Бавдоліно

17. Бавдоліно виявляє, що Пресвітер Йоан пише всім поспіль

У липні наступного року Фрідріх прибув до Венеції — на морі від Равенни до Кйоджі його супроводжував син дожа. Він одразу пішов до церкви Святого Миколая на Лідо, а в неділю, 24 числа, на площі Святого Марка припав до ніг Александра. Той підвів і обняв його з показною теплотою, а всі навколо співали «Те Deum». To справді був тріумф, хоч незрозуміло було, для котрого з них. У кожному разі війна, яка тривала вісімнадцять років, скінчилася, і в ті самі дні імператор підписав перемир'я на шість років з містами ломбардської ліги. Фрідріх був такий задоволений, що вирішив побути ще місяць у Венеції.

Якось серпневого ранку Християн з Буха послав за Бавдоліном з друзями, повів їх до імператора, а коли вони постали перед Фрідріхом, драматичним жестом простягнув йому пергамен, обвішаний печатями:

— Ось лист Пресвітера Йоана, — мовив він, — він дійшов до мене конфіденційними шляхами з візантійського двору.

— Лист? — вигукнув Фрідріх. — Але ж ми його ще не надсилали!

— І справді, це не наш лист, а інший. Адресований він не тобі, а василевсові Мануїлу. В усьому іншому він такий же, як і наш.

— Значить, цей Пресвітер Йоан спочатку пропонує союз мені, а тоді ромеям? — впав у гнів Фрідріх.

Бавдоліно був ошелешений, бо добре знав, що був тільки один лист Пресвітера і що написав його він. Якщо Пресвітер існував, то міг написати іншого листа, але не того самого. Він попросив, щоб йому дали роздивитися документ, і, поспіхом проглянувши його, сказав:

— Він не зовсім такий самий, є деякі різниці. Отче мій, якщо дозволиш, я б хотів переглянути його краще.

Він з друзями пішов, і вони разом безліч разів читали й перечитували цього листа. Насамперед, він теж був написаний латиною. Дивна річ, зауважив Раббі Соломон, адже ж Пресвітер писав його грецькому василевсу. І справді, починався він так:

«Presbyter Johannes, силою і владою Бога і Господа Нашого Ісуса Христа пан над тими, хто панує, Мануїлові, правителеві ромеїв, зичить здоров 'я і невичерпних Божих благословень».

— Ще одна дивна річ, — сказав Бавдоліно, — він зве Мануїла правителем ромеїв, а не василевсом. Отже, його напевно не писав грек з імперського середовища. Його написав хтось, хто не визнає прав Мануїла.

— А отже, — дійшов висновку Поет, — написав його правдивий Пресвітер Йоан, який сам вважає себе dominus dominantium.

— Читаймо далі, — сказав Бавдоліно, — і я покажу вам, яких слів і фраз нема в нашому листі.

«Сповіщено було величності нашій, що високо шануєш ти нашу досконалість і що дійшла до тебе вість про нашу велич. Але дізнались ми від нашого апокризарія, що хотів ти надіслати нам щось приємне й відрадне, на втіху нашому милосердю. Як людина, я охоче прийму дар, і через свого апокризарія передаю тобі цей знак зі свого боку, бажаючи знати, чи дотримуєшся ти, так як ми, правдивої віри і чи в усьому і для всього віруєш в Господа Нашого Ісуса Христа. Я визнаю себе людиною, а от тебе graeculi твої вважають богом, хоч ми добре знаємо, що ти смертний і не уникнеш людського тління. Щедрість наша не має меж:, і якщо тобі потрібне щось, що може принести тобі втіху, дай нам знати, чи то знаком нашому апокризарієві, чи то свідченням твоєї прихильності».

— Тут занадто вже багато дивних речей, — мовив Раббі Соломон, — з одного боку, він зі зневагою й обуренням говорить про василевса і його graeculi, мало не обкидаючи їх образами, а з другого боку, вживає такі слова, як апокризарій, яке здається мені грецьким.

— Воно означає саме посла, — сказав Бавдоліно. — Але послухайте сюди: там, де ми говорили, що за столом Пресвітера сидять митрополит Самаркандський і протоієрей Сузький, тут пише про protopapaten Sarmagantinum та archiprotopapaten de Susis.[109] I ще — серед дивовиж царства згадується трава, звана assidios, яка проганяє злих духів. Ще три грецькі слова.

— Отже, — сказав Поет, — лист цей написав грек, який, одначе, препогано ставиться до греків. Не розумію.

Тим часом пергамен узяв у руки Абдул:

— Є ще дещо: те місце, де ми згадували про збір врожаю перцю, доповнено іншими деталями. А тут додано, що коней в царстві Йоана мало. А де ми тільки згадали про саламандр, говориться, що це такі хробаки, які огортаються плівкою, подібно до хробаків-шовкопрядів, а тоді палацові служниці миють цю плівку і шиють з неї одяг та царські шати, які перуться тільки в сильному вогні.

— Що-що? — стривожено спитав Бавдоліно.

— І врешті, — провадив далі Абдул, — у переліку створінь, які живуть в тому царстві, поміж рогатими людьми, фавнами, сатирами, пігмеями, песиголовцями трапляються також метаґаллінарії, камететерни та тинсирети — істоти, про яких ми й словом не прохопилися.

— Пресвята Богородице! — вигукнув Бавдоліно. — Але ж історію про хробаків розповідав мені Зосима! І саме Зосима сказав мені, що, за словами Козьми Індикоплова, в Індії коні не водяться! І той же Зосима говорив мені про метаґаллінарій і всіх тих інших тварин! Скурвий син, мішок з лайном, брехун, злодій, лицемір, шахрай, дурисвіт, зрадник, чужоложець, ненажера, легкодух, розпусник, зіпака, єретик, галабурдник, вбивця і розбишака, блюзнірець, содоміт, лихвар, святокупець, чорнокнижник, сіяч розбрату, гендляр!

— Та що ж він тобі зробив?

— Ви ще не зрозуміли? Того вечора, коли я показав йому листа, він напоїв мене і переписав його! Тоді вернувся до того свого засраного василевса, попередив його, що Фрідріх збирається оголосити себе приятелем і спадкоємцем Пресвітера Йоана, написав іншого листа, адресованого Мануїлові, і зумів пустити його в хід, випередивши нашого листа! Ось чому здається, буцім автор листа зверхньо ставиться до василевса — щоб ніхто не запідозрив, що його написано в його ж канцелярії! Ось чому там стільки грецьких слів — щоб показати, що це латинський переклад оригіналу, який Йоан написав грекою. А написаний він латиною тому, що має бути доказом не для Мануїла, а для канцелярій латинських королів і для папи!

— Тут ми оминули увагою ще одну деталь, — сказав Кіот. — Ви пам'ятаєте історію про Ґрадаль, якого Пресвітер буцімто мав надіслати імператорові? Ми вирішили не говорити про це відкрито, згадавши тільки про veram arcam… Ти говорив про це Зосимі?

— Ні, — сказав Бавдоліно, — про це я промовчав.

— Ну от, Зосима твій написав yeracam. Пресвітер посилає василевсу yeracam!

— А що це таке може бути? — замислився Поет.

— Цього не знає навіть Зосима, — сказав Бавдоліно. — Погляньте на наш оригінал: тут Абдулів почерк трохи невиразний. Зосима не зрозумів, про що тут йдеться, і подумав, що то якийсь дивний і таємничий дар, про який знаємо тільки ми, і ось вам пояснення цього слова. Що за нікчема! І все це моя вина — навіщо я довірився йому! Який сором, як я розповім про це імператорові?

Брехати було їм не первина. Вони пояснили Християнові з Фрідріхом, що листа написав, очевидно, хтось з канцелярії Мануїла саме для того, щоб перешкодити Фрідріхові пустити в обіг свого листа, і додали, що в канцелярії Священної Римської імперії, очевидно, сидить зрадник, який передав копію їхнього листа в Царгород. Фрідріх заприсягся, що коли знайде цього зрадника, то сам повідриває йому все, що стирчить у нього з тулуба.

Відтак Фрідріх спитав, чи не варто очікувати тепер якогось кроку з боку Мануїла. А якщо листа написано для того, щоб виправдати похід на Індії? Християн мудро звернув його увагу на те, що якраз два роки тому Мануїл вирушив проти сельджуцького султана Іконія, що у Фрігії, і зазнав трагічної поразки при Міріокефалі. Цього досить, щоб тримати його подалі від Індій до кінця його життя. Ба навіть якщо добре подумати, лист цей міг бути наслідком прагнення, досить дитинного, повернути собі хоч трохи престижу, який він так ганебно втратив.

Але чи має ще сенс у таких обставинах пускати в обіг цей лист до Фрідріха? Може, варто його переписати, щоб не подумали, буцім він списаний з листа, надісланого Мануїлові?

— Ти знав щось про цю історію, мосьпане Никито? — спитав Бавдоліно.

Никита усміхнувся:

— У ті часи мені не було ще й тридцяти, і я збирав податки в Пафлагонії. Якби я був радником василевса, я б порадив йому не вдаватися до таких дитячих махінацій. Але Мануїл занадто прислухався до своїх придворних, до постільників і євнухів, які дбали про його покої, а навіть до слуг, і часто піддавався впливові деяких ченців-ясновидців.

— Мене аж злість брала, коли я думав про ту гниду. Але у вересні я зрозумів, що папа Александр — ще більша гнида, ніж Зосима, що він огидніший від саламандри: саме тоді в імперську канцелярію надійшов документ, теж надісланий, мабуть, й іншим християнським королям та грецькому імператору. То була копія листа, якого Александр НІ написав Пресвітерові Йоану!

Ясна річ, Александр одержав копію листа до Мануїла і, знаючи, мабуть, про давню місію Гуґа з Ґабали, злякався, що новина про те, що цар цей і священнослужитель справді існує, дасть Фрідріхові якусь користь. Тому він поквапився стати першим, хто надсилає, а не дістає послання, причому безпосередньо, оскільки в листі його говориться, що він одразу посилає свого леґата на переговори з Пресвітером.

Починався лист так:

Після чого папа нагадував, що лиш один-єдиний апостольський престол (себто Рим) одержав від Петра право бути caput et magistra[110] для всіх вірних. Далі говорилося, що папа чув про глибоку віру і побожність Йоана від свого особистого лікаря магістра Філіпа, а цей розсудливий, обачний і оглядистий чоловік дізнався від гідних довіри осіб, що Йоан хоче навернутися до правдивої католицької і римської віри. Папа шкодував, що поки що не може послати до нього достойників високого рангу, які до того ж не знають linguas barbaras et ignotas,[111] зате виряджає до нього Філіпа, чоловіка тактовного й обережного, який має навчити його правдивої віри. Тільки-но Філіп прибуде до нього, Йоан має надіслати папі лист про свої наміри, і, остерігав його папа, чим менше він вихвалятиметься своєю владою і багатствами, тим краще буде для нього, якщо він хоче, щоб його прийняли як смиренного сина святої римської церкви.

Бавдоліно обурився на саму думку, що на світі можуть бути такі облудники. Фрідріх люто горлав:

— Гемонський син! Ніхто йому не писав, а він на злість усім відписує першим! І уникає називати того Йоана Пресвітером, заперечуючи будь-яку його священичу гідність…

— Він знає, що Йоан — несторіанин, — додав Бавдоліно, — і дуже по-папськи пропонує йому відмовитися від своєї єресі й підкоритись йому…

— Безперечно, лист цей — страшне нахабство, — зауважив канцлер Християн, — він звертається до нього «синку» і посилає до нього не хоча б якогось єпископа, а всього лиш свого особистого лікаря. Ставиться до нього як до дитини, яку треба прикликати до порядку.

— Треба зупинити того Філіпа, — сказав тоді Фрідріх. — Християне, маєш вирядити посланців, найманих убивць чи кого там хочеш, щоб вони наздогнали його на дорозі, задушили, вирвали язик або втопили в річці! Він не повинен туди дістатися! Пресвітер Йоан — мій!

— Заспокойся, отче мій, — мовив Бавдоліно, — мені здається, що Філіп той нікуди не вирушав, і взагалі невідомо, чи він справді існує. По-перше, Александр чудово знає, як на мене, що лист до Мануїла — фальшивка. По-друге, він зовсім не знає, де шукати того Йоана. По-третє, він написав того листа, щоб заявити, — ще заки це зробиш ти, — що Йоан належить йому, а крім того, закликає тебе і Мануїла забути про того царя-священнослужителя. По-четверте, навіть якби Філіп існував, якби він справді вирушив до Пресвітера і якби справді дійшов туди, уяви собі хоча б на мить, що було б, якби він вернувся, спіймавши облизня, бо Пресвітер Йоан не захотів навернутися. Для Александра це було б так, немов хтось вилив би йому відро лайна на голову. Він не може так ризикувати.

У кожному разі, було вже запізно оприлюднювати лист до Фрідріха, і Бавдоліно почував себе обкраденим. Він почав мріяти про царство Пресвітера ще після смерті Оттона, а відтоді минуло майже двадцять літ… Двадцять змарнованих літ…

Проте потім утішився: авжеж, Пресвітерів лист запався у ніщоту — точніше він загубиться десь у купі інших листів, бо тепер уже будь-хто може вигадати собі любовне листування з Пресвітером, адже живемо ми у світі безбожних брехунів; та це не значить, що слід відмовитись від пошуків його царства. По суті, існувала ще мапа Козьми, і досить буде знайти Зосиму, видерти її у нього, а тоді можна вирушати у незнане.

Але що сталося з Зосимою? А навіть якби він знав, що той живе, обдарований пребендами, у царському палаці свого василевса, як видістати його звідти, коли навколо — ціле візантійське військо? Бавдоліно почав розпитувати подорожніх, посланців, купців, шукаючи відомостей про того мерзенного монаха. А тим часом раз у раз нагадував про свій проект Фрідріхові:

— Отче мій, — казав він йому, — тепер це має ще більший сенс, ніж раніше, бо раніше ти, може, побоювався, що царство це — всього лиш плід моєї фантазії, а тепер ти знаєш, що в нього вірять і грецький василевс, і римський папа, а в Парижі мені казали, що якщо наш розум здатен уявити собі щось таке велике, що більшого й не знайдеш, то воно, безперечно, існує. Я саме напав на слід людини, котра може дати мені вказівки про шлях, яким треба йти, то дозволь же мені витратити на це трохи грошей.

Він зумів випросити досить золота, щоб підкупити всіх graeculi, які проїздили через Венецію, вони допомогли йому зв'язатися з довіреними людьми в Царгороді, і він став очікувати на новини. Коли новини ці надійдуть, йому треба буде всього лиш спонукати Фрідріха прийняти рішення.

— Знову збігали роки очікування, мосьпане Никито, а тим часом Ману'їл ваш помер. Хоч мені ще не доводилося бувати у вашій країні, я знав про неї досить, щоб зрозуміти, що коли міняється василевс, всім його довіреним людям настає кінець. Я молився до Пресвятої Діви і всіх святих, щоб Зосиму не вбили, але якби його тільки осліпили, це мене цілком влаштовувало — він повинен просто віддати мені мапу, а розглядати її буду вже я. Тим часом я мав відчуття, ніби роки витікають з мене, неначе кров.

Никита порадив Бавдолінові не піддаватися колишньому розчаруванню. Він попрохав свого кухаря і служника, щоб той перевершив самого себе і щоб остання трапеза, якою він насолоджувався під сонцем Царгорода, нагадувала йому про всі ті радощі, які дарує його море і його земля. І забажав, щоб на стіл подали лангустів і омарів, варених раків, смажених крабів, сочевицю з мідіями, морські дактилі з гарнірами з бобового пюре і рису з медом, оточених вінцем з риб'ячих яєць, а до всього щоб принесли критського вина. Але була то лиш перша страва. Опісля принесли неймовірно пахуче тушковане м'ясо, а в горщику парували чотири качани капусти, тверді й білосніжні; був тут і короп з двадцятьма маленькими скумбріями, солене рибне філе, чотирнадцять яєць, трохи волоського овечого сиру, і все це залите добрим фунтом олії, посипане перцем і присмачене дванадцятьма головками часнику. І до другої страви він попрохав принести вина з Ганоса.