Джейн з Ліхтарного Пагорба

15

— А тепер, качечко, ми повинні купити дім, — заявив тато, одразу ж переходячи до суті справи. Джейн уже знала, що така в нього звичка.

Джейн обдумала це речення.

— Тепер — це сьогодні? — спитала вона.

Тато засміявся.

— Може бути й так. Нині один із тих днів, коли я собі до певної міри подобаюся. Почнемо, як тільки Джед прижене наш автомобіль.

Джед не пригнав автомобіля аж до полудня, отож вони встигли пообідати, перш ніж вирушили, а місіс Мід дала їм цілу торбинку пісочних тістечок, щоб утишити живіт до вечері.

— Мені подобається місіс Мід, — сказала Джейн татові, а приємне тепло заповнило її душу. Врешті знайшовся хтось, хто їй сподобався.

— Вона сіль землі, — згодився тато, — навіть коли думає, що вайолет рай[11] — це така дівчина.

Хай би собі Вайолет Рай була дівчиною або чимось іншим, — Джейн цього не знала і це її не обходило. Достатньо було знати, що вони з татом разом їдуть автомобілем, який довів би Френка до істерики, підстрибують на червоних дорогах, водночас і приязних, і потайних, проїжджають через ліси, такі веселі й весільні завдяки розкиданим у них диким вишням, підіймаються на пагорби, над якими котилися оксамитово-тінисті хмари, наче збираючись сховатися у повних блакиті долинках. Скрізь у цьому прекрасному краю було чимало домів, а вони збиралися купити один з них. «Купімо дім, Джейн», так просто, наче «купімо кошика». Супер!

— Коли я вже знав, що ти приїдеш, то почав розпитувати про будинки. Ну й довідався про декілька. Ми усі їх оглянемо, перш ніж вирішимо. Який будинок ти б хотіла, Джейн?

— А який ти можеш собі дозволити? — поважно запитала Джейн.

Тато реготнув.

— Дісталося їй трохи здорового глузду, який ще зостався в цім світі, — запевнив небеса. — Ми не зможемо сплатити фантастичну ціну, Джейн. Я не плутократ. Але, з іншого боку, і не на біржі сиджу[12]. Минулої зими я чимало всякого видрукував.

— Мирне врегулювання міжнародних проблем, — пробурмотіла Джейн.

— Ти про що?

Джейн розповіла. Розповіла, як їй сподобалося фото Кеннета Говарда і як вона його вирізала. Але не розповіла, як бабуся його порвала і як виглядали мамині очі.

— «Вечірній Вісник» — один з моїх найкращих замовників. Але повернімося до наших баранів. З урахуванням ринкових коливань, який дім ти б хотіла, моя Джейн?

— Невеликий, — відповіла Джейн, думаючи про величезний будинок на Веселій, 60. — Маленький будиночок…, а довкола нього кілька дерев… молодих…

— Білих беріз? — підхопив тато. — Я б теж хотів одну-дві берези. І кілька темно-зелених ялин, — для контрасту. А будинок мусить бути біло-зеленим, щоб пасувати до дерев. Я завжди хотів мати біло-зелений будинок.

— А ми зможемо його пофарбувати? — спитала Джейн.

— Зможемо. Розумно з твого боку подумати про це. А то я міг би проминути призначений нам дім, бо в нього колір болота. І принаймні одне вікно мусить виходити на Затоку.

— Він буде поруч із Затокою?

— Неодмінно. Адже ми вибираємося до району Берегу Королеви. Всі будинки, про які я чув, розміщені саме там.

— А ще б я хотіла, щоб він стояв на пагорбі, — мрійливо сказала Джейн.

— Підбиймо підсумки. Маленький будиночок, біло-зелений або ж може таким стати…, оточений деревами, перевага віддається березам і ялинам…, на пагорбі. Видається, що нічого неможливого… але є ще одна умова. Там повинна бути магія, Джейн…, магічний удар, а магічні будинки рідкісні, навіть на Острові. Ти розумієш, Джейн, що я маю на увазі?

Джейн замислилася.

— Ти хочеш відчути, що це ТВІЙ дім, перш ніж його купити, — сказала вона.

— Джейн, — сказав тато, — ти надто добра, щоб бути справжньою. — І уважно до неї придивився.

Вони саме підіймалися вгору, перетнувши ріку — таку блакитну, що Джейн захоплено скрикнула, побачивши її…, річка бігла до ще блакитнішої гавані. А коли досягли вершини пагорба, перед ними розкинулося щось ще більше і ще блакитніше, і Джейн зрозуміла, що то повинна бути Затока.

— Ой! — зойкнула вона. І знову: — Ой!

— Отут починається море. Гарно, Джейн?

Джейн кивнула. Не могла говорити. Вона бачила озеро Онтаріо, блідо-блакитне і мерехтливе, але це… це? Дивилася на нього, наче не могла надивитися.

— Я ніколи не думала, що щось може бути настільки блакитним, — прошепотіла вона.

— Ти це бачила раніше, — тихо сказав тато. — Можеш про це не знати, але маєш це в крові. Ти народилася поруч з ним, одної чарівної і лагідної квітневої ночі… ти прожила тут три роки. Якось я взяв тебе і занурив у морську воду, на жах… деяких людей. Ти вже тоді була охрещена у англіканській церкві Шарлоттауну, але це було твоїм справжнім хрещенням. Ти дитя моря і ти повернулася додому.

— Але ж ти мене не любив, — зопалу сказала Джейн.

— Я тебе не любив! Хто тобі це сказав?

— Бабуся. — Їй не заборонили у розмові з ним згадувати бабусю.

— Стара… — тато стримався. Здавалося, на його обличчя опустилася маска.

— Давай не забувати, що ми полюємо на будинок, Джейн, — спокійно сказав він.

Певний час Джейн не відчувала ніякого інтересу до полювання на будинки. Вона не знала, у що вірити і кому вірити. Думала, що тепер тато її любить… чи насправді? Можливо, просто прикидається. Потім згадала, як він її цілував.

— Тепер він мене любить, — подумала вона. — Може, не любив, коли я народилася, але я знаю, що тепер любить. — І вона знову була щасливою.