Зачароване життя

9

Кет був, мабуть, так само приголомшений, як і дивна дівчина, яку звали… Джанет Чант. «Джанет Чант… Може, Ґвендолен має сестру-близнючку, про яку вона мені не розповіла?» — думки хаотично роїлися в його голові.

— Але моє прізвище також Чант, — сказав він.

— Та невже? — перепитала Джанет.

Вона стала навколішки, не злазячи з ліжка, й замислено запустила пальці у волосся.

Ґвендолен ніколи б так не зробила.

— Твоє прізвище справді Чант? Воно взагалі не дуже поширене. І ти подумав, що я твоя сестра? Відколи прокинулася у ванні, все намагаюсь до двох додати два і в мене чомусь виходить п’ять. Де ми?

— У замку Крестомансі, — сказав Кет. — Крестомансі запросив нас сюди жити через рік після загибелі наших батьків.

— Отакої! — сказала Джанет. — Моя мама й тато живі й копають одне одного ногами! Принаймні так вони робили, коли я побажала їм на добраніч учора ввечері. Хто такий Крестомансі? Ти можеш розповісти мені щось про себе?

Спантеличений і збентежений, Кет розказав, як і чому він та Ґвендолен оселилися в замку, про всі її чаклунські витівки.

— Ти хочеш сказати, що Ґвендолен справді була чаклункою? — вигукнула Джанет.

Кет не хотів, щоб вона говорила була. Адже він щораз більше переконувався, що справжню Ґвендолен вже ніколи не побачить.

— Звичайно ж, вона чаклунка, — сказав він. — А ти що, ні?

— Святе небо, ні! — вигукнула Джанет. — Хоча я, напевно, стала б нею, якби завжди жила тут. Відьми ж у вас частенько зустрічаються, еге ж?

— І відьмаки та некроманти, — сказав Кет. — Але чарівники та маги трапляються рідше. Я думаю, містер Сондерс — маг.

— Цілителі, знахарі, шамани, мольфари, ворожбити? — швидко запитала Джанет. — Босоркані, факіри, відьмаки? Їх також хоч греблю гати?

— Більшість із них живе серед простих людей, — пояснив Кет. — Потороча — взагалі брутальна особа. А справжні маги — дуже сильні й розумні.

— Зрозуміло, — сказала Джанет.

Вона замислилася на хвилинку, а потім якось по-хлопчачому скочила з ліжка. Ґвендолен так ніколи б не зробила.

— А влаштуймо обшук, — сказала вона, — на той випадок, якщо люба Ґвендолен була такою доброю, і залишила нам цидулку.

— Ти покладаєш на неї надто великі надії, — сказав Кет невтішно. — Як ти думаєш, де вона зараз?

Джанет подивилася на нього і побачила розпач у його очах.

— Пробач, — сказала вона. — Я більше не буду. Але ти ж розумієш, чому я на неї розгнівана? Схоже, вона закинула мене сюди, а сама подалася деінде. Сподіваймося, вона має для цього вагому підставу.

— Вони відлупцювали її черевиком і відібрали чаклунський дар, — сказав Кет.

— Угу, ти це казав, — розсіяно відповіла Джанет, продовжуючи висувати шухляди позолоченого туалетного столика. — Я вже боюся отого Крестомансі. Ти впевнений, що у неї відібрали здатність чаклувати? Якщо це справді так, то як вона могла все це зробити?

— Я цього також не розумію, — сказав Кет і собі зайнявся пошуками. Тепер він віддав би свого мізинця за одне-однісіньке слово від Ґвендолен. Хлопець почував себе жахливо самотнім.

— Чому ти ходила у ванну? — запитав він і подумав, що не завадило б і там пошукати.

— Насправді, я не знаю. Але пам’ятаю, що прокинулася саме там, — сказала Джанет, витягуючи з нижньої шухляди пучок заплетеного в косу волосся. — Здавалося, ніби мене протягли крізь живопліт, голу-голісіньку, тому я дуже змерзла.

— А чому ти була роздягнена? — запитав Кет, марно перебираючи спідню білизну Ґвендолен.

— Минулої ночі було досить спекотно, — сказала Джанет. — Тому й роздяглася. Отож я блукала замком, намагаючись збагнути, куди мене занесло? А коли зайшла у цю казкову кімнату, то вирішила, що мене перетворили на принцесу. На ліжку лежала нічна сорочка, і я її накинула на себе.

— Але ж ти її одягла задом наперед, — сказав Кет.

Джанет якраз переглядала речі, що стояли на полиці над каміном. Вона зупинилася й почала пильно вдивлятися у стрічки на нічній сорочці.

— Серйозно? О, я напевне, помилюся іще не один раз. Тільки глянь на цей вишуканий гардероб! Треба покопирсатися у її шафі. Отож я знову вийшла у довгий зелений коридор, але від страху мене почало трясти і нудити. Тому, довго не думаючи, я швиденько повернулася до ліжка й лягла спати. Мені так хотілося вірити, що це все був лише поганий сон. Але натомість з’явився ти. Знайшов що-небудь?

— Ні, — сказав Кет. — Але ще залишилася її коробка.

— Мабуть, те, що ми шукаємо, там, — сказала Джанет.

Вони присіли навпочіпки й відкрили коробку. Речей всередині було небагато. Кет знав, що Ґвендолен мала звичку брати з собою усе необхідне. Отже, тут лежали дві книжки з основ магії: «Елементарні закляття» та «Магія для початківців» і кілька листків приміток, написані широким, круглим почерком Ґвендолен.

— У неї почерк достоту як мій. Чому вона не взяла зі собою ці книжки?

— Напевне, вони для початківців, а вона вже досягла високого рівня у вивченні магії.

Вона відсунула книжки та записи вбік, і з них випала червона книжечка зі сірниками. Джанет підняла її, відкрила й побачила, що половина сірників уже спалені, хоча навіть не були витягнуті з книжечки.

— Щось мені підказує, що тут якесь закляття, — сказала вона. — А що це за листи?

— Напевне, це любовні листи моїх батьків, — сказав Кет.

Заадресовані листи досі лежали в конвертах з марками. Джанет вмостилася на килимі, поклала їх перед собою і почала переглядати.

— Ці чорні марки вартістю одне пенні кожна. На кожній із них зображено обличчя якогось чоловіка, схожого на короля. Хто зараз править країною?

— Карл Сьомий, — відповів Кет.

— А хіба не Георг? — запитала Джанет.

Та піднявши голову, зустрілася зі здивованим поглядом Кета, й знову втупилася у листи.

— Я бачу, твої батьки обоє мали прізвище Чант. Чи не були вони двоюрідними сестрою та братом, от як мої батьки? Моя бабуся була проти їхнього одруження, адже довкола говорили, що такі шлюби нещасливі.

— Я не знаю… Еееее… Можливо… Принаймні вони були вельми схожі між собою, — сказав Кет і ще більше відчув свою самотність.

Джанет також було самотньо. Вона запхнула крихітну книжечку з дев’ятьма сірниками під рожеву стрічку, якою були акуратно перев’язані листи, адресовані Керолайн Чант (як і Гвендолен, вона любила чистоту і порядок), і сказала:

— Обидві високі й світловолосі, з блакитним очима. Мою маму також звуть Керолайн. Кете, я, здається, починаю дещо розуміти. Ну ж бо, Ґвендолен, підкажи нам, де шукати.

Сказавши це, Джанет висипала на килим увесь вміст коробки Ґвендолен: теки, папери, письмове приладдя, стиральні гумки і сумку з написом: «Сувенір із Блекпула». На дні скриньки був схований рожевий аркуш паперу, списаний каліграфічним почерком Ґвендолен.

— Я знала, що знайду щось, — радісно крикнула Джанет, витріщившись на списаний листок. — Так я й думала! Вона така ж потайна, як і я!

Вона поклала лист на килим, щоб і Кет зміг прочитати написане. Ґвендолен писала:

«Дорога моя Заміно, я змушена покинути це жахливе місце. Ніхто мене тут не розуміє. Ніхто не помічає мого таланту. Ти незабаром це зрозумієш, бо позаяк маєш бути моєю точною копією, отож будеш і відьмою. Вони не знали про всі мої можливості, бо я добре приховувала їх. Якось мені стало відомо, як можна переселитися в інший світ, і я туди втекла у пошуках кращого життя. Я знаю, що буду там королевою, як мені колись напророчили. Існують сотні інших світів, одні кращі за інші. Вони утворюються тоді, коли відбувається якась велика історична подія, грандіозна битва або землетрус, в результаті яких можуть виникнути дві інші речі. Хоч вони виникають одночасно, проте існувати разом не можуть, тому світ розколюється на два світи, які опісля стають іншими. Я знаю, що у різних світах існують інші Ґвендолен. Одна з них прийде сюди, коли я піду, бо тут утвориться пустота, яка затягне її. Проте не журися, моя люба Заміно, якщо твої батьки ще живі. Якась інша Ґвендолен прийде і на твоє місце, щоб стати тобою. Адже ми всі дуже розумні. Вірю, що ти зможеш перетворити життя Крестомансі на пекло, а я тобі буду дуже вдячна за це.

P. S. Твоя люба Ґвендолен.

P.P. S. Спали це.

Скажи Кетові, мені дуже прикро, але йому доведеться виконувати все, що накаже йому містер Нострам».

Прочитавши це, Кет безвільно опустився на килим поруч із Джанет. Він зрозумів, що вже ніколи не побачить Ґвендолен. Схоже, йому тепер доведеться назавжди бути з її заміною. Коли ти знаєш людину так, як Кет знав Ґвендолен, то навіть найточніша копія не зможе її замінити. По-перше, Джанет не чарівниця. По-друге, у неї зовсім інший вираз обличчя. Та й Ґвендолен ні за що на світі не дозволила б, щоб її отак перекинули в інший світ. Джанет була більше схожа на нього — спокійна, тиха й врівноважена.

— Цікаво, як мама й тато сприймуть мою заміну? — сказала, вона й усміхнулася крізь сльози. Та наступної миті опанувала себе і запитала: — Ти не заперечуватимеш, якщо я не спалюватиму цього листа? Це єдиний доказ, що я не схибнута дівчина Ґвендолен, яка вирішила, що вона — Джанет Чант. Можна мені заховати цього листа?

— Цей лист належить тобі, — сказав Кет.

— І твоїй сестрі, — сказала Джанет. — Нехай Бог благословить її маленьку, солоденьку, брехливу душу! Не ображайся на мене, Кете. Я захоплююся нею! Вона вміє широко мислити. Тобі також слід захоплюватися нею. Ану, подивимося, чи у кімнаті твоєї сестрички знайдеться добрий сховок для мого листа. Мені буде спокійніше, якщо вона його не знайде.

Джанет, не випускаючи листа з рук, стрибнула до позолоченого туалетного столика, ухопилася за дзеркало у важкій золотій рамі й покрутила його. «Ґвендолен би так ніколи не стрибнула», — подумки відзначив Кет, схопився на рівні ноги й подався за нею. На зворотному боці дзеркала була фанера. Джанет нігтями підважила її та вийняла з рами.

— Я так завжди роблю вдома зі своїм дзеркалом, — пояснила дівчина. — Це добра схованка. Єдине місце, про яке мої батьки навіть не здогадуються. Мама й тато у мене чудові, але надто цікаві. Мабуть, це тому, що я — єдина дитина. А мені подобається мати таємниці. Я пишу собі оповідки, а вони неодмінно хочуть їх прочитати. Кете, поглянь, ось тут якісь пурпурові плями, як у далматинців.

Вона показала Кету знаки, намальовані на червоній поверхні скла.

— Думаю, це знаки кабали, — припустив Кет. — Закляття.

— Можливо, вона про це також здогадалася, — підтвердила Джанет. — Гадаю, мати двійника — справжнісіньке пекло. Ми однаково мислимо і робимо все однаково.

З цими словами вона притиснула лист Ґвендолен до задньої сторони дзеркала і поставила фанеру на її місце.

— Я ладна побитися об заклад, що знаю, для чого зроблене це закляття. Вряди-годи Ґвендолен зазирала через нього в інші світи та дивилася, як поживають її заміни. Сподіваюся, вона й зараз дивиться на нас.

Джанет повернула дзеркало й, скосивши очі до носа, люто глянула в нього. Потім розтягла кутики повік, наче китаянка, і висолопила язик. Але цього їй виявилося недостатньо. Вона пальцем задерла вгору кінчик носа і скривила рот до щоки. Кет засміявся.

— Невже Ґвендолен такого не робила? — сказала Джанет, не змінюючи гримаси.

— Ні, — захихотів Кет.

Саме цієї миті Евфімія відчинила двері. Від несподіванки Джанет аж підстрибнула. Кет не міг навіть подумати, що вона так нервує.

— Думаю, тобі треба припинити кривлятися, — сказала Евфімія. — І нарешті зніми нічну сорочку, Ґвендолен.

Щоб прослідкувати за виконанням свого наказу, Евфімія зайшла в кімнату, але майже одразу скрикнула і перетворилася у брунатну грудку.

Від несподіванки Джанет затулила рот руками та з жахом дивилася, як грудка-Евфімія ставала все меншою і меншою. Вона припинила зменшуватися, аж коли досягла розміру в три дюйми, і тоді випустила великі, перетинчасті лапи. На них вона подибала вперед і втупила свої вибалушені жовтаві очі у Джанет і Кета.

— О Боже! — сказав Кет.

Здається, на прощання Ґвендолен перетворила Евфімію на жабу. Джанет заридала, Кет був ошелешений. Якою ж самовпевненою здавалася йому Ґвендолен! Важко зітхаючи, Джанет стала навколішки й обережно взяла на руки брунатну жабу-Евфімію.

— Ох, ти ж безталанна! — заплакала вона. — Уявляю, як тобі погано! Кете, що ми тепер робитимемо? Ти вмієш розчакловувати жаб?

— Я не знаю, — розважливо промовив Кет.

Зненацька на його плечі впало важке ярмо відповідальності. Попри усю впевненість у своїх силах, Джанет безперечно потребувала опіки. А Евфімія потребувала її ще більше. Якби не Крестомансі, Кет одразу побіг би шукати містера Сондерса, щоб той допоміг йому розв’язати цю проблему. Але несподівано усвідомив, які жахливі наслідки могли чекати на Ґвендолен, якби Крестомансі дізнався про її останні витівки. Кет зрозумів, що він боїться Крестомансі. Отож вирішив тримати в таємниці все, що стосувалося Джанет і Евфімії. У розпачі хлопець побіг до ванної кімнати, приніс вологий рушник і подав його Джанет.

— Поклади її на цей рушник. Їй потрібна вологість. Я попрошу Роджера й Джулію знову перетворити її на людину. Скажу, що ти цього не зможеш зробити. І заради Бога, не кажи нікому, що ти не Ґвендолен… Благаю тебе!

Джанет обережно поклала жабу на рушник. Евфімія ворушилася й зиркала на дівчину осудливим поглядом.

— Не дивися на мене так, — пирхаючи, сказала Джанет, — Кете, нам потрібно заховати її. Як гадаєш, їй буде зручно у шафі?

— Їй має бути там зручно. А ти переодягнися.

Джанет запанікувала.

— Кете, а який одяг носить Ґвендолен?

Кет думав, що дівчата знають, що носити.

— Звичайні речі — спіднички, панчохи, сукню, черевички — ти ж знаєш.

— Ні, не знаю, — відповіла Джанет. — Я завжди ношу штани.

Кет відчув, що проблеми накочуються на нього сніговою лавиною. Він гарячково почав шукати їй одяг. Схоже, свої найкращі речі Ґвендолен забрала, але він знайшов її старіші черевички, зелені панчохи, підв’язки відповідного кольору, зелену кашемірову сукню і — з деяким збентеженням — її панталони.

— Вона й справді одягала дві спіднички? — запитала Джанет.

— Так, — відповів їй Кет, — і тобі треба їх одягнути.

Та Джанет ніяк не вдавалося одягнути на себе все, що одягала щодня Ґвендолен, тому Кетові довелося їй допомагати: защепнути замок, зав’язати пояс. Коли Кет закінчив її одягати, Джанет виглядала гарно, але одразу впадало у вічі, що їй допомагали. Вона критично подивилася на себе в дзеркало.

— Дякую тобі, ти — янгол. Я тепер схожа на доньку короля Едварда. Чи на іншу принцесу.

— Ходімо, — сказав Кет. — Час снідати.

Він відніс Евфімію до шафи й добре загорнув її в рушник.

— Заспокойся, — сказав він. — Я постараюсь якомога швидше знайти можливість розчаклувати тебе. Тільки прошу, не зчиняй галасу. Він зачинив двері шафи й підпер їх аркушами приміток Ґвендолен. Тихе шарудіння долинало з-за дверей: Евфімія не хотіла заспокоюватися. Кет її не винив.

— Можливо, треба було б залишити її у кімнаті?

— Ні, — сказав Кет.

Хоч Евфімія й стала жабою, але досі була схожа на себе. Він знав, що Мері впізнає її відразу, щойно побачить, тому узяв Джанет за лікоть і швидко поволік у кімнату для ігор.

— Ви двоє можете хоч раз прокинутися вчасно? — запитала Джулія.

— Я стомився чемно чекати, коли мене покличуть на сніданок.

— Ерік прокинувся ще кілька годин тому, — сказала Мері, виринувши невідомо звідки. — Чим ви там займалися? І де поділася Евфімія?

— Мері сьогодні трохи не в собі, — сказав Роджер, весело підморгнувши.

У цю мить перед дітьми з’явилися дві Мері: одна справжня, а інша — примарна. Джанет знову від несподіванки підстрибнула. Це була друга відьмацька витівка, яку вона бачила у своєму житті, і звикнути до цього їй було досить важко.

— Думаю, це Ґвендолен намудрила, — сказала Джулія і кинула на Джанет один зі своїх украй недоброзичливих поглядів.

Кет забув остерегти дівчину, що Джулія ненавиділа Ґвендолен після витівки зі зміями. Промовистий погляд чаклунки — це щось набагато гірше, аніж погляд звичайної людини. Джулія ним запроторила Джанет у дальній кут кімнати, і не випускала звідти, поки Кет не став їй на перешкоді.

— Не роби так, — сказав він. — Їй шкода.

— Справді? — засумнівалася Джулія. — Ти справді жалкуєш? — запитала вона, намагаючись оминути поглядом Кета і подивитися на Джанет.

— Атож, мені справді дуже шкода, — сказала Джанет, не маючи найменшого уявлення, про що вона жалкує. — Я дуже змінилася.

— Я стежитиму за тобою!

Але врешті-решт перевела погляд на Мері, яка принесла на таці хліб, мармелад і глечик із какао. Джанет понюхала какао, яке парувало у глечику, і її обличчя спохмурніло, як обличчя Ґвендолен. Схоже, вона не любила какао так само, як і її попередниця.

— Ой люба моя, — сказала вона. — Я ненавиджу какао.

Мері закотила очі до стелі.

— Ви раніше були такою витонченою! І жодного разу не сказали, що воно вам не смакує.

— Я змінилася, — вигадала Джанет. — Коли моє серце змінилося, змінилися і мої смаки. Чи не могла б ти принести каву?

— Де я її візьму? Може, під килимом? — запитала Мері. — Гаразд. Я запитаю на кухні. Скажу їм, що твої смаки змінилися.

Кет був дуже задоволений, коли зрозумів, що пити какао не обов’язково.

— А можна мені також каву? — запитав він, коли Мері пішла до ліфта. — Або ні, краще я вип’ю чаю.

— Але чому ти почав капризувати саме тоді, коли Евфімія десь запропастилася і покинула мене тут одну напризволяще, — невдоволено дорікнула Мері.

— Та ти ж завжди кажеш, що вона нічого як слід не робить, — здивовано промовив Кет.

Мері роздратовано підбігла до переговорної труби й замовила кавник з кавою й заварник чаю.

— Для Її Високості та Його Величності, — сказала вона в трубу.

— Схоже, він щойно зрозумів, що хотів би пити чай. Я б усе віддала, щоб побачити хоч одну нормальну дитину в цьому замку, Ненсі.

— Але ж я нормальна дитина! — в один голос запротестували Джанет і Кет.

— А ми хіба не чудові? — задоволено промуркотіла Джулія.

— Як ви можете бути чудовими? — запитала Мері, спускаючи ліфт. — Ви всі Чанти. От скажи мені, хоч хтось із Чантів був колись нормальним?

Джанет здивовано подивилася на Кета, але Кет був не менш спантеличений, ніж вона.

— Я думав, ваше прізвище Крестомансі, — сказав він, звертаючись до Роджера та Джулії.

— Це лише титул тата, — сказала Джулія.

— Ти — наш кузен, — сказав Роджер. — Хіба ти не знаєш? Я думав, що саме тому тато оселив вас тут.

Діти снідали, а Кет сидів у глибокій задумі. Він розумів, що ця обставина ускладнює їхню ситуацію ще більше, ніж досі.