Мандрівний замок Хаула

Розділ сьомий, у якому Опудало не дає Софі залишити Мандрівний Замок

Лише надзвичайно сильний приступ болю в суглобах не дозволив Софі вирушити до Маркет-Чіппінга того ж вечора. Портхавенська мжичка пробирала її до кісток. Вона лежала у своєму затишному куточку, крекчучи від болю, і переживала за Марту. «Можливо, все не так погано, — міркувала вона. — Треба тільки повідомити Марту, що той залицяльник, у почуттях до якого вона не впевнена, — не хто інший, як чарівник Хаул. Це її відлякає. І треба обов’язково пояснити бідній дівчинці, що найпростіший спосіб позбутися Хаула — це сказати, що кохаєш його, а тоді пригрозити тітоньками».

Прокинувшись наступного ранку, Софі відчула, що коліна в неї все ще скриплять.

— А бодай би її, ту Відьму Пустирищ! — пошепки сказала вона ціпкові, збираючись іти.

Було чути, як у ванній виспівує Хаул: здавалося, ніби з ним ніколи в житті не траплялося істерики!

Проклинаючи свої неслухняні ноги, Софі навшпиньки підкралася до дверей — так швидко, як тільки могла. Звичайно ж, Хаул вийшов з ванної швидше, ніж Софі встигла добратися до порога. Софі оглянула його — доволі кисло. Чарівник виглядав напрочуд чепурним і сповненим сил, навколо нього поширювався ніжний аромат яблуневого цвіту. Сонячне світло, падаючи з вікна, сліпучо переливалося на його сіро-червоному костюмі; крім того, воно утворило навколо його волосся рожевуватий німб.

— Гадаю, такий колір волосся мені личить, — зауважив він.

— Та що ви кажете? — буркнула Софі.

— І до костюма пасує, — вів далі Хаул. — Ви прекрасно володієте голкою. Вам вдалося зробити цей костюм ще більш стильним.

— Гм-гм, — сказала Софі.

Хаул завмер, поклавши руку на клямку.

— Вам дошкуляє біль у кістках? — поцікавився він. — Чи, може, ви чимось розстроєні?

— Розстроєна? — перепитала Софі. — А чого б це мені бути розстроєною? Хтось усього лише залив цілий Мандрівний Замок огидним желе із запахом тухлих яєць, оглушив весь Портхавен і так налякав Кальцифера, що бідолаха мало не зітлів на вуглик! Чому б мені бути з усього цього розстроєною?

Хаул розсміявся.

— Нині мені, будь ласка, вибачте, — мовив він, повертаючи клямку червоним донизу. — Сьогодні мене хоче бачити король. Мабуть, мені до вечора доведеться протинятися в палаці, але коли я повернуся, то спробую щось вдіяти з вашим ревматизмом. І не забудьте передати Майклові, що заклинання для нього я залишив на столі.

Він посміхнувся Софі сонячною усмішкою і вийшов до кінгсберійських шпилів.

— Можна подумати, цього досить! — буркнула Софі, коли двері за чарівником зачинилися. Однак усмішка чарівника її неабияк злагіднила.

— Ну-ну, якщо його посмішка діє навіть на мене, то чому я дивуюся, що Марта сама не знає, чого хоче! — буркнула Софі.

— Перш ніж підеш, підкинь мені ще полінце, — нагадав Кальцифер.

Софі пошкутильгала до вогнища і поклала в нього ще одне поліно. Тоді вона знову пішла до виходу. Але тут зі сходів злетів Майкл, схопив зі столу рештки хліба і кинувся до дверей.

— Нічого? — запитав він Софі на бігу. У його голосі чулося збудження. — Я потім принесу свіжий. Я сьогодні маю одну дуже важливу справу, але до вечора повернуся. Якщо капітан прийде за заклинанням попутного вітру, то воно на лежить на столі, там усе написано.

Він повернув ручку зеленим вниз і вискочив на вітряний схил, притискаючи шматок хліба до грудей.

— Побачимося! — гукнув він, і Мандрівний Замок проповз мимо, а двері зачинилися.

— Ну це ж треба! — у відчаї вигукнула Софі. — Кальцифере, а як відчинити двері, якщо в замку нікого немає?

— Тобі або Майклові відкрию я, — пояснив Кальцифер. — А взагалі, Хаул сам відчиняє двері.

Значить, якщо Софі піде, нікому не доведеться ночувати на вулиці. Вона не була впевнена, чи взагалі ще сюди повернеться, але зовсім не збиралася казати про це Кальциферові. Софі почекала, поки Майкл відійде далеко від Мандрівного Замку, щоби випадково з ним не перетнутися, і знову почовгала до дверей. Однак цього разу її зупинив сам Кальцифер.

— Якщо ти надовго, — сказав він, — залиш мені трохи дров у такому місці, щоби я міг до них дотягтися.

— Ти що, можеш сам брати дрова? — запитала Софі, від здивування забувши, що поспішає.

Замість відповіді Кальцифер простягнув блакитний язик полум’я, схожий на руку, на кінці розгалужений на зелені пальцеподібні відростки. Язик полум’я був не надто довгий; і не схоже було, що він сильний.

— Бачиш? Можу дістати майже до краю вогнища, — похвалився демон.

Софі склала перед вогнищем стосик дров, щоби Кальцифер міг дотягтися принаймні до верхніх.

— У жодному разі не підпалюй їх, доки не перенесеш за ґрати, — попередила вона і знову рушила до виходу.

Та не встигла вона дійти до дверей, як хтось постукав.

«Ну що за день! — подумала Софі. — Напевно, це капітан».

Вона взялася за ручку, збираючись повернути її вниз синім.

— Ні, це двері Мандрівного Замку, — сказав Кальцифер. — Але я не впевнений…

«Видно, Майкл за чимось повернувся», — вирішила Софі, відчиняючи двері.

На неї вирячилася голова з ріпи. Повіяло цвіллю. На тлі безкрайнього голубого неба метлявся подертий рукав, з якого стирчав кінець жердини. Він крутився, намагаючись зачепитися за Софі. Це було Опудало. Воно було зроблене з жердин і шмаття, проте живе, і тепер воно намагалося увійти всередину.

— Кальцифере! — заверещала Софі. — Додай замкові ходу!

Камені навколо дверного отвору заскреготіли і заскрипіли. Зеленувато-буре Пустирище різко метнулося назад. Дерев’яна рука Опудала стукнула по дверях, а тоді шкрябнула по стіні Мандрівного Замку — і раптом відстала. Опудало крутнуло другою рукою, здавалося, воно збиралося вчепитися за мур. Опудало прагнуло пробратися в Мандрівний Замок.

Софі різко зачинила двері.

«Це свідчить лише про те, як нерозумно вирушати на пошуки щастя, якщо ти найстарша дитина в сім’ї», — майнула думка в її голові. Адже це було те саме Опудало, яке вона сперла на живопліт по дорозі до Мандрівного Замку. Вона ще тоді якось там над ним жартувала. А тепер, так, ніби її жарти пробудили його до лихого життя, воно притяглося сюди і намагалося пацнути її по лиці. Софі підбігла до вікна подивитися, чи це одоробало все ще намагається пролізти в Мандрівний Замок.

Звісно ж, вона побачила всього лише сонячний день у Портхавені, дюжину вітрил, які нависали над дюжиною щогл над дахами навпроти, і зграї чайок, що кружляли в синьому небі.

— Як це складно — бути в кількох місцях відразу! — сказала Софі черепу на столі.

І тут Софі раптом відкрила для себе відразу всі незручності старечого віку. Її серце стрибнуло, запнулося, а тоді закалатало так, ніби збиралося вирватися з грудей. Було боляче. Софі затремтіла, коліна в неї підігнулися. Вона подумала, що вмирає. Їй насилу вдалося добратися до крісла біля вогнища. Софі впала в крісло, задихаючись і тримаючись за груди.

— Щось сталося? — поцікавився Кальцифер.

— Так. Серце. Там, за дверима, було Опудало! — сапнула Софі.

— При чім тут Опудало до твого серця? — запитав Кальцифер.

— Опудало хотіло сюди залізти. Я страшенно злякалася. А серце… Та ти й так нічого не зрозумієш, дурний юний демоне! — простогнала Софі. — У тебе ж нема серця!

— А от і є, — заявив Кальцифер з такою самою гордістю, з якою він щойно демонстрував руку. — Унизу — там, де розжарена частина поліна. І не називай мене юним. Я на добрий мільйон років старший за тебе! Ну що, молена вже сповільнити Мандрівний Замок?

— Тільки якщо Опудало вже пішло, — сказала Софі. — То що, є воно там, чи ні?

— Не знаю, — відповів Кальцифер. — Воно ж не з плоті і крові, а я дійсно не бачу назовні, я ж тобі говорив.

Софі важко піднялася і знову потяглася до виходу, їй було недобре. Вона повільно й обережно відчинила двері. За ними проносилися-летіли зелені кручі, скелі та багряні схили, від чого в Софі запаморочилося в голові, але вона схопилася за одвірок і вихилилася назовні, щоби глянути уздовж стіни на Пустирище позаду. Опудало відстало ярдів на п’ятдесят. Воно перестрибувало з однієї вересової купини на іншу з якоюсь лиховісною відвагою, розчепіривши руки-патики, щоб утримувати рівновагу на схилі. Наскільки Софі встигла помітити, Опудало потроху відставало. Але хоча йому бракувало прудкості, зате не бракувало наполегливості. Софі зачинила двері.

— Воно ще там, — сказала вона. — Скаче за нами. Давай швидше.

— Але це сплутає мені всі розрахунки, — вдався в нудні пояснення Кальцифер. — Я збирався обійти пагорби і ввечері повернутися туди, де нас залишив Майкл, саме на той час, щоб його підібрати.

— Тоді рухайся удвічі швидше й обійди пагорби два рази. Давай, треба відчепитися від цієї жахливої штуки! — почала наполягати Софі.

— Що за дурні примхи! — буркнув Кальцифер.

Однак він таки пришвидшив рух Мандрівного Замку. Софі вперше чітко відчула, як навколо неї скрегоче і гуркоче каміння. Вона сиділа в кріслі й думала, вмирає вона — чи, може, все-таки ні. Вона не хотіла вмирати зараз, так і не поговоривши з Мартою.

Ішов час; незабаром від швидкого руху все в замку затряслося. Задзенькали пляшки. Череп застукотів об стіл. З полиці у ванній щось впало і плюснулося у ванну, де відмокав блакитно-срібний костюм Хаула. Софі відчула себе трохи краще. Вона знову підібралася до дверей і визирнула назовні. Вітер відразу розтріпав її волосся. Унизу стрімко проносилася земля. Пагорби, здавалося, повільно оберталися навколо замку. Скрегіт і гуркіт мало не оглушили Софі, а дим клубами виривався з коминів і відразу летів назад. Однак Опудало встигло перетворитися на малюсіньку чорну цятку на далекому схилі. Коли Софі визирнула наступного разу, воно зовсім зникло.

— Прекрасно. Отже, на ніч я зупинюся, — сказав Кальцифер. — Бо, щоб ти знала, я цілковито виснажений цією гонитвою.

Гуркіт затих. Речі перестали дрижати.

Кальцифер заснув, як засинає вогонь, сховавшись між полінами, поки вони не перетворилися на рожевуваті циліндри, присипані білуватим попелом, залишивши внизу лише натяк на присутність блакитно-зеленого демона.

До цього часу Софі помітно покращало. Вона пішла і виловила із слизуватої води у ванні шість пакетів і пляшечку. Пакети промокли. Після вчорашнього Софі не наважилася так їх і залишити, тому вона розклала все на підлозі, а тоді дуже обережно посипала зіллям, позначеним етикеткою «СУШИЛЬНИЙ ЗАСІБ». Пакети висохнули майже миттєво. Це надихало. Софі випустила воду з ванни і спробувала «СУШИЛЬНИЙ ЗАСІБ» на костюмі Хаула. Костюм теж висохнув. На ньому й далі були зелені плями, а ще він став ніби меншим, ніж був, проте для Софі було неабиякою приємністю виявити, що нарешті в неї хоч щось вийшло як треба.

Софі настільки збадьорилася, що вирішила зайнятися вечерею. Вона згорнула все, що було на столі, у купу навколо черепа, відсунувши це добро аж на край столу, і стала різати цибулю.

— У тебе принаймні сльози не течуть, друже, — сказала вона черепу. — У кожного свої переваги.

Двері різко розчинилися.

Від переляку Софі мало не порізалася: вона подумала, що там знову опудало. Але це виявився Майкл. Він тріумфуюче ввірвався в кімнату і вивалив прямо на цибулю коровай, пиріг і коробку в біло-рожеву смужку. Тоді він обійняв Софі за кістляву талію й закружляв з нею по кімнаті.

— Усе чудово! Усе якнайкраще! — радісно вигукував він.

Софі стрибала і зашпортувалася, намагаючись врятувати свої ноги від Майклових черевиків.

— Спокійно, спокійно! — відсапнула вона. Їй дуже крутилася голова, але Софі намагалася тримати ніж так, щоби нікого з них не порізати. — Що — чудово?

— Летті кохає мене! — загорлав Майкл, відтанцьовуючи Софі майже у саму ванну, а звідти майже у саме вогнище. — А Хаула вона ніколи й не бачила! Це була помилка! — і вони вихором завертілися посередині кімнати.

— Чому б тобі мене не відпустити, поки цей ніж нікого не порізав! — придушено писнула Софі. — А заодно дещо поясниш!

— Гей-гоп! — закричав Майкл. Він знову крутонув Софі, а тоді жбурнув її в крісло. Софі геть захекалася.

— Учора ввечері я шкодував, що ви не пофарбували його волосся в синій колір! — сказав він. — А тепер мені байдуже. Коли Хаул сказав «Летті Хаттер», я навіть подумав, що зараз сам його у синій пофарбую! Ви ж самі бачите, як він про це все говорить. Я ж знав, що він кине цю дівчину одразу, як тільки доб’ється, щоби вона його покохала, як це було з усіма іншими. А коли я подумав, що це моя Летті, я… Ну, загалом, ви ж чули, він сказав, що є інший, і я подумав, що це я! От і помчав сьогодні у Маркет-Чіппінг. І все виявилося гаразд! Напевно, Хаул залицяється до іншої Летті Хаттер. Моя Летті його навіть ніколи не бачила!

— Зачекай, давай уточнимо, — слабким голосом сказала Софі. — Ми з тобою говоримо про ту Летті Хаттер, що працює в кондитерській Цезарі, так?

— Авжеж! — тріумфально підтвердив Майкл. — Я закохався в неї, як тільки вона почала там працювати, і навіть повірити не смів, коли вона сказала, що кохає мене! У неї ж сотні залицяльників! І я б нітрохи не здивувався, якби серед них виявився і Хаул. Як мені полегшало… Я приніс вам торт від Цезарі — відсвяткувати. Куди ж я його подів? Ага, ось він.

Він тицьнув Софі біло-рожеву коробку. Їй на коліна посипалася дрібно нарізана цибуля, яка тим часом приліпилася до коробки.

— Скільки тобі років, дитя моє? — запитала Софі.

— Цього Травневого свята виповнилося п’ятнадцять, — відповів Майкл. — Кальцифер улаштував у Мандрівному Замку феєрверк. Правда, Кальцифере? Ой, та він спить… Ви, мабуть, думаєте, що я ще замалий для заручин — мені ще три роки ходити в учнях, а Летті ще довше, — але ми дали один одному слово і згодні почекати.

«Отже, за віком Майкл саме пасує Марті», — подумала Софі. Вона вже знала, що Майкл — симпатичний серйозний хлопчина, якого чекає кар’єра чарівника. Хай небеса благословлять Мартине серденько! А коли Софі пригадала собі те неймовірне Травневе свято, то зрозуміла, що бачила тоді Майкла серед галасливої юрби, котра стовпилася біля прилавка перед Мартою. А ось Хаул був тоді назовні — на Ринковій площі.

— А ти впевнений, що твоя Летті говорить тобі правду про Хаула? — занепокоєно запитала Софі.

— Абсолютно, — запевнив її Майкл. — Я ж знаю, коли вона бреше. Вона тоді перестає вертіти великими пальцями.

— І справді! — розсміялася Софі.

— А ви звідки знаєте? — вражено запитав Майкл.

— Та вона ж моя сест… сестрина внучка, — відповіла Софі. — Ще навіть зовсім малою вона була не надто правдивою. Але вона ще дуже юна і… м-м-м… Добре, припустімо, вона з часом змінюється. Вона… м-м-м… через рік-два може виглядати зовсім інакше.

— Та й я так само, — кивнув Майкл. — Люди нашого віку весь час міняються. Нас це не турбує. Вона ж однаково залишатиметься моєю Летті.

«У певному сенсі — так», — подумала Софі.

— Ну добре, припустімо, Летті сказала правду, — Софі стривожено вела далі, — але якщо вона просто знає Хаула під іншим іменем?

— Та не хвилюйтеся, я теж про це подумав! — вигукнув Майкл. — Я описав їй Хаула — а мусите визнати, він таки впадає в око, — і вона справді не бачила ні його, ні його паскудної гітари. Мені навіть не довелося розповідати їй, що насправді він взагалі не вміє на ній грати. Він просто ніколи не потрапляв їй на очі, і вона вертіла пальцями весь час, поки це говорила.

— Мені аж від серця відлягло! — сказала Софі й відкинулася на спинку крісла. Їй справді полегшало — за Марту вона більше не хвилювалася. Але полегшало не до кінця, бо було цілком очевидно, що ще однією Летті Хаттер в окрузі могла бути тільки справжня Летті. Якби існувала інша Летті, хто-небудь обов’язково попліткував би про це в капелюшній крамниці. Крім того, надто вже схоже на норовливу Летті було не поступитися Хаулу. До того ж Софі непокоїло, що Летті назвалася Хаулові справжнім іменем. Може, Летті й не була впевнена у Хаулових почуттях до неї, проте сама напевно почувала до нього досить любові, щоб довірити йому таку важливу таємницю.

— Та що ви так розхвилювалися! — засміявся Майкл, нахиляючись над кріслом. — Погляньте лишень, який торт я вам приніс!

Коли Софі стала відкривати коробку, їй раптом спало на думку, що Майкл уже не ставиться до неї як до стихійного лиха — навпаки, він явно перейнявся до неї симпатією. Їй стало так приємно, і вона відчула до нього таку вдячність, що вирішила розповісти йому всю правду про Летті й Марту — а заодно і про себе саму. Це було б чесно — пояснити йому, з якою сімейкою він збирається породичатися. Коробка нарешті відкрилася. Усередині виявився найрозкішніший торт від Цезарі, весь у кремі, вишеньках і шоколадних завитушках.

— Ох! — сказала Софі.

Квадратна клямка над дверима сама собою повернулася вниз червоним, і ввійшов Хаул.

— Який чудесний торт! Мій улюблений, — зауважив він. — Звідки це?

— Я… е-е-е… я заходив до Цезарі, — ніяково і несміливо відповів Майкл. Софі глянула на Хаула. Як тільки вона збиралася розповісти, що зачарована, їй неодмінно що-небудь перешкоджало. Наприклад, чарівник, який невчасно повернувся додому.

— Скидається на те, що за ним варто пройтися, і навіть далеко, — промовив Хаул, прискіпливо роздивляючись торт. — Я чув, кондитерська Цезарі перевершує будь-яку з кондитерських у самому Кінгсбері. З мого боку нерозумно, що я жодного разу чомусь туди не заходив. А що це я бачу на столі — невже торт? — він підійшов ближче, щоб роздивитися. — Торт на перині з різаної цибулі. Череп чогось виглядає ображеним. — Він узяв череп і щиглем вибив у нього з очниці кілечко цибулі. — Бачу, Софі знову знайшла собі заняття. Що ж ти, друже, її не втримав?

Череп клацнув на нього зубами. Хаул здригнувся і поклав його назад на стіл.

— Щось сталося? — запитав Майкл. Судячи з усього, деякі ознаки були йому знайомі.

— Сталося, — підтвердив Хаул. — Мені треба знайти когось, хто очорнив би моє ім’я в очах короля.

— А що, із транспортними чарами щось не вийшло? — поцікавився Майкл.

— Та ні, працюють ідеально. У цьому ж якраз і весь клопіт, — пояснив Хаул, неспокійно крутячи на пальці кілечко цибулі. — Тепер король намагається приперти мене до стінки і змусити зробити ще дещо. Кальцифере, якщо ми не будемо вкрай обережними, він призначить мене придворним магом!

Кальцифер не відповів. Хаул метнувся до вогнища і виявив, що демон спить.

— Розбуди його, Майкле, — попросив він. — Мені треба з ним порадитися.

Майкл жбурнув у Кальцифера двома полінами і покликав його. Нічого не сталося — тільки піднялася тонесенька цівочка диму.

— Кальцифере! — закричав Хаул.

Це теж нічого не дало.

Хаул здивовано глянув на Майкла і взявся за коцюбу.

Софі ще такого не доводилося бачити.

— Вибач, Кальцифере, — сказав він, штурхаючи коцюбою під недогорілими дровами. — Прокинься!

Піднявся густий клубок чорного диму — і завис у повітрі.

— Відчепись, — буркнув Кальцифер. — Я стомлений.

Тут уже Хаул не жарт схвилювався.

— Що це з ним? Я його ніколи раніше таким не бачив!

— Думаю, це через Опудало, — сказала Софі.

Хаул обернувся на колінах і підняв на неї очі.

— А що ви тепер накоїли? — і не зводив з неї погляду весь час, поки Софі пояснювала. — Опудало? — перепитав він. — Кальцифер погодився розігнати замок через Опудало?! Шановна Софі, чи не були б ви такі люб’язні розповісти мені, як вам вдалося залякати вогненного демона, що він настільки вам підкоряється? Мені б надзвичайно хотілося про це дізнатися!

— Я його не залякувала, — відповіла Софі. — Я розхвилювалася через Опудало, а Кальцифер мене пошкодував.

— Вона розхвилювалася через Опудало, а Кальцифер її пошкодував, — повторив Хаул. — Дорога моя Софі, Кальцифер ніколи нікого не шкодує. Так чи інакше, сподіваюся, що сира цибуля і холодний пиріг на вечерю вам сподобаються, тому що Кальцифера ви мало не загасили.

— У нас ще є торт, — нагадав Майкл, прагнучи відновити мир.

Після їжі Хаул справді подобрішав, хоча весь час, поки вони вечеряли, чарівник тривожно позиркував на пригаслі у вогнищі дрова. Пиріг був добрий і холодним, а цибуля виявилася дуже смачною, коли Софі скропила її оцтом. Торт же смакував надзвичайно. За тортом Майкл навіть наважився запитати Хаула, чого від нього хотів король.

— Наразі нічого конкретного, — похмуро відповів чарівник. — Але зате він випитував мене про свого брата, причому досить зловісно. Скидається на те, що принц Джастін зник із палацу не просто так, а після старої доброї сімейної сварки з королем, от люди і почали різне балакати. Судячи з усього, король хотів, щоб я добровільно подався на пошуки його брата. А я виявився достатньо дурним, аби бовкнути, що не думаю, ніби чарівник Саліман загинув. Та це тільки погіршило справу.

— А чому ви хочете ухилитися від пошуків принца Джастіна? — суворо запитала Софі. — Хіба ви не могли би його знайти?

— А ви вмієте не тільки залякувати, а й грубіянити, чи не так? — зауважив Хаул. Він ніяк не міг пробачити їй Кальцифера. — Якщо хочете знати, я не бажаю в це вплутуватися саме тому, що впевнений: якраз я би його знайшов. Джастін і Саліман були нерозлийвода, а сварка вийшла, бо Джастін сказав королю, що збирається йти шукати Салімана. На його думку, король не повинен був посилати Салімана, і перш за все — на Пустирища. Навіть ви маєте знати, що на Пустирищах мешкає одна пані, від якої самі лише неприємності. Торік вона пообіцяла засмажити мене живцем, а ще наслала на мене пристріт, якого мені досі вдавалося уникати тільки тому, що я додумався назватися іншим іменем.

Софі ледь не сповнилася благоговіння.

— Ви хочете сказати, що спокусили і кинули Відьму Пустирищ?!

Хаул відрізав собі ще шматок торта. Вигляд у нього був сумний і шляхетний.

— Не треба так про це говорити. Визнаю, якийсь час я думав, що захоплений нею. У певному сенсі вона дуже нещаслива жінка, їй дуже бракує любові, адже її до смерті боїться кожен чоловік в Інгарії. Мабуть, вам, люба Софі, це відчуття добре знайоме.

Софі аж рота роззявила від такої образи. Майкл поспішно втрутився:

— Ви думаєте, нам краще перемістити Мандрівний Замок? Адже для цього він і був придуманий…

— Це залежить від Кальцифера, — Хаул знову зиркнув через плече на ледь тліючі дрова у вогнищі. — Однак мушу сказати, коли я думаю про те, що за мною стануть полювати і король, і Відьма, мене охоплює непереборне бажання розмістити Мандрівний Замок на якій-небудь гарненькій похмурій скелі миль за тисячу звідси.

Майкл уже пошкодував, що подав голос. Софі розуміла, що він думає про тисячу миль, адже це страшенно далеко від Марти.

— А що станеться з вашою Летті Хаттер, — запитала вона Хаула, — якщо ви візьмете і переїдете?

— Сподіваюся, на той час з нею усе вже закінчиться, — безпристрасно відгукнувся Хаул. — Якби я тільки міг придумати, як мені спекатися короля… Знаю! — Він підняв вилку з грубим шматком бісквіта зі сметанковим кремом і тицьнув нею в бік Софі. — Ви можете очорнити моє ім’я в очах короля. Прикиньтеся моєю старенькою матінкою. Адже ви можете попросити короля за свого синьоокого синочка! — І Хаул обдарував Софі посмішкою, яка явно зачарувала Відьму Пустирищ, а може, навіть і Летті. Він вистрілив цією посмішкою уздовж вилки, понад кремом, прямо в очі Софі, й у неї запаморочилося в голові. — Якщо вам вдалося дошкулити Кальциферу, значить, і з королем ви легко дасте собі раду.

Софі дивилася на чарівника, долаючи запаморочення, і мовчала. Вона думала, що цього разу вона таки вислизне. Вона таки піде з Мандрівного Замку. З угодою Кальцифера нічого не вийшло. Хаул же набрид їй гірше гіркої редьки. Спочатку залив усе зеленим слизом, потім люто дивився на неї — і все через те, що Кальцифер зробив цілком добровільно. А тепер Хаул ще й просить її прикинутися його матінкою! Софі завтра ж вирушить в Апер-Фолдинг — розповісти про все Летті.