Вуховертка та відьма

Глава 4

- Хвилинку, — додала Вуховертка. — Як кімната Мандрагора може бути з тієї сторони стіни? Там же ж ванна кімната.

Томас вже майже піднявся, витягнувши свої ноги. Він подивився на неї понад своїм гладким чорним плечем.

- Так, я знаю, — сказав він. — Але так воно і є, тим не менш… — Він закінчив розтягування та точіння кігтів о ковдру. — Йдемо? — запитав він та стрибнув на підлогу.

Вуховертка потупотіла за ним, з кімнати та через коридор. Двері майстерні були замкнені. Але Томас потягнувся угору та заточив кігті біля дверної ручки. Двері тихо відчинилися. Вуховертка намацала вмикач світла та вони вповзли у майстерню.

- Огида! — закричала Вуховертка, коли відчула слиз під своїми босими ногами.

- Тихо. Ти зможеш злизати його пізніше, — Томас скочив на стіл та схопив лапами сальну маленьку книжку. — Відкрий вкінці, та перегортай наперед, поки я не скажу зупинитись, — сказав він.

Вуховертка зробила, як він сказав. Вона перегорнула від: «Як наслати тьму черв’яків» — це вона перегорнула швидко, бо Томас почав здригатися, — до «Гроза, щоб знищити церковне свято», а потім до: «Заклинання, щоб автобус приходив вчасно» та «Захистити тіло від всякої магії», і …

- Тримай там, — наказав Томас. — Це наше. Якщо ми його застосуємо, то вона не зможе нам нашкодити.

Вуховертка подивилась. Закляття займало дві сторінки дрібнесенького почерку.

- Але Заварний Крем, тобто Томас, у ньому ж сотні компонентів!

- Всі вони знаходяться десь у цій кімнаті, а в нас ще ціла ніч, — сказав Томас. — Починаймо. — Він сів перед книгою, хвіст загорнувся навколо передніх ніг та м’яко посмикувався. — Для першої стадії тобі треба: порох з щурячих кісток, очі тритонів, і добре порізана жаба. Поки ти це робиш, можеш почати нагрівати блекоту чорну[8] — тобі треба нагріти із нею три волосини з хвоста кішки, і я сподіваюсь ти вирвеш їх ніжно.

Добру половину ночі Вуховертка ковзала туди-сюди по слизу, працюючи важче, ніж за весь час, коли вона працювала на Беллу Ягу вдень. Томас сидів, схилившись над книгою так, ніби від спостерігав за мишачою норою, називаючи наступні компоненти для заклинання.

- Зараз беладона — це четверта пляшка з цього боку, не така запилена як інші. Накрапати три краплі у блекоту чорну. — Приблизно в середині він сказав, — потрібен домочадець. Нічого страшного. Я тут.

- Що це означає? — роззявила рота Вуховертка. У цей момент вона розтирала слизово-жирну субстанцію однією рукою, а іншою перемішувала клейку зелену суміш із іншими, так, ніби від цього залежало її життя. Можливо так воно і було, подумала вона. Белла Яга не їй цього не вибачить, якщо дізнається.

- Домочадець, це кіт або інша тварина, яка є помічником відьми, — пояснив Томас. — Тварина повинна бути поруч із закляттям, щоб воно працювало. Та, — додав він самовдоволено, — чорний кіт є найкращим у цьому.

- Тоді чого ти весь час втікаєш? — здивувалася Вуховертка, розтираючи та перемішуючи. Це було схоже на спробу погладити голову та потерти живіт одночасно.

- Тому що мені не подобаються заклинання, які вона робить, — відізвався Томас. — Вони змушують мене почуватися так, ніби хтось гладить мене проти хутра. Зараз додати одну краплю трояндового еліксиру у зелену суміш.

Саме перед закінченням, виник неприємний момент, коли Томас прочитав:

- Змішайте усе разом у великому казані та вимовіть слова.

- Які слова? — запитала Вуховертка, схилившись за Томасом, щоб подивитися. У книзі не було написано жодного слова. «Після вимовляння слів закляття розпочне працювати, розмажте отриману мазь по всьому вашому тілу». — ЯКІ СЛОВА? — закричала Вуховертка. — Тут не сказано!

- Заспокойся! — кинув Томас, який і сам виглядав дещо знервовано. — Це мають бути слова, які все з'єднають. Я чув як вона вимовляє зо шість різних слів. Гадаю, я зможу згадати…

- Тобі б краще згадати, Заварний Крем… тобто Томас! — сказала Вуховертка. — Після всього що я зробила! Скажи всі слова. Кожні, які ти коли-небудь чув!

- Добре, — сказав Томас, роздратовано махаючи хвостом. — Але за умови, якщо ти перестанеш називати мене Заварним Кремом. Тобі треба повторювати їх за мною точно так, як я їх вимовлятиму. Ти тут відьма, а не я.

Тож Вуховертка розмішала суміш та уважно слухала усі ті дивні слова та звуки, що вимовляв Томас. Вона намагалася вимовити кожне з них точно так, як це робив він, а це було не так вже й легко. Деякі звуки були занадто дивні. Але вона думала, що закляття запрацювало. Суміш була якогось рожевого коліру, коли вона вилила та висипала усі компоненти у казан, але коли Вуховертка все перемішала та промовила слова, суміш стала безбарвною та ледь пахнула трояндами. Вона дуже здивувалась, коли Томас замовчав, він раптом повалився на спину та корчився на столі, розмахуючи всіма своїми лапами.

- Щось не так? — запитала вона з тривогою.

- Ні! — паралізуючи промуркотів Томас, — Просто… просто… деякі звуки — це моя лайка, бо я не міг згадати слова!

Вуховертка зрозуміла, що так він сміявся, як сміються коти.

- Сподіваюсь, воно все-таки працює, - сказала вона. — Що мені робити зараз? Розмазати по собі?

Томас досить швидко скочив на чотири лапи.

- Так, але спочатку намасти мене, — сказав він. — Я так само важко працював. І з мене вже досить її черв’яків — вона насилала їх щоразу, коли була роздратована

Це здавалося справедливим. Вуховертка відщипнула дві великі купки безбарвної пасти та ретельно натерла нею Томаса, поки його чорне хутро не стало повністю замазаним вологою пастою, аж до шкіри. Томас завернувся у купку, а його хутро стирчало як шипи.

- Вє-є! — сказав він, з огидою трясучи передню лапу. — Сподіваюсь, воно всмокчеться, чи ще якось зникне.

Здавалося, воно справді зникло. Коли Вуховертка майже намастила усю себе, — дуже економно, бо паста зникала надзвичайно швидко, — Томас потрусився і знову був гладкий, та шикарний.

- Значно краще! — сказав він. Кіт випростував задню ногу та облизувався, поки Вуховерка витерла свої ступні ганчіркою та розмазала рештки пасти по підошвах та між пальцями ніг.

- Думаєш воно буде працювати? — запитала вона.

- Фух, — сказав Томас. Його рот був набитий хутром. — Краще б воно працювало. Я не збираюся знову крізь це проходити.

- Я так само! — зівнула Вуховертка, коли нарешті йшла до ліжка. Це зайняло чимало часу: все прибрати та поставити на свої місця, щоб Белла Яга не здогадалася, що вони щось робили у майстерні. Після цього вона вимила свої ступні від слизу, а потім ще довелося змивати сліди від слизу з підлоги коридору. Вуховертка ледь не заснула на підлозі коридору, поки мила там.

І, певна річ, здається пройшло лише п’ять хвилин як вона заснула, а Белла Яга вже стукала у двері Вуховертчиної спальні та кричала.

- Вставай, ти, маленька ледача тварюко! Мандрагор хоче бекону та яєць.

- Скажіть йому, щоб наказав демонам це зробити, — загарчала Вуховертка.

- Що? — проревіла Белла Яга.

- Я вже йду! — проревіла у відповідь Вуховертка. — І я не ваша рабиня!

- Це ти так думаєш! — крикнула Белла Яга.