Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)

Висновки та підсумки

У справі Пеньковського є кілька запитань, на які дані або невиразні відповіді, або не дано ніяких.

Я пропоную свої відповіді. Якщо в когось є більш переконливі пояснення, готовий їх вислухати, обговорити і погодитися. Отже, повторимо пройдене...

Запитання: Навіщо розміщувати ракети на Кубі, якщо Америці можна загрожувати тими ракетами, які знаходяться на території Радянського Союзу?

Відповідь: У 1962 році з території Радянського Союзу загрожувати Америці було майже нічим. З моменту появи ядерної зброї Радянський Союз значно відставав від США за кількістю ядерних боєприпасів і засобів їх доставки. В кінці 50-х - початку 60-х років XX століття радянська ракетна промисловість працювала з креном на показуху. Потужні ракети негайно використовувалися для демонстрацій у космосі, для Збройних Сил залишалося занадто мало. У жовтні 1962 року в Радянському Союзі було лише п'ять стартових майданчиків для ракет 8К74, здатних долетіти до Америки. Вони перебували на поверхні, були крайнє складними й уразливими. Збройні Сили мали до двох десятків ракет 8К64 на висококиплячих компонентах. Але ця ракета ще не була прийнята на озброєння. Єдиним способом чинити психологічний вплив на Америку було розміщення на Кубі ракет з дальністю 2100 і 4500 кілометрів.

Запитання: Яка реальна стратегічна цінність ядерних зарядів, розміщених на Кубі?

Відповідь: Дуже мала. Теоретично загрозу Америці могли становити 40 стратегічних ракет із зарядами мегатонного класу. Однак вони були крайнє і навіть позамежно вразливі до запуску. Нанести раптовий удар цими ракетами було неможливо через тривалість видимої збоку підготовки. Ще 20 таких же ракет із зарядами були марні. Ніхто не дозволив би після першого ракетного залпу вивести з укриттів ще два десятки стратегічних ракет і готувати їх до старту на тих же стартових майданчиках. Після першого ядерного удару з Куби по США, а то й раніше, пішов би ядерний удар з території США по Кубі. І нічого б від неї не залишилося.

Із 104 радянських тактичних ядерних зарядів, які вже були доставлені на Кубу, теоретично небезпечними для США могли бути тільки шість бомб для шести бомбардувальників Іл-28А. Але ймовірність того, що вони могли долетіти до цілі в умовах повного панування американських надзвукових винищувачів, вкрай мала.

Решта 98 тактичних зарядів проти Америки використовувати було неможливо через недостатню дальність носіїв.

Запитання: Яка практична мета розміщення на Кубі потужного угруповання радянських військ з надмірною кількістю ядерних зарядів, для яких не було відповідних носіїв?

Відповідь: Угруповання радянських військ було «обмінним фондом» для прийдешніх переговорів про виведення американських, британських і французьких військ із Західної Німеччини.

Запитання: Як полковник Пеньковський міг передавати цілком таємні документи, до яких у нього не було й не могло бути доступу?

Відповідь: Він отримував документи від генералів і маршалів з вищого керівництва Збройних Сил СРСР, які усвідомлювали небезпеку можливої ракетно-ядерної кризи та в яких був доступ до всіх таємниць.

Запитання: Чому він не втік? Радянська пропаганда стверджувала, що мотивом його дій була тяга до грошей і підвищена пристрасть до жіночої статі.

Відповідь: Пеньковський не був зрадником. Він діяв не з власної ініціативи і не заради грошей, а за наказом начальника ГРУ генерала армії Сєрова.

Запитання: Як радянська контррозвідка змогла виявити зраду Пеньковського?

Відповідь: Вона не могла ніяк. Тільки допомога з-за океану могла його розкрити. Причому швидко й повністю.

Запитання: Чому керівники КДБ не прийняли рішення про арешт Пеньковського відразу після того, як стало ясно, що він працює на Великобританію і США? Це стало ясно 18 грудня 1961 року, але Пеньковський продовжував передавати цілком таємні матеріали у величезних кількостях до самого моменту арешту 22 жовтня 1962 року. Чому керівництво КДБ не припиняло ці дії?

Відповідь: Фрол Романович Козлов, людина номер два в радянському керівництві, намагався використати справу Пеньковського проти керівництва Радянської Армії і проти Хрущова, який був людиною номер один.

Запитання: Чому Пеньковський не був узятий на місці злочину, чому він був заарештований просто на вулиці, а не в момент передачі таємних матеріалів?

Відповідь: Вищі керівники Радянського Союзу в особі Хрущова, Брежнєва, Косигіна і Мікояна дізналися про справу Пеньковського тільки в момент різкого загострення кризи.