі (р-н Кручевичі, Дрогоб. обл.) підпільники зробили наскок на станицю стрибків. Під час наскоку одного стрибка вбито, інших роззброєно.

10. 1. 49 р. в с. Озірна (р-н Зборів, Терноп. обл.) була сутичка між двома повстанцями й групою МВД. По обох сторонах було по одному раненому.

10. 1. 49 р. в с. Петранка (р-н Перегінсько, Станисл. обл.) емведисти застали припадково в одній хаті підпільника. В перестрільці підпільник важко ранив одного емведиста, та самий, оточений ворогами, був примушений у безвихідному положенні дострілитися.

11. 1. 49 р. в с. Кайданці (р-н Збараж, Терноп. обл.) підпільники знищили виставлений большевиками пам'ятник, хоча в селі перебували весь час емведисти.

11. 1. 49 р. в с. Мшана (р-н Зборів, Терноп. обл.) підпільники знищили приміщення сільради й клюб, при чому в сільраді понищили всі документи.

11. 1. 49 р. в с. Загір'я (р-н Залізці, Терноп. обл.) повстанці знищили колгоспну контору.

12. 1. 49 р. в с. Гозіїв (р-н Болехів, Станисл, обл.) була сутичка між підпільниками й відділом МВД.

12. 1. 49 р. в с. Гозіїв (р-н Болехів, Станисл. обл.) була перестрілка між повстанцями й відділом емведистів.

12. 1. 49 р. в сс. Полянці і Тисів (р-н Болехів, Станисл. обл.) підпільники знищили телефонне устаткування.

12. 1. 49 р. в с. Білоголови (р-н Залізці, Терноп. обл.) підпільники знищили кінопересувку й здемолювали клюб.

12. 1. 49 р. в с. Присівці (р-н Зборів, Терноп. обл.) повстанці застрелили активного ворожого вислужника - організатора колгоспу, який ходив зі зброєю; одночасно ранили начальника стрибків. Обидва згадані знущалися над населенням.

12. 1. 49 р. в с. Озірна (р-н Зборів, Терноп. обл.) була сутичка між групою підпільників і відділом МВД. Важко ранений підпільник Табір дострілився, знищивши раніше біля себе всі записки.

12. 1. 49 р. в с. Луб'янки Вижні (р-н Збараж, Терноп. обл.) підпільники обстріляли емведистів, в наслідок чого був убитий ст. сержант МГБ. Підпільники втрат не мали.

13. 1. 49 р. на полях б. сс. Березовиця Велика і Мишковичі (р-н Микулинці, Терноп. обл.) трьох підпільників звели завзятий півторагодинний бій з 30-ма емведистами. Оточені ворогом, підпільники відстрілювалися до останнього набоя, та щоб не впасти живими в руки емведистів - у безвихідному положенні пострілялися. Ворог втратив сімох убитими.

13. 1. 49 р. в с. Травотолоки (р-н Зборів, Терноп. оБл.) підпільники спалили приміщення сільради й клюб.

13. 1. 49 р. в с. Беремівці (р-н Залізці, Терноп. обл.) підпільники знищили приміщення клюбу й сільради.

13. 1. 49 р. в с. Наконечне (р-н Яворів, Львів. обл.) підпільники звели бій з відділом МВД. В бою один емведист був убитий та один ранений.

14. 1. 49 р. в с. Вороничі (р-н Нові Стрілища, Дрогоб. обл.) повстанці зліквідували большевицького вислужника, що ходив зі зброєю і тероризував населення.

15. 1. 49 р. на сіножатах б. с. Яструбичі (р-н Радехів, Львів. обл.) оточені підпільники звели з емведистами бій. У безвихідному положенні підпільники пострілялися.

15. 1. 49 р. в с. Хижевичі (р-н Рудки, Дрогоб. обл.) була перестрілка між повстанцями й емведистами.

16. 1. 49 р. в лісі б. с. Блюдники (р-н Галич, Станисл. обл.) емведисти наскочили на криївку підпільників. Зав'язався бій. Оточені ворогом підпільники обляли криївку бензиною, підпалили й тоді пострілялися.

16. 1. 49 р. в с. Брошнів (р-н Долина, Станисл. обл.) емведисти зайшли до господаря, в якого була криївка підпільників. Зав'язався бій, в якому ворог втратив одного вбитим та одного пораненим, що скоро помер. Підпільники оточені емведистами, розірвали себе гранатами.

16. 1. 49 р. в с. Брошнів (р-н Долина, Станисл. обл.) група повстанців зробила наскок на станицю стрибків. Рядових стрибків роззброєно, а уповажненого МВД, партійця розстріляно.

17. 1. 49 р. в с. Цурків (р-н Мізоч, Рівен. обл.) була перестрілка між двома підпільниками й емведистами.

17. 1. 49 р. в с. Завидовичі (р-н Городок, Львів. обл.) була сутичка між підпільниками й відділом МВД.

18. 1. 49 р. в с. Яжів Старий (р-н Яворів, Львів. обл.) повстанці зліквідували участкового МВД. Здобуто 1 ППШ.

18. 1. 49 р. в с. Чистопади (р-н Залізці, Терноп. обл.) повстанці обстріляли групу озброєних бандитів з районової адміністрації, що приїхали в село ловити молодь на каторжні роботи. Перелякані бандити втекли.

18. 1. 49 р. в с. Коростова (р-н Остріг, Рівен. обл.) підпільники застрілили одного стрибка та одного поранили. Здобуто 1 ППШ й 1 рушницю.

19. 1. 49 р. в с. Несторівці (р-н Зборів, Терноп. обл.) повстанці спалили клюб і знищили приміщення сільради.

19. 1. 49 р. в с. Танява (р-н Болехів, Станисл. обл.) емведисти зганяли силою людей на збори. Їх помітили повстанці, що квартирували в одній хаті, вискочили на дорогу й автоматним вогнем вбили двох емведистів. Інші емведисти втекли.

19. 1. 49 р. в с. Воля Арланівська (р-н Судова Вишня, Дрогоб. обл.) повстанці звели бій з відділом МВД. В бою впало двох повстанців та один лейтенант МВД.

19. 1. 49 р. в с. Угольна (р-н Стрий, Дрогоб. обл.) була сутичка між підпільниками й емведистами, під час якої був убитий один емведист.

20. 1. 49 р. в с. Манастирець (р-н Сколє, Дрогоб. обл.) група підпільників звела бій з відділом МВД. Ворог утратив двох убитими і одного раненим.

20. 1. 49 р. в сс. Монилівка і Мильно (р-н Залізці, Терноп. обл.) підпільники знищили клюби й сільради.

21. 1. 49 р. двох атентатників з доручення підпілля застрелили в м. Калуші (Станисл. обл.) стрибка - Кучера Павла.

21. 1. 49 р. в с. Іванівці (р-н Ланчин, Станисл. обл.) була сутичка між групою повстанців і емведистами. В сутичці один емведист був ранений.

21. 1. 49 р. б. с. Грушка (р-н Отинія, Станисл. обл.) емведисти наскочили на криївку підпільників. Після кількагодинного завзятого бою оточені повстанці пострілялися.

22. 1. 49 р. в с. Здовбиця (р-н Здовбунів, Рівен. обл.) емведисти застали в одному будинку юнака-підпільника. Підпільник почав до емведистів стріляти, але оточений ворогами, не маючи змоги відступити, розірвався гранатою.

22. 1. 49 р. в с. Поляниці (р-н Болехів, Станисл. обл.) повстанці здемолювали приміщення сільради й знищили телефонну лінію.

24. 1. 49 р. підпільники зліквідували уповноважненого по заготівлі шкір з р-ну Остріг (Рівен. обл.) - Хоменка, що грабував і тероризував населення.

25. 1. 49 р. в лісі б. с. Княждвір (р-н Печеніжин, Станисл. обл.) емведисти наскочили на криївку двох підпільників. У нерівному, завзятому бою підпільники пострілялися.

25. 1. 49 р. в с. Пнів'я (р-н Надвірна, Станисл. обл.) була сутичка між підпільниками й емведистами.

27. 1. 49 р. в с. Бенькова Вижня (р-н Рудки, Дрогоб. обл.) повстанці звели бій з відділом МВД.

28. 1. 49 р. в с. Тучапи (р-н Городок, Львів. обл.) емведисти опергрупи зайшли до хати, де квартирували підпільники. Підпільники відкрили по них вогонь. Зав'язався бій, в якому ворог утратив двох убитими й одного раненим. Оточені ворогами підпільники пострілялися.

29. 1. 49 р. в с. Завій (р-н Перегінсько, Станисл. обл.) була сутичка між групою повстанців і емведистами. Емведисти втратили двох убитими. Повстанці втрат не мали.

30. 1. 49 р. в с. Кавчий Кут (р-н Стрий, Дрогоб. обл.) повстанці роззброїли істребітельний батальйон.

30. 1. 49 р. в с. Верхів (р-н Остріг, Рівен. обл.) підпільники зліквідували організатора стрибків. Інші стрибки склали зброю.

31. 1. 49 р. повстанці обстріляли групу емгебістів в Тростянецькому лісі (р-н Залізці, Терноп. обл.).

В мм. січень-березень 1949 р. в Калушському й Перегінському р-нах (Станисл. обл.) повстанці та підпільники постійно нищили телефонні лінії, сільради, молочарні й клюби.

1. 2. 49 р. в с. Старий Скалат (р-н Скалат, Терноп. обл.) повстанці застрілили партійця - Дідова Зенона, що тероризував населення.

2. 2. 49 р. в с. Черчик (р-н Яворів, Львів. обл.) була перестрілка між підпільниками й емведистами. Обидві сторони втрат не мали.

4. 2. 49 р. в с. Гаї Зарудянські (р-н Залізці, Терноп. обл.) підпільники знищили сільраду й клюб.

4. 2. 49 р. в с. Ляшки (р-н Ходорів, Дрогоб. обл.) група повстанців звела бій з відділом МВД. Емведисти втратили двох убитими - лейтенанта й сержанта - та одного важко раненим. В бою також був важко ранений один повстанець.

5. 2. 49 р. в с. Боляновичі (р-н Крукеничі, Дрогоб. обл.) підпільники зробили засідку на участкового МВД. Участковомувдалося втекти; був ранений один стрибок.

6. 2. 49 р. в с. Нетерпимці (р-н Залізці, Терноп. обл.) підпільники знищили приміщення сільради й клюб.

6. 2. 49 р. в с. Люб'янки Вищі (р-н Збараж, Терноп. обл.) підпільники здемолювали приміщення сільради й клюбу. З сільради забрали всі документи.

6. 2. 49 р. в с. Ясені (р-н Перегінсько, Станисл. обл.) емведисти знайшли криївку підпільника. Зав'язалась перестрілка, у висліді якої важко ранений підпільник дострілився.

7. 2. 49 р. в с. Радохінці (р-н Нижанковичі, Дрогоб. обл.) в день перед будиком сільради повстанці обстріляли й важко поранили участкового МВД.

7. 2. 49 р. в с. Морги (р-н Городок, Львів. обл.) зліквідовано одного стрибка.

8. 2. 49 р. в с. Розтічки (р-н Болехів, Станисл. обл.) була сутичка поміж двома підпільниками й відділом МВД.

8. 2. 49 р. в с. Яворівка (р-н Калуш, Станисл. обл.) підпільники застрілили стрибка Лукаша Василя, що намагався проти волі населення організувати в своему селі істребітєльний батальйон.

8. 2. 49 р. в с. Лопушани (р-н Залізці, Терноп. обл.) підпільники знищили приміщення сільради й телефонний апарат.

10. 2. 49 р. в с. Молодятин (р-н Печеніжин, Станисл. обл.) повстанці мали сутичку з відділом МВД.

10. 2. 49 р. в с. Уторопи (р-н Яблонів, Станисл. обл.) підпільники обстріляли групу емведистів, що була на засідці. Один емведист був ранений.

10. 2. 49 Р в Чорному лісі б. с. Завій (р-н Перегінсько, Станисл. обл.) повстанці застрілили із засідки лейтенанта й сержанта обласного МГБ.

11. 2. 49 р. на хуторах Хащівка села Токів (р-н Нове Село, Терноп. обл.) група підпільників вийшла на емведівську засідку. Зав'язався бій, в висліді якого трьох підпільників згинуло, інші ж відступили.

11. 2. 49 в с. Вербіж Вижній (р-н Печеніжин, Станисл. обл.) була перестрілка між підпільниками й емведистами.

12. 2. 49 р. на Заставському передмісті райцентру Городок (Львів. обл.) була сутичка між підпільниками й емведистами.

12. 2. 49 р. в с. Хащовання (р-н Славсько, Дрогоб. обл.) була сутичка між повстанцями й віділом стрибків.

14. 2. 49 р. в с. Петранка (р-н Перегінсько, Станисл. обл.) група большевиків з РК і ДОСАРМ зустрілася з підпільником. Зав'язалася перестрілка, у висліді якої важко ранений підпільник дострілився.

14. 2. 49 р. б. с. Байківці (р-н Великі Бірки, Терноп. обл.) б-ув бій між групою повстанців і емведистами.

14. 2. 49 р. в с. Поріччя Любінське (р-н Городок, Львів. обл.) підпільники звели бій з емведистами.

15. 2. 49 р. б. с. Буківка (р-н Товмач, Станисл. обл.) була сутичка між повстанцями й емведистами.

15. 2. 49 р. в с. Ратиці (р-н Залізці, Терноп. обл.) підпільники знищили клюб і сільраду.

16. 2. 49 р. в с. Човгани (р-н Болехів, Терноп. обл. група підпільників зустрілася з відділом емведистів. Зав'язалася перестрілка, під час якої був убитий сержант МВД.

16. 2. 49 р. в с. Новосілка (р-н Здобунів, Рівен. обл.) група повстанців зробила наскок на будинок сільради, в якому задержався відділ озброєних большевиків. Большевики спершу відстрілювалися, а опісля втекли. Повстанці здемолювали приміщення сільради.

16. 2. 49 р. в с. Ставищанах (р-н Білогір'я, Кам'янець-Подільської обл.) повстанці знищили на пошті телефонічне устаткування, далі - приміщення сільради й клюб. В сільраді попалили всі документи.

16. 2. 49 р. в с. Загір'я (р-н Залізці, Терноп. обл.) повстанці здемолювали сільраду й клюб та застрілили голову клюбу, що ходив зі зброєю й тероризував населення.

16. 2. 49 р. в с. Угринів Середній (р-н Перегінсько, Станисл. обл.) була перестрілка між групою підпільників і групою МВД. у перестрілці загинуло двох підпільників.

16. 2. 49 р. в лісі сс. Підсухе - Дубшари (р-н Рожнітів, Станисл. обл.). емведисти знайшли криївку підпільників. Зав'язався двогодинний бій, в якому підпільники загинули.

17. 2. в с. Івачків (р-н Здовбунів, Рівен. обл.) підпільники здемолювали приміщення сільради. Після відновлення підпільники здемолювали його вдруге.

17. 2. 49 р. в лісі б. с. Туря Вел. (р-н Долина, Станисл. обл.) була сутичка між підпільниками й групою емведистів.

19. 2. 49 р. в с. Теремне (р-н Остріг, Рівен. обл.) підпільники роззброїли істребітєльний батальйон. Одного стрибка, що знущався над населенням, застрілили, а інших відпустили. Здобуто 8 рушниць, амуніцію й гранати.

19. 2. 49 р. в с. Вишеньки (р-н Остріг, Рівен. обл.) повстанці спалили колгосп. Вогонь знищив усі будівлі й увесь інвентар.

20. 2. 49 р. в с. Цінева (р-н Рожнітів, Станисл. обл.) була перестрілка між двома підпільниками й відділом МВД. В бою загинув один підпільник.

20. 2. 49 р. в с. Гніздище (р-н Великі Бірки, Терноп. обл.) відділ емведистів під час розшуків знайшов криївку підпільників. Зав'язався бій, в якому обидва підпільники, оточені ворогами, разом з господарем та його братом, щоб не здатись у руки ворога, пострілялися.

20. 2. 49 р. в с. Вишеньки (р-н Остріг, Рівен. обл.) повстанці роззброїли стрибків. Здобуто 10 рушниць і амуніцію.

21. 2. 49 р. в с. Квасилів (р-н Рівне, цієї ж обл.) група підпільників роззброїла істребітєльний батальйон, при чому покарано смертю участкового МВД і голову колгоспу - ворожого вислужника. Здобуто 4 рушниці і 2 ППШ.

23. 2. 49 р. в с. Кривобороди (р-н Коломия, Станисл. обл.) підпільники біля однієї хати обстріляли спецбоївку МВД. Один емведист був убитий.

24. 2. 49 р. біля хуторів с. Константинівка (р-н Великі Бірки, Терноп. обл.) підпільники обстріляли групу емведистів.

24. 2. 49 р. в горах б. с. Головецько (р-н Славсько, Дрогоб. обл.) група підпільників звела бій з відділом МВД. В бою впало п'ять підпільників; емведисти мали дев'ятьох убитими та п'ятьох важко раненими.

24. 2. 49 р. в с. Велдіж (р-н Вигода, Станисл. обл.) група повстанців зустрілася з емведистами. Зав'язалась перестрілка, під час якої було вбито чотирьох емведистів і двох поранено, з-поміж яких один ще тієї ж ночі помер. Повстанці втрат не мали.

24. 2. 49 р. в с. Княгиничі (р-н Крукеничі, Дрогоб. обл.) відділ емведистів наскочив на хату, де квартирувало двох повстанців. Зав'язався бій. Емведисти оточили хату й закликали повстанців здатися. Повстанці відповіли, що волять радше загинути, як здатися живими в руки ворога. Вони понищили біля себе всі записки і, викинувши кілька гранат, пішли в пробій. Ранені від кулеметного вогню, у безвихідному положенні пострілялися.

26. 2. 49 р. в с. Юсиптичі (р-н Стрий, Дрогоб. обл.) група підпільників звела бій з відділом МВД. В бою ворог утратив двох убитими і трьох раненими. Підпільники втрат не мали.

27. 2. 49 р. в с. Забойки (р-н Козлів, Терноп. обл.) була перестрілка між повстанцями й емведистами.

27. 2. 49 р. повстанці мали перестрілку з опергрупою МВД в с. Лолівка (р-н Нове Село, Терноп. обл.).

27. 2. 49 р. в с. Камінь (р-н Перегінсько, Станисл. обл.) 27 емведистів наскочили на криївку трьох підпільників. Зав'язався бій, у висліді якого оточені ворогом підпільники порозривалися гранатами.

28. 2. 49 р. в с. Тарасівка (р-н Товмач, Станисл. обл.) повстанці спалили клюб.

28. 2. 49 р. в лісі т. зв. Стінка (р-н Станисл. цієї ж обл.) емведисти знайшли криївку повстанців. Повстанці вискочили наверх і почали обстрілювати емведистів. Інші повстанці за цей час понищили все в криївці. Повстанцям не вдалося пробитись із оточення і вони, щоб не попастись живими в руки ворога, пострілялися. В бою був убитий один емведист.

28. 2. 49 р. в с. Уїздці (р-н Мізоч, Рівен. обл.) була перестрілка між двома підпільниками і групою емведистів.

В лютому 49 р. в с. Спасів (р-н Сокаль, Львів. обл.) повстанці спалили колгоспні будинки.

В першому кварталі 1949 р. в Єзупільському районі (Станисл. обл.) підпільники знищили чотири клюби й чотири сільради, а також зліквідуаали партійця - уповноваженого контори раймінзагу.

* * *

Наскок на стрибків і спецбоївку МВД

1. 5. 1949 р. 0 21 год. підвідділ Х. в повному складі під командою чотового ст. віст. Ч. зробив наскок на стрибків і спец-групу МВД в с. Волосянка Вел., р-н Стрілки, обл. Дрогобич. Ворожі сили 6 стрибків під командою ст. лейтенанта.

Ст. віст. Ч., перепровадивши розвідку, що в цьому селі знаходяться активна група стрибків і спецбоївка з новоприбулим оперативником, підсувається ввечері потоком до села. У хвилині переходу, біля однієї хати, побачили на побережжі большевика. До нього підсунувся віст. Х. з запитом, хто є? на що большевик відповів вистрілом ракети. На команду "вогонь", "вперед" пвд кинувся на большевиків з вогнем і окликом "слава". Була це спецбоївка МВД, що почала панічно втікати. Під час бою запалилася хата, стрільці загасили вогонь. Звідси пвд подався в напрямі, де квартирували стрибки у віддалі 15 м. від хати стояв на стійці командант стрибків, що почав стримувати пвд словами "кто йдьот". Чот. Ч. заговорив до нього по російськи "свой", підійшов до нього, відобрав кріс і пішов до будинку, забираючи полоненого. В будинку ще не було стрибків, які, почувши бій в селі, порозбігалися. Команданта стрибків, який був активним агентом МВД, розстріляно, а на грудях залишено відповідну картку. Опісля роззброєно інших стрибків, але їх звільнено. Після акції пвд відійшов в своєму напрямі.

Ворожі втрати: 5 вбитих, 2 ранених. Убиті - ст. лейтенант, 3 рядових емведистів і командант стрибків комсомолець-агент.

В повстанців втрат не було. Здобуто один кріс і 150 штук амуніції (не здобуто більше тому, що емведистів побито на городі в кущах, де пвд не робив розшуків).

Бій із спецгрупами

4. 5 1949 р. о 2,20-2,55 год. той же пвд звів завзятий бій з трьома спецгрупами МВД в лісі Посіцький між сс. Лопушанка Хомина - Гвоздець - Ясениця Замкова, р-н Стрілки. Ворожі сили: три спецгрупи МВД під к-дою майора, силою 50 людей.

Опис бою: 3. 5. 49 р. вечором пвд вийшов з лісу між сс. Недільна - Топільниця і подався по харчі в напрямі свого зимового табору під прикриттям ночі над с. Гвоздець в ліс Посіцький. З приводу того, що скрізь були сильні облави, пвд не хотів розконспіровуватися і йшов за харчами до бункру. Тимчасом того вечора, ворог віднайшов бункер, про що пвд не знав, в додатку станичний В. натквувся під бункром на большевиків, йдучи також по харчі. В. був поранений в чоло, але щасливо відступив. Після цієї зустрічі ворог підтягнув сили й ожидав на становищах, чи хтось не прийде. Коли пвд о 2,20 год. по півночі в бойовому ладі підсунувся під бункер, ворог відкрив барабанний вогонь, на що пвд також відповів вогнем із всієї зброї. Почався бій, під час якого був поранений найближчий бункру кулеметчик, віст. Н. На наказ чот. Ч. пвд йде в наступ, щоб перед відступом забрати раненого кулеметчика і не залишити його ворогові. Пвд подався вперед, викинув ворожі ліве і праве крила із становищ та, знаючи докладно терен, почав їх винищувати. Раненого в живіт кулеметчика забрано до заду, де його забандажовано. чот. Ч., запримітивши, що під бункром збиралася ворожа група, яку легко було знищити, подався з кількома стрільцями вперед на ворога. Коли у їх стіп було 6 убитих, а прочі повтікали, один важко ранений большевик віддав серію з ППС і на місці вбив чот. Ч. Ворог, зібравшись в лісі з новими силами, почав наново наступати. Щоб не продовжувати бою, пвд став відступати. На бажання кул. Н. його дострілено, бо рана була смертельна. Пвд забрав зброю вбитих, а тіла заховав у глибині лісу. Після цього відступив в наміченому напрямі. Другого дня ворог великими силами перешукав ліс і віднайшов тіла вбитих.

Ворожі втрати: 11 убитих, 7 ранених. Між убитими один майор, що від кількох місяців перебував в цьому терені із спецпризначенням.

Втрати повстанців: 2 убитих.

Засідка на большевицьких головачів з Києва і Москви

20. 5. 1949 о 21 год. перша група пвд під к-дою хор. О. зробила засідку на автомашини, що везли большевицьких головачів-делегатів, які приїхали на контролю пограничних районів та поверталися з наради в м. Турка. Засідку зроблено в самому райцентрі Стрілки.

Опис засідки: 19. 5. 1949 р. к-р відтинку зробив відправу з пвд. Маючи дані, що в терені районів Турка, Стрілки, Старий Самбір вздовж шляху та обабіч його в лісах переводить облави та чистку терену якийсь полк МГБ з Дрогобича, к-р відтинка прийшов до висновку, що шляхом напевно будуть переїжджати якісь большевицькі достойники, бо облави переводить спеціяльно висланий з Дрогобича полковник МГБ і то виключно обабіч шляху. В додатку донесено, що в напрямі м. Турка поїхали якісь головачі в лімузині під охороною трьох автомашин, нагружених спецбоївками. Хор. О. дістає наказ за будь-яку ціну підсунутися в райцентр із своєю групою та вечором 20. 5. обстріляти під світлом ракет лімузину, що повертатиме під охороною трьох автомашин емведистів. Рівно ж дістає наказ ст. віст. К. із своєю групою залізти в багно та маленькі кущики при самому шляху між сс. Головецьке - Гвоздець і ждати тільки на лімузину, а більш нікого не зачіпати.

20. 5. хор О. із своїм з'єднанням пересидів в лісі, а коли стало смеркати, помимо великого руху на шляху і приявности большевицьких груп в лісі та на шляху, підсунувся в маленькі корчики біля шляху самого райцентру Стрілки, де заляг, ожидаючи ворога. Не минуло 10 хвилин, як на шляху показалася перша грузова автомашина, на якій була орхестра і спецбоївка силою 30 людей. У віддалі 15 м. першої машини, над'їхала друга грузова машина, навантажена большевиками. Відтак за нею їхала свобідно лімузина, в ній кількох череватих старшин в уніформах і цивільних одягах. За цією машиною їхала четверта грузова машина, також навантажена большевиками. Коли хор. О. дав наказ вистрілити ракети і відкрити вогонь тільки по лімузині, вся зброя заграла барабанним вогнем. Всіх головачів побито, лімузина заїхала в рів і з неї почав куритися дим. Коли ця вже була готова, хор. О. дав наказ відкрити вогонь по другій машині і бігцем відступати. Ворог був так перестрашений несподіваним ударом в райцентрі, що бандити з першої і другої машини стали панічно втікати в район в напрямі будинку МГБ, інші залягли вровах та віддали кілька черг з автоматів. Тільки пвд вийшов на гору, а вже на місці засідки з'явилися три танкетки, одна з райцентру Стрілки, друга з райцентру Старий Самбір, а третя та, що приїхала була із згаданими головачами і ждала в райцентрі Стрілки.

Ворожі втрати: 18 вбитих і невідоме число поранених. Між убитими делегати з Москви і Києва, що приїхали на контролю пограничних районів (в міжчасі до м. Турка від сторони Славська приїздив також зрадник Гречуха з Києва, який, однак, через Стрілки не поверстався). Ворожі сили около 100 людей. Повстанці втрат не мали.

На підставі розвідки, переведеної після тієї засідки, чотирьох убитих забрано до Києва. Ворог свої втрати так законспірував, що помимо зусиль розвідки, хто впав, не вдалося цього ствердити. Те, що ворог поніс втрати, підслухали в райкомпартії, а на місці засідки залишились купи пороху, вимішаного з кров'ю, повно гудзиків та подіравлені дві автомашини. Пвд стріляв з віддапі 30 метрів. Після засідки ніччю, а потім в день ворог переводив великі облави при співучасті сил, що під'їхали з мм. Самбора і Турки.

Засідка на підполковника МГБ Колодяжного з Дрогобича

21. 5. 1949 о 19,20 год. друга група пвд під к-дою ст. віст. К., зробила при шляху між сс. Головецьке - Гвоздець засідку на старшин МГБ в області, що поверталися з облави.

Опис засідки: Завзятий ст. віст. К. виконує даний йому наказ з повною посвятою. Через два дні 20. і 21. 5. не зважаючи на ворожі облави і засідку, що відбулася в райцентрі, він лежить в болоті під час великого дощу, ожидаючи легкової машини. Точно о 19,20 год. над'їхала лімузина, а в ній 5 офіцерів і шофер. Не зважаючи, що кругом присутній ворог, відкриває вогонь по лімузині, відтак зривається і біжить наступом на неї. Тут на місці кулеметчик ст. віст. Т. чергою з "Дехтяра" вбиває підполк. Колодяжного, інші вбивають одного майора, одного капітана, одного ст. лейтенанта, одного лейтенанта і рядового шофера. Три перші впали біля машини, три останні відбігли в жита, де повмирали від ран, заки ще прийшла допомога, повстанці забирають здобуту зброю, важні документи МГБ, спалюють автомашину і відступають.

Ворожі втрати: 6 убитих, між ними пполк. Колодяжний з Дрогобича. Документів інших старшин не устійнено, бо їх біля себе не мали. Здобуто: 1 кулемет "Дехтяр", 2 ППШ, 1 ППС, 1 кріс, 2 пістолі "Токар", амуніцію, гранати, торбу з документами пполк. Колодяжного.

Повстанці втрат не мали. В засідці відзначились ст. вістуни К., Т. і О.

Ця друга засідка викликала ще більшу паніку у ворога, а між українським населенням і повстанцями великий підйом і радісний настрій.

Наскок спецгрупи МВД на стрілецьку ланку з пвд УПА

29. 5. 1949 р. о 21,30 год. слецбоївка МВД наскочила на хату в с. Воля Районова, р-н Старий Самбір, на стрілецьку ланку - 5 стрільців, що під команцою ст. віст. В. були на заготівлі харчів.

Опис наскоку: Хор. О. вислав 5 стрільців до с. Воля Районова заготовити харчі і одяг для пвд. До однієї хати заходять віст. В. і віст. Б., а на дворі залишається трьох стрільців з кулеметом. Цивіль-сексот з цього села, запримітивши, до котрої хати зайшли стрільці, повідомив спецгрупу МВД, що була в селі. Група почала підсуватись ровами, сексот ішов прямо дорогою до тієї хати. Стійковий, завваживши, що хтось підсувається, повідомив тих, хто був вже в хаті. Віст. В., пішов провірити, хто йде. На дорозі цивіль на запит "хто йде" відповів "цивіль, іду коні пасти". Переконаний, що нікого немає, віст. В. повернувся під хату, в тому моменті большевики відкрили вогонь по хаті. Стрільці залягли та почали відбиватися. Коли кул. С. бив з кулемета, ворог не наступав, але коли кулемет затявся большевики почали наступати. В бою поранений в голову віст. В. Його бере на плечі стрілець К. і разом з ним відступає ок. 100 м. Під сильним напором ворога вістун Б. залишається в потоці, кажучи, що буде відбиватися, а хлопці хай відступають. Через сім хвилин він б'ється з большевиками, які не могли його знищити, бо мав добре становище. Вистрілявши всю амуніцію, застрілився. Від його куль впало трьох большевиків. Одного знищив кулеметник С.

Ворожі сили - 27 людей, повстанські 5 людей. Ворожі втрати 4 вбитих, невідоме число ранених. Повстанські втрати - один убитий.

Стріча з ворожою засідкою

2. 6. 1949 ст. віст. О. і віст. Х. з пвд Н., повертаючись з пункту, куди носили пошту, о 24 год. наткнулись на спецгрупу МВД, що робила засідку на горі між присілками Звір - Тур'є Долішнє - Топільниця. Стрільці запримітили ворога скорше, відкрили по ньому вогонь з автоматів, при чому віст. Х. вбиває одного большевика. Ворог, хоч відкрив вогонь, не мав успіху. Стрільці щасливо відступили. Ворожі втрати - один вбитий.

Стріча з ворожою засідкою

3. 6. 1949 р. стрільці з КВ під командою к-ра Х-а, йдучи рейдом, вийшли на ворожу засідку розложену на верхах гір між сс. Ластівка - Ясінка - Кіндратів. Ворог силою ок. 100 людей лежав на голих хребтах гір, розположившись у формі фронтальної лінії наче б загороджував усі переходи між масивом Майданських і Недільнянсько-Смільнянських лісів, та мав при собі коні. Група УПА складалася з 11 людей. Ворог підпустив її під голий верх, а відтак закидав гранатами, яких впало 11. Завдяки тому, що група залягла, гранати не зробили жадних втрат. Натомість від черги з ППС к-ра Х-а впав один большевик. Після вибухів ворожих гранат група відступила. Ворожі втрати - один убитий.

Засідка на емведистів і партійних

3. 6. 1949 р. о 21,30 год. пвд під командою хор. О. зробив між сс. Стрільбичі - Біличі, р-н Старий Самбір засідку на емведистів і партійних, що їхали на автомашині, повертаючись з колгоспної акції.

Опис засідки: Вже в 15 год. група залягла біля дороги в корчах, ожидаючи большевиків, що мали повертатись із с. Волошинова, де перепроваджували колгоспну акцію та побоями змушували селян вступати до колгоспу. Ворожа автомашина в якій було 8 большевиків, над'їхала. Група УПА обстріляла її з віддалі 70 м, але машина не затрималася. Коли група пішла в погоню за машиною, ворогові на допомогу прийшла спецбоївка, що знаходилася на полі між селом і ліском.

Ворожі сили - 8 людей в автомашині та спецбоївка 12 людей. Ворожі втрати - 4 вбитих та 3 ранених. Засідка тривала 5 хвилин.

Наскок на большевиків - організаторів колгоспів

4. 6. 1949 р. о 20,20 год. ця ж сама група УПА наскочила на большевиків - організаторів колгоспів з р-ну Старий Самбір в с. Волошинова.

Опис наскоку: Розвідка донесла, що в селі квартирує 6 озброєних посіпаків з районової адміністрації, які били селян та змушували складати підписи вступлення до колгоспу. В згаданій годині група УПА підсунулася під хату, до якої увійшли хор. О. і ст. віст. Ч., де роззброїли двох бандитів. Чотирьох з большевицької групи відійшли до однієї хати і зорієнтувавшись, що в селі є повстанці, подалися до мурованої школи. Зловлені: ст. сержант - директор лісгоспу, і сержант - бухгальтер заготскоту. Один з полонених большевиків розв'язав собі руки і вдарив одного стрільця в лице, у відповідь на це стрілець пострілом убив обидвох, що намагалися втікати. Коли група підсунулася під школу, большевики скочили до мурованого підвалу. Щоб не наражувати місцевих учителів на відплату, а себе на евентуальні втрати, група вийшла із села.

Ворожі втрати - 2 убитих. Здобуто 2 кріси. Повстанці втрат не мали.

Засідка на участкових МВД

26. 6. 1949 р. о 19 год. група УПА під командою хор. О. зробила засідку на двох участкових МВД.

Опис засідки: Дістали вістку, що цього дня має між сс. Волошинова - Білич повертатися з курсу в Дрогобичі один участковий МВД та що йому на зустріч вийде другий участковий. Як участкові їхали вже разом група сипнула вогнем, вбиваючи обох на місці. Ранено візника. Один вбитий участковий мав ступінь ст. сeржанта, другий лейтенанта.

Наскок ворога на двох стрільців

8. 7. 1949 р. віст. Х і віст. В. заквартирували над с. Плоске, р-н Стрілки, куди переходили з почтою. Внаслідок всипи сексота большевики окружили згаданих повстанців. Віст. В. спав, а віст. Х. стояв на стійці. Коли стійковий запримітив ворога, почав будити віст. В., та в тім моменті впала ворожа черга, від якої гине віст. Х. Віст. В. з вогнем пробивається з окруження. Наскок відбувся о 10 год. Втрати ворога 1 ранений, втрати повстанців 1 убитий. Ворожі сили 31 чоловік (п'ять кулеметів).

Ворожа засідка

12. 7. 1949 р. о 22 год. в с. Свидник, р-н Турка, ворог в числі 6 чоловік під командою полковника МГБ зробив засідку на двох стрільців, віст. П. і віст. П.

Опис засідки: Вже два тижні перед засідкою біля Горішнього лісу над с. Турє і с. Свидник щоденно переходили двох офіцерів МГБ, майор і полковник разом із спецбоївкою ст. лейтенанта МГБ Сергійова, званого в терені "рябим". Їхня поведінка дала зрозуміти, що вони розробляють терен і підготовляють облаву на цей невеличкий ліс. 11. 7. на світанку ворог підтягнув сили в числі около 1000 осіб. Частина обложила ліс, а частина ввійшла густою розстрільною на перешуки за повстанцями. О 7 год. ранку група стрільців УПА запримітила большевиків у віддалі семи метрів. Користаючи з сильних гущаків, стрільці відступають незамітно і впадають на зади ворога. Коли ворог віднайшов місце квартирування, зробив основний перешук, перештикував землю, а відтак пішов далі перешукувати ліс. Вояки УПА рєйдують цілий час по лісі вслід за ворогом аж до вечора, не маючи іншого виходу. Ніччю, хоч кругом були ворожі застави, перериваються на другий бік у с. Свидник. Ворог продовжував облаву ще 12. і 13. 7. Вечором 12. 7. 0 22 год. двох стрільців з групи УПА підсунулись на розвідку до села. Тимчасом ворог поширив перстень окруження згаданого лісу і віддалився так, що захопив терен за селом Свидник. Ворог впускає згаданих стрільців до села, слідкує за їх рухом, а коли вони поверталися вже іншою дорогою, знову перепускає їх через свою лінію на чистому полі під гору через межі та плоти. Відтак під світлом ракет відкриває вогонь. Стрільці відбиваються. Віст. П. чергами з ППС убиває двох большевиків, а одного ранить. В хвилині коли перелазить пліт, зістає ранений в праве рам'я, однак відступає далі, повзучи цілий час голим облогом.

Ворожі сили: 7 із застави, що була на засідці та около 1000, що окружили Горішній ліс. Ворожі втрати - 2 убитих, 1 ранений. У повстанців 1 ранений.

Наскок на стрибків

22. 8. 1949 р. о 23 год. група УПА під командою хор. О. наскочила на 10 стрибків, 3 з району (зам. нач. МВД лейтенант Чорний, участковий і уповноважений по справам колгоспів) та озброєного голову колгоспу.

Опис наскоку: Дім, в якому квартирували 3 большевики і голова колгоспу, був мурований. У віддалі 50 м. від згаданого дому був колгоспний тік, якого стерегло 10 стрибків. Коли група УПА підсунулася під мурований будинок, большевики спали без стійки. Повстанці кидають до серсдини будинку через діру в мурі гранату, що вибухає і вбиває: участкового МВД, зам. нач. МВД Старосамбірського р-ну, Чорного, і голову колгоспу. Уповноважений по колгоспним справам районовий працівник адміністрації зістає ранений в праву руку, так що відламок гранати відриває йому пальці. Ранений кидається до дверей. Повстанці стріляють по дверях. З горішнього кінця с. Кубло, почувши стріли, прибула на поміч большевицька спецбоївка. Група УПА відступає в наміченому напрямі. Ворожі втрати: 3 убитих, 1 ранений. Втрати повстанців - 1 ранений.

Наскок спецбоївки МВД

2. 9. 1949 р. в лісі над с. Недільна о 11,30 год. наскочила спецбоївка МВД на групу повстанців. Вогнем з автоматів вбиває реф. проп. Т. і ранить ще не вилікуваного було Д., котрий, хоч не мав сил, відповз ще 30 м, підпустив большевиків, відбиваючись з пістолі, відтак останнім набоєм дострілився. Ворожі втрати - 2 убитих і 1 ранений (ст. лейт. МГБ Красявін з р-ну Стрілки). Повстанські втрати - 2 убитих.

11. РЕЙДИ УПА

Збройно-пропагандивні рейди відділів УПА, практиковані вже за німецької окупації відносно українських територій і поширені з приходом большевицької окупації на терени сусідніх, поневолених Москвою народів, після переведення боротьби УПА в нові форми не тільки не втратили нічого на своїй актуальності, а навпаки - їх актуальність і значення зросли. Бо ж рейди мають величезне пропагандивно-політичне значення, а на цю сторінку протибольшевицької боротьби й поклала УПА в новому етапі головний натиск.

Тому то, рейди відділів УПА через сусідні країни практикуються безперервно далі, незалежно від інших дій УПА.

В червні 1947 р. коли починалася велика військова акція трьох держав проти УПА на Закерзонні, вирушає підвіділ УПА силою 50 чоловік під командуванням пор. З. в рейд на польські терени. Завданням рейду було інформувати польське громадянство про характер і цілі боротьби українського народу під прапорами УПА, ширити правду про московський імперіялістичний большевизм та його підступні пляни супроти Польщі і цим психологічно демобілізувати поляків у їх протиукраїнському наставленні. Факт, що ця група УПА змогла дійти аж до передмість Варшави й повернутися на українські терени свідчить найкраще про великий політичний успіх рейду та про здобуті симпатії польського населення.

В тому ж часі вирушає частина відділу "Галайда ІІ" в рейд на Підляшшя й Білорусь. По дорозі рейдуюча частина здержала в Білгорайському лісі поїзд, яким їхала охорона штабу дивізії ВП і зліквідувала її, а з подорожніми перевела пропагандивний мі тинг, та захопила містечко Краснобрід, роззброївши там частини ворога та зліквідувала місцеві комуністичні уряди.

Великого розголосу набрав рейд відділів УПА під проводом Бурлаки, Громенка і Бродича літом 1947 р. по теренах Чехословацької республіки. В 1948 р. чеське МВД - "Страж Народні Безпечності" видала окрему книжку про цей рейд, признаючи, що ця збройно-пропагандивна акція УПА мала великий вплив на формування антибольшевицького руху на терені ЧСР - (Вацлав Слявік: "Права твар бандеровцов"). В цій книжці подається на основі даних чехословацької розвідки, що рейд виконали відділи Бурлаки, Громенка і Бродича силою око 500 бійців. Першими появилися на терені ЧСР в червні 1947 р. відділи "групи Рена" під командуванням Громенка, а вслід за ними прийшли й відділи Бурлаки та Бродича. Проти частин УПА кинено чехословацькі поліційні частини СНБ, аколи вони неспроможні були справитись з українськими повстанцями, вислано їм на допомогу спецвідділи колишніх чеських партизан і, вкінці, частини чеської армії. Бої з відділами УПА затягнулися аж до половини листопада 1947 р. В одному з більших боїв чехам вдалося розбити 80-членний відділ Бурлаки і схопити живим самого командира Бурлаку, якого опісля разом з чотирма іншими полоненими чеський суд засудив на кару смерти.

Про техніку рейдів у цій брошурі пишеться:

"Бандерівські табори розкладаються, звичайно, зовсім близько води. Вогонь вони розкладають біля самих дерев, щоб не видно було диму і тому поблизу мусить бути вода, щоб на випадок пожару самого дерева, можна було його зараз погасити. Під час відпочинку вони виминають усяких боїв, бо це в них, звичайно, повний відпочинок після більшого "скоку". Такі дослівно "скоки" робили перші відділи бандерівців при своєму поході; це були ті, що мали швидким маршем перейти через нашу країну до Баварії, а за ними - пропагандивні частини. Вони робили "скок" від одного нападу до другого. Нападена місцевина була для них завжди відскочним трампліном. У своїх плянах вони наперед встановлювали місцевину, на яку нападуть. Передова стежа, що в їх говірці зветься "шпіцою", йшла завжди попереду і, спостерігаючи й розпитуючи людей, встановлювала дороги виходу з села, засоби зв'язку з околицею, телефонічні сполуки, довідувалась, де є крамниці й вивчала терен, і визначувала місце збірки для дальшого маршу. За цією "шпіцою" вирушала властива нападна група. Вона йшла насамперед на пошту, а члени відділу розходились по-двох по окремих домах збирати харчі. Одночасно з такою нападною групою вирушало головне ядро відділу, яке обходило дану місцевину аж до місця збірки. А звідти вже разом з нападною групою, яка місцевину проходила все в протилежному напрямі дійсного походу, щоб замаскувати напрям маршу, - робили "скок", нераз яких 50 км. і аж тоді ділили добичу, а відділ відпочивав.

"Вслід за цими частинами прийшов Бурлака зі своїм віділом, знаменито вишколеним у підступній боротьбі в лісі. Його "шпіци" завжди розпитували "де словаки, а де чехи", він, очевидно, розчислював на приязне ставлення словаків і виминав зустрічі з чеськими частинами СНБ.

"Його 80-ти членна група вміла маршувати так, що за собою залишала сліди, наче б тудою проходило лише три чоловіка. Вночі вони проходили поміж наші становища босоніж, у формі довгого вужа, тримаючи один одного за руки. Відповідно до потреби ця довга колона скручувала ліворуч, чи праворуч, робила "обарнись", або повзла як правдивий вуж. До наших становищ вона завжди була звернена найвужчим профілем. Часом вони зашивались неспостережно в найбільші гущавини, проходили ними і виходили на вільний шлях щойно минувши ціль нашого наступу, чи район зосередження наших сил".

Автор книжки признає, що в висліді пропаганди українських повстанців словаки приймали прихід чеських поліційних та військових частин як нову окупацію Словаччини і вважали своїми союзниками українських повстанців; а ворогами - чехів. Знищення відділів УПА на терені Чехословаччини, - каже увисновку автор, - запобігло вибухові словацького протикомуністичного повстання.

Одночасно з рейдами по Чехословаччині відходить кілька менших відділів УПА в рейд до західньої Німеччини і західньої Австрії. У зв'язку з цим в 1947 і 1948 рр. ок. триста бійців і старшин УПА проходить в довжінь весь простір Чехословаччини і пробивається крізь ворожі застави на цей бік "залізної занавіси".

Ці рейди були викликані двома причинами. Про одну з них говорить Провід ЗЧ ОУН у своєму "Комунікаті в справі закордонних рейдів УПА літом 1947 р." (з 25. вересня 1947 р.), вважаючи рейд насамперед за "зовнішньополітичну маніфестацію ідеї державної самостійности України й незламности українських військ, як і демонстрацію протибольшевицької збройної сили":

"Факт приходу закордон невеликої кількости безпосередніх учасників визвольної боротьби українського народу має велике політичне значення. Він зводить нанівець усі протиукраїнські намагання чужинців і деяких українців переконати світ, що УПА - це чиста видумка і що збройна боротьба, та ще й довгорічна, в совєтських умовинах неможлива. Безпосередня зустріч чужинців з українськими здисциплінованими бійцями розвіває всі ворожі казки про "нацистсько-фашистських дезертирів", чи про "бандитизм" визвольної армії українського народу. Живі факти мають більш переконливу силу, ніж слова про факти".

А про другу причину говориться у "Зверненні Воюючої України до всієї "Української еміграції" з жовтня 1949 р.:

"Край з прикрістю стверджує, що саме серед еміграції знайшлися люди, які довгий час взагалі сумнівалися в існуванні на землях Української Повстанської Армії, Української Головної Визвольної Ради і Визвольної Організації Українських Націоналістів, а деякі і виступали проти них. Треба було аж рейду УПА, треба було живих свідків, треба було повстанцям пройти серед боїв понад тисячу кілометрів, щоб остаточно переконати своїх невірних томів, що УГВР, УПА, ОУН існують, що вони діють і борються за Українську Державу".

Тобто, - першою причиною й ціллю рейдів УПА до країн західнього світу було звернути увагу заходу на боротьбу українського народу за свої права проти московсько-большевицького окупанта; а другою - переконати українську (sіс!) еміграцію про потребу і доцільність використовування в дії на міжнародньому форумі цього великанського політично-морального кагпталу, що його створила і творить революційно-збройна боротьба УПА-ОУН-УГВР.

В тому ж часі, літом і осінню 1947 р. відбувся теж рейд УПА на Мадярщину.

Зимою 1947-48 рр. відбули рейд у східню Прусію дві групи УПА, один під командою Ясеня і другий під командою сотника Прірви. Завданням першого відділу було зібрати потрібні інформації про терен для використання їх другим відділом, що мав політично-пропагандивні завдання. Відділ під ком. сотн. П. звів подорозі один бій з ВП вже на терені Східньої Прусії, вийшовши з нього без втрат; зате група з цього відділу під командуванням Шепеля попала в оточення і була розбита. В половині зими відділ сотн. П. втратив чотирьох бійців.

Відділ Ясеня прибув у Прусію вже в листопаді 1947 р., відділ сотн. Прірви 26 грудня 1947 р. Поділившись на малі групи, обидва відділи пробули в Прусії аж до весни 1948 р. провадячи по всіх місцевостях відпочинку роз'яснювальну пропаганду та, насамперед, піддержуючи на дусі переселене сюди з Закерзоння українське населення.

Літом 1949 р. відділ УПА під командуванням сотника Хмари відбув рейд на територію Румунії. Про цей рейд читаємо в бюлетені "Осередку Пропаганди й Інформації УГВР", ч. 4 за травень 1950 р.:

"В історії УПА окреме місце займають бойово-пропагандивні рейди поза кордони СССР. на території т. зв. народно-демократичних республік, народи цих, опинившись під фактичним пануванням московсько-большевицьких імперіялістів, стали природними союзниками українського народу, поневоленого большевицькою Москвою.

В 1945-47 рр. відділи УПА відбули вже декілька таких рейдів: на територію Чехословаччини, Польщі, а також в межах СССР на територію Білоруської ССР. Такі рейди затіснюють дружбу поневолених большевицькою Москвою народів, здобувають розголос та симпатії для визвольно-революційної боротьби українського народу та сприяють поширенню погляду про необхідність революційно-підпільних і повстанських метод боротьби проти большевицьких гнобителів.

Продовжуючи ці славні традиції УПА, влітку 1949 р. за наказом Головного Командира УПА генерал-хорунжого Тараса Чупринки один підвідділ УПА під командуванням сотника Хмари відбув політично-пропагандивний рейд на територію т. зв. Румунської Демократичної Республіки.

Мета рейду була така:

Якнайширше поінформувати населення Румунії про цілі і методи визвольної боротьби українського народу, краще роз'яснити гнобительський та експлуататорський характер московсько-большевицького режиму та закликати румунське й українське населення по той бік кордону до активної революційної боротьби з большевицькими імперіялістами та їхніми агентами.

Підвідділ УПА перед вимаршем в рейд був забезпечений в потрібну кількість листівок та іншої революційної літератури на українській і румунській мовах. Політичним заступником сотн. Хмари був назначений к-р Перебийніс.

17.6. 1949 р. повстанськигі відділ вирушив з місця постою в напрямі совєтсько-румунського кордону. В районі Жаб'є, за Верхом Піп Іван, підвідділ затримався, щоб перевести потрібну розвідку. Тут, на полонині, перша повстансьаа стежа зустрілася з большевицькою пограничною стежею, яку після короткого бою повстанці розбили. Від повстанських куль загинуло двох пограничників-емведистів. Повстанці здобули зброю і військове спорядження. Того ж дня в полудне на горі Радеска підвідділ перейшов кордон і опинився на території Румунії. Тут затримався на полонині Гершту, де повстанці вперше зустрілися з румунськими селянами. Селяни дуже зацікавилися повстанцями, радо їх прийняли, доставили підвідділові харчі і подали потрібну розвідку. Після цього пїдвідділ зійшов з гір і пішов рейдом головним шляхом через румунські й українські села. Підвідділ перейшов околиці міст Вішев і Сигіт та побував в окремих селах впродовж 1-2 днів. Румунська міліція боялася виходити з міст, а охорона мостів, що були на шляхах, відступала перед повстанцями без бою. Населення скрізь зустрічало підвідділ радо. Два дні повстанці квартирували біля самого міста Вішев. Вони поширили тисячі листівок до селян, робітників та інтелігенції і перевели ряд політично-роз'яснювальних розмов і декілька більших мітингів. К-р Перебийніс, що добре володіє румунською мовою, широко відповідав на всі численні запитання румунського населення. Підвідділ намагався теж установити контакт з румунським протибольшевицьким підпіллям.

Підвідділ перебував на території Румунії два тижні. Населення скрізь щиро його вітало й приймало.

Румунська влада, повідомлена про перехід підвідділу УПА большевицькою пограничною службою, кинула проти нього велику кількість війська з мінометами та гарматами. Як повідомляло повстанців населення, румунські війська нараховували кілька тисяч вояків. По містах міліція переводила суворі ревізії та перевірки. Однак повстанці, завдяки інформаціям населення, щасливо відступили в гірські лісові масиви. За ними тільки безуспішно розривалися важкі стрільна, що ними румунська артилерія наосліп обстрілювала ліси. Завдяки вмілій тактиці к-ра Хмари підвідділ перейшов щасливо назад на територію СССР, хоч кордон був сильно обсаджений стягненими з цією метою большевицькими емведівськими військами.

27. 7. 1949 р. підвідділ в цілості, без жодних втрат, вернувся на попереднє місце постою.

Так успішно закінчився ще один політично-пропагандивний рейд УПА поза кордони СССР. Рейд відбився голосним відгомоном по всій Румунії. Населення Румунії захоплювалося Українською Повстанчою Армією, її відважною визвольною боротьбою з московсько-большевицькими окупантами. Рейд УПА - розмови румунського населення з повстанцями, поширена революційна протибольшевицька література, революційні, протибольшевицькі мітінги, сама поява відділу, - скріпив спротив місцевого населення проти політики румунського агентурного уряду і заклав морально-політичні основи для спільного фронту визвольної боротьби українського і румунського народів, поневолених большевицькою Москвою".

Рейд УПА поза кордони СССР свідчить про те, що українська Повстанська Армія залишилась міцною і боєздатною й після переходу на нові форми боротьби - малими підвідділами.

12. ХОЧ ЖЕРТВИ БОЛЮЧІ, БОРОТЬБА НЕ ПРИПИНЯЄТЬСЯ

Збройно-політична боротьба Української Повстанської Армії проти московсько-большевицьких окупантів, подібно як в 1949 р., ведеться теж в трьох наступних роках, зрозуміло, що ця боротьба з кожним роком, а то й кожним днем важча. Ворог використовує свій досвід з попередніх літ та підшукує все нові способи, щоб з безоглядною жорстокістю завдавати все нові, болючі удари українському збройному підпіллю.

В останніх роках починається відчувати брак медикаментів, а далі й брак зброї та амуніції. Призбирані в час переходу фронтів запаси вичерпалися. Стверджені факти злочинного затроювання большевиками медикаментів, які, на їх думку, мають попастися до рук УПА, змушує до надзвичайної обережности при набуванні навіть найменшого медичного артикулу.

Зброю й амуніцію здобувала завжди УПА для себе на ворогові. Це не представляло особливих труднощів в часах оперування великими відділами УПА. Та з моментом переходу на оперування малими підвідділами, ця справа дуже ускладнилася.

Надзвичайно складною справою стала в останніх часах і проблема прохарчування частин УПА. Посилена акція большевиків в 1951 і 1952 рр. довела до повної колективізації сільського господарства й на західньо-українських землях. Це довело до жахливого зубожіння всього населення, в наслідок чого воно мимо найкращої волі не спроможне своїми пожертвами харчевих припасів заспокоїти потреб УПА і збройного підпілля. Майже єдиним джерелом добування харчів, в виду цього, стали державні совєтські магазини та магазини большевицьких вельмож. Тільки ж, коли в попередніх роках справа прохарчування була журбою виключно господарських референтів УПА і, ще більше, клітин підпілля, СКВ, то тепер це стало одним із головних завдань збройних відділів. Збройні акції на большевицькі магазини для придбання харчів стали враз поважною позицією в плянах боєвих дій УПА.

Зміна тактики боротьби УПА не лишилась без впливу на зміну тактики й большевиків. Замість масових облав великими силами, практикованих давніше, почало МВД-МГБ тепер стосувати т. зв. "прочісування", та "розроблювання" провідних членів УПА та збройного підпілля. "Прочісування" полягає на тому, що невеликі відділи МВД-МГБ, звичайно 1-5 сотень, окружують несподівано якийсь ліс, чи село і при помочі поліційних собак перешукують кожнй кущик, кожну хату, і кожну п'ядь землі. "Розроблюванням" керівних членів збройного підпілля, кожного зокрема, займаються вищі старшини МГБ, маючи при цьому до диспозиції цілий штаб співробітників. Завданням "розроблювача" є вивчати різними способами особу даного командира, його тотожність, його звички, минуле, родинні відносини, приватне життя, улюблені місця перебування тощо і на підставі всього того винайти спосіб, який повинен довести до його фізичного знищення, шляхом наскоку, засідки, чи будь-якого роду провокації.

Зрозуміло, отже, що серед тих неймовірно важких умовин боротьби УПА поносить майже кожного дня болючі жертви.

До болючіших жертв за останні три роки десятиріччя боротьби УПА належать:

4. листопада 1948 р. в бою з большевиками впав к-р Федір, (Зиновій Тершаковець), провідний командир УПА-Захід ВО "Буг" та Краєвий Провідник ОУН Львівського Краю.

9. листопада 1948 р. загинули в бою з НКВД Дякон-Дмитро в. о. референт СБ при Проводі ОУН та Прокопів-Степан, референт СБ при Краєвому Проводі ОУН ПК.

31. січня 1949 р. У Львові в бою з НКВД загинув Шеф Штабу УПА полк. Лицар (Олександер Гасин).

В лютому 1949 на Волині впав в бою з большевиками командир УПА Смок (Петро Козак), Крайовий Провідник ОУН на Північно-Західніх Українських Землях.

14. квітня 1949 р. впав в бою з наїздником командир УПА-Захід полк. Шелест (Василь Сидор), член Проводу ОУН.

9. вересня 1949 р. впав в бою Федюшка-Брюс, командир УПА і організаційний референт Проводу ОУН ЛК.

В жовтні 1949 р. загинув геройською смертю командир УПА Степан Хрін, широко відомий своєю боротьбою на Закерзонні, а від 1947 р. командир ТВ УПА-Захід "Маківка 24", автор виданих на еміграції споминів "Крізь сміх заліза" та "Зимою в бункрі".

В грудні 1949 р. впав Митар, референт СБ при Проводі ОУН КК.

Зимою 1950 р. в бою з большевиками впав командир УПА Залізний, інженер-гірник з Донбасу, вишкільний Референт СБ при Краєвому Проводі КК.

5. березня 1950 р. прийшов найболючіший удар для УПА і для всього революційно-визвольного руху: окружений спецвідділами МГБ загинув в бою разом з усіма членами особистої охорони Головний Командир УПА ген. Тарас Чупринка, що займаючи одночасно пост Голови Генерального Секретаріяту УГВР (псевдо: Р. Лозовський) та пост Голови Проводу ОУН (псевдо: Тур) був повних сім літ формальним і фактичним керівником всієї революційно-збройної боротьби українського народу.

Зимою 1951-52 р. загинув командир УПА Петро Полтава, визначний публіцист українського революційно-визвольного руху, член УГВР і провідний член ОУН.

Та мимо всіх цих дуже болючих втрат, боротьба Української Повстанської Армії та збройного підпілля не припинилася. Прапор безкомпромісової революційно-збройної боротьби з рук упавших на полі слави героїв переймають їхні друзі, загартовані в бою лицарі непереможного українського народу.

Пост головного Командира УПА обняв після смерти тен. Т. Чупринки його довголітній найближчий співробітник - полк. Василь Коваль, переймаючи одночасно ьеж пост Голови Генерального Секретаря УГВР, тобто - пост прем'єра підпільного уряду України.

З політичної діяльности УПА на спеціяльну увагу заслуговує загально відоме на еміграції "Звернення Воюючої України до всієї Української Еміграції", що його побіч провідних членів УГВР та ОУН підписали теж представники УПА: Головний Командир УПА (ен. Тарас Чупринка, Начальник Політвиховного Відділу Головного Штабу УПА сотн. П. Полтава, член Головного Штабу УПА майор Д. Сокіл, Командир УПА-Північ майор М. Дубовий, член Штабу УПА-Захід сотн. В. Хмель, Командир ВО УПА-Захід "Говерля" майор В. Грім і лікар УПА І. Фесенко. Звернення було написане в жовтні 1949 р.; на цей бік залізної занавіси, переслане через окремі дві штафети курієрів, воно прийшло в листопаді 1950 р. і було опубліковане майже в усій українській самостійницькій пресі на еміграції.

Звернення, кожний рядок якого дише глибоким, щирим патріотизмом і вирозумінням для кожної української людини без огляду на її партійно-групову приналежність, є історичної ваги документом не тільки національної свідомости та дійсного патріотизму, але й документом глибокого розуміння політичних проблем і державницького підходу до них зі сторони керівних постатей революційно-визвольної боротьби українського народу на Рідних Землях, керівних постатей, які і в вирі надлюдсько важкої безпосередньої боротьби з окупантом не забувають і про закордонний відтинок боротьби та про тих, яких обв'язком є цей відтинок вести - про українську політичну еміграцію.

В жовтні 1952 р. всі відділи і всі бійці УПА та члени українського підпілля відсвяткували 10-річчя УПА. З цього приводу видано на Рідних Землях окрему книгу, а Головний Командир УПА полк. Василь Коваль відзначив 10-річчя окремим наказом, підкреслюючи в ньому тверде, незламне рішення кожного бійця і командира - вести визвольну боротьбу за всяких умов аж до повної перемоги нашої Правди.