Блідий вершник

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Вестберійського білого коня вирізьблено на схилі крайнього пагорба крейдяного кряжа Вілтшир-Даунз, а на вершині його розкинувся стародавній форт під назвою Бреттон-Кемп. З півночі його видно на кілька миль. Той прегарний кінь має понад тридцять метрів у довжину і шістдесят — у висоту. Вирізьблений у 1770-х, це найдавніший з десяти вілтширських білих коней, однак легенда каже, що на його місці колись красувався набагато старший кінь, яким схил оздобили на знак перемоги в битві при Етандуні в 878 році.

Тій легенді я вірю, проте історики до кінця не впевнені, де точно відбулася битва при Етандуні, в якій Альфред зійшовся з Ґутрумовим військом, хоча Бреттон-Кемп, що понад селом Едінґтон, є головним кандидатом на це. Бреттон-Кемп являє собою фортецю залізної доби, і вона донині височіє над вестберійським білим конем. У своїй напрочуд корисній книзі «Альфред: Король-воїн» Джон Педді стверджує, що Етандун — це Бреттон-Кемп, а Еґбертів камінь стояв у сучасному селі Кінґстон-Деверіл, що в долині річки Вайлі, і я з ним погоджуюсь.

А от щодо розташування Етелінґеґа суперечок немає. Сьогодні це село Етельні, що на рівнині Сомерсет, неподалік міста Тонтон. І якщо Бреттон-Кемп залишився таким же, як був у 878 році, рівнина змінилася до невпізнання. Сьогодні, переважно зусиллями середньовічних ченців, котрі перекопали й висушили болото, там простягаються обширні родючі поля, проте в ІХ столітті це було неосяжне болото з купою дрібних острівців і непрохідною трясовиною, куди Альфред відступив після розгрому в Чіппенгамі.

Катастрофа сталася внаслідок його занадто щедрої згоди на перемир’я, яке дозволило Ґутруму вийти з Ексетера й відступити до Ґлостера, що в окупованій данами Мерсії. Гарантією непорушності того миру мали виступити данські заручники, однак Ґутрум, як і під час веремського перемир’я 876 року, знову не дотримав слова і невдовзі після Дванадцятої ночі вторгся в Чіппенгам і захопив місто, тим поклавши початок найбільшій кризі в Альфредовому довгому правлінні. Король зазнав поразки, і більша частина його земель відійшла до данів. Багато представників його знаті, серед яких був і вілтширський олдермен Вульфгер, перекинувся до ворога, і межі Альфредового королівства скоротилися до сомерсетських боліт. Проте вже навесні, всього за кілька місяців після чіппенгамського розгрому, Альфред зібрав нову армію, привів її в Етандун і розбив Ґутрума. Усе це відбулося насправді. А от чого, на жаль, скоріш за все, не було, то це сцени зі спаленими коржами. Байка, нібито селянка ляснула короля за те, що той не догледів коржів, є найвідомішою серед народних оповідок про Альфреда, проте виникла вона вже значно пізніше за ті часи, а отже, є вкрай недостовірною історією.

Альфред, Ельсвіта, Вульфгер, Етельвольд і брат (а згодом — єпископ) Ассер — усі, як і Ґутрум, є реальними історичними постатями. А от Свейн — вигаданий персонаж. До Ґутрума найбільшими данськими воєначальниками були троє братів Лотброків, останнього з яких знищили при Кінвіті, поки Альфред перебував в Етельні. Задля сюжету звитягу саксів я переніс на рік назад і описав в «Останньому королівстві», що передує «Блідому вершнику», тому довелося ввести в сюжет Свейна і спалення його флоту, щоб замінити кінвітські події.

Двома найголовнішими історичними джерелами, які оповідають про часи Альфредового правління, є «Англосаксонська хроніка» й літопис життя короля, написаний єпископом Ассером, проте ні в першому, ні в другому, на жаль, не сказано про те, як Альфред розбив Ґутрума при Етандуні. За тодішніми мірками обидва війська були малими, і Ґутрум майже напевне мав значну, чисельну перевагу над Альфредом. Вессекський фірд, котрий здобув перемогу при Етандуні, був скликаний переважно з Сомерсету, Вілтширу і західного Гемпширу, що вказує на те, що весь схід і більша частина півночі Вессексу були зайняті данами. Нам відомо, що девонширський фірд (переможець битви при Кінвіті) вцілів разом із дорсетським, однак про те, що вони були в Альфредовій армії, ніде не згадано, а отже, можна припустити, що вони залишились на узбережжі стримувати наступ данів з моря. Відсутність фірдів двох могутніх ширів — якщо їх дійсно не прикликали до королівського війська — лише підтверджує, наскільки визначну перемогу здобув Альфред.

Сакси оселилися в Британії в. п’ятому сторіччі й вже до дев’ятого правили на території майже всієї сучасної Англії. А тоді прийшли дани і почали руйнувати саксонські королівства. «Останнє королівство» оповідає про розгром Нортумбрії, Мерсії та Східної Англії, а «Блідий вершник» описує, як Вессекс мало не склав компанію своїм північним сусідам в забутті історії. Кілька перших місяців 878 року ідея Англії, з її культурою та мовою, обмежувалась кількома квадратними милями болота. Одна поразка остаточно поклала б край політичному об’єднанню, відомому нині як Англія, на її місці стояла б Данія, і цей твір було б написано данською мовою. Однак Альфред вистояв і переміг, за що історія винагородила його почесним званням Великого. Розпочату ним роботу закінчили вже його спадкоємці, повернувши три північні королівства і об’єднавши всі саксонські землі в єдину державу, що отримала назву Англія. Та фундамент цього возз’єднання заклав саме Альфред Великий.

Втім, у 878 році, навіть після великої перемоги при Етандуні, ця мрія здавалася недосяжною. Від етандунського білого коня на північ, до вітряних вересовищ біля Адріанового валу, пролягає довжелезний шлях, тому на Утреда і його супутників чекає новий похід.