ВІЙН@: битви в кіберпросторі

Подяки

Написання книжки вимагає самотності. Проте вихід її у світ – це колективна праця. Я хотів би згадати деяких людей, чиї настанови, підтримка та час виявилися дуже цінними у ході роботи над книжкою.

Мені вже давно бракує захоплених епітетів, щоб описати мою агентку Тіну Бенетт, і це, повірте мені, проблема всіх її клієнтів. Це одна з найчуйніших і найдбайливіших осіб, яких я знаю, і невтомна захисниця письменників та їхніх творів. Це наша друга спільна книжка. Так само як під час роботи над першою, Тіна допомагала мені викарбувати та вдосконалити власні ідеї, а також збагнути, що саме я хочу сказати. Не існує кращого за неї компаньйона для письменника.

Мені страшенно пощастило мати їх обох. Своєму редакторові, Імону Долану, я б довірив власного первістка, хоча, гадаю, я так і вчинив. Це наша друга книжка, і, здається, не потрібно нагадувати про його обдарованість і шляхетність, однак я знову про це згадав. Імон не лише покращив цю книжку своєю майстерною редактурою та неймовірною увагою до деталей. Він допоміг створити структуру моєї історії. Не буде перебільшенням сказати, що без Імона це була б інша книжка – і аж ніяк не краща.

Подяка належить також колегам Тіни та Імона. Свєтлана Кац не пропустила жодної дрібнички, відповідала на всі мої запитання, а якось урятувала мій бекон. А Бен Гімен допомагав мені дотримуватися термінів, з якими доводиться мати справу до і після написання книжки. Я вдячний Марґарет Вімберґер, яка дбайливо відредагувала мій рукопис, виявивши безліч образних «гайок», які слід було «підтягнути», і «складок», які потрібно було випрасувати. Дякую також Ларрі Куперу за супровід видавничої підготовки рукопису аж до публікації.

Саймон Тревін із WME став першим захисником мене й моєї книжки у Лондоні. Він надіслав мою пропозицію Саймонові Торогуду з видавництва Headline Publishing Group, яке з непідробним ентузіазмом поставилося до цього проекту. Я дуже вдячний, що ця книжка дякуючи їм знайшла домівку і що завдяки їхнім зусиллям більше людей зможуть її прочитати.

Я вдячний моїм новим друзям і колегам з фонду «Нова Америка» за підтримку цієї книжки та моїх досліджень і за те інтелектуальне товариство, яке вони створили. Я страшенно щасливий бути його частиною, насамперед тому, що багато років захоплювався роботою вчених «Нової Америки». Особлива вдячність Андресу Мартінесу та Бекі Шафер, які так вміло виправляли й скеровували нашу групу. Бекі та Кірстен Берґи допомагали провести дослідження для деяких важливих розділів цієї книжки, і я дуже вдячний за допомогу. Дякую Пітерові Берґену за його доброту й підтримку моїх досліджень. Тім Маурер організував низку неймовірних обговорень питань кібербезпеки, які поглибили мої переконання. Я вдячний університету Арізони та його ректорові Майклу Кроу за допомогу в дослідженні війни майбутнього. І дякую Енн-Мері Слотер, президентці та генеральній директорці «Нової Америки», за її наставництво, підтримку й ентузіазм.

Я найщасливіший письменник у місті, тому що протягом трьох років моїм редактором у журналі Washingtonian була Деніз Віллс, а ще щасливішим мене робить наша з нею дружба. Вона – редакторка мрії, водночас наставниця й співавторка. Те саме можу сказати про Ноя Шахтмана, який повернув мене у відділ новин Foreign Policy. Ми страшенно веселилися кілька місяців, поки працювали разом, і так вийшло, що наша робота збіглася з найбільшою новиною 2013 року. Прекрасні були часи, Папі.

Дякую своїм колегам з Foreign Policy за щастя щодня приходити на роботу, особливо Йоші Дризену і нашій команді новин. Також дякую Бену Паукеру, Пітерові Скобліку, Мінді Кей Брікер і Девіду Роткопфу за все, що вони зробили, керуючи цим стрімким «кораблем», екіпаж якого невпинно збільшується.

Я завинив особливу вдячність плідним і проникливим репортажам деяких колег-журналістів, чия робота стала джерелом інформації для моїх досліджень, зокрема Сіобану Ґорману і Денні Яадрон з Wall Street Journal; Девіду Сенґеру, Ніколь Перлрот і Джону Маркоффу з New York Times; Еллен Накашіма з Washington Post; Тоні Ромму з Politico; Спенсеру Акерману з Guardian, який раніше вів блог Danger Room на сайті Wired; Кім Зеттер також з Wired, авторці блогу Threat Level; Джозефу Менну з Reuters і Майклові Райлі з Bloomberg Businessweek. Кожен із них зробив переворот у цій сфері.

Дякую моєму другу й улюбленому обідньому компаньйонові Бенові Віттсу, чий блог Lawfare дає важливу поживу для серйозних роздумів на тему національної безпеки. Бен був моїм відданим радником і консультантом упродовж років і щедро ділився ідеями та часом.

Керол Джойнт була джерелом веселощів і сміху, допомоги і муд­рості. Вона справжня подруга й класна журналістка, яка навчала та надихала мене. Також дякую Спенсерові Джойнту за те, що дозволяв мені затримуватися допізна, і за його дружбу.

Дейв Сінґлтон залишається для мене найкращим другом, якого лише можна уявити. Важко знайти когось, хто б зміг миритися, а частенько навіть терпіти деякі риси мого характеру. Ми познайомилися близько 15 років тому і тоді не знали, що наша дружба така рідкісна. Тепер знаємо.

Крістофер Кернс змушував мене заходитися від сміху й водночас замислюватися. Його готовність говорити те, що він думає, і думати те, що говорить, зробила мене кращим мислителем і сильнішим журналістом. Я дуже ціную наші розмови – і ті, за келихом, і ті, під час тривалих поїздок автомобілем.

Особлива вдячність моїм друзям Джейсону Келло і Джейсону Вілсону, чиї вдумливі роздуми про кібербезпеку – її сучасний стан і майбутнє – дали матеріал для багатьох частин цієї книжки. Їхній ентузіазм заразливий. А їхнє вміння перекладати складні технічні речі на просту, зрозумілу мову – дивовижне.

Моя давня наставниця та подруга Енн Лорен посідає особливе місце у серці того, про що я пишу. Понад десять років тому вона запропонувала мені писати про перехресні стежки технологій і безпеки. Поза сумнівом, якби не вона, я б цього не написав.

Дякую своїй сім’ї, особливо матері та батьку, Керол і Еду Гаррісам, за те, що вони були моїми вчителями й партнерами саме тоді, коли я цього потребував. Дякую Трою, Сюзан і Меделін Гаррісам, які щодня нагадують мені про родинну відданість. Моїй бабусі, Беттіанн Кінні, яка навчила мене розповідати історії і продовжує бути для мене завжди несподіваним джерелом натхнення. Дякую моїй свекрусі Мері де Фео та новим (тепер уже законним) членам моєї сім’ї, дякую за те, що принесли так багато сміху й щастя в моє життя, і за те, що пустили мене в своє.

Нарешті, дякую моєму чоловікові Джо де Фео, що я можу сказати такого, чого ти ще не знаєш? Якимось чином ти щодня робиш мене щасливішим, ніж я був дотепер. Ті місяці, які я провів за написанням цієї книжки, сидячи в одній кімнаті з двома маленькими монстрами, а ти працював у іншій, були найщасливішими з тих, що ми провели разом. Дякую за все, що ти зробив для мене і для нас. Дякую за те, що направляв мене. І дякую, що чекаєш на мене, коли я повертаюся додому. Це мій улюблений час дня.