Закон Братів Капранових

Принцеса Зебунніса як класик української літератури

В.В. Маяковський.

Культурна приналежність письменника Булгакова давно тривожить громадськість - чий він, наш чи російський? Та і з сучасниками не все зрозуміло. Вони часто живуть у Києві, Харкові, Дніпропетровську, а видаються в Москві та Пітері. Пишуть російською, але із задоволенням споживають сало. Як тут розібратися?

Ми давно твердимо, що не можна українську книжку робити з російських слів. Це все одно, що дерев’яний будинок робити з каменю.

А нам кажуть - ці люди живуть в Україні. Вони патріоти. Вони приносять славу Україні…

Ми говоримо - хто де живе, не важливо. Оно Шевченко жив у Петербурзі, то росіяни ж не записують його до своїх. Горький, наприклад, жив на Капрі, Тургенєв теж не вилазив з Італії.

А нас у відповідь питають - чи виграє українська культура, якщо з неї викреслити Булгакова?

І тут нам стало соромно. Дійсно, українська культура і без того пригнічена, а ми ще й письменників з неї викреслюємо. Хочемо відновити справедливість і записати Булгакова назад. Не дивлячись на його українофобію. А заразом повернути й Алєксандра Солженіцина. Щоправда, він ідеолог відновлення Російської імперії, але за власним зізнанням “єдва лі не наполовіну украінєц”.

Тільки є побоювання, що ми загубили ще якогось генія тільки тому, що він не писав українською. Несправедливо.

От, наприклад, Джозеф Конрад. Народився на Житомирщині і потім все життя бачив уві сні рідне Полісся. А ми його так легко віддали в чужі руки. Відновлюємо справедливість і повертаємо народові його генія. Зустрічайте українського письменника Джозефа Конрада. Англійську зараз знають - якось прочитаємо.

Сер Вальтер Скотт, як твердить його родовід, був прямим нащадком французького короля Капета Великого, а той, як відомо, - сином Анни Ярославни, доньки Ярослава Мудрого. Хіба не знайдеться такому місце в українській культурі?

Наступним у черзі стоїть Оноре де Бальзак. Вінчався у Бердичеві. Жінка чи то полячка, чи українка, швидше за все, останнє. Знаючи характер українських жінок, певні, що вона мала великий вплив на чоловікову творчість. Тож пропонуємо не викреслювати з української культури Бальзака, а навпаки - поставити його поруч з Конрадом та Скоттом, дарма що француз.

Якось були ми на концерті чудового українського гітариста (щоправда, кримсько-татарської національності) Енвера Ізмайлова. Виходимо з Будинку Офіцерів і натикаємося на табличку: “Тут жив видатний… борець… діяч… ШАМІЛЬ”. Так, той самий Шаміль, який просто Шаміль, а не Басаєв. Той, який іще з Лермонтовим воював. Виявляється, він теж український борець і діяч. Чи ви хочете сказати, що в Києві він припинив свою боротьбу?

Взагалі заслання відкривають широке поле для справжнього дослідника. У нашому рідному Очакові стояла мазанка, у якій роки вигнання провів видатний осетинський поет Коста Хетагуров. Так скажіть, хіба можна вилучити його вірші з української культурної спадщини? Бреше меморіальна табличка. Це насправді був видатний український поет-революціонер Коста Хетагуров. Він, щоправда, писав осетинською, але хіба це гріх?

Згадаємо, що завдяки засланням до Одеси та Кишинева Пушкін може претендувати на статус класика російської, української та молдавської культур одночасно. Не гірше за Софію Ротару. А якщо згадати про негритянське походження класика, то й Ротару Алєксандр Сєргєєвіч переплюне. Одне слово - геній.

Відносно Шолом-Алейхема запитання є? Хто сумнівається у його приналежності до української культури, два кроки вперед! А Достоєвський зі своїм дідусем - греко-католицьким священиком?

Отож.

Не можна так безвідповідально розкидатися класиками. Не по-хазяйськи це. А краще уважніше глянути під ноги, може ще якісь нічийні генії знайдуться?

У давні часи в Індії царювали Великі Моголи. Країна процвітала, індійці славили мудрих завойовників і вчили їхню мову - фарсі, тобто перську. При дворі окупантів цвіла пишним цвітом культура і давала плоди світового значення. Одна тільки принцеса Зебунніса чого варта! Геніальна поетка. А коли Моголів вигнали, індійці не зметикували, що не треба окупантів викреслювати і проґавили її. Так от, тримайтеся! Геніальна Зебунніса зараз нічия, бо її рідна фарсі в Індії давно загубила статус державної ба навіть “общепонятної” мови. Нумо, не барімося та забираймо принцесу собі. Вона не тільки талановита, але й з біса гарна та обійме гідне місце поруч з Лесею Українкою. А фарсі не така вже і складна мова - ми ж якось здолали російську і тепер можемо повернути собі російських геніїв, а російська значно складніша за фарсі.

Не треба перекручувати, скажете ви. Принцеса Зебунніса не мала жодного відношення до України, то заради чого вчити нову мову?

А от і неправда. Принцеса Зебунніса мала дуже велике відношення до України. Ким за національністю були Великі Моголи? Іранцями. А яку страву і досі готують іранці у весняне свято Навруз? Не знаєте? Так от, знайте, іранці готують традиційну іранську страву - варять яйця і фарбують їх у різні кольори… Так, крашанки. І навіть подають їх так само, як у нашій рідній Бессарабії, - на зелених паростках пшениці. Вчені мужі сьогодні зводять родовід іранців до Причорномор’я. А їхні опоненти - родовід наших предків, скіфів, - до Ірану. Коло замкнулося. Принцеса Зебунніса є українкою, і це визнано наукою. Так що варто вивчити фарсі, тим більше, що як бонус ми отримаємо Омара Хайяма, а це вам не абищо.

Отже доведеться нам трохи розширити іконостас українського письменства. Посуньтеся, Шевченко та Франко! От вони, наші класики, яких стільки років намагалися вилучити з української культури:

Омар Хайям. Принцеса Зебунніса. Олександр Пушкін. Вальтер Скотт, Оноре де Бальзак. Шолом-Алейхем. Федір Достоєвський. Коста Хетагуров. Джозеф Конрад.

Хіба Міхаілу Булгакову а чи то Алєксандру Солженіцину буде незатишно у цій компанії? Хіба виграє українська культура, якщо ми викреслимо з неї ці імена?

Отож. Не розкидатися геніями треба, а ретельно збирати, складати одне до одного. Так і сформуємо нову європейську культуру на заздрість усім. Ану, хто іще зможе похвалитися таким красним письменством? Усім слабо. І це тільки початок роботи, така собі побіжна розвідка. А якщо заглибитися по-справжньому!?

Резерви нашої землі безмежні, потенціал нації величезний, крім того Бог подарував нам багате колоніальне минуле. Наші люди створювали не одну європейську культуру і не одну азійську. А якщо ми вже не можемо заохотити свою інтелігенцію працювати для власного народу, давайте хоч рушник вишиваний їм на щастя дамо. І тотемний шмат сала як ознаку культурної приналежності.

Книжковий клуб +, 2003 р.