Іван Котляревський

Ополчення

У зв'язку з навалою наполеонівських військ у Росію Івана Петровича на якийсь час було відірвано від виховної діяльності. Йому як офіцерові було доручено сформувати козацький кінний полк. У серпні 1812 року, за дорученням генерал-губернатора Я. Лобанова-Ростовського, Котляревський зібрав 5-й козачий полк у м. Горошині (Хорольського повіту). Це доручення письменник успішно виконав за 17 днів, замість призначеного місяця, за що одержав монаршу подяку. Успіхові справи, безумовно, сприяло патріотичне піднесення мас: народ, як свідчив сам Котляревський, вступав «в казаки с удовольствием, охотностию и без малейшего уныния». До того ж генерал-губернатор Лобанов-Ростовський, згадуючи традиції давнього козацтва, клопотався про увільнення козаків від рекрутської повинності і про встановлення для них служби в місцевому козацькому війську. За три дні було прийнято 200 осіб зі зброєю, одягом, кіньми. Самим козакам доводилося готувати провіант для далекого походу. Саме про формування цього полку йдеться в одній із частин «Енеїди»:

Наприкінці серпня 1812 року, як свідчить лист Котляревського до генерал-губернатора Я. Лобанова-Ростовського, полк було сформовано. А вже на початку вересня козаки-ополченці через Лубни, Пирятин, Прилуки ідуть до Борзни, а звідти, після короткого перепочинку, направляються до Калуги й Тули.

Хоча й не збереглося документальних даних про безпосередню участь полтавських козаків у боях з французами, проте відомо, що головнокомандувач російської армії Михайло Кутузов направляв полтавських і чернігівських ополченців на визволення Білорусії від ворога. Патріотичне піднесення широких народних мас, їхню готовність захистити вітчизну поет прекрасно передав в останніх частинах «Енеїди», їх писано під впливом безпосередніх вражень від боротьби з наполеонівськими військами:

Пізніше з'явилася сенсаційна вигадка, ніби під час війни 1812 року письменник залишає штатську службу і знову вступає на військове поприще. Нібито він, відмінно сформувавши 5-й козачий полк, командував ним весь час протягом війни з Наполеоном, став відомим як непереможний козак і великий патріот. Насправді ж участь Івана Петровича у війні полягала лише в формуванні 5-го козачого полку й у виконанні інших військових доручень (навесні 1813 року він їздив з депешами Лобанова-Ростовського в головну квартиру російської армії в Дрезден, наприкінці 1813 року і влітку 1814-го – двічі у Петербург). Та ці завдання переривали його педагогічну діяльність на відносно короткий час. До того ж, як розповідають сучасники, Іван Петрович і тоді переймався долею своїх вихованців: «Бедные дети, до сего пользовавшиеся отеческими нашими попечениями, теперь оставленные без должного призрения, потерпеть могут», – писав він Лобанову. Над усе його хвилювало, що вихованці залишаться без зимової одежі. Про дбайливість його як керівника гімназійного пансіону повідомляє й редактор «Отечественных записок» П. Свиньїн, який відвідав Полтаву в 1830 році: «При гімназії є благодійний заклад, або пансіон… На казенних вихованців відпускається тільки по 100 карбованців, і при всьому тому діти утримуються дуже добре, одягнені чепурно в губернські мундири, постелі у них чисті, всіх речей є запасний цейхгауз! Секрет цей полягає в порядку і невсипущому піклуванні директора цього закладу Івана Петровича Котляревського».