Вибрані твори

Життєпис[679]

Народився року 1891-го. Родина — з полтавських козаків, за офіцерський чин — по-старому — особистий дворянин, як і батько, що був народним вчителем, а за переконанням — народоволець[680].

Дитячі роки — в селі, на полі і біля череди. Далі — Київська Перша гімназія, казеннокоштним за маломочність і добре вчення. Літо — в селі і в різних трудових артілях, — так і в дальшому житті: учнем у палітурні, стельмашні, теслярні, грабарем, косарем, десятником на болотяних роботах. Далі це сполучалося з революційною пропагандою між селянством, бо вже року 1905-го зв'язався з гуртками соціялістів-революціонерів, а року 1908-го став їх дійсним членом. Початкові соціялістичні знання одержав від свого батька, а в партію у[країнських] с[оціялістів]-р[еволюціонерів][681] увійшов через гурток Я. Шульгина[682], батька відомого Ол. Шульгина[683], міністра Центральної Ради, і автора «Історії Коліївщини»[684].

Найбільший ідеологічний вплив у часи юнацтва зробили на мене твори Драгоманова. Вирішив іти його шляхом, пішов на історичний факультет Київського університету по відділу славістики. Крім античних мов, вчив французьку, німецьку, італійську, чеську, польську, сербську (тепер на всіх читаю, але розмовляти не можу — десять років не доводилося). Готувався до професури, написав переклад і історично-філологічний дослід про «сербську Іліяду» — «Горскій Віенаць»[685], одночасно працював над українською історією, мовою і літературою. Практичні роботи вів під керунком проф. Флоринського[686], Лук'яненка, Степовича[687], Науменка[688], Довнар-Запольського[689], Перетца[690], Рязанова, Покровського[691] й інших.

Поставивши собі за мету раніше здобути освіту, великої активної участи в партійній праці не брав, був членом студентських громад, переховував нелегальну друкарню, брав участь в перевозці і розповсюдженні закордонної літератури, складанні відозв і проклямацій і видрукуванні останніх.

Одначе року 1912-го з намови мого одноклясника, сина проф. Флоринського, і з доносу цього останнього був висланий з Київщини на 1 р[ік] 8 міс[яців] «без права в'їзду в університетські міста» як підозрілий щодо приналежності до анархо-революційних груп. Певних доказів винайдено не було, в тюрмі був недовго.

З другими документами получив посаду вчителя вищої початкової школи в м. Баришполі на Переяславщині. Викладав історію, словесність, логіку, психологію — як в цій школі, так і потім в учительських семінаріях і жіночих прогімназіях. Прослухав спеціяльні курси при Глухівському учительському інституті, куди вніс проект курсу лекцій для вищих народніх шкіл по «історії людської культури», замісць окремих курсів історії, словесности і мови. Одночасно брав участь у Переяславсько-Лохвицькій організації с[оціялістів]-р[еволюціонерів].

На початку імперіялістичної війни рядом есерівських гуртків було вирішено неодмінно йти в війська Київської округи, що мали певне революційне минуле, з надією, що по скінченні недовгої, либонь, війни зчиняться події, аналогічні дев'ятсот п'ятому — шостому рокам і закінчаться соціальною революцією.

На фронті (разом з 20 товаришами, що попали в XXI армійський] корпус і всі, крім трьох, загинули) я перейшов стадії від рядового до капітана, мав усі обер-офіцерські нагороди, був тричі поранений і двічі контужений. Через це, а також через попсовані очі (складний астигматизм і близькозорість) тепер підлягаю звільненню від військової служби, одначе брав участь в кампаніях проти Денікіна і поляків як командир бригади, причому ще раз получив контузію.

Революційна пропаганда на фронті дала свої наслідки: з першого дня революції був обраний, не дивлячись на свій чин і посаду батальйонного командира, в полкову салдатську раду, далі — в дивізійну і армійську. Був товаришем голови української Ради XII армії і Північного фронту. Вів агітаційно-пропагандистську секцію, видавав фронтову газету «Український голос»[692] (в Ризі).

З часу жовтневого перевороту був комісаром полка (151-го) і дивізії (33-ї), але лишався членом УПСР, будучи в армійському і фронтовому комітетах. Тим часом свою кандидатуру до Установчих зборів[693] зняв, мотивуючи прихильністю до форми влади Радянської, що змушує також заявити про певне розходження з загальною позицією есерів. Це був наслідок юнацького знайомства з максималістами і ідейним розчаруванням в першій фазі революції, а також товаришування з членами латиської п[артії] с[оціял]-д[демократів] (більшовиків]). Раніше з більшовиками ніде не стрічався, і їхня позиція була мені неясна (на Вкраїні до війни я про їх і не чув).

Після демобілізації повернувся до Києва — за скілька день до гетьманського перевороту[694]. Не мав змоги одразу орієнтуватися в політичних угрупованнях і тактиці, бувши ввесь час революції в Латвії. Заімпонувала мені Селянська спілка своєю масовістю і реальним зв'язком із революційним селянством, що виступило проти гетьмана. Був членом Київського воєнно-революційного комітету, членом губернського, а далі — центрального Комітету Селянських спілок, редагував «Народну волю», одсидів 3 місяці гетьманської в'язниці, восени вісімнадцятого був кооптований в Центр[альний] Ком[ітет] УПРС, де займав ліву позицію, наміряючись зробити на Трудовому Конгресові[695] з групою однодумців виступ на користь Радянської влади і союзу з більшовиками. Це не вдалося — захворів на запалення легенів, вийшов з лікарні вже під звуки «Інтернаціоналу», прочитав перші відчити про VIII з'їзд комуністичної партії, оголосив у київських газетах про свій вихід з УПСР і 13/ІІІ — 19 р. був прийнятий в партію комуністичну, оминувши стадію боротьбизму[696].

В КПУ працював переважно як редактор партійних і радянських часописів (київських «Більшовика», «Вістей», «Комуніста»), в редвідділах Всевидаву, завідував видавництвом ЦК КПУ «Космос»[697], за маркою котрого вийшла перша партійна програма вкраїнською мовою і т. п. Завідував Губвідробселем[698] і був членом Київського бюро Губкомпарта[699]. В часи кампаній військових — на фронті комбригом. Лекторував на курсах ПУокра[700], районних школах, курсах для селян при Селян[ському] буд[инку][701], де працюю і тепер на посаді завідуючого Політвідділом Всеукраїнського] управління. Крім того, редагую орган ЦК КПУ «Селянську правду».

25/VII 1921 р.

Статут спілки селянських письменників «Плуг»[702]

1. Спілка «Плуг» має на меті об'єднувати розпорошених досі селянських письменників, що ґрунтуючись на ідеї тісного союзу революційного селянства з пролетаріятом, ідуть разом з останнім до утворення нової соціалістичної культури й ширять ці думки серед селянських мас України без різниці національностей.

2. В основу своєї праці спілка ставить боротьбу з власницько-міщанською ідеологією серед селянства і виховання, як своїх членів, так і їхніми творчими зусиллями — широких селянських мас в дусі пролетарської революції та притягнення їх до активної творчости в цьому напрямі.

3. Виходячи з зазначеної вище мети і завдань, спілка не перешкоджає окремим членам її вступати одночасно до інших літературно-мистецьких організацій, що стоять на ґрунті обстоювання соціалістичної культури.

4. Для переведення в життя своїх завдань «ПЛУГ»:

а) Входить в організаційні зв'язки з іншими організаціями, що ширять соціялістичну культуру, для переведення в життя спільними силами спільних завдань.

б) Досліджує і допомагає виявленню колективної творчости революційного селянства.

в) Допомагає виявленню й розвиткові хиста селян-письменників, що поділяють або наближаються до завдань спілки.

г) Закладає клюби, студії, курси.

д) Організовує лекції, доклади, диспути, вечірки, вистави та інші виступи.

ж) Друкує періодичні й неперіодичні видання.

з) Закладає книгарні, кіоски тощо.

5. Спілка складається: а) з гуртків і б) окремих осіб, що поділяють думки спілки, приймають без заперечень цього статута, підписують загальну деклярацію про мету і завдання спілки і працюють, не ухиляючись від цього статуту та деклярації.

6. Приймаються нові члени до спілки таким чином:

а) Організовані гуртки письменників, що поділяють думки спілки і бажають вступити до неї, складають про це відповідну протокольну постанову і надсилають її зо всіма підписами членів, коротенькими їхніми життєписами, точними адресами і по можливости зразками творів до ЦК[703] спілки. Після розгляду присланого ЦК повідомляє гурток про прийняття в члени спілки і висилає членські книжки, після чого зазначений гурток вважається за філію «ПЛУГА».

б) Окремі особи можуть подавати заяви, як до ЦК, так і до найближчих гуртків, причому в останньому разі гурток повинен повідомити про це ЦК, надіславши копію протоколу з ходатунком[704] про прийом, адресу, життєпис і зразки творів подавшого заяву. Дійсним членом він стає після висилки з ЦК членської книжки.

7. Окремі гуртки одного району можуть об'єднуватись для спільної праці в районні, повітові та губерніальні організації, скликаючи для того наради представників через оголошення в місцевій пресі і т. и.

8. Кожний гурток чи місцева організація «ПЛУГА» реєструється в місцевому чи найближчому літературному відділі Наросвіти (Літо) і подають туди свій план роботи на затвердження.

9. Всіма справами Спілки керують загальні збори та вибрані Комітети.

10. Загальні збори всієї спілки відбуваються не менш одного разу на рік яко З'їзд представників від кожного гуртку спілки, а також окремих письменників, причому час, місце й порядок скликання зборів визначає ЦК.

11. Загальні збори скликаються також по вимозі Ревізійної Комісії або по листівній заяві[705] не менш як десятої частини членів спілки.

12. Загальні збори: а) заслуховують доклади комітетів, б) вирішають загальні справи даної організації спілки, в) обирають місцевий і Центральний Комітет і Ревізійні Комісії в складі, що ухвалюють самі збори.

13. Комітети районні, повітові, губерніальні та Центральний керують справами даної організації спілки, переводять в життя постанови Загальних Зборів і мають право контролю за діяльністю гуртків і окремих членів свойого району, причому ЦК сам або по докладу якоїсь місцевої організації має право розпуску гуртка і виключення окремих членів за діяльність, що суперечить статутові й деклярації.

14. До скликання перших Загальних Зборів спілки всіма справами керує Тимчасове Організаційне Бюро, обране ініціативною групою, в складі, затвердженому Літо Головосвіти.

15. Тимчасове Бюро, а потім Ц. К. має право мати власну печать з назвиськом спілки.

16. Ревізійні Комісії контролюють господарчу й організаційну роботу комітетів Спілки. Комітети обов'язані подавати ревізійним комісіям по їхнім вимогам точні звіти й доклади про свою діяльність.

17. Кошти спілки складаються з постійних членських внесків розміром 1 карб, вступного та 1 карб, щорічного, що надсилається до ЦК і йде на організаційні справи, б) з добровільних внесків, ухвалених Загальними зборами, в) з прибутків від вечорів, вистав, лекцій, видань тощо, г) допомоги від державних та громадських установ та організацій.

18. Ліквідується Спілка постановою загальних зборів усієї спілки. Майно спілки в такому разі передається до розпорядження Літо Наросвіти. При ліквідації окремих організацій їхнє майно поступає до розпорядження ЦК «ПЛУГА».

Члени ініціятивної групи: І. Сенченко, С. Пилипенко, А. Панів, Гр. Коляда, Ост. Яровий, І. Шевченко[706], А. Крашаниця[707].

Харків, березень 1922 року

Платформа ідеологічна й художня спілки селянських письменників «Плуг»[708]

1. Наша доба — доба переходова від капіталістичного до комуністичного ладу, від клясового до неклясового суспільства, доба соціялістичних революцій і воєн, що розпочались у нас Жовтневою революцією.

2. Боротьбу ведуть: буржуазія, з одного боку, пролетаріят — з другого. Можна бути тільки по одному боці барикад. Інші клясові угруповання мають вибирати тільки поміж цих двох. Третього не дано.

3. Селянство в процесі клясової боротьби виявляє свою неоднорідність і окремими своїми частинами прилучається хто до буржуазії (куркульня, заможництво), хто до пролетаріяту (незаможництво, сільськогосподарське наймитство і здебільшого середняцтво). Останні групи ми називаємо революційним селянством.

4. Природа селянина подвійна: він і трудящий, він і власник. Цим пояснюється міжклясове положення селянства і його неусталеність у політичних симпатіях, і нетривалість у часи горожанської війни з соціалістичними гаслами — якості, що їм маємо протиставити свою свідомість.

5. Культурно-економічний процес, несучи в село нові способи продукції, інтенсифікацію і колективізацію сільського господарства, могутні машини, електрику та інші здобутки культури, несе разом з тим зачатки економічної революції на селі, що має село в цілому поволі урбанізувати, індустріялізувати, а селян у перспективі цього процесу включити в єдину пролетарську сім'ю як робітників землі.

6. Таким чином, селянство є потенціяльний пролетаріят, місце його — на протибуржуазному фронті, і гасла пролетаріяту є гасла свідомого революційного селянства.

7. Система радянської влади, що здійснює диктатуру пролетаріяту й сільської бідноти, дає їм можливість перебудовувати суспільство й вести його по шляху до нової соціалістичної культури, регулюючи певним способом господарчі взаємини.

8. Маючи точну й детально розроблену практичну програму, а також тверду лінію для праці на господарчому фронті, робітничо-селянська революційна суспільність ще й досі не має ясного пляну способів боротьби і знарядь на фронті культурному.

9. Тим часом тепер з переходом до так званого «мирного» будівництва в умовах непу, коли в місті росте й знов жиріє буржуазія, а в селі підводить голову куркуль, власник і орендар промислових закладів, що разом із впливом економічним ведуть наступ і ідеологічний, боротьба на фронті культурному набуває першорядного значіння.

10. Культурі буржуазній має бути протиставлена культура пролетарська. Міщансько-власницькій егоїстично-індивідуалістичній ідеології в першій протиставляється колективістично-творча — в другій.

11. Революційне свідоме селянство є майбутнє пролетарство, робітники землі. Гасла пролетарської культури — їхні гасла. Поруч пролетаріяту проти буржуазної культури — їхня тактика.

12. В сфері культурного будівництва величезну ролю має слово як основний спосіб передачі думок, слово усне й писане чи друковане. Таким чином, у загальній будові нової соціялістичної культури поважне місце займає створення нової робітничо-селянської літератури.

13. В часи панування буржуазії революційна робітничо-селянська творчість не мала можливости виявити себе, і тільки Жовтнева революція створила необхідні умови для її розвитку.

14. Розвиткові революційної селянської літератури на Україні стояв на перешкоді ще й національний гніт з боку російської шовіністичної буржуазії, що намагалася задавити все українське, незалежно навіть від клясової приналежности.

15. Тим самим українська селянська творчість опинилася на одному фронті з ідеалістичною українською дрібною буржуазією, що прагнула до буржуазно-демократичної революції й утворення своєї української культури, в противагу культурі російській, польській і т. д.

16. Це мимовільне об'єднання підтримувалося економічними умовами життя селянства, що давали змогу виходити на літературний кін майже виключно тим верствам, у яких переважав елемент достатньої власности над елементами тяжкої праці.

17. Силами цих буржуазно-куркулячих кіл була створена майже вся попередня література для селянства, зовнішньо — революційно-демократична, внутрішньо — власницько-міщанська.

18. Вплив цієї літератури, через недостатню свідомість нових творців, через загальну темряву й культурну відсталість нашого села, ще й досі тяжить над сучасною робітничо-селянською літературою як у сфері ідеології, так, звичайно, і в формах творчости.

19. Спілка селянських письменників «Плуг» ще 3 квітня 1922 року перша на Україні зафіксувала себе як певна соціяльна культурно-творча організація, що ставить собі за мету (§ 1 статуту) об'єднання розпорошених досі селянських письменників, що, ґрунтуючись на ідеї тісного союзу революційного селянства з пролетаріятом, ідуть разом із останнім до утворення нової соціялістичної культури й ширять ці думки серед селянських мас на Україні без різниці національностей.

20. Одночасно «Плуг» намітив основи своєї праці, опреділюючи її (§ 2 статуту) як боротьбу із власницько-міщанською ідеологією серед селянства й виховання як своїх членів, так і їхніми творчими зусиллями широких селянських мас у дусі пролетарської революції та притягнення їх до активної творчости в цьому напрямі.

21. Тоді ж «Плуг» намітив свої організаційні форми як всеукраїнської спілки письменників, які приєднуються до думок, висловлених у статуті й деклярації, тобто в ідеологічному вступі до нього, висловленому в §§ 1—2, і встановив спілчанську дисципліну в галузі контролю над працею окремих членів і колективного керівництва нею.

22. Працюючи як певна соціяльно-культурна творча організація, спілка «Плуг» (§ 3 статуту) не перешкоджає окремим її членам вступати одночасно до інших місцевих організацій, що стоять на ґрунті обстоювання соціялістичної культури. Таким чином, не корпоративні, але суспільно-громадські інтереси мають керувати всією працею спілки.

23. В результаті нашої праці до деякої міри опреділилися головні принципові положення, що можуть бути покладені в основу плятформи спілки, плятформи, що може бути остаточно оформлена, звичайно, тільки в процесі дальшої праці й боротьби на ідеологічному й художньо-творчому фронті.

24. У клясовому суспільстві красне письменство разом з усім іншим служить інтересам якоїсь певної кляси й тільки через клясу всьому людству. Тому пролетарська література, частиною якої має бути творчість революційно-селянських письменників плужан, є та, що організує психіку й свідомість трудових мас, маючи на меті досягнути завдань пролетаріяту як творця нового ладу.

25. Пролетарська література, будучи конструктором, організатором суспільної думки пролетарства і взагалі революційно-радянського суспільства, є разом з тим деструктором, дезорганізатором буржуазії і її літератури, борючися з її впливами на громадську психологію.

26. Революційно-селянська творчість плужан має бути скерована насамперед на організацію психіки й свідомости широких селянських мас і сільської інтелігенції в дусі пролетарської революції, а також поширення цих думок серед інших кіл населення: серед спільних пролетаріятові — з метою конструкції, серед ворожих — деструкції. Отож творчість плужан, як частина загально-пролетарської літератури, має бути антиподом буржуазної.

27. Буржуазна література навіть у буржуазній, а вже тим паче радянській, державі не сміє назвати себе перед лицем трудящих буржуазною й одверто виказати свої цілі. Вона повинна маскуватися за фальшовані гасла (здебільшого «демократичні»). Одночасно буржуазна література, передчуваючи свою загибіль і боячися щільно підійти до життєвої боротьби, затушковує свою сутність відривом од реального сьогоднішнього життя, збивається на містицизм, шукаючи рятунку десь зовні, уходить у сферу «чистого мистецтва», бавлячися формою яко самоціллю, і т. д.

Зразком такої творчости можуть бути твори неоклясиків, імажиністів[709], футуристів[710], символістів[711] та інших представників буржуазного суспільства.

28. В противність цьому революційно-селянські мистці, йдучи в ногу з пролетарськими, братимуть матеріял для своєї творчости з сучасної дійсности і побуту часів революції, а також революційну романтику життя й боротьби трудящих мас, переважно селянських, у минулому й його долю в майбутньому, освітлюючи все в дусі матеріялістичного світогляду, виходячи з прогноз, що він нам їх дає, як ото викладено в першій частині цих тез.

29. Отож основним завданням «Плуг» ставить собі створити широкі картини, твори зі всебічно розробленим сюжетом, головним чином із життя революційного селянства. Згідно з цим завданням «Плуг» прагнутиме поруч із революційною лірикою, що досі панувала в післяжовтневій українській літературі, продукувати твори з епічною й драматичною розробкою матеріялу, причому форма творів має наближатися до найбільшої широти, простоти й економії художніх засобів.

30. «Плуг» обстоює примат змісту проти буржуазних тверджень про найбільшу цінність твору — його мистецьку витончену форму. Зміст літературного твору дає словесно-художній матеріял для нього й змушує шукати відповідної форми, цебто зміст і форма суть діялектичні антитези, і зміст опреділює форму й сам художньо оформлюється через неї. Гармонійна художня синтеза змісту й форми дає найвищі, найліпші зразки мистецької творчости.

31. Форми клясової боротьби у переходову добу безмірно різноманітні й різнобарвні, відповідно до чого різноманітним є зміст революційно-пролетарської літератури і різноманітним має бути вибір художніх засобів для оформлення того змісту. Отож «Плуг» повинен доцільно використати художні засоби і способи продукування літературних творів, що створені були попередньою добою літератури так української, як і всесвітньої.

32. Не відкидаючи ніяких способів і форм, «Плуг», одначе, не піде шляхом фетишування якоїсь одної художньої форми чи способу продукції і, проклямуючи себе як певна соціяльна культурно-творча організація, категорично заперечує спосіб розмежування за формальними ознаками, що з них користалися буржуазні мистці, переносячи в літературу методи ідеалізму й метафізики.

33. Виходячи з цього, «Плуг» прагне в своїй продукції проводити єдиний суцільний образ, що розгортається динамічно протягом усього твору в залежності від його соціального змісту й потреби для здійснення основних завдань творчости. Одночасно «Плуг» має уникати роздрібних образів строкатої мозаїчної орнаментовки, що розгублює увагу й стає самоціллю в творах, званих імажиністичними.

34. Так само ритм твору має бути цільний, з динамічним розвитком, на протязі всього твору в залежності від розвитку його змісту й перипетій сюжету, втілених у єдиному творчому образі. Тим самим «Плуг» одкидає виділення слова й ритму в самоціль, як то роблять іноді футуристи, що дає наслідком продукування суто словесних, беззмістовних вправ.

35. Зрештою, не можна надавати надмірного значіння звуковим елементам у творі, як то роблять символісти, мелодисти і т. ін., викохані головним чином містицизмом[712], і треба прагнути до органічного сполучення цих звукових моментів з творчими образами й ритмами, зв'язуючи все в темпі, відповідному розвитку художньої дії — змісту.

36. Отож завданням «Плугу» є не культивування форм, що існували дотепер у буржуазній літературі або перенесених звідти в сучасну післяжовтневу, але виявлення нових принципів і типів форми шляхом практичного оволодіння старими літературними формами й перегартуванням їх у новому класовому змісті.

Таким чином, «Плуг» гадає, що тільки скористувавши багатий досвід минулого й критично розібравшися так у ньому, як і в спробах утворення пролетарської літератури, ми дійдемо до нової синтетичної форми революційної пролетарської літератури, частиною якої має бути й творчість «Плугу».

Бюро «Плугу»: Ів. Кириленко[713], А. Панів, П. Панч,

С. Пилипенко, Ів. Шевченко

Резолюції II Всеукраїнського з'їзду «Плуга»[714]

1. Велетенськими зусиллями робітничо-селянських мас під керівництвом комуністичної партії Радянська країна відбудовує зруйноване імперіялістичною й громадянською війною господарство. Цей підйом матеріяльного добробуту разом із поширенням світогляду трудящих, що являється наслідком Жовтневого перевороту, породжує величезний зріст культурних потреб.

Таким чином, ми вступаємо в добу культурної революції, що обумовлює дальніший процес наближення до комуністичного суспільства.

2. Пролетарське мистецтво (література в першу чергу) починаючи від нечувано-широкого маштабом своїм руху робсількорів, літгуртків, стінгазет і т. ін. до ідеологічно усвідомленої літературно-художньої продукції — є одна з головніших і складніших ділянок фронта культурної революції.

3. Але складність господарчих форм у Радянській країні в переходову добу, добу НЕП'и, форм, що почасти являються ворожими одна одній, продовжують разом із ростом свідомости робітничо-селянських мас також реставрацію старої ідеології буржуазії і разом оформлення нової буржуазії, що виявляється, в свою чергу, в літературній продукції свідомих і несвідомих агентів цієї буржуазії.

4. Таким чином, як не припиняється в нас клясова боротьба взагалі, так не припиняється вона й на літературному фронті. Революційна селянська література, оснівна суть якої має полягати в пропаганді ідеї «змички» і тих суспільно-громадських і господарських форм, що допомагають селянству стати на шлях комуністичного будівництва, має бути зброєю в руках трудящих проти клясових угруповань на селі, що допомагають буржуазії стримувати процес наближення до комунізму.

5. Блок сільської бідноти з радянським середняцтвом проти куркульні відповідним способом одбивається в літературі. Підтримувати цей блок має спілка «Плуг», гуртуючи навколо себе тих письменників, що визнають диктатуру пролетаріята й керуються постановами комуністичної партії, художньо відображаючи їх у своїх творах у формі, приступній широким селянським масам.

6. Всі ці положення «Плуг» уже зафіксував у своїй ідеологічній і художній плятформі, збудованій на основі плятформи «Октября» ще на початку свого існування, і в своїй дальшій роботі буде керуватися ними.

Водночас «Плуг» приймає в основі постанови І Всесоюзної Конференції Пролетписьменників, вважаючи одначе, що, відповідно соцільно-економічним умовам на Україні, ці постанови мають бути де в чому змінені й доповнені, що має бути пророблено Всеукраїнським З'їздом Пролетписьменників, де повинен взяти участь і «Плуг» як організація, що обстоює пролетарську ідеологію.

7. «Плуг» категорично заперечує залічування революційно-селянських письменників до так званих «попутників», вважаючи, що трудове селянство являється союзником і сутрудовником пролетаріята, здібним, за вченням тов. Леніна, перейти до комуністичного будівництва шляхом кооперування й колективізації.

8. Щодо «попутників» — «Плуг» вважає, що на Україні:

1) вони не відограють значної ролі, 2) що значна частина їх уже працює активно й чесно в лавах пролетарських і революційно-селянських організацій, 3) що до них не повинна провадитися політика нещадної репресії як наслідок безпідставної пихи деяких революційних письменників, що, одначе, не має ані на хвилину припиняти непримиримої ідеологічно, але тактично-обережної формально критики всіх можливих ухилів «попутників».

9. В справах взаємовідношень літературних угруповань на Україні «Плуг» лишається на своїх попередніх позиціях, цебто вважає необхідним обстоювати гегемонію пролетарської літератури, що здійснюється через певні літорганізації. Такою організацією мав би бути «Гарт». Але тактична лінія «Гарту», зайнята їм у справах організації літруху на Україні, змушує зараз зректися тимчасово утворення єдиного центру, з яким би мав блокуватися «Плуг», зберігаючи свою автономію яко революційно-селянської організації.

Примітка І: З'їзд підтверджує постанову щодо участи в ВАПП, вважаючи своє представництво в ньому тимчасовим до організації Всеукраїнського Центру, після чого «Плуг» в'язатиметься з пролетліторганізаціями через цей Центр.

Примітка ІІ: При організації пролетасоціяцій на місцях філії «Плуга» блокують з ними, не втрачаючи своєї самостійности.

Примітка III: «Плуг» бере участь разом з однородними організаціями в утворенні Всесоюзного центру революційно-селянських письменників.

10. Це не мусить спиняти допомоги з боку «Плуга» організації пролетарських літературних груп, що беруть в основу плятформу «Октября», допускаючи вступ у ці групи (зразком яких є «Молот») тих своїх членів, що здатні обслуговувати робітничі маси відповідним художнім матеріялом.

Примітка. Згідно з параграфом 3 статуту «Плуга» члени його можуть вступати до пролетліторганізацій, не пориваючи свого зв'язку з «Плугом» і роботи в ньому.

11. Беручи участь у тимчасовій формі об'єднання пролетліторганізацій на Україні — Бюрі Зв'язку, «Плуг» вважає потрібним залучити до участи в ньому й «Гарт» як найсильнішу літорганізацію на Україні.

Через свого представника в Бюрі Зв'язку «Плуг» домагатиметься найскорішого скликання Всеукраїнського З'їзду Пролетписьменників, де чільне місце має зайняти «Гарт», при умові визнання в основі плятформи «Октября».

12. Щодо російських пролетліторганізацій — «Плуг» вважає, що вони ступнево мають стати секціями єдиних асоціяцій пролетписьменників, де пріоритет має належати роботі українською мовою, як одного з головніших політичних завдань на Україні, завдань укріплення змички пролетаріята з селянством, що ні в якій мірі, звичайно, не має обмежувати задоволення культурних потреб нацменшостей на Україні.

13. Для переведення в життя ідеологічних завдань спілка «Плуг» у зв'язку з постановами XIII З'їзду РКП має особливу увагу звернути на виробництво в галузі створення нової юнацької й дитячої літератури, втягнення в літературну працю жіноцтва, організації критично-бібліографічної роботи, а також обслуговання трудящих мас Західньої України, — все шляхом засновання відповідних секцій і студій.

Примітка. Відночас «Плуг» має прикласти всі зусилля до перенесення своїх ідеологічних засад і методів практичної роботи на інші галузі мистецтва, засновуючи навколо себе відповідні організації — художні колективи й майстерні.

14. Оснівні творчі зусілля «Плуга» мають бути скеровані на художнє відображення нового побуту, боротьбу з просвітянством і церковщиною, при чому з'їзд «Плуга» зазначає корисний вплив у цій справі комсомольської частини «Плуга», що й надалі має бути оснівним двигуном, відповідно тій ролі, що виконує комсомол в соціяльно-побутових процесах на селі.

15. Лишаючись щодо формалістичних мистецьких шкіл на позиціях, що зазначені в плятформі «Плуга», з'їзд зазначає гостру потребу підвищення художньої кваліфікації своїх членів, для чого особливу увагу звернути на роботу літературних студій і самоосвіту окремих плужан. Журнал «Плужанин» в основу своєї програми має поставити керівництво й допомогу плужанам у справах літтехніки, не умаляючи своїх завдань яко організаційно-інформаційного органу «Плуга».

16. В своїй організаційній праці «Плуг», як і раніше, має повільно й обережно розгортати свою периферію, забезпечуючи свої філії належним політкерівництвом і тісно зв'язуючи їх з політосвітніми установами, насамперед сельбудами.

17. Кладучи в основу своєї діяльности свою плятформу, що безпосередньо випливає з оснівних засад комуністичної партії в галузі мистецтва, спілка «Плуг» і надалі коритиметься всім постановам компартз'їздів і органів компартії в цій справі.

18. З'їзд доручає ЦК «Плуга» керуватися в дальшій праці своєю плятформою і цими тезами в період до чергового з'їзду «Плуга», що призначається, як звичайно, в 4-ту річницю «Плуга» — 3-го квітня 1926 року.

1. Поруч з художньою літературою, що виховує читача через художньо-образне письмо, в сучасний момент є ще пекуча потреба в критиці, що, виховуючи читача, з одного боку, вказувала б на хиби та намічала б творчі шляхи письменникові — з другого.

2. Ця потреба є остільки важлива, що за розв'язання її взявся XIII З'їзд РКП, в резолюції якого про пресу пунктом 19 зазначено: «Необхідно поставити витриману партійну критику, яка, виділяючи й підтримуючи талановитих радянських письменників, поруч з тим вказувала б їхні помилки, що є наслідком не досить ясного розуміння цими письменниками характеру Радянського ладу, і скерувала б їх на переборення буржуазних забобонів...

...З'їзд підкреслює необхідність урегулювання питання про літературну критику та можливо повнішого партійного освітлення зразків художньої літератури на сторінках радянсько-партійної преси...»

3. Всесоюзний З'їзд пролетписьменників, керуючись цими вказівками партії, питання про критику деталізував, ухваливши цілу резолюцію в цій справі (див. журн. «Плужанин» ч. 2, стор. 17).

4. Приймаючи все це за основу, II З'їзд «Плуга» зазначає, що:

а) спілка «Плуг» втягла до себе літературно-творчі сили села, відсталі з боку літературної техніки;

б) склад плужан є в більшості партійно-комсомольський, незаможницький, що в ідеології своєї творчости керуються почасти клясовою свідомістю, а почасти здоровим соціяльним інстинктом, а тому, приймаючи резолюції і XIII З'їзду РКП (про пресу) і Всесоюзного З'їзду пролетписьменників як загально-керівничі постулати, ІІ-й З'їзд «Плуга» звертає увагу своєї організації на ліквідацію в першу чергу літературно-технічної відсталости серед своїх членів.

5. В цьому напрямкові II Плужанський З'їзд ухвалює:

а) повести роботу через пресу шляхом уміщення керуючого критичного матеріялу, як теоретичного, так у першу чергу аналізи творчости окремих тт. плужан;

б) подавати для низових організацій проспекти вправ по розробці формально-теоретичних питань;

в) місцевим студійцям стежити за пресою і весь відповідний матеріал досконально пророблювати, чи на закритих засіданнях-нарадах, чи шляхом індивідуальної обробки;

г) дбаючи за підвищення власної кваліфікації, звернути увагу місцевих філій на прищеплення художньо-мистецького смаку своїм авдиторіям, використовуючи для цього прилюдні вечірки.

Особливу увагу філіям звернути на ліквідацію художньо-теоретичної неграмотности своїх гуртків.

6. Виходячи із постанов з'їздів РКП, пролетписьменників, а також і з платформи «Плуга» («примат» змісту над формою) і стоючи перед небезпекою засмічення організації впливом ворожої ідеології як з боку тих груп, що «Плуг» обслуговує, так і з боку дрібнобуржуазних літературних теорій, II З'їзд звертає увагу на ідеологічну чіткість у плужанському складі та літературній продукції.

7. В цій галузі З'їзд пропонує: поруч з вивчанням літературної техніки вивчати й ширити марксівський метод дослідження літературних явищ, за допомогою якого як письменники, так і читачі змогли б виправити всі ідеологічні збочення твору, якими б формалістично-мистецькими серпанками він не прикривався.

8. Для цього через пресу поруч із зразками теоретично-художнього матеріялу подавати керуючий матеріял критично-марксівського характеру, ілюструючи його творами як плужан, так і інших літературних] угруповань.

9. Філіям на місцях підібрати критично-марксівську літературу за рекомендацією ЦК «Плуга» і подбати про критично-марксівську підготовку своїх членів.

Особливу увагу треба звернути на прилюдні демонстрації літтворів (літвечірки), використовуючи їх яко громадський виховуючий чинник.

10. Для найліпшого керування радянською суспільністю спілці треба подбати про ліквідацію громадсько-політичної несвідомости своїх кадрів, так і боротися з несвідомістю тих шарів суспільности, що їх «Плуг» обслуговує.

1. Сількорівський рух на Україні, що розпочався кілька років тому, зараз набрав широких розмірів: нині ми маємо багатотисячну армію політично-свідомих сількорів, які творять актив села.

2. Удосконалившись у писанні звичайних газетних дописів, а також цінуючи значіння революційно-художньої творчости для мас, сількори стремлять до зображень тих чи інших своїх спостережень у художніх формах.

3. Сількорівські гуртки на місцях є громадсько-політичними організаціями, і їхні завдання не тотожні з завданням літгуртків «Плуга» на селі, що є громадсько-мистецькими організаціями. Сількорівські гуртки організаційно підлягають своїм сількорівським бюрам, а політичне керівництво над ними належить партійним осередкам.

4. Але сількорівська армія є резерв, з якого «Плуг» мусить поповнювати себе молодими революційно-художніми силами.

Через це З'їзд ухвалює:

а) Надалі якомога більше поглиблювати й поширювати роботу «Плуга» серед сількорівських мас.

б) Там, де є наявність сил для утворення літературних організацій, а також надія на політичне керівництво над ними, утворювати серед сількорів літгуртки «Плуга».

в) В цілій сількорівській масі виявляти сількорів, що мають художній хист, і залучати їх до літгуртків «Плуга».

г) Літгурткам «Плуга» якнайтісніше зв'язатися з сількорівськими гуртками як для контактування практичної роботи, так і для пропагування серед сількорів ідеї революційно-художньої творчости.

ґ) Зв'язатися з поодинокими сількорами-мистцями, що по своїй територіяльній віддаленості не мають змоги бути членами літгуртків «Плуга», і допомагати їм у їхній літературно-художній роботі.

д) В центрах сприяти просуненню в газети та журнали сількорівських художніх творів, що послужить стимулом для дальнішої сількорівської роботи.

є) В кожному числі «Плужанина» давати статті про сількорів та їхню працю, в яких трактувати питання про збудження художньої думки серед сількорів, про практичний зв'язок сількорів з «Плугом» та про виховання сількорів яко революційно-селянських письменників, що мають поповнювати плужанські лави.

Пробудження активности революційного селянства до літературно-громадського життя поставило питання про втягнення в роботу жіноцтва.

Як партія провадить політичну роботу через окремий жінвідділ, так літгромадська робота вимагає утворення жінсекцій. Такою є секція при ЦК «Плуга». Жінсекції на місцях мають утворюватися тільки при філіях. На чолі жінсекцій повинні стояти дійсні члени «Плуга», по можливості партійки або комсомолки. В своїй роботі вони зв'язані з філією відповідним жінвідділом й центральною секцією. Своїм завданням жінсекції мають:

а) шляхом систематичної планової роботи виробити кадри жінок-літераторів, що обслуговували б спеціяльні жіночі журнали й загальну радянсько-партійну пресу;

б) освітленння в літературі економічного, громадського становища жінки в боротьбі за новий побут;

в) тримати зв'язок з виділеними центральною секцією «Плуга» товаришками і з свого боку провадити прикріплення товаришок до окремих гуртків, а також допомагати виявленню серед сількорівських мас жінок, що мають хист до літпраці;

г) притягнення до роботи жінсекцій членів «Плуга»;

ґ) крім поглибленої роботи, кожний член жінсекцій має брати участь у загальних студіях.

1. Скрізь — у центрі й на місцях відчувається гостра потреба в новій книжці для дітей. Цього вимагали вчителі на своїх конференціях, з'їздах, вечірках «Плуга», цього вимагає 16000 шкіл і дитячих будинків, 8400000 дітвори віком від 8 до 16 років, з них 1500000 учнів шкіл.

2. Стара школа й старі видавництва мали значну кількість літератури для дітей, просякненої певною буржуазно-клясовою ідеологією, напоєної релігійними, сентиментальними елементами, мораллю, призначеної для виховання рабів і покірних слуг капітала.

3. Жовтнева революція цілковито змінила всю систему виховання дітей, поклала нові підвалини в усіх галузях життя, зокрема в літературі й мистецтві. Довелося величезні запаси й здобутки старих авторів на 80% геть викинути.

4. Нова дитяча книжка може бути створена новими революційними письменниками та тими з попутників, що прийняли Жовтневу революцію.

5. Проглядаючи річну роботу «Плуга», мусимо констатувати значні наслідки літпродукції в галузі літератури для дітей, а саме: 80% книжок серії «Бібліотека селянина», систематичне обслуговування журналу «Червоні Квіти»[715], газет: «Юний Ленінець»[716], «На Зміну»[717], окремі видання, переважна більшість творів по різних читанках, збірках, альманахах, хрестоматіях («Червоні Свята», «Червоний Шлях», «До Перемоги», «Жовтневі Квіти», «В боротьбі», «Життя й Слово», «Комуна») і т. п.

6. Цілком логічно, що і в дальнішій роботі «Плуга» цей ухил в бік літератури для дітей буде, він природній, потрібний, його безумовно треба зміцнити, оформити.

7. Увага літературі для дітей з боку Наркомосвіти, постанова Наукпедкому Головсоцвиху[718] (див. «Плужанин» ч. 2) про збільшення роботи «Плуга» в цьому напрямку, утворення спеціяльного сектора дитячої літератури (Державне] Видавництво] України), початок серій «Дитячий театр», бібліотека шкільної молоди, книжка для малих дітей («Книгоспілка») і т. п. — дають ділком реальні гарантії на повне використання літпродукції революційних письменників, в тому числі й плужан, що особливо цінні яко письменники нової книжки для сільської дитини.

8. Досвід минулої роботи Центральної студії дитячої літератури при ЦК «Плуга» накреслює певні форми роботи в цій справі:

9. При більш міцних філіях, а почасти й літгуртках, педкурсах і ІНО мусять існувати студії дитячої літератури, що працюють за керівництвом окремого члена «Плуга» в контакті з Центральною студією.

10. Питання літератури для дітей близько підходить до педагогічних проблем і принципів. Студії мають тісний контакт з методичними комітетами Наросвіти, інспекторськими апаратами, з бюрами по дитячому руху, Репертуарними радами й т. д.).

11. По дитячих клюбах, бібліотеках, окремих колективах Юних Ленінців, окремих установах накоплюється значний досвід у справі з'ясування дитячих інтересів, тем, потреб, дитячого лексикону, реагування дитини-читача на нові твори й т. п. Без використання цього досвіду й орієнтації на дані його неможлива вірна лінія авторських спроб і шукань.

12. Для більшости письменників сучасний побут дитячий маловідомий. Участь у роботі студій робітників дитячих установ, бібліотек, комсомольців із дитячих піонерських груп, самих дітей дасть змогу виправляти хиби в змалюванні побуту, щодо мови, взагалі пристосованости даного твору до дитячої маси, відповідно вимог різного віку дітей.

13. Буйний зріст дитячої творчости в формі стінних газет, рукописних журналів, збірників, п'єс, віршів, утворення численних організацій дитячих пікорів[719] — потрібує вмілого керівництва з боку педагога. Допомогти й направити роботу таких дитячих редкомісій, редколегій, диткорів, груп — один з обов'язків студії та її членів.

14. Часто книжки для дітей малопридатні малим читачам мовою, будовою речень, складом термінів, фабулою, а чи й темою. Студія придивляється до дитячих творів, вчиться у них, а головне — ввесь час повинна мати на увазі саме таких читачів, якими є автори дитячих творів.

15. Конкретними формами зв'язку студії чи цілого гуртка «Плуга» або групи товаришів з дитячою масою визнаються: а) участь представників дитячої редколегії, окремих пікорів, шкілкорів[720] у засіданнях студії, її роботі; б) участь членів студій у засіданнях і роботі дитячих редколегій, бюрі пікорів, шкілкорів; в) доклади про дитячу літературу на вчительських зборах, конференціях, нарадах; г) створення спеціяльних гуртків по дитячій літературі при педкурсах, ІНО із числа студентів; ґ) дебатування й оживлення справи на сторінках місцевої преси в формі звітів про роботу студій, огляд дитячих газет стінних, дитячих журналів і т. п.

16. В справі засновання спеціяльних дитячих літгуртків («плуженят») слід утриматися від таких заходів, натомісць допомагаючи всебічно роботі місцевих бюрів і груп пікорів і шкілкорів.

17. Особливу увагу в творчості звернути на літературу: а) для дошкільного віку (цілковита відсутність радянських книжок для малих дітей); б) художню — беручи теми з виробничого життя, стану дітей-наймитів, дітей-робітників, селян в різних галузях народнього господарства СРСР; в) дитячі п'єси-інсценізацїі, пристосовані переважно до тем комплексів нових програмів Головсоцвиху (Порадник соцвиху); г) науково-популярні, зв'язані з економічними даними й особливостями УРСР; ґ) з життя природи й суспільства, тварин, комах, птахів і т. п., проводячи ідею службової ролі природи, біо-соціологічних законів співжиття й т. п.

Заслухавши доповідь Редколегії журналу «Плужанин», II Всеукраїнський З'їзд «Плуга» ухвалив:

1. Вважати видання спеціяльно плужанського органу за слушне, оскільки є потреба «Плугові» мати свою трибуну.

2. Вважаючи, що праця, пророблена Редколегією, велика й цінна, з'їзд все ж таки пропонує зробити в цьому виданні такі зміни:

а) зробити журнал періодичним;

б) збільшити кількість аркушів;

в) розрахувати це видання переважно на плужанина, а не на літгурток, як було раніше, і для цього давати теоретично-керівничий матеріял у формі серйозних, змістовніших, більших розміром статтів; але для тих літгуртків, що не мають добре підготованих керівників, або філій, що не окріпли ще, теж давати місце для відповідних вказівок і порад;

г) розділ літпрактики поширити;

ґ) дати відділ рецензій на поточні видання з красного письменства й поетики;

д) давати орієнтовочні статті з мистецького життя взагалі (про різні літературні організації, угруповання, напрямки й ін.);

е) при виборі матеріялу до «Плужанина» давати перевагу філіям на місцях, бо харківські плужани мають більше можливости щодо друкування своїх творів;

є) дати відповідне місце для вказівок щодо праці плужан серед сількорів.

3. Для підведення міцної матеріяльної бази журнала «Плужанин» заснувати при ЦК видавничий фонд «Плуга».

4. Місцевим філіям, літгурткам взяти активну участь в утворенні видавничого фонду шляхом влаштування платних вечірок, виступів, концертів, відраховання від гонорару, зборів добровільних внесків і т. ін.

5. В міру зміцнення видавничого фонду ЦК «Плуга» приступити до видання окремих творів плужан з масовим тиражем і приступною ціною.

6. Всі суми, а рівно й видавнича справа «Плуга», мають бути централізовані з метою надати цій роботі плановости, витриманости, успішного розповсюдження, збирання й одбору кращих творів плужан.

З'їзд вважає організацію драматичної продукції для сільських театрів справою першорядної ваги, що допомагає розвиватися революційному світогляду серед широких верств селянства й наближає їх до пролетаріяту, а тому з'їзд ухвалює:

1. Перетворити драмсекцію Харківської філії «Плуга» в центральну секцію при ЦК, яка має на меті керувати роботою драмсекцій філій.

2. Організувати майстерню при ЦК «Плуга», а також періодичні з'їзди, курси для драматургів-плужан. Проект організації доручити виробити й провести в життя центральній секції.

3. Пропонувати філіям виділити частину членів з відповідним хистом для праці в драмсекціях, яким доручається зв'язатися з театральними організаціями й драмгуртками, а також виявити творчі сили в галузі драматургії шляхом заповнення відповідної анкети. Для переведення цієї роботи використати апарат сельбудинків.

4. Пропонувати секціям філій тримати зв'язок з центральною секцією і з драматургами своєї філії, для чого:

а) подавати інформаційний матеріял про практичну й теоретичну роботу (звіти, конспекти доповідей, теоретичні статті, плани роботи, вивчення літератури) через часописи «Плужанин» і «Селянський Будинок»[721];

б) поставити справу рецензування й виправки п'єс у секціях центру і філій, зобов'язати секції центру й філій давати авторам шляхом листування вичерпуючу відповідь після розгляду п'єс у секціях.

Одночасно давати інформацію в почтову скриньку «Плужанина».

5. Вважати бажаним колективний метод створення п'єс, для чого пропонувати драмсекціям проробити відповідну роботу.

6. Зобов'язати кожну драмсекцію філії давати в центр періодичні інформації про свою роботу.

1. Прізвище. 2. Адреса. 3. Які теми цікавлять. 4. З якими напрямками драмтворчости знайомий. 5. Чого бракує для праці і які вказівки бажає одержати. 6. Які п'єси писав (зміст і форма). 7. Які п'єси, що йдуть по театрах, подобаються. 8. Чи вважає можливим для себе колективну розробку п'єс і в яких формах.

1. Секція письменників Західньої України являється одною з складових частин «Плуга» і працює під загальним керівництвом, як і всі інші секції ЦК «Плуга».

2. Метою цієї секції є:

а) відбивати в своїх творах радянський побут, даючи цим змогу закордонним масам Галичини, Буковини та американцям розуміти будівниче життя й побут молодої революційної радянської республики та вміщати в закордонній комуністичній пресі, особливо в американській, свій матеріял;

б) давати літературно-мистецький матеріял радянському суспільству про життя та боротьбу закордонних працюючих мас з буржуазією та ворогами різних гатунків.

3. Для цієї праці секція ставить в обов'язок притягти та об'єднати в ряди «Плуга» всіх тих письменників, що стоять ідеологічно на плятформі Жовтня, але перебувають поки що одиночками, цебто неорганізованими, як по різних кутках України, так і за кордоном.

Всі плужани — уроженці Західньої України вважаються членами секції і зв'язуються з Центральним Бюром секції в справах своєї специфічної роботи.

4. Секція повинна брати участь у радянській пресі взагалі, по змозі має видавати художню бібліотеку, зв'язуючись одночасно з такими організаціями, як МОДР[722] та організації політемігрантів.

5. Центральне Бюро секції знаходиться в Харкові і працює за керівництвом ЦК «Плуга».

Ознайомившися з матеріялом ревізійної комісії по обслідуванню діяльности ЦК і зокрема діловодства й грошової справи, З'їзд констатує, що з отриманням державної допомоги й налагодженням діловодства організаційна робота ЦК і зв'язок його з місцями значно поліпшали. Одночасно з цим ревізійною комісією виявлено низку дефектів, що зазначені в акті ревізійної комісії.

З'їзд затверджує акт ревізійної комісії і пропонує майбутньому складу ЦК вжити слідуючих заходів для остаточного усунення організаційно-технічних хиб у роботі, а саме:

1. Установити певну систему в листуванні ЦК з філіями й літгуртками з тим, щоб центр про роботу місць, а місця про роботу ЦК були систематично поінформовані. Бажано, щоб ЦК надсилало копії своїх протоколів до філій. Зберігати все листування з плужанами й філіями в справах ЦК.

2. Плужанам-авторам, що надіслали свої твори, давати своєчасну відповідь про використання цих творів.

3. Завести літературний архів, де б зберігалися матеріяли щодо творчости плужан, і поповнювати цей архів вирізками плужанських творів і рецензіями на них.

4. Поповнити плужанську книгозбірню в першу чергу творами плужан та іншими новими виданнями літературно-художніми та критичними; подбати про те, щоб книжки, які беруть для читання, поверталися акуратно й своєчасно.

5. Подбати про те, щоб всі члени «Плуга» одержали членські квитки і щоб ЦК вів облік видачі квитків.

6. Подбати про те, щоб члени нового ЦК регулярно одвідували свої засідання.

7. В справі ж грошовій подбати, щоб регулярно стягувалися 10% відраховання з гонорару плужан, а також подбати, щоб залишались копії з грошових відчитів, які надсилаються до фінвідділу.

8. З метою кращого керівництва і зв'язку з місцями рахувати необхідним, крім керуючого справами, мати одного постійного платного робітника з членів ЦК.

9. Подбати новому ЦК про помешкання для «Плуга».

10. З'їзд висловлює побажання, щоб ревізійна комісія нового складу не обмежувала своєї роботи однією ревізією під час Всеукраїнського з'їзду «Плуга», а перевела докладну ревізію роботи ЦК на протязі року не менше одного разу.

Постанова політбюра ЦК КП(б)У про українські художні угруповання[723]

Політбюро ще раз підтверджує, що ні одна з існуючих літературних організацій, у тому числі й «Гарт», не можуть претендувати на єдине представництво партії в ділянці художньої літератури і на монопольне переведення партійної лінії в цій ділянці.

У той же час ПБ ЦК визнає за шкідливе агітацію проти «Гарту», начебто організації націоналістичної, ворожої партії та ін. Не зважаючи на деякі дефекти, що виявились не в досить широкому охопленню пролетарських письменників, зокрема письменників з робкорів, та деяку кастову замкненість, ПБ ЦК визнає, що «Гарт» за весь час існування виконав велику працю щодо об'єднання навколо партії й Радянської влади найбільш живих і талановитих сил сучасної української літератури та поезії. «Гарт» до певної міри об'єднав український пролетарський письменницький фронт проти буржуазно-націоналістичної ідеології. На з'їзді «Гарту» відзначено дефекти й ухвалено відповідні постанови для їх усунення.

Існуюча організація селянських письменників «Плуг» провадить велику й важливу працю, яку партії слід всебічно підтримувати, але з тим, щоб місцеві групи «Плуг» не набирали масового характеру й не зливалися з організаціями сількорів. Робкори й сількори, як зазначено в резолюції ХІІІ-го з'їзду, є лише резерв, з якого шляхом роботи літорганізацій повинні виробитись пролетарські та селянські письменники. Щодо «Плуга», то він повинен залишатись організацією селянських письменників в ділянці художньої літератури. Місцеві осередки «Плуга» можуть виникати тільки там, де є партійні організації, що можуть керувати їхньою роботою. ЦК пропонує парторганізаціям взяти на себе це завдання і ні в якому разі не допускати відриву місцевих груп «Плуга» від партії.

До організацій попутників на Україні («Ланка», група літераторів, що об'єдналася навколо журналу «Життя й Революція»), яка приймає плятформу Радвлади, слід додержуватись тієї ж лінії, що зазначена про попутників у загальнопартійних постановах.

Визнати організацію єдиного Всеукраїнського центру пролетарських письменників за передчасну, бо для такого центру немає ще певних умов.

ЦК вважає за необхідне організувати серйозну марксівську критику й бібліографію, яка б викрила дефекти та збочення, що є як серед письменників «Гарту», так і серед інших літературних угруповань. Ця критика, підтримуючи талановитих радянських письменників, разом з тим повинна відзначити їхні помилки, які бувають тому, що ці письменники не завжди правильно розуміють радянську політику, а також направляти їх на ліквідування буржуазних та націоналістичних пересадків.

Об'єднана резолюція 3-го з'їзду «Плуга»[724]

1) Сучасний момент можна характеризувати як вступ у добу великої культурної революції. Населення Радкраїни швидким темпом входить в цю добу, але водночас спостерігаємо деяке розходження між культурними потребами робітничо-селянських мас і можливостями їх задоволити. З одного боку маємо загальне підвищення добробуту після років руїни, поширення світогляду трудящих як наслідок жовтневого перевороту і величезної політично-виховавчої роботи під керовництвом компартії. З другого боку маємо технічну відсталість нашої країни, брак матеріяльних засобів, брак кваліфікованої культурної сили.

2) Аналогічну картину бачимо і в літературі як у частині загального культурного фронту. І тут «жажда на культуру» випереджує зріст молодої революційної літератури, не дивлячись на безпереривне підвищення творчої продукції мистців, так у кількості, як і в якості, на певне поглиблення літературної кваліфікації письменників, що прийшли в літературу після Жовтня, зосібна літературного молодняка, — що створює своєрідні «літературні ножиці».

3) Водночас бачимо наявність упливу на революційних письменників дрібнобуржуазної стихії, як у місті, так і на селі, що породжує ідеологічне збочення і ухили, викривати які є перший обов'язок марксистської критики.

4) Одкидаючи рішуче закиди «Плугові» в цілому щодо «просвітянства», з'їзд підкреслює всю важливість і серйозність плужанської праці, що і надалі має скеруватись, згідно з § 9 резолюції ЦК РКП про політику в галузі художньої літератури, а саме: «поволі переводити молоді кадри селянських письменників на шлях пролетарської ідеології, проте ні в якому разі не збавляючи в їх творчості селянських літературно-мистецьких образів, цю конечну передумову впливу на селян».

5) Хоча «Плуг» має певні художні досягнення і дав значну продукцію, що становить до 30% всієї художньої продукції за останні два роки, все ж потреби читацької маси вимагають значно більшої і глибшої кваліфікації письменника і суворішого відношення до своєї творчости як окремих письменників, так і цілої організації.

Отже, майбутній рік ставить перед «Плугом» такі завдання:

6) Продовжувати і поглиблювати працю над мистецьким самоудосконаленням літературною самоосвітою і здобуванням технічних знань і навиків у формах роботи: насамперед індивідуальної, далі студійної та поглибленої — лябораторної, згідно з постановами Пленума ЦК «Плуга» 1 — 4-го жовтня 1926 року.

7) В цій роботі звернути увагу на вивчення як української літератури, так і західноєвропейської та російської, уважно ставлячись до творчости як ревписьменників, так і попутників, використовуючи всі надбання, що можуть трапитися у них і знадобитися для нашої творчости.

8) Особливу увагу звернути на удосконалення своєї мови, збагачуючи її, як сучасною лексикою, так і надбаннями старих українських клясиків, вивчаючи фразеологію, збираючи фольклорні матеріяли і т. інше.

9) Як з найбільшою увагою поставитись до створення нової дитячої книжки, брак якої гостро відчувається на книжному ринку і боляче відбивається на радянських дітях. З'їзд підтверджує свої постанови щодо цього на 2-му з'їзді «Плуга», що аж ніяк не згубили своєї актуальности.

10) Активну участь взяти в створенні радянської кінофільми, для чого ЦК «Плуга» увійти в ближчі зв'язки з Редакторатом ВУФКУ[726]. Як спеціяльне завдання плужанам поставити короткометражні кінофільми з селянського побуту комедійно-агітаційного характеру, виробничо-пропагандиського і фільми дитячої.

11) Констатувати, що з драматичною творчостю справа стоїть негаразд, що показують хоча б невдалі спроби конкурсів і одноголосні скарги діячів сцени. З'їзд ухвалює заходи ЦК «Плуга» щодо скликання семінару драматургів і вважає потрібним здійснити це у майбутньому році.

12) Не дивлячись на багатократні постанови відповідних органів про потребу налагодження справи з марксистською критикою, з'їзд констатує, що з цією справою і досі негаразд, і ухвалює практичні заходи, що були прийняті в постановах попереднього з'їзду (дивись № 3 «Плужанина»), вважаючи до того потрібним зорганізувати певний кадр плужан, що виявили свої критичні здібности, котрі б спеціяльно присвятили себе критичній праці, вивчали б потрібні матеріяли, втягувалися б у біжучу критичну працю і т. інш.

13) Підкреслюючи всю важливість участи плужан у періодичній пресі, особливо в журналах спеціяльного призначення з літературними розділами, з'їзд звертає увагу своїх членів на найсуворіше відношення до цієї своєї творчости, дбаючи про поширення тематики, більшу й досконалішу обробку творів, уникаючи шабльоновости й трафарету, що можуть тільки здискредитувати автора й знеохотити читача.

14) Для дальнішого зросту молодих літературних сил та їх навчання з'їзд ухвалює просити ЦК КП(б)У, Наркомос та інші установи про відкриття у Харкові літературного ВУЗ'а (технікума), що мав би дати потрібні знання молодим письменникам з історії й теорії культури, мистецтва та літератури зокрема.

15) Виходячи з вимог культурного росту читача, «Плуг» потрібно надалі викристалізовувати як міцну літературно-творчу групу революційно-селянських письменників на засадах, що вказані у статуті, плятформі і резолюціях попередніх з'їздів, котрі поглиблюють ці засади. Звідси з'їзд вважає переєстрацію, що її перевів ЦК, і орієнтацію на якість продукції — за цілком правильне. Роботу по дальшому втягненню в «Плуг» робити обережно, беручи лише одиниці, що виразно стають на шлях літературно-художньої творчости і поділяють ідеологічну плятформу «Плуга».

16) Дальніше форсування зросту і кількости філій без особливих на це даних з'їзд вважає за недоцільне. Філії засновувати лише при наявності не менш трьох дійсних членів «Плуга».

17) Удосконалюючи структуру організації та взаємовідносини з Центром і периферією, з'їзд зазначає потребу тіснішого зв'язку ЦК з філіями і окремими членами «Плуга» і навпаки. З цією метою треба збільшити керовництво ЦК через затвердження робочих планів та відчитів філій, а також форми регулярної надсилки товариських листів на периферію, де б освітлювалась робота і тактика «Плуга» серед складної сучасної ситуації на літературному фронті. Для вирішень принципового характеру бажано найчастіше скликати пленуми ЦК і Ревізійної Комісії. З метою живого зв'язку практикувати виїзди членів ЦК на периферію і використовувати наїзди представників провінціяльних філій до Харкова з метою взаємної інформації та інструктування.

18) Секції, що існували раніше в «Плузі» — розпустити, за винятком Нацсекцій, що являються і надалі бажаними. Щодо Секції ЗУ (Західньої України), то, виходячи з особливих функцій, що на неї покладаються, вважати бажаним оформлення її в виді автономної літературно-громадської організації при одночаснім добровільнім співчленстві її учасників в «Плузі» та інших ревлітоб'єднаннях.

19) Щодо гуртків, то з'їзд вважає за доцільне від безпосереднього організаційного керовництва ними одмовитись. Одночасно, будучи організацією масовою, «Плуг» мусить і надалі давати літературні поради як цілим гурткам, так і окремим початкуючим письменникам, допомогаючи останнім виявити свої здібності.

20) З метою тіснішої ув'язки роботи «Плуга» з політосвітніми органами у галузі керовництва літгуртками з'їзд ухвалює звернутись до Наркомосу з проханням утворити при ЛІТО відділу мистецтв Головполітосвіти дорадчу колегію з представників літературно-громадських організацій.

21) Щоб допомогти початкуючим письменникам виявити свої здібності і набути кваліфікацію — при філіях «Плуга» треба засновувати літературні студії як для членів «Плуга», так і бажаючих з-поза організації. Участь кожного окремого члена «Плуга» у роботі літгуртків вважати за неодмінний громадський обов'язок.

22) Визнаючи в принципі корисність організації пролетписьменників у всесоюзному маштабі для створення єдиного фронту пролетлітератури, «Плуг» вважає за потребу блокуватися з ВАПП'ом, не входячи в ближчі організаційні зв'язки, оскільки це може повести до надання «Плугові», організації революційно-селянської, функцій репрезентанта української пролетлітератури.

23) Вважаючи, що ні одна з існуючих літорганізацій не має права в повній мірі іменуватися пролетарською, що в творчості нашої спостерігаємо лише окремі елементи пролетарські, з'їзд разом з тим підкреслює нагальну і настирливу потребу засновання масової пролетарської письменницької організації. Цього вимагають:

а) Розвиток українізації пролетаріяту на Україні і потреба відповідного обслуговання його літературними цінностями.

б) Наявність широкого робкорівського і стінкорівського руху як першого етапу виявлення клясової свідомости через літературу і як основного резерву, звідки черпатимуться нові кадри пролетарських мистців.

в) Зріст у «Плузі» та інших літорганізаціях певної частини письменників, що своїми творчими устремліннями, працею в робітничих кварталах, усією своєю ідеологічною установкою потрібують об'єднання саме в масовій організації пролетписьменників.

г) Своєрідна установка ВАПЛІТЕ, що відступає від принципів масової організації й має особливі погляди на мистецько-громадську працю, що унеможливлює перехід туди як спролетаризованих елементів з «Плуга», так і новим кадрам письменницької молоди.

24) 3-й з'їзд «Плуга» констатує, що, не дивлячись на неодноразові постанови вищих парторганів про необхідність поліпшення матеріяльно-правового стану робітничо-селянських письменників (13-ий з'їзд РКП, резолюція ЦК РКП від 1/VII-1925 року і т. інш.) і вживані досі з боку профорганізацій заходи — робітничо-селянські письменники ще й тепер перебувають у тяжкім матеріяльнім і непевнім правовім стані.

Щоб зарадити цьому, 3-ій з'їзд «Плуга» постановляє:

25) Члени «Плуга» і його ЦК активно сприяють організації, зміцненню і закріпленню письменницької профорганізації в формі місцькомів при СРП Спілки Робос[727]. За прикладом Харкова допомогти організувати такі місцькоми по інших містах, де є відповідна кількість письменників, залучивши до них насамперед письменників-одиночок.

26) Просити письменницький місцьком, щоби він укупі з секцією робітників преси встановив по можливості тверді норми оплати за літературні твори, задля чого виробив би типовий договір, обов'язковий для всіх видавництв, у якім мусить бути обумовлено: мінімальний термін на право видання роботи письменника видавництвом, термін виходу з друку даної праці, заборона передруку, точна унормованість виплати гонорару і т. інше.

27) Через місцьком письменників піднести питання перед вищими профорганами про встановлення обов'язкового відраховування видавництвами на соціяльне страхування письменників.

28) Вжити відповідних заходів щодо утворення спеціяльного літературного фонду при Центральній Секції робітників преси, що має складатися з вкладів видавництв, пожертв, членських внесків та спеціяльно встановлених відраховувань від гонорару.

29) У справах санаторного лікування доручити своєму ЦК піднести питання перед Спілкою Робос, ВУРПС[728], Наркомосом[729] та іншими установами про відповідне відведення місць для письменників на курортах, у санаторіях, будинках відпочинку тощо.

30) З'їзд особливо підкреслює тяжкий стан письменників у справі житловій і доручає ЦК «Плуга» через місцьком письменників добиватися перед відповідними установами максимального задоволення письменників житлом. У цій справі треба вжити заходи з відведення чи навіть збудовання нового будинку — комуни письменницької, як у Харкові, так і по інших великих містах.

31) Щодо поліпшення культурного життя письменників ЦК «Плуга» разом з іншими літорганізаціями має рішуче піднести питання перед Наркомосвітою та іншими установами про відкриття будинку (клюбу) письменника в Харкові імени тов. Блакитного, згідно з постановою ВУЦВК'у, а також і по інших великих містах України, насамперед Києві.

32) Звернутися до Наркомосу з проханням про відпуск спеціяльних коштів на систематичні мандрівки-екскурсії письменників за кордон та по Радянському Союзу.

33) Піднести клопотання перед Раднаркомом про виділення спеціяльних коштів на утворення державних літературних стипендій, премій для конкурсів тощо, які стимулюватимуть революційних письменників до глибшої літературної роботи.

34) Заслухавши відчит редакції журналу «Плужанин», з'їзд констатує, що нею переведено чималу серйозну роботу відповідно до тих завдань, що були перед нею поставлені. Разом із тим з'їзд вважає, що водночас з підвищенням загального рівня кваліфікації членів Спілки мусить відповідно змінитися і характер спілчанського органу. Надалі «Плужанин» має орієнтуватися на активний літературний молодняк.

35) Для створення міцної фінансової бази для журналу з'їзд доручає ЦК «Плуга» перевести в життя заходи щодо засновання при «Плужанині» видавництва «Плуга». Кожний плужанин має бути обов'язковим передплатником, співучасником і агітатором свого часопису. Для вивчення інтересів читачів в кінці року перевести спеціальну анкету.

36) Редколегія журналу має вибиратися щороку на з'їзді «Плуга» або на пленумах ЦК.

37) Редакції подбати про виплату гонорару по можливості за весь матеріал чи принаймні за основні статті та матеріал художній. Загальну структуру журналу лишити стару, звернувши особливу увагу на літтеорію, літературний розділ та критику.

Політика партії в справі української художньої літератури[730]

1. Стоячи на ґрунті резолюції ЦК ВКП(б) в справі художньої літератури в червні 25 р., ЦК КП(б)У вважає, що:

Будівництво соціялізму в нашій країні, що одною з своїх передумов ставить творення української радянської культури, в цьому процесі на чільне місце висовує творення і розвиток української художньої літератури.

Будучи величезним знаряддям культурного піднесення робітничо-селянських мас, виявляючи творення нової соціалістичної культури, українська художня література водночас стає одним з наймогутніших засобів зміцнення союзу робітництва і селянства — знаряддям для пролетаріяту в ідейному керуванню цілим українським культурним процесом.

Тому перед пролетаріатом стоїть завдання активної і органічної участи в цій галузі й передусім широкого ознайомлення з українським літературним мистецтвом і організації пролетарської суспільної думки навколо цих питань (поширення й побільшення української художньої книги серед робітництва в профспілчанських і інших книгозбірнях, студіювання в різних формах цієї літератури в робітничих клюбах, в радпартшколах, в комсомолі — літературні диспути, вечірки з участю робітництва і т. інш.).

Повинно скласти суспільне пролетарське оточення українському художньому письменству, впливати на його і, таким чином, соціально ним керувати, а водночас виявляти нові літературні сили з лав робітництва.

2. Проводячи роботу, скеровану на підвищення соціальної і художньої якости літературного мистецтва, партія поборює всякі контрреволюційні, буржуазно-ліберальні тощо виявлення в літературі. В той же час партія висловлюється за вільне змагання різних угруповань та течій в цій царині: «Підтримуючи матеріяльно й морально пролетарську й пролетарсько-селянську літературу, допомагаючи попутникам і т. інш., партія не може надати монополії якійсь з груп, навіть самій найпролетарській по свойому ідейному змісту, — це значило б загубити, перш за все, пролетарську літературу» (3 постанови ЦК ВКП в червні 25 р.).

Тому жодна з літературних груп, існуючих на Україні, не може претендувати на монополію і на пріоритет.

3. Мистецькі шукання і змагання в українській літературі, що стоять на грунті пролетарської революції, відбуваються в соціяльній площині, наміченій резолюцією червневого пленуму ЦК КП(б)У, яка говорить, що на ділянці творення соціялістичної культури — йде боротьба за її ідейну чистоту з ворожими силами буржуазії.

Щодо шляхів української культури: «Партія стоїть за самостійний розвиток української культури, за виявлення всіх творчих сил українського народу. Партія стоїть за широке використання українською соціялістичною культурою, що будується, всіх цінностей світової культури, за рішучий її розрив з традиціями провінціяльної обмежености та рабського наслідування, за творення нових культурних цінностей, гідних творчости великої кляси.

Але партія це робить не шляхом протиставлення української культури культурам інших народів, а шляхом братнього співробітництва робітників і трудящих мас всіх національностей в справі будівництва міжнародньої пролетарської культури, в яку українська робітнича кляса зможе вкласти свою частку» (Червн[евий] пленум ЦК КП(б)У).

Творення молодої української пролетарської літератури може йти лише шляхом свого удосконалення, виявлення нових мистецьких вартостей, збагачення культурним надбанням всього людства. Але українському пролетарському письменству слід підходити до всіх джерел буржуазної літератури з відточеною марксівською зброєю, щоб не потрапити в лабети чужої ідеології.

4. Справжнє творення української пролетарської літератури може відбуватися тільки на базі постійного зв'язку з робітничими й селянськими масами, з виявленням істотних пролетаріяту художніх вартостей, з постійним взаємовпливом письменства і маси.

Відрив поодиноких осіб від цієї бази, розрив з нею зв'язків, самозакохування і самозамикання, бодай під гаслом «кваліфікації» — давав би явище соціяльного і мистецького занепадництва.

5. Одним з таких шляхів зв'язку літератури з масою є вживання літературно-художніх образів, властивих робітництву чи селянству, що, зрозуміло, жодним чином не може доводити до літературного хвостизму, цебто до відмовлення від світових мистецьких досягнень і до вульгаризації літературного твору. Гасло боротьби проти «хуторянства» правильне в розумінню протесту проти хуторянської обмежености й проти впливу на літературу хуторянського куркульства — безумовно, неправильне й шкідливе, оскільки воно визначає цілковите відмовлення від властивого селянству літературно-мистецького матеріялу: «Завдання полягає в тім, щоб переводити на рейки пролетарської ідеології їх (селянських письменників) кадри, що зростають, ні в якім разі не витравляючи з їх творчости селянських літературно-художніх образів, що є необхідною передумовою для впливу на селянство» (Постанова ЦК ВКП(б)).

6. Щоб відповідати завданню пролетаріату перетворити ціле соціальне буття, українська художня література, що стоїть на ґрунті пролетарської революції, має охопити й виявити в своєму мистецькому перетворенню всі відтінки суспільного життя. Зменшує сили пролетаріату та його творчездатність всяка обмежена зосередженість письменства виключно у вузькому життьовому колі села чи на відриванню від цілого пролетарського комплексу в робітничому побуті, чи, навпаки, повна відірваність від життя трудящих або відхід від життя взагалі — перехід до містики, екзотики, занепадництва та індивідуалістичної самоаналізи.

Занепадництво, що спостерігається по окремих ділянках літератури, заводить її до безперспективности й збиває її з шляху активного чинника соціялістичного будівництва.

Всі ці прояви зменшують соціяльну вартість літературного твору й водночас, хоча різними шляхами, стають містками, що ними в наше письменство проходять чужі впливи, ворожих пролетарському будівництву класових прошарувань.

7. Останніми часами буржуазні елементи в літературі виявляють себе не лише в «ідеологічній праці, розрахованій якраз на задоволення потреб української буржуазії, що зростає» (резолюція червневого] пленуму ЦК КП(б)У), але за кордоном Радянської України серед українських письменників фашистського націоналістичного табору складається похід на літературному терені проти соціялістичної України в спілці з фашистською Польщею.

Відблиски цього виявляються і в літературі на Радянській Україні («Убивство» Могилянського та інш.). Ці антипролетарські течії відбилися в роботі українських буржуазних літераторів типу «неоклясиків», не зустріли опору й навіть були підтримані деякими попутниками і ВАПЛІТЕ на чолі з Хвильовим та його групою.

8. Все це вимагає від українських пролетарських письменників щовиразнішого їх соціяльного самовизначення творчости, щобільшого відмежування від усяких буржуазних впливів, щоуважнішого відношення їх, як і всієї партії, до поставленого партією завдання боротьби з антипролетарськими й антиреволюційними елементами, поборювання формованої в літературі зміновіхівськими попутниками ідеології нової буржуазії, а водночас: «Терпляче відноситися до проміжшарових ідеологічних форм, терпляче допомагати цю неминучу велику кількість форм виживати в процесі все тіснішого товариського співробітництва з культурними силами комунізму» (Резолюція ЦК ВКП(б)).

9. Ці завдання можна виконати стілько, скілько партія зможе скласти кадри української марксівської критики.

Українська марксівська критика повинна поставити своїм завданням, підходячи з клясовим соціяльним поцінуванням кожного літературного твору, відзначити мистецькі досягнення, до якої б літературної школи не належав той чи інший твір («Молодняк», ВУСПП, «Плуг», УкрЛЕФ[731], ВАПЛІТЕ, «Неоклясики», група Хвильового, МАРС та інш.).

Сприяючи виявленню і розвитку молодих літературних сил, зокрема з лав пролетаріяту, марксівська критика повинна товариськи допомагати окремим письменникам та літературним групам, що виявляли помилки та збочення з певного пролетарського шляху і стали перед загрозою націоналістичного полону, що перед ними стоїть завдання визнати ті помилки та виправити їх в практичній літературній роботі.

Критика повинна виявляти розходження в таборі письменників-попутників, поборюючи буржуазні виявлення, відзначаючи наближення до пролетарського письменства, втягаючи найближчих до нас попутників в соціялістичне будівництво.

10. Ідейні розходження в галузі літературних форм і напрямів, що стоять і хотять стояти за завданням соціалістичної культури — не можуть набирати форм ворожнечи, повинні проходити на об'єднуючім ґрунті пролетарської солідарности, що висовує перед всіма літературними угрупованнями завдання їх об'єднання у Всеукраїнську Федерацію Організації Радянських Письменників, яка має об'єднати в собі також літературні групи національних меншостей на Україні (групи єврейська, російська, з журналом «Красное Слово»[732] тощо).

11. Виходячи з того, що велика частина українських робітників і трудящих закордону перебуває в занадто скрутному стані щодо культурної творчости, до того ж на Радянській Україні перебуває чимало письменників Західної України — сприяти групі літературних сил Західної України (з Польщі, Чехословаччини та Румунії) в утворенні Асоціації західно-українських революційних письменників.

12. Єдність завдання будування соціалістичної культури, що стоїть перед трудящими кожної радянської республіки, вимагає ще тіснішого зв'язку в культурновизвольній праці всіх народів СРСР.

Об'єднання пролетарських письменників України повинно увійти в товариські стосунки з такими ж письменницькими об'єднаннями Росії, Білоруси, Грузії та всіх інших союзних та автономних радянських республік. Це повинно йти до їх об'єднання у всесоюзну спілку літературних федерацій всіх народів СРСР на засадах пролетарського інтернаціоналізму, з поборюванням всяких національних протиставлень або претензій на гегемонію чи зменшення самостійної культурної творчости кожного народу. В той же час ця робота повинна проходити на ґрунті товариського співробітництва, співвпливу в участі художньої літератури у виконанні завдання будівництва соціялізму.

13. Щоб перевести це в життя, треба вжити, а також підтримати всі заходи для побільшення і поширення зв'язку українського письменства з письменством інших народів СРСР (побільшення перекладів на укр[аїнську] мову творів письменників інших народів СРСР, а також з-за кордону СРСР, обмін письменницькими відрядженнями між Україною, Росією, Білорусією, Грузією та іншими радянськими республіками, обов'язкова участь українських письменників в різних мистецьких та літературних відрядженнях з СРСР за кордон, що мають союзний характер).

ЦК ставить перед всіма партійними і радянськими органами завдання виказати всіляку моральну й матеріяльну допомогу українським письменникам та їх організаціям.

ЦК доручає Наркомосу, на основі зазначених пропозицій, розробити конкретні заходи щодо покращання стану революційних письменників України (авторське право, житловий стан, лікування, видавнича справа).

14. Політбюро ЦК КП(б)У доручає відділу преси намітити конкретні заходи до виконання зазначених постанов і пильно стежити за їх переведенням у життя.

Що ухвалив Четвертий з'їзд «Плугу»[733]

Заслухавши доповіді, 4-й з'їзд «Плуга» визнає, що:

1) В епоху соціялістичного будівництва основним завданням і одночасно елементом і передумовою цього будівництва являється піднесення культури, розвитку робітничо-селянських мас. Запобігти розриву між буйним темпом індустріялізації нашої країни і культурним розвитком трудящих мас може тільки вперта праця на культурному фронті усіх творчих сил під неподільним керовництвом пролетаріяту та його партії. В цій роботі головна роля «Плугу» яко спілки революційних селянських письменників полягає в тому, щоб засобами художнього слова в близьких для селянства формах притягати селянські маси до будівництва соціялізму.

2) 4-й з'їзд «Плуга» зазначає, що за 5 років своєї літературно-громадської праці поруч з посильними виконаннями цих завдань, поруч з досягненнями, що виявилися у процесі збирання сил і організації роботи спілки, є ще й чимало невиконаного. Відображення в літературній творчості моментів соціялістичного будівництва стоїть перед «Плугом» і тепер як головне завдання. Цього можна досягти тільки високою якістю літературної продукції.

Тому «Плуг» мусить концентрувати і надалі свої зусилля на мистецькій кваліфікації своїх членів.

3) В організаційній справі «Плуг» надалі має зректися форми організаційного масовізму, що, завдяки включенню до складу спілки великої кількости малокваліфікованих початкуючих письменників, призводить до зниження художньої вартости продукції колектива в цілому.

Але з'їзд зазначає, що ця відмова від організаційного масовізму не повинна ні в якому разі змішуватись з масовізмом в роботі, який лишається гаслом «Плуга», бо зв'язок з робітничо-селянськими масами і обслуговання їх являється єдиним джерелом, без якого не може існувати і розвиватися жодна революційна літературна організація.

4) З метою утворення єдиного революційного фронту літератури з'їзд доручає ЦК «Плугу» і надалі переводити разом зі спілкою пролетарських письменників — ВУСПП та «Молодняком», боротьбу за створення на Україні Федерації Радянських письменників.

5) 4-й з'їзд підкреслює значіння органу спілки «Плужанина» як виховавчого органа і, констатуючи, що не всі члени спілки є передплатники та співробітники цього журналу, нагадує відповідні постанови 3-го з'їзду «Плуга» про обов'язкову передплату органу спілки та співробітництво в ньому.

6) З'їзд затверджує постанову ЦК «Плугу» про вступ цілком колективом «Плуга» в пайщики видавництва «Плужанин» і передачу йому, яко пая, нерухомого майна спілки.

7) Рекомендувати всім членам спілки персонально вступити в пайщики видавництва, а також притягати до участи в ньому різні радянські організації і установи та окремих осіб, що співчувають меті видавництва «Плужанин».

«Плуг» на новому етапі[734]

I. Велетенська перебудова всього радянського села на соціялістичних основах, стихійний ріст колективного руху, остання боротьба за знищення глитая як кляси, рішучі кроки до індустріялізації сільського господарства, перші ластівки майбутніх агроміст — вимагають від усіх органів і організацій, що зв'язані в своїй роботі з селом, а значить, і від спілки селянських письменників «Плуг», відповідно перебудувати й свої організаційні форми, й методи своєї діяльности.

II. Готуючись до свого чергового V з'їзду в квітні 1930 р., спілка «Плуг» має самокритично і за допомогою критики радянського суспільства переглянути свій теперішній громадський і творчий шлях і намітити плян своєї подальшої діяльности на цьому новому етапі, що є логічним продовженням минулої праці.

III. Ідучи в ногу із загальним політично-громадським процесом, «Плуг» має перебудуватися в Спілку зв'язаних з сільським пролетаріятом і революційним селянством Пролетарсько-Селянських Письменників, що, спираючись на програмові засади комуністичної партії, беруть активну участь в соціялістичній перебудові села, маючи за знаряддя літературну творчість.

IV. За мету організації, як і досі, має бути активна боротьба з реакційною дрібновласницькою ідеологією серед відсталих шарів селянства та її впливами і зміцнення пролетарської, колективістичної ідеології, що має стати за домінанту всієї літературно-громадської художньої та критично-публіцистичної діяльности «Плуга».

V. Виходячи з цих міркувань, «Плуг» виключає зі своїх лав усіх тих, хто з тих чи інших причин не відповідає поставленим завданням, а зокрема, хто відбиває настрої власницького села. Виключені можуть апелювати до з'їзду. Лишаються в «Плузі» такі товариші: 1) Алешко В. С., 2) Бедзик Д. І.[735], 3) Божко С. З.[736], 4) Будяк Ю. Я., 5) Ведміцький О. М., 6) Вільховий П. Я.[737], 7) Гжицький В. 3., 8) Годованець М. П., 9) Головко А. В., 10) Гуменна Д. К., 11) Грудина Д. Я.[738], 12) Дукин М. В.[739], 13) Дорошенко Ю. М.[740], 14) Добровольський С., 15) Жилко Ю. З.[741], 16) Заєць В. К.[742], 17) Загоруйко П. М.[743], 18) Капустянський І. Н.[744], 19) Коваленко-Косарик Д. М.[745], 20) Ковальчук М. В.[746], 21) Ковальчук Я. О.[747], 22) Крижанівський П. С.[748], 23) Ладухін Ф. О.[749], 24) Лавриненко Ю.[750], 25) Луценко І., 26) Ляшенко Л. І.[751], 27) Минко В.[752], 28) Муринець В. М.[753], 29) Нефелін В. Д.[754], 30) Нечай П.[755], 31) Орисіо Т.[756], 32) Орлівна Г. І.[757], 33) Пилипенко С. В., 34) Панів А. С, 35) Різниченко В. І.[758], 36) Савченко Ю. А.[759], 37) Сайко М. П.[760], 38) Свекла О. Ф.[761], 39) Таль-Товстонос В. П.[762], 40) Темченко П. К.[763], 41) Усенко В. М.[764], 42) Худяк В. Т.[765], 43) Хуторський П. Р., 44) Німанський А. Е., 45) Шостак П. І.[766], 46) Штангей В. Ф.[767], 47) Яковенко Г. П.

VI. Частина плужан, живучи по містах, відірвалася від живої сільської дійсности. На село — віднині гасло «Плуга»: систематично практикуючи довгочасні подорожі, командировки, перебування та органічну працю в певних місцях (комунах, колгоспах, радгоспах і т. ін.), поновити зв'язок, вивчити й художньо відобразити сучасні процеси на селі.

VII. Культурне піднесення кваліфікує й підвищує невпинно вимоги радянського читача. Уперта праця коло самовдосконалення й опанування діялектично-матеріялістичної методи стають перед кожним письменником на ввесь зріст. Маючи досі за домінантний стиль реалізм, плужани повинні рішуче винищувати в своїй творчості натуралістичний намул як відгомін народницької ідеології. Шукання нових засобів і літературних прийомів, що відповідали б нашій добі й чинно впливали на читача, є завдання кожного письменника.

VIII. Працюючи на засадах інтернаціоналізму, «Плуг» мусить посилити зв'язки з організаціями революційно-селянських письменників інших народів. Утворенням німецької секції «Плуг» розпочинає активну роботу серед нацменшостей на Україні.

IX. Вітаючи утворення Всеукраїнської федерації радянських письменників, «Плуг» як один із членів-фундаторів цієї федерації має допомагати їй стати дійсно об'єднуючим центром радянського письменства на Україні, що мусить працювати за директивами компартії.

X. Беручи на увагу величезні завдання, що стоять перед радянським письменством, «Плуг» мусить подбати про нові його кадри, допомагаючи виявленню талановитих початківців як через свій журнал, так і іншими спеціяльно проробленими заходами.

XI. Журнал «Плуг» реорганізувати відповідно цих постанов і керуючись спеціяльною інструкцією. Склад редакції ухвалити такий: Головко А., Панів А., Пилипенко С., Савченко Ю. та Штангей В.

XII. Резолюцію оголосити в «Плузі» з закликом до членів «Плуга» й усіх читачів широко обговорити її, а так само проект нового статуту. На з'їзді переглянути також ідеологічну й художню плятформу «Плуга», опубліковану в Альманасі «Плуг» № 1. Популяризувати постанови Пленуму й поточну роботу спілки в загальній пресі.

15/I 1930 р.

Резолюція V з'їзду «Плуга»[768]

1. Доба соціалістичної реконструкції, доба великої перебудови всього господарства, — індустріялізація та колективізація, — бурхливі соціальні процеси в місті і на селі, — запекла клясова боротьба в зв'язку з ліквідацією глитая як кляси, ставить перед всією радянською літературою величезне завдання: висвітлення доби і активної участи художнім словом, літературно-громадською роботою в соціалістичному наступі пролетаріяту і революційного селянства на рештки капіталістичних елементів у нашій країні.

Особливо набирає значіння роля письменників селянських, що є активними учасниками велетенської, світового значіння перебудови села, індустріалізації та масової колективізації, що її провадить пролетаріят під керівництвом компартії.

2. Виходячи з цього, 5-й з'їзд «Плуга» цілком свідомо відзначає колосальну вагу і ролю селянського письменника і вважає, що пролетарська і революційно-селянська література є одним з засобів для запровадження впливу і керівництва комуністичної партії селянством в період великої реконструкції. Отже, на «Плуг», як передовий загін цієї селянської літератури на Україні, в першу чергу лягає завдання бути провідною організацією селянських письменників, боротися зі всіма проявами націоналістичної та буржуазно-куркульської ідеології так серед своїх читачів, як і з різними збоченнями, можливими в своїх лавах.

3. З'їзд з задоволенням констатує певне наближення і засвоєння наявним складом «Плуга» пролетарського світогляду та матеріялістично-діялектичної методи, наслідком чого у «Плузі» утворилась певна група письменників, що виявили себе у своїй творчости письменниками пролетарськими, яких «Плуг» вважає за основне ядро організації.

4. Виходячи з потреби зміцнити ідеологічно спілку і позбавити її хитливих елементів, з'їзд схвалює лінію Бюра «Плуга» та постанову пленуму про виключення 25 % зі складу «Плуга», — здебільшого тих, хто не відповідав своєю продукцією та ідеологічним настановленням завданням «Плуга» в реконструктивний період. Водночас з'їзд з задоволенням стверджує заходи Бюра до прилучення групи письменників-початківців з лав сільськогосподарського пролетаріяту — «ТРАКТОР», що мають забезпечити «Плуг» разом з подібними заходами новими, ідеологічно тривалими силами.

5. Це ще більш зобов'язує «Плуг» провадити масову роботу, що він її перше застосував у практиці українських літ[ературних] організацій, з цією відміною, що ця масова робота «Плуга» провадитиметься насамперед серед сільськогосподарського пролетаріяту та колективізованої бідноти у формах, відповідних нашій добі.

6. Необхідною передумовою творчої роботи «Плуга», співгучною реконструктивній добі, письменники-плужани вважають за свій обов'язок ґрунтовне вивчання економічних та соціяльних процесів, що відбуваються на селі. Для цього з'їзд зобов'язує кожного члена спілки систематично вивчати ці процеси через тривале, систематичне перебування та працю в колективах, радгоспах та комунах, а також періодичними подорожами до останніх.

7. Виходячи зі зміцнення зв'язків з сільськогосподарським пролетаріятом та колективізованою біднотою і беручи під увагу неосяжні перспективи дальшого зросту «Плуга» коштом сільськогосподарського пролетаріяту соціялістичного села і майбутніх робітників агроміст, з'їзд ухвалює постанову пленуму про перейменування спілки селянських письменників на спілку пролетарсько-селянських письменників.

8. Боротьба між колективістичною ідеологією та ідеологією індивідуалістичною з залишками глитайської провадиться і в межах колгоспів. «Плуг» орієнтується саме на ті передові наймитсько-бідняцькі групи у колгоспах, що репрезентують ідеологію пролетарсько-колективістичну, супроти рештків дрібнобуржуазної індивідуалістичної ідеології в межах тих же колгоспів.

Письменники-плужани мусять глибоко вивчити саме цю боротьбу в середині колгоспів і художнім словом відобразити у своїх творах.

9. Виходячи з засад ком[уністичної] партії про інтернаціональний характер роботи і дружню співпрацю української культури (й літератури зокрема) з культурою (та літературою) інших народів, з'їзд схвалює заходи Бюра «Плуга» щодо утворення німецької секції і доручає Бюрові «Плуга» й надалі провадити інтернаціональне виховання серед письменників-плужан та зміцнювати зв'язок з організаціями селянських письменників з національних] меншостей України. Щодо інтернаціонального характеру роботи спілки «Плуг» з'їзд з задоволенням зазначає заслугу «Плуга» в щільному зв'язку з іншими братніми літературами народів СРСР, зокрема міцний зв'язок з Всеросійським союзом селянських письменників (ВОКП), і надалі доручає Бюрові цей зв'язок додержувати.

Разом з цим з'їзд доручає Бюрові «Плуга» в подальшій роботі порушити питання про Всесоюзне об'єднання організацій пролетарсько-селянських письменників усіх народів СРСР.

10. Визначаючи себе як пролетарсько-селянську організацію, тим самим «Плуг» визначає і своє ставлення до інших літ[ературних] організацій, що існують зараз на Україні. З'їзд надалі доручає всіляко підтримувати ті з них, що фактично боряться за гегемонію пролетарської літератури.

11. Вітаючи утворення Всеукраїнської федерації радянських письменників, «Плуг», як один з ініціяторів-членів-фундаторів цієї федерації, має допомагати їй стати дійсно об'єднуючим центром радянського письменства на Україні, що працюватиме за програмовими засадами ком[уністичної] партії.

Одночасно з'їзд доручає Бюрові «Плуга» вжити заходів до найскоршого забезпечення федерації своїм видавництвом та літературними органами (журналом та літературною] газетою).

Водночасно федерація мусить подбати про різні заходи щодо обслуговування початківців, як то видання спеціяльного часопису для початківців, що мав би керуватися консультаційним бюром федерації радянських письменників. Федерація також мусить взяти участь у розробці питань щодо літ[ературної] освіти взагалі.

12. З'їзд доручає Бюрові «Плуга», користуючись цією резолюцією та іншими матеріялами з'їзду, опрацювати і подати до наступного пленуму спілки «Плуг», що відбудеться восени 1930 р., ідеологічну мистецьку плятформу організації.

Творчий шлях пролетарсько-селянської літератури[769]

1. Переглянувши в жорстокій самокритичній роботі творчість «Плугу», виявивши усі негативні й позитивні сторони в ній, з'їзд з задоволенням констатує велике зростання творчої продукції «Плуга», що за час від останнього IV з'їзду зросла вдвоє проти попередніх 5 років. Разом з кількісним зростанням творчість плужан і якісно підвищилася, наблизившись до здійснення завдань, що стоять перед літературою за доби соціалістичної реконструкції народнього господарства СРСР взагалі й сільського господарства зокрема. Творчі шукання пролетарсько-селянської літератури на сьогоднішньому етапі її розвитку упираються в проблему творчої методи й стилю.

2. «Плуг» розуміє літературний стиль як художнє втілення в мистецтві слова світовідчування й світорозуміння певної кляси. Становлячи собою органічну єдність усіх психоідеологічних і технологічних компонентів твору, стиль виявляє підхід художника до дійсности, виявляє способи художньої аналізи й синтези цієї дійсности, є один з виразів клясової психоідеології і класової боротьби.

Проте треба розрізняти стиль кляси у такому загальному його визначенні від варіяцій єдиного класового стилю, отих «ізмів», що їх завжди буває багато як на початку якоїсь епохи, коли приходить нова кляса, так і під час занепаду кляси, коли мистецтво й стиль даної соціальної групи разом із соціальним занепадом свого творця розпадається на безліч «ізмів». Клясовий стиль має багато течій і течійок і створюється він, з одного боку, у внутрішній боротьбі цих течій і течійок, а з другого боку — в боротьбі з клясово-чужими стилями. Варіації єдиного стилю, оті «ізми», мають свої ідеологічні відтінки й на цьому ґрунті боряться. Новий пролетарський стиль в мистецтві перебуває в стадії свого творення, в стадії окремих стильових течій, з-поміж яких в майбутньому переможе якась домінатна стилева течія, що найбільше відповідатиме психоідеології пролетаріяту — будівника соціялізму.

3. Не проголошуючи і не фабрикуючи за одним заходом свого якогось стилю, «Плуг» і не чекає пасивно на пришестя нового стилю, а активно творить його. Це творення відбувається й відбуватиметься в формі гострої боротьби з клясово-ворожими напрямками в літературі, в непримиренній боротьбі з механічним перенесенням стилів й художніх метод буржуазної літератури на ґрунт пролетарсько-селянської літератури.

З'їзд вважає за найголовнішу хибу багатьох плужанських творів неуважне ставлення їхніх авторів до стилевої культури і до творчої методи: у тому самому творі натрапляємо на механічну мішанину найрізноманітніших стилевих ознак. Конструктивно-схематичний реалізм, натуралізм цілком спокійно уживається з романтизмом. Якщо ми маємо вже уміле поєднання таких стилевих компонентів, як тема й сюжет, то проблема літературного портрета ще вимагає багато від письменника: схематизм, трафаретне подання й куркуля, й колективіста, недіялектичний, неглибокий показ героїв ще дуже помітні явища в нашій літературі.

З'їзд вважає, що в подальшій роботі «Плуга» (художній і критичній) треба провадити непримиренну боротьбу проти пережитків старого в літературній творчості плужан, а саме: проти схематизму й фотографізму як вияву безсилости автора, плазкого емпіризму у сприйманні і відтворенні явищ життя, побутовізму й етнографізму що не йде далі малювання зовнішніх виявів життя, проти народницького ідеалізму в розумінні й висвітленні соціяльних процесів на селі, дрібнобуржуазного романтизму й інших чужих стилевих нашарувань. Ці художні вади є наслідок, по-перше, малої уваги письменників до проблеми творчої методи і, по-друге — некритичного засвоєння літературної спадщини минулого.

4. Соціялістичний наступ на капіталістичні елементи в нашій країні викликав скажений опір тих елементів. В літературі про село цей опір відбувся у псевдоселянській, хуторянсько-куркульській літературі (Івченко, Осьмачка й інші). Буржуазно-міщанське ставлення до села як до єдиної дикунської стихії відбилося в оповіданнях Досвітнього, Йогансена й інш. Буржуазно-хуторянська література просякнута сентиментальними планами за минулим романтизуванням давнини, вона відображає село як недиференційовану цілість. За центральний образ цієї літератури є образ сердобольного інтелігента, що вболіває за «меншим братом».

На жаль, наша марксистська критика взагалі недостатньо висвітлює процес диференціяції літератури про село, мало бореться проти виявів клясово-ворожих тенденцій у цій літературі. «Плугові» надалі треба повести рішучу боротьбу з буржуазно-хуторянською літературою, показати, як клясово диференціюється література про село.

5. Творення нового стилю доби вимагає, насамперед, глибокого засвоєння марксо-ленінської науки і на цій базі сміливих художніх шукань і експериментів, критичного студіювання літературної спадщини минулих епох, широкої теоретичної літературознавчої обізнаности письменника. Проблема стилю конкретизується в таких своїх головних складових частинах: художня метода, тематика, образ, жанр, стилістика, композиція, емоціональна цілеспрямованість твору і т. інш.

6. Питання художньої методи — кардинальне питання творчости. В художній методі письменника виявляється ставлення його до світу, ступінь відповідности його світогляду до об'єктивної діялектики, до діялектики нашої соціяльної дійсности. Уперта робота над виробленням творчої методи, що конкретизується в стилі, — одно з найважливіших завдань і цілої спілки, й кожного письменника зокрема. Діялектико-матеріялістичний підхід до дійсности, глибоке розуміння конкретної різноманітности й своєрідности суспільних явищ на кожному відтинку часу, уміння схопити основну тенденцію процесу, отже, широкий діялектико-матеріялістичний світогляд письменника й глибоке розуміння політичних завдань моменту — ось філософська база для творчої методи письменника. Діялектико-матеріялістичний світогляд забезпечить письменника від того догматизму й пережитків народницького ідеалізму, що в чималій дозі ще трапляється у творчості усіх радянських письменників, у тому числі й плужан.

Між іншим, «Плуг» вважає за потрібне заперечити проголошення художньої методи психологічного реалізму як стовпового шляху пролетарської літератури. Ця некритично запозичена від бужуазної літератури метода, що конкретизувалася в гаслі «живої людини», не відповідає завданням пролетарсько-селянської літератури. Гасло «живої людини» є гасло позаклясове, воно відтягає письменника від актуальних завдань як учасника клясової боротьби, змазує цю боротьбу.

Література реконструктивної доби має показувати клясову людину в її перебудовній акції, у виробничих процесах, в яких людина, переробляючи зовнішній світ, переробляє себе саму, а насамперед в конкретних діях клясової боротьби.

7. Щодо тематики плужани виявили себе як активні співучасники нашого соціялістичного будівництва на селі. За доби відновного періоду плужанська творчість відбивала нові соціяльні процеси на селі, боротьбу незаможницько-середняцьких мас проти куркуля за новий побут, за нові виробничі відносини. Знайшли своє відображення в плужанській творчості й картини громадянської війни. Тут ми маємо вже не тільки художнє відображення окремих епізодів громадянської війни, а й спроби подати широкі синтетичні полотна.

8. Реконструктивні процеси на селі, процеси масової колективізації, знищення глитайні як кляси поставили перед пролетарсько-селянськими письменниками нові великі й відповідальні завдання. З'їзд констатує, що плужани вчасно перебудували свою роботу відповідно до актуальних потреб реконструктивної доби. Пролетарсько-селянські письменники вже взялися до відтворення реконструктивних процесів на селі, хоча треба сказати, що плужани, як і вся радянська література, ще відстають від соціялістичних темпів, не встигають йти в ногу з добою.

9. За один з найважливіших компонентів стилю є образ. Буржуазна література брала за центральний образ індивідуального героя, протиставляючи його юрбі, часто даючи йому розвиток не в напрямку до суспільства, а від нього. Пролетарсько-селянська література рішуче заперечує цей підхід, цей індивідуалізм, даючи в образах окремих персонажів образ героїчної кляси революціонера-будівника. Образ соціяльних груп села і міста, що згуртовані в єдиному революційно-будівничому пориві, що на наших очах перетворюють старе село, — це стрижневий образ пролетарсько-селянської літератури за доби реконструкції. Цей образ, всупереч меншовицькій теорії Переверзева[770], перебуває в постійній динаміці клясової боротьби, у постійному діалектичному рухові, і відобразити цю діялектику образа є головне завдання письменника.

10. Характер образа чималою мірою зумовляє певний жанр. Не обмежуючись художнім показом психологічного світу людей, їхнього побуту, станів їхньої свідомости (все це потрібне, але недостатнє), письменник тепер мусить у своїй творчості спускатися до бази, до виробничих процесів і відносин, що зумовлюють зміну побуту, психіки, свідомости. За один з найвідповідніших до цих літературних завдань жанрів є жанр виробничо-соціялістичний, що має такі характеристичні ознаки: 1) художній показ суспільної людини у виробничих і соціяльних процесах, у процесі клясової боротьби, 2) за стрижневий образ є колектив — будівник соціялізму, а не окремий герой, ізольований від свого соціяльного ґрунту, 3) сюжетна контроверса будується не на боротьбі індивідуальних героїв за свої індивідуалістичні інтереси, а на боротьбі суспільних кляс, клясових прошарків, де окремі особи є тільки репрезентанти клясових інтересів своєї групи. З'їзд констатує, що плужани є одні з піонерів цього актуального на сьогодні жанру.

Але це зовсім не значить, що інші жанри (науково-перспективний, психологічний, побутовий, філософський, публіцистичний тощо) непотрібні або зайві. Це тільки значить, що виробничо-соціялістичний жанр є один з найпридатніших для того, щоб відбити всю глибинність і конкретну складність реконструктивних процесів в нашій країні, тим більше, що показ усіх боків дійсности (психологічного, філософського, побутового) цей жанр включає в себе як доконечний, але не вичерпний елемент.

11. Плужанська лірика, переживши останніми роками кризу, що позначилася на всій радянській поезії дореконструктивного періоду, підноситься на вищий щабель активного відображення нових почувань, думок і волінь кляси будівника, що не тільки споглядає життя, але й перебудовує його, перебудовуючи разом свою внутрішню сутність. З'їзд ще раз підкреслює потребу рішуче боротися із залишками в ліричній творчості плужан вузько-споглядального ставлення до нашої дійсности і нової психіки, боротися зі штампами гладенького на цьому споглядальному ставленні заснованого вірша з його зовнішньо-площинним, поверховим спостереженням, втечею у красу природи, порожніми констатуваннями, старими ритмокомпозиційними та образотворчими засобами. З'їзд з задоволенням констатує появу нової поезії, що відбиває нові чуття й психіку кляси будівника, поезії, заснованої на активному світовідчуванні. Поширення й поглиблення діапозону тематики, відображення світовідчування нової людини, патосу будівництва, переборення старої поетики, культура динамічного ритму й нового образу, згрунтованого на реально-трудовій основі, — ось які завдання стоять перед поетами на сьогодні. Виробничо-соціялістичний жанр, перспективний, соціяльно-політичний, сатиричний, зокрема форма байки, що її створення слід підкреслити як велике досягнення «Плугу», масова (червоноармійська, комсомольська тощо) пісня, велика епічна поема — ось ті жанри й види, що їх надалі треба культивувати в нашій поезії.

12. Не зважаючи на велику вагу такої літературної форми, як художній нарис, і досі нема докладно розробленої теорії його. Ліфовці з «Нової Генерації», висуваючи літературу факта як основну форму, й досі не дали ні доброї теорії, ні практики в цій галузі. Література факта, яку проповідують ліфовці як єдину функціональну літературу, не може замінити взагалі художньої літератури. Але нарис повинен посідати цілком рівноправне місце в творчості плужан і в оцінці критики поруч з іншою художньою літературою. З'їзд закликає плужан до найтіснішого співробітництва своїми художніми нарисами у газетах і масових журналах. Добре написаний нарис з яскравим цілевим спрямованням є прекрасний засіб агітації і пропаганди за нові форми соціалістичного життя. Письменник, збираючи матеріял для нариса, мусить добре підготуватися у тій галузі, яку він описує. Слід уникати описів «взагалі» або йти по лінії найменшого опору, по лінії «розмов з візниками». Всякі «поетичні», «пейзажні», «ліричні» відбіги, не пов'язані органічно з викладом у нарисі, ужиті лише для «прикраси», для «художности» основного протокольного тла нариса, не досягають своєї мети, а лише надають нарисові зайвої солодкости й літературщини. Треба застерегти нарисовиків від двох скрайностей: протокольного, наївно-реалістичного опису фактів, надмірного захоплення літературним боком нариса (зловживання діялогу, як і пейзажу і взагалі порожньої балаканини).

Відзначаючи чималі досягнення «Плугу» в галузі нариса, з'їзд вважає, що надалі плужани мусять у своїх художніх нарисах відбити таку тематику: колективізація, побут, клясова боротьба в колективах, праця і побут сільськогосподарського пролетаріяту в радгоспах, зокрема в тракторних колонах, робітничий побут, соцзмагання, будування велетнів індустрії, агроміст, знищення куркуля як кляси, паростки нового життя й нового побуту, нові соціалістичні форми господарювання.

13. Драматична творчість членів «Плугу» за останні роки досягла чималих успіхів саме у продукуванні п'єс для сільських і робітничих драмгуртків і робітничо-селянських театрів. Проте треба сказати, що ця ділянка творчости останніми роками в нас занедбана. Відповідні організації (головмистецтво, видавництва, самі письменницькі спілки і навіть УТОДИК[771]) досі не тільки не зробили нічого для підвищення професійного рівня молодих драматургів, для зближення їх з театром, боротьби з халтурою, а навіть і для просунення доброякісної продукції на кін радянських театрів. Унаслідок цього маємо факт залишення окремими досвідченими драматургами праці для театрів і перехід до інших форм творчости (повість, роман).

З'їзд ставить перед драматургами «Плугу» такі завдання: взятися до відображення сучасних актуальних тем, братися як до ширших полотен, так і до естрадного типу творів. Драматурги якнайшвидше мусять перебороти старі штампи, навички, утворювати свій власний стиль, щоб остаточно позбутися впливів старої народницької школи. Драматургам треба збагатити себе не тільки на формальні знання (закони театру й драматургії), а навчитися орудувати в своїй творчості методою діялектичного матеріялізму, не спрощуючи художнього твору до сухої агітки чи до солоденької інсценіровки підручника з політграмоти. Шукати оцінки своїх творів не лише у фахової критики після надрукування п'єс, а подавати свої твори на обміркування широких робітничо-селянських мас глядачів ще до друку.

14. З'їзд ще раз підкреслює величезну вагу постійного й систематичного підвищення кваліфікації письменника. Констатуючи щодо цього значні досягнення плужан, з'їзд вважає, що опанування літературної техніки, теорії літератури далеко не досить. Кожен плужанин повинен серйозно поставитися до виявлення свого художньо-стилістичного обличчя. Ігноруванню упертої роботи над стилем, словом, фразою, сюжетом не може бути місця. Вся літературно-мистецька учоба повинна базуватися на глибокому засвоєнні діялектичного матеріялізму та принципів марксистського літературознавства. Відзначаючи велику роботу, що її проробила критична секція «Плугу», з'їзд вважає за потрібне широко підтримувати й стимулювати роботу цієї секції надалі. Секція повинна втягнути в свою роботу якнайбільше плужан і зв'язатися в своїй роботі з катедрою літературознавства при Інституті Марксизму[772] та Інститутом Шевченка. Жоден твір члена «Плугу» не повинен пройти мимо уваги критичної секції.

15. У порядкові учоби, поглиблення кваліфікації та готування кадрів з'їзд вважає за потрібне заснувати при ЦБ «Плугу» студійні майстерні за жанрами чи якимись іншими ознаками. З'їзд пропонує ЦБ організувати й поставити по-діловому роботу консультаційного бюра. В інтересах підготування кадрів письменників з'їзд звертає увагу федерації радянських письменників на доконечність організації широкого консультаційного бюра при федерації та видання масового художнього журналу для початківців, де мусять взяти участь всі організації, що входять в федерацію.

З'їзд підносить свій голос за якнайскоріше відкриття в Харкові літературного вузу, що має готувати літературні кадри.

16. Підсумовуючи творчі надбання і стилеві шукання плужан, з'їзд може сказати: відкидаючи вербалістські критичні вправи над «ізмами», канонізацію і видавання цих «ізмів» за домінантний пролетарський стиль, «Плуг» близько в своїх стилевих шуканнях підійшов до тих завдань, що їх ставить перед літературою наше соціялістичне будівництво.

«Плуг» проти ідеалістичних манівців у літературі.

«Плуг» за матеріялістичне мистецтво, що щиро слугує актуальним потребам нашої великої доби пролетарських революцій і соціялістичного будівництва.

«Плуг» за стиль, що є художня конкретизація діялектико-матеріялістичного приймання й відтворення довколишньої дійсности.

Про перебудову літературно-художніх організацій[773]

ЦК констатує, що останніми роками на основі значних успіхів соціялістичного будівництва досягнуто великого так кількісного, як і якісного зростання літератури та мистецтва. Кілька років тому, коли в літературі був ще чималий вплив чужих елементів, що надто пожвавилися з першими роками непу, а кадри пролетарської літератури були ще слабкі, партія всебічно допомагала утворенню та зміцненню окремих пролетарських організацій в галузі літератури та мистецтва, щоб зміцнити позиції пролетарських письменників і працівників мистецтва.

Тепер, коли вже встигли вирости кадри пролетарської літератури і мистецтва, висунулись нові письменники та художники з заводів, фабрик, колгоспів, рямці нинішніх пролетарських літературно-художніх організацій (ВОАПП[774], РАПП[775], РАМП[776] і інш.) стають вже вузькі і гальмують серйозний розмах художньої творчости. Ця обставина створює небезпеку перетворення цих організацій із знаряддя найбільшої мобілізації радянських письменників і художників навколо завдань соціялістичного будівництва на знаряддя культивування гурткової замкнености, відриву від політичних завдань сучасности та від значних груп письменників і художників, що співчувають соціалістичному будівництву.

Звідси потреба відповідно перебудувати літературно-художні організації і розширити базу їхньої роботи.

Виходячи з цього, ЦК ВКП(б) ухвалює:

1) Ліквідувати асоціації пролетарських письменників (ВОАПП, РАПП).

2) Об'єднати всіх письменників, що підтримують платформу радянської влади і прагнуть брати участь у соціалістичному будівництві, в єдину спілку радянських письменників з комуністичною фракцією в ній.

3) Провести аналогічну зміну лінією інших видів мистецтва.

4) Доручити оргбюрові опрацювати практичні заходи до проведення цієї ухвали.

ЦК ВКП(б)

На рівень нових завдань[777]

Вступ СРСР в період реконструкції всього народнього господарства, розгорнутий наступ соціялізму на капіталістичні елементи по всьому фронтові вимагають рішучої перебудови методів і форм роботи й керівництва у всіх ділянках соціялістичного будівництва. Завдання й характер перебудови роботи по-новому з виключною теоретичною глибиною й найбільшою ясністю були уґрунтовані й викладені в промові т. Сталіна «Нові обставини, нові завдання господарчого будівництва».

Вимога партії перебудуватися відповідно до нових завдань соціялістичного будівництва стосується не тільки господарчих організацій. Це стосується геть усіх організацій, усіх ділянок соціялістичного будівництва, у тому числі й ідеологічного фронту.

У ділянці ідеологічній партія провела рішучу боротьбу з ворожими марксизмові-ленінізмові теоріями. Викрито й розбито рубінщину[778], механіцизм[779] і меншевикуватий ідеалізм[780], антимарксистські теорії на аграрному фронті, переверзіянство, літфронтівство[781] і т. д. Лист т. Сталіна до редакції «Пролетарская революція» дає нищівну критику троцькістських контрабандистів, ревізіоністів всіх відтінків і гнилого лібералізму у питаннях історії більшовизму. Він відіграв важливу ролю в посиленні партійної пильности до вилазок клясового ворога і його агентури на всьому ідеологічному фронті.

Ухвала ЦК ВКП(б) від 23 квітня «Про перебудову літературно-художніх організацій» має величезне значення для цього фронту, ґрунтовно й конкретно ставить питання про перебудову відповідно до нових завдань літературно-художніх організацій, які більш ніж інші організації затягли перебудову, дуже відставши від темпів і вимог, що ставить перед ними саме життя.

Вирішальні успіхи соціялізму за останні роки спричинили рішучий перехід переважної більшости старої технічної інтелігенції на бік радянської влади, відвертий і послідовний перехід на ці ж позиції видатніших вчених країни, які віддають свої великі знання справі соціялізму, що виявилося зокрема в повороті Всесоюзної Академії Наук до розроблення актуальних завдань соціялістичного будівництва.

У ділянці літератури цей поворот виявився в активній участі широких письменницьких кадрів, що стоять на плятформі радянської влади, в соціялістичному будівництві, що найшло своє відображення в їхній художній творчості (Л. Леонов[782], М. Тихонов[783], М. Шагінян[784], Малишкін[785]та ін.).

П'ятнадцять років пролетарської диктатури прилучили до науки, техніки, літератури й мистецтва десятки й сотні тисяч робітників і селян. Значно зросли «кадри пролетарської літератури й мистецтва, висунулись нові письменники й художники з заводів, фабрик, колгоспів». Маркс і Ленін завжди підкреслювали те твердження, що справді невичерпні таланти в товщі народніх мас. Ці таланти гибли й гинуть в країнах капіталізму. У нас же, в країні пролетарської диктатури, утворена можливість безмежного розквіту й зросту сил у всіх ділянках культури для щонайширших мас трудящих. У світлі успіхів соціялізму, зросту нових кадрів пролетарської інтелігенції, повороту на позиції соціялізму старої інтелігенції історичне значення має ухвала ЦК ВКП(б) від 23 квітня. Вона виявляє зріст нашої літератури й мистецтва, з разючою ясністю показує вияв і піднесення творчих сил із надр трудящих, накреслює конкретні шляхи дальших завойовань на цьому фронті.

Ухвала ЦК знаходиться в найщільнішому зв'язкові з заходами партії, скерованими на те, щоб науку й техніку зробити власністю широких мас трудящих. Вона сприятиме подальшому розквітові літератури й мистецтва в Радянському Союзі.

«Кілька років тому, коли в літературі був ще чималий вплив чужих елементів, що надто пожвавилися з першими роками непу, а кадри пролетарської літератури були ще слабкі, партія всебічно допомагала утворенню та зміцненню окремих пролетарських організацій в галузі літератури й мистецтва, щоб зміцнити позиції пролетарських письменників і працівників мистецтва» (з резолюції).

Історично цілком потрібно було існування на тому етапі окремих пролетарських організацій в ділянці мистецтва й літератури. Але за останній час, в зв'язку з новими обставинами в країні і новими завданнями, що стоять перед літературою і мистецтвом, РАПП із організації, що сприяла зростові літератури й мистецтва, стала перетворюватися на свою протилежність. «Рямці нинішніх пролетарських літературно-художніх організацій (ВОАГТП, РАПП, РАМП і інш.) стають вже вузькі і гальмують серйозний розмах художньої творчости. Ця обставина створює небезпеку перетворення цих організацій з знаряддя найбільшої мобілізації радянських письменників і художників навколо завдань соціалістичного будівництва на знаряддя культивування гурткової замкнености, відриву від політичних завдань сучасности та від значних груп письменників і художників, що співчувають соціалістичному будівництву».

Організаційна структура літературно-художніх організацій не відповідає новим обставинам і завданням літератури. Ця обставина побільшувалася невижитими ще всупереч прямим вказівкам партії елементами групування, гурткової замкнености і недостатньої самокритики. Гурткова замкненість, підміна ідейно-виховної роботи адмініструванням сприяли також відриву РАПП від певної частини пролетарських письменників.

Потрібно також зважити, що подальшому розвиткові літератури перешкоджають багато помилок в теоретичних і творчих висловлюваннях деяких керівних робітників РАПП, помилки, що дотепер до кінця не викриті через часами далеко не принципові міркування.

До найяскравіших помилок творчого порядку стосується ставка на індивідуальний психологізм. Виходячи з цього, розвивалася ідеалістична теорія «живої людини», найповніше сформульована в тезі «світ — це людина». Цей висновок щільно був пов'язаний з такою методологічною настановою: «Аналіза психології індивідуальної є кращий шлях літератури до розуміння психології соціальної» (Див.: Авербах. «О задачах пролетарской литературы»).

Але ця робінзонада не має нічого спільного з марксизмом. Зрозуміти психологію окремих осіб можна тільки через аналізу суспільних взаємин, продуктом яких вони є.

«Соціяліст-матеріяліст, що за предмет свого вивчення бере певні суспільні взаємини людей і тим самим уже вивчає і реальні особи, із дій яких і складаються ці взаємини. Соціолог-суб'єктивіст, починаючи своє міркування начебто з „живих осіб“, насправді починає з того, що вкладає в ці особи такі думки й почуття, які він вважає за раціональні (тому що, ізолюючи своїх „осіб“ від конкретних суспільних обставин, він тим самим відняв у себе можливість вивчати справжні їхні думки й почуття), ц. т., „починає з утопії“» (Ленін, т. І, ст. 280).

Теоретичні вигадки про індивідуальний психологізм як наш курс в літературі в корені суперечить методологічним настановам Леніна і неминуче веде до відриву від актуальних проблем соціялістичного будівництва і клясової боротьби, що чудово демонструється в деяких романах, зосібна в «Рождении героя»[786].

Неленінські настанови у питаннях теорії культури виявилися й на критиці й на художній творчості. Критика стоїть, як правило, на дуже низькому теоретичному рівні, явно відстає від художньої творчости. Якщо в літературі ми маємо за останній час значні художні твори («Клим Самгин» Ґорького, «Разгром» Фадєєва[787], «Бруски» Панферова, «Разбег» Ставського[788] і інш.), то не можна говорити про аналогічні успіхи в галузі літературної критики.

Грубих політичних помилок припущено і в ставленні до попутників. На сторінках керівного журнала «На литературном посту» в низці статей культивувалася явно «лівацька» настанова — «не попутник, а союзник або ворог» (№ 2. —1931 р.). Явно не розуміючи процесу повороту письменників, журнал виставляє гасло «союзник або ворог — от основна постанова питання, яку ми даємо тепер» (№ 11.— 1931 р.).

Розвиваючи цю неправильну настанову журнала, тов. Авербах намагався підвести під неї теоретичну базу. Схематизуючи й вульгаризуючи лінію партії щодо інтелігенції, він пише: «Йти сьогодні з революцією, — інакше кажучи, значить бути певним у можливості побудови соціялізму в нашій країні. До тих, хто йде з революцією, чи підходить назва „попутник“ — хіба це не союзник». Всіх останніх радянських письменників, не підігнаних під цю формулу, відкидається в табір контрреволюції: «хіба це не супротивник, не ворог, не агентура клясового ворога» («Из Рапповского дневника»). Так методами голого адміністрування розв'язується проблема «попутництва». Завдання переробки й перевиховання попутників знімається. Але таке трактування питання в корені суперечить лінії партії. Остання ухвала ЦК про перебудову літературно-художніх організацій всім своїм вістрям скерована проти «лівацького» вульгаризаторства, спрощенства у ставленні до попутників, що стоять на плятформі радянської влади.

Партія неодноразово давала керівництву РАПП вказівки про потребу рішучої перебудови своєї роботи, наближення її до завдань соціялістичного будівництва. Багаторазово зазначалося на те, що РАПП не адміністративна, а ідейно-виховна організація. Зазначалося на потребу розгортання самокритики, на потребу об'єднати всі сили пролетарської літератури й критики на принципових позиціях. Одначе всі ці прямі й непосередні вказівки партії значною мірою не було виконано.

От чому так своєчасна увага ЦК про ліквідацію РАПП і ВОАПП, про об'єднання всіх письменників, що підтримують плятформу радянської влади і прагнуть брати участь в соціялістичному будівництві, в єдину спілку радянських письменників з комуністичною фракцією в ній. Ухвала ЦК дає рішучу спонуку до ліквідації групової відокремлености, гурткової замкнености, елементів родинности й необ'єктивности критики. Письменники, що співчувають соціялістичному будівництву, разом з пролетарськими письменниками увійдуть до єдиної спілки радянських письменників. Створюються умови підвищити художню літературу на вищий ступінь для справжньої принципової, розгорнутої боротьби з антипролетарськими, опортуністичними тенденціями й течіями в художній літературі й мистецтві.

Перед спілкою радянських письменників і її комуністичною фракцією стоїть величезної важливости завдання — створити високохудожню, соціялістичну своїм змістом літературу. Спілка письменників повинна буде забезпечити такі умови творчости, виховати такі кадри, щоб у недалекому майбутньому могла з'явитися література насправді достойна кляси, що героїчно здійснює побудову нового безклясового суспільства.

Гасло — за соціялістичну літературу, за Магнетобуди[789] в літературі повинно стати прапором спілки письменників. Пролетаріят під керівництвом компартії будує соціялізм, створює соціялістичну культуру. Література є частина загального фронту культурного будівництва. Пролетарська література, що правильно відбиває соціялістичні взаємини, які уклалися й укладаються, безперечно своєю суттю є соціялістична. Одначе не вірно цілковито ототожнювати пролетарську літературу доби переходового періоду соціалістичною своєю суттю з літературою соціалістичного суспільства.

Перед спілкою радянських письменників повстають велетенські завдання в зв'язку з другою п'ятирічкою. Важливішим політичним завданням другої п'ятирічки є ліквідація капіталістичних елементів і клясів взагалі, побудова безклясового соціялістичного суспільства й перетворення всіх трудящих на активних і свідомих будівників соціалізму. Письменники повинні усвідомити всі процеси боротьби пролетаріату за знищення кляс і за побудову соціалізму у всій їхній конкретності й суперечності. Художник повинен відтворити не голу схему боротьби й будівництва, а зобов'язаний показати діялектику життя, боротьби й будівництва, труднощі на цьому шляху і героїчне їх переборення. Художник повинен все це показати на конкретних прикладах, піднімаючися в своїх узагальненнях до вершин філософської думки марксизму-ленінізму.

Зробити все це можна, неухильно працюючи над засвоєнням філософських основ марксизму-ленінізму, зрозумівши й втіливши в своїй творчості всю силу, могутність і всебічність життьової правди марксової діялектики. Досвід соціялістичного будівництва вже такий багатий, соціялізм вже такою мірою проник в повсякденне життя, в роботу, у взаємини між людьми, що є всі дані, якщо письменник володіє методом матеріялістичної діялектики, для художнього прозирання в майбутнє, яке будується сьогодні.

Спілка радянських письменників управиться з цими завданнями тільки за доконечної умови, що її кадри найактивніше вімкнуться в повсякденну боротьбу за соціялізм на всіх її ділянках.

Жорстока клясова боротьба, яку пролетаріят провадить на всіх ділянках соціялістичного будівництва, не може бути обійдена радянським письменником. Він повинен показати цю боротьбу в художній формі як активний і непосередній учасник боротьби. Тільки в цьому разі він зможе дати художньо-мотивований твір, дати справді художнє відбиття дійсности, дати твір високої художньої якости, класової насичености та ідеологічної витриманости.

Показати в художній творчості ролю комуністичної партії в будівництві соціялізму, відтворити на художньому полотні її славну й неповторну історію, дати героїв далекого минулого, героїв громадянської війни, героїв сьогоднішнього дня — передовиків ударників, ударних і госпрозрахункових бригад, колгоспників, що провадять активну боротьбу з куркульством і за організаційно-господарче зміцнення колгоспів, комсомольських і комуністичних осередків,— що може бути багатше цього силою подій для художника.

Перед спілкою, особливо перед її комуністичною частиною, стоїть завдання вести правильну лінію щодо попутників, усіма способами притягаючи їх на бік пролетаріяту, втягуючи їх до активної участи в соціялістичному будівництві, допомагаючи їм оволодіти марксо-ленінською методологією, одночасно даючи рішучий відсіч класовим ворогам в ділянці літератури.

Значно ширше змістом і розмахом, ніж дотепер, стоїть завдання виявляти й виховувати нові покоління пролетарських письменників і художників із передовиків-ударників робітників і колгоспників.

Супроти замкненого гуртківництва і нав'язування думки того чи того літературного угруповання всім письменникам в спілці письменників повинно найти місце змагання творчих напрямків і течій, справді принципова критика ворожих пролетаріятові тенденцій в художній літературі.

Дуже відповідальне завдання покладається на літературну критику. Критика повинна допомагати письменникові піднестися на вищий ступінь творчости. Критика це може зробити, якщо самі критики серйозно поставлять перед собою завдання теоретичної боротьби.

Під прапором боротьби за генеральну лінію партії, на основі участи в будівництві соціалізму, в боротьбі з класовими ворогами й опортуністами всіх мастей, на принципах високої ідейности, втягнення й прилучення до творчої діяльности щонайширших трудящих мас єдина спілка радянських письменників як загін культурної революції піде до нових, вирішальних успіхів!

Резолюція поширеного секретаріату «Плуга»[790]

Поширений Секретаріят Всеукраїнської спілки пролетарсько-колгоспних письменників «Плуг» разом з активом Харківської організації, заслухавши постанову ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 р., постановляє:

1) Вітати цю постанову як політичний документ великої історичної ваги, що знаменує потребу рішучої перебудови всього літературного фронту на засадах XVII партконференції і попередніх вказівок партії в галузі літературно-мистецького руху.

2) Визнати, що спілка пролетарсько-колгоспних письменників «Плуг» протягом своєї десятирічної діяльности під керівництвом комуністичної партії проробила величезну роботу коло збирання радянських письменницьких сил, їх виховання й перевиховання на засадах марксо-ленінської науки, борючись з усілякими виявами ворожої ідеології і посильно допомагаючи пролетарській літературі здобути гегемонію на літературному фронті. Внесок у радянську літературу від плужан особливо посиливсь останнім часом і кількісно, і якісно в зв'язку з призовом ударницьких сил МТС, радгоспів і колгоспів.

3) Визнати, що цей потужний розвиток радянських письменницьких сил, що невпинно зростає на основі блискучого виконання плянів п'ятирічки, не міститься в сучасні рямці літературно-громадських організацій, які, бувши свого часу потрібними і корисними в боротьбі з опором капіталістичних елементів у країні рад, тепер, на новому етапі соцбудівництва і в світлі історичних постанов XVII партконференцїї про побудову безклясового суспільства, гальмують дальше могутнє зростання радянської літератури, що рівною мірою стосується так організацій пролетарських, як і пролетарсько-колгоспних письменників, у тому числі й «Плуга». Заходи, що їх уживали ці організації на своїх останніх перебудовних пленумах, намагаючись застосувати методи своєї праці до нових вимог, недостатні, і лише постанова ЦК ВКП(б) кардинально розв'язує питання, дає найсприятливіші умови для створення нових мистецьких цінностей, гідних нашої великої доби, та підносить на вищий щабель комуністичне керівництво всім літературним процесом, покладаючи це на єдину фракцію єдиної спілки радянських письменників, керовану партійними органами на чолі з ЦК.

4) Визнати, що всякі спроби ворожих елементів тлумачити постанову як послаблення ідеологічної боротьби з буржуазно-куркулячими недобитками та дискредитувати попередні заходи щодо підтримки пролетарських і пролетарсько-колгоспних письменницьких організацій в їхній боротьбі за гегемонію пролетарської літератури повинні зустріти рішучу відсіч. Непримиренна боротьба з правою небезпекою, як головною, і «лівими» закрутами, що є зворотною стороною правого опортунізму, і надалі лишатиметься основою переведення на практиці і в теорії генеральної лінії комуністичної партії в усіх ділянках соціялістичного будівництва і в художній літературі як невід'ємної частки його.

5) Виходячи з вищенаведеного, секретаріят «Плуга» разом з активом Харківської організації постановляє:

а) Всеукраїнську спілку пролетарсько-колгоспних письменників «Плуг» з усіма її філіями, гуртками й творчими угрупованнями ліквідувати.

6) Всі справи літературних гуртків ударників-призовників передати відповідним культвідділам профспілок та органам наросвіти, що їм допомагатимуть у дальшій праці своєю фаховою консультацією радянські письменники.

в) Увесь архів Спілки передати до рукописного відділу науково-дослідчого інституту Тараса Шевченка, запропонувавши місцевим організаціям та окремим особам зробити те ж саме.

г) Бухгальтерії в двотижневий термін скласти ліквідаційний балянс і решту сум передати до фонду новоутвореної спілки радянських письменників.

ґ) Ліквідкомові в складі т.т.: Пилипенка, Вільхового, Сторчака[791] і Гікіша в двотижневий термін закінчити всі поточні справи «Плуга», пов'язані з різними організаціями, установами й особами, розв'язати справу з часописами спілки, видавництвом «Плужанин» і т. інш.

Всіх членів «Плугу» Секретаріят закликає, вступивши в новоутворену єдину спілку радянських письменників, бути її активними членами, сумлінно виконувати партійні директиви й брати активну участь своєю творчістю в потужному розгортанні соціялістичного будівництва, в переможній боротьбі пролетаріяту за створення безклясового суспільства, за світову революцію, за перемогу комунізму в усьому світі.

Обвинувальний висновок[792]

У 1933 році ДПУ УСРР розгромлено контрреволюційну диверсійно-повстанську й шпигунську «Українську військову організацію» (УВО)[793].

Після розгрому основних кадрів цієї організації її залишки перешикували свої лави й знову повели запеклу боротьбу проти Радянської влади.

Прагнучи підняти дух задля активної боротьби, вціліла частина організації за директивами закордонного центру УВО визначила основним методом боротьби індивідуальний терор проти керівників партії й Радянської влади.

Для здійснення терористичних актів проти керівників партії на Україні була створена низка бойових терористичних трійок, ліквідованих ДПУ УСРР на момент підготовки терористичних актів.

За цією справою арештований і притягнутий як обвинувачуваний

Пилипенко Сергій Володимирович.

Проведеним у справі слідством встановлено:

Пилипенко С. В. народився 1891 року в родині сільського вчителя. Перебуваючи в Київській гімназії, в 1908 році став членом ПСР[794].

У 1914 році був мобілізований до царської армії рядовим, брав участь в імперіялістичній війні й до початку лютневої революції мав чин капітана та за бойові заслуги нагороджений всіма обер-офіцерськими орденами — Анни, Володимира й ін.

У березні 1917 року оформився членом УПРС[795] і послідовно обирався членом комітетів (солдатських та есерівських)— полкового, дивізійного 12-ї армії й Північно-Ризького фронту.

Редагував націоналістичну газету «Український голос», що підтримувала Центральну Раду[796].

Після демобілізації в 1918 році повернувся до Києва, долучився до групи УПРС, що гуртувалася навколо газети «Народна воля». Був редактором цієї газети до кінця зазначеного року.

Брав участь у нараді «Національного союзу» при Директорії[797] у Вінниці з питань програми Трудового Конгресу[798]. Нарада була організована з ініціятиви Винниченка.

Під час відступу червоноармійських частин із Чернігова, перебуваючи на посаді начальника гарнізону, зі своєї ініціятиви залишився в тилу білих і створив партизанський загін.

Однак на початку операції зв'язався з політбандою Несмєянова[799] й упродовж двох тижнів діяв з нею в районі Київ — Житомир, прагнучи пробитися до Махна в південні степи.

Потім приєднався до Волинської петлюрівської бригади[800] й був зарахований туди в команду зв'язку.

У 1920 році познайомився із братами Касяненками[801], Лапчинським[802], Куликом[803] та ін., котрі утворили групу федералістів[804]. Ці особи зробили на нього певний політичний вплив.

Цього ж року, після закінчення 5-ї всеукраїнської партійної конференції, у якій Пилипенко брав участь як делегат, був арештований Харківською Губчека й притягувався до відповідальності за участь у політбанді Несмєянова. У результаті розслідування йому було заборонено займати відповідальні посади впродовж 6 місяців.

У 1922 році з молоді створив ініціятивну групу для організації «Спілки Селянських Письменників» — «Плуг», що згодом зосередила значні контрреволюційні кадри й фактично перетворилася у відгалуження контрреволюційної організації з великою периферією.

Пилипенко не йшов з контрреволюційного підпілля й вів контрреволюційну роботу до дня арешту, починаючи від випуску й протягування української шовіністичної літературної продукції й кінчаючи безпосереднім формуванням контрреволюційних кадрів з метою повстання. Особливу активність він виявив за останні три роки, коли працював директором Харківського інституту ім. Шевченка[805].

Був близький до керівництва організаціями. На початку підтримував тісний зв'язок зі членом керівництва Яловим Михайлом, потім Річицьким[806], Озерським і Приходьком[807].

Восени 1933 року, у зв'язку зі триванням арештів, членами організації було поставлене питання про терор. Пилипенко за завданням Озерського сформував терористичну трійку.

Трійка повинна була організувати замах на Голову Раднаркому УСРР т. Чубаря.

Після арешту члена керівництва організації Озерського Пилипенко не припинив роботи з підготовки теракту, а зв'язався зі членом керівництва Приходьком, від котрого отримав подальші вказівки щодо лінії терору.

Таким чином, слідством встановлено, що Пилипенко був активним учасником контрреволюційної української диверсійно-повстанської та шпигунської організації, провадив активну роботу з формування повстанської периферії й шкідництва на ідеологічному фронті, взяв активну участь у підготовці терору, входив до керівництва організацією за літературною лінією, тобто скоїв злочини, передбачені ст. ст. 54-8, 54-11 КК УСРР.

Пилипенко винним себе визнав.

На підставі викладеного пропонував би:

Справу Пилипенка Сергія Володимировича, 1891 року народження, уродженця м. Києва, сина сільського вчителя, члена ПСР із 1908 р., колишнього капітана царської армії, колишнього учасника політбанди Несмєянова, що був членом УПСР із 1917 року, колишнього члена КП(б)У з 1919 по 1933 роки, колишнього організатора «Спілки Селянських Письменників» — «Плуг», що був директором Харківського Інституту ім. Шевченка, українця, підданства УСРР, сімейного, з незакінченою вищою освітою, що служив у Волинській петлюрівській бригаді, який займавсь на момент арешту літературною працею, — передати на розгляд судової Трійки при Колегії ДПУ УСРР із клопотанням про застосування до нього — вищої міри соціального захисту — розстрілу.

Довідка:

Обвинувачуваний Пилипенко С. В. перебуває під вартою при Спецкорпусі ДПУ УСРР. Речових доказів у справі немає.

Уповноважений СПВ ДПУ УСРР /Проскуряков/ «Згодний»

Пом. нач. СПВ ДПУ УСРР /Долинський/

«Затверджую»

[нерозбірливо] начальника секретно-політичного відділу ДПУ УСРР /Козельський/

[дописано від руки]:

Пилипенко мною допитаний.

Всі свої свідчення підтвердив.

Обвинувальний висновок затверджую.

Пропоную — розстріл.

Зам. Прокурора ДПУ УРСР [Підпис нерозбірливий]

24/ІІ 1934 р.