Іван Котляревський

Удома

Невдовзі Котляревський повертається до рідного міста, де в батьківській хаті ще жила його мати. Треба було знайти якесь місце на цивільній службі. Його в рідній Полтаві довелося шукати в приймальнях столичних вельмож. Серед меценатів, які могли допомогти капітанові у відставці, був добре йому знайомий, багатий та впливовий Семен Михайлович Кочубей. Може, завдяки Кочубею, може, кому іншому (кажуть, що Котляревському запропонував посаду генерал-губернатор краю князь Бібіков) Іван Петрович тільки через два з половиною роки після відставки з військової служби (за формулярним списком – 3 червня 1810 р.) був призначений наглядачем Полтавського будинку виховання дітей бідних дворян. (І перебував на цій посаді майже до кінця життя.) Про життя бідних дворян Котляревський знав не з розповідей інших людей, а з власного життя, знав і про потреби й проблеми дітей із таких сімей.

Цей Будинок виховання був заснований у Полтаві за проектом відомого російського письменника Василя Капніста, що виконував деякий час обов'язки директора училищ Полтавської губернії. В організації його відбився вплив ідей Просвітництва. Згідно зі статутом, у цьому закладі могли здобувати освіту не тільки діти збіднілих дворян, а й вихідці з інших суспільних станів, у навчанні вихованців головне місце посідали загальноосвітні предмети – математика, література, географія, також викладали артилерію, фортифікацію, архітектуру, музику, танці тощо. Це була своєрідна бурса при міській гімназії. Служба в цьому закладі захопила Івана Петровича – Котляревський практично вів усе господарство Будинку виховання, адже він мусив піклуватися про забезпечення вихованців усім необхідним. Він відзначився на цій посаді турботливим ставленням до дітей і піклуванням про них: повсякденно дбав, щоб діти були добре одягнені, вчились у сприятливих, комфортних умовах. Гуманне ставлення до дітей, створення всіх необхідних умов для розвитку їх природних здібностей – ось ті педагогічні принципи, яких дотримувався Котляревський у своїй виховній діяльності. Гаряче підтримав Іван Петрович напрям виховання в Будинку, вироблений під впливом В. Капніста. Не випадково один з консервативно настроєних мешканців міста скаржився батькові М. В. Остроградського (який з 1810 року вчився в Будинку) на напрям виховання в цьому закладі: «Про Закон Божий ніхто навіть поняття не має, або краще сказати, чого вчать дітей, і самі не відають». Згодом вихованець М. В. Остроградський стане видатним математиком, академіком російської та кількох зарубіжних академій, буде приятелювати з Тарасом Шевченком.

У закладі жило щороку 200—250 учнів, на утримання яких виділялися, до слова, мізерні кошти. Іван Петрович, певне, мав хист доброго економіста, бо вмів по-хазяйському розпорядитися навіть малими грошима. Діти мали білизну й «губернські мундири», окремі постелі, добре харчувалися. На заощаджені гроші було побудовано для них лікарню й лазню, а також льодовник для зберігання продуктів; щороку в банк вкладалося до п'яти тисяч карбованців. Ці гроші були призначені тим, хто закінчував гімназію і влаштовувався на службу у військо або якусь канцелярію.

Для позбавлених сім'ї вихованців Будинку Іван Петрович був батьком – суворим, вимогливим і водночас добрим, уважним, справедливим. Він скасував фізичні покарання, на бешкетників і лінькуватих впливав поясненнями, умовляннями. Організовував для дітей різні розваги: виїзди на природу, різдвяні ялинки, колядування й щедрування, а також вистави невеликих п'єс, у яких сам і грав разом з вихованцями, – зокрема комічні ролі. Клопотався й про те, щоб учні одержали достатні знання з різних предметів, були добре вихованими, людяними, вміли поводитися в товаристві. Вихованці його дуже любили й шанували. Задоволений своєю роботою був і сам Котляревський. М. Новиков у листі до друга писав: «Чиновник цей в колі вихованців є поважливим і строгим батьком, нагорода трудів його відбита завжди на обличчі його, задоволення внутрішнє і схвалення совісті видно у всіх рисах його. І він оскільки строгий в управлінні вихованцями, остільки дбайливий про доставления їм приємності». Виховний заклад, керований Котляревським, мав добру славу серед полтавців, і батьки охоче віддавали до нього своїх дітей.

Перебуваючи в 1817 році в Полтаві, цар Олександр І відвідав Будинок виховання. За добре ведення справ («за деятельность и усердие его», як було зазначено в грамоті, «коими улучшил сие заведение») цар нагородив Івана Петровича Котляревського чином майора, пенсією в 500 карбованців щорічно та діамантовим перснем.

До глибокої старості працював Котляревський на посаді наглядача Будинку виховання дітей бідних дворян. Саме про цей період педагогічної діяльності Івана Котляревського йдеться у відомій повісті Тараса Шевченка «Близнецы». Розповідаючи про різні життєві долі двох братів, Т. Шевченко використав особисті враження від подорожі до Полтави навесні 1845 року. Він тоді, як відомо, написав кілька акварельних малюнків, зокрема «Будинок І. Котляревського в Полтаві». Про Івана Петровича тоді ще були свіжі спомини в багатьох полтавців.

Отже, Тарас Шевченко зміг у повісті не тільки розповісти про щиро людське ставлення Котляревського-педагога до своїх вихованців, про велику виховну силу прикладу передового наставника (за сюжетом повісті, під щоденним впливом автора «Енеїди» гімназист Саватій сформувався як чесна, чуйна, скромна особистість), але й залишити для нащадків психологічно переконливий портрет Котляревського – привітної й доброї літньої людини.