Найбільша різниця між малим і дорослим — ціна їхніх іграшок.
944. Вона: — У газетах пишуть, як один чоловік одружився з дівчиною заради грошей. Правда, ти б зі мною не одружився заради грошей?
Він: — О, так, моя люба! Я не одружився б із тобою ні за які гроші в світі.
945. — Моє кохання до вас, Марійко, таке велике, що я пішов би за вами в саме пекло. Щоб вас добути, я готовий до бою з самим дияволом!..
— Будь ласка, поговоріть із моєю мамою.
946. Господиня: — 3 ким ти, Насте, тільки що розмовляла на східцях?
Служниця: — Зі своїм братом.
Господиня: — А як його звати?
Служниця: — Та казав, що Грицьком.
947. Парубок прийшов до дівчини і побачив, що стіни квартири увішані багатьма чоловічими портретами.
— То ваші предки? — питає.
— Ні, ваші попередники.
948. — Видите, Степане, якщо я не вийду за вас заміж, є ще багато дівчат на світі...
— Йой, що ви! Коли я навіть вам непотрібний, то яке опудало вийде за мене?
949. Дочка: — Мамо! Я не вийду заміж за Ілька! Він такий атеїст, що навіть у пекло не вірить.
Мати: — Лише виходь за нього, дитинко! Потім буде вірити!
950. — Як ся маєте? — нав'язує дівчині бесіду молодий хлопець.
— Дякую, добре.
— А як ся має ваша мама?
— Дякую, добре.
— А як ся мають ваш брат і сестра?
— Дякую, добре.
Хлопець не знає, що далі говорити. Дівчина виручає:
— Я маю ще діда й бабу.
951. — Попробуйте лиш поцілувати мене, я за...
— Закричите?
— Зажмурюся.
952. — Що б ти, Марійко, зробила, якби я тебе поцілував?
— Кликала б маму.
— Ну, а тоді що було б?
— Нічого, бо в хаті нікого нема.
953. Завідуюча їдальнею зайшла на кухню і побачила там молодого пожежника.
— Що тут шукає пожежник? — питає кухарку.
— Слідкує, аби м'ясо не пригоріло,— відповідає та, червоніючи.
954. Дівчина кілька разів нагадувала хлопцеві, який позичив у неї гроші, про борг.
— Давай одружимося, і гроші будуть нашими,— запропонував хлопець.
955. Степан був у знайомої дівчини. Наступного дня, коли хміль пройшов, він згадав, що просив рука Оленки. От він і дзвонить по телефону:
— Алло! Оленко! Я вчора просив вашої руки, але не тямлю, що ви мені відповіли: «Так» чи «ні»?
— Ой! Як добре, що ви подзвонили! Я пам'ятаю, що вчора хтось просив моєї руки і я дала згоду, але вже не знаю, хто це був!
956. Одна багата шинкарка найняла Івана відвезти її на десяте село до своєї дочки. Звечоріло. Під час подорожі їй захотілося відпочити. Наказала нагодувати коней, а сама лягла на возі. Іван прив'язав коні й на кінець дишла повісив торби з вівсом, а сам ліг під віз і хилитає ним. На дишлі торби похитуються, шинкарка злякалась і питає у візника:
— Іване, що то кивається напереді?
— Вовки, паніко,— посміхаючись, відповів Іван.
— Ходи на віз, бо я боюся.
Іван хотів чи ні, а послухав паніку...
Другого вечора також довелось їм у полі ночувати. Іван знову заліз під воза й ліг, а шинкарка пильно приглядається на дишло й питає:
— Іване, а де ті вовки, що були вчора?
957. — Любонько,— озвалася господня до квартирантки,— ваш брат уже перестав навідуватися, правда?
— Той мерзотник уже знайшов собі іншу сестру.
958. Їдуть двоє дівчат автомашиною, і раптом лопнула шина. Дівчина, якій належала машина, до своєї колегині:
— Бувають хвилини в житті, коли справді шкодую, що я незаміжня,
959. Питали одну панночку, що їй найбільше подобається. Панночка хвилину подумала, а потім каже: «По-друге, їжа, по-третє, квіти».
960. Несміливий сватач після величезних зусиль нарешті відважився:
— Маріє, думаєш, що твоя мати справді хотіла б стати моєю тещею?
961. — Чи були ви вже деколи свідком залізничної катастрофи?
— Так, одного разу в тунелі: замість дівчини я поцілував її батька.
962. — Коли вже одружуватися, то до загсу хочу повести собі гарну жіночку і добру кухарку.
— Але ж це неможливо. Це двоєженство.
963. — І давно ти заручений із нею?
— Не знаю точно, бо в мене тоді зупинився годинник.
964. Прийшла одна пара до загсу розписуватися. Він ледве стоїть на ногах, вона — теж. Їм і кажуть:
— Прийдете завтра, в такому стані розписуватися вам не можна.
Прийшли і на другий день; дівчина твереза, а жених — знову п'яний. Дівчину й питають:
— Ваш обранець тверезим буває?
— Звичайно, буває, але тверезим не хоче йти до загсу.
965. — Коли я вперше Мару поцілував, то вона вліпила мені потиличника. А коли я почав присягати, що вже ніколи більше такого не вчиню, вона вліпила мені вдруге.
966. — Любиш мене?
— Шалено.
— А помер би заради мене?
— Ото вже ні! Моє кохання безсмертне.
967. — Уяви собі! — каже друг другові.— Моя наречена повернула мені обручку і виходить заміж за іншого. Цікаво, де той хлопець живе?
— Чому питаєш? Хочеш із ним битися?
— Що ти! Хотів би продати йому цю обручку.
968. — Чи не здається вам, панночко, що танці, які ми танцюємо удвох, дуже короткі?
— Можливо. А ви знаєте, що диригент цього оркестру — мій наречений?
969. Один хлопець ніяк не міг одружитися: сподобається йому дівчина, покаже її матері — то очі не такі, то ніс негарний, то губи не сподобаються. І знайшов нарешті хлопець дівчину, що була, як дві краплі води, схожа з його матір'ю: ті ж очі, ніс, губи, навіть вимова. Сподобалась матері. І оженився б хлопець, та на цей раз категорично не погодився батько.
970. Заходить бригадир у дім і питає:
— Маріє, чому донька твоя на роботу не виходить?
— Куди їй на роботу? — видивилася мати. — Вона ще дитина.
Бригадир і через рік своєї:
— Маріє, чому донька на роботу не виходить?
— Куди їй на роботу!? — дивується мати.— В неї ж дитина.
971. Приїхав син у село до матері. Зайшов до хати, поставив чемодан і відразу:
— Мама, дай порубать!
Мати дивиться на сина, дивується:
— Якраз учора сусід усі дрова порубав, нічого не лишилося. Відпочинь, синку, з дороги!
Тоді син:
— Ви не зрозуміли, мамо. Я просив поїсти.
— О, так би й сказав, синку! А то й не по собі стало: тільки поріг переступив — уже й до роботи. Зараз, синку, зараз!
972. Директор до секретарки:
— Будьте ласкаві, пошліть до мене додому телеграму, щоб донька на хвилину залишила телефон, мені треба поговорити з дружиною.
973. — Як сталося, що ти до неї посватався?
— Та як — ми сиділи й говорили, кінець кінцем я вже не знав, про що інше з нею говорити.
974. Гість підходить до будинку і бачить, що син господаря на присадибній ділянці косить.
— І як тобі вдалося примусити його робити? — дивується гість.
— Я сказав, що загубив у траві десять карбованців.
975. Юнак не знає, що купити своїй дівчині на день іменин. Питає в матері:
— Мамо, коли б тобі завтра сповнилось сімнадцять, що б ти хотіла в подарунок?
— Нічого більше,— відповідає мати.
976. — В мене, знаєте, шість дочок.
— Співчуваю. Важко тепер прогодувати шість їдців.
— Даруйте, не шість, а дванадцать. Вони всі заміжні.
977. Батько, учасник війни, розповідає синові про свої ратні подвиги. Син захоплено слухає, нарешті питає:
— Татку, якщо все це робив ти, тоді навіщо були ще й солдати?
978. Четверо приятелів зайшли до кав'ярні, сіли за столик. Один зітхнув, його підтримав другий, далі й третій. А четвертий у відповідь обурився:
— Друзі, не можна думати лише про гроші.
979. Син до батька:
— Тату, коли я буду настільки дорослий, що зможу піти, куди схочу, і повернутися додому, коли схочу, не питаючи маминого дозволу?
— Е, сину, я й сам ще не настільки дорослий.
980. Один хлопець, сидячи просто під палючим сонцем, писав листа коханій. В кінці дописав: «Даруй мені, цвіте душі моєї, що я писав тобі в самій майці, але повір, така спека, що сил не вистачає».
981. Дуже боязливий молодий працівник звертається до свого шефа:
— Хочу просити вас відпустити мене на тиждень.
— З якої причини?
— У понеділок женюся, і величезну приємність відчував би, склавши товариство моїй жінці в її шлюбній подорожі.
982. Батько застав свою дочку, яка цілувалася зі старшиною на лавиці в парку, і вичитує їй:
— Я тебе навчу цілуватися з солдатами!
— Уже пізно,— зауважив старшина,— цьому вже я її навчив.
983. — Перепрошую, кохана, але завернув я з колегами до бару. Ми вдарили об заклад, хто більше вип'є.
— Ну, й хто взяв друге місце?
984. — Позичиш мені п'ятсот злотих?
— Ні.
— Я це добре запам'ятаю!
— Але коли б я позичив, то напевне, забула б.
985. — Оженюся тільки з дівчиною, яка є цілковитою протилежністю мені.
— Розглянься добре, скільки навколо розумних дівчат.
986. — Скажи, які мої шанси в тебе?
— Друге місце.
— А перше в кого?
— Мені все одно.
987. — Чому вже не дружиш із Ольгою?
— Тому, що коли поцілував її, то несло від неї тютюном.
— Несерйозна причина.
— Як ні! Адже Ольга не курить.
988. Мати до дочки:
— Дорогенька, чи не зможемо ваших дітей залишити з вами? Хочемо сьогодні піти з батьком у кіно.
989. Мама радить дочці, яка щойно вийшла заміж:
— Дитинко, хочу тобі дати добру пораду: ніколи не вступай у суперечку зі своїм чоловіком. Відразу плач!
990. Сидить мати та й плаче. Підходить син, питає:
— Чого ви, мамо, плачете?
— Плачу, сину, що тобі вже двадцять років, а помочі від тебе ніякої.
— Не плачте, мамо,— заспокоїв матір син,— скоро оженюся, то буде вам поміч.
991. — Молодий чоловіче! Ви поцілували мою дочку?
— Я не можу вам на це відповісти.
— Чому?
— Я дав їй слово честі, що нікому не скажу.
992. Питається Вельзевул Сатани, чому той такий радий.
— Уяви собі, вчора прийшла одна нова. Я закрив її до кімнати, в якій повно модних капелюшків і міні-спідничок, але жодного дзеркала.
993. — Чому весь час оглядаєшся, доню? — питає батько дочку.
— Шукаю для тебе зятя, тату,— відповідає вона.
994. Батько дорікає п'ятнадцятирічній доньці:
— У такому віці ти хочеш вийти заміж?!
— А чом би й ні?!
— І ти справді думаєш, ще зумієш ту людину ощасливити?
— Звичайно. І не тільки його самого...
995. Зустрілися двоє шістнадцятирічних дівчат і ведуть розмову:
— Чи вже маєш хлопця?
— Ні, дівчинку.
996. Вісімнадцятирічна дівчина на світанку повертається додому. Біля дверей зустрічає її мати:
— Бога ради, де ти була? Я в твої роки...
— Тоді, мамко, мені вже було півроку.
997. — Знаєш, мамко, я ніколи б не віддалася за чоловіка, який уночі хропе.
— То дуже розумне рішення, доню,— схвалює мати.— Однак прошу тебе: при випробуваннях будь обережна!
998. Бабуся отримала листа від онучки, яка проводила відпустку на узбережжі Чорного моря. Внучка пише, що почуває себе добре, а весь вільний час відводить пінг-понгові.
Бабуся відповіла: «То не біда, внучко, що він китаєць. Ти дивись, щоб справді був доброю, порядною людиною».
999. Двоє пенсіонерів сидять у парку.
Перший: — Так, так. Велика різниця між теперішніми та колишніми дівчатами.
Другий: — Справді, велика. Колись, якщо дівчина соромилася, то червоніла. А нині соромиться, коли почервоніє.
1000. — Нісенітниці! Виходиш за нього заміж тільки тому, що добре танцює! А вміє він щось робити?
— О, так! Прекрасно плаває...
1001. Суддя: — Заміжня?
Підсудна: — Так... двічі.
Суддя: — А скільки вам років?
Підсудна: — Двадцять вісім.
Суддя: — Теж двічі?
1002. Пожежники зупинилися біля дівчини і питають, де горить.
— До машини з вами не сяду, але ходіть зі мною, то поведу вас до пожежі,— відповіло дівча.
1003. У літаку несміливий юнак дивиться на дівчину і ніяк не може почати з нею розмови. Нарешті, набравшись хоробрості, говорить:
— Вибачте, ви теж летите в цьому літаку?
1004. Андрій проводжає додому свою приятельку. Перед дверима ніжно прощаються довгим поцілунком. Раптом з другого поверху хтось кричить:
— Молодий чоловіче, не заперечую, щоб ви цілували нашу Єву. Але йдіть трохи далі від дзвінка.
1005. Зустрілись два приятелі. Зразу звертається один до другого:
— Видиш це вікно?
— Так.
— Торік я щодня посилав туди тисячі поцілунків, а цього року щомісяця п'ятсот крон.
1006. Батько двох дочок потрапив випадково в автомобільну катастрофу, довелося ампутувати ногу. Держстрах виплатив велику суму грошей, яку батько й призначив для своєї старшої дочки, що виходила заміж. За весільним столом молодша дочка шепче батькові на вухо:
— Маю надію, що подбаєш так само й про мене.
1007. Мама до дочки:
— Прошу тебе, щоб повернулася з тої прогулянки найпізніше о годині дев'ятій.
— Але ж, мамо, я вже не дитина!
— Власне, тому.
1008. Сучасна мама: — Я стурбована, що моя дочка постійно повертається додому завчасно.
1009. Мама підростаючої дочки розповідає знайомій:
— З чотирьох залицяльників, які бувають у моєї дочки, тільки один, здається мені, добре вихований.
— З чого судите?
— Тільки він один, коли залишається сам на сам з дочкою, не вішає капелюха на ключ у дверях.
1010. Обурений господар до хлопця, який просить руки його дочки:
— Ну, знаєте! Такий шмаркач, і хочете одружитися з моєю дочкою! Чи зможете створити їй такі умови, як має вдома?!
— Думаю, так. Я теж маю дуже прикрий характер.
1011. Розмовляють два знайомі:
— І ви погоджуєтесь, щоб ваша дочка вийшла заміж за того типа?! Йому загрожує п'ять літ ув'язнення!
— А то брехач! Сказав, що тільки три!
1012. Дві дами розмовляють про знайому:
— Знаєте, коли Ковальська довідалася, що її дочка вийшла заміж?
— Ні.
— Коли викликали її посвідчити при доньчиному розлученні.
1013. — Любов твого нареченого небезкорислива. Хоче оженитися, щоб сплатити борги.
— Нічого подібного! Він взагалі не має наміру їх сплачувати.
1014. Молодята виїхали автомашиною у весільну подорож, їхали з годину — і машина раптом зупинилася. У пошуках хиби обоє залізли під машину і лагодили там щось довгенько. Пішохід, що проходив мимо, плеснув молодого по плечу і каже:
— Не говорячи вже про те, що на вас дивиться понад двадцять пар очей, мушу звернути вашу увагу, що п'ять хвилин тому украли вашу машину.
1015. Батько до дочки, яка збирається заміж:
— Твій жених, бачу, справді тебе любить.
— Думаєш?
— Три місяці тому позичив у мене тисячу злотих, а все ж таки ще приходить до нас.
1016. — Можете поговорити про мене з батьком, але попереджую, що трьох попередніх моїх прихильників вія викинув через вікно.
— Справді? А на якому поверсі живете?
1017. Знайомий до батька дівчини, яка не мала успіху в женихів:
— Здається, ваша дочка вийшла заміж. А важко було вам розлучитися з нею?..
— Дуже важко! Я вже подумував, що це неможливо.
1018. Молода дівчина признається приятельці:
— Його мама — проти мене, але на моєму боці матінка-природа!
1019. Мати до дочки, що два місяці тому вийшла заміж:
— Як твій чоловік ставиться до тебе?
— Прекрасно. Дає мені все, що забажаю.
— Якщо він задовольняє всі твої потреби, значить, потреби в тебе замалі.
1020. Підростаючий син до батька:
— Якою стороною вулиці мужчина повинен іти з жінкою?
— Тою, на котрій немає вітрин.
1021. Батько до сина, який має вступити в шлюб:
— Пам'ятай, жінки, як і діти, вимагають найбільшої любові тоді, коли найменше на це заслуговують.
1022. Син до батька:
— Треба мені п'ять тисяч злотих!
— Не маю такої суми.
— То позич!
— Ти вже повнолітній, можеш сам робити борги!
1023. Якийсь марнотратний син, просячи батька в листі про гроші, дописав унизу: «Мені так неприємно просити Тебе знову про гроші, що я побіг на пошту, аби завернути того листа».
Через кілька днів одержав відповідь: «Не роби, сану, таких висновків, твого листа я не одержав».
1024. Батько накинувся на дочку, яка пізно повернулася додому.
— Ти була сама?
— С-сама...
— А з ким ти була сама?!
1025. — Чому ти посварився з Еллою?
— Вона просила вгадати, скільки їй років.
— То й що?
— Я сказав правду.
1026. — Дорога моя, я прийшов спитати, чи не вийдеш за мене заміж? — соромливо говорить хлопець.
Дівчина розчаровано:
— Ет, а я вже гадала, що ти прийшов запросити мене до кав'ярні.
1027. — Дівчино, дівчино,— сумно похитав головою дід,— тепер ви, дівчата, зовсім не ті. Відучилися й червоніти. Не те, що в часи моєї молодості.
— Уявляю, дідусю, що ви їм говорили!
1028. Два чоловіки розмовляють у трамваї.
— Ото були часи! Молодь поважала старших, не те що тепер.
— Дарма жалієтесь! Хіба не дали вам місце?
— Що з того? А дружина моя так і стоїть.
1029. Мати: — Я ніколи не розлучалась зі своєю донькою!
Зять: — Не плачте, через місяць вона повернеться до вас.
1030. — Це фото замовлене вашим сином,
— Схоже на нього.
— Але він не заплатив!
— А це ще більше схоже на нього.
1031. Дві подруги перед афішею, яка повідомляє: «Сьогодні в клубі лекція, потім танці».
— Ти справді хочеш піти на лекцію? — питає одна.
— Звичайно,— відповідає друга,— кажуть, лектор чудово танцює.
1032. Молодий чоловік питає дружину:
— Хто ж сьогодні залишається з дитиною?
— Давай тягнути сірники,— відповідає дружина. - Якщо витягнеш великого сірника — твоя мама, якщо маленького — моя.
1033. — То як, наші молодята одне другому до пари?
— Напевне, до пари. Бо його рідні кажуть — нещасна дівчина, а її — нещасний хлопець.
1034. Після одруження молодий супруг питається в батька, хто повинен бути главою сім'ї — чоловік чи жінка.
— Сину мій,— сказав батько,— візьми сто курей і пару коней. Іди від хати до хати і питай, хто у тому будинку глава сім'ї. Де жінка — залиш їм курку, а де чоловік — залишай коня.
Пішов молодий чоловік, роздав дев'яносто дев'ять курок, і нарешті в одному будинку на його питання чоловік відповів:
— Я тут глава сім'ї.
— А чим доведеш?
Чоловік покликав дружину, вона потвердила його слова.
— Тоді бери одного з моїх коней.
— Мені подобається он той, гнідий.
Аж тут дружина обережно потягнула чоловіка за рукав, щось шепнула, і чоловік передумав:
— Таки ні, візьму білого.
— Е, ні,— сказав подорожній,— тепер дістанеш курку.
1035. Молодий хлопець до колеги:
— Чого запускаєш бороду?
— Таж треба чимось зайнятися.
1036. У кімнаті, де солдати зустрічають рідних, напис: «Відвідувачі, зберігайте чистоту. Настане день, коли ваш син буде прибирати в цій кімнаті!»
1037. Дві жінки розмовляють:
— Дітей маєте?
— Дві дорослі доньки.
— Разом мешкаєте?
— Ні, вони ще не вийшли заміж.
1038. Мати погрожує доньці:
— Якщо не. слухатимешся, подовжу тобі спідницю на сантиметр!
1039. Мати гримає на доньку:
— Вже давно тобі треба було підстригти волосся.
— Але, мамо! В Петера довші коси, ніж мої.
1040. — Мамо, як дізнатися, чи вдало я обрала собі чоловіка?
— Якщо поганого — помітиш відразу, якщо хорошого — ніколи.
1041. Батько дівчини до кандидата в зяті:
— Ви, очевидно, курите, п'єте, граєте в карти і оглядаєтеся за дамами?
— Ні, не маю жодної з цих хиб.
— Ну, то й погано, бо я маю всі ці хиби і не хочу, щоб мені жінка постійно ставила вас за приклад!
1042. Розмовляють дві приятельки:
— Хто він, той молодий чоловік, якого ти вчора представила мені?
— То справжній поет.
— Поет?
— Цілий вечір шептав мені на вухо чудові слова: соболеві шуби, облігації, вілла, автомашина...
1043. — Твоя дочка успадкувала від тебе вроду, але має кепську фігуру. Чи то, може, від батька?
— Ні. Вона, бідолаха, не має батька!
1044. — Чого так сяєш?
— Бо моя самітня і багата тітка купила собі швидкісну автомашину.
1045. — Уяви собі, що той ідіот, Кароль, не тільки зламав мені серце і змарнував життя, але й віпсував мені вчора цілий вечір!
1046. Дама до приятельки, яка говорить, що її дочка вже така, як вона: «Не переживай, вона з того виросте!»
1047. — Наречений знає, скільки тобі літ?
— Частково — так.
1048. — 3 ким наречений Басі поїхав у Закопане?
— З третьою жінкою першого чоловіка його другої жінки.
1049. — Правда, що рідні твого нареченого ненавидять тебе?
— Так, його жінка втопила б мене в ложці води,
1050. — Ляля скоро виходить заміж!
— Так? А за чийого чоловіка?
1051. — Яка у вас велика донечка!
— О, так, в її віці я була набагато молодша.
1052. — Злостивці твердять, що Буба має трьох коханців.
— А доброзичливці?
— Те саме.
1053. — Чи довго ти чекала на мене?
— Двадцять цигарок.
1054. — Я порвала стосунки з нареченим. Моє ставлення до нього радикально змінилося.
— А чому ж не повернеш йому той перстень, з діамантом?
— Бо моє ставлення до коштовностей не змінилося.
1055. — Чую, що виходиш заміж за Кароля. Якщо це правда, то вітаю, а якщо неправда, то вітаю Кароля.
1056. — Ти порушила слово, яке мені дала!
— Не гнівайся, дам тобі інше.
1057. — Чому Зуля не хоче виходити заміж за того адвоката?
— Боїться, що він її програє.
1058. — До речі, ми з Філіпом заручилися. Він лише чекає, щоб попередня наречена повернула йому обручку.
1059. — Одружуєшся зі мною з любові чи зі здорового глузду?
— Ти збожеволіла?! Про здоровий глузд нічого й говорити!
1060. — Як гадаєш, може жінка любити двох одночасно?
— Так, але при умові, що один про другого нічого не знає.
1061. — Чи гніваєшся на мене, любий?
— Так, і порвав би з тобою відразу, якби ти не була жінкою мого найліпшого приятеля.
1062. — Уяви собі, вчора освідчилися мені двоє мужчин. Обидва такі симпатичні, що не знаю, за котрого вийти найперше.
1063. Знаєш, серце підказує зробити одне, а розум — інше.
— То йди за голосом серця.
— Чому?
— Аби потім не нарікати на розум.
1064. — Філіп каже, що кохає мене такою, як я є. То дуже змучує мене.
— Чого ж?
— Бо мушу старатися бути завжди такою самою.
1065. — Чому не хочеш вийти за мене заміж?
— Бо ти рудий.
— Всі запевняють, що як тільки одружуся з тобою, відразу посивію.
1066. — Що, тільки познайомилися, і вже виходиш заміж?
— Е-е-е, то не за того!
1067. — Я чула, Філіп справді хоче одружитися з Зулею.
— Так, він заявив, що для неї готовий зробити найбільшу дурницю.
1068. — Як гадаєш, скільки літ має Галина?
— Не знаю, але терпіти її можу.
1069. — Задумуюсь, чи Петро мене справді кохає.
— Ясно, що кохає. Чого ж мав би для тебе робити виняток?
1070. — Чому ви нічого не говорите?
— Я не говорю, коли не маю що сказати.
— То, може, стали б моєю дружиною?
1071. — Знаєш, охоче приймаю товариство Філіпа. Говорить мені про речі, які нікому іншому і в голову б не прийшли...
— Ах, то він освідчується!..
1072. — Знати б, який купальник буде наймодніший?
— Мінімум матеріалу і максимум дівчини.
1073. — Стась однак не одружується з Алею. З огляду на її минуле.
— Таж Аля має прекрасне минуле!
— Так, але він твердить, що задовге.
1074. — Як ставитеся до любові з першого погляду?
— Зекономлюе багато часу.
1075. — Як ти впевнилася, що кохаєш мене?
— Бачиш... скільки разів кажу, що ти ідіот, і це тільки мене нервує.
1076. — Ти чого порвала з Філіпом?
— Бо він нездатний ні до чого і здатний на все!
2077. — На жодні романи до шлюбу не можу погодитися.
— Добре, але як тільки вийдеш заміж, дай мені знати.
2078. — Як там твої справи з Каролем?
— Я дала згоду вийти за нього заміж.
— Таж ти твердила, що не можеш на нього дивитися.
— То правда. Але коли б я йому відмовила, моя приятелька відразу сказала б «так».
1079. — Кохаю одну дівчину, але вагаюся перед шлюбом. Що мені робити?
— Порви з нею або оженися. В обох випадках пошкодуєш.
1080. Молодий мужчина питає даму:
— Які маю шанси в тебе?
— Один до двох.
— Що це значить?
— Ти і я проти моєї сильної волі.
1081. Розмовляють дві приятельки:
— Артур для мене нестерпний! Запитала я його, що вибрав би — мене чи мільйон злотих — і сказав, що мільйон!
— Добре розсудив. Коли б мав мільйон, мав би ї тебе.
1082. На околиці Варшави молодий чоловік перестрів дівчину:
— Вчора пані була така неспокійна, коли я йшов за нею, а сьогодні, бачу, вже не боїться мене...
— Бо сьогодні не несу гроші.
1083. Молода дама до приятельки:
— Як це так? У двадцять два роки виходиш заміж за шістдесятилітнього? Змарнуєш усе життя!
— Так, але його.
1084. На вулиці зустрілися два колеги.
— Добре, що я тебе зустрів! — радісно вигукнув один.— Маю сьогодні зустріч з Йолею, підеш зі мною?
— Я ж тобі заважатиму!
— Ні, навпаки! Коли Йоля побачить тебе, матиму відразу більші шанси!
1085. Молодий чоловік до батька своєї коханої:
— Хочу одружитися з вашою дочкою.
— А що маєте?
— Відвагу.
1086. «Кохана, для тебе я готовий переплисти океан. Скочити без вагання в прірву. Летів би до тебе, незважаючи на всі небезпеки і труднощі.
Р. 3. Прийду в неділю, якщо тільки не буде дощу».
1087. Літній холостяк до знайомого:
— Старію.
— Звідки такий висновок?
— З жіночих запитань.
— Яких?
— Раніше мене питали: «Чому не женишся?» А тепер: «Чому не оженився?»
1088. Молодий чоловік до коханої:
— Вже скільки разів благаю в тебе поцілунку! Чи ти камінна?
— А тебе що, спаралізувало?
1089. Якась пара сидить у кіно. Протягом цілого сеансу партнер чуйно обнімає свою дівчину. Старша дама, яка сидить позаду, торкає його в рамено:
— Чи не могли б ви робити це вдома?
— Дуже б хотів, але вдома жінка.
1090. В кав'ярні зустрічаються два знайомі:
— Ви й досі заручений?
— Ні.
— Дякувати богу. Всі знають, що колишня ваша наречена — мерзенна особа. Ми завжди сердечно співчували вам. І як то закінчилося?
— Ми з нею одружилися.
1091. Молодий чоловік до майбутньої жінки:
— На жаль, моя дорога, подружнє життя є не. тільки приємністю. Коли поберемося, доведеться тобі варити обіди...
— А тобі доведеться їх їсти...
1092. Молода дівчина до хлопця:
— Раніше ти говорив, що я для тебе — цілий світ.
— Так, але останнім часом я дуже підтягнувся в географії.
1093. Дівчина до хлопця:
— Ти мене любиш?
— Без сумніву!
— Як Адам любив Єву?
— Набагато дужче.
— Чи то можливо?
— Звичайно, Адам же не міг вибирати.
1094. — Чому не одружуєшся зі мною?
— З двох причин. Перша — то ти, а друга — хтось інший.
1095. — Геленко, ти перша дівчина, яку я покохав!
— Ну й не щастить мені! Знову дебютант!
1096. — Пані сусідко, ви не хвора? Вже кілька днів помічаю, як від вас виходить молодий лікар.
— Я вже місяць спостерігаю, як від вас уранці виходить офіцер, але мені й на думку не спало спитати, чи не вибухнула, часом, війна?
1097. Сидів за третьою стограмовою чаркою, Люди поглядали на нього. Піонери на нього зневажливо показували. Дівчата сміялися з нього.
— Більше ніколи! — промимрив і рушив із молочного бару.
1098. — Уяви собі, я прийшов до Кошиць босий і геть обірваний.
— То ще нічого! Я прийшов до Кошиць цілком голий.
— Це вже неможливо!
— Можливо, бо я народився в Кошицях,
1099. Чоловік обмінюється досвідом із приятелем:
— Коли тебе доймає спокуса випити ще келишок, подумай про дім, про жінку.
— То все не має значення. Коли починаю пити, позбуваюся страху.
1100. Двоє чоловіків критикують знайому жінку, невродливу та ще й прикрого характеру.; Один і каже:
— Все ж одне в ній мені подобається.
— Що саме?
— А те, що вона — не моя дружина.
1101. — Пані — вдова?
— Тимчасово — так.
1102. Розмовляють два приятелі:
— Знаєш, що є для жінки щастям?
— Врода?
— Ні. Потворність іншої.
1103. — Мушу попередити, що Ковальський розповідає про тебе страшні брехні.
— То нічого, попередь мене, коли почне розповідати правду.
1104. Дві сусідки розмовляють про третю:
— Ковальська має добре серце. Вже стільки літ годує того жебрака.
— То зовсім не з милосердя.;
— А чому ж?
— Бо то єдина людина, яка без нарікань їсть її обіди.
1105. — Зуля заявила, що жодна із дам, які погано ведуть себе, не переступить поріг її дому.
— Цікаво, як вона сама переступить.
1106. — Ядзю, що ти привезла собі з Югославії?
— Пару нічних сорочок. Ті, старі, вже всім обридли.
1107. — Ніколи не встрявай у дискусію з ідіоткою, слухачі й так не зорієнтуються, котра з вас — вона.
1108. — Мушу справити собі три нові капелюшки. Один — на кожний день, до контори, другий — про свято.
— А третій?
— На злість Зулі.
1109. — Зуля каже, що її наречений — сангвінік.
— Я ніколи б не вийшла заміж за іноземця.
1110. Плітки мають на своїм рахунку не менше жертв, ніж автомобілі.
1111. — І не соромно вам підслуховувати під дверима?
— Звичайно, соромно, але найдивніше, що ви побачили це крізь замкову щілину.
1112. — Я повернула вам лійку, що позичала того тижня?
— Ні, не повернула.
— Що ж робити? Я знову хотіла позичити її у вас.
1113. — Ковальська хоче категорично змінити своє помешкання.
— Чого ж?
— Запевняє, що не може протягом десяти літ постійно говорити про одних і тих же сусідів.
1114. — Зуля каже, що зморшки не засмучують її.
— Навіть тішать, якщо тільки з'являються не на її обличчі.
1115. У кав'ярні бесідують дві дами:
— Чогось болять мене губи...
— Може, ти покалічила їх язиком?
1116. — Щиро скажи: можна мені дати мої сорок літ?
— Звичайно, ні! Принаймні тепер. Бо виглядала сорокалітньою ще десять літ тому.
1117. — Зуля дуже небезпечна особа. Здатна виповісти все...
— З чого ти взяла?
— Говорить, скільки має літ.
1118. — Знаєш, Ляля настільки лінива, що навіть власних літ не рахує.
1119. — Зуля зробила сьогодні гарний вчинок.
— Який?
— Так зодягнулася, що своїм виглядом привела в гарний настрій зо сто жінок.
1120. — Вгадайте, будь ласка, скільки мені літ?
— Точно не знаю, але, в кожному разі, на стільки не виглядаєте.
1121. — Знаєш, Варшава має вже сімсот років!
— Не виглядає на стільки.
1122. — Половина людей у світі не знає, як живе друга половина.
— О, то не в нашому містечку!
1123. — Чудову маєш сукню. З кожним роком краще в ній виглядаєш.
1124. — Я — естетка. Не можу дивитися на бридкі речі.
— То чому ж так часто викручуєшся перед дзеркалом?
1125. — Я тільки що з косметичного кабінету.
— А що, було закрито?
1126. — Вона не тільки зберегла свою дівочу фігуру, Вона її подвоїла.
1127. — Скільки вам літ?
— Двадцять.
— О, то пані, видно, часто залишалася на другий рік.
1128. — Про що треба говорити з дамою?
— Про її вроду.
— А коли вона негарна?
— Про вади іншої.
1129. — Знаєш спосіб збереження таємниці?
— Безперечно: зрадити таємницю, не згадуючи, що це таємниця.
1130. — Що, по-твоєму, найсуттєвіше в жіночій вроді?
— Уста.
— Але чіткіше: форма, колір, величина?
— Ні те, ні інше. Найважливіше, щоб були закриті.
1131. — Ти чула? Ляля вийшла заміж за рентгенолога.
— Цікаво! То, мабуть, єдиний чоловік, який зумів у ній щось побачити. .
1132. Пляжем проходжується гарна й граціозна дівчина. Літній чоловік не зводить із неї погляду. Дружина докоряє:
— Та постать, що так хоче звернути на себе увагу, напевне, збуджує в тобі грішні гадки.
Не грішні гадки, тільки глибокий жаль,— озивається чоловік.
1133. — Що з тобою, Зосю? Я тебе сьогодні не впізнала.
— Бо я сьогодні не змогла зробити манікюр.
1134. — Перше, на що звертаю увагу, коли дивлюся на мужчину,— чи він дивиться на мене.
1135. — Зуля ніколи ні про кого не говорить погано.
— Бо вона говорить тільки про себе.
1136. — Чого це Анна так загордилася?
— Бо привезла собі з Парижа нежить.
1137. Про приятельку:
— Коли б навіть вона голою проїхала містом, всі говорили б, який гарний кінь.
1138. — Вона ніколи не знає чого хоче, але зробить усе, щоб його мати.
1139. — Я чудово провела день!
— Коли?
— Сьогодні ввечері.
1140. — Чому ти сказала тому дядькові, що до вокзалу — п'ять хвилин ходу? Таж, по правді, буде півгодини.
— Він мав вигляд дуже стомленого, і не хотілось його засмучувати.
1141. — Коли б Філіп не мав боргів, не мав би взагалі нічого.
1142. Дама про знайому:
— Вона не прагне нічого іншого, тільки прожити доти, доки не набридне своїм дітям так, як вони їй.
1143. Арістід відвідав Тасіла, в якого рік тому померла мати. Застав його в чорному костюмі.
— За ким носиш жалобу?
— За матір'ю.
— То чому й досі?
— Бо ще не встала.
1144. Тасіло відвідав Арістіда і застав його на дивані цілком голого, але з циліндром на голові.
— Чому ти голий? — питає Тасіло.
— І так уже ніхто не зайде,— відповів Арістід.
— А чому на голові в тебе циліндр?
— Це на випадок, якби все-таки хтось зайшов.
1145. Тасіло скаржиться, що паличка задовга. Арістід радить відрізати знизу. Тасіло відкидає цю пропозицію, мотивуючи:
— Знизу вона якраз добра, тільки згори, при ручці, довга.
1146. До трамваю увійшла товстелезна літня пані. Роздивилася навколо й каже:
— Цікаво, чи знайдеться тут джентльмен, який поступився б місцем?
На це підвівся високий худорлявий чоловік: - Прошу, я згодний взяти участь у цьому вчинку.
1147. — Панночко, ви мені дуже сподобались.
— Справді?
— Так. Лише ніяк не збагну, чому це люди кажуть, що в мене поганий смак.
1148. — Ваше обличчя я вже десь бачив.
— Навряд! Від народження ношу його з собою.
1149. Гарна покоївка в готелі до гостя:
— Накажете вранці вас розбудити?
— Так, поцілунком.
— Прекрасно, доповім про ваше бажання швейцарові.
1150. Зустрілися два приятелі:
— Доброго здоров'яі
— Доброго здоров'я!
— То як?
— Вісім.
— Що вісім?
— А що як?
1151. — Як ся маєте?
— Мов у казці.
— Не розумію.
— Мов у казці. Чим далі, тим страшніше.
1152. Заходить чоловік до автобуса з величезним мішком.
— З вас п'ять копійок і за речі десять,— каже кондуктор.
Чоловік розв'язує мішка, гукає:
— Вилазь, Петре, там, у мішку, ти більше коштуєш.
1153. Чоловік придбав два лотерейних квитки, «на один із них виграв автомобіля. Але ходить, як і завжди, понурий.
— В чому річ,— питають знайомі,— чи ви не раді виграшеві?
— Та радий,— буркнув той,— але не прощу собі, що купив і другого квитка.
1154. Скупий серед моря, коли затонув корабель:
— Господи, і навіщо я купляв квитка назад!
1155. Спочатку втовкмачувала собі:
— З честю найдалі підеш!
А потім настрашилася, чи не зайшла надто далеко.
1156. — Мій розум — то все моє багатство.
— Дуже доречно: скромність прикрашає людину…
1157. У вузькому провулку здибав худющий перехожий п'яного товстуна і озвався до нього:
— Любий громадянине, мені здається, ви забагато п'єте!
— А мені здається,— оглянувся п'яний товстун,— що ви замало їсте.
1158. Досвідчений на запитання, яка різниця між дамою гарною і чарівною:
- Гарну ти завважиш, чарівна завважить тебе.
1159. — Що думаєш про здоров'я Зулі?
— Їй може допомогти лише кравчиня.
1160. — Всі гарні й інтелігентні мужчини — зарозумілі.
— Не всі. Я — ні.
1161. Двоє знайомих про третього:
— Він не має жодного ворога.
— Невже?
— Так, але всі приятелі ненавидять його.
1162. — Мені снилося, що ти позичив мені тисячу злотих.
— Чи можеш повернути мені, принаймні, двісті?
1163. Двоє приятелів проходжуються вулицею. Несподівано один із них засуєтився:
— Перейдемо на другий бік вулиці. Он іде Ковальський, я не хотів би зустрітися з ним.
— Ти йому винен?
— Ні.
— Він тобі винен?
— Ні, але хоче...
1164. Досвідчений:
— Волію давати, ніж позичати.
— Чому?
— Кошти однакові, зате яке задоволення!
1165. — Позич мені п'ятсот злотих.
— Не позичу, бо сам не маю. Але можу порадити, в який спосіб заробити багато грошей.
— Ідіот! Коли знаєш спосіб, то чому не заробиш?
1166. Столітнього діда, що виграв на лотерею велику суму, питають рідні:
— І що думаєте робити з такими грішми?
— Відкладу на старість,— була відповідь.
1167. Синок питає батька:
— Татку, що таке папуга?
Батько:
— Єдине живе створіння, яке вміє говорити, але повторює почуте без коментарів.
1168. Ясь до батька:
— Невже й справді люди походять від мавпи?
— Справді, синку,— відповідає батько.
— А все ж є мавпи, які залишилися мавпами?
— Є, вони вважають це за ліпше.
1169. Дві дами розмовляють про знайому:
— Ковальська так засліплена, що не бачить жодних хиб у своїх дітях.
— Жодна мати хиб у дітях не бачить.
— Неправда, я, напевне, побачила б, якби мої мали хоч одну.
1170. Роздратований мужчина скаржиться знайомому:
— О, той волоцюга, якщо зустріну його, виб'ю йому всі зуби! Ні, один залишу!
— Для чого?
— Щоб знав, як то болить зуб.
1171. Перехожий: — Але ж ви говорите зовсім інше, ніж говорили вчора.
Жебрак: — Я ж бачив, що вчора ви мені не вірили.
1172. — Я зовсім не трутень і не канюка,— з гідністю сказав на суді звинувачений.— Я заробляв на життя чесною працею. Але в мене сезонна робота, і коли сезон закінчується, я справді звертаюсь за допомогою до громадськості.
— І яка ваша професія?
— Професія особлива. Я торгую скельцями під час сонячних затемнень.
1173. У річці тонув чоловік. На мості зібралося багато людей. Крик, гамір, а ніхто не наважується кинутись у холодну воду.
Раптом один невідомий просто в одязі полетів з мосту. Врятував потопаючого, а коли вибрався на берег, усі почали дякувати йому, хвалити за відважність і самовідданість.
— Все це добре,— каже він.— Але цікаво знати: хто мене зіпхнув у річку в новому костюмі?
1174. Через перила одного з кошицьких мостів перевалюється якийсь підкуражений громадянин.
— Чоловіче, що. ви робите? — застерігає його черговий міліціонер.
— Е, випала в мене до Горнаду крона.
— Добре, але чому ви кидаєте туди й інші?
— Заради одної крони не скочиш у воду.
1175. Терміна Урокова прийшла в міліцію і заявила, що загубився її чоловік. Наступного дня її повідомили, що з річки Горнаду витягли якийсь труп, і спитали її при цьому, чи не мав її чоловік якусь особливу прикмету.
Урокова:
— О так, мав — заїкався.
1176. На питаная судді, скільки їй років, жінка-свідок відповідає:
— Двадцять дев'ять.
— Гаразд,— каже суддя,— але прошу пам'ятати, що на всі останні питання маєте відповідати тільки правду.
1177. — Як ви могли сісти за кермо п'яним?
— Не міг, товариші допомогли.
1178. П'яний водій намагається всістися за кермо. Міліціонер бачить це, підходить до нього і говорить:
— Ви нікуди не поїдете!
— Мушу їхати! Таж бачите, що ходити не можу.
1179. — Чому ви пофарбували один бік автомашини назелено, а другий начервоно?
— А це — якщо, не доведи боже, на когось наїду: свідчення не співпадуть.
1180. Ксьондз поїхав на велосипеді на червоне світло. Підходить міліціонер і говорить:
— Дуже мені прикро, але мушу вас оштрафувати.
— Дорогий сину,— каже ксьондз,— зі мною бог, це він так скерував моїм велосипедом.
— Тоді мушу подвоїти штраф, бо їхати на велосипеді вдвох заборонено!
1181. — Чоловіче, ти ж сидиш на тому коневі задом наперед.
— А хіба ти знаєш, куди я їду?!
1182. Товариство, в якому є суддя, завело мову про вік знайомої всім дами:
— Я дав би їй тридцять років,— каже суддя.
— Перестань говорити про справи професійні,— картає його жінка.
1183. Міліціонер затримує автомобілістку за порушення правил вуличного руху:
— Прошу пред'явити посвідчення на право водіння автомобілів.
— Звідки я вам візьму посвідчення?! Таж ваш колега забрав його вже місяць тому.
1184. Одна дама до другої:
— Відтоді, як ти закінчила автомобільні курси, ще ні разу не бачила тебе за кермом.
— Моя дорога, я з такою мукою здобула посвідчення на право водити автомашину, що не хочу відразу позбутися його.
1185. — Громадяночко! Не штовхайтесь, прошу вас. Станьте на кінець черги.
— Не можу.
— Чому?
— Бо там уже хтось стоїть!
1186. — Чому тут стільки народу? Щось сталося?
— Нічого. Але кожен хоче пересвідчитися в цьому.
1187. Суддя до свідка:
— Як це, ви не помітили, що підсудний під час танцю душив свою партнерку за горло?
— Помітив, але, пане суддя, ніколи не зрозумієш тих сучасних танців: думав, то нова фігура.
1188. Суддя: — Свідок! Чому ви не прийшли на поміч потерпілому в бійці?
Свідок: — Даруйте, але звідки я міг знати, хто з них потерпілий?
1189. — Молодий чоловіче, коли ви надумали вчинити грабіж, ви не згадали про свого батька?
— Звичайно, подумав, громадянине суддя, але в тій квартирі, що я очистив, не знайшлося для нього нічого.
1190. Стара жінка по телефону викликала таксі. Диспетчер пообіцяв надіслати, але таксі далеко від стоянки, і це дорожче коштуватиме.
— Нічого,— відповіла стара жінка,— хай дорого, а мої спадкоємці походять і пішки.
1191. — Кого ховають, синку?
— Міліціонера, бабко.
— Царство йому небесне! Відсвистав, голубчик!
1192. Вояк: — Стій! Хто йде?
Стара баба: — Не бійся, пане вояче. Я тобі нич не зроблю.
1193. На автобусній зупинці — тиснява.
— Громадянко! Чому ви заходите на передні двері?
— Та я ж із дитиною!
— А де вона?
— Увійшла через задні...
1194. — Кумо, скільки ваша корова дає на день молока?
— Десять літрів.
— А скільки продаєте?
— П'ятнадцять.
1195. — Поланьо! Що це ви такі зелені помідори на базар везете?
— Най вас не обходить! Я за них таку ціну загну, що вони відразу почервоніють!
1196. Мельник після смерті попав до пекла. Зустрів там свою куму, яка за життя продавала молоко на торговиці.
— Кумо, а ви за що сюди дісталися?
— А ви за що?
— Я дістався, бо все мірку брав понад верх.
— А я, куме, за те, що ніколи до верха недоміряла… Ну, скажіть самі, чи є тут справедливість?
1197. Літня жінка збирає в лісі гриби. Підходить лісничий, заглядає в кошик.
— Викиньте ті гриби! їсти їх не можна, отруйні!
Жінка; з повним спокоєм:
— То зовсім не для їди. То на продаж!
1198. Молочниця питає клієнтку:
— Чи вдоволені ви молоком, яким вас постачаю?
— Задоволена. Лікар сказав мені, що мала дитина повинна пити молоко навпіл з водою,
1199. На базарі клієнт купує в спекулянта насіння трави:
— Але гарантуєте, що це добре насіння?
— Звичайно! Якщо не зійде, принесіть назад, і я поверну вам гроші.
1200. — До чого ж безсовісні ті спекулянти, сьому шкуру зідрали б! — нарікає Іван, розглядаючи куплений на базарі светр.
— То чого ж ти купував?
— Як — чого? Таж сусіди мені за нього вдвічі більше дадуть.
1201. Прийшов Степан до Івана, радиться:
— Як гадаєш, що мені ліпше розводити, курей чи свиней?
Іван на те:
— Спочатку роздивися, що в колгоспі вирощують: кукурудзу чи буряк.
1202. — Яйця свіжі?
— Айно! Тільки що на базарі купила!
1203. — 3 чого ви почали свою кар'єру?
— З солодкого.
— Ви працювали на кондитерській фабриці?
— Ні, я подарував дружині начальника шоколадний набір.
1204. Продавець влаштовується на роботу в харчоторг. Його питають:
— Судились?
— Ні, не попадався,— була відповідь.
1205. Один продавець до другого:
— У нас у магазині ведеться облік виключно морський.
— Що за морський?
— А що б там не було — кінці у воду.
1206. У м'ясному магазині за прилавком висить велике дзеркало. Експедитор питає завідувача:
— Для чого дзеркало?
— Щоб клієнти не дивилися на вагу.
1207. В першокласному парфюмерному магазині клієнтка говорить до продавщиці:
— Запевняєте, що перед цими духами не встоїть жоден мужчина, а все ж таки цікаво, чому ви ще продавщиця?
1208. Якась дама перепробувала в крамниці з п'ятдесят нових капелюшків, після чого каже:
— Найбільше до вподоби мені оцей. Скільки?
— Зовсім нічого,— відповідає продавщиця.— У цьому капелюшку ви прийшли.
1209. Якось селянин приїхав до міста. Бачить — на дверях одного будинку напис «Входити заборонено!».
— Ну й розумні ці городяни,— говорить про себе.— Спочатку роблять двері, а потім пишуть, щоб через них не ходити,
1210. Ідуть два приятелі з базару. Посіявся дощ, а вони обидва, як на зло, в нових білих кожухах. Шкода одежі, і сховатися ніде. Тоді один пропонує:
— Стій, я придумав! Давай мінятися кохужами — тобі не шкода буде мого, а мені — твого.
1211. Продає чоловік на базарі сало, м'ясо. Підходить якась жінка:
— Дядьку, гей, дядьку! Твоя голова продається?
— Ні, тітко, це свиняча. А купиш — буде твоя.
1212. Хлопець продає собаку. Одна жінка захоплюється:
— Який гарний песик! Коли б я певна, що він іще й вірний, відразу б купила.
— Не турбуйтеся, тітонько, собачка вірна,— прихвалює хлопець.
— Звичайно, сказати легко.
— Та це, тітонько, доведено. Втретє продаю, а до мене повертається.
1213. — Скажіть, будьте ласкаві, не здавали вам парасолі?
— Так, здали, навіть декілька.
— Не може бути, я лиш одну загубив.
1214. Молодий чоловік приходить на приватну квартиру. Хоче зробити добре враження на господиню і говорить:
— Коли я йшов з попереднього місця, моя господиня плакала.
— Зі мною таке не станеться. За квартиру будете мені платити наперед.
1215. — Бабусю, далеко до сусіднього села?
— Було п'ять кілометрів. А потім приїхали з міста, переміряли, наміряли сім кілометрів та й зникли. А нам тепер ходи ще два кілометри.
1216. Бабуся принесла на пошту листа.
— Бабко, ваш лист важкий,— кажуть їй,— треба ще одну марку приліпити.
— Та він тоді ще важчим буде!
1217. Журналіст до столітнього діда:
— Чи ви все життя прожили в цьому селі?
На це дід з гідністю:
— Ще ні!
1218. — Що сталося? Ти вегетаріанець, а їси кроляче м'ясо?
— Тільки з помсти, бо кролик поїв на городі капусту.
1219. — Вранці, мабуть, буде дощ,— сказала ластівка до подруги, пролітаючи низько над землею.
— Думаєш?
— Недаремне ж люди кажуть: якщо ластівки низько літають — на дощ.
1220. Дві мухи прогулюються стелею.
— І все ж люди дурні,— сказала одна.
— З чого ти взяла? — друга.
— З чого? Спочатку викинуть дикі гроші, аби побудувати квартири з такими стелями, а потім ходять підлогою.
1221. — Ну й недобра була моя зайчиха! — сказав заєць.
— А по-моєму, нічого, ніжна і приємна,— заперечив вовк.
Що ж, на любов і смак товариш не всяк.
1222. Схопив якось лев зайця:
— Ага, попався, косоокий!
— Що, що? — зашипів заєць. — Ану лиши!
Лев покірно опустив зайця:
— Та хіба я що?.. Я нічого... Я так...
1223. Миша повертаються в нірку, геть подряпана, з розідраним вухом:
— Ну, хто з вас не вірив, що чорні кішки приносять нещастя?
1224. До пастки, в якій розпачливо бігає впіймана миша, підходить друга миша і говорить:
— Подай мені той шматочок сала із гачка, тобі він уже не буде смакувати.
1225. Блоха до блохи:
— Йдемо пішки чи пошукаємо пса?
1226. Слон готувався зайти з вигону в своє приміщення, як раптом під ногами помітив блоху, що приготувалася до стрибка. Сердито глянувши додолу, він докірливо гаркнув на неї:
— Ич, чого штовхаєшся, нетерпляча!
1227. Один верблюд до іншого:
— Випрямся хоч при жранні!
1228. Лев, вовк і лис домовилися ділитися здобиччю, яку спільно вполюють. Першого дня схопили вівцю, зайця і курку. Лев і каже до вовка:
— Поділи тепер справедливо!
Вовк без роздумувань починає поділ:
— Вівця буде тобі, заєць — мені, а курка — лисові.
— Дурень ти несусвітний! — заревів лев і роздер вовка.
— А ти як поділиш? — запитав тоді перестрашеного лиса. Лис:
— Вівця буде тобі на сніданок, заєць — на обід, а курка — на вечерю.
— Молодець! — похвалив лев.— Але від кого ти навчився так справедливо ділити?
— Від вовка.
1229. — Мене вкусив ваш пес. Я вимагаю компенсації.
— Будь ласка, я його потримаю, а ви кусайте.
1230. — Ваші кури щодня у моєму саду!
— Я так і думав, бо ніколи не повертаються.
1231. — Як здоров'я?
— Погано, нерви підводять.
— Від чого?
— Та йдеш, коли стемніє, на колгоспне поле за сіном, і кожного разу нервуєш: як би хтось не побачив.
1232. Одного спекулянта запитали у міліції, яка у нього освіта.
— Непочата вища!
1233. Суддя: — Ви, очевидно, знаєте підсудного, як себе самого, і можете за нього поручитися. Як думаєте, міг він украсти гроші?
Свідок: — А скільки грошей було?
1234. Якось добре одягнутий злодій заліз перехожому в кишеню і був зловлений на гарячому. Перехожий обурюється:
— Ти, бачу, на пристойний костюм спромігся, а на совість ніяк не можеш.
— Я ж і так стараюся на совість, та не завжди вдається,— соромливо відповів злодій.
1235. — Минуло! Скільки коштував твій капелюх?
— Не знаю, бо універмаг був без продавця.
1236. — Ви крали самі чи мали напарника?
— Сам, звичайно. Хіба в наш час знайдеш людину, якій можна довіритись?
1237. На суді в справі крадіжки авто адвокат питає потерпілого:
— Отже, ви й далі запевняєте, що звинувачений украв вашого автомобіля?
— Знаєте, після ваших запитань я починаю сумніватися, чи мав я автомобіль взагалі.
1238. — П'ять хвилин тому грабіжник зняв із моєї руки золотого годинника.
— Чому ж ви не покликали на поміч відразу?
— Боявся відкрити рота: в мене є золоті зуби.
1239. Селянина звинуватили в крадіжці ячменю. Суддя питає:
— Крав?
— Ні, не крав.
І як не допитував його суддя, селянин стояв на своєму. «Не крав!» — уже було подумав суддя. Але каже:
— Зізнайся, більше року за мішок не дам.
— Е-е, хочете, аби я сім років сім'ї не бачив!
1240. Суддя: — Можете щось додати?
Підсудний: — Можу. Та чи варто сидіти на два роки більше?
1241. Перед судом — злодій. Його звинувачують у крадіжці ста снопів пшениці.
— Як ти крав? — питає суддя.— Відразу, чи як?
— Та ні, за чотири рази по двадцять.
— Але ж то виходить лише вісімдесят.
— Так і є, громадянине суддя. От і хочу двадцять зайвих снопів узяти собі назад.
1242. Суддя до звинуваченого в крадіжці пари чобіт:
— Подумайте тільки, на якийсь час утратите свободу, потім соромно буде людям на очі показатися, і для всієї сім'ї ганьба, а все через пару чобіт.
— Та ще й тісних,— поспівчував собі звинувачений.
1243. Суддя: — Це ж нечуване зухвальство! Спочатку вкрали дорогу шубу, а далі й гроші.
Звинувачений: — Не міг же я в дорогій шубі ходити без грошей.
1244. Суддя: — Уже втретє, громадянине, вас затримують за крадіжку. Що це значить?
Звинувачений: — Це значить, що в мене досвіду не вистачає.
1245. Суддя: — Буде краще, коли відразу зізнаєтесь у крадіжці. Десять свідків бачили це власними очима.
Звинувачений: — А я можу привести сто свідків, які цього не бачили.
1246. Суддя: — Звинувачений, невже ви справді не помітили, що це не ваш гаманець?
Звинувачений: — Помітив, громадянине суддя, але коли поглянув на гроші, вони видалися дуже знайомими.
1247. Вмирає злодій. Каже до колеги:
— ...записую тобі також брильянтове намисто...
— Справді?! Де ж воно?
— На Маршалковській вулиці, у ювелірному магазині, на вітрині, справа.
1248. — Ремонт цього годинника дуже складний і коштуватиме не менше, як новий годинник.
— Забагато! Він коштував мені шість місяців ув'язнення.
1249. Суддя: — Підсудний, ви можете довести своє алібі? Хтось вас бачив тоді, коли ви чинили злом?
Підсудний: — На щастя, ні!
1250. Суддя до підсудного:
— Чого, коли вимагали у вас повернути всі крадені речі, ви лишили в себе цю обручку?
— Бо зсередини був вигравірований напис: «Твоя назавжди!»
1251. Затюрмований грабіжник питає:
— Скажіте, громадянине наглядач, чому тут на всіх вікнах грати?
— А на всякий випадок.
— Це вже занадто! Хто полізе в тюрму добровільно?!
1252. Над ранок міліціонер помітив якогось підозрілого типа зі здоровенною валізкою.
— Стій! Що в тій валізці? — гукнув міліціонер. У відповідь почув:
— Я й сам ще не знаю.
1253. Підсудний: — Прошу відкласти процес, бо мій адвокат не з'явився.
Суддя: — Міліціонер спіймав вас на гарячому, коли ви запустили руку в чужу кишеню. Що ж тут може додати адвокат?
Підсудний: — Власне, й мене це цікавить!
1254. — А пан з якої причини тут сидить? — питає один в'язень другого.
— Через нежить,— відповідає той.
— Як то — через нежить?
— Я чхнув, і сторож пробудився.
1255. Один володар відвідує в'язницю, в якій перебуває двадцять покараних, і питає їх, за що сидять. Дев'ятнадцятеро присягають, Що сидять цілком невинно, через помилку суду, але двадцятий признається, що за крадіжку. Володар розпоряджається:
— Негайно його випустити на волю, бо ще погано вплине на інших, добропорядних.
1256. Хвалився селянин, як на базарі пив:
— Одну,— каже,— чарку випив — не бере. Другу — теж не бере. Третю випив — узяло: і гаманець з кишені, і чоботи з ніг, і кожух із воза.
1257. — Визнаєте ви себе винним у тому, що вкрали цистерну спирту?
— Так.
— І що вчинили з тим спиртом?
— Продав.
— А що вчинили з грошима?
— Пропив.
1258. Зайшов у міліцію чоловік та й питає:
— Не принесли сюди пляшку коньяку, яку я загубив?
Йому відповідають:
— Пляшку не принесли, але чоловіка, який її знайшов, принесли.
1259. Суддя: — А коли вже обидва учасники бійки кидали один в одного стільцями, ви навіть не спробували примирити їх?
Свідок:— Ні, пане суддя. Там не було третього стільця.
1260. — Звинувачений, ви вже судилися?
— Так.
— За що?
— Бив головою об стінку.
— Це ж не карається законом!
— Так, але то була не моя голова.
1261. Суддя: — Ви били в лице сусіда кожного разу, коли зустрічали?
Підсудний: — Правда, але тільки з милосердя, бо коли б я йому відразу дав усе, що йому належить, то він лежав би давно на цвинтарі.
1262. Суддя: — Зізнайтесь, ви дали цьому чоловікові ляпаса?
Звинувачений: — Ні.
Потерпілий: — Він бреше!
Звинувачений: — Заткнися, бо вхониш іще одного!
1263. Суддя — Ви знаєте, що маєте говорити тільки правду? Так от, що можете сказати на своє виправдання?
Підсудний: — Що ж, громадянине суддя, за таких обмежень я не знаю, що й сказати.
1264. Вночі на залізниці трапилась аварія. Запідозрили стрілочника й віддали до суду.
— Ти був на посту, коли трапилась аварія? — питають старого.
— Був, панове судді.
— Мав при собі ліхтар?
— Мав, вельможні судді.
— Махав ним?
— Махав, ясний суде.
— Но, можеш іти.
Надворі стрілочник полегшено зітхнув, стиха промовив до себе:
— Добре, що не питали, чи був ліхтар засвічений, бо в мене якраз сірники вийшли.
1265. Дружина до чоловіка:
— Наш сусід знову сидить у тюрмі.
— Звідки знаєш?
— Я спитала його дружину, коли він повернеться, а вона глянула на календар.
1266. Зустрілися два приятелі, один другому і хвалиться:
— Описували вчора майно у розкрадачів із крамниці, а я там був за понятого. Стільки було там добра всякого, що ти зроду не бачив. Мені б на цілий вік вистачило, ще й дітям лишилося б.
— А я на суді був,— каже другий,— Якраз тих злодіїв, що крамницю розкрадали, судили.
— А багато їм дали? — цікавиться перший.
— Та всім разом дали стільки, що тобі одному вистачило б до кінця віку, ще й дітям твоїм лишилося б.
1267. На засіданні колгоспного правління викликали водія, що полюбляв заглядати на дно чарки. І докоряли, і лаяли, і усовіщали бідного, аж сім потів із нього вигнали.
— І випити не гріх,— пояснювали йому,— але треба це робити розумно, з головою, як порядні люди.
Повернувся водій із засідання, а друзі й питають:
— Ну що, без біди обійшлося?
— Поки що без біди,— відповідає водій,— лише сказали пити з головою, а я, чесно сказати, ще ні разу з ним не випивав, все з бригадиром.
1268. Глухої ночі йде чоловік містом, а з-за рогу вискакує грабіжник. Направив пістолета і примусив віддати гаманця. Вже хотів піти, але перехожий просить:
— Змилуйся, чоловіче, не повірить дружина, що мене пограбовано! Хоч у піджак стрельни!
Грабіжник згодився. Стрельнув, а перехожий своєї:
— Ще тут прострель!
Прострелив грабіжник і рукав, а перехожий шапку знімає.
— І сюди стрельни! — просить.
— Стрельнув би,— каже грабіжник,— та набоїв немає.
— Немає?! — перепитує перехожий, хапаючи грабіжника за комір.— Тоді підеш зі мною в міліцію.
1269. — Подаю позов на Лайоша Чамаду. Торік сказав про мене, що я носорог.
— А позов на нього хочете подати аж тепер?
— Ну, так. Я лише вчора під час відвідин зоопарку побачив, яка то гидка тварина.
1270. Письменник Севатос розповідав, що знаменитий критик Ібреіляну дуже боявся грабіжників. Кожного вечора він щільно замикався в будинку чи навіть барикадувався.
Якось Севатос сказав йому:
— Навіщо такі запобіжності? Адже у вас немає репутації заможної людини. Я, приміром, завжди сплю з відчиненими вікнами і дверима.
На це Ібреіляну відповів:
— І все ж таки між нами є суттєва різниця. Я не маю репутації заможної людини, зате ви маєте славу бідняка.