Дівчата

Пролог

Розсміявшись, я звела очі і затримала погляд на дівчатах.

Спершу звернула увагу на їхнє волосся, довге і нерозчесане. Тоді на коштовності, які виблискували на сонці. Троє з них були так далеко, що я побачила лише контури їхніх облич, проте одразу зрозуміла, що вони відрізняються від усіх інших у парку. Сім’ї юрмляться нерівними чергами, чекаючи на сосиски і бургери з відкритого гриля. Жінки в картатих блузках поспішають до своїх кавалерів, діти кидають бруньки евкаліпта, схожі на диких курчат, які розбігаються по ділянці. Ці довговолосі дівчата якось плавно пропливають над тим, що відбувається навколо них, трагічно й особливо. Неначе царівни у вигнанні.

Я розглядала дівчат безсоромно, відверто роззявивши рота: мені здавалося неможливим, щоб вони звернули на мене увагу чи помітили мене. Мій гамбургер — забутий на колінах, легкий вітерець ніс слабкий сморід від річки. Це був вік, коли я негайно розглядала й оцінювала інших дівчат, підраховуючи свої вади, тому одразу ж помітила, що темноволоса була найвродливішою. Я припустила це ще до того, як побачила їхні обличчя. Здавалось, її оточує якась загадковість, брудна сукня «смок» ледь прикривала сідниці. Її загороджувала рудоволоса, старша дівчина, одяг якої був так само пошарпаний. Неначе її щойно витягли з озера. Їхні дешеві персні були схожі на ще один ряд кісточок пальців. Дівчата були вкрай стурбованими, краса і огида водночас, хвиля настороженості супроводжували їх, коли вони йшли парком. Матері поглядом шукали своїх дітей, і спонукало їх до цього відчуття, незрозуміле їм самим. Жінки тримали за руки своїх кавалерів. Як завжди, сонце пробивалося крізь дерева, — сонні верби, пориви гарячого вітру над покривалами для пікніка — але буденність стривожили дівчата, пройшовшись звичним світом. Витончено і легковажно, розтинаючи його, як акули море.