Зорі, що купаються у річці

Розділ 16

— Кохай мене, любий, ще кохай, — шепотіла зовсім п’яна Олеся, намагаючись обійняти Стаса за шию.

— Випий ще? — він подав їй пляшку.

— Я вже не хочу, — замотала Олеся розкуйовдженою головою. — Я хочу тебе.

— Лише п’ять ковточків, — наполягав Стас. — Коли ти вип’єш, то стаєш більш розкутою та більш сексуальною.

— Заради тебе, — Олеся взяла пляшку, зробила кілька ковтків та майже одразу снопом завалилася на подушку, випустивши з рук пляшку, з якої полилася недопита горілка прямісінько на оголені груди. Олеся закинула голову назад, відкрила рота та одразу ж захропіла. З сусіднього намету почувся приглушений регіт хлопців.

Стас з огидою пнув ногою тіло дівчини, скривився та вийшов з намету до палаючого багаття. Він сьогодні забагато випив, але не відчував цього. З хлопцями вони гарно розважилися, полякавши селюків пострілами вгору, але задоволення ніякого не отримав. Він ненавидів себе за зв’язок з цією товстухою Олесею, бо до її жирових відкладень, схожих на застиглий холодець, було бридко навіть доторкнутися. Сподівання розбудити в Соні ревнощі були марними. Треба було зробити щось інше. Але що?

Стас навіть на знав, чи потрібна була йому ця селючка Соня, чи ні. Його самолюбство було зачеплене. Він не звик, щоб йому чинили опір. До цього все йшло по життю, як бажалося. І не в спорі була справа. Він знав, що повинен зламати це дівчисько. І зробити це треба так, щоб вона сама підкорилася. Лише тоді його «я» буде повністю задоволене.

Стас не захотів йти спати до намету, де хропіла гола Олеся. Він приніс ковдру та простелив біля багаття, але ще довго не міг заснути. В його уяві була Соня. «Вона б непогано пасувала до мого заміського будинку», — мріяв Стас і чітко уявив Соню в коротенькому сарафанчику, з кошиком у руках, з золотавим розпущеним волоссям у своєму саду. Напевне, він уже спав, коли перед очима знову й знову з’являлася прекрасна, як саме життя, рудоволоса вершниця…