Сон. Наука сну, або Пробудження після неспокійної ночі

Меню снів

«Що б ви хотіли побачити вві сні цієї ночі?» Цю просту фразу Дітц, один із божевільних персонажів роману «Море-океан» Алессандро Барріко[37], щодня ставить іншому персонажеві, з яким бажає зустрітися вві сні. А й справді, кому — на заздрість багатьом — не хотілося б мати можливість вибирати зміст своїх нічних вигадок?

Інша істота, з якою можна порозмовляти, щоб ночі були цікавішими, — це добре відома любителям англійського фольклору маленька фея на ім’я Королева Меб. Подейкують, буцімто вона зазвичай проїздить у ліщиновій шкаралупі через носи сплячих людей і навіває їм різноманітні сни: гонорари — адвокатам, нові парафії — священикам і цілунки в губи — дамам. (Певна річ, цей стислий опис феї неможливо порівняти з Шекспіровим у його неперевершеній трагедії «Ромео і Джульєтта».)

Якби ми потрапили до роману «Сон пана судді» аргентинського письменника Карлоса Гамерро[38], то мусили б схрестити пальці, щоб не опинитися в мозку дона Урбано Педернери, судді Маліуеля. Цей персонаж переслідує й засуджує тамтешніх мешканців за те, що ті чинять у його снах, незалежно від того, як ці люди поводяться вдень.

Насправді під час розподілу снів комусь щастить більше, комусь менше. Одні борються з видіннями, що переслідують їх від ночі до ночі, або терплять та оживляють свої найпотаємніші страхи. Іншим приходять до голови чудові думки, які роблять їх переможцями. Ще в інших уві сні здійснюються їхні найзаповітніші мрії.

Розбудіть мене, будь ласка!

Кошмарний сон. Цього слова бояться діти, і не лише діти: óбрази, персонажі, дії, емоції та інші елементи утворюють у нашому мозку досконалу картину, що змушує нас сполохано прокидатися, після чого нам хочеться плакати або волати про допомогу. Нерідко в цьому ми можемо звинувачувати кінематограф. Адже ця індустрія створила незліченну кількість фільмів жахів, які (особливо якщо ми дивимося їх перед сном) змушують нас прокидатися серед ночі з моторошними відчуттями.

Коли йдеться про кошмарні сни, ми одразу згадуємо Фредді Крюгера, знаменитого персонажа стрічки «Кошмар на вулиці В’язів» (або інакше «Кошмарний сон», бо саме під такою назвою вона відома в наших широтах). Людям зі слабкою пам’яттю і тим, хто надто молоді, щоб устигли познайомитися з фільмом, коли він щойно вийшов на екрани, нагадаємо, що Фредді — серійний вбивця, якого мешканці містечка спалюють живцем. Аби помститися, йому не спадає на думку нічого кращого, як убивати одного за одним сплячих членів родин, винних у його смерті.

У наші дні сага про Крюгера може видатися навіть комічною, оскільки більшість цих серій була знята в 1980-ті роки і рівень зйомок та акторської гри був не з найкращих. А проте свого часу вони не раз слугували причиною кошмарних снів і здатні робити це й далі з дитячою аудиторією. Отже, панове батьки, майте на увазі: краще утриматися від вечірнього перегляду разом з дітьми цих чудес кінематографу, якщо не хочете, щоб удосвіта вас розбудив переляканий плаксивий голосок: «Я не можу спати, мені сняться кошмари».

Кобилиця ночі

У багатьох мовах кошмарні сни асоціюються з лихими істотами. Це продемонстрував Хорхе Луїс Борхес в одній із семи лекцій, які він прочитав 1977 року в театрі «Колізей» і які згодом були опубліковані під промовистою назвою «Сім вечорів». У цих текстах він згадує інкубів, римських демонів, які тиснуть на груди сплячим людям, навіваючи їм бентежні сни, та їхніх грецьких братів у перших, ефіальтів, що діють у той же спосіб.

Дійшовши до своєї улюбленої англійської мови, Борхес начебто погоджується з етимологами, які виводять слово «nightmare»[39] від латинського словосполучення «niht maere», що означає «демон ночі». Однак водночас він згадує дослівний переклад терміна — «кобилиця сну» — й нагадує про літературні образи в Шекспіра та Віктора Гюго, який в одній зі своїх поезій повертається до цього значення й уживає вираз «le cheval noir de la nuit» («чорний кінь ночі»). І справді, на картині «Кошмар» швейцарського художника Йоганна Генріха Фюсслі[40] зображена спляча жінка, на грудях якої вмостився демон, а з-за завіси до кімнати зазирає кобилиця[41]. Наприкінці лекції Борхес кидає нам виклик: «А раптом кошмарні сни — це шпарини до пекла? А раптом у кошмарних снах ми буквально перебуваємо в пеклі?» Ну, як тут спокійно спати! Чи ні?

На щастя, вчені не схильні так усе драматизувати і вживають визначення подібне до того, яке міг би запропонувати кожен з нас: «Поганий сон, що викликає такі сильні почуття, як страх, жах, туга або печаль». Він може мати й інші емоційні складові, приміром гнів. Так це принаймні тлумачить PubMed Health — база даних медичних та біологічних публікацій Національного центру біотехнологічної інформації США[42].

Як і більшість снів, кошмари виникають у REM-фазі. Зазвичай вони починають з’являтися в дитинстві (нехай підведе руку той, хто малим не бачив кошмарних снів!) і на цьому етапі є нормальним явищем. Крім того, жінки потерпають через них більше, ніж чоловіки. Часто вони з’являються після якоїсь прикрої події (приміром, переходу до іншої школи чи переїзду до нового помешкання, хвороби або будь-якої ситуації, що хоч і здається буденною, проте спричиняє значний стрес).

У дорослому віці кошмарні сни є формою боротьби з таким стресом і повсякденними страхами. Але стережіться! Існують ще й інші обставини, через які ночами нас можуть навідувати демони. Приміром, якщо ми йдемо на якусь вечірку й уживаємо багато алкоголю або якийсь наркотик. У ці хвилини нам, може, й весело і ми почуваємося душею компанії, однак, коли надійде час сну, наш мозок може зіграти з нами кепський жарт і запроторити в найстрашніші ситуації. Смачна й тривна вечеря також може спричинити моторошні сни, так само як і хвороба, що супроводжується високою температурою. І цілком імовірно, що кошмари виникатимуть частіше, якщо нам дошкуляють розлади сну, туга, тривога або депресія.

Їхні далекі родичі — нічні кошмари, в яких також домінує страх. Найбільше потерпають через них діти від 3 до 7 років, які в першу третину ночі прокидаються в поту, важко дихаючи. Проте ці страхи, на відміну від кошмарних снів, з’являються у не-REM-фазі й не запам’ятовуються в усіх подробицях.

Кандидатами є...

Як завжди, іронічний Оскар Вайлд закидав оптимістам: «Вони обіцяли нам, що сни можуть ставати дійсністю. Але вони забули додати, що кошмарні сни — це також сни». Щоб пояснити, чому виникають ці специфічні сновидіння, дослідники запропонували різні моделі.

Як ми вже зазначили в попередньому розділі, психоаналітична модель розглядає сни як вираження притлумлених бажань, що прибирають іншої подоби. Кошмари — це сни тривоги, які з’являються, коли животрепетний притлумлений зміст прокладає путь до свідомості. Іншими словами, виражається вві сні в (надто) прямій формі, а оскільки ці óбрази нам добре знайомі, вони викликають у нас таку тривогу, що ми прокидаємося.

Інше пояснення стверджує, що пацієнти, котрим сняться кошмарні сни, відчувають моменти тривоги, яка перевтілюється й виражається у цих вельми специфічних сновидіннях. Отже, кошмарні сни є свідченнями найсильніших емоцій, що нас непокоять; особливо це стосується людей, які пережили серйозну травму, байдуже — нещодавно чи давно.

Згідно з моделлю симуляції загроз, кошмарні сни — це віртуальні вияви того, як би ми діяли, якби опинилися в реальній небезпеці. Ці лихі сни допомагають нам активно засвоювати такі відповіді, а отже, дозволяють удосконалити наші навички, щоб уникати довколишніх загроз. Під цим кутом зору кошмарні сни розглядаються як адаптаційна перевага, що готує нас до небезпек цього світу, і тому ми їх бачимо. Чимало досліджень вказують, що дітям, які постійно стикаються з ризиками і насильством, сниться більше загроз, ніж дітям, котрі зростають у комфортній та безпечній атмосфері.

Вчені, як завжди, пропонують широкий спектр опцій, але зрештою наше запитання, ймовірно, залишалося б у силі: чому нам сняться кошмарні сни? Однак, на щастя, в цьому випадку виробили модель, яка поєднує різні точки зору й пропонує нам лише одну відповідь.

Перемогу здобуває...

Учені, які запропонували об’єднуючу модель, стверджують, що ми набуваємо пам’ять страху — швидку та адаптаційну, — яка дозволяє у майбутньому уникати помилок, здатних наразити нас на небезпеку. Це виробляється завдяки спонуці, що асоціюється з відповіддю на страх. Приміром, щоразу, побачивши шприц, ми знаємо, що, коли нам зроблять укол, буде боляче. Ми ніякі не ясновидці, а просто пам’ятаємо, що, коли побачили шприц уперше, нас укололи і нам було боляче. А оскільки той, хто обпарився молоком, плаче, побачивши корову, не дивно, що, стикаю­чись знову з цією спонукою, діти кричать і хвицаються ногами ще до того, як шприц піднесуть до них.

У кошмарних снах активується саме ця пам’ять страху, нерозривно пов’язана зі стресом або негативними подіями емоційного плану, такими як втрата роботи чи бійка з кимось. Як і чимало інших навичок, цю пам’ять легко набути, але позбутися її вельми складно, бо вона вимагає, щоб ми асоціювали певну специфічну спонуку з новою відповіддю. Щоб усунути таке специфічне сполучення пам’яті зі страхом, потрібна участь складної мережі нейронів, розташованих у різних зонах мозку (в тому числі в лімбічних, паралімбічних і префронтальній). Ці структури регулюють емоції, коли ми не спимо, але так само й коли спимо, і містять образ емоційної спонуки та асоційовану з нею відповідь на страх.

Хоч би як багато моделей намагалися їх пояснити, кошмарні сни існують (чи існували) споконвіків. Вони дошкуляють навіть мишеняті Міккі. У короткометражних стрічках «Нічний кошмар Міккі» та «Безумний лікар», створених у 1932-му й 1933 році відповідно, знамените мишеня переслідують ці похмурі видіння. У першому фільмі Міккі сниться, буцімто він одружений з Мінні і після народження їхнього першого сина з’являються сотні маленьких мишенят, які руйнують дім, а він не може нічого вдіяти. Тлумачення цього сну ми, звичайно, залишимо психоаналітикам.

У другій стрічці лихий лікар викрадає Плуто, а коли Міккі намагається врятувати приятеля, за ним женуться численні кістяки, врешті-решт його прив’язують до ліжка й різні електричні пили вже готові розрізати мишеня на шматки. Добре в кошмарних снах мишеняти те, що вони щоразу завершуються його обіймами з вірним і лагідним псом. І принаймні залишають нам промінчик надії, якщо ми дивимося їх перед сном.

Погашене світло запалило їхню уяву

В історії науки та мистецтв існує вдосталь оповідок про те, як сни допомогли розв’язати певні задачі. Одна з найвідоміших розповідає, що на створення теорії відносності Альберта Айнштайна надихнула низка побачених 1905 року снів, у яких він подорожував простором верхи на блискавці.

А ще подейкують, нібито дещо раніше, 1869 року, в Росії Дмітрій Менделєєв побачив уві сні, як хімічні елементи скупчуються в таблицю, утворивши вертикальні та горизонтальні ряди, і це надихнуло його на створення знаменитої періодичної системи.

Фрідріх Август Кекуле[43] — ще одна людина, якій пішло на користь те, що вона поклала голову на подушку. Сталося це 1885 року, коли він вивчав структуру молекул. Як і в усіх дослідженнях, деякі речовини уперто не хотіли розкривати свою внутрішню будову, однак не змогли протидіяти творчій силі REM. В одному з тих своїх численних снів, у яких він бачив ланцюги атомів і молекул, хімік угледів змію, що кусала власний хвіст, а тоді, обернувшись на коло, почала швидко крутитися. Прокинувшись, учений зрозумів, що відкрив молекулярну структуру бензолу.

Однак не лише фізика й хімія завдячують своїм поступом світові нічних видінь нашого мозку. Пол Маккартні зізнався, що мелодія Yesterday прийшла до нього вві сні. А щойно розплющив очі, розповідав музикант, він увімкнув магнітофон і зіграв її на роялі, щоб не забути. Втім, музична чіткість мелодії дещо сполохала його: він злякався, що це якась пісня, яка вже існує. Відтак Маккартні зачекав кілька тижнів, а тим часом розпитував різних людей з музичного середовища, чи вона, бува, їм не знайома, і лише після цього її оприлюднив.

Любителі літератури також багато чим завдячують хвилям PGO та їхній появі у REM-фазі. Роберт Льюїс Стівенсон розповідав, що в «чарівному кошмарному сні» — за словами самого письменника — йому привиділася центральна сцена роману «Химерна історія доктора Джекіла і містера Гайда». Це означає, що під простирадлом він витворив ту мить, коли Джекіл приймає наркотик, який перетворює його на похмурого Гайда, втілення зла.

Дружина письменника, почувши його відчайдушні крики, розбудила чоловіка, який став докоряти їй, мовляв, вона урвала його натхнення. Втім, зародку ідеї виявилося достатньо: Стівенсон узявся до справи й написав один із тих романів, які найкраще змальовують двоїстість добра та зла, що співіснують у кожному з нас.

А оскільки ми говоримо про кошмарні сни, зло та деякі жахіття, то можемо згадати й знаменитий роман Мері Шеллі[44] «Франкенштайн, або Сучасний Прометей». Від свого народження в 1818 році безіменне чудовисько, яке Віктор Франкенштайн створив під час ризикованого експерименту, мало безліч версій у театрі, художніх і навіть анімаційних фільмах. Їх є удосталь на будь-який смак, але правда полягає в тому, що це симпатичне (чи не дуже) чудовисько вперше з’явилося вві сні його авторки.

Ти наснився/наснилася мені минулої ночі

Сни такі цікаві, оскільки вводять нас у примарний, вигаданий світ, який створюємо ми самі, не дотримуючись жодних правил, які б обмежували нас чи вказували, щó бачити вві сні, а що — ні. Ми вільні робити, що заманеться, навіть те, на що фізично не здатні, або те, що обов’язок, воля чи мораль забороняють нам чинити. Саме так з’являються еротичні сни, і хоча прийнято казати, нібито дійсність перевершує найкращу вигадку, на цьому полі сни затято б’ються за першість.

Бачити вві сні іншого, іншу чи багато інших чоловіків або жінок не обов’язково означає зраду або невірність. Чи означає? Принаймні вони не з тих повідомлень, що відкриваються очам, коли перевіряють есемески. У цих фантастичних снах ми в різних ситуаціях утішаємося товариством знаменитої особи, яка нас дуже приваблює й заради якої — аби тільки ще раз її побачити — ми ладні дивитися нудні безсюжетні фільми.

Однак у наших снах з’являються не лише знаменитості. Ми здатні створювати сюжети, героями яких разом з нами може бути найближчий друг (для тих, хто вірить у дружбу чоловіка та жінки) або однокурсниця, заради якої ми записуємося на повторний курс з алгебри, аби тільки сидіти з нею в одній аудиторії. Завжди знайдеться сестра в перших, яка доводить нас до нестями. Втім, це може бути й сестра у других або у третіх. Облишмо стосунки з надто близькими родичами, бо це може призвести до родинних конфліктів — юридичних і навіть біологічних, а тоді все, що здавалося сном, перетворюється на кошмар. Ми можемо запросити навіть сусідку з п’ятого поверху, яка щойно розлучилася зі своїм хлопцем і потребує чиєїсь розради. Або й комбінувати різні ситуації й розширити коло учасників. Таке може тривати довго, але краще зупинімося на цьому. І перш ніж тема втратить свою принаду, повернімося до наукової очевидності.

Ми, чоловіки та жінки, різні та свідомі цього. Жінки більш чутливі й комунікативні, тоді як чоловіки більш вправні, коли йдеться про ручну роботу. Чоловіки отримують вищі бали (в середньому) за вправи з просторового сприйняття, а жінки переважають у лінгвістичних завданнях і жвавості мислення. Цим питанням присвячено чимало наукових досліджень. Менш відомою, здається, є та обставина, що у сфері снів ми також маємо певні відмінності.

Детально ми розглянемо це в наступному розділі, а поки що наперед зазначимо: чоловіки бачать сексуальні сни частіше від жінок. Це стверджує наука, і нам не залишається нічого іншого, як дослухатися до неї, принаймні доки не буде доведено протилежне. А якщо ми до того ж проаналізуємо всі чоловічі й усі жіночі сни, то завважимо, що відсоток еротичних снів у групі хлопців вищий. Інакше кажучи, варто хоч трохи вірити жінкам, коли ті скаржаться, мовляв, чоловіки тільки про «це» й думають. Вони принаймні присвячують «цьому» багато своїх пригод уві сні, набагато більше, ніж жінки. Досі не з’ясовано, чому так відбувається, хоча це вже не новина. Можливо, це закладено в генах?

На цьому вчені не зупинилися. Їм ще заманулося порівняти людей однієї статі залежно від того, одружені ті чи неодружені. Здається, чоловіки, які перебувають у шлюбі, бачать еротичні сни рідше. Можна висловитися й навпаки: холостяки частіше бачать себе вві сні такими собі королями ночі, й нічні полюції у них також трапляються частіше.

А от серед жінок немає такої відмінності: кількість еротичних снів у них однакова незалежно від того, холостячки вони, заручені, одружені чи розлучені. Різниця у цивільному стані призводить у них до різниці не в кількості, а в якості снів. Єдиною відмінністю, яку виявили ці дослідження, було те, що кількість нічних оргазмів більша у тих жінок, які скучили за своїми партнерами або сильно закохані, ніж у тих, які не мають на обрії нікого конкретного. Увага! Це могло б бути чудовим іспитом любові! Залишається тільки розвинути якусь гідну довіри методику, яка б дозволяла виявляти, наскільки яскраві сни сняться нашій парі.

Вологі сни

Часто еротичні сни чоловіків приходять не самі, й коли ті прокидаються, білизна на них волога внаслідок мимовільної еякуляції, що дістало назву нічної полюції (яка, однак, зовсім незаразлива). Хоча найімовірнішим видається, що таке трапляється, коли нам сниться щось утішливе, це, мабуть, не завжди так: деякі чоловіки запевняють, що мають полюцію, коли їхні сни позбавлені сексуального змісту.

Ці виверження можуть бути також механізмом організму, покликаним запобігти надлишку накопиченої сперми й підтримувати її в найкращих умовах для запліднення. Зазвичай найчастіше (хоча не виключені й винятки) вони трапляються під час періоду статевого дозрівання — етапу життя, коли наші гормони бунтують, піддаючи нас численним змінам, як розумовим, так і фізичним. У цей період ми прагнемо докорінно змінити свої звички; починаємо по-іншому дивитися на приятелів; на лобку, пахвах, ногах та обличчі у нас починає рости волосся; змінюється голос; наші статеві органи розвиваються... Зрештою, все може бути. У чоловіків до того ж починає вироблятися в промислових обсягах (звісно, це мовлено задля дотепу) статевий гормон тестостерон і розвиваються сперматозоїди. В цей період з’являються перші еякуляції, і часто це відбувається вві сні.

В історії нічні виверження тлумачилися по-різному. Як зазначає у своїй «Історії сексуальності» Мішель Фуко[45], Руф Ефеський, лікар, який практикував у І сторіччі н. е., вважав, що вони ще більше облегшують розслаблене вві сні тіло. А от його трохи молодший колега Гален Пергамський[46], навпаки, не бачив жодної полегші у виверженні сімені через відмову від парування.

Підводься та рушай

Чоловіки всього світу, скільки разів ви, прокинувшись й опустивши очі, бачили випнутий член? Щоб заспокоїти дружин, завважимо, що це зовсім не означає, що їм снилася сусідка, сестра в перших, вражаюча Скарлетт Йоганссон[47] або не менш привабливий Бред Піт[48] (залежно від уподобань кожного). Майже у всіх мужчин відбувається нічна ерекція під час REM-фази, і це цілком нормально.

Деякі зроблені в США та Франції досліди з тваринами, переважно з щурами й мишами (улюбленцями біологів), дозволили встановити, що певні зони мозку займаються узагальненням інформації, пов’язаної зі статевою функцією та ерекцією. Дві з них — це латеральна та медіальна преоптичні зони гіпоталамуса, який, серед інших речей, бере участь у роботі механізмів, що регулюють голод і ситість, сон і неспання, а також температуру тіла. Згідно з цими дослідами, медіальна зона бере участь у поведінці тварин при спарюванні, а латеральна робить це під час сну і не задіяна в процесі денної ерекції. Таким чином два види ерекції спричиняють різні механізми.

Щоб упевнитися в цьому, дослідники ушкодили латеральну преоптичну зону щурів і спостерегли, що кількість нічних ерекцій у тварин зменшилася, тоді як кількість денних залишилася незмінною. Тобто поки щур не спав, його статевий орган функціонував без проблем. Разом з тим, коли ушкодили медіальну преоптичну зону, щури вже не могли виконувати обряд спарювання. А коли цю ж таки зону стимулювали, у тваринок збільшилися сексуальна активність і кількість ерекцій.

У випадку людей однією з переваг ерекції під час сну є те, що вона допомагає діагностувати можливі розлади. Останні можуть мати органічно-біологічну або психологічну природу, і тест на нічну ерекцію дозволяє їх вирізнити. В чому полягає дослід? Всього лише в тому, щоб поспати пару ночей у лабораторії й визначити, надимається статевий орган чи ні. З цією метою лікарі розташовують кільцеподібні електроди в основі та в кінці статевого органа. За їхньою допомогою вимірюють швидкість, зміни окружності статевого органа та кількість ерекцій. І начеб цього було замало, учасники отримують як сувенір фотографію своїх досягнень (чи поразок, залежно від обставин).

Відтак, якщо під час сну статевий орган був напружений, відкидаються серед інших розлади гормональні, метаболічні та кровоносної системи. У цих випадках розлад — на щастя для одних і на біду для інших — має причини психологічного характеру.

Секс у лабораторії (все на благо науки)

Учені досліджують усе. І якщо ми так кажемо, то лише тому, що вони самі це демонструють. Наука має широкі ділянки для досліджень, і секс є однією з них. У нашому випадку одне з численних запитань може бути сформульоване таким чином: як впливає секс на сон і чи полегшують або ускладнюють сон близькі стосунки (що ближче, то краще).

Щоб відповісти на нього, деякі дослідники провели експеримент, у якому взяли участь чоловіки й жінки. Тим, хто люб’язно зголосилися співпрацювати, довелося мастурбувати, а після цього спати в лабораторії, де науковці, наче voyeurs[49], оцінювали якість сну. Підсумки виявили відсутність взаємозв’язку між сексуальною активністю та перешкодами для сну. А проте один із закидів на адресу цього дослідження стосувався того, що лабораторні умови надто відмінні від тих, коли сексуальні зв’язки або мастурбація відбуваються природним шляхом. Відтак, щоб уникнути кривотлумачень, кожен учасник мусив би взяти домашнє завдання й переповісти плин подій або запросити додому експертів, аби ті за ним спостерігали.

У ході іншого експерименту одружені чоловіки віком від 22 до 32 років повинні були впродовж десяти днів поспіль утримуватися від будь-якої сексуальної активності. Задум полягав у тому, щоб проаналізувати, що відбувається з ними вві сні після сексуального зв’язку, який вони мали, завершивши тривале стримування. Отже, після стількох безрадісних днів ці хлопці могли пустити чвалом свої інстинкти й мали ніч пристрасної боротьби. Висновок: кількість нічних ерекцій не збільшилася і проблеми зі сном не з’явилися. Однак, хоч це не було частиною експерименту, ми наважимося припустити, що наступного після скасування заборони дня вони прокинулися більш щасливими.

Кольорові сни

Часто, переповідаючи, що нам снилося, ми влазимо в шкіру кінорежисера. Робимося такими собі Кампанельєю[50] чи Спілбергом, і óбрази наших снів перетворюються на повно- або короткометражні фільми (залежно від здатності кожного згадувати). Яке ж величне це кіно! Щось, поза сумнівом, гідне останнього етапу Луїса Бунюеля[51]. Але як добрим режисерам нам належало б знати, якою буде наша стрічка — кольоровою чи чорно-білою. Щоб розв’язати цей сумнів, прикличемо на допомогу науку.

Численні дослідження 1960-х років засвідчують, що більшість снів кольорові. Під час неспання свідомі асо­ціації, які викликають у нас кольори, залежать від нашого особистого досвіду, а також від культурних факторів. А от кольори, що з’являються в снах, можуть походити як від цих свідомих асоціацій, так і від позасвідомих зв’язків: кольори, що з’являються, можуть бути пов’язані з тим, що видається нам важливим. Тобто з емоціями, покликаними привернути нашу увагу.

З іншого боку, нові дослідження виявили, що люди старшого віку бачать більше сірих снів, ніж молоді. Це може бути пов’язано з тим, що в дитинстві старших людей телебачення було чорно-білим. Щодо цього проведене 2006 року в Китаї дослідження виявило, що сільське населення, яке має чорно-білі телевізори, частіше згадує сірі сни.

Не слід забувати, що дослідження такого типу відбуваються як у лабораторіях, так і в домашніх умовах, де сплячих красунь і красенів будять, щоб вони записали, що їм снилося. А ми тим часом можемо дивитися за хроматичною шкалою сни, які найбільше нам до вподоби.