Прозріння

Комісар пішов десь відразу по п’ятій годині. Він міг би скористатися таксі, яке саме в цю мить висадило когось біля дверей редакції, але волів піти пішки. Дивно, але він почувався легким, невагомим, наче щойно йому викинули з важливого органа чужорідне тіло, яке потроху його руйнувало, шпичку з горла, цвях зі шлунка, отруту з печінки. Завтра всі карти з колоди будуть на столі, гра у схованки закінчиться, бо немає найменшого сумніву, що міністр, якщо його, комісара, текст з’явиться в пресі і навіть якщо він не прочитає його сам, а йому повідомлять, знатиме, на кого спрямувати звинувальний перст. Його уява була схильна піти навіть далі, вона вже зробила перший тривожний крок, але комісар притримав її за комір, Сьогодні є сьогодні, пані уяво, а завтра побачимо, сказав він. Він вирішив повернутися до провіденційного страхового товариства, бо несподівано відчув, що ноги йому стали важкими, нерви були схожі на еластичні мотузки, натягнуті надто довго, і його опанувала нагальна необхідність склепити очі й заснути. Сяду в перше таксі, на яке натраплю, сказав собі він. Та йому довелося довго йти пішки, таксі проминали його переповненими, жоден із водіїв не почув, що його кличуть, і нарешті, коли він уже ледве волочив ноги, одна з рятівних шлюпок підібрала потопельника, який ішов на дно. Ліфт дбайливо доставив його на чотирнадцятий поверх, двері відчинилися, не вчинивши опору, канапа прийняла його як улюбленого друга, й через кілька хвилин комісар, витягши ноги, спав мертвим сном, сном праведників, як люди мали звичай казати в той час, коли Вірили в їхнє існування. Заховавшись у материнському лоні провіденційної страхової фірми, чий спокій заколисував кожного, кого їй довіряли, комісар проспав добру годину, в кінці якої прокинувся, так принаймні йому здавалося, з новими силами. Потягнувшись, він помацав рукою внутрішню кишеню піджака, де лежав конверт, якого він нікому не передав. Мабуть, я вчинив помилку, поставивши все на одного коня, подумав він, але швидко зрозумів, що для нього було б неможливо двічі підтримувати одну й ту саму розмову, перейти з однієї редакції до іншої й розповісти ту саму історію, і внаслідок повторення зруйнувати її правдивість. Що сталося, те сталося, подумав він, не роби зайвих кроків. Він увійшов до кімнати й побачив, як блимає магнітофон. Хтось телефонував йому й залишив послання. Натиснув на кнопку й спочатку почув голос телефоністки, а потім і голос начальника поліційного управління, Повідомляю вас, що завтра о дев’ятій годині, повторюю, о дев’ятій, а не о двадцять першій, вас чекатимуть на посту північ-шість, інспектор і агент другого класу, які з вами працювали, я повинен нагадати вам, що, позаяк ви провалили свою місію через технічну та наукову непідготовленість і відсутність відповідальності, ваше подальше перебування в столиці визнане непотрібним як міністерством внутрішніх справ, так і мною, я хочу додати, що інспектор й агент офіційно відповідальні за те, щоб доставити вас до мене і взяти вас під арешт, якщо ви вчините опір. Комісар стояв і дивився невідривним поглядом на магнітофон, потім таким рухом, яким прощаються з людиною, що від’їздить кудись далеко, простяг руку й натис на кнопку, щоб вимкнути звук. Потім увійшов на кухню, витяг конверт із кишені, облив його спиртом і, згорнувши у формі перекинутої літери V, поклав на зливальницю й підпалив, після чого пустив струмінь води, щоб змити попіл. Зробивши це, повернувся до зали, увімкнув усі лампочки й присвятив себе уважному читанню газет, приділивши найбільше часу тій, якій, можна сказати, довірив свою долю. Коли настав час повечеряти, він відчинив холодильник і подивився, чи там не знайдеться чогось попоїсти, але побачив, що в холодильнику немає нічого ані свіжого, ані якісного. Доведеться мені пошукати холодильник інший, цей уже дав мені все, що міг дати. Вийшов, швидко поїв у найближчому ресторані, який трапився йому на шляху, й повернувся до провіденційного товариства. Він мав прокинутися рано наступного дня.

Комісар прокинувся, коли задзвонив телефон. Він не встав, щоб підійти до нього, був переконаний, що хтось телефонує з управління поліції нагадати йому про наказ прийти на військовий пост північ-шість на дев’яту годину, будь уважним на дев’яту, а не на двадцять першу. Найімовірніше, що телефонувати більше не стануть, бо неважко зрозуміти, що в його професійному та, власне, не тільки в професійному, а нерідко й у житті особистому, поліціанти часто вдаються до ментального процесу, який називають дедукцією, також відомого під назвою логічних висновків мислення, Якщо він не відповідає, то він уже в дорозі до свого пункту призначення. Але вони помиляються. Комісар і справді вже підвівся з ліжка, і справді увійшов до ванної, щоб привести в порядок своє тіло, і справді вже одягся і збирався вийти з дому, але не для того, щоб зупинити перше таксі, яке його проминатиме, і сказати водієві, що дивився б на нього через дзеркальце заднього виду, Відвезіть мене до військового посту північ-шість, До посту північ-шість, вибачте, я не уявляю собі, де він є, певно, на одній із нових вулиць, Я покажу вам його, якщо ви маєте мапу. Ні, цей діалог ніколи не прозвучить, ані тепер, ані будь-коли, комісар лише має намір купити газети, і якщо вчора він рано вклався до ліжка, то не для того, аби відпочити і вчасно прибути наступного ранку на військовий пост північ-шість. Вуличні ліхтарі ще світилися, кіоскер щойно відчинив віконниці й почав розкладати газети за минулий тиждень, і коли він закінчив цю роботу, то, наче за сигналом, всі ліхтарі погасли і з’явився фургон із сьогоднішніми газетами. Комісар наблизився, коли кіоскер ще розкладав газети в тому порядку, про який ми вже писали, але цього разу газетка, яку завжди купували дуже погано, лежала в не меншій кількості примірників, аніж найтиражніші газети. Комісар сприйняв це як добру прикмету, але приємне почуття надії майже відразу змінилося страхітливим шоком, бо заголовки крайніх газет у ряду були зловісними, тривожними й усі густого червоного кольору, УБИВЦЯ, ЦЯ ЖІНКА ВБИЛА ЛЮДИНУ, ЩЕ ОДИН ЗЛОЧИН ПІДОЗРЮВАНОЇ ЖІНКИ, УБИВСТВО, ЯКЕ СТАЛОСЯ ЧОТИРИ РОКИ ТОМУ. З другого кінця газета, яку комісар учора відвідав, запитувала, ЧОГО МИ ЩЕ НЕ ЗНАЄМО. Цей заголовок був неоднозначним, він міг означати одне і йому протилежне, але комісарові хотілося бачити його як невеличкий ліхтарик, що висів на виході з долини тіней, щоб указувати йому дорогу. Дайте мені всі газети. Кіоскер усміхнувся, певно, він подумав, що має тепер доброго клієнта на майбутнє, й віддав йому пластикову торбину з газетами. Комісар подивився навколо, шукаючи таксі, марно чекав майже п’ять хвилин і, зрештою, вирішив іти пішки до провіденційного страхового товариства, ми вже знаємо, що воно було недалеко звідти, але вантаж здався комісарові нелегким, хоч це був лише пластиковий пакет зі словами, але він мав таке враження, ніби почепив собі на спину весь світ. Йому здалося великим успіхом, коли, звернувши у вузький провулок із наміром скоротити шлях, він побачив скромну кав’ярню у старовинному стилі, з тих, які відчиняються рано, бо власник там не має чого робити, а клієнти приходять переконатися, що речі залишаються там, де вони завжди були, а смак рисових коржиків приходить із вічності. Комісар сів за стіл, замовив каву з молоком, трунок був хіба що стерпним, а млинці прийшли прямо з рук цього алхіміка, що не відкрив філософський камінь лише тому, що не знав, як подолати стадію гниття. Комісар розгорнув газету, яка найбільше його сьогодні цікавила, й, кинувши на неї швидкий погляд, зрозумів, що хитрощі дали результат, цензор дозволив себе ошукати, стомившись від читання одного й того самого, і йому не спало на думку, що найобережніше треба поводитися з тим, що ти начебто знаєш, бо за ним ховається нескінченний ланцюжок невідомих речей, остання з яких, мабуть, не має розв’язання. Хай там як, але навряд чи варто було плекати великі ілюзії, газета не залишиться в кіосках на цілий день, він міг навіть уявити собі, як горлає міністр внутрішніх справ у стані лютості, Негайно конфіскуйте всю цю мерзоту, з’ясуйте, хто поширив цю інформацію, останню частину фрази він промовив суто автоматично, бо він знав ту єдину особу, що була спроможна на таку зраду. Саме тоді комісар постановив, що він обійде всі кіоски, поки йому стане сил, аби з’ясувати, добре чи погано продається газета, аби подивитися на обличчя людей, які її купували, і чи вони відразу читали це повідомлення, чи дозволяли собі застрягнути в дрібницях. Він також окинув швидким поглядом чотири великі газети. Брутально елементарна, але ефективна робота з інтоксикації публіки тривала, два додати два становить чотири і завжди буде чотири, якщо вчора ти робив те, то сьогодні зробиш це, і хто має нахабство сумніватися в тому, що одне веде за собою інше, є ворогом законності й порядку. Він вдячно оплатив рахунок і вийшов. Пішов до кіоска, де він купив газети, й був задоволений побачити, що стосик, який його цікавив, був уже значно меншим. Бачу, газети продаються у вас непогано, сказав він кіоскерові, Кажуть, ніби по радіо хвалили статтю, яку ви бачите, Одна рука другу миє, а обидві миють обличчя, таємничим голосом сказав комісар, Ви маєте слушність, відповів кіоскер, хоч нічого й не зрозумів. Щоб не гаяти час на пошуки кіосків, комісар запитував у кожному, де йому шукати найближчий, і, можливо, з огляду на його респектабельний вигляд, йому завжди надавали інформацію, хоч було ясно видно, що кожен із кіоскерів хотів би його запитати, А що він має такого, чого немає в мене. Минали години, уже інспектор та агент на військовому посту північ-шість стомилися чекати й просили інструкцій в управлінні поліції, уже начальник управління поінформував міністра, уже міністр повідомив про ситуацію керівника уряду, й уже керівник уряду йому відповів, Це проблема не моя, а ваша, тож і розв’язуйте її. Потім сталося те, чого комісар чекав, бо, підійшовши до десятого кіоску, він своєї газети там не знайшов. Попросив продати її йому, але кіоскер сказав, Ви запізнилися, усі примірники забрали в мене менш як п’ять хвилин тому, Забрали їх чому, Примірники цієї газети забирають повсюди, тобто їх конфіскують, Але чому, що такого було в газеті, яку конфіскують, Там було щось пов’язане із жінкою, яка організувала змову, подивіться в інших газетах, тепер стверджують, що вона вбила людину, Ви не знайдете мені примірник цієї газети, ви зробите мені велику послугу, Я його не маю, а якби й мав, то вам не продав би, Чому, А хто мені скаже, що ви не поліцай і не намагаєтеся налаштувати на мене пастку, Ви маєте рацію, у цьому світі якої тільки підлоти не бачено, сказав комісар і пішов геть. Він не хотів повертатися до страхового товариства, щоб не чути вранішній телефонний дзвінок і ще кілька дзвінків, які запитуватимуть, куди він подівся, чому не відповідає по телефону, чому не виконав наказ і не з’явився на дев’яту годину на військовий пост північ-шість, але найгіршим було те, що він не мав куди йти, перед будинком дружини лікаря тепер було море людей, одні кричали на її користь, інші проти неї, найімовірніше, що більшість її підтримують, інші перебувають у меншості, а тому не хочуть ризикувати, щоб їх не побили, а то й гірше. Також він не міг піти в газету, яка опублікувала його повідомлення, якщо поліціантів у цивільному й немає там на вході, вони, безперечно, є поблизу, він не міг навіть зателефонувати, бо телефонні лінії, звичайно ж, прослуховувалися, й, подумавши про це, він зрозумів нарешті, що й страхове товариство перебувало під наглядом, за готелями стежили, що в цьому місті не існує жодної душі, яка могла б його прийняти, навіть якби хотіла. Він зрозумів, що поліція відвідала редакцію, що директора примусили добром чи погрозами назвати особу, яка принесла надруковану газетою підривну інформацію, можливо, директор навіть виявив слабкість і показав папір із логотипом страхового товариства, списаний літерами втеклого комісара. Він почувався стомленим, ледве волочив ноги, його тіло було вкрите потом, хоч спека й не докучала йому. Він не міг ходити весь день цими вулицями, годину за годиною, не знаючи, навіщо він це робить, зненацька його опанувало величезне бажання піти в сад, де жінка нахилилася над глеком, сісти біля водойми, підхопити зелену воду кінчиками пальців і піднести їх до рота. А потім, що йому робити потім, запитав він себе. Потім він не робитиме нічого, повернеться в лабіринт вулиць, де заблукає, й повернеться назад, ходитиме, ходитиме, поїсть без апетиту лише для того, щоб підбадьорити ноги й тіло, зайде на дві години до кінотеатру, розважить себе, дивлячись на пригоди експедиції на Марс у той час, коли там іще жили зелені чоловічки, й вийде, мружачи очі проти осяйного вечірнього світла, думаючи, чи не увійти йому до іншого кінотеатру й не згаяти ще дві години, подолавши сорок тисяч миль під водою на підводному човні капітана немо, але він відмовився від цієї думки, бо щось дивне сталося в місті, якісь чоловіки та якісь жінки ходять і роздають аркуші паперу, що їх люди читають і ховають до кишені, щойно передали один такий аркушик і комісару, й це виявилася фотокопія газетної статті оштрафованої газети, яка називалася Що Нам Іще Треба Знати, тієї самої, яка між рядками розповідала про те, що справді відбувалося протягом п’ятьох днів, і тоді комісар не зміг стриматися й тут-таки, наче дитина, конвульсивно заплакав, жінка його віку підійшла запитати, чи він погано почувається й чи не потрібна йому допомога, й він мотнув головою, мовляв, ні, з ним усе гаразд, нехай вона не турбується, й тут, наче хтось захотів зробити йому приємність, з високого поверху будинку полетів донизу жмут паперів і ще один, і ще один, і люди внизу підіймали руки, щоб зловити їх, а папери опускалися, пурхали, наче голуби, й один із них на мить затримався на плечі комісара, а потім ковзнув на землю. Отже, ще нічого не втрачено, місто взяло справу у свої руки, Запустило в дію сотні ксероксів, з’явилися веселі групи хлопців і дівчат, які вкидали папери до поштових скриньок або підсовували їх під двері, хтось запитав, чи це реклама, й вони відповіли, що так, це реклама, одна з найкращих реклам. Ці щасливі події дали комісарові нову душу, до нього наче хтось доторкнувся магічною паличкою, білою, а не чорного, втома зникла, розвіялася, й уже інший чоловік блукав цими вулицями, інша голова думала, ясно бачачи те, що раніше було темним, змінюючи висновки, які були твердими, мов залізо, а тепер стали м’якими й приємними, він розминав їх у пальцях і думав, наприклад, що малоймовірно, аби провіденційне страхове товариство, що було наче резервною базою, взяли під нагляд, розташували там поліціантів, породивши сумніви щодо важливості й значення цієї криївки, яка, власне, не була такою важливою, щоб, скажімо, перевести її в інше місце й у такий спосіб усунути труднощі. Цей новий і несподіваний висновок затьмарив душу комісара, але висновок наступний, хоч і не заспокоїв його в усіх аспектах, допоміг йому принаймні розв’язати важку проблему ночівлі або, іншими словами, розвіяв сумніви щодо того, де він спатиме в цю ніч. Його роздуми можна описати в кількох словах. Те, що міністерство внутрішніх справ та управління поліції із законним невдоволенням сприйняли той факт, що їхній працівник урвав із ними будь-які контакти, не означало, що їх перестало цікавити, куди він подівся і де його можна буде знайти в разі крайньої необхідності. Якби комісар вирішив загубитися в місті, якби він переховувався в якійсь темній норі, як ото мали звичай робити втікачі та вбивці, то було б надзвичайно важко його знайти, а надто якби він зумів налагодити мережу тісних зв’язків між заколотниками, хоча, з пішого боку, ця операція є настільки складною, що за ті кілька днів, які він тут прожив, таку справу не організуєш. Тому немає ніякого глузду організовувати стеження за двома входами до провіденційного страхового товариства, навпаки, краще залишити туди вільний вхід, щоб природний потяг, такий характерний для вовків, примусив вовка повернутися до своєї нори, а морського папугу в своє гніздо на скелі. Отже, знайоме й затишне ліжко могло ще дати притулок комісарові за умови, що посеред ночі не виламають двері до його спальні й не вдеруться туди з трьома наставленими пістолетами. Адже є очевидною правдою, як ми вже нагадували вам кілька разів, що існують обставини такі прикрі, коли, з одного боку, нас поливає дощ, а з другого налітає холодний вітер, і саме в такій ситуації опинився комісар, змушений обирати, де йому провести ніч, під деревом у саду, поблизу від жінки з глеком, як безпритульному волоцюзі, чи під витертими ковдрами й уже несвіжими простирадлами провіденційного страхового товариства. Зрештою, пояснення не буде таким коротким, як ми пообіцяли вище, але, сподіваючись, що нас зрозуміють, ми не можемо без глибоких роздумів знехтувати жодною з можливостей, причетних до нашої справи, безпристрасно розглядаючи розмаїті й суперечні фактори безпеки й ризику, аж поки не прийдемо до висновку, до якого мали б прийти ще на самому початку, не варто бігти в багдад, щоб уникнути зустрічі, яка тобі призначена в самарі. Поставивши все на терези й відмовившись гаяти далі час на те, щоб зважити кожну можливість до останнього міліграма, щоб розглянути її до останньої гіпотези, комісар узяв таксі й наказав їхати до страхового товариства, час був уже пізній, коли тіні освіжають дорогу попереду і звук води, яка стікає у чаші фонтанів, несподівано стає чутним на подив того, хто проїздить. На вулицях не виднілося жодного покинутого папірця. Поки що все було видно, й комісара опанувало почуття небезпеки, і резони для цього в нього були. Власний розум і знання, набуті за тривалий час поліційної служби, спонукали його зробити висновок, що жодна небезпека не чигає на нього у страховому товаристві й ніхто не нападе на нього сьогодні вночі, проте це аж ніяк не означало, що самара не перебуває там, де їй слід перебувати. Ця думка примусила комісара покласти руку на пістолет і сказати собі, Так чи інак, а мені варто скористатися перебуванням у ліфті, щоб звести курок. Таксі зупинилося, Приїхали, сказав водій, і саме в цю мить комісар побачив фотокопію своєї статті, приліплену до вітрового скла. Попри його страх, його тривоги і його побоювання були варті докладених ним зусиль. Вестибюль будинку був порожній, портьє він не побачив, сцена була ідеальною для ідеального вбивства, удар кинджалом у серце, глухий стук тіла, що впало на підлогу, двері, що зачиняються, автомобіль із фальшивими номерами, який від’їжджає геть з убивцею, немає нічого простішого, як убити людину й упасти мертвим. Ліфт перебував унизу, не треба було викликати його. Зараз він підійметься, висадить свого пасажира на двадцять четвертому поверсі, й пролунає клацання, яке покаже, що пістолет готовий вистрелити. У коридорі не було жодної живої душі, о цій годині установи вже позачинялися. Ключ легко проник у замкову шпарину, двері майже беззвучно відчинилися. Комісар відчинив їх спиною, увімкнув світло, й зараз він огляне всі закутні, відчинить двері шаф, у яких може заховатися людина, загляне під ліжка, відсуне штори. Ніде нікого. Комісар відчув, який він безглуздий, кіногерой із пістолетом у руці, націленим у порожнечу, але ж кажуть, що береженого бог береже і треба пильнувати, а надто якщо ти перебуваєш у товаристві, яке не лише страхує, а й перестраховує. У квартирі горіло світло на магнітофоні, указуючи на два телефонних дзвінки, можливо, один був від інспектора, який просив його остерігатися, інший від секретаря альбатроса або обидва від начальника поліції, який був у розпачі від зради підлеглого, що йому він довіряв, і непокоївся за своє власне майбутнє, хоч вибір належав не йому. Комісар поклав перед собою папірець з іменами та адресами групи, до якого додав номер телефону лікаря, й подзвонив. Ніхто не відповів. Він іще раз набрав номер. Набрав його і втретє, але цього разу почув сигнал, хтось дозволив, щоб пролунали три дзвінки, а тоді відключився. Він набрав номер учетверте і нарешті почув відповідь, Я слухаю, сухо сказала дружина лікаря, Це я, комісар, А, доброї вам ночі, ми чекали, що ви зателефонуєте, Як ваші справи, Нічого втішного, протягом двадцяти чотирьох годин мене перетворили на ворога народу номер перший, Пробачте мені за те, що і я зіграв певну роль у тому, що сталося, Не ви написали те, що друкують у газетах, Атож, до такого я не дійшов, Можливо, те, що надрукувала сьогодні одна з газет, і тисячі копій, які вже поширили, допоможуть прояснити цей абсурд, Дай боже, Великої надії у мене нема, У мене надія є, але повинен минути певний час, ситуацію не можна розв’язати за годину, Ми не можемо так жити далі, замкнені у своїй квартирі, перебуваємо, наче у в’язниці, Я зробив усе, що міг, більш нічого я не можу вам сказати, Ви до нас уже не прийдете, Місію, яку мені доручили, виконано, я одержав наказ повернутися, Сподіваюся, ми зустрінемося іншого разу за сприятливих обставин, якщо вони коли-небудь для нас настануть, Схоже, ми десь загубили їх на своєму шляху, Що ми загубили, Сприятливі обставини, Ви забрали в мене останню надію, Є люди, які відразу підіймаються, коли їх збивають із ніг, і ви, пані, належите до таких людей, Я хотіла б, щоб ви допомогли мені підвестися, Мені прикро, але таку допомогу я вам надати тепер не зможу, Я здогадуюся, ви зробили для мене набагато більше, аніж розповідаєте, Це лише ваше враження, не забувайте, що ви розмовляєте з поліцейським, Я про це не забула, але правда в тому, що я перестала вважати вас ним, Дякую за ці слова, але тепер мені залишається попрощатися з вами на день, Прощайте на день, Бережіться, Бережіться й ви, Добраніч. Комісар поклав слухавку. Він мав попереду довгу ніч і не знав, як він її перебуде, якщо не зможе заснути, якщо безсоння ляже поруч із ним у ліжку. Завтра, мабуть, його почнуть шукати. Він не з’явився на військовий пост північ-шість, як йому було наказано, а тому його шукатимуть. Можливо, один із телефонних дзвінків, які він не став слухати, був присвячений цьому, можливо, його остерігали, що схопити його прийдуть уже о сьомій ранку, й будь-яка спроба чинити опір багаторазово збільшить те зло, якого він уже натворив. Звичайно, їм не потрібні будуть відмички, вони матимуть ключ. Комісар почав мріяти. Він має напохваті цілий арсенал зброї і зможе відбиватися до останнього патрона або, в гіршому випадку, до першої гранати зі сльозогінним газом, яка влетить у його фортецю. Він мріяв далі. Сів на ліжко й дозволив собі впасти назад, заплющив очі й попросив сон не затримуватися, Я знаю, що ніч ще майже не почалася, думав він, що не все світло погасло в небі, але я хочу спати, як спить камінь, без оманливих сновидінь, наче замкнений у блоці чорного граніту, принаймні я прошу тебе, дай мені проспати до ранку, коли мене прийдуть будити о сьомій годині.

Сон почув його розпачливий поклик, утік і заховався на кілька хвилин, чекаючи, поки він роздягнеться й ляже в ліжко, а тоді повернувся до нього й майже цілу ніч залишався в нього під боком, відганяючи від нього сновидіння далеко-далеко у край фантазій, де, поєднуючи вогонь із водою, вони народжуються й розмножуються.

Була вже дев’ята година, коли комісар прокинувся. Він не плакав, і це означало, що нападники не застосували сльозогінний газ, не мав наручників на зап’ястках і не бачив пістолетів, націлених йому в голову, скільки разів у своєму житті ми переживаємо страх, який псує нам життя, і, зрештою, розуміємо, що ми не мали жодних підстав боятися. Він підвівся, поголився, одягся як зазвичай і пішов із думкою про кав’ярню, де вчора поснідав. Дорогою купив газети, Я думав, що сьогодні ви вже не прийдете, сказав кіоскер приятельським тоном, яким розмовляють із давнім знайомим, Однієї газети тут бракує, зауважив комісар, Сьогодні вона не вийшла, й розповсюджувачка не знає, коли її знову стануть публікувати, можливо, через тиждень, схоже, що на неї наклали великий штраф, А чому, Через статтю, з якої наробили стільки копій, А, он воно що, Ось ваша торбина, сьогодні в ній лише п’ять газет, вам менше буде читати. Комісар подякував кіоскерові й пішов до своєї кав’ярні. Він уже не пам’ятав, на якій вулиці вона стоїть, а їсти йому з кожним кроком хотілося все більше, на думку про млинці в роті йому збиралася вода, простимо цьому чоловікові жадібний апетит, який на перший погляд здається невиправданим для його віку та його професії, але згадаймо, що вчора він ліг спати, не повечерявши. Він нарешті знайшов потрібну йому вулицю та кав’ярню, сів за стіл і, поки чекав, переглянув газети, ось їхні заголовки, надруковані чорними й червоними літерами, які дадуть нам приблизне уявлення про їхній зміст, НОВА ПІДРИВНА АКЦІЯ ВОРОГІВ БАТЬКІВЩИНИ, ХТО СПОНУКАВ ПРАЦЮВАТИ КОПІЮВАЛЬНИКІВ, НЕБЕЗПЕКИ ФАЛЬШИВОЇ ІНФОРМАЦІЇ, ЗВІДКИ ВЗЯЛИ ГРОШІ, ЩОБ ЗАПЛАТИТИ ЗА ФОТОКОПІЇ. Комісар їв повільно, смакуючи все до останньої крихти, кава з молоком сьогодні була кращою, ніж учора, й коли він уже поснідав, наповнивши тіло, то пригадав своє вчорашнє бажання відвідати сад із озером, наповненим зеленок) водою, над якою нахилилася жінка з порожнім глеком, Так мені хотілося туди піти, а я так і не пішов, То піду туди зараз, відповів комісар власним думкам. Він заплатив за сніданок, зібрав газети й рушив у дорогу. Він міг узяти таксі, але вирішив іти пішки. Він не мав чого робити, й це був спосіб згаяти час. Коли він прийшов у сад, то сів на лаву, на якій сидів із дружиною лікаря, коли близько познайомився зі слізним собакою. Звідти він бачив озеро й нахилену жінку з глеком. Під деревом ще було трохи прохолодного затінку. Він обгорнув ноги полами плаща й умостився зручніше, зітхнувши від задоволення. Чоловік у синій краватці в білу крапочку підійшов до нього ззаду й вистрілив йому в потилицю.

Через дві години міністр внутрішніх справ скликав прес-конференцію. Він прийшов туди в білій сорочці й чорній краватці, з виразом глибокого горя на обличчі. Стіл був заставлений мікрофонами й мав єдину прикрасу, склянку води. Позаду, як завжди, замислено теліпався прапор батьківщини. Панії й панове, доброго вам дня, сказав міністр, я скликав вас сюди, щоб повідомити вам сумну звістку про смерть комісара, якому я доручив розслідувати конспіративну мережу, керівника якої, як вам відомо, уже викрито. На жаль, не йдеться про смерть природну, а про умисне й добре обмірковане вбивство, здійснене, безперечно, професіоналом високої кваліфікації, якщо візьмемо до уваги, що вистачило однієї кулі, аби вчинити успішний замах. Немає сенсу стверджувати, що всі ознаки вказують на те, що йдеться про новий злочин, скоєний підривними елементами, які й далі руйнують у нашій стародавній і нещасливій столиці стабільність функціонування демократичної системи і з холодною зухвалістю прагнуть розколоти політичну, соціальну й моральну єдність нашого народу. Я не вважаю за потрібне підкреслювати, що приклад високої гідності, поданий нам убитим комісаром, має стати об’єктом не лише нашої глибокої поваги, а й нашого поклоніння, не побоюся цього слова, бо його пожертва, починаючи від нинішнього з усіх поглядів зловісного дня, забезпечить йому почесне місце в пантеоні мучеників за долю нашої батьківщини, які з того далекого місця, де вони тепер перебувають, невідривно дивляться на нас. Уряд нації, який я тут репрезентую, приєднується до смутку й відрази тих, які були знайомі з надзвичайною людиною, яку ми сьогодні втратили, й водночас запевняє всіх громадян і громадянок цієї країни, що не перестане боротися проти підлої діяльності конспіраторів і безвідповідальності тих, хто їх підтримує. Я хочу зробити ще два повідомлення, по-перше, оголосити, що інспектор й агент другого класу, які співпрацювали з убитим комісаром у розслідуванні, за його проханням відсторонені від справи, щоб зберегти їхні життя, а по-друге, інформувати вас, що уряд застосує всі можливі засоби, щоб видатному чоловікові, відданому служителю батьківщини, якого ми, на жаль, утратили, була призначена найвища винагорода, якою батьківщина відзначає своїх полеглих героїв. Сьогодні, мої панії і панове, сумний день для порядних людей, але наша відповідальність вимагає від нас, щоб ми не втрачали духу. Якийсь журналіст підняв руку, бажаючи щось запитати, але міністр внутрішніх справ уже покинув залу, залишивши на столі неторкану склянку з водою й мікрофони, що записали шанобливу тишу, яку дарують покійникам, а також прапор, що й далі невтомно продовжував свою медитацію. Протягом наступних двох годин міністр зі своїми найдовіренішими помічниками опрацьовував план негайних дій, який полягав головним чином у тому, щоб потай перекинути до міста чималу частину поліційних сил, які спочатку працюватимуть у цивільному одязі без жодного зовнішнього знаку, що викривав би корпорацію, до якої вони належать. Тобто неявно вони визнали, що було великою помилкою залишити стародавню столицю без нагляду. Ще не пізно виправити її, заявив міністр. У цю саму мить увійшов секретар і повідомив, що прем’єр-міністр хоче негайно поговорити з міністром внутрішніх справ і просить його прийти до нього в кабінет. Міністр промурмотів, що керівник уряду міг би скористатися з іншої нагоди, але не мав іншої ради, як підкоритися наказу. Він доручив помічникам опрацювати останні логічні деталі плану й пішов. Автомобіль із машинами охорони попереду й позаду за десять хвилин доставив його до будинку, в якому була розташована резиденція прем’єра, а через п’ятнадцять хвилин міністр уже входив до кабінету керівника уряду, Добридень, пане прем’єр-міністр, Добридень, сідайте, будь ласка, Ви викликали мене саме тоді, коли я працював над планом, як почасти скасувати рішення про виведення поліції зі столиці, думаю, я принесу вам його завтра, Не приносьте, Чому, пане прем’єр-міністр, Бо у вас не буде на це часу, План практично завершений, там треба зробити лише деякі дрібні уточнення, Боюся, ви мене не зрозуміли, бо коли я сказав, що у вас не буде часу, я хотів сказати, що завтра ви вже не будете міністром внутрішніх справ, Що, цей запитальний займенник пролунав, наче постріл, а тому не зовсім шанобливо, Ви чудово чули, що я сказав, не примушуйте мене повторювати, Але ж, пане прем’єр-міністр, Перестаньмо сперечатися, ваші обов’язки припинилися від цієї хвилини, Це незаслужене насильство, пане прем’єр-міністр, і, дозвольте мені це сказати, дивний і невиправданий спосіб віддячити мені за послуги, які я надав країні, ви повинні мати причину, й, сподіваюся, ви поясните, чому ви так брутально повелися зі мною, авжеж брутально, я не відмовлюся від цього слова, Ваші послуги протягом кризи були безперервним ланцюгом помилок, які я не стану перераховувати, я спроможний зрозуміти, що необхідність створює закон, що мета виправдовує засоби, але тільки в тому випадку, коли мета досягнута, а закон необхідності здійснений, а ви, пане, не досягай й не здійснили нічого, крім смерті комісара, Його вбили наші вороги, Не співайте мені, будь ласка, ці оперні арії, я вже досить глибоко загруз у цій справі, аби повірити вашим небилицям, бо вороги, про яких ви говорите, навпаки, мали всі причини перетворити комісара на свого героя, а не вбивати його, Пане прем’єр-міністр, у нас не було іншого виходу, цей чоловік перетворився на небезпечний елемент, Про нього ми поговоримо потім, не тепер, ця смерть була дурницею, яка не має виправдання, й тепер, наче в нас і без того немає проблем, ми маємо маніфестації на вулицях, Незначні, пане міністр, згідно з моїми інформаціями, Ваші інформації нічого не варті, половина населення вже на вулицях, а друга половина не забариться приєднатися до першої, Я переконаний, що майбутнє виправдає мене, пане прем’єр міністр, Мало користі вам принесе майбутнє, якщо теперішнє вас осудило, а тепер кінчаймо, наша розмова більше не має сенсу, Я повинен передати справи своєму наступнику, Я комусь доручу цим зайнятися, Але ж я повинен проінструктувати його, Про це не турбуйтеся, вашим заступником стану я, хто вже виконує обов’язки міністра юстиції, може також замінити міністра внутрішніх справ, так що все залишиться в нашій родині, я візьму це на себе.

О десятій годині ранку в цей день, у якому ми перебуваємо, двоє поліціантів у цивільному одязі піднялися на четвертий поверх і подзвонили в двері. Їх відчинила дружина лікаря, яка запитала, Хто ви, панове, й чого вам треба, Ми агенти поліції, й нам доручено відвести вашого чоловіка на допит, і не намагайтеся переконати нас, що він кудись пішов, ваш дім перебуває під наглядом, тому ми не сумніваємося, що він перебуває вдома, Вам немає ніякого резону допитувати його, бо в усіх злочинах, принаймні досі, звинувачували мене, Це питання нас не стосується, наказ, який ми одержали, є вузьким і конкретним, привести на допит лікаря, а не дружину лікаря, тож якщо ви не хочете, щоб ми увійшли силоміць, то покличте його й заберіть цього собаку, щоб із ним не сталося лиха. Жінка зачинила двері. Незабаром по тому відчинила їх, чоловік вийшов із нею, Чого вам треба, Відвести вас на допит, ми вже сказали вашій дружині, ми не хочемо повторювати це протягом решти дня, Ви маєте посвідчення, наказ, Наказ непотрібний, адже місто перебуває у стані облоги, а посвідчення ось вони, можете подивитися, Я мушу спочатку перевдягтися, Один із нас піде з вами, Ви боїтеся, що я втечу або накладу на себе руки, Ми лише виконуємо наказ, більш нічого. Один із поліціантів увійшов із господарем до помешкання, вони затрималися недовго, Я піду зі своїм чоловіком, сказала жінка, хоч би куди ви його повели, Я вже сказав, що ви, пані, нікуди не підете, ви залишаєтеся вдома, не примушуйте мене бути брутальним, Ви не можете не бути таким, яким ви є, Авжеж, не можу й навіть у спілкуванні з лікарем, простягніть руки, ми вдягнемо вам наручники, Не вдягайте мені їх, будь ласка, даю вам своє чесне слово, що не спробую втекти, Ну ж бо, простягніть руки й не морочте нас своїм чесним словом, ось так буде краще й безпечніше. Дружина обняла чоловіка, поцілувала його й заплакала, Мені не дозволяють піти з тобою, Не турбуйся, побачиш, надвечір я вже повернуся додому, Повертайся швидше, Повернуся, моя люба, неодмінно повернуся. Ліфт почав спускатися.

Об одинадцятій годині чоловік у синій краватці в білу крапочку піднявся на терасу будинку, що стояв майже навпроти задньої частини того, в якому жили лікар та його дружина. Він тримав у руках ящик із полакованого дерева видовженої прямокутної форми. У ящику була розібрана автоматична рушниця з телескопічним прицілом, у якому не було потреби, бо на такій короткій відстані добрий стрілець промахнутися не може. Також не було глушителя, але тут ішлося про причини етичного порядку, бо чоловікові в синій краватці в білу крапочку завжди здавалося нетактовним щодо жертви застосування такого пристрою. Рушниця вже змонтована й заряджена, кожна деталь на своєму місці, інструмент був досконалим для тієї мети, для якої він призначався. Чоловік у синій краватці в білу крапочку обрав місце, з якого йому було найзручніше стріляти, і став чекати. Він був чоловіком терплячим, займався цією справою багато років і завжди робив свою роботу добре. Раніше або пізніше дружина лікаря мусила вийти на веранду. Але на той випадок, якщо чекання затягнеться надовго, чоловіку синій краватці в білу крапочку приніс іще одну зброю, звичайну рогатку, якою зручно розбивати вікна. Немає такої людини, що почула б, як їй розбили вікно, й не вибігла подивитись на юного вандала. Минула година, а дружина лікаря все ще не з’явилася, певно, плаче бідолашна, але скоро вона неодмінно вийде, щоб подихати свіжим повітрям, і не стане відчиняти вікно, яке виходить на вулицю, бо там завжди можуть бути люди, схильні витріщатися на відчинені вікна, вона віддасть перевагу задній веранді, де стало набагато спокійніше, відколи з’явилося телебачення. Жінка підійшла до залізних поручнів, поклала на них руку й відчула прохолоду металу. Ми не можемо запитати в неї, чи почула вона два постріли, які ляснули один за одним, бо вона вже лежить мертва на веранді, і її кров скапує з веранди донизу. Собака вибіг із кімнати, обнюхав й облизав обличчя жінки, потім витяг шию, задер морду й розпачливо завив, але наступний постріл урвав це виття. Тоді один сліпий запитав, Ти щось чув, Три постріли, відповів другий, Але й виття собаки, Собака вже затих, певно, його урвав третій постріл, От і добре, терпіти не можу чути, як виють собаки.