Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців

4.1. Чого досягли вiруси i як ми можемо ïм протидiяти

У попередній частині ми познайомилися з індустрією вірусмейкерства. В її нетрях створюють віруси. Їхня мета одна — підпорядкувати нас собі. Проте завдання — різні, часом суперечливі й часто мінливі. Ця індустрія плодить хаос і сама існує в хаосі.

Упевнена, що, прочитавши третю частину книги, читачі розділяться на дві радикальні групи: ті, хто почує про це вперше, і ті, для кого там усе зрозуміло й давно відомо. Проте і перші, і другі однаково схильні до зараження вірусами. Щоправда, одні через незнання, а інші через звичку все ускладнювати.

Кожен із нас живе в своїй інформаційній бульбашці. Вона виникла не з настанням цифрової ери, а була завжди. Ми є те, чим є наше оточення. Ми живемо тими самими захопленнями, читаємо ті самі книги, дивимося однакові фільми. При зміні епох цей перелік просто істотно розширився, як і коло нашого спілкування. Власне, саме спілкування розділилося на віртуальне й реальне. Перше впевнено лідирує.

Як люди поінформовані — а зараз я саме про тих, для кого третя частина книги не стала відкриттям, — ми підсвідомо виробляємо для себе правила інформаційної гігієни. Так, вони стихійно-інтуїтивні, але існують:

• одні — найвідчайдушніші — видаляють свої акаунти з соціальних мереж;

• інші обмежують свій час в інтернеті;

• ще інші влаштовують періодичні діджитал-детокси;

• іще інші вивчають усі деталі угод із цифровими гігантами й роботу алгоритмів;

• хтось стає цифровим, політичним чи іншим гуру, купуючи необхідні професійні навички, щоб «не наступити на вірусні граблі»;

• ще хтось подасться в психологію, нормуватиме себе, учи­тиметься розуміти інших і залишати за ними право бути ­собою;

• дехто береться до йоги чи інших духовних практик, також вивчаючи себе й інших і заразом залишаючи право кожному на свої помилки.

Перелік невичерпний. До того ж багато хто поєднує одразу кілька способів. Проте для всього цього потрібно бути людиною з широким світоглядом, прокачаною силою волі, відносно психологічно здоровою і мати вдосталь часу для всього, що зазначено вище. Одначе навіть і така людина має значний ризик випасти з цих правил у разі, якщо щось «зламається» (втратить роботу, розлучиться, серйозно занедужає). Адже на дотримання й розширення правил гігієни енергії бракуватиме.

Звісно, навички йоги або напрацювання психоаналізу просто не минуться, але інформаційна оборона знизиться. Скажімо, варто нам злягти із застудою, як одразу тягне на прості примітивні серіальчики, шоу, ігри, глянцеві журнали й інші розсадники вірусів. Звісно, як і застуда не руйнує наш імунітет за один раз, так само за один раз не зруйнувати й наш інформаційний імунітет. А якщо ситуація ускладниться?

Яскравий приклад трапився в одному фільмі-розслідуванні про індустрію екстрасенсів. Там показана історія абсолютно нормальної жінки — з хорошою роботою, сім’єю, друзями. Цілком собі міцна людина-борець у житті й на інформаційному фронті. Проте зненацька її спіткає нещастя: сильно занедужує матір. Медицина не може нічим зарадити. Жінка кидається, шукає варіанти, виснажується фізично й морально.

Одного разу вона механічно вмикає телевізор, перемикає канали та потрапляє на рекламу мага й чарівника, який лікує все й усіх. Жінка набирає номер телефону, потрапляє в «магічний контактний центр». У ньому спеціально навчений «маг-знахар-екстрасенс» запевняє, що на ній прокляття, часу на його зняття обмаль, та якщо поквапитися, то все можливо. Звісно, це буде коштувати грошей, але результат того вартий.

Упродовж місяця жінка віддає всі свої гроші. Продає квартиру, випозичує кошти в кредит і все теж віддає «магам». Згодом її мама помирає. А жінка залишається жити сама, в орендованій квартирі, працюючи на трьох роботах, щоб виплатити кредити.

Так само працює й інформаційний вірус. Він знаходить слабке місце в момент, коли ми втратили пильність, і руйнує нашу оборону. А якби ми жили в інформаційно здоровому суспільстві, воно нас підтримало б і не дало занепасти духом.

Є ще одне велике АЛЕ. Існуючи в своїй комфортній і просунутій інформаційній бульбашці, ми майже не замислюємося про тих, хто перебуває за її межами. До прикладу, візьмімо батьків. Скажіть чесно, кому вистачає терпіння дискутувати з батьками про політику? А з бабусями й дідусями? А з тестями/свекрами? А з далекими родичами? З майстром манікюру або тренером?

Ми креативно уникаємо цих розмов. Прикриваємося тим, що в кожного своє життя, кожен має право на свої помилки, думку тощо. Може, воно й так. Проте чому тоді ми охоче провадимо розмови, дискусії про глобальне потепління? Чому так просто підтримати бесіду з будь-яким співрозмовником про необхідність відмови від пластику? Ба більше, ми вже знаходимо аргументи навіть для бабусі, чому не споживаємо м’яса, цукру, жирного, чому обмежуємо себе в тому чи тому. Чи не здається це трохи дивним? Адже й питання інформаційної гігієни, і питання глобального потепління однаково важливі. І там, і там особисте благополуччя залежить від колективного.

Якщо ви дочитали до цього місця, я майже на 100% упевнена, що ви за вакцинацію. Відповідно, добре розумієте і приймаєте інформацію, яку викладено в подальшій ремарці.

І якщо ви це розумієте і приймаєте, тоді точно маєте розуміти важливість вакцинації інформаційної. Вона працює за тим самим принципом: вакциновані люди формують колективний імунітет, колективний імунітет рятує тих, хто невакцинований.

Звісно, це ідеальна картина. Вона добре спрацьовує тоді, коли все починається спочатку: спершу з’являються правила й вакцини, потім їх прищеплюють людям, і лише потому нападають віруси.

Наша реальність геть інакша. Усе складніше й у жахливому стані. Правила є в концентрованої меншості — передусім за географічним принципом. Правила ці хаотичні й не доповнюють одне одного — кожен рятується як може. З цієї причини правила не надто поширені або не кожного в них втаємничують. Усе це відбувається при цілковитій втраті інформаційного імунітету й під безперервним бомбардуванням інформаційних вірусів.

Вирішення будь-якої ситуації починається з розбору вхідних даних. У наступних підрозділах я запропоную свою версію типологізації українців за стійкістю до інформаційних вірусів. Вона потрібна, щоб зрозуміти, хто вже союзник, а кого необхідно видерти з лабет овочизму.

4.2. Люди, якi вже нiяк не можуть протистояти вiрусам

# 1. Залежні й втомлені

Їм добряче дісталося від життя. Вони чесно шукали різні варіанти вирулити й знайшли їх у тренінгах особистісного зростання, геймінгу, езотериці, йозі, наркотиках тощо. Ідеться не про тих, для кого це частина повсякдення, а про тих, для кого це релігія, без якої вони не можуть жити. Вони не бачать нічого, крім цього, не розуміють жодних інших правил, уникають людей, крім «одновірців».

Це найстомленіший і найдепресивніший сегмент із найсильнішими захистами. Звісно, вони це заперечують і для свого захисту застосовують відмовки, які формували роками. Та правди ніде діти: вони залежні від своїх гуру і в повсякденному світі почуваються чужими.

Так, зазвичай у них є свій гуру, наставник — авторитет, від якого вони цілком залежать і настановам якого максимально слідують. Він для них — єдиний вірусмейкер. Свідомо чи несвідомо він підпорядковує їх життя собі та бере за них одноосібну відповідальність.

Вступивши в «релігію», залежні й втомлені безповоротно розпрощалися зі своїм інформаційним імунітетом. Вони схильні до навіювань і піддатливі всім вірусам за будь-якого контакту з реальним світом. Одначе їхній контакт із зовнішнім світом дуже обмежений, а з інформаційним полем — тим паче. Для них інфополе зводиться лише до переліку джерел, які рекомендував гуру.

Такі люди абсолютно пасивні члени суспільства, мінімально з ним взаємодіють і залежать від нього хіба що в побутовому плані. Їхній гуру має монопольне право на маніпуляцію ними. Відновити їхній імунітет украй складно. І це вже не завдання суспільних правил інформаційної гігієни, а питання до психотерапевтів, психіатрів тощо.

# 2. Релігійні фанатики

Цей сегмент перегукується з попереднім. Проте у них є важлива відмінність — вони дотримуються своєї релігії, цілком у неї вірять і підпорядковують їй своє життя.

Сюди належать представники всіх нових і старих релігій — їхнє активне ядро. Вони чітко дотримуються заповідей і правил, регулярно навідують свої святині, беззаперечно вірять своєму священнослужителю і неухильно дотримуються його рекомендацій.

Це найдавніша й ефективна форма маніпуляції. Вона існувала століттями й не особливо змінилася, обростаючи лише новими цифровими інструментами.

Крім загальновизнаних релігій, сюди належать усі релігійні секти, які виникли з нізвідки і які очолюють самопроголошені Апостоли й Месії. Секти будують за принципом звичайної піраміди, що є успішним бізнес-проектом.

Старі церкви застрягли у своєму розвитку вірусних технологій у минулому та змінюють щось нечасто. Нові релігії і секти — не лише активні імплементатори найновітніших технологій, а й їхні розробники. Вони розробляють і впроваджують добре продумані психологічні інструменти рекрутингу, утримання і стимулювання до подальшого залучення нових членів. Інформаційне поле їм так само важливо, як і ідеологічна й психологічна взаємодія.

Одне з їхніх завдань — сформувати альтернативні й якісні офлайн- і онлайн- канали комунікацій, які займуть значне місце в загальному інформаційному полі пастви, а отже, виконуватимуть основну роль у підведенні вірян до певних рішень. Пастор на них лише наштовхне.

Боротися з релігійними фанатиками в їхньому інформаційному полі та середовищі марно. Це лише підвищить ризик бути самому втягнутим в одну із найефективніших сект. Єдиний, хоч і маленький шанс висмикнути людину з-під впливу релігійних вірусмейкерів — працювати з нею в площині її світського життя. Щоправда, і в цьому разі шанси незначні.

# 3. Ті, хто виживає

Міське населення, яке виживає. Це той сегмент, який на собі відчуває всі тяготи кожної епохи. У СРСР вони жили від зарплати до зарплати, у них не вистачало кмітливості щось «намутити». Вони відкладали копійки на ощадкнижку, яку втратили в 1990-ті. А потім іще не один раз після кожної наступної банківської кризи.

Це колишні «вчителі та бібліотекарі», яких, зокрема, й 1990-ті змусили кардинально змінити професію. Проте дивом вони залишилися в країні. Вони виживали радше всупереч, аніж завдяки. Ці люди ненавидять владу, позаяк ніколи нічого доброго від неї не бачили. Проте всі ті, хто виживає, є заручниками «стокгольмського синдрому», будь-яка подачка і добре слово від керівників країни стимулюють їх до скороминущої любові й демонстрації відданості.

Ці люди вже втомилися очікувати на позитивні зміни. Зараз вони чекають їх лише для дітей і онуків, у яких вбачають продовження свого життя. Проте й у багатьох їхніх дітей життя теж склалося не найліпше, і вони подалися на заробітки за кордон. На заробітки їздили й самі ті, хто виживає, та з огляду на різні причини повернулися. Незначні кошти, які вони заробили, допомогли вивчити дітей і дати лад у домі.

Нині вони продовжують виживати на мізерні зарплати й пенсії, тішаться субсидіям і, як і перше, страждають від браку хватки, яка допомогла б їм поліпшити умови.

Вони мають вищу радянську освіту, уміють мислити системно і вибудовувати зв’язки. Проте загальна депресивність їхнього життя блокує цю навичку. Як і всі представники аналогової епохи, ті, хто виживає, прагнуть отримати максимум інформації. Умови життя їх дуже обізлили, тож вони підтримують усе радикальне й те, що обіцяє різке поліпшення. Вони вірять у диво та лишень на нього і сподіваються.

Основний канал інформації — це ТБ. Одначе щороку ті, хто виживає, стають дедалі впевненішими споживачами інтернету. Лідирують YouTube і Facebook. Проте інтернет — це додаткове джерело інформації, яке їх лише дужче плутає. Тобто вони приходять туди за відповідями на питання, а на них ллється інформаційний шум у красивих обгортках.

Ті, хто виживає, як і перший сегмент, тяжіють до контенту про красиве життя, та з огляду на свою загальну ненависть споживають багато «кривавого» контенту. Чужий біль засвідчує, що не лише в них усе кепсько і є хтось, кому ще гірше. Звісно, це дедалі поглиблює їхню ситуацію і формує благодатний ґрунт для популістів і маніпуляторів.

Цей сегмент мало піддається коригуванню. Проблема тих, хто виживає, глибоко психологічна, і коригувальні методи виправлять її незначно. Проте спілкування дітей з батьками з метою їх освічення можуть дати незначні результати.

# 4. Сільські мешканці

Не фермери, а саме ті, хто працює на землі поколіннями. Зазвичай у них є вузька робоча спеціальність і професійна освіта. Вони рідко виїжджають за межі свого району. Їх годує земля і господарство. Вони звикли покладатися лише на себе. Проте все, що вони накопичили впродовж складного трудового життя, згоріло в радянському Ощадбанку. Спроби сформувати запас на чорний день закінчувалися вкладеннями в сумнівні банки, які з’їла криза 2008 і 2014 років. А те, що заробляли між тим, ішло або на допомогу дітям, або на мінімальне поліпшення побуту: встановити пластикові вікна, зробити ремонт, провести воду/газ тощо.

Сільські мешканці мінімально соціалізовані із зовнішнім світом. Коло їхнього спілкування замикається на сільському співтоваристві й сім’ї. Винятки — вилазки на ринок. Там вони бачать інших людей і розуміють, що проблеми в усіх однакові.

Вони — діти Радянського Союзу, тож добре пам’ятають розповіді про Голодомор і репресії. Вони й досі ретельно обмірковують, що говорити, а що ні.

Це люди моноканалів інформації: спочатку розкішшю для них була радіоточка, потім ТБ. Із останньою минало все їхнє свідоме життя. Новини були і залишаються обов’язковою програмою дня. Сільські мешканці ніколи не бачили хорошого і красивого життя, тому з радістю дивляться все, що про нього показують по ТБ. Добре, що весь контент там про це. І навпаки, уникають усього поганого — цього їм і так вистачає. Заразом їх не обходять усі катастрофи і війни, вони співпереживають і, за потреби, віддають останнє постраждалим. Таку поведінку вони теж всмоктали з молоком матері.

Останніми роками діти провели сільським мешканцям інтернет. І вони освоюють YouTube, істотно прогресуючи в цьому інструменті. Проте їхній інформаційний імунітет у цифрову епоху — нульовий. Вони були і залишаються людьми з аналоговим мисленням. З одного боку, їхній імунітет убивав інформаційний порядок денний ТБ, з іншого, він просто ніяк не адаптований до цифрових реалій. В інформаційному просторі сільські мешканці нагадують малих дітей — вірять усьому, що добре звучить.

Звісно, вони — найдисциплінованіші виборці, але одночасно й самі мало поінформовані й піддаються вірусам. Вони все життя працювали руками, їх мало вчили системності та причинно-наслідковим зв’язкам. Тому вони все сприймають на віру. Єдиний фільтр — історичний: на заході «на ура» і без особливого розбору сприймають усіх націоналістів, на сході — навпаки. А вже ці уподобання шліфує ТБ. Про що там більше й яскравіше говорять, те зрештою і стається.

Звісно, сільські мешканці прислухаються до думки дітей і онуків. Та варто розуміти, що лише незначна їх кількість вирвалася з сіл і маленьких містечок і сама отримала інформаційний імунітет, тобто може давати очищену від вірусів інформацію.

Найчастіше від людей, які йдуть на виборчі дільниці, можна було почути: «За кого ти голосуєш?». А потім: «І я тоді за нього голосуватиму». І це не вигадка. Адже в їхньому інформаційному полі домінують дві-три людини, різниці між ними вони не розуміють і орієнтуються або на авторитетну думку сусіда, або на харизму і зовнішність кандидата.

Цей сегмент дуже численний. Перепис покаже реальну кількість сільських мешканців, однак уже й зараз можна стверджувати, що вони формують більшість, яка голосує на виборах. Тим часом вони максимально схильні до інфікування з ТБ.

До сільських мешканців потрібно їхати і говорити. Освічувати. Оптимально, щоб це робили діти й онуки. Звісно, відсоток, якому вдасться сформувати інформаційний імунітет, буде дуже невеликим. Та якщо навіть 10% від цього сегмента робитиме свідомий вибір, це вже буде істотний внесок у мінімізацію маніпуляції.

Пам’ятаймо, що мінуси цифрової епохи на сільських мешканцях відображаються мінімально, і вони не живуть у тому інформаційному хаосі, що ми.

# 5. Самолюби

Цей сегмент найближчий до вірусмейкерів, але їхні цілі дещо інші. Вони люди-оркестри, їм потрібно постійно бути в центрі подій і оточувати себе натовпами шанувальників. Це сенс їхнього життя і їхня зона комфорту. Коли вони з неї випадають, то стають дуже вразливі й депресивні.

Вони завжди прагнуть до популярності і слави, але не для того, щоб зробити щось хороше й велике, а заради самого факту. Зазвичай самолюби рідко досягають реальних результатів і власне реальної слави. Їхня доля — прямувати за останніми трендами, наслідувати успішних трендсетерів, копіювати блогерів і завдяки цьому формувати свій містечковий фанклуб, який супроводжує їх у житті.

Самолюби — майстри локальної маніпуляції. Для них це основний інструмент формування і збереження комфортних умов життя. Проте для цього вони використовують виключно побутові психологічні маніпуляції, доповнені яскравими уявленнями, вечірками, сторітелінгом тощо.

Тож вони доволі піддатливі вірусам. Їхні емоційність і вразливість сприяли швидкому руйнуванню інформаційного імунітету. Їхнє основне вразливе місце — потреба завжди бути в тренді й лишатися яскравими. Відповідно, самолюби стають затятими прихильниками, адвокатами і трансляторами будь-яких яскравих і строкатих вірусів.

# 6. Остапи Бендери

Вони вміють виживати в будь-яких умовах. Вони звикли ризикувати і брати на себе відповідальність за ризик.

Цей сегмент формувався і розширювався двоетапно. Перший етап — челночники («човники»), які вижили і трансформувалися у складніші форми. Другий етап — виробники, бум яких почався 2014 року і триває донині.

Це дуже різношерстий сегмент щодо капіталів, але вони творили самі — досягатори, результатоголіки, візіонери від бізнесу. Упродовж років діяльності вони могли переживати різні трансформації, побувавши і найманими працівниками, і управлінцями, і дауншифтерами. Проте всі вони зрештою стали малими або середніми підприємцями (великих я виношу за дужки Об’єк­тів, позаяк у них уже домінує єство вірусмейкерів).

За ставленням до держави Остапів Бендерів можна розділити на дві великі течії.

1. Радикали. Вони ненавидять державу і багато в чому не безпідставно вважають, що від неї лише зло і палиці в колеса. Вони постійно шукають лазівки, як обійти несправедливі норми й отримати зиск. І знаходять. Вони активісти своїх шкурних інтересів, багато в чому коштом інтересів інших. Вони засновують суперечливі рухи євробляхерів і 5.10. Багато проголошують себе лібертаріанцями, достеменно не розуміючи, що це і які наслідки може спричинити.

2. Нонконформісти. Ця течія намагається досягти змін еволюційним шляхом, прагне до напрацювання правил. Так, вони не проти їх порушити, якщо іншого вибору немає, але розуміють, що такі випадки поодинокі. Усюди ж має панувати система, бо саме вона — двигун розвитку.

Попри те, що Остапів Бендерів сформував аналоговий світ, вони стали активними учасниками світу цифрового. Багато в чому через обслуговування потреби свого бізнесу. Вони активні користувачі інтернету й цілком схильні до всіх його негативних проявів. Заразом вони віддаляються від офлайн-каналів комунікації, хтось через брак часу, хтось свідомо. Проте радіо вони слухають регулярно, до того ж інформаційне, — що зумовлено кількістю часу, який вони проводять у машині.

Серед найпоширеніших «оборонних технік» — не читати новин. Тому, попри проактивну позицію, у Бендерів зруйнований імунітет, тож більшість вірусів досягають своєї мети. Заразившись вірусом, ці люди стають його активними розповсюджувачами — цьому сприяє їхня одвічна проактивна позиція і віра в те, що всі їхні знання і рішення правильні.

Проте це пограничний сегмент — у ньому чимало і людей-борців. Вони знають про існування вірусів, розуміють їх шкоду. Більшість у сегменті Остапів Бендерів має активний запит на те, щоб виробити правила захисту від вірусів.

Ці люди дуже важливі в боротьбі з вірусами, бо самі є лідерами думок для десятків осіб, які їх оточують і готові їх слухати й чути. Вони можуть бути ефективними мультиплікаторами потрібних ідей, правил, системи. Та лише в тому разі, якщо самі зрозуміють і погодяться, що це важливо і впливає на їхнє майбутнє й майбутнє їхніх дітей.

4.3. Борцi за iмунiтет, борцi проти вiрусiв

Решта сегментів — це цільове ядро моєї книги. Саме в них найбільша концентрація людей, у яких є дві найважливіші риси: вони розуміють або можуть зрозуміти цифрову епоху й уміють критично, системно мислити, вибудовуючи причинно-наслідкові зв’язки.

Більшість із них сформувала аналогова епоха, одначе вони щільно задіяні в багатьох комунікаційних процесах і добряче інтегровані в інформаційне поле.

Звісно, кожен із них по-різному піддатливий вірусам. Проте всі вони є рушійною силою, яка керує вектором розвитку країни, бізнесу, науки тощо. У цих сегментах їх сконцентровано найбільше, але всі вони діють наосліп, керуючись суб’єктивними відчуттями, досвідом і знаннями. Більшість із них іще до пуття й не жила. Тому вони дуже хочуть, щоб хороші часи застали і їх — і вже точно, щоб їхні діти жили в ліпших умовах. Це їхні потужні мотиватори.

# 7. Мами

Широке, однорідне та об’єднане спільними інтересами ко­м’юніті. З огляду на специфіку свого статусу дуже багато часу проводить в інформаційному полі, особливо соціальних мережах. Цей сегмент споживає найширше коло каналів комунікації, і в нього найглибше споживання інформації. Також у мам одна з найглибших офлайнових комунікацій, хоча і обмежена кількома десятками людей.

Цей сегмент сильно піддатливий вірусам. Тут найвища швидкість поширення інформації та її викривлення. У мам є свої непорушні авторитети, думці яких у всіх сферах вони вірять беззастережно. Зазвичай це лідери громадської думки, які працюють у сфері здоров’я, психології, краси, освіти — усього, що прямо або опосередковано стосується поточних інтересів, тобто дітей і сім’ї.

Звісно, цей сегмент дуже неоднорідний, і в ньому є представники з щонайрізноманітнішим бекграундом. Проте наразі йдеться саме про тих, хто під час догляду за дитиною максимально віддалився від минулого життя й асимілювався в нові реалії.

Попри високу піддатливість вірусам і свідоме чи несвідоме транслювання їх на інші сегменти, цей сегмент доволі легко можна навчити жити в правильній системі координат. Основна причина — діти. Саме страх за майбутнє дітей є найдужчим і найзначимішим мотиватором. Якщо представники сегмента мам збагнуть рівень загрози, то доволі швидко стануть затятими апологетами правил інформаційної гігієни, відновлять свій імунітет і сформують його дітям.

# 8. Стара міська інтелігенція

Мешканці великих міст із хорошою класичною освітою і широким світоглядом. Це колишні вчителі, викладачі, наукові діячі тощо. Ті, хто зумів пронести через 1990-ті свою професію і заробляти на ній гроші в нових реаліях. Це високоінтелектуальні люди, виховані радянською освітою і системою, які, втім, зуміли адаптуватися в ринкових умовах. Зазвичай у них є джерело доходу — незначне, але на життя вистачає (зокрема, як доповнення до пенсії). До того ж, у них є діти, які їм допомагають. Можливо, вони й досі заробляють своєю професією.

Це люди, які звикли вчитися й аналізувати. Вони добре і глибоко вивчили стару систему й усе, що в ній було. З відкриттям інформації про Захід вони вивчили і його. Проте теж у режимі аналогової епохи. Можна сказати, що вони фахівці та євангелісти аналогової ери. Там для них усе зрозуміле і знайоме. І навпаки, нині вони цілком дезорієнтовані в усіх цих інтернетах і ґаджетах.

Стара міська інтелігенція подорожує за кордон, бачить користь від ґаджетів і широту їх застосування, цінує це, одначе мінімізує свої контакти з ними. Звісно, ці люди користуватимуться смартфоном, який подарували діти, але це будуть кілька базових функцій, більшість з яких крутитимуться навколо функціоналу кнопкового телефона. З інтернету для них найзрозуміліші YouTube і Facebook. Проте перший — доповнення до ТБ, а другий — до газет. Звісно, вони читають онлайн-ЗМІ, які поряд із ТБ для них — важливе джерело інформації.

Загалом до них пробивається інформаційний шум, але він не має колосального обсягу і загрожує не сильно. Вони добре аналізують те, що відбувається, і мінімально піддаються вірусам старого зразка. Утім абсолютно не орієнтуються в нових.

Стара міська інтелігенція розуміє, що все життя існуватиме в цифровій реальності, і також усвідомлює, що нічого про неї не знає. У представників цього сегмента є чітко сформований запит на правила життя в цій реальності, які допоможуть їм бути ефективними, але при цьому мінімально залучатися в усі «ці ваші інтернети». Це одна з найблагодатніших аудиторій на освіту в цифрову епоху.

# 9. Бізнесмени старого ґатунку

Сегмент дуже перегукується з попереднім і багато в чому його дублює. За винятком того, що в цих людей украй вольовий і нетерпимий характер, а з усіх джерел інформації вони довіряють лише своїм особистим зв’язкам і думці «поінформованих людей».

Знання про цифрову епоху їм потрібні для розуміння нових можливостей. Запит на знання у бізнесменів старого ґатунку сформований. Проте вони не знаходять доступної, простої та ефективної форми цієї інформації.

# 10. Молодь

Вона виросла і сформувалася в цифрову епоху. Розуміє її інтуїтивно. Проте молодь — вихованці зруйнованої системи освіти, яка не вчить мислити системно і вибудовувати зв’язки. Як наслідок, ці люди все розуміють, але також схильні до маніпуляції, як і суто аналогові люди.

Це вільні люди, для яких немає кордонів і перешкод. У них вже вбудовані фільтри, які сортують на купки те інформаційне сміття, що на них валиться щомиті. Проте сортування відбувається аж ніяк не за наявністю вірусів, а за індивідуальними інтересами.

Молодь не цікавиться політикою і включається в неї лише за фаном. Для молоді політика, імовірно, — аналог іще однієї віртуальної гри або серіалу на кшталт «Гри престолів».

Представники цього сегмента ведуться на все барвисте і зроблене власноруч. Для них це круто і правильно за замовчуванням. Віруси на них тільки апробуються, позаяк вони ще неповноцінні й дуже пасивні споживачі й виборці.

Звісно, серед молоді формується проактивний сегмент, якому до всього є діло. У нього розвинене критичне мислення й існує шкала координат «добре–погано». Саме нею молодь і керується, відбиваючись від довколишніх вірусів. Зауважу, що віруси до молоді поки прилипають мінімально, але й імунітет у неї мізерний. Він складається з розуміння цифрової реальності, а не небезпеки вірусів. Тому будь-який професіональний вірус безперешкодно досягне своєї мети.

Молодь — наше майбутнє. Прищепити їй правила інформаційної гігієни доволі важливо. Особливо з огляду на слабку системну освіту цього сегмента і загальне «отуплення» всіма спрощеннями й узагальненнями, у яких вони народились і зростають.

Наразі у нас є хороші шанси для виховання грамотного й інформаційно обізнаного нового покоління з хорошим базисом і імунітетом проти маніпуляцій.

# 11. Фрилансери й представники творчих професій

Цей сегмент дистанційований від інформаційного поля і стикається з ним лише в частині своїх професійних інтересів. Це один із тих сегментів, який свідомо ігнорує новини й політику.

Фрилансери й представники творчих професій максимально розрізнені й слабо координовані. До цього сегмента належать люди найрізноманітніших професій, багато в чому творчих. Вони обрали шлях жити самі по собі й успішно втілюють його в життя. Увесь їхній досвід доводить, що сподіватися можна лише на себе, а такі інститути, як держава, для них глибоко вторинні. З огляду на специфіку роботи більшість із них може працювати з будь-якої точки світу. Вони обмежені лише своїми навичками і звичайною людською лінню.

Фрилансери й представники творчих професій — найпасивніші виборці. На вибори ходять одиниці — і це радше виняток, аніж правило. Вони нічого ні від кого не чекають і хочуть, щоб це було взаємно.

Звісно, ці люди багато читають і добре інтегровані в глобальний ринок, але все це здебільшого виключно їхні професійні або навколопрофесійні інтереси. Вони інтелектуальні, начитані, з широким світоглядом і великим бекграундом подорожей. Це розвинуло в них пацифізм у судженнях і любов до всього живого. Вони хапають усі нові тренди й тестують їх на собі.

Такі люди мають інформаційний імунітет і слабо піддатливі більшості вірусів. Проте вони дотримуватимуться правил інформаційної гігієни для відновлення загального імунітету й нормалізації суспільства. Антивірусний рух вони поставлять поряд із боротьбою зі сміттям і за права тварин.

4.4. Найстiйкiшi — люди, якi зберегли iмунiтет

У всіх наступних сегментів є і непоганий інформаційний імунітет, і свої вироблені правила захисту від вірусів. Вони найменше піддаються їхньому впливу:

— вони мають інструменти і знання, як фільтрувати інфополе, і роблять це;

— вони мають доступ до глобальних дискусій про маніпуляції і розуміють масштаб і наслідки цієї проблеми;

— вони звикли до системного мислення і здатні розглядати патерни маніпуляції.

Одначе це вкрай ізольовані ком’юніті, сконцентровані у великих містах. Вони варяться в своєму соку, маючи мінімальний вплив на інші сегменти, багато з яких їм заздрять через якість життя, не особливо розбираючись, що за цим стоїть.

Ці сегменти можуть стати першим ефективним рупором проблематики і правил дій.

# 12. Блогери

Один із сегментів, що зростає найдинамічніше. Вони спіймали свій інформаційний тренд і освоїли інструменти просування.

Найчастіше методом проб і помилок блогери збудували своє позиціонування і цілком сконцентрувалися на ньому. Зазвичай вони несуть в суспільство щось велике і добре, щедро діляться своїми лайфхаками. Вони націлені на те, щоб спрощувати життя людей. Блогери — інформаційні пилососи: вони поглинають і переварюють значну кількість контенту, щоб розвиватися самим і розвивати свою аудиторію.

Тут є представники всіх сегментів, але об’єднує їх одне — на певному етапі блогінг став їхньою основною професією. На відміну від інфобізнесменів, вони не формують свої секти і не хочуть ними цілком управляти. Часто вони їх просто ненавидять і всіляко викривають.

Попри те, що чимало з них створюють доволі нонконформістський і жорсткий контент, мета в них одна: вони — своєрідна модифікація дітей квітів, які несуть у цей світ добро і радість. Одначе, попри своє бажання, блогери підживлюють загальне згубне середовище «успішного успіху», барвистих обгорток і спрощень. Багато з них уже зрозуміли цей негативний наслідок своєї діяльності й почали боротися з цим трендом, показуючи життя, яким воно є.

# 13. Стартапери, інноватори, технарі, IT-шники

Найінтегрованіший у міжнародний інформаційний простір сегмент. З огляду на професії і сфери спілкування ці люди найбільше розуміють і цифрову епоху, і те, на що вона здатна. Особливо щодо трансформації та маніпуляції інформаційним простором. Багато з представників цього сегмента прямо чи опосередковано є інструментами в цих процесах, створюючи відповідні технології.

Стартапери, інноватори, технарі й ІТ-шники як ніхто інший розуміють взаємозалежність світу й те, що ми піддаємося вірусам не лише всередині країни, а й схильні до всіх глобальних процесів. Вони дуже хочуть самі застати хороші часи і того ж бажають своїм дітям. Вони люблять свою країну, але розглядають різні варіанти і, якщо не складеться тут, з легкістю переїдуть до іншої країни в пошуках ліпшого життя або великих перспектив для себе і своїх починань. Проте всі вони — патріоти своєї країни, мислячі патріоти.

Також ці люди мають усі сучасні навички, щоб країну міняти. І ладні це робити. У них удосталь вільного часу, який вони звикли витрачати на подорожі й саморозвиток. Та якщо вони зрозуміють, що можуть бути корисними країні й на них не впливатиме бюрократія і невігласи-чиновники, то першими стануть волонтерами і витратять увесь вільний час на благо країни. Що вони демонстрували неодноразово.

В інформаційному полі ці люди живуть за всіма канонами цифрової епохи:

— нівелюють аналогові канали; зазвичай у них уже давно немає вдома ТБ, але радіо в машині вони слухають поряд із підкастами й аудіокнижками;

— професіонально використовують цифрові канали, жадібно хапаючись за новинки й освоюючи їх.

Це сегмент активних геймерів. Вони звикли жити частину життя у віртуальній реальності й давно вважають це нормою життя.

# 14. Нова інтелігенція

Це сегмент, для якого патріотизм стоїть на чолі всього. Ці люди свідомо залишилися в країні, свідомо працюють на її перспективу, свідомо відмовилися від теплих місць і часто піддають себе ризику.

Цей сегмент розділяють на дві течії. Перша — мислителі, які аналізують, виробляють візії і пишуть про це. Часто показують зворотний бік медалі. Друга — активісти, які розкривають усе, що шкодить країні та її громадянам. Вони використовують усі доступні їм інструменти й форми.

Течії активно взаємодіють, підсилюючи одна одну. Тут об’єднані люди найрізноманітніших професій і вікових груп. Усі вони поставили на чільне місце пряме або опосередковане, але точно активне й системне служіння інтересам країни.

Інформаційний простір — це їхнє середовище життя. Вони — найсистемніші викривачі вірусів і борці з ними. Нова інтелігенція сумнівається в усьому й усе перевіряє. Ці люди оперативно об’єднуються й формують рішення в разі виникнення загрози.

Саме представники цього сегмента і є основними об’єктами цькування для вірусмейкерів. Проти них ведуть кампанії з дискредитації, їх намагаються знищити фізично, їх переслідують силовики. Проте кожна така спроба і кампанія чимраз підсилює їх і мобілізує.

У них є один великий мінус — це значне, але закрите ком’юніті. Більшість ставиться до активістів насторожено. Як наслідок, їхній вплив на загальне інформаційне поле незначний, за винятком гучних випадків, коли самі інфоприводи рясніють на перших шпальтах.

Звісно, це найпідготовленіший і найефективніший сегмент у боротьбі з вірусами, але його дії потрібно адаптувати до масштабування на широкий загал.

4.5. Як маси захищаються вiд вiрусiв

Зазвичай маси не відчувають себе об’єктами вірусів. Вони міцно «залипають» у живильному вірусному ґрунті й почуваються там так, як наказує вірусмейкер, — переважно «комфортно».

Єдиний відчутний прояв вірусів, що постійно пресує людей, — це інформаційний шум. Із ним вони ладні боротися і борються. Для цього вони обирають одну з моделей поведінки, яка здається їм найприйнятнішою:

— я лише в онлайні;

— я лише в офлайні;

— я лише в тому, з чим згоден, — і обмежую канали, де переважають полярні або інші думки;

— я лише в розважальному контенті;

— я лише в професійному контенті.

Ці моделі доповнює те, що з появою двосторонніх каналів кожен виробив певну модель поведінки з інформацією:

— просто слухаю, читаю, дивлюся — і мовчу;

— слухаю, читаю, дивлюсь і транслюю, але без особистої думки — саме ці люди продукують нескінченну кількість репостів без особистої думки, тим самим дискредитуючи саму суть каналу інформації, тобто трансляцію своєї позиції;

— залучаюсь і коментую — рідкісна проактивна позиція, коли людина щиро висловлює свою думку з певного приводу, щодо певного автора тощо. Сам факт залучення — не панацея, і важливо, що саме людина транслює в цих повідомленнях, але комплексна проактивна позиція — це вже добре;

— хейчу — ставлю під сумнів все написане або ж навіть долучаюся до цькування — це найдостеменніший спосіб прямо чи опосередковано допомогти маніпуляторам, адже це часто викликає емоції, але блокує проходження раціональних аргументів;

— погоджуюся з усім без розбору — чи з розбором, але дуже поверховим.

Кожному сегменту притаманні певні моделі поведінки.

Для загального розуміння наведу основні патерни, які домінують в інформаційному полі.

# 1. Дитяча позиція — заперечую все погане і незрозуміле.

Зазвичай поганим називають не лише реально загрозливі речі, а й ті, які просто складні для сприйняття. Тож людина сама себе робить жертвою вірусів, бо протиотрута зберігається саме в комплексній, складній картині.

Це не означає, що щодня потрібно вимотувати себе новинами про військові дії на Донбасі або читати історії онкохворих дітей. Та насправді достатньо бути в курсі всіх основних подій довкола хоча б на рівні загальних тез. Саме із загальної, релевантної і мінімально викривленої картини починається розуміння причинно-наслідкових зв’язків. А це — ефективний базис проти маніпуляції.

# 2. Усеїдність. Це інша крайність — споживати все підряд і в цьому загубитися.

Звісно, потрібно фільтрувати, але так, щоб у фокусі залишалася стрічка основного онлайн-ЗМІ і стрічка Facebook для розуміння сприйняття новин людьми. Лише після цього можна долучити суб’єктивні думки — від друзів до ТБ-каналів. Проте базис має бути цілісним, максимально фактажним (без суб’єктивізму). При цьому тримати руку на пульсі й читати думки в мережі.

# 3. Я сам по собі, усе в моїх руках — я роблю те, що потрібно мені й моїй родині, щоб жити, заробляти гроші.

За цією, на позір, правильною істиною криється цілковите відрізання себе від новин. Тобто якщо в першому випадку людина відрізає все погане, то тут — усе новинне. Найстрашніше, що цю позицію після 2014 року обрало багато бізнесменів — тямущих і проактивних людей. Звісно, такий підхід рятував багатьох у ті страшні дні. Проте одна справа, коли ти включаєш такий режим на тиждень або навіть місяць, і геть інша — коли живеш у ньому постійно. Ці люди керуються принципом «про все важливе я все одно довідаюся». Безумовно. Щоправда, це буде чиясь інтерпретація. Вона спотворює думку й маніпулює навіть найбільш мислячими з людей.

# 4. Є лише моя позиція і неправильна. Іще одна крайність — вузьколобість і шори.

Зазвичай це теж відбувається з тими, хто вижив, знайшов вихід і прийняв його як єдино правильний. Звісно, під таку картину світу підтасовуються всі факти, вона стає фільтром інформаційного поля. Усе спрощується, і розвивається тунельне мислення, яке знову-таки урізує інформаційне поле.

# 5. Піддаю сумніву все, але критикую, не аналізуючи. Це чудове правило — у всьому сумніватися.

Одначе, сумніваючись, варто розуміти, що відбувається загалом, і мати принаймні базові фільтри для відсіву явного сміття. Я багато разів говорила, що правил інформаційної безпеки немає. Зрештою ті, хто сумнівався, просто сумніваються, але жодного результату не доходять і лишень продовжують розгойдувати хаос своїми риторичними питаннями.

# 6. Я найрозумніший, усіх перехитрю і навчу розуму. У цій групі сконцентровані «народні експерти». Вони знають все і про все.

«Успішний успіх» і мавпування в соцмережах підштовхують таких людей. І вони, угледівши, що сусід коментує зустріч G7, беруться коментувати Brexit, адже хіба вони гірші? Така псевдоекспертність безпосередньо допомагає вірусмейкерам. Вкидаючи певний меседж, вони прогнозують базові реакції людей і «програмують» для них необхідні версії. Звісно, доморощені експерти далі них не йдуть. Найчастіше саме з цих людей формують конспірологів, які самі є маніпуляторами, отупляють суспільство і скеровують його на манівці.

# 7. Гарне — отже, правда. Це папуги, які кидаються на всі красиві форми та яскраві слогани.

Їхнє інформаційне поле становить «успішний успіх» і глянцевий глянець. В їхньому світі співають райські птахи на білому пляжі з блакитною водою. А в реальному житті вибухають бомби і гинуть люди. Звісно, вони чимдуж тікають до своєї віртуальної реальності. Схожий патерн — геймінг і наркозалежність.