Приватне життя феномена

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТИЙ,

де з палким словом про Америку виступає робот Вася, попереджаючи, що за морем люди б'ються з горем, а те горе навчить глядіти в море, хоч далі від моря, та не далі від горя, бо те горе не кинеш у море, і бредуть там горем, мов тим синім морем

Робот Вася, котрий мав замінити Хому на яблунівському корівнику, також навідався на проводи старшого куди пошлють із артілі «Барвінок» до Америки. Від робота тхнуло гноєм, жомом, трудовим потом і ще якимось технічним маслом, яким змащено його численні деталі. За цей час, що робот Вася обзвичаювався в селі, він зовні став скидатись на Хому: начебто ввійшов із головою не тільки в його роботу біля худоби, а й уліз у запасну шкуру грибка маслючка. Й іржати навчився так, як жеребець на стайні, й механічне черево його вже те полюбило, що не одну людську душу загубило, й начебто він хоч і вдома ночував, та не з одною чужою жінкою жартував.

Захмелівши від пташиного молока та від пуза наївшись манни небесної, робот Вася заговорив:

— Хомо, чи ти знаєш, що таке Америка? Спитай у Ка- леника: їздив по гроші, а привіз гниди та воші. Надивишся, скільки там убогих, у яких тоді неділя, коли сорочка біла, які постягувались на корову, а ще сподіваються стягнутись і на вірьовку, у яких на ниві колосся, як у шолудивого волосся. 1 ам панує нужда! Ота нужда, що вчить хліба їсти, що закон ломить, що честю торгує, що камінь точить і в могилу кладе. За морем сидять злидні на покуті! А за тими злиднями світа не видно, за ними добра не доробишся, вони довічні і довші за всяке багатство. І ам править лихо! Оте печене лихо, якого там насунулось до бісового батька, яке з ніг валить на погибель, яке хапає за ногу, коли бідак хоче на гору. Там усі кланяються горю! І за морем люди б’ються з горем, а те горе навчить глядіти в море, хоч далі від моря, та не далі від горя, бо те горе не кинеш у море, і бредуть там горем, мов тим синім морем, і те горе — що море: ні перепливти, ні випити. А ще там владарює біда! А ту біду ні продати, пі проміняти, й коли перед очима біда, то злидарям не йде на ум ні їда, ні вода. Там впадають у біду, як курка в борщ, живуть із бідою, як із рідною мамою, там впиваються бідою, похмеляються сльозою. Там безвихідь! Там думай не думай, а вище

себе не плигнеш, вгору не підскочиш, а вниз не провалишся, там як із биком не битись, а молока не напитись, там хоч пень об сову, хоч сову об пень, а все сові лихо. Там ситі голодом! Там день не їдять, два дні перегодять, а тоді знову не їдять, там чути, як пісні співають, та не чути, як вовками виють, там хати в людей багаті, та нічого й собаці дати. Там ситий голодному не вірить, там хліб за шлунком не ганяється, а шлунок за хлібом, там такі убогі, що й кошеняти із запічка нічим виманити! Зате багачі там великого роду, а песького ходу, зате панам і псам там усе вільно, зате доста розвелось отих, що з одного вола та вміють дві шкури злупити, а з однієї липи двічі лико здерти, які вміють чужим потом умитись і нагрітись. Багачі там багаті, як чорти рогаті, вони богу моляться, а чорту вірують, у них тіло в злоті, а душа в мерзоті. А візьми, Хомо, їхній військово-промисловий комплекс. Той комплекс — як собака: на своєму лежить, а хвіст

перекинув на чуже. А вже яка латиноамериканська дрібна держава задумає тягатися з Америкою та мірятися з нею чубами, то як твоє довше, то утнуть, а як коротше, то натягнуть. Із тим гидольннм комплексом краще не знатись і не цілуватись, бо скільки йому не годи — однаково тобі рябу корову не подарує, вредний і хитрий: у нього й шило голить і голило, а в тебе й ніж не візьме.

— О, розбалакався, мов гуска зі свинею,— невдоволено буркнула Мартоха.— Чи там для Хоми нема трудящого люду, що він має брататися з усякими комплексами? Побачать вони Хому, як свою потилицю! Знатиметься з тими, що кують залізо, поки гаряче, хто зробить, лиш стань та подивися, хто в шахту спускається — з світом прощається, хто з ткача не виб’ється на багача, а із швачки —• в багачки!

— Так то воно так,— згодився робот Вася.— Треба за морем знатися з тими, у кого густа рука, що й не треба дрюка, у кого ремесло хмелем не поросло, хто що вхопить, то в нього і вродиться. А також із тими, кому проклятий капіталізм залип сала за шкуру, кого визискувачі б’ють і плакать не дають, кого банки ганяють, як солоного зайця, кого експлуатація запрягла ще й нукає. Бо лиш бідняки зрозуміють тебе, Хомо, оті, що заробляють три вирви в шию, а четверту навздогінці, хто доробився на конвейєрах, як сіль на окропі, хто тягне на заводі лямку, поки йому викопають ямку! Ось хто захоче поговорити про Яблунівку та довідатись щиру правду про колгосп «Барвінок». Розкажи, хай довідаються, що тут минулись часи, коли працювали, як коняки, а їли, як собаки, коли в багачів працювали, а болячку заробляли, коли ходячи наїдались, а стоячи висипались!

За цими словами робот Вася звівся з-за столу, хрест-навхрест почоломкався з Хомою і заквапився на ферму.