Ловці думок

Спогад Ештона. У Джона

— Ештоне, ти знову запізнюєшся! — Джон зустрів свого товариша незмінною посмішкою й незлобивим буркотінням.

Сам він намагався прийти на будь-яку, навіть не варту уваги зустріч заздалегідь, тому Ештон часто-густо отримував від нього на горіхи. Але цього разу Джон був на диво миролюбно-урочистим, навіть загадковим. Він запропонував прогулянку своїм чудовим будинком, наче Ештон завітав до нього вперше. Відмовити було складно, тому вони вкотре минали кімнату за кімнатою, і Джон демонстрував удосконалення, без яких цей будинок, на його думку, аж ніяк не міг обійтися. Ештон слухав доволі неуважно, бо більшу частину Джонових планів він і так знав.

М’які трави, що не потребують сонячного світла, завезені з Ішти, зустрічали всіх, хто заходив у дім, ластилися до ніг, наче кошенята з нижнього світу. Вітальня, схожа на мушлю, виблискувала перламутром. Кухня вражала найновітнішою технікою. Ліфт наче виростав із трави й нагадував велику прозору кручену гілку дерева. Розрахований на двох людей, він доправляв господаря в спальню, розміщену поверхом вище, майже лежачи. Зі спальнею межувала потаємна кімната, що об’єднувала весь будинок зручними східцями, виготовленими найкращими майстрами з рідкісної породи дерева, що прижилося на Ішті завдяки Джоновому батькові, який був відомий біолог.

Джонові батько багато розповідав про диковинки, на які натрапляв у верхніх і нижніх світах. Учений повсякчас щось винаходив, удосконалював, хоча експерименти час від часу не вдавалися, а наслідки доводилося ліквідовувати співробітникам або родині. Джон розповідав, що одного разу до невеличкого кущика червоної охоронної троянди причепилася спора ядучого моху. Спочатку вона була мікроскопічна й непомітна. Джонів батько вирушив у чергову експедицію, а спора, живлячись соком охоронної троянди, потроху росла й із часом перетворилася на невеличкий пухнатий клубочок, із яким Джон бавився, наче з м’ячиком для гольфу. Клубок ставав дедалі агресивнішим, а одного разу навіть напав на малого. На щастя, мама схопила недоброзичливого м’ячика й до приїзду рятувальників замкнула в комірчині. Агресивний клубок пручався й намагався виплюнути ядучі спори. Джон зі сміхом розповідав мені, як вони з мамою ще місяць після того випадку кропили кімнату спеціальною рідиною, яка не дозволила б розвинутися спорам цієї отруйної рослини. На згадку про це по тій стіні вітальні, яка межує з басейном, в’ється біла охоронна троянда. Щоразу, коли Ештон приходить до Джона, він не забуває погладити її пелюстки, щоб рослина пам’ятала дотик його рук.

У будинку є кабінет, домашній кінотеатр, об’єднаний із багатою фільмотекою, дві спальні, які закликають до відпочинку. А з вікон відкривається чудовий, незрівнянний краєвид. Здавалося, що будинок виріс із гори або гора його підіймає…

Джон дорожив будинком, бо розумів його особливість і унікальність ділянки, на якій він збудований. Цю ділянку Джонів батько отримав завдяки вдалому збігу обставин. Був певний період, коли місто занепадало, тож усі мешканці були переконані, що його історична, природна й оборонна значущість уже в минулому. Занепадала перша восьмиповерхова шахта, побудована ще з давніх-давен в горі з пологою вершиною. Згодом її припинили використовувати, про неї всі забули, та й сама місцина перетворилася на глухі непрохідні хащі. З кожним роком чагарники ставали густішими та небезпечнішими. Вони закидали отруйними шпичаками все живе, відвойовуючи нові території.

Влада вирішила продати ділянки в тій місцині за умови, що нові господарі приведуть їх до ладу й винищать чагарі. Одну із цих ділянок, саме ту, де колись була шахта, обрав Джонів батько. Він намислив звести будинок на горі, хоч саме тут отруйних чагарів зростало найбільше. Інші охочі, оглядаючи страшенні зарослі, обирали собі менш запущені ділянки. І почалася боротьба… Ділянку рясно обприскували різноманітними хімікатами та природними розчинами, але вони не шкодили чагарникам. Батько проводив експерименти навіть удома — до колби зі спорами чагарів він додавав почергово речовини, які могли б зупинити їхнє зростання. Але суттєвих змін не було. Очищення ділянки виявилося доволі нелегкою справою. Зрубані під корінь, чагарі росли ще активніше. Здавалося, боротьбі не буде кінця, та вихід із ситуації виявився на диво легким. Одного разу під час чергового експерименту в лабораторію зайшла мама Джона, і батько зі здивуванням помітив, що чагарі дивно реагують на її парфуми. Виявилося, що їм не до вподоби аромат білої лілії. Тоді батько закупив стільки цибулинок, на скільки йому вистачило грошей… За два роки чагарів на горі не було, натомість рясно квітли розкішні білі лілії. Навіть гора змінила назву — її почали називати не горою Старої шахти, а горою Білих лілій. На честь цієї перемоги містини заснували орден Білої лілії й нагороджували ним тих, хто надавав місту суттєву допомогу.

…Коли не стало матері, а батько не повернувся із чергової експедиції, на Джона лягла вся відповідальність за родинний маєток. Отруйні чагарі більше не докучали, довкола будинку квітнув розкішний сад, посаджений батьком, проте сам дім усе ще був недобудований. Для своїх експериментів батько Джона змушений був узяти чималий кредит та закласти дім. Обіцяних містом коштів за порятунок від чагарів учений так і не отримав. Продаючи цибулинки білих лілій власникам інших ділянок, Джон частково повернув витрачені на боротьбу з чагарями кошти й допоміг містянам позбутися цих доволі агресивних рослин. Однак опинився в скруті: кредит він ще якось виплачував, але де знайти гроші на те, щоб добудувати дім? Саме тоді Клізі запропонував йому позичити величезну суму. До того ніхто з Джоном не розмовляв про позику на добудову, усі прагнули придбати його маєток разом із ділянкою. Клізі запропонував фінансову допомогу під невеликі відсотки за умови, що Джон сплачуватиме позику щомісяця.

— За сім років ти легко добудуєш свій дім, — переконував хитрий ділок. — А до того часу і зі мною розрахуєшся, і кредити закриєш, і ділянка стане твоєю…

Декілька місяців тому ділянка офіційно без боргів перейшла у власність Джона. А тепер Клізі переконував: Джон, щоб залагодити всі справи з кредитами, знову звернувся до нього.

І Клізі таки допоміг, але геть на інших умовах. Місяць тому Джон несподівано зник, переклавши всі свої борги на Ештона. Здається, до Джонового зникнення доклав руку саме Клізі. Та Ештон поки цього довести не міг і тому намагався якомога більше дізнатися про те, чому зник його товариш і які угоди були між ним і цим хитрим ділком.