Закон Братів Капранових

Великий Кайфун

Наші знайомі у грудні 2004-го року відпочивали на острові Пхукет, що в Таїланді. Так-так, саме під час цунамі. І залишилися живими завдяки книжкам. І не тому, що сховалися за ними. А тому, що їх вчасно прочитали.

Уявіть собі готель на березі Індійського океану. Люди купаються, засмагають. І раптом океанська вода відходить кудись до обрію. Це не відплив, відпливи тут менші. Ну, люди, звичайно, кидаються збирати мушлі, ганятися за крабами, словом, використовувати незрозуміле природне явище для розваги. І тільки одна дівчинка в цей момент не поділяє загального захвату. Бо вона читає дитячу енциклопедію. Як вам такий заспів? Інтригує?

Отож читає дитина енциклопедію і, як на щастя, натрапляє на статтю, в якій ідеться про цунамі. А там написано чорним по білому, що перед цунамі вся вода відходить від берега, і чим далі вона відійшла, тим більшою буде хвиля. Дитина піднімає очі й каже: “Татку, це - цунамі!” Татко, зрозуміло, пестить її по голівці і говорить, що бідолашка перегрілася. “Ні, татку, тут у книжці написано!”. До честі тата треба сказати, що він не полінувався глянути і, зрозуміло, на мить очманів. А потім з криками: “Цунамі! Цунамі!” та книжкою, як доказом, у руках, побіг до готелю.

Далі друковане слово змогло переконати менеджерів, які дали команду збирати людей та відводити вглиб острова. Стали бити на сполох. Зрозуміло, що далеко відійти від узбережжя не встигли, тож усі поплавали досхочу, проте з цього готелю під час цунамі на загинула ЖОДНА ЛЮДИНА.

І це вам не міфічні гуси, які буцімто врятували Рим. Це реальна книжка, яка врятувала сотні людей.

Ця історія заслуговує на всілякий розголос та пропаганду, бо має чітку мораль - із книжок теж буває корить.

Ну і відповідно, напрошуються паралелі з українським книжковим ринком. Ми теж за часів прем’єра Януковича потерпіли від цунамі, епіцентр якого знаходився на вулиці Грушевського. А потім, у жовтні, тільки-но стали оговтуватися від наслідків податкової стихії, на нас напав Великий Помаранчевий Кайфун. В результаті будь-які кволі спроби зініціювати законотворчий процес розбилися об скелі революційної необхідності. Замість лобіювати інтереси видавців ми вночі блокували Адміністрацію Президента або охороняли наметове містечко, а вдень намагалися поспати і підтримати існування рідного видавництва. Якщо хтось із письменників чи видавців займався чимось кардинально іншим - ануте, озивайтесь, але, здається тут, як у класика: “Усі мовчать, гей-гей, які шалопаї”. Словом, вважайте, три місяці ніхто не працював - страйк то вже страйк! - і все повернулося до вихідного становища, тобто цілковитого розгрому. Приблизно такого, як у Таїланді. Єдина різниця - до нашої галузі не поспішають гуманітарні конвої, а страхові компанії, або влада, навіть не збираються виплачувати компенсації за зруйноване.

І цього мало - питання книжок іще досить довго буде неактуальним для наступного уряду незалежно від того, хто його очолить. Інших проблем вистачає - пенсії, приватизація і казна-що іще. Тобто наших волань з-під руїн вітчизняного книговидавництва ніхто не почує. І не прийде нас відкопувати екскаватором. Це майже га-рантія.

А тим часом ворог не спить і йде вперед. Відкриття складів провідних російських видавництв у Києві серйозно підкосило здоров’я українських дистрибуторів. Виявилося, що вони є зайвими у ланцюгу розповсюдження російської книжки в Україні. Тепер кожен може завітати на склад та взяти там все необхідне. Але це іще квіточки. Завтра тут з’являться інші закордонні видавництва, і нашим торгівцям доведеться згортати бізнес. Цікаво, тоді вони зметикують, що треба разом із українськими видавцями боронити національні інтереси? Щоб тільки не було запізно.

Ми уже давно носимося з ідеями про захист українського ринку від демпінгу іноземного виробника. Йдеться про поступове обмеження імпорту книжок шляхом встановлення та поступового зменшення квот на імпорт. Аж поки наші видавці не забезпечуватимуть ринок на 80%.

Принагідно зауважимо, що революційні події не змінили нашого ставлення до проблеми і рішучості у спробах її розв’язати. Ми і далі працюватимемо над впровадженням у життя цих ідей. А нижче хочемо прокоментувати деякі моменти та відповісти на питання, які найчастіше чуємо від громадськості.

Перше - це запитання про те, що власне таке українська книжка і що таке українське видавництво. Кого, власне, ми захищаємо?

Українським видавництвом, на нашу думку, є видавництво, яке зареєстроване в Україні і проводить тут видавничу діяльність. Тобто, не ввозить книжки з-за кордону під прикриттям, а повноцінно готує тексти, малює (краде) обкладинки, розміщає замовлення в друкарнях тощо. Одразу хочемо винести за межі обговорення друкарні. Друкарні та видавництва - абсолютно різний бізнес, і це наочно продемонстрував останній закон про захист, який буцімто мав захистити видавництва, а насправді захистив тільки і виключно друкарні. Ми б не хотіли вкотре сходити на манівці, а тому поліграфістів залишаємо осторонь. Будуть давати добрі ціни та якість - будемо у них друкувати. Ні - знайдемо інших, можливо, і за кордоном.

Отже, видавництва. А точніше, українські видавництва. Як би цього не хотілося деяким учасникам ринку, ми ніколи не зможемо заборонити іноземним видавцям організовувати тут філії та дочірні структури. А якщо навіть заборонимо, вони все одно зможуть це робити через підставних осіб. Більше за те - заборонивши легальний спосіб виходу на український ринок, ми де-факто зіграємо тільки проти європейських видавців, тому що російських від нашої годівниці вже не віднадити жодними законами. Вони тут всерйоз і надовго. Отже віднадити - не зможемо. То може, спробуємо зробити їх корисними членами суспільства. Врешті-решт, не все, що йде з Росії, має хвоста і роги. Там багато наукових книжок, художніх альбомів та іншої малотиражної літератури, яку ми сьогодні просто не в змозі видавати самостійно.

То як зробити російського видавця корисним членом українського суспільства?

А дуже просто - змусити його видавати книжки тут, нести видавничі витрати, оплачувати роботу української гуманітарної інтелігенції і таким чином на рівних правах конкурувати з нами. Ми хіба проти чесної конкуренції?

Давайте спробуємо змусити російського видав-ця витрачати свої гроші на нашій землі. Які будуть пропозиції? Що ми можемо реально, враховуючи наші “діряві” кордони, їхні запаси книжок та грошей і їхнє ж таки вміння неформально обходити будь-які закони?

Усе це виглядає не дуже оптимістично. Проте в нас є одна вирішальна перевага. Тільки не смійтеся - це українська мова. Так-так, саме мова. Адже коли якесь російське видавництво захоче видати книжку українською мовою, воно відразу починає оплачувати працю наших фахівців - перекладачів, редакторів, коректорів. А головне - замовляє у друкарні новий наклад, значно менший, ніж російський. Ну, й відповідно дає роботу нашим-таки друкарям. Інакше кажучи - практично стає на одну дошку з українськими видавцями.

Ну то як, чи не з’явилося бажання “попрохати” російських видавців частину накладу своїх чудових книжок видавати українською мовою? Хоч би 10%, за умови, зрозуміло, що вони хочуть торгувати на нашому ринку. Чому аматор творчості пані Устинової мусить обов’язково вивчати російську мову? Чому держава не говорить: ”Шановні друзі, майте совість. Ми даємо вам можливість торгувати на нашому ринку, то й ви, будь ласка, ідіть назустріч тубільному населенню і викладайте свої тексти також і державною мовою”. Чиї права ми порушуємо?

Нам зауважують, що є книжки для потреб національних меншин у місцях компактного проживання. І що переклад таких книжок українською завдасть видавцям збитків. Тому для подібних видань ми пропонуємо зробити виняток - якщо на книжці зазначено, що вона розповсюджується тільки на території компактного проживання національної меншини, скажімо, болгар, то хай собі буде болгарською мовою і не треба нам перекладати, болгарська не така складна. Заразом і забезпечимо відповідність конвенції із захисту регіональних мов. Навіть ПАРЄ не прикопається.

Блакитна мрія - розповсюдити зазначену норму на всі видання, в тому числі і газети з журналами. Хочеш бути регіональним виданням, тобто продаватися в одній області, друкуйся місцевою мовою. Хочеш бути всеукраїнським виданням - ласкаво просимо створити україномовний повноцінний варіант. Покупці на нього знайдуться. Чому це ми обмежуємо телебачення і радіо, а зовсім не звертаємо уваги на газети та книжки? Несправедливо. І дуже небезпечно для держави - в цьому ми вже переконалися на прикладі подій 2004 року. Іще трошки - і Україну можна було б стирати зі світової мапи.

Хочете приклад українського видавництва з іноземними коренями, яке давно уже працює на українському ринку за означеними вище законами, які, щоправда, встановило собі само. І зовсім не страждає від цього, ну, принаймні, нами страждань не помічено. Це видавництво “Махаон”. Чудовий приклад життєздатності запропонованої нами схеми. До нього вже приєдналося “Ексмо” з “Країною Мрій” - хто від цього страждає?

Ринок не можна обдурити. І якщо сьогодні донецькі видавництва видають і досить успішно продають книжки українською мовою - значить, на них є попит, і цей попит з року в рік зростатиме.

Ну а щодо української книжки, тут ми продемонструємо традиційну і здорову хохляцьку хитрість. Адже від запропонованих нововведень виграють не тільки українські видавці, але і українська книжка, якої просто стане більше.

Мусимо погодитися що попервах кількість не захоче переходити у якість - матимемо й комп’ютерні переклади, й неадаптовані тексти на кшталт “наша батьківщина - Росія”. Але все це потроху подолаємо. Головне, аби були книжки.

Ленінський принцип “краще менше, але краще” тимчасово не працює. Бо сьогодні більше - це краще. А ще краще - все більше та більше.

Книжковий клуб +, 2005 р.