Відкрите суспільство та його вороги

Передмова до 2-го видання

Хоча багато з того, що містить у собі ця книжка, було сформульовано мною значно раніше, остаточного рішення написати її я дійшов у березні 1938 року, того дня, коли довідався про захоплення Австрії. Робота розтяглася аж до 1943 року, і та обставина, що більшу частину книжки було написано впродовж суворих років, коли кінець війни лишався неясним, може пояснити, чому деякі з вміщених до неї критичних суджень нині видаються мені емоційнішими та різкішими, ніж хотілося б. Але той час був не для гаптування словами — чи принаймні так мені тоді здавалося. Я ніде прямо не згадую в книжці про війну чи якісь інші тогочасні події, але роблю спробу збагнути ці події та їхню підоснову, а також порушити певні проблеми, що могли постати після перемоги у війні. Передчуваючи, що головною проблемою стане марксизм, я відвів його аналізові достатньо місця.

Зважаючи на морок сучасної ситуації у світі, може скластися враження, що пропонована критика марксизму — головна мета цієї книжки. Такий погляд не зовсім хибний і, ймовірно, неминучий, хоча я ставив собі набагато ширшу мету. Марксизм — це лише епізод, одна з багатьох наших помилок у безперервній і небезпечній боротьбі за побудову кращого і вільнішого світу.

Для мене не було несподіванкою, що одні обвинуватили мене у занадто суворій критиці Маркса, а інші протиставили мою поблажливість до нього шаленству моїх нападок на Платона. Втім, я й досі відчуваю потребу глибоко критичного підходу до Платона, хоча б тому, що поклоніння «божественному філософові» має реальну основу у всеохопності його інтелектуальних здобутків. Маркса ж, з іншого боку, дуже часто критикували на моральному та особистому грунті, тож тут я, радше, хотів поєднати сувору раціональну критику його теорій із співчутливим розумінням їхньої дивовижної моральної та інтелектуальної привабливості. Можливо, я помилявся, але мені здавалося, що моя критика Маркса нищівна і що відтак я можу дозволити собі шукати справжні Марксові здобутки, а при оцінці його мотивів тлумачити сумнів на його користь. У будь-якому разі очевидно, що для успішної боротьби з опонентом слід намагатися оцінити його силу. (У 1965 році я додав ще одне зауваження з цього приводу, вмістивши його в «Додатку II» до другого тому книжки.)

Жодна книжка не може вважатися завершеною. Працюючи над нею, ми дізнаємося рівно стільки, щоб на момент закінчення праці збагнути, що вона ще сира. Щодо моєї критики Платона і Маркса, то й тут практика не відійшла від правила. Втім, більшість моїх позитивних пропозицій і, насамперед, глибоке почуття оптимізму, яким просякнута кожна сторінка книжки, з плином повоєнних років здавалися мені дедалі наївнішими. Мій власний голос долинав до мене наче з дуже далекого минулого — немов голос одного зі сповнених надіями соціальних реформаторів вісімнадцятого, ба навіть сімнадцятого століття.

Але мій пригнічений настрій розвіявся, переважно завдяки відвідинам Сполучених Штатів Америки, і тепер я радий, що, переглядаючи книжку, обмежився доповненням її новими матеріалами і виправленням фактичних і стилістичних помилок й утримався від спокуси притлумити її пафос, бо всупереч сучасній ситуації в світі, я, так само, як і раніше, почуваюся оптимістом.

Тепер чіткіше, ніж будь-коли, я бачу, що навіть найбільші наші лиха коріняться у чомусь такому привабливому, прекрасному і небезпечному водночас — нашій нетерплячості поліпшити долю своїх ближніх. Бо всі ці лиха є побічним продуктом того, що, ймовірно, було найграндіознішою моральною та духовною революцією в історії, рухом, започаткованим триста років тому. Цей рух став прагненням незліченних і невідомих людей звільнити себе та свій розум від гніту авторитетів і забобонів. Саме вони спробували побудувати відкрите суспільство, що відкидає абсолютний авторитет, довільно встановлений чи просто традиційний, але водночас намагається зберегти, розвинути і встановити традиції, старі чи нові, які б відповідали їхнім нормам свободи, гуманізму та раціональної критики. Саме вони не бажали сидіти спокійно й перекладати відповідальність за управління світом на плечі людського чи надлюдського авторитету, а також були готові розділити тягар відповідальності за ті страждання, яких можна було уникнути, і зробити все для того, щоб страждання зникли. Ця революція зрушила сили, що приголомшують своєю деструктивністю, але їх ще можна збороти.

1950