Українське письменство

Але природі, як я говорив, не властива суцільність,

Бо ж, як зродилась вона, порожнява в ній замішалась.

Та й не годиться рівняти її до порожняви: досить

Знайдеш такого у ній, що, десь випадково повставши,

Може на світ народитись, порушивши лад непохитний,

Або інакше якось руйнацію їй спричинити.

Досить круг неї, нарешті, такого простóру, де стіни

Нашого світу розсипатись можуть на порох летючий

Або від іншої сили, зазнавши удару, загинуть.

Отже, для смертного паю не замкнено двері фатальні.

Небо, земля, і світила, і води безоднього моря —

Знай, що на все те чигає і широко зяє загибель.

Тим-то і маєш признати, що все те колись народилось,

А коли так, то утворене з смертних минущих начатків,

Отже, не в силі одвічному часові опір чинити

І зневажати ту міць, що їй спервовік улягає.