Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)

1

Але й Семичастному не вдалося. Будь-яку змову готує група. Змовники, дорвавшись до влади, відразу починають її ділити. У групі тут же починається жорстока боротьба, в якій виживає один. Решту він вбиває або виганяє з вершин влади.

Один з найактивніших ініціаторів і учасників змови проти Хрущова очільник КДБ генерал-полковник Семичастний незабаром після успішного повалення Хрущова злетів зі свого поста і його відтіснили від керування країною.

2

Після Карибської кризи і повалення Хрущова Радянський Союз мляво увійшов у історичну епоху, яку навіть офіційна пропаганда називає застоєм. Застій тривав довго. Але за дивною примхою долі Радянський Союз не розсипався ураз саме завдяки Хрущову.

Сталін вважав: торгувати ресурсами - торгувати Батьківщиною. І не торгував. Поставки природних ресурсів у окуповані Червоною Армією країни мали на меті не отримання прибутку, а далекосяжні політичні цілі.

Те ж саме - з поставкою ресурсів Гітлеру. Не заради прибутку це робилося, а заради того, щоб Гітлер з нашою допомогою зруйнував демократичні країни Європи.

А Хрущов проклав трубу зі сходу на захід. Вся економіка Радянського Союзу сиділа на цій трубі. Тому Радянський Союз не звалився швидко, тому гниття тривало ще три десятки років.

Але країна потроху потопала в трясовині. Було два виходи: нічого не робити або вириватися з трясовини.

Якщо нічого не робити, то так повільно і засмокче.

Якщо вириватися, засмокче швидко.

Брежнєв нічого не робив і щасливо правив 18 років. За ним ще два старці пішли тим же шляхом.

А Горбачов рвонувся...

3

Якби полковник Пеньковський не виконав своєї історичної місії, то життя наше було б зовсім іншим. Якби було взагалі.

Зрозуміло, що американці ніколи не визнали того, що провал Людини, яка врятувала світ, на їхній совісті. Тільки деякі дослідники називають ім'я співробітника Центру національної безпеки США Джека Данлепа (Jack Dunlap), який здав Пеньковського. Але ж і за ним хтось стояв.

Мені претензій прошу не висувати, в суд не тягнути, я цього імені не називав. Тільки нагадав, що деякі західні дослідники це ім'я називають.

Але вірю, що колись історія Пеньковського буде описана і з того, не видимого нам боку.

Радянським же чекістам треба було приховати факт отримання інформації про Пеньковського з іншого боку океану. Заради цього була вигадана історія про те, як у Москві стежили за англійської жінкою з дитиною, до якої підійшов чоловік і простягнув коробку цукерок. За ним, мовляв, пішли слідом, встановили особу, почали стежити.

Мовляв, ми самі без сторонньої допомоги у всьому розібралися.

4

Кремлівська пропаганда зробила все можливе і навіть більше, щоб подати полковника Пеньковського негідником і мерзотником. Уже в ході процесу його рясно поливали брудом - він, мовляв, пропалював життя в питних закладах, наводили приклади: пив у ресторані шампанське з жіночої туфельки...

Прокурор і судді відверто брехали. Їх завдання зводилося до того, щоб показати: нічого цікавого Пеньковський знати не міг і не знав. Збирав якісь плітки і передавав американським і британським шпигунам. Про те, що Пеньковський був офіцером ГРУ, мовчали. Про існування ГРУ тоді мало хто в країні знав. Справу Пеньковського в суді ніяк не пов'язували ні з Карибською кризою, ні з діяльністю вищих керівників Збройних Сил СРСР. Все подавали простіше: західні радіостанції зводять наклеп на наше щасливе життя, а Пеньковський їм плітки постачав.

Але ніхто не відповів на просте запитання: чому ж він не втік, хоча часто бував у Парижі й Лондоні? За свою інформацію він би отримав мільйони. А в Москві він не міг вести розгульний спосіб життя і витрачати гроші чужоземних розвідок. Не така служба в офіцера ГРУ, щоб час даремно витрачати, часу на загули не виділяють, та й наглядають за кожним. Не розгуляєшся.

До радянської пропаганди додалась американська. Ті, кого він врятував, ті, хто його здав, оголосили Пеньковського безумцем і фанатиком. Він нібито пропонував американцям нанести ядерний удар по Москві. Ми і цьому повіримо. У Москві в Олега Пеньковського - улюблена дружина й улюблена донька. Нанесіть же ядерний удар по них!

Сам Пеньковський незмінно повертався в Радянський Союз. Напевно, просив: ви, хлопці, почекайте, дайте мені долетіти до Москви, а вже тоді й бийте по ній термоядерним зарядом...

Інтерес американської пропаганди ясний: якщо здали людину, то не могла ж вона бути доброю.

5

В останні роки у зв'язку з розквітом Інтернету вигадки московської пропаганди стали зовсім жахливими. Ними переповнена Мережа.

Розповідають, що, перебуваючи в Туреччині, Пеньковський нібито торгував золотими виробами на базарі, приставав до чужоземців, щоб його завербували, потім прийшов у турецьку контррозвідку, розповів, хто є резидентом ГРУ в Туреччині, резидента вигнали, а Пеньковський зайняв його місце. Адже ось який негідник!

Звучить жахливо. І ми, звичайно, всьому цьому теж повіримо. Але повіривши, потрапляємо у глухий кут.

У 1955-1956 роках, коли Олег Володимирович Пеньковський працював у Туреччині, діяв Кримінальний кодекс 1926 року. В ньому містилася стаття 107, «Спекуляція», тобто «скуповування і перепродаж приватними особами продуктів сільського господарства і предметів масового споживання».

Купив у селі в селянина мішок картоплі, продав його і... отримай термін.

У всьому світі купівля та продаж - основа економічного життя. В Радянському Союзі, якщо купив кофточку в магазині за однією ціною і продав за іншою, то це вже кримінальний злочин.

А якщо продав за тією ж ціною? На цей випадок роз'яснення було дане судам: якщо продав за тією ж або навіть за меншою ціною - все одно саджати! Не важливий результат торгової операції, важливий умисел. А умисел полягав у тому, щоб заробити! Тому винних - у табори! А якщо купив, але продати не встиг? У цьому випадку, якщо суд визнає, що продаж задумувався, - паяли термін. З іншим тільки формулюванням: за підготовку до спекуляції.

22 серпня 1932 року стаття 107 була посилена постановою ЦВК і РНК СРСР. З цього моменту за скуповування і перепродаж продуктів сільського господарства і предметів масового споживання (тобто голок і ножиць, мила і сірників, букета квітів і пучка редиски) належало ув'язнення в концентраційний табір на термін від 5 до 10 років з конфіскацією майна і без права застосування амністії.

Концентраційний табір - це не мої перебільшення. Читайте постанову від 22 серпня 1932 року, саме це там і написано. Звернемо увагу на дату. В серпні 1932 року Адольф Гітлер утратив усяку надію прийти до влади, а в нас уже концтабори буйним цвітом цвіли. І не за спробу повалення влади туди садили, а за підрив соціалістичної економіки, що виражався у продажі моркви й огірків. Тих, хто повалення затівав, стріляли.

Торгувати в Радянському Союзі мала право лише держава - за цінами, які встановлював уряд. Селянин міг продавати тільки те, що виростив сам. Але всіх селян загнали в колгоспи.

Так я до чого? Я до легенд про те, що полковник Пеньковський на турецькому базарі торгував золотими виробами. Питання до товаришів чекістів: і ви, громадяни, про це тоді знали? І нічого не робили?

Головне розвідувальне управління, де служив Пеньковський, займалося, як випливає з його назви, розвідкою.

А Комітет державної безпеки, як випливає з його назви, займався питаннями державної безпеки. Прислухалися хлопці: хто в посольстві анекдот про товариша Хрущова розповість; принюхувалися: хто лишку на дипломатичному прийомі вхопив; придивлялися: хто з чужою дружиною переморгнувся. В цьому основна суть їхньої роботи. За це хлопці отримували ордени й зірки на погони. І ось їм раптом стало відомо, що радянський полковник на базарі золотими виробами торгує. І вони нічого не зробили!

Якщо це правда, то не над полковником Пеньковським сміятися треба, а над ледачими й дурними чекістами. Якщо це правда, то все КДБ треба було розігнати, а керівництво судити. Полковник скоює кримінальний злочин, а слиньки з КДБ не виконують своїх прямих обов'язків.

Незаконний оборот дорогоцінних металів, тим більше продаж золота чужоземцям, в Радянському Союзі звичайною спекуляцією не вважалися. За спекуляцію валютою і золотом при Хрущові розстрілювали. І ось пильні чекісти мають можливість відзначитися, але бояться владу використати.

То, можливо, в Пеньковського були високі заступники?

Не хвилюйтеся: посадили б і покровителів. На верхах ішла жорстока боротьба за владу. Якби було повідомлено, що такий-то маршал або такий-то генерал протегує контрабанді золотом, то полетів би покровитель разом з виконавцем у ті самі місця, де займаються фізичною працею на свіжому повітрі. Якщо не далі.

А можливо, тоді чекісти всього цього не знали. Вони дізналися потім. Припустимо. Але дозвольте запитати: коли дізналися і звідки? Через півстоліття поїхали на турецький базар, розпитали свідків, які полковника пам'ятають, і тепер виклали в Інтернет?

6

Зовсім смішна історія про те, як Пеньковський у Туреччині до чужоземців приставав, щоб його завербували в яку-небудь чужоземну розвідку.

Такі спроби - зрада Батьківщини в чистому вигляді. Це стаття 58-1. Це розстріл. Запитання повторю: товариші чекісти, і ви про це теж тоді знали? І нічого не робили? Чи це ви потім заднім числом придумали?

І вже зовсім сміховинна історія про те, як Пеньковський свого начальника турецькій контррозвідці здав.

Уявіть себе на місці шефа турецької контррозвідки. Його завдання - боротьба зі шпигунством. Перш за все - з радянським. Найвірніший, найбажаніший спосіб боротьби - підловити радянського розвідника на чомусь розпусному і перевербувати. Тоді інформація піде просто з перших рук: хто й чим у резидентурі займається.

Напився, наприклад, радянський дипломат, наламав дров, а до нього тихий агентурний підхід: не турбуйся, дорогий, нікому не доповімо, все забудемо... Переспав інший дипломат з чужою дружиною - і до нього підійти можна з вербувальною пропозицією...

А тут раптом радянський полковник з апарату військового аташе, тобто розвідник, у якого в лобі зірка горить, на базарі золотом торгує, вчиняє злочин, за який у Радянському Союзі до стінки ставлять. Так невже турецька контррозвідка його не помітила, невже грошей не запропонувала, якщо вже полковник їх так потребує? Якщо свою потребу в грошах демонструє всьому білому світу?

Потім цей полковник нібито сам прийшов у турецьку контррозвідку і розповів, хто є резидентом ГРУ, де резидент міг наслідити, за які подвиги його можна витурити. І турецька контррозвідка нібито резидента вигнала, а Пеньковський став на його місце.

Стривайте... І турецька контррозвідка після цього не взяла Пеньковського за білу дупу? І не зажадала від нього продовжувати роботу?

Якщо у вашій країні до вас прийде ворожий полковник і видасть державні таємниці, ви йому спасибі скажете і з миром відпустите? Та він же сам гачок заковтнув! Та він же сам на себе компромат вам на блюдечку приніс. Та йому ж тепер подітися нікуди. Він же попався!

Невже турецька контррозвідка така дурна? Полковник ГРУ став зрадником, сам приніс матеріал на свого командира. Але тим самим приніс у контррозвідку розстрільний матеріал на себе самого. За такі речі в Радянському Союзі, та й у будь-якій країні, вбивають після жорстоких тортур. Невже турецька контррозвідка цією можливістю не скористалася? Невже фактом добровільної зради не притиснула полковника до стінки?

Ні, громадяни, це не турецька контррозвідка така дурна. Всі ці розповіді - свідчення дурості тих, хто такі історії складає.

Якщо все це правда, то давайте посміємося над нашими доблесними чекістами, безстрашними людьми з розумними, трохи втомленими очима... Вони знали, що радянський полковник передає турецькій контррозвідці цілком таємні відомості про роботу резидента ГРУ в Туреччині, але боягузливі чекісти, зрадивши присязі й Батьківщині, своїх службових обов'язків не виконували.

Зверніть також увагу на те, що радянська військова розвідка навіть після того, як начальник ГРУ генерал армії Сєров був зміщений і розжалуваний в генерал-майори, не тільки не забула про сім'ю Пеньковського, а й допомагала його дружині й доньці. Допомога, часто прихована, надавалась і вищими патронами: наприклад, майно Пеньковського, всупереч вироку і встановленому чинним законодавством покаранню, було залишене його сім'ї; донька Пеньковського змогла вступити до МДУ, провідного університету країни, двері якого для родичів державних злочинців у ті часи були закриті.

У ГРУ Пеньковського знали, ним пишалися, його любили.

7

За часів великих успіхів Радянського Союзу в космосі в народі жила та офіційною пропагандою посилено підживлювалася легенда про якесь особливе ракетне чудо-паливо, яке дозволяє Радянському Союзу впевнено тримати першість у підкоренні Всесвіту.

Найбільш із можливих офіційним письменником Радянського Союзу був Олександр Борисович Чаковський, лауреат Сталінської, Ленінської та Державної премій, Герой Соціалістичної Праці, кавалер семи орденів, у тому числі - чотирьох орденів Леніна, член Центрального Комітету Комуністичної партії, депутат Верховної Ради СРСР, секретар правління Спілки письменників та інше та інше. У рік страти Олега Пеньковського письменник Чаковський опублікував повість «Світло далекої зірки». В основі сюжету - історія про те, як жінка-науковець в особливо закритому науковому центрі створює якесь абсолютно незвичайне ракетне паливо...

Негайно був знятий фільм під тією ж назвою. Знімав сам Іван Пир'єв, улюбленець Сталіна, творець шедеврів про щасливе і привільне колгоспне життя, про чарівних свинарок із розкішними зачісками, напудреними і нафарбованими ангельськими личками і доглянутими лакованими нігтями, про кубанських козаків, які співають і пританцьовують, а між сольними та груповими танцями збирають рясні врожаї.

Вихід повісті, а потім і фільму «Світло далекої зірки» збіглися з дивними явищами в розвитку радянської космічної програми. Раптом стало потроху, а потім все виразніше проявлятися топтання, потім і відставання СРСР від США.

І народу повідомили: мерзотник Пеньковський продав таємницю нашого ракетного палива!

Проте...

Проте всі радянські космічні досягнення були здійснені за допомогою «Чудової сімки» - ракети Корольова Р-7 (вона ж - 8К71) та її модифікацій.

Модифікації ракети 8К71 (зліва направо):

• перша випробувальна модель (власне Р-7, або 8К71, 1957 рік).

• ракета-носій для запуску першого штучного супутника Землі (1957 рік).

• ракета-носій «Восток» (8К72, 1960 рік).

• ракета-носій «Восход» (1963 рік).

• ракета-носій «Союз» (1966 рік).

А літала «Сімка» на гасі. Обійшов Корольова великий німець Вернер фон Браун, який створив для Америки найпотужнішу ракету в історії людства «Сатурн-5».

Але й ця ракета теж літала на гасі.

Тому якщо повірити розповідям про те, що Пеньковський продав Америці таємниці нашого ракетного палива, то доведеться визнати, що він продав таємницю виробництва гасу.

Насправді ж Америка різко обігнала Радянський Союз у створенні твердого палива для бойових ракет.

20 квітня 1959 року відбувся перший успішний запуск ракети на твердому паливі «Поларис А-1».

14 квітня 1960 року - перший успішний запуск цієї ракети з борту атомного ракетного підводного човна «Джордж Вашингтон», який знаходився в надводному положенні.

20 липня 1960 року проведений успішний пуск ракети «Поларис А-1» з-під води.

15 листопада 1960 року ракета «Поларис А-1» була прийнята на озброєння.

Через 20 років, у жовтні 1980 року, в Радянському Союзі була прийнята в дослідну експлуатацію перша радянська твердопаливна балістична ракета для підводних човнів Р-31 (ЗМ17). Ракетами цього типу в якості експерименту був озброєний лише один атомний підводний човен К-140. Ракета в серію не пішла. Перед самим розпадом Радянського Союзу випробування ракети Р-31 були припинені.

Минуло ще 30 років, і у Військово-Морського Флоту сучасної Росії як і раніше великі проблеми з твердопаливними балістичними ракетами для підводних човнів.

До речі, «Поларис» у перекладі означає «Полярна зірка». Ось так до нас доходить світло далекої зірки.