Допоки сміх — не вмре, не згине
Святої правдоньки вогонь!..
Завжди сміялась Україна
В обличчя ворога свого.
І кидала об землю лихом,
І жартувала: «Гріх — у міх!..»
І запорожців дужим сміхом
Карала недругів своїх.
В часи безправ'я і неволі,
В години скрути і невдач,
Затамувавши люті болі,
Вона сміялася крізь плач.
Бо невластиві «ахи» й «охи»
Були для неї з давнини...
У найтрагічніші епохи
Сміялися її сини.
І побороли злу годину,
І підняли червоний стяг!
Вишневий сміх прийшов на зміну
Гіркому сміхові нетяг.
Вишневий сміх —
дзвенить, снується!
І переконуєшся ти:
Так мудро, сонячно сміється
Од сил духовних повноти.
Микола Карпенко