Веселий ярмарок

Віктор Кава ЮРКІВ ПОДАРУНОК

Уранці сьомого березня Юрка було не впізнати. Неквапно з'їв сніданок, гречно подякував мамі, навіть помив тарілку, хоч за вікном лунав нетерпляче-закличний свист його товариша Олеся. Акуратно склав книжки в портфель, поволі ступив до порога, подумав, нагнувся, взяв щітку й заходився чистити свої бувалі в бувальцях черевики.

Мама зачудовано спостерігала ту незвичайну синову поведінку. «Ага, та це малий до мого свята готується!» — втямила нарешті й тепло всміхнулася.

А Юрко, почистивши черевики, без поспіху розігнувся, глянув на маму, закліпав очима й скоромовкою сказав:

— Будь ласка, дай мені п'ять карбованців...

Тепер закліпала очима мама.

— Нащо тобі гроші? Ще й такі чималі...

— Та... треба,— хутко одвів погляд Юрко, пильно задивився на кота Барсика, який ніжився в кутку.— Ну, подарунок хочу купити тобі до свята. Дуже гарний!

— Як?— сплеснула мама руками.— Ти ж сам одного разу хвалився — цілих три місяці збираєш гроші мені на подарунок. Де ж вони поділися, га?

Юркові очі прудко забігали по всій кімнаті й знову зачепилися за Барсика, котрий, нашорошивши вуха, дослухався до гучної розмови.

— Ну, збирав, правда... А недавно уроки робив, а Барсик гратися захотів і скочив до мене на стіл. Ну, він, ні, ми удвох ненароком скинули додолу скарбничку, і вона розбилася... Ну, гроші на підлозі я до копієчки зібрав, але ж класти їх нікуди... То я й кинув гроші до кишені... Ну, а ти ж знаєш, мамо, як тримати гроші в кишені. Сама ж казала: не встигнеш в день зарплати додому дійти, як половину грошей розтринькаєш. Бо ж універмаг і універсам на твоїй дорозі. А мені ще важче — ідеш до школи, морозивниці вже сидять, чи не ночують вони в своїх кіосках... Коли ж повертаєшся додому, кіно запрошує, магазин іграшок навстіж розчинений. Ну от і вийшли всі мої гроші...

Мама глибоко зітхнула, дістала гаманець.

— То який же ти мені, коли не секрет, подарунок купиш?— спитала.

— Найкращі духи!— гордо заявив Юрко.— За карбованець двадцять! На цілий квартал пахнутимеш!

— А де ж решту грошей дінеш?— спантеличилася мама.

— Не турбуйся, мамо!— аж підскочив Юрко.— Не пропадуть гроші! Я такого «Конструктора» бачив в магазині іграшок! І рівно три вісімдесят коштує...

Мама аж одхитнулася. На її очах виступили сльози.

Юрко простягнув руку за грошима. І стрівся з маминим поглядом.

Його рука хутко відсмикнулася, щоки спалахнули вогнем.

Він схопив портфеля й вискочив з кімнати.

Рано-вранці Восьмого березня на столику біля маминого ліжка стояв маленький букетик фіалок. Коло нього біліла записка.

«Мамо! Дуже-дуже вітаю тебе з святом Восьмого березня! Більше я не буду таким... Юрко».

Мама, легенько усміхаючись, понюхала квіти.

Вони пахли весняною свіжістю.

Віктор Кава ПОГАНЮЧА ЗАДАЧА

Щойно батько і мати ступили на поріг, як Сашко підвівся й з розгорненим підручником підійшов до них.

— Ось — задача. Не виходить,— скупо повідомив він. Мама поставила сумку з хлібом та помідорами по один бік дверей, батько портфеля — по другий. І обоє, не роздягаючися, сіли за стіл, схилилися над підручником. Сашко вмостився навпроти. Весь його вигляд говорив: ну-ну, побачимо, як ви справитеся з тою поганючою задачею!.. Минуло хвилин з п'ятнадцять. Вже батько геть перекуйовдив свого чорного чуба, а мама наставила на щоках чорнильних плям — задача не виходила.

— І дають же вам прикурити по математиці! — поглянув батько на лина.

А Сашко низько похилив голову, і з його очей — кап, кап, кап...

Батько легенько штовхнув матір ліктем, показав на Сашка: бач, як переживає... А ще торік, у першому класі, коли не вирішувалася задача, з легким серцем облишав підручник і гнав на подвір'я грати в футбола. Свідомішає малий!

— Синку,— лагідно мовила мама,— та не переживай так, все одно ми її гуртом, звичайно, з твоєю допомогою, розлущимо. Ану, підсовуйся ближче!

Сашко кулаком розмазав сльози.

— Та ні, я не того... Он надворі темніє, а ви й досі з задачею морочитеся! Коли ж я гуляти буду?..

Віктор Кава ЗАБУДЬКУВАТА ЛЕСЯ

Першокласниця Леся вчиться у другу зміну, бо їхню нову школу ніяк не добудують. Та Лесю це страшенно тішить. Одне, що вранці можна виспатися досхочу, а друге — вона приходить додому навіть трохи пізніше від мами. Щойно мама відчиняє двері на її нетерплячий дзвінок, як Леся дзвінко вигукує: «Мамо, як твої успіхи на роботі? А в мене — п'ятірка!» Ось уже другий тиждень самі п'ятірки носить, радує маму й тата.

І в суботу — задихана від швидкого бігу, розчервоніла від першого морозцю — вскочила в коридор з вигуком:

— Мамо, як твої успіхи на роботі? А в мене п'ятірка! — І для більшої переконливості викинула поперед себе розчепірену п'ятірню.

— Молодець ти у мене!— погладила мама доньку по білявому волоссячку.— Швиденько роздягайся й до столу. Які смачні пиріжки спекла сьогодні наша духовка! Наче знала, що ти зі школи п'ятірку принесеш.

Лесю не довелося удруге припрошувати. Уминаючи третього пирога, вона на хвильку підвела на маму очі й швиденько мовила:

— Ой, я так поспішала, мамо, до пиріжків, що не все тобі сказала. У мене сьогодні й четвірка. По диктанту.

— Ну і то непогано,— кивнула мама головою.— Не все ж і п'ятірки одержувати.

— Еге, еге,— охоче згодилася Леся.— А то, гляди, всім і не вистачить...

Погулявши надворі, Леся сіла за уроки. Мама клопоталася на кухні. Коли чує — кличе доня.

— Що там стряслося?— визирнула.— Не розумієш чогось? То я зараз, ось тільки руки витру...

— Та ні, розумію,— тихенько на те Леся.— От ти говорила, мамочко, що не все ж п'ятірки одержувати, правда? То не все ж і четвірки одержувати, правда?

— Ну-ну,— насторожилася мама.

— От і в мене сьогодні якось так вийшло,— безневинно глянула на маму голубими оченятами,— що трійка з малювання опинилася в альбомі...

Мама тільки руками розвела.

Вже лежачи в ліжку й слухаючи по радіо вечірню казку, Леся раптом ляснула себе долонькою по лобі.

— Ой мамочко, яка я забудька! Наче наша бабуся Ганна! Таж мені сьогодні ще й двійку по читанню вчителька поставила... Добраніч, мамочко!

І мерщій одвернулася до стіни, голосно засопла носиком.

Віктор Кава ТВІР

Славко сидить і пише твір. Пише, як мокре горить: то у вікно визирне, то почухається, то крадькома розгорне журнал «Перець» і тихенько хихикає...

Мати, яка прибирає в квартирі, не витримує.

— Чого ото байдикуєш? Невже так важко зладнати твір про зиму? Ти ж щодня ганяєш на лижах по белебнях, набачився тої зими по саму зав'язку!

— Еге, дуже там набачився,— бурчить Славко,— як у мене поганючі старі лижі. Ледь сунуться по снігу...

— Менше розмузикуй!— розсердилася мати.— Краще над твором поміркуй добре. Ти ж зовсім не думаєш своєю головою!

Славко аж скинувся.

— Чого це я не думаю?— мовив геть ображеним голосом.— Я думаю, я дуже сильно думаю: от гарно було б, просто здорово, якби ти купила мені нові лижі!

Аркадій Музичук

Ігор Січовик

Дмитро Солодкий

Марія Чепурна

Василь Чухліб ОТІ ХЛОПЦІ!..

Виліз я на ворота і дивлюсь на вулицю. Вулицею хлопці йдуть — Гриць і Микола. Я до них гукаю:

— Куди, хлопці, зібралися?

— Багато знатимеш — старий будеш!..

Знаю, як сонце сходить і з чого сосни виростають, скільки машин у нашому колгоспі і що не тільки в нашому, а й у сусідських городах родить. І майже всю азбуку знаю. То хіба це вже я старий?

Біжу до хати, ледве знаходжу люстерко. Заглядаю в нього і голосно сміюся. Таке скажуть оті хлопці!..

Василь Чухліб ЇЖАЧОК

Тетянка вдавала, що спить. А насправді — тільки очі приплющила. І вона чула, як прийшов з роботи тато, довго хлюпався й смішно фиркав біля умивальника. А потім вечеряв і водночас розповідав мамі про жнива, про те, скільки пшениці зібрала його бригада.

— Наморився за день, спочивати час,— промовив тато.— Он Тетянка, либонь, уже другий сон додивляється.

— Постелю тобі,— сказала мама. І зашурхотіла накрохмаленими простирадлами.

— О, а це що?— почувся її здивований голос.— Дивись, Петре, ось на подушці...

— Щось таке чорне й волохате... Кіт — не кіт і нібито й не собака,— роздумував тато.

— Та це ж їжачок!— не витримала Тетянка.

— А я думав, що вона спить! Звідкіля ж цей їжачок тут узявся?— підійшов тато до Тетянчиного ліжка, взяв доньку на руки.

— То я намалювала...

— Ну й художниця! Я ж тобі альбом для малювання купив.

— У альбомі я багато звірів намалювала: і зайця, і лисицю, і вовка. Слон ледве на двох листочках помістився.

А їжачок, тату, захотів спати. Що я мала робити?— розповідала Тетянка.

Довелося мамі шукати для тата іншу подушку. А їжачок спав на своїй...

Василь Чухліб КАЧЕНЯТА

Приніс тато десятеро каченят з інкубатора. Жовтеньких, пухнастих. Такі смішні вони! Знайдуть бадилинку, вчепляться в неї рожевими дзьобиками і силкуються відняти одне в одного. Чи в дерев'яному коритці хлюпаються. Бабуся каже, що й води їм не настачиш.

— Бабусю, пожену я каченят до річки,— каже Андрійко.— Там і води, і трави багато.

— А що ж, онучку, жени,— згодилася бабуся.— Нехай привчаються харч добувати.

Як забачили каченята річку, так і полопотіли до неї. Шусь, шусь з високого бережка... і зникли під водою. Тільки кола розійшлися.

Розгубився Андрійко. Сидить на березі, тре очі.

Аж тут хлопці купатися прийшли.

— Чого похнюпився?— запитують.

— Пригнав каченят пастися, а вони пострибали у воду і, мабуть, потопилися...

Хлопці як розсміються!

— Та вони ж попірнали, їжу під водою шукають! А ти злякався...

Тут і каченята випірнули. Весело дзьобиками клацають.

— Ну й водолази! — і собі розсміявся Андрійко.

Василь Чухліб ВЕДМЕДИКОВІ ЖАРКО

Ведмедика Оленці подарувала мама на день народження. Так сподобався він Оленці, що не розлучається з ним ніколи.

Разом з Оленкою ведмедик і на санчатах з гірки спускається, і в гості до бабусі Ярини ходить, і по телевізору «На добраніч, діти!» дивиться. А як спати Оленка лягає, ведмедик поруч з нею на пуховій подушечці. Вона йому казки розказує, пісеньки співає, так і засинають.

Якось мама відчинила холодильник, а там — ведмедик.

— А ти чого це сюди забрався? — мама до нього. Ведмедик мовчить, тільки великими очицями-гудзиками поблискує.

— Це я його туди посадила,— зізналася Оленка.— Бо ж Тарасик каже, що білі ведмеді серед снігів живуть, мороз люблять. У хаті ведмедику жарко.

— Може, ми йому окремий холодильник купимо? — підморгнув Оленці тато.

— От добре було б!— зраділа Оленка.— Бо в цьому холодильнику ведмедикові тісно.