Зачароване життя

12

Кабінет Крестомансі був великою, освітленою сонцем кімнатою, усі стіни якої зверху до низу були заставлені височезними стелажами з різноманітними книгами. У кутику стояв широкий стіл, але Крестомансі за ним не сидів. Він лежав на софі в розкішному зеленому халаті з вишитими золотом драконами, хапав обличчям промінчики сонця, і читав газету. Золота вишивка мерехтіла, наче підморгувала сонцю. Кет не міг відірвати від нього погляду. Він стояв відразу біля дверей, не наважуючись пройти далі, бо думав, що Крестомансі уже все знає. Маг підняв голову й усміхнувся.

— Не лякайся, — сказав він, відклавши свою газету. — Заходь до кімнати, сідай.

Він вказав на велике шкіряне крісло. Крестомансі поводився доволі дружньо, але Кет знав, що це ще нічого не означає. Він не сумнівався, що за зовнішнім спокоєм мага вирує вулкан гніву. Тому покрадьки підійшов до шкіряного крісла й сів. Воно виявилося одним із тих глибоких крісел, у яких зручніше лежати, аніж сидіти. Кет ковзнув до спинки крісла і зрозумів, що йому отак, напівлежачи, буде найзручніше дивитися на Крестомансі. Він відчув себе цілком безпорадним, але подумав, що мовчати не дуже ґречно, тому прошепотів:

— Доброго ранку.

— Ти вважаєш цей ранок добрим? Справді? — запитав Крестомансі. — Звичайно, у тебе на це є причини, чи не так? Але не турбуйся. Я не маю наміру знову говорити з тобою про жабу. Розумієш, останніми днями я багато думав про тебе…

— І даремно! — сказав Кет зі своєї напівсидячої, напівлежачої позиції.

Йому здалося, що якби Крестомансі зосередився на чомусь, що перебувало б на протилежному боці Всесвіту, то та річ не була б для нього дуже далекою.

— Це не завдало великої шкоди, — сказав Крестомансі. — Проте я хочу подякувати тобі. Бо історія з жабою наштовхнула мене на певні роздуми. І хоч у мене є сумніви, що ти маєш більше совісті, аніж твоя примхлива сестра, я хочу тобі довіряти. Як гадаєш, я можу довіряти тобі?

Кет не мав жодного уявлення, до чого це він, але з інтонації Крестомансі зробив висновок, що маг йому не надто довіряє.

— Ніхто ніколи мені раніше не довіряв… — обережно почав хлопець.

«Крім Джанет, — подумав він, — і то лише тому, що в неї не було вибору».

— Але чому б нам не спробувати, як ти гадаєш? — запропонував Крестомансі. — Я запитую про це, бо хочу, щоб ти брав уроки магії.

Чого-чого, а цього Кет не сподівався. Він був нажаханий, аж коліна задрижали. Неймовірними зусиллями над собою він заспокоївся, але страх не минав. Кет розумів, що коли містер Сондерс почне навчати його магії, то виявить відсутність будь-яких чаклунських здібностей, і тоді Крестомансі знову почне замислюватися над зачаклованою жабою. Кет прокляв ту мить, коли злякався за Джанет і взяв на себе провину за перетворення Евфімії в жабу.

— О, вам не слід цього робити, — сказав він. — Це може стати фатальним. Тобто, вам не слід мені довіряти. У мене чорна душа. Я злий. Таким я став у місіс Шарп. Якби я опанував чаклунство, то годі передбачити, чим би це закінчилося. Згадайте, що я зробив із бідолашною Евфімією.

— Це якраз і був той нещасний випадок. Сподіваюсь, що він більше не повториться, — сказав Крестомансі. — Якби ти знав, як поводитись і що робити, то навряд чи знову припустився б такої помилки.

— Так, але я міг би вчинити таку витівку зумисне, — запевнив його Кет. — Ви вкладете у мої руки таку можливість.

— Ти вже нею володієш, — сказав Крестомансі. — А чаклунського дару не приховаєш. Ніхто, з тих, хто ним володіє, не зможе втриматися, щоб його не застосувати. А чому ти вважаєш себе поганим хлопцем?

Це запитання застало Кета зненацька.

— Я краду яблука, — сказав він. — До того ж мені подобалися деякі витівки Ґвендолен.

— Мені також, — погодився з ним Крестомансі. — Цікаво було вгадувати, що вона придумає наступного разу. Пам’ятаєш її витівку з процесією мерзенних жуків? А чотирьох привидів?

Кет затремтів. Його занудило, щойно він про них згадав.

— Гаразд, — сказав Крестомансі та приязно усміхнувся Кетові, немов і не помітив страху на його обличчі. — З понеділка Майкл буде навчати тебе основ магії.

— Будь ласка, не треба.

Кет намагався виборсатися з тенет жахливого, слизького крісла, щоб умоститися в ньому зручніше.

— Я накличу хмари сарани. Я влаштую щось гірше, аніж Мойсей та Аарон.

Крестомансі сказав з іронічною усмішкою:

— Було б добре, якщо б ти зміг розсунути води Ла-Маншу. Подумай, скількох людей ти врятуєш від морської хвороби. І, зрештою, не переймайся. Ми не маємо наміру навчати тебе фокусів у дусі твоєї сестри.

Кет понуро причовгав до шкільної кімнати, де саме проходив урок географії. Містер Сондерс вичитував Джанет за те, що вона не знає, де була Атлантида.

— Звідки я мала знати, що та частина землі, яку ми називаємо Америкою, була Атлантидою? — запитувала Джанет Кета під час ланчу. — Зате я вгадала, що нею правили інки. У чому річ, Кете? Ти, схоже, готовий заплакати. Крестомансі довідався про претензії стариганя, який вимагає від нас гроші?

— Ні, ще гірше… — сказав Кет і розповів, що тепер вивчатиме.

— Це якраз те, що нам треба! — сказала Джанет. — Уміння чаклувати тобі у жодному разі не завадить. Ти зможеш застосовувати якісь нескладні закляття, якщо будеш практикувати. Після занять подивимося, які магічні книжки люб’язно залишила тобі твоя дорога сестричка.

Кет був радий, коли уроки знову розпочалися. Йому вже набридло мінятися тарілками з Джанет. До речі, хустинка Джулії, на якій було нав’язано безліч вузлів, уже перетворилася на діряву ганчірку. Після уроків вони взяли обидва підручники з магії, що їх залишила Ґвендолен, і пішли з ними до кімнати Кета. Джанет ця кімната дуже подобалася.

— Ця кімната набагато гарніша і веселіша, ніж моя. У своїй я почуваюся, як Спляча Красуня або Попелюшка, а вони були гарні та милі дівчата. Нумо, до роботи! Що це таке — просте закляття?

Вони сіли на підлогу і кожне схилилося над своїм підручником.

— Я хотів би навчитися обертати хлібини на соверени, — сказав Кет. — Тоді ми могли б розрахуватися з містером Беслемом.

— Поговорімо про щось інше, — сказала Джанет. — Я тут геть заплуталася. Ось послухай: «Проста вправа на плавучість. Візьми маленьке дзеркальце й поклади його так, щоб твоє обличчя було видиме в ньому. Продовжуючи дивитися в дзеркало, тричі обійди навколо нього у зворотному напрямку, і повтори закляття (двічі мовчки, а на третій раз вголос: «Підіймися дзеркальце, вище підіймися, над моєю головою замри, зупинися». Тоді дзеркальце підійметься». Я думаю, Кете, ти зможеш виконати цю вправу.

— Спробую, — із сумнівом промовив Кет, — а що означає «у зворотному напрямку»?

— Проти руху годинникової стрілки, — сказала Джанет.

— А я думав, що це означає повзти, — похмуро промовив Кет.

Джанет зміряла його поглядом.

— Я, звичайно, розумію, що ти ще маленький, — сказала вона, — але деколи ти здаєшся надто зляканим. Хтось тебе скривдив?

— Та ні, — відповів Кет, вельми здивований. — Навіщо?

— Я ніколи не мала брата, — сказала Джанет, — Ну добре, принеси дзеркало.

Кет приніс із шухляди своє маленьке дзеркальце й акуратно поклав його на підлогу.

— Я правильно його поклав?

Джанет зітхнула.

— Саме таке. Я знала, що ти його принесеш, тільки-но я тобі скажу. А чи можеш ти бути менш слухняним і добрим? Твоя слухняність дратує мене. Гаразд, — вона підняла книжку, — ти бачиш у ньому своє обличчя?

— Нічого іншого я в ньому не бачу, — сказав Кет.

— Дивно, але я бачу в ньому своє обличчя, — сказала Джанет. Отже, я також зможу зробити цей фокус.

— Ти на це спроможна більше, аніж я, — визнав Кет.

Тож вони обоє підійшли до дзеркала й разом почали проказувати слова закляття. Раптом двері до кімнати відчинилися. Увійшла Мері. Джанет з винуватим виглядом заховала книжку за спину.

— Атож, він тут, — сказала Мері.

Вона відступила вбік і пропустила до кімнати незнайомого молодика.

— Це Віл Саджинс, — сказала вона. — друг Евфімії. Він хоче поговорити з тобою, Еріку.

Віл Саджинс був високий, кремезний і досить вродливий хлопець. Його одяг виглядав так, ніби щойно нашвидкуруч почищений після роботи у пекарні. Хлопець був налаштований на сварку.

— Це ти перетворив Евфімію на жабу, чи не ти? — сказав він, звертаючись до Кета.

— Я, — відповів Кет.

Він не наважився сказати більше нічого в присутності Мері.

— Ти досить малий, — трохи розчаровано сказав Віл Саджинс. — Та хоч би скільки тобі було років, я не дозволю, щоб мою Евфімію перетворювали на казна-що. І ти її не чіпай. Зрозумів?

— Пробач мені, — сказав Кет. — Я більше такого не зроблю.

— Це добре, — сказав Віл Саджинс. — Але, Мері казала, що ти надто легко відбувся. Тож я провчу тебе, як годиться, й ти ніколи не забудеш моєї науки.

— Ні, ти цього не зробиш, — сказала Джанет.

Вона підскочила до Віла Саджинса й втисла в нього підручник «Магія для початківців».

— Ти втричі за нього більший, і він попросив пробачення. Якщо ти доторкнешся до Кета, я…

Вона забрала книжку від Віла Саджинса й похапцем перегорнула в ній кілька сторінок.

— Я зроблю твої ноги й тулуб цілком нерухомими.

— Цікаво, як ти це зробиш, — іронічно сказав Віл Саджинс, — без свого чаклунського дару? А якщо це у тебе й вийде, то я без проблем розчаклуюсь. Хоча, — сказав він, повертаючись до Мері, — ти могла б попередити мене, що він такий малий.

— Не такий і малий, коли йдеться про чари та інші неподобства. Вони обоє на це спроможні. Двійко справжніх хуліганчат.

— Гаразд, тоді я перший застосую чари. Мені це неважко, — сказав Віл Саджинс.

Він почав нишпорити у кишенях своєї вкритої квітчастим орнаментом куртки.

— Ось воно, — сказав він і вийняв щось схоже на шматок тіста.

Якусь мить він енергійно розминав його у своїх могутніх руках. Потім зробив з нього кульку й кинув Кетові під ноги. Кулька з глухим звуком впала на килим. Кет злякано подивився на неї, намагаючись вгадати, що буде далі.

— Вона тут лежатиме, — сказав Віл Саджинс, — до третьої години дня в неділю. Неділя — поганий час для відьомського ремесла, але це мій єдиний вільний день. Я чекатиму тебе на Божевільному Полі в подобі тигра. З мене виходить гарний тигр. Ти можеш також перетворитися на щось велике або на щось дуже маленьке, якщо захочеш, щоб усе закінчилося швидко. Але я тебе все одно провчу, хоч би ким ти був. Та якщо ти не прийдеш на Божевільне Поле, цей шматок тіста почне діяти й ти перетворишся на жабу, і будеш нею, доки мені заманеться. Гаразд, Мері, я пішов.

Віл Саджинс обернувся й вийшов із кімнати. Мері пішла було за ним, але не стрималася, повернула назад голову, і виходячи сказала:

— Подивимося, на кого ти будеш схожий, Еріку!

Кет і Джанет подивилися одне на одного, а потім на шматок тіста.

— Що мені робити? — запитав Кет.

Джанет кинула свою книжку йому на коліна й спробувала підняти кульку тіста. Але та неначе приросла до килима. Джанет не могла зрушити її з місця.

— Її можна підняти, лише прорубавши дірку в підлозі. Наші справи стають щораз гіршими, Кете. Якщо ти забув, то нагадаю, що я ненавиджу твою солоденьку сестричку.

— Це була моя провина, — сказав Кет. — Мені не слід було брехати про Евфімію. Не Ґвендолен, а моя брехня затягла нас у цю халепу.

— Халепа — доволі делікатне слово, щоб назвати те, що з нами зараз відбувається, — сказала Джанет. — У неділю тобі доведеться несолодко у битві з тигром. У понеділок з’ясується, що ти неспроможний до чаклунства. А якщо вдасться дожити до середи, то про всю цю історію стане відомо Крестомансі, щойно містер Бедлем прийде по гроші. А ти не думаєш, що Доля приготувала для нас на вівторок якийсь козир? Я думаю, тобі слід піти в неділю на поєдинок не перетворюючись. Віл Саджинс не зможе тебе дуже покалічити, правда? Думаю, це краще, аніж чекати, поки тебе перетворять на жабу.

— Ти маєш рацію, — погодився Кет, дивлячись на зловісну кульку з тіста. — Але мені хотілося б справді навчитися у щось чи в когось перетворюватися. Наприклад, у блоху. Він тоді розчухав би себе до крові, намагаючись мене спіймати.

Джанет засміялася.

— Погляньмо, може, знайдемо таке закляття.

Вона повернулася, щоб узяти книжку «Магія для початківців» і вдарилася головою об дзеркало. Воно дзенькнуло в повітрі нарівні з її лобом.

— Кете! Це зробив один із нас! Дивись!

Кет подивився без будь-якого інтересу. У його голові крутилися зовсім інші думки.

— Думаю, це була ти. Ти майже нічим не відрізняєшся від Ґвендолен, а тому спроможна проказувати закляття. А про те, як перетворюватися на всілякі речі чи істоти, навряд чи написано в одній із цих книжок. Цього навчає Вища Магія, а не Магія для початківців.

— Тоді я пошукаю тут закляття, яким можна опустити це дзеркало вниз, — сказала Джанет. — Не те щоб я хотіла бути чарівницею. Та що більше я спостерігаю за чаклунством, то більше воно здається мені створеним для шкідливих витівок.

Вона відкрила було книжку, але у цю мить хтось постукав у двері. Джанет ухопила стілець, який стояв біля Кетового ліжка, й стала на нього, щоб затулити собою дзеркало. Кет похапцем опустився на одне коліно, прикриваючи ним кульку з тіста. Ні вона, ні він не хотіли нових неприємностей. Джанет закрила «Магію для початківців» і тримала її так, щоб не було видно, що це за книжка, й махнула нею в бік Кета.

— Іди-но до саду, Мод, — проказала вона.

Міс Бессемер сприйняла це як дозвіл зайти. Вона відчинила двері й увійшла до кімнати з цілим набором дріб’язкового непотребу. Навіть з її пальця звисав старий надщерблений чайник. — Я принесла речі, які обіцяла вам для облаштування хатинки, — сказала вона.

— О, дуже вам дякуємо, — сказала Джанет. — А ми щойно читали вірші.

— О, а я була переконана, що то ви мене кликали, — сказала міс Бессемер, сміючись. — Моє прізвище Мод. Можна, я покладу все це на ліжко?

— Так, звичайно, дякуємо, — сказав Кет.

Ані він, ані Джанет не наважувалися підійти. Вони вигиналися, щоб подивитись, як міс Бессемер складає свою ношу на ліжко, й щиро дякували їй. Щойно жінка вийшла, вони зарилися в ту купу мотлоху з надією знайти там щось цінне. На жаль, таких речей там не було. Як сказала Джанет, — якби вони справді хотіли гратися в домогосподарство, їм би вистачило для умеблювання будинку двох стільців та старого килима, але для продажу вони зовсім не годилися.

— Вона молодець — пригадала нашу розмову, — сказав Кет, запихаючи ту купу мотлоху до своєї шухляди.

— Але тепер і ми повинні пам’ятати, що хотіли побавитися у домогосподарство, — похмуро промовила Джанет. — Так ніби ми не маємо інших нагальних справ. Зараз я опущу це дзеркало вниз, я неодмінно його опущу!

Але дзеркало відмовлялося опускатися. Джанет використала всі три закляття, знайдені в обох книжках, а воно й далі висіло в повітрі на рівні її голови.

— Спробуй-но ти, Кете, — сказала Джанет. — Ми не можемо залишити його тут.

Кет відірвав свій похмурий погляд від кульки тіста. Вона досі була круглою. На ній не залишилося й сліду від його коліна, після того, як він на неї присів. Це його стривожило. Хлопець зрозумів, що ці чари були дуже сильні. Та коли Джанет звернулася до нього, він зітхнув і простяг руки, щоб опустити дзеркало вниз. Після спілкування з Джулією, він зрозумів, що будь-яке просте закляття можна легко зламати. Дзеркало не опускалося ні на дюйм, але ковзало у повітрі. Кет був заінтригований. Він ухопився за дзеркало обома руками, відштовхнувся ногами від підлоги й полетів по кімнаті.

— Нічого собі! Клас! — сказала Джанет.

— Справді, чудово! — підтвердив Кет. — А тепер ти спробуй.

Потім вони полетіли удвох. Дзеркало ковзало з тією швидкістю, яку вони могли йому дати, й легко переміщало по кімнаті їх обох. Джанет зрозуміла, що найкраще місце для початку польоту — віко скрині. Слід було стати зверху на нього і сильно відштовхнутися. Потім, задерши ноги, вони перелітали через кімнату і приземлялися на ліжко Кета. Не раз падали на килим, заплутувалися в ньому й дзвінко сміялися. У цей момент постукав і ввійшов до кімнати Роджер.

— Яка цікава гра! — сказав він. — Ми про неї ніколи не думали. А можна мені трохи політати? Щойно у селі я зустрів химерного зизоокого чоловіка, Ґвендолен, і він передав для тебе лист.

Кет зіскочив на килим і взяв лист. Він був від містера Нострама. Ця звістка настільки ощасливила Кета, що він сказав Роджерові:

— Зроби двадцять польотів, якщо хочеш, — і підбіг із листом до Джанет. — Прочитай його швидше. Про що там?

Містер Нострам міг їх врятувати. Хоч він і не був знаменитим чаклуном, але перетворити Кета на блоху йому було під силу, лиш би Джанет гарненько попросила. Та й навчити малого якомусь нескладному заклинанню, щоб усіх довкола переконати, що він — чаклун, він би також, напевно, не відмовився… Звичайно, старий некромант не був багатий, зате його брат, Вільям, мав неабиякі статки. Він міг би позичити Кету необхідну суму, щоб відкупитися від містера Беслема.

Діти сиділи поруч на ліжку і читали лист, поки Роджер літав по кімнаті, зачепившись за дзеркало і регочучи з утіхи. Містер Нострам писав:

«Моя дорога та улюблена ученице, я нині прибув до вас і перебуваю у номері готелю «Білий Олень». Дуже важливо (повторюю, надзвичайно важливо), щоб ти приїхала до мене в суботу пополудні разом зі своїм братом.

Твій люблячий і гордий учитель Генрі Нострам».

Прочитавши ці слова, Джанет знову розхвилювалася і навіть тихенько застогнала.

— Сподіваюся, це не погані новини, — сказав Роджер, пролітаючи повз них із задертими ногами.

— Ні, це найкращі новини, на які ми могли сподіватися, — сказав Кет.

Він штурхнув Джанет під бік, щоб змусити її усміхнутися.

Вона слухняно всміхнулася, але Кетові так і не вдалося переконати її, що це добрі новини. Навіть тоді, коли вже мав таку можливість.

— Якщо він навчав Ґвендолен, то одразу виявить підміну, — сказала Джанет. — І навіть якщо одразу не зрозуміє, то його з часом однаково зацікавить мета твого перетворення на блоху. Цікавість — почуття притаманне нашому світу. І звичайно, він запитає, чому цього не могла зробити я. Може, сказати йому правду?

— Ні, не можна, бо він любить Ґвендолен, — пояснив Кет.

Щось підказувало йому, що містер Нострам буде невдоволений не менше, ніж Крестомансі, коли дізнається, що Ґвендолен втекла до іншого світу.

— І він має щодо неї якісь плани.

— Тому й надіслав цей лист, — роздратовано сказала Джанет. — Він явно думає, що я усе знаю. Якби ти запитав мене, Кете, про що тут йдеться, я б відповіла, що це чергова клята витівка твоєї сестри!

Ніщо не могло переконати Джанет, що порятунок близько. А от Кет у цьому не сумнівався, тому й заснув у доброму настрої, а прокинувся майже щасливим. Настрій йому не зіпсував навіть холодний, як тіло жаби, кусок тіста, на який він наступив. Щоб надалі оминати його, він лише кинув зверху підручник «Магія для початківців». Потім звернув увагу на дзеркало, яке висіло посеред кімнати, відсунув його до книжкової полиці і прив’язав шнурівкою від черевика. Джанет виглядала ще гірше, ніж вчора. Джулія причарувала до неї комара, який від сніданку літав за нею, дзижчав і кусав доти, поки Кет не уколошкав його своїм підручником з арифметики. Покусана комаром, під кривими поглядами Джулії та Мері, очікуючи неминучої зустрічі з містером Нострамом, Джанет ставала дедалі дратівливішою й нещаснішою.

— Тобі добре, — похмуро сказала вона, коли вони пленталися пополудню до села. — Ти виріс з усією цією магією. Вона тобі звична. Але для мене це все дивно, а найгірше, що це назавжди. А ще більший страх на мене наводить думка, що це не назавжди. От уяви, Ґвендолен набридне її новий світ і вона захоче повернутись сюди. Тоді я буду змушена повернутися до себе, а ти залишишся сам на сам з усіма цими проблемами.

— О, я певен, що цього не станеться, — відганяючи від себе похмурі думки, сказав Кет. — Вона, напевне, не повернеться.

— Та невже? — перепитала Джанет.

Щойно вони вийшли з воріт замку, як усі мамусі швиденько позабирали своїх дітей на подвір’я, і галявина посеред села враз спорожніла.

— Як я хочу додому… — застогнала Джанет зі сльозами на очах. Зараз їй найбільше хотілося кинутися навтьоки з села.