Дев'ятий дім

Дівчина залишила двері розчахнутими, аби гості вечірки принаймні почасти їх бачили. Вона не чекала, що Сендоу схопить модне прес-пап’є та заб’є її ним, але він уже вбив одну дівчину.

— Ви вбили Тару Гатчинс.

Сендоу роззявив рота, але Стерн самим жестом наказала йому мовчати.

— Не починайте поки що брехати. На нас чекає багато роботи, і вам не захочеться виснажуватися занадто рано. Ви вбили її — або наказали вбити — на трикутнику голої землі, якою, на мою думку, збирається заволодіти трастовий фонд Райнлендера.

Декан витягнув з кишені люльку, потім дістав дрібку тютюну й обережно взявся її набивати. Потім поклав люльку поряд із собою, не підпаливши. Кінець кінцем він склав руки на грудях і зустрівся з дівчиною поглядом.

— То й що?

Алекс не була надто певна, на що саме чекала, але точно не на ось таке.

— Я...

— То й що, міс Стерн?

— Вам заплатили? — поцікавилася вона.

Декан глянув дівчині через плече, переконуючись, що ніхто не стовбичить у коридорі.

— «Святий Ельм»? Так. Минулого року. Моє розлучення залишило мене без штанів. Зжерло всі мої заощадження. Я мав заплатити аліменти обурливих розмірів. Але кілька вельми поважних випускників «Святого Ельма» скасували всі ці проблеми одним чеком. Єдине, що я мав зробити, — забезпечити їх нексусом, над яким вони могли б розпочати будівництво.

— А звідки вони дізналися, як його створити?

— Вони не знали. Я сам їм це запропонував. Здогадався, проаналізувавши модель за час мого перебування в Леті. Я знав, що все повториться. Уже давно був час. Я не думав, що мені насправді доведеться щось робити. Слід було просто зачекати.

— А товариства були пов’язані з убивствами тих, інших дівчат? Коліни, Дейзі та решти?

Знову погляд їй за плече.

— Безпосередньо? Я сам роками про це розмірковував. Та якби якесь із товариств розгадало таємницю створення нексусу, чи зупинилися б вони на одному? Чому б не скористатися цим знанням? Не обміняти його? — Чоловік узяв люльку. — Ні, не думаю, що вони були пов’язані. Це містечко особливе. Тут Серпанок тонший і магії простіше курсувати. У нексусах вона збирається вихорами, але в Нью-Гейвені магія живе в кожному камінці, кожному клаптику землі, кожному листочку кожного старого в’яза. І вона голодна.

— Це містечко... — Алекс пригадала дивне відчуття, яке накрило її на місці злочину, та як воно віддзеркалювало мапу Нью-Гейвенського поселення. Доус казала, що ритуали найкраще працюють, якщо приурочити їх до якоїсь визначної дати. Або визначного місця. — Саме тому ви обрали для Тариного вбивства те перехрестя?

— Я знаю, як провести ритуал, Алекс. Якщо хочу цього.

Хіба Дарлінґтон не казав їй, що Сендоу був геніальний представник Лети? Що деякими розробленими ним обрядами користуються досі?

— Ви вбили заради грошей.

— Заради великих грошей.

— Ви отримали хабар від ради «Святого Ельма». Сказали їм, що можете контролювати місце появи майбутнього нексусу.

— Що я підготую місце. Я гадав, мені доведеться просто чекати розвитку циклу. Але нічого не сталося. Ніхто не помер. Новий нексус не сформувався. — Декан розчаровано похитав головою. — Вони були такі нетерплячі. Вони... вони сказали, що вимагатимуть повернути гроші, що їм доведеться піти до Ради Лети. Слід було заспокоїти їх. Я створив ритуал, який точно мав спрацювати. Але мені потрібна була жертва.

— І тоді ви знайшли Тару.

— Я знав її, — озвався Сендоу майже люб’язним голосом. — Коли Клер хворіла, Тара приносила їй марихуану.

— Ваша дружина?

— Я піклувався про неї, поки вона двічі боролася з раком грудей, а потім вона покинула мене. Вона... Тара бувала в мене вдома. Чула те, що їй, мабуть, не слід було чути. Я був не надто обачний. Яке це мало значення?

Яке мало значення, що знає якась там дівчина з містечка?

— А Тара була гарненька, чи не так?

Сендоу винувато відвів погляд. Можливо, він трахав її; а може, просто радів, що має з ким поговорити. Саме так і влаштовують справи. Мило поводяться з клієнтами. Сендоу потрібно було співчутливе плече, і Тара підставила його.

— А потім Дарлінґтон помітив модель, вирахував вервечку дівчат.

— Так само, як я. Гадаю, це було неминуче. Він був занадто кмітливий, занадто допитливий, щоб це закінчилося чимось хорошим. І він завжди хотів дізнатися, що зробило Нью-Гейвен інакшим. Намагався укласти мапу небаченого. Він мимохідь приніс її мені, просто навчальна задачка, божевільна теорія, можлива тема для випускної роботи. Але тоді...

— Ви вже запланували вбити Тару.

— Вона скористалася тим, що почула в мене вдома, і перетворила це на маленький бізнес, торгуючи інформацією з товариствами. Вона занадто тісно сплуталася з «Ключами» й «Рукописом». Наркотики. Ритуали. Усе колись мало розсипатися, їй було лише дев’ятнадцять, а вона вже була наркоманкою і злочинницею. Вона була...

— Легкою мішенню. — «Так само, як я». — Але Дарлінґтон здогадався б про все. Він знав про дівчат, які загинули раніше. І був достатньо розумний, щоб пов’язати їх з Тарою. Тож тієї ночі ви нацькували на нього сатанинську потвору, щоб вона його зжерла.

— Вас обох, Алекс. Однак, схоже, Дарлінґтона вистачило, щоб задовольнити апетит чудовиська. А може, він урятував тебе завдяки якомусь останньому дурнуватому геройству.

А може, чудовисько не хотіло їсти Алекс. Може, знало, що вона спалить йому стравохід.

Сендоу зітхнув.

— Дарлінґтон полюбляв казати, що Нью-Гейвен завжди був за крок до успіху, завжди ну хіба трішки не дотягував до успіху й великих статків. Він не розумів, що це місто ходить линвою. З одного боку успіх. А з другого — руйнація. Магія цього місця та пролита за її збереження кров відділяли місто від загибелі.

«Це містечко розвели від самісінького початку».

— Ви скоїли це власноруч? — поцікавилася Алекс. — Чи вам забракло яєць?

— Знаєш, колись я був лицарем Лети. У мене достатньо волі. — Його голос пролунав насправді гордовито.

Ізабель казала, що тієї ночі Сендоу відсипався в кабінеті Белбалм після завеликої дози бурбону, але він міг якось вислизнути або скористатися тою самою портальною магією, у застосуванні якої вона підозрювала Коліна. Йому однаково потрібно було впоратися із чарами зовнішності, та для Сендоу це не проблема. Алекс подумала про пудреницю, якою користувалася в Тариному помешканні та в’язниці. Коли вона взяла її з шухляди, на ній була плямка. Але Доус ніколи б не сховала брудної речі. Хтось користувався пудреницею незадовго до Алекс.

— Ви прибрали Ленсового обличчя. Накачали Тару наркотою так, що вона не могла дати відсіч, і вбили її. Це ви нацькували на мене ґлуму?

— Я. Це було ризиковано, може, навіть дурнувато. У мене немає хисту до некромантії. Але я не знав, що саме ти можеш виявити в морзі.

Дівчина пригадала, як Сендоу сидів навпроти неї в Халупці, поставивши на коліно горнятко з чаєм, і розповідав їй, що це вона притягнула напад ґлуми, що вона винна в цьому, у Тариному вбивстві.

— Ви сказали мені, що це моя провина.

— Ну, ти не мала б вижити. Мені довелося щось казати.

Його слова здавалися дуже розсудливими.

— Дарлінґтона знудило б від усього, що ви накоїли.

— Дарлінґтон — джентльмен. А тепер не час для джентльменів. — Декан знову взяв люльку. — Знаєш, що жахливо?

— Що ви холоднокровно вбили дівчину, аби якісь багатенькі дітки могли собі збудувати модний клуб? Це здається цілком жахливим.

Утім він, схоже, її не чув.

— Це не спрацювало, — сказав чоловік, похитавши головою, його густі брови зійшлися на переніссі. — Ритуал був могутній. Я досконало його розробив. Але нексус не з’явився.

— Тож Тара померла, а ви однаково в халепі?

— Був би, якби не ти. Я виступаю за те, щоб «Рукопис» вижбурнули з їхньої гробниці. Наступного навчального року «Святий Ельм» отримає нову домівку. Тож вони дістануть те, чого хотіли. А я отримаю свої гроші. Питання в тому, Алекс, чого ти хочеш?

Дівчина витріщилася на декана. Він у прямому сенсі торгувався з нею.

— Чого я хочу? Зупинити вбивства людей. Аби ви не вбивали дівчини й не влаштовували Дарлінґтонового зникнення. Аби не використовували мене, Доус і Лету, тому що вам хочеться жити в престижному районі та їздити на престижній машині. Ми не мусимо ходити линвою. Ми кляті вівчарі.

Сендоу розреготався.

— Ми жебраки біля стола. Нам кинули недоїдки, але справжня магія, магія, котра дарує майбутнє та зберігає життя, належить їм. Хіба що ми самі відкусимо шматочок.

Декан підніс люльку, але не підпалив її, а висипав вміст собі до рота. Порошок заблищав у нього на губах — Аструмсалінас. Зоресила. Примус. Він дав його Блейкові, щоб той опанував волю Алекс тієї ночі в «Іль-Бастоне». Тієї ночі, коли він відправив Блейка Кілі вбити її.

Тільки не цього разу.

Алекс потягнулася до Норта, і стрімкий натиск підказав, що привид увійшов усередину, наповнив її силою. Дівчина кинулася до Сендоу.

— Ану зупинися! — наказав декан.

Алекс зашпорталась, вона хотіла лише слухатися його. Але наркотик не діяв на мертвих. «Ні», — сказав Норт, його голос чітко й істинно прозвучав усередині її голови.

— Ні, — повторила Алекс.

Вона штовхнула декана в крісло.

Його милиці впали на підлогу.

— Тернер уже в дорозі. Ви розповісте йому, що зробили. «Святий Ельм» не отримає нової гробниці. Усе це не закінчиться лише штрафами й тимчасовими відставками. Ви всі заплатите. До сраки товариства, до сраки Лету, до сраки вас.

— Александро?

Вони із Сендоу розвернулися. У дверях завмерла професорка Белбалм, тримаючи в руках келих шампанського.

— Що тут відбувається? Елліоте... з тобою все гаразд?

— Вона напала на мене! — крикнув чоловік. — Вона нездорова, нестабільна. Марґеріт, виклич охорону кампусу. Поклич Коліна, щоб він допоміг привести до тями Алекс.

— Звичайно, — погодилася Белбалм; примус заволодів нею.

— Професорко, заждіть... — почала була Алекс. Вона знала, що все це марно. Під впливом Зоресили її неможливо буде вмовити. — У мене є запис. У мене є доказ...

— Александро, не знаю, що на тебе найшло, — сказала Белбалм, сумно похитавши головою. Потім вона всміхнулася й підморгнула. — Насправді я точно знаю, що в тебе увійшло. Це Бертрам Бойс Норт.

— Марґеріт! — кинув Сендоу. — Я сказав тобі...

— Ох, Елліоте, припини.

Професорка Белбалм зачинила двері зсередини й повернула замок.

31

Рання весна

Алекс приголомшено заклякла. Це було неможливо. Як Белбалм удавалося протистояти Зоресилі? І як вона могла бачити Норта?

Белбалм поставила шампанське на полицю.

— Будь ласка, Алекс, ти не могла б сісти? — запропонувала вона з елегантними манерами господині.

— Марґеріт! — рішуче гукнув Сендоу.

— Нам давно вже слід було поговорити, чи не так? Ви чоловік у розпачі, але не дурний, мені здається. Ректор уже затишно набрався й улаштувався перед каміном. Нас ніхто не перерве.

Сендоу сторожко відкинувся на стільці.

Та Алекс не була готова робити їй ласку.

— Ви можете бачити Норта?

— Я можу бачити його обриси, — пояснила Белбалм. — Захований усередині, наче секрет. Ти не помітила, що мій кабінет був захищений?

Алекс пригадала відчуття спокою, яке огорнуло її в кабінеті, рослини в горщиках на підвіконні — м’ята й майоран. Вони буяли й навколо будинку Белбалм, попри те що зима була вповні. Утім, дівчині не вдавалося збагнути, на що саме натякає професорка.

— Ви така, як я?

Белбалм усміхнулася й коротко кивнула.

— Ми Колесоходи. Для нас відкриті всі світи. Якщо нам стане нахабства увійти до них.

Алекс раптом відчула, як паморочиться в голові. Вона опустилася в крісло, поскрипування шкіри дивним чином заспокоювало.

Белбалм узяла шампанське й сіла навпроти дівчини, така сама елегантна й велична, як завжди, наче вони були матір’ю й донькою, котрі прийшли на зустріч із деканом.

— Якщо хочеш, можеш його випустити, — сказала професорка, й Алекс не одразу зрозуміла, що вона має на увазі Норта.

Дівчина повагалася, а потім легенько підштовхнула привида, і він вилетів з неї, прибрав звичної форми й завис біля стола; насторожені очі переводили погляд з Алекс на Белбалм.

— Він точно не знає, що робити, чи не так? — запитала професорка. Вона нахилила голову набік, і на її устах заграла бадьора усмішка. — Привіт, Берті.

Норт позадкував.

Алекс пригадала сонячне пообіддя в кабінеті компанії «Норт і сини», у кутках лежала пилюка, усередині панувало глибоке відчуття задоволення. «Про що ти думаєш, Берті?»

— Дейзі? — прошепотіла Алекс.

Декан Сендоу нахилився трохи вперед, утупившись поглядом у Белбалм.

— Дейзі Феннінг Вітлок?

Але цього не могло бути.

— Мені більше подобається французьке ім’я, Марґеріт. Значно менш провінційне, ніж Дейзі, правда?

Норт похитав головою, на його обличчі з’явився розлючений вираз.

— Ні, — заперечила Алекс. — Я бачила Дейзі. Не просто фото. Я бачила її. Ви анітрохи на неї не схожа.

— Тому що це не те тіло, у якому я народилася. Це не те тіло, яке знищив мій самовдоволений коханий Берті. — Вона повернулася до Норта, який з недовірливим виразом дивився на неї. — Не переймайся, Берті. Я знаю, що ти не був винний. Почасти винною була я. — Здавалося, наче акцент Белбалм зник, у її голосі з’явилися такі самі протяжні голосні, як у Норта. — У мене дуже багато спогадів, але той день на фабриці я пригадую найчіткіше. — Жінка заплющила очі. — Я досі відчуваю, як крізь вікна ллється сонячне світло, як пахне поліроль для дерева. Ти хотів провести медовий місяць у Мені. З усіх можливих місць саме в Мені... У мене урвалася душа — нестямна, просочена кров’ю, наїжачена магією. Я провела життя, спілкуючись із мертвими, приховуючи свій дар, позичаючи в небіжчиків силу й знання. Але ще ніколи жоден дух так не заволодівав мною. — Жінка, наче безпомічна, знизала плечима. — Я запанікувала. І виштовхнула його в тебе. Я й гадки не мала, що на таке здатна.

«Нестямна, просочена кров’ю, наїжачена магією».

Алекс підозрювала, що на віщуваннях 1854-го щось пішло не так, що Кістяники випадково вбили волоцюгу, якого обрали жертвою. Вона замислювалася, чому духа притягнуло саме до тієї кімнати, чому він знайшов прихисток усередині Норта, чи не було це просто якимось жахливим збігом. Аж ні: ту магію, ту норовливу душу, висмикнуту з тіла й застряглу між життям і смертю, притягнула сила юної дівчини. Її притягнуло до Дейзі.

— Це була дурнувата помилка, — зітхнула Белбалм. — А я заплатила за неї. Ти не зміг умістити в собі ту душу та її лють. Вона взяла твій револьвер. Вона скористалася твоєю рукою, щоб застрелити мене. Я так недовго прожила, і моє життя так просто урвалося!

Норт закрокував туди-сюди, весь час хитаючи головою.

Белбалм відкинулася в кріслі й пхикнула.

— Господи, Берті, як ти міг бути таким тупим? Скільки разів ти проминав мене на вулиці, навіть не удостоївши другим поглядом? Скільки років мені довелося дивитися, як ти тиняєшся Нью-Гейвеном зі своїм гідним Байрона марнославством? Я втратила тіло, тож мені довелося вкрасти нове. — Її голос був спокійний, розмірений, проте Алекс відчувала приховану лють. — Цікаво, Берті, скільки разів ти дивився на Ґледіс, насправді не помічаючи її?

«Такі чуваки ніколи не помічають прислуги». Алекс пригадала, як визирала з вікна Нортового кабінету й бачила Ґледіс, яка в білому капорі прогулювалася серед заростей кизилу. Ні, неправда. Капор був у неї в руці. Це її волосся було біляве, гладеньке й лискуче, наче голова тюленя. Точнісінько, яку Белбалм.

— Бідолашна Ґледіс, — озвалася професорка спираючись підборіддям на руку. — Головою ручаюся, ти помітив би її, якби вона була гарніша.

Тепер Норт витріщався на жінку, на його обличчі заклякло щось середнє між вірою і впертою відмовою вірити.

— Я не була готова помирати. Покинула своє понівечене тіло й захопила її. Вона була перша.

«Перша».

Ґледіс О’Донаг’ю знайшла тіла Дейзі й Норта і з вереском побігла вздовж Чепел-стріт аж до Гай-стріт, де її зупинили правоохоронці. Гай-стріт, де її впіймав розпачливий дух Дейзі. Гай-стріт, де утворився перший нексус і збудували першу гробницю.

— Ви заволоділи тілом Ґледіс? — перепитала Алекс, намагаючись збагнути слова Белбалм.

Норт запхався їй у голову, та лише на мить. Дівчина чула історії про одержимість, переслідування привидами, але нічого схожого... на те, хай би чим це було.

— Боюся, це занадто люб’язне слово для опису того, що я зробила з Ґледіс, — м’яко озвалася жінка. — Знаєш, вона була ірландка. Дуже вперта. Довелося ввірватися в неї точнісінько так само, як та бідолашна душа намагалася проштовхнутися в мене. Це була боротьба. Ти знаєш, що в ірландців існувало табу на вживання слова «ведмідь»? Ніхто точно не знає чому, але, найімовірніше, вони боялися, що саме це слово може викликати чудовисько. Тож вони називали його «кошлатий» або «медоїд». Мені завжди подобалася ця назва. Медоїд. Я з’їла її душу, щоб звільнити місце для своєї. — Вона задоволено клацнула язиком. — Душа була така солоденька.

— Це неможливо, — заперечив Сендоу. — Сірий не може просто захопити чиєсь тіло. Принаймні не назавжди. Плоть старішатиме й помре.

— Розумничок, — похвалила його Белбалм. — Але я була незвичайною дівчиною і стала незвичайною Сірою. Моє нове тіло мусило бути витривалим, і я мала свої методи для досягнення цього. — Вона кинула в бік Алекс ледь помітну пустотливу посмішку. — Ти вже знаєш, що можеш впускати в себе мертвих. Невже ти ніколи не замислювалася, що ти можеш робити з живими?

Слова були важкими й грузнули у свідомості Алекс. Дейзі не просто вбила Ґледіс. Це сталося майже випадково. Вона зжерла душу Ґледіс. І саме ця жорстокість породила нексус. То що ж створило всі інші нексуси? «Моє нове тіло мусило бути витривалим».

Ґледіс була перша. Але не остання.

Алекс підвелася, задкуючи до каміна.

— Ви вбили їх усіх. Усіх тих дівчат. Одну за одною. Ви зжерли їхні душі.

Белбалм коротко кивнула. Мало не вклонилася.

— А тіла залишила. Лушпайки для співробітників похоронних бюро. Це нічим не відрізняється від того, що робиш ти, коли тягнеш Сірого всередину, щоб набратися сили, от тільки ти й уявити собі не можеш поживність живої душі. Вона може підтримувати мене роками. Іноді й довше.

— Чому? — розпачливо запитала Алекс. Це не мало сенсу. — Чому ці дівчата? Чому це місце? Ви могли вирушити куди завгодно, робити що завгодно.

— Неправда. — Усмішка Белбалм сповнилася гіркоти. — У мене було чимало професій. Я змінювала ім’я й ідентичність, створювала тимчасові життя, щоб приховати свою справжню природу. Але я ніколи не бувала у Франції. Ані у своєму старому тілі, ані в цьому. Байдуже, скільки душ я зжерла, щойно намагаюся поїхати звідси, як тіло починає розкладатися.

— Це містечко, — втрутився Сендоу. — Тобі потрібен Нью-Гейвен. Саме тут живе магія.

Белбалм ляснула рукою по бильцю крісла.

— Ця діра.

— Ви не мали права, — кинула Алекс.

— Звичайно, ні. — Белбалм мала майже приголомшений вигляд. — А хіба хлопці з «Черепа і кісток» мали право розрізати того бідолаху? — Жінка скинула підборіддям у бік декана. — А він мав право вбивати Тару?

Сендоу зачудовано смикнувся.

— Ви знали? — здивувалася Алекс. — Її душу ви теж з’їли?

— Я не пес, щоб прибігати, щойно задзвенить обідній дзвоник. Для чого мені було гратися з такою душею, якщо попереду на мене чекав справжній бенкет?

— Ох, — озвався Сендоу, стискаючи пальці. — Розумію. Алекс, вона має на увазі тебе.

Погляд Белбалм став холодним.

— Не будь таким самовдоволеним, Елліоте. Я тут не для того, щоб виправляти твої помилки, я не збираюся марнувати час, переймаючись тим, чи не вибовкаєш ти мої секрети. Ти однаково помреш у цьому кріслі.

— Я так не думаю, Марґеріт. — Сендоу підвівся, на його обличчі закляк такий самий рішучий вираз, що й у ніч ритуалу під місяцем-молодиком, коли чоловік вдивлявся в пекельне полум’я. — «Вечірній дзвін співає про розлуку з померлим днем, над луками вітри сплелись в сумному вальсі...»^[79]

Норт відсахнувся. Він кинув розпачливий погляд на Алекс, нестямно хапаючись за стіни, коли став просочуватися крізь книжкову полицю, він боровся проти вигнання, попри те що від смертельних слів його охопив жах.

— Норте! — вигукнула Алекс, простягаючи до привида руку, намагаючись притягнути його до себе.

Але було вже запізно. Він зник за стіною.

— «Орач, як хрест, несе утому — додому йде, — декламував Сендоу, його голос лунко дзвенів у кімнаті. — І світ лишає по собі — мені і темній птасі...»

Белбалм повільно підвелася з крісла й струсонула рукавами елегантної чорної туніки.

— Поезія, Елліоте?

Смертельні слова. Але Белбалм не боялася смерті. Чому б вона мала її боятися? Вона вже стикалася з нею й перемогла її.

Сендоу сфокусував суворий погляд на жінці.

— «А може, ця земля, сумна, забута Богом, в собі ховає чиєсь серце пломінке...»

Белбалм глибоко вдихнула й скинула одну руку в бік Сендоу — таким самим жестом Алекс запрошувала всередину Геллі й тягнула до себе Норта.

— Стійте! — вигукнула Алекс, кидаючись через кімнату.

Вона схопила Белбалм за руку, але жінчина шкіра була тверда, як мармур; вона не прогиналася під пальцями.

Сендоу вирячив очі, а з його вуст злетів такий звук, наче засвистів чайник, повідомляючи, що кипить. Він задихнувся й упав назад у крісло з такою силою, що воно відкотилося від стола. Чоловік учепився в бильця. Звук стихнув, але декан закляк, виструнчившись і витріщаючись у нікуди, немов поганий актор, що вдає шок.

Белбалм гидливо стиснула губи й витерла кутик рота.

— На смак як ватяне яблуко.

— Ви вбили його, — промовила Алекс, не в змозі відвести погляд від деканового тіла.

— А невже він заслуговував на щось краще? Чоловіки помирають, Александро. І це рідко якась трагедія.

— Він не перетне Серпанок, чи не так? — сказала Алекс, починаючи розуміти. — Ви їсте їхні душі, тож вони ніколи не потрапляють туди.

Саме тому Нортові не вдалося знайти Ґледіс чи когось з інших дівчат на протилежному боці. А що сталося з Тариною душею, пожертвуваною для ритуалу Сендоу? Куди вона врешті-решт потрапила?

— Я тебе засмутила. Бачу. Але ти сама знаєш, як це — вигризати собі місце в цьому світі, на кожному кроці боротися за виживання. Проте ти й уявити не можеш, наскільки складніше це було в мої часи. Жінок запроторювали до божевілень за те, що вони читали забагато книжок, або через те, що їхні чоловіки від них стомилися. Для нас було відкрито так мало шляхів. А мій шлях у мене вкрали. Тому я вимостила собі інший.

Алекс тицьнула в жінку пальцем.

— Вам не слід перетворювати це на якийсь феміністичний маніфест. Ви собі вимостили новий шлях життями інших дівчат. Дівчат-іммігранток. Смаглявих дівчат. Бідних дівчат. — «Дівчат на кшталт мене». — Аби виторгувати собі ще кілька років.

— Насправді йдеться про щось значно більше, Александро. Це було божественне діяння. Забираючи чергове життя, незабаром я бачила, як на мою честь зводять новий храм — цей храм зводили хлопці, котрі ніколи не припиняли зачудовуватися силою, якою хизувалися, однак вважали її чимось належним. Вони гралися з магією, а я тим часом заволоділа безсмертям. І ти теж станеш частиною цього.

— Пощастило мені. — Алекс не мусила перепитувати, що вона має на увазі. Белбалм відмовилася від жертвоприношення Сендоу, адже не хотіла зіпсувати собі апетит. — Я стала винагородою.

— За це довге життя я навчилася терплячості, Александро. Не знаю, якою була Софія, коли я зустріла її, а от коли я з’їла її душу... Вона виявилася неприборканою і хороброю, гіркою, як тис, від неї кров закипала. Вона підтримувала мене понад п’ятдесят років. Потім, коли я стала слабшати й старішати, з’явилася Коліна. Цього разу я вмить упізнала запах її могутності. Я відчула цей аромат на паркувальному майданчику церкви та їхала за нею кілька кварталів.

Їхні смерті стали підґрунтям для гробниць «Святого Ельма» й «Рукопису».

Як там казала Белбалм?

— Вони були Колесоходами.

— Здавалося, наче щось притягнуло їх сюди навмисно, аби нагодувати мене. Так само, як тебе.

Саме тому 1902-го вбивства припинилися. Дівчата швидко помирали одна за одною наприкінці 1800-х, коли Дейзі їла пересічні душі, аби вижити. Але потім вона знайшла першу Колесохідку, Софію Мішкан, дівчину з такою самою силою, як у неї. А тепер настала черга Алекс.

«Це містечко». Чи притягував Нью-Гейвен до себе Колесоходів? Дейзі. Софія. Коліна. Невже Алекс завжди рухалася траєкторією до неминучого зіткнення із цим місцем і цим чудовиськом? Магія годується магією?

— Коли ви дізналися, хто я така? — поцікавилася дівчина.

— Від моменту нашого знайомства. Я хотіла дозволити тобі трохи достигнути. Змити із себе сморід буденності. Але...

Белбалм різко здвигнула плечима. Випростала руку.

Алекс раптом відчула гострий біль, наче їй під груднину запхали гак і він уп’явся в серце. Вона побачила, як навколо запалали сині вогні, вони з Белбалм опинилися в центрі полум’яного кільця. Колеса. Стерн відчула, як падає.

Геллі була сонячним сяйвом. Норт був холодним і пахнув вугільним димом. Белбалм була зубами.

Алекс гойдалася поблизу гриля на крихітному балкончику в «Ґраунд-Зіро», у повітрі стояв густий аромат деревного вугілля, удалині над пагорбами розлігся туман. Вона відчувала, як у її босих ступнях вібрує басовий трек. Звела великий палець, затуляючи ним місяць, що саме зійшов, а потім знову дозволила йому з’явитися.

Жінка нахилилася над її колискою, знову та знову тягнучись до дитини, але руки проходили крізь тільце Алекс. Вона плакала, срібні сльози падали на дитячі пухкенькі ручки та зникали під шкірою.

Геллі тримала Алекс за руку й тягнула набережною Веніс-біч. Дістала з колоди таро дев’ятку жезлів. У руках Алекс уже була карта. «Я нізащо не дозволю витатуювати це на мені, — сказала Геллі. — Дозволь мені витягнути ще раз».

Лен зняв зі своєї руки один зі шкіряних браслетів і застібнув його на зап’ясті Алекс. «Не розповідай Мош», — прошепотів він. Його дихання відгонило кислим хлібом, проте дівчина ще ніколи так не раділа, ніколи не почувалася так добре.

Її бабуся стояла біля плитки. Алекс відчула запах кмину, м’яса, що смажилося в духовці, відчула в роті смак меду й волоських горіхів. «Тепер ми їмо вегетаріанську їжу», — сказала Міра. «їж це в себе вдома, — заперечила бабуся. — Коли вона приходить сюди, я годую її так, щоб вона мала сили».

У садку тинявся чоловік, підрізав живопліт; чоловік ніколи не змінювався й навіть у похмурі дні мружився від сонця. Намагався поговорити з Алекс, але вона не могла почути жодного слова.

Дівчина відчувала, як з неї по черзі, наче нитки, висмикують спогади, що застрягають на вістрях зубів професорки Белбалм, розплутуючись шматочок за шматочком. Белбалм — Дейзі — хотіла проковтнути їх усі: хороші й погані, сумні та приємні — усі вони були для неї однаково смачні.

Не було куди бігти. Алекс спробувала пригадати запах материних парфумів, колір канапи в їхній кімнаті, щось, що допомогло б утриматися, коли Дейзі проковтне її.

Їй потрібна була Геллі. Їй потрібен був Дарлінґтон. Їй потрібна була... як там її звали? Вона не могла пригадати — та дівчина з рудим волоссям і навушниками на шиї. Пеммі?

Алекс скрутилася на ліжку. Її оточували метелики-монархи, які перетворилися на нетлю. Позаду неї, притискаючись, лежав хлопець. Він сказав: «Я служитиму тобі до кінця днів».

Зуби Белбалм уп’ялися глибше. Алекс не могла пригадати свого тіла, своїх рук. Незабаром вона зникне. Невже разом зі страхом вона відчувала якесь полегшення? Усе сумне — кожна втрата й помилка — зникне. Вона перетвориться на ніщо.

Белбалм збиралася розкусити її. Вона збиралася випити Алекс до останньої краплі.

Над кам’яною Байнеке-плазою здійнялася хвиля; привабливий чорнявий хлопець кричав. «Усе пропаде хай в бездонному морі!»

Вона могла б поплисти до Тихого океану, повз Каталіну, дивитися, як пропливають пороми.

Хвиля вдарилася об плити й розкидала потік Сірих.

Алекс пригадала як зіщулилася на підлозі тієї прекрасної бібліотеки — сльози струменіли щоками, а вона співала старих бабциних пісень і говорила бабциними словами. Вона ховалася від Сірих, ховалася за... Дарлінґтоном, його звали Дарлінґтон... Дарлінґтон у темному пальті. Вона ховалася, як робила ціле життя. Вона замкнулася подалі від світу живих, заради того, щоб звільнитися від мертвих.

Усе пропаде хай в бездонному морі.

— Александро, — це голос Белбалм.

Засторога. Наче вона прочитала думки в голові Алекс.

Їй більше не хотілося ховатися. Вона вважала, що вміє виживати, але була нітрохи не кращою за побитого пса, котрий смикається й гарчить, намагаючись вижити. Однак тепер вона стала чимось більшим.

Алекс припинила борсатися. Вона припинила спроби закритися від Белбалм. Пригадала своє тіло, пригадала свої руки. Те, що вона збиралася зробити, було небезпечним. Вона раділа цьому. «Усе пропаде хай в бездонному морі. І хай я зіллюся з повінню».

Дівчина широко розкинула руки й дозволила собі розчахнутися.

Вона враз відчула їх, наче вони чекали, немов кораблі в безкрайому морі, що завжди вдивлялися в темний горизонт у пошуках світла, у пошуках дороговказу, який міг би їх спрямувати. Алекс відчула їх у кожному куточку Нью-Гейвена. Униз по Гіллгауз-стріт. Угору по Проспект-стріт. Відчула, як Норт вибирається зі старої фабрики, куди його закинули смертельні слова, відчула того підлітка, який завжди чекав на квитки під «Колізеєм», що давно вже зник, відчула Сірого, котрий бігав звивисті спринти під стінами Пейн-Вітні, відчула тисячу інших Сірих, на яких ніколи не дозволяла собі дивитися — старих чоловіків, що померли у власних ліжках; жінку, яка понівеченими руками штовхала пожмаканий дитячий візочок; хлопця з вогнепальною раною на обличчі, який навмання тягнувся до гребінця в кишені. Виснажену туристку, яка кульгала вниз схилом Іст-Року, тягнучи за собою зламану ногу. А на околиці, у Вествіллі, у зруйнованому лабіринті «Чорного В’яза» Деніел Табор Арлінґтон III щільніше запнув халат і поспішив їй назустріч, не виймаючи з рота цигарки.

«Прийдіть до мене, — благала дівчина. — Допоможіть мені».

Вона дала їм відчути власний жах, власний переляк, що палав усередині яскраво, мов сторожова вежа, відчути її палке прагнення прожити ще один день, ще одну годину — і освітити комусь шлях.

Їм не було кінця — потік Сірих затопив вулиці й рушив повз садок, крізь стіни — привиди скупчилися в кабінеті, скупчилися всередині Алекс. Хвиля їх наростала.

Алекс відчула, як Белбалм відскочила, і раптом змогла побачити кімнату, побачити перед собою професорку з простягнутою рукою та іскрами в очах.

— Це що таке? — просичала жінка.

— Кличу зниклих! — скрикнула Алекс. — Кличу загублених! Я знаю їхні імена.

А в іменах була сила. Вона промовляла їх по черзі, немов поему про зниклих дівчат:

— Софія Мішкан! Коліна Тіллман! Зузанна Мазурська! Паолетта Де-Лауро! Еффі Байт! Ґледіс О’Донаг’ю!

Мертві шепотіли свої імена, повторювали їх, потік з тіл щільнішав. Алекс бачила, як вони набилися в садок, наполовину застрягнувши в стінах. Чула, як вони оплакують Софію, Зузанну, Паолетту, і їхнє голосіння злітало до неба.

Сірі розмовляли, озивалися до клаптиків тих душ, а бурмотіння голосів, що злилися в незлагоджений хор, дедалі гучнішало.

— Александро! — загарчала Белбалм, і дівчина побачила в неї на чолі піт. — Я їх не відпущу.

Але це від неї вже не залежало.

— Мене звуть Ґелексі, ти, грьобана ненажеро.

Почувши її ім’я, Сірі так злагоджено зітхнули, що кімнатою аж промайнув вітер. Він зашурхотів пругом дівочої сукні й відкинув з обличчя професорки волосся. Очі в неї витріщилися й побіліли.

Здавалося, зсередини неї з’явилася дівчина, звільняючись від Белбалм, наче бліде цибулеве лушпиння. У неї були густі темні кучері, а вбрана вона була у фартух робітниці з фабрики поверх сірих блузки та спідниці. Потім з’явилася білявка в капелюшку з пір’ям — шкіра, наче зів’ялий абрикос, картата сукня з високим комірцем, талія стиснула корсетом до неймовірної вузькості; потім чорношкіра дівчина, яка мерехтіла в м’якому рожевому кардигані та широкій спідниці й чиє волосся було вкладене блискучими хвилями. Усі вони по черзі виривалися з Белбалм, приєднуючись до натовпу Сірих.

Ґледіс була останньою, і вона не хотіла виходити. Алекс відчула це. Попри всі ці роки, які вона, зіщулившись, провела у свідомості Дейзі, дівчина боялася покидати тіло.

— Вона не зможе втримати тебе, — благала Алекс. — Не бійся.

Дівчина з’явилася — майже невидима, сірий клаптик. Вона була значно молодшою версією Белбалм, худорлява, з гарними формами й заплетеним у косу білявим волоссям. Ґледіс розвернулася, щоб поглянути на себе — на Белбалм у чорній туніці та з перснями. Здійняла руки, немов захищаючись, досі налякана, і сором’язливо рушила до натовпу, коли інші дівчата покликали її до себе.

Белбалм розтулила рота, наче збиралася закричати, але єдиний звук, що пролунав, був схожий на свист чайника, який Алекс уже чула від декана.

Тепер поряд з нею стояв Норт; можливо, він весь час був тут.

— Вона не монстр, — благально озвався він. — Вона просто дівчина.

— Їй слід було краще подумати, — кинула Алекс. У ній не залишилося місця для милосердя. — Вона просто вважала своє життя важливішим за всі наші.

— Я не знав, що вона була здатна на такі речі, — зізнався привид, перекрикуючи галас натовпу. — Я не знав, що в неї було таке серце.

— Ви взагалі ніколи її не знали.

Обачна Дейзі, яка добре зберігала свої таємниці, яка бачила привидів, яка мріяла побачити світ. Дика маргаритка, зірвана на самісінькому початку свого життя. Жорстока Дейзі, яка відмовлялася від своєї долі й крала одне життя за іншим, аби не бути голодною. Алекс промовила останнє ім’я:

— Дейзі Феннінг Вітлок!

Вона простягла вперед руку й відчула, як дух Дейзі рушив до неї, повільно, неохоче, борсаючись, аби втриматися у власному тілі, наче рослина, яка налаштувалася вкоренитися й залишитися на цій землі.

Алекс набралася сили від Сірих, що оточили її, що проходили крізь неї. Дозволила своїй свідомості сформувати зуби, а їм дозволила уп’ястися у свідомість Дейзі. Смикнула.

Душа Дейзі полетіла до неї. Алекс відпустила душу, перш ніж та потрапила всередину неї, і знову схопила.

На коротесеньку мить вона побачила темноволосу дівчину з обличчям феї, у широкій сукні з пишними рукавами. Її груди розірвав вогнепальний постріл; її вуста розтягнулися від крику. Сірі ринули вперед.

Норт затулив собою Дейзі.

— Будь ласка, — попросив він. — Дайте їй спокій!

Але крок уперед ступила і Ґледіс, прозора, як повітря.

— Ні.

— Ні, — хором озвалися зниклі дівчата. Софія і Зузанна, Паолетта, Еффі й Коліна.

Сірі ринули крізь Норта. Вони накривали Дейзі завихреною зграєю.

— Mors irrumat omnia, — прошепотіла Алекс. — Смерть шпилить усіх.

Колесо розкрутилося, й Алекс відчула, як стиснувся шлунок. Вона простягнула вперед руки, намагаючись знайти щось — байдуже що, — аби схопитися. Наткнулася на щось тверде й упала на коліна. Кімната несподівано застигла.

Алекс уклякла на вкритій килимом підлозі ректорського кабінету. Подивилася вгору, у голові паморочилося. Сірі зникли — усі, крім Нареченого. Вона чула, як гупає в грудях серце, а за дверима — гамір вечірки. У кріслі за столом лежав мертвий декан. Коли дівчина заплющила очі, на внутрішньому боці повік майорів синій образ Колеса.

Тіло Белбалм упало купою, шкіра перетворилася на розсипчасте лушпиння, а кістки розкришилися під вагою століть. Від жінки залишилася купка попелу.

Наречений стояв, витріщаючись на порох, що колись був дівчиною. Він укляк і потягнувся до неї, але рука пройшла наскрізь.

Алекс обіперлася на край стола, щоб звестися на ноги. Затинаючись, вона рушила до французького вікна, яке виходило у садок. Ноги здавалися зробленими з киселю. Вона була переконана, що рана в боці знову відкрилася. Дівчина відчинила вікно, і всередину увірвалося холодне повітря. Його доторк до запалених щік і розсипаного праху Белбалм здавався таким чистим!

Норт безпомічно дивився, як вітер здимає рештки з килима.

— Вибачте, — пробурмотіла Алекс, — але у вас був нікудишній смак на жінок.

Дівчина подивилася на деканове тіло й спробувала змусити працювати власний розум, але почувалася виснаженою та спустошеною. Не могла навіть простежити за плином власних думок. У садку на клумбах пробивалися крізь землю нарциси. «Тернер, — подумала Алекс. — Де він? Чи отримав повідомлення?»

Вона витягнула телефон. Надійшло повідомлення від детектива. «Працюю над справою. Залишайся на місці. Наберу, коли впораюся. НЕ УТНИ ЖОДНОЇ ДУРНИЦІ».

— Так, ніби він мене не знає.

Від дверей пролунав вибух реготу. Їй слід було подумати. Якщо записи про інші смерті, відповідальність за які приписували Дейзі, не брешуть, деканова смерть скидатиметься на серцевий напад чи удар. Проте Алекс не хотіла покладатися на долю. Вона може вислизнути крізь садок, та люди бачили, як вона заходила разом з деканом до кабінету. Вона вчинила не надто обачно.

Їй слід було повернутися назад на вечірку й розчинитися в натовпі. Якщо хтось запитає, вона скаже, що востаннє бачила декана, коли той розмовляв з професоркою Белбалм.

— Норте, — гукнула дівчина. Він підвів погляд із того місця, де стояв навколішках. — Мені потрібна ваша допомога.

Можливо, він не захоче, звинувачуватиме її в смерті Дейзі. Алекс замислилася, чи Сірі дозволять хоч якійсь її частинці потрапити за Серпанок. Нортова присутність тут і його смуток підказували, що це не надто вірогідно.

Привид повільно підвівся. Його очі були такі самі темні й скорботні, як завжди, але тепер у його погляді на Алекс з’явилося якесь нове застереження. «Невже він боїться мене?» Вона була не проти. Можливо, тепер він подумає двічі, перш ніж знову застрибувати їй у голову. Утім, Алекс йому співчувала. Вона знала, що таке втрата, а він утратив Дейзі двічі: спочатку дівчину, яку кохав, а потім мрію про те, якою вона була.

— Мені потрібно, щоб ви пересвідчилися, що в коридорі нікого немає, — попросила Алекс. — Ніхто не повинен бачити, як я виходжу із цієї кімнати.

Норт проплив крізь двері, і дівчина кілька хвилин розмірковувала, чи не вирішив він просто залишити її тут з мертвим тілом і килимом, що засипаний порошкоподібним злом.

Потім Наречений повернувся крізь стіну й кивнув, повідомляючи, що все чисто.

Алекс змусила себе піти. Вона почувалася навдивовижу розхристаною й виставленою на загальний огляд, наче будинок з розчахнутими дверима.

Вона пригладила волосся й обсмикнула пруг сукні. Їй слід поводитися буденно, удавати, наче нічого не сталося. Однак Стерн знала, що це не проблема. Вона це робила все життя.

Ми кажемо «Серпанок», але знаємо, що існує багато Серпанків — бар’єрів між нашим світом і потойбіччям. Деякі Сірі залишаються в ізоляції за ними й ніколи не повертаються до світу живих; інших у нашому світі можуть побачити ті, хто ризикне проковтнути кулю Гайрама, а дехто повертається до нашого світу ще далі, де їх бачить і чує звичайний люд. Також нам відомо, що існує багато прикордонних територій, де мертві можуть спілкуватися з живими, і ми вже давно підозрюємо, що існують численні життя після смерті. Природним висновком буде також те, що є численні пекла. Та, якщо такі місця справді існують, вони залишаються невидимими для нас, непізнаними й недослідженими. Адже немає такого безстрашного й відважного дослідника, котрий наважиться стати на шлях до пекла — байдуже, чим саме той вимощений.

Життя Лети: Процедури та протоколи Дев’ятого Дому, витяг

Cuando ganeden esta acerrado, guehinam esta siempre abierto. Якщо Райський Сад може бути зачинений, у Пеклі відчинено завжди.

Ладинське прислів’я

32

Весна

Алекс зустрілася з Доус у Халупці, і вони вирушили вздовж Ельм-стріт до Пейн-Вітні, до перехрестя, яке Сендоу вибрав для свого смертельного обряду, до місця, де померла Тара Гатчинс. Знаменне місце. По краєчку порожньої латки землі вигулькували весняні квіти: блідо-фіолетові крокуси, крихітні білі дзвіночки конвалій на сором’язливо похилених шийках.

Алекс складно було вийти з-під захисту. Усе своє життя вона бачила Сірих, або Тихих, як вона їх називала. Більше вони не були тихими. Тепер вона їх чула. Небіжчиця в нічній сорочці тихенько наспівувала щось собі під ніс біля музичної школи. Двійко юнаків у пальтах і бриджах улаштувалися на паркані Старого кампусу й пліткували, їхні тіла з лівого боку були обвуглені від якоїсь давньої пожежі. Алекс досі доводилося докладати зусиль, щоб не зважати на потопельника, який бігав спринти під стінами спортзалу. Вона чула його засапане дихання. Як це було можливо? Навіщо привидові дихати? Може, це просто згадка про потребу повітря? Давня звичка? Або намагання прикинутися людиною?

Дівчина ледь помітно похитала головою. Вона знайде якийсь спосіб змусити їх змовкнути, хай навіть збожеволіє від спроб.

— Хтось розмовляє? — запитала Доус стишеним голосом.

Алекс кивнула й потерла скроні. Вона не знала, як збирається вирішити цю конкретну проблему, але знала: приховуватиме від Сірих, що досі їх чує, особливо коли навколо стільки спраглих установити зв’язок зі світом живих.

Після вечірки в ректорському будинку вона не бачила Норта. Можливо, він тужив десь через те, на що перетворилася Дейзі. А може, створив з протилежного боку Серпанку групу підтримки для душ, які вона стільки років утримувала в полоні. Алекс не знала.

Вони обійшли по периметру територію, на якій декан планував побудувати резиденцію «Святого Ельма». Стерн сподівалася, що на місці Тариної смерті виростуть квіти. Вона надіслала запис деканового зізнання Раді Лети. Ті погодилися, що це жахливо. Гротескно. Але передусім це було небезпечно. Навіть попри те, що ритуал Сендоу не вдався, їм не хотілося, щоб хтось утовкмачив собі в голову, наче за допомогою ритуального вбивства можна створити нексус; а ще їм не хотілося, щоб Тарину смерть пов’язували з Летою. Усі, крім кількох членів Ради, досі вважали, що вбивство скоїв Блейк Кілі, і Лета не збиралася на це впливати.

Цього разу Алекс не планувала тиснути. Вона й сама вже мала чимало такого, що слід зберігати в таємниці. Смерть Сендоу списали на несподіваний обширний серцевий напад під час вечірки з приводу повернення додому. Лише кілька тижнів тому він невдало впав. Він постійно був під впливом стресу через фінансові негаразди. Його відхід засмутив людей, але не привернув значної уваги, особливо через те, що Марґеріт Белбалм зникла після зустрічі з деканом на вечірці. Востаннє її бачили, коли вона заходила до кабінету ректора, щоб поговорити з деканом Сендоу. Ніхто не знав, де вона і чи не постраждала, а поліція Нью-Гейвена відкрила справу.

Лета й гадки не мала, ким була Белбалм і чи пов’язана вона зі смертю декана. Алекс завбачливо зупинила запис, перш ніж професорка увійшла до кабінету. Рада Лети не знала слова «Колесоходи» й ніколи не дізнається, адже, якщо Алекс не помилялася, вона була здатна створити нексус коли заманеться: єдине, що їй слід було зробити, — виплекати в собі смак до душ. Вона бачила методи, якими працювали Лета й товариства. Цього знання не потребував жоден з них.

Доус саме глипнула на телефон, і дівчата за мовчазною згодою залишили Пейн-Вітні позаду й повернули праворуч, на Ґроув-стріт. Попереду Алекс бачила величний мавзолей «Книги та змії», примарний куб з білого мармуру, обрамлений чорним кованим залізом. Тепер, коли дівчина знала, що вони не нацькували на неї ґлуму й не мали жодного стосунку до того, що сталося з Тарою, вона розмірковувала, чи не можуть вони допомогти їй знайти Тарину душу. Попри те, що їй не подобалася ідея заходити під той портик, і те, чого може захотіти навзаєм Буквоїд, Лета завинила Тарі дрібку спокою. Але цій справі доведеться зачекати. Алекс мала інше завдання, з яким слід було впоратися, перш ніж допомагати Тарі. Завдання, якого вона могла не пережити.

Алекс із Доус увійшли в масивні неоєгипетські ворота кладовища під написом, який так був до вподоби Дарлінґтону: «І МЕРТВІ ВОСКРЕСНУТЬ».

Можливо, не лише мертві, якщо до справи візьметься Стерн.

Вони пройшли повз могили поетів і науковців, ректорів Єлю. Біля нового надгробку був невеличкий натовп. Декан Сендоу досі збирав найліпшу компанію.

Алекс знала, що сьогодні тут можуть бути випускники Лети, однак упізнала лише Мішель Аламеддін. Та була вбрана в те саме стильне пальто, а темне волосся було зібране в охайний вузол. Тернер теж був тут, проте ледве кивнув дівчині. Він не був нею задоволений.

— Ти лишила мені тіло, — буркнув він, коли дівчина погодилася зустрітися з ним в «Іль-Бастоне».

— Перепрошую, — озвалася вона. — Вибирати вам подарунок справді непросто.

— Що сталося на тій вечірці?

Алекс обіперлася об колону на ґанку. Здавалося, що будинок теж на неї обіперся.

— Сендоу вбив Тару.

— А що сталося з ним?

— Серцевий напад.

— Чорта з два. Ти його вбила?

— Мені не довелося.

Тернер утупився в неї довгим поглядом, і Алекс зраділа, що раз на святий час сказала правду.

Відтоді вони не розмовляли, і дівчина підозрювала, що детектив хотів спекатися її та Лети загалом. Алекс не могла звинувачувати його за це, однак здавалося, наче вона щось утратила. Їй хотілося, аби в її кутку стояв хтось із хороших хлопців.

Служба була довга, одначе суха: перелічили деканові досягнення, прочитали звернення ректора, кілька слів сказала худорлява жінка в темно-синьому костюмі, у якій Алекс упізнала колишню дружину Сендоу. Сьогодні на кладовищі не було Сірих. Їм не подобалися похорони, а біля цієї могили не було достатньо почуттів, аби подолати їхню відразу. Алекс не заперечувала проти тиші.

Коли деканову труну опустили в землю, вона зустрілася поглядом з Мішель Аламеддін і ледь помітно смикнула головою, запрошуючи. Вони з Доус посунули геть від могили, і Стерн сподівалася, що Мішель рушила назирці.

Дівчата обрали звивисту доріжку, що вела ліворуч, повз могилу Кінґмена Брюстера, де ріс відьомський горіх^[80], який щороку в червні — майже завжди на день народження небіжчика — розквітав жовтим, а листя скидав у листопаді — до річниці його смерті. Десь на цьому цвинтарі було поховане перше тіло Дейзі.

Коли вони дісталися тихого куточка між двома кам’яними сфінксами, Доус озвалася:

— Ти впевнена?

На похорон вона вдягнула мамині слакси й перлинні сережки, але вузлик рудого волосся злегка сповзав набакир.

— Ні, — зізналася Алекс. — Але нам потрібна вся допомога, яку вдасться залучити.

Доус не збиралася сперечатися. Їй довелося чимало перепрошувати, коли Лета знайшла її в будинку сестри у Вестпорті й коли вона почула справжній переказ того, що сталося на вечірці ректора, від Алекс. До того ж їй потрібна була ця пригода, ця місія не менше за Стерн. А може, і більше.

Алекс побачила, що Мішель прокладає собі дорогу травою. Дочекалася, поки дівчина приєднається до них, і одразу перейшла до справи:

— Дарлінґтон не помер.

Мішель зітхнула.

— Ось до чого це все? Алекс. Я розумію...

— Тепер він демон.

— Перепрошую?

— Він не помер, коли його зжерла сатанинська потвора. А трансформувався.

— Це неможливо.

— Послухай, — наполягала Алекс, — я нещодавно побувала в потойбічні...

— Чому мене це не дивує?

— Щоразу, коли я чула... ну, не знаю, що вони таке — Сірих? чудовиськ? якихось не схожих на людей створінь з протилежного берега, — вони повторювали слова, яких я не могла розібрати. Спершу я думала, що це ім’я: Джонатан Десмонд чи Жан дю Монд. Але це було дещо геть інше.

— І? — Вираз обличчя Мішель залишався заціпеніло байдужим, наче вона щосили намагалася не видатися неупередженою.

— Джентльмен-демон. Ось що вони казали. Вони говорили про Дарлінґтона. І, здається, були налякані.

«Дарлінґтон — джентльмен. А тепер не час для джентльменів». Нещодавно Алекс майже не звернула уваги на ці деканові слова. Але після того, як послухала запис їхньої розмови, вони застрягли в голові. Дарлінґтон — Джентльмен з Лети. Люди завжди його так називали. Алекс і сама так про нього думала, наче він потрапив у чужу епоху.

Утім їй однаково знадобилося чимало часу, щоб скласти все докупи, щоб збагнути, що створіння на темному березі завжди бурмотіли ті дивні звуки, коли вона говорила про Дарлінґтона чи й просто думала про нього. Вони не були розлючені — вони були налякані, так само як Сірі, що налякалися в ніч віщувань. Саме Дарлінґтон, а не якесь відлуння, промовив слово «вбивця» під час обряду під молодиком, однак звинувачував він Сендоу, а не Алекс. Чоловіка, який убив Тару. Чоловіка, який намагався вбити його. Принаймні Алекс сподівалася, що Деніел звинувачував саме його.

Деніел Табор Арлінґтон завжди залишався джентльменом, хлопчиком з бездоганними манерами. І на кого він перетворився?

— Те, на що ти натякаєш, неможливо, — відрубала Мішель.

— Я знаю, що це так звучить, — утрутилася Доус, — але люди можуть перетворюватися на...

— Процес мені відомий. Однак демони народжуються однаково: від поєднання сірки та гріха.

— Про який гріх ми говоримо? — поцікавилася Алекс. — Мастурбацію? Неграмотність?

— Ти на цвинтарі, — дорікнула їй Доус.

— Повір мені, Доус. Мерцям байдуже.

— Лише один гріх може перетворити людину на демона, — нагадала Мішель. — Убивство.

Доус це приголомшило.

— Він би ніколи нізащо...

— Ти декого вбила, — нагадала їй Алекс. — І я теж.

«Ніколи» — занадто гучне слово.

— Дарлінґтон? — скептично перепитала Мішель. — Улюбленець учителів? Лицар у блискучих обладунках?

— Лицарі не просто так носять мечі, а я покликала тебе не для суперечок. Ти не хочеш допомагати, це нормально. Я знаю те, що знаю: хтось нацькував сатанинську потвору, щоб вона вбила Дарлінґтона. Але він вижив, і та штука запроторила його до пекла. І ми збираємося дістатися до нього.

— Ми? — не зрозуміла Мішель.

— Ми, — погодилася Доус.

Між цвинтарними деревами промайнув холодний вітер, і Алекс довелося стримати дрижання. Схоже, зима не збиралася здаватись. Це скидалося на якесь застереження. Проте Дарлінґтон був на протилежному боці чогось жахливого й чекав на порятунок. Сендоу поцупив у цього світу золотого хлопчика Лети, і комусь доведеться поцупити його назад.

— Отже, — озвалася Алекс, коли здійнявся вітер, шарпаючи молоде листя на гілках і стогнучи серед могил, наче загублений у скорботі плакальник, — хто ладен вирушити до пекла?

Доми Серпанку

Древня Вісімка

Головні доми

«Череп і кістки» — 1832

Багаті і бідні — для смерті всі рівні.

Учення: Гієроскопія і спланхомантія. Ворожіння на нутрощах людей і тварин.

Відомі випускники: Вільям Говард Тафт, Джордж Г. В. Буш, Джон Керрі.

«Сувій та ключ» — 1842

Ми в змозі освітить цю темну землю, ми в змозі оживить цей мертвий світ.

Учення: Чари Дуру, портальна магія. Астральна та ефірна проекція. Відомі випускники: Дін Ачесон, Ґаррі Трюдо, Коул Портер, Стоун Філліпс.

«Книга та змія» — 1863

Усе тече, усе змінюється.

Учення: Нек’я, або nekromanteia, некромантія, чари з кістками.

Відомі випускники: Боб Вудворд, Портер Ґосс, Кетлін Клівер, Чарльз Рівкін.

«Вовча голова» — 1883

Сила вовчої зграї у вовку. Сила вовка у вовчій зграї.

Учення: Теріантропія.

Відомі випускники: Стівен Вінсент Бене, Бенджамін Спок, Чарльз Івс, Сем Ваґстафф.

«Рукопис» — 1952

Сон дарує нам сон, й ілюзіям немає кінця.

Учення: Магія дзеркал і чари.

Відомі випускники: Джоді Фостер, Андерсон Куп ер, Девід Ґерґен, Зої Казан.

Другорядні доми

«Святий Аврелій» — 1910

Учення: Логомантія — поєднання слів і ворожіння на мові.

Відомі випускники: адмірал Річард Лайон, Саманта Пауер, Джон Б. Ґуденаф.

«Святий Ельм» — 1889

Учення: Tempestate Artium магія стихій, викликання бурі.

Відомі випускники: Келвін Гілл, Джон Ешкрофт, Еллісон Вільямс.

«Берцеліус» — 1848

Учення: немає.

Товариство засноване на згадку про Йонса Якоба Берцеліуса, шведського хіміка, який створив нову систему хімічного запису, залишивши всі таємниці алхіміків у минулому. Назване на його честь.

Відомі випускники: немає.

Подяка

Нью-Йорк: щиро дякую всім з видавництва Flatiron Books, а особливо Ноєві Ікеру, який поставив на цю книжку ще раніше, Емі Айнгорн, Лорен Біттріх, Патріції Кейв, Марлен Беттнер, Ненсі Трайпак, Кетрін Турро, Крістіні Ґілберт, Кітові Геєсу, Донні Нотцель, Лєні Шехтер, Лорін Хоґен, Кеті Лорд та Дженніфер Ґонзалез і її команді. Дякую New Leaf Literary: Пуї Шахбазяну, Вероніці Ґріхалва, Мії Роман, Гіларі Печеоне, Мередіт Барнс, Ебіґейл Доног’ю, Джорданові Гіллу, Джо Вольпе, Келсі Льюїс, Кассандрі Бейм і Джоанні Вольп, які від самого початку відстоювали мене і цю ідею.

Нью-Гейвен та Єль: дякую професорці Джулії Адамс з Коледжу Гоппера, Анґелі Мак-Крей, Дженні Чавіра зі Спілки випускників Єлю, Юдіт Енн Шіф із «Рукописів та архівів», Маркові Бренчу з «Журналу випускників Єлю», Девідові Гейзеру з Єльського музею природничої історії Пібоді, Майклові Моранду з Байнеке і Клер Зелла. Дякую Реббі Шмуллі Гехту, який подарував мені доступ до маєтку Андерсона, і Барбарі Лемб, яка поділилася зі мною широкими знаннями про Коннектикут і супроводжувала під час прогулянок численними кладовищами. Час від часу я легковажно ставилася до нью-гейвенської історії та географії. З найважливішого: «Вовча голова» збудувала свою першу будівлю на Проспект-стріт 1884 року. Нова споруда на Гай-стріт з’явилася пізніше на понад сорок років.

Каліфорнія: дякую Девідові Петерсону за допомогу з латиною, Рейчел Мартін, Робін Бекон, Зіґґі Людині-ядру, Морґанові Фахею, Мішель Чігарі, Сарі Месле, Джошеві Каменські, Ґретхен Мак-Ніл, Джулії Коллард, Надін Семерау, Марі Лу, Енн Ґрассер, Сабаа Тахір, Робін Ла-Феверс, Вікторії Ейвярд і Джиммі Фрімену. Також дякую мамі, яка вперше заспівала мені на ладино, Крістіні, Сем, Емілі, Раянові та Еріку, яким удавалося змушувати мене сміятися, і ламантину.

Голл: дякую Стівенові Теста, Лаїні Ліпшер і моїй власній вовчій зграї ‘97.

По всіх усюдах: дякую Максові Деніелу з УКЛА і Саймонові Салмону за їхню допомогу із сефардськими баладами, Келлі Лінк, Деніелеві Хосе Олдеру, Голлі Блек, Робін Вассерман, Сарі Ріс Бреннан, Рейнбоу Ровелл, Зораїді Кордоба, Кассандрі Клер, Еллі Картер, Керрі Раян, Мері Руткоскі, Алекс Брейкен, Сьюзан Деннард, Ґамінн Джиллот та Майклові Кастро.

Багато книжок допомогли збудувати світ «Дев’ятого Дому»: «Єльу Нью-Гейвені: архітектура і урбанізм» Вінсента Скаллі; «Єльський університет: архітектурна мандрівка» Патріка Піннелла; «Іди до своєї кімнати: історія студентських товариств і братств у Єлі» Луміса Хавемеєра; «Сила привілейованих: Єль та американські елітні коледжі» Джозефа А. Соареса; «Черепи і кістки: прихована історія єльських таємних товариств» Девіда Алана Річардса; «Ебенове дерево і слонова кістка: раса, рабство і буремна історія американських університетів» Крейґа Стівена Вайлдера; «Екіпажі та годинники, корсети та замки: розквіт і занепад промислового міста» Престона Мейнарда і Мерджері Б. Ноєс; «Нью-Гейвен: путівник архітектурою та міським дизайном» Елізабет Міллс Браун; «Блюз зразкового міста: міський простір і організований супротив у Нью-Гейвені» Менді Ісаакс Джексон, а також «План для Нью-Гейвена» Фредеріка Лоу Ольмстеда і Кесса Ґілберта.

Баладу La Moza у El Huerco я знайшла у статті «Сефардські плачі та похоронні пісні» Паломи Діаз-Мас. Також дякую проекту «Паніспанська балада».

Найкращий роман фентезі, який я прочитав протягом багатьох років: він про щирих людей. Створені Бардуґо образи блискучі, тож цю історію, сповнену несподіваних поворотів сюжету, неможливо пропустити.

Стівен Юнг

Одночасно вишуканий і гротескний, страшний і буденний... Жахливий, неповторний, оригінальний, але перш за все захопливий моторошний трилер.

The Washington Post

Атмосферно... Одночасно й загадка, й історія про молоду жінку, яка знаходить власне призначення в жорстокому світі.

Booklist

Лі Бардуґо — авторка трилогії про орден Гриша, що стала бестселером The New York Times й буде екранізована Netflix Письменниця народилася в Єрусалимі, виросла в Лос-Анджелесі. Закінчила Єльський університет. Займалася рекламою, журналістикою, візажем та спецефектами. Нині живе й пише в Голлівуді, де іноді можна почути виступи її гурту.

Алекс Стерн — дівчина з непростим минулим, яка виросла в Лос-Анджелесі, рано кинула школу й потрапила в компанію старших, де в пошані була травичка і бульбулятор передавали по колу. І ось Алекс, єдина вижила після жорстокого вбивства, просто на лікарняному ліжку дістала пропозицію вступити до Єлю, престижного університету. Але що криється за цією пропозицією? Адже університет виявився осередком таємних товариств, що спеціалізуються на окультизмі й магії, і за всім цим здійснює нагляд таємничий Дев’ятий Дім. Саме за діяльністю цих товариств, поміж членів яких багато дуже впливових людей, і доручили стежити Алекс — у цьому їй допоможуть навички аутсайдерки й здатність бачити привидів. Щоб розкрити змову, історія якої нараховує понад сто років, дівчині доведеться розплутувати жахливі таємниці, балансуючи між світом живих і світом мертвих, і спостерігати за моторошними окультними маніпуляціями.

notes

Примітки

1

Район Лос-Анджелеса. (Тут і далі прим, пер.)

2

Висмоктує (латин.).

3

Синтетичний лікарський засіб, що належить до групи снодійних і седативних.

4

NASDAQ — американський позабіржовий ринок, що спеціалізується на акціях високотехнологічних компаній.

5

Euronext — пан’європейська фондова біржа.

6

Настільна гра, що походить з Китаю.

7

Чоло (нідерл.).

8

Жертва (нідерл.).

9

Обвальне падіння цін акцій, яке розпочалося в Чорний четвер 24 жовтня 1929 року і стало початком Великої депресії.

10

Лакричні цукерки.

11

Сквот назвали за асоціацією з районом у Нижньому Мангеттені, де до і і вересня 2001 року був розташований комплекс будівель Всесвітнього торговельного центру. Назва району пов’язана з подіями 11 вересня й походить від англійського терміна, що позначає епіцентр.

12

Добрий день (ісп.).

13

Мить спливає, світ минає (ісп.).

14

«Троє хлопців» (ісп.).

15

Термін на позначення алкогольних напоїв, які не розбавляють після витримування в бочці.

16

Habitat for Humanity — міжнародна некомерційна організація, що будує житло для бідних у всьому світі.

17

Science, Technology, Engineering and Mathematics — наука, технології, інженерія, математика. Цим терміном традиційно окреслюють підхід до освітнього процесу, відповідно до якого основою набуття знань є проста й доступна візуалізація наукових явищ для глибокого розуміння процесів.

18

Коледж Джонатана Едвардса.

19

Пам’ятай про смерть (латин.).

20

Центральна ланка будь-якого зв’язку.

21

Ідеться про Чорний понеділок — день, у який індекс Доу-Джонса зазнав найбільшого падіння.

22

Так називали дівчат-коробейниць, які продавали сигари, цигарки та жувальну гумку.

23

Перше послання апостола Павла до коринфян 15:52—53. (Переклад І. Хоменка.)

24

Департамент поліції Лос-Анджелеса.

25

Той, хто позичає на одяг, роздягнеться посеред вулиці. (Сефардська приказка.)

26

Засновник Дартмутського коледжу в Гановері, штат Нью-Гемпшир.

27

Рядки з поеми Г. Лонгфелло «Еванджеліна».

28

Плакальниця-привид, персонаж мексиканської легенди. Утопила дітей, аби помститися невірному чоловікові.

29

Роман англійської письменниці Вірджинії Вулф.

30

Астральне створіння, що говорить вустами екстрасенса Лі Керролла й має на меті забезпечити перехід людства на вищий енергетичний рівень.

31

Комбінований лікарський препарат, який у низці країн застосовують для лікування нарколепсії та синдрому порушення активності й уваги, проте часто використовують нелегально для стимуляції розумової діяльності, як допінг, афродизіак, засіб для схуднення, а також для досягнення ейфорії шляхом наркотичного сп’яніння.

32

Ароматизована суміш для напоїв.

33

Фільм-екранізація однойменного роману Тома Вулфа.

34

Дженерик — лікарський засіб — копія.

35

Традиційний грецький суп з яйцями й лимонами.

36

Жахлива дитина (фр.). Так кажуть про нестерпну дитину.

37

Роман виховання (нім.) — жанровий різновид роману, присвячений проблемі психологічного, морального й соціального формування особистості.

38

Витвір мистецтва, золота пластинка з вигравіюваним текстом.

39

Рядки з поеми В. Скотта «Пісня останнього менестреля».

40

Рядки з «Оди до Левконої» Горація.

41

Уривок з восьмої еклоги «Буколік» Вергілія.

42

«Молот відьом» (.латин.) — одна з найвідоміших книг з демонології, написана 1486 року двома ченцями-домініканцями й інквізиторами Генріхом Крамером та Якобом Шпренґером.

43

Місце паломництва зороастрійців.

44

Американський футболіст, якому Єльський університет надав почесний ступінь доктора гуманітарних наук.

45

Американська народна пісня.

46

Ґоліта — місто в США, в окрузі Санта-Барбара штату Каліфорнія.

47

Синдром порушення активності та уваги — неврологічно-поведінковий синдром розладу розвитку, що починається в дитячому віці.

48

Наркотик на основі кокаїнової пасти.

49

Психоактивні речовини, стимулятори.

50

Напівсинтетична психоактивна сполука амфетамінового ряду.

51

Єврейський обряд освячення, який проводять над келихом вина або іншого алкогольного напою, а також над хлібом.

52

Назва міста в штаті Флорида.

53

Весело (італ.).

54

Суперлиходійка всесвіту DC Comics, ворог Бетмена.

55

Фея з п’єси «Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра.

56

Пак і Титанія — персонажі п’єси «Сон літньої ночі» В. Шекспіра.

57

Старший жрець у стародавніх греків.

58

Цікаво, чи почувається хтось так само, як я? (англ.) — рядок з пісні Морріссі «Сестро, я поет».

59

І зло — це ти сам чи твої вчинки? (англ.)

60

У міфології — трансформація людини в тваринну подобу.

61

Рядок з «Королівських ідилій» А. Теннісона.

62

Серія науково-фантастичних відеоігор.

63

Виробник жіночої білизни з лайкрою.

64

Виробник замків і ключів у XIX столітті.

65

Робітники, зайняті фізичною працею, переважно на великих підприємствах.

66

Приватна школа в Нью-Йорку.

67

Служба доставки.

68

Прокляття Кораха на твою голову (сеф.). Корах — біблійний персонаж, один з очільників заколоту проти Мойсея.

69

В інтернет-листуванні таке скорочення символізує поцілунки й обійми.

70

Роман Форда Медокса Форда про події, які відбулися напередодні Першої світової війни.

71

Територія, на якій розташована штаб-квартира ЦРУ.

72

Лицарська поема Е. Спенсера.

73

Університет Каліфорнії в Лос-Анджелесі.

74

Нечестиві (латин.).

75

Яблучні пироги (фр.).

76

Ваші язики зроблені з каменю! (Латин.)

77

Почуйте тишу порожнього дому! Тут ні на кого не чекатимуть! (Латин.)

78

Послуга за послугу (латин.).

79

Уривок з «Елегії, написаної на сільському кладовищі» Т. Ґрея.

80

Народна назва гамамелісу.