Сірано де Бержерак - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора Едмон Ростан (ПЕРША ДІЯ ВИСТАВА В БУРГУНДСЬКОМУ ГОТЕЛІ) #3

ПЕРША ДІЯ ВИСТАВА В БУРГУНДСЬКОМУ ГОТЕЛІ

Зала в Бургундському готелі, в 1640 р. Ніби повітка для гри в м’яча, пристосована і прикрашена для вистав.

Зала являє собою довгий чотирикутник; її видно навкіс, так, що одна з її стін становить задню декорацію, що йде від правого переднього кутка до лівого заднього; до неї перпендикулярно йде сцена, котрої видно зрізаний кут.

Сцена заставлена по обидва боки, вздовж куліс, лавами. Завіса – з двох розсувних полотнищ. Над завісою – королівський герб. З помосту до зали спускаються широкими сходами. По обидва боки сходів – місце для музикантів. Рампа, утворена свічками.

Два ряди бокових галерей, одна над одною.

Горішні галереї поділені на ложі. У партері, що становить місце дії нашої п’єси, креселок нема. У глибині партеру, тобто праворуч, на першому плані кілька лав, розташованих одна вище одної, а під сходами, що ведуть до горішніх місць і що видно їх тільки початок, – буфет, оздоблений свічниками, вазами квітів, кришталевими склянками, тарілками для печива, флаконами тощо. У глибині, посередині, під галереєю лож, вхід до театру. Великі двері, що розчиняються для глядачів. На обох половинках дверей, так само як у кількох кутках і над буфетом, червоні афіші з написом «Клоріза».

Перед початком вистави в порожнім ще залі напівтемрява. Незасвічені люстри низько опущені.

СЦЕНА І

Публіка поволі сходиться. Кавалери, городяни, лакеї, пажі, 8 лодій, воротар тощо. Потім маркізи, Кіжі, Брісайль, буфетниця, музиканти тощо. Входить кавалерист.

Воротар

(доганяючи його)

Стривайте! Грошики!

Кавалерист

Безплатно!

Воротар

Чом, мій пане?

Кавалерист

Кіннотник короля, я лиш йому підданий!

Воротар

(до другого кавалериста, що тільки-но ввійшов)

А ви?

Другий кавалерист

Я не плачу!

Воротар

Але ж…

Другий кавалерист

Я мушкетер!

Перший кавалерист

(до другого)

Не скоро розпочнуть.

Порожній ще партер, –

Дай пофехтуемо.

Вправляються на рапірах.

Лакей

(увіходить)

Здоров!

Другий

Хильнем шампану?

Перший

(показуючи тому ігри, що виймав з кишені)

Ось карти. Кості ось.

(Сідав на долівку.)

Другий

(теж сідає)

Перечити не стану.

Перший лакей

(витягав з кишені недогарок свічки, запалює його й приліплює до підлоги)

До речі, світла я у пана… прихопив.

Гвардієць

(до квіткарки)

Як славно! Темно ще… !

(Обіймав її.)

Один з фехтувальнікіі

Потраплено!

Один із грачів

Убив!

Гвардієць

(переслідуючи квіткарку)

Цілунок! Хоч один!

Квіткарка

Нас бачать…

Гвардієць

А, байдуже!

Чоловік

(сідаючи на долівці поруч з іншими, що поприносили напої та наїдки)

От і підживимось ми на дозвіллі, друже.

Городянин

(веде сина)

Сюди, малий!

Грач

Знов туз!

Другий чоловік

(витягаючи пляшку з-під поли плаща і теж сідаючи долі)

Яка розкішна мить –

Вино бургундське

(п’є)

в бургундській залі пить!

Городянин

(синові)

Яка компанія нас, синку, оточила!

(Показуючи кінцем ціпка на п’яницю.)

П’ють!

Один із фехтувальників, одступаючи, штовхає його.

Б’ються!

(Потрапляє серед грачів.)

Грають тут!

Гвардієць

(усе переслідуючи квіткарку)

Один цілунок, мила!

Городянин

(швидко відводячи сина)

О боже! Здумать лиш, що бачив цей готель

Трагедії Ротру[3]!

Син

Тут ставився й Корнель[4]!

Компанія пажів, узявшись за руки, увіходить фарандолою й співає: «Траля-ляля-ляля-лялере!»

Воротар

(суворо до пажів)

Пажі, не пустувать!

Перший паж

(удаючи ображену гідність)

О пане, що за мова!

(Жваво до другого пажа, коли воротар одвернувся.)

Ти шворку захопив?

Другий паж

О вудочка чудова!

Перший паж

От славно! Будемо ловити парики!

Злодій

(зібравши коло себе гурток підозрілих осіб)

Ну, юні шахраї, мої ученики!

Залазить до кишень привчайтеся потроху!

Другий паж

(кричить до інших, що вже посідали на горішніх галереях)

Гей! Стрільби єсть у вас?

Третій паж

(згори)

Набрали ми й гороху!

(Дмучи, стріляв з сарбакана – спеціальної дудочки горохом.)

Син

(до батька-городянина)

А що пак гратимуть?

Городянин

«Клорізу».

Син

Хто зложив?

Городянин

Пан Балтазар Баро[5].

О, майстер це з майстрів!

(Проходить далі під руку з сином.)

Злодій

(до своїх супутників)

Зрізать мереживо – дивіться як, роззяви!

Глядач

(до другого, показуючи на лаву вгорі)

Прем’єру «Сіда» я з тієї бачив лави.

Злодій

(показуючи руками, як воно робиться)

А так – годинники…

Городянин

Побачиш нині ти Артистів – перший сорт!

Злодій

(ніби витягає щось потаємними швидкими рухами)

Так – хусточку тягти.

Городянин

Бельроза, Монфлері…

Хтось

(кричить а горішньої лави)

Гей, світла!

Городянин

Бопре!

Паж

(у партері, побачивши буфетницю)

А, ось вона!

Буфетниця

(з’являється перед прилавком)

Хто молочка смачного?

Вода малинова! Сиропи!

Лимонаді

От апельсинчики!

Шум за дверима.

Чийсь фальцет

Гей, мужлаї, назад!

З дороги!

Лакей

(здивовано)

Що таке? Маркізи – до партеру?

Другий лакей

То на хвилинку лиш, задовольнить химеру!

Входить компанія маркізів.

Маркіз

(побачивши, що зала наполовину порожня)

Як рано ми прийшли, панове! Просто жах!

Людей не штовхаєм, не ходим по ногах!

А! Фі, фі, фі!

(Підходить до інших дворян, що ввійшли раніше.)

Кіжі! Брісайль!

Обіймаються.

Кіжі

Мій любий пане,

І справді ми прийшли,

немов якісь міщаниі

Ще й не засвічено!

Маркіз

Ах, просто й не кажіть!

В досаді я страшній!

Другий маркіз

Та он ідуть світить!

Публіка криками вітав свічкаря. Гуртується навколо люстр, що той випалює. Дехто розміщується в галереях. Ліньєр іде до партеру, подавши руку Крістіанові де Певільєту. Ліньєр трохи безладно одягнений, має вигляд витонченого п’яниці. Крістіан, в елегантному, але трохи старомодному одязі, стурбовано заглядає до лож.

СЦЕНА II

Ті самі, Крістіан, Ліньєр, потім Рагно і Ле Бре.

Кіжі

Ліньєр!

Брісайль

(сміючись)

Не п’яний ще!

Ліньєр

(тихо до Крістіана)

Я вас представлю, пане!

Крістіан киває головою на знак згоди.

Барон де Невільєт!

Публіка вітає криками першу запалену люстру.

Кіжі

(до Брісайля, розглядаючи Крістіана)

Це ж красень без догани!

Перший маркіз

(почувши це)

Піі!

Ліньєр

(представляючи Крістіанові)

Пан Кіжі… Брісайль…

Крістіан

Я дуже, дуже рад!

Перший маркіз

(до другого)

Він одягається, як сорок літ назад!

Ліньєр

З Турені пан барон прибув сюди, панове.

Крістіан

Так, двадцять днів тому, – а вже служить готовий.

І взавтра стану я гвардійцем короля.

Перший маркіз

(дивиться на осіб, що заходять до лож)

Он президент Обрі…

Буфетниця

Хто молочка?

Скрипалі

(настроюючи свої Інструменти)

Ля… ля…

Кіжі

(до Крістіана, вказуючи йому на публіку)

От пишні збори!

Крістіан

Так, народу пребагато.

Перший маркіз

Увесь наш вищий світ!

Вони називають жінок, що входять, дуже ошатно вдягнені, до лож, обмінюються уклонами, усмішками.

Другий маркіз

О! Прибула на свято

Мадам де Темене.

Кіжі

Буа-Дофен…

Перший маркіз

Колись

Кохали ми її, признатися…

Брісайль

Дивись -

Мадам де Шавіньї…

Другий маркіз

Та, що серцями грає,

Неначе м’ячиком!

Ліньєр

А то он виступає

Поважний пан Корнель, –

прибув з Руана він…

Син

(до батька-городянина)

Є й академіки?

Городянин

Звичайно, не один!

Будю… Поршер… Кюро… Арбо…

Дивись, мій сину!

їх славні прізвища гримлять на всю країну!

Перший маркіз

От і манірниці, що імена собі

Створили, щоб не буть подібними юрбі.

Ах, що за смак тонкий! Ото Бартеноїда,

То Феліксерія… Кассандія… Філліда…

Другий маркіз

(завмираючи)

Чудові імена їм підказав каприз!

Маркіз, ти знаєш всі?

Перший маркіз

Я знаю всі, маркіз.

Ліньєр

(одводить Крістіана набік)

Дарма чекаємо її ми вже з годину…

Я не потрібен вам… Піду хильну чарчину.

Крістіан

(благально)

О, ні! Ви пісеньки складаєте про всіх,

Тих прославляючи, тих беручи на сміх,

Усіх ви знаєте, – то ж поможіть, благаю,

Дізнатись, хто вона, кого я так кохаю.

Капельмейстер

(стукаючи смичком по пюпітру)

Панове скрипалі!

(Підіймав смичок.)

Буфетниця

Бісквітів! Пиріжків!

Музики починають грати.

Крістіан

Боюсь, що й говорить я б з нею не посмів

Напевне, тонкощів, кокетності без міри

У неї… Ну, а я – вояк, рубака щирий,

До модних висловів нітрохи не мастак –

Он ложа, де вона буває завжди…

Ліньєр

(удаючи, що йде)

Так!

Порожня! Я іду.

Крістіан

Зостаньтесь!

Ліньєр

Дуже б радо

Але вмираю я від спраги!…

Буфетниця

(проходячи повз нього з підносом)

Оранжаду?

Ліньєр

Фі!

Буфетниця

Молочка?

Ліньєр

Фе, фе!

Буфетниця

Мускату?

Ліньєр

О! Стривай!

Я залишаюся.

Ану-бо, наливай!

(Сідає перед буфетом. Буфетниця наливав йому вина.)

Голоси в публіці

(при появі маленького жвавого товстуна)

Рагно! Рагно!

Ліньєр

Рагно, кондитер незрівнянний.

Рагно

(одягнений у святковий пекарський костюм, швидко підходить до Ліньєра)

Ви пана Сірано не бачили, мосьпане?

Ліньєр

(представляючи Рагно Крістіанові)

Артистам вірний друг, поетам щирий брат…

Рагно

(ніяковіючи)

О, завелика честь!

Ліньєр

Мовчіть ви, меценат!

Рагно

Так, я слугую їм…

Ліньєр

У спосіб позичковий.

Ну, звісно, – сам поет…

Рагно

Так кажуть ті панове!

Ліньєр

Шалений віршолюб!

Рагно

Звичайно, за сонет…

Ліньєр

Оддати він ладен пиріг солодкий…

Рагно

Ет,

Маленький пиріжок!

Ліньєр

Немов перепросити

Він хоче нас за це?

Добряга знаменитийі

Ну, а за тріолет?

Рагно

Три булочки дрібні.

Ліньєр

(суворо)

Молочні, пане мій!…

Признайтеся мені,

Ви любите театр?

Рагно

О пане, до нестями!

Ліньєр

І, певне, платите за нього пиріжками?

Рагно

Ні, марципанами…

(Озирається на всі боки.)

Та де ж це Бержерак? Дивуюсь!

Ліньєр

Чом це ним цікавитесь ви так?

Рагно

Та грає ж Монфлері сьогодні!

Зрозуміло?!

Ліньєр

Так, справді має грать Федона це барило,

Ця кухва! А проте – при чім тут Сірано?

Рагно

Як? Ви не знаєте? Ненавидить давно

Він цього Монфлері – і надіслав учора

Категоричний лист до нашого актора,

Щоб цілий місяць той на сцені грать не смів.

Ліньєр

(п'ючи четверту свою скляночку)

Ну, далі?

Рагно

Монфлері піддатись не схотів

І нині має грать.

Кіжі

(підходячи)

Ну, й гратиме!

Рагно

О боже!

Ми ще побачимо, чи справді це він зможе!

Я б думав навпаки, бо знає всяк давно,

Що слів дотримує шляхетний Сірано.

Перший маркіз

А хто цей Сірано?

Кіжі

О, постать прецікава,

Про сміливість його іде повсюду слава!

Це – шпага-блискавка!

Другий маркіз

Він знатний?

Кіжі

Гм… Та як Сказати?

Гвардії блискучий він вояк.

(Показуючи на дворянина, що походжає по залі, ніби шукаючи когось.)

Он друг його Ле Бре – усе він по порядку

Про нього розповість.

(Гукає.)

Ле Бре!

Ле Бре підходить.

Я маю гадку,

Що ви шукаєте в цій залі Сірано?

Ле Бре

Так, і турбуюся, – що означа воно,

Що й досі не прийшов мій приятель…

Кіжі

Без краю

Оригінальний він, чи правда ж?

Ле Бре

(з ніжністю)

Я не знаю

Істоти кращої під місяцем!

Рагно

Талант!

Поет! Гомер!

Кіжі

Бретер!

Брісайль

Астроном!

Ле Бре

Музикант!

Ліньєр

Негарний тільки він, кумедний і носатий.

Рагно

Звичайно, що його не взявся б малювати

Художник з класиків, прекрасного митців,

Та певен, що Калло[6] від радості б тремтів,

Побачивши таку натуру надзвичайну,

Рубаку, крикуна, хороброго відчайно,

Що мальовничістю вражає городян!

Барвистий на ньому, у шість клинів каптан,

Крисатий капелюш, султанів три до ряду,

І широчезний плащ, що підійнявся ззаду

Від шпаги довгої, немов у півня хвіст.

В незмірній гордості, філософ і артист,

Гасконець, що йому ніхто не скаже «ДоситьІ»,

Він велетенського, панове, носа носить.

Про Бержераків ніс шепочуться кругом:

Це перебільшення! Гіпербола! Фантом!

Це неможливої фантазії ознака! –

Та міцно ніс приріс до пана Бержерака,

І він оздобу ту ніяк не може знять!

Ле Бре

(похитуючи головою)

Але не раджу я це людям помічать:

В дуелях завжди він щасливий переможець!

Рагно

(гордо)

Він половину взяв у

Парки[7] грізних ножиць,

Щоб меч свій викувать!

Перший маркіз

(знизув плечима)

Та де ж той Сірано?

Рагно

О! Ставлю я в заклад курча а ля Рагно,

Що скоро прийде він!

Маркіз

(сміючись)

Гаразд!

Шум захоплення в залі. Роксана з'являється в своїй ложі. Вона сідає попереду, дуенья – позад неї. Крістіан, що саме платить буфетниці, не помічає Роксани.

Другий маркіз

(скрикує)

Мої панове!

Ах, що це за краса!

Перший маркіз

Це персик пречудовий,

Розкішна ягода, троянда чарівна!

Другий маркіз

Такою свіжістю овіяна вона,

Що всім серцям отут загрожує простуда!

Крістіан

(підвів голову, помітив Роксану, жваво хапає Ліньєра за руку)

Вона!

Ліньєр

(дивиться)

А! Це вона!

Крістіан

Я ще такого чуда Не бачив! Я тремчу!

О, хто вона, скажіть! Не мучте!

Ліньєр

(зі смаком попиваючи мускат)

Хто вона – дізнаєтесь за мить:

Мадлена де Робен, що зве себе – Роксана.

Манірниця тонка. Дотепна. Нездоланна.

Крістіан

Ох!

Ліньєр

Вільна. Сирота. Двоюрідна сестра

Отого Сірано.

У цю хвилину дуже елегантний пан з блакитною стрічкою через плече входить до ложі і стоячи розмовляв з Роксаною.

Крістіан

(здригавться)

Ох, серце завмира!

Хто, хто добродій той?

Ліньєр

(трохи вже напідпитку, підморгує)

Хе-хе! Таїть не стану:

Вельможний граф де Гіш, закоханий в Роксану,

Але одружений: небога Рішельє

Із ним обвінчана. Та замір в нього є

Роксану висватать віконтові одному

На прізвище Вальвер, підлеснику дрібному,

Чия послужливість відома добре всім…

Ну, словом, легко граф дійде до згоди з ним!

Роксана, правда, ще великий опір чинить,

Та як захоче Гіш – ніхто того не змінить!

Я й пісеньку зложив про цю таємну гру…

Хо! От послухайте! На посміх я беру

Його ущипливо…

Крістіан

Пробачте, не тепера. Я мушу йти.

Ліньєр

Куди?

Крістіан

До пана де Вальвера!

Ліньєр

Мій друже, може вас зустріти там біда!

Зостаньтесь.

(Показує очима на Роксану.)

Он на вас Роксана погляда!

Крістіан

Так… Зостаюся я…

Застигає, замиловано споглядаючи Роксану. Група злодіїв у що хвилину, помітивши, що він стоїть з розкритим ротом, починає наближатись до нього.

Ліньєр

А я в таверну рушу.

Пора мені уже до дна скропити душу!

(Виходить, похитуючись.)

Ле Бре

(обійшовши залу, наближається до Рагно заспокійливо)

Ну, Сірано нема…

Рагно

(недовірливо)

Одначе…

Ле Бре

Так я й знав!

Напевне, він афіш сьогодні не читав.

Публіка

Пора! Пора! Пора!

СЦЕНА III

Ті самі, окрім Ліньера; де Гіш, Вальвер, потім Монфлері.

Перший маркіз

(побачивши де Гіша, що виходить із ложі Роксани і йде партером, оточений облесливими дворянами, серед яких і віконт де Вальвер)

Де Гіш – в якому колі!

Другий маркіз

Гасконець! Фі, маркіз!

Перший маркіз

Гасконець, повний волі,

З холодним розумом, – піде далеко він,

І привітать його в нас досить є причин.

Ходімо вклонимось…

Підходять до де Гіша.

Другий маркіз

Які стьожки чудові! Цілунок ніжності?

Чи сарни черевце? А що за колір це?

Прекрасний дар любові?

Де Гіш

Не угадали ви –

іспанець хворий це.

Перший маркіз

О! Назва кольору, їй-богу, найвлучніша!

Через вояцький хист і сміливість де Гіша

Іспанець не один хворітиме в ці дні.

Де Гіш

Ну, йду на сцену я. Хто хоче з вас мені

За компаньйона бути?

(Іде в супроводі всіх маркізів та дворян на сцену. Гукає, обернувшись.)

Вальвере! На хвилину.

Крістіан

(що слухав і спостерігав їх, здригається, почувши це ім'я)

Вальвер! А, сто чортів!

Йому в лице я кину…

(Засував руку в кишеню і стрічає там руку злодія, що саме взявся кишеню випорожняти. Обертається.)

Це що?

Злодій

Ай!

Крістіан

(не випускаючи руки злодія)

Що таке? Чого в кишені ти?

Я рукавичку там хотів свою найти…

Злодій

(в жалісною усмішкою)

А руку лиш найшли…

(Міняє тон, тихо й швидко.)

Пустіть, мій пане, руку,

Цікаву вам одну за те скажу я штуку…

Крістіан

(не випускаючи руки)

Що саме?

Злодій

Пан Ліньєр, що тут покинув вас…

Крістіан

(усе держить руку)

Ну?

Злодій

Нині жде його останній, пане, час.

Великий пан один за пісеньку сердитий

На друга вашого, – і щоб його убити

Сто чоловік найняв, мене у тім числі…

Крістіан

Хто пан той?

Злодій

Це секрет! Нікому на землі

Я професійного не викажу секрета!

Крістіан

А де умовлено підстерігать поета?

Злодій

При Польській башті – там його звичайний шлях.

Тож дайте знать йому!

Крістіан

(випустивши нарешті руку злодія)

Та де ж він?

Злодій

По шинках! Усі їх обійдіть: і Золоте Барило,

І Вісім Факелів, і Голубе Вітрило, І Райські Яблука…

Та скрізь йому й лишіть

Записку, пару слів…

Крістіан

Біжу, лечу я вмить! Проти одного – сто!

А! Підлість нечувана!

(Глянувши з любов’ю на Роксану.)

Та кинути… її…

(З лютістю – на Вальвера.)

Покинуть цього пана…

Проте повинен я Ліньєра врятувать!

Вибігає. Де Гіш, віконт, маркізи, всі дворяни йдуть за завісу, щоб зайняти місце по лавах на сцені. В партері повнісінько. Жодного вільного місця на галереях і в ложах.

Публіка

Пора!

Городянин

(його парик злітає вгору на кінці вудочки, закинутої пажем з горішньої галереї)

Ой, мій парик!

Крики радості

Попробуй упіймать!

Ха-ха! Та й лисий він! От так рибалка! Браво!

Городянин

(розлючений, погрожуючи кулаком)

Ах, ти ж бешкетнику!

Ах, ти гидка прояво!

Сміх і крики

(дуже голосні, потім починають спадати)

Ха-ха-ха-ха-ха-ха…

Повна тиша.

Ле Бре

(вражений)

Що сталось? Хто прибув?

Один із глядачів щось шепоче йому на ухо.

Як! Що ви кажете!

Глядач

Я з певних уст почув.

Шептання в публіці

Тс!… Де він? – Там! – Ні, там! –

Хто? Кардинал[8] у залі!

Паж

А, чорт! От і пустуй тепер при кардиналі!

У публіці

Та де ж?

– У ложі тій закритій…

Голос маркіза

(в тиші, із-за завіси)

А зніміть

Нагар із свічки там!

Другий

(просовує голову в щілину завіси)

Стілець мені!

Стілець передають із рук в руки, через голови. Маркіз бере його і щезає, пославши кілька поцілунків у ложі.

Глядач

Мовчіть!

Знов три удари. Завіса відслонюється. Маркізи сидять по боках сцеви, у вільних позах. Декорація являє обстановку пасторалі в блакитних тонах. Чотири маленькі кришталеві люстри освітлюють сцену. Скрипки тихо грають.

Ле Бре

(тихо до Рагно)

Що, зараз Монфлері?

Рагно

(так само тихо)

Так, першим виступає.

Ле Бре

А де ж ваш Сірано?

Як бачите – немає!

Рагно

Так, я програв заклад.

Ле Бре

Щастить мені у грі!

Чути гру на козиці. Монфлері з’являється на сцені, величезний, в одязі пастушка, у надітій набакир шапочці, прикрашеній трояндами, грає на козиці, оздобленій стьожками.

Партер

(аплодує)

А, браво, Монфлері!

Чудово, Монфлері!

Монфлері

(вклонившись, починає роль Федона)

Щасливий, хто живе в блаженному спокої,

Забувши двір гучний, без суєти міської,

І в час, коли зефір[9] струмує між листків…

Голос

(з партеру)

Негіднику! Зламать ти мій наказ посмів!

Заборонив тобі я місяць виступати!

Голоси

О! – Хто це? – Сірано!

Голос

Геть, блазню череватий,

Зі сцени враз мені!

Публіка

(обурено)

О!

Монфлері

Я…

Голос

Ну, без вагань!

Голоси

(із партеру, з лож)

Тс! – Грайте, Монфлері! – Не бійтесь!

Голос

Геть, пузань!

Монфлері

Щасливий, хто живе в блаженному…

Голос

(усе загрозливіше)

Королю Всіх дурнів на землі!

Кінчай негайно ролю,

Бо спину я тобі спишу своїм кийком!

Над головами глядачів з'являється палиця, яку держить чиясь рука.

Монфлері

(дедалі тихшим голосом)

Щасливий, хто…

Палиця ходить ходором.

Голос

Ну, геть!

Партер

О боже!

Сірано

(з'являється в партері, ставши, на стілець із схрещеними руками, з войовничо заламаним капелюшем, з настовбурченими вусами і страшним носом)

Я добром

З тобою говорив – тепер я вже сердитий!

Сенсація при появі Сірано.

СЦЕНА IV

Ті самі, Сірано, потім Бельров, Жоделе.

Монфлері

(до маркізів)

Панове, захистіть! Мене він буде бити!

Маркіз

(недбало)

Та грайте, Монфлері!

Сірано

Попробуй лиш заграть –

Так відшмагаю я, що будеш пам’ятать!

Маркіз

Доволі!

Сірано

Нехай мовчать маркізи там на лавах,

Щоб часом не пом’яв я стьожок їх яскравих.

Всі маркізи

(схопившись)

Це надто! Монфлері!

Сірано

Хай вийде блазень цей,

А то зостанеться без носа і ушей!

Голос

Але ж…

Сірано

Хай вийде він!

Другий голос

Одначе…

Сірано

Ні хвилини, –

Інакше буде зле для вражої личини!

На сцену швидко я буфет перенесу

І дрібно покришу цю жирну ковбасу!

Монфлері

(зібравши всю свою гідність)

Мене образивши, образили ви музу!

Сірано

(ввічливо)

Ви з нею, пане мій, не маєте союву!

Таке опудало уздрівши хоч на час,

Котурном би своїм вона жбурнула в вас!

Партер

Та грайте ж, Монфлері!

Сірано

(до тих, що кричать навкруг нього)

Хоч шпагу пожалійте!

Нічого їй не варт із піхов зараз вийти!

Коло розступається.

Юрба

(відступаючи)

Е! Е!

Сірано

(до Монфлері)

Зі сцени геть!

Юрба

(знов наступаючи, реве)

Го-го!

Сірано

А хто це там?

Признайся, котрий там не дорожить життям?

Юрба знову відступає.

Голос

(співає в глибині сцени)

Не буде, Сірано,

По вашому капризу,

Сьогодні все одно

Заграють нам «Клорізу»!

Вся зала

(співає)

Заграють нам,

Заграють нам «Клорізу»!

Сірано

Як ще почую раз я спів цей навісний,

То повбиваю всіх!

Городянин

Та ви Самсон[10] новий!

Сірано

Так – щелепу свою мені позичте, пане!

Дама

(в ложі)

Це так!

Дворянин

Який скандал!

Городянин

Коли він перестане?

Паж

Оце-то весело!

Партер

Гей, Монфлері! Ку-ку!

Сірано

Мовчать!

Партер

(у нестямі)

Ха-ха! Гав-гав! Ігі! Кукуріку!

Сірано

Я вам велю…

Паж

Няв-няв!

Сірано

Я вам велю мовчати!

Усім я виклик шлю – хто хоче з вас прийняти?

Ну, я записую героїв імена!

Додержуйте черги! Та де ж хоч би одна

Душа, зі мною стать на смертний бій готова?

Ви, пане? Ні? Ви? Ні? Даю шляхетське слово,

Що з честю я того навіки укладу,

Хто шпагу Сірано зустріне на біду!

Ну, хто готов із вас, – нехай підійме руку!

Позастигали всі? Ані руки, ні звуку? Що ж, далі…

(Повертаючись у той бік, де Монфлері стоїть у тоскному чеканні.)

Хочу я, щоб флюс цей, що напух

В театрі на виду, безболісно відтух,

А ні, -

(з шпагою в руках)

Я, як хірург, його розріжу миттю!

Монфлері

Я…

Сірано

(злазить із свого стільця, сідає посеред утвореного людьми кола і влаштовується як у себе вдома)

Повний місяцю, непрошений блакиттю!

Три рази лясну вам – на третьому зайдіть!

Партер

(розвеселившись)

Го-го!

Сірано

(ляскає в долоні)

Ну, раз!

Монфлері

Та я…

Голос

(із ложі)

Гей Монфлері, пождіть! Лишіться!

У партері

Утече!

Ні!

Сірано

Два!

Монфлері

Але ж негоже…

Сірано

Три!

Монфлері зникає, мов провалюється в люк. Буря сміху, свистків, криків.

Крики

Боягуз! Вернись!

Сірано

(з осяяним обличчям, розвалюється на стільці, схрестивши ноги)

Хай спробує, як зможе!

Городянин

Ось трупи представник!

Бельроз виходить на авансцену і вклоняється.

У ложах

Бельроз! Бельроз прийшов!

Бельроз

(елегантно)

Панове глядачі…

Партер

Геть! Заховайся знов!

Подати Жоделе!

Жоделе

(виходить і говорить гугняво)

Ви, голови овечі!

Партер

Ах, браво!

Жоделе

Браво – геть! До біса всі ці речі!

Актор, що черевом вам до смаку припав,

Заслаб…

Партер

Страхополох!

Жоделе

Потребу вийти мав!

Партер

Нехай повернеться!

– Ні!

– Так!

Молодий чоловік

(до Сірано)

Скажіть єдине:

Чим винен Монфлері?

Сірано

(ввічливо, все сидячи)

А, молода пташино,

Його ненавидіть причин я маю дві.

По-перше, це актор із клоччям в голові,

Ревун, крикун, хрипун, у кого й гарні вірші –

Не то вже, що лихі – виходять за найгірші.

А друге – це секрет, і я його втаю!

Старий городянин

Але ж, щоб ненависть удовольнить свою,

«Клорізу» перервать яке ви мали право,

Таку прекрасну річ!

Сірано

(повертається на стільці до городянина, шанобливо)

Стара моя халяво!

Не вартий шеляга нікчемний ваш Баро

І перервать його – не зло це, а добро!

Вигадниці

Як! Славний наш поет! Баро! – Та що ж це, мила! -

Ах, боже! – слухати блюзнірство це несила!

Сірано

(повертаючи стілець до лож, галантно)

Шановні дами! Вам я раджу прикрашать

Життя на цій землі, бо ви ж прекрасна стать,

Сіяти зорями, серця нам веселити

І вірші навівать… та віршів не судити!

Бельроз

Та як же грошики ми вернем глядачам?

Сірано

(повертаючи стілець до сцени)

Оце – розумна річ! Звичайно, я віддам!

Не хочу зовсім я збіднити Мельпомену -

(встає і кидає на сцену гаман)

Ловітьі Це плата вам за перебиту сцену!

Зала

(в захопленні)

А! О!

Жоделе

(швидко хапає гаман і важить його на руці)

За цю ціну я можу дозвіл дать

«Клорізу» щоразу отак перебивать!

Зала

Ф’ю! Ф’ю!

Жоделе

І згоджуюсь, щоб тут отак свистали!

Бельроз

Одначе час кінчать!

Жоделе

Ану-бо всі із зали!

Починають виходити. Сірано дивиться круг себе з задоволеним виглядом. Але публіка незабаром спиняється, слухаючи наступну сцену. Жінки в ложах, що вже були повставали і наділи верхній одяг, спиняються, щоб послухати, і кінець кінцем сідають ізнову.

Ле Бре

(до Сірано)

Безумець!

Сердитий добродій

Як! На сміх підняти Монфлері!

Та ж мав руку він, мосьпане, при дворі,

А ваш хто опікун?

Сірано

Ніхто.

Сердитий добродій

Ніхто? На бога,

Ніхто?

Сірано

Ніхто!

Сердитий добродій

Ніхто? Не маючи нікого,

Ви тут насмілились…

Сірано

Я вам уже сказав!

Без покровителя доб’юся власних прав!

Нема опікуна -

(кладе руку на шпагу)

та опікунку маю -

І з нею сам себе чудово захищаю!

Сердитий добродій

Та кинути Париж ви мусите?

Чи ви не знаєте, яка то довжина

У герцогській руці?

Сірано

Не довша від моєї

Рука у герцога, як я свою цією

Продовжу штукою!

(Показує шпагу.)

Сердитий добродій

Не думаєте ж ви

Насміти…

Сірано

Думаю.

Сердитий добродій

Не шкода й голови?

Сірано

Ну, п’яти поверніть –

і марш відсіль!

Геть відсіля, кажу!

Сердитий добродій

Хотів би я, юначе…

Сірано

Геть, бо спитаю я, чому це вас мій ніс

Так зацікавив?

Сердитий добродій

(вражений)

Я…

Сірано

(наступав на нього)

Не там, де треба, зріс?

Сердитий добродій

(відступаючи)

Ні, ваша милість… Я…

Сірано

Вам здався він трубою,

Слонячим хоботом?

Сердитий добродій

Я…

Сірано

Схожості з совою

Мені він надає?

Сердитий добродій

Але ж…

Сірано

Чи вкритий він

Якимись гулями?

Сердитий добродій

О!

Сірано

То з яких причин

Він так вражав вас?

Чи, може, у природі

Це чудо із чудес?

Сердитий добродій

Небесна сило!

Сірано

Годі!

Кажіть, чому це він ваш погляд прикував?

Сердитий добродій

Від нього, далебі, я очі одвертав!

АІ Не хотіли ви дивитися на нього!

Він вам не до смаку, дратує вас?…

Сердитий добродій

Їй-богу, Я…

Сірано

Кольором своїм він ріже око вам?

Сердитий добродій

О пане…

Сірано

Формою? Надмірним розвиттям?

Великий надто він? Признайтесь!

Сердитий добродій

(заїкуючись)

Ні, мій пане…

Малий… малесенький…

Сірано

Так от він чим поганий!

А, сто дияволів! Малий у мене ніс!

Сердитий добродій

Пробачте!

Сірано

Хай мене ухопить вараз біс –

Не те що не малий – і не великий навіть,

А величезний він, – і варто це прославить!

Ви, кирпо, кирпочко, безносий ви млинець,

Пишаюсь носом я, скажу вам навпростець,

Бо означає він характер світлий, добрий,

Люб’язний, огняний, дотепний і хоробрий, –

І цими рисами владаю я всіма

Так само, як у вас нітрохи їх нема,

І це вам власного я доведу рукою!

(Б’є його в щоку.)

Сердитий добродій

Ай! Ай!

Сірано

Хто народивсь із пикою такою, –

Не знае гордості, поезії, чуття,

Шляхетних поривів, любові до життя…

І це моя нога покаже в цю хвилину,

Ударом сміливим вас витуривши в спину!

(Виштовхув сердитого добродія згідно зі своїми словами.)

Сердитий добродій

Рятуйте! Караул!

Сірано

Це пам’ятати варт

Усім, кому мій ніс навіять може жарт!

Але як жартівник – людина благородна,

То шпаги сталь його проткне тоді холодна,

А не кулак поб’є, – такий-бо мій закон!

Де Гіш

(що сходить ві сцени з маркізами)

Обрид, нарешті, він!

Віконт де Вальвер

(знизуючи плечима)

Нахаба! Фанфарон!

Де Гіш

Невже ніхто його приборкати не може?

Вальвер

Ніхто? Ось я йому слівце докину гоже!

(Підходить до Сірано, що дивиться на нього, і став у визивній позі.)

У вас великий… так… великий ніс…

Сірано

(поважно)

О, так!

Вальвер

Ха-ха-ха!

Сірано

Це і все? Я бачу – не мастак

До слова гострого заговорив зі мною.

Хіба ж тут фразою обмежишся одною?

Та ж можна це сказать на тисячу ладів!

Ось тон задирливий: «Я б лікарю звелів,

Коли б цей ніс був мій, його ампутувати!»

Тон дружній: «Носик цей, мій любий пане брате,

Напевне, воду п’є завжди раніш за вас!»

Ось описовий тон: «Це Альпи! Це Кавказ!»

Цікавий: «Скажіть, цей прилад до писання

Чи, може, це взуття якась модель остання?»

Тон граціозний: «Ви, напевне, свій носок

Зробили сідалом для стомлених пташок».

Дбайливий тон: «Скажіть, коли під час куріння

Із носу вашого струмує хмара синя –

Чи не кричить сусід: пожежа! дім горить!?»

Завбачливий: «Себе ви, пане, бережіть:

Під тягарем таким ви можете упасти!»

Тон ніжний: «Від дощу і всякої напасті

Я раджу вам носить на носі парасоль!»

Учений: «Нагадать, юначе мій, дозволь,

Що звір, описаний колись Арістофаном,

Із носом, певне, був таким от незміряним!»

Тон франта: «Моди крик! Смаку тонкого знак!

Щоб вішати бриля, це найпевніший гак!»

Тон перебільшення: «О, чудо небувале!

Щоб застудить цей ніс, усіх циклонів мало!»

Тон драми: «Як іде із цього носа кров –

В Червонім морі я подобу лиш найшов!»

Ось тон захоплення: «Це казка! Це химера!

Чудова вивіска була б для парфюмера!»

Ліричний: «Це труба, що в неї дме тритоні»

«Кому це пам’ятник?» – оце наївний тон.

Ось шанобливий тон: «Це ж башта! Гордість люду!

Селянський тон: «Еге! таку, сказать, посуду

Напхать табакою лиш може багатій!»

Воєнний: «Чи багнет ви приладнали свій,

Щоб штурмом захопить ворожу батарею?»

Практичний: «Ви його пустіть у лотерею!

Великим виграшем принадите усіх!»

Нарешті – як сльоза, а не безжурний сміх

Вас притягла б нараз, то в трагедійнім тоні

Могли б сказати ви: «От ворог всіх гармоній!

Себе соромлячись, він сам почервонів!»

От скільки б ви мені могли сказати слів,

Якби ви дотепом хоч трошки володіли.

Але ж ні атому його ви, друже милий,

Не маєте в своїй нещасній голові,

Де думка як і єсть, то вже ніяк не дві!

Ну, словом, річ ясна: я, пане, не дозволю

Нікчемі кожному таланта грати ролю.

Де Гіш

(хоче повести з собою обуреного Вальвера)

Облиште, друже мій!

Вальвер

Але ж нахаба він!

Без рукавичок – фі! нікчемний дворянин,

Без пишних бантиків, без дорогих мережив!

Сірано

Мій пане, ці думки ретельно я простежив:

Так! Я не чепурун, не хвинтик і не франт,

Та чи людину ж то становить, друзі, бант?

Усі ті бантики й прикраси – випадковість, –

А Сірано зберіг і честь свою, і совість,

І з оком світлим я на світі цім живу

Одвертий, сміливий – не в сні, а наяву,

І хоч ані рум’ян не маю, ні корсета,

Та хто в нещирості підозрює поета?

Ношу старенький бриль – та голова під ним,

На зло заздросникам, горить огнем живим,

І правда, що служу їй вірно до нестями,

Своїми срібними вам дзвонить острогами!

Вальвер

Але ж, добродію…

Сірано

Без рукавичок я?

Мав пару, хоч старих, але рука моя

Одну в лице комусь за зле жбурнула слово!

Вальвер

Шахрай, негідник, бевзь, опудало!

Сірано

Чудово! Дозвольте ж і мені представитись, як так:

Савіній-Сірано-Еркюль де Бержерак.

Сміх.

Вальвер

(в нестямі)

Нікчемний блазень!

Сірано

(скрикує, ніби його схопила судорога)

Ай!

Вальвер

(що був відійшов, повертається)

А це ще що за штуки?

Сірано

(з гримасами болю)

Затерпла! От біда! Пора узяти в руки,

Розворушить її… Тут лиш не додивись!…

(Кладе руку на шпагу.)

Вальвер

Що?

Сірано

В шпазі, пане мій, мурашки завелись!

Вальвер

(добуває свою шпагу)

Гаразд!

Сірано

Дістанете удар ви знаменитий!

Вальвер

(зневажливо)

Поет!

Сірано

Так, я поет – і хочу потвердити

Цю репутацію: як будем фехтувать –

Баладу я берусь отут скомпонувать.

Форми ви не знаєте цієї?

Вальвер

Нарешті…

Сірано

Три строфи беремо ми для неї,

По вісім у строфі віршованих рядків,

А на закінчення, як звичай повелів,

Чотири ще рядки – посилка чи послання.

Вальвер

Ви…

Сірано

Обіцяю вам, що в час мого змагання

Баладу повну я зімпровізую вмить,

Щоб з віршем кіпцевим вас шпагою прошить.

Вальвер

Ні!

Сірано

Ні? Побачимо!

Про те, як на дуелі

Скарав негідника

в Бургондському готелі

Савіній-Сірано-Еркюль де Бержерак.

Вальвер

Це, пане, що таке?

Сірано

Балада зветься так!

Зала

(схвильована до найвищої міри)

Тс! Тихо! – Місце нам! –

Сідайте! -

Ах, чудово!

Картина. Коло цікавих у партері, маркізи і військові змішалися з городянами і простолюдом, пажі вилазять людям па плечі, щоб краще бачити. Всі дамп стоять у ложах. Праворуч де Гіш і його почет. Ліворуч Ле Бре, Рагно, Кіжі тощо.

Сірано

(на хвилину заплющує очі)

Стривайте… Кілька рим бракує…

Ну, готово!

(Робить те, що каже.)

Здійнявши хвацько бриль широкий,

Недбало плащ скидаю свій

І шпагу дістаю – жорстокий

Почати з ворогом двобій.

Неначе Селадон[11] стрункий,

З Ахіллом вартий порівняння,

Попереджаю, пане мій,

Що вас проткну в кінці послання.

Перші обміни ударами.

Ох, наберетесь ви мороки!

Куди штрикнути вас мерщій,

Індиче пишний? Чи під боки,

В печінку, в ухо, в ніс тупий?

Діпь-доп, клинок дзвенить легкий,

І я рішаю без вагання,

Що просто у живіт грубий

Ударю вас в кіпці послання.

Бракує рими тут на й…

О, як вам личить тон блідий,

Хоч і не свідчить віп про спокій! –

Ось я відбив удар тонкий,

Загрозу цілості моїй!

Хвилина зблизилась остання,

Держися, велетню страшний!

Ударю я в кінці послання.

(Урочисто.)

Послання

О, принце, час настав тяжкий,

Моліться богові зарання.

Раз! Два! Кінець баладі всій -

(Ударяє Вальвера, той хитається.)

І вдарив я в кінці послання.

Радісні вигуки. Оплески в ложах. Летять квіти й хусточки. Військові о ючують і вітають Сірано. Рагно танцює від захоплення.Ле Бре щасливий і разом з тим у розпачі. Друзі віконта підтримують його і виводять.

Юрба

(протягливий крик)

Ах!

Кіннотник

Славно!

Дама

От краса!

Рагно

Це казка!

Маркіз

Це нове!

Ле Бре

Безумство!

Метушня навкруг Сірано.

Голоси

Слава вам! – Вітаю! – Хай живе Наш Бержерак!

Жіночий голос

Герой!

Мушкетер

(швидко підходить до Сірано, простягаючи йому руку)

Дозвольте привітати!

У справах отаких я досвідом багатий, –

Та нині, до простих подібно городян,

Ногами тупав я…

(Пішов.)

Сірано

(до Кіжі)

А хто це?

Кіжі

Д’Артаньян.

Ле Бре

(до Сірано, беручи його за руку)

Що ж, поговоримо…

Сірано

(до Бельроза)

Хай трохи вийдуть люди.

Лишитись можна тут?

Бельроз

(шанобливо)

Ну, хто ж перечить буде?

Чути крики знадвору.

Жоделе

(виглянув)

Юрба розгнівана у нашому дворі

Свистками й лайкою вітає Монфлері.

Бельроз

(урочисто)

Що слава? Марний звук!

(Міняючи тон, до воротаря і доглядача свічок.)

Підмести! Зачиняти!

Свічки нехай горять: ми будем працювати,

Щоб вивчить фарс новий на ці найближчі дні.

Жоделе і Бельроз виходять, низько уклонившись Сірано.

Воротар

(до Сірано)

Ви не обідали, мій пане?

Сірано

Щиро – ні!

Воротар відходить.

Ле Бре

(до Сірано)

Чому?

Сірано

(гордо)

Тому…

(Міняє тон, помітивши, що воротар відійшов.)

Тому, що порожньо в кишені.

Ле Бре

(удаючи, ніби кидає гаман)

А той ваш гаманець…

Сірано

Ат, марні теревені!

Від батька пенсія в єдину щезла мить!

Ле Бре

Це місяць бути вам голодним!…

Сірано

Що ж робить!

Ле Бре

Всі гроші кинути як зважитись могли ви?

Та ж божевілля це!

Сірано

А жест який красивий!

Буфетниця

(покашлюючи за своїм прилавком)

Кхм… кхм…

Сірано і Ле Бре обертаються. Вона несміливо підходить.

Пробачте, пане… ви… душа мені болить!

Голодні ви – а тут і їсти є і пить…

(З поривом.)

Дозвольте вас прохать…

Сірано

(здіймаючи бриля)

Моя дитино мила!

Хоч, може, гордість би мені й заборонила –

Мені – гасконцеві! – дароване приймать

Із ручки вашої, та болю вам завдать

Своїм одмовлянням не хочу, – отже радо візьму.

(Підходить до буфета.)

О! Трошечки! Цю бубку винограду…

Вона хоче дати йому гроно, віп одривас одну ягідку.

Ні! тільки ягідку! Води…

Вона хоче налити йому вина, він спиняє її.

Моя жага

Води бажає лиш – і куспик пирога!

(Відламує половину пиріжка, решту віддає.)

Ле Бре

Безглуздя! Дурощі!

Буфетниця

Ще щось узяти прошу!

Сірано

Дозвольте ручку цю поцілувать хорошу.

(Цілує їй руку як принцесі.)

Буфетниця

Ах, пане… Дякую…

(Вклоняючись.)

Добраніч!

(Пішла.)

СЦЕНА V

Сірано, Ле В р е, потім воротар.

Сірано

Ну, тепер…

Ах, справді, з голоду я ледве пе помер!

(Влаштовується за буфетом, кладе перед собою пиріжок.)

Тепер обід!…

(Ставить воду.)

Питво!

(Кладе ягідку винограду.)

Десерт! От і чудесно!

(їсть.)

Що ти сказати мав, послухать інтересно!

Ле Бре

Скажу, що ця твоя з бундючим панством гра

Не доведе тебе, мій друже, до добра!

Ну, от, чого добивсь ти нинішнім скандалом?

Сірано

(кінчає пиріжок)

Ефекту, братику!

Ле Бре

Ще й перед кардиналом!

Сірано

(спалахнув з радості)

Як! Був тут кардинал?

Ле Бре

І що подумав він!

Сірано

Похвалить Сірано.

Ле Бре

З яких би то причин?

Сірано

Він пише, – а кому з письменників не любо

На сцені бачити чужого твору згубу!

Я творові Баро зробив отут провал -

І з цього втішений, напевне, кардинал!

Ле Бре

Та скільки ворогів ти тут нажив!

Сірано

(їсть виноградинку)

Багато! А скільки?

Ле Бре

Сорок сім, коли не рахувати

Жіноцтва!

Сірано

Ну, лічи!

Ле Бре

Де Г'іш та Монфлері, Віконт Вальвер,

Баро, пани, що при дворі,

Вся академія…

Сірано

Доволі! Я щасливий!

Ле Бре

До чого ж приведе життя це неможливе?

Якого способу додержуєшся ти?

Сірано

Я шлях свій у житті не зразу міг найти,

Але знайшов-таки!

Ле Бре

Який же?

Сірано

Знаменитий! Якнайдивніше все на цій землі чинити!

Ле Бре

(знизує плечима)

Хай так! Але відкіль, по правді говори,

Зненависть ти таку узяв до Монфлері?

Сірано

(підводячись)

Подумай! Цей Сілен, остільки череватий,

Що пуза власного не може обійняти,

Ще причаровувать жіночу мріє стать

І як виходить щось на сцені белькотать,

То очі жаб’ячі на неї витріщає…

Недивно – кров моя при спогаді палає! –

Дозволив він собі дивитись так на ту,

Хто… Ах! Немов слимак по ніжному цвіту

Проповз огидливий…

Ле Бре

(вражено)

Як, як? Чи це ж можливо?

Сірано

(з гірким усміхом)

Що міг я покохать?

А правда, друже, диво?

(Міняючи тон, поважно.)

Так, я люблю.

Ле Бре

Кого ж? І не признавсь мені!

Сірано

Кого? Ах, що й казать! І мрії там смішні,

Не те, що про красунь, про найпоганшу навіть,

Де за окрасу ніс такий страшенний править,

Що перед власником за цілих п’ять хвилии

Раніш з’являється!… І саме з цих причин

Найкращу я люблю!

Ле Бре

Найкращу?

Сірано

Найдивнішу!

За всіх вродливішу, стрункішу…

(В знемозі.)

золотішу!

Ле Бре

Та хто ж це, господи?

Сірано

Питаєш, хто вона?

Ясна, як сонця світ, як смерті меч – страшна,

Сильце, поставлене природою самою

На бідолашних птиць, троянда, що красою

До себе знаджує, щоб згубу принести!

Той усміх – о, ніде такого не знайти!

Чи ступить, чи пройде, чи стане, чи погляне –

Венерн грація, солодкий чар Діани

Серед святих гаїв, між дивних дивовиж, –

Дарма, що навкруги сучасний наш Париж!

Ле Бре

А, чорт! Ну, все ясне!

Сірано

Ясне, як сонце зрана!

Ле Бре

Твоя кузина це, Мадлена?

Сірано

Так, Роксана!

Ле Бре

Гаразд! Ну, що ж, сміліш на приступ, друже мій!

Ті ж показав себе таким героєм їй!

Сірано

Ах, друже, не дивись крізь цю рожеву призму!

Хто має ніс такий, там мало й героїзму!

Усіх ілюзій я відрікся назавжди!

Буває – в теплу ніч, коли цвітуть сади

І їхні пахощі з тремтінням небувалим

Ловлю я цим смішним, химерним причандалом, –

У срібнім сяєві, що місяць розлива,

Ідуть закохані, і ніжні їх слова

Та млосні руки їх, навіяні жагою,

Видіння викличуть палке передо мною,

Немовби сам я йду в екстазі чарівнім

У парі з любою… Але усе, як дим,

Зникає: бачу враз я на стіні сусідній

Мойого носа тінь в потворності огидній!

Ле Бре

(зворушений)

Мій друже!

Сірано

Друже мій! Нелегко це знести!

Такий негарний я… Самотній.

Ле Бре

(жваво хапає його за руку)

Плачеш, ти?

Сірано

О, ні! Лишень не це! Хіба б воно годилось,

Щоб носом отаким ясна сльоза скотилась?

Нічого вищого на цій землі нема,

Як сльози, що любов дарує їх сама, –

То як же смів би я смішними їх зробити?

Ле Бре

Мій любий! Бог Амур буває то сердитий,

То ніжний, – примх його нікому не вгадать!

Сірано

Ах, Клеопатру я насміливсь покохать,

Але ж чи Цезар[12] – я? Кохаю Беренісу,

Але на Тіта[13] сам куди я схожий, к бісу?

Ле Бре

А розум! Сміливість! Хоч би мала оця,

Що перішуче так і мило без кінця

Поїсти зважилась тобі пропонувати, –

Ти ж бачив, як її палали оченята!

Сірано

(вражений)

А справді!

Ле Бре

Ну? Отож! Одвага – не біда!

Чи ж не помітив ти, яка була бліда

Роксана, стежачи за вашим поєдинком?

Сірано

Роксана?

Ле Бре

Так, вона! Своїм безумним вчинком

Ти вразив серце їй і розум полонив…

Признайся ж їй у всім!

Сірано

Так, щоб вона без слів

Мені в обличчя, в піс одверто засміяласьі

Ні, ні, не можу я, бо серце б розірвалось!

Воротар

(вводячи когось, до Сірано)

До вас, мій пане!

Сірано

Що? Дуенья! Боже мій!

Її дуенья!

СЦЕНА VI

Сірано, Ле Бре, дуенья.

Дуенья

Хай пробачить пан ясний -

Із вами стрітися мадмуазель

Роксана Хотіла б тайно десь…

Сірано

Зі мною?

Дуенья

(з реверансом)

Так, мій пане!

Щось хоче вам вона сказати…

Сірано

Щось… мені…

Дуенья

(знову реверанс)

Так, – і важливе щось!

Сірано

О, сили неземні!

Дуенья

Узавтра, як зоря засяє світлоока

Аврори ранньої, – у храм святого Рока

Рушає панночка.

Сірано

(спираючись на Ле Бре)

О боже!

Дуенья

Тож кажіть,

Де б вас могла вона по месі тій зустріть?

Сірано

(збезумівши)

Де… я… Ах, боже мійі

Дуенья

Скоріше ж!

Сірано

Я шукаю!…

Дуенья

Де?

Сірано

Зараз… зараз я… Стривайте…

Знаю, знаю! В кондитерській Рагно!

Дуенья

На вулиці якій?

Сірано

Що? Як? На вулиці? Ах, зараз, боже мій!

Так, так! Сен-Оноре!

Дуенья

Тож завтра. Пів на сьому.

(Пішла.)

СЦЕНА VII

Сірано, Ле Бре, потім актори, Кіжі, Брісайль, Ліньєр, воротар, музиканти.

Сірано

(падає в обійми Ле Бре)

Побачення – мені!

О, хто б повірив цьому!

Ле Бре

Що ж, ти вже не сумний?

Сірано

Я знаю лиш одно –

Відомо їй, що є на світі Сірано!

Ле Бре

Віднині будеш ти спокійний, як годиться?

Сірано

(в нестямі)

О! Викрешу я всі у грудях блискавиці,

На ціле військо я ладен піднять свій лук!

Я маю десять серць, я сотню маю рук!

Геть карликів смішних!

(Кричить:)

Я велетнів жадаю!

З деякого часу в глибині сцепи заворушились тіні акторів та актрис, чути шептання: починається репетиція. Музики знов сідають на свої місця.

Голос

(зі сцени)

Тс! Репетиція!

Сірано

(сміється)

Пробачте! Замовкаю!

Іде до виходу. У головпі двері входять Кіжі, Брісайль, кілька офіцерів, підтримуючи зовсім п’яного Ліпьєра.

Кіжі

Мій Сірано!

Сірано

Що там?

Кіжі

П’яний, як темна ніч,

Твій друг…

Сірано

(пізнаючи)

А, це Ліньєр!

Тобі важливу річ

Сказати має він…

Брісайль

Не може ночувати

Він дома…

Сірано

То ж чому?

Ліньєр

(ледве орудуючи язиком, показує зовсім зім’яту записку)

Ось… подивися… брате…

Цей лист… Сто чоловік у засідці

Сидить… За пісню, що я склав, хотять мене убить…

Сто чоловік… Еге… Найняв їх пан багатий…

Дозволь цю ніч мені… у тебе ночувати…

Сірано

Сто, кажеш? Ночувать у себе будеш ти!

Ліньєр

(злякано)

Але…

Сірано

(страшним голосом)

В дорогу! Марш!

(Показуючи на ліхтаря, що похитуючи держить воротар, цікаво дослухаючись до розмови.)

Бери ліхтар, світи!

Ліньєр хапає ліхтар.

Клянусь, що сам тобі я постелю сьогодні!

(До офіцерів.)

Ви назирці ідіть, як свідки благородні.

Кіжі

Сто чоловік, зміркуй!

Сірано

Сто? Мало, далебі,

Для цього вечора!

Актори і актриси в різноманітних костюмах, зійшовши зі сцепи, підходять до них.

Ле Бре

І нащо-бо тобі…

Сірано

Ах, буркотун Ле Бре!

Ле Бре

Навіщо цей п’яничка!

Сірано

(вдаряючи Ліньєра по плечу)

А! Тут причина е, мій друже, невеличка:

П’яничка цей, мовляв, ходячий жбан вина,

Ця бочка з хересом, барило це без дна, –

Шляхетна це душа і рицар бездоганний:

У церкві якось він у день святої Панни

Побачив, як черпнуть свяченої води

Та дама підійшла, що він її сліди

Ладен був цілувать… і що ж би ви гадали?

Він, що вода його від юних літ жахала,

Всю решту вихилив, не мружачися, вмить!

Актриса

(в одязі субретки)

Чудово!

Сірано

Правда ж бо, субреточко?

Актриса

(до інших)

Скажіть, –

Чому аж цілих сто на бідного поета

Чатують?

Сірано

Ну, вперед!

Зі мною ви ідете,

Панове, свідками, – тож будьте в стороні

І не втручайтеся!

Друга артистка

(сплигуючи зі сцени)

Дозвольте і мені

Піти! Цікаво ж як!

Сірано

Ходімо!

Перша актриса

(так само сплигуючи, до старого актора)

Ти, Касандре?

Сірано

Так, так, усі ідіть! Ви, докторе, Леандре,

Ти, Ізабелло! Всі! Нехай ваш пишний рій

З’єднає жартома в феєрії одній

Іспанську драму цю із фарсом італійським!

Ви з нами рушите шумним незбройним військом

І брязкотельцями та барвами всіма

Оточите двобій – одного із стома!

Всі жінки

(стрибаючи з радощів)

Чудово! – Браво! – Плащ! – Мій капюшон!

Жоделе

Ходімо!

Сірано

(до музикантів)

І вас запрошую – мотивами дзвінкими

Нас супроводити!

Музики приєднуються до кортежу. Всі беруть з рампи запалені свічки і розподіляють між собою. Утворюється факельний похід.

Чудово! Гроно дам,

Блискучі вояки…

А на чолі я сам

Веду їх уперед,

(виходить наперед, як каже)

подібний Сціпіону,

Я Цезар з Цезарів!

Додержуйте закону,

Мені не помагать, дивитися лишень!

Ну, друзі! Раз, два, три!

Гей, двері нав'стіжень!

Воротар одчиняє двері навстіж. Дається бачити закуток мальовничого старого Парижа, осяяного місяцем.

О, гляньте! Наш Париж у маренні втопає,

Блакитна ніч над ним у далі йде безкраї,

І Сена дзеркалом магічним виграє.

От декорації! Артистам простір є!

Що ж! Постараємось і відповідно грати!

Всі

До башти Нельської!

Сірано

(стоячи на порозі)

Так!

(повертається до субретки)

Зволили спитати

Ви, люба панночко, чому аж сотня там

Засіла, де поет іти лиш має сам?

На це я відповім, субретонько ласкава,

Що той поет – мій друг, і вся у цьому справа!

Виходить. За ним похід – Ліньер, похитуючись, на чолі, актриси під руку з офіцерами, актори, підскакуючи – рушає в ніч при звуках скрипок у мерехтливому сяйві свіч.

Завіса.