Долі та фурії

Подяки

Найперше подякую Клею, якого я зустріла 1997 року, коли він виходив із загальної кімнати в Амхерстському коледжі. Його волосся було зібране на потилиці в довгий чорний хвіст. Вражена, я повернулася до своєї подруги й сказала, що я вийшла б за нього заміж, хоча я й не вірила в шлюб. Ця книга зажила своїм життям на папері в колонії МакДауелл[42] завдяки Енн Карсон, Евану С. Коннеллу, Джейн Гардам, Томасу Манну, Вільяму Шекспіру й багатьом іншим; незрівнянно кращою вона стала, пройшовши через руки мого агента Білла Клегга, а також чудових друзів Джеймі Аттенберга, Кевіна А. Ґонзалеса, Елліотта Холта, Дани Спіотти, Лаури ван дер Берг та Ешлі Ворліка. Видавництво Riverhead забезпечило її (і мене) новим теплим будинком, і я вдячна кожному, хто там був, а особливо Джин Мартін і Сарі МакГрат, яка викликала в мене благоговійний трепет своїм незворушним спокоєм і надзвичайно влучними зауваженнями. Благословенні фактчекери й редактори-коректори в усьому світі, кожен із них. Благословенні також читачі цієї книги. Та вже якщо на те пішло, благословенні читачі всіх книжок. Бекетт і Хіт, моє справжнє щастя, мій захист від відчаю, але таке ж щастя — люди, які ними опікувалися, щоб я могла працювати. І якщо ця книжка починається з Клея, то ним вона й закінчується: кінський хвіст був зголений, ми стали старшими й повільнішими, і хоча в мене дещо неоднозначне ставлення до шлюбу, я й досі не можу повірити у свою удачу в нашому.