Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта

— Секс — підґрунтя всього. Хіба не так кажуть ваші колеги? Ну, в моєму випадку ви маєте рацію. Погляньте на це. Я покажу вам цікавий зв’язок між моїми нападами мігрені та сексуальним життям.

Марвін дістав з портфеля грубий сувій і попросив мене потримати з одного боку, поки він акуратно розгортав графік майже у три фути завдовжки, де він ретельно занотовував кожен напад мігрені та кожен свій статевий акт протягом останніх чотирьох місяців. Я лишень поглянув на цей графік — і цього було достатньо, щоб зрозуміти всю його складність. Кожен напад мігрені, його інтенсивність, тривалість та лікування були позначені синім кольором. Кожен контакт із жінкою він позначив червоним кольором і обмежив п’ятибальною шкалою: випадки передчасної еякуляції були намальовані окремо, як і імпотенція — у принципі він розрізняв нездатність підтримувати ерекцію та неможливість її досягти.

Надто багато інформації, щоб зрозуміти все з одного погляду.

— Ви провели величезну роботу, — сказав я. — Ви, напевно, витратили на це не один день.

— Мені подобається це робити. І мені це добре вдається. Люди забувають, що ми, бухгалтери, непогано малюємо графіки, які ніколи, на жаль, не використовуються в нашій роботі. Ось, подивіться на липень: чотири рази я потерпав від мігрені, і кожен раз цьому передували або прояв імпотенції, або сексуальний акт, який я оцінив не вище від одного чи двох балів.

Я подивився на вказівний палець Марвіна, яким він провів від лінії мігрені до лінії імпотенції. Він мав рацію: співвідношення було вражаючим, але я починав трохи дратуватися. Час спливав. Ми щойно почали наше перше заняття, і я хотів дізнатися багато чого іншого перед тим, як буду готовий вивчати діаграму Марвіна. Але він так сильно притиснув її переді мною своїм коротким товстим пальцем, що в мене не залишалося іншого вибору, окрім як спостерігати, як він обводить все, що залишилося від кохання минулого липня.

У свої шістдесят чотири роки Марвін шість місяців тому уперше зіштовхнувся із сильними непадами мігрені. Він консультувався у невролога, але тому не вдалося допомогти Марвіну вилікувати його головний біль, і тоді чоловік звернувся до мене.

Я вперше побачив Марвіна за кілька хвилин до сеансу, коли вийшов у почекальню, щоб запросити його до свого кабінету. Він терпляче чекав — невисокий на зріст, кругловидий, лисий чоловік. Його очі нагадували совині, він ніколи не кліпав, а лише пильно вдивлявся через великі окуляри із дзеркальними лінзами.

Незабаром я дізнався, що Марвін особливо цікавився окулярами. Після того як ми потисли руки один одному, він одразу, поки ми йшли через хол до мого кабінету, зробив комплімент моїй оправі і запитав, хто виробник. Я, мабуть, впав в його очах, коли зізнався, що не знаю. А далі стало ще більш ніяково: я зняв свої окуляри, щоб прочитати назву бренда, і зрозумів, що без них не бачу жодної літери. Мені не потрібно було багато часу, щоб усвідомити, що інші мої окуляри залишилися вдома, тому я не міг відповісти Марвіну на його запитання, отож я передав йому окуляри, щоб він сам прочитав назву. На жаль, він також був далекозорим, і перші хвилини нашого сеансу ми згаяли на те, що він вдягав окуляри для читання.

І тепер, перед тим як я перейшов до опитування нового пацієнта у звичний для мене спосіб, я зрозумів, що стою перед його ретельно намальованим червоно-синім графіком. Так, початок був не дуже вдалим. Проблема ускладнювалася тим, що в мене щойно було виснажливе заняття зі старою божевільною вдовою, у якої вкрали сумочку. Частина моєї уваги все ще належала їй, і я змушений був спонукати себе звернути увагу на Марвіна.

Отримавши лише невеличке повідомлення від невролога, я практично нічого не знав про Марвіна і почав наше заняття, після того як ми завершили ритуал з окулярами, із запитання: «Що вас турбує?» А поставив його саме тоді, коли він промовив, нібито «ваші колеги» вважають, що «секс лежить в основі всього».

Я скрутив сувій і сказав Марвіну, що хотів би детальніше вивчити його графік пізніше, а тоді спробував відновити ритм заняття, попросивши розповісти мені всю історію його хвороби від самого початку.

Марвін сказав, що десь шість місяців тому він, уперше у своєму житті, почав страждати на головний біль. Симптоми були дуже схожими на мігрень: попереджувальна візуальна аура (спалахи вогників) і однобічне поширення нестерпного болю — це часто виводило його з ладу на цілі години, і йому потрібно було полежати на ліжку в кімнаті без яскравого світла.

— Але ви вважаєте, що у вас є підстави думати, ніби ваша сексуальна активність впливає на мігрень?

— Ви можете вважати, що це якась божевільна думка — для чоловіка мого віку і моєї посади, — але я не можу заперечити фактів. Ось докази! — Він показав на сувій, який зараз спокійно лежав на моєму столі. — Кожен приступ за останні чотири місяці ставався протягом двадцяти чотирьох годин після невдалого сексу.

Марвін говорив помірковано та з усіма деталями. Очевидно, він репетирував цей виступ заздалегідь.

— Останнім часом я страждаю на жахливі перепади настрою. Хороший настрій у мене минає швидко, а натомість приходить відчуття, ніби зараз станеться кінець світу. Але не поспішайте з висновками! — Тут він помахав пальцем для підсилення своїх слів. — Коли я кажу, що почуваюсь добре, я не маю на увазі, що я маніяк, — я вже був у неврологів, які намагалися лікувати в мене маніакально-депресивний синдром сіллю літію, — це не дало нічого, окрім шкоди моїм ниркам. Я можу зрозуміти, чому на лікарів подають до суду. Ви коли-небудь бачили справу людини, яка почала страждати на маніакально-депресивний синдром у шістдесят чотири роки? Ви теж думаєте, що мені слід було і далі приймати сіль літію?

Його запитання приголомшили мене. Вони відволікали, і я не знав, як правильно відповісти йому. Він судився з неврологом? Я не хотів вплутатися в це. Із цим завжди багато проблем. Я зосередився на нашій роботі:

— Я з радістю повернусь до цих запитань трохи згодом, але ми найкраще використаємо наш час, коли спочатку послухаємо вашу історію хвороби.

— Ви маєте рацію! Давайте не будемо відволікатися. Отож, як я вже казав, мій настрій коливався туди-сюди, від хорошого до тривожного та депресивного, або ж усе разом. Кажуть, що під час депресії людина завжди страждає на головний біль. У мене ніколи такого не було. Усе почалося тільки шість місяців тому!

— Але який зв’язок між сексом та депресією?

— Я все розповім, усе по порядку…

Обережний, подумав я. Моє терпіння закінчувалося. Було зрозуміло, що він збирався говорити на свій манір, а не так, як хочеться мені. Заради Бога, припини тиснути на нього!

— Ну, у це важко повірити, але останні дванадцять місяців мій настрій цілком залежить від сексу. Якщо в мене класний секс із моєю дружиною, світ здається мені яскравим. Якщо ні, то — бінго! Депресія й головний біль!

— Розкажіть мені про вашу депресію. На що вона схожа?

— Звичайна депресія. Я у пригніченому настрої.

— А трохи більше?

— Що ж сказати? Усе в чорних барвах.

— А про що ви думаєте в такому настрої?

— Ні про що. Оце й проблема. Хіба це не найважливіше під час депресії?

— Інколи, коли люди в депресії, певні думки лізуть їм у голову.

— Я себе вже замучив.

— Як?

— Я починаю відчувати, що із сексом у мене вже нічого не вийде і що моє чоловіче життя скінчилося. Коли приходить депресія, я розумію, що наступні двадцять чотири години мене буде мучити мігрень. Інші лікарі казали мені, що це замкнене коло. Дивіться, як усе працює. Коли в мене пригнічений настрій, я стаю імпотентом, а потім через те, що я імпотент, настрій ще більше погіршується. Я це усвідомлюю, але нічого не можу вдіяти. Я ніяк не можу розірвати це злощасне коло.

— А що може розірвати його?

— Знаєте, за ці шість місяців я теж намагався знайти відповідь. Я дуже уважний і завжди таким був. За це бухгалтерам і платять нормальні гроші. Але я не впевнений. Одного дня в мене хороший секс, і все чудово знову. Чому ж саме цього дня, а не будь-якого іншого? Я не розумію.

І так минуло наше заняття. Коментарі Марвіна були точними, але лаконічними, трохи різкими та прикрашеними різними кліше, запитаннями й репліками інших лікарів. Це був клінічний випадок. Розповідаючи всі подробиці свого сексуального життя, він навіть ні разу не зашарівся, не виявив сором’язливості чи якихось інших, більш глибоких почуттів.

Одного разу я спробував висловити своє захоплення його здоров’ям і бадьорістю для такого віку.

— Марвіне, це, мабуть, не дуже легко для вас — обговорювати такі інтимні речі з незнайомою людиною. Ви згадували, що ніколи не були у психотерапевта.

— Я не вбачаю проблеми в тому, що ми говоримо про інтимні речі. Це більше має стосунок до психотерапевтів — я не вірю у психотерапевтів.

— Ви не вірите, що ми існуємо? — Дурна спроба пожартувати, але Марвін не помітив моєї іронії.

— Ні, зовсім ні. Це тому, що я їм не вірю. Моя дружина, Філіс, також не вірить. Ми знаємо два подружжя з родинними проблемами, які ходили до психотерапевтів, і обидві пари після того подали на розлучення. Ви ж не можете мене звинувачувати в тому, що я просто трохи обережний, чи не так?

До кінця заняття я все ще не міг дати якісь рекомендації, тому призначив ще один сеанс. Ми знову потисли один одному руки, і, коли він вийшов з кабінету, я відчув радість, що він пішов. І шкодував, що доведеться побачити його знову.

Марвін мене роздратував. Але чому? Це було через його поверховість, його уїдливі зауваження чи через те, як він тицяв у мене своїм пальцем і говорив фамільярним тоном? Чи тому, що він натякнув на позов до суду на свого невролога і намагався втягнути в це мене? Чи тому, що він прагнув усе контролювати? Він відібрав у мене більше години: спочатку через його дурні запитання про окуляри, а потім — коли ввіпхнув мені до рук свій графік, не зважаючи на те, хотів я цього чи ні. Я подумав: може, розірвати сувій на маленькі шматочки і насолоджуватися кожним моментом його знищення?..

Але чому так багато роздратування? Так, Марвін порушив хід сеансу. То й що? Він був щирим, він розповів мені точно, що його турбує, і так, як він це міг. Він працював дуже добре, враховуючи його ставлення до психотерапії. Його схема була, врешті, корисною. Вона б мені сподобалась, якби це була моя ідея. Можливо, це більше була моя проблема, а не його? Невже я став таким нудним і таким старим? Чи був я таким злим через те, що наше перше заняття минуло не так, як я хотів, і тому я роздратувався, ніби хтось наступив мені на ногу під час танцю?

Дорогою додому того вечора я все ще думав про нього, про двох Марвінів — Марвіна-чоловіка й Марвіна-ідею. Марвін з плоті та крові дратував мене і був нецікавий. Але Марвін-проект заінтригував мене. Лише обміркуйте цю незвичайну історію: уперше в житті, такому стабільному і прозаїчному, колись здоровий та бадьорий 64-річний чоловік, який має секс з однією і тією самою жінкою уже сорок один рік поспіль, раптом починає перейматися своєю сексуальною поведінкою. Його здоров’я та гарне самопочуття стає умовою його сексуальності. Те, що сталося з ним, на його погляд, є жорстоким (мігрень впливає на нього дуже негативно і просто робить його ні до чого не придатним); це несподівано (раніше у нього ніколи не було таких проблем із сексом); і це сталося раптово (адже почалося лише шість місяців тому).

Шість місяців тому! Очевидно, що саме там міститься розгадка, — і я почав друге заняття з вивчення подій шестимісячної давнини. Які зміни стались у його житті від того часу?

— Нічого важливого, — сказав Марвін.

— Неможливо, — наполягав я і ставив те ж саме питання, але в різних формах. Нарешті я зрозумів, що сталося шість місяців тому. Шість місяців тому Марвін вирішив вийти на пенсію і продати свою бухгалтерську фірму. Це з’ясувалося не одразу не тому, що він не хотів розповідати мені про вихід на пенсію, а тому, що він не надавав цій події ваги.

Я відчував цілком протилежне. Маркери стадій життя людини завжди дуже важливі, а вихід на пенсію є одним з найголовніших. Хіба може факт виходу на пенсію не пробудити глибокі почуття в людини, не викликати роздуми про життя, не змусити замислитись над тим, що життя минає, а також про його значення і виконання свого життєвого проекту? Для тих, хто зазирає глибше, пенсія — це час, коли треба підбивати підсумки, це час усвідомлення скінченності існування та наближення смерті.

Але не для Марвіна.

— Проблеми із пенсією? Ви, напевно, жартуєте. Це те, заради чого я працював, — і ось тепер я можу вийти на пенсію.

— Ви не будете сумувати за роботою?

— Лише за головним болем. Але думаю, що в мене з’явився спосіб взяти його із собою на пенсію! Мігрень я маю на увазі, що ж іще. — Марвін широко посміхнувся, вочевидь задоволений тим, що так дотепно пожартував. — Серйозно, я втомився, і мені набридла моя робота за всі ці роки. За чим я буду шкодувати? За новими бланками для оподаткування?

— Інколи вихід на пенсію пробуджує важливі почуття, тому що це значний етап у житті. Це нагадує нам про те, що життя минає. Як довго ви працювали? Сорок п’ять років? І раптом ви припинили, ви переходите в іншу стадію. Коли я буду виходити на пенсію, гадаю, що усвідомлю більш чітко те, що завжди знав: життя має свій початок і свій кінець, і воно повільно переходить з однієї стадії в іншу, а нині я наближаюсь до кінця.

— Моя робота пов’язана з грошима. Це така собі гра. Вихід на пенсію насправді означає, що я заробив достатньо грошей і мені більше не потрібно працювати. У чому проблема? Я можу досить комфортно жити, не працюючи, на відсотки від депозитів.

— Але, Марвіне, що для вас буде означати не працювати? Усе ваше життя ви працювали. Ви маєте якесь своє тлумачення слова «працювати». Я маю підозру, що є щось страшне для вас у тому, що ви більше не будете працювати.

— Кому це потрібно? Нині дехто з моїх заступників працює дуже наполегливо, намагаючись назбирати достатньо грошей, щоб колись жити на відсотки. Це я називаю божевіллям — вони мають сходити до психотерапевта.

Знову інша тема: ми говорили, але не чули один одного. Знову і знову я прохав Марвіна зазирнути до себе всередину, усвідомити хоча б на хвилину величезну перспективу, визначити глибинні проблеми свого існування — розуміння його обмеженості, старіння та згасання, а також страх смерті, усвідомлення життєвої цілі. Але ми говорили різними мовами, не розуміючи одне одного. Він ігнорував мене, неправильно тлумачив. Здавалося, що він просто прилип до поверхні речей.

Стомлений від мандрівки наодинці цим чужим підземеллям, я вирішив наблизитися до проблем Марвіна. Я розпитував його про роботу. Так я дізнався, що в дитинстві батьки та вчителі вважали його математичним генієм. Але, коли йому було вісім років, він провалив прослуховування для участі у «Quiz Kids»[44]. Він так ніколи й не виправдав сподівань.

Я помітив, що він зітхнув, коли сказав це, і запитав його:

— Це, напевно, було для вас великою травмою. Як ви її лікували?

Він сказав, що, ймовірно, я тоді був надто маленький і не міг порахувати, як багато восьмирічних хлопчиків не потрапили на шоу.

— Почуття не завжди збігаються з раціональними поясненнями. Насправді, частіше за все ні. Якби я здавався кожного разу, коли мене ображали, я б ніколи нічого не досяг.

— Мені здається, що вам дуже важко говорити про травми.

— Я був одним із сотень дітлахів. Це не така вже й велика проблема.

— Я також помітив, що, коли намагаюся зблизитися з вами, ви даєте мені зрозуміти, що вам нічого не потрібно.

— Я прийшов по допомогу. Я відповім на всі ваші запитання.

Було зрозуміло, що пряме звертання не допоможе. Марвін потребує багато часу, щоб виявити всі свої рани. І я вирішив звернутися до самого початку. Марвін народився в Нью-Йорку в збіднілій єврейській родині. Він вивчав математику як основну дисципліну у місцевому коледжі і мало думав, що буде робити після випуску. Найбільше він хотів одружитися — він зустрічався з Філіс із п’ятнадцяти років — і, оскільки зовсім не мав грошей, вирішив стати вчителем у старшій школі, щоб якось заробляти на прожиття.

Через шість років навчання учнів тригонометрії Марвін відчув, що загруз. Він дійшов висновку, що його мета — розбагатіти. А перспектива провести ще тридцять п’ять років у ролі вчителя та отримувати мізерну платню здавалася йому нестерпною. Він був певен, що рішення піти працювати в школу було серйозною помилкою, і в тридцять років вирішив усе виправити. Закінчивши курси бухгалтерів, він попрощався з учнями та колегами і заснував свою невеличку компанію, яка врешті стала досить прибутковою. А ще, інвестувавши в нерухомість Каліфорнії, він став справді заможним.

— Але постає одне питання, Марвіне. Чим ви будете тепер займатися?

— Ну, як я й казав, більше немає потреби заробляти та відкладати гроші. У мене немає ні дітей — і тут його голос став безрадісним, — ні бідних родичів, ні бажання віддати свої заощадження на доброчинність.

— Ви шкодуєте, що у вас немає дітей?

— Усе вже в минулому. Я був засмучений тоді, тридцять п’ять років тому. Зараз у мене багато своїх планів. Я хочу подорожувати. Я хочу поповнити свої колекції: марки, нагрудні значки з портретами кандидатів, які я збираю під час передвиборних кампаній, стара бейсбольна форма, а також «Рідерз Дайджест»[45].

Далі я хотів дещо дізнатися про стосунки Марвіна з його дружиною. Він наполягав на тому, що в них були дуже гармонійні стосунки.

— Після сорока одного року разом я все ще впевнений, що моя дружина — чудова жінка. Я ненавиджу, коли її немає поряд, я хочу проводити з нею кожен вечір. Насправді я сповнений теплих почуттів, коли бачу її вдома в кінці дня. Уся моя напруга зникає. Мабуть, можу сказати, що вона мій валіум[46].

За словами Марвіна, їхнє сексуальне життя, за винятком останніх шести місяців, було чудовим: незважаючи на сорок один рік, здавалося, між ними все ще зберігалися бажання та пристрасть. Коли з Марвіном сталися випадки порушення потенції, Філіс спочатку виявила розуміння та була надзвичайно терплячою, але протягом останніх кількох місяців почала дратуватися. Кілька тижнів тому вона пробурчала, що втомилася від того, що її постійно дурять — кожного разу вона збуджується, але не отримує задоволення.

Марвін надавав великої ваги почуттям Філіс і був глибоко стурбований, що не задовольняє її. Кілька днів він розмірковував про той неприємний епізод зі своєю чоловічою неповноцінністю. Він був цілком залежний від дружини, і, щоб відновити рівновагу, йому потрібна була вона: інколи вона переконувала його, що він все одно для неї мужній та сильний, але він так само хотів фізичного задоволення. Вона намилювала його в душі, голила його, масажувала його тіло, брала до рота його м’який пеніс і ніжно тримала його, очікуючи, що він прокинеться.

Я був вражений на другому сеансі, як і на першому, тим, що Марвін не виявляв ніякої зацікавленості, коли розповідав свою історію. Хіба йому самому не було цікаво, що його життя кардинально змінилося, що його розуміння подальшого напрямку руху, його щастя, навіть його бажання жити були зараз цілком продиктовані тим, чи зможе він підтримувати приплив крові до свого пеніса?

На часі було дати Марвіну кілька рекомендацій щодо його лікування. Я не вважав, що він гарний кандидат для глибокої, викривального типу психотерапії. Було кілька причин. Я завжди знав, що дуже важко лікувати людину, якщо вона сама в цьому не зацікавлена. Хоча, звичайно, я можу допомогти розвинути зацікавленість, для цього потрібен млявоплинний та довгий процес, який просто несумісний з бажанням Марвіна отримати коротке й ефективне лікування. Як я і думав ще два заняття тому, він кожного разу опирався моїй спробі заглибитися в його почуття. Здавалось, він не усвідомлював, що ми просто не розуміли один одного, він навіть не намагався глибше зрозуміти сенс усього того, що відбувається між нами. Він також протистояв усім моїм спробам спонукати його до дій, коли я використовував прямі методи чи хотів вплинути на його особистість: наприклад, коли я просив розповісти про його травму чи вказував на те, що він ігнорує будь-які мої спроби зблизитися з ним.

Я вже хотів просто дати йому якісь формальні рекомендації, щоб він почав курс когнітивної поведінкової терапії (підхід, який базується на зміні певних поведінкових аспектів, особливо тих, які стосуються спілкування подружжя, стосунків із партнером та сексуальної поведінки), коли в результаті запізнілих роздумів Марвін згадав, що протягом тижня йому сняться сни.

Я запитував його про сни ще на нашому першому занятті, і, як багато інших пацієнтів, він відповів, що, хоча йому і сниться щось кожної ночі, він не може нічого пригадати в подробицях, не пам’ятає жодного сну. Я запропонував йому тримати біля ліжка записничок і занотовувати все, що насниться, але він так мало цікавився власним внутрішнім світом, що я мав сумнів, чи дотримуватиметься він моїх порад, і навіть не питав у нього про сни на наступному сеансі.

Але зараз він дістав свій нотатник і почав читати записи кількох своїх снів:

Філіс була дуже збентежена через те, що погано ставилася до мене. Вона вийшла з дому. Але коли я пішов за нею слідом, вона зникла. Я боявся, що знайду її мертвою у великому замку на високій горі. Далі я намагався пролізти у вікно кімнати, де мало б лежати її тіло. Там був високий вузький отвір. Я не міг пролізти, він був дуже тісний, і я розвернувся й пішов назад. Я боявся, що впаду, а потім злякався, що стрибну й вкорочу собі віку.

Філіс і я роздягалися і збирались зайнятися сексом. Уентрворт, мій діловий партнер, котрий важить майже сто п’ятнадцять кілограмів, раптом опинився у кімнаті. Його мати була за дверима. Ми вдягнули йому пов’язку на очі і продовжили далі. Коли я вийшов, то не знав, як пояснити його матері, чому ми зав’язали очі її сину.

Перед моїм офісом цигани розгорнули свій табір. Усі вони були неохайні та брудні — їхні руки, одяг, сумки. Я почув, як чоловіки перешіптуються, ніби щось замислили. Вони мали вигляд справжньої загрози. Мені було цікаво, чому органи влади дозволили їм поставити табір у такому місці.

Ґрунт під моїм будинком підмивала вода. Я був дуже злий і знав, що мені потрібно буде пробурити десь шістдесят п’ять футів углиб, щоб врятувати своє житло. Я впираюся буром у шар твердої породи і прокидаюся від вібрацій.

Вражаючі сни! Звідки вони з’явилися? Чи міг Марвін їх бачити? Я підвів очі, очікуючи побачити навпроти іншу людину. Але він усе ще був там, терпляче чекаючи на моє наступне запитання, я бачив його збентежені очі за блискучими лінзами окулярів.

У нас залишалося всього кілька хвилин. Я запитав Марвіна, чи він намагався викликати якісь асоціації зі своїми снами. Він ледь стенув плечима. Вони залишалися для нього таємницею. Я запитав його про сни, і він мені розповів. Нічого більше.

Незважаючи на сни, я все-таки порекомендував йому курс психотерапії для подружньої пари, хоча б вісім чи дев’ять сеансів. Я запропонував кілька варіантів: я можу займатися з ними обома разом; можу порекомендувати іншого лікаря чи відрядити Філіс до жінки-психотерапевта на кілька занять, а потім ми будемо працювати вчотирьох — Філіс, Марвін, я і жінка-психотерапевт — і проведемо кілька спільних сеансів.

Марвін уважно слухав усе, що я йому казав, але його обличчя не виказувало нічого, і я навіть гадки не мав, про що він думає. Коли я запитав його думку, він став одразу дуже офіційним і сказав:

— Я візьму до уваги ваші рекомендації і повідомлю про своє рішення.

Він був засмучений? Відчував, що йому відмовили? Я не був упевнений. Мені здавалося, що на той час я дав йому правильні рекомендації. Розлад у Марвіна був дуже сильним і потребував, на мою думку, короткого когнітивно-поведінкового підходу. Більше того, я був переконаний, що індивідуальні заняття йому не допоможуть. Було дуже багато ознак цього: він надто опирався; кажучи професійною мовою, він був просто трохи «психологічно неповноцінним».

Я шкодував, що в мене не буде змоги попрацювати з ним: його випадок дуже зацікавив мене. Я мав певність, що моє перше враження було дуже близьке до моєї оцінки: вихід на пенсію розворушив його основний страх перед скінченністю життя, старінням, смертю, і тому він намагався подолати свою тривогу за допомогою сексу. Він так сильно покладався на секс, що переоцінив свої сили і не міг уже нічого вдіяти.

Я вважав, що Марвін помилявся, коли казав, що секс лежить в основі всіх його проблем. Зовсім ні — секс був просто неефективним засобом для того, щоб знищити хвилю страху, яка накрила його, і поганим засобом для уникнення більш важливих проблем. Інколи, як казав колись Фройд, страх, спричинений сексом, виявляється через інші непрямі засоби. Можливо, часто трапляється протилежне: інші страхи маскуються за сексуальною тривогою. Сон про велетенський бур очевидно зрозумілий: земля під ногами Марвіна розмивалася (візуальний образ втрати опори), і він намагався протистояти цьому, працюючи буром, своїм пенісом, щоб здолати шістдесят п’ять футів углиб (шістдесят п’ять років)!

Інші сни свідчили про дикий світ Марвіна, який існував під його тихою та спокійною зовнішністю, — світ, у якому кипіли пристрасті, вмирали люди, відбувалися вбивства, самогубства, з’являлася злість до Філіс, страх перед брудними та загрозливими привидами. Чоловік із зав’язаними очима в кімнаті, де Марвін та Філіс збиралися кохатися, був особливо цікавим. Коли вивчаєш сексуальні проблеми, важливо запитати: чи завжди ви зосереджуєтесь на своєму партнері під час сексу? Чи думаєте про когось іншого? Присутність інших людей — образів батьків, суперників, інших коханців — дуже ускладнює статевий акт.

Так, поведінкова терапія — найкраще рішення. Найкраще, щоб тримати люк цього підземелля надійно запечатаним. Чим більше я думав про це, тим більше був задоволений, що зумів притримати свою допитливість і вчинити безпечно та систематично в інтересах пацієнта.

Але раціональність та точність у психотерапії рідко винагороджуються. За кілька днів Марвін подзвонив мені і попросив про зустріч. Я очікував, що він прийде з Філіс, але він був сам. Він виглядав стривоженим та замученим. Жодних вступних церемоній того дня. Він був доволі переконливим:

— Дуже поганий день. Я такий нещасний. Але спершу хочу сказати, що я ціную рекомендації, які ви дали мені минулого тижня. Буду чесним, я очікував, що ви порадите мені ходити до вас три-чотири рази на тиждень наступні кілька років. Мене попередили, що ви, психотерапевти, так і робите. Ні, я не звинувачую психотерапевтів, врешті, ви займаєтеся бізнесом і маєте заробляти гроші.

Ваша порада про терапію для нашої пари здалася мені доречною. Філіс і я дійсно маємо певні непорозуміння, насправді більші, ніж я описав вам минулого разу. Фактично, я не розповів багато чого. У мене були певні проблеми в сексі — не такі, як зараз, звичайно, — які спричинювали перепади настрою протягом двадцяти років. Отож, я вирішив дослухатися до вашої поради, але Філіс не хоче. Вона відмовилася ходити до психотерапевта — вона не піде ні до психотерапевта, який займається проблемами шлюбу чи проблемами сексу, ні до жодного іншого. Я просив її прийти до вас один раз, сьогодні, але вона дуже вперта.

— І що ж тоді?

— Я буду намагатись її переконати, але є ще дві речі, які я хочу обговорити з вами сьогодні. — Марвін зупинився. Спочатку я подумав, що він хоче перевести подих: до цього він говорив якось не дуже чітко. Але він просто хотів заспокоїтися. Він відвернувся, висякався, крадькома витер очі.

Потім вів далі:

— Я в глибокій депресії. Цього тижня в мене був дуже сильний приступ мігрені. Мені довелося звернутися в лікарню, щоб мені зробили ін’єкцію.

— Я так і подумав, ви якось не дуже сьогодні…

— Головний біль мене вбиває. Але все ще гірше. Я не можу спати. Минулої ночі я бачив кошмар. Я прокинувся десь о другій годині, але видіння не минало. Цей сон мені снився всю ніч. Він і досі не йде в мене з думки.

— Розкажіть про нього.

Марвін почав читати свій сон із такими штучними інтонаціями, що я зупинив його і вирішив застосувати метод Фріца Перлза[47]. Я попросив його розповідати сон у теперішньому часі, так ніби це відбувається з ним зараз. Марвін відклав свій записник і почав вести свою розповідь з пам’яті:

Я бачу двох чоловіків. Вони високі, бліді та дуже сухорляві. Вони йдуть по темній луці в цілковитій тиші. Вони одягнені в усе чорне. У них високі чорні циліндри, довгі пальта, чорні короткі гетри та черевики. Вони нагадують співробітників поховального бюро чи працівників організації боротьби з алкоголізмом Вікторіанської доби. Раптом вони бачать екіпаж, теж чорного кольору, у якому стоїть колиска з маленькою дівчинкою. Немовля сповили в чорну тканину. Один з чоловіків мовчки починає штовхати екіпаж. Через якийсь час він зупиняється, обходить екіпаж, дістає чорний ціпок зі світним білим наконечником, нахиляється, розмотує чорну тканину і починає встромляти свою палицю дитині у вагіну.

Я не міг поворухнутися. Чіткі образи його сну полонили мій розум. Я підвів очі і з подивом позирнув на Марвіна, який сидів нерухомо і не міг навіть оцінити силу свого творіння. Я не міг повірити, що це був його сон. Такий сон не міг наснитися йому: він був просто медіумом, який лише відкривав рота, щоб вимовити слова. Як я міг — а я дуже хотів цього — побачити автора цього сну?

Між тим Марвін посилив цей дивний здогад. У нього не було ніякого відчуття близькості з цим сном, він поставився до нього як до якогось чужого тексту. Він відчував страх, коли розповідав його, і трусив головою, наче намагався відігнати всі погані думки про цей сон.

Я зосередився на його тривозі.

— Чому ви кажете, що це кошмар? Яка саме частина сну вас дуже налякала?

— Коли я згадую це зараз, останній епізод — коли встромляють палицю в дитячу вагіну, — здається просто жахливим. Хоча так не було тоді, коли я бачив сон. Було ще щось, тихі кроки, темрява, якесь погане передчуття. Увесь сон пронизаний страхом.

— Що ви відчували уві сні, коли бачили палицю в дитячій вагіні?

— Якщо хочете знати, то уві сні це була найбільш яскрава частина, вона здавалась найбільш реалістичною. Ця картина ніби утихомирювала весь сон, принаймні намагалася. Але насправді це не так. Цей сон не має для мене ніякого значення. Я ніколи не вірив у сни.

Я хотів ще трохи поговорити про його сон, але потрібно було повертатися до інших тем. Той факт, що Філіс не хотіла прийти до мене хоча б один раз, щоб допомогти своєму чоловікові, який перебував у вкрай критичному стані, давав зовсім інше уявлення про їхній ідеальний та гармонійний шлюб. Я змушений був поводитися дуже делікатно через його страх (який Філіс, очевидно, поділяла), що психотерапевти пхають носа в сімейні справи і дуже тішаться з цього. Але я маю переконатися, що вона справді відмовлялася пройти курс сімейної терапії. Минулого тижня я поцікавився, чи Марвін не відчув, що йому відмовили. Можливо, це було хитрою маніпуляцією з його боку, і він хотів, щоб я перевів його на індивідуальні заняття. Цікаво, скільки зусиль доклав Марвін, щоб переконати Філіс прийти з ним на заняття до мене?

Марвін запевнив мене, що вона дуже вперта щодо своїх рішень.

— Я казав вам, що вона не вірить у психотерапію, але насправді все зовсім інакше. Вона не хоче бачити жодного лікаря. Вона не відвідувала гінеколога вже п’ятнадцять років. Усе, що мені вдається зробити, це відвести її до стоматолога, коли в неї болить зуб.

Зненацька, коли я попросив його навести інші приклади впертості Філіс, відкрилися деякі несподівані факти:

— Ну, тоді я мушу сказати вам правду. Немає сенсу витрачати гроші, сидіти тут і брехати вам. Філіс має власні проблеми. Вона боїться вийти з будинку. Це якось називається. Я забув слово.

— Агорафобія?

— Так, воно. Вона страждає на це вже багато років. Вона рідко виходить з будинку. Хіба що на те є серйозні причини. — Марвін стишив голос і почав змовницьки шепотіти: — Вона може вийти, коли з’являється інший страх.

— Який інший страх?

— Страх, що хтось до нас прийде!

Він пояснив, що вони не запрошують до себе гостей ось уже кілька років — насправді цілі десятиліття. Якщо це необхідно — наприклад, хтось із родичів приїздить у гості абощо, — Філіс веде їх до ресторану: «Недорогого ресторану, бо Філіс ненавидить тринькати гроші». Гроші були другою причиною, додав Марвін, з якої вона відмовилась від психотерапії.

Більше того, Філіс не дозволяла Марвіну запрошувати когось до себе. Кілька тижнів тому, наприклад, знайомі з іншого міста подзвонили й запитали, чи можуть вони подивитися його колекцію нагрудних значків. Він не наважився сказати про це Філіс: знав, що вона влаштує страшний скандал. Якби він спробував щось утнути, не запитавши її, то цілий місяць був би змушений жити без сексу. Отож, він зробив так, як уже робив не раз: увесь день пакував свою колекцію, щоб на ранок віднести її в офіс і показати там своїм знайомим.

Ці нові дані ще більше переконали мене в тому, що Марвіну й Філіс потрібна сімейна консультація. Але зараз постала нова проблема. Перші сни Марвіна були сповнені примітивних образів, і ще тиждень тому я боявся, що наші індивідуальні зустрічі звільнять його підсвідомі страхи, тому сімейна терапія буде безпечнішою. Зараз, проте, маючи докази серйозної патології їхніх стосунків, я переймався питанням, чи не вивільнить сімейна терапія їхніх прихованих демонів.

Я повторив Марвінові, що, враховуючи всі обставини, я все ще вважаю найбільш прийнятним методом для них орієнтовану на поведінковий підхід сімейну терапію. Але сімейна терапія вимагає присутності сім’ї, і, якщо Філіс не хотіла брати в цьому участі (як він ще раз підтвердив), я сказав, щоб він приходив наступного разу сам, і тоді ми спробуємо індивідуальні заняття.

— Але хочу вас попередити, що індивідуальні заняття вимагають багатьох місяців, подеколи й року може бути замало. І це не те саме, що збирати троянди в саду. Буде багато неприємних моментів. Ми будемо аналізувати ваші болісні спогади, будемо говорити про огидні речі, які тимчасово змусять вас почуватись навіть гірше, ніж зараз.

Марвін зазначив, що вже думав про це протягом останніх двох днів, але хотів розпочати негайно. Ми домовилися зустрічатися двічі на тиждень.

Було очевидно, що і він, і я маємо застереження. Марвін і далі був скептично налаштований щодо психотерапії та був не надто зацікавленим в аналізі свого внутрішнього світу. Він погодився на терапію лише тому, що мігрень поставила його на коліна і він не знав, до кого ще можна звернутися. Я, зі свого боку, мав застереження, тому що був песимістично налаштований щодо його лікування: я погодився працювати з ним, бо не бачив для нього іншого варіанту.

Але я міг направити його до іншого спеціаліста. На це була ще одна причина — голос, голос тієї істоти, що створювала його дивовижні сни. Десь глибоко всередині Марвіна був схований сновидець, який посилав нам важиві екзистенціальні повідомлення. Я знову повернувся до його сну, до тихої місцевості, до темного світу, де жили сухорляві чоловіки, до чорної луки та немовляти, закутаного в чорну тканину. Я подумав про блискучий наконечник ціпка і сексуальний акт, який фактично був не сексом, а лише невдалою спробою розвіяти страх.

Якби маскування було не потрібне, якби сновидець міг говорити зі мною без хитрощів та брехні, що б він мені сказав?

«Я старий. Я завершую своє життя. У мене немає дітей, і я наближаюся до свого кінця, якого так боюся. Темрява душить мене і заважає дихати. Я задихаюся від тиші. Тиша — це смерть. Я вважаю, що знаю дорогу. Я намагаюся проникнути в цю темряву з моїм сексуальним талісманом. Але цього недостатньо».

Однак це були мої думки, не Марвіна. Я попросив його проаналізувати сон, подумати про нього і сказати, що спало йому на думку. Нічого. Він просто похитав головою.

— Ви хитаєте головою одразу, як я ставлю запитання. Не минає навіть секунди. Ви не думаєте! Спробуйте ще раз. Дайте собі шанс. Подумайте про якусь частину свого сну і дайте можливість вашим думкам помандрувати там.

Знову нічого.

— Що означає ціпок з білим наконечником?

Марвін самовдоволено посміхнувся.

— Я чекав, коли ви про це спитаєте! Хіба я не казав, що ви, психотерапевти, вважаєте, що секс є підґрунтям всього?

Його зауваження здалося мені іронічним через те, що я вважав, що у його випадку секс якраз і не був джерелом його труднощів.

— Але це ваш сон, Марвіне. І ваш ціпок. Ви самі створили його — для чого? І що, на вашу думку, можуть означати ці образи — працівники поховального бюро, тиша, чорний колір, уся атмосфера страху й погані передчуття? Смерть?

Коли я надав Марвіну можливість обговорити його сон з точки зору смерті чи сексу, він обрав останнє.

— Ну, вам, напевно, буде цікаво, що такого сексуального сталося вчора — за десять годин до сну. Я лежав у ліжку і намагався впоратися зі своєю мігренню. Філіс зайшла і зробила мені масаж шиї та голови. Потім вона почала масажувати мені спину, потім ноги, а потім пеніс. Вона роздягла мене і зняла свій одяг.

Це було незвичайно: Марвін розповідав мені, що в більшості випадків він сам ініціював секс. Я мав підозру, що Філіс хотіла спокутувати свою провину за те, що відмовилася піти до сімейного психотерапевта.

— Спочатку я не реагував.

— Чому?

— Правду кажучи, я був наляканий. У мене була жахлива мігрень, і я боявся, що якщо в мене знову нічого не вийде, то трапиться ще один напад. Але Філіс почала смоктати мій член, і він став твердим. Я ніколи доти не бачив її такою наполегливою. Нарешті я сказав: «Ну ж бо, давай, моя люба, хороший секс — це єдине, що зараз нам потрібно». — Марвін зробив паузу.

— Чому ви зупинилися?

— Я намагаюсь підібрати точні слова. У будь-якому разі, ми почали кохатися. У мене непогано виходило, але як тільки я мав скінчити, Філіс сказала: «Секс не лише для того, щоб зменшувати напругу». І все! Ерекція одразу пропала.

— Марвіне, ви пояснили Філіс, що вона зробила?

— Так, вона вибрала невдалий час — і завжди так робила. Але я не люблю обговорювати такі випадки. Я боюся того, що скажу. Якби я сказав щось не так, вона б перетворила моє життя на пекло, тому я мовчав.

— А що ж ви могли сказати?

— Я боюся своїх імпульсів — своїх убивчих та сексуальних імпульсів.

— Що ви маєте на увазі?

— Пам’ятаєте, кілька років тому в новинах показували чоловіка, який вилив на свою дружину кислоту, і вона потім померла? Жахливо! Я часто думав про цей випадок. Я можу зрозуміти, як злість на жінку може підштовхнути чоловіка скоїти злочин.

О Боже! Підсвідомо Марвін перебував набагато ближче до межі, ніж я думав. Пам’ятаючи, що я не хотів викривати всі його потаємні думки — принаймні не зараз, — я перемкнувся на іншу тему, і ми почали обговорювати секс, а не вбивство.

— Марвіне, ви кажете, що налякані вашими сексуальними імпульсами. Що це означає?

— Мій потяг завжди був дуже сильним. Мені казали, що таке буває у лисих чоловіків. Ознака великої кількості чоловічих гормонів. Це правда?

Я не хотів відволікати його увагу. Знизав плечима і не відповів на його запитання.

— Розповідайте далі.

— Отож, мені доводилося контролювати його все своє життя, бо Філіс має тверде переконання щодо того, скільки сексу в нас має бути. І завжди однаково — двічі на тиждень, за винятком днів народження та свят.

— Вам це не подобається?

— Час від часу. Але інколи я думаю, що обмеження — це нормально. Без них я взагалі здичавів би.

Це був дуже цікавий коментар.

— Що означає «здичавів би»? Ви маєте на увазі позашлюбні стосунки?

Моє запитання шокувало Марвіна.

— Я ніколи не зраджував Філіс! І ніколи не буду!

— Добре, то що ви маєте на увазі, коли кажете «здичавів би»?

Марвін не знав, що відповісти. У мене було відчуття, що він говорив про те, чого ніколи раніше ніде не обговорював. Я тріумфував. Ми просунулися за цей сеанс. Але я хотів, щоб він продовжував, і чекав.

— Я не знаю, що маю на увазі, але інколи мені цікаво, що було б, якби я одружився з жінкою, яка так само любила б секс, з жінкою, яка б хотіла сексу і яка б отримувала задоволення від нього так само, як і я.

— Що саме ви думаєте? Ваше життя було б інакшим?

— Дайте мені хвилину. Я неточно висловився кілька хвилин тому: отримувати задоволення. Так, Філіс отримує задоволення від сексу. Просто здається, що вона його ніколи не хоче. Натомість вона… як би це сказати? Дає його — якщо я добре поводжуся. Інколи мені здається, що вона прикидається, і це мене дуже дратує.

Марвін зробив паузу. Він розстібнув комірець, потер шию і покрутив головою. Його напруга минала, але я помітив, як він обдивляється кімнату, наче хоче переконатися, що ніхто його не підслуховує.

— Вам незручно. Що ви відчуваєте?

— Я зрадник. Не слід було казати все це про Філіс. А раптом вона дізнається…

— Ви наділяєте її надлюдською силою. Рано чи пізно ми з’ясували б це.

Марвін і далі приємно дивував мене і був надзвичайно відкритим протягом перших кількох тижнів терапії. У цілому все складалось набагато краще, ніж я сподівався. Він намагався співпрацювати; він облишив свій скептицизм щодо психіатрії; він робив домашні завдання і приходив підготованим; він виявляв цілеспрямованість, як він сам сказав, для того, щоб не змарнувати свої інвестиції в терапію. Його внесок у терапію вилився в несподівано ранні дивіденди: напади мігрені містичним чином майже зникли, як тільки він почав курс лікування (хоча його спричинені сексом інтенсивні перепади настрою не проходили).

Протягом ранньої фази терапії ми зосередилися на двох проблемах: його шлюбі і (трохи менше, через його опір) виході на пенсію. Але я обережно ходив по тонкій лінії. Як хірург, котрий старанно готує ділянку під операцію, але уникає глибокого розсічення. Я хотів, щоб Марвін зрозумів ці проблеми, але не хотів дуже заглиблюватися — я працював так, щоб ми не зайшли далеко і не зруйнували його і так непевний шлюбний баланс, який він установив із Філіс (бо це призведе до негайного припинення терапії) і не хотів пробудити в ньому більший страх смерті (бо це може спричинити інші приступи мігрені).

У той же час, поки я обережно, але цілеспрямовано займався з Марвіном, я також спілкувався зі сновидцем, фантомом, що оселився, чи, краще сказати, був ув’язнений в тілі Марвіна, який ігнорував існування сновидця і дозволяв йому спілкуватися зі мною, в той час як сам залишався цілком незворушним. Поки Марвін і я прогулювалися на поверховому рівні й вели бесіди, сновидець був змушений вистукувати нескінченний потік своїх повідомлень із самих глибин свідомості Марвіна.

Можливо, моє спілкування зі сновидцем не було таким уже й продуктивним. Можливо, я пригальмовував терапію Марвіна своєю зацікавленістю сновидцем. Я пам’ятаю, як починав кожне заняття і радів не тому, що бачив Марвіна, а тому, що мене чекає ще одна зустріч зі сновидцем.

Інколи сни, як і ті перші, були лячним виявленням онтологічної тривоги; інколи вони передвіщали речі, які мали статися під час сеансу; інколи вони були схожі на субтитри до терапії і забезпечували переклад обережних звернень Марвіна до мене.

Після перших кількох сеансів я почав отримувати обнадійливі повідомлення:

Учитель в інтернаті шукає дітей, які хочуть навчатися малювати на великому чистому полотні. Пізніше я кажу про це маленькому товстенькому хлопчикові — очевидно, що це я сам, — і він стає такий схвильований, що починає плакати.

Не можна помилитись:

«Марвін розуміє, що хтось — поза сумнівом, ти, його психотерапевт, — дає йому можливість почати все заново. Як зворушливо, коли тобі дають ще один шанс розпочати життя наново, з чистого аркуша!»

Інші оптимістичні сни були такими:

Я на весіллі, і якась жінка підходить до мене й каже, що вона моя давно втрачена донька. Я здивований, тому що не підозрював, що в мене є донька. Вона вже середнього віку, і її одяг насиченого коричневого кольору. Ми провели разом всього кілька годин. Ми говорили. Я запитав її, як вона живе, але вона не захотіла про це говорити. Мені було дуже шкода, що вона пішла, але ми домовилися писати один одному листи.

Послання:

«Марвін уперше дізнався, що в нього є донька — жіночна, ніжна, більш чутлива частина його самого. Він вражений. Можливості необмежені. Він думає про те, щоб і надалі з нею спілкуватися. Можливо, він хоче мати власний простір».

Інший сон:

Я дивлюсь у вікно і чую якийсь шурхіт у кущах. Це кіт переслідує мишу. Мені шкода миші, і я виходжу надвір. Я знаходжу двох маленьких котенят, у яких ще не розплющені очі. Я біжу сказати Філіс про це, адже вона дуже любить котів.

Послання:

«Марвін розуміє, він справді розуміє, що його очі були заплющені і що він нарешті готується розплющити їх. Він кохає Філіс, яка також має розплющити очі. Але треба діяти обережно, бо він підозрює, що ти граєш з ним у кота й мишу».

І нарешті, я отримав ще більше попереджень:

Філіс і я обідаємо в убогому ресторані. Обслуговування жахливе. Офіціанта ніколи немає, коли він потрібен. Філіс каже, що він погано вдягнений і його одяг весь брудний. Я здивований, що їжа така смачна.

Послання:

«Він замислив підступи проти тебе. Філіс хоче, щоб ти пішов геть з їхнього життя. Ти — велика небезпека для них обох. Будь обережним. Не стій під перехресним вогнем. Не має значення, яка їжа, — ти не суперник цій жінці».

І потім був сон, який відтворював особливе невдоволення:

Я дивлюся на серце для трансплантації. Хірург лягає відпочити. Хтось звинувачує його в тому, що він думає лише про пересадку органа і його не цікавить, як до нього потрапило серце від донора, навіть якщо це якась брудна історія. Хірург каже, що це правда. Там також присутня хірургічна медсестра, яка стверджує, що не може нічого вдіяти — вона змушена спостерігати весь цей жах.

Послання:

«Серце для трансплантації — це, поза сумнівом, психотерапія. (Знімаю капелюха перед вами, мій любий друже сновидцю! “Серце для трансплантації” — який натхненний символ психотерапії!) Марвін відчуває, що ти непривітний і залишаєшся осторонь, що ти виявляєш мало цікавості до його життя — зовсім не цікавишся, як він став тією людиною, якою є сьогодні».

Сновидець радив мені, як діяти. Ніколи раніше в мене не було такого радника. Я був вражений ним і почав забувати про його власну мотивацію. Він діяв як представник Марвіна і хотів, щоб я допоміг Марвіну? Він сподівався, що, якщо Марвін зміниться, тоді він, сновидець, зможе звільнитися, злившись із Марвіном? Чи він в основному діяв, щоб полегшити свою власну самотність, докладаючи всіх зусиль, щоб зберегти стосунки зі мною?

Але, незважаючи на його мотивацію, його поради були дуже доречними. Він мав рацію: я не працював з Марвіном на повну силу! Ми перебували з ним на такому формальному рівні спілкування, що навіть називати один одного на ім’я було незручно. Марвін ставився до себе дуже серйозно: він був практично єдиним моїм пацієнтом, з яким я ніколи не жартував. Часто я намагався зосередитись на наших стосунках, але, окрім деяких стріл дотепності, які пролетіли на наших перших заняттях (як оті, в стилі «Ви, психіатри, вважаєте, що секс є підґрунтям всього»), він більше не робив жодної спроби покепкувати. Від того часу як він позбувся мігрені, Марвін ставився до мене з великою повагою і шаною, він завжди відповідав на мої запитання про його почуття до мене, що я знаю свою справу.

До того часу як минуло шість місяців від початку терапії, я почав більше турбуватися про Марвіна, але все одно не відчував глибокої приязні. Це було дивно, адже мені подобався сновидець: я захоплювався його сміливістю і його нищівною чесністю. Час від часу я змушений був згадувати, що сновидець — це той же Марвін, що відкривав шлях до свідомості Марвіна, — цей інший образ «Я», здатний до абсолютної мудрості та самопізнання.

Сновидець мав рацію, коли казав, що я не хотів занурюватися в подробиці й з’ясовувати, звідки до мене потрапило серце для трансплантації: я був неуважним до переживань Марвіна та подій його раннього дитинства. Як результат, я присвятив наступні два заняття детальному вивченню його дитячих спогадів. Одна з найбільш цікавих речей, які я з’ясував, полягала в тому, що, коли Марвінові було сім чи вісім років, в його родині сталася якась страшна й таємнича подія, після чого його мати назавжди вигнала батька зі спальні. Хоча Марвіну ніколи не казали, що трапилося, зараз, ґрунтуючись на кількох випадкових коментарях матері, він мав підозру, що його батько зраджував дружину або був затятим гравцем.

Після того як батько їх покинув, сталося так, що Марвін, наймолодший син у родині, став постійним компаньйоном своєї матері: його обов’язком було супроводжувати її на всі заходи. Роками він терпів кпини своїх приятелів на тему, що зустрічається із власною матір’ю.

Зайве казати, що новий обов’язок Марвіна не додав йому ніжних почуттів до батька, який нечасто відвідував родину, а згодом узагалі зник з їхнього життя. Два роки потому його старший брат отримав листівку від батька, у якій той повідомляв, що живий і почувається добре, а також висловлював переконання, що його родині набагато краще без нього.

Очевидно, що обґрунтувати проблеми Марвіна в стосунках з жінками можна було едіповим комплексом. Його взаємини з матір’ю були особливими, занадто інтимними, довготривалими і надзвичайно закритими для інших, тому вони мали страшні наслідки для його подальших стосунків з чоловіками; насправді він був переконаний (і це його переконання було досить реалістичним), що доклав багато зусиль, щоб його батько зник. Не дивно, що Марвін був дуже обережним, коли спілкувався з чоловіками, і занадто сором’язливим із жінками. Його перше справжнє побачення, зрозуміло, що з Філіс, було його останнім першим побаченням: Філіс і він більше не розлучалися, аж до весілля. Вона була на шість років молодша за нього, така ж сором’язлива і недосвідчена у стосунках з протилежною статтю.

Ці анамнестичні сеанси були, на мою думку, обґрунтовано ефективними. Я знайомився з персонажами, які заселяли свідомість Марвіна, і окреслював певні важливі повторювані події його життя (і потім ділився з ним): наприклад, спосіб, у який він відтворив модель шлюбу своїх батьків, — його дружина, схожа на дружину його батька, контролювала його, позбавляючи сексу.

Коли ми відкривали цей матеріал, з’являлось більше можливостей, щоб зрозуміти теперішні проблеми Марвіна з трьох різних підходів: екзистенційного (зосереджується на онтологічній тривозі, яка виникає, коли ми проходимо важливий етап у нашому житті); фройдистського (стосується тривоги едіпового комплексу, яка згодом переходить у сексуальний акт, вона тісно пов’язана з примітивною тривогою та вимагає негайного лікування); та комунікативного (зосередженого на шлюбному динамічному балансі, який був порушений нещодавніми подіями в житті Марвіна; детальніше ми могли з’ясувати цю проблему лише згодом).

Марвін, як завжди, працював наполегливо, щоб надати мені всю необхідну інформацію, але незабаром втратив інтерес до витоків теперішніх життєвих подій і не хотів більше аналізувати минуле. Одного разу він сказав, що ці брудні події стосуються іншого часу, навіть іншого століття. Він також задумливо відзначив, що ми обговорювали п’єсу, де всі персонажі, за винятком його самого, були мертві.

Незабаром сновидець надіслав мені кілька повідомлень про реакцію Марвіна на нашу спробу заглибитись в минуле:

Я бачу автомобіль дивної форми, схожий на велику довгу коробку на колесах. Він виготовлений з чорної лакованої шкіри. Я вражений тим, що єдине вікно у нього ззаду і воно нерівне — через нього нічого не видно. Там ще один автомобіль. У нього щось не так із дзеркалом заднього виду. А на його задніх вікнах фільтр, який ковзає то вниз, то вгору, але зараз його заклинило.

Я читав лекцію з великим успіхом. Потім у мене виникли проблеми з графопроектором. Спочатку я не міг дістати слайд, щоб поміняти його на інший. Раптом на слайді з’явилась голова людини. Потім я не міг сфокусувати слайд. Далі якісь люди почали ходити біля проектора, і їхні голови з’явились на екрані. Я перемістив усю аудиторію, щоб отримати гарне зображення і щоб ніхто не заважав, але все одно не міг роздивитись увесь слайд.

Це було повідомлення, яке, я вірив, надсилав мені сновидець:

«Я намагаюся подивитись назад, але нічого не можу роздивитися. Немає дзеркала заднього виду. Слайд із зображенням голови перешкоджає мені все побачити. Минуле, справжню історію, хроніку реальних подій не можна відтворити знову. Голова на слайді — моя голова, моє зображення, моя пам’ять — стоїть на заваді. Я бачу минуле очима теперішнього — не так, як я знав про нього чи як відчував у той час, а так, як я це розумію зараз. Минулі спогади — це даремне прибирання чиїхось голів від екрану.

Не тільки минуле губиться назавжди, але й майбутнє сховане від нас. Автомобіль з лакованої шкіри, коробка, моя труна не мають вікон».

Поступово, завдяки незначним натякам з мого боку, Марвін почав більше заглиблюватись у свій внутрішній світ. Можливо, він почув уривки моїх розмов зі сновидцем. Його перша асоціація з автомобілем, дивною чорною коробкою на колесах, була: «Це не труна». Помітивши, що я підвів брови від здивування, він посміхнувся і сказав:

— Хіба ніхто з ваших друзів-психотерапевтів не казав, що ви видаєте себе, коли так часто протестуєте?

— У машині не було вікон спереду, Марвіне. Подумайте про це. Що вам спадає на думку?

— Я не знаю. Без них ви не будете знати, куди їдете.

— Як це стосується вас, які події на вас чекають у близькому майбутньому?

— Пенсія. Я повільно це роблю, але вже почав оформлювати папери. Та я не хвилююся через вихід на пенсію. Чому я нічого не відчуваю?

— Авжеж, ви щось відчуваєте. Це просочується у ваші сни. Можливо, це дуже болісні відчуття. Можливо, біль губиться серед інших почуттів або ж змішується з іншими подіями. Згадайте, як часто ви казали: «Чому я повинен засмучуватися через своє сексуальне життя? Це не має значення». Одне з наших головних завдань — розібрати всі ваші думки і поскладати їх на правильні місця.

Незабаром він розповів мені ще кілька снів з матеріалом, що очевидно стосувався старіння та смерті. Наприклад, йому наснилася прогулянка великим недобудованим підземним будинком із цегли.

Один сон особливо його вразив:

Я бачив Сюзан Дженнінгс. Вона працювала в книгарні. Вона здавалася пригніченою, і я підійшов до неї, щоб висловити свою прихильність. Я сказав їй, що є інші люди, шість людей, які почуваються так само. Вона підвела очі й подивилася на мене, але її обличчя виявилося огидним черепом, наповненим якимось слизом.

Марвін добре попрацював із цим сном.

— Сюзан Дженнінгс? Сюзан Дженнінгс? Я був знайомий з нею сорок п’ять років тому в коледжі. Я не думав, що колись буду згадувати її.

— Подумайте про неї. Що ви уявляєте?

— Я можу уявити її обличчя — кругле, товсте, великі окуляри.

— Нагадує вам когось?

— Ні, але я знаю, що ви хочете сказати: вона виглядає так, як я — кругле лице та великі окуляри.

— Як щодо «шести інших»?

— О, так, є ще щось. Учора я розмовляв з Філіс про всіх наших померлих друзів і також про статтю в газеті стосовно людей, які помирають одразу після виходу на пенсію. Я сказав їй, що дивився свій випускний альбом і порахував, що шість моїх одногрупників уже померли. Це мають бути якраз ті «шестеро людей, які почуваються так само». Неймовірно!

— Я можу сказати одне — ваші сни сповнені страхом смерті, Марвіне, і цей сон, і всі інші. Кожен боїться померти. Я не знаю нікого, хто б не боявся. Але більшість людей роками ретельно працюють із цим страхом. Щодо вас, то мені здається, що у вашому випадку все відбулося раптово, як вибух. Я відчуваю, що саме думка про вихід на пенсію підпалила ґніт вашої бомби.

Марвін згадав, що його найбільш емоційним сном був перший, шість місяців тому, про двох худих чоловіків, ціпок та дитину. Ці образи не йшли в нього з думки — особливо образи худих працівників поховального бюро або ж організації боротьби з алкоголізмом вікторіанських часів. Він сказав, що це, ймовірно, символ того, що він був дуже стриманий в усьому, і з алкоголем в тому числі, навіть занадто стриманий. Протягом останніх кількох років він зрозумів, що умертвляв сам себе все своє життя.

Марвін почав мене дивувати. Він навіть наважився ризикнути і зазирнути глибоко всередину, так що я ледве міг повірити, що розмовляю з тією самою людиною. Коли я запитав його, що сталось кілька років тому, він описав епізод, про який нікому не розповідав, навіть Філіс. У приймальні стоматолога він гортав номер «Сайколоджі тудей»[48] і зацікавився статтею, у якій автор переконував, що варто спробувати побудувати останню змістовну розмову з близькою людиною, яка вже померла.

Одного дня, коли він був сам, він спробував це зробити. Він уявив, що говорить з батьком про те, як сильно він за ним сумував і як би хотів більше його пізнати. Той не відповів. Тоді він уявив, як прощається з матір’ю, яка сиділа навпроти нього у своєму улюбленому кріслі-гойдалці. Він казав якісь слова, але нічого не відчував. Він скреготав зубами і намагався викликати хоч якісь почуття. Проте ніщо не подіяло. Він зосередився на значенні слова ніколи — що він ніколи, ніколи, ніколи не побачить її знову. Він пам’ятав, як сильно вдарив кулаком по столу, змушуючи себе згадати холодне чоло матері, коли він цілував її останній раз в домовині. Але знову нічого. Він голосно закричав: «Я ніколи не побачу тебе знову!» — нічого. Тоді він зрозумів, що умертвляв себе все своє життя.

Він плакав у мене в кабінеті. Він плакав за тим, чого в нього не було, за всіма, за ким сумував, за всім тим, від чого відмовлявся всі ці роки. Як сумно, сказав він, через те, що чогось чекав усе життя і тільки зараз починаєш жити по-справжньому. Уперше я відчув близькість із ним. Я поплескав його по плечу, коли він почав схлипувати.

Наприкінці нашого сеансу я був виснажений, але дуже зворушений. Я подумав, що мені все-таки вдалося зламати цей непробивний бар’єр і що нарешті Марвін та його сновидець об’єдналися й почали говорити одним голосом.

Марвін почувався краще після нашого заняття і був оптимістично налаштований, поки кілька днів потому не сталася одна дивна подія. Він і Філіс тільки-но почали займатися коханням, як він раптом сказав: «Можливо, лікар має рацію, можливо, уся ця моя тривога та проблеми з потенцією — через страх смерті!» Ще до того, як він договорив речення, він — упс! — скінчив, раптово та без задоволення. Філіс була вкрай роздратована його вибором теми під час сексу. Марвін одразу почав себе лаяти за свою нечутливість до неї і переживав через неспроможність її задовольнити. Це призвело до нового витка депресії. Незабаром я отримав термінове тривожне повідомлення від сновидця:

Я заносив нові меблі в будинок, але потім не міг зачинити вхідні двері. Хтось поставив якийсь предмет на поріг. Тоді я побачив надворі десятеро чи дванадцятеро людей з валізами. Це були злі, жахливі люди, особливо одна беззуба стара карга, чиє лице нагадувало мені Сюзан Дженнінгс. Вона також була схожа на мадам Дефардж, героїню фільму «Казка про два міста», яка сиділа і в’язала на спицях біля гільйотини, поки кат відтинав голови.

Сенс повідомлення:

«Марвін дуже наляканий. Він дізнався багато всього і занадто швидко. Зараз він знає, що смерть чекає на нього. Він відчинив їй двері. Але тепер переймається тим, що занадто багато всього розкрилося, що в дверях якась тиснява і він ніколи не зможе зачинити їх знову».

Страшні сни були схожими повідомленнями, які часто повторювались:

Ніч. Я на балконі високого будинку. Я чую, як десь у темряві плаче мала дитина. Вона кличе на допомогу. Я кажу їй, що прийду, бо я єдиний, хто може допомогти, але, коли починаю спускатися, сходи все збільшуються і звужуються, а тоненьке поруччя вислизає у мене з рук. Я боюсь іти далі.

Трактування:

«Існуть важливі частини мене, які я приховую все своє життя: маленький хлопчик, жінка, художник, а ще є я, який постійно шукає сенс. Я знаю, що умертвляв себе і багато чого залишив непережитим. Але зараз я не можу це змінити. І не можу подолати свій страх та відчуття жалю».

Був ще інший сон:

Я складаю іспит. Я віддаю свою залікову книжку і згадую, що не відповів на останнє запитання. Я панікую. Намагаюся повернути заліковку, але час уже сплив. Я призначаю зустріч своєму синові після іспиту.

Повідомлення:

«Я усвідомлюю, що не зробив того, що мав би зробити у своєму житті. Навчання та іспит скінчилися. Мені б хотілося зробити все інакше. Останнє запитання на іспиті — про що воно? Можливо, якби я не туди повернув, зробив би все інакше, став би кимось іншим — не вчителем у школі, не багатим бухгалтером. Але зараз уже пізно, занадто пізно щось змінювати. Час добіг кінця. Якби тільки я мав сина, я сам провів би його в майбутнє через кордон смерті».

Пізніше, тієї ж ночі:

Я піднімаюся гірською стежкою. Бачу людей, які намагаються відбудувати будинок у темряві. Я знаю, що цього не можна зробити, і намагаюся сказати їм, але вони мене не слухають. Потім я чую, як хтось позаду кличе мене на ім’я. Це моя мати намагається наздогнати мене. Вона каже, що має для мене повідомлення. Повідомлення про те, що хтось помирає. Я знаю, що це я. Я прокидаюся, вкритий потом.

Повідомлення:

«Уже надто пізно. Зараз просто неможливо відбудувати будинок у темряві — щоб змінити курс, який я обрав. Просто треба підготуватися перед тим, як зайти в море смерті. Зараз мені стільки ж років, скільки було моїй матері, коли вона померла. Я наздоганяю її і усвідомлюю, що смерть неминуча. Я не можу змінити майбутнє, тому що минуле наздоганяє мене».

Ці повідомлення від сновидця кричали до мене все голосніше і голосніше. Я мав прислухатися до них. Вони змушували мене зробити висновки про те, що ж сталося за час терапії.

Марвін швидко просувався вперед, навіть занадто швидко. Спочатку він був нездатним проникнути в сутність речей, не міг, та й не хотів, зазирнути всередину. За відносно короткий період у шість місяців він зробив величезні відкриття. Він дізнався, що його очі, як і очі новонародженого кошеняти, були заплющені. Він зрозумів, що глибоко всередині існує багатий світ, який, якщо з ним зіткнутися, може спричинити неймовірний страх, але цей світ також може запропонувати і звільнення через прозріння.

Зовнішній вигляд речей більше не мав для нього значення: він менше захоплювався своєю колекцією марок і «Рідерз Дайджест». Його очі розплющилися, і він побачив життя як воно є. Його не полишала думка про невідворотність смерті та про своє безсилля врятуватися.

Марвін прокинувся швидше, ніж я очікував: можливо, нарешті він почув голос свого сновидця. Спочатку він прагнув пізнання, але незабаром його ентузіазм зник і на заміну йому прийшло відчуття жалю. Він оплакував своє минуле і свої втрати. Більше за все він шкодував за величезними, але нездійсненими можливостями: невикористаний потенціал, діти, яких у нього ніколи не було, батько, якого він ніколи не знав, будинок, який ніколи не заповнювався родичами та друзями, робота, яка могла б мати більше значення для нього, а не просто бути джерелом прибутку. І нарешті, він жалів себе, свого ув’язненого сновидця, маленького хлопчика, який просив про допомогу в темряві.

Він зрозумів, що жив не так, як хотів. Можливо, все ще можна виправити. Можливо, у нього є ще час, щоб намалювати своє життя по-новому на чистому полотні. Він почав крутити ручку таємних дверей, розмовляти пошепки до своєї незнайомої дочки, переживати, куди зник його батько.

Він переступив межу. Він наважився йти далі, ніж пролягав його добре облаштований маршрут, і зараз його оточили з усіх боків: минуле було похмуре та безповоротне, майбутнє заблоковане. Було занадто пізно: його будинок був уже давно збудований, останній іспит зданий. Він поспіхом підняв засув на воротях і зрозумів, що страх смерті опанував його.

Інколи він думав, що страх смерті незначний і досить банальний. Хто, врешті, не знає, що таке страх смерті? Але одна річ — знати про смерть загалом, і зовсім інша — сприйняти свою смерть, відчувати її всіма клітинами тіла. Це відчуття виникає нечасто — лише раз чи два за життя, але Марвін переживав цей страх кожної ночі.

Перед цим страхом він був беззахисний: бездітний, він не міг заспокоїти себе ілюзією здобуття безсмертя через своїх нащадків; він не мав ніяких релігійних переконань — не вірив ні в існування життя після смерті, ні у всюдисущого Бога, який би його захищав; усвідомлення того, що він реалізувався у житті, також не могло задовольнити його (як правило, чим сильніше людина відчуває, що мало зробила у своєму житті, тим більший її страх смерті). Гірше за все, що Марвін не міг передбачити, коли закінчиться його страх. Образ його снів був дуже виразний: демони покинули його свідомість, і тепер можна було чітко роздивитися, яку загрозу вони несуть. Він не міг ні втекти від них, ні вдруге ув’язнити їх, зачинивши захаращені двері.

Отож, Марвін і я досягли критичної точки, місця з’єднання, до якого неминуче веде усвідомлення. Це час, коли один стоїть на краю прірви і вирішує, як встояти перед обличчям безжалісних життєвих перипетій: смерть, самотність, неспроможність та безглуздість. Звичайно, виходу не було ніякого. Людина може вибрати з невеликого переліку: бути «рішучим» чи дотримуватись однієї позиції, бути зухвало сміливим чи мужньо терпіти всі негаразди, чи добровільно відмовитися від раціональності і здатися на милість божественного провидіння.

Я не знав, що Марвін буде робити, і не знав, як йому допомогти. Я пам’ятаю, як чекав з нетерпінням нашого заняття, бо хотів дізнатися, який вибір він зробить. Що це буде за рішення? Чи втече він від власного відкриття? Чи знайде спосіб, ще один, щоб одягнути захисний капелюх самообману? Чи, може, він ухвалить рішення на користь релігії? Чи знайде сили в собі і прихисток — в одному з трактувань позитивної філософії життя? Ніколи я не відчував так гостро подвійну роль психотерапевта як учасника-спостерігача. Хоча зараз я був емоційно залучений та глибоко переймався тим, що відбувалося з Марвіном, у той же час усвідомлював, що мав привілейовану позицію, щоб спостерігати зародження віри.

Хоча Марвін і далі відчував страх і був дуже пригнічений, він хоробро продовжував терапію. Моя повага до нього зростала. Я гадав, що він припинить ходити до мене ще давно. Що змушувало його лікуватися?

Є кілька причин, сказав він. По-перше, він позбувся мігрені. По-друге, він пам’ятав мої попередження ще з першої зустрічі, що він може почуватись гірше в процесі терапії; він довіряв моїм словам про те, що його теперішній страх був просто одним з етапів терапії і згодом остаточно мине. Більше того, він був переконаний, що під час терапії мало статися щось важливе: він дізнався більше про себе за останні п’ять місяців, ніж за всі свої шістдесят чотири роки!

Сталася ще одна несподіванка. Його стосунки з Філіс помітно змінилися.

— Ми розмовляємо частіше і стали більш чесними, ніж раніше. Я не знаю точно, коли це почалося. Коли ви почали працювати зі мною, ми з Філіс лише один раз коротко обговорили моє лікування. Я вважаю, вона лише намагалася переконати мене, що ми впораємось без психотерапевта.

Але протягом останніх кількох тижнів все змінилося. Ми розмовляли по-справжньому. Я сказав Філіс, що ми з вами говоримо про неї на кожному занятті. Насправді вона чекає мене біля дверей щоразу, коли я тут, на занятті, і дуже дратується, якщо я відкладаю нашу розмову, наприклад, пропоную зачекати до вечері, бо за столом у нас справді цікаві бесіди.

— Що їй здається найбільш важливим?

— Майже все. Я казав вам, що Філіс не любить витрачати гроші — вона обожнює розпродажі. Ми навіть жартуємо, що маємо дві терапії за ціною однієї.

— Так, це хороша угода. Я радий, що так склалось.

— Гадаю, найбільш важливою для Філіс була моя розповідь про наші дискусії стосовно моєї роботи: про те, який я засмучений, що не заробив ще більше грошей, хоча й міг, що присвятив своє життя винятково грошам і ніколи навіть не думав, щоб щось зробити для когось, а не тільки для себе. Це дуже мене вразило. Вона зазначила, що якщо це правильно щодо мене, то й щодо неї теж — вона теж жила егоїстично, ніколи нікому не допомагала.

— Це прогрес для неї.

— Я сказав їй про це. Спочатку вона подякувала мені, але потім, коли краще це обміркувала, сказала, що не впевнена — можливо, вона й допомагала мені, але також певною мірою стояла на моєму шляху.

— Яким чином?

— Вона перелічила все те, про що ми з вами говорили: як вона не пускала нікого до нас додому; як вона не хотіла, щоб у мене були друзі, які могли б прийти до нас у гості; як відмовлялася подорожувати й не дозволяла мені поїхати кудись самому — я колись вам розповідав? Більше за все вона шкодує про те, що не має дітей і що багато років тому відмовилася проконсультуватися з лікарем щодо свого безпліддя.

— Марвіне, я вражений. Ця відвертість, ця ваша чесність! Як вам обом це вдалося? Це круто, справді дуже круто.

Він сказав мені, що Філіс заплатила високу ціну за своє розуміння всього, що відбулося, — вона стала дуже тривожною. Одного вечора він не міг заснути і почув у її кімнаті якийсь шепіт. (Вони спали в різних кімнатах, бо він дуже хропів.) Він тихенько навшпиньках підійшов до її дверей і побачив Філіс на колінах коло ліжка, вона схилилася у молитві, повторюючи одну й ту саму фразу: «Мати Божа, захисти мене. Мати Божа, захисти мене. Мати Божа, захисти мене. Мати Божа, захисти мене».

Марвін був розчулений цією сценою, хоча для нього було важко висловити це. Я думаю, що його охопив жаль — жаль до Філіс, до самого себе, до всіх маленьких та безпорадних людей. Гадаю, він усвідомив, що її повторювана без упину фраза була для неї магічним замовлянням, своєрідним захистом проти тих жахливих речей, яким ми всі мусили протистояти.

Урешті Марвін пішов спати, і йому наснився сон:

На п’єдесталі у великій залюдненій кімнаті стояла статуя богині. Вона мала вигляд як Христос, але була вдягнена в помаранчеву пастельну сукню зі складками. В іншому кінці кімнати стояла актриса в довгій білій сукні. Актриса та статуя помінялися місцями. Якось вони обмінялися і сукнями; статуя зійшла донизу, а актриса піднялася на п’єдестал.

Марвін сказав, що він нарешті зрозумів свій сон: сон означав, що він ставився до жінок як до богинь, а потім подумав, що лише тоді буде в безпеці, коли заспокоїть їх. Ось чому він завжди боявся розгнівати Філіс, і тому, коли він був наляканий, вона завжди могла заспокоїти його, запропонувавши секс.

— Особливо оральний секс — гадаю, я казав вам, що коли я в паніці, вона бере мій пеніс до рота, і всі мої страхи одразу зникають. Це не секс — ви казали повсякчас, і зараз я знаю, що маєте рацію; мій пеніс може бути зовсім м’яким при цьому. Вона просто бере його повністю і смокче. І ми стаємо одним цілим.

— Ви справді наділяєте її магічною силою — немов богиню. Вона може лікувати вас просто однією усмішкою, обіймами чи брати вас до себе всередину. Не дивно, що ви з усіх сил намагаєтеся не засмутити її. Але проблема у тому, що секс перетворюється для вас на лікувальну процедуру — ні, це не достатньо сильний засіб — секс стає питанням життя або смерті, і ви розумієте, що ваше спасіння залежить від цієї жінки. Не дивно, що секс для вас став не таким простим. Це має бути кохання, задоволення, а не захист від небезпеки. Із таким ставленням до сексу будь-хто — і я теж — буде мати проблеми з потенцією.

Марвін взяв до рук свій записничок і занотував кілька рядків. Кілька тижнів тому я був трохи роздратований, коли він уперше почав робити нотатки, але він так добре реагував на терапію, що я навчився поважати будь-які його символічні додаткові засоби.

— Давайте подивимося, чи є у мене це право. Ваша теорія полягає в тому, що я часто не називаю секс сексом — принаймні поганий секс. Натомість я використовую такі поняття, як спосіб захистити себе від страху, особливо від страху перед старінням та смертю. І якщо у мене трапляються проблеми з потенцією, це не тому, що я неспроможний як чоловік, а тому, що я хочу отримати від сексу більше, ніж він може дати.

— Саме так. І є багато доказів цього. Наприклад, сон про двох сухорлявих працівників поховального бюро та ціпок з білим наконечником. А ще сон про ґрунт під будинком, який розмивається, де ви намагаєтесь усе виправити і свердлите землю великим буром. Також можна згадати ваше почуття, яким ви описуєте, як заспокоюєтеся завдяки фізичному контакту з Філіс. Вона прикидається, що це секс, але ви самі знаєте, що це не секс.

— Отож, є дві проблеми. По-перше, я хочу отримати від сексу набагато більше, ніж можна уявити. По-друге, я наділяю надприродною силою Філіс, щоб вона вилікувала мене й захистила.

— І тут все розвалилося, коли ви підслухали, як Філіс монотонно повторює молитву.

— Так, тоді я усвідомив, якою тендітною вона є, — не тільки Філіс, а й усі жінки. Ні, не просто жінки, а кожна людина. Те, що я робив, цілком збігалось із тим, що робила Філіс, — ми обоє залежали від магії.

— Таким чином, ви залежите від її магічних сил, і вона, своєю чергою, покладається на захист магічного замовляння — подивіться, куди це веде вас.

Є ще дещо дуже важливе. Подивіться на це все з точки зору Філіс: якщо вона, зі своїм коханням до вас, бере на себе роль богині, яку ви їй приписуєте, подумайте про те, що ця роль робить з її особистістю. Для того щоб надалі залишатися на своєму п’єдесталі, вона ніколи не могла поговорити з вами щиро про свій власний біль та страхи — аж до теперішнього часу.

— Повільніше! Я хочу записати. Я ще маю це все пояснити Філіс. — Марвін нерозбірливо записував щось у своєму нотатнику.

— Так, певною мірою вона слідувала вашим мовчазним бажанням і відверто не висловлювала своєї невпевненості; вона хотіла здаватися сильнішою, ніж була насправді. Я підозрював, що це також одна з причин, через які вона відмовилася від терапії на початку — іншими словами, вона тільки виконувала ваші бажання і тому не змінювалася. Моя інтуїція також підказує, що, якби ви попрохали її зараз, вона б прийшла.

— Боже, ми зараз на одній хвилі і справді розуміємо один одного. Філіс і я вже обговорили це, і вона вже готова поговорити з вами.

І так Філіс почала свій курс лікування. Вона прийшла з Марвіном наступного разу — гарна жінка з чудовою фігурою, яка із власної волі подолала сором’язливість та почала сміливо розповідати про себе під час нашого тристороннього заняття.

Наші здогади про Філіс майже підтвердилися: вона часто приховувала свої почуття і просто намагалася підігрувати Марвіну. І, звичайно, вона мала бути особливо турботливою, коли він перебував у пригніченому стані, — останнім часом це означало, що вона має бути терплячою майже завжди.

Але її поведінка залежала не тільки від проблем Марвіна. Філіс також намагалася подолати багато особистих труднощів, особливо дражливим питанням для неї була недостатня освіченість і її переконання в тому, що вона інтелектуально не дорівнюється до більшості людей, особливо до Марвіна. Однією з причин, чому вона боялася й уникала різних зібрань, було те, що хтось міг запитати її: «Чим ви займаєтесь?» Вона уникала довгих розмов, бо могло стати очевидним, що вона ніколи не вчилась у коледжі. Коли вона порівнювала себе з іншими, то повсякчас доходила висновку, що інші знають більше, що вони розумніші, більш соціально адаптовані, впевнені в собі та цікавіші.

Я висловив припущення:

— Імовірно, єдиною сферою, де ви можете підтримувати свою владу, є секс. Це єдина царина, де Марвін потребує вас і не може вас контролювати.

Філіс відповіла, трохи вагаючись, але потім її слова полилися рікою:

— Я гадаю, у мене повинно бути щось, чого хоче Марвін. У всьому іншому він самодостатній. Часто я відчуваю, що в мене нема чого йому запропонувати. Я навіть не змогла народити йому дітей. Я боюсь людей, я ніколи не працювала, займалася лише хатнім господарством, у мене немає особливих талантів чи навичок. — Вона зробила паузу, витерла очі і сказала Марвіну: — Розумієш, я просто почну плакати, коли буду думати про це.

Вона обернулась до мене:

— Марвін казав, що він розповідає мені про все, що ви з ним обговорюєте? Я була б зайвою на цих заняттях. Деякі з тем просто дратували мене, та й вони стосувалися більше його, ніж мене.

— Наприклад?

— Наприклад, почуття жалю. Ця думка влучила в ціль. Я дуже шкодую про те, що я зробила зі своїм життям чи, краще сказати, не зробила.

Тої миті я відчув ніжність до Філіс і відчайдушно хотів сказати щось, щоб розрадити її.

— Якщо ми дуже пильно вдивляємось в минуле, то можна легко знайти щось, про що ми шкодуємо. Але зараз важливішим є майбутнє. Нам потрібно думати про зміни. Я хочу, щоб наступні п’ять років від сьогоднішнього дня ви не озиралися назад і ні про що не шкодували. Я хочу, щоб наступні п’ять років у вас були щасливими.

Філіс відповіла мені після короткої паузи:

— Я почала думати, що занадто стара, щоб щось змінити. Я так себе почуваю вже протягом тридцяти років. Тридцять років! Усе моє життя минуло з відчуттям, що я запізнилася. Але зміни Марвіна, які я спостерігала протягом кількох останніх тижнів, були вражаючими. Ви можете цього не розуміти, але той факт, що сьогодні я тут, в кабінеті психотерапевта, і розповідаю про себе, є вже великим, величезним кроком уперед.

Я пам’ятаю, як подумав: чудово було б, щоб зміни Марвіна спричинили зміни Філіс. Терапія так не працює. Насправді терапія часто деформує стосунки подружжя: пацієнт змінюється, а його партнер залишається на тому самому рівні, і в результаті баланс шлюбу часто руйнується. Пацієнт має або відмовитися від змін, або змінюватися та наражати на небезпеку свій союз. Я був вдячний Філіс за те, що вона виявила таку гнучкість.

Останнім пунктом, якій ми обговорювали, була прив’язка проблем Марвіна до часу. Я зрадів, що символічне значення його виходу на пенсію було ефективним поясненням його симптомів (тривога, яка супроводжувала важливі віхи життя). Але Філіс зробила невелике доповнення до мого визначення і відповіла на питання «чому зараз?».

— Я впевнена, що ви знаєте, про що кажете, і що Марвін, напевно, більше засмучений виходом на пенсію, ніж сам вважає. Але, чесно кажучи, це мене гнітить думка, що він йде на пенсію; а коли я в пригніченому стані, сумую через щось, Марвін теж сумує. Саме так працюють наші стосунки. Якщо я переживаю, навіть не кажучи ані слова, він відчуває це і теж засмучується. Інколи він так страждає, що забирає мої переживання собі.

Філіс сказала це з такою легкістю, що на хвилину я забув про ту напругу, яка з’явилася з її приходом. Раніше вона дивилася на Марвіна перед кожним реченням, яке збиралася промовити. Я не був певен, чи це для того, щоб він її підтримав, чи щоб переконати саму себе, що він схвалює те, що вона скаже. Але зараз вона говорила власними словами, вона була спокійна: ні тон голосу, ні рухи тіла, ні кивок голови не показував, що вона спантеличена.

— А чому вихід Марвіна на пенсію так вас дратує?

— Ну, є одна річ: для нього пенсія — це подорожі. Я не знаю, як багато він розповідав вам про мене і про подорожі. Я не пишаюся цим, але у мене є певні проблеми — я боюся вийти з будинку, не кажучи вже про те, щоб об’їздити півсвіту. Також я не чекаю з нетерпінням, що Марвін почне порядкувати в будинку. Останні сорок років він керує офісом, а я керую нашим домом. Зараз я розумію, що це його будинок також. Та й взагалі це його будинок, як ви можете мені сказати, бо ми купили його на гроші Марвіна. Але мені дуже важко чути, що він збирається перебудувати щось, облаштувати по-новому кімнати, а також хоче зробити зал для демонстрації своїх колекцій. Наприклад, зараз він шукає когось, хто б зробив нам новий скляний обідній стіл, у якому буде лежати його колекція нагрудних значків з портретами кандидатів. Я не хочу їсти на значках… Я просто переживаю, чи ми зможемо пройти через ці проблеми. І… — Вона замовкла.

— Ви збиралися ще щось сказати, Філіс?

— Так, ще дещо, але це буде найважче. Мені соромно. Я боюся, що, коли Марвін буде сидіти вдома, він побачить, як мало я роблю кожного дня, і перестане мене поважати.

Марвін просто потис її руку. Здавалося, що це була єдина правильна реакція.

Насправді протягом усього сеансу він хвилювався разом з нею. Його нічого не відволікало: ні запитання, ні жарти, ні спроби обманути. Він запевнив Філіс, що подорожі важливі для нього, але не найважливіші, і він може почекати, поки вона буде готова. Він сказав їй чітко, що найважливішими для нього в цілому світі є їхні стосунки і що він ніколи раніше не почувався ближче до неї, ніж зараз.

Я зустрічався з Філіс і Марвіном ще кілька разів. Я посилив їхній новий, більш відкритий спосіб спілкування і проінструктував щодо їхньої сексуальної поведінки: як Філіс могла допомогти Марвіну уникнути проблем з ерекцією; як вона могла допомогти йому попередити передчасну еякуляцію; як Марвін міг розглядати секс менш механічно і як він міг у разі, коли в нього пропадала ерекція, задовольнити Філіс рукою чи язиком.

Вона була прив’язана до домівки роками і зараз рідко наважувалася десь вийти сама. Мені здавалося, що час це припинити. Я вірив, що сенс, чи принаймні один із сенсів її агорафобії зараз уже застарів і залишався під впливом якогось парадоксу. Спочатку я отримав згоду Марвіна допомогти Філіс подолати її фобію, а він пообіцяв виконувати всі мої поради. Потім я проінструктував його, що казати їй, які точні слова: «Філіс, будь ласка, не виходь з дому. Я маю знати, що ти там весь час, що ти можеш піклуватися про мене і попередити всі мої страхи».

Очі Філіс розширилися. Марвін подивився на мене з недовірою. Чи серйозно я говорив?

Я сказав йому, що знаю, що це звучить безглуздо, але переконав дотримуватися моїх вказівок.

Вони обоє реготали перші кілька разів, коли Марвін просив Філіс не залишати будинок: це здавалося смішним і штучним; вона й так не виходила з будинку місяцями. Але незабаром на зміну сміху прийшло роздратування. Марвін був роздратований і гнівався на мене через те, що я змусив його повторювати одне й те саме дурне речення. Філіс, хоч вона і знала, що Марвін виконує мої інструкції, почала дратуватися через те, що він наказував їй сидіти вдома. Через кілька днів вона пішла сама до бібліотеки, потім самостійно здійснила покупки, а наступні кілька тижнів ризикнула зробити більше виходів на вулицю, ніж за всі останні роки вкупі.

Я рідко використовую стільки маніпулятивних підходів у терапії; зазвичай ціна дуже висока — один мусить принести в жертву справжність таких терапевтичних зустрічей. Але парадокс може бути ефективним у тому разі, коли основа лікування є міцною та поведінка пацієнта руйнує симптом. У цьому випадку агорафобія Філіс була не її симптомом, вона слугувала для підтримки їхнього шлюбного балансу: Філіс була постійно вдома для Марвіна; він міг виходити в зовнішній світ, гарантувати їхню безпеку, хоча для нього безпекою було те, що вона була завжди вдома і чекала на нього.

Була певна іронія в тому, що я використовував цю інтервенцію: екзистенціальний підхід та маніпулятивний парадокс зазвичай були поганими поплічниками. Хоча такий порядок і здавався мені природним. Марвін використовував у стосунках із Філіс свої передбачення, які він отримав після усвідомлення того, що було джерелом його відчаю. Незважаючи на збентеження (яке відбилось у його снах неспроможністю перебудувати будинок вночі), він рухався в напрямку радикальної перебудови своїх стосунків із дружиною. Обоє, і Марвін, і Філіс, зараз переймалися змінами одне одного і турбувалися, чи зможуть щиро співпрацювати та викрити перекручування симптомів.

Зміна Марвіна ініціювала адаптивний виток: звільнена Філіс пережила величезну трансформацію буквально протягом кількох тижнів і далі провадила процес самовдосконалення під час індивідуальної терапії вже з іншим психотерапевтом ще десь протягом року.

Марвін і я зустрічалися після того лише кілька разів. Задоволений своїм прогресом, він усвідомив, що його інвестиції принесли гарний урожай. Мігрені, через які він прийшов до психотерапевта, ніколи більше не поверталися. Хоча він і далі страждав на перепади настрою (які все ще залежали від сексу), їхня інтенсивність значно зменшилася. Марвін підрахував, що зміни його настрою зараз майже такі, як вони були двадцять років тому.

Я також був задоволений нашою роботою. Завжди можна зробити більше, але в цілому ми виконали все, що я планував на нашій першій зустрічі, навіть більше. Сни Марвіна, які так сильно мучили його, припинилися, і це також мене переконало, що я зробив усе правильно. Хоч я не отримував більше повідомлень від сновидця протягом останніх кількох тижнів, я не сумував за ним. Марвін і сновидець поєдналися, і я звертався до них зараз як до однієї особи.

Я побачив Марвіна тільки наступного року: я завжди записую своїх пацієнтів у графік прийому через рік після основного курсу — для їхньої користі і для свого власного навчання. Я також практикую прослуховування з пацієнтами частини аудіозапису нашого першого сеансу. Марвін слухав близько десяти хвилин з великим зацікавленням, посміхнувся до мене й сказав: «Хто цей нікчема?»

Саркастичне зауваження Марвіна мало і серйозний бік. Почувши ту ж саму реакцію від багатьох пацієнтів, я дійшов висновку, що потрібно вважати це доказом змін. Марвін фактично визнав: «Зараз я цілком інша людина. Я ледве можу впізнати того Марвіна, який існував рік тому. Так, це речі, які я колись робив, — відмовлявся подивитися уважніше на своє життя; намагався контролювати чи залякувати інших; намагався вразити інших своїм розумом, своїми графіками та своєю скрупульозністю. Усе це в минулому. Я більше так не роблю».

Немає незначних змін: усе це стосується основних трасформацій особистості. Хоча вони такі непомітні в характері людини, що в цілому навіть не згадуються у звіті про результати терапії.

Марвін, як завжди, прийшов ретельно підготовлений і приніс свої минулорічні записи, за допомогою яких він мав змогу переглянути та переоцінити завдання, які ми ставили під час терапії рік тому. Вердикт не був однозначний: у певних сферах він ішов за своїми змінами, та в інших повернувся назад. Спочатку він повідомив, що у Філіс все гаразд: її фобія виходів з дому набагато зменшилась. Філіс відвідує групову терапію з іншими жінками і працює над своїм страхом різних заходів. Можливо, найбільш вражаючим було її рішення усунути проблему своєї неосвіченості — вона вступила до кількох університетів на факультативні курси.

А як щодо Марвіна? У нього більше не було мігреней. Його перепади настрою все ще зберігалися, але були набагато меншими. Інколи мав проблеми з потенцією, але думав про це набагато менше. Уже переглянув своє ставлення до пенсії і зараз працював неповний робочий день, але змінив сферу діяльності — перейшов до компанії з розвитку та управління ринком нерухомості, де йому подобалось набагато більше. Він та Філіс усе ще зберігали тісний особистий контакт, хоча зрідка Марвін почувався пригніченим на новій роботі, а Філіс ігнорувала його.

А як же мій старий друг, сновидець? Що з ним сталося? Чи було в нього повідомлення для мене? Хоча Марвіну більше не снилися кошмари чи емоційні сни, він знав, що вночі відбувалися якісь «розмови». Саме вчора, перед нашою зустріччю, йому наснився короткий сон, сповнений загадковості. Здавалося, що це було якесь важливе повідомлення йому. Він попросив, щоб я його розтлумачив.

Моя дружина стоїть переді мною. Вона гола, а її ноги широко розставлені. Я дивлюся вдалину крізь трикутник, який утворюють її ноги. Але все, що я можу бачити далеко за обрієм, — це обличчя моєї матері.

Останнє повідомлення від сновидця:

«Я мрію про деяких жінок, як реальних, так і вигаданих. Проте я все ще можу дивитися вдалину. Можливо, цього достатньо».