Блакитна лінія

Розділ четвертий ВІСТРЯ СКЕРОВАНО НА КАВКАЗ

Штандартенфюрер Хейніш з’явився в приймальні Кальтенбруннера за п’ять хвилин до призначеного часу. Відомо: обергрупенфюрер — точно налагоджений механізм у людській подобі. Пунктуальний в усьому, хоч годинник по ньому звіряй. Подейкують, буцім сенсом його життя є зразкове виконання службових обов’язків. Для нього важить тільки робота і більше нічого. Емоції і почуття йому невідомі.

П’ять хвилин потрібні були Хейнішеві для стопроцентної гарантії, щоб не запізнитися.

У приймальні за столом чергового возсідав уже знайомий йому заледенілий штурмбанфюрер Пауль Шенк. Хейніш, було, радісно привітався, але цей ідеально прилизаний дорученець відповів йому холодним, ледь помітним нахилом голови.

«Даремно я розпинався перед ним у вагоні, — запізніло пошкодував Хейніш, — з цим ідолом не заприятелюєш».

Штандартенфюрер подумки лічив секунди, щоб не позирати на хронометр під наглядом неприємного есесівця. Цей чистенький тиловий пацючок ще глузуватиме в своєму товаристві. Вишколені «завойовники», що й здаля не нюхали фронтового гару, взяли за моду зневажливо ставитись до «бойових» колег — ті, мовляв, здатні лише на чорну, брудну роботу і вирішують усі проблеми рейху з школярською одноманітністю — кулями і шибеницями…

Цікаво, а в який інший спосіб можна «знелюднювати» життєвий простір? Потрібні й чорнороби «германізації» нових земель рейху…

Точно в обумовлений час на пульті чергового пролунав сигнал.

Пауль Шенк розморозився, щоб повідомити жерстяним голосом:

— Вас чекають, пане штандартенфюрер.

Хейніш увійшов чітким кроком, зібраний і уважний, завчено викинув руку:

— Хайль Гітлер!

— Хайль!.. Сідайте, Хейніш. — Шеф імперської служби безпеки вказав на крісло біля велетенського полірованого столу. Цей спецстіл міг прошити відвідувача кулеметною чергою. Досить натиснути відповідну кнопку… Таке «канцелярське» диво мали в своєму службовому користуванні лічені сановні особи рейху.

Посеред столу стовпчиком лежало до двох десятків білих тоненьких папок. «Персональні справи, — впізнав Хейніш. — Чиї?»

Обергрупенфюрер довгими кроками міряв кабінет. Палив сигарету. Мовчав, певно, збираючись з думками. Хейніш принишк у кріслі, пильно стежачи за змінами виразу довгастого, посіченого дуельними шрамами обличчя шефа.

— Добре влаштувалися? — нарешті запитав Кальтенбруннер.

— Усе гаразд, пане обергрупенфюрер! — Хейніш підхопився на ноги.

— Не метушіться. Сидіть.

— Слухаюсь!

— Мені доповіли: ви привезли даму.

«Це той прилизаний покидьок з приймальні», — зазначив подумки штандартенфюрер.

— Хто вона? — запитав шеф.

— Шарфюрер Крістіна Бергер. Перекладачка. З фольксдойче.

— Які мови?

— Німецька, російська, українська.

— Для Кавказу — доцільно. Навіщо вона вам тут?

— Взагалі-то потреба в її праці відпала…

— Чому ж привезли?

— Власне, це послуга. Вона вагітна. Я привіз фрейлейн до матері її нареченого. Він загинув. Уже все влаштовано.

— Докладніше. З прізвищами.

— Влітку минулого року до нас прибув кореспондент з відомства пана доктора Геббельса гауптман Адольф Шеєр. Фах — історик. Мета — створення книги на тему «Завоювання Індії на Кавказі». Свої обов’язки виконував сумлінно, ризикував, неоднораз виїздив на передові позиції фронту, брав участь у збройних сутичках. Нагороджений медаллю «За військові заслуги». У жовтні минулого року загинув під час бойового вильоту, в якому взяв участь із власної ініціативи.

— З ним — ясно. Вона?

— Перевірена мною особисто. Сирота: батьки репресовані більшовиками. З Шеєром у неї виникло взаємне кохання. Шлюб збиралися взяти тут, у Берліні. В районі Шарлоттенбург живе фрау Патріція Шеєр: маги Адольфа, удова загиблого в перші дні війни під Брестом піхотного полковника Теодора Шеєра. У фрау Шеєр поселено фрейлейн Бергер.

— Зрозуміло.

Кальтенбруннер сів за стіл. Старанно загасив у попільничці сигарету.

— У вашій новій службі фрейлейн Бергер — зайва. Всі ваші викладачі володіють переліченими мовами.

Хейніш не насмілювався заперечувати. Ловив кожне слово шефа.

— У наших службах зайвих не тримають. Зробимо так. Оформте їй відпустку за станом здоров’я. Безстрокову, — коротко всміхнувся, ніби смикнув шрамом біля куточка рота. — Нехай у Мюллера поменшає клопоту.

— У пана Мюллера? — насторожився Хейніш. — Що вас дивує?

— Чим може зацікавити фрейлейн Бергер групенфюрера Мюллера?

— Він перемацує всіх.

Побачив з виразу Хейніша, що той сприйняв його повідомлення надто прямолінійно, й уточнив:

— Перевіряє. Кожного. Щороку.

— І мене — теж?

— Я сказав: усіх!

— Але ж «усі» — це…

— Стоп! Висловлювати вголос думки про групенфюрера Мюллера не раджу. Ні за яких обставин. Тільки в цьому кабінеті. І тільки, якщо я сам запитаю. Збагнули?

— Так точно, пане обергрупенфюрер!

— Запорука успіху: якомога більше знати — якомога менше патякати. Ліпше — зовсім не патякати. Ретельно виконувати свої обов’язки. Будь-яка власна ініціатива мусить бути узгоджена.

На мить він замислився, а тоді вів далі:

— Іноді в нас однією справою займаються одразу кілька відомств. Незалежно одне від одного й не інформуючи суперників: нагороду одержує той, хто перший досягає успіху. Чіткої диференціації секретних служб практично не існує, тому трапляється плутанина. З прикрими результатами. Подеколи — з трупами. Людині, не обізнаній з усіма тонкощами прихованих інтриг, дуже легко скрутити собі в’язи. Якщо затишний притулок на цвинтарі вас ще не цікавить, будьте обережні в оцінках ситуацій, які не стосуються ваших безпосередніх справ.

— Дуже вдячний за дружнє попередження, пане обергрупенфюрер.

— Радий, що ви мене правильно розумієте. Але — до діла!

— Слухаю.

— У зв’язку з несприятливими змінами на Східному фронті наш фюрер вимагає від усіх секретних служб різко активізувати агентурно-підривну діяльність у тилу ворога. Мета — психологічний і економічний розлад, диверсії на промислових об’єктах, розпалювання націоналістичних настроїв. Усі сили розвідслужб привести в активну дію! Це — загальна настанова. Зрозуміло?

— Так.

— Тепер — головне. Фюрер вирішив наступного літа остаточно зламати хребет більшовицькій Росії. У напрямку головного удару ми сконцентруємо ще небувалу військову силу.

— Де саме? — поцікавився Хейніш.

Обергрупенфюрер невдоволено прискалив око.

— Навіщо вам це?

Під грізним поглядом шефа Хейніш знітився.

Кальтенбруннер повчально мовив:

— Вам належить знати те, що безпосередньо стосується виконання прямих службових обов’язків. Не більше! Ясно?

— Так точно! — поспішно запевнив Хейніш.

— Продовжую. Як тільки визначиться незаперечний успіх у напрямку головного удару, ми розпочнемо новий наступ на Кавказ. Цього разу — до кінцевої і безумовної перемоги. До того часу наші війська на Таманському півострові стоятимуть напоготові, поповнившись людьми і технікою. Зараз інтенсивно будуються оборонні споруди «Блакитної лінії», ешелоновані на півсотні кілометрів углиб. Уявляєте? «Блакитна лінія» забезпечує військам, зосередженим на Тамані, стопроцентну гарантію від усякої небезпеки і будь-яких сюрпризів росіян. Яка ж ваша роль у здійсненні цих грандіозних стратегічних задумів великого фюрера?

Хейніш максимально напружив увагу, намагаючись запам’ятати кожне слово шефа і навіть інтонацію, з якою воно мовлене.

— Ви тривалий час працювали на Північному Кавказі. Цей важливий стратегічний регіон вам добре знайомий. Ми вирішили використати ваші досвід і знання для роботи в розвідувально-диверсійному органі РСХА «Цепелін». З цього дня вас призначено керівником берлінського осередку «Ц». Завдання — підготовка і засилання агентів-диверсантів на територію Кавказу. Сподіваюсь, ви там залишили своїх людей згідно з попередньою директивою?

— Так точно! Я особисто проінструктував агентів і передав їх на зв’язок резидентові, що прибув з берлінської розвідувальної школи.

— Хто він?

— Член «грузинського національного комітету». Прізвище — Целебадзе. Його особиста справа зі мною.

— Облишмо справу. Врахуйте, всі оті «національні комітети» тісно пов’язують свою роботу з діяльністю у концтаборах для військовополонених, де виявляють і вербують нам придатні для агентурної роботи кадри, переважно з карним або злочинним минулим. Тому підтримуйте з «національними діячами» найтісніші і безперервні контакти.

— Слухаюсь!

— Із мовленого раніше випливає те завдання, яке ми ставимо перед очоленим вами підрозділом «Цепеліна». Ваша служба мусить максимально забезпечувати успіхи в наступальних операціях вермахту на Кавказі. Яким чином? У відповідний момент ваші агенти повинні будуть висадити в повітря не дуже численні, а тому такі цінні для ворога мости, всі до єдиного, щоб зірвати постачання російських військ під час бойових дій. Далі: руйнувати всі комунікації, вивести з ладу всі лінії зв’язку, знищувати склади боєприпасів та продовольства. Необхідно буде запровадити нещадний терор серед мирного населення і втікачів, щоб посіяти паніку. До того часу ваші агенти мусять обмежуватися лише ретельним збиранням військової та промислово-економічної інформації Підкреслюю: діяти слід обачно й розумно. З огляду на події, що розгорнуться влітку, передчасні провали нам дуже небажані. На порядку денному — тотальна війна в тилу ворога в органічному поєднанні з наступальними операціями на фронті. За виконання ви, пане штандартенфюрер, несете особисту відповідальність. Бажаю вам успіху! Ці папки, — Кальтенбруннер вказав на стіл, — ваші. Тут люди, яких ви готуватимете насамперед. Перевірені.

Хейніш виструнчився:

— Я виправдаю вашу високу довіру, пане обергрупенфюрер. Велич задумів фюрера надихає!