Сон. Наука сну, або Пробудження після неспокійної ночі

Давніші за Біблію

Колись дуже далеко й давно (а це інший спосіб мовити, що то сталося далеко) у великій єгипетській державі близько трьох тисяч років тому батьки, Яків та Рахіль, любили Йосипа над усіх синів своїх і, мабуть, саме через те одинадцять братів ненавиділи його. Якось, спонуканий бажанням зробити власний внесок у такий блискучий розвій родини, він не вигадав нічого кращого, як побачити сон, буцімто його сніп зачав уставати серед поля, а братові снопи вклонялися йому. А потім ще й сонце, місяць та одинадцять зір вклонилися йому.

І тоді зчинилася буча. Його звинуватили в зарозумілості й продали в рабство, і служив він царедворцеві фараоновому, аж поки опинився у в’язниці. Однак, здається, цей юнак, окрім того, що бачив дивні (й дещо мелодраматичні) сни, мав хист їх тлумачити. А товариші по ув’язненню — фараонові пекар та чашник — знічев’я оповіли Йосипові свої сни, і той попередив їх, що за три дні одного з них повісять, а другого — звільнять. Мовлено — зроблено. Вірніше: вві сні побачено, витлумачено, справджено.

Через деякий час фараонові наснилися два дивні сни, в яких він бачив семеро колосків здорових та добрих і семеро тонких та спалених вітром, а ще семеро корів гарного вигляду й ситого тіла, а тоді семеро корів бридких виглядом і худих тілом. А що звільнений з в’язниці чашник згадав про Йосипів хист, фараон вирішив випустити хлопця з в’язниці, і Йосип пояснив фараонові, що настануть сім літ достатку і треба скористатися з того й збирати збіжжя, бо потім ­настануть сім літ посухи і не буде нічого, крім запасу, що вони назбирають. І знову збулися його слова, і піднявся Йосип над єгипетським краєм. І, як це було в одному з найперших його сновидінь, брати вклонилися йому.

Як ви вже здогадалися, докладна версія цієї історії міститься в Книзі буття Тори чи то Старого Заповіту (на вибір читачів), а її кінематографічну версію можна побачити в анімаційному фільмі «Йосип, цар сновидінь», приквелі стрічки «Принц Єгипту» великого Стівена Спілберга.

Про пає, бáку та інших посередників

Не тільки в Біблії ми зустрічаємо багато (вельми багато) згадок про важливість снів. Ці нічні пригоди спрадавна пробуджували цікавість дуже різних народів і культур.

У грецькій міфології Сон мав тисячу синів, і всі вони були крилаті, бо мусили швидко діставатися з одного краю землі до іншого та роздавати сновидіння. Найвідомішим з-поміж них був Морфей, слава якого дійшла до наших днів і який мав навіювати сни та прибирати в них людської подоби.

Для гуарані[24] сни також можуть бути одкровеннями та джерелом знань. Посередники між надприродним світом і світом людей тлумачать їх за допомогою так званих пає[25], тобто ворожінь. Подейкують, нібито під час пригод, що відбуваються вві сні, духи напучають їх, як вилікувати хворобу, де знайти родючіші землі, як перемогти ворожих воїнів і навіть повідомляють ім’я дитини, яка має народитися.

Своєю чергою представники народу тоба в Гран-Чако[26], як і чимало інших тубільних народів, вважають, що вві сні душа відокремлюється від тіла. Цим вони пояснюють утому, яка іноді відчувається після сну: пустотливі душі можуть подорожувати так далеко, що повертаються лише через добу, і тільки тоді тіло відновлює свої сили.

Певма (pewma), або сон у мапуче[27], також сприймається як подорож, яку здійснює ам (am) — дух чи то аналогічне душі ефірне тіло, — аби предки та інші сили природи могли передати йому свої знання. Навіть сьогодні мапуче вдаються до такої щоденної соціокультурної практики: щоранку члени сім’ї переповідають одні одним свої видіння, розмірковують про їхні значення й спрямовують дії сновидця, вдаючись неодмінно до допомоги тлумача снів — pewmatufe.

Якщо ми перенесемося на інший край світу, де люди сплять, коли ми працюємо, нам стануть у пригоді бáку (baku) — істоти японської міфології (хоча походять вони з Китаю), чия повинність полягає в тому, щоб пожирати погані сни. Саме так: людина, якій сниться кошмар, може звернутися до цих послужливих створінь, аби ті трохи його пожували, і кошмарний сон зникне. Вони такі популярні (і недаремно), що навіть з’являються в «Покемоні» (поширеній відеогрі, а згодом анімаційному серіалі).

Охоронці сну

Поза різними космогонічними уявленнями про сни, що існували, існують та існуватимуть в історії людства, один невролог розвинув доволі складну теорію, покликану пояснити, як виникають сни й чому нам сниться те, що сниться. Звичайно, ми маємо на увазі Зигмунда Фройда, чия теорія несвідомого мала й має приголомшливий успіх у нашому, такому схильному до психоаналізу, суспільстві[28].

Перенесімося, однак, до Австрії кінця ХІХ — початку ХХ століття, коли цей лікар занотував власні сновидіння й сни своїх пацієнтів задля того, щоб виробити теорію інтерпретації снів. 1899 року публікація книжки під такою назвою не мала того резонансу, на який Фройд сподівався: жодне наукове видання не рецензувало її, нечисленні коментарі в пресі були негативними, і минули роки, перш ніж йому вдалося продати скромний наклад у 600 примірників.

«Поволі їдеш — далеко будеш», — кажуть знавці, й, здається, вони мають рацію. Адже в середині ХХ сторіччя теорія Фройда про природу та значення снів убралася в силу. Ба навіть більше: чимало його ідей входять до нашого щоденного слововжитку, були запозичені театром, кінематографом, образотворчим мистецтвом і літературою та навіть спричинилися до появи мистецьких течій, як це сталося з багатьма авангардистськими виражальними засобами: досить згадати важливість сну, позасвідомого та «ірраціонального» в сюрреалізмі чи дадаїзмі.

У своїй книжці Фройд стверджує, нібито кожен сон є справдженням якогось незадоволеного в години неспання бажання, що прибирає іншої подоби. Адже сни являють ганебні, бентежні й глибинні бажання, які утворюють їхній прихований сенс.

Однак вони не з’являються ні з того ні з сього, буквально. Цей блискучий медик доводить, що наш мозок має захисний механізм цензури або стримування, який дозволяє нам виразити ці неприйнятні імпульси (які, прокинувшись, ми пригадуємо у видозміненій та химерній формі) і водночас уникнути душевної тривоги, яку міг би викликати прямий прояв такого несвідомого бажання. Зрештою, не так вже й просто визнати, що ми хочемо спати з власною матір’ю, батьком, опікуном чи куратором. Тому Фройд називає сновидіння «охоронцями сну».

Деякі попередники

Хоча чимало більш давніх авторів і текстів висували ідеї щодо снів, жодному з них не вдалося виробити такої комплексної теорії, як це спромігся зробити наш друг Зигмунд. Заглибившись в історію, зазначимо, приміром, що Талмуд, стародавня релігійна книга юдеїв, стверджує, нібито всі сни мають прихований сенс, який необхідно витлумачити, оскільки він вельми відмінний від своєї видимості.

З іншого боку, ми можемо звернутися до грецької dream team[29] Сократ — Платон — Аристотель, яка філософствувала на майже всі уявленні теми. Перший з них, котрий багатьох доводив до нестями своїми нескінченними дошкульними запитаннями, вважав сни вираженням голосу свідомості. Другий у «Державі» вирізнив бажання потрібні (такі як голод) та непотрібні. Ці останні — стверджував він — з’являються у снах, і їх слід притлумлювати, бо вони являють те тваринне й ірраціональне, що є в кожному з нас. Знайомі слова, еге ж?

Аристотель, навпаки, вважав, що сни раціональні й дозволяють нам бачити речі більш виразно, ніж тоді, коли ми не спимо. В цьому він також мав деяку слушність: як ми побачимо в наступному розділі, чимало вчених, дослідників і митців розв’язували складні проблеми, притиснувшись щокою до подушки. І перелік цим не вичерпується.

Щоправда, жодна з цих ідей (з теорією психоаналізу Фройда включно) не дістала емпіричного визнання, що було неможливо у відповідні епохи. Безсумнівним є також значення, якого надають снам різні народні традиції: навіть у лотереях вдаються до снів, щоб відгадати виграшні номери. Ще 1604 року в Італії поширювалася La borsa d’oro...[30], книжка, що тлумачила сновидіння, підказуючи, які ставки робити. Подібні мудрощі досі вельми популярні в цій країні, де розвинулися різні «системи» для того, щоб спати й вигравати, як, приміром, неаполітанська smorfia[31], що поширилися на цілий світ до наших днів. На нашому континенті до цього в «Семи шаленцях» вдався Роберто Арльт[32]. Ще й сьогодні в Буенос-Айресі багато хто, промовляючи «п’ятнадцять» або «двадцять два», майже машинально додає «гарненька дівчина» чи «безумець», хоча й не належить до тих колоритних типів, які, сидячи за столиками в кав’ярнях, розмірковують над своїми ставками. Що, однак, може сказати нам про ці нічні видіння експериментальна наука?

Кінець царства Фройда?

У грудні 1977 року на майданчик впевнено вийшли двоє дослідників з Гарвардського університету — Аллан Гобсон і Роберт Маккарлі[33]. Вони надрукували статтю, в якій піддали різкій критиці теорію Фройда, що, на їхню думку, не відповідала зафіксованій діяльності мозку. Відтак вони запропонували модель синтезу активації, згідно з якою сни є не відповіддю на підсвідомі бажання, а результатом хімічного розряду нейронів стовбура головного мозку, що активується під час циклу REM-відпочинку.

Крім того, тоді ж активуються PGО (мосто-колінчасто-потиличні хвилі). Йдеться про електричні сигнали, що зароджуються в мості стовбура головного мозку, тривають у латеральних колінчастих тілах таламуса й завершуються у зоровій потиличній корі. Ці хвилі, що зароджуються за кілька секунд до REM-фази, припиняються разом із нею й мають пов’язуватися з нестямними рухами наших очей, як ми це завважили в попередньому розділі.

Згідно з цією моделлю, коли ми не спимо, мозок перебуває в стані неспання завдяки тому, що стовбур головного мозку вивільняє речовини, які дістали назви адреналіну та норадреналіну. А коли ми спимо, стовбур головного мозку виробляє інший тип сполук, а саме холінергічні (ну й назва!) речовини, що активують певні зони мозку й водночас притлумлюють інші за допомогою нейромедіатора ацетилхоліну, який з плином літ набув слави й значення у дослідженні снів.

Ці хімічні розряди стовбура головного мозку спонтанно активують певні зони, пов’язані з процесами бачення та емоцій. Оскільки наш ошуканий мозок не здатний орієнтуватися й робити судження, він не знає, що ми спимо, і діє так, начеб ми не спали. Тобто намагається розшифровувати (або синтезувати) отримувані ним безладні сигнали з тим, щоб надати якогось сенсу збуджуваним навмання стовбуром óбразам, думкам і відчуттям пам’яті.

Під цим кутом зору сни були б спробою нашого розуму пояснити спонуки й накопичення ацетилхоліну, що його стовбур головного мозку виробляє у REM-фазі. Іншими словами, ми переповідаємо собі щось на кшталт «історій», щоб надати якогось сенсу такому бомбардуванню хімічних сигналів. Насправді ці дослідники завважили, що, коли ввести ацетилхолін людям, які наміряються лягти спати, то сон REM настає набагато раніше.

Однак, на щастя, вченим, коли вони збираються на конгресах, подобається ламати списи й наводити дані та приклади, що здаються незаперечними. Тож невдовзі після того, як Гобсон і Маккарлі оприлюднили свою теорію, нові дослідження поставили під сумнів деякі їхні тези.

Сон повинен тривати

Одним із гаданих плюсів моделі синтезу — активації було твердження про цілковиту відповідність між сном і REM-фазою. Спочатку ніхто не наважувався поставити його під сумнів, але згодом деякі дослідники захотіли випробувати на міцність цей підмурок, який здавався таким незламним.

Ідеальним для цього уявлявся клінічно-анатомічний метод, що пов’язує психологічну функцію з певною невральною структурою. Як? Міркування приблизно таке: якщо у пацієнта травмована певна ділянка мозку і при цьому відсутня якась функція, можна припустити, що вони пов’язані між собою. Тобто активність якоїсь частини мозку співвідноситься з певною специфічною розумовою функцією (мовлення, бачення снів, розв’язання математичних задач тощо).

1861 року французький лікар Поль Брока[34] сповна застосував цей принцип. Так, йому вдалося спостерегти, що в разі травмування однієї вельми специфічної зони лобової частки (яку відтоді на його честь називають центром Брока) люди втрачають здатність розмовляти. Щоб продемонструвати цей взаємозв’язок, бідолашний Брока мусив вдовольнитися тим, що спочатку проводив досліди зі своїми пацієнтами, а тоді чекав, поки ті відійдуть у кращий світ. І щойно тоді він міг піддати їх автопсії та з’ясувати, яка зона мозку ушкоджена, й пов’язати це з вадою, яку мала людина перед смертю.

На щастя для дослідників, а надто для пацієнтів, завдяки технологічному поступові сьогодні ми — живі й здорові — можемо одержувати чудові картинки діяльності нашого мозку. З плином часу вчені розширили дослідження й спостерегли, що відбувається з REM-фазою у тварин, точніше у котів і щурів. Різні експерименти довели, що деякі травми мосту (чи то pons для любителів латини) стовбура головного мозку виключають фазу REM. Наступним кроком було дослідити, чи зникають також і сни. І тоді виникли проблеми. Бо якщо ніхто не зголошувався почепити котові балабончик, хто б наважився розбудити його й запитати, чи йому щось снилося? Та й невідомо, чи відповів би він бодай щось!

Отже, питання, чи існує зв’язок між мостом стовбура головного мозку та REM-фазою, залишилося поза диску­сією. Полеміку, однак, спричинило те, що інші експерименти довели: REM-фаза не обов’язково є синонімом бачення сновидінь.

Спати, снити, активувати (лімбічну систему)

На початку 1990-х років Марк Солмс[35], професор відділення нейрохірургії шпиталю Святого Варфоломія в Лондоні, досліджував пацієнтів із травмами стовбура головного мозку. Як і слід було чекати з огляду на їхній стан, вони не могли ввійти у REM-фазу, однак... бачили сни!

Солмс пішов трохи далі й проаналізував, що відбувається в мозку людей, у яких стовбур головного мозку в чудовому стані, але ушкоджені зони, пов’язані з пам’яттю й емоціями. І що в підсумку? Ці люди не могли бачити снів.

Відтак складалося враження, що сни може спричиняти хімічне збудження, яке виникло в будь-якій частині нашої голови, в тому числі у структурах мозку, відповідальних за емоції й пам’ять. Ці результати поставили під сумнів теорію Гобсона та Маккарлі, які стверджували, нібито активація думок, спогадів і емоцій не здатна збуджувати чи породжувати сни.

Щоб кинути трохи більше світла (або — в цьому випадку — темряви) на це питання, дослідники повернулися до лабораторій і продовжили роботу. Аллен Браун[36] разом зі своїми колегами з Національного інституту здоров’я США застосував PET (абревіатура від positron emission tomography, тобто позитрон-емісійну томографію), щоб дослідити, що відбувається в нашому мозку під час REM-фази, тобто в той період, коли ми з найбільшою вірогідністю бачимо сни.

Не наражаючись на великі несподіванки, вони ще раз пересвідчилися у значній активності мосту стовбура головного мозку, а крім того, спостерегли активність лише деяких дуже специфічних зон мозку, тоді як інші залишалися абсолютно бездіяльними.

І нарешті, працюючи з травмованими пацієнтами, вони завважили, що зони мозку, які беруть участь у створенні наших чарівних або моторошних сновидінь, складають лімбічну систему (яка опікується нашими емоціями й почасти пам’яттю) та майже повністю зоровий аналізатор (крім зорової кори, що є зоною, яка обробляє спонуки зов­нішнього світу). Своєю чергою лобові частки, пов’язані, зокрема, з поведінкою, плануванням та орієнтуванням, у той самий момент деактивуються.

«Перезавантаження» Гобсона

Після того, як деякі вчені розкритикували Гобсона та Маккарлі за їхню модель синтезу — активації, Гобсон продовжив досліджувати цю проблему. Їм закидали переважно те, що у не-REM-фазах сняться такі ж екстравагантні речі, що й у REM. І що хімічний розряд стовбура головного мозку не є єдиним фактором, відповідальним за структуру сновидінь. Однак існувало ще дещо.

З мужністю, гордістю та здобутими в ході експериментів новими даними Гобсон переборов ці закиди. Він визнав свою помилку й погодився з тим, що лімбічні зони вельми активні у REM-фазі, а відтак емоції відіграють у снах важливу роль. А проте він не здався і замість викинути білий рушник (чи то електроди) запропонував модель, в якій пов’язав мозок зі свідомістю: модель AIM (абревіатура від activation — input — modulation: активація — введення в дію — модуляція).

Ця нова опція дозволяє передбачати стани свідомості відповідно до трьох стрижнів. Перший з них — це активація, тобто ступінь активності мозку залежно від його електричної активності. Другий — введення в дію стимулів, коли визначається, якого ж походження — внутрішнього, зовнішнього чи комбінованого — створювані образи. І, нарешті, модуляція стосується хімічних сигналів, що переважають у кожному стані. Іншими словами, каналу, про який ідеться, — холінергічного (типового для REM-фази) чи адренергічного (типового для неспання).

Виходячи з цих трьох перемінних, стани REM, не-REM та неспання відрізняються за своїми характеристиками. Ясні сни, в яких ми можемо контролювати зміст того, що нам сниться (детальніше про це говоритимемо в розділі 5) формуються в гібридному стані між REM і неспанням.

Завдяки цій актуалізованій моделі Гобсон повернув собі славу або принаймні повернувся на ринг.

Поза тим, що експерти й далі досліджують, аналізують та обговорюють те, що відбувається з нами вві сні, ми принаймні маємо більш виразне уявлення про те, що відбувається в нашій голові, коли кладемо її на подушку.

І пучка солі

Ось, друзі-читачі, рецепт засинання.

Інгредієнти:

• кілька кілограмів фізичних вправ

• трохи просторової організації

• тонни візуальних елементів

• різні емоції

• елементи, властиві інстинктові, на свій смак

Приготування:

• Перш ніж розпочати, не забудьте прибрати будь-які сліди бажання, логіки та орієнтації.

• За допомогою приготованих інгредієнтів деактивуйте префронтальну кору. Так ви зменшите вплив розуму й волі та зможете краще всотувати сни.

• Активуйте лімбічні та паралімбічні зони, в тому числі мигдалеподібне ядро. Завдяки цьому надважливому крокові додадуться емоції.

• Дайте відправний гудок хвилям PGO. Якщо все гаразд, вони вирушать з мосту стовбура головного мозку, пройдуть через таламус і нарешті дійдуть до зорової потиличної кори, де будуть пов’язані з рухами наших очей.

• Введіть у дію базальні ядра — комплекс нейронних вузлів, розташованих у центральній білій речовині півкуль головного мозку: так вироблятиметься вся інформація інерційних рухів, що допоможе створити та обійти новий світ.

• Вдайтеся до допомогти асоціативної зорової кори, що дозволить створити óбрази сну.

• Блокуйте руховий вихід, аби не тікати стрімголов і не почати хвицатися чи рачкувати.

• Полежіть кілька хвилин (у ліжку чи де вам завгодно) при температурі близько 25 градусів за Цельсієм, і сон сам прийде до вас.

Поради:

• Для того щоб упродовж ночі вам снилося багато снів, залишайтеся довше в ліжку та підтримуйте температуру тіла, яка вам до вподоби.

• У разі, якщо ви не маєте вдосталь часу, можете зробити укол ацетилхоліну для прискорення процесу, хоча за наслідки ми не відповідаємо.