Уріж та його духи

НЕСЛУХНЯНІ ДІТИ

То було перед Першою світовою війною. Чомусь мені здається, що така сама історія могла трапитись в Індії з її кастовою системою. Священик мав сина-одинака. Хлопець, як то буває в селі, в дитинстві бавився з сільськими дітьми, а найбільше з дівчинкою-сиротою з бідної родини. Вони бавились у схованки в ярах, порослих терном і шипшиною, робили загати на потічках, вибігали на гору Ласки, а весною збирали найперші квіти в Куйдашці. Це таке місце на схилі гори, де найраніше розтає сніг.

Єгомость не дуже звертав уваги на цю дитячу дружбу, гадаючи, що син підросте й сам не захоче бавитися з дівчам, але щось пішло не так. Ці двоє так пасували одне одному, що не могли жити в розлуці. Вітцеві слід було повестися делікатніше, не травмувати чутливу душу підлітка, а він просто заборонив синові зустрічатися з дівчиною.

Не послухатися вітця — тяжкий гріх, а ще коли той отець особа, що має бути взірцем християнських чеснот. Одне слово, встид і ганьба. Порішили хлопця віддати в науку не в Дрогобич, а до Львова, якнайдалі. Але той щотижня приїжджав додому на ровері, а взимку на лижах. Через Городище, що за Ступницею. Майже сто кілометрів. Йшов до милої, свистом викликав її з хати, і дівчина не раз в самій сорочці тікала від своїх опікунів на Ласки.

Не було на то ради. Нарешті єгомость придумав хитрий план з родичами дівчини і сам обвінчав її зі старшим хлопом, поки син був на науці. Мало на тому скінчитись і, напевно, б скінчилось, бо церковний шлюб непорушний, і взагалі, святе таїнство, але тут почалась Перша світова війна, і молодого забрали до війська. Коли син священика про це довідався, то примчав зі Львова і забрав милу з хати чоловіка. Мало того: привів її до батьків на попівство. Як йому вдалося вмовити батьків на таке порушення християнських і суспільних звичаїв — невідомо. Може, пригрозив, що піде на війну і там шукатиме кулі на своє серце.

Невдовзі вертається чоловік з військом, бо тут ішли бої, й дізнається про такий трафунок. Кров у ньому скипіла, взяв з собою товаришів, зброю і подались вони забирати назад його власність. Прийшли до хати єгомостя, наробили ґвалту, отупілі від пороху, крові й видовищ чужого горя, а хлопець став на дверях, розкинув руки хрестом і так вчепився в одвірок, що троє дужих вояків не могли відірвати побілілі пальці. Та все одно забрали невірну жону.

Однак хлопцеві вже було байдуже. Дочекався, коли полк відступить, і забрав свою милу. Але вже не лишався в селі. Кажуть, виїхали до Франції. А батьки змушені були змінити парафію, бо встидно їм було. Леонтовичі — так звали цю родину.

Не думаю, що в селі когось дуже зворушила сила кохання. Люди з віком черствіють, а саме такі створюють громадську опінію.