Високий Замок

СТАНІСЛАВ ЛЕМ ПРО СЕБЕ

... Я був тираном. Норберт Вінер почав свою автобіографію словами: «Я був чудовою дитиною». Я міг би почати свою: «Я був чудовиськом». Хоча, чудовиськом — це, може, певне перебільшення. Але те, що я, ще зовсім маленький, тероризував оточуючих — це правда. Їсти я погоджувався тільки за умови, що батько стояв на столі й то відкривав, то закривав парасолю. Ще хіба дозволяв годувати себе під столом... На четвертому році життя я навчився писати, хоча й не мав якихось особливих новин для письмового повідомлення. Перший лист, якого я написав до батька зі Сколе, куди поїхав із мамою, був лаконічний і повідомляв про самостійне випорожнення у справжньому сільському кльозеті з діркою у дошці. Але я не повідомив, що водночас упустив до тієї дірки всі ключі нашого господаря-доктора...

Я народився 12 вересня 1921 року у Львові в родині лікаря-ларинґолога. Із 1932 року навчався в II Державній гімназії ім. Кароля Шайнохи. 1939 року склав іспити на атестат зрілости. Після анексії Львова СРСР упродовж 1940-41 років навчався у Львівському медичному інституті.

Я потрапив туди доволі окружним шляхом, адже спочатку складав іспит до Політехніки — туди, куди мене тягнуло покликання. Іспит склав, але мене не прийняли через непідхоже соціальне походження (батько — заможний лікар-ларинґолог, себто представник середньої буржуазії)... Тоді батько вдався до своїх знайомств і завдяки допомозі дуже відомого біохіміка професора Парнаса йому вдалося запхати мене — зрештою, без жодного ентузіазму з мого боку — у медичний.

За німецької окупації я працював помічником механіка й зварником у гаражах німецької фірми, яка займалася збором сировини. 1944 року після повернення до міста совєтської армії я продовжив медичні студії.

1946 року в рамках репатріаційної акції виїхав до Кракова, де завершив навчання на медичному відділенні Яґайлонського університету.

...Працюючи зварником, я міг би заробляти досить поважні суми. З одного боку, це мене вельми спокушало, адже життя у Кракові доводилося починати практично з нуля. Та, з іншого боку, батька вражала думка про те, що я перерву навчання... Якийсь час я розривався між двома варіантами, аж поки визначився і записався на медичне відділення.

1948-1950 років я працював молодшим асистентом у науковій лабораторії, яку очолював доктор Мечислав Хойновський. Зустріч із Хойновським стала зламним моментом у моєму житті й розумовому розвитку.

Хоча я й одержав довідку про закінчення медичного відділення університету, однак вирішив не складати останніх іспитів, аби уникнути долі військового лікаря. Адже всіх моїх колег забирали до армії, і то не на рік чи на два, а назавше...

Я дебютував 1946 року новелою «Людина з Марса», уривки з якої були надруковані в «Nowym Świecie Przygód». Попри те, я пописував вірші й оповідання, які, між іншим, публікувалися в «Tygodniku Powszechnym», «Żołnierzu polskim», «Kużnice». 1948 року взявся за свою першу повість «Невтрачений час», яка через проблеми з цензурою вийшла допіру вісьмома роками пізніше.

...Я періодично їздив нічним поїздом до Варшави в найдешевшому жорсткому вагоні, позаяк був тоді незаможний. Я відвідував безконечні засідання «Książki i Wiedzy», на яких розбирали мій «Шпиталь перетворення». Твір обростав розмаїтими внутрішніми рецензіями, які проголошували його декадентським і контрреволюційним. Мені втовкмачували, що один розділ слід переробити, інший дописати, ще інший скоротити тощо. А все ж таки мені давали надію і я постійно щось допрацьовував, щось переписував... Оскільки «Шпиталь перетворення» був визнаний ідеологічно хибним, від мене вимагали нових розділів задля «композиційного» врівноваження...

1950 року я зустрівся в Будинку літераторів у Закопане з одним гладуном і ми разом пішли до Чорного ставу. Це був Єжи Панський — голова Видавничого дому «Czytelnik». Під час гірської прогулянки ми багато розмовляли про відсутність у польській літературі жанру наукової фантастики. Мій супутник запитав, чи не зважився б я на таку працю, маючи в кишені видавничу угоду. Я, не знаючи до пуття, з ким маю справу — для мене він був просто таким собі гладуном — відповів ствердно. За якийсь час я, як то не дивно, й справді підписав угоду з видавництвом. Іще не знаючи, до чого це призведе, я вивів назву майбутнього твору: «Астронавти» і... за відносно короткий час написав книжку. І це був мій дебют.

1953 року я побрався з Барбарою Лесняк, лікарем-радіологом.

Ми познайомилися близько п’ятдесятого року в Закопане і за два чи три роки упадань вона погодилася стати моєю дружиною. Власного помешкання в нас тоді ще не було. Я мав маленьку, заражену грибком кімнатку, а моя дружина, яка закінчувала медичні студії, мешкала разом із сестрою. Тож я став надхожим чоловіком.

ПРО СТАНІСЛАВА ЛЕМА

Наступні науково-фантастичні книжки забезпечили Лемові славу одного з найвидатніших майстрів цього жанру. Його доробок можна умовно поділити на дві групи. «Едем» (1959), «Повернення з зірок» (1961), «Солярис» (1961), «Непереможені» (1964), «Голос Господа» (1968), «Оповіді про пілота Піркса» (1968) витримані в серйозній тональності й належать до класичних зразків жанру, який Лем розвинув і вдосконалив. Другу групу становлять твори з гротесковим забарвленням, позірно несерйозні, часто стилізовані під традиційні літературні форми (казка, щоденник, лицарський епос, філософська притча): «Зоряні щоденники» (1957), «Щоденник, знайдений у ванні» (1961), «Казки роботів» (1964), «Кіберіада» (1965), «Локальна візія» (1982), «Мир на Землі» (1987).

СТАНІСЛАВ ЛЕМ ПРО СЕБЕ

...Це були дуже нецікаві роки. Взимку ми зазвичай каталися в Закопане на лижах. Улітку, зважаючи на мою алергічну нежить, на яку тоді ще не було рятівних засобів, я виїжджав на 5-6 тижнів до Будинку Спілки письменників у Закопане і там писав, як зварйований. Під час одного з таких «сеансів» постав «Солярис». У такий самий спосіб я написав кілька інших книжок. Поза тим там нічого цікавого не відбувалося. Дружина працювала в рентгенкабінеті, а я був рядовим членом Спілки письменників... Із того періоду пам’ятаю перші виїзди з письменницькими делегаціями до НДР, згодом до Праги й Радянського Союзу, де мене мало не носили на руках...

ПРО СТАНІСЛАВА ЛЕМА

Видане 1959 року «Слідство» балансує на межі фантастичної й детективної повісті і є своєрідним негативом детективного роману. 1976 року з’являється «Нежить», яку сам автор визначає як удалішу, вірогіднішу версію «Слідства». Дитячі роки, проведені у Львові, Лем описує в автобіографічній повісті «Високий Замок» (1966). Окрім белетристичних творів, Лем пише такі дискурсивні прозові твори, як: «Діалоги»(1957), «Summa Technologiae» (1964), «Філософія випадку» (1968), «Фантастика й футурологія» (1970), «Розвідки та шкіци» (1975). Серед його великих есеїв вирізняється «Summa technologiae», яка з роками щораз переконливіше претендує на чільну позицію, затьмарюючи «кібернетично» спрямовані «Діалоги», «Фантастику й футурологію» і навіть вражаючу за своїм задумом «Філософію випадку». І не тому, що попередні твори менш цікаві, а тому що «Summa» дотична до проблем, які не втрачають актуальности з плином часу, заторкує найсерйозніші питання з реалій культури людства. Нічого дивного, адже «Діалоги» занурені почасти в абстракції філософського роздуму, почасти в актуальні політичні питання. «Фантастика й футурологія» порушує проблеми науково-фантастичної літератури та її зв’язків із наукою. «Філософія випадку» зводить світоглядну «споруду», досліджує структури, супутні біологічній еволюції, історії, культурі, мистецькій творчости тощо. «Summa technologiae» відрізняється від інших творів. Якщо вона й є «будівлею», то такою, що нагадує будівничі проекти футуристів. Вона висуває сміливі гіпотези, накреслює шляхи, якими, на думку автора, має рухатися технічна думка й винахідництво, а слідом за ними—тісно пов’язана з ними культура.

На початку 70-х років з’являються дві збірки літературознавчих шкіців про міфічні книжки «Абсолютна безодня» й «Омріяна велич», узагальненням яких у майбутньому стануть «Провокація» (1984) і «Бібліотека XXI століття» (1986). Апокрифичні тексти Лема знаходяться на межі літературної фікції та есеїстики. Це рецензії й передмови до неіснуючих книжок. Лем писав їх, наче приміряючи до себе різні тональності, стилі й авторські позиції. Пародії на поширені прозові течії перемережані тут із вельми поважними роздумами про природу Всесвіту, майбуття науки й людської цивілізації. Лем обирає апокриф, бо уявляє культуру передовсім як велику збірку текстів, серед яких можна ширяти, як це роблять у його прозі легендарні «зореплавці»...

Свідченням міжнародного визнання творчости Станіслава Лема стало почесне членство в Академії письменників-фантастів Америки. Та небавом після кількох його критичних висловлювань про рівень американської літератури письменника позбавляють членства в цій поважній організації(!).

1982 року, після оголошення воєнного стану, Лем покидає Польщу. Він їде до Берліна як стипендіат Wissenschaftskolleg, а ще за рік переселяється до Відня. Перебуваючи за кордоном, пише дві свої останні белетристичні книжки: «Мир на Землі» й «Фіаско». Наприкінці 1988 року повертається на батьківщину.

У 90-х роках Лем вдається до футурологічних прогнозів. Він співпрацює з «Tygodnikiem Powszechnym» (низка фейлетонів «Світ за Лемом»). Вибрані фейлетони виходять окремими книжками: «Любі часи» та «Дірки в цілому». Паралельно дописує до часопису «Odra» (цикл статей «Фігуральні роздуми»), а також до польської редакції «PC Magazine» (статті з цього часопису вийшли двома книжками: «Таємниця китайської кімнати» й «Мегабітова бомба»). Остання книжка Лема називається «Змиг ока».

Станіслав Лем є членом польського Пен-клубу, лавреатом багатьох вітчизняних і закордонних нагород (зокрема державної нагороди І ступеня в галузі культури й мистецтва, австрійської державної відзнаки за досягнення в галузі європейської культури ім. Франца Кафки), є кавалером Ордена Білого Орла, доктором гоноріс кауза Вроцлавської Політехніки, Опольського, Львівського та Яґайлонського університетів. З 1972 року Лем бере участь у роботі Польської Комісії Академії Наук «Polska 2000»; з 1994 року — член Польської Академії Мистецтв.

БІБЛІОГРАФІЯ:

• Człowiek z Marsa, Warszawa: Nowa, 1994.

• Astronauci. Warszawa: Czytelnik, 1951.

• Jacht “Paradise”. Sztuka w czterech aktach (współautor: Roman Husarski). Warszawa: Czytelnik, 1951.

• Sezam i inne opowiadania. Warszawa: Iskry, 1954.

• Czas nieutracony. Kraków: WL, 1955; cz. I: Szpital Przemienienia wydawana osobno od edycji: Warszawa: Czytelnik, 1975.

• Obłok Magellana. Warszawa: Iskry, 1955.

• Dzienniki gwiazdowe. Warszawa: Iskry, 1954.

• Eden. Warszawa: Iskry, 1959.

• Śledztwo. Warszawa: MON, 1959.

• Inwazja z Aldebarana. Kraków: WL, 1959.

• Powrót z gwiazd. Warszawa: Czytelnik, 1961.

• Solaris. Warszawa: MON, 1961.

• Pamiętnik znaleziony w wannie. Kraków: WL, 1961.

• Księga robotów. Warszawa: Iskry, 1961.

• Noc księżycowa. Kraków: WL, 1963.

• Niezwyciężony i inne opowiadania. Warszawa: MON, 1964.

• Bajki robotów. Kraków: WL, 1964.

• Polowanie. Kraków: WL, 1965.

• Cyberiada. Kraków: WL, 1965.

• Głos Pana. Warszawa: Czytelnik, 1968.

• Opowieści o pilocie Pirxie. Kraków: WL, 1968.

• Doskonała próżnia. Warszawa: Czytelnik, 1971.

• Bezsenność. Kraków: WL, 1971.

• Wielkość urojona. Warszawa: Czytelnik, 1973.

• Głos Pana; Kongres futurologiczny. Kraków: WL, 1973.

• Katar. Kraków: WL, 1976.

• Maska. Kraków: WL, 1976.

• Suplement. Kraków: WL, 1976.

• Powtórka. Warszawa: Iskry, 1979.

• Golem XIV. Kraków: WL, 1981.

• Wizja lokalna. Kraków: WL, 1982.

• Prowokacja. Kraków: WL, 1984.

• Biblioteka XXI wieku. Kraków: WL, 1986.

• Fiasko. Kraków: WL, 1987.

• Pożytek ze smoka i inne opowiadania. Chotomów: Verba, 1993.

• Zagadka. Warszawa: Interart, 1996.

• Dialogi. Kraków: WL, 1957.

• Wejście na orbitę. Kraków: WL, 1962.

• Summa technologiae. Kraków: WL, 1964.

• Filozofia przypadku. Kraków: WL, 1968.

• Fantastyka i foturologia. Kraków: WL, 1970.

• Rozprawy i szkice. Kraków: WL, 1975.

• Lube czasy. Kraków: Znak, 1995.

• Sex Wars. Warszawa: Nowa, 1996.

• Tajemnica chińskiego pokoju. Kraków: Universitas, 1996.

• Dziury w całym. Kraków: Znak, 1997.

• Bomba megabitowa. Kraków: WL, 1999.

• Okamgnienie. Kraków: WL 2000.

• Wysoki Zamek. Warszawa: Wyd. MON, 1966.

• Stanisław Bereś, Rozmowy ze Stanisławem Lemem. Kraków: WL, 1987.

• Rozmowy ze Stanisławem Lemem. Kraków: WL, 1999.

• Повернення з зірок // Львів: Каменяр, 1965 (переклад І. Брецака)

• Кіберіада// Київ: Дніпро, 1968 (переклад В. Авксентьєвої)

• Катар // Львів: Каменяр, 1982 (переклад І. Сварника)

• Едем // Київ: Молодь, 1987 (переклад Д. Андрухової)

• Солярис // Київ: Молодь, 1987 ( переклад Д. Андрухової)

• Кіберіада // Київ: Дніпро, 1990 (збірник)

• Апокрифи // Львів: Літопис, 2002 (переклад А. Поритка)

• Голем XIV Львів, Літопис, 2002 (переклад А. Поритка)

• Високий Замок // Львів: Піраміда, 2002 (переклад Л. Андрієвської)

За інформацію сайтів: www.polska2000.pl і www.lem.pl