Уріж та його духи

ТРИ МАРМУРОВІ КУЛІ

Одного разу, я була тоді десь в сьомому класі, я знайшла в нашому садку три мармурові кулі діаметром приблизно десять сантиметрів. Тільки-но зійшов сніг. Кулі були одна рожева, дві білі. Вони були брудні й потріскані. І доволі важкі. Ніхто не знав, звідки вони взялися. Я чомусь думала, що це більярдні кулі, бо досі не бачила справжніх більярдних куль. Уявіть собі село 70-х років, де кожна незвична річ впадає в око, і ви зрозумієте, що три мармурові кулі не могли там з’явитися просто так. Жодного раціонального пояснення я досі не знайшла. Хто підкинув їх в наш садок і навіщо? Я думала, що кулі могли впасти з неба разом зі снігом. Я любила фантазувати, виходила увечері й дивилась на зорі й мені здавалось, що вони бринять, така напруга була в повітрі. Вдень я дивилась на розкішні хмари, задерши голову аж до болю в шиї. Випрана білизна ляскала на вітрі. Я думала, що хмари пахнуть так, як накрохмалена білизна.

Минуло багато років, і раптом я згадала про ті кулі, яким неможливо було знайти вжиток в господарстві. Вони виглядали в Урожі абсолютно чужими. Тепер я вірю, що ті кулі були принесені з іншого світу й подаровані мені, дитині, щоб я стала іншою серед людей. Ті кулі були ідеальної форми, вони котилися на твердій поверхні й загрузали на м’якій.