Понтиїзм. Казки кінця світу

Відос

На підлозі граються двійко дітей — Пітер і Кейт. Чи радше — Петрик і Катруся, як їх наполегливо продовжує називати бабуся, доводячи до сказу невістку та іноземних гувернанток. Пітеру одинадцять, він пухкий і кривоногий. Кейт десять, і її кругле лице — так само результат бабусиних безконечних вливань харчових інвестицій у «здоровеньких діток». Вони сидять на м’якому килимі і перешіптуються:

— Ну, що думаєш, уже можна?

— Ну, думаю, вже всьо началося, — відповідає Кейт, неуважно напинаючи сукню на ляльку.

Їхні рухи механічні. Вони лише вдають діяльність. Так, ніби за ними спостерігає прихована відеокамера, невидима відеоняня, яку названий батько грозився поставити в кімнаті. «Щоб ви там не пустували, хе-хе-хе», — казав він, погладжуючи черевце і поправляючи окуляри.

— А може давай сначала шось по урокам позирим?

— Давай щас бистренько з цим розберемся, а тоді всьо шо скажеш, — відповідає Пітер, підморгуючи сестрі, — Катюх, глянь, чи всьо робить.

Пітер передає дівчинці свій стільниковий, який радше схожий на міні-ракету, ніж на переговорний пристрій.

Кейт зграбно вправляється з телефоном, вимикає звук, налаштовує вбудовану камеру на режим відос. Пітер поволі підводиться з килима, уявляючи себе «Пандою кунг-фу» на таємній операції. Кейт кілька секунд вирішує, чи повзти по-пластунськи чи пройти навшпиньках, як балерина.

Діти з налаштованою камерою в руках пробираються довжелезним коридором з високою стелею. Цієї миті обоє уявляють, що загубилися в темному лісі, наповненому різними звуками: у сусідів зверху закипає чайник, у сусідів знизу — ремонт, голуби харчуються за вікном і вибивають дратівливу чечітку на козирках балкона, а головне — десь там, у кінці коридору, у лігвищі звіра, у печері людожера, щось жахливо порипує, часом стукає і лунають стишені жіночі зойки. Так, ніби монстр вирішив повільно мучити свою жертву, висмоктуючи життя краплина за краплиною.

Діти підходять до дверей спальні, звідки долинають ці жахливі містичні звуки і вже краще чутно, що там не просто катують жінку, але й проводять ритуальне вбивство — хтось хрипуче пришіптує: «Ти моя багіня, да-а-а, багіня розкішна, да-а-а».

Пітер намагається вловити ритм вигуків, щоби вихопити момент, коли хрипіння буде найголоснішим. Вичікуючи необхідну мить, хлопчик почувається героєм комп’ютерної гри, якоїсь веселої, бездумної аркади, де треба вимкнути мозок і тільки вловити ритм — так зможеш уникнути небезпеки. Пітер затамовує подих і тисне на ручку дверей, яку він разом із дверима завбачливо постійне змащує, щоб вона не видавала зайвого зойкоту.

Пітер ледь прочиняє шпарину, а Кейт просовує вічко камери телефона. Діти дивляться на екран і через нього вдивляються в те, що знімають, — на ліжку лежить жінка з широко розсунутими ногами, а над нею прихрипуючи трудиться їхній названий татко. Жінка схлипує, замруживши очі. Вітчим заривається в її волосся і, як заведений, повторює: «Ти багіня, нічо мені не нада, тебе одну хочууууу».

Діти не мають особливого інтересу до того, що відбувається на маленькому екрані. Так, ніби для них це звична річ, і вони байдужо знімають відос, не змінюючи свого механічного рутинного плину — встати, вмитися, поїсти, поспати на заняттях, обматюкати гувернантку, поїсти бабусиних витребеньок, погратися, пограти у піжмурки з прихованою відеонянею, пограти на компі, залити новий відос, пошукати свіжі відоси в соцмережах, поїсти бабусиних викрутасів, поімітувати інтерес до іграшок і відзняти черговий відос із вітчимом у головній ролі.

Минуло менше хвилини. Діти знуджено вдивляються в екран, прислухаючись до звуків із кімнати. Вітчим почав відчайдушно хрипіти, певно, добігаючи до кінця свій спринтерський забіг. Цієї миті хтось лагідно посунув дітей від щілини зі словами: «А що тут у вас?»

Наступної секунди лагідний голос змінився брутальною лайкою. Вітчим іще не петраючи, що відбувається, намагався пришвидшити темп, щоби встигнути кінчити з думкою: «На хер все, хоч там як». При цьому він підсліпуватими очицями вдивлявся в бік, звідки долинав крик. Але його безокулярні потуги були немічними, тож бачив він тільки розмиту сіру пляму.

Жінці під ним уже було боляче від його гарячкуватих стрибків, і вона хотіла якомога швидше вирватися з-під нього. Вона миттю зрозуміла, хто саме кричав, — мама Пітера і Кейт повернулася раніше з прогулянки. Поруч із нею вона побачила дітей, які вдивлялися в екран телефону, либонь, знімаючи все.

Розлючена дружина скочила на ліжко і вдарила ногою чоловіка в писок, п’ятою вліпила коханці в рило.

— От, бля, весь відос спортила, — промимрив Пітер.

— Перестань, Пєть, так іще лучче, — заспокоїла його Кейт.

Вітчим промурмотів: «Я всьо поясню», але замість відповіді отримав знову ногою в писок, а п’ястуком в око. Чоловік нарешті відчепився від коханки, і жінка вліпила ногою по волохатому череву і по настовбурченому презервативу. Вітчим зойкнув і скрутився бубликом. Жінка з огидою витерла ногу об простирадло і навалилася на коханку.

— Отето відос получаєцця, — вигукнув Пітер.

Кулаки, загострені кількома перснями, драли волосся навсібіч і роздирали обличчя.

— Ах ти лярва, курва, падруга значіт, підсобить захотіла, сучка ти драна, — примовляла вона.

Цієї миті вітчим потягнувся за окулярами, щоб хоч якось прояснити ситуацію. Дружина знову скочила на ліжко, і п’яткою вгатила вітчиму в пузо, роздираючи французьким манікюром його товсті щоки.

— Ах ти падла, скатіна, захотів стручок свій вигулять, я тобі, падла, дам. Піздюльку свою стромлять куда-попала. А ти куда собралась, сучка крашена? — закричала жінка, хапаючи коханку за волосся, як величезну неслухняну ляльку.

— Ріальна мочілово, — захоплено прошепотіла Кейт, вдивляючись в екран.

З коридору долітали крики, хтось, ледь тупцяючи ногами, намагався швидко пробігти коридором. То свекруха, припасувавши слуховий апарат, який зняла, поки спала, шкандибала на погашення сімейного заколоту.

— От, йоб, опять всьо попортить, — гидливо сказав Пітер.

Бабуся з криком і поховальним лементом дошкандибала до спальні. Її скручений синок вже лежав на підлозі з розтрощеною фізіономією і крапав на дорогий килим кривавою юшкою. Бабуся першої миті не знала, що схвилювало її більше — побита пика її сина чи спаскуджений килим, на якому валявся ще й чийсь використаний презерватив. Коханка виявилася наполовину лисою — шматки волосся, як пошматована перука, розкидано по всій кімнаті. Дружина її сина з бойовим виглядом дивилася на свекруху, розминаючи занімілі пальці.

— Ой, же ж, дітоньки ви мої. Нащо ж ви так, не по-людськи? Хто ж Катрусю й Петруся плекатиме? Хто їх на ніженьки поставить? Синочок, що ж вона з тобою наробила? Дитинко моя.

— Мамо, — металічним голосом перервала її лементування жінка з виглядом стомленої тигриці після гарного полювання.

— Доцю, що ж ти наробила, — спробувала затягнути свою пісню свекруха.

— Мамо, ЙДІТЬ НА ХЕР, — розбірливо, щоб дійшло до слухового апарату, відповіла тигриця і вже звертаючись до дітей, додала, — пішли, діти, нам уже робить тут нема чого.

Того ж вечора Пітер надіслав початок відосу (фрагмент до появи на сцені матері) своїм замовникам. Ті заплатили трохи менше, ніж звичайно, з огляду на хронометраж, низьку відвідуваність сайту, регулярну несприятливу кризову економічну ситуацію і т. д. Причин недоплачувати завжди вистачало.

Того ж вечора Кейт залила повний варіант відосу в соц­мережі та на відос-ресурси. Протягом однієї доби відос переглянуло понад 500 тис. відвідувачів. У друзі до Пітера та Кейт просилися сотні френдів. Брат і сестра написали у своїх статусах: «Лучшіе відоси тільки у мене». Після цього кількість френдів почала вимірюватися тисячами.

Наступного дня більш-менш жовті, тобто ВСІ, національні газети вийшли зі світлинами «побиття малюків», як це відразу почали називати ЗМІ, заграючи з прізвищем вітчима — Малюков.

Тижневики надрукували розлогі шпальти експертів і медіа-персонажів, які рефлексували не тільки про домашнє насилля і право на приватність, а й про політичне майбутнє вітчима, який виявився знаним депутатом. Судячи з усього, після виписки з лікарні та імплантації кількох металокерамічних зубів на вітчима-депутата чекала не тільки тяжба з розлученням, а й виключення з партії та будь-яких списків будь-чого.

За місяць мати-тигриця встигла взяти участь у десятку телепередач різної якості: вона виступала експертом з питань самооборони та оборони держави в цей переламний момент війни, давала поради жінкам, які хочуть загарбати холостяків («Робити це треба з холодними мізками і гарячим серцем», — повчала вона). Врешті-решт на котромусь з ток-шоу вона познайомилася з депутатом двох попередніх скликань і сподівалася, що на цьому її телевізійна кар’єра, агітаційна сімейна кампанія і пошуки даху над головою припиняться.

За місяць Пітер і Кейт встигли взяти участь у «Найрозумніших дітлахах» і «Країна має таланти». Але в жодному з шоу їм не пощастило, оскільки особливого розуму, а тим паче таланту, вони не мали. Втім, сотні френдів коментували виступи «малюків Малюкова», як їх почали називати з подання балакучої ведучої однієї з програм.

За місяць Пітер і Кейт залишилися без кишенькових грошей. Доводилося жити на заощаджені кошти, які вони заробляли, стабільно відсилаючи відоси замовникам на спеціальний сайт www.whosurdaddy.com (www.хтотвійтатко.ком). Сайт мав своє коло постійних користувачів — тисячі людей з усього світу розплачувалися кредитками, щоб подивитися на сексуальні спринтерські викрутаси смішного пузаня і його привабливої подруж­ки-білявки, яка у своїй імітації задоволення широко розтуляла нафарбованого рота, дедалі більше нагадуючи надувну гумову ляльку.

За півроку діти майже ні про що не жалкували — у них був новий дім, нова бабуся-інвестор, вітчим, який цілодобово десь пропадав. Єдине, що турбувало Пітера: часом він дратувався на себе і особливо на Кейт, що вони поспішили того вечора та безкоштовно залили відос у соцмережу, позначивши його тегами: інцест, махач, ДТП, уепал, ппц, негри з великими, упав, фап, фапать, блондінка, папочка, трахать, 100% угар, юмор, капєц, дитяча мода. З цими тегами відос розтягнули по всій мережі за кілька годин. Пітер жалкував, що не зміг оцінити ситуацію і не продав запис якомусь журналу чи комусь із партії вітчима. Ті могли заплатити набагато більше, ніж «жмотні демони», як їх називала Кейт. «Цих дєнєх хватило б не тільки на карманні, а й на нову камєру», — зітхав Пітер, механічно та бездумно складаючи вишукану багатоповерхівку з різнокольорових цеглинок дитячого конструктору.

Їхня мати тільки посміхалася, коли думала: «Які вони молодці в мене, скоро будуть уже такі дорослі, і зможуть себе прогодувати. Умочкі». Мати лагідно посміхалася, налаштовуючи приховану систему відос-спостереження «домашня Няня 2.0.» у дитячій кімнаті.

«Ну, так, про всяк випадок», — думала вона і розглядала коробку «домашньої Няні 2.0.». На ній радісними різнокольоровими літерами було витиснуто: «Любі батьки! Ми з задоволенням робимо вашу роботу!»