Дев’ять з половиною тижнів

9

Що він робив

* Він годував мене. Він сам купував усі продукти, сам готував усі страви й сам мив увесь посуд.

* Він одягав мене вранці, роздягав мене ввечері та носив мій брудний одяг до пральні разом зі своїм. Одного вечора, знімаючи з мене взуття, він вирішив, що воно потребує ремонту, і наступного дня відніс його до шевця.

* Він безперервно читав мені: газети, журнали, історії загадкових убивств, короткі оповідання Кетрін Менсфілд[8] та мої власні документи, коли я приносила їх додому, аби надолужити те, що не встигла на роботі.

* Кожні три дні він мив моє волосся. Він сушив його моїм ручним феном, і перші два рази це виходило в нього трохи незграбно. Одного дня він купив непристойно дорогу щітку «Кент оф Лондон» і того ж вечора відшмагав мене нею. Синці, що вона залишила, заживали довше від інших. Але щовечора він користувався нею, аби розчесати моє волосся. Ані до, ані після цього моє волосся не розчісували так ретельно, так довго й з такою любов’ю. Воно сяяло.

* Він купував мені гігієнічні тампони та вставляв і витягав їх. Коли це відбулося вперше й мені, трохи шокованій, відібрало мову, він сказав: «Я вилизую тебе під час місячних, і нам обом це подобається. Це майже так само».

* Щовечора він набирав мені ванну, експериментував із різними гелями, морською сіллю та олією, отримуючи насолоду, мов розбещене дівчисько-підліток, коли скуповував для мене безмежне розмаїття засобів для прийняття ванни, тоді як сам залишався вірний душу, милу «Айворі» та гелю «Прелл». Я постійно уявляла, що може подумати його хатня робітниця, побачивши нагайку, яка лежала на столі в кухні, або наручники, що висіли на ручці дверей у вітальні, або зміїне кубло тонесеньких срібних ланцюжків, що зачаїлося в кутку його спальні. Іноді я ліниво міркувала, що вона може подумати про це раптове й швидке розмноження баночок і пляшечок, про дев’ять ледве розпочатих флакончиків шампуню, що заповнили аптечку, про одинадцять різних солей для ванни, що вишикувалися на її краю.

* Щовечора він знімав мій макіяж. Якщо мені пощастить дожити до ста років, я й тоді не забуду відчуття, коли сиділа в кріслі із заплющеними очима, закинутою назад головою, а просочена лосьйоном пухнаста бавовняна кулька з ніжним тиском торкалася мого чола, проходилася по моїй щоці й на якийсь момент барилася на повіках…