Розділ шостий, у якому Хаул виражає свої почуття за допомогою зеленого слизу

Ні того дня, ні упродовж кількох наступних Хаул нікуди не виходив. Софі тихенько сиділа в кріслі біля вогнища, намагаючись не потрапляти Хаулові на очі, і думала. Вона зрозуміла, що хоча Хаул, безумовно, і заслужив на таке її ставлення, насправді вона зганяла на його Мандрівному Замку свою злість на Відьму Пустирищ. До того ж її трохи засмучувало те, що вона перебуває в Мандрівному Замку під надуманим приводом. Хаул, може, і думав, нібито Кальциферу сподобалася Софі, але сама вона чудово знала, що Кальцифер просто схопився за можливість укласти з нею угоду. Софі схилялася до думки, що їй доведеться розчарувати Кальцифера.

Однак у такому настрої вона пробула недовго.

Софі знайшла цілу купу Майклового одягу, який потребував штопання. Вона витягла з кишені наперсток, ножиці та нитки і взялася за роботу.

До вечора Софі настільки збадьорилася, що навіть стала підспівувати дурнуватій пісеньці Кальцифера про горщечки.

— Радісно працюється? — саркастично поцікавився Хаул.

— Я з радістю зайнялася б іще чимось, — відповіла Софі.

— Якщо вам конче почувати себе зайнятою, то можете полагодити мій старий костюм, — повідомив Хаул.

Це означало, що Хаул більше не сердиться — і Софі полегшено зітхнула, бо вранці вона майже злякалася.

Було зрозуміло, що дівчина, за якою полював Хаул, наразі від нього вислизала. Софі чула, як Майкл задавав йому само собою зрозумілі в цій ситуації запитання, а Хаул старанно уникав відповіді на кожне них. «Він вислизач, — пробурмотіла Софі парі Майклових шкарпеток. — Не хоче сам собі зізнатися, який він зіпсований». Вона спостерігала, як Хаул по вуха поринає в роботу, щоби приховати свою невдоволеність. Що ж, це була річ, яку Софі прекрасно розуміла.

За робочим столом Хаул працював набагато завзятіше і швидше, ніж Майкл, компонуючи чари майстерно, але якось недбало. Судячи з виразу обличчя Майкла, ці чари були радше не звичайні й зовсім не прості у виконанні. Однак Хаул раз у раз кидав усе, так і не доробивши, мчав у свою кімнату, щоби простежити за чимось, про що він нікому нічого не розповідав (поза всяким сумнівом, це було щось украй зловісне), — а тоді ненадовго вибігав у двір, щоби вичаклувати ще якісь грандіозні чари.

Якось Софі легенько прочинила двері — і була вражена, побачивши, що Хаул, цей витончений, елегантний чарівник, стоїть на колінах у грязюці, зв’язавши довгі рукави ззаду на шиї, щоби не плуталися під руками, й акуратно прилаштовує в якусь незрозумілу конструкцію якусь загадкову масну залізяку.

Це були чари для короля. Тому що приходив ще один виряджений і напахчений посланець із листом і довжелезною промовою щодо того, чи не міг би Хаул приділити дещицю свого дорогоцінного часу, який, поза будь-яким сумнівом, украй потрібен йому для виконання інших незмірно важливих завдань, і скерувати свій всемогутній і гострий розум на вирішення однієї малесенької проблемки, з якою зіткнувся Його Королівська Величність, а саме: чи не міг би Хаул зметикувати, як можна провести армійський обоз трясовинами і по бездоріжжю. Відповідь Хаула була напрочуд ввічлива і пишномовна. Він сказав: «Ні». Тоді посланець заговорив знову і не замовкав іще півгодини, після чого вони з Хаулом поклонилися один одному, і Хаул погодився виготовити ці чари.

— Якось воно доволі зловісно виглядає, — сказав Хаул Майклові, коли посланець пішов. — І поясни мені, що потягло Салімана піти в Пустирища і зникнути? Здається, король думає, ніби тепер цим займуся я.

— Саліман, як не глянь, куди менш винахідливий, аніж ви, — сказав Майкл.

— Я занадто ввічливий і поступливий, — похмуро зауважив Хаул. — Треба було здерти з нього ще більше.

Не менш «занадто ввічливим і поступливим» Хаул був із замовниками з Портхавена, проте, як занепокоєно зазначив Майкл, якраз тут клопіт полягав у тому, що з них Хаул правив неймовірно мало. Напередодні Хаул годину вислуховував довгий список причин, чому дружина моряка наразі не може заплатити йому ні пенні, а тоді майже за безцінь пообіцяв одному капітанові начарувати йому сприятливого вітру на ціле плавання. Від Майклових докорів Хаул відкрутився, влаштувавши йому урок магії.

Софі пришивала ґудзики на сорочки Майкла і слухала, як Хаул проходить із Майклом якесь заклинання.

— Я знаю, що я недбалий і недостатньо ретельний, — говорив Хаул, — але тобі зовсім не конче наслідувати мене. Перш за все уважно прочитай заклинання від початку до кінця. Багато чого ти дізнаєшся вже із самої форми: чи це заклинання, яке виконується саме по собі, чи таке, яке розпочинається саме по собі, чи це просте словесне заклинання, чи змішане словесно-діяльне. Отож, з’ясувавши це, перечитай усе заново і подумай, які місця в заклинанні діють так, як написано, а які внесені, щоби збити з пантелику і заморочити голову. Зараз ти поступово переходиш до дедалі сильніших чарів. Невдовзі ти переконаєшся, що в усіх чарах могутності завжди є щонайменше одна навмисна помилка або головоломка, щоби запобігти їх випадковому вживанню. Тобі доведеться навчитися їх виявляти. А зараз візьми ось це заклинання…

Вслухаючись у невпевнені відповіді Майкла на запитання Хаула і спостерігаючи за тим, як Хаул вишкрябує на папері якісь костурбаті значки своїм дивним пером, яке не треба було мачати в чорнильницю, Софі раптом зрозуміла, що й сама може багато чому навчитися. Їй спало на думку, що раз Марта зуміла знайти в пані Ферфакс заклинання, щоби помінятися місцями з Летті, то й вона, Софі, може знайти потрібне їй заклинання — тут, у Мандрівному Замку чарівника Хаула. Якщо пощастить, їй не доведеться покладатися на Кальцифера.

Коли Майкл остаточно забув, багато чи мало чарівник Хаул брав із жителів Портхавена, цілком задоволений цим Хаул покликав його у двір — допомогти виготовляти чари для короля. Софі зі скрипом піднялася на ноги і зашкутильгала до столу. Саме заклинання виявилося цілком зрозумілим, але Софі ніяк не могла дати собі ради із закарлючками Хаула.

— Ніколи в житті я ще не бачила такого почерку! — поскаржилася вона черепу. — Це він пером чи коцюбою?! — Софі кинулася перебирати всі папірці на столі й почала ретельно роздивлятися порошки і рідини у кривобоких слоїчках.

— Так, я потикаю носа у не свої справи, що тут скажеш, — звернулася вона до черепа. — Але ж і мені дісталося по заслузі. Я всього лише довідалася, як лікувати пташину чумку і як позбутися коклюшу, а також як здійняти вітер і як вивести заріст на обличчі. Правда, якби Марта перейняла від пані Ферфакс навіть тільки ці уміння, і більше нічого, вона б і досі залишалася в неї.

Коли Хаул повернувся знадвору, Софі здалося, ніби йому хочеться перевірити, чи всі речі, покинуті ним на столі, лежать на своїх місцях. Та насправді чарівник просто страшенно нервував. Здавалося, він не знає, куди себе подіти. Уночі Софі чула, як Хаул, не знаходячи собі місця, ходить туди й назад по кімнаті. Вранці він провів у ванній ті льки годину. Поки Майкл, збираючись до королівського палацу в Кінгсбері, надягав свій найкращий костюм — темно-синій, оксамитний, і поки вони удвох загортали приземкуваті чари в золотий папір, Хаул просто місця собі не знаходив.

Як на такий поважний розмір, чари виявилися несподівано легкими. Майкл міг нести згорток сам, обхопивши його обіруч. Хаул повернув ручку над дверима червоним донизу і випустив підмайстра між різнобарвні будинки.

— На ці чари вже чекають, — сказав Майклові. Хаул,-та все ж тобі доведеться прождати майже весь ранок. Скажеш їм, що з цими чарами навіть дитина дасть собі раду. Покажи їм усе. А до твого повернення я підготую заклинання могутності, щоби ти над ним попрацював. Бувай.

Він різко зачинив двері — і знову почав знервовано метатися по кімнаті.

— Щось мені не сидиться, — раптом заявив він. — Піду прогуляюся пагорбами. Передайте Майклові, що заклинання, про яке я говорив, лежить на столі. А це — вам, щоби було чим: зайнятися.

На коліна Софі нізвідки впав сірий з червоним костюм, такий же розкішний, як і блакитний зі сріблом. Тим часом Хаул узяв з кутка гітару, повернув ручку зеленим донизу і ступив на розколошканий вітром верес над Маркет-Чіппінгом.

— Йому не сидиться! — буркнув Кальцифер.

Над ГІортхавеном висів туман. Кальцифер втиснувся під свої поліна і посмикувався у різні боки, щоб ухилитися від крапель, які падали в комин.

— А чи думає він, як почуваюся я, прив’язаний до такого вогкого вогнища?!

— Ти б хоч натякнув мені, як розірвати твою угоду, — нагадала Софі, розправляючи сіро-червоний костюм. — Боже, який ти гарний, хоча й поношений! Тебе пошили спеціально, щоби приваблювати дівчат, правда?

— Я тобі вже натякав! — просичав Кальцифер.

— Тоді ти мусиш натякнути мені ще раз, — знизала плечима Софі, відклала костюм набік і почовгала до дверей.

— Якщо я тобі натякну і скажу, що це натяк, це буде вже пряма вказівка, а на це я не маю права, — заявив Кальцифер. — Куди це ти?

— Хочу зробити одну річ, яку не наважувалася зробити при них, — відповіла Софі.

Вона повернула квадратну ручку чорною міткою вниз. І відчинила двері.

За дверима було ніщо. Воно не було ні чорне, ні сіре, ні біле. Ні матове, ні прозоре. Воно не рухалося. Воно не мало запаху і не було відчутне на дотик. Коли Софі дуже обережно просунула туди палець, їй не стало ні тепло, ні холодно. Вона не відчула взагалі нічого. Одним словом, за дверима не було нічого — абсолютно і цілковито.

— Що це? — запитала Софі Кальцифера.

Кальциферові було так само цікаво, як і Софі. Він вихилив блакитне обличчя за ґрати, щоби подивитися, що там за дверима. Він навіть про туман забув.

— Не знаю, — прошепотів він. — Я ці чари тільки підтримую. Я знаю лише, що це з того боку Мандрівного Замку, який ніхто не може обійти. Як на мене, це десь дуже далеко.

— Як на мене, то це десь аж за Місяцем! — сказала Софі.

Вона зачинила двері й повернула ручку зеленим донизу. Провагавшись хвилину, вона зашкутильгала сходами вгору.

— Хаул замкнув двері на ключ, — гукнув їй Кальцифер. — Він сказав, щоб я попередив тебе, якщо тобі знову закортить поткнути туди свого носа.

— Ой! — зойкнула Софі. — Що ж там у нього таке?

— Поняття не маю, — відповів Кальцифер. — Я не знаю нічогісінько з того, що робиться нагорі. Ти навіть не уявляєш, як мені через це паскудно! Насправді я навіть не бачу, що відбувається навколо Мандрівного Замку, я можу бачити тільки в тому напрямку, куди рухається Мандрівний Замок.

Софі, якій чомусь стало так само паскудно, як і Кальциферові, сіла і почала лагодити сіро-червоний костюм. Незабаром після цього повернувся Майкл.

— Король мене відразу прийняв, — почав Майкл. — Його величність… — він оглянув кімнату — і його погляд наткнувся на порожній куток, де зазвичай стояла гітара.

— О, ні! — вигукнув Майкл. — Невже знову ця панянка? А я ж думав, що вона вже давно в нього закохалася — і що все закінчилося сто років тому! Що ж її стримує?

Кальцифер злісно засичав:

— Ти неправильно тлумачиш його поведінку! Безсердечний Хаул побачив, що ця дама так просто не здасться. Він вирішив залишити її в спокої на кілька днів — а раптом це допоможе. Ось і все.

— От чорт! — посмутнішав Майкл. — До добра це не доведе! А я так сподівався, що Хаул ось-ось знову стане розсудливим!

Софі жбурнула костюм собі на коліна.

— Ну, знаєте! — вигукнула вона. — Як ви можете так легковажно говорити про такі огидні речі! Ну добре, нехай Кальцифера звинувачувати не можна: він усе-таки злий демон. Але ти, Майкле!..

— Чого це раптом я злий?! — запротестував Кальцифер.

— Якщо ви думаєте, що я спокійно до цього ставлюся, то це неправда! — образився Майкл. — Якби ви тільки знали, скільки ми мали неприємностей через те, що Хаул раз у раз закохується! Нас уже і по судах тягали, і кавалери зі шпагами на нас чигали, і мамусі з качалками, і татусі та дядечки з кийками. А ще — тітоньки. Тітоньки — це просто жах. Вони ганяються за нами зі шпильками до капелюхів. Але найгірше — це коли дівчина, довідавшись, де мешкає Хаул, сама з’являється на порозі, заплакана й нещасна. І тоді Хаул завжди втікає через задні двері, а нам із Кальцифером доводиться мати справу з ними всіма!

— Ненавиджу нещасних, — втрутився Кальцифер. — Капають сльозами прямо на мене. Хай би вже краще злилися.

— А тепер давайте з’ясуємо одну річ, — сказала Софі, вчепившись вузлуватими пальцями в червоний атлас. — Що саме Хаул робить з цими бідними дівчатами? Мені казали, що він їсть їхні серця і висмоктує душі…

Майкл зніяковіло засміявся:

— Ви, мабуть, із Маркет-Чіппінга. Коли ми вперше привели Мандрівний Замок туди, де знаходиться ваше містечко, Хаул послав мене очорнювати його ім’я. Ну, і я… е-е-е… Саме це я і сказав. Я нічого не вигадував. Тітоньки зазвичай називають його серцеїдом. Власне, це таки правда, але в переносному значенні.

— Хаул дуже непостійний, — пояснив Кальцифер. — Дівчина його цікавить лише доти, доки сама в нього не закохається. А після того він і чути про неї не хоче.

— Але поки вона в нього не закохається, він не зупиниться, — люто додав Майкл. — І тоді від нього нема ніякого пуття. Я завжди з нетерпінням чекаю, коли дівчина нарешті його покохає. Тоді все стає набагато краще.

— Аж доки його не вистежать, — нагадав Кальцифер.

— Міг би уже додуматися називатися вигаданими іменами, — презирливо зауважила Софі. Презирство мало приховати той факт, що вона раптом відчула себе наївною дурепою.

— Е, та він завжди так робить! — сказав Майкл. — Він просто обожнює називатися вигаданими іменами і прикидатися як не одним, то іншим. Навіть коли не упадає за дівчиною. Хіба ви не помітили, що в Портхавені він — чаклун Дженкін, у Кінгсбері — маг Пендрагон, а в Мандрівному Замку — Хаул Жахливий?

Софі цього не помітила, а тому відчула себе ще більше дурепою. Оскільки її змусили відчути себе дурепою, Софі розсердилася.

— І все-таки я вважаю, що це мерзенно — робити дівчат нещасними! — заявила вона. — Це безсердечно і безглуздо!

— Таким уже він є, — зауважив Кальцифер.

Майкл присунув до вогню триногий ослін, сів на нього — і, поки Софі шила, розповідав їй про перемоги Хаула, а також про те, які клопоти вони через них мали. Софі впівголоса розмовляла з ошатним костюмом. Вона все ще почувала себе цілковитою дурепою.

— То це ти пожирав серця, га, костюме? Чому ж це тітоньки так дивно говорять про своїх племінниць? Мабуть, ти і їх зводив з розуму, красунчику. Ну, і як воно — коли за тобою женеться розлючена тітонька, га?

Коли Майкл розповів їй історію однієї тітоньки, котра йому особливо запам’яталася, Софі спало на думку, що насправді це добре, що чутки про Хаула дійшли до Маркет-Чіппінга саме в такому вигляді. Якби не це, думала Софі, яка-небудь свавільна дівчина — як ото Летті — могла б сильно зацікавитися Хаулом, і все це закінчилося б украй погано.

Майкл саме згадав про обід, а Кальцифер, як завжди, важко зітхнув, коли двері навстіж розчинилися і ввійшов Хаул, ще більш роздратований, ніж завжди.

— Хочете поїсти? — запитала Софі.

— Ні, — кинув Хаул. — Кальцифере, у ванну — гарячої води.

На мить він невдоволено завмер на порозі ванної.

— Софі, ви тут випадково не поприбирали на поличці з чарами?

Софі відчула себе ще дурнішою, ніж досі. Ніщо у світі не змусило б її зізнатися в тому, що вона перебрала всі слоїчки і пакетики в пошуках частин дівочих тіл.

— Я нічого не торкалася, — благочестиво відповіла вона, беручись за сковорідку.

— Сподіваюся, це правда, — стривожено прошептав Майкл, коли двері до ванної зачинилися.

Поки Софі смажила обід, з ванної долинали шум і плюскіт.

— Ллє багато гарячої води, — повідомив Кальцифер з-під сковорідки. — Певно, волосся фарбує. Сподіваюся, ти не чіпала його чарів для волосся. Як на пересічного чоловіка з волоссям кольору баговиння, він несамовито пишається своєю зовнішністю.

— Замовкни! — гаркнула на нього Софі. — Я там усе поставила на місце!

Вона так розлютилася, що вивернула на Кальцифера сковорідку з яєчнею із беконом.

Кальцифер, звичайно, з превеликим задоволенням зжер яєчню, спалахуючи і чавкаючи. Софі присмажила на тріскотливому полум’ї другу порцію. Вони з Майклом поїли і стали збирати зі столу, а Кальцифер облизував блакитним язиком багряні губи, коли двері ванної різко розчинилися і з них вилетів Хаул, аж виючи від розпачу.

— Погляньте! — кричав він. — Ви тільки погляньте! Подивіться, що зробили сили хаосу — в особі однієї цієї жінки — з моїми чарами?!

Софі з Майклом обернулися і подивилися на Хаула. Хаулове волосся було мокре, але нічим більше не відрізнялося від свого звичайного вигляду.

— Якщо ви маєте на увазі мене… — почала Софі.

— Так, вас! Дивіться! — закричав Хаул. Він з розгону упав на триногий ослін і тицьнув пальцем у своє мокре волосся. — Дивіться. Вивчайте. Досліджуйте. Моєму волоссю — кінець! Я схожий на сковорідку з яєчнею із беконом!

Майкл і Софі стривожено схилилися над його головою. Волосся до самих коренів залишилося колишнього лляного кольору. Єдиною відмінністю (та й то — якщо дуже вже придивлятися) був легенький, ледь помітний рудуватий відтінок. Софі він навіть сподобався. Цей відтінок трохи нагадував їй той колір, який колись мало її власне волосся.

— Як на мене, дуже мило, — сказала вона.

— Мило? — завив Хаул. — Ну і ну! Ви це спеціально зробили! Ви не вгамувалися, доки й мені не допекли! Тільки погляньте! Воно ж тепер зовсім руде! Мені доведеться ховатися, поки воно не відросте!

Він розвів руки у пристрасному жесті.

— О горе, горе! — заволав він. — Тортури! Жахіття!

У кімнаті стемніло. З усіх чотирьох кутів виринули і посунули на Майкла і Софі масивні туманні людиноподібні фігури, завиваючи на ходу. Спочатку ці завивання були радше стогонами жаху, тоді поступово підвищилися до зойків розпачу і ще вище — до вересків болю і страху. Софі затисла долонями вуха, але це не допомогло, зойки ставали все голоснішими і голоснішими, і з кожною секундою — дедалі страхітливішими.

Кальцифер поспішно забився, розсипаючи іскри, вглиб вогнища, і заховався там під найнижчим поліном. Майкл схопив Софі за лікоть і потяг її до дверей. Він крутнув ручку синім униз, копнув двері — й прожогом вискочив із Софі на вулицю Портхавена.

Тут завивання було майже таким же жахливим. По всій вулиці відчинялися двері, і з них вибігали люди, затискуючи вуха руками.

— Може, не треба було залишати його одного в такому стані? — тремтячим голосом запитала Софі.

— Ні, треба, — відповів Майкл. — Тим більше, що він упевнений, що це — через вас.

Вони побігли містом, але їх і далі переслідували страхітливі крики. З ними разом бігла чимала юрба. Незважаючи на те, що туман змінився неприємною приморською мжичкою, усі помчали в гавань або на піщаний берег, де зойки і верески легше було стерпіти. Сіра гладінь моря, здавалося, трохи їх пом’якшувала. Усі стояли намоклими групками, дивлячись на імлистий білий обрій і на мокрий такелаж на пришвартованих суднах, аж поки виття не перейшло в титанічні схлипи, від яких аж серце розривалося. Софі раптом зрозуміла, що бачить море так близько вперше в житті, їй страшенно засмутило, що вона не відчуває від цього ніякої радості.

На зміну схлипам прийшли довгі тужні зітхання, а тоді настала тиша. Люди почали обережно повертатися в місто. Деякі з них бочком підбиралися до Софі.

— Пані відьмо, а що, з бідним чаклуном сталося якесь лихо?

— Він сьогодні трохи не в дусі, — відповідав Майкл. — Ходімо. Думаю, вже можна ризикнути повернутися.

Коли вони проходили по кам’яній набережній, із пришвартованих суден до них стривожено гукали матроси — їх цікавило, чи ці крики не віщували бур або нещасть.

— Зовсім ні! — гукала їм Софі. — Усе вже закінчилося!

Однак вона помилялася.

Майкл і Софі підійшли до чарівникового дому. На вигляд це був звичайнісінький скособочений будиночок — Софі нізащо не впізнала б його, якби з нею не було Майкла.

Майкл якомога обережніше прочинив обшарпані двері. Хаул досі сидів на ослінчику в позі безмежного розпачу. Він з голови до ніг був покритий грубим шаром зеленого слизу.

Зеленого слизу було жахливо, неймовірно, нестерпно багато. Хаул ховався під ним повністю. Слиз сповзав із його волосся і плечей липкими хвилями, збирався купками на руках і колінах, стікав грудками по ногах і скапував з табурета липкими смужками.

На більшій частині підлоги повільно розповзалися калюжі слизу, подекуди перетворюючись на озерця. Довгі зелені щупальця слизу заповзли навіть у вогнище. Смердів слиз гидотно.

— Рятуйте! — хрипким шепотом заблагав Кальцифер. Від нього залишилися два малесенькі язички полум’я, які відчайдушно тріпотіли. — Ця зараза ось-ось мене загасить!

Софі підібрала спідницю і рішуче підійшла до Хаула якомога ближче. Щоправда, все одно вийшло не дуже близько.

— Ану припиніть! — гримнула вона. — Припиніть негайно! Ви поводитеся, як дитина!

Хаул не відповів і не ворухнувся. Його обличчя під шаром слизу було біле і трагічне, з широко розплющеними очима.

— Що нам робити? Він помер?! — запитав Майкл, тремтячи біля дверей.

«Майкл хороший хлопчина, — подумала Софі, — але в кризовій ситуації покладатися на нього не можна».

— Звичайно, ні! — відповіла вона. — І взагалі, якщо хочеш знати мою думку, мені просто шкода Кальцифера. Якби не це, хай би корчив із себе заливного вугра хоч до вечора! Відчини двері у ванну.

Поки Майкл обережно пробирався до ванної поміж калюжами слизу, Софі жбурнула у вогнище фартух, щоби загородити від слизу Кальцифера, і взялася за совок. Вона вигребла з вогнища купу жару і розсипала його по найбільших калюжах цієї гидоти. Гидота люто засичала. Кімната наповнилася парою, а сморід став просто нестерпним. Софі засукала рукава, зігнулася, щоби краще було вхопитися за покриті слизом коліна чарівника, і стала пхати його до ванної разом із ослоном. Ноги ковзали по слизу, зате ослін їхав по ньому, як санки по ковзанці. Підійшов Майкл — і став тягнути Хаула за заляпані слизом рукави.

Разом вони затягли чарівника у ванну. Оскільки він і далі відмовлявся рухатися самостійно, вони запхнули його в душову кабіну.

— Гарячої води, Кальцифере! — похмуро пропихтіла Софі. — Якнайгарячішої!

На те, щоб відмити Хаула від слизу, пішла година. Ще година пішла в Майкла на те, щоб умовити Хаула встати з ослона і переодягтися в сухе. На щастя, сіро-червоний костюм, який Софі саме встигла була полагодити, висів на спинці крісла, поза досяжністю слизу. А от блакитно-срібний був цілком знищений. Софі наказала Майклові замочити його у ванні. Тим часом сама вона, буркочучи і бурмочучи, набрала ще гарячої води. Вона повернула клямку зеленим донизу і вигребла весь слиз на пустирище. Мандрівний Замок залишав на вересовищі липкий слід, немов слимак, зате позбутися слизу таким чином було найпростіше. «Усе-таки життя в Мандрівному Замку має свої переваги», — думала Софі, відтираючи підлогу. Їй було цікаво, чи виття і вереск Хаула в замку було чути назовні. Якщо так, то їй було шкода мешканців Маркет-Чіппінга.

На цей час Софі вже стомилася і розлютилася. Вона розуміла, що зелений слиз став помстою Хаула щодо неї, і нітрохи не збиралася йому співчувати, коли Майкл нарешті вивів чарівника з ванної, одягненого в сіре з червоним, і турботливо посадив його в крісло перед вогнищем.

— Це ж просто нерозумно! — спалахнув Кальцифер. — Ти що, хотів позбутися найкращої частини своєї магії?!

Хаул не удостоїв його увагою. Він просто сидів і тремтів із трагічним виглядом.

— Я не можу змусити його говорити! — налякано прошепотів Майкл.

— У нього звичайна істерика, — відрізала Софі.

Марта і Летті нівроку вміли влаштовувати істерики, тож Софі прекрасно навчилася давати собі з ними раду. З іншого боку, просто надавати ляпасів чарівникові за істерику з приводу кольору його волосся було ризикованою справою. Так чи інакше, досвід підказував Софі, що справжньою причиною істерики надто рідко буває та, яка подається як привід. Софі попросила Кальцифера посунутися і примостила між полінами горщик із молоком. Коли молоко зігрілося, вона налила повне горня і тицьнула його Хаулу.

— Пийте, — звеліла вона. — То через що ви здійняли весь цей гармидер? Через ту панянку, до якої ви весь час бігаєте?

Хаул скорботно сьорбнув молока.

— Так, — визнав він. — Я залишив її в спокої, щоби подивитися, чи вона згадуватиме про мене з ніжністю, але це нічого не дало. Коли я бачив її востаннє, вона ще вагалася. А сьогодні вона заявила, що кохає іншого…

Усе це було сказано таким нещасним голосом, що Софі стало по-справжньому шкода Хаула. Його волосся вже висохло і, як винувато зауважила Софі, справді стало майже рожевим.

— Вона — найпрекрасніша дівчина, яка будь-коли з’являлася у цих краях, — тужно вів далі Хаул. — Я ніжно її люблю, а вона нехтує моєю глибокою вірністю і думає про іншого. Та як вона могла захопитися іншим хлопцем, раз я приділив їй стільки уваги!? Зазвичай, як тільки я з’являюся, дівчата одразу поривають зі своїми хлопцями…

Співчуття Софі різко зменшилося. Їй раптом спало на думку, що якщо Хаулові так легко покритися зеленим слизом, то так само легко він може повернути собі колишній колір волосся.

— А чого ж було не дати дівчині приворотного зілля — і таким чином вирішити цю справу? — поцікавилася вона.

— Та ви що! _ вигукнув Хаул. — Це тоді гра не за правилами. Тоді не було б ніякого задоволення.

Співчуття в Софі іще поменшало. Отже, це гра?!

— А чи ви хоч раз подумали про бідну дівчину? — випалила вона.

Хаул допив молоко і з розчуленою усмішкою зазирнув у горня.

— Тільки про неї весь час і думаю, — зітхнув він. — Ах, мила, мила Летті Хаттер.

Бах — і від співчуття в Софі не лишилося ні сліду. На зміну йому прийшла тривога.

«Ой-ой, Марто! — вжахнулася Софі. — То ти, кажеш, зайнята! Виходить, той, про кого ти говорила, був зовсім не з кондитерської Цезарі!»

Загрузка...