Український патріот з династії Габсбургів

Документи №№ 3-39 Листи ерцгерцога Вільгельма Габсбурга до барона Казимира Гужковського³²¹

Вілла Райнер Баден біля Відня 30/1.1914

Любий друже!

Сьогодні я пишу дуже стисло, оскільки маю обмаль часу. Висилаю Вам фотографії, на яких зображено місце мого розташування, напишіть мені потім, кому Ви їх показували. Наша справа по-троху, але просувається, просувається також справа К.³²² Я почуваю себе добре, пізніше напишу довшого листа. Із щирими привітаннями, завжди Ваш старий та вірний

В. Габсбург

11.10.1916

Любий друже!

Насамперед прошу Вас вибачити мене за таке звертання до Вас у цьому листі, адже я вірю, що, зважаючи на нашу спільну, велику справу, я можу у такий спосіб звертатися до Вас, прошу також і до мене звертатися таким чином. Кожен щирий українець є моїм другом!

Я широ дякую Вам за Ваш теплий лист, який приніс мені велику втіху і сподіваюся, що Ви ще неодноразово вітатимете мене у моїй маленькій українській хатинці. Які цікаві листи я щойно прочитав — дуже цікаві. Фотографії також дуже гарні, особливо ті, з окопів.

Окремо дякую Вам, мій друже, за Вашу фотографію, яка особливо мене порадувала, і яку я завжди матиму при собі на згадку про мого друга та борця за Україну. Стосовно назви фотокамери лист відправиться завтра.

Я не можу Вам переказати, який я щасливий, що зустрів Вас — вірного порадника та провідника нашої великої справи. Звичайно, на мене чекають важкі часи, але я вірю та сподіваюся, що нам вдасться спрямувати та повести наших хоробрих людей по спільному шляху до щастя.

Я можу запевнити Вас від щирого серця, що віддам усі сили моїм хоробрим людям — [навіть віддам] моє життя — якщо це приведе до перемоги та успіху. Будьте певні, дорогий друже, що Ви будете моїм порадником, тому що я знаю — Ви будете відверті зі мною, так само як і я з Вами. Я додаю до листа одну з моїх фотокарток з проханням прийняти її як знак щирої довіри до Вас та Вашого народу. Я сподіваюся побачити Вас скоро знову, бо для мене є найбільшою втіхою, розмовляти з українцем про наш хоробрий, добрий народ.

Тут нічого важливого не відбувається — я щасливий та задоволений усім із моїми уланами, які є старими, добрими українцями, що люблять свого цісаря.

Ще раз від щирого серця дякую Вам за всю Вашу доброту та, закінчуючи закликом «Ще не вмерла Україна!», залишаюся завжди Ваш вірний друг

Вільгельм Габсбург

15/10.1916 Польова п[ошта] 284

Любий друже!

Від щирого серця дякую Вам за горішки та яблука, чудові продукти з нашої так гаряче любимої землі — з України. Я не можу Вам переказати, який я був щасливий отримати ці продукти від Вас, любий пане Гужковський, отже ще раз щире, від глибини душі, спасибі. Дуже дякую також за ласку, що Ви доставили напій для моїх хоробрих запорізьких козаків. Завтра, у неділю, ми з моїми так щиро шанованими мною уланами проведемо радісний вечір, і, будьте певні, згадуватимемо Вас і Україну. Я вже радію завтрашньому дню, пісням, коломийкам, думам і т. д. Завтра знову з’являться в моїй уяві образи давніх часів, які скоро стануть реальними. Я не можу Вам переказати, любий друже, як я радію, що я прийматиму Вас у себе у п’ятницю. Я завжди радий нагоді переговорити про мій хоробрий народ, в який я, щиро кажучи, закоханий всім серцем, адже ж Вам, дорогий друже, я можу все сказати, все довірити, оскільки ми є «кровні» принаймні в нашому спільному способі мислення. Тут, якщо можна так сказати, у мирі та спокої, я почуваю себе щасливим серед мо'іх людей — я не бажаю собі нічого кращого! А надалі я хочу для себе щирого єднання з моїми людьми, я хочу їх всіх привести на мирну Україну, хочу зробити їх щасливими та сильними, хочу, щоб народ та справедливість однаково панували і хочу стати першим та найкращим провідником цієї країни.

Отже, ще раз, дякуючи та від щирого серця, любий друже, за Вашу доброту, та з словами «До скорого побачення», залишаюсь Ваш щирий, вдячний

Вільгельм Габсбург

29. Х.1916

Любий друже!

Насамперед від щирого серця дякую Вам за милий лист, який приніс мені велику радість. Часто згадую час, проведений у Wygranka, де ми пережили такі чудові години. Зараз ми знаходимося не там, де сподівалися опинитися після Румунії, а на українській, отже на рідній землі, а саме біля Бродів. Вже два дні перебуваю із моїм 13-м полком хоробрих уланів на позиції, де нам усім дійсно дуже добре. Однак весь час падає дощ, вода підіймається в окопах, але, не зважаючи на це, ми у гарному настрої. Позиція знаходиться біля болота, тут панує спокій, якого мені так бракувало. Артилерія стріляє по нас біля полудня, але особливої шкоди не завдає. Я також щиро дякую Вам за поради, яких я, зрозуміло, буду дотримуватись. Зараз на війні, звичайно, неможливо бути у повній безпеці! Я дуже вірю у нашу справу, ми повинні перемогти і, ми переможемо! Коли я сиджу у моєму бліндажі, я згадую минуле, яке вже стало часткою всесвітньої історії, але зовсім скоро ці старі часи повернуться, і хоробрий народ повинен знову пережити добрі часи слави та пошани, у будь-якому разі мої люди вже працюють над тим, щоб зробити цей 13-й уланський] полк, а згодом і весь народ, щасливим.

Повірте, любий друже, що під час війни я дуже звик до українців та пізнав, який це хоробрий та вірний своєму цісареві народ, він допоможе нам створити сильну та могутню Велику Австрію. Коли піду у відпустку, ще не знаю, але я Вам, звичайно, повідомлю. Чи отримав Каетан³²³ мою листівку? Я сподіваюся, любий пане підполковник, що Ви отримаєте цей лист у найкращому стані здоров’я. Мій образ дій у протилежність до Раціб [орського]³²⁴ та йому подібним буде мати постійний дипломатичний характер — Ви можете у цьому бути впевненим! Через відомі обставини я ще не маю відповіді, але, не зважаючи на це, я роблю усе можливе та сподіваюся на успіх. Найщасливіший час для мене — це вечори, коли мої українці співають українські пісні, тоді проминають у моїх думках щасливі часи, які я скоро маю пережити — дай Боже! Наразі закінчую та залишаюся завжди вірний Вам та нашим цілям Ваш старий, найщиріший

Вільгельм Габсбург

7.11.1916

Любий друже!

Вибачте мені мою форму листа, адже час зараз дуже дорогий. «Проголошено королівство Польща!» — для мене це було блискавкою серед ясного неба! У це неможливо повірити! Я багато чого обмірковував та багато чого очікував, але такого — ніколи, ніколи про це не гадав! Я розбитий — у меланхолічному настрої — страшенно пригнічений. Друже, дайте мені поради — допоможіть! Зараз, у такі часи, не можна втрачати голову, не можна втрачати надію, нам потрібно ще дужче працювати, потрібно ще щось зробити — і наша мрія повинна здійснитись! У «Głos narodu» ³²⁵ я прочитав наступне проголошення:

Спеціально червоним підкреслено перший пункт про встановлення кордонів, які є незмінними. Але наступні пункти є для нас та для хоробрих українців тяжкими ударами. Я ще раз повторюю — не втрачайте голову, ми повинні і надалі спокійно, але більш наполегливо працювати над головним і не втрачати надій. Усе сьогодні є другорядним, першочерговою ж справою є Східна Галичина, не дозволити Україні відійти до Польщі, це було б нещастям як для українців, так і для монархії. Зараз потрібно усіма можливими способами працювати над тим, щоб створити з українських частин, таких як Східна Галичина та Буковина одну єдину провінцію «Україна» у складі Австрії. Вірте мені, мій любий друже, це зараз є головним завданням і робіть для цього усе, що Ви зможете. Я, звичайно, завжди до Ваших послуг, та все одно прошу Вашої поради. Зараз повинна уся українська нація підвестись як один, інакше з нами усе скінчено! Я вірю, що українці та їх провід повинні зробити цей крок разом і у Відні наполегливо вимагати, щоб ми залишилися при Австрії як провінція Україна, та щоб шанована Галичина не належала до Польщі, і це з часом все одно станеться. Будь ласка, любий друже, одразу відповідайте мені, що Ви про це думаєте та порадьтесь з цього приводу з українським проводом! Будь ласка, терміново напишіть Васильку³²⁶, який зараз у Відні, і повинен про це знати, мабуть він зможе дати пораду, чи не є наша справа не в такому вже поганому стані як вона виглядає. Я щиро запевняю Вас, що переживаю зараз найтяжчі години мого життя. Якщо усій нашій справі судилося бути загубленою — тоді я зовсім не знаю що відбувається — але я все ще маю велику надію! Любий, дорогий друже, будьте так ласкаві, напишіть мені одразу — добра порада є дуже дорогою у такий важкий час!

Після того, як я дізнався про останні події, я зовсім нещасний і сумний, та здивований тим, що сталося. Усі мрії про майбутнє видаються розталими — але ні, — сміливіше! — треба діяти! Справедливість ще повинна перемогти!

Вашу брошуру та листи я отримав, 1000 спасибі за це. Я закінчую словами «Ще не вмерла Україна» та залишаюся завжди Ваш друг та друг нашій Україні.

Ваш щирий, вірний та вдячний Вільгельм Габсбург

Наш девіз повинен бути зараз — «Перемога — або смерть!»

Польова пошта 289 2-U13

7. ХІ.1916

Любий друже!

Минулого листа я, мабуть, написав дещо поспішно та гарячково під впливом нового, незвичного для мене стану — через нервозність. Я наполегливо прошу Вас зберігати все у повній таємниці, бо у таких справах ніколи не можна бути у повній безпеці. Справа виявилася не такою вже і простою, як я собі гадав — навпаки, саме поступовання поляків є першим кроком, який наблизить нас до наших цілей. Таким чином, терпіння та очікування, все владнається помалу само собою, не панікувати і не втрачати голови! Я ще раз закликаю Вас — не зважайте на мій останній лист, — спаліть його, будьте так ласкаві, обіцяйте це мені!³²⁷ Та одразу напишіть мені відповідь щойно спалите мій останній лист! Порвіть, будь ласка, і конверт, я також не маю тут, в окопах, конверту із Вашою адресою. У мене все добре. Я здоровий. Отже, ще раз дуже прошу Вас, спаліть мій останній лист та напишіть мені про Ваші думки, як Ви живете та чи спалили мій лист?

Завжди вірний та щирий Вільгельм Габсбург

17.11.1916 з фронту

Любий друже!

Велике спасибі за такий милий лист та малюнок, які принесли мені велику втіху і викликали нову надію та енергію. Я не сумніваюся у перемозі, навпаки, на мою думку та спокійно розмірковуючи, результати наших дій не такі вже і погані. Ми потихеньку, але впевнено йдемо прямим шляхом і повинні перемогти, ми переможемо, я також отримав відповідь від мого дядька про відому справу та докладаю його лист до мого з проханням цей лист мені повернути. Важливими є місця «без відома A.O.K.»³²⁸ та «я буду мати справу на увазі»!

Будьте певні, любий друже, я і далі потихеньку працюю над відомою справою, і я сподіваюся, у нас усе вийде! Ви же знаєте, що я є вірним другом Вам та нашій справі, який заради неї усе віддасть від щирого серця, на мене Ви можете покластися як на міцну скелю. Дякую Вам за надану інформацію, яка виявилася для мене вкрай важливою і я прошу Вас, мій добрий друже, і надалі мене про все інформувати. Ті пункти, на які Ви нам вказали, вже дуже глибоко в моєму серці, і я зроблю усе можливе. Що стосується військового кордону, то тут я сподіваюся на легкий перехід, хоч там кожен під особливим наглядом та німців там [не] дуже затримують. Що у мирний час це робиться без перешкод, у цьому я впевнений, тому за це я хочу взятися і допомогти. Коли поїду у відпустку у грудні, я обов’язково відвідаю як A.O.K., так і [німецьку] штабквартиру, я сподіваюся, що побачу Гінденбурга та Кайзера³²⁹ і, звичайно, буду при цій нагоді дуже наполегливий — я розраховую на найкраще.

Що робить Василько у Берліні? Я сподіваюся, що він там також багато із чим впорався. Будь ласка, про це тримайте мене теж у курсі справи, оскільки все це мені дуже потрібно, коли я буду у відпустці і навідаюсь до A.O.K. та до [німецької] штабквартири. Обіцяйте мені, оскільки це все дуже важливо.

Зараз я знову сповнений надій і вже бачу, як по-троху знову відроджується велика і прекрасна Україна. І ми ніколи не повинні забувати слова «Ще на вмерла Україна» і так воно повинно бути, й так воно і буде.

Я говорив про нову ситуацію, що склалася, з деякими з мо'іх людей, вони відповіли мені, що нічого страшного, ми сильні та можемо і будемо боротися, і ми безумовно переможемо. Ці сильні, скромні та прості слова наповнили мене новою силою та мужністю і принесли мені несказану радість та впевненість. Я маю тепер багато чого зробити, оскільки повинен написати велику кількість листів, щоб наші головні прихильники були поінформовані, я зроблю це з любов’ю та радістю, бо це для моїх людей, яких я люблю всім серцем, та для моєї країни та народу. Вечорами я часто сиджу у моєму бліндажі та мрію про велике майбутнє, яке постає перед нами, воно здійсниться, хоч, може, і не одразу; тому що цей народ має колосальну силу та є непереможним.

Поляки! Звичайно, це був колись високоцивілізований народ, я підкреслюю це ще раз, але зараз цей народ переживає свою осінь — занепад культури, — а українці — незіпсований, сильний, єдиний народ, який перебуває зараз у стадії весни — і чи може він не мати сил? Якщо дерево молоде та повне сил, то під вітром воно лише нахиляється, але підводиться у будь-яку погоду, а якщо воно старе, то воно потребує, щоб його підтримували, або при першому ж вітрі воно, охаючи, зломається, впаде і розсипеться у пил — у ніщо! Цього порівняння мені було досить, щоб зрозуміти, що відбувається з поляками, і що відбувається з українцями. Треба не гадати, а спокійно та впевнено працювати. Найближче майбутнє не можна залишати без уваги, від проголошення поляки були не у особливому захваті — це однак є чітким знаком.

Любий друже, наші справи йдуть непогано, тому ми повинні ще дужче боротися, і у цьому нас ніщо не зупинить, буду керувати цією боротьбою, до кінця боротися за мою Батьківщину та за мій хоробрий народ.

Я здоровий, знаходжуся ще на позиції з моїми українцями та маю гарний настрій, тут панує спокій та дуже зимно. Вечорами ми завжди разом співаємо українські пісні та налаштовуємо себе на майбутню боротьбу. Я Вас ще раз дуже прошу про все мені повідомляти, оскільки мушу дуже чітко та усе знати, також напишіть мені про результати поїздки Василька до Берліну.

Залишаюсь завжди Ваш вірний старий друже, щирий та вдячний

Вільгельм Габсбург

20/11.1916 з фронту

Любий друже!

Я сподіваюся, що за чей час Ви вже отримали мого останнього листа, який Ви, я думаю, прочитали у гарному самопочутті. Я почуваюся добре; зараз ми сховалися в окопах і у нас все гаразд. Тут панує затишшя. Я хотів би Вас широ попрохати усі наміри, рішення, пропозиції і т. д., які пропонують наші люди, мені надсилати, Ви ж розумієте мене, мій добрий друже, бо я цим дуже цікавлюся та займаюся нашою справою із щирим серцем. Я хотів би все ретельніше переглянути, щоб бути точніше інформованим, аби я зміг зробити якнайкраще все від мене залежне для просування нашої великої справи. Для Вас, звичайно, буде легко зібрати усі ці пропозиції, Ви можете довіряти мені так само як і я довіряю Вам, і, звичайно, я буду усе зберігати у повній таємниці. Перед тим, як йти у відпустку, за деякий час я Вам про це повідомлю, сподіваюся ще із Вами віч-на-віч переговорити, перш ніж їхати до дійових місць. Я проїзжатиму через Лемберг³³⁰ та найкраще було б, якби Ви частину дороги проїхали разом зі мною. Через затишшя тут зараз майже нічого робити, тому у цей час я хотів би ближче ознайомитися із усіма актами, які у Вас є і які я сподіваюся від Вас отримати, щоб бути про все повністю у курсі справи. Вибачайте мені, мій любий друже, мабуть я надокучаю Вам із моїм проханням, яле я роблю це для нашої справи; Ви і уявити собі не можете, як це все близьке мені, я присвятив нашій справі всього себе і тому хочу боротися до переможного кінця. Часто обмірковую я цілі, поставлені у Wygranka, які були для мене такими близькими, та для досягення котрих я міг би віддати своє серце. Я знайшов розраду у моїх хоробрих та добрих людях, яких я щиро люблю. Ще раз нагадую про моє прохання і залишаюсь завжди Ваш, мій любий, добрий друже, щирий, вдячний та вірний

Вільгельм Габсбург

5/12.1916

Дорогий, любий друже!

Повернувшись з Відню, спершу знайшов Ваш милий лист, який приніс мені велику втіху. Я поїхав до Відню із дуже зіпсованим настроєм та сумом через таку велику кількість подій, які мене заскочили. Але вже у доброму настрої, сповнений оптимізму, нової радості та свіжої сили я повертався. Наші дії принесли нам гарні результати, і у майбутньому я бачу для нас нову гарну епоху щастя та свободи, що вже наближається! Само собою зрозуміло, я жодної миті не забував про нашу справу та дуже плідно попрацював в усіх найважливіших місцях. Повірте мені, друже, все це дуже глибоко в моєму серці, увесь мій розум та думки працюють самовіддано задля нашої святої справи.

Я хотів би із Вами терміново переговорити, оскільки усе написати неможливо. Дуже дякую за статтю.

З 10 грудня я знаходжуся у Боложинові³³¹ біля приручених коней, та я дуже зрадів би побачити Вас у мене! Ми можемо це влаштувати наступним чином: Ви їдете до Лембергу, берете собі купе, на яке Ви, як підполковник, маєте повне право, потім їдете до Ожидова³³², де я Вас там на станції і заберу. Але, будь ласка, обов’язково попередьте мене за 2–3 дні по телеграфу, коли, тобто у який день та о котрій годині Ви прибудете до Ожидова. Якщо це не вийде, тоді я точно виїжджаю звідси рано вранці 21 грудня та вже о 12-ій 10 буду у Лемберзі, у якому я перебуватиму 2 години, і я був би дуже радий Вас там побачити та терміново із Вами переговорити. Таким чином, повідомте мене про Ваш від’їзд, або заздалегідь телеграфуйте. Щоб уникнути непорозумінь, можна зробити і те і те. Я не можу Вас, дорогий друже, про все повідомити, бо папір — це ненадійний носій інформації, але я хочу Вам сказати, що у Відні я навідався до К. К.³³³, довго розмовляв з нашим послом князем Гогенлое³³⁴ у Берліні а також з багатьма німецькими принцами. Я дуже багато працював і сподіваюся на найкраще. Я знову тут, із моїми хоробрими людьми і щасливий, що я з ними. Як Ви знаєте, я люблю моїх українців і готовий віддати їм усе, що маю і сподіваюся, що я зможу зробити для них усе найкраще. Я хотів би ще із Вами поговорити з приводу Вашої справи, перш ніж я піду у відпустку. Я у повному здоров’ї радий знову бути серед моїх українців. Ми всі дуже радіємо успіхам у Румунії і я думаю, що не виключено, що на початку наступного року ми звільнимо Східну Галичину та підемо далі вглиб українських областей — дай Боже, щоб ми досягли Києва, тоді свобода та щастя будуть з нами!

Часто згадую дні, проведені у Wygranka.

Наразі закінчую та прошу Вас якомога швидше мені відповісти. З цим залишаюся завжди щирий та вірний Вам, країні та народові

Вільгельм Габсбург

Я дуже розлючений через цю статтю у «Кур’єрі»³³⁵. Це дуже нахабно і дратує більш за все. Тому я хотів би Вас попрохати дати у «Ділі»³³⁶ наступну замітку, але прошу Вас нікому не казати, що я є її автором, і в ній не повинно зазначатися звідки вона походить і кому належить:

«У газеті «Kurier Codzienny» від 30.11 повідомляється про ерцгерцога Вільгельма, якому підпорядовується 13 полк уланів, що складається із справжніх українців. Молодий ерцгерцог розмовляє із своїми уланами українською мовою та дуже цікавиться давньою українською культурою та її майбутнім. Він пристрастно прислуховується до національних пісень своїх підлеглих, «Коломийок», «Козаків», багато чому вчиться у своїх уланів, яких він, жартуючи, називає «козаченьки», вони є добрими, гарними українськими козаками, що співають такі меланхолічні «Думи» та жартівливі «Коломийки». Улани дуже щиро люблять та шанують свого молодого ерцгерцога і він користується серед них великою довірою.»

Я думаю, що ця замітка не є образливою ані для кого, але вона дуі же розлютить поляків та задовольнить українців. Отже, прослідкуйте, щоб ця замітка опинилася у «Ділі», але ніхто не повинен дізнатись, хто є її автором. Якщо це буде можливим, будь ласка, пришліть мені один примірник газети.

Заздалегідь вдячний Вільгельм Габсбург

Вілла Райнер

Баден біля Відня

26/12.1916

Любий друже!

Насамперед мої найкращі побажання до свята Нового року, який нам, я сподіваюся, принесе все найкраще і наша справа закінчиться у наступному році повною перемогою.

Я вже знову тут і посилено харчуюсь, що буде тривати близько 8-10 тижнів. Я прошу Вас потаємно написати докладного листа, оскільки я зараз біля А.О.К., тому можна уникнути суворої цензури. Я також прошу переслати мені газету, в якій вміщена відома замітка, бо я дуже у ній зацікавлений. Наша справа зараз у доброму стані і дуже втішає те, що польська справа зовсім не рухається. Таким чином, сміливіше та більше впевненості! Я вже докладаю зусиль до відомого поділу, справа якого почала добре просуватися.

Наразі я закінчую, ще раз мої поздоровлення, та повторюю прохання переслати мені газету. Залишаюся завжди із щирою вірою у слова «Ще не вмерла Україна»

Ваш вірний та вдячний Вам Вільгельм Габсбург

Вілла Райнер

Баден біля Відня

29.12.1916

Любий друже!

Я дуже радий, що маю можливість написати Вам про все у подробицях. Мені вже набагато краще, але все ж таки й після 8-10 тижнів не можна говорити про одужання. Я маю відбути ще одне посилене харчування та дотримуватись постільного режиму. Це дуже прикро, але потрібно. Та я усе це чітко виконую. Тут дуже, дуже тяжко отримати білий хліб, я отримую його дуже рідко та лише тільки чверть буханки. Але я маю їсти білий хліб, бо лікар сказав, що чорний тільки завдає мені шкоди. З цієї причини я хотів би Вас попрохати, любий друже, чи не могли б Ви бути таким ласкавим, присилати мені з ресторану кожного тижня 2 буханки білого хлібу, і саме такого, яким Ви мене пригощали перший раз у вагоні, це було дуже мило з Вашого боку; я був би Вам, мій любий друже, нескінченно вдячний, якщо Ви змогли б для мене це зробити, але якщо у зв’язку із цим виникнуть якісь проблеми, то, будь ласка, не намагайтесь зробити неможливе! Я прошу Вас, пересилати хліб у поліетиленовому пакеті на мою адресу у Бадені.

Як і обіцяв, я вже працюю у мого батька, дуже ретельно працюю над нашою справою, а саме над відомим поділом, як ми і обговорювали, у цій роботі я не відчув жодної протидії, навпаки, я бачу, що тут це вважається за само собою зрозумілий факт, що Західна Галичина відходить до Польщі, а Східна Галичина — як самостійна провінція до складу Австрії! Отже, одним словом все чудово! Я маю найкращі сподівання і з радістю дивлюся у наше золоте майбутнє і вже бачу, як виникає на Сході велика Імперія. Ще до цього додамо великі успіхи у Румунії, і тому подібне, і вже дуже скоро повинна Східна Галичина стати вільною!

Василька я не бачив — тим краще! У Відні я одразу намагався переговорити з ним з приводу єпископа Перемиського³³⁷, але, нажаль, запізно, декрет про призначення було вже підписано і він почав діяти! Граф Берхтольд³³⁸ є міським казначеем, що є дуже корисним для відомої справи. Щойно побачу його знов, залучу до нашої справи. Ті книги, що Ви мені, мій любий друже, передали у дорозі, подорожують вже повсюду — я роблю сильну рекламу! Тепер ще дещо, з приводу чого я радію особливо! Як Ви вже знаєте, я мав певні побоювання стосовно Східної Галичини, як у ній буде встановлюватися мир, тепер я їх вже не маю, оскільки із дуже надійного джерела я дізнався, що нашою найголовнішою умовою повинно бути: «Усю Галичину знову назад!» Отже, я заспокоєний та щасливий. Нове міністерство повинно бути іншим — отже, сподіваймося на найкраще.

Ще дуже цікаве: що стосується поляків, то справа не рухається зовсім, там панує жахлива анархія, вербування [прихильників] зовсім не просувається, вплив Пілсудського³³⁹ стає із кожним днем небезпечнішим, партії розколюються чим далі тим більше, «русофільська» ідея стає все впливовішою і т. д., і т. д… У будь-якому разі до перемоги Німеччини та Австрії, як я думаю, ще недовго залишилося, взагалі, як говорить чимало людей, все одно скоро відбудеться повторний поділ. Таким чином, сподіваємося на найкраще. Тепер ще одне, але, будь ласка, зберігайте у повній таємниці, Папі запропоновано звернутися до Імператора та все врегулювати, у чому він делікатно відмовив, внаслідок чого поляки мають суттєво охолонути. Потім ще одне, теж важливе; зараз серед дуже впливових політиків народилася нова, на мій погляд дуже добра думка, яку невдовзі хочуть втілити скоро у життя, а саме: Федеративна держава Австрія, до складу якої входять саме «Австрія», «Угорщина», «Чехія (Богемія)», «Польща» як окремі королівства, далі приєднається федерація об’єднаних південних слов’ян та Велике князівство Україна. І тоді кожне королівство мало б свого короля. Король Угорщини, Богемії… і т. д. Для Укр[аїни], південних слов’ян і т. д. І у кожній з цих держав федерації виступатимете як регент один з ерцгерцогів — це одна із найкращих ідей для створення єдиної Великої Австрії! Дай Боже, щоб мир, який, здається, вже дійсно є близьким, приніс би нам так довго очікуване здійснення наших планів, у будь-якому разі ми повинні над цим старанно працювати, щоб створити нову, сильну Австрію на чолі із молодим монархом та велику та сильну Україну із столицею містом Києвом! Я часто розмірковую над українською справою, над Вашою героїчною історією та про ваше золоте майбутнє, яке ми повинні створити та створимо, ми ніколи не забудемо слова «Ще не вмерла Україна»! Незабаром я їду до Відня, щоб відвідати у шпиталі хоробрих поранених українців!

Будь ласка, пришліть мені також «Українське слово» із відомою статтею.

Таким чином, будьте певні, що я інтенсивно працюю для моїх хоробрих, добрих співвітчизників, для українців, для Вашого благополуччя та майбутнього. Сподіваюся Ваша історія страждань, Ваші тяжкі часи перетворяться на щасливий час миру, спокою, культури та плідної праці, де буде панувати лише справедливість — так хоче Господь!

Як тільки буде щось новеньке, я одразу напишу.

Із щирими привітаннями до Вас, любий друже, я залишаюся завжди Ваш вірний, надійний та вдячний

Вільгельм Габсбург

Вілла Райнер Баден біля Відня 1/1 — 1917

Любий друже!

Я пам’ятаю про свою обіцянку, і одразу, як дізнався про деякі новини, пишу Вам. Декілька днів тому я розмовляв з одним офіцером польського легіону. Само собою зрозуміло, він не знав про мою прихильність, про мої наміри, і, здається, мав мене за одного із прихильників польської ідеї, він розповів мені наступне: Поляки Королівства розраховують лише на Західну Галичину, на Східну — ні, тому що вони дійшли висновку, що український рух є ще надто сильним, з яким вони зовсім не бажають боротися. Українською справою в Королівстві займаються дуже ретельно, оскільки поляки кажуть, що велика Україна — це послаблення Росії та захист для Польщі й Австрії. Він також повідомив мені (ще раз нагадаю, що він не знав про мою прихильність до українців), що Україна — це загалом 60 мільйонів людей, які етнографічно є єдиним народом, що було б наразі для нього набагато кращим, якби він був автономною провінцією Австрії, і що, мабуть, через 50-100 років у цього народу буде можливість отримати незалежність!

Для нас справа стає яснішою, ми знаємо, що нарешті, останнє колись-таки настане! У будь-якому разі це дуже цікаво, що саме «поляк» так гадає, і він сказав мені, що […][17]. У будь-якому разі, «Vox populi — Vox Dei»[18]. Я маю дуже сильну віру у майбутнє! Якої Ви думки про це? Прошу ще раз, будь-ласка, зберігати у листах сувору обережність, оскільки тут дуже сувора цензура через A.O.K. Я наполегливо працюю далі. Прошу вислати мені «Українське слово»³⁴⁰, де надрукована відома стаття. Я також готую Вашу справу і з цього приводу хочу дещо попрохати. Прошу популяризувати мене як серед низів, так і серед верхів.

Я думаю, що невдовзі маю з’явитися серед громадянства і хотів би бути вже відомим у моїй українській спільноті. Відома сторона³⁴¹ знову зробила мені зауваження, такі як: «Ти приходиш запізно» і т. д., або «Ти покладаєш на мої плечі занадто важкий тягар» і т. д. Отже, я прошу Вас попрацювати тут за мене, тому що і для Вас [українців] це важливо. Тепер ще одне. Німецький уряд дуже підтримує нашу справу. […] Крім того, справа в Румунії просувається вперед, прагнуть сягнути Одеси — серця нашої України — дай Боже нам зброю для перемоги! Я маю найкращі сподівання стосовно мого здоров’я. Постійно думаю про мою країну та про мій народ, їх я завжди маю у своєму серці, і ніколи не забуваю Тарасові слова «Ще не вмерла наша Україна!»[19]

Із цими словами залишаюсь завжди Ваш щирий, старий, справжній «український» вірний та вдячний

Вільгельм Габсбург

Баден 10.1.1917

Любий друже!

Насамперед тисяча спасибі за люб’язно надіслані хлібини, які дуже допоможуть мені швидше одужати, а також за Ваш милий лист і цікаві журнали. Я радий, що Каетан здоровий, Боже, даруй йому міцне здоров’я, бо скоро він мені буде дуже потрібний! Я Вам обіцяв, мій любий друже, колись взяти Каетана під свою опіку, — це має статися, пізніше він стане моїм секретарем, моєю правою рукою, на яку я, звісно, вже і зараз можу обпертися. Я тішуся, що зможу скоро відвідати мого Каетана! Мені вже краще, моє одужання відбувається дуже повільно, але все ж просувається; проте я дуже радий Вам повідомити, що за 14 днів набрав 2,5 кілограма! Почуваю себе добре, але професор Візель сказав мені тут ще на 8-10 тижнів залишитись!

Боже, як я Вам заздрю, що Ви поїхали у Пасічну³⁴², я Вам не можу переказати, із яким би задоволенням я до Вас приєднався, побачити цих хоробрих людей, героїв «Маківки»³⁴³, як би я хотів їх побачити, яка це була б для мене честь, якщо я зміг би одному з цих героїв потиснути руку! На жаль, ми на великій відстані один від одного, але вірте мені, ті часи, коли ми були у Пасічній, я буду і тут відчувати і згадувати героїв нашої Батьківщини, будь ласка, любий друже, передайте нашим людям мої сердешні товариські та дружелюбні вітання! Часто я згадую мою Україну та наших хоробрих, добрих людей!

Я дуже інтенсивно працюватиму над відомою справою у суботу, 13 числа, я піду до К. відомства³⁴⁴, щоб забрати відомий акт, який я хочу Й[ого] В[еличності] прочитати. Таким чином, вірте мені, я зроблю все можливе для Вас, для країни та для народу, усі ви можете на мене розраховувати. Ваша доля — це моя доля, я буду боротися разом з вами, досягати перемоги, і, якщо це буде потрібно, вмру за вас! Я переконаний, що на моїх співвітчизників я можу розраховувати! У мене постійно перед очима слова: «Ще не вмерла Україна», і ці Тарасові слова скоро справдяться. Ах, любий друже, я знову повторюю — як я заздрю Вам, що Ви поїхали на прогулянку до Пасічної. Як би я тільки міг до Вас приєднатися! Понад усе я хотів би побути там на самоті, але, на жаль, деякі причини не дозволяють мені цього, хоча невдовзі це стане можливим для мене. Я повинен сказати, що для мене було б великою честю стати протектором [саме цієї] української землі — дай Боже, що я зможу колись ним стати!

Відому статтю в «Українському слові»³⁴⁵ я ще не отримав, і хочу Вас наполегливо попрохати, мені цю статтю прислати. Хліба я отримую вдосталь, навіть забагато, не знаю як Вам дякувати, мій добрий друже! Але, будь ласка, присилайте мені лише 2 хлібини, бо 4 — це забагато.

Я сповнений добрих надій, що все піде так, як ми хочемо. Будь ласка, прослідкуйте, щоб наші люди і надалі наполягали на відомому поділі, це дуже потрібно, всупереч всьому, я сповнений найкращих сподівань, бо хто хоче — той перемагає. Наразі я буду закінчувати, як щось новеньке дізнаюсь, то одразу Вам напишу. Ще раз дякую Вам від щирого серця за Вашу доброту. Залишаюся завжди вірний Вам та вірний моєму шановному народові, Ваш старий, щирий, вдячний та найвірніший

Вільгельм Габсбург.

P.S. Справа […] Раціборського, Красінського³⁴⁶ є дуже елегантна! Це справжні […]. Але якщо Вам це все ж таки вдасться, я одразу переговорю з цього приводу з ерцгерцогом.

Вілла Райнер Баден біля Відня

14.1.1917

Любий, добрий друже!

Сьогодні писати Вам мені особливо радісно, бо цього разу я маю переважно добрі новини! Я ж це завжди казав: «Ще не вмерла Україна!» У мене є так багато чого доброго Вам повідомити, що я і сам не знаю, з чого мушу почати!

Вчора я довго розмовляв з одним паном про 2 Н., якого Ви у свій час приймали у Перемишлі, і якого я з Wygranka провідував у Володимирі-Волинському — отже, я вірю, любий друже, що Ви мене розумієте, та, щоб бути точнішим, це та ж персона, якій я писав з приводу Вашої справи, і який мені на мій лист відповів, і цю відповідь я Вам для перегляду відіслав — отже, чи розумієте Ви мене? Насамперед я розповів йому про новий, добрий намір таких кавалерів як Красінський, Раціборський і так далі. Через це він був такий обурений! Він сказав мені слово в слово: «Які ж це свині, ці пани, адже я знаю, що G.³⁴⁷ є дуже добрий, якщо не найкращий з тих, кого я знаю, який був з D.³⁴⁸ до S. Зовсім несправедливим способом […], — так далі йти не може, я вже наведу тут порядок!» Після цього я його запитав: «Чому тоді це об’єднання було можливим?» Він відповів мені, що деяким євреям він зробив невірну рекламу, уряд тоді їм повірив. Він мав на увазі, що у цих справах A.O.K. не має права багато чого говорити, оскільки ця справа є виключно урядовою! Отже, будьте впевнені, що Раціборський та компанія вже не зможуть більше нічого зробити, як Ви бачите, я працюю всюди, де я тільки можу! Для моїх гаряче шановних людей, для цих хоробрих, добрих українців. Те, що я сказав, це найменша частина того, чого вони варті! Після довгих, важких зусиль нарешті вдалося мені позбутися Діллера та Ламеруна³⁴⁹, але це лише на деякий час, оскільки їм ще не має заміни, як би був хтось на оці, було б добре. Одне ім’я вже пролунало, він із II армії, отже, можемо гадати, що він займе це місце. Більше мені нічого сказати. Таким чином, тільки терпіння, якщо не одразу, то дуже скоро Д[іллер] та Л[амерун] змушені будуть піти напевне! Так, що це в мене погано вийшло! Що Ви думаєте про це? Вважаю, що я впродовж усього часу вказував моєму народові — нації вірний шлях до перемоги. Отже, мій старий друже, Ви задоволені моєю працею? Я сам дуже пишаюся зробленою роботою, тому що це була тяжка боротьба! Після того, як я багато розмовляв із персоною, яку раніше зустрів, і він побачив, що я дуже добре поінформований, то він запросив мене на нараду з галицько-польської справи! Це така велика честь для мене, оскільки я там зможу багато зробити! Це вже тріумф, ми цього досягли, мій любий друже, із Вашою допомогою. А саме: відомі журнали справляли дуже добре, глибоке враження у трьох місцях, про які ми у Боложинові із нашим священником розмовляли, — отже, браво! Я поздоровляю Вас та дякую Вам, добрий друже, за Вашу діяльність, за Вашу відданість та старання від мого імені та від імені так гаряче мною шанованого народу та нації. Винагорода! Слава тобі, Боже! Через ці статті у всіх повідкривалися очі. І всі себе питали: так що ж трапилось? Що? Де? Як? Коли? Навіщо? Куди? І так далі. І тоді в один момент я зрозумів — це ж було ризиковано — але нам вдалося! Та й що вдалося! Мені вдалося схрестити зброю із паном Білінським³⁵⁰! Ціла галицька справа внаслідок Ваших статтей, після моєї агітації, моїх висловлювань та після наданих мною проспектів була налаштована до зовсім нового ладу! […] Після війни (але я наполягаю вже впродовж війни) Схілна Галичина та Буковина будуть реорганізовані у єдину провінцію у складі Австрії, Західна Галичина відходить до Польщі, але з часом! На початковому етапі в цій провінції переважатиме німецький склад управління, тобто державні службовці спочатку будуть найматися з німецьких відомств, потім їх замінять українські службовці, тоді вся справа зрушить з місця і піде вперед. Спочатку провінція отримає військовий статус. Отже, що Ви скажете на це, любий друже? Чи не добре я попрацював? Це було варто навіть і того, що я захворів! Я залишаюся тут до середини травня, бо тут починаються важливі події. Я повинен тут ще у дечому порадитись. Через 3 тижні дасть Бог, я багато подорожуватиму, зараз буду впродовж тижня закінчувати лікування, потім візьмуся знову за роботу над нашою великою справою!

Що стосується Вашої справи, то тут я теж багато чого досягнув. Вашого акта я надіслав до К. відомства, потім з приводу нього там усе конкретно пояснив, щоб при нагоді Й[ого] В[еличності] все чітко доповіли, і якщо я зможу, то при нагоді сам усе йому докладно поясню. Отже, це також повинно вийти в мене найкращим способом — тільки терпіння! Я дуже надіюся, що буду мати можливість, для мого любого Павла здобути звання комісара! Отже, радійте!!! Я вже дійсно здоровий, українські справи сприяють моєму одужанню, яке просувається так добре! Я дуже радію вже зараз в зв’язку з моїм від’їздом, коли саме за тиждень напишу хороброму Каетану […]! Тепер ще про Шептицького (митрополита)³⁵¹, з ним я зробив низку кроків вперед. Незабаром ним буде проведена акція в Римі та одночасно у іспанському та американському посольствах, мені обіцяли успіх, але я прошу Вас зберігати усе у повній таємниці, тому що все влаштовується обхідними шляхами і мені це коштувало великої та тяжкої праці. Це все є цілковито новим! Я сподіваюся, що Ви задоволені моєю діяльністю!!! Часто це все зробити дуже тяжко, але я роблю від щирого серця для мого бідного доброго народу та для країни, яку повинні мати українці.

Як добре було у Пасічній. Боже, із яким би задоволенням я знову опинився там! Ах, мої хоробрі солдати — ці справжні герої! Дай-то Боже, щоб у нас усе вийшло так, як я запланував і роблю. Я впевнений, що країна, народ і Ви будете повністю задоволені моєю працею. Отже, будь-ласка, пишіть мені. Я висилаю Вам відому статтю з «Українського Слова»³⁵².

Залишаюсь завжди Ваш щирий та вірний

Вільгельм Габсбург

P.S. Василько розлючений на мене через мою пропозицію об’єднати Буковину та Східну Галичину у єдину провінцію! Це для мене нічого не значить — його гра вже закінчена! Але, будь ласка, не кажіть йому цього! Якщо він бачить Буковину окремою, то це марна справа, бо вже зараз мова йде про [об’єднання] Буковини та Східної Галичини, про що він й гадки не має!

Вілла Райнер Баден біля Відня

17.1.1917

Любий друже!

Насамперед дякую Вам від щирого серця за присланий Вами хліб! Він мені дуже смакує, і, повірте він дуже сприяє моєму одужанню, тим паче, він надходить до мене від мого друга та був вирощений на моїй рідній землі. Я сподіваюся, Ви у доброму здоров’ї й отримали мій останній лист із приємними новинами, але я прошу Вас цей лист спалити, оскільки він містить дуже важливу інформацію, і ніколи не можна бути напевне у безпеці. Якщо ця інформація просочиться у суспільство, це тільки нашкодить нашій справі. Я дякую Вам також щиро за Ваш милий лист, за теплі слова та за гарні статті з журналів, які принесли мені велику радість. Я також дуже радий, що можу саме для Вас, мій любий друже, надіслати докази моєї праці. Отже, як я і обіцяв у листі від 13 числа цього місяця, я відіслав у К. відомство мого посильного, щоб дістати Ваш акт, але я не отримав його, оскільки ці справи знаходяться у скарбницькій резервній раді, адже я був дуже точно поінформований та попередньо зробив схематичну копію (примірник) справи, яку я додаю до листа із проханням обидва документи потім знову мені відіслати, оскільки вони мені ще потрібні. Справа виглядає дуже просто: на оригінальній сторінці все в порядку, проте зміст на копії не співпадає з тим, де К. відомство визнало приналежність Якова Гужковського до дворянства легітимною, яке він отримав 9 квітня 1776 від польського короля Станіслава Августа³⁵³ — але не хвилюйтеся, те, що Вашу належність буде визнано, про це я вже дуже потурбуюся, що буде не важко і для цього я вже зробив потрібні кроки. Пославши цей [документ], я буду переконаний, що тут справа знаходиться у повному порядку, оскільки дворянин Гужковський вже був народжений у дворянській родині. Це передбачено на всякий випадок. Якщо навіть і це не буде визнано, у чому я сумніваюся, всупереч всьому я доповім справу особисто Кайзеру, і тут я вже впевнений в успіху! Отже, любий друже, будьте повністю спокійні, я взяв справу у свої руки і також хочу довести її до успішного кінця, і для мене буде великою радістю, щось для мого любого друга зробити, який був таким добрим зі мною, із своїм хоробрим народом, і я вірю, що з божою милістю та допомогою Господа, у якого ми свято віримо, ми переможемо! Отже, терпіння та будьте спокійні, я багато працюю увесь вільний час. Зараз ще одна приємна річ! Справа із митрополитом у дуже доброму стані і я впевнений в успіху моєї роботи. Мені вже вдалося впродовж переговорів із Росією справу так далеко просунути, що митрополит поїде не до Риму, а через Швецію-Німеччину до Австрії — чи це не задалеко? Звичайно, це ще не зовсім точно, оскільки росіяни, як це ми вже знаємо, дуже часто змінюють свою думку, але я все ж таки переконаний, що ми досягнемо найкращого успіху, і щоб бути до кінця впевненим я хочу спробувати піти іншим шляхом, який, на мою думку, матиме успіх. Я хочу викласти герцогині Кумберленд³⁵⁴ усю справу, та попросити її листовно втрутися у неї. Вона іноді перебуває у верхній Австрії, де має брата Вальдемара — принца королівства Данії, який є братом короля Данії, та ще має сестру, яка є герцогині Кумберленд — мамою. Отже, вірте мені, вона щось влаштує, тим більш я вже знаю, що за її допомогою вже багато чого було здійснено, так, наприклад, коли до австрійських офіцерів ставилися у російських в’язницях дуже погано, після її листів та особистого втручання почали ставитися краще, навіть дуже добре, оскільки про це дізнавалася і сама її сестра […].

Чи не вважаєте Ви, що це є добрий шлях? Я впевнений, що і в цій справі ми досягнемо успіху! Отже, як Ви бачите, любий друже, я працюю всюди, де тільки можу, і це було б великою, гарною справою, якби ми допомогли графу Шептицькому, цій святій людині — дай Боже, щоб нам це вдалося! А врешті, наша справа у тому ж стані, про який я писав Вам у останньому листі, тобто у відмінному стані, також добре рухається справа університету, оскільки тут ми можемо випередити росіян.

Мені вже дійсно краще, але я хочу залишитися тут ще приблизно до середини березня, по-перше, щоб дійсно добре відпочити, і по-друге, я тут можу ще багато чого для нашої спільної справи зробити. Окрім того, хочу звернути увагу на підкреслені у листі слова, що сповнені надією, бо йдуть від самого наглядача [скарбницької резервної ради], який в таких справах чудово орієнтується.

Погода тут вже протягом кількох днів по-весняному тепла. Що стосується фотографій, то вони мені дуже подобаються, але я вишлю їх лише за декілька днів, оскільки сам сфотографувався лише сьогодні, а саме у блузі із декораціями, та ще у сорочці, що була вишита українською рукою, та у шубі, яка, я гадаю, буде виглядати справжньою. Я певен, мої хоробрі люди дуже зрадіють [фотокарткам]. Хотів би Вас просити, написати у наступному листі правильно «архикнязь Вільгельм», тому що я хочу так підписати фотографію. Я часто думаю про Вас, мій любий друже, а також про мою країну і про моїх людей. Як Ви провели час у Пасічній? Ви когось вітали там від мого імені? Я ще раз від щирого серця дякую Вам, мій любий друже, за всю Вашу доброту та за посилки, залишаюся завжди Ваш щирий, вдячний, вірний Вам та Вашому народові.

Вільгельм Габсбург

Вілла Райнер Баден біля Відня

20.1.1917

Любий друже!

Сьогодні я пишу Вам дуже стисло, але одночасно надсилаю обіцяні фотографії і, якщо вони Вам сподобаються, тоді я вишлю Вам на наступних тижнях, тобто коли фотографії будуть готові, десь приблизно 50 штук. Ви їх можете розмножити, мій любий друже, та роздати усім людям, які їх хотіли мати. Мені вони дуже подобаються, тому що там навіть українська сорочка дуже добре вийшла, і я сподіваюся, що ним зрадіють наші хоробрі та добрі українці. Отже, напишіть мені про це.

Над усіма відомими справами я працюю, хоч і повільно, але впевнено і з просуванням. Я сповнений найкращих надій. 2 дні тому я мав довгу і дуже цікаву конференцію із док[торо]м Окунєвським³⁵⁵, якого я думаю Ви ще не знаєте, але який є визначним у[країнцем]. У четвер я їду до Відня (23 числа), де особисто матиму засідання із док[торо]м Олесницьким³⁵⁶ та док[торо]м Окунєвським, пізніше я маю дещо обговорити з док[торо]м Меленевським³⁵⁷ про відому у[країнську] пропаганду серед полонених у таборах. Отже, як Ви бачите, я постійно знаходжуся у дії, але треба ще багато чого зробити. Звичайно проводитиметься ця конференція на квартирі Олесницького у повній таємниці. Пізніше я хотів би також познайомитися з Романчуком та Петрушевичем³⁵⁸, але це ще може почекати. Будь-ласка, любий добрий друже, вибачте мені за стислий лист, але це виключно через брак часу. Після конференції я напишу Вам докладніше, мій любий друже, я завжди про все писатиму, і Ви завжди будете моїм вірним порадником. Я часто думаю про моїх хоробрих людей і про країну, яку я так гаряче та усім серцем люблю.

Наразі закінчую і хочу Вас ще раз запевнити, що мої думки завжди із моїми українцями, залишаюся завжди Ваш вірний, щирий та вдячний

Вільгельм Габсбург

25/1. 1917

Любий друже!

Після того, як я вже 2 тижні нічого від Вас не отримую, я побоююся, що Ви 2 моїх останніх листа не отримали. Перший лист — із добрими новинами, другий — із фотографією. Крім того, я до сьогодні не бачив того солдата, який мені завжди приносив від Вас листа, тому я трохи хвилююся, але мене все ж таки заспокоює лист від док [тор] а Олесницького, який мені повідомляв, що Ви були відсутні, тому що поїхали до Волині на відкриття школи або щось таке. Отже, я дуже прошу Вас, одразу після отримання цієї листівки мені написати, чи отримали Ви мої 2 останні листа, тому що це для мене дуже важливо!

Я почуваю себе вже дуже добре, сьогодні приїхав з Відня, де я мав відому конференцію. Більше зможу Вам написати лише після того, як я напевне знатиму чи Ви отримали мої листи. Тут нічого нового немає. Я старанно працюю далі, і сповнений найкращих надій! Я часто згадую мою дорогу країну та народ! Із щирими вітаннями залишаюся завжди Ваш вірний, щирий та вдячний

Вільгельм Габсбург

Вілла Райнер Баден біля Відня 25/1. 1917

Любий, добрий друже!

Я щойно отримав Вашого милого листа та посилку, від щирого серця дякую Вам за це! Сьогодні я пишу дуже стисло. Дякую також за документи, які для мене є дуже важливими! Справу К. я спробую прискорити. Справу Д[іллера] та Л[амеруна] я теж прискорю як тільки це стане можливим. Будьте впевнені, я дуже, дуже старанно працюю! У справі із новим будинком я, звичайно, допоможу, тим паче це зробити мені буде дуже легко, оскільки це ж моя пропозиція і я почав цю справу вже три тижні потому — отже, будь ласка, зберігайте повну таємницю! Як Ви бачите, я працюю повільно, але впевнено! З приводу жандармських офіцерів робиться усе можливе, насамперед працюю я над тим, щоб до Волині приїхав окружний комендант, а не польський. Нещодавно я познайомився із доктором Олесницьким — це чудова і дуже розумна людина. Ми розмовляли стосовно загальних важливих для нас питань з приводу моєї персони, потім розмовляли з приводу українського] легіону та полонених (російських, українських). Потім я познайомився ще із двома українцями д[окто]р[ом] Меленевським з Києва та д[окто]р[ом] Жуком³⁵⁹ з Харкова, обидва є теж дуже милими людьми. Наступного тижня я знову їду до Відня, тому що мені потрібно дещо зробити у міністерстві зовнішніх справ, а також я потурбуюся з приводу N. справи. Я гадаю, що дуже скоро ми вже побачимо ознаки успіху. Це дуже важко зробити, оскільки постійно наштовхуєшся на якісь перешкоди чи на мафію! Я також працюю над тим, щоб Східну Галичину офіціально назвали Україною, а її народ «українцями». Я вважаю, що це теж був би добрий крок уперед! З приводу Василька, будь ласка, не турбуйтесь, я дуже Вам вдячний, любий друже, за Вашу роботу, і прошу Вас її і надалі проводити. Я дуже радий Вашим добрим новинам з Волині! Славно! Я дякую від щирого серця Вам, та воякам в окопах за слова та докази вірності, які викликали у мене сльози, будьте певні, українці, що я завжди буду вдячним вам за вашу любов та вірність! Хай живе наша славна та прекрасна Україна! Я хотів би, щоб Ви, мій любий друже, приїхали до Пасічної! Ви щаслива людина! Я прошу Вас потиснути руку від мого імені моїм хоробрим українцям в окопах, перекажіть їм мої вітання, і, хоча я й знаходжуся дуже далеко від Пасічної, все одно я із тремтінням у серці думаю про мою країну, про мій відданий та хоробрий народ! Я прошу Вас передати в окопи мої почуття вдячності та відданості, перекажіть що і я теж пожертвую усім заради нашої дорогої та святої країни! Хвала Вашій пам’яті! Скоро прийде новий, величний час і ми не повинні ніколи забувати слова: «Ще не вмерла Україна!», ці слова є незабутніми і зовсім скоро втіляться у життя.

На жаль, фотографії я ще не можу відіслати, оскільки вони не готові; але як тільки будуть виготовлені, я одразу вишлю Вам 30 штук необхідних фотографій (та негативи) для подальшого розповсюдження вже на Україні! Якщо це буде можливим, то, будь ласка, помістіть одну фотографію в українському журналі!

Я прошу Вас, якщо Ви поїдете у Пасічну та передаватимете [воякам] в окопах вітання, то додайте і мої також, перекажіть, що і я із задоволенням відвідав би Пасічну! Я вже дуже радію, що скоро побачу Каетана! Також щиро дякую за фотографії від Шептицького, від цієї святої людини, яку я дуже поважаю, і, по-друге, за фотографію, де зображені мої добрі, старі хоробрі друзі по окопах, отже, за це все дуже, дуже дякую! Будь ласка, після Вашого приїзду з Пасічної одразу пишіть мені, при можливості вишліть мені звідти фотографії, та не забудьте привітати від мене [вояків] в окопах, та висловіть мою любов і вірність моєму народові та країні. Я дотримуюсь кожної Вашої поради стосовно кожного пункту з Вашого останнього листа. Будьте певні, мій любий, добрий Гужковський, що я працюю дуже старанно та роблю все найкраще для нашої справи і з цим я залишаюсь вірний Вам, а також нашій країні та народові, вдячний, відданий та щирий

Вільгельм Габсбург

Вілла Райнер Баден біля Відня

27.1.1917

Любий друже!

Я щойно отримав Ваш милий лист із добрими порадами, яких я, само собою зрозуміло, буду дотримуватися. Що стосується обережності, то тут будьте спокійні. Про важливі справи я розмовляв із д[окто]р[ом] 0[лесницьким], він виявився дуже симпатичним, розумним чоловіком та справжнім патріотом! Розмовляючи з д[окто]р[ом] Меленевським про загальні справи, я поцікавився у нього, чи можу познайомитись з якимось українцем з Києва. Доктора Окунєвського я знаю досить давно, ще з ранішніх часів. Він як лікар-терапевт у Полі³⁶⁰, біля моря працює санітарним лікарем, він є справжній патріот, доволі надійна та стримана людина. Отже, любий друже, будьте спокійні. Я дуже радий, що Вам сподобались мої фотографії. Наступні будуть готові десь за тиждень, це ті, які Ви просили в мене для поширення серед українців. Я дуже радий знайомству із Каетаном. Ви питаєте мене, коли я піду до Й[ого] В[еличності], зараз відповісти Вам я поки ще не можу, оскільки, по-перше, його зараз немає, і я залишуся тут ще на 1–1/2 місяця, але Ви можете бути спокійні, тому що я обов’язково піду до нього з приводу К. справи, я не такий вже і слабкий для цієї справи, ця справа є дуже важливою і я Вас, любий друже, настільки поважаю, що не можу для Вас цього не зробити. З приводу нового будинку я працюю дуже багато і сподіваюся на успіх — тут в нашій справі є ще над чим працювати, тому я прошу дещо поспішити, бо всі справи повинні бути зроблені, поки я тут! З фронту все це зробити буде важко.

Я Вам дуже вдячний за відому рекламу, та прошу Вас і надалі проводити її і у Пасічній. Будь ласка, перекажіть Вашій дружині мої найщиріщі вітання, а також Каетану, моєму підопічному! А зараз я хочу із Вами ще дещо обговорити. Справа К. нам напевне вдасться, у цьому я переконаний. Якщо Ваше визнання пройде успішно, про нього напишуть у газеті, то тоді я Вам напишу «офіційного» вітального листа, якого я попрохав би Вас опублікувати в українській газеті. Це було б дуже добре, тому що це вітання надасть справі святкового завершення. Зміст цього листа я Вам обов’язково перешлю для попереднього перегляду. Я сподіваюся, що Ви погодитесь зі мною.

Наразі закінчую, я і надалі ретельно працюватиму та залишаюся із щирими вітаннями завжди Ваш щирий, вдячний та вірний

Вільгельм Габсбург

Вілла Райнер

Баден біля Відня

1.2.1917

Любий друже!

Нарешті я можу знову написати Вам, мій любий друже, вже довшого листа. У мене дійсно обмаль часу, адже українська справа є дуже складною, і завжди необхідно багато чого робити, якщо дійсно ретельно працювати. На наступних тижнях, десь 10–15 лютого, я маю намір піти до Й[ого] В[еличності] з приводу Вашої К. справи та одночасно хочу дещо нагадати про країну Україна та її народ, хоча разом обидві справи не можуть бути розглянуті; потім, на наступних днях я їду до Відня, щоб провести дещо для нашої справи у міністерстві зовнішніх справ, детальніше про це напишу після перемовин там. Йдеться про український легіон, по-перше, яким Ви будете керувати, по-друге, щоб Ви мали [український] провід, а не чеха на ім’я Кікаль!³⁶¹ Потім я маю ще дещо зробити в АОК, де я хочу звільнити від військової служби д[окто]ра Цегельського³⁶², оскільки він буде потрібний у Відні, але я думаю, це буде важким завданням, тому що відносно звільнень від військової служби існують дуже суворі адміністративні розпорядження. Але все, що може бути зробленим, буде зроблено. Отже, як Ви бачите, любий друже, я працюю, наша справа рухається добре, потім, я також констатував той факт, що вітер у міністерстві зовнішніх справ віє в наш бік, тобто до справи поставилися із розумінням, прихильністю та із наміром допомоги, що є дуже добре. До цього листа я докладаю ще конверт із офіційним листом до Вас. Якщо Ви зможете, то, будь ласка, я прошу Вас віддати цей лист надрукувати в українській газеті, це може дуже вплинути на читача! І тому я впевнений, що К. справа піде легко! Отже, щойно Вас повідомлять про Ваше офіційне призначення, будь ласка, одразу віддайте мого листа до друку у газеті, оскільки я гадаю, що цим ми справимо дуже добре враження, а як Ви гадаєте? Будь ласка, зробіть так, як Ви вважаєте за потрібне, й одразу напишіть мені про це! Про Ваше ставлення до цього я потім напишу ще одну статтю, яку я Вас попрошу теж розмістити в українській газеті, але прошу зробити це, лите після того, як я Вам напишу, тобто після того, як я матиму зустріч із Й[ого] В[еличністю]. Я гадаю, що ця стаття також буде дуже корисною, оскільки, по-перше, українське суспільство знову почує щось від мене, по-друге, у цій статті можна буде прочитати, як я працював для нашої справи! Я маю написати цю статтю у досить стриманому тоні, тому я можу спокійно піти до газети. Будь ласка, напишіть мені, якої Ви про це думки та чи згідні Ви із цим? Знову лунає в моїй голові «Верховино», я знаходжуся із моєю країною та людьми у гарному настрої, і часто згадую таку гарну та таку далеку Україну. Я радію моєму знайомству із Каетаном! У мене дійсно хороший настрій і робота для моєї країни додає мені великої радості. Чи Ви вже отримали мою фотографію? Згодом я перешлю Вам залишок із негативами, щоб їх можна було розмножити. Як було у Пасічній? Я сподіваюся мати можливість у майбутньому зробити дещо для [вояків] в окопах, потім я працюватиму над тим, щоб українські (державні) школи прийшли до Волині, і щоб в офіційній мові вживався термін не «Рутенці», а — «Українці», і у цьому сподіваюся на успіх. Потім я хочу розшукати доктора Трильовського³⁶³ та обговорити дещо з ним стосовно легіонерів; я його особисто ще не знаю, але вже листувався з ним. Більше тут нічого не відбувається, отже, ще раз, любий друже, я Вас запевняю, що старанно працюю над нашою справою; з приводу К. буду тоді одразу писати до міністерства. Я сподіваюся на найкраще.

Із щирими привітаннями залишаюся завжди Ваш старий, вірний та вдячний

Вільгельм Габсбург

Вілла Райнер Баден діля Відня

2.ІІ. 1917

Любий, добрий друже!

Від щирого серця я дякую Вам за прекрасний хліб та за милий лист! Добрі поради є для мене особливо приємні. Я буду дотримуватися Вашої поради та листування із згаданими Н., які припиняють справи із таборами, я вважаю це за краще та за надійніше. На жаль, я припустив одну необережність, але я гадаю, що вона буде без наслідків!

Одним українцям, з якими зустрівся, я віддав фотографію, яку я Вам теж відіслав; вони прохали мене віддати її до «Вісника»³⁶⁴, я виконав їх бажання, тому що я у цьому нічого поганого не знаходжу, оскільки, по-перше, я можу фотографуватися так як я хочу, а по-друге, у цьому нема нічого поганого; цей журнал все одно ніхто не читає, тобто ніхто з поважних кіл суспільства, отже, це майже ні на що не впливає, я гадаю так. І потім ще до того йде безвинна стаття, яку я теж прочитав, а саме, що мій 13 полк уланів мене шанує, та що вишивану блузу я отримав від них як подарунок, отже, зовсім невинна стаття! Я сподіваюся, що це справі не зашкодить! Хвала Господу, що я був таким обережним і дав мою фотографію без підпису. За долучену газету дякую Вам від усього серця, стаття є дуже доброю, і, у свою чергу, я теж дякую Вам за добру та систематичну працю! З приводу легіонів я зроблю все можливе і зараз сконцентрую на цьому усю мою увагу. Я вважаю, що це є також дуже важливою справою. Тим часом Ви повинні будете отримати мій офіційний лист, який Ви, може, і використаєте! З приводу К. справи я хочу 15 числа цього місяця піти до Й[ого] В[еличності], якщо він тут буде, та одразу при нагоді хочу перемовитись декількома словами про легіон, яким він і сам опікується. Я сподіваюся, любий друже, що Ви не тримаєте на мене зла, що я так необережно відіслав фотографію! Адже на помилках вчаться, отже з цього моменту я буду ще обережнішим, більше нічого не робитиму без Вашої, любий друже, поради, тому і надалі, якщо Ви мені писатимете і радитиме, я буду нескінченно вдячний. Мене вже розбирає допитливість і я дуже переймаюсь з приводу Вашого відпочинку у Пасічній! Я вже цьому радію. Ці канікули на Волині були, мабуть, чудовими! Я часто думаю про моїх людей та чудову країну, яка стала мені новою Батьківщиною. Я і надалі працюю над нашою справою і буду далі працювати дуже обережно та систематично відповідно Вашої програми, бо Ви, любий друже, у пошуках знаєтеся найкраще! Мені вже дійсно добре і я поступово набираю вагу, чим зобов’язаний Вами надісланому хлібу, за що я дуже дякую. Я вже зараз дійсно радий майбутньому знайомству з Каетаном. Будь ласка, привітайте від мене Вашу дружину та мого підопічного і перекажіть мої поздоровлення до дня народження; за 8 днів, тобто 10 лютого, я святкуватиму свій 22 день народження. Тут зараз чудова зимова погода, багато снігу, добрі катки та мороз. Я був би Вам нескінченно вдячний, якби Ви мені написали найважливіші пункти стосовно легіонерів, тоді я одразу зміг би почати працювати над цією справою. Як я дізнався завдяки моїм розслідуванням у цій справі, міністерство оборони країни повинно у К. К. зробити заяву, у якій буде запропоновано АОК створити з 6 окремих підрозділів українську бригаду легіонів! Із цього могла би вийти гарна справа! Теперішній комендант, наскільки я знаю, чех і його звуть Кікаль! Він має тісний зв’язок із мафією, і якщо [вона] щось захоче, хто стане йому на шляху? Але, не зважаючи на це, я працюю далі, бо переконаний, що працюю для важливої та великої справи, яка незабаром втілиться у життя. І взагалі, я констатую, що зараз повсюду панує піднесення та активний, свіжий рух, який виник, звичайно, також завдяки нашим зусиллям. Тому я прошу Вас, любий, добрий друже, пробачити мені мою необережність, але я зробив це лише із добрими намірами. Із щирим проханням про дальші поради залишаюсь Ваш вірний, щирий, відданий українській справі та вдячний

Вільгельм Габсбург

Вілла Райнер Баден біля Відня

8.ІІ. 1917

Любий, добрий друже!

Сьогодні я пишу Вам повідомити найкращі новини! Сьогодні об III-ій я був у Й[ого] В[еличності] у справі К., яка була сприйнята дуже добре, я також повідомив йому про меморандум, що є дуже важливим для нашої справи. У розмові із ним я вказав на Вашу видатну діяльність, що було сприйнято дуже добре, і я сподіваюся, що дуже скоро я зможу Вас поздоровляти, мій любий друже. Він був зі мною дуже, дуже люб’язний, я пробув у нього довго, і ми розмовляли сидячи за одним столом, що трапляється дуже рідко, тому що зазвичай аудієнції тривають дуже недовго. Я сповнений «найкращих» сподівань стосовно нашого майбутнього. Тільки спокій та терпіння. Ті документи, що Ви мені прислали, які були для мого меморандуму дуже важливими, я відсилаю Вам знову та щиро дякую за них. Отже, я прошу Вас, любий друже, цю статтю про мене, яку переслав Вам у минулому листі, про те, що я 8 лютого був на аудієнції, віддати в українські газети! Я сподіваюся, що дуже скоро Вам дадуть знати, що справа К. вже вирішена, тому Ви можете і мій офіційний лист теж віддати до українських газет! Справу Б. я вже завчасно порушив, але вона зараз не вирішується, треба буде перечекати 1–2 роки і лише потім знову згадати про цю справу. Я пересилаю Вам також «Вісник» із моєю фотографією та статтею, все це вже пройшло відому цензуру, тобто тут немає ніякої небезпеки! Два дня потому я отримав телеграму від одного графа з українського легіону, яка дуже мене вразила і втішила! Але на жаль я був не в змозі йому подякувати, оскільки його ім’я було написано нерозбірливо. Тому я Вас дуже прошу одразу написати мені його ім’я та адресу, бо я дуже хотів би його подякувати за такі милі та теплі слова, які мене нескінченно порадували! Я дуже щасливий, що нарешті крига на верхівці скресла, і стало можливим, у будь-яку мить на самій верхівці зробити усе можливе для моїх людей! Я дуже радію, що нарешті нам це вдалося, хоча і не без перешкод, але про них я розповім Вам при зустрічі! Тому я дуже хотів би, щоб Ви, любий друже, приїхали б якось до Відня, бо я маю обговорити із Вами дещо дуже важливе. Точну дату я Вам наразі сказати не можу, і я себе питаю, чи взагалі Ви матимете можливість зі мною зустрітися? Далі, я чув у Відні, що Ламерун частенько буває у Діллера! Я сподіваюся, що це для Вас новина. Я надсилаю Вам мої фотографії із підписом, як і обіцяв. Тепер прошу Вас написати мені, чи є д[октор Кирило Трильовський надійною людиною? Я Вас питаю про це тому, що я лише після Вашої рекомендації хотів би потім із ним познайомитися. Вибачте мені будь ласка, що я пишу дуже стисло, адже я маю ще дуже багато чого зробити! Будь ласка, цю статтю про аудієнцію вже в українській газеті перешліть мені. Цими днями мені знову стало трошки гірше, але вже зараз, дякуючи Богові, зі мною все гаразд і знову здоровий, тому знову дуже наполегливо працюю і маю дійсно мало часу, бо дуже багато роботи! Я сподіваюся, що Ви задоволені моєю працею. Після сьогоднішньої аудієнції я піду ще й 15 числа, про що Вам одразу напишу, і спробую К. справу прискорити. Заздалегіть дуже радію з приводу Вашого повідомлення із Пасічної. Отже, будь ласка, любий друже, напишіть мені негайно, бо я вже тривалий час від Вас нічого не отримував!

Із щирими вітаннями залишаюся завжди Ваш старий, вірний та вдячний українець

Вільгельм Габсбург

Вілла Райнер

Баден біля Відня

14.11.1917

Любий, добрий друже!

Щойно отримав речі, які Ви мені передали та переслали по пошті, а також довгого листа, за що я щиро вдячний. Як Ви вже знаєте, я був у Й[ого] В[еличності], та зробив усе можливе! Я сповнений великих надій. Хочу Вас запитати ще раз, чи не могли б Ви приїхати до Відню? Я маю з Вами дещо терміново обговорити! Будь ласка, напишіть мені одразу, чи можете Ви приїхати? Я щиро дякую Вам за цікаві документи. Що стосується справи ерцгерцогині Софії, то тут Ви можете бути впевнені, що я усе триматиму у таємниці!! Якої великої радості завдав мені милий лист від легіонерів! Але я дуже прошу Вас зберігати безпеку та потаємність! Через Трильовського Ви можете не переживати, оскільки я його особисто не знаю, і за Вашою порадою не маю наміру з ним знайомитись! Буду намагатися виконати все, що Ви вказали у переліку пунктів! Ви ж знаєте, що я для Вас роблю усе із задоволенням, усе можливе!

Ще раз повторюю, тримайте усе у повній таємниці, дотримуйтесь безпеки, оскільки, як мені стало відомо, пішли поголоски у Відні! Я не знаю саме через кого, але від одних єгерів почув: що я цікавлюся у[країнцями]та дуже за них заступаюся — ці кружляючі плітки мені дуже неприємні, і до того ж це може дуже зашкодити нашій справі! Через це я дуже стурбований і хочу негайно із Вами порадитись, це дуже важливо, щоб нарешті покласти цьому край — тому що це може нам дуже нашкодити, але, на жаль, я ще не знаю, від кого ці плітки йдуть. Тому ще раз як застереження я прошу Вас, негайно спаліть усі мої листи, і особливу увагу приділіть фотографіям! З приводу старшого лейтенанта Райсца навряд чи я зможу щось зробити, тому що стосовно цього є дуже суворі постанови. Тут я хотів би чимось зарадити, але маю мало надій. Я Вам навіть не можу переказати, наскільки мені є неприємними ці дурні розмови у Відні, сподіваюся, що це скоро закінчиться, бо для нас це може вилитися у дуже погані наслідки! Дай Боже, щоб це нам не нашкодило, тепер я повинен буду деякий час відмовлятися від підтримки і повинен бути дуже обережним, доки усе після цих пліток заспокоїться, я не можу второпати, як можна бути такими дурними людьми, щоб таке розповсюджувати, вони ж тільки заважають нашій справі! Тому прошу написати мені, чи можете Ви приїхати? Бо я вірю, любий, дорогий друже, що лише Ви можете усім цим панам сказати, щоб вони буди обережними, перш ніж через ці дурні плітки шкодити нашій справі! Я мушу відверто сказати, що це повідомлення зачепило мене дуже сильно і з неприємним відтінком, і я вірю, що Ви мене в цьому прекрасно розумієте. З приводу відомої статті про аудієнцію я можу йти до газети цілком спокійно, бо це аж ніяк не зашкодить, і вже ця стаття надрукована також в німецьких газетах. Та саме у Відні галасують, що я маю відносини із Левицьким, що є ще більш недоречним, оскільки я його зовсім не знаю, і, навіть, ніколи із ним не переписувався! Отже, це теж тримайте у повній таємниці! А в іншому тут більше нічого нового не відбувається. Я сподіваюся, що К. справа скоро буде завершена, це принесе мені чималу радість, що зовсім скоро я зможу Вас поздоровити. Мені вже дійсно дуже добре і сподіваюся скоро бути поруч із Вами! Ще я хочу попрохати у Вас поради та спитати Вас, якої Ви думки про ці плітки? Я сподіваюся, що всі ці неприємності скоро минуться і та про них усі забудуть, дай-то Боже, щоб усе так і трапилось! Ваше повідомлення з Пасічної мене дуже втішило і я дуже зворушений Вашими теплими словами. З тих пір як я тут, часто думаю про мій полк і моїх хоробрих людей, а також про таку гарну країну! Наразі закінчую, щиро дякую Вам, любий друже, за Вашу доброту та ще раз прошу у Вас про пораду, обережність та таємничість, і, будь ласка, напишіть мені, чи можете Ви приїхати до Відня?

Із найщирішими вітаннями залишаюсь завжди Ваш вдячний, щирий та завжди вірний

Вільгельм Габсбург

Вілла Райнер, Баден біля Відня, 20.11. 1917

Любий, добрий друже!

Щиро дякую Вам за три милі листівки! Я слідуватиму усім Вашим порадам, звичайно, я не буду знайомитись із Трильовським. Ті плітки, про які я Вам писав, хвала Богові, виявилися нешкідливими і вже припинилися, чому я дуже радий. Й[ого] В[еличність] повинен скоро приїхати до Львова, щоб відвідати східний фронт, як я вже чув, туди вже їде все польське панство вклонитися цісарю. Я сподіваюся, що там будуть і українські представники, які висловлять ше більшу шану, це, звичайно, справило би враження. Я в цьому переконаний, так як я знаю, що Ви вже тут, і Ви, любий друже, зробите все можливе, щоб туди потрапити, звичайно, дотримуючись обережності, тому що Діллер може бути теж при цьому. Будь ласка, напишіть мені, які Ви маєте плани стосовно цього, і що Ви думаєте робити, щоб виявити велику українську шану! Неодмінно слід щось зробити, бо цісар є дуже доброю людиною, він є справжнім другом народу, все розуміє і усім допомагає, де це можливо. Отже, сміливіше! Пишу Вам сьогодні дуже стисло, бо маю обмаль часу, але цю новину я хотів Вам одразу повідомити, оскільки вона може бути дуже важливою. Будь ласка, напишіть мені теж одразу, що Ви плануєте зробити! Я і надалі помалу працюю для українського легіону, та сподіваюся на успіх.

Із щирими привітаннями та сповнений надії залишаюся завжди Ваш, любий друже, старий, вірний та вдячний

Вільгельм Габсбург

Вілла Райнер Баден біля Відня 2. III. 1917

Любий, добрий друже!

Найщиріше спасибі за хлібини та милі подарунки, яким я неймовірно зрадів, вони є ще одним новим доказом того, яким щирим є український народ, будьте певні, що ці милі подарунки я буду у себе зберігати, і, коли я бачу їх у своїй кімнаті на столі, то одразу думаю про мій хоробрий український народ, з якого і я запросив собі уланів до мого полку. Я також щиро дякую за Ваш лист, і дуже радий, любий друже, що Ви мені так довіряєте, і ще я Вам дуже вдячний за те, що Ви пишете мені так відверто, що Ви прикладаєте до написання листів стільки старання. Повірте мені, я повністю розумію, в якій важкій ситуації Ви зараз опинились, яку жертву Ви несете з любов’ю [до свого народу]. Коли людина не знаходить визнання, це, звичайно, дуже важко перебороти та витримати, я відчуваю це як добрий та вірний друг, але все ж таки тішуся надією з приводу К. справи! Ви ж знаєте, як довго триває у нас вирішення якоїсь справи, шлях через Відень є найдовшим, тому я прошу Вас чекати! Досі я зробив усе, що було можливим, тобто висловив моє прохання у всіх найвищих інстанціях, вище вже йти нікуди, адже я сподіваюся, що ця справа буде вирішена на нашу користь. 5 березня я їду до Відня і там особисто піду до К. відомства, щоб дізнатися, як рухається наша справа, чи щось відбулося, чи Й[ого] В[еличність] обміркував вже по-іншому нашу справу. Про це я Вам одразу повідомлю і сподіваюся зробити це із позитивним змістом. Ваші 3 листа по пошті я отримав, відносно них Ви можете заспокоїтись, я їх отримую у точно зазначений час, як службові листи та без свідків. Я щиро дякую Вам за 2 такі цікаві книжки, грубшу продивлюся найближчим вільним часом. Стаття у «Газеті Вечоровій» не така вже й погана, та найрадіснішим є те, що вона дуже розлютить мафію, що буде дуже добре, це буде ніби наша маленька їм помста! Я ще раз прошу Вас, любий друже, про суворішу потаємність із моїми листами та із їх змістом, будь ласка, ні у якому разі не загубіть їх, тому що це буде дуже погано та може нашкодити нашій усій справі і мені також. Обережність, сувора обережність! Проти мене працює колосальна мафія, я це зміг почути та відчути ще у Відні, але, не зважаючи на це, я працюю далі у першу чергу для української молоді, але саме у цьому питанні я наштовхуюсь на великі перешкоди з усіх боків, але і всупереч цій обставині я із задоволенням працюю далі та сподіваюся, що моя діяльність призведе до успіху. Я з радістю працюю для хороброго та бідного народу, який я щиро люблю, та якому я присвячую усе моє життя, щоб він отримав своє щасливе майбутнє, щоб він зміг розквітнути у повній своїй силі, що я сподіваюся ще застати при житті, разом із Вами, мій любий друже, та потім ми разом посміхатимемось, оглядаючись назад на ці важкі часи, які ми зараз переживаємо у боротьбі і ще повинні пережити! З приводу прийомів та зустрічей із мафією Ви не хвилюйтесь, вони для нас не мають ніякого значення, тут відбулися конференції з приводу Королівства Польського та законів про експорт — ще раз, наскільки я знаю, до нашої справи вони ніякого відношення не мали! Я вже радію, що скоро особисто побачу Вас, бо маю Вам багато чого сказати, особисто про комічні епізоди, а саме як мафія проти мене працює — звичайно безуспішно, хвала Богові! Прошу Вас ще раз з приводу галицького питання і т. д., про що я вже у моєму листі згадував, який я передав через солдата, не згадувати, зберігати повну таємницю! Як Ви бачите, у ньому випадку я назву це чимось більшим, ніж просто перший крок моєї діяльності, і це є, я сподіваюся, чітким доказом того, що я повільно, але вірно працюю. Я сподіваюся, що й інші справи також повільно, але впевнено та вірно виконаються. 5 березня я йду також до Василька, щоб підлеститися до нього, як Ви мені написали, та при нагоді дещо обговорю із ним — звичайно, нічого особливого, лише якісь формальності, про солдатські гуртожитки, шпиталі і т. д. Ми до нього підлестимося, щоб він думав, що я потребую від нього поради, і я також сподіваюся дати йому потім завдання та використати його великі зв’язки, щоб провести велику пропаганду українського питання у Гогенлое, Герберштейна³⁶⁵, Клама-Мартінця³⁶⁶ т. д. Саме тому потрібно працювати та втручатися повсюди, де це можна. У справі д[октор]а Гірняка я невдовзі розпочну втручання і сподіваюся, що це йому легко минеться! Звичайно, напевне я нічого не можу обіцяти, бо роблю це без задоволення, я так кажу, оскільки почуваю себе жахливо, коли я щось пообіцяв та не виконав.

Будь ласка, напишіть мені, що Ви думаєте з приводу нового намісника, та що про це думає українське суспільство? Я вважаю, що це дуже добрий вибір, тому що граф Гуйн є дуже вірним цісарю, він сувора, але справедлива людина, і насамперед є солдатом! Верхівка мафії, я гадаю, не буде його особливо вітати, бо він не дозволить їм так просто щось зробити, так як це дозволяв попередній адміністратор. Та що я найбільше у ньому ціную, це те, що він є дуже відкритий та справедливий, дуже любить правду та вихований дійсно по-німецьки, тобто він думає, хвала Богові, як справжній австрієць, він був другом ерцгерцога Франца Фердинанда, і зі своєю світлою головою він може взятися за справу Галичини, і він побачить, якою потрібного могла би бути Остмарка (Східна Марка); у будь-якому разі, я особисто сповнений найкращих надій на цю людину та сподіваюся не розчаруватися в ній. Я хотів би попрохати Вас, любий друже, ще раз мені точно написати, що Ви хочете з приводу залучення офіцерів, потім як складаються справи у польському легіоні, та якою була досі реклама українського легіону, хто її робив, кому він підпорядковується, бо ці дані я хочу знати дуже точно. В іншому тут нічого нового не відбувається, я почуваю себе дійсно дуже добре, сподіваюся, що зможу звідси вже 1 квітня поїхати. Будь ласка, напишіть мені також номер польової пошти доктора Гірняка. Тут вже 3 дні не перестає падати сніг.

Наразі буду закінчувати, і я ще раз щиро дякую Вам за такі милі подарунки та теплу пам’ять від моїх людей, яких я щиро люблю, Ви можете бути певним, що я і надалі систематично працюватиму для країни та народу. Із щирими та теплими вітаннями залишаюся завжди Ваш щирий, вдячний, вірний та старий друг

Вільгельм Габсбург

Вілла Райнер Баден біля Відня 2. III. 1917

Любий, добрий друже!

Щиро дякую за Ваш милий лист від 26 числа. Я гадаю, що Ви можете, любий друже, будь-що бути спокійним, оскільки, як я це вже довів, постійно працюю над нашою справою та приношу себе у жертву — тільки терпіння! — Я писав Вам ще 2 місяці тому, що Діллер повинен прибути — мабуть це не вийшло? Але повірте мені, з великими труднощами треба боротися, і, щоб їх подолати, потрібен час. Час покаже. Так каже прислів’я. З приводу доктора Гірняка я віддам усі необхідні розпорядження, і сподіваюся, що йому і робітникам це легко минеться. У мене склалося враження, що Ви, любий друже, гадаєте, що я працюю лише на словах — звичайно, ні. Приїжджайте до Відня — побачите самі, яке хороше ставлення тут панує до українців у найвищих колах — це коштувало праці! Й[ого] В[еличність] я головним чином вже налаштував на наш бік, Діллера я поінформував далі, і т.ін. Чи це не факти? Крім того, я вже працюю з українськими солдатами у гарнізонному шпиталі, звернувся з цим до першокласного терапевта — професора, який їх лікує, у якого я попрохав того відомого акта, професора Візеля, який є моїм особистим другом. Крім того я ще хочу виділити окрему грошову суму, щоб створити український гуртожиток для солдатів фронтовиків і т. д. Повірте, я працюю повільно, але за визначеним планом. Тепер про К. справу. Що ще залишається окрім того, як впасти на коліна? Я був у Й[ого] В[еличності], більшого я зробити не зможу! 5 березня я їду до Відня, і особисто довідаюся про все з приводу ваших хвилювань у К. відомстві, потім Вам про все повідомлю, у той же день я хочу піти до Василька з приводу вищевказаних гуртожитків для солдатів та з приводу української пропаганди серед російських полонених. У справі українських легіонерів я продовжую працювати насамперед, але дуже повільно, оскільки виникли великі труднощі, тому, зважаючи на це, прошу у Вас терпіння! Все обернеться на краще! Я дуже задоволений вибором нового намісника, я добре знаю його! Насамперед він справжній солдат, вірний цісареві та вихований дійсно по-німецьки! На мою думку, мафія не дуже зрадіє цій суворій людині, тому що вони від нього нічого не отримають, в той час коли із Діллером вони досягали усього, що їм забажалося. Я особисто є шанувальником Гуйна. Будь ласка, одразу напишіть мені, що з цього приводу думають українці?

Я сподіваюся, що Ви цим задоволені. У будь-якому разі мені вдалося запобігти великому нещастю, зараз, коли вже все позаду, я із задоволенням можу написати Вам. Намісником мав стати Ламерун, хвала Господу, це йому не вдалося! Але я прошу — найсуворіша потаємність! Отже, як Ви бачите, я роблю усе можливе, щодо моїх українців, яких я так щиро люблю. У справі К. я впевнений, вона обов’язково налагодиться, Й[ого] В[еличність] має у будь-якому разі її переглянути та прийти до іншого висновку, у що я дуже вірю, нічого ліпшого покищо сказати не можу, але я сповнений найкращих надій. Також з приводу нашого майбутнього я сповнений найкращих надій. Усі карти мафії вже розіграні, наша справа перебуває у стабільному стані. Виступи Бобжинського³⁶⁷, Білінського, Голуховського³⁶⁸ не мали ніякого значення, вони торкалися Королівства Польського — для нас там не було нічого особливого. Будь ласка, любий друже, не тримайте на мене зла, даруйте мені, що я так часто повторюю це прохання, ту статтю, яку я Вам переслав у останньому листі, віддайте до газети, так як це буде дуже важливим для українського суспільства, і потім перешліть аркуші газети з цією статтею до мене. Більше тут нічого не відбувається, і я себе почуваю добре.

Хочу Вас ще раз запевнити, що я все роблю для мого так гаряче шанованого українського народу і залишаюся завжди Ваш, любий друже, старий, вірний та вдячний

Вільгельм Габсбург

P.S. Щойно отримав Ваш хліб і такі милі посилочки, які мене дуже втішили! Щиро дякую Вам за це! Я щасливий!

Вілла Райнер Баден біля Відня 10. III. 1917

Любий, добрий друже!

Тисяча «дякую» за Ваш милий лист, якому я дуже зрадів, повірте, мої слова у жодному разі не були злими, Ви ж знаєте, як сильно я люблю мою Україну, і все, що можу, роблю для Вас із превеликим задоволенням. До Відню цього разу я не їздив, тому що Берхтольд на декілька днів пішов у відпустку, Василько лежить у Cottagge Sanatorium із запаленням легенів, туди до нього я йти не хотів, тому що мене там усі знають і потім вийшло б у газетах: «Ерцгерцог Вільгельм у службовця Василька» і т. д. Треба бути мені дуже обережним. Я дуже радий, що справа Д[іллера] і Л[амеруна] так добре вирішилась, і я тішуся, що українці задоволені [призначенням] Гуйна. Тому зараз я буду працювати з новими та вдвічі більшими зусиллями. Я прикладаю Вам до цього листа ще одну статтю як доказ моєї діяльності. Мені все ж таки вдалося привернути увагу Черніна до важливості українського питання, і він дозволив цим людям прийти до нього. Але будь ласка, тримайте це в таємниці. У справі залучення офіцерів я вже працюю. А саме, я вже був у міністерстві зовнішніх справ з приводу Шептицького і мені здається, що на мій лист до герцогині Кумберленд (лист до Черніна) звернули велику увагу, він додав важливості справі, тому що, по-пер-ше, ми набагато краще опікуємся ним, по-друге, почалися переговори, за якими я буду спостерігати та сподіваюся на успіх. 29 числа цього місяця я поїду до Відня, провідаю Василька, який повинен зараз бути у Відні, про все обережно знову із ним переговорю, звичайно я не забуду про К. справу, та буду далі працювати у Відні. Те, чого вимагає Бобжинський, я вважаю за […] — я знаю його особисто — але за Вашим бажанням я все-таки врегулюю цю справу! З квітня о 7.05 я виїжджаю з Відня, у Кракові буду о 2-ій г[одині] 59 хв[илин] пополудню цього ж дня, тому я був би радий познайомитися із Каетаном, отже, любий друже, допоможіть мені у цьому, при тому що і ми могли б із Вами потім разом проїхатися до Лемберга. Будь ласка, любий друже, дотримуйтеся нашої програми, та попередьте мене завчасно, чи дійсно відбудеться наша зустріч у Кракові. Я був би нескінченно радий, якби Ви до Кракова взяли Бандрівського³⁶⁹, щоб ми разом поїхали до Лемберга, у який мій поїзд прибуває 3 квітня о 10.25 ввечері та має зупинку 30 хвилин. За статтю про мене у «Ділі» я Вам дуже дякую, вона пречудова! Більше тут нічого нового не відбувається, я почуваюся дуже добре, вже набрав 6 кг. Я Вас хочу ще попрохати не присилати мені більше хліба, зараз я вже все можу їсти. Справа стосовно відомого поділу знаходиться у хорошому стані. З приводу Вашої К. справи я щойно розмовляв із Віднем по телефону, через 2 дні я отримаю відповідь, і одразу Вам про все повідомлю! Більше нічого нового, холодна зимова погода! Пробачте мені, любий друже, що я пишу Вам так стисло, адже я маю так багато чого ще зробити! Я вже дуже чекаю, коли відкриється Парламент, щоб одразу вирішились усі наші справи стосовно особливого становища.

Всі австрійці-німці за поділ, і вони всі підтримуватимуть нас у Парламенті. Найважливішим є те, що українські службовці вимагають поділу та обов’язкового німецького управління і зробити німецьку мову офіційною або мовою військового управління. Я впевнено дивлюся у майбутнє нашої прекрасної країни та народу, і впевнений, що наш справедливий Господь захистить такий благородний народ як українці! Я вже дуже радію з приводу статей у газетах, так я набуваю душевного спокою і знову [подумки] опиняюсь серед моїх любих українців. Я зробив усе можливе, і, мабуть, станеться, що Форстер³⁷⁰ піде до Гуйна як помічник, це буде дуже добре, тому що він розумний і є великим другом Україні. Наразі закінчую, буду далі працювати, дуже дякую Вам, любий друже, за Ваш лист та залишаюсь завжди Ваш та українців вірний, вдячний та щирий

Вільгельм

Вілла Райнер Баден біля Відня 15. ІІІ.1917

Любий, добрий друже!

За хліб та за лист моє щире та велике спасибі. Я розумію Ваше становище, прекрасно розумію, адже вірте мені, для мене це було теж важким ударом, який я дуже тяжко переживаю. Але ще зберігаю надію, що лист Берхтольда з’явиться у Вас перш ніж він дізнається про моє прибуття, тобто він напевне не дізнається, для чого я ходив до Й[ого] В[еличністі], та мені здається можливим те, що Й[ого] В[еличність] через велику кількість своїх справ про нашу справу графу Берхтольду ще не повідомив. У будь-якому разі, мій запит у відомстві наробив багато шуму, та я ще не отримав позитивної заключної відповіді, на це я тільки сподіваюся. Ви ж знаєте мене, любий друже і повірте, я ще раз візьму усю справу у свої руки із останньою силою — і вже не попущу, і так я хотів би для Вас добитися цієї мети! Цей суд мафії є повністю несправедливим, всеодно я їй дуже вдячний, я це ж буду потім використовувати, щоб мою впевненість у тому, що мафія не варта нашої уваги, довести та підтвердити. Вони навіть не мають уяви, із якими труднощами я зустрічаюся, про це розповім при зустрічі, не зважаючи на це я намагаюся зробити все для моїх українців, для цього бідного, любого народу, який я люблю всім серцем, тому що він є таким добрим, таким надійним. Я ж Вам обіцяв, що метою мого життя стане піднесення народу, і знаю як її виконати. З приводу [Наукового] Товариства [імені] Шевченка³⁷¹ звичайно я хочу зробити усе, що тільки можна. Проте боюся, що зустрінуся тут із великими перешкодами, але — дай Боже — може усе і вийде. Отже, зроблю усе від мене залежне, я сам був би дуже щасливим, якби Й[ого] В[еличність] дозволив би мені взяти на себе протекторат. Василько почуває себе вже краще і я десь за 2 тижні поїду до Відню, щоб там особисто його провідати. Переговори стосовно Шептицького проходили до цього часу із задовільним результатом і я сподіваюся, що наші люди все ж таки наважаться його вивезти — у всякому разі ми маємо для цього усі найкращі умови. Я дуже радію, що зможу скоро зустрітися із Вами, Бандрівським та, сподіваюсь, із Каетаном у Кракові, та особливу увагу я приділяю зустрічі з Вами, тому що мені потрібно обговорити із Вами велику кількість питань! Більше тут немає нічого такого нового, що я міг би Вам повідомити, настрій щодо України тут, серед австрійських представників влади, покращується, тому від нас Ви отримаєте дуже сильну підтримку. У будь-якому разі за майбутнє України я не хвилююся. От тільки справа К. була для мене важким ударом. Я вже зробив і надалі ще буду робити все, що можу, адже я почуваю себе дуже незручно, неможливо навіть припустити, щоб я Вам завдав щось прикре, але прошу Вас у інтересах справи та нашого народу не припиняти працювати, тому що лише із сильним пориванням можна чогось досягти. Я вже цілком здоровий і тому скоро знову поїду до моїх українських уланів, щоб підняти їх дух, зараз я все так налаштував, що постійно матиму прямий контакт із Віднем, отже я прошу Вас і надалі, коли я буду нагорі, про все ретельно писати, тому що у Відні зможу влаштувати все, що прохатимуть українці. За 2 газетні статті я дякую Вам від щирого серця, Ви вмієте усе зберігати у таємниці, Вам це дуже добре вдається! Справа Форстера, із призначенням до Гуйна, як я вчора довідався, буде просуватися дуже важко, хоча негативної відповіді ще не дали, я відчуваю тут невдачу, тому що Г[уйн] отримав звідси добрі, дуже добрі інструкції. Отже я ще раз прошу Вас не хвилюватися. Наразі буду закінчувати і запевняю Вас, я зроблю у К. справі все, що тільки зможу.

З великою вдячністю залишаюся завжди Ваш вірний, щирий та вдячний

Вільгельм

Вілла Райнер

Баден біля Відня

22. III. 1917

Любий друже!

Я пишу Вам сьогодні дуже швидко, тільки щоб повідомити наступне. Вранці 3 квітня я їду з Відня, тобто 3 ж квітня десь біля 2.59 пополудню я буду у Кракові, де сподіваюся, Ви зможете до мене приєднатися та проїхати до Львова. На Краківській станції буде також мій швагер Радзивілл, але швагер нам не заважатиме, Ви повинні поїхати зі мною, оскільки я маю обговорити з Вами дуже термінові справи. Моєму швагеру я скажу, що Ви один з офіцерів мого полку, тому він ні про що не дізнається! Прошу Вас, не турбуйтеся ні про що і я розраховую на зустріч з Вами вже у Кракові!

Про все інше тоді вже потім при розмові. Я прошу Вас здивуватися, коли Ви побачите мене та мого швагера на станції, так ніби ми зустрілися зовсім раптово. Отже, до скорого.

Ваш вірний Вільгельм

27. III.1917

Любий друже!

У мене дуже мало часу, тому і пишу Вам стисло. Шептицький (митрополит) знову приїжджає до Австрії. Прошу Вас про найсуворішу потаємність. Я цьому дуже радий. Я прибуваю до Кракова 3/IV о 2.59. Дуже радію, що скоро знову Вас побачу, я маю Вам багато чого повідомити. Багато чого важливого та доброго! Якщо мій швагер буде зі мною на станції Краків, то на це не зважайте. Я повинен терміново із Вами переговорити. Нагадую Вам, щоб Ви при зустрічі сказали, що Ви є офіцер мого полку. Я також буду дуже радий побачити Каетана! Він міг би теж із нами трішки проїхати до Тарнова, тому що я із ним теж хотів би поговорити. Все виглядає добре. Звичайно, я сподіваюсь, що ми поїдемо з Кракова до Львова разом.

З повагою Вільгельм

У[ланський] [полк] — 13. П[ольова] п[ошта] 284.

25/ІV.1917

Любий друже!

Найщиріше спасибі за милий лист та такі гарні листівки, які мене дуже втішили. Я вже здоровий і вже на позиції, яка облаштована дуже добре і тут панує відносний спокій. Щасливий знову бути серед моїх українців, які є таким хоробрим народом, я завжди почуваю себе серед моїх уланів якнайкраще. Зараз у мене перепочинок у справах, я не так багато працюю, як під час моєї відпустки у Відні, хоч з цим містом постійно маю тісний контакт. Я гадаю, що дуже скоро проявляться плоди моєї праці у відпустці! У будь-якому разі В[асилько] працює зараз для нас дуже наполегливо і у цих взаємних діях є щось корисне. Я написав В[асилькові] одного дуже лестивого листа, хоча зміст його був нейтральним я гадаю, що слугуватиме Вашим інтересам. Як обстоять справи з Залізн[яком]³⁷²???[20] Чи повідомив вам Бандр[івський] щось новеньке, якщо так, будь ласка напишіть мені, оскільки я маю бути про все поінформованим, цей момент, який може стати великим переломом для нашої справи, ми повинні використати. Дякуючи Богові, А. Шепт[ицький] скоро повертається, це ж велике щастя! Будь ласка, якщо ви побачите А. Шепт[ицького], одразу проінформуйте його про хід моїх думок, та ще, будь ласка, я прошу Вас водночас йому сказати, щоб він зберігав повну таємницю, тому що ніхто не повинен нічого знати про мою роботу, і скажіть йому, будь ласка, також, що він ніколи не повинен згадувати мого імені! Це дуже важливо! Тому що тільки у цьому разі я можу добре працювати. Що ви скажете з приводу Бобжин[ського]? Я вважаю, що зараз у польському клубі панує велике хвилювання! Так мафії і треба! Саме зараз починається новий справедливий час! Наша справа просувається дуже добре. До речі, за декілька днів приїжджає до мене кур’єр з Відня, який мене про все поінформує, і тоді я вам, любий друже, одразу про все детально напишу. Будь ласка, напишіть мені одразу, що у вас новенького, і як справи із Залізн[яком], та що нового повідомив Бандр[івський]. Я все ще вражений цими молодими уланами і сподіваюся, що далі на нас чекають славні часи. Якщо я зможу колись виражати інтереси К[айзера] публічно, то тоді я обов’язково візьму Бандр[івського] своїм секретарем — своєю людиною, якій я завжди можу довіритись. Він є досить славною людиною!

Ще з приводу К. справи я написав до ерцгерцога Ф[рідріха]³⁷³, хоча й не дуже вірю, що тут я доб’юся успіху! З приводу Червоного Хреста я вже написав, однак справа полягає у наступному. Треба довести, що гроші отримувались від Червоного Хреста, а саме близько 1000 кр[он] за хрест за заслуги перед Червоним Хрестом та близько 50 кр[он] за срібну та бронзову медалі за заслуги перед Червоним Хрестом. Отже, тут я нічого не можу зробити, але Ви могли б статути до Ч[ервоного] Х[реста] послати і таким чином самому внести відповідну суму для навчання Вашої дружини.

Будь ласка, якщо Вам стане відомо, коли приїжджає Шепт[ицький] до Львова, одразу напишіть мені. Наразі закінчую і прошу одразу мені написати, що у Вас нового, та що нового повідомили Шепт[ицький] і Бандр[івський]. Залишаюсь завжди вірний Вам та українцям

Вільгельм Габсбург

9/VI 1917

Любий друже!

Щиро дякую Вам за такий милий лист та за Ваші повідомлення! Будь ласка, не сердьтеся на мене, але раніше Вам написати я ніяк не міг, по-перше, я нічого позитивного ще не отримав, а по-друге, я так багато працював над політично-українською справою, що навіть не мав часу займатися із моїми хоробрими уланами, я часто писав геть усю ніч, та кожного разу посилав кур’єра до Відня, саме тому я і не міг Вам писати! 2 дні, 28,29 травня, я був у Відні — будь ласка, повна таємниця! Цей візит відбувся, хоча я мусив бути у Львові. Тепер повернувшись та відпочивши 1 день, я маю час Вам написати. Само собою зрозуміло, я не відвідав жодного українця, тому що я хотів бути там абсолютно інкогніто. Все потрібне я впорядкував і хочу Вас зараз відверто запевнити, що наша справа знаходиться у відмінному положенні! Детальніше про це потім. У попередньому листі Ви писали мені про Трильовського, що він сказав, ніби я нічого не роблю, це пусте і я з цього приводу зовсім не хвилююся, тому що я все ж таки дещо зробив, а саме достатньо багато з того, що потребували від мене українці, і потім я працюю не для пана Трильовського, а для хороброго народу. Ще раз щиро Вас запевняю, любий друже, я роблю усе можливе, працюю так, як тільки можу — я сподіваюся, що такі події, як зокрема з Гуйном, теперішні та майбутні, чітко покажуть та доведуть, що я зробив для українського народу більше, ніж дехто гадає. Я ж можу відкрити Вам моє серце, що щиро люблю хоробрих українців, це добрий та благородний народ, я поставив за мету мого життя зробити цей народ щасливим і саме для цього я працюю і день, і ніч! Звичайно, є також і такі моменти, що заважають цілій справі! Хіба зараз ніхто не знає, що я все роблю? І покищо я не можу все розповісти суспільству, бо для цього ще не настав належний час і що вони (Трильовський і т. д.) лише гальмують визнання українців як нації! Все одно, будьте певні, що, не зважаючи на це, я і далі завзято працюватиму, тому що все це робиться для мого доброго, благородного народу, і потім я знаю, що Ви, мій старий друже, знаєте, що я роблю усе, що тільки можу — хоча питання з Вашого боку: чи це була моїх рук робота? — дає мені зрозуміти, що Ви в мені теж сумніваєтесь! У це я і сам не можу повірити!

Відомий збір я прошу [провести] у другій половині липня у [монастирі] Василіанів у Львові. Детальніше про це я напишу пізніше. Будь ласка, перекажіть моє велике спасибі за відому рекламу у Львові серед знайомих пана Дорошенко³⁷⁴. Ви бачите, любий друже, наслідки цієї реклами — тільки перспективи — вже лише вони дають мені нове заохочення на подальшу наполегливу працю! Я прошу Вас енергійно продовжувати мене рекламувати, це дуже важливо!!! Я сподіваюся, що Зал[ізняк], Шепт[ицький] і Лип[инський]³⁷⁵ вже добре про мою діяльність поінформовані, саме вони могли б дуже допомогти мені у моїй справі — тому я ще раз прошу Вас продовжувати всебічно мене рекламувати! Ви ж мене розумієте.

Тепер до моїх новин:

Зі справою зараз все досить ясно, наша політика будується на 2 основних думках: 1. Перебудова монархії всупереч Німеччині (пріоритет); 2. Перша умова виконується в рамках нової державної організації (перегрупування); тим самим ці 2 пункти є невід’ємні один від одного. Отже, на що йти? — «До Trialismus!»[21] Це є щастям? Так, для нас це буде дуже великим щастям! Чому? В одній імперії виникнуть три [держави], які мабуть будуть міцніше триматися, ніж одна імперія з багатьма народами — особливо зараз, у сучасному соціально-демократично-му столітті! Цими трьома складовими імперії є >[22] Австрія, Угорщина, Польща, кожна з них повинна мати свого власного володаря, але водночас на самій верхівці повинен залишитися Імператор (Цісар) Австрії, одночасно король Угорщини та Польщі, так само, як у Німеччині король Пруссії є водночас і Цісарем Німеччини! Ну, а що відбуватиметься із Галичиною? А те, що я завжди казав — «розподіл» — а саме Західна Галичина відходить до королівства Польща, можливо відійде і ще одна частина — Сілезія, де є впливовими Wszechpolacy[23], у той час як Східна Галичина та Буковина утворять «Українську провінцію», яка буде у прямій залежності від Австрії і певного мірою автономною, як противага частині російської вільної України, а з іншого боку Угорщині! "Будь ласка, любий друже, одразу спаліть цей лист, і про те, що знаходиться ніколи і нікому не говорити, доки не настане слушний час, я Вам про нього ще напишу. Я прошу Вас в інтересах української справи про повне мовчання щодо вище написаного, інакше я не зможу далі працювати, якщо не знатиму, що маю одного найближчого друга, який абсолютно зберігає нашу таємницю!!! Я також вже маю повідомлення від Ганкевича³⁷⁶ і Темницького³⁷⁷ із Стокгольму, яке вони дістали через другі руки, на жаль більше нічого сказати не можу, бо я дав чесне слово мовчати, але коротко скажу, йдеться про те, що хід української справи кратним бути і не міг би! Першокласно!!

Зараз Вам також стане ясно, чому ставлення до українців стало раптово таким дружелюбним? Ще не ясно? Та це тому, що виклав нашу справу усім високим та найвищим чиновникам до найменшої деталі — і тоді до них прийшов страх, що українців визнаватимуть, і, нарешті, всі починають розуміти, яким важливим є це питання. Скоро також повідомлю і про новину з Стокгольму, яка всім цим персонам ще краще роз’яснить справу. Я сподіваюся, що Ви та інші українці не скажете якось потім, буцімто ерцгерцог Вільгельм для цього нічого не зробив!

Я також ризикую — тому що послуговуюсь не завжди правильними способами!

Робота Шептицького є колосальною, він є дуже славною людиною, бажаю йому багато щастя та всього найкращого, і щоб він прибув до нас вже повністю здоровим. Я також додаю деяку інформацію, яку я прошу Вас одразу після прочитання спалити. Пробачте мені, любий друже, що я пишу Вам у телеграфічному стилі, але саме зараз маю ще так багато чого зробити задля політично-української справи, отже ніколи не маю достатньо часу.

Наразі буду закінчувати, добрий старий друже, з проханням після отримання цього листа одразу мені написати та усе розповісти, що у Вас є новенького. Хочу ще додати, що нещодавно про все це повідомив Й[ого] В[еличність]! Він завжди добре до мене налаштований! Якщо Шепт[ицький] приїде, тоді все буде вирішено, у разі виникнення якихось зайвих запитань. Я також докладаю до цього листа Ваш меморандум, який я собі теж переписав, та звертаю Вашу увагу на червоні місця, які ми обговорювали раніше в окопах, та додаю також Ваше (на)гадування з минулого листа (уривок) та потім ще вирішальні слова «Меа сиіра» — «Це є моя провина»! Тобто я задоволений!

На закінчення ще раз повторюю моє прохання одразу мені написати! Із щирими вітаннями завжди Ваш старий, вірний та вдячний

Архикнязь Вільгельм

20. VI.1917

Любий друже!

Велике спасибі від щирого серця за Ваш милий лист, який приніс мені велику радість. Що стосується нашої зустрічі у Львові, то я не зможу туди приїхати аж до кінця червня, по-перше, тому що усі відпустки уже розібрані через очікування російського наступу, та потім я тут єдиний незамінний у Сок[алі] офіцер. Але я все ж таки сподіваюся приїхати до Львову десь 15 або 25 липня, я сам дуже потребую цієї зустрічі, адже я хочу про все, якщо це буде можливим, віч-на-віч обговорити! Я хотів би, щоб ця справа залишалася повністю інкогніто, ніхто не повинен про неї знати. Йдеться про те, що я хотів би жити у Василіанів, їсти хочу не у місті, зовсім не збираюся нікуди виходити, будемо зустрічатися лише у них [у монастирі]! Дуже важливим є те, Щоб я і сам був дуже обережним! Пізніше я напишу Вам дату та час мого приїзду до Львова і було б непогано, якби Ви мене зустріли на платформі. І ми одразу могли б поїхати до Василіанів і там вдвох замешкати!

Ця наша справа не є вдячною, але вона рухає нас вперед.

Насамкінець щиро дякую за Ваш лист та сподіваюся на вашу швидку відповідь.

Старий Архикнязь Вільгельм

22. VІ. 1917

Любий, добрий друже!

Найщиріше дякую за Ваш такий милий лист — це є чудовим доказом того, що Ви є моїм старим та добрим другом — отже, велике, велике спасибі за всю Вашу доброту! Благослови Вас, Боже, за всі Ваші дії, які невдовзі матимуть історичне значення! За відому рекламу моє щире, велике спасибі! Це є ще одним новим доказом Вашої дружби, за яку я Вам безмежно вдячний, я ледь можу це висловити словами! Заздрю Вашій політичній долі і можу лише дивуватися Вашій визначній діяльності, яку я обов’язково вихвалятиму серед вищих кіл щойно я там опинюсь, і насамперед через мою дружбу з Вами, мою прихильність та любов до Вас, любий друже! Вони завжди будуть для Вас знаками моєї вдячності. Відверто — без лестощів, я поздоровляю Вас із Вашим політичним затвердженням та із блискучим виконанням мого доручення!

Ідея Дорошенка грандіозна! Таке ж саме можете зробити і Ви! Чудово! Я прошу Вас зайнятися цим інтенсивно, а саме із змістом — «Геть від Росії!» Зовсім самостійна держава! Ви ж мене розумієте! Будь ласка, наступним кроком дайте цій ідеї поштовх і вважаю, що Ви, любий друже, є єдиний, хто зможе це зробити, я також дарую Вам мою повну, подальшу довіру, якої я ще не дарував жодній людині, Ви є єдиною людиною, хто працює «активно» і я знаю, що Ви постійно були моєю правою рукою, і залишитесь нею і у подальші славетні часи, тому що ми є нерозлучними друзями, тому що у нас одна мета у житті — це зробити Україну дуже щасливою! Я радію за кожного українця і я вже сам мало не українець, з кожним днем я все більше і більше люблю цей хоробрий народ і таку гарну країну!

Цей лист я передам через одного улана і також прошу відповісти! Як пройшло інтерв’ю з Дорошенком? Що нового він повідомив? Чи буде справа просуватися? Я сам сповнений великих надій, хоча у нас справа, на перший погляд, виглядає гіршою. Але це не так, наші (українські) дії у доброму стані, Ваші настійливі вимоги не зашкодили відносинам із урядом та короною! Я зробив усе від мене залежне, щоб українці отримали одного міністра-співвітчизника³⁷⁸, так само як і поляки, і, на мою думку, моя ідея вдалася! Але будь ласка, це покищо між нами. Чернін також сьогодні дуже прихильний, Клам та нове міністерство також. Отже, Ви бачите, я працюю скрізь, де можу для моїх любих та хоробрих українців! Я скажу також, що існують чотири слова, які повинні постійно стояти у нас перед очима: «Ще не вмерла Україна та ніколи не вмре!»

Тарас Шевченко це знав і передбачав вже тоді, яке буде українське майбутнє! До цього листа я докладаю два цікавих видрукуваних листа, які прошу повернути мені після прочитання! У Вашому листі (відповіді) Ви можете усе написати, його передасть мені той самий надійний улан, який є дуже добрим українцем! Я Вам навіть не можу переказати, який я Вам вдячний за Вашу роботу — Ви зробили великий внесок у розбудову України. Я прошу у Вас план, який Ви розробили із Дорошенком відносно реклами через пресу, тому що це нас дуже цікавить! Ви ж не думаєте, що все це я роблю лише з особистих причин — ні — звичайно ні, а лише заради нашої України, отже залишається тоді — «зараз! — або ніколи!». Така діяльність може викликати конфлікт. Я почуваю себе дуже добре, здоровий і далі працюю на благо України і народу, яких дуже люблю. На жаль не можу приїхати до Львова, тому що зараз заборонили будь-які відлучення. Але я сподіваюся, що до середини чи кінця липня заборона буде відмінена, тоді звичайно я одразу поїду до Львова, тому що це для мене самого є дуже важливим! Наразі я хочу ще у Вас дещо попрохати. У нас є один улан на ім’я Шемко, у якого мати, Марія Шемко, не отримала грошову надбавку за свого сина, улана, який у мене служить, вона мешкає у селі Жужель біля Белзу поблизу локалю, після того, як це стало Вашою компетенцією, я прошу Вас проконтролювати, щоб вона отримала надбавку. Докладаю також до цього листа статтю з австрійсько-німецької газети, яка точно переказує враження, що склалося після тих настійливих вимог з боку Польщі!

Наразі буду закінчувати, із проханням, якщо Ви можете передати мені брошуру […], то віддайте її тому ж уланові. Я чекатиму на Вашу відповідь, улан може залишитись на 1–2 дні у локалі — я прошу Вас там розпорядитися.

Із 10000 найщиріших «дякую» залишаюся завжди Ваш старий та вірний

Архикнязь Вільгельм

Польова пошта 284. 11/10. 1917

Любий, дорогий друже!

Нарешті я зібрався Вам написати, вибачте мені за затримку, але в мене так багато роботи; я весь час контактую з Віднем і навіть зараз, під час парламентської кризи, у мене ціла маса роботи, і все ж я сповнений впевненості щодо майбутнього у нас, на теренах Австрії, і особливо того, що стосується українського питання. Я маю добру звістку із Стокгольму від Бандрівського, який, як він мені написав, бажає приїхати скоро до Відню та Львова. Стосовно фотокарток я взагалі нічого не маю проти, але я не можу жодної надати у розпорядження, тому що їх у мене більше немає! Можливо, Ви можете дати ті, які Ви отримали від мене і, звичайно ж, може йти мова про репродукцію таких самих фотокарток, але без мого підпису. В мене все добре, я у доброму здоров’ї та працюю весь час лише для українського народу, це ж є мета мого життя. Я сподіваюсь, що невдовзі це призведе до щасливого майбутнього. Нещодавно мені написав капітан Гірняк, що він збирається приїхати до мене приблизно в середині місяця, щоб дещо передати; я дуже радію цьому приїзду, тому що ця людина мені дуже подобається — він надзвичайно приємний та розумний чоловік, з яким можна усе обговорити. Щойно я отримав листа від Його Екселенції прем’єр-міністра, який дуже впевнено говорить про наше майбутнє; тому в мене немає взагалі ніякого страху за австрійських українців. Що стосується польського правління у Східній Галичині, то я гадаю, що воно скоро закінчиться. Що поробляє товстун Бачинський³⁷⁹??? Стосовно майна Народного Дому³⁸⁰ та Спілки Качковського³⁸¹ навіть сьогодні писав мені прем’єр-міністр; зараз уся справа у роботі, і з усього видно, що майно цих двох спілок перейде до Ставропігійського інституту³⁸², і це було б найкраще! Як Ви бачите, я весь час працюю для моїх добрих українців, яких я люблю всім серцем. Ви читали мою телеграму до митрополита — вона була українською мовою! Вибачте, мій любий старий друже, що я пересилаю друкований текст, але оскільки все більше і більше писанини, я маю оволодіти цим способом. Тут у мене є такий секретар, який, само собою зрозуміло, українець. В іншому немає більше що Вам повідомити, хіба що поляки дуже роздратовані мною і моєю політикою, але мені це все, само собою зрозуміло, зовсім байдуже!

Я закінчую листа, і згодом напишу Вам докладніше про зовнішню політику, яка набирає хороших обертів. З найкращими привітаннями я залишаюсь завжди вірним Вам вдячний, старий Вільгельм.

14/10.

Любий друже!

Я посилаю капрала Назаркевича до Вас у локаль, любий друже, щоб він купив для моїх хоробрих українців пива та рому. Я посилаю його саме до Вас, тому що Ви на цьому найкраще розумієтесь, що йому для нас передати. У капрала гроші із ним. Йому доручено купити 225 літрів пива та 15 літрів рому для мо'іх хоробрих запорозьких козаків. Будьте так ласкаві, скажіть йому або вкажіть, де саме він може усе це придбати із найвищою якістю.

З приводу відомої справи я вже написав до маршала — відносно Камерера та Баутітеля³⁸³ і сподіваюся на найкращий успіх. Лист учора було відправлено, із акцентованим проханням про відповідь — якщо така буде, то я Вам одразу повідомлю. Я дуже сподіваюся, любий друже, скоро Вас знову у мене побачити. Заздалегідь вдячний залишаюсь завжди вірний Вам та народові, вдячний

Вільгельм

Ерцгерцог Вільгельм 13 уланський] [полк]

20.10.1917.

Любий друже!

Щиро дякую Вам за листа, якого я отримав з великим задоволенням. Сьогодні у мене був майор Коссак, і я з ним довго радився. Прошу бути цілком спокійним, бо я був дуже обережним. Віддав йому дуже цікаві документи для митрополита, якими митрополит буде цілком слушно зорієнтований для своєї подорожі до Відня. Є також надзвичайно цікаві новини із Стокгольму, які для нас можуть бути дуже важливими. Двадцять восьмого числа цього місяця у Пасічній велике свято, на яке я був запрошений сьогодні майором Коссаком від імені легіону, але я, на жаль, не зможу туди піти, тому що мене від цього утримують надто важливі причини. Докладніше Ви можете про це дізнатись у майора Коссака, бо написати про це я Вам на жаль не можу. Але я прошу Вас запитати пана майора, він надасть Вам пояснення, оскільки я доручив йому зробити повідомлення з цього приводу. І це дуже добрий план, який легко здійснити і який для українців має велике значення і матиме у подальшому як тут, так і там. Що стосується майбутнього, то я можу спокійно сказати, що в мене немає ніяких сумнівів, навіть якщо є певні загрози. Будь ласка, якщо Ви підете до митрополита, передайте йому мої найкращі привітання. Я читав промову Д[окто]ра Перфецького³⁸⁴ і мушу сказати, що вона дуже добра. Від щирого серця я дякую Вам за Вашу діяльність, яка набуває тим більшого значення, чим довше тягнеться війна. Вже видно успіх Вашої діяльності, і я прошу Вас інтенсивно її продовжувати, це дуже важливо!!! Пробачте мені, якщо я не дуже часто пишу, але я маю так багато роботи! Якщо Ви дізнаєтесь щось нове стосовно української справи, прошу Вас одразу ж повідомити мені!!!

У мене все добре, я у доброму здоров’ї і почуваю себе дуже добре серед моїх хоробрих українців! Наступними днями до мене повинен приїхати капітан Гірняк, я цьому дуже радий. Якщо Ви підете до митрополита, було б дуже добре, якби Ви йому сказали, що він мусить наголосити у верхах, що я дуже популярний серед українців, це для мене дуже важливо, але прошу Вас не казати, що я попросив Вас зробити це. Крім того, було б дуже важливо, якби він згадав про поділ Галичини, бо справа зупинилась!!! Я вчу зараз дуже швидко українську і можу вже досить добре писати, хоча говорити мені дуже важко, але, звичайно, і це я зможу через деякий час! Що робить товстун Бачинський??? Як мені стало відомо, він також поїхав у Відень, оскільки був заступником депутата Фоліса³⁸⁵. Бачинський буде дуже добре захищати українські інтереси в парламенті, але я боюсь, надто енергійно, що не завжди дуже добре!!! Наразі закінчую і залишаюсь завжди Вашим старим, добрим, відданим

Вільгельм Габсбург

Документи №№ 40–52 Листи ерцгерцога Вільгельма Габсбурга до барона Миколи Василька

Копія

18. IV.1917

Любий пане Василько!

Насамперед хочу від щирого серця подякувати Вам за календарі та газети. Мої хоробрі улани дуже їм зраділи, тим паче, що я роздав їх їм до свята Великодня.

Зараз я знаходжуся із моїм ескадроном на дуже вигідній позиції, тому що наша частина дуже добре облаштована і тут досить затишно. Вже 3 тижні панує справжня весняна погода.

Тут, я опинився зовсім відрізаним від усіх світових подій та політики, отримую зовсім мало новин, тому-то і хотів би Вас попрохати, любий пане Василько, повідомляти мені про стан нашої справи; звичайно, це є дуже нескромне прохання, але до цього мене спонукає моя симпатія та любов до «нашої» справи, і я сподіваюсь, що Ви вже переговорили із Його Екселенцією Черніним. З газет із тремтінням в серці я відслідковую події в Росії, а особливо ті, які стосуються автономії України!

Я дуже сподіваюсь, що у нас, нарешті, визнають серйозність теперішньої ситуації, і, беручи до уваги події у Росії, які стосуються також і України, здійснять потрібні кроки. Я гадаю, що настав час піти українцям Австрії на поступки, не зважаючи на те, що і досі до них не ставляться належним чином. Наразі я не дуже добре поінформований про стан справ, та я все одно сподіваюся на найкраще майбутнє, тим паче Ви знаходитесь наразі у Відні, і я вірю, що Ви докладете усіх своїх зусиль, щоб зробити з Австрії Велику Австрію, саме цієї мети всі ми прагнемо, саме за цей ідеал всі ми боремось. А хіба неможливо, щоб Україна відокремилася від Росії як самостійна держава — у випадку, якщо вона стане автономією, щоб у союзі з Австрією бути стіною-кордоном проти потужної Росії? Я вважаю, що ця ідея в російській Україні вірно пропагується, що вона незабаром там утвердиться і набуде для нашої вітчизни дуже великого значення, стане нам дуже корисною, але зараз втілити цю ідею у життя дуже важко, і саме Ви, любий пане Василько, можете цьому сприяти. Прошу Вас написати мені, що Ви про це думаєте, і чи Ви вважаєте, що цю ідею можна втілити у життя? Я вважаю це за можливе! Звичайно, цю ідею повинен підтримати міністр зовнішніх справ. Чи Вам що-небудь приблизно відомо, в яких рамках буде заключено мир? Якої думки у Вас про Східну Галичину та Буковину?

Будь ласка, не сердьтеся на мене через таку кількість питань, адже я надзвичайно люблю своїх людей, щоб усім цим не цікавитися. Я думаю, що в разі прояснення справи стосовно Східної Галичини та Буковини, було б дуже важливо дати публічний знак визнання українського народу, будь-то це у формі українського університету в Лемберзі, чи у іншій формі, наприклад, у формі введення виразу УКРАЇНЕЦЬ замість РУТЕНЕЦЬ у службовій мові. Якщо Ви, любий пане Василько, поділяєте мою думку, то, будь ласка, я прошу Вас порушити це питання у компетентних інстанціях. Я звертаюся до Вас із повною довірою, оскільки я впевнений, що Ви один з небагатьох, хто щось може зробити для українського народу! Я це міг би також робити, але я не хотів би відкритися перед партією націоналістів — так буде безпечніше і краще.

Стосовно українського легіону я вважаю наступне: Чи прийшов до Вас лист-відповідь від Його Екс[еленції]³⁸⁶? Як ставиться міністр зовнішніх справ до подій в російській Україні? Я сподіваюся, що він не лише дізнається про ці події, а й слідкує за ними та здійснює контрзаходи!

Я посилаю Вам цього листа з одним уланом, який їде саме до Відня, він залишатиметься у Відні 5–6 днів, і я доручив йому, перед його від’їздом до полку знову до Вас навідатись, щоб, можливо, забрати від Вас відповідь. У випадку, якщо Ви не матимете часу, прошу Вас написати мені пізніше і про все детальніше — лист піде за спеціальним призначенням — тобто я отримаю його прямо в руки.

Наразі я закінчую, ще раз дякую Вам за Вашу ласку та прошу вибачити мене за таку кількість питань.

Я покладаю долю України до Ваших рук, залишаюсь завжди Ваш вірний, щирий та вдячний

Ерцгерцог Вільгельм м[ісце] п[ідпису]

18/1V. [1] 917 Пол[ьова пошта] 284. Н.13

2. Ескадрон.

Копія

22. IV.1917

Любий пане Василько!

Насамперед прошу Вас вибачити за мій новий лист, адже замітка про те, що Бобжинський пішов у відставку, змушує мене його писати, тому що мені незрозуміло, чому ця людина складає з себе повноваження, чи прийняв він іншу орієнтацію стосовно питання особливого становища Галичини? Я сподіваюся, що вона на користь східної частини, що я встановив після дебатів у Польському клубі³⁸⁷, що, здається, «тратив спокій? Як я дізнався, митрополит повинен незабаром приїхати до Відню, це було б дуже добре, щоб усе було «врівноважено».

Я гадаю, що саме зараз у Петербурзі він повинен зорієнтуватися стосовно теперішнього становища і по його поверненні, звичайно, повинен переговорити з Його Величністю; сподіваюся, що разом із політичними бажаннями українського народу він ознайомить також усі найвищі кола із питанням віри, тому що мені здається, завдяки цьому можна буде поставити українське питання в цілому. Одній людині церкви буде пуже важко не виконати, та він напевно досягне багато у цій справі завдяки релігії, навіть якщо ціла українська справа видаватиметься другорядною, але це буде найважливішим поштовхом для її вирішення; головним є лише початок — проведення її це вже інша справа.

У польських політичних колах розмовляють взагалі про поділ Галичини на дві частини, як і було свого часу задумано А.О.К. Я гадаю, що, власне, тому і пішов Бобжинський у відставку. Потім, здається, нібито Німеччина усі політичні намагання війни передала нам Австрії, а собі навпроти поставила завдання вирішення військових питань Центральних держав³⁸⁸. Це звичайно було б прогресом, тому що не критикуючи їх політику, я вважаю, що Австрія до цього має більше таланту, тим паче, що Австрія у цій справі розглядається більш охоче, ніж німецький райх.

Цей лист я знову передаю Вам з одним уланом, якому я також доручив забрати від Вас відповідь, любий пане Василько, звичайно, лише у тому разі, якщо Ви не будете дуже зайняті.

Я часто згадую Ваші пророчі слова і повинен Вам щиро сказати, що я також вірю у щасливе вирішення такого важливого питання яким раніше ніхто не цікавився, але зараз змушує нас здійснювати щось на зразок російської революції.

Я сподіваюся, що Ви прочитаєте цього листа у доброму здоров’ї. Тут, я почуваю себе дуже добре серед моїх уланів, хоча дещо відокремленим від великої справи. Якщо я навіть і підтримую контакт із Віднем, то найчастіше потім не отримую ніякої пошти і мені залишається лише боязке очікування.

Наразі я закінчую із проханням, якщо Ви матимете час, зорієнтувати мене у ситуації, і залишаюсь завжди Ваш, любий пане Василько

Ерцгерцог Вільгельм м[ісце] п[ідпису]

Копія

29/1V. 1917.

Любий пане Василько!

Насамперед хочу Вам висловити найщиріше та від усієї душі спасибі за приємний лист із такою важливою інформацією. Будьте певні, що я з великою наполегливістю буду доносити до керівних установ Ваші поради щодо здійснення разом із нашими сусідами спільних кроків і буду акцентувати на їх важливості та вчасності саме зараз. Я дуже зрадів, коли дізнався, що небезпека особливого стану для нашої України вже минула, та я завжди був впевнений, що такий важливий крок може бути зроблений лише на парламентському рівні. З іншого боку треба, на жаль, визнати, що прийти до цього наш уряд вимусила лише російська революція, що є дуже сумним знаком, але ж на помилках вчаться, і я сподіваюсь у майбутньому ці помилки не повторюватимуться.

Ті два листи, що Ви мені доклали, мене дуже зацікавили, але особливо зацікавив той, у якому Міністерство внутрішніх справ повідомляло, що не виключається введення назви «Україна».

У той же час я Вас дуже прошу, любий пане Василько, вибачити мені за зміст листа, оскільки зараз мені нічого не залишається, як [одночасно] з великим задоволенням відповісти на Ваш приємний лист від 24/IV³⁸⁹. Я докладаю Вам одну статтю опубліковану урядом, в якій повідомляється по-перше, що Україна начебто хоче від Росії відокремитись! Спочатку вона не зможе існувати самостійно як окрема держава, Росія їй не допомагатиме, отже нашим завданням могло б бути допомога Україні, але у такому разі треба розробити активну політику, у жодному разі ніякої пасивності із девізом: «ми не втручатимемося у внутрішні справи Росії», ми повинні показати, що цим самим ми прагнемо покласти початок миру, а цими словами ми лише вкажемо на нашу слабкість.

Будь ласка, не сердьтеся на мене, любий пане Василько, але я знову прошу Вас про один проект, який Ви вже одного разу назвали таким, що не може бути виконаним: якщо справа дійсно дійде до того, що Україна відокремиться від Росії, про що йдеться у цій статті, то, на мою думку, не виключено, що треба буде надати знов створюваній державі Україні підтримку з боку центральної влади, звичайно із міцною підтримкою Міністерства зовнішніх справ, але при умові, що воно проводитиме сильну та активну політику. Через це ми: 1) зробимо собі велику користь; 2) зможемо зробити українців австрофілами саме за допомогою одного такого акту підтримки. Звичайно, тоді можна іти далі та домогтися федерації із нами через поступки окремим областям, що знов-таки принесе нам багато переваг, а саме:

1) краще мати прихильно налаштовану державу (народ), ніж незадоволений народ; 2) у цьому випадку ймовірна поступка областям була б почесною, що при теперішніх відносинах виливається у примус. Звичайно, всі ці роздуми можна було б втілити у життя лише за умови, якщо вже буде достовірно відомо, що відокремлення відбудеться.

Я саме сподіваюся, що граф Шептицький дуже точно зорієнтується під час свого теперішнього перебування та повідомить нам вірні дані, і тоді вже, я гадаю, настане той момент, коли треба буде звернути увагу уряду на здійснення того вирішального кроку, який визначить майбутнє існування Австрії. Іншого кращого рішення я не можу собі уявити.

Ви пишете, любий пане Василько, що майбутнє Вам здається чорним, я не поділяю з Вами цієї думки, тому що, по-перше, я завжди був і зараз є оптимістом, по-друге, австрійська монархія ше не досягла своєї найвищої точки, мені здається, вона досягне її лише після війни, коли відбуватимуться великі перетворення, і я впевнений, що Австрія крокує назустріч новому та славетному часу, так само і Україна!

Якщо Німеччина має за кінцеву мету насильство над не німецькими націями нашої держави, то я вважаю цю мету безперспективною з тієї причини, що Німеччина вже досягла всього, чого вона могла досягти та знаходиться зараз на похилій кривій світової історії, а у слов’янської нації проглядається велике майбутнє, яке вже багатьма визнається.

Я ще раз прошу Вас, любий пане Василько, вибачити мене за те, що я займаю Ваш такий дорогоцінний час, адже я Вам дуже довіряю і тому можу викласти Вам усе, що бентежить мою душу.

Я сподіваюся, що Ви читатимете цей лист у доброму здоров’ї, наразі закінчую лист і з щирими вітаннями залишаюся завжди Ваш вірний та вдячний

Ерцгерцог Вільгельм м[ісце] п[ідпису]

Копія

30. IV.1917

Любий пане Василько!

Я щойно отримав Ваш милий лист, який приніс мені багато радості.

Не знаходжу слів висловити мою велику вдячність Вам за Ваші старання, які обов’язково приведуть до успіху. Дуже щасливий, що саме з моєї ініціативи Ви виконуєте усе із успіхом, впевнений, що прислана Вами до мене довірча особа зможе зробити багато чого доброго та корисного. Отже прошу Вас ще раз прийняти мою найщирішу вдячність, і Ви можете бути певними, що я одразу же візьмуся за роботу, щоб повністю вникнути в українську справу.

Незабаром до Бадену приїжджає принц Парма³⁹⁰, який намагатиметься від мого імені зробити для українців усе можливе — само собою зрозуміло, що він зберігатиме повну таємницю.

Мене дуже порадувало Ваше повідомлення про те, що наші справи у доброму стані, тому що я дуже тісно зв’язаний із хоробрим українським народом та завжди охоче поділяю з ним і радощі, і горе. Мені було дуже приємно дізнатися про часткове заспокоєння, яке все ж таки встановлюється. З цього приводу я сподіваюся, що це не призведе до будь-яких хвилювань в українському таборі, і воно не буде більше напружувати наші й без того напружені нерви.

Вважаю дуже важливим, що Ви маєте можливість залишатися із своєю довірчою персоною у постійному контакті, тому я одразу хочу Вас попрохати, щойно надійдуть нові повідомлення, то одразу мене інформувати, і якщо Ви цього забажаєте, я можу розпорядитися та відправити за цими повідомленнями свою людину, яка передасть їх мені особисто, але я прошу Вас попередити мене про це бажання заздалегідь за 1–2 тижні.

Ви побоюєтеся, що закулісні дії Бобжинського можуть зашкодити Вашим планам — а я за це не хвилююся, тому що він не є великодушною людиною, він завжди пливе по малій течії, просто за вітром, просто за кожним окремим членом Польського клубу. Крім того про посилання довірчої людини він не повинен нічого дізнатися.

Вчора я також отримав повідомлення з Відню з одного дуже компетентного джерела, що, можливо, взагалі не буде проголошено жодного особливого стану, а просто здійснено поділ Галичини, що зараз Німеччина має побоювання стосовно провінції Познань, але, як вважає один мій знайомий, що саме це зараз є причиною великої дискусії між двома державами, яка і повинна завершитися здійсненням програми в Австрії, до втілення якої так прагнуть українці.

Я сподіваюся, що Шептицький незабаром повернеться, тому що, якщо він торкнеться у Й[ого] В[еличності] питання про церкву, тоді я вважаю, можна бути впевненими, що українська справа рушила з місця, і що вона повинна стати головним пунктом політики.

Щойно я отримав лист від одного мого знайомого, скажу, що це довірена особа з Берну (Швейцарія), де він повідомляє, що така нейтральна держава як Швейцарія із задоволенням сприймає факт створення України. У Швейцарії також перебувають декілька українців, які в свій час були вислані старим урядом. Серед них є також один чоловік, який представляє австрофільські погляди, він повинен вже через 4 тижні повернутися до Росії. Я буду намагатися встановити із ним зв’язок за допомогою моєї довірочної людини, і передам йому деякі інструкції. Перед цим я хочу Вас попрохати, любий пане Василько, порадити мені, в яких рамках подати йому ці інструкції. Я також охоче повідомив би Вам ім’я цього чоловіка, але я дав слово, його ім’я нікому не називати. Чим далі тим все більше я сподіваюся, що незабаром постане зовсім вільна Україна із австрофільським напрямком! Зараз залишився лише один фактор і ним є Міністерство закордонних справ, яке повинно стати важелем у цій політиці і в цьому напрямку ми мусимо найактивніше діяти і надалі. Що стосується українця з Швейцарії, то я прошу Вас про нього нікому не розповідати, тому що він поїде не через Австрію, а через Францію, Англію та Швецію. Контакт з ним залишається, але дуже далекими окольними шляхами через Росію, Швейцарію та Австрію!

Сьогодні я отримав листа від Гужковського, дуже дивно, що. він сповнений оптимізму, дивиться у майбутнє із великими сподіваннями, і я написав йому дуже зворушливого листа, який його підтримає.

Я дуже радію, любий пане Василько, що Ви себе добре почуваєте, але як людина, яка щойно почала одужувати, Ви не повинні так багато працювати.

Я також у доброму здоров’ї, і мені тут дуже добре серед моїх українців. Маю написати чимало листів, бо у Відні я багато чого досяг переговорами — але наразі вже такої можливості немає, тому мені залишається тільки писати. Перепрошую, що і надалі турбуватиму Вас своїми листами.

Ще раз від усієї душі дякую Вам від свого імені та від імені усіх українців, хоча вони про це й не здогадуються, і прошу Вас, як щось новеньке з’явиться, повідомте мені, будь ласка. Наразі я буду закінчувати, мій любий пане Василько, із найкращими побажаннями завжди Ваш вірний та вдячний

Ерцгерцог Вільгельм м[ісце] п[ідпису]

Копія

20. V.1917

Любий пане Василько!

Я прошу Вас не ображатися на мене за те, що я знову Вам пишу та забираю у Вас дорогоцінний час, але я Вам хотів лише повідомити, що декілька днів тому до мене приїжджав підполковник Гужковський, і він попросив мене, коли я Вам писатиму передати Вам його найщиріші вітання.

Як я дізнався з газет, Ви були у графа Черніна та у начальника генерального штабу, і, виходячи з цього, я гадаю, що Ви отримали нову інформацію, отже я дуже прошу Вас її мені повідомити, якщо Ви тільки на це матимете час. Що стосується нової інформації з мого боку, то я можу Вам повідомити лише наступне: справа вирішення особливого положення Галичини дуже далеко відсунута через опозиціоністський настрій обох народів, що проживають в країні, але мені здається, що шанси поділу Галичини навпіл ще повністю не вичерпані. Зважаючи на промови Польського клубу стає зрозумілим, що набагато небезпечнішим для Австрії був і є намір поляків повністю заволодіти Галичиною: «Галичину — до Польщі!».

Одразу, як я дізнався від Вас про новини, з усією своєю енергією виклав стан справи усім нашим найважливішим установам, і отримавши їх відповіді я роблю висновок, що мої обґрунтування та мій хід думок були принаймні взяті до уваги та для використання, майбутнє покаже, якщо це не так. Крах кола Білінського та Бобжинського вказує на те, що уряд зовсім не збирається втілити у життя мрії Польського клубу. Потім, здається, що уряд дуже добре поінформований про події в Росії, і, на мою думку, його увага прикута до українських партій в Росії, а саме, партій Грушевського³⁹¹ (Федеративна)³⁹² та самостійницького напряму³⁹³, які дуже швидко розвиваються та знаходяться у тісному контакті з народом, в той час як перша партія впливає головним чином сьогодні лише на інтелігенцію. До 2-ї належать: соц. — революційна] партія — укр[аїнська] національна п[артія]³⁹⁴, вона є дуже популярною, потім різні молодіжні організації та частина українських] соц[іал] демократів³⁹⁵. І, здається, уряд звернув особливу увагу саме на другу, міцніючу партію. Я сподіваюся, що з приводу цього питання дійдуть висновку саме зараз, або вже ніколи! Тобто, що стосується нашої монархії, то автономна Україна буде утворена!

Чи від’їхала Ваша довірена людина? Я вважаю, що попри те, що ми часто переживаємо відчай, все одно повинні далі працювати заради свого ідеалу — заради мети свого життя.

Прочитав в «Українському кореспонденті» від 17.V., № 19/20, на сторінці 16, статтю про взаємодію як східних галичан, так і буковинців!³⁹⁶ Це все завдяки Вам, любий пане Василько! За це я Вам дуже вдячний!

У будь-якому разі я стою осторонь від партійних суперечок, але після того, як я зацікавився майбутнім України, яка стала моєю рідною Батьківщиною, вважаю своїм обов’язком від усієї душі подякувати Вам за те, що Ви доклали багато зусиль для досягнення так нами бажаного єднання, про яке я Вам розповідав у Відні.

Наразі завершую і прошу, якщо матимете на це час, то напишіть мені про усі новини, залишаюсь завжди Ваш вірний, щирий та вдячний

Вільгельм м[ісце] п[ідпису]

Копія

8. VІ.1917.

Любий пане Василько!

Щиро дякую Вам за Ваш такий милий та докладний лист від 21 N. Ви не повинні на мене сердитися, що відповідаю Вам лише сьогодні, адже я на декілька днів від’їжджав, і коли повернувся, вже вдома отримав Вашого милого листа. Із превеликим задоволенням та радістю прочитав я цю особливу новину, яка стосується графа Клама. Я дуже радий, що зараз приділяється багато уваги українській справі і до самих українців ставляться надзвичайно шанобливо. Сподіваюся мати можливість зробити все для того, щоб таке ставлення залишилося і надалі, тому я постійно працюю та безперервно акцентую увагу на «Україні» у всіх найвпливовіших колах суспільства. Я також дуже радий переконатися, що мої високі помисли стосовно справи Східної Галичини, здається, починають втілюватися в життя. Як я і передбачав у правильності моїх намірів стосовно української справи та справи об’єднання Східної Галичини з Буковиною упевнив мене лист мого старшого брата. Я йому написав одразу після подій у Кракові, що там відбулися — насамперед, маю на увазі Польщу та Галицьке питання — і звідси роблю висновок, що мій брат напевне знає, що я цікавлюся українцями, і я отримав від нього наступну відповідь: «відома справа вирішиться для обох сторін позитивно, за своїх людей не хвилюйся, детальніше я напишу тобі пізніше, коли матиму час». Після цього листа я від нього я більше нічого не отримував, але очікую його, і звичайно, якщо у ньому буде щось важливе, одразу Вам повідомлю, любий пане Василько. Що стосується триалістичної ідеї, то вона є суто австрійською ідеєю, але втіленню її у життя багато перешкод завдає керівництво Німеччини. Але все одно, враховуючи здатність нашої влади до реорганізації у порівнянні з Німеччиною і вплив, принаймні частково демократичних подій в Росії, ця ідея невдовзі знайде своє втілення! Але цей вплив буде помірним, без революційного як у ворожій країні відтінку.

Я вважаю, що Ви, любий пане Василько, вчинили дуже добре, не сповістивши українців про повідомлення графа Клама, і я також поділяю Вашу думку.

Мені дуже цікаво, якими будуть новини із Стокгольму та з Росії! Якщо вони прийдуть раніше кінця червня місяця, то я прошу мене про це повідомити, тоді я пришлю Вам за ними свою людину, тому що поштою їх відправити було б занадто ризиковано! Те, що Ви, любий пане Василько, бажаєте приїхати до Лембергу, є доказом Вашої щирої вірності, за яку я Вам дякую від усієї душі, але я зовсім не хотів би забирати Ваш дорогоцінний час. У будь-якому разі Ваш приїзд може відбутися лише після отримання першого повідомлення. Я повинен приїхати до Відня на початку серпня і неодмінно завітаю до Вас. Ваші слова, що я можу з Вами радитися з будь-якого питання, мене дуже зворушили, тому в свою чергу я прошу Вас прийняти мою найщирішу вдячність, і я знову запевняю Вас у моїй глибокій довірі Вашій особі, а також у незмінній з мого боку вірності Вам та хороброму українському народові, який я так гаряче люблю.

З газет я дізнаюся, що Шептицький проводить колосальну роботу, я сподіваюсь, що ця людина незабаром повернеться до нас — тоді мені було б набагато легше працювати ніж зараз.

Я також від усієї душі дякую Вам за намагання об’єднати партії, хоча ще й не всю, але велику частину роботи в цьому напрямку Ви вже зробили. Адже завдяки Вашій невтомній діяльності справу буде завершено, та незабаром ми зможемо сказати: «Єдність робить нас сильними!».

Я прочитав у газеті промову Українського парламентського представництва, звернену до Й[ого] В[еличності] на аудієнції, тому я прошу Вас ласкаво повідомити мене, що Й[ого] В[еличність] відповів представництву — я впевнений, що Й[ого] В[еличність] повністю розуміє точку зору українців і візьме до уваги усі їх побажання. Принаймні, я вважаю, що Й[ого] В[еличність] підготує їх до виконання усіма прямими та непрямими шляхами. У будь-якому разі я констатую той факт, що симпатія до українців з кожним днем підвищується взагалі і в окремих випадках (серед компетентних осіб) — такому повороту ми безпосередньо завдячуємо полякам за їх зухвале та задирливе ставлення до нас.

А зараз, любий пане Василько, я переходжу до великого, дуже великого прохання:

Мій 13 полк уланів є суто українським, і він нещодавно заснував фонд інвалідів з пожертви наших хоробрих уланів (звичайно лише нашого полку). Тепер зовнішні надходження стали можливими, тому я прошу Вас, любий пане Василько, попрохати всіх оточуючих Вас українських людей зробити внесок у цей важливий та благородний фонд, який заснували українські солдати. Також я додаю нескромне прохання, по можливості передати усім знайомим Вам українцям, що 13 полк уланів є чисто українським, який заздалегідь від усієї душі дякує за кожну — навіть крихітну — пожертву у цей фонд. Я прошу Вас, любий пане Василько, зібрати усі можливі пожертвування та переслати на мою адресу.

Будь ласка, не сердьтеся на мене через таке дуже нескромне прохання, адже я роблю це для моїх хоробрих українських уланів, вважаю це моїм обов’язком як солдата, і вірного друга моїх людей. Ці пожертви збираються з високою та благородною метою.

Наразі закінчую і сподіваюся, що Ви прочитаєте цей лист у найкращому самопочутті. Ще раз прийміть мою вдячність від усієї душі за Ваш милий лист та Ваші старання.

З найкращими побажаннями залишаюся завжди Вам вірний та вдячний

Вільгельм м[ісце] п[ідпису]

Копія

1.8.1917.

Любий пане Василько!

Найщира подяка за дорогий для мене лист, який я сьогодні отримав. Коли я повернувся з обіду від Захера, то по телефону отримав наказ наступного дня разом з Й[ого] В[еличністю] їхати до Східної Галичини! Я був дуже радий за надану мені таку велику честь поїхати разом з Й[ого] В[еличністю]до цієї області, якою я, як українець, цікавлюсь особливо, але все ж я найбільш зрадів, коли під час мого прибуття, саме коли я вже сідав у поїзд у Відні, Й[ого] В[еличність] повідомив: «Чи знаєш ти, любий мій Вільгельме. шо я тебе взяв тому, шоб укряїнпі мали публічний знак, шо я виявляю інтерес до цієї країни та людей, і через те я беру саме тебе, тому шо ти дуже добре знаєш сучасні обставини». Цей вислів мені у тисячу разів дорожчий, ніж орден чи будь-яка пошана. Поїздка була дуже чудовою та цікавою: ми були у Калуші, Станиславові, Ясині, Надвірній, Делятині, Коломиї, Тернополі. Весь час була чудова погода та прекрасний прийом, при цьому я маю наголосити на зверненні одного зі священиків у Коломиї, яке було дуже чудове та справило глибоке враження на Й[ого] В[еличність]. На жаль, росіяни багато зруйнували. Під час поїздки я мав розмову з паном Зайдлером стосовно українських питань. Із поїздки з Й[ого] В[еличністю] я виніс наступне, тобто він мені пообіцяв:

1) залишається військовий намісник: 2) університет: 3) буде впроваджено заміну на «український» замість «рутенського». Стосовно цього Й[ого] В[еличність] теж розмовляв із Зайдлером.

Потім він найсуворішим образом наказав графу Гуйну і Його Екс[еленції] Бьому³⁹⁷ стосовно справедливого та доброзичливого ставлення до укр. населення. Це торкнулось також і німецьких військ. В подальшому наказав також не проводити жодних реквізицій, якщо вони не є вкрай необхідними.

Далі, жодному українцю суд не може винести смертного вироку без згоди на це Й[ого] В[еличності].

Отже, як Ви бачите, шановний пане Василько, я працював із Й[ого] В[еличністю] і під час поїздки й таки дечого досяг. Я сподіваюсь, що і надалі справа буде так само успішно просуватися вперед. Коли я у Відні прощався із Й[ого] В[еличністю], перед поверненням додому, він ще раз висказав свої думки відносно України і доручив і нападі турбуватися про пю справу.

Учора я розмовляв з Сингалевичем³⁹⁸, дуже приємною, стриманою людиною, він здається мені спокійним. Він справив на мене добре враження. Інші — Кост[ь] [Левицький]³⁹⁹, Романчук, Бачинський мають зайти до мене у Відні 5-ого або 6-ого числа. П’ятого я їду до Відня, щоб там ще раз зустрітися з Черніним, Зайдлером та українцями, потім я їду на 2 дні до батьків у Зайбуш і виїжджаю до рег[іменту]. Отже саме тому я прошу Вас писати мені листи лише до рег[іменту], тоді я їх неодмінно отримаю. Сподіваюсь, що коли митрополит знову прибуде до Відня, він мені подзвонить.

Вибачте мені за стислого листа. Але у мене дуже мало часу. Як тільки дізнаюсь щось нове, то одразу ж Вас повідомлю і Вас прохаю зробити те ж саме.

Вільгельм м[ісце] п[ідпису]

Відень, 8 грудня 1920 р.

Високоповажний Пане После, Шановний Пане Васильку Як я чув, Ви маєте цими днями їхати до місця осідку Українського Уряду; при цій нагоді я хтів би просити Вас, Шановний Пане Василько, заопікуватися там справою мого авто, Міністр Ніковський⁴⁰⁰ під час свого останнього перебування у Відні обіцяв мені сю справу залагодити.

Авто це — Мерседес, 60 сил, відкрите — моя власність; перед моїм від’їздом з Кам’янця-Подільського, я лишив його в користування Пану Доктору В. Сторосольському, в той час заступникові Міністра Закордонних Справ — п. Андрія Лівицького⁴⁰¹.

Авто прийшло після Варшави, і було у користуванні тамошньої нашої місії. Ви знаєте, Шановний Пане Василько, що у мене нема ані крейцера власних грошей, завдяки моїй ще з-за австрійських часів українській політиці, бо тоді мій батько відібрав мені права на спадщину. Вірьте мені, я ніколи б не звернувся до Вас із подібним проханням, як би я хоть трохи мав власних грошей, але, як це мені й є неприємне, обставини примушують мене зробити се. Я знаю, що таке авто зараз коштує величезних грошей, але я далекий від того, аби вимагати повне відшкодовання, тим більш, що як я знаю, в розпорядженні Українського Уряду нема багато зайвих грошей. Я прошу лише, аби мені, як що це можливо, Уряд виплатив звідти частину.

Я звертаюся до Вас строго довірочно, Шановний Пане Василько, тому, що я не хочу, аби хто-небудь про се знав, і тому, що справа ся дуже делікатна, тим більш, що Ви можливо один, що напевно знаєте про те, які кошти є в розпорядженню нашого Уряду. Таким чином ще раз прошу справу цю порушити лише тоді, коли буде для цього можливість, бо я як український патріот, далекий від того, аби пошкодити чим небудь нашому Урядові, бо перш за все — державна справа, а потім приватна.

Можливо буде для Вас, Шановний Пане Василько, допомогти мені в тій справі — прошу Вас зробити се і повідомити мене.

З запевненням мого правдивого поважання, зістаюся завжди Вам вдячний і відданий

Василь Вишиваний (підпис) Полковник

[11 січня 1921 р.]

Високоповажний Пане После!

Після одержаної Вашої телеграми удалося мені зараз же роздобути «Вінер Журналь». Що торкається статті, то іритує[32] мене її форма, зміст же її в головному відповідає оригінальному інтерв’ю, яке містить в собі, що я там підкреслив багато разів лише мої персональні переконання. Копію цього оригінала прикладаю[33]. Мене інтерв’ював один журналіст, якому я дав докладні інструкції щодо його опублікування. Останнє мало відбутись в той спосіб, як се зазначено в додаваємій копії, а між тим зроблено се в формі ніби моєї власної статті, проти моєї на то згоди. А до того ще-й зазначено: «Архикнязь Вільгельм Австрійський» — іменем, якого я не ношу і не смію носити як український громадянин Василь Вишиваний. Я прошу нічого в сій справі не робити, бо зміст де факто правдивий, а форму мінять вже запізно.

Ви пишете мені в своїй телеграмі, що з огляду на зміст Ви рахуєте се інтерв’ю фальсифікатом; сей уступ Вашої Телеграми для мене цілком незрозумілий, бо Ви, Високоповажний Пане Васильку, занадто докладно знаєте, що се є тверде переконання і я не боятимуся ні перед ким признатися в ньому одверто. В цім інтерв’ю я висловив мої персональні непохитні переконання, яких я триматимуся так довго, аж поки існуватимуть їх припущення. Мені дуже жаль, що я забув Вас повідомити раніш про се моє інтерв’ю, але я рахував і рахую сю справу за нічого не варту дрібницю, бо приватна людина, як я, завжди та перед кожним може висловлювати вільно свої думки. Я прошу Вас не надавати сій справі ніякого значіння надалі. Я був би дуже вдячний Вам, Високоповажний Пане Васильку, якби Ви були ласкаві повідомити мене про думки, які Ви маєте щодо змісту сього інтерв’ю.

Я з правдивим поважанням зістаю завжди Вам вдячний та відданий Василь Вишиваний, полковник в[ласно] р[учно].

Копія

Рабенштайн, 13.1.1921

Високоповажний Пане После, Шановний Пане Васильку Сердечно та щиро дякую за Ваш лист від 11-го [січня], на який я поспішаю відповісти. Ви були ласкаві цілком одверто написати мені про все, се я дуже ціню і не можу Вам висловити як слід того, як я за се Вам вдячний. Тільки уступ: «Як урядник⁴⁰² Українського Правительства, який, не зважаючи на те довірря, яким він — гадав — користується у Вас і не був ознайомлений з намірами Вашого інтерв’ю та… мені зробив боляче. — Якщо й я не сказав Вам про се, то будьте певні, що лише тому, що я про се забув уважаючи всю сю справу дрібницею. Завжди я мав до Вас, Високоповажний Пане После, цілком непохитне довірря, з яким я ні до кого иньшого не відносився цього довірря до Вас не змінив я і сьогодні. І завжди рахував виключеним, щоби Ви, Шановний пане Васильку, будь коли в цьому стали сумніватися.

Будьте певні в одному: ніколи не мав я і не маю наміру шкодити Петлюрі⁴⁰³, бо я стою далеко від дрібних особистих інтриг. В моєму інтерв’ю я не сказав ні одного слова ні про Петлюру, ні про його Уряд. Як Ви знаєте, я завжди тримався скептичної оцінки Петлюри, але я певний в одному, що Петлюра є український патріот, який певно проти своєї волі заключив союз з Польщею⁴⁰⁴ і зробив се лише примушений до того обставинами. Бо який же український патріот міг-би відмовитися, не запитавши про то народ (Парлямент, Конституанта), від такої великої частини Української території, як Східна Галичина, Холмщина та Волиньщина, як би він не був в такому примусовому положенню, в якім був Петлюра.

Ви пишете, Петлюра заключив союз України з Польщею, а я кажу в інтерв’ю, що союз сей штучний. Так, — як те, так і друге правдиве. В зв’язку з цим виникає для мене питання: чи міг Петлюра без Народу (парламент), не запитавши останнього, сам на чужій території, під примусом, заключити такий союз правосильно? А такий союз (як вимушений) має бути природним? Петлюра, всі Українці, весь Український Народ в свій час (1918–1919) билися проти Поляків. Звідки, в який спосіб сорокапятиміліоновий нарід змінив так хутко свій політичний фронт?

Українці, Поляки і Антанта розуміють добре, що се так хутко не робиться, що се проти порядку річей, і по суті річей нічим иньшим бути не може. В якості приватної людини Ви, Шановний Пане Васильку мусите в цім зі мною погодитися, але як український урядник — я добре се розумію — цього зробити Ви не можете і не смієте. Український Нарід напевне стоїть осторонь від сього штучного союзу — в тому я непохитно переконаний, і таке саме внутрішнє переконання, наскільки я знаю, мусить мати й Петлюра, як український патріот.

В інтерв’ю я ясно зазначаю: ми мусимо шукати порозуміння з Польщею, але з Польщею «етнографічною». Це пишу я як український патріот, але ще більше маю права писати се як козак Української Армії, яка б’ється за самостійну Україну, що містить в собі всі українські землі, за таку Україну — я вірю — бореться також і Петлюра. Й ще більш я маю право опублікувати ці свої персональні думки як полковник тієї частини Армії, яка майже цілий рік кровію своєю боронила права самоопределения Східної Галичини та Волинщини. Тисячі наших товаришів полягло там за українську справу і ганьба була б мені, якби я мовчки пройшов біля цього.

Я дуже радий, Шановний Пане Василько, що Ви зробили доклад Правительству. Зі спокійною совістю дивлюся на майбутнє.

Коли Уряд розглядатиме мою статтю як направлену проти нього чи проти Петлюри, то може мене оголосити «поза законом», як злочинця — але вірьте мені, що незважаючи на се я лишатимуся на віки вірним моєму українському народові, і всіми засобами старатимуся допомогти сьому народові осягнути його вольности та незалежности на всіх українських землях.

Василь Вишиваний м[ісце] п[ідпису]

Рабенштайн, 23 січня 1921 р.

Високоповажний Пане После, Шановний Пане Васильку Від усього серця дякую я Вам за Ваші добрі та ласкаві слова. Будьте певні, що мені дуже цінна Ваша порада, і я не можу як слід висловити Вам мою подяку за Вашу ласку віддати до мого розпорядження Ваш досвід. Я щасливий, що Ви не зрозуміли мене зле, і сподіваюся, що з розмови з сотником Ляріченком⁴⁰⁵, Ви ще ліпше побачите, що я робив усе з найліпшими намірами. Вибачте мені, що я пишу так коротенько, але я почуваю себе дуже слабим і тому не можу писати багато.

Щиро Вам вдячний Василь Вишиваний в. р.

Копія

Рабенштайн, 3 березня 1921 р.

Шановний Пане Васильку!

Перш за все дякую Вам за те, що Ви Були ласкаві залагодити мою грошову справу. Зі слів мого осавула я зрозумів, на великий мій жаль, що і мою відповідь до мого батька⁴⁰⁶ Ви, Шановний Пане Василько, трактуєте як направлену проти українсько-польської комбінації. Це мені тим більш боляче, що се зовсім не було в моїх намірах. Я розглядаю сю справу, як невеличкий родинний інцидент, і абсолютно не міг не реагувати на цю справу, бо в такім разі се було б моєю малодушностію. Що моя фамілія ще за часів монархії шкодила українській справі — це Вам найліпше відомо, і сей факт я лише сконстатував. Останній уступ також цілком відповідає дійсности, бо Поляки завжди казали Цісарю: «При тобі стоїм і за тебе голови покладем!» Сей факт я дозволив собі нагадати тим, які можливо дуже хтіли би стерти тепер з памяти інших людей та й самим позабути цю формулу вірности. Моя відповідь до мого батька йшла з глибини багато морально пережившого серця, яке все принесло в жертву своєму ідеалові — Українському Народові, навіть найсвятіше — родину. Ви Шановний Пане Василько, сподіваюся не поставите мені в вину моє прагнення, бо мені тільки 25 років, а я так багато морально та душевно пережив. Я людина без батьківщини, без дому; покинутий і, як Габсбург, можливо зненавиджений. Я не маю і не мав би нічого більше для себе чекати, якби мене не стримувало моє «останнє», моє «все» — віра у вільний Український Нарід. Цією вірою я живу, і се для мене моє «Все» і моє «Останнє». Моє інтерв’ю і мій лист до батька дуже пошкодили мені самому; це я знав добре, ще й до того заки я їх мав писати, і се може бути доказом того, що я працюю не в власних інтересах, а для народу, належати до якого — се моя гордість! Українська інтелігенція най ставиться до мене з презирством — се зрозуміло для мене, се маленькі люде, нарід же сього не зробить — се моє внутрішнє переконання і моя єдина втіха і нагорода в моєму сумному життю. Сі рядки мого листа, Шановний Пане Василько, ледве чи будуть й Вам зрозумілі, бо щоби їх зрозуміти треба пережити те, що пришилось пережити мені.

Я не пеїтик, а тому кажу завжди одверто все, чого інший не посміє сказати — така моя вада. Прошу Вас не доводити ні до чийого відома сього мого листа: він предназначений виключно для Вас, і я призвичаєний мої страждання переносити мовчки, бо часи, що ми переживаємо, і все те, що я пережив, зробили з мене фаталіста. До Вас-же пишу в надії, що Ви мене хоч трохи зрозумієте — та по старій приязні, яку я завжди відчував та відчуваю до Вас. Я сподіваюся, що Ви не будете мене суворо судити, коли передумаєте мого листа. При кінці його хочу ще раз сказати Вам лише слідуюче: Сам особисто я й не шукаю і не хочу нічого для себе від Українців; не мав і не маю ніякої амбіції, і ніколи її не матиму, бо мною керують лише мої ідеали. Я хочу пережити тільки одно: я хочу побачити вільний, незалежний об’єднаний Український Нарід. І нікому не дозволю я розбити сі мої ідеали, за які я завжди, при всяких умовах, буду боротися, бо ними й доля них лише я тільки й живу. Кінчаю свій лист проханням вірити мені, що сі рядки йдуть від серця, що тяжко зранено й кровиться, але й радіє, бо має своє найсвятіше в життю — Український Нарід.

Ваш завжди щирий Василь Вишиваний, в[ласно] р[учно].

Полковник УСС

Відень, 14.ІХ.1921 Таємно

Вельмишановний Пане Міністре, Любий Пане Василько Ваш лист був для мене несподіванкою і вразив мене дуже неприємно. 1. Що я маю вести велику агітацію проти уряду Петлюри — це просто брехня. Петлюра сам у всьому далеко краше з’орієнтований, ніж Ви, Вельмишановний Пане Міністре, догадуєтесь або може почуваєте. Петлюра поінформований про кожний крок; на внутрішньому українському фронтові панує абсолютна єдність і солідарність, хоч назверх ми на око поборюємося. Так мусить бути. Внутрі є прицім тільки одна орієнтація, а саме самостійної Великої України (Сян-Кавказ), яку бажають мати і здобути спільно всі напрямки серед українців, але щоб це здобути, на те діляться табори, бо назверх є різні орієнтації і різні шляхи. Так є з Петлюрою і мною. Внутрі ми одні, назверх на око смертельні вороги.

2. Що до мнимих грошових засобів, то я можу Вас запевнити, що не маю ніяких засобів до моєї особистої розпорядимості для мене.

3. Ви, здається, вибачайте за твердість, маєте про мене «ліпше» переконання, бо хоч би я мав гроші, чи на те чи на друге, я вжив би їх на означену ціль, а не на себе особисто.

4. Хочу подати Вам до відома і прошу Вас не робити з того абсолютно ніякого ужитку, що до Петлюри поїхав від нашої групи один чоловік, щоб його поінформувати докладно, а незабаром повинен приїхати від Петлюри один чоловік для нарад з нами.

Висловлюючи надію, що це останній раз, що ми займаємося вияснюванням сплетень, остаю Ваш, Вельмишановний Пане Міністре, щирий

Вишиваний У.С.С.

З копією вірно:

Начальник Канцелярії Міністра [закордонних справ] (підпис)

Документи №№ 53–62 Листи ерцгерцогу Вільгельму Габсбургу від барона Миколи Василька

Відень, 24. Квітень 1917.

Ваша Цісарська Високість!

Вельмишановний Пане Ерцгерцоге!

Відповідно до бажання Вашої Цісарської Високості, я дозволю собі у відповідь на Ваш Вельмишановний лист від 18 числа цього місяця повідомити Вам наступне:

Стан української справи в Австрії видається на даний момент таким. шо вийшов із зони небезпеки: я думаю, що це ніколи не може привести до особливого стану Галичини, при збереженні Східної Галичини у складі існуючої досі всієї Галичини.

Цей факт є радісним для австрійських українців, але водночас є і не радісним, оскільки лише революція в Росії змусила наш уряд відмовитися від проекту, ще більшу кількість українців ніж до цього часу передати під польську владу.

Кожна спроба з моєї сторони та з боку моїх колег, таких, як Олесницький, Кость Левицький та ін. змусити змінити думку наших політичних кіл, що цей проект провалився після заміни Кербер[а]⁴⁰⁷ на Клама, зазнавала невдачі через те, що міністр Бобжинський повідомляв в усіх усюдах протилежне та пояснив свою відставку тим, що нібито для нього теперішнє рішення прем’єр-міністра було повністю неочікуваним сюрпризом!

Я хотів би від щирого серця побажати успіху графові Черніну, який вже після свого повернення із Бухаресту повторив мені, що проект про особливе становище розглядається як загрожуючий державі, і що він це «sua sponte»[38] усунув; але міністер Бобжинський стверджує протилежне, там між тим його підтримує також склавший свої повноваження німецький міністер Беренройтер, а також додає, що Чернін та Клам піддаються впливу російських подій.

Таким чином виходить, відповідно цього пояснення саме події в Росії, на жаль, стали порятунком для австрійських українців!

Отже, відкриття українського] університету у Лемберзі, визнання українців як нації та […] є відносно незначними знаками зміни негативного ставлення до нас, і виникнення відкритих симпатій у підросійській Україні до Австрії не пов’язані з цими кроками, вони вже застарілі. Австрія вже просто не встигає за подіями.

У Києві вже заснували гімназію, в університетах дозволено проводити лекції українською мовою; при Російській Раді Міністрів заснували посаду комісара з українських справ; Російська Рада Міністрів призначила одного українця на посаду російського комісара з українських справ⁴⁰⁸; при губернаторі у Києві був призначений один український Adlatus[39] — з початком нового режиму у Росії поспішають випередити Австрію, вже у першому своєму зверненні Мілюков⁴⁰⁹ назвав нас «українцями» — ім’ям, відібраним у нас Австрією!

На мою думку, з огляду на те, що відбувається в Росії, наші урядові кола схиляються до того, щоб усунути таку несправедливість, як «особливе становище», хоча офіційно поки що відкладено початок ліквідації!

Серйозний намір, щоб створити ліки і звільнити українців Галичини від болючого польського рабства, ше не сприймався як можливе.

Звичайно граф Чернін розуміє справу — але він зараз і сам дуже зайнятий своїми складними завданнями у його власній сфері дій, що підлягають його компетенції, та щоб він ще й внутрішній порядок наводив — це дуже складно!

Граф Клам є Cunctator[40], який, як свідчить його чотиримісячна діяльність, тільки тоді починає діяти, коли його до цього спонукає крайня необхідність. Правду кажучи, зараз ця крайня необхідність дійсно досягла найвищого ступеню: добре, що ми зараз знаходимося з Німеччиною в союзі — адже німецькі політики вважають, що в результаті війни вони матимуть право претендувати на керування усіма не німецькими націями в Австрії; із всією палкістю ми бажаємо миру — та цього ми, мабуть, можемо досягнути лише через Росію — але миротворчі партії Росії ставлять умовою виконання угоди вільний розвиток не німецьких націй в Австрії!

Щоб це реалізувати можливості графа Клама є занадто малими, тому він вдається від однієї крайності до іншої: спочатку він хотів на догоду німцям створити для парламенту Oktroi[41] передумови⁴¹⁰, зараз же були запропоновані ним на розгляд Його Величності п’ять чеських директорів банків — явних державних злочинців!

Якщо незабаром на чолі внутрішніх справ Австрії поруч із графом Черніним не постане така ж сильна та надійна персона, тоді треба буде такому австрійському патріоту та відверто налаштованій людині як я постати перед ним у ролі його покірного слуги, боятися майбутнього?

Ваша Цісарська Високість мали таку милість, надмірно переоцінити мої здібності як керівника і вимагали від мене виконання занадто важкого завдання: я також не бачу для мене можливості вплинути на важливий як для Австрії так і для нашої нації новий порядок в російській Україні, щоб вона прийняла вигідний для Австрії статус, а тим паче нестабільну австрійську політику, властиву теперішньому уряду, який відсуває назад ясний та чітко намічений план на майбутнє.

Не тільки я спостерігаю останнім часом відсутність жодного середовища, де б знайшлося розуміння для цієї [української] справи.

Щоб Його Величність, наш Вельмишановний Цісар, окрім графа Черніна мав ще одного політичного радника у особі принца Конрада Гогенлое, про це навряд чи може іти мова через його недостатню компетенцію для навіть просто політичного радника, тому що він не відповідає нашій великій добі.

І таким чином я приходжу до сумного висновку, який я маю Вашій Імператорській Високості з перших вуст повідомити: Я бачу майбутнє Австрії у дуже чорному кольорі!

Тому за таких обставин звичайно відпадають для мене будь-які майбутні комбінації стосовно австрійських українців.

Я гадаю, оскільки зобов’язаний бути насторожі, щоб мій власний австрійський дім не згорів, само собою зрозуміло, що не може бути й мови про велику українську будівлю в Росії!

Тому на заклик Вашої Цісарської Високості я сприятиму долі України, і слухатимуся тільки Вас, і прошу Вашу Імператорську Високість. цю мою роботу, яку я виконуватиму із патріотичним почуттям, великомилостиво помічати та по можливості використовувати.

Я гадаю, що навряд чи настане ще для Австрії та України такий добрий історичний момент, як саме зараз, але для нього лише моїх сил замало; я можу дещо зробити, лише за підтримки таких благородних та розумних осіб, як Ваша Цісарська Високість — сам з моїми колегами у дуже складному становищі, просто безвладний та безпомічний!

Я пропоную Вам для прочитання дві статті та два листи, що докладаю, і які вважаю зацікавлять Вашу Цісарську Високість, наразі закінчую цей не дуже радісний лист, але який я писав від щирого серця зі знанням та сумлінням, і в якому Вашу Цісарську Високість покірно прошу, разом із моїм від усієї душі спасибі за високомилостиву довіру до мене, яку Ваша Цісарська Високість до мене виказали в останньому листі, прийняти також віру у мою покірну готовність, із чим я зазначуюсь як покірний та відданий Вашій Цісарській Високості

Н[икола] В[асилько] м[ісце] п[ідпису].

Копія

Ерцгерцог Вільгельм Відень, 27. Квітень 1917.

Ваша Цісарська Високість!

Вельмишановний пане Ерцгерцоге!

У середу, 25 числа цього місяця, вахмістр забрав мою відповідь до Вас, вже цього ж дня я мав велику радість знову отримати листа від Вашої Цісарської Високості.

По суті, усі мої найголовніші погляди з приводу справ я покірно виклав Вашій Цісарській Високості у тому листі, про який я щойно писав.

З часу відправлення того листа трапилася лише одна зміна, графом Кламом була зроблена спроба заспокоїти поляків — звичайно, за рахунок українців. Я не вважаю такі погляди та ймовірні дії уряду з цього приводу несерйозними та гадаю, що вони повинні послужити саме тільки для заспокоєння — але все ж таки вони цілком можуть викликати серед українців Австрії велике занепокоєння, і можуть також, само собою зрозуміло, посилити і так вже нажаль занадто сильний розвиток зараз створюваної в Росії русофільної орієнтації⁴¹¹.

Сьогодні я домігся від графа Черніна відіслання однієї для мене надійної довірочної особи (російського українця) за мій рахунок та під мою відповідальність до Петербургу. У цього українця там склалися найкращі стосунки із тамошніми революціонерами, а також із російським соціал-демократом Леніним⁴¹² та Керенським⁴¹³. Він сам є надійним для Центральних держав та особливо для Австрії і можна сподіватися, що він там зможе на декого вплинути. Можливо, він зустрінеться там із нашим митрополитом, та потім зможе за допомогою поглялів та думок митрополита вплинути на російських українців.

Домовлено, що я отримаю від нього звістки через наше посольство в Стокгольмі, які можливо матимуть велике значення для миротворчих планів графа Черніна.

Ваша Цісарська Високість таким чином може переконатися, що я виконую все, ініціатором чого була Ваша Цісарська Високість. Але щоб мої старання не були ліквідовані закулісною політикою Бобжинського та йому подібними, я себе не переоцінюю.

Звичайно, це було б великим зрушенням, якби митрополит дійсно невдовзі прибув до нас — бо тільки він може внести рівновагу серед українських партій Австрії. І потім, тільки він може у Його Величності одразу просунути вперед нашу справу стосовно того, де саме в Росії буде запроваджено Унію, оскільки ця справа має для нас колосальне значення і рішуче може просунути нас вперед.

Мій покірний лист перетнувся із листом, який я вчора отримав від Вашої Цісарської Високості, і тим паче дивно, що думки в цих обох листах теж однакові, а саме та думка, яку Ваша Цісарська Високість так вірно зазначили: «Поки шо мало уваги приділяли українській справі, але нарешті до її вирішення спонукає російська революція».

Ваша Цісарська Високість мала милість поцікавитися про моє самопочуття: Мені зараз дуже добре, але на вимогу лікарів я повинен якомога довше відмовлятися від повернення додому, тобто залишатися ще у санаторії. Але я вже іноді виїжджаю до міста та, приймаючи до уваги колосальну кількість біженців та їх страшну знедоленість, власноручно та старанно виконую покладені на мене завдання, не кажучи вже про мою політичну діяльність.

Завжди готовий із превеликою радістю до послуг Вашої Цісарської Високості, свідчу свою глибоку відданість

Н[икола] В[асилько] м[ісце] п[ідпису].

[Копія Ерцгерцог Вільгельм]

Не раніше 2 травня 1917 р.

[Ваша Цісарська Високість!]

У середу, 2 травня цього року, ввечері у голови галицького українського парламентського представництва Юліана Романчука із Ради міністрів з’явився гофрат⁴¹⁴ д[окто]р Юбельгер з повідомленням, що Цісар забажав при переїзді з фронту до Кракова прийняти у себе представників з Галичини, серед них депутацію України, а саме: обох українських єпископів, гофрата Олександра Барвінського⁴¹⁵ та ще деяких панів українського парламентського представництва. Його Величність особливо бажає участі у цій зустрічі голови Романчука та депутата парламенту д-ра Костя Левицького. Звичайно, Романчук сприйняв це повідомлення із превеликою радістю та обіцяв після переговорів з клубом⁴¹⁶ визначити у наступні дні осіб, які представлятимуть в Кракові українське парламентське представництво — але сам він ще не знає, чи дозволить йому стан його здоров’я здолати самому цю поїздку. Лише під час прощання д[окто]р Юбельгер згадав, що депутацію Галичини повинен буде представити Цісареві міністр Бобжинський.

У четвер Романчук повідомив цю розмову своєму клубові, який дуже жалкував, що Його Величність прийматиме вирази шани у польському місті Кракові, а не у державній столиці Лемберзі, та також він був роздратований тим, що саме міністр Бобжинський має представити Цісареві українську депутацію, в той час як його відомство (галицьке міністерство) ніколи не було визнане українцями, і який між тим з часу вступу на посаду особисто не мав жодних контактів з українцями, він спілкувався лише з польським клубом.

Щоб це роз’яснити прем’єр-міністру та ввести зміну в програму прийому, пішов Романчук із двома панами президії клубу (Петрушевичем і Трильовським) до Президії Ради міністрів, де прем’єр-міністр зміг прийняти їх лише у четвер ввечері. Прем’єр-міністр на їх здивування відповів їм наступне: «У відповідь на шану української депутації Цісар їм повідомить, що він матиме намір стежити за тим, щоб після взаємної згоди з поляками українці отримали університет; та щоб після введення у Галичині нового устрою вони мали своє представництво!» Потім прем’єр-міністр сказав, що він особисто хотів представити Цісареві українську депутацію, але за присутності міністра Бобжинського — і він повинен залишитись на своєму місці. На заперечення українських депутатів, що українці в Австрії хочуть жити тільки під керівництвом Австрії, а не під Польщею, що вони сподівалися на поділ Галичини на дві частини, та що вони хотіли б прийняти український університет лише з рук Цісаря та австрійського уряду, а не як милостиву пожертву Польщі, прем’єр-міністр відповів: «Це Ваша думка — мабуть для впровадження цих умов Ви хочете провести революцію — але уряд повинен рахуватися із поляками і тому уряд не може визнати себе відповідальним за таку думку!»

На це присутні там депутати пояснили, що українське парламентське представництво, знаходячись у польському місті Кракові і змушене виступати під керівництвом міністра Бобжинського, і не може постати [самостійно] перед Його Величністю, і має звертатися від основної маси населення через це злощасне посольство.

Думка делегації українського парламентського представництва Галичини повинна знайти схвалення усіх австрійських українців. Ця всесвітньо історична мить є зараз більш серйозною, ніж маніпуляції уряду, який для підтримки однієї партії (у даному випадку польського клубу) забезпечує собі парламентську більшість, яка для заспокоювальних акцій використовує святу персону Цісаря. Спотворений зміст промови Цісаря у Кракові до українців, який був поданий депутації, знаходиться у різкому протиріччі із тим, що Цісар повідомив милостиво депутатові Романчуку та докторові Костю Левицькому на аудієнції 15 лютого: «З українцями ніякої біди не трапиться, та тільки перед Краковом Його Величність не може їм нічого чітко сказати». Депутати зрозуміли наміри Цісаря таким чином, що про ці наміри українському суспільству в Австрії буде повідомлено, і всупереч різноманітним газетним повідомленням, які все ще повідомляли про наміри надання особливих повноважень урядові, в його переговорах із поляками і т. д., вони цими словами Цісаря заспокоїлися.

В Росії вирує революція — в ній українці відіграють не останню роль, і права, які вони досі даремно вимагали в Австрії, будуть їм після революції надані. Те, що російські українці не підтримують військові цілі Мілюкова, так, це добре, але одночасно вони повинні всупереч цьому вимагати якомога скорішого укладення миру без проголошення прав на українські області Австрії. Вони також повинні під патронатом Австрії мати певний вплив на своїх російських братів.

А який вплив можуть мати українські політичні керівники на російських українців, якщо вони погодяться на план прем’єр-міністра та міністра Бобжинського?

Що повинні думати російські українці про наміри Його Величності Цісаря Карла стосовно українців, якщо Цісар дійсно передасть українському суспільству своє повідомлення через вуста прем’єр-міністра під час виступу у Кракові?

Таким чином я вважаю, що нашим патріотичним обов’язком зараз повинна бути відмова від прийому в Кракові, але у всякому разі лише з суто національної української точки зору, і водночас ми можемо залишитися вірними Австрії і династії!

Н[икола] В[асилько] м[ісце] п[ідпису].

Копія принц Вільгельм Відень, 6. Травень 1917

Ваша Цісарська Високість!

Вельмишановний пане Ерцгерцог!

Високомилостиві листи Вашої Цісарської Високості від 29 та 30 квітня я отримав 2 та 3 травня, і я одразу б на них відповів, якби не приголомшлива та несподівана спроба нападу прем’єр-міністра на українське парламентське представництво, який я докладно описую у додатку І[43]. Вранці 4 травня, отже, саме перед від’їздом до міста Кракова обер-гофмейстера принца Гогенлое, я докладно розповів йому про стан справ та акцентував увагу на намірах прем’єр-міністра, які прямо загрожують настрою австрійських українців, майбутній орієнтації українців в Росії та теперішній думці цих же українців стосовно миру. Я також пояснив принцу Гогенлое причину ретировки української депутації з Кракова тим, що коли вже прем’єр-міністр знайшов можливим викласти нашому Високому Цісарю ту схвильовану відповідь українця, то тоді укр[аїнські] патріоти мусять зробити все, щоб ця відповідь дійсно дійшла до Його Величності. Принц Гогенлое, як мені здається, із цим погодився. Мені залишалося лише чекати на те, що відбудеться у Кракові.

Про те, що відбулося у Кракові прочитає Ваша Цісарська Високість у додатку II, який я щойно отримав у руки[44].

Моє внутрішнє потрясіння описати словами неможливо: я навіть не можу собі уявити, яким чином вдалося запевнити Його Величність, що відповідь, адресована полякам, була спокійно сприйнята українцями на тій і іншій стороні!

Зараз я повинен зібратись, переговорити із графом Черніним та дізнатися від нього відповідь на дуже важливе питання, чи раптово не була відмова Австрії від українців головною причиною цієї відповіді, щоб я зміг розповісти Вашій Цісарській Високості, яким я уявляю майбутнє, воно страшенно жахливе!

Тіса⁴¹⁷ з його вузьким мадярським горизонтом та Бобжинський з його вузьким польським горизонтом, здається, залишилися в «козирях», і я мав рацію, коли я в моєму листі від 24 квітня зізнався Вашій Цісарській Високості, що, враховуючи відомі поради Його Величності, кожний австрійський патріот та справжній представник Цісарської династії повинен бути перейнятий турботою за майбутнє Австрії.

Як я тепер, після того, що трапилось, можу сподіватися, що майбутня нова Україна вступить у життя із «австрійською орієнтацією»?

Ваша Цісарська Високість правомірно вважає, що австрійська монархія ще не досягла своєї найвищої точки історичного розвитку, і навпаки, у своїх внутрішньополітичних помилках вона себе вже зараз вичерпала!

Білінській, Бобжинський відкрито і сильно впливають на графа Клама, він, здається, ні про що інше і не думає, ніж про хвилеве створення парламентської більшості, для якої він обов’язково потребує підтримки Польського клубу, тому що він неспроможній досягти згоди між чехами та німцями. У такому розрізі буде викладено Його Величності теперішній стан справ.

Як результат — лише відчай, а яким великим він буде згодом у вже наразі так сильно розчарованих українців!

Довіра Вашої Цісарської Високості надає нових сил, та я хочу відверто вилити Вашій Цісарській Високості душу — через різні необхідні паспортні та інші формальності від’їзд моєї довірочної особи не здійснився, і наразі я також не знаю чи повинен я його взагалі посилати. Також про це я повинен переговорити з графом Черніним. Коли я заспокоюся від подій, що сталися, дозволю собі написати Вашій Цісарській Високості про все докладніше.

Завжди щиро відданий та готовий служити Вашій Цісарській Високості.

Н[икола] В[асилько] м[ісце] п[ідпису].

Копія Ерцгерцог Вільгельм Відень, 14. Червень 1917

Ваша Цісарська Високість!

Вельмишановний пане Ерцгерцог!

З огляду на те, що я повернувся з конференції лише у неділю пізно ввечері, а Ваш посильний повинен був передати Вельмишановний лист Вашої Цісарської Високості мені особисто в руки, я отримав листа лише у понеділок вранці 11 числа цього місяця. Під мою відповідальність я затримав посланця на деякий час, тому що сподіваюсь ще раз переговорити із графом Черніним, та повідомити Вашій Цісарській Високості зміст нашої розмови.

Австрійський парламент та угорська криза на стільки забирають час міністра зовнішніх справ, що я зміг його побачити та переговорити із ним лише стоячи в дверях, тому нашу повторну бесіду знову перенесено.

У моєму сьогоднішньому листі висловлюю здогад, що результат цієї бесіди буде не дуже оптимістичним.

Мені здається, що питання про українців в Росії оцінюється місцевими компетентними закладами все ще не вірно. У дійсності вони не вірять, що лише через прагнення наших співвітчизників в Росії до автономії та самостійності може бути створена нова формація. У будь-якому разі я не бачу з їхнього боку жодного наміру сприяти рухові на тій стороні. Можливо, мені вдасться, якщо я отримаю новини про Стокгольм, викликати у графа Черніна зацікавленість на користь «res ucrainicae»[45].

До урядової заяви графа Клама про попередній стан бюджету не було включено пункту про національність (громадянство), тому ми, українці, не розцінюємо відсутність у списку наших вимог як зневагу. Але ми починаємо хвилюватися з того приводу, що пан прем’єр-міністр не дав негативної відповіді на державно-правовий протест поляків — це вже занадто! Також тут підливає масла в вогонь нещодавня газетна стаття про конференцію поляків з прем’єр-міністром, яка нібито повинна втихомирити Польський клуб, та яка, нажаль, була скликана з приводу нашого питання! Далі слідує, що граф Гуйн поступиться якомусь одному польському цивільному регентові. Тільки цього не вистачало для успішного отруєння українських душ в Австрії!

Ваша Цісарська Високість можуть мені вірити, що я поділяю сподівання Вашої Цісарської Високості щодо щасливого вирішення українського питання в Австрії — однак за умови, що певна персона буде мовчати. Якщо ж українському суспільству здаватиметься, що у наміри уряду не входить вирішення українського питання, то лише через цей факт, чого я найбільше побоююсь, у народу може увірватися терпець.

З приводу попереднього стану бюджету я також хочу висловитись в парламенті мабуть у п’ятницю чи суботу та представити цю промову на розгляд Вашій Цісарській Високості у письмовому вигляді.

Якщо Ваша Цісарська Високість проводитиме порівняння між українською заявою, українськими промовами (Романчук-Петрушевич) та з промовами поляків, чехів та югославів, тоді повинні Ваша Цісарська Високість так само як і я, Ваш покірний слуга, не без здивування спитати чому ж уряд не відповів на простягнуту руку України, коли вона просила залишитися в Австрії та під її патронатом. Цю перепону я знаю: через страх перед поляками українцям ще не було сказано жодного доброзичливого слова, і за це нам може дорого воздатися!

Остання аудієнція українських депутатів з Галичини у Його Величності була доволі короткою, і Його Величність поставився до українських побажань набагато стриманіше, ніж під час аудієнції із колегами Левицьким та Романчуком. Прем’єр-міністр повідомив мені, що Його Величність також має намір викликати мене до себе — але до сьогодні я цього запрошення ще не отримав, що мене зовсім не дивує, тому що я напевне знаю, що минулого тижня увесь його час був розписаний по хвилинах. Що найбільше дивує, так це та працьовитість, на яку здатний Цісар — не враховуючи мене та українців із схожим способом мислення, яких переповнює довіра до намірів Його Величності, Цісареві, на щастя, все ще довіряють у інших українських колах. Але ця заява уряду вимальовує картину слабкості та відсутності послідовності. А для задоволення українців в Австрії потребується саме мужність, але граф Клам жодного разу не знайшов сміливих слів, і ще важче дочекатися від нього якихось мужніх дій.

Крім українського питання взагалі йдуть справи у парламенті дійсно повільно: партії залишилися самі по собі, вони відчувають, що через повагу до Росії парламент повинен залишатися у повному складі, це спонукає їх до великої самовпевненості, і перед ними стоїть уряд, який не знає чого він власне кажучи хоче, тому що зміст фрази «Програма уряду — це Австрія» не сприймається «як належне», вже й не кажучи, де ця програма буде проводитись!

Новин з Стокгольму я ще не маю, окрім деяких уривків з російських газет, які я потім друкую в «Буковині».

Само собою зрозуміло я їх одразу повідомлю Вашій Цісарській Високості.

Митрополит Шептицький дійсно повинен вже повертатися додому, і я дуже хвилююся, коли думаю про те, що я знову побачу цю таку незрівнянно цінну для держави та нації людину. Якщо Вашій Цісарській Високості трапиться переговорити з ним під час його повернення додому, тоді я сподіваюся, що наші справи підуть на краще.

Я дозволю собі передати кур’єром маленький внесок в розмірі 1000 к[орон] з моїх особистих коштів до фонду інвалідів, який Ви так великодушно для нашого українського полку заснували. Кур’єра я очікую від Вашої Цісарської Високості, і я сподіваюся потім мати можливість передати ще більшу суму як знак вдячності за милостиві наміри Вашої Цісарської Високості.

Я обов’язково виправдаю ту довіру, яку Ваша Цісарська Високість, на це воля Господня, високомилостиво виявили до мене.

Із побажаннями Вашій Цісарській Високості найкращого самопочуття я засвідчую свою повагу та готовність завжди служити Вашій Цісарській Високості, завжди вірний

Н[икола] В[асилько] м[ісце] п[ідпису].

Копія Ерцгерцог Вільгельм Відень, 15. Червень 1917

Ваша Цісарська Високість!

Вельмишановний пане Ерцгерцог!

Як і обіцяв, дозвольте мені повідомити Вашу Цісарську Високість про наступне:

Граф Чернін запросив мене вчора до себе та таємно мені повідомив, що намісником в Галичині буде Бобжинський. Отже, у моєму позавчорашньому листі до Вашої Цісарської Високості моє припущення було вірним!

Звичайно, я не міг далі приховати від графа Черніна правду про те, що це є дуже поганою справою, коли лише заради одного голосування він ігнорує принципове рішення про призначення «не польського намісника» в Галичині (тому що попередній проект бюджету не може бути прийнятий без голосів поляків). Це рішення є вкрай важливим для Австрії та українців в Галичині, яке виборювалося впродовж війни із такими великими зусиллями.

Оскільки Бобжинський як член міністерства Кербера ще й до того має статус «Міністр особливого стану», українці сприймуть його призначення [намісником] як початок практичного впровадження особливого становища, або щонайменше як підготовку до нього.

У цьому призначенні українці в Росії повинні побачити черговий крок до повного панування поляків у найвищих органах влади в Галичині, саме до панування, яке було до війни. Це звичайно може стати для російських] українців стимулом до «визволення їх братів в Австрії від польського ярма»!

Тому цей останній аргумент, який звісно дуже вплинув на графа Черніна вчора рикошетував тому, що він вочевидь був проінформований про те, що через незграбність відомої групи в Німеччині (граф Rewen-tow та товариші), що й без того негативний настрій Росії ще більше посилився проти нас!

Тому він хоче зробити свій крок до стрімкої консолідації парламентських відносин в Австрії, і, здається, він розглядає як дійсну можливість обов’язкового призначення графа Клама на посаду прем’єр-міністра як опору консолідації. Граф Клам не зможе керувати без поляків, тому, вочевидь, в Галичині знову буде при владі польське урядування, яке само собою зрозуміло під керівництвом військового намісника не дуже й то зміниться.

З цього листа Ваша Цісарська Високість може зробити висновок, що всі мої найгірші припущення реалізуються.

Дізнатися у графа Черніна про те, що зараз відбувається в Росії, я не зміг, але він зробив вигляд найсильнішої стурбованості з приводу того, що йому здається, що ця зимова кампанія ще не буде завершена.

Я мушу додати, що це не буде для мене сюрпризом, якщо при його нинішньому критичному положенні справ він поставиться до справи внутрішньої політики як до тимчасового паліативу.

Що стосується зв’язків з російською] Україною, то ця справа досі ігнорується, тому я теж починаю сумніватися, чи може бути вірно спрямованим рух українців, який сприяв би досягненню миру з Австрією та Німеччиною. У будь-якому разі така подія, як призначення Бобжинського, повинна певною мірою сприяти досягненню миру.

Недостатність паліативів для припинення хаосу у внутрішньому стані країни — стає дуже серйозною зовнішньою проблемою — погана спадщина — до початку року надія лише на американську мільйонну армію: саме такою є наша теперішня ситуація!

Із превеликим задоволенням я мав би радість повідомити Вашій Цісарській Високості більш приємні новини.

Завжди готовий служити Вашій Імператорській Високості, Вірнопідданий

Н[икола] В[асилько] м[ісце] п[ідпису].

Копія Ерцгерцог Вільгельм Карлсбад, 15. Серпень 1917

Ваша Цісарська Високість!

Вельмишановний пане Ерцгерцог!

Якщо я лише сьогодні відповідаю на доброзичливі листи В[ашої] Ц[ісарської] В[исокості] від 1, 6, 8, 10 числа цього місяця, як і на депешу, то причиною цьому є те, що остаточно про від’їзд В[ашої] Ц[ісарської] В[исокості] на фронт я дізнався лише з останнього листа від 10 числа цього місяця. Ще однією причиною цьому є те, що я до вчорашнього дня, коли мене відвідав президент Левицький, та до сьогодні, коли я отримав в листі копії депеші Залізняка, мав мало чого цікавого повідомити.

Посилаючись на високомилостиві повідомлення В[ашої] Ц[ісарської] В[исокості], я хотів би висловити лише відверте захоплення від того, що В[аша] Ц[ісарська] В[исокість] лише під час однієї аудієнції і впродовж єдиної поїздки одним великим ривком домігся для українців важливих досягнень стосовно 4 актуальних пунктів. [Ними є]: принцип військового намісництва; заміна назви «рутенський» на «український»; лікування укр. населення на повернутій під час війни території; університет — 3 пункти вже виконані — а те, що останній пункт ще не став фактом, то це можна було б сприймати як належне, особливо враховуючи вплив на Київ саме тепер, чому я зовсім не дивуюсь, до того ж вже впродовж 2 десятиліть я знаю з якими складнощами зіштовхувались політики, які прискіпливо вивчали дане питання і готували його вирішення. Саме зараз як ніколи ще досі має вагу вираз «qui cito dat, bis dat!»[46] Переговори В[ашої] Ц[ісарської] В[исокості] з графом Гуйном без сумніву будуть дуже корисними для нашої справи. Переведення українських чиновників з Західної Галичини до Східної є дуже старим укр. постулатом, виконання якого принесе спокій широкій верстві населення; минулого тижня Левицький був у прем’єр-міністра у справі відбудови вже майже звільненої Східної Галичини. У четвер в президії Кабінету міністрів проводитиметься засідання під головуванням прем’єр-міністра, який ще вочевидь знаходиться під впливом вражень від недавньої поїздки, або ж під впливом розмови з В[ашою] Ц[ісарською] В[исокістю], в якому візьмуть участь міністр праці та міністр землеробства, а також до якого буде залучено укр. панство, яке делеговане для відбудови з боку партій. Після цього засідання Левицький наголосить В[ашій] Ц[ісарській] В[исокості], що збереження теперішнього швидкого темпу врегулювання цього питання може справити найбільший вплив на орієнтацію в Києві! Міністерське питання в даний момент неактуальне, бо, як вірно відмітила В[аша] Ц[ісарська] В[исокість],Зайдлер дав різку негативну відповідь на реалізацію ідей Бека. Він повідомив мені, очевидно під впливом розмови В[ашої] Ц[ісарської] В[исокості] з Вілкенсом⁴¹⁸ (додаток II)[47], саме перед цим я поздоровив його з орденом Леопольда, що з цього додатку В[аша] Ц[ісарська] В[исокість] зроблять висновок про мою відповідь. Отже, я розмовлятиму з ним 21 числа у Відні. Звичайно, я одразу повідомлю про все В[ашу] Ц[ісарську] В[исокість].

Надзвичайно важливим є план Візнера⁴¹⁹ «Власний український] реферат». Є лише 2 українці, які могли б там добре працювати в якості референтів! Це доцент географії д[окто]р С. Рудницький⁴²⁰, Відень XVI., Arnetgasse 98/29 [його адреса], який створив чудовий твір «Україна», який В[аша] Ц[ісарська] В[исокість] безперечно знає, а ще кращим є доцент нашого університету з східно-європейської історії д[окто]р С. Томашівський⁴²¹, зараз ополченець у Міглиці, Моравія. Вчений Юбер-шпергер, який працює за контрактом у Міністерстві зовнішніх справ і до нас, українців, прихильно ставиться, знає обох, і певно якнайкраще надасть гофрату Візнеру, кого з цих двох панів слід обрати. Я знав, що Темницький непридатний до цієї роботи, він рекомендований мною лише для реферування українських] газет, і з цією справою він дуже добре справляється. Що стосується партійної спрямованості і поглядів цих двох панів, то вони є безумовними прихильниками напрямку К. Левицького і разом з цим мого — вони обидва є дуже надійні, старанні, порядні. Зрештою, обидва чоловіки дружні один з одним як близнюки.

Я чув одного разу, що Візнер, або ж відповідно Оппенгеймер⁴²² мав намір закликати теперішнього старшого лейтенанта, аудитора д[окто]ра Премінгера на посаду заступника цивільного прокурора до Чернівців, до міністерства.

Премінгер був позивачем у справі Крамаржа⁴²³: він є дуже вмілим, дуже добре зорієнтованим і дуже інтелігентним. За підтримки одного з цих укр. професорів він, звісно, міг би досягти колосальних успіхів. Якщо Візнер не сам обговорить зі мною цю справу, тоді я обов’язково мушу його відшукати 21 або 22 серпня, і, само собою зрозуміло, що я не згадаю жодного слова.

Отже, згідно доданої депеші, Бандрівський повинен вже бути в дорозі — я дуже хочу дізнатися, чи запрошує Візнер Черніна до справи — у всякому випадку вже настав для цього час. Те, що з Залізняком і Бандрівським я справді схитрував, доводить наступне: згідно з додатком III[48] депутат Державної Ради д[окто]р Зюдекум повідомив мене про своє прибуття з Берліну і протягом 3-х днів (субота, неділя і понеділок) був тут, у мене в Карлсбаді. Зюдекум є одним з найзначніших соціал-демократичних депутатів Німеччини (має Залізний Хрест) і займає в партії крайню праву позицію, звідси, як він мені віч-на-віч зізнався, і походить його тісний зв’язок з державною установою. Він прийшов до мене, щоб сказати, що всі прихильники миру у Німеччині мають шанси на швидке закінчення війни, але до того ж для центральних держав «задовільне» закінчення бачать лише в прийнятті центральними державами рішучих заходів з приводу українського питання в Росії.

Він знав — і я це бачу, що Міністерство іноземних справ мабуть говорило з ним з цього приводу, оскільки тільки воно може про це знати через льготні умови, які були випрошені у Залізняка та Бандрівського — що у мене в Стокгольмі сидять 2 пана, і ясно і чітко розумів, що він також знає, що ці пани єдині, хто міг би щось зробити в російській Україні, через що він був за те, що через цих панів треба провести широкомасштабну пропаганду. Зрозуміло, що я мусив бути, зважаючи на те, що я не знаю, наскільки граф Чернін в своїх українських планах хоче мати Німеччину як співучасника, дуже стриманим, проте Зюдекум не хоче легковажно відмовлятися, особливо тому, що він наприкінці тижня особисто їде до Стокгольму, бо сам хоче поговорити з Залізняком. Звичайно без мого доручення Залізняк ні на що не зважиться. Про візит Зюдекума я звичайно побалакаю з Візнером і графом Черніним і тоді повідомлю про це В[ашу] Ц[ісарську] В[исокість].

Завідуючий секцією д-р Вількенс є моїм шкільним другом з Theresia-num⁴²⁴ — дуже порядна і сумлінна людина, але, як В[аша] Ц[ісарська] В[исокість] правильно визнав, геній з нього ніякий. В неділю один з завідуючих секцією був «журнальним черговим» в Президії Ради Міністрів, і саме в цю неділю, коли В[аша] Ц[ісарська] В[исокість] хотів поговорити з Зайдлером, здається, був найменьш здібним мій любий колега Вількенс. В президії Ради Міністрів взагалі є тільки одна голова: завсекцією д[окто]р барон Ергардт.

З додатку IV В[аша] Ц[ісарська] В[исокість] зрозуміють різницю у відповідях Його Величності на телеграму румунів і на мою: «щиро» дякує Й[ого] В[еличність] колезі Ізопескулу (чия партія підступно зрадила інтелігенцію і врятувалась втечею з Румунії) і дякує Й[ого] В[еличнійсть] мені! З додатку V з повідомлення редактора моєї газети «Буковина» відносно огляду сьогоднішнього випуску, В[аша] Ц[ісарська] В[исокість] зрозуміють, як сприймають мої люди цю різницю. Точну характеристику дають В[аша] Ц[ісарська] В[исокість] на хороброго старого Романчука, не менш вірно В[аша] Ц[ісарська] В[исокість] оцінюють Сингалевича, чоловіка, який ще буде корисним у майбутньому.

Додаток VI містить переклад випуску «Новое время»⁴²⁵ від 31 травня 1917 року № 14780, де надрукована телеграма з принесенням присяги на вірність митрополитом Шептицьким царю Миколі у вересні 1914 р. З мого розпорядження по редакції «Діла» В[аша] Ц[ісарська] В[исокість] зрозуміють, що я думаю з цього приводу. Додаток VII містить мою телеграфну кореспонденцію з 4 лідерами і В[аша] Ц[ісарська] В[исокість] звісно відчуватимуть задоволення з приводу особливо теплої відповіді ерцгерцога Йосифа⁴²⁶.

В додатку VIII я передаю В[ашій] Ц[ісарській] В[исокості] наступний внесок у розмірі 3 000 крон австрійської кредитної установи для інвалідного фонду 13 полку уланів та умовну подяку В [ашій] Ц[ісарській] В[исокості] директору Людвігу Нейрату, Австрійська кредитна установа, Відень І,Амхоф 6. Бажання В[ашої] Ц[ісарської] В[исокості] отримати інформацію про внутрішню політику взагалі та про ситуацію в парламенті, я, зрозуміло, виконаю з превеликим задоволенням, але тут, в Карлсбаді, я чув лише підтвердження того, що я доповідав В [ашій] Ц[ісарській] В[исокості] на протязі всієї подорожі: ніякої перспективи на те, що в безладдя буде внесено якийсь порядок. І найменше надії стосовно цього на любого Зайдлера! Можливо у Відні я залишуся з 21-ого до четверга 23-го включно. Ввечері назад — і я знов у Карлсбаді. Моє суворе лікування закінчується 20-ого, але після 24-ого я хочу ще днів 8-10 повністю відпочити на свіжому повітрі. У Відні я й без того — як п’ята спиця в колесі — не маю що робити. Поки я можу всю підготовчу роботу для близької Батьківщини (Буковини) зробити через кореспонденцію. Я доклав усіх зусиль, щоб повідомити В [ашій] Ц[ісарській] В[исокості] все варте уваги у самій стислій формі і закінчую з чесним і щирим бажанням: В [ашій] Ц[ісарській] В[исокості] бажаю повернутися з фронту у такому ж доброму самопочутті, у якому я залишив його. Доброзичливі думки і довіра, висловлені у такій кількості у листах до мене дозволяють мені дивитися у майбутнє з надією, що мені буде можливо зробити ще багато корисного для В[ашої] Ц[ісарської] В[исокості] на благо інтересів моєї нації. Бажання для цього в мене звичайно є. З гарячою відданістю постійно служити В [ашій] Ц[ісарській] В[исокості].

[Н[икола] В[асилько] м[ісце] п[ідпису].

Дублікат в перекладі з німецького кор. Лупошко

Шеф

Надзвичайної Української

Дипломатичної місії в Швейцарії

Берлін, дня 23 жовтня 1919 р.

Ваша Високість Найдорожчий Принце!

Ще в місяці серпні думав я, що Ваша Високість інтерновані в Румунії, і використовував мої добрі зносини з тутешніми румунськими дипломатами, щодо порушення справи Вашого звільнення.

До сьогодні я не знаю жодної відомости, чи я міг чим допомогти Вам в цій справі. За те повідомляють мене — приватно, що в місці перебування мого Уряду відбулася на щастя невдала спроба перевороту, з метою скинути теперішній режим, а на його місце обрати Вашу Високість.

Вже в тім, що я кажу: «на щастя» пізнають Ваша Високість, мій погляд: Україна буде і може бути лише тоді відродженою, як самостійна держава, коли її судьба в цім тяжкім часі затримає головою держави і начальним вождем війська Петлюру.

Лише він зможе перед широкими масами України нести прапор державної самостійності і лише він один може усунути, хоч-би частинно перед впливовою тепер групою держав те недовір’я, яке існує переважно, з часів Берестя⁴²⁷, до Українців (Німецько-Австрійсько-Габсбурська приязнь).

Я переконаний, що також і Ваша Високість лише так, а не іначе думають: бо непохитне є моє довір’я до Вашої безкорисної любові до нашого народу, як також і запорука, що Ваша Високість правдиво розуміють наше сучасне положення і тому логічно мусять прийти до тих самих, як і я, висновків, що саме корисно в цей час для України! Тому мета цих рядків не є ні в якому разі відтягнути Вашу Високість від участи в такій акції, бо я ні на хвилину не сумніваюсь, що ця акція, напевно, не була інсценована з відома Вашої Високости — але я хочу, як Ваш старий, Вам від серця вірно відданий дорадник, лише просити Вашу Високість, вжити Вашого впливу, який Ви маєте заслужено в багатьох українських патріотів, лише і лише для того, щоб все гуртувалось коло останнього якоря і порятунку, якого ще має тепер Українська ідея — коло Петлюри й щоби передчасно не надуживали Вашої особи. Особисті самолюби (честолюбці), які, на жаль, маються також і у нас, можуть думати, що коли б лише влада була вкинута в Ваші руки, то всі патріоти стали б до Вашого розпорядження, ні, Ваша Високість, так справа не стоїть: я був, є і остаюсь Вашим вірним прихильником і приятелем: жоден інший як я не знає оцінити Вашу витривалу приязнь до нас Українців за часів старої Австрії, одначе… коли б Петлюра був усунений і мене повідомили б, що Ваша Високість стоять у влади, полишив би я свою посаду (Без різниці чи Ваша Високість брала участь в перевороті, чи цей видвинув Вашу Високість без Вашого Відома). І так само, як і я, Ваша Високість знають докладно, що я звичайно знаю настрої, зроблять всі поважні Українські патріоти. Це було б моїм мужнім обов’язком чесно, як я завжди призвичаєний, відкрити очі Вашій Високості також і в цьому випадку.

Зі згаданої на початку чутки лише одно мене дійсно втішило, це те, що Ваша Високість повинні вже благополучно знаходитись на Українській території. Коли це дійсно так, то повинні Ваша Високість бути повідомлені, що я з липня місяця працюю тут у Швейцарії, як голова дипломатичної місії.

Тому що ніхто не знає нашого колишнього листування, не знає також ніхто, які погляди на німецький курс і др[угі] заступав я, також ніхто не знає, як зненавидів мене наш останній цісар, то буде легко багатьом ворогам України представити мене як «Германофіла».

Також і мої зносини з Вами, Ваша Високість, дають почин ворожим доносчикам поширювати байку нашої співпраці на користь Цісаря Карла.

Один з нас повинен колись писати спогади (мемуари), щоб правда вийшла на світло денне і тоді буде ясно, що колишній Архикнязь Вільгельм не був звичайним княжим честолюбцем, лише щирим українським патріотом. Щоб цей Ваш образ не був знищений в історії почуваюся своїм обов’язком написати вищезгадане Вашій Високости.

Хай Господь береже Вашу Високість.

З найщирішою повагою і приязністю

Миколай Василько м[ісце] п[ідпису]. ⁴²⁸

Відень, 11 січня 1921 р.

Ваше Височество!⁴²⁹

Мене повідомляють, що мені не потрібно вживати будь-яких заходів в справі інтерв’ю, бо зміст його де факто правдивий, а щодо форми, то міняти її вже запізно, а тому я й мушу обмежитися лише, — по-скільки взагалі я рахую себе зобов’язаним зайнятися цією справою як урядник УНР, — лише сим інтерв’ю, як воно було надруковано в неділю у «Вінер Журналь», не торкаючись зовсім ласкаво мені надісланого оригінала-копії.

Цілком розумію, що Ваше Височество можуть і мусять мати власні погляди, але право публічного висловлювання цих поглядів мусить терпіти обмеження, які накладають на нього не тільки писаний, але й натуральний зрозумілий сам по собі закон, в тому випадку коли публічно висловлює свої погляди той, хто стоїть на службі того чи иньшого Прав[ительст]ва. Се положення має скрізь по всьому світу ще більше значіння для військових.

Ваш Начальний Шеф, Ваше Височество, Головний Отаман Петлюра; він заключив союз України з Польщею, а Ви, Ваше Височество, — пишете: «…Теперешний союз України з Польщею я уважаю за ненатуральний». Ви пишете також далі: «Тому і Український Нарід стоїть цілком осторонь від цього союзу». Цим другим реченням Ви власно кажете, що Голова нашої Держави, Ваш Військовий Начальник, заключив союз, який суперечить волі Українського Народу, себто Ви допускаєте одної з найгостріших критик проти Вашого Шефа, яка взагалі тільки можлива. Ваше Височество вибачать мені, але я, по своєму вихованню та по своїй попередній діяльности занадто дисциплінована Людина, аби не висловити мого здивовання з приводу того, що Ваше Височество, по суті сієї справи, мені пишуть:

«Я рахую справу як нічого не варту дрібницю». Правда, Ви додаєте далі: «Бо приватна Людина як я завжди та перед кожним має право висловити свої думки».

Але тут помилка з Вашого боку; бо Ваше Височество не є приватна Людина, а полковник в службі Української Держави, Шефом якої є в сей час Головний Отаман Петлюра.

Ваше Височество бажають, щоби я не надавав будь-якого значіння сій справі надалі. Але я не можу сього зробити при моїй компетенції та при тих уповноваженнях, які я маю на руках; мало того, я зобов’язаний раніш ніж хто інший доведе сю справу до відома мого Уряду, зробити Урядові відповідний в ній доклад. І це буде вже залежати від Прав[ительст]ва та від мого Голови Держави, — надати чи ні яке будь значіння сій справі. В кожнім разі я гадаю, що Ваше Височество власне в цей мент, коли ми та наша армія користується гостинністю Польщі, через се своє інтерв’ю спричинилися до великої неприємності нашому Голові Держави та його Прав[ительст]ву, наслідки якої можуть бути цілком несподівані, коли, відповідно до Вашого бажання, відповідальні чинники нашого Прав[ительст]ва дійсно поставляться до цієї справи, як до немаючої значіння.

Ваше Височество пишуть: «Мені дуже жаль, що я позабув повідомити Вас раніш про се інтерв’ю», але сожаління се в більшій мірі лежить по моїй стороні, і власне не тільки як приватної особи, в якости якої я до сього дня виявляв Вам завжди моє глибоке поважання, але також і урядника Українського] Прав[ительст]ва, який не вважаючи на те довір’я, яким він — гадав — користується у Вас, не був ознайомлений з намірами Вашого інтерв’ю, а тому і не міг йому перешкодити, — сожаління, що Ваше Височество без усякого наміру, я в тому певний, зробили моєму Голові Держави та моєму Прав[ительст]ву таку величезну дипльоматичну та політичну неприємність.

Сердечно жаль мені, що зобов’язаний був написати Вашому Височеству цього листа; але я сказав в ньому лише правду, і тільки правду, цілком одверто, і зробити се мусів сьогодня, коли виникла така серіозна справа, тим більше, що я переконаний в тому, що коли Українці, котрі з презирством ставляться до внутрішньої анархії поміж урядовців та військових, такі українці напевне мусять поділять мої думки.

Зістаю з глибоким поважанням Вашому Височеству завжди відданий

Василько в[ласно] р[учно].

Відень, 21 січня 1921 р

Ваше Височество!

Певно із-за поштового страйку одержав я Ваш лист-відповідь від 13-го б.м. тільки тепер.

Останній [лист] знову лише новий доказ Вашого благородного характеру та ідеального світогляду, які виявляють в тім способі, в якій Ви свідчите Вашу відданість нашій нації.

Але Ваше Височество зовсім не торкаються мною як урядником У.Н.Р. цілком слушно заступленого того принципового пункту, що персональні політичні погляди, навіть і тоді коли вони виникають з таких ідеальних та патріотичних як в даннім випадку мотивів, при опублікуванню їх з боку урядника, на кажу вже офіцера, що можуть йти всупереч напрямку діяльності Уряду та Начального Голови Держави, якщо вони не мають повести до анархічного стану в гражданським та військовому правлінню — так само як оминають Ваше Височество й висловлені мною побоювання, що саме в сей мент, коли ми та наша армія користуємося гостинністю Польщі, інтерв’ю Вашого Височества — якого я не можу одобрити, тримаючися вищезазначеного принципового погляду, — може викликати для нашого Голови Держави та його Правительства неприємности, наслідки яких не можна передбачити.

В Вашому листі-відповіді я читав багато звучних патріотичних фраз, що йдуть від Вашого благородного почуття, але одного бракує мені там, Ваше Височество, се обґрунтування того, чому Ваше Височество, рахують себе покликаним, без згоди на то Вашої Начальної Влади, шкодити тій сизифовій роботі, яку переводять зараз наш Голова Держави Петлюра та його Уряд, шкодити через се інтерв’ю, яке напевне найде собі популярний відгук в широких українських колах, але яке може пошкодити головному завданню відповідальних чинників нашого Правительства на чолі з Головним Отаманом Петлюрою, се — «відбудованню незалежної української держави».

Най Ваше Височество перегорнуть ласкаво декілька сторінок історії Сербії та Румунії. Куза та Карл Гогенцоллерни⁴³⁰ в Румунії, Карагеоргієвич⁴³¹ та Обренович в Сербії⁴³² заснували сі держави не в масштабі ідеального, максимального програму, а й я сумніваюся також, щоби в арміях цих засновників держав висші офіцери, на яких ці голови держав в їх тяжкій роботі покладалися повністю, шкодили їм тим, що скріплювали своїм авторитетом шабльонні, громкі фрази занадто запаленої в своїм патріотичнім настрою інтелігенції та політично несвідомих мас.

Ваше Височество! Занадто цінна для мене Ваша симпатія яку Ви мені ласкаво висловлюєте в своєму останньому листі від 13 6. м., щоби я в тій важній справі не сказав Вам зараз-же одвертої та нічим не прикрашеної правди: Ви, Ваше Височество, молода людина і покладаєтесь підлещуванню чи глупости людей, що близько стоять до Вас; якщо я мушу справдити Ваше довір’я до мене я не можу тоді полишити Вас без моєї обґрунтованої передостороги робити те, що здається Вам в Вашій добрій вірі найсправедливим та найліпшим; я зобов’язаний віддати до Вашого розпорядження мій життєвий досвід, а останній мені каже, що без дисципліни не можна збудувати держави.

Зостаю з глибоким поважанням Вашому Височеству відданий Василько в[ласно]р[учно]

За згідність копії з копією (підпис)

Документи №№ 63–75 Листи ерцгерцога Вільгельма Габсбурга до митрополита Андрія Шептицького

Ерцгерцог Вільгельм

18. V.1917 13 ULAN

Ваша Екселенціє!

Прошу Вас дозволити мені висловити Вам велику та щиру вдячність за той гарний лист, що Ви мені написали.

Звістка, що Ваша Екселенція приїжджає до нас, порадувала мене та моїх хоробрих українських солдатів нескінченно!

За той лист до графа Гуйна, що Ви скопіювали, доклали до свого та переслали мені дякую Вам від усієї душі та особливо дякую за ту довіру, що Ви таким чином до мене виявляєте, і яку я буду і надалі намагатися виправдовувати. Я сподіваюся, що граф Гуйн усвідомить ці причини, і впевнений, що він обов’язково познайомиться із багатьма українцями.

Сьогодні я отримав листа з Міністерства зовнішніх справ, який повідомив мені добрі новини для українців, але пекучий момент полягає у тому, що це все можна провести лише після укладення миру, тому що без цього воно гальмувалося б саме через поляків та їх надмірну чутливість.

Наразі у мене дуже багато роботи, і мушу особливо багато писати, але роблю цю роботу від щирого серця, тому що це потрібно для такого хороброго народу, як українці.

Пробачте мені, Ваша Екселенціє, що лист надто короткий. Німеччина починає із великим завзяттям займатися нашим питанням і мені було видано на пропаганду нашої справи біля 3,000.000, чим я дуже задоволений.

Я з радістю констатував різницю публікацій у «Ділі» та «Українському Слові», прочитав обидва варіанти і вважаю, що ця різниця має велике значення. Поведінка українських парламентаріїв була зразковою, і я дуже задоволений, що вони не приєдналися до опозиції з тієї причини, що українські газети вже давно не писали проти уряду, що має велике значення для російських українців. І, мабуть, з тієї причини, що наші українці не в опозиції, тому довіра центральної влади до російських українців стає дедалі міцнішою.

За добрі слова про те, що український народ в Австрії любить мене, я Вам дякую, Ваша Екселенціє, від щирого серця, і можу Вас завірити, що я також люблю цей народ і поставив за мету свого життя зробити їх майбутнє щасливим.

Я ще раз висловлюю Вам, Ваша Екселенціє, мою найщирішу вдячність за Ваш милий лист та залишаюсь завжди Ваш, Ваша Екселенціє, щирий, вдячний та вірний

Ерцгерцог Вільгельм Габсбург

ТЕЛЕГРАМА

З.Х.1917

Прошу Вашу Екселенцію принята від мене моє найщиріше співчуття в так тяжкій родинній страті.

Вашій Ексцеленції вірний

Архикнязь Вільгельм просить послушно (підпис)

П[ольова] п[ошта] 284

4. ХІІ.1917

Ваша Екселенція!

Щойно я дізнався від Василька, що Ваша Екселенція повернулися до Лембергу і відразу хочу Вас запитати, чи не має Ваша Екселенція щось надзвичайно термінове зі мною обговорити, у цьому випадку я завжди готовий прибути до Лембергу. Місце розташування мого полку зараз не дуже зручне і погода теж не найкраща, тому я прошу Вашу Екселенцію, якщо це можливо, відкласти відвідання солдат до початку наступного року. До того ж ми ще не дуже ретельно підготувалися до зустрічі з Вами, оскільки взагалі не розраховували на Ваш візит узимку. З цієї причини прошу Вашу Екселенцію якнайшвидше надіслати мені повідомлення коли я повинен приїхати до Лембергу, у випадку якщо Ваша Екселенція має зі мною щось обговорити. З виразом поваги та щирої вдячності

Вашій Екселенції завжди відданий Вільгельм Габсбург

(Там само. — Арк. 4. Автограф нім. м.).

11. ХІІ.1917

Ваша Екселенціє!

Дозволю собі від усієї душі подякувати Вам за ту гостинність, яку Ви від щирого серця виявили до мене.

Пересилаю Вам у цьому конверті лист (уривок), про який ми з Вами, Ваша Екселенціє, останнім разом говорили, сподіваючись при цьому, що Ваша Екселенціє довідається з нього, що не все так погано, як Ви боялись.

Насамкінець ще раз засвідчую щиру вдячність та уклінно прошу передати мені копію. З цим залишаюсь відданий Вашій Екселенції

Вільгельм Габсбург

14.11.1918

П[ольова] п[ошта] 284

Ваша Екселенціє!

Для мене є особливо великою радістю щиро привітати Вас з нагоди щасливого миру з Україною. Будь ласка, вірте мені, що день 9 лютого є для мене, як українця, а я відчуваю себе українцем, одним з найпрекрасніших днів мого життя. Дасть Бог, і стосунки в Галичині влаштуються так само добре, в чому я повністю переконаний. Граф Чернін є певно кращим політиком, ніж ми думали. Поляки киплять від злості, а я, Ваша Екселенціє, радію цьому, і прошу не ставити нам в рахунок, як щось погане, все це я хочу обґрунтувати таким чином: Поляки постійно заперечували існування українців як нації, а зараз вона відродилася та стає в ряд з великими державами, чим дратує поляків, а я з цього радію як дитина — Хвала Богові! Можливо це наштовхне врешті-решт [австрійський] уряд на думку, що без поляків також можна мати велич! Я прошу Вас, Ваша Екселенціє, вибачити мені за мої слова, але з нагоди великої події особливим щастям для мене є можливість відкрити Вашій Екселенції свою душу, тим більше, що я вже довго працюю над вирішенням українського питання для доброго хороброго [українського] народу. Все, що я пророкував Й[ого] В[еличності] та Черніну здійснилося точно і тому ще раз впевнююсь у правильності моєї позиції, яку хочу використати на благо галицьких українців. Звичайно нам необхідно довести до кінця боротьбу з Польщею, але на рахунок цього я спокійний. Я впевнений, що українців у Галичині очікує щасливе майбутнє. Безмежно щасливий з цього приводу, тому що я постійно казав хороброму народові: «Не хвилюйтеся, прийде добре майбутнє». Слава Богові! Здійснилося, якщо б не здійснилося, то це розбило б моє серце, бо українці вважали б мене шахраєм. Вибір кордонів Тарноград-Білгорай і далі є дуже вдалим, так як на півдні відразу Сян є продовженням кордону для Сх[ідної] Галичини. Безмежна радість. Я зовсім не взмозі передати словами Вашій Екселенції, яке щастя і яку радість я відчуваю! Граф Чернін телеграфував одразу ж на днях про укладення миру і додав до цього, що домовленості є дуже добрими, що мене вразило, отримати від нього таку радісну звістку, в той час, коли він дуже зайнятий. Я одразу дозволив йому телеграфувати Вашій Екселенції. Дозвольте мені, Ваша Екселенціє, також подякувати Вам за Ваш візит від мого імені та від імені моїх українських солдат!

Я закінчую і повторюю ще раз мої вітання від усього серця одночасно із запевненням, що буду все робити для українців, бо сам відчуваю себе [українцем]; з виразом найглибшої пошани, щирої вірності, завжди відданий Вашій Екселенції Вільгельм Габсбург

18.11.1918

П[ольова] п[ошта] 284

Ваша Екселенціє!

Я дозволю собі Вам повідомити, Ваша Екселенціє, що окрім тих домовленостей з українцями, які відомі мені по газетах, були ще також укладені і «таємні» домовленості, про які я Вам, Ваша Екселенціє, і повідомляю, але цілком таємно, тому що про це знають лише Чернін, Василько та я. Домовленості стосуються наступного:

1. Зобов’язання Австрії, перетворити Східну Галичину та Буковину до 1 липня 1918 року у самостійну провінцію.

2. Зобов’язання України поставити всі надлишки зерна до Австрії до 1 липня 1918 року.

Між цими двома пунктами існує взаємна обумовленість, та ратифікація договорів залежить саме від виконання цих двох пунктів.

Але я побоююся за графа Черніна, оскільки через його невміння зберігати таємницю київська справа може стати відомою небажаним особам, тому що він має намір найпізніше впродовж наступних 6 тижнів виступити перед парламентом із проектом закону, що стосується цієї справи, але ж він не повинен цього робити, тому що, судячи з усього, справу з Oktroi[52] було б скоріш за все вирішено, що було б краще та легше, тому що одночасно було б також вирішене і німецько-богем-ське питання! На мій погляд, це набагато краще, коли справа буде врегулювана за нашою власного ініціативою, бо інакше українці Австрії потім матимуть повне право казати, що вони за все вдячні революції, а тому-то уряд Австрії зможе мати вихідну точку, щоб стверджувати: «вони тяжіють до нас!», що могло б нашкодити утворенню нової держави (Галичини). Статус, назва та інш. нової держави ще не визначені, але, судячи з усього, здається результатом наших дій може стати дуже самостійне та автономне державне утворення.

Я щасливий, Ваша Екселенціє, що можу передати Вам це повідомлення кур’єром.

Мабуть незабаром настане момент, коли Вам, Ваша Екселенціє, треба буде віч-на-віч переговорити з графом Черніним з приводу відомої справи, про яку ми з Вами говорили в автомобілі. Я Вас прошу ще раз, Ваша Екселенціє, ніколи не згадувати, що Ви почули це повідомлення від мене, і прошу Вас поставитися до цього дуже серйозно. Я думаю поїхати 10 березня до Відня, і також сподіваюсь по змозі заїхати на 1–2 дні до Лембергу, щоб обговорити з Вами дещо усно, якщо це звичайно мені вдасться.

Я нескінченно щасливий, що, нарешті, після стількох тяжких років українці досягають своєї великої мети, і що вони вже крокують назустріч своєму розквіту.

Із почуттям великої поваги та довіри до Вас, Ваша Екселенціє, залишаюся завжди Ваш вірний та вдячний

Вільгельм Габсбург

19.11.1918

Ваша Екселенціє!

Найщиріше дякую Вам за Ваш лист!

Я доручив Гірняку від мого імені усно переговорити із Вами. Часу для написання листів просто не вистачає. Я вважаю, що справа легіону є дуже важливою, тому я прошу Вас, Ваша Екселенціє, особисто переговорити із Черніним та Й[ого] В[еличністю]. І якомога скоріше, бо я щойно отримав депешу, що Й[ого] В[еличність] може прийняти мене після 24 числа цього місяця. Отже, найраніше я поїду до Відня 25 числа, тому дуже важливо, щоб Ви, Ваша Екселенціє, саме перед моїм приїздом до Відня повідомили Черніна та Й[ого] В[еличність] про бажання нації щодо легіону, у цьому випадку ми уникнемо будь-яких підозрінь, ніби ми це щойно вже у Відні обговорили під час прогулянки містом. Гірняк повинен усно Вам усе пояснити. Я дуже очікую від Вас, Ваша Екселенціє, великих та вирішальних планів, проти яких, я впевнений, у Відні ніхто нічого не матиме.

Із глибокою повагою до Вас, Ваша Екселенціє, залишаюся завжди Ваш вірний та вдячний

Архикнязь Вільгельм

18. III.1918

Ваша Екселенціє!

Я дуже жалкую, що не зустрів Вас минулого разу, але повинен письмово повідомити дещо приємне, але прошу Вас зберігати це в таємниці.

Поділ краю є неминучий, час, звичайно, ще не визначений. Його Величність був дуже радий відносно моєї подорожі, а також відносно мого повідомлення, найкращим доказом чого є те, що Його Величність віддав перевагу моїм прихильникам, так, наприклад, генерал Фішер⁴³³ вже призначений комендантом жандармів; далі я повідомляю, Вашу Екселенцію, що сьогодні після обіду відбудеться поїздка до Одеси, з цієї нагоди Його Величність люб’язно надав мені команду, що складається з українського (австрійського) піхотного батальйону і Українського легіону, з приводу чого я звичайно дуже щасливий. Його Величність дав мені командування за власною ініціативою, без мого на це прохання. Його Величність був зі мною надзвичайно люб’язний і дав мені доручення — діяти в Україні не по-військовому, а політично, і в цьому відношенні він мені залишає повну свободу, як новий доказ його довіри.

Я вірю, що поступово мені вдасться досягти всього, що бажають хоробрі українці — я маю великі надії на майбутнє. Я щасливий, Ваша Екселенціє, з Вами цим поділитися, однак мені дуже шкода, що не можу з Вами особисто переговорити.

Прошу, Ваша Екселенціє, і надалі давати мені Ваше благословення і залишаюсь з твердою вірою в Бога та у здійснення всіх бажань нації. Завжди Ваш вірний та вдячний, Ваша Екселенціє.

Вільгельм Габсбург

Олександрівськ 26/IV. 1918

Ваша Екселенціє!

Найщиріше дякую Вам за пересланий мені лист про акцію рятування українського населення із східної Галичини, звичайно, я зроблю все для того, щоб ця акція пройшла успішно, тому що про благополуччя нашого хороброго народу я хвилююся усією душею.

Приблизно 2 тижні тому мене викликали до Відня до Його Величності, і зараз я знову із хоробрими легіонерами на «Запоріжжі», тут так чудово! Тут люди дійсно впевнені в собі, справжні українці, і вони все ще досить ретельно дотримуються усіх запорізьких традицій; я щасливий тут знаходитися, тому що маю багато роботи. Я дуже подружився як із народом, так і з отаманом, тому робота просувається дуже добре! Зараз я безпосередньо зайнявся утворенням груп вільних козаків. Вибачте мені, будь ласка, Ваша Екселенціє, що я так стисло пишу, оскільки дуже багато роботи.

Тут, в Олександрівську, є дуже гарний український театр, де щоденно грають українські національні вистави.

Я ще раз запевняю Вас, Ваша Екселенціє, що обов’язково виступлю на захист статті про акцію у Східній Галичині і залишаюся завжди Ваш вірний та вдячний

Вільгельм Габсбург

Олександрівськ

24. V.1918

Ваша Екселенціє!

Щиро дякую за гарний лист, що приніс мені велику радість. Тут, в Україні, становище наразі досить серйозне, але я впевнено дивлюсь у майбутнє, оскільки маю тверде переконання, що український народ має велику силу, щоб змінити життя на краще. Скоропадський не має ніякої популярності, не має партії, на яку б він спирався, а його русифікаторство викликає в країні колосальну лють, внаслідок чого, Ваша Екселенціє, будьте певні, що цьому Гетьману нічого більше не вдасться. Народ не проти Гетьмана, але проти Скоропадського, бо бачить у ньому русифікатора, що підтримується великими землевласниками, кадетами (частково) та іноземними елементами. Вчора в мене були Бандрівський та Степанківський⁴³⁴ з Києва, обидва розповідали, що Скоропадський почувається невпевнено, не наважується ані в церкву, ані на вулицю, не викликає ні в кого ніякої особливої симпатії, а ще він оточив себе великим церемоніалом, що в нинішній час в країні діє як холодний душ! Я тут дуже багато зробив, займаючись українізацією, що на Запоріжжі проростає на доброму ґрунті, вражаючи прогресивними результатами. Я не знаю, як довго зможу утримати прихильність народу, бо проти моєї роботи інтригують не лише з протилежної сторони, але й зі сторони самого Скоропадського, та я сподіваюсь не залишити свої принципи, тому що я їх маю з бажання працювати для українського] народу, проти русифікації, при цьому є два вирішення: або ж вдасться моїм ворогам провести русифікацію, або ж вдасться мені здійснити українізацію. Я маю думку, що нинішній Гетьман довго протриматися не зможе, а також впевнений, що ця постійна зміна уряду, яка кожного разу все ставить догори ногами, не добре впливає на країну та населення. Дорошенко⁴³⁵ повинен бути міністром іноземних справ, що буде дуже добре виглядати, бо ту ж саму специфіку Галич[ини], як і питання Хелму він триматиме в руках без найменших поступок чи без пом’якшуючих кроків згідно Берестейського договору (таємного договору)⁴³⁶. В Києві обставини складаються цілком добре. Зараз виникає нова партія під керівництвом Липинського та Міхновського⁴³⁷ — двох дуже добрих українців, яка охопить усіх селян і дрібних власників, що виступають за гетьманську орієнтацію, але проти Скоропадського, ця партія здобуває багато прихильників. Німців, що були причиною всіх справ Скоропадського, страшенно ненавидять в країні і ненависть росте до них нестримно, та на противагу, симпатія до Австрії сильно укорінюється. Я прошу всіх це підтримувати, та я сам себе питаю, чи уряд R. і R. це також буде робити!? Я звичайно сподіваюсь на щасливу долю галицького питання, але уряд повинен мені тут ще багато допомогти в багатьох інших справах, і я констатую, що є цілком один, без підтримки уряду й однієї моєї сили зовсім недостатньо, щоб вирішити тут всі питання. Я часто розчаровуюсь, коли про це думаю, бо можуть бути колосальні досягнення для Австрії й України, багато з яких розбиваються через безталанність, брак ініціативи і страх. Я вже довгий час підтримую тут у країні усіляку працю, яка на мою думку буде підбадьорювати хоробрий український народ, до якого я ставлюся з любов’ю і душею.

Тут знаходиться українська дивізія, з якою у мене склались дуже добрі стосунки, особливо з підрозділом гайдамаків⁴³⁸, з якими я започаткував велику дружбу. Останнім часом я був за містом і там ми провели з хоробрими бравими гайдамаками дуже гарну зустріч, і мені більше не хотілось вертатись назад. Як я щойно довідався по телефону з Києва, обставини там повинні були змінитись на краще, бо Скоропадський йде на поступки і можливо триватимуть поступки стосовно українізації, що вже буде означати успіх, який приведе країну до добра. Будь ласка, Ваша Екселенціє, вибачте мені цей почерк, він є таким внаслідок нестачі вільного часу і тому іншим він бути не може. Стосовно церковного питання в Хелмі, то я сильно засмутився, що сам так мало присвятив Хелму: причина полягає в дурості та безталанності наших відомств, а частково у стійкому страхові перед поляками, який ми не можемо з себе вижити. Дозвольте мені, Ваша Екселенціє, висловити таку пораду: я гадаю, що у цьому випадку було б найкраще, якщо б Ваша Екселенціє звернулись прямо до Його Величності, щоб вплив на наше генерал-губернаторство в Любліні здійснювався на найвищому рівні.

Я ще раз хочу вибачитись, Ваша Екселенціє, за цей почерк і запевняю, що я й надалі буду робити все, що в моїй силі, аби допомогти українському народові.

Залишаюсь із щирою вдячністю та незмінною вірністю Ваша Екселенціє

Вільгельм

Чернівці, 18.Х.1918

Увага!

Найважливіше: сторінка II, увага до підкресленого!

Прочитати одразу.

Ваша Екселенціє!

У ці вирішальні для українського народу дні в Австрії я вимушений знову писати Вашій Екселенції. Я ще більше спілкуюся з цим народом і завжди залишаюся з ним за будь-яких обставин, не потребую від нього ані симпатії, ані вдячності, для такого мого ставлення до народу є інші, більш глибокі причини, які пов’язують мене із долею цього народу, якщо навіть вона і не є легкою, їх можна лише відчувати, але не можна переказати. Пишу, бо також знаю, що слово Вашої Екселенції має долучитися до спільного рішення. Я пишу у цьому листі дуже відверто, бо сьогодні можна говорити і діяти лише відкрито, реально, ідеально, долі багатьох народів знаходяться наразі у великій грі. Дозвольте мені, Ваша Екселенціє, коротко викласти мою думку щодо теперішнього становища:

Маніфест Його Величності⁴³⁹ походить від волі Й[ого] В[еличності] зробити для народу все якнайкраще. — 3 цього приводу я зробив пропозицію до найвищих інстанцій вже 1/2 роки тому, але вона зазнала крах через бюрократію міністрів, які не думають прогресивно, вони навіть можуть її ніколи і не розгледіти, бо вони люди старого способу мислення, старого покрою, і не крокують разом із часом. Чи є сьогодні це рішення вже «запізнілим» — покаже майбутнє. — Дай Боже, щоб не було запізно! — Про розпад Австрії думати взагалі не треба, тому що Бісмарк⁴⁴⁰ вже сказав: «Якщо б судилося Австрії зникнути, то це так і сталося б, але вона є для Європи крайньою необхідністю, тому розпаду не відбудеться!» Тому зараз все так, як воно і є, Антанта⁴⁴¹ роздрібнювати Австрію не хоче — навпаки, вона хоче нею заволодіти — про це свідчать всі наявні ознаки, отже, вона хоче нас від Німеччини відокремити, щоб її тим самим повністю знищити — для нас (Австрії) це є єдиний вихід, який з часом ми всеодно повинні пройти. Особисто я проти наступної думки: проти приєднання австрійської України до решти України, із яким нещодавно виступило парламентське представництво (Петрушевич та Є. Левицький⁴⁴²) із д[окто]ром Бараном⁴⁴³, К. Левицьким та Народним Комітетом, виступають як австрійці (об’єктивно), так і українці, яким себе вже дуже давно вважаю. На мою думку, яка також переможно панує серед українців, держава по той бік Збруча ще не повністю впевнена, вона стоїть на слабеньких ніжках і у будь-яку мить може впасти, тим більше, що уряд у Києві який все для цього і робить, хоча і не по своїй волі. Тому, якщо Україна повинна загинути по-перше від хвилі російсько-єврейської революції, по-друге від більшовиків, то принаймні тут Україну буде врятовано, якщо ж вся Україна об’єднається, тоді загинуть обидві її частини, і тоді вже ідея, зробити Україну знову вільною та самостійною не втілиться у життя ніколи! Ми живемо в самостійній країні від Сян-Серет, при підтримці Австрії Україна може розпастися щонайбільше на дві частини, але ж не загинути повністю. Для Унії це було б дуже важливою справою, якби тут заснувалася держава.

На тій стороні пануватимуть більшовики, вони вимагають нової аграрної реформи, а якщо ми матимемо тут ще одну власну державу, то ми зможемо і тут провести цю аграрну реформу, але яку зворотню реакцію матиме та сторона — легко здогадатися!

А зараз до маніфесту: він гарний, ідеально продуманий, але — тільки слова! Чи задовільнить це народи? У ньому є дві трудності. 1. Вираз: «Бажання австрійського народу повинні бути при цьому одне з одним ретельно узгоджені і повинні бути виконані». Це значить, що ми із поляками! Переговори з поляками треба виключити, і я являюся категоричним противником усього виразу. Поляки ведуть переговори на базі «Буг», тобто лінія Кросно-Станіславів-Калуш і т. д… Ну і що ж тоді залишиться від Східної Галичини? Для України існує лише один базис Сян-Серет, це є справедливою вимогою, тому що там проживають 75–90 % українців. Ще треба було б зважити, а чи не вимагати для галичан волинські її частини!? Після того, як у Відні цим польським державним злочинцям дозволено робити усе, та після того, як цей осел Буріан все ще вірить у австро-польський лозунг, в який зараз вже ніхто не вірить, я гадаю, що тут є тільки сподівання на збільшення польської корони, Галицьку ж справу завжди відсувають в самий кінець та цього вже народ більше не витримає. Ваша Екселенціє, пробачте мені, будь ласка, мою відвертість, я не стримався, бо я ж зараз із тих самих кіл (Буріан, Гуссарек⁴⁴⁴, Шпіцмюлер, Векерле⁴⁴⁵ і т. д.). Саме з цих причин у мене склалася думка, що 19 числа не треба вносити резолюції у Конституанту, тому що це є для Відня необміркованим кроком, а треба: проголосити Українську незалежну державу від Сян-Серет під керівництвом Австрії. У Відні із цим мають вже погодитись, по-друге, треба встановити непорушний факт для мирного конгресу, який мені дуже сильно знадобиться у боротьбі із польсько-буріанським імперіалізмом за рахунок України, це дозволило б далі здійснитися одному факту (одній дії) для українського народу, який дозволив би слова маніфесту підтвердити (досі було багато слів-обіцянок). А потім вже зміг би народ спокійно чекати на повне детальне перетворення, так як факт проголошення вже здійснився. Я прошу, Ваша Екселенціє, не вважати мене одним із радикалів — навпаки — але на все в свій час — зараз вже настала остання мить для порятунку українського народу, і для того, що б цей народ було врятовано, я віддам усього себе, ідеї мої є дуже прозорими та виваженими, які я вважаю єдиним можливим спасінням, і про які я дозволяю собі повідомити Вашій Екселенції. Я покірно прошу Вашу Екселенцію не розголошувати зміст цього листа — я мушу про таке Вашу Екселенцію просити.

Ще раз запевняю Вашу Екселенцію, що за будь-яких обставин я залишатимусь з українцями, і залишаюся завжди із щирою повагою та вдячністю вірний Вашій Екселенції

Вільгельм Габсбург

14 лютого 1927

Ваша Екселенціє!

Від усієї душі я дякую за милі строчки від 11 січня цього року, які мене невимовно порадували, бо я знову отримав від Вашої Екселенції добре повідомлення. І прочитав із великим сумом Ваше повідомлення про те, що Ви, Ваша Екселенціє, знову страждаєте від старих захворювань.

Я сам повернувся з мого шпиталю лише два дні тому, у якому я повинен був через збільшення однієї нирки перенести операцію.

Я дуже радію з того, що незабаром знову отримаю від Вашої Екселенції нові повідомлення, і також сподіваюсь, що зможу привітати Вашу Екселенцію у Франції.

Я вже повністю переселився у Францію, і дуже радий тут жити, бо тут усі приходять тобі на допомогу у будь-якому випадку.

За нашими справами я звичайно спостерігаю дуже уважно, але своєї думки про них не виказую.

Звичайно, в мене ще буде нагода написати Вашій Екселенції обіцяного листа, напишу чимало різних повідомлень, але не хотілося б починати у цьому листі.

Ще раз щиро подякую Вашу Екселенцію за милий лист, із цим залишаюсь з вітаннями від щирого серця Ваша Екселенціє і всім друзям та знайомим завжди вдячний та відданий Ваша Екселенціє

Вільгельм

Париж 15.VI.[1]934

Ваша Екселенціє, Позволюсь бажати Вам з цілого серця доброго здоровля і всього найкращого і надіюсь що при ті[й] нагоді д[окто]р Куницький⁴⁴⁶ Вам, Екселенціє, розкаже дещо про нас.

Дуже прошу, Ваша Екселенціє, звернути увагу на те, що він Вам розкаже про одного з наших так званих «діячів», але який діяч єсть великим шкідником і гохштайлером [53].

Ще раз бажаючи Вам, Екселенціє, всього найкращого і залишаюся з глибокою пошаною, вдячний та відданий Вашій Екселенції

Архикнязь Вільгельм У.С.С.

Документи №№ 76–81 Листи ерцгерцога Вільгельма Габсбурга до Євгена Чикаленка⁴⁴⁷

[Мюнхен 3. VII. 1921][55]

Справи добре ідуть і ми надіємся вертати з фактами! Поздоровляє Вас і дружину Вашу щиро Вишиваний. [56]

Мінхен 16. VII. [1]921.

Вельмишановний Пане Чикаленко!

Напишу Вам, щоб Вас повидомити що тут діло іде дуже добре і скоро вперед, на жаль годі все писати. Ми думаємо бути коло 27 у Відні і маємо намір передовсім тільки[58] з Вами з початку обговорити все, щоб зложити спільний плян. Вам може смішно здається що таки пишу до Вас, тім більше що Вас мало знаю, однак запевняю Вас що маю до Вас глибоке довіря, бо в Ваші[й] особи бачу кристально чистого Українця і діяча, від якого Украінци всіх течій тільки знають найкращого. Нам буде треба все добре обдумати і обговорити, бо тут зложиться дуже поважна і серіозна акц[і]я, яка базується на певних і сильних підставах. Найважнійша справа буде знайти певних Українців германофільського толку. Дуже було б Вам вдячно, Вельмишановний Пан Чикаленко, коли б Ви думали про це яких людей можна б притягти до діла. На Вас я складаю великі надії і прохаю Вас дуже не відмовити мені помогти нам в великім ділі, помогти українському народови, щоб його визволити з ярма чужих наїздииків. Дуже жалую, що не можу докладно писати, але годі через почту. По довгих боротьбах душевних я рішився почати активну акц[і]ю, щоб видвинути укр[аїнські] справи з мертв [о] і точки. Охочу це не зробив, однак для українського народу все дам що можу з цілого серця. Рішучо можу Вам заявити заразже з початку що особисто нічого не хочу, я уважаю себе тільки громадянином української] держави і яко такий я тільки починаю акц[і]ю — словом хочу помогти свому бідному Народови. Майте на увазі що я це у всіх своїх переговорах підчеркнув і німці це добре знають. Коли наші емігранти думають що я займаюся українською справою через особистих причин, то вони дуже помиляються і я рішучо відкидаю такі провокації, які розсіють мої вороги. Переговори тут ідуть дуже легко і успішно; прямо приємність договоритися; боюсь що найтяще буде договоритися з нашими Українцями і власне до той праці я Вас дуже прохаю помогти нам. Покищо прошу про те все нікому не говорити докі ми не обговоримо все спільно з Вами. Ми думаємо бути до 27. у Відні і повернемся вже з реальними річами.

В надії що скоро побачимся остаюсь, запевняючи Вас мого глибоко довірря, Вельмишановний Пане Чикаленко.

Ваш щирий

27[59]. VII. [1]921. Василь Вишиваний

Munchen Hotel Englischer Hof.⁴⁴⁸

Мінхен 20. VII. 1921.

Вельмишановний Пане Чикаленко!

Дуже дякую за Вашого листа з 18, якого я сьогодня одержав. Я дуже радий що Ви не відмоветесь від праці і допомоги, коли Ви будете в курсі діла і коли Ви згодень з моїми плянами. Зрозумію добре що Ви, Вельмишановний Пане Чикаленко, не можетесь ще рішати остаточно, не знаючи про наших плянів, однак думаю і надіюсь, що Ви будете згодень з німи. На авантюри, ясно що я не піду, бо це булоб шкода часу і праці і пошкодилоб тільки українській справи, бо авантюра по мої думці все компромітує. Коли тільки приіду у Відень то буду Вам телеграфувати і попрошу Вас тоді зайти до мого помешканя Wien VIII. Piaristengasse 56. bei Professor Wiesel (Mezzasnis). Мені дуже залежить над тім щоб сам [ому] з Вами тільки поговорити і щоб ніхто про це не знав. Я Вам тільки хочу все[60] роскрити, бо знаю що це ніколи не вийде з нашого кружка. Ви може будете дуже здивований, що я такий конспиративний чоловик, однак, мені соромно сказати, з українцями треба бути осторожно, бо вони дуже балакучи; і це все занадто серіозна справа щоб її ширша публика поки що знала, тім більше, що я ношу відвичальність супроти наших союзників, з якіми я тут веду переговори. Я думаю що Ви, Вельмишановний Пане Чикаленко, зрозумієте мене і Ви певно будете згодень з моєю обережностю. Ми тут ведемо все на власну руку і коли ми повернемось з реальними фактами, тоді хочем з початку виключно з Вами говорити, щоб плян дальшої роботи обдумати і як ії вести з українцями і кого до того притягти, це будуть дуже деликатни питаня. Тут все легко і скоро іде, боюсь що найтягше буде з нашими українцями, бо поміж німи розколь, вічна сварка і обєднання дуже трудно буде [досягнути]. Росс [і] яни (прави кола) луже[61] добре зорганизовані у всіх[62] країн [ах] і коли нам не удасться те саме, то ми готово пропадати під россійським ярмом, як большевізм упаде в Россії. Маємо [багато] відомостей що криза в Россії велика і єсть питаннє чи большевізм не скоро упаде і власне до той пори упадьку ми мусим вже бути готовими щоб росс [і] яни нас не зїїли. Моя постройка єсть німецька — англійська. Я сам германофіл і по походженю інакше не можу бути, бо це значилоб інакше піти проти власного крова[63] і цього не можу. Я тоже не скриваю що я ярий ворог поляків і всі сили зложу до такої акції якаб знищила Польщу. По мої[й] думці Україна не може істнувати доки Польща не знищена; коли це стане [ть] ся нам треба збудувати Україну самостійну і суверенну і заключит яко самостійна Держава військовий — економічний союз з Россі[є]ю. Це буде одинока гваранція дружного союза з Германі[є]ю і одинока гваранція проти імперіалізму Польщі які[й] все сягає далеко на схід. Підчеркую все самостіність України — бо це для мене одинокий прапор, котрі [й] я буду все високо держати. Що до Союза з Россі[є]ю, то він мусить бути, бо проти гісторії і природи ми не можемо піти! [64] Я певен[65] що Україна постане скорше чим Россія по упадку большевизму і для того будем і сильніше чим Росс [і] я з початку. Коли німецько, англійська комбінація доволі сильно поставлена, прийдеться ще з уграми договориться і з японцями, це буде тоже фактор який буде тримати нам рівнувагу супроти москалів! —

Вибачте що так довго Вас своїм пис[ь]мом мучу і моїми загальними думками. Більше писати не можу бо годі через почту. Прошу передайте мій поклін Вашій дружині.

Поздоровляю Вас сердечно і в надії що Вас, Вельмишановний Пане Чикаленко, скоро побачу остаюсь з глибокою пошаною до Вас Ваш все щирий Вишиваний

30/ VII. [1]921.

Вельмишановний Пане Чикаленко!

Тут справи добре стоять і вони надзвичайно поважні, з той причини повернусь в пятницю до Відня. Пятницю пополудню буде Лярішенко у Вас і Вам все передасть. Я на жаль мушу прямо поїхати в Відень де багато до діла! Все що Сотник буде Вам говорити він говорить з дорученєм від мене і наших союзників. Час дуже спишить і ми ніяк не можемо тратити часу, бо це пишлоб на погибель нашої України. Знаючи що Вам добро України все то я певен що Ви нам не відмовте те о що сот [ник] буде Вас просити від союзників і від мене во’імя Українського Народа. Про все що сот [ник] Вам передасть ніхто не має знати. В надії скорого побаченя

Ваш все щиро відданий Вишиваний У. С. С. [66]

Salzburg, den 10. VII. 1922.

Wolf Dietrichstrasse 16

Вельмишановний і дорогий Євгене Харлампович!

При нагоді що пані Ларішенкова їде до Відня хочу Вам висловити мою радість, що Вам вже ліпше поводиться по операції і надіюсь і бажаю Вам з цілого серця щоб Ви скоро цілком виздоровили!

Я ще лишусь тут, бо спокій і прекрасна природа тут мені так добре роблять. Коли Вам щось потрібно ал[ь]бо щось не так, як має бути, то зверніться до Пані [Ларішенко], котра буде така ласкава зробити для Вас все, що тільки можна.

Бажаючи Вам, дорогий Євгене Харлампович, всього найкращого, остаю все Ваш щирий Вишиваний УСС.

Відень 14/VIII. [1]925

Вельмишановний і дорогий Євгене Харлампович!

Дуже дякую Вам за газети, де замітка про Вас і про професорів котри Вами опікувались. Панам Професорам до відома шлю ті газети з листом від мене і думаю, що вони будуть тішитись. Дуже радий я як почув що Ваш син⁴⁴⁹ нарешті добув візи і перебуває тут на студії. Пану Сотникови [Ларішенко] передам про газету і про Штайнака⁴⁵⁰ — останну вістку Д[окто]р Піснячевський⁴⁵¹ розказував Полетиці!⁴⁵² На жаль приїхати до Вас не можу бо 17. ц[ього] м[ісяця] знову виїду за Кордон на довши[й] час. Але в осіни збіраюсь до Вас на кілька днів, щоб Вам все що чув і бачив детально передати, бо думаю що дещо цікавого єсть!

Мені соромно як прочитаю Вашого листа, бо Ви дякуйте мені а я не знаю защо!⁴⁵³ Те що я міг для Вас зробити я зробив бо я це уважаю своїм обовязком і потому зробив бо Вас уважаю своїм приятелом і Українським Батьком, котрого глибоко поважаю і люблю! Отже прощаюсь листовно від Вас, дорогий Євгене Харламповичу і бажаю Вам всього найкращого і остаю все

Ваш щиро відданий Вишиваний У. С. С.

Вашій дружині прошу передати мій поклін! —

Документ № 82 Лист Василя Вишиваного до Миколи Ганкевича⁴⁵⁴

Відень 11/УІ 1921 Шановна Редакція

Так як поширюються вістки будь то би я брав участь в з’їзді російських монархістів в Райхенгалю⁴⁵⁵ і на тім тлі творяться всілякі комбінації, прошу приняти ласкаво до відома що сі вістки та комбінації не відповідають дійсності.

З пошаною Василь Вишиваний

Документи № 83–85 Листи Вільгельма Габсбурга до Володимира Старосольського

6/VII [1]920. Рабенштайн

Високоповажний Пане Доктор!

Передовсім щиро дякую Вам за Ваше старання у д[окто]р[а] Петрушевича для наших таборів! Ми їх вже дістали і дістанемо їх далі. Я Вам дуже вдячний, Дорогий Пане Доктор, бо дійсно Ви нас вирвали з дуже скрутного становиська.

Ми сьогодні сюди приїхали подивитись на помешкання, тут дуже тихо і спокійно і все гаразд. На стало ми переносимся аж 14/YII. Сподіваюсь, що ми скоро побачимось. Або я приїду до Вас, а потому ми дуже раді були би, коли Ви приїхали і до нас ясно що разом з моїм приятелем⁴⁵⁶ — Юра поздоровляю сердечно. Мені Д[окто]р Кочерган⁴⁵⁷ писав з 22/1 з Проскурова і лист приніс мені Др. Драгомирецький⁴⁵⁸. Винниченко є заступником Харьковського Совета (себто Раковського⁴⁵⁹, Петровського⁴⁶⁰). Поляки повернуть без бою, бо армія в повним розкладу, жовніри вже не слухають, та не виповнюють приказів. Петлюра (так кажуть) лишився у повстанців. Це Драгомирецький оповідав. Потому Пілсудський мав сказати: «Шкода що ми не погодилися тоді в Галичині з українцями, ця помилка коштує мені тепер голови!» Сх[ідну]

Галичину евакуюють, поміщики всі виїжджають! Петро Шекерик жиє здорови[й] тепер у Варшаву виробляє пашпорт і на днях приїде до мене (передав це через Д[окто]р[а] Драгомирецького) дуже тішуся його бачити і дуже радо він жиє, він певно дещо цікавого нам каже. Тарнавський⁴⁶¹ (генерал) жиє [з] Д[окто]ром Драгомирецьким. Сам з ним балакав він жиє в селі коло Проскурова. Драгомирець[кий] ще каже що Сальський⁴⁶² з польським генералом Івашкевичем⁴⁶³ разом в порозумінню разоружили галицькі частини. Оба дістали за це копняка бо зробили це проти приказу Пілсудського. От шкандаль! Що? Д[окто]р Кочерган прохає мене Вам передати щирий привіт, в своїм листі пише що настрій на Україні явно протибольшевипький і що він дуже сумує за веселих днів у Відні!

Назарук⁴⁶⁴ поїде до Літвінова⁴⁶⁵ в Копенгаген на переговори (але це тайна велика) офіціально він їде до данського Красного Хреста. Барановський⁴⁶⁶ у Відні. Ніковський поїде до Берліна мабуть тепер шукають там поміч однак мабуть запізно. Англійська-німецька орієнтація одинока для нас. Коновалець⁴⁶⁷ у Празі. Член Директорії Швець⁴⁶⁸ у Марієнбаді. Всі українські війська лишилися на Україні — це дуже добре. Це всі новини які я спішу Вам написати. У Відні більше нічого цікавого, як буду вже стало в Рабенштайну то приїду до Вас і [поговоримо] про те що я довідаюся у Відні.

Ще раз щиро дякую за все і сердечно Вас і Юру поздоровляю і остаю все Ваш щиро вірний

Василь

Щирий привіт і сердечне поздоровлення

Ваш Вірний осавул Ляришенко[68]

Відень 11/VII [1]920

Вельмишановний Пане Міністре, Дорогий Пане Доктор Старосольський!

Тут нічого нового, завтра збираюся вже до Рабенштайну. Большевики здорово наступають. Приїхав Мирослав Січинський⁴⁶⁹ з Америки, сотник з ним говорив дуже коротко на Посольстві і він зараз спитався за Вас і сот [ник] йому подав Вашу адресу, я на жаль вже не мав часу з ним побалакати. Прохаю Вас передати Юркові мій привіт. Як тільки буду улаштований в Рабенштайну, то я приїду до Вас щоб Вам все нового особисто сказати. Білопольський⁴⁷⁰, який хотів їхати на Україну і котрий мав всі польські візи також і поїхав, але мимо своїх віз Поляки його інтернували в Коломиї! Знова доказ що то за сволоч. Тимчасу нічого нового і для того скінчу і зі сердечним поздоровленням остаю все Ваш щирий та вірний Василь

У.С.С.

Рабенштайн 5/IV. [1]921

Вельмишановний і Дорогий Пане Доктор!

Дуже дякую за листа Вашого з цікавими для мене інформаціями про стан справи УСС. Я дуже радий, Дорогий Пане Доктор, що Ви маєте стільки довір’я до мене, що Ви просите заступати нашу справу. Я це зроблю з великою охотою. Вибачте мою одвертість, бо Вас дуже люблю і поважаю, а по-друге, бо Ви сам УСС, так як і я, і уважаю це своїм обов’язком як військовий товариш. Мені про ту справу говорив отаман Г. Коссак і я сьогодні стрінув Адмірала Окунєвського, який також про це вже знає і який згодиться. Окунєвський їде на тиждень до Швейцарії в справі Червоного Хреста і за тиждень він буде знову тут. До того часу думаю будете мати вже всі документи і Ви нам їх передасте і тоді спільно з Адміралом Окунєвським будемо лагодити діло. Я хочу обов’язково з Вами говорити і як Ви не маєте нічого проти то приїду до Вас Понеділок 11.IV до Kaltenleutgeben і ми обговорило все як слід. Коли Ви того ж дня не будете у Kaltenleutgeben, то прошу пишіть мені на мою адресу VII Piarishengasse 56 Prof. Wiesel. Я буду у Відні від 11. IV.-20.IV. бо маю діла знову у зубного лікаря.

Щодо вирішення справи Сх[ідної] Гал[ичини] то ділю Вашу думку і не думаю, що ті Пани Оптимісти так легко виїздять білим конем у Львові, бо там я чув приготовляється друга «Віленщина», на чолі якої стоятиме ген[ерал] Галлєр.

Вибачте, що коротко так пишу, Але все інше ми устно обговоримо [у] Понеділок!

Ще раз запевняю Вам що з Великою охотою зроблю те що Ви мене просили. Вашій дружині передайте мій поклін. Здоровлю Вас щиро і остаю все

Ваш щиро і відданий В. Вишиваний

У.С.С.

Документ № 86 Лист Вільгельма Габсбурга до генерала Армії УНР Всеволода Петріва

Париж. 23.4. [1]933

Вельмишановний і дорогий Пане Генерале Соромно мені подякувати Вам так пізно за Ваші ласкаві книжки, котрі Ви Були такий добрий мені посилати рік тому назад! Коли, що тіко сьогодня подякую Вам, то через те, що тільки вчора дізнався Вашу адресу. Подякую Вам щиро із цілого серця за Ваші книжки, котрих я прочитав з великою радістю. Ви згадуєте в них про мою особу таким милим способом і дякую Вам за те сердечно. Прочитуючи їх сумно мені сталось в серці і велика туга мене опанувала, де вони ті гарні часи на нашій Батьківщині? Згадую про них… милі часи… і про Вас Пане Генерале згадую не тільки з глибокою повагою до Вас, але з тої причини, що Ви, пане Генерале, були завжди для мене не тільки милий, незабутній друг, але Ви теж в Вашім житті багато для мене зробили — тоді як я був в неволі в Румунії! Я про те все не забув і ніколи не забуду! Спасибі Вам за те все! Я щасливий що нарешті маю Вашу адресу і що можу переписуватись з Вами. Зв’язують мене з Вашою особою ті прекрасні дні в «Царицинськім Куті» біля Олександрівська, і в самим місті Олександрівськ. В городськім саду! Чи Ви ще згадуєте? Що сталось від того часу? Але однак я не трачу надію і сильну віру в кращу долю нашої України! Говорю до Вас як до друга, до Батька, бо Ви мене знаєте і бо Ви мене знали ще на Україні! Я не змінився, тільки постарів трошки, а окрім цього остався тим самим українцем, що був досі. Коли туга далеко на чужині, бо я не забув про українську справу, про український] нарід і укр[аїнське] питання. Працюю для них з моїми всіма силами і далі де тілько можна. Віра та сама у мене залишилась і я уперто вірю в самостійність і соборність суверенности нашої, нам всім так милої держави України. Все минає — і час для нас працює. Головна річ єсть видержати і чекати, і рівночасно й приготовитись! Наша година ще прийде!

Я надіюсь, що Ваше здоровля добре і що Ви осталися тим старим українцем, що Ви завжди були! Я був би надзвичайно щасливим, коли міг би мати кілька слів від Вас, щоб знати як Вам живеться — чи можу сподіватись скоро одержати від Вас кілька слів?

Жду сього дня, дорогий Пане Генерале і друг, зі словами: Хай живе Самостійна Україна і бажаючи Вам всього найкращого, та подякуючи Вам ще раз щиро за Ваші, для мене такі милі книжки і остаюсь Все Ваш щирий і відданий

Василь Вишиваний полк[овник] У.С.С.

Adresse

W. Wyssywany

45 — rue des Acacias

Paris XVII^e

France