Вуховертка та відьма

Глава 3

На наступний день, або десь так, Вуховертка з’ясовувала, все що могла, про Тринадцятий будинок на Липневій вулиці. Це було дивне місце. Для початку, здавалося, що, виходу з будинку не було. Зсередини, вхідних дверей не існувало. Там де вони мали б бути, була лише гола стіна. Вуховертка могла бачити охайний садок, з вікна своєї порожньої спальні, але коли вона спробувала відчинити вікно, то з’ясувала, що воно взагалі не відчинялося. Скло було вбудовано просто у стіну.

Вуховертка вирішила відноситися до цього як ще до одного виклику, та знайти інший вихід. У частину саду позаду будинку, вона могла потрапити досить легко. Шлях туди пролягав крізь кухню, прямо в буйство бур’янів. Белла Яга постійно відсилала Вуховертку туди — зібрати кропиву або ягоди бріонії [7] або беладону. Щоразу, Вуховертка прокладала собі шлях крізь високу кропиву та чортополох, до нового місця в плетінні гігантських ожин, по краях саду, але це призводило лише до того, що рослини болюче жалили та залишали подряпини.

- Так ти звідси не виберешся! — сказала Белла Яга, підступно сміючись.

- Чому? — запитала Вуховертка.

- Тому що Мандрагорові демони охороняють, певна річ, — відказала Белла Яга.

Вуховертка кивнула. Це був ще один виклик. Вона почала розуміти, що їй доведеться, змусити також і Мандрагора робити те, чого хоче вона, і це буде нелегко виконати, не турбуючи його.

Вона продовжувала досліджувати. Котедж був значно більший всередині, ніж виглядав ззовні, так що було багато чого обслідувати. Двері поруч із Вуховертчиною кімнатою вели до ванної кімнати. Вона була звичайна, така як кухня. Скоро Вуховертка з’ясувала, що була єдиною, хто турбувався митися та чистити зуби. Як тільки вона у цьому упевнилась, то почала панувати у ванній кімнаті та причепила світлини Заварного Крему та місіс Бріггз до дверей шафки.

Двері за ванною кімнатою вели у величезну кімнату, повну книг, у шкіряних обкладинках, як ті, що Мандрагор читав за вечерею. Двері в кінці коридору, поруч із дверима на кухню, відчинялись у темне місце з бетонною підлогою, що смерділа так, ніби там щось здохло. Вуховертка зробила

глибокий вдих, затисла носа, та навшпиньках підійшла до дверей в іншому кінці. Місце за ними було схоже на церкву, але там стояло авто — маленький Сітроен — припарковане між стовпами, в середині. Інших дверей там не було. Вуховертка припустила, що це гараж. Вона повернулася назад, радше роздратована.

Крім цих кімнат та майстерні Белли Яги, кухня була єдиною кімнатою, що вдалося віднайти Вуховертці. Зайшовши на кухню першого ранку, вона знову здивувалася наскільки звичайною та була. Томас сидів на підвіконні, гріючись на сонечку, підігнувши під себе передні лапи, зовсім як звичайний кіт. Біля плити Белла Яга смажила бекон та яйця.

- Дивись уважно, — сказала Белла Яга Вуховертці. — Я очікую, що ти готуватимеш сніданок у майбутньому.

- Добре, — сказала Вуховертка. — А де ви спите? Я не знайшла двері у вашу спальню.

- Не пхай носа у чужі справи, — відказала Белла Яга.

- А що ви мені зробите? — запитала Вуховертка.

Їй здалося, що Белла Яга не очікувала такого питання. Вона виглядала застигнутою зненацька та пригрозила тією ж самою загрозою, що використовувала для Томаса.

- Я натравлю на тебе черв’яків, — а потім вона зрозуміла, що треба б було налякати Вуховертку як слід. І вона додала, — великих синіх та фіолетових черв’яків, що звиваються. Так що бережися, дівчинко моя!

Вуховертка не зважала. Вона була тихою та слухняною в майстерні весь день. Белла Яга поставила її різати кропиву, товкти отруйні ягоди, та різати шкіри змій у тонесенькі смужки. Після обіду завжди треба було перераховувати компоненти, крупинки солі або очі тритонів. Вуховертка знову була роздратована. За перші два дні їй вдалося зазирнути у книгу заклинань лише чотири рази, і виглядало на те, що лише одне закляття більш менш могло бути корисним, під назвою «Загострити очі на ніч». Поки Вуховертка розмірковувала, яким чином можна використати це заклинання, вона уважно спостерігала що Белла Яга робить із усіма тими речами, що Вуховертка перетирала та різала. Це виглядало цікавим та — легким. Деякі речі були зварені у казані, а потім перетерті старим брязкаючим електричним міксером у лосьйони. Інші були обережно загорнуті у невеличкі згортки з листя беладони, які Белла Яга потім зав’язувала у спеціальні вузли смужками зміїної шкіри. Вуховертці також хотілося б спробувати зробити це.

- Що погано у магії, так це жахливий запах, — сказала собі Вуховертка вночі, коли залишилась у своїй спальні. Вона зітхнула. Навіть думка про те, що вона власноруч робить справжні заклинання, не замінювала їй Сент-Мовальда. Вона жахливо скучила за Заварним Кремом. І вона не звикла спати вночі на самоті. В Сент-Мовальді спальні були на декілька дітей, із рядами ліжок. Але найбільше вона сумувала за тим, що не може піти до кухаря та попросити того, чого вона хоче на вечерю. — Я думаю, я була така сама як Мандрагор. — Вуховертка зітхнула. — Тільки у нього є демони, щоб приносити те, чого він хоче, щасливець!

Єдине, що не давало їй дійсно почуватися нещасною, був кіт — Томас. Якимось чином він відкрив її двері, — навіть незважаючи на те, що Вуховертка точно знала, що щільно зачинила їх, — та стрибнув у її ліжко, де розмістився на її ступнях та замуркотів. Вуховертка погладила його. Його хутро було м’яке та розкішне та цілком чисте, незважаючи на те, що він просиджував за казаном цілий день. Його муркотіння та бурчання крізь її пальці на ногах, було таке заспокійливе, що Вуховертка багато із ним розмовляла. Декілька разів вона обмовилась, та назвала його Заварним Кремом. Це настільки її розвеселило, що вона дістала приладдя для малювання та написала дуже лихий малюнок Белли Яги. Вона намалювала різні очі Белли Яги, її блакитне волосся та пурпурову помаду, а зморщене обличчя зробила найпотворнішим, як могла. Після цього, її настрій значно покращився. Вранці, вона приколола малюнок на шафку у ванній кімнаті, і все ще почувалася прекрасно.

Наступної ночі Томас прийшов до Вуховертки знову. Вуховертка погладила його. Потім вона почала малювати Мандрагора, настільки величезного та хмурого та жахливого, як тільки могла. Вона намалювала цяточки червоного всередині його очей та додала роги — але чомусь вони були більше схожими на вуха віслюка. Вона б залюбки намалювала поруч демона або когось такого, але вона не знала як виглядають демони, тож вона повернулася до обличчя Мандрагора, намагаючись зробити його якнайжахливішим. Але весь час її відволікало дивне світло в стіні спальні. Воно виглядало так, ніби стіна червоніла, або усередині її було полум’я.

- Що це? — сердито сказала вона, після того як зробила помилку у Мандрагоровому роті втретє.

- Це Мандрагор, — відповів Томас. — Його лігво з іншого боку цієї стіни.

Вуховертка впустила фломастер та витріщилася на кота. Його круглі світло-зелені очі дивились на неї спокійно.

- Ти…е-е…ти розмовляєш! — сказала вона.

- Звичайно, — мовив Томас. — Хоч і не часто. Я думаю, тобі варто припинити малювати. Це починає турбувати Мандрагора.

Вуховертка швидко заховала папір та фломастери.

- А ти знаєш заклинання? — запитала вона.

- Неабияку кількість. Більше ніж ти, — сказав Томас. — Я бачив, як ти зазирала у її книгу. Те, що тобі потрібно, ближче до кінця. Хочеш я покажу тобі?

- Так, будь-ласка! — вигукнула Вуховертка.